Концепт "Чорт" у творчості М. Коцюбинського: особливості номінації
Gespeichert in:
| Datum: | 2014 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут української мови НАН України
2014
|
| Schriftenreihe: | Культура слова |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/112046 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Концепт "Чорт" у творчості М. Коцюбинського: особливості номінації / Т. Вільчинська // Культура слова. - 2014. - Вип. 81. - С. 21-27. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-112046 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1120462017-01-18T03:02:06Z Концепт "Чорт" у творчості М. Коцюбинського: особливості номінації Вільчинська, Т. Мовосвіт Михайла Коцюбинського 2014 Article Концепт "Чорт" у творчості М. Коцюбинського: особливості номінації / Т. Вільчинська // Культура слова. - 2014. - Вип. 81. - С. 21-27. — укр. 0201-419X http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/112046 uk Культура слова Інститут української мови НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Мовосвіт Михайла Коцюбинського Мовосвіт Михайла Коцюбинського |
| spellingShingle |
Мовосвіт Михайла Коцюбинського Мовосвіт Михайла Коцюбинського Вільчинська, Т. Концепт "Чорт" у творчості М. Коцюбинського: особливості номінації Культура слова |
| format |
Article |
| author |
Вільчинська, Т. |
| author_facet |
Вільчинська, Т. |
| author_sort |
Вільчинська, Т. |
| title |
Концепт "Чорт" у творчості М. Коцюбинського: особливості номінації |
| title_short |
Концепт "Чорт" у творчості М. Коцюбинського: особливості номінації |
| title_full |
Концепт "Чорт" у творчості М. Коцюбинського: особливості номінації |
| title_fullStr |
Концепт "Чорт" у творчості М. Коцюбинського: особливості номінації |
| title_full_unstemmed |
Концепт "Чорт" у творчості М. Коцюбинського: особливості номінації |
| title_sort |
концепт "чорт" у творчості м. коцюбинського: особливості номінації |
| publisher |
Інститут української мови НАН України |
| publishDate |
2014 |
| topic_facet |
Мовосвіт Михайла Коцюбинського |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/112046 |
| citation_txt |
Концепт "Чорт" у творчості М. Коцюбинського: особливості номінації / Т. Вільчинська // Культура слова. - 2014. - Вип. 81. - С. 21-27. — укр. |
| series |
Культура слова |
| work_keys_str_mv |
AT vílʹčinsʹkat konceptčortutvorčostímkocûbinsʹkogoosoblivostínomínacíí |
| first_indexed |
2025-07-08T03:13:54Z |
| last_indexed |
2025-07-08T03:13:54Z |
| _version_ |
1837046887794868224 |
| fulltext |
Мовосвіт Михайла Коцюбинського 21
експресивізації художніх контекстів, репрезентуючи три емо-
тивно-аксіологічні площини – позитивну, негативну та амбі-
валентну. У художньому світі М. Коцюбинського кольороно-
мени належать до пріоритетних виражально-зображальних
засобів, вони виступають семантичними, асоціативно-об-
разними, стилістичними та стильовими маркерами ідіолекту
письменника, об’єктивують його індивідуально-авторську
мовну картину світу.
Тетяна Вільчинська
КОНЦЕПТ «ЧОРТ» У ТВОРЧОСТІ
М. КОЦЮБИНСЬКОГО:
ОСОБЛИВОСТІ НОМІНАЦІЇ
Лінгвокогнітивний статус номінації чорт як сакрально-
хтонічного концепту у сучасній українській лінгвістиці дис-
кусійний. Більшість учених вважають його власне сакральним
(божественним), зараховуючи до сфери релігійних, натомість
дослідники міфопоетичного глибинний зміст сакрального вба-
чають у тому, що воно охоплює все те, що перевищує людські
знання та можливості, а отже, спонукає до покори, породжує
страх, а відтак пропонують розглядати в його межах і сакраль-
но-хтонічне (Р. Каюа, Н. В. Слухай, М. В. Скаб та ін.).
