Цитатні коди світової літератури в українській поетичній мові
Gespeichert in:
| Datum: | 2014 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут української мови НАН України
2014
|
| Schriftenreihe: | Культура слова |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/112060 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Цитатні коди світової літератури в українській поетичній мові / Г. Сюта // Культура слова. - 2014. - Вип. 81. - С. 65-73 . — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-112060 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1120602017-01-18T03:02:32Z Цитатні коди світової літератури в українській поетичній мові Сюта, Г. Слово в художньому творі 2014 Article Цитатні коди світової літератури в українській поетичній мові / Г. Сюта // Культура слова. - 2014. - Вип. 81. - С. 65-73 . — укр. 0201-419X http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/112060 uk Культура слова Інститут української мови НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Слово в художньому творі Слово в художньому творі |
| spellingShingle |
Слово в художньому творі Слово в художньому творі Сюта, Г. Цитатні коди світової літератури в українській поетичній мові Культура слова |
| format |
Article |
| author |
Сюта, Г. |
| author_facet |
Сюта, Г. |
| author_sort |
Сюта, Г. |
| title |
Цитатні коди світової літератури в українській поетичній мові |
| title_short |
Цитатні коди світової літератури в українській поетичній мові |
| title_full |
Цитатні коди світової літератури в українській поетичній мові |
| title_fullStr |
Цитатні коди світової літератури в українській поетичній мові |
| title_full_unstemmed |
Цитатні коди світової літератури в українській поетичній мові |
| title_sort |
цитатні коди світової літератури в українській поетичній мові |
| publisher |
Інститут української мови НАН України |
| publishDate |
2014 |
| topic_facet |
Слово в художньому творі |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/112060 |
| citation_txt |
Цитатні коди світової літератури в українській поетичній мові / Г. Сюта // Культура слова. - 2014. - Вип. 81. - С. 65-73 . — укр. |
| series |
Культура слова |
| work_keys_str_mv |
AT sûtag citatníkodisvítovoílíteraturivukraínsʹkíjpoetičníjmoví |
| first_indexed |
2025-07-08T03:14:55Z |
| last_indexed |
2025-07-08T03:14:55Z |
| _version_ |
1837046952050556928 |
| fulltext |
Слово в художньому творі 65
‘комиш’, шуга ‘ніколи’, шульки ‘качани кукурудзи’, шустка
‘дрібна монета’, що ‘аж’, юж ‘уже’, яло ‘до лиця’, ялося ‘стало
можливим’, яперка ‘шовковиця’, яфени ‘чорниці’ (ягоди).
У багатьох коломийках для потреб ритму вживаються слова
без конкретного змісту (дана, дана; дина та дина, диниця; сіда,
ріда й дина; сіда, сіда-ріда, сіда рідашина; сідай, сідай, рітай,
рітай; туду, ду, ду; тудайна ду-ду-ду дайна; дрина, дрина, шіда
дина; гоя, гоя; тадріта тощо).
Наявність багатьох діалектизмів у мові коломийок свідчить
про найтісніший зв’язок цих пісень із життям мешканців різ-
них місцевостей, передусім Західної України, а самі коломий-
ки – це оригінальний духовний скарб українського народу.
Галина Сюта
ЦИТАТНІ КОДИ СВІТОВОЇ ЛІТЕРАТУРИ
В УКРАЇНСЬКІЙ ПОЕТИЧНІЙ МОВІ
Проблема художньомовного освоєння та реінтерпретації
цитат, генетично пов’язаних із текстами світової культури, не
нова для української лінгвістики. Дослідники (В. В. Коптілов,
А. П. Коваль, Л. Г. Скрипник, В. С. Калашник) вказують на зба-
гачення сучасної української літературної мови відомими ви-
словленнями з англійських (бути чи не бути; час працює на
нас), німецьких (світова скорбота; на крилах пісень), фран-
цузьких (доглядати свій сад; шагренева шкіра; інші часи – інші
пісні; лицар без страху і догани) різночасових і різностильо-
вих текстів. У творах українських авторів вони актуалізовані
як прямі кореляції й віддалені міжтекстові перегуки, вербальні,
семантико-оцінні, сюжетні, мотивні та інші апеляції до антич-
ної, східної, європейської, американської літератури. На мов-
ному рівні їх репрезентують цитатні висловлення – афоризова-
ні й неафоризовані, вживані індивідуально.
