Стилістична структура комедії "Сон" Тараса Шевченка
Gespeichert in:
| Datum: | 2014 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут української мови НАН України
2014
|
| Schriftenreihe: | Культура слова |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/111586 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Стилістична структура комедії "Сон" Тараса Шевченка / Л. Мацько // Культура слова. — 2014. — Вип. 80. — С. 59-73. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-111586 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1115862017-01-12T03:02:25Z Стилістична структура комедії "Сон" Тараса Шевченка Мацько, Л. Слово Тараса Шевченка в сучасному прочитанні 2014 Article Стилістична структура комедії "Сон" Тараса Шевченка / Л. Мацько // Культура слова. — 2014. — Вип. 80. — С. 59-73. — укр. 0201-419X http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/111586 uk Культура слова Інститут української мови НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Слово Тараса Шевченка в сучасному прочитанні Слово Тараса Шевченка в сучасному прочитанні |
| spellingShingle |
Слово Тараса Шевченка в сучасному прочитанні Слово Тараса Шевченка в сучасному прочитанні Мацько, Л. Стилістична структура комедії "Сон" Тараса Шевченка Культура слова |
| format |
Article |
| author |
Мацько, Л. |
| author_facet |
Мацько, Л. |
| author_sort |
Мацько, Л. |
| title |
Стилістична структура комедії "Сон" Тараса Шевченка |
| title_short |
Стилістична структура комедії "Сон" Тараса Шевченка |
| title_full |
Стилістична структура комедії "Сон" Тараса Шевченка |
| title_fullStr |
Стилістична структура комедії "Сон" Тараса Шевченка |
| title_full_unstemmed |
Стилістична структура комедії "Сон" Тараса Шевченка |
| title_sort |
стилістична структура комедії "сон" тараса шевченка |
| publisher |
Інститут української мови НАН України |
| publishDate |
2014 |
| topic_facet |
Слово Тараса Шевченка в сучасному прочитанні |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/111586 |
| citation_txt |
Стилістична структура комедії "Сон" Тараса Шевченка / Л. Мацько // Культура слова. — 2014. — Вип. 80. — С. 59-73. — укр. |
| series |
Культура слова |
| work_keys_str_mv |
AT macʹkol stilístičnastrukturakomedíísontarasaševčenka |
| first_indexed |
2025-07-08T02:22:22Z |
| last_indexed |
2025-07-08T02:22:22Z |
| _version_ |
1837043645487775744 |
| fulltext |
59Слово тараса Шевченка в сучасному прочитанні
ладу української мови, органічно поєднаною із
стрункою віршовою формою, якою так майстерно
володів Кобзар, здатна викликати в читачів завжди
свіжі почуття.
«Садок вишневий коло хати…» – твір, що на-
лежить до мовно-естетичних знаків української
культури, які з часом не лише не втрачають свого
емоційного впливу на читачів, а й здатні набувати
нових культурно-пізнавальних конотацій як у кон-
тексті мовомислення Тараса Шевченка, так і в кон-
тексті зв’язку мови геніального поета з українською
літературною мовою, з українською ідентичністю.
Любов Мацько
СтиліСтична Структура комедії
«Сон» тараСа Шевченка
Шевченко не поет, а голос душі українського народу,
його крик, сльоза і глибоке зітхання, стогін
і разом з тим поклик гніву цього народу.
Броніслав Нушіч, сербський письменник
До вас слово моє, о братія моя
українськая возлюбленная.
Тарас Шевченко
Тарас Григорович Шевченко відкрив добу но-
вого українського письменства, зберігаючи ге-
нетичний зв’язок з попередніми епохами саме
тим, що надійно ґрунтував свою творчість на
міцній основі живого розмовно-побутового на-
культура слова №80′ 201460
родного повсякдення, української пісенності
і загалом фольклору як компонента та ознаки
національного тексту, використовуючи тради-
ційну античну і християнську символіку й мі-
фологію, поетику українського бароко в його
різновидах: високому, урочистому і низькому,
бурлескному.
Таке діалектичне поєднання взаємопов’язаних
і взаємодоповнювальних чинників зробило по-
етичну творчість Шевченка традиційно-фунда-
ментальною і злободенно-сучасною на віки.