Образ чорта здавна належить до тих, які збуджували твор-
чу фантазію письменників. Це, з одного боку, сприяло збере-
женню в національній культурі різноманітної інформації про
демоносилу, а з іншого – зумовлювало розмивання цілісності
демонообразів, зневиразнення їхніх портретних, акціональ-
них, темпоральних характеристик і втрату багатьох народних
назв цих реалій, заступання їх іншими найменуваннями з
художніх текстів. Тому сьогодні, незважаючи на значну кіль-
кість публікацій про українську демонологію, відчуваємо не-
достатність відповідної наукової інформації. А отже, лінгвіс-
тичне осмислення проблем української демонології ще чекає
на своїх дослідників.
Культура слова №81’ 201422
Повість М. Коцюбинського «Тіні забутих предків» засвід-
чує інтерес автора до демонології як одного з виявів зв’язку
людини з природою, до ірреального як органічного складни-
ка того-таки реального (В. Шевчук). Психологізуючи оповідь,
М. Коцюбинський часто зображав дійсність крізь призму трагіч-
ного світовідчуття, писав про людську роздвоєність, непевність,
глибокий песимізм, історичну невизначеність. Саме такими мо-
тивами пройнята його повість «Тіні забутих предків». Рельєфно
виписані в ній хтонічні образи реконструюють і окремі елемен-
ти, й цілі комплекси давніх уявлень про Всесвіт, про взаємодію
людського, тваринного та рослинного світів зі світом богів та
«нижнім світом», де мешкають предки.
Принципова новизна поетики М. Коцюбинського – у манері
переломлення описуваного через призму внутрішніх пережи-
вань персонажів. Визначальною в цих описах стає не зовнішня
описовість фактів, а зосередження на етноархетипах, до яких
належить концепт «чорт».
Образ чорта в народних віруваннях витворився надзвичайно
рано і базується насамперед на розумінні безсмертного чорта,
що втілює нечисту силу, яка водиться у безлюдних та нечистих
місцях, є невидимою, але здатною до перевтілень, проте часті-
ше з’являється у вигляді звіроподібної істоти – чорної, волоха-
тої, з ріжками, кігтями і хвостом, здебільшого неприхильної до
людей (Огієнко І. Дохристиянські вірування українського на-
роду: історико-релігійна монографія. – К., 1991. – С. 138-139).
Вважаючи чорта «універсальним втіленням сил хтонічного сві-
ту» (Н. В. Слухай), науковці зауважують, що його розуміння
зазнало значних змін із прийняттям християнства (Е. В. Поме-
ранцева), тому пропонують інтерпретувати у двох культурних
сценаріях – язичницькому і християнському.
Якщо язичництво наприкінці свого існування зводило усю
нечисту силу «під один знаменник чорта» (В. М. Гнатюк), то в
християнстві сатана стає головним над бісами та здійснює ке-
рівництво над ними (Ю. К. Степанов). Так витворився новий
тип демонської сили, яка у християнському сценарії зазвичай
уособ лює лише злих духів, що виступають тепер не лише проти
людей, а й проти Бога. «Український народ, – писав І. Нечуй-
Левицький, – у своєму світогляді змішав давній поганський
Мовосвіт Михайла Коцюбинського 23
погляд на темну силу з християнськими образами чортів, а з тієї
мішанини народився в народній фантазії новий тип темної де-
монської сили» (Нечуй-Левицький І. Світогляд українського на-
роду. – К., 1992. – С. 55). Саме таким постає концептуалізований
образ чорта в повісті «Тіні забутих предків».