Багато висловлень, які входять у словник української по-
етичної мови ХХ ст., генетично пов’язані з культурою доби
античності. Довідкові й лексикографічні джерела, у яких
здійснено їх систематизацію, подано тлумачення й атрибуцію,
Культура слова №81’ 201466
засвідчують їхнє походження як авторських висловлень, фраг-
ментів конкретних текстів, отже, підтверджують цитатну при-
роду (див.: Коваль А. П., Коптілов В. В. 1000 крилатих виразів
української літературної мови: Афоризми. Літературні цита-
ти. Образні вирази. – К., 1964; Цимбалюк Ю. В., Краковецька
Г. О. Крилаті латинські вислови. – К., 1976; Корж Н. Г., Луцька
Ф. Й. Із скарбниці античної мудрості. – К., 1994). Однак су-
часна публіцистична та художньомовна практика демонструє
“розмивання” цитатної природи античних сентенцій: їх ужи-
вання обов’язково передбачає розуміння змісту й контекстної
доречності цитати і не обов’язково – знання автора чи прото-
джерела. Такі одиниці усвідомлюються як “чуже слово”, однак
функціонують як вербалізатори певного колективного досвіду.
Про це, зокрема, свідчать частотні щодо них метаоператори,
які у своїй семантичній структурі містять архісеми ‘досвід’,
‘мудрість’, ‘авторитет’: як сказав хтось із великих, один му-
дрець казав, як стверджували античні мудреці, як кажуть му-
дрі люди тощо: Один мудрець колись казав: “хочеш змінити
світ, почни з себе”. Тож почнемо з себе, наприклад, з того, що
перестанемо викидати сміття у парках та лісах, безбожно
засмічуючи оточуючий простір (http://waking-up.org/rozdumy/
yevropa-pochinayetsya-iz-nas); Добро і зло можуть сприйма-
тись через успіх і невдачу. Та знову-таки, як сказав мудрець:
не заздри успіху і не жалкуй про невдачу, бо ти не знаєш, що є
успіх і що є невдача в масштабі душі (http://kraina-ra.org/index.
php?view=items&cid). Враховуючи те, що в класичному розу-
мінні цитата є фрагментом конкретного прецедентного тексту,
тобто вербалізатором досвіду індивідуального, висловлення з
античної культури, які є носіями колективної мовної пам’яті,
частіше кваліфікують як афоризми чи крилаті слова.
Важливо також враховувати, що перекладний характер і ба-
гатовікова традиція побутування античних висловлень апріорі
передбачають варіантність їхнього лексичного складу та гра-
матичної структури. Пор.: per asрera ad astra – через терни до
зірок / через труднощі до зірок; homo sum: humani nihil a me
alienum puto – я людина, і ніщо людське не чуже для мене / я лю-
дина, і ніщо людське мені не чуже; si vis pacem, para bellum –
хочеш миру – готуйся до війни / якщо хочеш миру, готуйся
Слово в художньому творі 67
до війни / хто хоче миру, готується до війни / хто хоче миру,
готує війну. У текстах різних стильових сфер вони функціо-
нують у всіх можливих мовних форматах (латинськомовному,
перекладному, транслітерованому) та лексико-граматичних
варіантах: Лицем до читача – зовсім не означає позбавитись
власних розуму й смислу, а тільки не зрікатись гордої впев-
неності – homo sum: et nihil humani a me alienum esseputo...
(М. Могилянський, «Честь»); Кравчині чужий офіційний
оптимізм, він глибоко страждає і про це не соромиться ска-
зати: «Не можу я співати й танцювати, не дратуй мене,
не пригноблюй... Я людина!..» Він – людина, і ніщо людське
йому не чуже (Б. Буряк, «Художник і життя»); Кажуть же
мудрі люди: “Сі віс пацем пара беллюм” (П. Панч. Гомоніла
Україна); щодо перемир’я, то доречно буде згадати вислів
«хочеш миру – готуйся до війни», бо ж усі ці мирні до-
мовленості лише на папері (http://gazeta.ua/articles/events-
journal/_hochesh-miru-gotujsya-do-vijni/585359). Водночас
варто наголосити, що варіантність не нівелює впізнаваності
цих стійких висловлень: у різних комунікативних ситуаціях
вони ідентифікуються як “чуже слово”.
