Природа і мова в науковому осмисленні О. О. Потебні
Збережено в:
| Дата: | 2015 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут української мови НАН України
2015
|
| Назва видання: | Культура слова |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/112529 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Природа і мова в науковому осмисленні О. О. Потебні / К. Голобородько // Культура слова. — 2015. — Вип. 83. — С. 21-25. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-112529 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1125292017-01-23T03:03:17Z Природа і мова в науковому осмисленні О. О. Потебні Голобородько, К. Олександр Потебня: сучасна рецепція 2015 Article Природа і мова в науковому осмисленні О. О. Потебні / К. Голобородько // Культура слова. — 2015. — Вип. 83. — С. 21-25. — укр. 0201-419X http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/112529 uk Культура слова Інститут української мови НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Олександр Потебня: сучасна рецепція Олександр Потебня: сучасна рецепція |
| spellingShingle |
Олександр Потебня: сучасна рецепція Олександр Потебня: сучасна рецепція Голобородько, К. Природа і мова в науковому осмисленні О. О. Потебні Культура слова |
| format |
Article |
| author |
Голобородько, К. |
| author_facet |
Голобородько, К. |
| author_sort |
Голобородько, К. |
| title |
Природа і мова в науковому осмисленні О. О. Потебні |
| title_short |
Природа і мова в науковому осмисленні О. О. Потебні |
| title_full |
Природа і мова в науковому осмисленні О. О. Потебні |
| title_fullStr |
Природа і мова в науковому осмисленні О. О. Потебні |
| title_full_unstemmed |
Природа і мова в науковому осмисленні О. О. Потебні |
| title_sort |
природа і мова в науковому осмисленні о. о. потебні |
| publisher |
Інститут української мови НАН України |
| publishDate |
2015 |
| topic_facet |
Олександр Потебня: сучасна рецепція |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/112529 |
| citation_txt |
Природа і мова в науковому осмисленні О. О. Потебні / К. Голобородько // Культура слова. — 2015. — Вип. 83. — С. 21-25. — укр. |
| series |
Культура слова |
| work_keys_str_mv |
AT goloborodʹkok prirodaímovavnaukovomuosmislenníoopotební |
| first_indexed |
2025-07-08T04:04:25Z |
| last_indexed |
2025-07-08T04:04:25Z |
| _version_ |
1837050065903943680 |
| fulltext |
Олександр Потебня: сучасна рецепція 21
змістового та емотивно-оцінного параметрів образного слова від
умов не лише контексту, а й етноментальних засад, культурної
традиції, часу, простору; ролі реципієнта в реалізації образно-
семантичного потенціалу слова.
Костянтин Голобородько
ПРИРОДА І МОВА В НАУКОВОМУ
ОСМИСЛЕННІ О. О. ПОТЕБНІ
У сформованій філософсько-лінгвістичній концепції
О. О. Потебня аргументовано доводить, що природа мови
суспільна, а слово – не лише продукт індивідуальної
свідомості. Учений переконливо обстоює думку: мову творить
народ, мова – породження «народного духу», мову формує
національна специфіка народу.
Основні науково-теоретичні положення, коментарі й
міркування О. О. Потебні викладені в його магістерській
дисертації «О некоторых символах в славянской народной
поэзии», у наукових працях «О мифологическом значении
некоторых обрядов и поверий», «Из записок по русской
грамматике», «Мысль и язык», «Объяснение малорусских и
сродных народных песен», «Из лекции по теории словесности»,
«Из записок по теории словесности». У цих працях визначено
роль мови в таких сферах людського пізнання, як наука і
мистецтво, наука і поезія. Його увагу привертає інтерпретація
глибинної взаємозумовленості думки і мови, народу і мови,
довкілля й образу, мови й природи. Цікавими і пізнавальними
є приклади з українських фольклорних і літературних творів,
у яких подано описи, панорамно-пейзажні або фрагментарні
замальовки української природи.
За енциклопедичним тлумаченням, природа – це поняття
філософії та природознавства, у його змісті об’єктивоване
велике ціле, тобто все, що існує, увесь світ як безкінечне
багатоманіття його конкретних проявів. Отже, поняття природа
корелює з категоріями буття, реальність, універсум, всесвіт,
космос, що позначають сукупність усього наявного разом з
Культура слова №83’ 201522
людиною. З розвитком природознавства чіткіше окреслився
його основний об’єкт – здебільшого природа у вузькому
розумінні (довкілля, що оточує людину). У часи ж О. О. Потебні
природознавство – «філософія природи», еталоном якої була
натурфілософія, що орієнтувалася на фундаментальні науки.