Оскільки образ чорта в народних віруваннях витворив-
ся надзвичайно рано, то і традиція його називання має дав-
ню історію. До найменувань чорта в українській етнолінг-
вокультурі, крім однойменної назви, належать: біс, диявол,
демон, щезник, злий, сатана, дідько, гаспид, враг, анцибо-
лот, антихрист, антипко, анчутка, арідник, лихий, куций,
лукавий, рогатий, зла сила, нечиста сила, нечисть, злий дух,
нечистий дух та інші, зокрема діалектні й «спеціальні» сло-
ва. Саме язичницький сценарій передбачає розуміння чорта
як родового поняття, на позначення якого існує розгалуже-
на система найменувань. Відтак, лексема-гіперонім чорт
об’єднує низку лексем-гіпонімів. Із-поміж них розрізняють
назви чорта за локальною ознакою (болотяник, анциболот,
анциболотник, анцибол, очеретяник, лісовик, лісовка, гайо-
вик, лісун, полісун, бузничий, чугайстер, польовик, польовий,
водяний, водяник, той, що греблі рве, попелюх, криничник,
мірошник, мельник, пасічник), за зовнішніми характерис-
тиками (чорний, куций, куцак, куць, куцан, антипко, пан,
паничик, лях, німчик; волохатий, патлатий, хвостатий,
рогатий), за внутрішніми якостями (злий, лукавий, лихий,
клятий, кат, перелесник) та ін. Для християнського сцена-
рію характерні передусім номени біс, диявол, сатана анти-
христ, люцифер.
Номінативне поле концепту «чорт» у повісті «Тіні забутих
предків» охоплює назви і язичницького (чорт, арідник, щезник,
обмінник), і християнського сценаріїв (сатана, диявол, біс), на-
приклад: Він заграв пісню, що підслухав у щезника в лісі… (Цит.
за: Коцюбинський М. Збірка творів. – Х., 2008. – С. 328; Далі
покликання на сторінку); арідник мав силу до всього (С. 311); А
та (земля), що в роті у сатани, росте й собі… (С. 311). Щодо
перших, то вони також представлені різноманітними номена-
ми, зокрема за локальною ознакою, зовнішніми та внутрішні-
ми ознаками тощо.
Культура слова №81’ 201424
В українській етнотрадиції відомо чимало переказів, легенд
про чорта. За однією з них, створивши землю, ангелів і бісів,
зарозумілий Сатана намагається створити власне небо, але ар-
хангел Михаїл скидає його і всю нечисту силу на землю. Так
з’явилися біси і чорти на землі, зокрема лісовик і чугайстер.
Першого з них письменник змальовує побіжно, об’єктивуючи
уявлення про нього як господаря лісу, лісового духа: Знав, …
що в лісах повно лісовиків, які пасуть там свою маржинку:
оленів, зайців і серн… (С. 294). Натомість другий виписаний
особливо детально, що засвідчує, з одного боку, знання авто-
ром етнографічних, фольклорних матеріалів, а з іншого – вмін-
ня по-своєму втілити їх.
Із міфопоетичних, етнокультурних джерел відомо, що чу-
гайстер – образ української демонології, який «ходить ліса-
ми, блукаючи, і ніхто його не вб’є ані з’їсть, бо так йому поро-
блено. Одежі не носить ніякої, а шкіра його покрита буйним
волоссям» (М. К. Дмитренко). Він нібито ловить лісових ня-
вок і з’їдає їх. Пор. у М. Коцюбинського: М’яке темне волосся
покривало все його тіло… Та Іван зразу його пізнав. Се був
веселий чугайстир, добрий лісовий дух, що боронить людей
од нявок. Він був смертю для них: зловить і роздере (С. 327).
Чугайстер (чугайстрин), як і лісовик, є одним із розпоряд-
ників лісу, тому письменник називає його ще лісовим духом,
лісовим чоловіком, пор.: Лісовий чоловік грівсь коло ватри та
розтирав собі круглий живіт, а Іван думав уперто, яким би
чином довше затримать чугайстра, щоб Марічка якнайдалі
встигла втекти (С. 328).
