Лінгвопрагматика мовостилю Павла Загребельного
Збережено в:
| Дата: | 2015 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут української мови НАН України
2015
|
| Назва видання: | Культура слова |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/112348 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Лінгвопрагматика мовостилю Павла Загребельного / Н. Голікова // Культура слова. — 2015. — Вип. 82. — С. 71-77. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-112348 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1123482017-01-21T03:02:28Z Лінгвопрагматика мовостилю Павла Загребельного Голікова, Н. Теоретична стилістика 2015 Article Лінгвопрагматика мовостилю Павла Загребельного / Н. Голікова // Культура слова. — 2015. — Вип. 82. — С. 71-77. — укр. 0201-419X http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/112348 uk Культура слова Інститут української мови НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Теоретична стилістика Теоретична стилістика |
| spellingShingle |
Теоретична стилістика Теоретична стилістика Голікова, Н. Лінгвопрагматика мовостилю Павла Загребельного Культура слова |
| format |
Article |
| author |
Голікова, Н. |
| author_facet |
Голікова, Н. |
| author_sort |
Голікова, Н. |
| title |
Лінгвопрагматика мовостилю Павла Загребельного |
| title_short |
Лінгвопрагматика мовостилю Павла Загребельного |
| title_full |
Лінгвопрагматика мовостилю Павла Загребельного |
| title_fullStr |
Лінгвопрагматика мовостилю Павла Загребельного |
| title_full_unstemmed |
Лінгвопрагматика мовостилю Павла Загребельного |
| title_sort |
лінгвопрагматика мовостилю павла загребельного |
| publisher |
Інститут української мови НАН України |
| publishDate |
2015 |
| topic_facet |
Теоретична стилістика |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/112348 |
| citation_txt |
Лінгвопрагматика мовостилю Павла Загребельного / Н. Голікова // Культура слова. — 2015. — Вип. 82. — С. 71-77. — укр. |
| series |
Культура слова |
| work_keys_str_mv |
AT golíkovan língvopragmatikamovostilûpavlazagrebelʹnogo |
| first_indexed |
2025-07-08T03:47:16Z |
| last_indexed |
2025-07-08T03:47:16Z |
| _version_ |
1837048987235909632 |
| fulltext |
Теоретична стилістика 71
Отже, цитата в сучасному українському поетичному тек-
сті – це функціонально-стилістичний код, який виражає
зорієнтованість авторського мовомислення на універсум
попередньої національної і світової, вербальної та невербаль-
ної, культури. Лінгвопоетична актуальність цитатних вислов-
лень як одиниць поетичного текстотворення, компонентів
загальної інтертекстуальної стратегії простежується на всіх
етапах становлення національної поетичної мови й зумовлює
репрезентантність цитатного корпусу. Це, своєю чергою, ак-
туалізує потребу вироблення практичних методик лінгвістич-
ного аналізу цитат та сучасних підходів до їхньої класифікації
і типологізації, зокрема й за рівневим принципом.
Наталія Голікова
ЛІНГВОПРАГМАТИКА МОВОСТИЛЮ
ПАВЛА ЗАГРЕБЕЛЬНОГО
25 серпня 2014 року прихильники творчості Павла Загре-
бельного відзначили 90-ліття від дня народження митця. П’ять
років Україна прожила без письменника, який відійшов у ві-
чність, залишивши у спадок неоціненні романи, повісті, опо-
відання, кіносценарії, статті, рецензії.
Проза Павла Загребельного – це джерело широкого спектру
мовно-виражальних засобів: оказіоналізмів, літературно-ху-
дожніх антропонімів (Т. Б. Гриценко, Т. Г. Юрченко), контек-
стуальних фразеологізмів (В. М. Білоноженко, І. С. Гнатюк),
експресивних одиниць (В. А. Чабаненко), стилістичної синоні-
міки (Л. П. Дітківська, Л. О. Родніна) тощо.
