Вогнем, жагою, пориванням вона серця палила всім (словесний образ Марії Заньковецької в біографічних есе жіночого журналу)
Збережено в:
| Дата: | 2015 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут української мови НАН України
2015
|
| Назва видання: | Культура слова |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/112321 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Вогнем, жагою, пориванням вона серця палила всім (словесний образ Марії Заньковецької в біографічних есе жіночого журналу) / М. Мамич // Культура слова. — 2015. — Вип. 82. — С. 24-29. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-112321 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1123212017-01-21T03:02:15Z Вогнем, жагою, пориванням вона серця палила всім (словесний образ Марії Заньковецької в біографічних есе жіночого журналу) Мамич, М. Мова і творчість корифеїв українського театру 2015 Article Вогнем, жагою, пориванням вона серця палила всім (словесний образ Марії Заньковецької в біографічних есе жіночого журналу) / М. Мамич // Культура слова. — 2015. — Вип. 82. — С. 24-29. — укр. 0201-419X http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/112321 uk Культура слова Інститут української мови НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Мова і творчість корифеїв українського театру Мова і творчість корифеїв українського театру |
| spellingShingle |
Мова і творчість корифеїв українського театру Мова і творчість корифеїв українського театру Мамич, М. Вогнем, жагою, пориванням вона серця палила всім (словесний образ Марії Заньковецької в біографічних есе жіночого журналу) Культура слова |
| format |
Article |
| author |
Мамич, М. |
| author_facet |
Мамич, М. |
| author_sort |
Мамич, М. |
| title |
Вогнем, жагою, пориванням вона серця палила всім (словесний образ Марії Заньковецької в біографічних есе жіночого журналу) |
| title_short |
Вогнем, жагою, пориванням вона серця палила всім (словесний образ Марії Заньковецької в біографічних есе жіночого журналу) |
| title_full |
Вогнем, жагою, пориванням вона серця палила всім (словесний образ Марії Заньковецької в біографічних есе жіночого журналу) |
| title_fullStr |
Вогнем, жагою, пориванням вона серця палила всім (словесний образ Марії Заньковецької в біографічних есе жіночого журналу) |
| title_full_unstemmed |
Вогнем, жагою, пориванням вона серця палила всім (словесний образ Марії Заньковецької в біографічних есе жіночого журналу) |
| title_sort |
вогнем, жагою, пориванням вона серця палила всім (словесний образ марії заньковецької в біографічних есе жіночого журналу) |
| publisher |
Інститут української мови НАН України |
| publishDate |
2015 |
| topic_facet |
Мова і творчість корифеїв українського театру |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/112321 |
| citation_txt |
Вогнем, жагою, пориванням вона серця палила всім (словесний образ Марії Заньковецької в біографічних есе жіночого журналу) / М. Мамич // Культура слова. — 2015. — Вип. 82. — С. 24-29. — укр. |
| series |
Культура слова |
| work_keys_str_mv |
AT mamičm vognemžagoûporivannâmvonasercâpalilavsímslovesnijobrazmaríízanʹkovecʹkoívbíografíčnihesežínočogožurnalu |
| first_indexed |
2025-07-08T03:45:23Z |
| last_indexed |
2025-07-08T03:45:23Z |
| _version_ |
1837048868890476544 |
| fulltext |
Культура слова №82’ 201524
На вас, завзятці-юнаки,/ Що возлюбили Україну,/ Кладу най-
кращії гадки,/ Мою сподіванку єдину.
Отже, словесно-образна система М. Старицького відповідає
новим мотивам української поезії другої половини ХІХ століт-
тя. Світ образів-символів еволюціонує від традиційно-поетич-
них до новітніх соціально-психологічних. Відзначені образи-
символи в подальшому розвинулися у творах Івана Франка,
Лесі Українки та інших митців – послідовників кращих над-
бань його поетичного слова.