За сучасним науковим визначенням, природа – усе наявне
та його внутрішня структура і система. У працях же філософа
простежуємо, що природа – це первісне й цивілізаційне середовище
існування людини. О. О. Потебня наводить перспективну думку
В. Гумбольдта: «Перенести в країну ідей усю природу, тобто
зрівняти за обсягом зміст свого досвіду зі світом: з’єднати усю
велику масу уривчастих явищ у нероздільну єдність<...> така
кінцева мета розумових зусиль людини» (Потебня А. А. Мысль
и язык. – М., 1990. – С. 22–24; далі – Мысль). Природа імпонує
людині, а людина звільняється від тиску природи тією мірою,
як за посередництва мови складає зовнішні явища в систему
та осмислює їх, пов’язуючи з подіями свого духовного життя
(Потебня А. А. Из лекций по теории словесности. Басня.
Пословица. Поговорка. – М., 1990. – С. 46; далі – Из лекций).
Специфічне сприйняття природи може бути зумовлене не
лише крізь призму внутрішнього світу певної особистості, а
й залежатиме від історичної епохи: «поняття об’єктивного та
суб’єктивного відносні, і, без сумніву, настане час, коли те, що нам
уявляється властивістю самої природи, стане тільки особливістю
погляду нашого часу» (Из лекций. – С. 47).
Обмірковуючи взаємодію природи й мистецтва,
О. О. Потебня також цитує В. Гумбольдта: «Не можна сказати,
що зображені живописцем плоди кращі від природних. Взагалі,
природа прекрасна лише настільки, наскільки фантазія уявляє
її прекрасною. Не можна сказати, що контури в природі менш
досконалі, що кольори менш живі і різниця лише в тому, що
дійсність діє на почуття, а мистецтво на фантазію, що перша дає
суворі і різкі обриси, а друге – хоча і визначене, але водночас
і безкінечне» (Мысль. – С. 21). Олександр Потебня зазначає
дві властивості мистецтва: «а) особливість його дії на людину
порівнюється з дією природи (навіть у звичайному сенсі цього
слова) і б) спільне існування в кожному художньому творі
протилежних якостей» (Мысль. – С. 31). Низка явищ природи й
Олександр Потебня: сучасна рецепція 23
людського життя має певний набір ознак, які в безпосередньому
сприйнятті мають нейтральний характер, а «художня творчість,
залишаючись цілком вірною природі, розчленовує її явища, так
що, по-перше, кожне мистецтво бере на свою долю лише одну
відому сторону предметів, <…> по-друге, кожний окремий
твір опускає чимало не характерних властивостей предметів»
(Мысль. – С. 32). Митець, з погляду Потебні, наголошує на
одних рисах, мінімізує або приховує інші. У результаті такої
індивідуально-творчої діяльності «мистецтво облагороджує і
прикрашає природу, і ідеал має таке значення, яке вивищується
над дійсністю» (Мысль. – С. 31).
Роль людини-митця у вербальних і невербальних мистецтвах
для О. О. Потебні є безсумнівною і визначальною: «Відомо,
що змістом народної поезії є не природа, а людина, тобто,
те, що найважливіше у світі для людини» (Мысль. – С. 45).
Учений-мовознавець наводить рядки з українських пісень:
Летів крячок на той бочок, / Жалібненько крикнув, / Горе ж
мені на чужині, / Що я не привикнув. Або: Під горою високою /
Голуби літають; / Я розкоші не зазнаю, / А літа минають.
У них змальовано картини природи, людей оточує ландшафт
не з артистичних міркувань: «у поезії на тому етапі її життя,
до якої належать приклади, подібні наведеним, необхідність
починати з природи існує незалежно від свідомості і намірів,
і тому непорушна: вона, так би мовити, розмах думки, без якої
не існувала б і сама думка» (Мысль. – С. 45).
Перед О. О. Потебнею постають питання: «чому з багатьох
наявних сприйняттів зовнішньої природи думка звертається
до тих, а не інших, чому в цьому випадку співець виражає у
слові політ птаха, а не інший предмет» (Мысль. – С. 45). Саме
явища природи, які оточують людину-творця, передають стан
внутрішнього світу, душі, репрезентують виміри свідомості.
Особливого, нерідко магічного, значення набувають у
мовомисленні людини природні стихії. «У старовину, –
зазначає О. О. Потебня, – поширено було вірування, що
моральні якості людини залежать від переважання однієї із
стихій, із яких він створений». Він покликається на думку
М. Костомарова, який пов’язує характеристику людини зі
стихією: «від землі тіло: та людина темна, неговірка; від моря
Культура слова №83’ 201524
кров в людині, і вона прохолодна, і від вогню – жар: та людина
сердита, від каменя кістка: та людина жадібна, немилосердна»
(Костомаров Н. И. Очерк домашней жизни и нравов русского
народа // Современник.– 1860. – № 10. – С. 523).
