Прийменник по в сучасному львівському мовленні
Збережено в:
| Дата: | 2015 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут української мови НАН України
2015
|
| Назва видання: | Культура слова |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/112317 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Прийменник по в сучасному львівському мовленні / Г. Сікора // Культура слова. — 2015. — Вип. 82. — С. 47-55. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-112317 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1123172017-01-21T03:02:13Z Прийменник по в сучасному львівському мовленні Сікора, Г. Мовна норма: стале і змінне 2015 Article Прийменник по в сучасному львівському мовленні / Г. Сікора // Культура слова. — 2015. — Вип. 82. — С. 47-55. — укр. 0201-419X http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/112317 uk Культура слова Інститут української мови НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Мовна норма: стале і змінне Мовна норма: стале і змінне |
| spellingShingle |
Мовна норма: стале і змінне Мовна норма: стале і змінне Сікора, Г. Прийменник по в сучасному львівському мовленні Культура слова |
| format |
Article |
| author |
Сікора, Г. |
| author_facet |
Сікора, Г. |
| author_sort |
Сікора, Г. |
| title |
Прийменник по в сучасному львівському мовленні |
| title_short |
Прийменник по в сучасному львівському мовленні |
| title_full |
Прийменник по в сучасному львівському мовленні |
| title_fullStr |
Прийменник по в сучасному львівському мовленні |
| title_full_unstemmed |
Прийменник по в сучасному львівському мовленні |
| title_sort |
прийменник по в сучасному львівському мовленні |
| publisher |
Інститут української мови НАН України |
| publishDate |
2015 |
| topic_facet |
Мовна норма: стале і змінне |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/112317 |
| citation_txt |
Прийменник по в сучасному львівському мовленні / Г. Сікора // Культура слова. — 2015. — Вип. 82. — С. 47-55. — укр. |
| series |
Культура слова |
| work_keys_str_mv |
AT síkorag prijmennikpovsučasnomulʹvívsʹkomumovlenní |
| first_indexed |
2025-07-08T03:45:05Z |
| last_indexed |
2025-07-08T03:45:05Z |
| _version_ |
1837048849488674816 |
| fulltext |
Мовна норма: стале і змінне 47
Галина Сікора
ПРИЙМЕННИК ПО В СУЧАСНОМУ
ЛЬВІВСЬКОМУ МОВЛЕННІ
Прийменник по належить до поширених, частотних при-
йменників української мови зі складною семантичною струк-
турою і здебільшого вказує на просторове чи темпоральне
значення синтаксичних зворотів (Словник української мови:
В 11 т. – Т. VІ. – К., 1975. – С. 604–607; далі – СУМ; Словник
українських прийменників. Сучасна українська мова. – Донецьк,
2007. – С. 494). Це один із первісних прийменників мови старо-
давніх східних слов’ян, який уживався з давальним, знахідним
і місцевим відмінками (Бевзенко С. П. Історична морфологія
української мови. – Ужгород, 1960. – С. 389; далі – Бевзенко).
Широкий спектр його значень був виділений у староукраїнській
мові (Словник староукраїнської мови ХIV–ХV ст.: У двох то-
мах. – Т. 2. – К., 1978. – С. 155–157; Історія української мови.
Морфологія. – К., 1978. – С. 14). У сучасній українській мові
прийменник по значно ширше почав уживатися в конструкціях
з місцевим відмінком зі значенням місця, у конструкціях зі зна-
хідним відмінком зі значенням мети чи межі поширення дії (пор.
піти по воду, зайнятий по горло та ін.) (Бевзенко. – С. 390).
Уживання невластивих українській мові синтаксичних кон-
струкцій із прийменником по, що постали під впливом росій-
ської літературної мови, а зокрема російського канцеляриту, –
одна з характерних ознак сучасної розмовної української мови
й водночас культуромовна проблема. На активність таких кон-
струкцій і в усній, і писемній мові неодноразово звертали увагу
українські мовознавці. Ненормативність конструкцій-кальок із
прийменником по вже на початку ХХ ст. підтверджують студії
О. Б. Курило та В. І. Сімовича. Пор.: прийменникові по «в су-
часній літературній мові надають усі ті значіння, що він має
в російській мові» (Курило О. Уваги до сучасної української
літературної мови. – К., 2004. – С. 187; далі – Курило), вживан-
ня цих конструкцій «у рукописах наших письменників і дру-
кованих творах, навіть академіків наших» пов’язане з впливом
Культура слова №82’ 201548
москвофільства (Сімович В. Праці у двох томах. Т. 1: Мово-
знавство. – Чернівці, 2005. – С. 251). Функціонування відзна-
чених конструкцій, «не вживаних раніше в таких сполученнях
у західних областях України», зафіксувала в розмовній мові
молоді Львівщини 1960-х рр. Л. Л. Гумецька (Гумецька Л. Л.