Знаковий у повісті також образ щезника. Зазначимо, що
щезника разом із домовим, домовиком, хованцем, вихованком,
годованцем, дідьком, жировиком, лизуном, скарбником нази-
вають «домашніми духами» (В. М. Гнатюк). У повісті щезник
асоціюється з флоярою – одним із символічних образів-медіа-
торів між цим світом і потойбічним. Звуки флояри, проектуючи
музику ірреального світу у світ реальний, передають ілюзор-
ність дійсності, де мрії перетворюються на химери. Недаремно
музику, якої Іван раніше «ніколи не чув», що «навіть справляла
муку», грає щезник: Але хто грав? Навкруги була пустка, са-
мотній ліс і не видно було живої душі. Іван озирнувся назад,
Мовосвіт Михайла Коцюбинського 25
на скелі, – і скаменів. На камені, верхи, сидів «той», щезник,
скривив гостру борідку, нагнув ріжки і, заплющивши очі, дув
у флояру (С. 295).
Відомо, що сила таланту письменника виявляється в умін-
ні передати багато інформації у підтексті: щось чорне за кож-
ним разом зів’ється туди-сюди – та й шусть під камінь… Він,
щез би, глумиться Богові, підставляє свою гузицю, а вівчареві
біда: страху набереться, ще й змокне до нитки (С. 310). Тут
об’єктивується субстантив чорне, який нерідко вважають евфе-
містичною заміною слова чорт, виводячи від праслов’янського
«проклятий» (М. Фасмер). Зовнішні ознаки чорта еспліковано і
в назвах кривий та сліпий, напр.: – Ще кривий!.. Ще сліпий!.. –
піддавав жару Іван. – Го-го! Як танцювати, то танцювати
(С. 328). До номенів на позначення внутрішніх якостей у творі
належать злий і лихий, пор.: Дивно Іванові, що такі красні гори,
такі веселі, а сотворив їх злий (С. 312).
У повісті відтворено одну з легенд про те, як чорт разом із
Богом брав участь у творенні світу і сам був творінням Божим.
Саме в цьому контексті автор вживає назви арідник і сатана: А то
був арідник,… він був, як Бог, з первовіку. Дав Бог йому руки та й
ноги, і ходять вже разом оба побратими… Арідник був здатний
до всього, що надумав – зробив… Що є на світі – мудрощі, шту-
дерація всяка, – то все від нього, від сатани (С. 311–312).
На відміну від християнських постулатів, у народі склало-
ся уявлення про те, що Бог створив тільки духовний світ, рай
та душу, а світ видимий і матеріальний створив сатана: землю,
рослини, каміння, звірів, птахів, людей. Від сатани пішло все
зле і темне, тому з початку світу між добром і злом точиться
постійна боротьба. Такі міфи майже до XX ст. зберігалися і в
українців. І. Нечуй-Левицький, який досліджував народні ле-
генди, стверджував, що і Бог, і сатана вічні й рівні між собою.
Тільки з першим пов’язується все духовне, а другому належить
матерія (Нечуй-Левицький І. Цит. праця. – С. 79). Пор. у повісті
М. Коцюбинського: Поробив арідник вівці, зробив си скрипку і
грає, а вівці пасуться… Де що лиш є – віз, кінь, музика, млин
або хата, – все вигадав він… (С. 312).
Загалом вважають, що лексеми сатана, біс, бісиця, дия-
вол в язичницькій картині світу перебувають на периферії.
Культура слова №81’ 201426
Відмінність між образами чорта і біса, чорта і диявола дослід-
ники (І. Огієнко, Е. В. Померанцева, Ю. К. Степанов) поясню-
ють різними уявленнями про них у дохристиянських віруван-
нях і в християнстві. На думку Ю. К. Степанова, біс – це чорт,
але тільки в церковно-слов’янській традиції, тому, на відміну
«від чорта як народного персонажа, він є персонажем у сти-
лі церковної писемної культури» (Степанов Ю. С. Константы:
словарь русской культуры. – М., 2004. – С. 865). М. Коцюбин-
ський, актуалізуючи народне вірування про те, як чорти крали
чи обмінювали людських дітей на своїх, писав: Не раз вона з
ляком думала навіть, що то … хитра бісиця встигла обміняти
її дитину на своє бісеня (С. 293).
