Війти Стародубського магістрату (друга половина ХVІІ – ХVІІІ ст.)

Привілеї на маґдебурзьке право містам Чернігово-Сіверщини зобов’язували міщанську спільноту формувати органи міського самоврядування на чолі з війтом. У статті зроблена спроба реконструювати персональний склад війтівського уряду Стародубського магістрату впродовж другої половини ХVІІ – ХVІІІ ст. та...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2016
1. Verfasser:	Доманова, Г.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України 2016
Schriftenreihe:	Сiверянський лiтопис
Schlagworte:	Історія міст і сіл
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/112929
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Війти Стародубського магістрату (друга половина ХVІІ – ХVІІІ ст.) / Г. Доманова // Сiверянський лiтопис. — 2016. — № 6. — С. 56-62. — Бібліогр.: 16 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-112929
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1129292017-01-31T03:02:45Z Війти Стародубського магістрату (друга половина ХVІІ – ХVІІІ ст.) Доманова, Г. Історія міст і сіл Привілеї на маґдебурзьке право містам Чернігово-Сіверщини зобов’язували міщанську спільноту формувати органи міського самоврядування на чолі з війтом. У статті зроблена спроба реконструювати персональний склад війтівського уряду Стародубського магістрату впродовж другої половини ХVІІ – ХVІІІ ст. та проаналізувати проблему взаємовідносин урядовців магістрату з представниками козацької старшини під час обрання міського голови. Привилегии на Магдебургское право городам Чернигово-Сиверщины обязывали мещанство формировать органы местного самоуправления во главе с войтом. В статье осуществлена попытка реконструировать персональный состав войтовской должности Стародубского магистрата во второй половине ХVІІ – XVІІІ веках и проанализировать проблему взаимоотношений должностных лиц магистрата с представителями казацкой старшины во время избрания городского главы. The privileges of the Magdeburg Law in the cities of Chernihiv-Sivershchyna obliged middle-class community to form the municipal governments headed by viit. After the Ukrainian national revolution of the mid XVII century and Ukraine’s accession to Russia middle-class community tried to keep status quo. On this basis the understanding with both the Hetman and the tsarist governments was reached. The head of the municipal government – the viit was elected by citizens on a competitive basis with a subsequent Hetman’s approval. His responsibilities included the management of administration and courts. The article attempts to reconstruct the personnel of the viit government of Starodub magistrate during the second half of the XVII – XVIII centuries and analyze the problem of relationship between the magistrate officials and representatives of Cossacks’ sergeant majors at the time of election of the mayor. Therefore, in Starodub during the second half of the XVII – XVIII centuries more than 11 people occupied the viit post and the elections of the mayor in the XVIII century were accompanied by active struggle for power. 2016 Article Війти Стародубського магістрату (друга половина ХVІІ – ХVІІІ ст.) / Г. Доманова // Сiверянський лiтопис. — 2016. — № 6. — С. 56-62. — Бібліогр.: 16 назв. — укр. XXXX-0055 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/112929 346.232:94(477.51)«16/17» uk Сiверянський лiтопис Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Історія міст і сіл Історія міст і сіл
spellingShingle	Історія міст і сіл Історія міст і сіл Доманова, Г. Війти Стародубського магістрату (друга половина ХVІІ – ХVІІІ ст.) Сiверянський лiтопис
description	Привілеї на маґдебурзьке право містам Чернігово-Сіверщини зобов’язували міщанську спільноту формувати органи міського самоврядування на чолі з війтом. У статті зроблена спроба реконструювати персональний склад війтівського уряду Стародубського магістрату впродовж другої половини ХVІІ – ХVІІІ ст. та проаналізувати проблему взаємовідносин урядовців магістрату з представниками козацької старшини під час обрання міського голови.
format	Article
author	Доманова, Г.
author_facet	Доманова, Г.
author_sort	Доманова, Г.
title	Війти Стародубського магістрату (друга половина ХVІІ – ХVІІІ ст.)
title_short	Війти Стародубського магістрату (друга половина ХVІІ – ХVІІІ ст.)
title_full	Війти Стародубського магістрату (друга половина ХVІІ – ХVІІІ ст.)
title_fullStr	Війти Стародубського магістрату (друга половина ХVІІ – ХVІІІ ст.)
title_full_unstemmed	Війти Стародубського магістрату (друга половина ХVІІ – ХVІІІ ст.)