Спостереження над розмовною мовою сільської молоді Львів-
щини // Закономірності розвитку українського усного літера-
турного мовлення. – К., 1965. – С. 293). У побутовому мовленні
різних соціальних верств із різних регіонів України, у мові теле-
бачення та радіо від середини 90-х рр. і до сьогодні їх зауважує
О. А. Сербенська (Антисуржик. Вчимося ввічливо поводитись і
правильно говорити; за заг. ред. О. Сербенської. – Львів, 2011. –
С. 121–123). Дослідниця вказує на російську генезу, частотність
таких конструкцій та їхнє поширення в офіційно-діловій, науко-
вій, навчальній сферах (Там само. – С. 121–122). О. Р. Микитюк
звернула увагу на позанормативні конструкції з прийменником
по у бланку шкільного табеля та в щоденниках львівських учнів,
акцентуючи на ролі шкільного документа у творенні мовних на-
вичок (Микитюк О. Українська мова і формування національної
свідомості // Мова і суспільство. Вип. 2. – С. 115–116). Причи-
ною цього явища вона вважає те, що офіційно-ділові документи
радянської доби були складені або російською мовою, або каль-
кованою українською (Там само. – С. 115).
Одним із аспектів аналізу функціонування прийменника
по в сучасній українській мові є дослідження цього явища у
львівському мовленні. За нашими спостереженнями, львів’яни
послуговуються усталеними моделями тих синтаксичних кон-
струкцій з цим прийменником, що виражають широкий спектр
відношень.
Як і в літературному стандарті, у мовленні львів’ян функці-
онують синтаксичні конструкції з прийменником по на позна-
чення таких відношень:
просторових: “прийменник по + іменник у М. в.”: [по] сві́ту,
[по] ву́лиці, [по] ві́дділах (ам), [по] доро́зі, [по] санато́ріях (ям);
“прийменник по + іменник у З. в.”: [по] тамто́й бік, [по] ту
сто́рону,
об’єктних: “прийменник по + іменник у М. в.”: би́ла [по] їх
го́нору, гла́дити [по] голові́,
Мовна норма: стале і змінне 49
об’єктних: “прийменник по + іменник у М. в.”: [по] лі́нії
интиша́, [по] систе́мі;
означальних: “прийменник по + іменник у М. в.”: кулє́ґі
[по] робо́ті, ба́бця [по] мо́му та́тови,
часових: “прийменник по + іменник у З. та М. в.”: з пе́ршого
листопа́да [по] два́йці пе́рше, тра́вень вісімна́йцятого ро́ку
[по] тра́вень два́йцять дру́гого, че́рвень два́йцять дев’я́того
[по] лю́тий три́йцять во́сьмого, [по] обі́ді),
обставинних: “прийменник по + іменник у М. в.”: [по]
гові́рці, [по] о́бміну, [по] ідеоло́гійі, [по] ра́діо, [по] телеба́чиню ,
кількості: “прийменник по + іменник (або іменник з числів-
ником) у М. та З., Р. в.”: [по] дрі́бочці, ма́ли [по] де́сять ро́ків,
[по] двана́цять хвили́н).
Просторові конструкції з прийменником по із формами іменних
частин мови у множині в давальному відмінку замість місцевого
із флексією -ам (напр., вітер скомлит по яругам, по особистим
забаганкам, по своїм примхам) були властиві західноукраїнському
варіанту літературної мови ХІХ – поч. ХХ ст. і засвідчені також у
її східноукраїнському варіанті (Матвіяс І. Г. Особливості синтак-
сису в західноукраїнському варіанті літературної мови // Україн-
ська мова. – 2011. – № 3. – С. 55; далі – Матвіяс).