Цитати, засвоєні з творів європейської класики, – це на-
самперед відомі фрази із казок Г. Х. Андерсена (король голий!;
принцеса на горошині; стійкий олов’яний солдатик; гидке каче-
ня; п’ятеро з одного стручка), Шарля Перро (спляча красуня,
заснути тисячолітнім сном), із творів В. Шекспіра (бути чи
не бути; все добре, що добре закінчується; о жінки, ім’я вам –
віроломство), Й.В. Гете (хвилино, спинись!), Г. Гейне (на кри-
лах пісень), Ф. Шіллера (мавр зробив свою справу, мавр може
піти), Данте Алігієрі (дев’ять кіл пекла; залиште усяку надію),
Антуана де Сент-Екзюпері (ми відповідаємо за тих, кого при-
ручили), Мігеля де Сервантеса (боротися з вітряками, лицар
печальної подоби), Ф. Купера (останній із могікан), Г. Уелса
(машина часу) та ін. В українській лінгвосвідомості вони за-
кріплені не тільки як репрезентанти прецедентних текстів, а й
як усталені мовною практикою формули, уже ментально віді-
рвані від протоджерела, однак усе-таки “зрощені” з іменем ав-
тора. Пор.: ГОЛОС той, що знає,/ все знає, але ще мовчить./
От-от, порушивши табу/ і правила, понад юрбу/ зметнеться
Культура слова №81’ 201468
той хлоп’ячий голос:/ “КОРОЛЬ ЖЕ ГОЛИЙ!/ ГОЛИЙ!/ ГО-
ЛИЙ!” (І. Жиленко); Ні постаті – на весь великий кін./ Хіба
що порохи ширяють лячні./ А де шаліли пристрасті обачні – /
вже владарює сардонічний сплін./ Король наш голий! Геть
же короля!/ Скінчилася занудна дивовижа… (В. Стус); Під-
корюсь всесильному порядку./ Заведу я свій годинник-прядку./
Уколюсь тонким веретеном/ і засну тисячолітнім сном
(І. Жиленко); Я взяв би тебе, мою зіроньку ясну,/ Поніс би да-
леко на крилах пісень,/ В ту світлу країну, чудову, прекрасну,
де вічно царює весна день у день (М. Вороний); В земному
Києві, повитому в жалобу,/ тепер уже нема таких, як ви, – /
о лицарі печальної подоби! (І. Жиленко); Ох, я не Фауст. Я
тільки жінка./ Я не скажу: “Хвилино, спинись!”/ Хвилино,
будь! Лише не хвилиною,/ а цілим життям – хвилюй і три-
вож… (Л. Костенко); Не минайся мені./ Я вже прошу судьбу./
Я вже прошу судьбу – / могікан з могіканів – / Я вже човен
в снігах./ Я в сніги вже гребу./ Лиш Десна молода... / молоде-
сенький Канів... (М. Вінграновський).
Водночас поетична мова – це сфера актуалізації менш ві-
домих, неафоризованих висловлень, які не стали безумовними
авторитетами, а обрані письменниками відповідно до особис-
тих уподобань, мовно-естетичних цінностей, моральних орієн-
тирів тощо, а тому є радше компонентами авторських картин
світу, одиницями індивідуальних словників. Наприклад, кілька
таких висловлень із трагедій В. Шекспіра реактуалізовано у
поезії М. Рильського: Всім пахощам Аравії не змити/ Того,
що пробриніло раннім-рано,/ Що процвіло музикою в душі (сло-
ва леді Макбет; у переносному вживанні вираз означає, що
якийсь вчинок чи подія залишили в душі людини незмивний
слід (1000 крилатих.., 87); У праці, в муці стиснуть зуби,/ В
боях устоять, як граніт…/ Ну справді, що нам до Гекуби,/ Як
ми новий створили світ (що Гекубі до нього, що йому до Геку-
би – слова з трагедії «Гамлет»; вживаються із значенням «бай-
дужість, непричетність до чого-небудь» (1000 крилатих, 527).
Такі висловлення становлять периферію, “зону потенційної не-
прочитуваності” цитатного тезаурусу і для розуміння їхнього
контекстного навантаження зазвичай потребують авторського
коментування або принаймні атрибуції.