title_sort	війти стародубського магістрату (друга половина хvіі – хvііі ст.)
publisher	Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
publishDate	2016
topic_facet	Історія міст і сіл
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/112929
citation_txt	Війти Стародубського магістрату (друга половина ХVІІ – ХVІІІ ст.) / Г. Доманова // Сiверянський лiтопис. — 2016. — № 6. — С. 56-62. — Бібліогр.: 16 назв. — укр.
series	Сiверянський лiтопис
work_keys_str_mv	AT domanovag víjtistarodubsʹkogomagístratudrugapolovinahvííhvíííst
first_indexed	2025-07-08T04:53:02Z
last_indexed	2025-07-08T04:53:02Z
_version_	1837053125011177472
fulltext	56 Сіверянський літопис © Доманова Ганна Сергіївна – кандидат історичних наук, доцент кафедри все- світньої історії ЧНПУ імені Т.Г. Шевченка. ІСТОРІЯ МІСТ І СІЛ УДК 346.232:94(477.51)«16/17» Ганна Доманова. ВІЙТИ СТАРОДУБСЬКОГО МАГІСТРАТУ (ДРУГА ПОЛОВИНА ХVІІ – ХVІІІ ст.) Привілеї на маґдебурзьке право містам Чернігово-Сіверщини зобов’язували міщан- ську спільноту формувати органи міського самоврядування на чолі з війтом. У статті зроблена спроба реконструювати персональний склад війтівського уряду Старо- дубського магістрату впродовж другої половини ХVІІ – ХVІІІ ст. та проаналізувати проблему взаємовідносин урядовців магістрату з представниками козацької старшини під час обрання міського голови. Ключові слова: Стародубський магістрат, війти, полкова старшина. Історично так склалося, що Стародуб в епоху середньовіччя та раннього модер- ного часу входив до складу Чернігово-Сіверської землі. Цей регіон став «яблуком розбрату» між Великим князівством Литовським, Польщею (згодом Річчю Поспо- литою) та Московським князівством. Після укладення Деулінського перемир’я у грудні 1618 р. до складу Речі Посполитої відійшли території Смоленщини та значної частини Сіверщини [1, с. 26]. Згодом, головним чином через стратегічну значущість, Стародуб отримав королівські привілеї на маґдебурзьке право, які мали стати гаран- том економічного добробуту міста. Польський король Сигізмунд ІІІ вперше надав Стародубу самоврядний статус за маґдебурзьким правом 15 лютого 1620 р. Стародубська міщанська спільнота мала самостійно обрати війта – голову міського уряду та «до нас (короля. – Г. Д.) для потверждения его уряду прислати». Перший міський уряд зобов’язаний був сфор- мувати війт разом із міщанською громадою, а надалі у виборах мали брати участь лише урядовці магістрату [2, с. 50]. 27 травня 1625 р. Стародуб удруге отримав від Сигізмунда ІІІ привілей на маґдебурзьке право, який не був конфірмацією [2, с. 57 – 60]. Між іншим, було змінено порядок формування магістратського уряду. Війтом повинен був стати місцевий замковий староста або капітан, католик за віросповіда- нням, що підкреслювало стратегічне значення міста, яке знаходилося на кордоні з Московським царством [2, с. 58 – 59; 3, с. 391]. Урядовці магістрату мали сповідувати римо- або греко-католицьку віру, а після свого обрання скласти «урядову» присягу. 12 грудня 1646 р. Стародуб отримав конфірмацію на маґдебурзьке право від польського короля Владислава ІV з посиланням на привілей Сигізмунд ІІІ 1625 р. [2, с. 69 – 70]. З цього приводу О. Лазаревський зауважив, що польські чиновники, які перебували у Стародубі, «знаходили для себе невигідним магістратське самовря- дування і грамота 1620 р. залишалася мертвим актом до вигнання поляків» [4, с. 115 – 116]. Перелік стародубських війтів О. Лазаревський розпочав з Корнія Молявки, згадуючи його на посаді міського голови у 1656 р. [4, с. 115]. На жаль, невідома три- валість його війтівства [5, с. 52]. Сіверянський літопис 57 Після Української національної революції середини ХVІІ ст. та приєднання України до Росії стародубське міщанство зберегло status quo. На цьому ґрунті було досягнуто порозуміння з гетьманським та царським урядами. Голова міського уряду – війт обирався міщанами на конкурсній основі з наступним затвердженням