Львів’яни активно вживають словосполучення піти́ за
водо́ю (хлі́бом, молоко́м), яке виражає об’єктне відношення й
утворене за моделлю “прийменник за + іменник в О. в.”, на
противагу літературній конструкції “прийменник по + іменник
у З. в.”: піти по воду (пор. рос. сходить за хлебом ‘сходити по
хліб’, идти по грибы ‘йти по гриби’) (див.: Атлас української
мови, т. 2, карта № 265, 1 знак у легенді; далі – АУМ, 2). Засвід-
чуємо й функціонування усталеної в літературному стандарті
конструкції піти́ по во́ду.
Прийменник по в сучасному львівському мовленні актив-
ний у конструкціях на позначення часових відношень. Містяни
вживають темпоральну конструкцію «прийменник по + імен-
ник у М. в.», якій в літературному стандарті відповідає син-
таксична модель «прийменник після + іменник у Р. в.». Пор.
звороти на позначення часового відрізка, після якого відбулася
чи відбудеться дія: [по] обі́ді ‘після обіду’, [по] війні́ ‘після ві-
йни’, [по] закі́нчені(ю), [по] скі́нчені(ю) ‘після закінчення’, [по]
Культура слова №82’ 201550
свя́тах ‘після свят’. Така темпоральна конструкція, як прави-
ло, характеризує мовлення львів’ян старшого (здебільшого) та
середнього (рідше) віку.
Уживання темпоральної конструкції «прийменник
по + іменник у М. в.» фіксують і історичні лексикографічні
джерала, і пам’ятки писемності, як-от: [по] бжьмъ рожєствѣ
(Львів, 1370), [по] въз(д)вижєнїє ч(с)тнаго кр(с)та (Львів,
1436) (Словник староукраїнської мови ХIV–ХV ст.: У двох то-
мах. – Том 2. – К., 1978. – С. 156) та дѣти нашѣ и [по] насъ
боудоучиѣ (Грамоти ХІV ст. Пам’ятки української мови. –
К., 1974. – С. 10). Вона властива літературному стандарту
(Сучасна українська літературна мова. Морфологія. – К., 1969. –
С. 494), однак у літературній мовній практиці, а також у пів-
денно-східних і поліських діалектах частотніша рівноцінна
конструкція родового відмінка з прийменником після (Бевзен-
ко С. П. Українська діалектологія. – К., 1980. – С. 164). Вона за-
свідчена в південно-західних діалектах (АУМ, 2, карта № 260).
Переважання цієї часової конструкції в текстах західноукраїн-
ського варіанта літературної мови ХІХ – поч. ХХ ст. зауважив
І. Г. Матвіяс (Матвіяс. – С. 54). Функціонування прийменника
по з таким значенням пов’язане і з впливом польської мови, у
якій цей прийменник також вживається при вказівці на подію,
дію і т. под., після якої щось відбувається: [po] wojnie ‘після
війни’, [po] upływie terminu ‘після закінчення терміну’, [po]
pryjeździe ‘після приїзду’ та ін. О. Б. Курило пропонувала за-
мінювати такі конструкції дієприслівниковими зворотами та
підрядними конструкціями: [по] скінченню роботи / скінчивши
роботу / як вони скінчать роботу (Курило. – С. 47). Синтак-
сична конструкція «прийменник по + іменник у М. в.», що ви-
ражає часові відношення, у мовленні львів’ян може мати зна-
чення, яке вказує на те (того), чого (кого) не стало тощо (СУМ,
VІ, 605): [по] дошчі́(и) ‘дощ закінчився, нема дощу’, [по] грозі́
‘гроза закінчилася, нема грози’ та ін.
Темпоральні конструкції «прийменник по + іменник у
М. в.» вживають на позначення відрізку часу, терміну, після
якого щось відбувається; їм відповідають усталені літературні
конструкції «прийменник через + іменник у З. в.»: [по] хви́лі
‘через хвилину’, [по] кілько́х ро́ках ‘через кілька років’, [по]
Мовна норма: стале і змінне 51
де́якому ча́сі ‘через деякий час’ та ін. Імовірно, що такі кон-
струкції усталилися під впливом польської мови: [po] chwili
‘через хвилину’, [po] dwóch latach ‘через два роки’ та ін.
