“А я відкритий людям і світам...”
Олександр Довбуш – поет і міліціонер. У наш час таке поєднання професії та покликання звучить як оксюморон.
Збережено в:
| Дата: | 2007 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України
2007
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/11440 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | “А я відкритий людям і світам...” / Є. Баран // Слово і Час. — 2007. — № 9. — С. 66-68. — укp. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-11440 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-114402013-02-13T02:36:18Z “А я відкритий людям і світам...” Баран, Є. Літературна критика Олександр Довбуш – поет і міліціонер. У наш час таке поєднання професії та покликання звучить як оксюморон. 2007 Article “А я відкритий людям і світам...” / Є. Баран // Слово і Час. — 2007. — № 9. — С. 66-68. — укp. 0236-1477 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/11440 uk Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Літературна критика Літературна критика |
| spellingShingle |
Літературна критика Літературна критика Баран, Є. “А я відкритий людям і світам...” |
| description |
Олександр Довбуш – поет і міліціонер. У наш час таке поєднання професії та
покликання звучить як оксюморон. |
| format |
Article |
| author |
Баран, Є. |
| author_facet |
Баран, Є. |
| author_sort |
Баран, Є. |
| title |
“А я відкритий людям і світам...” |
| title_short |
“А я відкритий людям і світам...” |
| title_full |
“А я відкритий людям і світам...” |
| title_fullStr |
“А я відкритий людям і світам...” |
| title_full_unstemmed |
“А я відкритий людям і світам...” |
| title_sort |
“а я відкритий людям і світам...” |
| publisher |
Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України |
| publishDate |
2007 |
| topic_facet |
Літературна критика |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/11440 |
| citation_txt |
“А я відкритий людям і світам...” / Є. Баран // Слово і Час. — 2007. — № 9. — С. 66-68. — укp. |
| work_keys_str_mv |
AT baranê aâvídkritijlûdâmísvítam |
| first_indexed |
2025-07-02T13:41:44Z |
| last_indexed |
2025-07-02T13:41:44Z |
| _version_ |
1836542805635235840 |
| fulltext |
66 Слово і Час. 2007 • №9
Євген Баран
“А Я ВІДКРИТИЙ ЛЮДЯМ І СВІТАМ...”
“О, ні,не граюся в слова –
Вони НЕ ПРОСТО на папері:
Рядок найменший ожива,
Як прочиняє в Долю двері...”
О.Довбуш
Олександр Довбуш – поет і міліціонер. У наш час таке поєднання професії та
покликання звучить як оксюморон. Хоча я знаю одного непоганого поета, який
Гоїть розтривожену громадянською лірикою душу читача другий розділ книжки,
виповнений дитячого замилування красою подільського краю. Тепер уже героями
віршів стають “ряба теличка на ціпку”, що “мріє про високі роги”; “дрібний і
тихий польовий ромен”, закоханий у городню квасолю; розквітлі петрові батоги,
біля яких “спинилось літо”; сивий серпень, що вмістив у серці все безмежжя
світу; рідна дорога на Бар.
Третій розділ – авторські переклади з польської та російської, бо не лише на
західному порубіжжі нашої держави мусимо нині заново відкривати для себе
творчість не4україномовних українців; чимало їх розлетілося по світу й із самого
центру України – Вінниччини. А. Подолинний бодай частково дарує нам творчість
уроджених подолян Стефана Вітвицького, шляхтича позаминулого століття, автора
грайливої “Гулянки” та самоіронічної “Розмови з Михайлом”; класика польської
літератури Ярослава Івашкевича з прощальною “Останньою пісенькою мандрівного
підмайстра”; співця свободи Казимира Лісовського, а також зачарованих Україною
поетів Адама Зиха, Тетяни Волгіної та Володимира Карпеко. Особливе місце
посідає світла ода Україні Семена Надсона, що близько року мешкав біля
Жмеринки, “де дні такі палкі, а вечори рум’яні”, і в листі до М.В.Ватсон захоплено
розповідає про своє нове оточення, надаючи беззаперечну перевагу щирості та
волелюбству українського села перед “понурим і сумним” Петербургом.