геть- маном. До його обов’язків належало керівництво адміністрацією та судом. Під час відсутності війта у місті з тих чи інших причин, а також під час переобрання, його місце займав зазвичай бурмистер, який іменувався наказним війтом, намісником війтівським, нарочним війтом чи лентвійтом. У Стародубі впродовж другої половини ХVІІ – ХVІІІ ст. уряд війта обіймали понад 11 чоловік. Вибори міського голови у ХVІІІ ст. супроводжувалися активною боротьбою за владу. Вслід за О. Лазаревським, Д. Багалій зауважив, що у ХVІІІ ст. Стародубський магістрат «служив тереном різних інтриг, і виборний принцип у нім був сильно обмежений» [6, с. 628]. Перші відомі нам війти стародубського магістрату – Корній Молявка та Андрій Григорович Шабловський [4, с. 116; 5, с. 52]. Відомо, що останній очолював міський уряд у 1664 р. [7, с. 7]. Під його керівництвом 17 січня 1666 р. відбулися загальні вибори стародубської магістратської старшини, за резуль- татами яких посади бурмистра дісталися Якову Марковичу та Лавріну Яковичу, райці – Івану Низовцю, Тимофію Нагаско, Петру Шашонку та Костянтину Ларіо- новичу, лавника – Григорію Григоровичу, Йосифу Молявці, Івану Хламоті, Єлисею Максимовичу, магістратського писаря – Василю Афанасійовичу Бернацькому [7, с. 25 – 26]. Утім, уже 22 серпня 1667 р. посаду стародубського війта обійняв колиш- ній бурмистер Яків Маркович. Про його обрання залишилися уривчасті данні: «а по змарлой особе славной памяти пана войта Андрея Григоревича, будучого бурмистра старшого пана Якова Марковича тож миром обобрали на войтовство при высланных особах од боку велможного боярина его царского пресветлого величества верного войска запорозкого суди генерального Петра Забелы и при ним пана Кункевича, одноголосно» [7, с. 26]. Заразом відбулися відповідні посадові зміни серед урядовців магістрату. Колишній райця Тимофій Нагаска зайняв посаду бурмистра, лавник Іван Хламота затверджений райцею, а «бывшего посполитого» Никифора Семеновича об- рали лавником. У 1969 р. та на початку 70-х рр. обов’язки війта виконував колишній райця Костянтин Ларіонович [8, с. 399; 7, с. 36]. Саме він був присутній у Глухові під час обрання гетьманом Д. Многогрішного 6 березня 1669 р. та поставив свій підпис під Глухівськими статтями [9, с. 458 – 462]. Упродовж 1681 – 1708 рр. посаду стародубського війта обіймав Спиридон Якович Ширай. Його війтівство не надовго було перервано у 1686 р., коли міським головою став Ісак Єрмолайович Дерев’янко [10, с. 410 – 412; 8, с. 450]. Але вже у наступному, 1687 р. Ісак Дерев’янко отримав посаду полкового обозного і увійшов до складу ста- родубської делегації на Коломацькій раді [11, с. 19]. На посаді війта було поновлено С. Ширая. Спиридон Якович Ширай належав до найзаможніших родин Стародубщини. За слушним зауваженням О. Лазаревського, «немає сумніву, що якщо стародубський магістрат не втратив остаточно свого значення при полковниках Самойловичах і Миклашевському, то цим він зобов’язаний єдино особі тодішнього війта Спиридона Яковича Ширая» [4, с. 118 ]. С. Ширай родом з Погару, але згодом разом із родиною переїхав до полкового міста. Завдяки торгівлі пенькою він розбагатів, зав’язав вигідні знайомства, ставши доволі авторитетною людиною у місті: «користувався великим впливом не лише у своїй общині, але і в середовищі полкової і генеральної старшини» [12, с. 399]. С. Ширай товаришував із гетьманом І. Мазепою. 