"Так тільки справжній художник зможе писати!” (лінгвостилістичний аналіз оповідання М. Коцюбинського "Харитя”)
Saved in:
| Date: | 2014 |
|---|---|
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут української мови НАН України
2014
|
| Series: | Культура слова |
| Subjects: | |
| Online Access: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/112065 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | "Так тільки справжній художник зможе писати!” (лінгвостилістичний аналіз оповідання М. Коцюбинського "Харитя”) / С. Бибик // Культура слова. - 2014. - Вип. 81. - С. 27-33. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-112065 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1120652017-01-18T03:02:27Z "Так тільки справжній художник зможе писати!” (лінгвостилістичний аналіз оповідання М. Коцюбинського "Харитя”) Бибик, С. Мовосвіт Михайла Коцюбинського 2014 Article "Так тільки справжній художник зможе писати!” (лінгвостилістичний аналіз оповідання М. Коцюбинського "Харитя”) / С. Бибик // Культура слова. - 2014. - Вип. 81. - С. 27-33. — укр. 0201-419X http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/112065 uk Культура слова Інститут української мови НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Мовосвіт Михайла Коцюбинського Мовосвіт Михайла Коцюбинського |
| spellingShingle |
Мовосвіт Михайла Коцюбинського Мовосвіт Михайла Коцюбинського Бибик, С. "Так тільки справжній художник зможе писати!” (лінгвостилістичний аналіз оповідання М. Коцюбинського "Харитя”) Культура слова |
| format |
Article |
| author |
Бибик, С. |
| author_facet |
Бибик, С. |
| author_sort |
Бибик, С. |
| title |
"Так тільки справжній художник зможе писати!” (лінгвостилістичний аналіз оповідання М. Коцюбинського "Харитя”) |
| title_short |
"Так тільки справжній художник зможе писати!” (лінгвостилістичний аналіз оповідання М. Коцюбинського "Харитя”) |
| title_full |
"Так тільки справжній художник зможе писати!” (лінгвостилістичний аналіз оповідання М. Коцюбинського "Харитя”) |
| title_fullStr |
"Так тільки справжній художник зможе писати!” (лінгвостилістичний аналіз оповідання М. Коцюбинського "Харитя”) |
| title_full_unstemmed |
"Так тільки справжній художник зможе писати!” (лінгвостилістичний аналіз оповідання М. Коцюбинського "Харитя”) |
| title_sort |
"так тільки справжній художник зможе писати!” (лінгвостилістичний аналіз оповідання м. коцюбинського "харитя”) |
| publisher |
Інститут української мови НАН України |
| publishDate |
2014 |
| topic_facet |
Мовосвіт Михайла Коцюбинського |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/112065 |
| citation_txt |
"Так тільки справжній художник зможе писати!” (лінгвостилістичний аналіз оповідання М. Коцюбинського "Харитя”) / С. Бибик // Культура слова. - 2014. - Вип. 81. - С. 27-33. — укр. |
| series |
Культура слова |
| work_keys_str_mv |
AT bibiks taktílʹkispravžníjhudožnikzmožepisatilíngvostilístičnijanalízopovídannâmkocûbinsʹkogoharitâ |
| first_indexed |
2025-07-08T03:15:30Z |
| last_indexed |
2025-07-08T03:15:30Z |
| _version_ |
1837047013830557696 |
| fulltext |
Мовосвіт Михайла Коцюбинського 27
він чугайстра й сягнув по флояру за черес. – Ти ще такої не чув,
небоже (С. 328), а з іншого – обмінником називає самого Івана,
який ще в дитинстві був чудним, чим відрізнявся від інших:
тільки Іван все плакав, кричав по ночах, погано ріс і дивився
на неню таким глибоким, старече розумним зором, що мати в
тривозі одвертала од нього очі…– Ігі на тебе! Ти, обміннику.
Щез би у озеро та в тріски!..(С. 293).
Загалом етнокультурний концепт «чорт» у повісті
М. Коцюбинського «Тіні забутих предків» репрезентують чис-
ленні назви нечистої сили, які показово вербалізують уявлення,
що склалися про цей демонологічний образ в українській на-
родній свідомості.