Загалом поетичні тексти А.Подолинного можна назвати віршованими новелами,
байдуже – написані вони верлібром чи графічно не розмежованими катренами з
перехресним римуванням. На перший план, як правило, виходить сюжет, а вже
мовному оформленню відводиться роль другорядна: скажімо, поряд із майстерним
звукописом у вірші “Серпень”– прикрий збіг приголосних у самій назві книжки “В
нас дорога довга”, хоча, поринувши в маленькі людські трагедії Поділля, ці огріхи
просто не помічаєш, ба навіть переконуєшся, що певна евфонічна кострубатість
та неточність рими додає поезії народної щирості й невимушеної милозвучності.
Власне, як і близька до фольклорної образність: “Нездоланна пісне, / маєво
розкішне, / ми з тобою вічні, як тополі4свічі” aбо цілком нарoднопісенне: “Боже,
ти наш Боже, / світовий стороже, / щоб не пісня, Боже, / хто нам ще поможе?”
Чи ось така гра слів: “Хлопці, завербовані облудно, / Тягнуться до рідної верби”.
Гармонійно довершує “Синю книжечку” Анатолія Подолинного делікатне
оформлення чорно4білими світлинно4він’єтковими подільськими краєвидами.
Тож скільки треба написати, аби виповісти все, що болить і радує? Автор
доводить: якісна “вага” книжки не залежить від кількості сторінок. Хоч і сам з
того дивується: “Світе4огроме, скажи, / як воно сталося в серпні – / ти хоч не
маєш межі, / а умістився у серці?”
Слово і Час. 2007 • №9 67
теж пов’язав свою долю зі службою в МВС, – Богдан Андрусяк із Бережан. У
нього навіть назви поетичних збірок прив’язані до професійної діяльности:
“Заповідник розстріляних лебедів”, “Ментовський хрест” і “Повістка на любов”.
Але поза назвами в Б.Андрусяка немає віршів, у яких була би відбита його
професія. У чернівчанина Олександра Довбуша все навпаки: у назві натяк на
філософічність і медитативність (“Свята задуманість вогню”. – Чернівці, 2006),
а серед віршів зустрічаємо цикл “Хрещення” із присвятою “Пам’яті загиблих
колег – співробітників органів внутрішніх справ”. Не знаю, який із Довбуша
міліціонер (судячи зі звання – підполковник міліції – непоганий; посада теж
нівроку – начальник Центру зв’язку при Управлінні МВС України в Чернівецькій
області, а також ад’юнкт Національної Академії внутрішніх справ України), але
поет із нього направду незлецький.
Названа поетична збірка є другою у творчому доробку О.Довбуша. Перша –
“Зухвала туга” – вийшла в Чернівцях 1997 р. із передмовою Тамари Севернюк.
Однак десятиліття, що пройшло від виходу першої збірки, аж ніяк не було
періодом творчого мовчання. О.Довбуш активно виступає в літературному
процесі, свідченням чого стала велика кількість публікацій (прозових і поетичних)
у різноманітних періодичних виданнях і збірниках (див. повний перелік публікацій
у розділі “Коротко про автора”).
Нова збірка, поліграфічно видана дуже якісно, складається із двох великих
розділів: Вільна поезія та сонети; З циклів та перекладів. Одразу зазначу
деяку композиційну нечіткість. У першому розділі я знайшов аж два сонети
(“Фас”, “Кола”), сюди ж потрапив згаданий цикл “Хрещення”. Що ж до “вільних
віршів”, то маємо певну двозначність, бо в розділі – зразки як традиційні, так і
верліброві. Хоча означення “вільні” можна сприйняти як і позбавлені внутрішнього
й зовнішнього цензурування. У другому розділі маємо кілька авторських
перекладів із Михая Емінеску (“Зоря”, “О, мама...”, “І якщо...”, “Крізь верхів’я”;
поряд із перекладом поданий оригінал), а також циклів громадянської (“Я просто
син...”) та інтимної (“... Щоб не верталися льоди”) лірики.
Напевне, досить про структуру (хоча треба сказати, що після 108 сторінки
почався певний настроєвий та інтонаційний збій – це сталося через публікацію
декількох віршів альбомного характеру та віршів4присвят), бо в цілому це добра
книжка лірики (медитативного, філософського, екзистенційного, громадянського
та інтимного звучання). Особливо добре виглядають в О.Довбуша короткі вірші
(узагалі це улюблена поетична форма автора).
Автор збірки – із поетів, свідомих свого завдання й покликання:
Пронести смолоскип... Пронести! Повести за собою незрячих зуміти.