Непримиренний антикріпосницький пафос,
гротескові картини пансько-чиновницького жит-
тя, гнівне оскарження неволі і заклики до револю-
ційного перетворення суспільства не заступили
у творчості Шевченка живої душі, картин приро-
ди, віри у християнські цінності, у духовну ево-
люцію людини. Всепроникний антропоцентризм
є основною ознакою філософсько-етичних і ес-
тетичних поглядів Шевченка.
Твір «Сон» належить до поетичної збірки
«Три літа». У першодруці і у списку Пантелей-
мона Куліша датується: «Місяць червень, р[оку]
б[ожого] 1844, у Петербурзі». Саме зі списку Ку-
ліша і надрукував його вперше К. Г. Климкович
у 1865 р. у Львові окремим виданням, потім
у кількох зарубіжних виданнях «Кобзаря». В Ро-
сії повністю «Сон» був надрукований у видан-
ні: Шевченко Т. Кобзарь / Т. Шевченко. – СПб. :
Книгопечатня Шмидта, 1907. Весь цей період
«Сон» жив у рукописній збірці «Три літа» і спис-
ках. М. Костомаров у спогадах про своє знайом-
ство з Шевченком і в автобіографії зазначав: «Он
61Слово тараса Шевченка в сучасному прочитанні
прочёл мне некоторые из неизданных своих про-
изведений, от которых я был в совершенном вос-
торге. Особенно сильное впечатление произвёл
на меня «Сон», неизданная антицензурная поема
Шевченко. Я читал и перечитывал её всю ночь
и был в полном упоении» (Шевченко Т. Зібрання
творів у шести томах. Поезія 1837–1847 / Т. Шев-
ченко. – Т.1. – Київ, 2003. – С. 700). При арешті ки-
рило-мефодіївців «Сон» у списках відібрано
у М. Костомарова і В. Білозерського як «стихотво-
рение возмутительного содержания». Шевченко
одержав десять років російської самодержавної
солдатчини: «Под строжайший надзор с запре-
щением писать и рисовать», а «Сон» продовжу-
вав рукописне життя в імперії.
Уважне прочитання тексту «Сон» викликає
принаймні два запитання. Чому авторський під-
заголовок каже, що це комедія, тоді як жанро-
вий спектр твору інший і значно ширший? Це
сатирична поема з елементами гротеску, ліризму,
трагедійності, мотивами самотності, безнадії,
складною проблематикою історіофілософського,
націологічного, політичного характеру. Чому твір
має назву «Сон», коли його змістом є тогочасна
реальна жахлива дійсність російського імперсько-
го суспільства? Можна вважати, що жанр твору як
комедію визначено асоціативно – за зразком жан-
ру «Божественної комедії» Аліг’єрі Данте, перша
частина якої «Пекло» вийшла в російському пе-
рекладі у 1842 р. і очевидно, що Шевченко добре
знав її, бо в листі до О. Бодянського (15 листопа-
да 1852 р.) вільно переказував рядки з п’ятої піс-
ні «Пекла». Про Данте Шевченко писав у листах
культура слова №80′ 201462
до А. І. Толстої (9 січня 1857), до М. М. Лазарев-
ського (12 березня 1858). Лікар Щепкіних Д. Мін,
що був і перекладачем Данте, в певний час ліку-
вав Шевченка, і вони вели розмови про творчість
Данте.