Світлана Бибик
„ТАК ТІЛЬКИ СПРАВЖНІЙ ХУДОЖНИК
ЗМОЖЕ ПИСАТИ!”
(ЛІНГВОСТИЛІСТИЧНИЙ
АНАЛІЗ ОПОВІДАННЯ
М. КОЦЮБИНСЬКОГО „ХАРИТЯ”)
Коли у 1898 році Панас Мирний прочитав цикл дитячих опо-
відань М. Коцюбинського, то у листі до письменника він щодо
„Хариті” відзначив: „Та як сказано! Чистою, як кринична вода,
народною мовою; яскравим, як сонячний промінь, малюнком;
невеличкими домірними нарисами, що розгортують перед очи-
ма велику – безмірно велику – картину людського горя, краси
світової, виявляють безодню глибину думок, таємні поривання
душі, забої невеличкого серця!.. Та так тільки справжній ху-
дожник зможе писати!”
Народність мови, краса, глибина й емоційність думки, кар-
тинність сцен… Справді, в оповіданні „Харитя” щільно пе-
реплелися шари усно-побутової оповідності, фольклорної,
міфологічної, розмовно-побутової поетики, акварельна май-
стерність описів, які зв’язані всуціль пронизливим співчуттям
автора, його людяністю.
Культура слова №81’ 201428
Письменник легко вводить читача в побутову ситуацію –
вечір, слабує вдова, біля неї по-своєму порядкує восьмирічна
донька Харитя. У перших трьох реченнях автор насамперед
окреслює обставини місця й простору. Це короткі, легкі для
сприймання висловлення: В печі палав вогонь і червоним язи-
ком лизав челюсті. В маленькій хаті було поночі, по кутках
стояли діди. На постелі лежала слаба жінка й стогнала. Так
само невимушено М. Коцюбинський перевтілюється в „опові-
дача з народу”, „свого” в цій ситуації, переходячи до переповід-
ної конструкції з нанизуваними обставинними компонентами,
з характерним порядком слів, що допомагає виділити актуаль-
не в цій першій сцені: Шість тижнів поминуло, як помер її
чоловік, батько Харитин, і відтоді бідна удова тужить та
слабує, а оце вже другий день, як зовсім злягла.
Далі у творі такі перемикання кодів від мови автора до
внутрішньої мови персонажа, невласне-прямої мови так само
мимовільні, ледь вловні. Вони або відділені пунктуаційно:
Завтра, коли розвидниться, встане Харитя, нагодує маму
(коли б ще схотіли їсти, а то відколи слабі — саму воду
п’ють), візьме серп і піде в поле; .. промайнула думка: як то
нема кому жати? А вона що ж робитиме? Або граматично:
стилізація „мови до себе і про себе” здійснюється завдяки змі-
нам часових параметрів дієслів, актуалізується й обернена на
себе семантика особового займенника ‘вона = я’, ‘її = мене’,
вводяться інтимізувальні вставні словосполучення (батько хре-
щений): Стежкою наближались дві молодиці. Харитя посте-
регла їх, знов нагадала недужу, бідну маму і, схиливши руся-
ву головку, взялась до роботи. Вона мусить вижати жито!
Вона мусить потішити свою добру нещасну маму!; Він
добрий, батько хрещений, він її послухає, звезе хліб.
Етнографічний зріз української побутової культури репре-
зентують кілька лексем: діди ‘охоронець домівки’ (В маленькій
хаті було поночі, по кутках стояли діди), кісники ‘стрічка для
вплітання в косу’ (Вона забула навіть і за нові червоні кісники,
що двічі обмотували її русяву, аж білу, головку. Кісники ті були
її радість, її гордощі. Оце третій день, як хрещена мати по-
дарувала їй ті кісники, а Харитя й досі не натішиться ними).
Мовосвіт Михайла Коцюбинського 29
Стисло представлено й побутовизми, що позначають еле-
менти предметного світу в українській хаті – піч, мисчина,
горщик, мисник, куліш, полиця, лавка, постіль, торбинка,
хусточка: заходилася коло вечері. Змила в мисчині жменьку
пшона, вкинула щіпку солі та зо дві чи зо три картоплини,
налила в горщик води і приставила його до вогню; Харитя
до печі, одставила горщик, доглянула страву й насипала в
полив’яну миску гарячого кулішу; Упоравшись, зняла серп з
полиці, поклала в торбинку хліба та цибулі і зав’язалась ря-
бенькою хусточкою.