Якщо в українській літературній мові час до 30 хвилин пере-
дають за допомогою безприйменникових конструкцій (десята
година п’ятнадцять хвилин), конструкцій із прийменником на
(чверть на другу, п’ятнадцять хвилин на другу) і конструкцій із
прийменником по (десять хвилин по шостій), то львів’яни всіх
вікових та соціальних категорій зазвичай вживають конструк-
цію «прийменник по + М. в.»: п’ять (хвили́н) [по] деса́тій ‘де-
сята (година) п’ять хвилин’, ‘п’ять хвилин на першу’; де́сять
(хвили́н) [по] двана́цятій ‘дванадцята година десять хвилин’,
‘десять (хвилин) на першу’; два́цять [по] шо́стій ‘п’ята година
двадцять хвилин’, ‘двадцять (хвилин) на сьому’; два́цять п’ять
[по] тре́тій ‘третя година двадцять п’ять хвилин’, ‘двадцять
п’ять на четверту’; ква́дранс [по] пе́ршій ‘чверть на другу’ та ін.
«Лексикон львівський…» також фіксує такі словосполучення:
п’ять [по] пе́ршій, де́сять [по] дру́гій (Лексикон львівський:
поважно і на жарт. – Львів, 2012. – С. 567; далі – Лексикон
львівський). Паралельно функціонують усічені темпоральні
конструкції, у яких мовець указує: 1) лише на хвилини за умо-
ви, коли уточнювати годину нема потреби: п’ять [по], де́сять
[по], п’ятна́цять [по], два́цять [по], два́цять п’ять [по] та
ін.; 2) лише на годину за умови, коли уточнювати хвилини
нема потреби: [по] двана́дцятій ‘минула дванадцята (година)’,
[по] шо́стій ‘минула шоста (година)’ та ін. Очевидно, на за-
кріпленні цих часових конструкцій у мовленні львів’ян позна-
чився польський вплив: пор. такі самі темпоральні конструкції
pięć (minut) [po] dwunastej ‘дванадцята (година) п’ять хвилин’,
‘п’ять хвилин на першу’; kwadrans [po] czwartej ‘третя година
п’ятнадцять хвилин’, ‘п’ятнадцять хвилин на четверту’ та ін.
У мовленні львів’ян функціонує конструкція «прийменник
по + іменник у М. в.», якій у літературному стандарті відпо-
відають синтаксичні моделі «прийменники після, про, від,
з-під + іменник у Р. в.» та «прийменник за + іменник в О. в.»
(при вказівці на джерело, причину чогось, а також походжен-
ня, колишнє призначення, уточнювальну ознаку предмета чи
особи). Зокрема, по / після: спа́док [по] те́ті ‘спадщина після
Культура слова №82’ 201552
смерті тітки’, має́ток [по] батька́х ‘спадщина після смерті
батьків’; по / від: чека́ти [по] розмо́ві ‘чекати від розмови’;
по / про: па́м’ятка [по] та́тові ‘пам’ятка про батька’; по / за:
сумува́ти [по] ма́мі ‘тужити за мамою’ та ін.; по / з-під: ба́нька
[по] консе́рві, пу́шка [по] ка́ві (Лексикон львівський. – С. 567).
Пор., також у польській мові: otrzymać coś [po] rodzicach ‘отри-
мати щось після смерті батьків, отримати щось у спадок від
батьків’; spodziewać się czegoś [ро] rozmowie ‘очікувати чогось
від розмови’; płakać [po] umarłym ‘сумувати за померлим’;
pamiątka [po] ojcu ‘пам’ять про батька’; puszka [po] sardynkaсh
‘банка з-під сардин’. Такі конструкції частіше вживають літні
львів’яни, менше – особи середнього віку як у публічному, так
і в непублічному мовленні.
Синтаксична конструкція «прийменник по + іменник у З. в.»
у мовленні мешканців Львова заступає літературну «приймен-
ник до + іменник у Р. в.» на позначення межі, границі поширення
дії: [по] по́яс ‘до пояса’, [по] пле́чі ‘до плечей’; пор. у польській
мові: woda sięga [po] brodę ‘вода доходить до підборіддя’.