Мирослава Мамич
ВОГНЕМ, ЖАГОЮ, ПОРИВАННЯМ
ВОНА СЕРЦЯ ПАЛИЛА ВСІМ
(СЛОВЕСНИЙ ОБРАЗ МАРІЇ ЗАНЬКОВЕЦЬКОЇ
В БІОГРАФІЧНИХ ЕСЕ ЖІНОЧОГО ЖУРНАЛУ)
У сучасній журнальній публіцистиці одним із найбільш
актуалізованих є жанр есе. Вважають, що есе дозволяє не
обов’язково вичерпно, але виразно індивідуально потрактува-
ти подію, явище, проблему чи тему. Вільно, з використанням
художніх образів репрезентувати особистісні риси певної відо-
мої постаті. Есе такого спрямування називають біографічними,
cеред них розрізняють есе літературно-критичного, публіцис-
тичного та історико-культурного змісту.
У текстах, що належать до жанру біографічного есе,
обов’язково виражена, з одного боку, індивідуальна позиція
автора щодо постаті, особистості, якій присвячено розвідку,
водночас автор намагається висловити філософську узагаль-
нювальну оцінку людини, світу й часу. З іншого боку, у біогра-
фічному есе увиразнюють індивідуальні риси характеру, вдачі,
творчого внеску особистості в розвиток національної чи світової
культури. У текстах біографічного есе оживають образи часу і
простору, в якому сформована і творить індивідуальність. Такі
журнальні публікації набувають ознак медіатексту: готуючи твір
до друку, автори біографічних есе в журналі «Жінка» (колись –
«Радянська жінка»), використовують і додаткову візуальну
Мова і творчість корифеїв українського театру 25
інформацію – ілюстрації (портретні, живописні); для підтвер-
дження певних фактів есеїсти можуть використовувати автобіо-
графічні відомості, спогади, свідчення, щоденники, записки,
тобто елементи мемуаристики, що надають викладові інтимнос-
ті. Велике значення для посилення враження про постать мають
такі мовно-естетичні знаки, як афоризми, слова-символи, вираз-
ні асоціативно-образні, асоціативно-семантичні зв’язки.
Основна мета біографічного есе в журнальному виданні –
створити і презентувати читацькій аудиторії художньо-есте-
тичне чи публіцистично-оцінне ціле, поширити знання про
особистість, постать.
Якою ж постає Марія Заньковецька в біографічному есе?
Її ім’я завжди в когорті І. Карпенка-Карого, М. Старицького,
П. Саксаганського, М. Садовського та інших корифеїв, засно-
вників професійного українського театру, сучасників, шану-
вальників та однодумців.
У текстах біографічних есе активні оцінні вторинні номі-
нації, перифрастичні висловлення, нерідко й такі, що, як від-
гомін офіційної ідеології часу, мають так звані універсальні
оцінні складники – велика, геніальна, реалістична, передова,
як-от: велика патріотка, ентузіастка сцени (1979 р.), геніальна
артистка; глибоко реалістична артистка, в якої поєднува-
лись великий талант, безмежна любов до свого мистецтва
і надзвичайна працездатність; передова дочка свого наро-
ду і своєї Батьківщини; передова людина і великий худож-
ник (1960 р.). Не позбавлені публіцистично-оцінні розповіді
про актрису й книжних прикладкових епітетів із соціальною
семантикою: артистка-громадянка, артистка-патріотка
(1960 р.). Серед перифраз є, звичайно, й індивідуалізовані,
спрямовані на підкреслення суспільного визначння творчих
досягнень особистості Марії Заньковецької: перша народна
артистка Радянської України (1979 р.), українська молодша
посестра Єрмолової (1977 р.).
