Соціальне походження Віктора Петрова: невідомі сторінки
Збережено в:
| Дата: | 2007 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України
2007
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/11405 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Соціальне походження Віктора Петрова: невідомі сторінки / Г. Грегуль // Слово і Час. — 2007. — № 8. — С. 40-43. — Бібліогр.: 13 назв. — укp. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-11405 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-114052013-02-13T02:36:09Z Соціальне походження Віктора Петрова: невідомі сторінки Грегуль, Г. ХХ століття 2007 Article Соціальне походження Віктора Петрова: невідомі сторінки / Г. Грегуль // Слово і Час. — 2007. — № 8. — С. 40-43. — Бібліогр.: 13 назв. — укp. 0236-1477 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/11405 uk Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
ХХ століття ХХ століття |
| spellingShingle |
ХХ століття ХХ століття Грегуль, Г. Соціальне походження Віктора Петрова: невідомі сторінки |
| format |
Article |
| author |
Грегуль, Г. |
| author_facet |
Грегуль, Г. |
| author_sort |
Грегуль, Г. |
| title |
Соціальне походження Віктора Петрова: невідомі сторінки |
| title_short |
Соціальне походження Віктора Петрова: невідомі сторінки |
| title_full |
Соціальне походження Віктора Петрова: невідомі сторінки |
| title_fullStr |
Соціальне походження Віктора Петрова: невідомі сторінки |
| title_full_unstemmed |
Соціальне походження Віктора Петрова: невідомі сторінки |
| title_sort |
соціальне походження віктора петрова: невідомі сторінки |
| publisher |
Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України |
| publishDate |
2007 |
| topic_facet |
ХХ століття |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/11405 |
| citation_txt |
Соціальне походження Віктора Петрова: невідомі сторінки / Г. Грегуль // Слово і Час. — 2007. — № 8. — С. 40-43. — Бібліогр.: 13 назв. — укp. |
| work_keys_str_mv |
AT gregulʹg socíalʹnepohodžennâvíktorapetrovanevídomístorínki |
| first_indexed |
2025-07-02T13:40:20Z |
| last_indexed |
2025-07-02T13:40:20Z |
| _version_ |
1836542718339186688 |
| fulltext |
40 Слово і Час. 2007 • №8
в ніщо”42. Тому невипадково в Іполіта Миколайовича й Мар’ї Іванівни на дозвіллі час
здається безмірно розтягненим, навіть призупиненим, у Ростислава Михайловича
прокидається “почуття умовності часу”, а Линник узагалі розглядає годинник як
“зайву умовність”, що не відповідає індивідуальному переживанню часу людською
свідомістю. Коли часовий потік перетворює теперішнє на минуле, починає працювати
механізм пам’яті, який дає змогу тут і тепер оприсутнити відсутнє. “Ми є тим, ким
ми є, лише разом зі своїм минулим”43, – говорить К.Ясперс. Пам’ять прагне “зберегти”
навіть образи часу, в якому людина ніколи не жила, адже саме в глибинах століть
вона шукає відповідь на питання про своє походження. Так виникає “пам’ять історії”,
прикладом якої можуть бути згадки про події тисячолітньої давнини в повісті “Без
ґрунту”. Образ Варязької церкви розворушує пам’ять Ростислава Михайловича,
викликає в нього відповідні асоціації й допомагає ввійти в контакт із ніколи не
баченим, але знаним минулим. Течія річки, над якою персонаж віддається роздумам,
стає символом перебігу історії, знаком безперервності часу, своєрідною “рікою
віків”, що пробуджує в людини почуття приналежності до певної традиції. Водночас
пам’ять – це здатність людини зберігати й відтворювати у свідомості власні минулі
враження, особливо тоді, коли реальність стає недостатньою для особи. Тому в
“Болотяній Лукрозі” чи “Моїх Великоднях” Петров+мемуарист намагається, апелюючи
до своєї пам’яті, відшукати своє істинне “я” в собі колишньому і, пересотворюючи
заново минуле, за допомогою художнього тексту звернутися до прийдешнього.
Знаменно, що таке “пересотворення” світу, зрештою, відбувається в усіх художніх
творах В.Домонтовича. Відштовхуючись від власного життєвого досвіду й
індивідуального світосприймання, автор витворює віртуальну реальність, глибинні
структури якої водночас не позбавлені слідів присутності авторського “я”.