Твори письменника, як і мова всієї художньої літерату-
ри, – традиційний об’єкт для досліджень в аспекті рівневої
стилістики. Сучасна наука, розвиваючись у тісному зв’язку з
новітніми напрямами мовознавства, на думку С. Я. Єрмолен-
ко, виявляє «слабкі місця рівневої стилістики, [..] прагне до
синтетичного, узагальнювального аналізу, до виходу в коло
проблем «мова і культура», «мова і людина», «мова і ситуація
спілкування».
Культура слова №82’ 201572
Вибір лінгвопрагматичного аспекта в дослідженні мовос-
тилю Павла Загребельного умотивований таким теоретичним
положенням: лінгвістична прагматика, наголошуючи на інтер-
активності учасників спілкування – мовця й адресата, розглядає
вплив мовних засобів на особистісне спілкування й на складни-
ки комунікативної ситуації. Взаємодія письменника з численни-
ми адресатами, опосередкована текстом, позбавлена реальних
комунікативних чинників, зокрема темпоральної та локальної
фіксації тощо. Попри відсутність безпосереднього контакту між
автором і читачами, комунікативний вплив адресанта на адреса-
тів є вочевидь результативним: якщо письменник глибоко знає
мову, індивідуалізує та увиразнює мовні засоби, то й викликає
певне ставлення до текстів і їхню оцінку читачами.
На нашу думку, лінгвопрагматичний аналіз романістики
Павла Загребельного потрібно починати з творів про сучасність.
Хоч письменник – автор багатьох історичних романів, якими за-
хоплювалися читачі за його життя, якими будуть зачитуватися
небайдужі до історії свого народу прийдешні покоління україн-
ців, більш зрозумілий сучасникам письменника щодо його гро-
мадянської позиції, висловленої в творах про «близьку історію».
Саме романи про радянську дійсність, про державотворення са-
мостійної України спонукають читачів по-своєму, з опертям на
власний досвід і знання оцінювати мовне втілення цих подій.
Виявити прагматичний потенціал мови письменника до-
помагає лінгвостилістичний аналіз тексту, адже категорія
стилістичної маркованості пов’язана з потенційною здатніс-
тю мовних одиниць виступати у функції стилістем, коли на
лінійно-синтаксичному рівні відбуваються контекстуально
зумовлені семантичні процеси, що їх розшифровує читач.
Наприклад, у романі «Зло» («День для прийдешнього»), кри-
тикуючи «хрущовську забудову всієї країни примітивними
п’ятиповерхівками», П. Загребельний використовує потенцій-
ні можливості синтаксису. Це нанизані в одному реченні ак-
тивні синоніми-стилістеми, що утворюють стилістичну фігуру
(ампліфікація або градація): Ще думай, ще, думай активно,
посилено, цілеспрямовано, енергійно; Хотіла вберегти хоч її.
Вберегти на майбутнє, надалі, на все життя, назавжди…;
…щоб потім гігантським скоком допастися до своєї жертви і
Теоретична стилістика 73
з жахним муркотом терзати її, шматувати, нищити; Вона
мовчить, пригноблена гуком, гамором, скреготом міста тощо.
Нанизування контекстуальних синонімів – помітна риса
мовостилю прозаїка. Спочатку воно сприймається як цілісне
утворення, що динамізує зміст речення. Ланцюжок семантично
близьких слів читач декодує: до основного значення додаються
контекстуально-семантичні (конвенційні) компоненти, «наро-
щуються» прагматичні (неконвенційні), народжуються індиві-
дуальні смисли. Так контекстуально маркована мовна одини-
ця (чи одиниці) трансформується в прагмему – мисленнєвий
образ, «узагальнену модель прагматичного акту, закріплену за
певною ситуацією» (Ф. С. Бацевич). У проекції на мову прози
П. Загребельного комунікативна ситуація – це прочитання тво-
ру, а прагматичний акт – це сукупність стратегій опосередкова-
ного спілкування читачів з автором, які забезпечують не лише
стилістично, а й прагматично і контекстуально марковані оди-
ниці, що оптимізують письменницьку інтенцію. Отже, осмис-
лення адресатами стилістично навантажених лінгвальних оди-
ниць у контексті схематично можна представити так: лексема
(лексеми) → стилістема → прагмема.