24 травня 1688 р. він отримав гетьманський універсал на «сельце» Сінін [10, с. 92 – 93], що знаходилося в полковій сотні: «дарований від нього маєтком, не будучи при цьому ніколи на військовому уряді» [12, с. 399]. У 1712, 1714 та 1730 рр. родина Шираїв отримала підтверджувальні універсали від гетьманів І. Скоропадського та Д. Апостола на во- лодіння даним селом [10, с. 93 – 95]. Перебуваючи на посаді війта, С. Ширай у липні 1696 р. придбав у тодішнього стародубського полковника Михайла Міклашевського двір «Дашкевичевский, в Стародубе» за 1200 золотих [13, с. 7], що засвідчило великі 58 Сіверянський літопис статки міського голови. У 1705 р. він породичався із стародубським полковником, одруживши свого старшого сина Степана на його дочці Марії Михайлівні. Степан Ширай згодом отримав звання бунчукового товариша «выбыв таким образом из ме- щанства». Поволі родина Шираїв, яка мала міщанське походження, вже на початку ХVІІІ ст. перейшла до складу стародубської неурядової старшини, що було звичайним явищем упродовж другої половини ХVІІ – ХVІІІ ст. У 1708 р. С. Ширай залишив уряд війта: «для приват своих до царствующого града Москви зъехал, оставивши Стародуб под самое неприятеля шведа нашествие майстрат без призвойтих порядков и так до сего время в своих делах упражнятся» [10, с. 326], що стало причиною проведення нових виборів на посаду війта. Помер С. Ширай у наступному 1709 р., залишивши своїм нащадкам значний спадок. У 1709 р. стародубським війтом став колишній райця Стародубського магістра- ту Дем’ян Єрмолайович, який 11 лютого того ж таки року отримав гетьманський універсал на війтівство: «Мы теди гетман (І. Скоропадський. – Г. Д.), стосуючи ся до тих же монарших его царского пресветлого величества грамот и до прежних антецессоров наших универсалов, а нимало ненарушаючи здавна установленного … права автентичного майдебурского, яко при целости наданих волностей майстрат Стародубский заховуем и новообранного на уряд воитовства мененного п. Демяна Ярмолаевича повагою сего универсалу нашего стверджаем» [10, с. 327 – 328]. Через інтриги бурмистра Григорія Самойловича Злотника та райці Семена Тихоновича Дорогинця (більш відомого як Семен Тищенко) Дем’ян Єрмолайович змушений був залишити уряд війта у 1719 р. Відтоді Стародубський магістрат упродовж понад 10 років був місцем постійних інтриг магістратських урядовців, полкової старшини та Генеральної військової канцелярії, які переслідували власні інтереси. Після відставки Дем’яна Єрмолайовича гетьман І. Скоропадський дозволив провести нові вибори міського голови. Цього разу проведенню виборів передували бенкети, які влаштовували обидва кандидати на посаду війта – Григорій Злотник та Семен Тищенко з метою отримання якомога більше прибічників. Перемогу в цій боротьбі здобув бурмистер Григорій Злотник, про що відразу було повідомлено гетьманський уряд. Водночас на ім’я гетьмана Семен Тищенко разом зі своїми од- нодумцями адресували листа, в якому зазначили про обрання його, Семена, на по- саду стародубського війта і неправомірність дій Григорія Злотника: «при собрании числилось компутовне народу 600 человек; и – единогласно приговорили и вотум (голос) дали на п. Семеона Тихоновича Дорогинца, райцу майстратового, годным быти войтовской власти… и тако уничтоживши народа собрание сами председящие особы совет совещали и слугам майстратовым росказали людей зысковати и нехотящих при- нудили до подписания рук на Григория Злотникова, избираючи на уряд войтовства» [4, с. 120]. У листі представники стародубського міщанства звернулися до гетьмана з проханням особисто призначати війта, якщо його не задовольнить кандидатура Семена Тищенка. Обидва кандидати на посаду війта разом зі своїми прибічниками вирушили до Глухова і запропонували гетьману шляхом жеребу визначити гідного цієї посади: «предстатели обоих кандидатов указали гетману как средство поми- рить претендентов – решить жребием, кому из двух, Тищенку или Злотнику, быть войтом». Отримавши на це дозвіл, стародубські міщани «метнули жребий», який засвідчив перемогу Григорія Злотника. Того ж таки 1719 р. І. Скоропадський надав останньому підтверджуючий універсал: «утверждаем оного, приказуючи пилно, абы так майстратовые яко и все обще посполитые обыватели принявши его пана Григория Злотниченка без жадной противности за совершенного войта» [10, с. 413]. Ображений Семен Тищенко вирішив повернути свої гроші, витрачені на бенкети під час перед- виборчої кампанії. 