Присутність у текстах В.Петрова+Домонтовича екзистенційно значущих образів
дає змогу говорити про відповідний ритм творчості письменника, про певну –
навіть якщо не визначену раз і назавжди – світоглядну концепцію автора, а отже,
дає всі підстави дійти висновку про екзистенціалістський характер прози
В.Домонтовича.
м. Львів
42 Домонтович В. Проза: У 3 т. – Т. 3. – С. 152.
43 Ясперс К. Всемирная история философии. Введение. – СПб, 2000. – С. 84.
Галина Грегуль
СОЦІАЛЬНЕ ПОХОДЖЕННЯ ВІКТОРА ПЕТРОВА: НЕВІДОМІ
СТОРІНКИ
Ще зі шкільної лави звично починати знайомство з життям певного письменника
з розповіді про його батьків. Однак і допитливий учень, і зацікавлений студент
навряд чи зможе дізнатися про родовід Віктора Петрова, хіба натрапить на
поширене у джерелах повідомлення, що народився він у родині православного
священика або учителя. Водночас деякі дослідження цієї теми все+таки є1.
Спочатку відсутність, а згодом стислість біографічних даних щодо батьків
В.Петрова не могла не зацікавити й мене. Були здійснені запити до Державного
1 Див., напр.: Корогодський Р. На межі... Ще один полонений доби “Українського відродження” //
Домонтович В. Без ґрунту. Повісті. – К., 2000. – С. 456.
Слово і Час. 2007 • №8 41
2 Центральний державний архів–музей літератури і мистецтва України. – Ф. 243. – Оп. 1. – Од. зб. 190,
арк. 1.
3 Рада Київської Духовної Академії до трьохсотлітнього ювілею свого закладу планувала видати біографічний
словник вихованців академії, починаючи з 1819 р. Із цією метою були розроблені і 25 березня 1910 р.
видрукувані питальні листки, які на прохання учнів надсилалися їм для надання коротких відповідей на
14 запитань. 16 вересня 1910 р. правління Холмської духовної семінарії попросило й собі кілька таких
анкет (Інститут рукописів при Національній бібліотеці України ім. В.І. Вернадського. – Ф. 175. –
Од. зб. 1065). 6 лютого 1912 р. питальний листок №908 було отримано Академією від Платона Петрова
(Там само. – Ф. 175. – Оп. 1. – Од. зб. 1879). Відомості про батька В.Петрова взяті саме звідти.
архіву Донецької області, Державного архіву Дніпропетровської області,
Державного архіву Одеської області, Державного архіву Черкаської області,
Державного архіву в м. Любліні, Центрального державного архіву+музею
літератури і мистецтва України, Інституту рукописів при Національній бібліотеці
України ім. В.І. Вернадського. Нерідко пошуки не давали втішних результатів,
однак дещо вдалося знайти.
Отже, дід В.Петрова Мефодій Наумов, як занотовано у свідоцтві про народження
батька В.Петрова2, мав нижчий розряд церковнослужителів, що не входив до
складу церковної ієрархії, – був дячком лікарняної Церкви Катеринославських
богоугодних закладів. Згідно зі своїми обов’язками, допомагав священикові у
здійсненні церковних служб та обрядів (читання з богослужбових книг, спів на
криласі та ін.), завідував діловодством церкви і приходу, зокрема й метричними
книгами, в яких вівся запис про народження, смерть та одруження.
Згодом дячків почали іменувати псаломщиками. Саме тому, напевне, у питальних
листках, що створювалися для заповнення біографічних даних про вихованців
Київської Духовної Академії3, Платон Петров у графі “Звання, рід служби або
діяльності батька” занотував: “Псаломникъ при церкви губерн. Земськой
больницы”.
Батько В.Петрова також був церковнослужителем, однак досягнув більшого
на цій ниві. Платон Мефодійович народився в м. Катеринославі 18 листопада
1871 р. (за старим стилем). Навчався спочатку в Катеринославському духовному
училищі, духовній семінарії та протисектантській місіонерській школі. З 1892 по
січень 1893 р. був священиком церкви с. Ясиноватого Бахмутського повіту
Катеринославської губернії. З 1893 р. по 1898 р. служив настоятелем церкви
при катеринославській в’язниці.
У 27 років Платон Мефодійович вступив до Київської Духовної Академії, в
якій навчався з 1898 по 1902 р. На останньому академічному курсі вихованець
захистив кандидатську роботу: “Вhра въ Новомъ Завhтh и морально+
философскихъ воззреніяхъ настоящаго” і відповідно став кандидатом богослов’я.