Назва твору «Сон» семантично є багатознач-
ною і стилістично конотативною, тому вона бага-
тоаспектна, відкрита для витлумачення у різних
ракурсах. Сон – це: 1) Фізіологічний стан спокою
організму людини і тварини, що настає періодично
і супроводиться повною або частковою приглуше-
ністю свідомості й ослабленням ряду фізіологіч-
них процесів. // Те саме, що спання. // Те саме, що
сплячка 2). // спец. Стан рослини, за якого відбува-
ється зміна в положенні листя або пелюсток квітки
під впливом зміни освітлення і температури. // Зи-
мове завмирання рослин. 3) Те, що сниться; сно-
видіння. // перен. Те, про що мріє людина; мрія. //
перен. Те, що сприймається як нереальне, примар-
не, оманливе; прот. Дійсність» (Великий тлумач-
ний словник сучасної української мови / автор,
кер. проекту, гол. ред. В. Т. Бусел. – Київ; Ірпінь :
Перун, 2002. – С. 1161). Тому й художній твір під
назвою «Сон» можна сприймати по-різному:
• як якась життєва історія про чудний, незрозу-
мілий, непевний сон;
• як стилістична форма романтичного стилю,
стилістичний прийом нереального бачення, уявної
картинки суспільного буття;
• як запобіжний засіб для (проти) цензури: це
несерйозно, жарт, таке собі чудування;
• як магічний знак, містичне видіння, як еле-
мент екстрасенсорики;
63Слово тараса Шевченка в сучасному прочитанні
• як: «…одна із значеннєвих конотацій – на-
тяк на духовний «сон» нації – отієї здеморалі-
зованої, враженої історичною та національною
амнезією «братії», яка, потерпаючи від імперії,
покірно «…мовчить собі, Витріщивши очі! Як яг-
нята» (Ю. Барабаш). Недаремно ж Шевченко три-
чі використав лексему «Сон» як назви своїх творів.
Пізнати глибинний зміст поеми «Сон» допомо-
же епіграф з Євангелії від св. Іоана: «Духъ істины,
его же мір не можетъ пріяти, яко не видитъ его,
ниже знаетъ его» – «Духу істини, якого світ не
може сприйняти, бо не бачить його і не знає». Ав-
тор підказує, що суспільство не приймає Духу іс-
тини, бо не бачить і не знає його, не бачить себе
справжнього, істинного. У результаті формується
інтенція автора (намір, задум) – показати суспіль-
ству його ж істинну суть у найгірших проявах,
щоб воно отямилося і очищалося. І. Франко у стат-
ті «Темне царство» охарактеризував поему «Сон»
як «велике оскарження «темного царства» за
всі теперішні й минувші кривди України, оскар-
ження, піднесене збільше, хоч не виключно парти-
кулярного становища – українства» (Франко І. Зі-
брання творів у 50-и томах / І. Франко; Ред. кол.:
Є. П. Кирилюк та ін. ; Акад. наук УРСР, Ін-т літ-ри
ім. Т. Г. Шевченка. – Київ, 1980. – Т. 26. – С. 137).
Для лексико-стилістичного аналізу стилістичної
системи твору «Сон» можна використати прийом
диференціації художніх текстем. Перша текстема
вступна «У всякого своя доля І свій шлях широ-
кий…».
Перша текстема початком і розмірковування-
ми нагадує суспільну картину змісту 10-ої піс-
культура слова №80′ 201464
ні «Саду божественних пісень» Григорія Ско-
вороди «Всякому городу нрав і права». Як
ремінісценція, відгомін мотивів і образів Ско-
вороди зринають ці рядки, коли читаєш пер-
шу текстему поеми «Сон»: У всякого своя доля,
І свій шлях широкий. Той мурує, той руйнує,
Той неситим оком За край світа зазирає, Чи
нема країни, Щоб загарбать і з собою, Взять
у домовину. Той тузами обирає Свата в його
хаті, А той нишком у куточку Гострить ніж на
брата. А той тихий та тверезий, Богобоязли-
вий, Як кішечка підкрадеться, Вижде нещасли-
вий У тебе час та й запустить Пазурі в печінки
(І, 265). Ця картина глибокого соціального розша-
рування, загальнолюдських суспільних вад уви-
разнилася лінгвостилістемами: повторами вказів-
ного займенника той (кожен конкретизований);
лінгвокультуремами своя (чужа) доля, шлях широ-
кий, аксіологічними (оцінними) прикметниками
– епітетами: неситим оком, тихий та тверезий,
богобоязливий, час нещасливий; фразеологізмами:
за край світа зазирає, взять у домовину, нишком
гострить ніж на брата, як кішечка підкрадеть‑
ся, запустить пазурі в печінки. Кожен той –
окремий, але всі вони впізнавалися в протидії –
антитезі один одному в тодішньому кріпосниць-
кому самодержавному суспільстві і нагадували
читачам про конкретні події (наприклад, війни за
чужі території). Сила таланту Шевченка в тому,
що йому так вдається узагальненість зображення
загальнолюдських і суспільних вад, що вони впіз-
наються чи вгадуються і в сучасному суспільстві:
А той щедрий та розкішний, Все храми мурує; Та
65Слово тараса Шевченка в сучасному прочитанні
отечество так любить, Так за ним бідкує, Так із
його, сердешного, Кров, як воду, точить!... А бра-
тія мовчить собі, Витріщивши очі (І, 265).
