Про Євгена Маланюка, уписаного в польський пейзаж

Рецензія на монографію: Елліна Циховська. Поезія Євгена Маланюка в контексті українсько-польських літературних зв’язків. Монографія. — К.: Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, 2006. — 128 с....

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2006
Автори:	Астаф’єв, О., Нямцу, А.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України 2006
Теми:	Рецензії
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/11219
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Про Євгена Маланюка, уписаного в польський пейзаж / О. Астаф’єв, А. Нямцу // Слово і Час. — 2006. — № 11. — С. 82-84. — Бібліогр.: 1 назв. — укp.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-11219
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-112192013-02-13T02:34:42Z Про Євгена Маланюка, уписаного в польський пейзаж Астаф’єв, О. Нямцу, А. Рецензії Рецензія на монографію: Елліна Циховська. Поезія Євгена Маланюка в контексті українсько-польських літературних зв’язків. Монографія. — К.: Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, 2006. — 128 с. 2006 Article Про Євгена Маланюка, уписаного в польський пейзаж / О. Астаф’єв, А. Нямцу // Слово і Час. — 2006. — № 11. — С. 82-84. — Бібліогр.: 1 назв. — укp. 0236-1477 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/11219 uk Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Рецензії Рецензії
spellingShingle	Рецензії Рецензії Астаф’єв, О. Нямцу, А. Про Євгена Маланюка, уписаного в польський пейзаж
description	Рецензія на монографію: Елліна Циховська. Поезія Євгена Маланюка в контексті українсько-польських літературних зв’язків. Монографія. — К.: Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, 2006. — 128 с.
format	Article
author	Астаф’єв, О. Нямцу, А.
author_facet	Астаф’єв, О. Нямцу, А.
author_sort	Астаф’єв, О.
title	Про Євгена Маланюка, уписаного в польський пейзаж
title_short	Про Євгена Маланюка, уписаного в польський пейзаж
title_full	Про Євгена Маланюка, уписаного в польський пейзаж
title_fullStr	Про Євгена Маланюка, уписаного в польський пейзаж
title_full_unstemmed	Про Євгена Маланюка, уписаного в польський пейзаж
title_sort	про євгена маланюка, уписаного в польський пейзаж
publisher	Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України
publishDate	2006
topic_facet	Рецензії
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/11219
citation_txt	Про Євгена Маланюка, уписаного в польський пейзаж / О. Астаф’єв, А. Нямцу // Слово і Час. — 2006. — № 11. — С. 82-84. — Бібліогр.: 1 назв. — укp.
work_keys_str_mv	AT astafêvo proêvgenamalanûkaupisanogovpolʹsʹkijpejzaž AT nâmcua proêvgenamalanûkaupisanogovpolʹsʹkijpejzaž
first_indexed	2025-07-02T13:26:00Z
last_indexed	2025-07-02T13:26:00Z
_version_	1836541816295391232
fulltext	82 Слово і Час. 2006 • №11 природою, ані за походженням не відрізняється від основних проявів самого життя, що немає неподоланної прірви між людством та всіма іншиU ми живими істотами. Це допомагає зрозуміти сенс неоромантичного прагнення до гармонії на противагу пориву романтиків до перемоги добU ра. Гармонія може виступати умовою здійснення ідей суверенної особистості. Створюється враження, що до проблеми збеU реження людиною своєї автентичності ліU тературознавець підходить з більшою відповідальністю, ніж цілі школи психологів. Такими вагомими бачаться обґрунтування ціннісних психологічних пріоритетів. Параграф “Забуття не суджено мені” (Мавка)” (розділ IV) засвідчує існування позитивного поU тенціалу людини, переконливо розкриває сутність незабування в муках як основи живого майбуття. Науковий колорит праці доречно доповнений волинськоUполіськими асоціаціями з розвідок І.Денисюка, В.Давидюка. Поліський підтекст із своєю екзистенційною безмежністю вчувається в багатьох авторських коментарях та органічно вписується в теоретичний дискурс. Здається, Л.Скупейко прагне показати, наскільки багата й невичерпна поліська естетична ойкумена. Це гарU на й суттєва прикмета книжки. Вирізняється праця Л.