Слово в художньому творі 69
Найбільш комфортна площина для атрибуції й коментуван-
ня іншокультурної цитати – епітекст (епіграф, примітки): тут
автори найчастіше з’ясовують зміст прецедентного висловлен-
ня та / або подають його “рідномовний” формат. Передусім такі
явища спостерігаємо у мовотворчості письменників, інтелекту-
альний досвід яких містить коди, що не входять у компетенцію
“середнього” мовця / читача (зокрема, це може бути пов’язано з
перекладацькою діяльністю). В українській етнолінгвокультурі
знакові з цього погляду ідіостилі М. Рильського, Є. Маланюка,
О. Забужко. Наприклад, мовно-культурний простір Є. Мала-
нюка насичений перекладними й іншомовними інтекстами з
творів Сенеки, Бодлера, Е. Верхарна, А. Рембо, Я. Івашкевича,
Ю. Словацького, Р. М. Рільке, Кнута Гамсуна: Je suis un fi ls de
cette race (епіграф до поезії «Уривок з поеми»); Сузір іскрясті
візерунки./ Сяє «перша залізна ніч» – / О ієрогліфи вічності!
Відлунки/ Світів, космосів, тисячоріч («Осінь»).
У поезії М. Рильського у різних композиційно-текстотвір-
них позиціях спостережено фрагменти творів Данте Алігієрі,
А. Міцкевича, Ю. Словацького, П. Верлена, Й. В. Гете, Воль-
тера: Не майте гніву до моїх порад/ І не лінуйтесь доглядать
свій сад («Мова»); Є така поезія Верлена,/ Де поет себе пи-
тає сам/ У гіркому каятті: «Шалений, Що зробив ти зі своїм
життям?» («Є така поезія Верлена…»).
Мовотворчість О. Забужко – особливо показова з погляду
вживання потенційно невпізнаваних цитат із європейської та
сучасної американської літератури, а тому супроводжуваних
автокоментарями у примітках-підрядниках. Частотні вони,
наприклад, у поемі «Постскриптум»: Кожного ранку, за-
мість гімнастики, лежачи в ліжку,/ Вмикаю в уяві твої очі
сіамської кішки,/ Шляхетний профіль, роздвоєне підборіддя./
Мов, копитó! – як писала одна з мого поріддя – (у примітці
вказано: Сільвія Плат, “Татко”); Що ж – прощай, і якщо
назавжди… – як писав був один бритієць – у примітці вка-
зано: Байрон і подано англомовний варіант Far thee well, and
it forever, then forever far thee well). Ідентифікаторами цитат-
ного статусу висловлень роздвоєне підборіддя, мов, копитó;
прощай, і якщо назавжди слугують: а) метаоператори як
писала одна з мого поріддя, як писав був один бритієць, що
Культура слова №81’ 201470
акцентують “інтенцію чужості”, та б) подані прецедентні ан-
гломовні відповідники.
Ідентифікувальну чи коментувальну частини посилюють
внутрішньотекстові метаоператори, які містять ім’я, псевдо-
нім або парафрастичний онім автора: Я тільки хочу/ («Малюй,
художнику», – мовляв/ Цитатний Гете) клаптик ночі/ Вам
одслонити (М. Рильський); Міцна, лунка блакить з фаянсу,/
Та павутиння смертний сон/ Снує блаженний безрук трансу./
Й про «першу ніч залізну» Гамсун/ Диктує сонцю в унісон
(Є. Маланюк); “Далі – мовчання”, – сказав Англієць задовго
до Вас./ (Той дещо в цім тямив; той знав, як себе вборонити)/.
Орден посвячених – рухнув./ Зостався мокрий шинквас – на
місці міту (О. Забужко).
Самодостатній аспект сучасної інтерпретативної стилісти-
ки – мовне життя філософсько-риторичної сентенції бути чи не
бути / to be or not to be. Частотність відтворюваності у текстах
найрізноманітніших жанрів і стилів (насамперед художньої,
публіцистичної, розмовної сфер) дає підстави стверджувати,
що це актуальна для української лінгвокультури цитата, яка,
з одного боку, зберігає авторизованість (із 10 респондентів
9 ідентифікують її як висловлення В. Шекспіра й співвідносять
не тільки із протоджерелом – трагедією “Гамлет”, а й із персо-
нажем). З другого боку, це типова, на сьогодні вже усереднена
вербальна реакція на ситуацію важливого життєвого вибору.