Поема «Сон» є зразком проникливого аналітич-
ного представлення на суд людський соціальної
системи Російської імперії. Мовні форми народ-
ної словесності, романтичної поезії Шевченко на-
снажував свіжою авторською думкою, сміливо
експериментуючи стильовими формами і сти-
лістичними засобами.
Філософське розмірковування: «А хто ж то
я?», нагадування протицензурних вигадок про
пияка, – це окрема текстема, в якій наявна удар-
на фраза зі стилістемою ‘кров’: Я свою п’ю, а не
кров людськую! (І, 266). Далі з’являється сим-
волічний образ сови як провісниці тьми, страху,
нещастя і як супутниці ліричного героя в польо-
ті над імперією горя і зла.
Наступні стилістеми звернуті в молінні до
Батьківщини – України: Прощай, світе, про-
щай, земле, Неприязний краю, Мої муки, мої
люті В хмарі заховаю. А ти, моя Україно, Без‑
таланна вдово, Я до тебе літатиму З хмари на
розмову. На розмову тихо-сумну, На раду з то‑
бою; Опівночі падатиму Рясною росою. Пора‑
димось, посумуєм, Поки сонце встане, Поки твої
малі діти На ворога стануть. Прощай же ти,
моя нене, Удово-небого, Годуй діток; жива прав‑
да У Господа Бога! (І, 267).
Це унікальний поетичний приклад єднання
автора з Україною, яке є осердям усієї творчос-
ті геніальної особистості Т. Шевченка. У поетич-
ній тканині текстеми, як і наступної, знайшлося
культура слова №80′ 201466
місце усім ідентитетам української національної
ідентичності (територіальним, соціальним, при-
родовідповідним, аксіологічним, психічним,
емотивним, мовним, культурним, релігійним)
(Брижицька С. «Я не одинокий»: національ-
не самоствердження Тараса Шевченка та його
вплив на становлення національної ідентичнос-
ті українців (друга чверть ХІХ ст. – середина
20-х років ХХ ст.) / С. Брижицька. – Черкаси,
2006. – С. 68). Зокрема, виразно представлені:
територіально-національний ідентитет (світе,
земле, краю, моя Україно), психоемотивний (на
розмову тихо-сумну, на раду з тобою, поради-
мось, посумуєм, моя нене, малі діти, діток), со-
ціальний (муки, на ворога, безталанна вдово,
удово-небого, жива правда), релігійний (у Гос-
пода бога). Мовлення Т. Шевченка інтимізується
частим вживанням і повторами займенників (мої
муки, мої люті; ти моя Україно; твої малі діти;
прощай же ти, моя нене).
Далі йде текстема – картина української приро-
ди з пейзажними стилістемами, що вже стала кла-
сичною: Дивлюся, аж світає, Край неба палає,
Соловейко в темнім гаї Сонце зустрічає. Ти‑
хесенько вітер віє, Степи, лани мріють, Меж
ярами над ставами Верби зеленіють. Сади
рясні похилились, Тополі по волі Стоять собі,
мов сторожа, Розмовляють з полем. І все-то
те, вся країна Повита красою, Зеленіє, вмива‑
ється Дрібною росою, Споконвіку вмивається,
Сонце зострічає… І нема тому почину, І краю
немає! (І, 267). Це все нагадує філософські роз-
думи за мотивами Книги Еклезіяста: Покоління
67Слово тараса Шевченка в сучасному прочитанні
відходить, й покоління приходить, а земля віко-
вічно стоїть! І сонечко сходить, і сонце захо-
дить, і поспішає до місця свого, де сходить воно
(Гл. І, В. 4-5) (І, 702).