У народі чорта вголос не прийнято було називати, щоб ча-
сом не накликати, тому в етнокультурі збереглося чимало евфе-
містичних назв на його позначення – від старої враг до пізні-
ших лихий, нечистий (нечиста, вража сила), куций, клятий,
лукавий, рогатий та ін. М. Коцюбинський також часто вживає
такі найменування: «Тікай, Марічко … не бійся, душко … твій
ворог (чугайстир) танцює», – співала флояра (С. 329); Довго
Микола оповідає. А коли ненароком згадає чорта, Іван хрес-
тить груди під кептарем. Микола ж тоді плює, аби нечистий
не мав над ним сили (С. 312); Знав, що на світі панує нечиста
сила, що арідник (злий дух) править усім... (С. 294).
Про те, що нечистого не можна було згадувати без потре-
би, свідчать численні паремійні одиниці: не при хаті згадуючи,
наше місце святе, щез би ти та ін. (Огієнко І. Цит. праця. –
С. 138). З-поміж них звертаємо увагу на фразему цур та пек,
якою М. Коцюбинський виражає застереження, демонструє
страх: Часом била на полонині плова. Святий Ілля воював з
тими – цур їм та пек! (С. 310). Тут письменник вживає евфе-
мізм тими. Зауважимо, що традиція називання чорта за допо-
могою займенників також досить давня. М. Коцюбинський не
відступає від неї, називаючи чорта він, той, такий, наприклад:
На камені, верхи, сидів «той», щезник… (С. 295).
До вербалізаторів концепту «чорт» належать і ті, що виявля-
ються у позиціях вторинної номінації. Так, з одного боку, автор
порівнює чугайстра то з оброслим ведмедем, то зі спітнілим ко-
нем, то з небожем, напр.: – Я ще заграю до танцю, – бадьорив
Мовосвіт Михайла Коцюбинського 27
він чугайстра й сягнув по флояру за черес. – Ти ще такої не чув,
небоже (С. 328), а з іншого – обмінником називає самого Івана,
який ще в дитинстві був чудним, чим відрізнявся від інших:
тільки Іван все плакав, кричав по ночах, погано ріс і дивився
на неню таким глибоким, старече розумним зором, що мати в
тривозі одвертала од нього очі…– Ігі на тебе! Ти, обміннику.
Щез би у озеро та в тріски!..(С. 293).
Загалом етнокультурний концепт «чорт» у повісті
М. Коцюбинського «Тіні забутих предків» репрезентують чис-
ленні назви нечистої сили, які показово вербалізують уявлення,
що склалися про цей демонологічний образ в українській на-
родній свідомості.
Світлана Бибик
„ТАК ТІЛЬКИ СПРАВЖНІЙ ХУДОЖНИК
ЗМОЖЕ ПИСАТИ!”
(ЛІНГВОСТИЛІСТИЧНИЙ
АНАЛІЗ ОПОВІДАННЯ
М. КОЦЮБИНСЬКОГО „ХАРИТЯ”)
Коли у 1898 році Панас Мирний прочитав цикл дитячих опо-
відань М. Коцюбинського, то у листі до письменника він щодо
„Хариті” відзначив: „Та як сказано! Чистою, як кринична вода,
народною мовою; яскравим, як сонячний промінь, малюнком;
невеличкими домірними нарисами, що розгортують перед очи-
ма велику – безмірно велику – картину людського горя, краси
світової, виявляють безодню глибину думок, таємні поривання
душі, забої невеличкого серця!.. Та так тільки справжній ху-
дожник зможе писати!”
Народність мови, краса, глибина й емоційність думки, кар-
тинність сцен… Справді, в оповіданні „Харитя” щільно пе-
реплелися шари усно-побутової оповідності, фольклорної,
міфологічної, розмовно-побутової поетики, акварельна май-
стерність описів, які зв’язані всуціль пронизливим співчуттям
автора, його людяністю.
|