За ідеологічними канонами середини минулого століття,
коли були створені й опубліковані аналізовані есе, одним із
їх стрижнів була ідея ‘єднання митця і народу/трудящих, тру-
дарів’. Тому цілком органічними для того часу були кваліфі-
кації і сентенції з клішованими книжними оцінками: Правда
Культура слова №82’ 201526
життя, простота і народність позначали творчість Зань-
ковецької; вона всюди здобувала визнання народу, велику лю-
бов і шану за свою палку, натхненну і правдиву творчість;
знання життя простого трудового народу (1960 р.); Я
охоче виступила б тут, у нас, де я звикла до людей. Сер-
це моє лежить до наших трударів; Часом виникала думка
наблизитись до життя рядових трударів, адже в трудо-
вих взаєминах, у побуті й дружбі народжується життєва
повнокровність (1979 р.). Як бачимо, цілі висловлення були
насичені універсальними оцінками, що надавали образу мит-
ця загальних позитивних рис, утверджували центральну цін-
ність його життя і творчості – суспільну.
На тлі цього суспільно-історичного контексту, наповненого
лінгвокультурними індикаторами цінностей, постає словесний
образ професіонала, майстра. Це конкретизують лексика і сло-
восполучення зі сфери театрального мистецтва – роль, сцена,
сценічне життя, сценічний образ, актор, аматор, драма-
тургія, п’єса, критика, режисер, допитливе спостереження,
прислухатися до гри, режисерське втручання, жіночий образ.
Пор.: Протягом свого довгого сценічного життя Марія
Костянтинівна відтворила майже всі жіночі образи то-
дішньої укра їнської драматургії. Як розповідали су часники
Заньковецької, Марія Костянти нівна говорила, що найулю-
бленішими у неї були ролі «нещасних» – скривджених жінок
і дівчат, життя яких вона допитливо спостерігала; П’єси
Котляревського, Шевченка, Кропивницького, Старицького,
Панаса Мирного і особливо Карпенка-Карого були тим бага-
тим матеріалом, на якому і творила Марія Костянтинівна
шедеври жіночих образів (1960 р.); Марія могла віддатися
розду мам про шляхи творчих шукань, без настанних ман-
дрів. Поставали в уяві створені нею сценічні образи, в які
вкладала багато творчої енергії, прист расті (1979 р.); Коли
вперше побачив її на сцені кілька років тому в Москві, напи-
сав братові: «Заньковецька – страшна сила!» (1977 р.); Але
шлях їй знову лежав на сцену. В Ніжині виступала з міс-
цевими акторами та аматорами. Ролі виконувалися без
ре жисерського втручання, і Марія відчува ла, як її гра про-
ймається якимись нови ми рисами, яких не було досі. [..] Може,
Мова і творчість корифеїв українського театру 27
потрібна тут критична думка зовні? І вона далі не тільки гра-
ла на сцені, а й сама прислухалась до тієї гри (1979 р.).
Стилістичними центрами таких біографічних есе стають
епітети, що конкретизують якість та індивідуальність мис-
тецької діяльності артистки – довге сценічне життя; шедеври
жіночих образів; найулюбленіша роль, а також дієслова на по-
значення психологічних відчуттів – відчувала, прислухалася,
проймалася.
Загалом психологічний стрижень виразніший у художньо-
естетичних есе, авторами яких є Оксана Іваненко («Зустріч»,
публікація у журналі «Радянська жінка» за 1977 р., № 9), Іван
Пільгук («Цариця української сцени», журнал «Радянська
жінка» за 1979, № 9).
Лінгвопрагматичними центрами біографічних есе стають
слова віра, любов, дружба.
Віра в аналізованих текстах має два значення. Насамперед
це ‘віра в українську театральну справу’. В одних випадках ав-
тори-есеїсти доводять це, цитуючи висловлення Заньковецької
(«Я твердо вірю, – говорила Марія Костянтинівна молодо-
му поколінню акто рів, – що не завжди так буде: буде й на
Україні художній театр. Мене не бу де, а художній театр
буде, і ця віра дає мені сили боротись і творити» (1960 р.).