З 1902 по 1904 р. батько В.Петрова був учителем закону Божого Одеського
казенного реального училища й настоятелем церкви при училищі. За належне
виконання своїх обов’язків у 1904 р. він отримав у нагороду скуфію (гостроверха
шапка з чорного або фіолетового оксамиту). З вересня 1904 по 1907 р. працював
учителем закону Божого Одеського комерційного училища імені імператора
Миколи І й водночас священиком Олександро+Невської церкви при цьому ж
училищі, що була побудована в 1884 р. на згадку про мученицьку смерть
імператора Олександра ІІ. З 1907 по 1911 р. викладав у Холмській духовній
семінарії. З 1911 р. був інспектором цієї семінарії.
За одеського й холмського періоду займається дослідницькою та творчою
роботою, друком виходять його праці “Сборник поучений” (Одеса, 1905);
“Главные направленія современной философской морали” (Одеса, 1905),
“Модернізмъ” (Холм, 1909); “Маріавитство” (Холм, 1910); “Описаніе юбилейныхъ
торжествъ въ Холмской духовной семинарии” (Холм, 1910); “Почерки изъ исторіи
церковно+общественной жизни въ эпоху Петра Великого” (Холм, 1911), а також
статті у періодичних виданнях “Церковный вестник”, “Вера и розум”, “Холмськая
церковная жизнь”, “Мирний труд”, “Холмский народный календарь”, “Колокол”,
“Русская речь”, “Варшавский дневник”.
42 Слово і Час. 2007 • №8
25 жовтня 1913 р. Платон Мефодійович був переведений на посаду викладача
церковної історії в Київській духовній семінарії4, а згодом став ректором цього
закладу в сані архімандрита. У 1920 р. він – хіротонісан єпископа Уманського,
вікарій Київської єпархії. Подальша доля Платона Петрова залишається невідомою:
за одними джерелами – помер в Умані 1921 року, за іншими – його ім’я
згадується у списках православних єпископів, які служили на українських
кафедрах і були репресовані. У державних архівах Черкаської області та Служби
безпеки України нічого не знайдено.
На жаль, про бабусю та матір В.Петрова інформації занадто мало. Відомо
лише, що бабусю звали Ганна Степанівна, а матір – Марія Вікторова; можливо,
саме на честь батька матері й був названий В.Петров. До речі, я натрапила на
важливий біографічний факт: 1904 р. вийшла друком довідкова книжка
Херсонської єпархії, в якій містилися дані про священика Платона Петрова.
Щодо його сімейного стану зазначено: “Вдовъ; въ сем. сынъ 10 л.”5. Отже,
принаймні два біографічні факти з цього повідомлення можна виокремити. По+
перше, з десяти років Віктор Петров уже ріс без матері (недивною стає наявність
у ЦДАЛМУ свідоцтва про народження лише Платона Петрова). По+друге, у сім’ї
Віктор був єдиною дитиною, саме тому, напевно, батько намагався дати синові
щонайкращу освіту й у період навчання Віктора завжди був поруч – у
Катеринославі, Одесі, Холмі, Києві.
Такий екскурс дає змогу дійти кількох висновків.
По�перше, батько В.Петрова був не лише священиком, а й учителем,
адже займався педагогічною роботою в Одесі, Холмі та Києві. Тому твердження
про те, що дід та батько В. Петрова були катеринославськими священиками,
неточне, як і безапеляційне звинувачення письменника в неправдивості свідчень
стосовно соціального походження в автобіографії6 від 12 вересня 1956 р., де
він зазначив, що народився в сім’ї вчителя. Він писав правду, але не всю, щоб
уникнути зайвих клопотів, адже відомо, що за будь+яких обставин В.Петров
вирізнявся обережністю. Згадаймо хоча б зауваження Ю.Шереха: “Петров узагалі
був дуже обережний. Часто в мене було враження, що він більше думає не про
те, що сказати, а про те, чого не сказати, не договорити. Такий же обережний
він був у житті. Як Пер Ґюнт, він старався обійти життя по кривій”7.
По�друге, таке соціальне походження В.Петрова не могло залишатися
поза увагою партійного керівництва, адже, як зазначав Р.Корогодський, “горе
тому, хто не міг написати – “з робітників” чи “з селян”8. Своєрідні соціальні
чистки серед освітянського персоналу були запроваджені на початку 1920+х рр.