967 золотих, саме таку суму він хотів отримати від магістрату, про що і повідомив гетьманський уряд. У Глухові його претензію знайшли цілком виправданою, Семену Тищенку був виданий універсал «на взыскание с магистрата указанной суммы». Натомість урядовці магістрату були обурені таким рішенням. У листі на ім’я І. Скоропадського вони скаржилися на те, що рахунок, виставлений Семеном Тищенком, занадто великий, а бенкети він улаштовував лише для своїх Сіверянський літопис 59 однодумців. Магістратська старшина клопоталася про звільнення магістрату від «несправедливой претензии Тищенка» [4, с. 121]. Чим закінчилася справа, невідомо, але навряд чи С. Тищенко отримав свої гроші. Г. Злотник перебував на посаді війта 3 роки. Під час його війтівства у 1721 р. був проведений перепис населення міста, який засвідчив наступний склад магістратської старшини: війт, 8 бурмистрів, 5 райців, 5 лавників та писар [3, с. 422]. Після смерті Г. Злотника його колишній суперник С. Тищенко відразу розпо- чав клопотання перед гетьманом про своє призначення на уряд війта, апелюючи до виборів 1719 р. І. Скоропадський схвально поставився до даної пропозиції і вже у травні 1722 р. повідомив наказного стародубського полковника Петра Корецького про призначення стародубським війтом С. Тищенка, «абы вышовши в ратуш при собрании обиклом урядников и поспольства, сей наш лист велел вычитати и по пре- жних их войтах, вручил указом нашим помянутому Симену Тишковичу правелние войтовского тамошнего уряду, до далшого нашего утверждения» [4, с. 123]. Беручи до уваги перебіг подій під час останніх виборів на уряд війта, І. Скоропадський знайшов можливим призначити С. Тищенка головою магістрату та пообіцяв видати йому універсал на війтівство. Про організацію нових виборів у листі гетьмана навіть не згадувалося. Через скору смерть І. Скоропадського С. Тищенко так і не встиг отримати під- тверджувальний універсал, через що ситуація в місті вкрай загострилася. Стародуб- ські міщани забажали проведення нових виборів, а магістратський писар Григорій Отвіновський (понад 14 років перебував на посаді писаря) висунув свою кандидатуру на війтівство. С. Тищенко відправив листа на ім’я генерального писаря Савича, спо- діваючись на його підтримку в своїх намірах, але відповіді так і не отримав. Водночас Г. Отвіновський, знайшовши собі чимало прихильників, і на свій страх й ризик ор- ганізував 1 січня 1723 р. вибори, які гарантували йому перемогу. Дякуючи за довіру, він пообіцяв стародубським міщанам захист від полковничої влади, а магістратським урядовцям певні привілеї щодо повинностей. Магістрат сповістив наказного гетьмана П. Полуботка про хід виборів та обрання Г. Отвіновського війтом. Не визнавши ані виборів, які були проведені без його згоди, ані нового війта, П. Полуботок звелів організувати нові вибори у присутності «двох присланых из Глухова» комісарів. Були заявлені два кандидати – відомий уже Семен Тищенко та бурмистер Яків Ан- дрієнко. 14 січня того ж таки 1723 р. відбулися чергові вибори стародубського війта. Після проведення голосування С. Тищенко відмовився від посади міського голови. Наказний стародубський полковник П. Корецький звітував П. Полуботку про об- рання бурмистра Якова Андрієнка на уряд війта. Обидва вони прибули до Глухова і 21 березня 1723 р. Яків Андрієнко отримав гетьманський універсал на війтівство [10, с. 338]. Новообраний війт здобув прихильність стародубського полковника, пообіцявши йому повагу і повну покору [4, с. 125]. Магістратський писар Григорій Отвіновський не порушив клопотання, а у березні того ж таки року зайняв посаду городового отамана [10, с. 189]. С. Тищенко хоча і відмовився від війтівства (ймовірно через тиск з боку наказно- го полковника П. Корецького), не облишив надії згодом очолити міський уряд. Він вирушив до Глухова з відповідним клопотанням. Знайшовши там колишніх «благо- приятелей и в прежней силе», зокрема, генерального писаря