Семантика і прагматика – найважливіші ознаки значення,
межу між якими провести дуже складно. Адже, на перший
погляд, читач сприймає лише зміст написаного тексту, а втім
він як реципієнт постійно оцінює цей зміст і його компонен-
ти, аналізує вчинки і спілкування персонажів, часом змінюючи
своє ставлення до змісту прочитаного (це буває тоді, коли твір
кілька разів перечитується).
Оскільки семантичні та прагматичні правила породження
висловлення діють одночасно, простежимо відповідне мар-
кування стилістем у романах П. Загребельного. Наприклад, у
реченні Коли думав, завжди виходило складніше, гнучкіше,
дотепніше, ліпше («Зло») виділені лексеми розглядаємо як
контекстуальні синоніми, об’єднані спільною семою ‘висо-
кий ступінь ознаки’. Зміст висловлення поглиблюється через
відповідні індивідуально-оцінні асоціації, пов’язані з таким
мікроконтекстом: Як тільки починав говорити, крім встав-
них слів і різних «е-гм», ніколи нічого не міг вимовити. Диво!
Читач домислює авторський підтекст приблизно так: герой
Культура слова №82’ 201574
(Дементій Хомич) хвилюється, привселюдно він краще думає, ніж
висловлюється, це його дивує і, можливо, засмучує (дратує,
бентежить) тощо. Породжувані прагматичні смисли у свідо-
мості адресатів-читачів можуть бути доповнені, уточнені.
У багатьох мікроконтекстах роману «Зло» синонімічні лан-
цюжки є дієвим авторським прийомом для виявлення власного
ставлення до кого-небудь або чого-небудь, глибоких переживань
та не завжди позитивних емоцій письменника. Так, у мікрокон-
тексті І сержанти з автоматами обабіч колони, тільки десь
попереду один-єдиний офіцер, справжній офіцер, «кадровик»,
як гордо величали себе всі ті, хто уцілів і не потрапив ні в по-
лон, ні на окуповану територію, ні в штрафний батальйон,
ні під слідство, ні під пильне око СМЕРШа наявний виразний
прагматичний зміст – негативне ставлення до офіцерів, полоне-
них у воєнні роки. Прагматичними компонентами значень кон-
текстуальних синонімів уважаємо такі смислові відтінки: ‘гор-
довитість’, ‘зверхність’, ‘презирливе ставлення до полонених’.
Важливий художньо-стилістичний засіб репрезентації
світобачення Павла Загребельного – контекстуальні антоні-
ми. Наявність у двох мовних знаків – антонімів – відношен-
ня протилежності зазвичай не обмежується тією кореляцією,
що об’єктивно закріплена в свідомості мовців. Протиставлен-
ня часто виникають у контексті, де слова вживаються в пере-
носних значеннях. Так, у романі «Безслідний Лукас» виділені
контекстуальні антоніми створюють опозицію на основі інте-
гральної семи ‘результат дії’, що в лексичних значеннях слів
репрезентована протиставленими диференційними семами
‘перемога’ – ‘поразка’: …а в мене тільки вічні терзання: ви-
граємо чи програємо, переможемо чи прогоримо.. У реченні
Голос у неї був соковитий, владний, зовсім не те, що жебонін-
ня містера Ора неважко впізнати мовні синоніми, що змінили
в художньому творі свою первинну функцію й розвинули кон-
текстуальну протилежність на основі актуалізації родової семи
‘ступінь вияву опредметненої дії’. Результат контекстуального
перетворення – утворення опозитивної пари голос – жебонін-
ня. А в уривку з діалогу Коли ви маєте на увазі мене,.. то я
продаю не свій мозок, а тільки м’язи, тобто я не вчений, а
звичайний спортивний тренер спостерігаємо дві пари контек-
стуальних антонімів: мозок – м’язи і вчений – тренер. Цікаво,
Теоретична стилістика 75
що в обох парах лексем-антонімів наявні диференційні семи,
які визначають полярні точки родового поняття ‘ступінь осві-
ченості’.