Основу такого філософсько-художнього сенсу становить сфор-
мована у творі В. Шекспіра протосемантика – “найважливіше
питання, питання життя і смерті”. Із цим змістом висловлення
закріплене в українській мовно-поетичній свідомості і в мовній
практиці: Твої ліси обдерті і прямі,/ Твій слід зів’яв, на порох
перекутий,/ Здається, вічне “бути чи не бути”/ Тобою стало
у тобі самім (Н. Федорак); Людство прагне всесвіт осягнути/
І себе у ньому зрозуміть,/ А тривожне “бути чи не бути”/
Грізно над планетою висить (М. Луків). Пор. у мові мас-медіа:
Про сумніви можна писати і писати, і щоразу знаходити нові
слова… Але все має свій початок і свій кінець, так само й сум-
ніви. Колись вони закінчаться, і це буде першою ознакою того,
що в нашій голові визріло рішення – бути чи не бути (http://
bigmir.net/groups/article/14070).
Слово в художньому творі 71
Важливо наголосити, що розглядувана цитата функціонує і
залишається впізнаваною і в «первинному» англомовному, і в
перекладному (українськомовному) варіантах: химерна штуч-
ка плекає папугу пугу/ плеще мене позаплічно заламує руки в
горі/ оце тобі лицар з лугу осьо тобі зелепугу/ to be or not to
be каже (Ю. Андрухович); В бетони й сталь наш край заку-
тий/ нам не страшний ворожий стан./ Минуло: “Бути чи не
бути?”/ Над синню буйною Славути/ про це вирує Дніпрель-
стан (В. Сосюра); самотерзання бути чи не бути/ в цих сті-
нах і кутах,/ у лабіринтах лжі (В. Махно).
Не послаблюють впізнаваності цієї цитати її найрізноманіт-
ніші лексичні й структурні модифікації: Крило тримала я в уяві
ще тобою п’яна,/ Як дужий вітер налетів на свічечку мою./
О Радосте моя!/ Моїх живильних днів кохання,/ Чи бути, чи не
буть?/ Знайшла собі забаву злу (Людмила Ромен); Заховаємось
в ніч, як поети у річ/ під розчулені марші військових оркестрів./
Це і стане цим третім між “Бути чи не..” (Б. Щавурський);
Роздвоїло. Стерпло. Загірчило./ Келих ночі. Крапелька отру-
ти./ Панночко з блакитними очима,/ з вами чи не з вами, чи...
не бути? (І. Андрусяк); Майже гамлетівське питання:/ Бути/
Чи/ Бити (А. Мойсієнко).
Трансформації Шекспірового висловлення в сучасній аван-
гардній і постмодерній поезії зумовлюють кардинальне зни-
ження її стилістичного статусу: Здається, вічне “бути чи не
бути”,/ Як кошик яблук, продане в кредит./ Чиясь душа на
пагорбі смердить,/ Оранжева і лиса, і надута (Н. Федорак).
Низка компонентів контекстного оточення (епітетні характе-
ристики душа – лиса, надута, ліси – обдерті, дієслівні спо-
луки слід зів’яв, душа смердить, розгорнуте порівняння вічне
“бути чи не бути”, як кошик яблук, продане в кредит) по-
мітно нівелюють первинний високий філософський зміст. Як
наслідок, зберігаючи структурну, формальну цілісність (крім
питальності), цитата змінює базову тональність і оцінність.
Прикметно, що надалі у цьому ж творі, коли гамлетівське
питання проектується на тему літератури, творчості, цитата
знову набуває високого поетичного звучання: Тебе назву По-
езії Шолом,/ Вогонь Знання, Несамовитість Мови./ Коли ви-
ходять королі на лови,/ Коли третина бореться зі сном,/ Тоді
Культура слова №81’ 201472
в полон при наступі на крути/ Здається вічне “бути чи не
бути” (Н. Федорак).