і стосувалися не лише викладачів, а й студентів9. З цього приводу насторожують
рядки з листа М.Зерова до М.Могилянського: “23.10.1926 р. (запам’ятайте дату)
приїхав Яворський і зробив іспит аспірантам кафедри – між іншим допитував і
про соціальне становище батьків. Я на ті збори не пішов (читав лекції
“українізаторам”), але про ті мерзенні розмови чув. Питайте про них у Ананія
Дмитровича”10.
Чи стосується це повідомлення В.Петрова, який з 8 жовтня 1923 р. був
аспірантом “науково+дослідчої катедри мовознавства при Київському ІНО”11?
Цілком можливо, особливо у світлі того, що дата, на якій наголошує М.Зеров
(23.10.), – це день народження В.Петрова. Залишається лише здогадуватись,
4 Відповідно до затвердженого нового статуту.
5 Справочная Книга Херсонской епархіи. – Одесса, 1906. – С. 44$45.
6 Архів відділу кадрів інституту археології НАНУ. – Спр. №24. – С. 23.
7 Шерех Ю. Віктор Петров, як я його бачив // Поза книжками і з книжок. – К., 1998. – С. 119.
8 Корогодський Р. На межі... Ще один полонений доби “українського відродження” //Цит. вид. –
С. 456.
9 Славута Г. Антирелігійна політика радянської держави в галузі народної освіти у 20–30$х рр. // Вісті
ВУЧВК. – 1998. – №1$2.
10 Зеров М. Українське письменство. – К., 2002. – С. 1056.
11 Білоконь С. Довкола таємниці // Петров В. Діячі української культури і 1920–1940 рр.: жертви
більшовицького терору. – К., 1992. – С. 19.
Слово і Час. 2007 • №8 43
чи не тому згодом йому довелося тікати з Києва до Ленінграда, як про це
згадував Ю.Шерех12.
По�третє, імовірно, що саме соціальне походження стало чи не основним
джерелом під час вербування В.Петрова. Адже вербування відбувається за
“наявності відповідного компрометуючого матеріалу на ту чи іншу особу, яка
може бути корисною у справі висвітлення діяльності неблагонадійного елементу.
Після попередньої обробки ця людина вербується як внутрішній агент
громадського угрупування”13.
А якщо ще додати “неблагонадійне оточення” неокласиків, дослідження
В.Петровим життя і творчості письменника П.Куліша, то й вийде, що біографічні
дані були занадто достатніми підставами для залучення його до “спецроботи”,
крім того, вербування могло відбуватись і на основі вигаданих фактів.
12 Шерех Ю. Віктор Петров, як я його бачив // Цит. вид. – С. 119.
13 ЦДАВО. – Ф.П. – 1. – Оп. – 1. – Спр. 58. – Арк. 16.
Кодак М.П. Авторська свідомість і класична поетика. –
К.: ПЦ “Фоліант”, 2006. – 336 с.
У монографії розглядається проблема авторської свідомості за
такими основними завданнями: а) з’ясування творчо+психологічного
змісту визначального, самоутворюючого чинника авторської
свідомості; б) формування механізму диференціації авторської
свідомості; в) розкриття інваріантної відтвореності типів авторської
свідомості в нових історико+поетичних версіях; г) окреслення
динамізму суб’єкта творчості, можливостей і обмежень системної
перебудови його авторської свідомості.
Історико+літературний матеріал, що використовується для
аргументації теоретичних міркувань і піддається інтерпретації, лежить
у зоні української класики, зокрема кінця ХІХ – поч. ХХ ст., який
видається репрезентативним тому, що художня свідомість у цей період постала системно+
естетично досить розвиненим явищем, а психологічна наука в цей час уже активно збагачувала
соціогуманітарне знання своїми уявленнями про людську свідомість.
Людмила Качмар. Іван Теодор Рудницький: життя на тлі
історії / Львівський національний університет ім. І.Франка. –
Л.: Астролябія, 2006. – 216 с.
Ця книжка про історію наполегливого і трагічного змагання
українців за свою незалежність у першій половині ХХ ст. на
прикладі життя Івана Теодора Рудницького – одного з яскравих
провідників української військової еліти. Громадсько+політичний
діяч, адвокат, доктор Рудницький, життєвий шлях якого відобразив
долю багатьох українців Галичини – борців за вільну Українську
державу, з повним правом міг сказати: “Частиною цього великого
був я”. Це підтверджують архівні документи та спогади самого
І.Рудницького, що лягли в основу книжки.
С.С.
|