Привертає увагу читача й назва твору – оксиморон «Безслід-
ний Лукас», яку адресат не може розшифрувати без ознайом-
лення з усім текстом твору. Заголовок є першою комунікатив-
ною перешкодою, що виникає в опосередкованому спілкуванні
автора й читача.
Так, Лукас – це ім’я людини, яка, пересуваючись у просторі
(основний зміст), виконуючи якусь роботу (вторинний зміст),
зазвичай залишає після себе реальний слід чи результат певної
діяльності, як і будь-яка інша людина. Однак автор наділив Лукаса
атрибутом ‘безслідний’, що ставить під сумнів реальність самого
юнака, який не може жити, творити, не залишаючи «слідів». Ана-
ліз заголовка підштовхує читача до виявлення інших його смис-
лових, найперше прагматичних, відтінків, пов’язаних із комуніка-
тивними завданнями адресанта. Послуговуючись антонімічними
засобами, автор привертає увагу читача до початкового та прикін-
цевого речення твору: Лукаса переслідувало відчуття, ніби за ним
стежать і Його шукали довго. На перший погляд, змісти кон-
струкцій близькі, однак у романі вони послужили своєрідною
протиставно-смисловою рамкою, у межах якої розгортаються
всі події – від нашого знайомства з головним героєм на початку
твору до його зникнення у фіналі: Лукаса не було. Не було слідів.
Нічого. Загальна семантична структура кінцівки твору прозора,
але в кожного читача вона викликає низку запитань на кшталт:
«Лукас зник?», «Він утік?», «Сховався?», «Його немає серед
живих?» тощо. Залишаючи їх без відповіді, автор-адресант, на
нашу думку, дає можливість адресатам самостійно домислити
долю героя.
Контекстуальні антоніми в романі «Безслідний Лукас» вико-
нують різні комунікативні завдання. Наприклад, нанизуючи три
антонімічні пари в одному реченні Лукас дивився на нього і не
міг збагнути, чи він товстий, чи тонкий, високий чи низький,
примітний чи сірий, як замазка, письменник, з одного боку,
намалював портрет цілком ординарної, «середньої» людини, а з
іншого – зацікавив читача долею персонажа, примушуючи його
створювати у власній уяві образ конкретного чоловіка із загалом
невиразними параметрами фізичного тіла.
Культура слова №82’ 201576
Павло Загребельний у художній прозі вдається до оригі-
нальних стилістем-антонімів. Якщо в романі «Безслідний Лу-
кас» найвлучніше «вистрілюють» контекстуальні антоніми, то
в романі «Зло» автор досягає мети, актуалізуючи загальномовні
протиставлення, метафоризує їх у контексті та наділяє глибо-
ким філософським змістом. Наприклад: ...ми хочемо споруди-
ти район майбутнього, квартал, у якому житимуть люди не
вчорашнього, а завтрашнього дня; Є закон життя: беремо,
щоб віддавати; Попереду слава, позаду – ганьба. Слави не діс-
талося, сьорбай ганьбу і не затуляй рота. Не затуляй! тощо.