Савича, відстоював пра- вомірність свого призначення на уряд війта колишнім гетьманом І. Скоропадським. Але всі його старання були марними. Війт Яків Андрієнко, завдячуючи своєю новою посадою П. Корецькому, письмово зобов’язався «не виходити з полковницької підпорядкованості і, таким чином, від- крито підпорядкував і свою, і магістратську владу – владі полковника» [4, с. 127]. Відтоді магістратська старшина перебувала у повній залежності від уряду полков- ника. Так було і за наступника Петра Корецького – стародубського наказного пол- ковника Івана Кокошкіна. Така політика міського голови аж ніяк не влаштовувала стародубське міщанство, яке спершу не наважилося оскаржити дії магістратської старшини. У січні 1725 р. стародубські міщани врешті-решт насмілилися подати 60 Сіверянський літопис скаргу наказному полковнику Івану Бороздні на війта Якова Андрієнка та просити про його звільнення. Не будучи компетентним у цій справі, І. Бороздна відправив скаргу стародубських міщан до Генеральної військової канцелярії, а остання пере- дала її для подальшого розгляду в Малоросійську колегію. Лише після повторного клопотання стародубських міщан постановою Генеральної військової канцелярії від 2 лютого 1725 р. було запропоновано наказному полковнику І. Бороздні провести вибори міського голови: «дабы он за согласием урядников майстратових и других мещан тамошних, изобравши якого человека добросовестного и справного. Приказал ему за войта всякие дела в майстрате управлять, до времени, покамист на посланную в коллегию промеморию ответ и резолюция учинится» [4, с. 128]. Укотре спалахнула боротьба за посаду міського голови. Виборювали собі владу Семен Тищенко (зару- чившись цього разу підтримкою наказного полковника) та Яків Андрієнко. Останній відправив до Генеральної військової канцелярії лист-протест, в якому заначив, що має універсал на війтівство. Генеральна військова канцелярія змінила своє поперед- нє рішення і 1 березня 1725 р. видала нове розпорядження «об оставлении войтом Андреенка». Тим часом наказний полковник І. Бороздна 2 березня провів вибори і звітував до Глухова. Боротьба за посаду голови Стародубського магістрату засвідчила розквіт хабарництва. Хоча наказний полковник І. Бороздна і підтримував С. Тищенка, втім, дізнавшись про нову постанову Генеральної військової канцелярії, заперечувати не наважився. Де-юре Яків Андрієнко продовжував очолювати уряд війта, але де- факто завідував магістратськими справами бурмистер Ісак Якович, перебуваючи під постійним наглядом наказних полковників. Урешті-решт, на вимогу магістратської старшини у травні місяці 1725 р. Яків Андрієнко відмовився від посади. З новою силою боротьба за війтівство спалахнула навесні 1727 р. Наказний полковник Ілля Пашков угледів «в магистратском правлении нерадие» через те, що наказний війт Ісак Якович «за старостию своей и что весьма (вовсе) неграмотен, не может в том управиться и действительно быть» [4, с. 129 – 130]. Він запропонував посаду міського голови колишньому війту Якову Андрієнку, про що завчасно повідо- мив Генеральну військову канцелярію. Остання видала Стародубському магістрату два протилежні за змістом розпорядження, датовані 10 червня та 6 липня. Згідно з першим, наказним війтом мав лишатися Ісак Якович, а згідно з другим – Яків Ан- дрієнко. Для вирішення даного конфлікту гетьман Д. Апостол дозволив організувати нові вибори та делегував до міста комісію: «отправляем своего сотника, чтобы вы в присутствии его выбрали на войтовский уряд с общаго всех согласия человека добра- го, исправнаго и ни в чем дурном не заподозреннаго, которого мы и утвердим в этом звании своим универсалом», а Якова Андрієнка було відсторонено від війтівства [6, с. 628 – 629]. За результатами виборів уряд війта очолив колишній магістратський писар, бурмистер Олександр Злотник. Після його смерті, у червні 1730 р. гетьман дозволив провести вибори лише кандидатів (2 – 3 осіб) на посаду міського голо- ви. Обрати і затвердити війта він мав особисто. Відтак, було запропоновано двох кандидатів – бурмистра Андрія Дем’яновича та відомого вже Семена Тищенка. Але жоден з них так і не очолив міський уряд. На прохання колишнього війта Якова Ан- дрієнка рішенням Генеральної військової канцелярії він був поновлений на посаді міського голови. 