Контрастування за стилістичною шкалою високе – низь-
ке, оцінно-виражальне опозиціювання цитати і її сучасних
реінтерпретацій відбувається також на рівні мовної гри. При
цьому ігрових цитацій, які залишаються на полюсі високо-
го, поетичного, кількісно менше, – власне, вони епізодич-
ні (Натомість вже звучить тобі/ Набат одвічного To be?
(М. Розумний). Значно більше контекстів підтверджують
відзначену вище тенденцію до зниження цитати – напри-
клад, тоді, коли її входження у новий текст пов’язане з опи-
сом знижено-побутової ситуації: Бити чи не бити — ось
питання! (Драч II, 49). Не тільки лексичний склад, а й пре-
дикативність, оцінність при цьому варіюють у найширших
межах, однак сама лінгвокогнітивна модель не порушується,
а тому цитата залишається впізнаваною. Пор. у мові сучас-
них мас-медіа: вибирай, кому дістануться гроші — тобі ор
нот тобі (реклама лотереї); Але завжди постає Гамлетів-
ське питання: брати чи не брати [кредит – Г.С.]. Може
і до сімейних скандалів дійти (http://groshi-v-kredit.org.ua/
chy-vyhidno-braty-spozhyvchyj-kredyt.html).
Зафіксовані в українській поетичній мові цитати з тек-
стів класичної і сучасної американської літератури – це
епізодичні апеляції до мовотворчості Ернеста Хемінгуея,
Сільвії Плат, Рея Бредбері: історії/ не записані не перечита-
ні/.../ просяться до тебе/ просять їх укоськати/ притулити
до губ/ пришити до рани/ намастити на хліб/ нашепотіти
сліпому старому/ що сидить біля брами/ у пошуках моря
(М. Савка); тримаєш за зябра цей світ, як старий Гемінг-
вея ту дідькову рибу (М. Савка); Привіз Галчинський пре-
пишні ружі,/ Рей Бредбері вино з кульбабок./ А Плужник
айстри… (І. Жиленко).
Отже, цитати із текстів світової літератури – це активні тек-
стотвірні, змістотвірні й оцінні одиниці поетичного дискурсу,
знаки надчасового й позапросторового діалогу окремих тво-
рів як репрезентантів різноетнічних і різночасових літератур
і культур. Реактуалізовані в українських поетичних текстах
ХХ ст. цитатні коди засвідчують тяглість, неперервність
Слово в художньому творі 73
словесної традиції, підтримувану циклічністю функціонування
одиниць у межах художньої мови як цілісної системи, що має
поетичну пам’ять.
Ольга Сенькович
СЛОВНИК ПСИХОЕМОЦІЙНОГО
ПОРТРЕТУВАННЯ ЛЮДИНИ В УКРАЇНСЬКІЙ
СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІЙ ПРОЗІ
ПЕРШОЇ ТРЕТИНИ ХХ СТ.
Мовоопис психоемоційного портрета людини у мові укра-
їнської прози 20–30-х років спирається на використання тради-
ційних для цього лексико-тематичного сегмента засобів.
У національній словесній традиції ядро словника психо-
емоційного портретування становлять номінації душа, серце,
очі. Так само це ідейно-тематичні домінанти зображення пси-
хологічних станів людини у творчості Б. Антоненка-Давидови-
ча, У. Самчука, А. Головка, М. Хвильового, В. Підмогильного.
Номінація душа («внутрішній психічний світ людини, з її
настроями, переживаннями та почуттями» (СУМ, ІІ, 446) –
стрижнева одиниця психоемоційного портретування. Її образ-
ний потенціал розкривається у лексико-семантичних зв’язках,
коли номінація входить у змінні контексти, унаслідок чого
змінюється й смислове наповнення слова. До таких змінних
контекстів належать передусім епітетні структури з різними
типами оцінності – позитивною (спостережено епізодично:
сила великої душі – У. Самчук) та негативною (представлені
системно, кількісно численно).
Негативні психоемоційні стани персонажів, окреслені че-
рез лексему душа, передають метафоричні епітети холодна,
мерзла, мерзенна, дрібненька, егоїстична, засмічена, замкне-
на: захищав йому холодну душу від сонця (В. Підмогильний);
в душу мерзлу і мерзенну знов теплота ладану просякає і
розводить лють мою воячу (У. Самчук); Що важить для ре-
волюції якийсь мікроскоп! Дрібненька, егоїстична душа!
|