Як відомо, протиставлення понять відображає складну мис-
леннєву діяльність людини, яка поляризує багато фактів довкілля:
земля – небо, зима – літо, день – ніч, вогонь – вода, говорити –
мовчати, сміятися – плакати, холодний – гарячий, добре – погано
тощо. Мабуть, тому вжиті в такому самому контексті узвичаєні
(узуальні) антоніми по-особливому його увиразнюють. Напри-
клад: Я вже дзвонила всім-всім! Я написала вчора листи до всіх,
до всіх, хто знав покійного Косар-Косаревича і кому він зробив так
багато добра. І ніхто, ніхто не допоміг! У стилістичному зна-
ченні дейктичних лексем, що утворюють антонімічну пару всі –
ніхто, на перший план виходить інтегральна сема ‘об’єднання,
спільність’ (ідеться про людей, які знали Косар-Косаревича);
релевантну диференційну сему ‘роз’єднання, протиставлення’
засвідчує значення займенника ніхто. Але в контексті вона ней-
тралізується через однакову денотативну співвіднесеність обох
лексем: всі і ніхто – це ті самі люди. Префікс (частка) ні- в слові
ніхто не так заперечує когось, як «перекреслює», «знищує» все
те позитивне, що було в житті персонажів, узагальнено названих
вказівними словами всі – ніхто. Такі антоніми, без сумніву, ви-
кликають в адресатів-читачів низку прагматичних асоціацій на
кшталт ‘зрадництво’, ‘підступність’, ‘зневіра’, ‘розпач від того,
що сталося’ тощо. Вони можуть бути узагальнені в понятті «зло»,
що є лейтмотивом усього роману Павла Загребельного.
Крім синонімів та антонімів, характерних для ідіостилю
письменника, спеціального лінгвостилістичного й лінгвопраг-
матичного аналізу потребують й інші мовні засоби романіс-
тики Павла Загребельного: фонетичні стилістеми, авторські
новотвори, метафори, літературно-художні антропоніми, по-
втори, парні сполучення слів, етикетні формули, специфічні
Теоретична стилістика 77
синтаксичні конструкції тощо. Так, письменник у жодному творі
не поскупився на оказіональні назви, що завжди виникають на
вістрі загострених почуттів – від кохання до ненависті. На жаль,
новотвори Павла Загребельного зазвичай далеко не оптиміс-
тичні. Авторськими неологізмами «засипаний» роман «Зло», у
якому вони найвлучніші, найточніше характеризують тих, хто
мріяв «про нові прекрасні будови, що символізують щасливе
майбуття» радянських людей. На нашу думку, з-поміж оказіо-
налізмів, зафіксованих у цьому творі, стилістично маркованими
є різноструктурні семантико-дериваційні неолексеми (шпар-
галкоскладальник, листоскладальник, імпресіоністи-гігієністи,
лікарепоклонник, вітаміноїд, таблеткопоглинач, міськкрадівця,
актики-пактики, тво́риво, хвалощі, пере-пере-перевірка, чепухо-
логія, єрундознавство, наглити, окарикатурити, розгромадяни-
ти тощо) та літературно-художні антропоніми (Балабуха, Гопка-
ло, Жеребило, Жеребилов-Жеребокобилов-Жереборябокобилов,
Діжа, Косар-Косаревич, Кукулик, Кукулик-Кукуличок, Мухобій,
Рахуба, Скарга, Танюся-Тетяночка-Таїтяночка тощо).
Не змінилося ставлення письменника до суспільного життя,
яке він спостерігав у самостійній Україні. Останні твори Пав-
ла Загребельного (романи «Брухт», «Стовпотворіння», повість
«Гола душа» тощо) теж насичені оказіоналізмами негативно-
го змісту. Наприклад, у романі «Брухт» неологізми характери-
зують дії можновладців різного соціального статусу: плуто-
крати, дідократи, геронтократи, економістики, юристики,
менеджментики, банкірики, академаша, телекамероносець,
телебрех-група, телебрехуністи, дармократія, дурнократія,
напатріотили, поавантюрничати, висвинячуватися, єрунда-
ція, обнімація, цілувація, циндрення, збараніння, підлотству-
вання, інсульт-привіт тощо. В афіксальному словотворі ока-
зіоналізмів Павла Загребельний, без сумніву, неперевершений
майстер. Знаючи, відчуваючи всі тонкощі рідної мови, пись-
менник постійно розкидав і свої зірочки на її зоряному небі.
І хоч у прозі митця вони здебільшого позбавлені ліричності,
ніжності, як того прагне серце кожного справжнього українця,
однак «пропікають до кісток», бо в такий спосіб автор – патрі-
от і свідомий громадянин – намагався розбудити національну
совість, душу і дух свого народу.
|