Скупейка й тим, що літеU ратурний контекст зведений тут до мінімуму. Автор дослідження, просуваючись вузькою стежкою, виявляє нездоланні вершини в хуU дожній свідомості, цілеспрямованість поетичної мови, продуманіше, аніж інші, багатопланово розкриває діалектику прадавніх світоглядних форм та уявлень, розшифровує символічні коди і значення, заховані в образахUперсонажах. Поетичне сходження від чіткого осмислення дефініцій до системного аналізу сюжетноUкомU позиційної структури “Лісової пісні” — такий шлях до значущого обрав Л.Скупейко. Йому не властива відчайдушність, з якою Г.Грабович пеU реоцінює те, що успадкувалось, порушує нові проблеми чи висуває пропозиції. Якщо Г.ГрабоU вич мастак осідлати Пегаса (це до снаги і феміU ністкам: згадаймо, з якою заповзятливістю С.Павличко здійснила прорив інформаційної блокади в літературознавстві), то Л.Скупейко подібний до того чарівного крилатого коня, який добре знає свого вершника, свою міць, свій обов’язок. Монографію Л.Скупейка не можна назвати всеU осяжною, бо завжди з’являються нові проблеU ми, що вимагають нових відповідей. Не кожного цікавлять одні й ті ж самі речі. Моя Einleitung проU диктована не стільки ситуацією, коли доводитьU ся більше читати “своє”, аніж “чуже”, а несилою вирватись із лабіринтів уяви, без якої не виникаU ють ні мистецькі твори, ні наукові трактати, ні національні ідеї, ні ідеали краси та свободи. “Міфопоетика “Лісової пісні” Лесі Українки” поU значена не стільки інтелектуальним досвідом чи світом уявлень автора розвідки, скільки збереU женими в науковому дискурсі “фанатичними поU чуваннями”, “станом душі”, “несподіваним успіхом фантастики”, “трагедією авторів” — усією дивовижною атмосферою творчості Лесі Українки. Майя Хмелюк ПРО ЄВГЕНА МАЛАНЮКА, УПИСАНОГО В ПОЛЬСЬКИЙ ПЕЙЗАЖ Елліна Циховська. Поезія Євгена Маланюка в контексті українськоCпольських літературних зв’язків. Монографія. — К.: Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, 2006. — 128 с. Дослідження українськоUпольських літературU них зв’язків — один із провідних напрямів суU часної компаративістики. Проблеми взаємодії і взаємовпливу літератур українського та польського народів, співвіднесеності культури й мови, а також пошук оптимальних форм міжкульU турного спілкування віддавна привертали увагу дослідників. В українськоUпольському культурU ному діалозі, зрештою, як і в будьUякому іншому, важливе місце посідає теорія діалогу М.Бахтіна: “Істина не народжується й не міститься в голові окремої людини, вона постає між людьми, які шуU кають істину в процесі діалогічного спілкуванU ня”. У діалозі людина вкладає в мову, у слово всю себе, і це слово “входить до діалогічної ткаU нини людського життя, світового симпозіуму”1 . Не випадково В.Біблер, розробляючи власну концепцію школи діалогу культур, особливе місце в системі культури відводить словесності, вибудовуючи вузівські предметні курси за логіU кою руху історичного розвитку літератури. СуU часні дослідники українськоUпольських літературних зв’язків Ф.Неуважний, Р.Гром’як, С.Козак, Р.Радишевський, Є.Нахлік, О.Веретюк, В.Моренець, Ю.Ковалів, Ю.Войцишин, Л.КуценU ко та інші, розвиваючи бахтінську ідею діалогу 1 Бахтин М. Проблемы поэтики Достоевского. – М., 1979. – С. 126, 318. Слово і Час. 2006 • №11 83 культур, наголошують на здатності й українсьU кої, і польської культури “подивитися на себе збоку”, бути “амбівалентною”. Це дуже істотне доповнення до того, що Е.Циховська називає “моделлю міжкультурної комунікації”. ЗрешU тою, цей термін належить не їй. Варто згадати хоча б працю Н.Іконникової “Современные заU падные концепции межкультурной коммуникаU ции (модели индивидуального поведения в ситуации контакта культур)” (М., 1994) або ж монографії А.Вежбицької, О.Леонтович, В.КрасU них та інші, щоб зрозуміти, яке важливе місце посідає сьогодні теорія міжкультурної комуніU кації, яку роль відіграє в ній гумбольдтівське поU няття духу народу як маніфестації певного стану культури. Наукова новизна монографії Е.Циховської наU самперед визначається потребою заповнити ваU куум, який із певних історичних причин утворився в літературознавстві, описати феномен Є.МалаU нюка, що постав на чужині, пересадити його на рідний ґрунт, описати його національні детерміU нанти, показати, як Є.