Саме такі тексти Шевченка викликали зворуш-
ливі почуття у читачів. У січні 1867 року у Фло-
ренції Олександр Герцен попросив у художника
Миколи Ґе щось почитати російською мовою
і взяв вірші Т. Шевченка у перекладі Ґербеля. По-
вертаючи книгу, сказав: «Господи, яка насолода!
Подих чистоти, незайманих степів, відчуття про-
стору, свободи» (Шерех Ю. В. Микола Ґе і Тарас
Шевченко: мистець у відмінному контексті //
Юрій Шерех. Пороги і запоріжжя. Т. ІІ. Літе-
ратура. Мистецтво. Ідеологія. – Харків, 1998. –
С. 75; далі – Шерех).
Увагу читача привертає рамкова композиція
поеми: ліричний герой «з бенкету п’яний уно-
чі» «ліг спати» і бачить сонні видива, в образах
яких втілено ідейну суть та тематичний зміст
поеми. Герой, все прокоментувавши, проснувся
в кінці поеми: Отаке-то приснилося диво. Чуд-
не якесь! Таке тілько Сниться юродивим Та
п’яницям.
Текст «Сну» є виразно інтертекстуальним,
у ньому вміщено три часопросторові змісти
(тексти): український, сибірський, петербурзь-
кий. Український текст характеризується м’яким
ліричним ідилічним пейзажем.
Але на фоні розкішної природи душа плаче, бо
люд закріпачений, життя жахливе: Латану сви-
тину з каліки знімають, З шкурою знімають; роз-
пинають вдову за подушне, а сина кують; А онде
культура слова №80′ 201468
під тином Опухла дитина, голоднеє мне, А мати
пшеницю на панщині жне (І, 268).
Сибірський текст характеризується іншим, су-
ворішим і жорстоким пейзажем: Лечу, лечу, а ві-
тер віє, Переді мною сніг біліє, Кругом бори та
болота. Здається, ще є країна, Не полита сльо-
зами, кров’ю… Аж слухаю – Загули кайдани під
землею… Виявляється, Сибір перетворено на су-
цільну в’язницю: Мов із тісною домовини На той
останній Страшний суд. Мертвці [мерці] за прав-
дою встають. То не вмерлі, не убиті, Не суда про-
сити! Ні, то люди, живі люди, В кайдани залиті,
Із нор золото виносять, Щоб пельку залити не-
ситому. То каторжні… (І, 270). І тут вводиться
в текст як антитеза до попереднього образу мер-
ців інший образ: В кайдани убраний Цар всесвіт‑
ній! Цар волі, цар, Штемпом увінчаний! В муці,
в каторзі не просить. Не плаче, не стогне! Раз до-
бром нагріте серце Вік не прохолоне! (І, 271). Цар
волі – це образ стійкого політичного засланця,
який і в кайданах не зрікається своїх правед-
них ідей, не втрачає сердечної доброти. На дум-
ку П. Филиповича, М. Зерова, це міг бути хтось із
відомих декабристів, до яких у Шевченка було по-
божне ставлення (Филипович П. Шевченко і дека-
бристи. К., 1926. – С. 56-59; Зеров М. Шевченко-
ва творчість «Три літа» // Микола Зеров. Лекції
з історії української літератури. Вид. Канадського
Інституту українських студій. – Toronto, 1977. –
С. 171; – далі Зеров).
У наступній текстемі постає опис Петербур-
га: Як-то воно зробилося З калюжі такої Таке
диво. Отут крові Пролито людської. Поет ніби
69Слово тараса Шевченка в сучасному прочитанні
нагадує, що Петербург побудований на боло-
ті українськими козаками і кріпаками.