Фольклорність в оповідній структурі твору мінімізована.
Це лише кілька висловлень матері, яка вболіває за долю ди-
тини, промовляючи формулами з голосінь: – Ох, дитино моя
люба! Все в мене болить: руки болять, ноги болять, голови не
зведу. От, може, вмру, на кого ж я тебе лишу, сиротину не-
щасну?.. Хто тебе догляне, вигодує? Це також інтимізувальні
народнопоетичні звертання односельчанок до дівчинки: – Що з
тобою, дитино? Не плач, перепілочко! Мати твоя, дасть бог,
одужає, а жито ми вижнемо, не дамо вам згинути з голоду.
Ну, не плач же, квіточко! З пісенним фольклором засоційо-
вана деталь опису А надворі так місячно, ясно, хоч голки зби-
рай (пригадаймо відомі рядки „Ніч яка місячна, зоряна, ясная,
видно хоч голки збирай. Вийди ж, коханая, працею зморена, хоч
на хвилиноньку в гай” та фразеологізоване порівняння (надво-
рі) так місячно, хоч голки збирай (М. Номис). А з оповідними
жанрами усної народної творчості пов’язане кліше житимуть
вони веселі та щасливі (Мати з радощів вичуняє, пригорне доню
до серця, поцілує, і знову житимуть вони веселі та щасливі і
не згинуть зимою з голоду...).
Відомо, що в багатьох творах М. Коцюбинського оживають
певні символи. Є міфоніми й у „Хариті” – русалки, про яких
дівчинка знає, що вони можуть залоскотати, страхи як фан-
тастичні істоти надзвичайного вигляду: „А що, якби тепер
вийти на ниву? Е, ні, страшно, вовк вибіжить з лісу, русал-
ки залоскочуть, страхи повилазять з пшениці...” І Хариті
справді стало страшно, вона знов поклалася на лаві і од-
вернулась од вікна; Ану, який страх вискочить із жита й заду-
шить її! Раптом – фуррр!.. Перепелиця пурхнула перед самою
Культура слова №81’ 201430
Харитею і, тріпочучи короткими крилами, ледве перенесла на
кілька ступнів своє тяжке, сите тіло. Серце закалатало Ха-
риті в грудях з переляку.
Міфологізує письменник і словесний образ сну, який репре-
зентує в контексті стилістики імпресіонізму як силу, що віддаляє
людину від реальності: Мати стогне, а Харитю живий жаль
бере за серце. Бідні мама! Все болить у них. Коли б той добрий
Бог послав їм полегкість! Аж ось трохи згодом і слаба мати, і
копи на полі, і русалки, і вовк, і ясне вікно на комині змішуються в
якійсь кумедній плутанині. Сон, влетівши до хати, бере Харитю
під своє крило. Срібний промінь місячний тихо сяє на білій головці
дівчинки, всміхається до нових червоних кісників, гуляє по смугля-
вому видочку та по білих дрібненьких зубках, що виглядають з-за
розтулених повних уст. Харитя спить солодким сном.
Наскрізним є й словесний образ віри в Бога, що дає сили,
сміливість маленькій дівчинці. Спочатку він актуалізується
через сцену вечірньої молитви (Харитя їла чи не їла, шви-
денько помила посуд, поскладала його на мисник, засунула
сінешні двері і стала навколішки перед образами молитися
Богу). Далі виявляється в характерній для усної мови фразео-
логії (– Не журіться, мамо! Не плачте! Адже ж Бог добрий,
мамо! Бог поможе вам одужати, поможе вам хліб зібрати...
Правда, мамо?.. Правда?..; А бачте, матусю кохана, а я ж
вам не казала, що Бог поможе нам зібрати хліб? Увесь хліб
у стодолі!).