Маланюк подолав обмеU женість вихідного культурного світу й вийшов до європейських смислових горизонтів, до творенU ня нових способів об’єктивації себе як особисU тості, зміни світу і свого місця в ньому, вираження себе в національній культурі й через інші культуU ри. При цьому не можна випустити з поля зору момент деміфологізації національної літератуU ри, звільнення від ідеологічних кліше, що були накинуті їй попередньою добою, очищення вітчизняної науки від радянських поглядів і тодішніх стандартів. Отже, порушена проблема значуща й актуальU на. ПоUперше, тому що розширюється уявлення про українську літературу ХХ ст., нову “художU ню дійсність”, яка засобами слова конструює нове реальне буття в аспекті українськоU польських літературних зв’язків і, отже, впливає на суспільство. ПоUдруге, вибудовується нова художня ієрархія, в якій твори Є.Маланюка, що тривалий час замовчувалися, завдяки своїм хуU дожнім достоїнствам висуваються на вершину. ПоUтретє, ретельно описуються джерела всезаU гального, родового досвіду національної кульU тури, який в умовах багатоликості та багатолінійності цивілізаційних процесів дає змогу завважити деякі історичні “контрапункти” творчих доль українських і польських митців, їхні естетикоUнаціональні ансамблі. Заслуга Е.Циховської в тому, що вона, цілком у річищі ідей М.Бахтіна, розглядає українську та польську літератури міжвоєнної доби за аналоU гією з мовою, тобто як суму текстів, повідомлень, якими обмінюються адресати, або ж як один текст, який комунікативне “я” адресує собі ж таки. Про це дослідниця заявляє, зокрема, у висновU ках: “Протиставлення “Я – Інший” виявляється саме на “рівні” не монокультурної, а міжкульU турної комунікації, опертої на генетичноUконU тактні зв’язки (особисті взаємини, листи, дискусії, форми міжлітературної рецепції, переU клади”) (с.114). Діяльність Є.Маланюка на чужих теренах хаU рактеризується поняттям “європоцентрична стратегія”. Е.Циховська акцентує увагу на її естеU тичному аспекті, на ставленні “до Іншого, персоU ніфікованого в збірному образі представників польської культури” ( с.4). Як зазначається в моU нографії, фігура Іншого стає фундаментальною й конститутивною семантичною структурою у спробах реконструювати поняття суб єкта українU ськоUпольських літературних взаємин (див. с.4). З огляду на це дослідниця прагне визначити заU гальний фонд знань і вірувань комунікантів, неU повторність структур ментальноUлінгвального комплексу, зони “перетинання” когнітивних проU сторів учасників комунікації; розкрити зовнішній контекст українськоUпольського дискурсу, генеU тичноUконтактні зв язки (зустрічі, обміни думкаU ми, участь у вечорах, родинні стосунки) і форми міжлітературної рецепції (впливи, образні анаU логії, ремінісценції, переклади); схарактеризуваU ти, послуговуючись системою означників, внутрішній контекст українськоUпольського дисU курсу, специфіку типологічних сходжень (спільні теми й мотиви, жанри, сюжетноUкомпозиційні прийоми, засоби метрики та строфіки) тощо. У своєму дослідженні Е.Циховська, спираюU чись на досвід структурноUсеміотичної естетики, ідеї архетипної критики, психоаналізу, на принU ципи французької школи тематології, результаU ти досліджень провідних європейських (і вітчизняних) ученихUкомпаративістів, переконує в тому, що творчість Євгена Маланюка в еміграції — неповторне явище української літератури, яке виникло на ґрунті світової культури. (Деякі досU лідники розквіт світової компаративістики пов’яU зують саме з 20Uми рр. ХХ ст. і Празькою школою, до якої входив і Є.Маланюк). У розділі “Творчість як модель міжкультурної художньої комунікації” авторка аналізує істориU коUлітературну ситуацію в Польщі та в Україні в період міжвоєнної нестабільності, поширення ідей катастрофізму. У підрозділах “Євген МалаU нюк і польська еліта: проблема “аури”, “РецепU ція творчості Євгена Маланюка в українськоUпольській періодиці: епістемологія хаосу”, “Рецепція топосу поетUдеміург: “проU блемні” зони комунікації”, “Ars Poetica” як преU цедентний текст” вона, зокрема, стверджує, що через діалог, комунікативну поведінку, систему художніх образів і стереотипів, дотримання праU вил “гри” заявляють про себе спільні комунікаU тивні стратегії українських та польських ’ ’ 84 Слово і Час. 2006 • №11 письменників: елітарне розуміння ієрархії дерU жавницьких епох (Київська Русь, козацькоUгетьU манська