У комунікативному просторі Львова, як і в сучасній укра-
їнській мові взагалі, усталилося вживання конструкцій-кальок
із прийменником по під впливом російської мови. Це дві групи
конструкцій: а) у яких аналізований прийменник здебільшого
замінює інші українські прийменники; б) у яких прийменник
по виступає як надлишковий, заступаючи безприйменникові
висловлення.
Російськомовний вплив на синтаксичні конструкції у мов-
ленні львів’ян виявляється у таких моделях:
1. «Прийменник по + іменник у М. в.» (зам. літературної
«прийменник з/для/щодо + іменник у Р. в.»), зокрема по / з:
(не) [по] на́шій вині́ ‘(не) з нашої провини’, [по] пова́жних
причи́нах(ам) ‘з поважних причин’, змага́ння [по] … ‘змаган-
ня з …’, [по] нака́зу ‘з наказу’, [по] вдоскона́лені(ю) робо́ти
‘з вдосконалення роботи’, [по] організа́ції робо́ти ‘з організа-
ції роботи’ та ін.; по / в: [по] мі́рі потре́би ‘в міру потреби’;
по / для (щодо): за́ходи [по] забеспе́ченню безпе́ки ‘заходи для
(щодо) забезпечення безпеки’ та ін.
2. «Прийменник по + іменник у М. в.» (зам. літературної
«прийменник через/на/у + іменник у З. в.»), зокрема по / через:
Мовна норма: стале і змінне 53
[по] неува́жності ‘через неуважність’, [по] х(в)оро́бі ‘че-
рез хворобу’; по / на: [по] пропози́ційі ‘на пропозицію’, [по]
бажа́нню(і) ‘на бажання’, [по] запро́шенню(і) ‘на запрошення’;
по / в: передава́ти [по] наслі́дцтву ‘передавати в спадок’ та ін.
3. «Прийменник по + іменник у М. в.» (зам. літератур-
ної «прийменник за + іменник в О. в.»), зокрема по / за: [по]
призна́ченню ‘за призначенням’, [по] дору́ченню ‘за дорученням’,
[по] мої́х да́них ‘за моїми даними’, [по] проха́ннях (ям) ‘за про-
ханнями’, [по] вла́сному бажа́ннню (і) ‘за власним бажанням’,
[по] показника́х (а́м) ‘за показниками’, [по] підраху́нках (ам) ‘за
підрахунками’, [по] результа́тах (ам) ‘за результатами’, [по]
змі́сту ‘за змістом’, [по] гра́фіку ‘за графіком’, [по] спеціа́(я́)
льності ‘за спеціальністю’, [по] похо́дженню ‘за походженням
(із походження)’, [по] ві́ку ‘за віком’.
4. «Прийменник по + іменник у М. в.» (зам. літературної
«прийменник на/в + іменник у М. в.»), зокрема по / на: [по]
зая́вках (ам) ‘на заявки’, рахува́ти [по] па́льцях (ям) ‘рахувати
на пальцях’, ме́шкати [по] ву́лиці ‘мешкати на вулиці’; по / в:
[по] спра́вах (ам) ‘в справах’ та ін.
5. «по + іменник у М. в.», у якій прийменник по надлиш-
ковий і функціонує замість безприйменникових сполук, закрі-
плених у літературній мові, зокрема по / Ø: до́світ [по] рубо́ті
‘досвід роботи’, но́рма [по] про́да́жі(у) ‘норма продажу’, їм
вже [по] бага́то ро́ків ‘їм вже багато років’, поговори́ти [по]
ду́шах (ам) ‘поговорити відверто, щиро’, [по] по́ш(ч)ті ‘по-
штою’, план [по] за́ходах (ам) ‘план заходів’, працю́ють [по]
кі́лька літ ‘працюють кілька літ’, турні́р [по] ша́хматах (ам)
‘шаховий турнір’, ї́здити [по] залі́зній доро́зі ‘їздити залізни-
цею’, [по] оде́ржанні(ю) дипло́ма ‘одержавши диплом’ та ін.