Сюжетну лінію Петербурга логічно продовжує
монологічна сповідь наказного гетьмана черні-
гівського полковника Павла Полуботка, якого
за відстоювання державних інтересів України
розлючений Петро І ув’язнив у Петропавлов-
ській фортеці і умертвив. Образ Полуботка
звертається до Петра І: О царю поганий, Царю
проклятий, лукавий, Аспиде неситий! Що ти
зробив з козаками? Болота засипав Благородними
костями; Поставив столицю на їх трупах катова-
них! І в темній темниці мене, вольного гетьмана,
Голодом замучив У кайданах. Царю! Царю! І Бог
не розлучить нас з тобою. Кайданами Скований зо
мною Навік-віки». Узагальнений образ козацьких
душ біла пташка заголосила до царя: «І ми скова-
ні з тобою Людоїде, Змію! (І, 275).
Передостання текстема присвячена звичай-
ному робочому дню простого люду, москаль-
ській муштрі та дрібному чиновництву, у якого
свої гріхи: От і братія сипнула У сенат писати, та
підписувать, та драти [хабарі] І з батька і бра-
та. А меж ними землячки По-мовсковській так
і ріжуть, та лають батьків своїх, що змалеч-
ку Цвенькать не навчили По-німецькій... П’явки,
п’явки! Україно! Україно! Оце твої діти, Твої
квіти молодії Чорнилом политі. Московською
блекотою В німецьких теплицях Заглуше‑
ні!.. (І, 277).
Третій текст – власне російський – починається
похмурим пейзажем: У долині, мов у ямі. На багни-
ці город мріє; Над ним хмарою чорніє туман тяж-
культура слова №80′ 201470
кий... То город безкраїй (І, 271). Герой поеми, ніби
жартуючи, гадає: Чи то турецький, Чи то німець-
кий, А може, те, що й московський. Церкви та
палати, Та пани пузаті, І ні однісінької хати (на-
гадаємо, що в поезії Т. Шевченка хата є лінгвокуль-
туремою родинності). Так почався в поемі текст
Петербурга: парад, палати, прислужник-землячок
з циновими ґудзиками – мерзенний каламар, що
пропонує за полтину провести в палати.
Сатиричний образ продажних землячків підси-
люється у поемі «Сон» макаронічним російсько-
українським мовленням як стилістичною ознакою
втрати національної ідентичності: Экой хохол! Не
знаєт параду. У нас парад. Сам изволит Сегод-
ни гуляти! …аж землячок, Спасибі, признався,
з циновими ґудзиками: «Де ты здесь узялся?
«З України». – Так як же ти Й говорить не вмі-
єш По-здешнему? – «Экой чудак!» (І, 272). Цим
образом у російсько-німецько-французько-
мовному Петербурзі Шевченко порушує про-
блему свідомого мовного самовибору і нагадує
українцям про їхню етнічно-національну іден-
тичність, яку вони втрачають, перетворюючись
на меншовартісних «хохлів». Нарешті, лірич-
ний герой потрапляє в царські палати: Так от де
рай!.. Золотом облиті блюдолизи; ...сам, Висо‑
кий, сердитий, .. Цариця – небога, мов опеньок
засушений, Тонка, довгонога... За богами – пан-
ства, панства В серебрі та златі. Мов кабани
годовані, пикаті, пузаті!.. (І, 272).
Негативно характеризуючи російський само-
державний олімп, поет використовує пейоратив-
ні стилістеми (інвективну лексику, просторіччя,
71Слово тараса Шевченка в сучасному прочитанні
вульгаризми): Аж потіють, та товпляться, Щоб
то ближче стати коло самих: може, вдарять
Або дулю дати Благоволять; хоч маленьку, Хоч
півдулі, аби тілько під самую пику; Цар цвенькає;
цариця, Мов та чапля ... скаче, бадьориться. До-
вгенько вдвох походжали, Мов сичі надуті. А го-
ворили: о отечестві, нових петлицях, о муштрах
ще новіших. Далі запрацювала самодержавна
чиновницька машина, яку поет передав у гро-
тескній формі генерального мордобиття: Див-
люсь, .. цар підходить До найстаршого... та
в пику Його як затопить!.. Облизався неборака;
Та меншого в пузо – Аж загуло!.. А той собі ще
меншого туза Межи плечі; той меншого, А мен-
ший малого, а дрібнота Уже за порогом Як ки-
неться по улицях, Та й давай місити недобит‑
ків православних... (І, 273).