держава, дискретна державність на початку ХХ ст. — в Україні; князівство Болеслава І Хороброго, Річ Посполита, Королівство Польське, Польща після 1914 — у сусідів); баU чення генези нації крізь часову призму; трансU історичне розуміння буття — у єдності минулого, теперішнього й майбутнього, з виразними бінарU ними парами пасіонарне — пасивне, еліта — маса, ЗахідUСхід тощо (с.114). Специфіка українськоUпольськогоо дискурсу чи не найглибше розкривається в розділі “ГенеU тичноUконтактні зв язки і національні міфи: сарU матизм, скіфство, “еллінський комплекс”, де авторка характеризує історикоUкультурну й геоU політичну концепцію сарматського міфу та його функцію в міжкультурній комунікації (підрозділ “Сарматство як міф у польській літературі”), з’яU совує ґенезу скіфської моделі культури у творU чості Є.Маланюка, О.Блока, А.Бєлого, В.Брюсова та інших (підрозділ “Скіфство як міф у російській літературі”), аналізує концепцію “еллінського комплексу” в поезіях Є.Маланюка, Ю.Дарагана, О.Стефановича, О.Лятуринської, у “Книзі спостережень” Є.Маланюка, у поемі “Hellada Scytyjska” Ю.Лободовського. На думку Е.Циховської, успіх діалогу між комунікантами (Я — Інший) зумовлений ідеєю не лінійного, а сингулярноUциклічного розуміння національної місії (поділ історії на цикли “державні” та “неU державні” або ж “героїчні” та “негероїчні”). У структурах ментальноUлінгвального комплексу обох народів переважають національні міфи (сарматизм — у польській культурі, скіфство — у російській, “еллінський комплекс” — в укU раїнській). У літературі цю міфологізацію забезU печують різні форми рецепції (впливи, образні аналогії, ремінісценції, переклади, літературні збіги та ін.), де “проглядає концепція людини доби модерну, індивіда, що гостро переживає дисгармонію світу, антигуманність суспільних стосунків, несвободу і нестабільність у соціумі, розірваність власної свідомості; він уже не поU кладається на Бога як творця світу, Бог не конU ституюється як Інший, “Бог — не Інший. Це Бог” (Гвардіні)” (с.114). Ідеї розділу “Типологічні сходження і форми міжлітературної рецепції (Варшавський текст)” навіюють асоціації з проблематикою виданої неU щодавно книжки В.Топорова “Петербурзький текст російської літератури” (М., 2003), де бахU тінська концепція тексту скерована й на творчість Ф.Достоєвського, і на поезію О.Блока, А.БєлоU го, О.Мандельштама, А.Ахматової та інших. ВарU шавський текст, у розумінні дослідниці, враховує три аспекти: 1) мова, закріплена в знаках, 2) мова в процесі комунікації (дискурс), 3) форма переU дачі сенсів у знакових системах. У монографії розглянуто семантику міста в художніх творах (“Візія Варшави в поезії Є.Маланюка”), урбаніU стичні мотиви в ліриці Ю.Тувіма (“Архетип міста в творчості Ю.Тувіма”), міські коди в есеїстиці Є.Стемповського (“Рецепція архетипу Варшави в есеїстиці Є.Стемповського”). Звертаючись до образів міста, українські та польські письменниU ки моделюють ієрархічну тріаду “еліта—нація— держава”, вказують на впливи культурно Uцивілізаційних субстратів, що завадили формуванню національної ідентичності. У книжці чимало фактів літературноUтипологічних сходжень: взаємовпливи мови й мислення, наU ціональноUкультурна специфіка мов і її роль у формуванні національного світовідчування, зв’язки соціумів та індивідів, відмінність культурU ноUмовних кодів тощо. Монографія Е.Циховської має концептуальноU інтерпретаційний характер. Понятійний апарат добре продуманий, вибудуваний за чіткою сисU темою. Хоча деякі поняття й запозичені з інших наук (напр., “модель міжлітературної комуніU кації” — з теорії комунікації, “аура” — із соціоU логії), вони видаються виправданими й “працюють” на концепцію дослідниці. У композиційному плані робота струнка, проU порційна, додаткові параграфи до окремих підрозділів глибше розкривають тему, сприяють з’ясуванню загальномовних значень і функцій тексту в системі української та польської кульU тур. Усі концепти дослідниці всебічно аргуменU товані, збагачені розлогими екскурсами в сучасний науковоUлітературний контекст, епоху мовних ігор та розуміння культури як “бібліотеU ки” (Х.Л.Борхес). Олександр Астаф’єв, Анатолій Нямцу ’

Про Євгена Маланюка, уписаного в польський пейзаж

Репозитарії

Схожі ресурси