4 вересня 1730 р. отримав гетьманський універсал на війтівство: «по умертвии тепер означенного войта Александра Злотникова, хочай прислан к нам от них же магистратовых урадников и мещан тамошних выбор на тот войтовский урад кандидатов, однак мы не отдаляючи ж оного прежнего войта Якова Андреевича од того войтовства и утверждаючи ж его тепер до розиску …определяем оного п. Якова быть войтом и правление в майстрате Стародубовском содержать до далшого нашого определения и утверждения» [10, с. 340]. Цього разу стародубські міщани не оскаржили дане рішення, за 8 років боротьби вони втратили будь-яку віру в чесні вибори, не могли протистояти хабарництву та корупції у вищих ешелонах влади. Після смерті війта Якова Андрієнка у лютому 1732 р. стародубський магістрат лише через рік отримав дозвіл на проведення нових виборів. Відтак у 1733 р. міським Сіверянський літопис 61 головою було обрано бурмистра Антона Коменка, який залишався на цій посаді до 1760 р. [4, с. 131 – 132]. Про його заможність свідчать факти купівлі-продажу шляхет- ського володіння у 1736 р. та продаж міщанської землі в Стародубі у 1752 р. Його син «абшитований» військовий товариш Семен Антонович Коменко отримав від батька не лише значні володіння, а й високий соціальний статус [14, с. 46]. У 1766 р. окремо існували посади голови міста та війта. Обов’язки голови міста виконував бурмистер Герасим Єлисєєв, а посаду війта обіймав військовий товариш Петро Грозинський, який, за слушним зауваженням міщан, «находится не по выбору гражданскому и не из мещан тамошних прирожонных» [15, с. 94]. До складу магі- стратської старшини 1766 р. входили: бурмистри Данило Рочинський (депутат від магістрату до Законодавчої комісії), Лаврентій Злотников, Євстафій Іафтафев, Іван Цалабан, лавники Феодосій Євтихій, Семен Худина, Федір Коробовський, Петро Гуфтарьов, Данила Лешедка, Григорій Шалобов, Роман Лайкевич, райці Микита Іванов, Олексій Кункевич, Петро Расторгуй, Роман Цалабан та магістратський писар Кіндрат Пашкевич [15, с. 96]. Стародубське міщанство воліло провести нові вибори війта [15, с. 96; 16, с.14 – 66]. Але ймовірно і надалі уряд війта у Стародубі, так само як і в Чернігові та Ніжині, очолювали представники козацької старшини Таким чином, боротьба за війтівство в Стародубі поступово призвела до того, що представник державної установи очолив міський уряд, що свідчить про поступове узалежнення Стародубського магістрату від полкової канцелярії. 1. Кулаковський П. Чернігівське князівство (1619 – 1633 рр.) / П. Кулаковський // Історія адміністративно-територіального устрою Чернігово-Сіверщини: Матеріали наук-практ. конф. / За ред. С. А. Леп’явка, В. М. Бойка. – Ніжин: ТОВ «Видавництво «Аспект-Поліграф», 2007. – С. 26 – 33. 2. Магдебурзькі грамоти містам Лівобережної України ХVІІ – ХVІІІ ст. (верстка збережених аркушів) // Корпус магдебурзьких грамот українським містам: Два проекти видань 20-х – 40-х років ХХ століття / автори-упорядники В. І. Андрейцев, В. І. Ульяновський, В. А. Короткий. – Київ: «Прайм», 2000. – С. 45 – 75. 3. Багалій Д. Магдебурзьке право на Лівобічній Україні / Д. Багалій // Розвідки про міста і міщанство на Україні-Руси в ХV – ХVІІІ в. – Львів: Друкарня Наукового Товариства імені Шевченка, 1904. – Ч. 2. – С. 386 – 442. 4. Лазаревский А. Описание старой Малороссии. Материалы для истории засе- ления, землевладения и управления. – Т. 1. – Полк Стародубский / А. Лазаревский. – Киев: Типография К. Н. Милевского, 1888. – 522 с. 5. Кривошея В. Генеалогія українського козацтва: Білоцерківський полк / В. Кри- вошея. – Київ: Стилос, 2002. – 184 с. 6. Багалей Д. Судьба магистратского самоуправления в малороссийских городах ХVII – XVIII вв. / Д. Багалей // Сборник статей в честь Матвея Кузьмича Любав- ского. – Петроград, 1917. – С. 627 – 636. 