Живучи в Петербурзі, Т. Шевченко, звичайно,
бачив пам’ятник Петру І, поставлений Катери-
ною ІІ, читав поему польського поета А. Міцке-
вича «Дзяди», у якій той назвав Петра І так: Car
knutowladny w todze Rzymianina (Цар кнутовлад-
ний в тозі римлянина). Очевидно, що Шевченко
читав і «Медный всадник» О. Пушкіна – апофе-
озу Петру І, якою нібито О. Пушкін намагався
захистити царя від польських звинувачень.
Т. Шевченко своє враження від пам’ятника
і негативну оцінку царю описав так: ...кінь ле-
тить, копитами Скелю розбиває! А на коні сидить
охляп, У свиті – не свиті, І без шапки. Якимсь лис‑
том Голова повита. Кінь басує... А він руку про-
стягає, Мов світ увесь хоче Загарбати... Це
той перший, що розпинав Нашу Україну, А дру‑
культура слова №80′ 201472
гая доконала Вдову сиротину, Кати! Кати!
Людоїди! Наїлись обоє, Накралися; а що взяли
на той світ з собою? Тяжко – тяжко мені ста-
ло, Так, мов я читаю Історію України (І, 274–
275). Дуже влучно висловився Ю. Шевельов про
Шевченкову традицію у творчості І. Франка, як
про клич і подвиг: «Шевченкова традиція для
Франка була між іншим у тому, щоб література
була – подвиг, пророцтво, візія і клич» (Шерех,
104). Саме ці риси характерні для поезії Т. Шев-
ченка, особливо для його поем.
«Із трьох найбільших поетів Слов’янщини,
що взяли темою Петербург і статую Петра... –
Шевченко й Міцкевич обидва послали кнутов-
ладному цареві своє прокляття во ім’я тисячі
похованих там на «канальській роботі» лю-
дей» – так відгукнувся про творчість польського
і українського поетів М. Зеров (Зеров, 173). Так
номени Сибір, Петербург, перший, друга стали
історично-географічними ідентифікатами росій-
ського самодержавного зла.
Остання текстема – це картина царської мі-
зерії. Відповідно в ній уся лексика розповідно-
просторічна, понижена. Цар – Неначе з барло‑
ги Медвідь виліз, ледве-ледве переносить ноги
(І, 277).
Гротескна картина провалля пузатих, менших,
дрібних, челяді, москаликів обезсилила царя:
Стоїть собі, Голову понурив, Сіромаха. Де ж ді-
лася Медвежа натура? Мов кошеня... (І, 275). Так
завершився петербурзький текст сну у пое-
мі «Сон», а думки поета про російську імперію
залишилися з читачами. Поет прочитав землякам
73Слово тараса Шевченка в сучасному прочитанні
«історію України» і своєю творчістю та власним
життям, подавши приклад політичного мислення
й ідеології, створив українську націю.
Олександра Задорожна
лінгвоСтиліСтичний аналіз 12 пСалма
давидового у переСпіві тараСа Шевченка
Книга Псалмів – це своєрідний посібник із пси-
хології для християнина, джерело правил гідної
поведінки у різних життєвих ситуаціях. Через мо-
литви та щире каяття людина осягає Божий про-
мисел. Написані у старозавітні часи, псалми
й досі не втратили актуальності, оскільки духовна
підтримка і мотивація необхідна кожній людині. Ма-
буть, тому в українській культурі сформувалася стій-
ка традиція переспівування псалмів. Зокрема, знако-
вими є Шевченкові переспіви Псалмів Давидових.
Передусім помічаємо семантичну близькість
першоджерела, зокрема старослов’янського варі-
анта дванадцятого псалма Давидового, і Шевчен-
кового тексту. Таку подібність пояснюють факти
з біографії автора (зокрема, те, що під час науки
у дяка Псалтир був для Тараса підручником, та-
кож дяк часто відправляв учнів читати Псалтир
над померлим). Сучасники згадують, що ця кни-
га подобалася Шевченкові, багато псалмів він
знав напам’ять. Водночас, згідно з християн-
ськими канонами, протягом Великого Посту слід
|