Ця віра дитини глибинна, сильна. Бог-Отець уявляється
малій дівчинці з золотим яблучком – символом життя, краси,
любові: Вона складала ручки, хрестилась, зітхала та здійма-
ла очі догори і дивилась пильно на образ, де був намальований
Бог-отець. Вона вірила, що Господь любить дітей і не дасть
їх на поталу. Адже недурно тримає він у руці золоте яблуч-
ко з хрестиком: певне, він дасть те яблучко добрій, слухня-
ній дитині. І Харитя своїм дитячим лепетом прохала у Бога
здоров’я слабій матусі, а собі сили вижати ниву. Ся думка не
давала їй спокою, їй хотілося швидше діждатися ранку.
Фольклорний та інтимно-побутовий зрізи в оповіданні
„Харитя” зв’язує таке стилістичне явище, як пестливість. Че-
рез неї виявляється ставлення оповідача до дитини в скрутних
Мовосвіт Михайла Коцюбинського 31
обставинах, долі людини в безпросвітній селянській бідності.
Тому частотні у творі означення з суфіксом -еньк-, іменники з
суфіксом -енят-, -еньк-, -ик-, -ичк-: Поки Харитя говорила ті
слова, в біленькій головці її промайнула думка: як то нема кому
жати?; Але торік вона була ще маленька, маленькими руче-
нятами не могла вдержати серпа, а тепер вона вже вирос-
ла, набралася сили…; Адже сими рученятами вона принесла з
річки піввідра води, хоч яке воно важке, те відро!; От що вона
зробить: піде до хрещеного батька, обійме його рученьками
за шию і скаже: „Тату мій любий та милий! Я вже вам бави-
тиму маленького Андрійка, буду йому за няньку, тільки звезіть
наш хліб та складіть у стодолу!”; Довге стебло путається,
великий серп не слухається в маленькій руці, колосся лоскоче
спітніле личенько; Швиденько обтерла вона кров з пальчика
спідничкою, затерла врізане місце землею і почала жати.
Розмовно-побутова поетика „не випинається” в оповіданні
„Харитя”. Крім названих побутовизмів, можна відзначити й
префіксальні форми з од- (одставила горщик; одвернулась до
вікна), характерні сполучники (Ще торік ходила вона з мамою
на ниву, бачила, як мати жне, ба, сама брала серп і жала!),
вживання вказівних часток, притаманне усній мові, де вони ви-
конують додаткову видільну функцію (дуже заболів той паль-
чик, що втяла серпом..; Десь дуже важким видалось Хариті
те відро з водою), характерну сполучуваність (Хіба не на моє
вийшло?..; не могла вдержати серпа (родовий частковос-
ті), звороти на позначення приблизної кількості чого-небудь
(Мати виїла ложок зо дві та й поклала ложку; та зо дві чи зо
три картоплини), усно-розмовні кліше з повторенням склад-
ників (Харитя їла чи не їла, швиденько помила посуд).
Особливий компонент оповідної структури „Хариті” – опи-
си зовнішності, природи, хатньої обстановки.
Оповідач знайомить нас із Харитею-трудівницею, бо перша
сцена зустрічі з нею – це динамічний образ дівчинки, яка несе
до хати воду. Її рухи, постава „картинні”, прописані настільки
детально й виразно, що читачеві залишається лише „виліпити”
цю скульптуру в уяві: З дверей виткнулось спершу відро, до по-
ловини виповнене водою, далі русява головка, нахилена набік до
відра, а далі права рука, піднята трохи догори. В хату увійшла
Культура слова №81’ 201432
Харитя... Подальші окремі фрагменти описів лише доповню-
ють портрет рухливої, непосидющої цілеспрямованої дитини.
Пор. промовисте порівняння (метнулась Харитя до мисника,
легесенько, мов кізка), епітети (дрібненькі, запечені на сонці
рученята, що жваво бігали від одної роботи до другої). Хари-
тя – ласкава, любляча донька, про це коротко зазначає порів-
няння: – Чого ви, матінко? Може, водиці холодної? Що у вас
болить? — ластівкою припадала вона коло недужої.
У пейзажоописах автор „грається” колірними епітетами.