6. «Прийменник по + іменник, що називає день тижня»
(зам. літературних обставинних прислівників часу на що- або
словосполучень із означальним займенником кожний та імен-
ником-назвою дня тижня): [по] се́редах (ам) ‘щосереди (кожної
середи)’, [по] п’я́тницях (ям) ‘щоп’ятниці (кожної п’ятниці)’,
[по] субо́тах (ам) ‘щосуботи (кожної суботи)’. Іменники в кон-
струкції «прийменник по + іменник у М. в.» засвідчені в ду-
блетних формах з флексією -ам (як у російській мові) і з флек-
сією -ах (як в українській мові) (див. пп. 1–6).
Культура слова №82’ 201554
Зауважмо, що як результат впливу російської мови на мов-
лення львів’ян прийменник по вживається в таких семантич-
них значеннях (див.: Словарь русского языка: В 4-х т. – Т. ІІІ.
П – Р – М., 1984. – С. 148–149): 1) при позначенні предмета, у
напрямку якого здійснюється дія: пли́сти [по] те́чії ‘плисти за
течією’; 2) при вказівці на те, відповідно з чим здійснюється
дія, виявляється стан: роби́ти [по] гра́фіку ‘працювати за гра-
фіком’, [по] бажа́нню(і) ‘на бажання’; 3) при позначенні пред-
мета, за посередництвом якого здійснюється дія: [по] по́ш(ч)ті
‘поштою’; 4) при позначенні причини здійснення дії: [по] х(в)
оро́бі ‘через хворобу’; 5) при позначенні мети здійснення дії:
робо́ти [по] вдоскона́ленню(і) ‘роботи з вдосконалення’; 6) при
вказівці на предмет чи особу, а також на властивість, стан, з до-
помогою яких характеризується хтось, щось або якась ознака:
ста́рший [по] ві́ку ‘старший за віком’; 7) при позначенні сфери
на позначення області, сфери прояву дії, стану і т.под.: дру́зі
[по] шко́лі ‘шкільні друзі’; 8) при вказівці на низку однорід-
них предметів, осіб тощо, з якими пов’язана та сама дія: [по]
місця́х (я́м) ‘на місцях’; 9) при вказівці на особу, предмет, про
який сумує, тужить і т.под.: нуд [по] ма́мі ‘нудьга за матір’ю’;
10) при вказівці часової межі дії, стану: з тамто́го ро́ку і [по]
сього́дні ‘з минулого року і до сьогодні’, з полови́ни пе́ршої [по]
дру́гу ‘з половини першої до другої’.
Специфікою функціонування наведених вище конструкцій
є їхнє засвідчення в різних комунікативних сферах мовного
побуту Львова: з одного боку – в усному мовленні львів’ян, а
з іншого – у писемному (офіційно-ділова, наукова, навчальна
сфери). Ці конструкції не мають соціального чи вікового мар-
кера; активні й у мовленні освічених львів’ян, зокрема осіб
старшого віку. Містяни з вищою освітою (особливо з вищою
філологічною освітою) у своєму мовленні намагаються уника-
ти ненормативних словосполучень.
Отже, сучасне львівське мовлення демонструє високу функ-
ційну активність синтаксичних конструкцій з прийменником
по, постання яких зумовлене дією різних ідіомів (літератур-
ного стандарту, російської та польської мов), що впливали чи
впливають на формування койне Львова.
Мовна норма: стале і змінне 55
Спостереження над функціонуванням прийменника по в
сучасному львівському мовленні виявляє: 1) основні моделі
синтаксичних конструкцій та їхню семантику; 2) вплив мов-
них ідіомів на усталення та закріплення притаманних їм кон-
струкцій, збереження успадкованих із староукраїнської мови;
3) його засвідчення в різних комунікативних сферах мовного
простору Львова; 4) чинність соціальних маркерів комунікан-
тів (вік, освіта) щодо активності тих чи тих конструкцій.
У мовному просторі Львова аналізовані прийменникові
конструкції переважають конструкції літературного стандарту.
При цьому засвідчуємо вживання аналізованого прийменника
в усіх семантичних значеннях, притаманних літературному
стандарту, а також у специфічних, спостережуваних у мовлен-
ні львів’ян. Фіксуємо наслідки впливу польської та російської
мов (російського канцеляриту) щодо вживання прийменника
по у львівському койне, як і в українському мовленні в цілому.
Спостерігаємо архаїчні традиції (вплив староукраїнської мови)
щодо моделювання синтаксичних конструкцій на позначення
часових відношень.
|