В інших – імітуючи діалоги з сучасниками, у яких вона ствер-
джує: .. я не кину діло, нашу трупу, і вірю, вірю, не в свої сили
вірю, а в наші, в наш український театр, побачите, він ще
буде! (1977 р.).
Другий смисл ключової номінації – ‘віра як відданість мис-
тецтву, професії, усвідомлення високості національної справи’,
пор.: Марія [..] у створені нею сценічні образи [..] вклада-
ла багато творчої енергії, прист расті (1977 р.); Як Антон
Павлович розумів її! Цей глибокий внутрішній обов’язок пе-
ред життям, людьми (1977 р.).
Концептуальним для створення біографічного портрета
актриси є лінгвопрагматичний центр дружба. У співзвуччі
з такою цінністю часу, як ‘дружба народів’, ‘культурна спів-
дружність’, постає словесний образ «Дружба артистки з
Л. Толстим, А. Чеховим, П. Чайковським вписана яскравими
сторінками в історію взаємозв’язків між діячами російської
Культура слова №82’ 201528
та української культури» (1979 р.). Паралельно (як вагомий,
центральний) розгорнуто художній образ краси стосунків, вза-
ємної поваги, взаємного шанування – Антона Чехова та Марії
Заньковецької: Зовсім він не став поклонником і не закохався.
Вони одразу заприятелювали, подружили, і це, їй богу, було
найприємніше для неї! (1977 р.).
Так само урівноважене суспільне та особистісне в концеп-
туальному словесному образі любові й відданості: ‘любові як
відданості справі і зворотної любові глядачів’ та ‘любові до
батька’, пор.: .. пройшла складний шлях служіння передовому
демократичному мистецтву, здобувши велику любов і захо-
плення глядачів (1979 р.); Не спокушає мене гуч на слава. А
до всього того я не можу виїхати, доки не побачуся ще раз
із своїми батьками. Наче звучить у моїй душі голос якоїсь
обірваної струни. Хо чу, щоб у душі грала злагоджена музи ка.
Тату! Не побивайтеся. Я ще нікого в світі не зраджувала.
Не зрадила й лю бов батьків (1979 р.).
В аналізованих есе окремими штрихами представлено
індивідуальні риси характеру Марії Заньковецької. Основний
спосіб мовної характеристики – стороння оцінка, пор. вислов-
лення про незалежність і твердість її характеру (зі слів М. Са-
довського: Але Марія занадто незалежна сво єю вдачею;
Не така Марія, щоб коритися. Взає мини наші засновані не
на покорі (1979 р.); щирість натури і простота у спілкуванні,
чарівливість (зі спостережень А. Чехова: І – зраділа! Отак, як
радіє зажурена дитина, що повернувся хтось рідний (1977 р.),
До чого проста й приємна, – подумав Антон Павлович і
навіть дивно стало – така невисока, невеличка жінка – і
така сила! (1977 р.); Це вам не так важко зробити – прича-
рувати (1977 р.). Актриса і сама вважає себе сильною, бо ви-
тримує складні фізичні й психологічні навантаження, пов’язані
з мистецькою діяльністю в умовах її обмеження: Ви ж уявляє-
те: постійні подорожі, переїзди з місця на місце, гастролі, за-
борони, так-так, ви тільки подумайте, адже майже десять
років нам забороняють виступати в Києві, в рідному нашому
Києві, в Полтаві, в самому серці України, а й там, де дозволя-
ють, – обмежують репертуар на рідній мові. Ні літератури,
ні театру! (1977 р.).
Мова і творчість корифеїв українського театру 29
Одне з біографічних есе має епіграф. Це – слова Максима
Рильського, що узагальнюють через метафору вогню словес-
ний портрет видатної актриси:
Вогнем, жагою, пориванням
Вона серця палила всім;
Страждання граючи, стражданням
Сама була вона живим.
І руки Чехова й Толстого
Благословляли їй дорогу,
І Мирний голову клонив
Благоговійно перед нею,
І Лисенко її любив
Співучо-ніжною душею...
|