І в темнотах його не згубити. І для душ залишити прохід
Пронести смолоскип – о досвітній порі... (“Кредо”)
Світ маленької сонце4зорі.
Напевне, є сенс у тому, що багато поетів повертаються до вірша в його
класичному варіанті (форма, зміст, настрій, інтонація, ритм, рима, традиційне чи
вільне римування), без формальних експериментів і змістового епатажу. Можливо,
це відбувається тому, що ці поети (й О.Довбуш також) уже знають, що саме
хочуть сказати. А чіткість світоглядна вимагає такої ж чіткості естетичної. Тим
більше, коли наявне розуміння, що новизною нікого не здивуєш, хіба тільки
вмінням залишатися собою (за умови, якщо знайшов себе). О.Довбуш із поетів,
які себе знайшли, а тому він буває відповідальним, інколи патетичним, інколи
сентиментальним, іронічним, але завжди з чіткою позицією: “Це – тільки гра...
Насправді все відомо. / По колу людство ходить хоч куди! / Дивує лиш, як
бридко, бо свідомо / Новини (о4о4ох) не голять бороди...” (“Millenium”).
Ловлю себе на думці, що, незважаючи на певну статичність (а таке враження
йде від сконденсованої форми мислі, де кожен вірш сприймається як авторська
відповідь на конкретну життєву проблему чи тему) і вгадуваність змістову, що
68 Слово і Час. 2007 • №9
зовсім не означає поетичної вторинности, ці вірші мені імпонують своєю відкритістю,
десь публіцистичною заданістю, несподіваністю загального авторського висновку
(із філософським, елегійним, образним підтекстом).
Поет справді володіє добрим поетичним слухом. Мова його чітка й водночас
плинна: тут не знайдеш збоїв естетичного чи формального характеру, все витримано:
інтонаційно й композиційно вірш цілісний. Цей поетичний досвід, попри певну
локальність географічну, є якісним і позитивним, а тому заслуговує не лише
неупередженого сприймання, а й етичної та естетичної суголосності. Гадаю, такий
читач у нас знайдеться. Бо поет уже прийшов і говорить...
м. Івано�Франківськ
Ротач Петро Петрович. Біобібліографічний покажчик / Укладачі
Т.Соломоненко, О.Щербініна, Т.Пустовіт, О.Ротач, І.Безлюдна. Відп.
ред. д4р іст. наук С.Білокінь. – К., 2007. – 243 с. / НАН України.
Центр культурологічних студій Інституту історії України (Серія: Джерела
до культурологічних студій. Вип. 1).
Біобібліографічний покажчик подає ґрунтовну інформацію про
друковані праці відомого шевченкознавця, літературознавця й
культуролога з Полтави Петра Ротача та його життєвий і творчий
шлях (біографічну довідку, витяги з рецензій та висловлювань відомих
учених і письменників). Покажчик складається з семи розділів, у
кожному з яких описи подаються за хронологією. До деяких із них додається коротка
анотація, а також іменний покажчик та список псевдонімів.
Д.В. Кравець. Чубай з роду гетьманів: Монографія. – Рівне:
Волинські обереги, 2007. – 300 с., іл.
Найповніше дослідження про життя та творчість поета Грицька
Чубая в контексті суспільно4політичного та духовно4естетичного життя
60–804х років ХХ ст. Дослідження велося на основі численних
публікацій у пресі, листів, спогадів, архівних документів. Щоб
пояснити феномен письменника, слід заглибитися у драматичний
світ української історії: Грицько Чубай ніс тяжкий хрест боротьби
за правду і справедливість безкомпромісно й чесно. Його життя
було героїчним, бо він належав до особливої когорти поетів.
А.Свидницький. Люборацькі. Оповідання. Нариси та статті /
Упоряд. Р.Мовчан. – К.: А.С.К., 2006. – 640 с.: іл. – (“Бібліотека
української літератури”).
До видання увійшли роман Анатолія Свидницького “Люборацькі”,
оповідання, фольклорно4етнографічні нариси та статті. Востаннє
твори письменника видавалися в серії “Бібліотека української
літератури” двадцять років тому. Роман “Люборацькі” – класичний
зразок національно4органічної літератури. На прикладі трагедії сім’ї
Люборацьких автор показав трагічну долю України, яку гнітять чужі
посіпаки та свої перевертні. Він бачив недолю своєї батьківщини і
вболівав за неї.
С.С.
|