Поняття стихії О. О. Потебня екстраполює на слово, художній
і поетичний твори із лінгвофілософськими паралелями і
коментарями: і в поетичному, відповідно, взагалі художньому
творі «є ті ж самі стихії, що і в слові: зміст (або ідея), що
відповідає чуттєвому образу або розвинутому з нього поняттю;
внутрішня форма, образ, який указує на цей зміст, відповідає
уявленню (яке теж має значення тільки як символ, натяк на
відому сукупність чуттєвих сприйняттів, або на поняття), і,
нарешті, зовнішня форма, у якій об’єктивується художній
образ. Різниця між зовнішньою формою слова (звуком) і
поетичним твором така, що в останньому як реалізації більш
складної душевної діяльності, зовнішня форма більшою мірою
є виразником думки» (Мысль. – С. 26).
Стихії природи О. О. Потебня розуміє не лише узагальнено,
а й конкретизовано. Наприклад, стихія землі постає в контексті
про поезію, художньо-образному світобаченні про єдність землі
й неба. Дослідник звертається до міфологічної творчості про
море, кита, землю і стверджує, що «панування поезії можливе
лише тоді, коли, наприклад, земля закінчується для нас там, де
вона сходиться з небом, коли майже цілком неможливе питання,
на чому тримається море, по якому пливе кит, що носить землю
та ін.» (Мысль. – С. 39).
Близькою до стихії землі є стихія каменя, яку О. О. Потебня
ілюструє прикладом з народної творчості: «Сукупість
усвідомлювалась в образі каменя, кістки, пенька, предметів
міцно зв’язаних, ущільнених взагалі і чогось твердого…
Наведений тут зв’язок уявлень каменя – кістки й жадібності
цілком народний, тому що це підтверджується мовою, яка
надає доволі прикладів переходу значення від каменя і кістки
до жадібності» (Мысль. – С. 41).
Символічний образ води О. О. Потебня інтерпретує зі слів
української народної пісні: Чиста вода тече в чистій річці, а
вірне кохання у вірному серці (Потебня А. А. Из записок, по
теории словесности. – М., 1890. – С. 149; далі – Из записок).
Олександр Потебня: сучасна рецепція 25
«Образ питної води (наскільки він виражений у словах) не
може бути, однак, зовнішньою формою думки про кохання, –
роз’яснює Потебня відношення води до любові, – зовнішнє
та довільне… Законний зв’язок між водою та любов’ю буде
лише тоді, коли, наприклад, у свідомості буде знаходитися
зв’язок світла, як одного з епітетів води, з любов’ю. Це третя
ланка, що зв’язує дві перші, є сама внутрішня форма, інакше –
символічне значення вираженого першим двовіршем образу
води» (Из записок. – С. 149).
Привертає увагу й коментар до одного з мікроконтекстів
українського календарно-обрядового фольклору, де дослідник
розмежовує міфічне світоспостереження, згідно з яким сонце –
це: а) ‘реальний світ, дійсність’, б) ‘жива, розумно і доцільно
діяльна істота’ (Из записок. – С. 309). Цитований матеріал дає
можливість поглибити пояснення зв’язку між внутрішньою
формою, змістом, звуковим комплексом і образним, художньо-
творчим осмисленням реалій природи, пор.: Кроковеє колесо /
Вище тину стояло, / Много дива видало. / Чи бачило, колесо
/ Куди милий поїхав? / – За ним трава зелена / І діброва
весела. – Кроковеє колесо / Вище тину стояло, / Много дива
видало. / Чи бачило, колесо / Куди нелюб поїхав? / – За ним
трава полягла / І діброва загула. Його О. О. Потебня пояснює
так: «Можна собі уявити, що цю пісню хто-небудь зрозуміє в
буквальному сенсі, тобто не зрозуміє її зовсім. Усі ознаки того,
що зображено тут, усе те, що стає згодом зовнішньою формою,
буде схоплено душею, а між тим вийде безглуздя: шафранне
колесо, яке дивиться з-над тину? Але нехай ця нісенітниця
отримає внутрішню форму, і від пісні повіє на нас весною
природи та дівочого життя. Це жовте колесо – сонце; сонце
дивиться зверху і бачить багато дива. Воно розповідає співачці,
що там, куди поїхав її милий, зазеленіла трава і повеселішала
діброва» (Мысль. – С. 26).
Отже, О. О. Потебня в студіях про природу й мову
тлумачить складні процеси мовомислення, коментує паралелі,
подає етимологію слів, наводить приклади порівнянь, епітетів
та інших тропів. Його ідеї привертають увагу вже не одне
покоління мовознавців. І кожен, хто, до них звертається,
знаходить твердження, співзвучні з його науковими ідеями.
|