7. Модзалевский В. Л. Отрывки из Стародубской меской книги за 1664 – 1673 гг. / В. Л. Модзалевский. – Чернигов: Типография Губернского земства, 1911. – 37 с. 8. Константинович Н. Обозрение Румянцевской описи Малороссии / Н. Констан- тинович. – Чернигов: Губернская типография, 1875. – Вып. 3 (Полк Стародубский). 9. Універсали українських гетьманів від Івана Виговського до Івана Самойловича (1657 – 1687) / Упорядники І. Бутич, В. Ринсевич, І. Тесленко. – К.; Львів: Наукове товариство ім. Шевченка, 2004. – 1086 с. 10. Генеральне слідство про маєтності Стародубського полку 1729 –1730 гг. / Під ред. К. О. Лазаревської – К.: ВУАН, 1929. – Український архів. – Т. 1. – 576 с. 11. Лаєвський А. Старшинський корпус Стародубського полку за гетьмана Івана Мазепи / А. Лаєвський // Сіверянський літопис. – 2015. – № 4. – С. 18 – 32. 12. Лазаревский А. К портрету С. Я. Ширая / А. Лазаревский // Киевская ста- рина. – 1887. – Т. ХІХ – № 10. – С. 398 – 400. 13. Модзалевський В. Л. Малоросійський родословник / В. Л. Модзалевський 62 Сіверянський літопис / Упор. В. В. Томазов. – Київ – СПб.: Видавництво ВІРД, 2004. – Т. V. – Випуск 5. – 100 с. 14. Кривошея І. Неурядова старшина Гетьманщини і міщанська верхівка в сере- дині ХVІІІ ст. (на прикладі м. Стародуба) / І. Кривошея // Сіверянський літопис. – 2009. – № 2-3 – С.40 – 48. 15. Наказ от жителей г. Стародуба / Материалы Екатерининской законодательной комиссии. – Часть ХІІІ // Сборник императорского русского исторического обще- ства. – Т. 144. – С.-Петербург: Типография Главного Управления, 1914. – С. 86 – 99. 16. Авсеенко В. Малороссия в 1767 г. Эпизод из истории ХVІІІ столетия / В. Ав- сеенко. – К.: Университетская типография, 1864. – 152 с. Анна Доманова ВОЙТЫ СТАРОДУБСКОГО МАГИСТРАТА (ВТОРАЯ ПОЛОВИНА ХVІІ – ХVІІІ В.) Привилегии на Магдебургское право городам Чернигово-Сиверщины обязывали мещанство формировать органы местного самоуправления во главе с войтом. В статье осуществлена попытка реконструировать персональный состав войтовской должности Стародубского магистрата во второй половине ХVІІ – XVІІІ веках и проанализировать проблему взаимоотношений должностных лиц магистрата с пред- ставителями казацкой старшины во время избрания городского главы. Ключевые слова: Стародубский магистрат, войты, полковая старшина. Hanna Domanova VIITS OF STARODUB MAGISTRATE (THE SECOND HALF XVII – XVIII CENTURIES) The privileges of the Magdeburg Law in the cities of Chernihiv-Sivershchyna obliged middle-class community to form the municipal governments headed by viit. After the Ukrainian national revolution of the mid XVII century and Ukraine’s accession to Russia middle-class community tried to keep status quo. On this basis the understanding with both the Hetman and the tsarist governments was reached. The head of the municipal government – the viit was elected by citizens on a competitive basis with a subsequent Hetman’s approval. His responsibilities included the management of administration and courts. The article attempts to reconstruct the personnel of the viit government of Starodub magistrate during the second half of the XVII – XVIII centuries and analyze the problem of relationship between the magistrate officials and representatives of Cossacks’ sergeant majors at the time of election of the mayor. Therefore, in Starodub during the second half of the XVII – XVIII centuries more than 11 people occupied the viit post and the elections of the mayor in the XVIII century were accompanied by active struggle for power. Keywords: The Starodub magistrate, viits, regimental sergeant Major.

Війти Стародубського магістрату (друга половина ХVІІ – ХVІІІ ст.)

Institution

Ähnliche Einträge