Щодо цього влучно висловився В.Ф. Погребенник: „європей-
ськість” Коцюбинського – це і його результативний варіант
синтезування можливостей суміжних мистецтв, синкретичного
збагачення словесної творчості засобами насамперед малярства
і музики” (Погребенник В. Ф. „Європейськість” прози Михайла
Коцюбинського // Актуальні проблеми слов’янської філології. –
Київ; Ніжин, 2006. – Вип. 11. – Ч. 2 : Лінгвістика і літературо-
знавство. – С. 128). Акварельність виявилася в актуалізації епі-
тетів срібний, імлистий, золотий, чорний, синій щодо пейзажу
нічного неба (В імлистій далині, осяяні срібним промінням мі-
сячним, стояли широкі лани золотого жита та пшениці. Високі
чорні тополі, як військо, стояли рядами край дороги. Синє небо
всипане було зорями), у мозаїковості епітетів та дієслів на по-
значення вияву певного кольору в пейзажному описі полів, лу-
ків: вийшла на поле й стала, задивившись в далечінь на чудовий
краєвид. І справді було гарно на ниві, несказанно гарно! Погідне
блакитне небо дихало на землю теплом. Половіли жита й ви-
лискувались на сонці. Червоніло ціле море колосків пшениці. До-
линою повилась річечка, наче хто кинув нову синю стрічку на зе-
лену траву. А за річкою, попід кучерявим зеленим лісом, вся гора
вкрита розкішними килимами ярини. Гарячою зеленою барвою
горить на сонці ячмінь, широко стелеться килим ясно-зеленого
вівса, далі, наче риза рути, темніє просо. Межи зеленими ки-
лимами біліє гречка, наче хто розіслав великі шматки полотна
білити на сонці. В долині, край лісу, висить синя імла. І над усім
тим розкинулось погідне блакитне небо...
Такі розлогі описи розраховані на картинність зображува-
ного, на передавання почуттів, на створення атмосфери лег-
кості, прозорості, барвистості. Тож слушно В.Т. Чайковська
Мовосвіт Михайла Коцюбинського 33
зазначала, що М. Коцюбинський у своїх творах використо-
вував принцип передачі простору, властивий малярській ак-
варелі, основною особливістю якої є прозорість, особлива
легкість (Чайковська В. Т. Жанри живопису в українській
прозі кінця ХІХ – поч. ХХ ст. // Вісник Житомирського дер-
жавного університету імені Івана Франка. – Житомир, 2004. –
Вип. 15. – С. 212–214).
Отже, у лінгвостилістиці оповідання „Харитя” взаємодіють
оповідний та живописний плани, які створюють особливу палі-
тру творчої індивідуальності М. Коцюбинського.
Людмила Зіневич
НЕ ВВАЖАЙ НА ВРОЖАЙ,
СІЙ ЖИТО, ХЛІБ БУДЕ
(МОВНІ ВІЗІЇ МИХАЙЛА КОЦЮБИНСЬКОГО)
«Ми вже так багато маємо сліпих ворогів, що одним
більше чи менше – байдуже. Нехай лютують – а ми по ре-
цепту: не вважай на врожай, сій жито, хліб буде», – писав
М.Коцюбинський своєму колезі М. Могилянському. Ці слова
можна вважати творчим кредо письменника, бо вони вичерп-
но характеризують подвижницьку працю М. Коцюбинського
на ниві рідної мови. «Плодіть, добродію, і засівайте найбіль-
ше, я певний, що з того засіву будуть колись великі жнива
задля нашого рідного краю», – вітав ще молодого Михайла
Михайловича Панас Мирний.
Любов до української мови письменник проніс через усе
життя і зберігав відданість їй навіть у часи найбільшої скрути.
В одному з листів до В. М. Гнатюка М. Коцюбинський зізна-
вався: «Служба ледве-ледве дає шматок хліба, а література!..
Соромно навіть признатися представникові культурної нації.
Єдиний спосіб – писати по-російськи, але коли я досі сього не
робив, то вже тепер не зроблю». А в листі до В. Вин ниченка
М. Коцюбинський, переконуючи колегу «не подаватися» в ро-
сійську літературу, зауважив: «Письменник, поет, белетрист не
може безкарно змінити мову: вона помститься» (Тихоша В. До
|