Соціальні програми в Україні: проблеми реалізації та шляхи реформування

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2004
1. Verfasser:	Макарова, О.В.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут демографії та соціальних досліджень НАН України 2004
Schlagworte:	Соціальна сфера, програми та політика
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/11838
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Соціальні програми в Україні: проблеми реалізації та шляхи реформування / О.В. Макарова // Демографія та соціальна економіка. — 2004. — № 1-2. — С. 59-66. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-11838
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-118382013-02-13T02:18:34Z Соціальні програми в Україні: проблеми реалізації та шляхи реформування Макарова, О.В. Соціальна сфера, програми та політика 2004 Article Соціальні програми в Україні: проблеми реалізації та шляхи реформування / О.В. Макарова // Демографія та соціальна економіка. — 2004. — № 1-2. — С. 59-66. — укр. 2072-9480 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/11838 364-7-27 (477) uk Інститут демографії та соціальних досліджень НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Соціальна сфера, програми та політика Соціальна сфера, програми та політика
spellingShingle	Соціальна сфера, програми та політика Соціальна сфера, програми та політика Макарова, О.В. Соціальні програми в Україні: проблеми реалізації та шляхи реформування
format	Article
author	Макарова, О.В.
author_facet	Макарова, О.В.
author_sort	Макарова, О.В.
title	Соціальні програми в Україні: проблеми реалізації та шляхи реформування
title_short	Соціальні програми в Україні: проблеми реалізації та шляхи реформування
title_full	Соціальні програми в Україні: проблеми реалізації та шляхи реформування
title_fullStr	Соціальні програми в Україні: проблеми реалізації та шляхи реформування
title_full_unstemmed	Соціальні програми в Україні: проблеми реалізації та шляхи реформування
title_sort	соціальні програми в україні: проблеми реалізації та шляхи реформування
publisher	Інститут демографії та соціальних досліджень НАН України
publishDate	2004
topic_facet	Соціальна сфера, програми та політика
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/11838
citation_txt	Соціальні програми в Україні: проблеми реалізації та шляхи реформування / О.В. Макарова // Демографія та соціальна економіка. — 2004. — № 1-2. — С. 59-66. — укр.
work_keys_str_mv	AT makarovaov socíalʹníprogramivukraíníproblemirealízacíítašlâhireformuvannâ
first_indexed	2025-07-02T13:59:54Z
last_indexed	2025-07-02T13:59:54Z
_version_	1836543948268503040
fulltext	59 Соціальна сфера, програми та політика СОЦІАЛЬНІ ПРОГРАМИ В УКРАЇНІ: ПРОБЛЕМИ РЕАЛІЗАЦІЇ ТА ШЛЯХИ РЕФОРМУВАННЯ О. В. Макарова, кандидат економічних наук, завідувач відділу Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України Головним питанням внутрішньої політики розвинутих країн світу є вирішення со� ціальних проблем та підвищення добробуту населення. Основним інструментом реалі� зації державної соціальної політики є розробка і впровадження соціальних програм. В Україні особливої уваги потребує вирішення проблем, пов’язаних з подоланням бідності та забезпеченням принаймні мінімальних стандартів життя для малозахищених верств населення. Їх складність зумовлюється недостатньо виваженою політикою початкового етапу перехідного періоду і тяжкою економічною кризою 90�х рр. ХХ століття, а також демографічною кризою, наслідки якої загрожують соціально�економічному розвитку. Для вирішення зазначених завдань та забезпечення ефективності соціальної політики, має бути розроблена власна вітчизняна теоретична база з обґрунтування та оцінки по� літичних дій і соціальних програм, яка б враховувала специфічні умови соціально�еко� номічного розвитку країни, відповідала меті досягнення соціальної справедливості та еко� номічного зростання, базувалася на кращому світовому досвіді. Питання розробки та реалізації програм, що мають соціальну спрямованість, не є новими у науковій практиці. У різні часи до них зверталися багато дослідників. Вітчиз� няні розробки з цієї проблематики пов’язані з іменами таких вчених, як А.В. Базилюк, М.П. Войнаренко, Т.М. Кір’ян, В.І. Куценко, Е.М. Лібанова, Б.Є. Надточій, В.М. Нові� ков, В.В.Онікієнко, О.М. Палій, В.І. Паніотто, А.П. Ревенко, Ю.І. Саєнко, О.О.Яремен� ко та ін. Нині потребують ґрунтовної розробки такі наукові проблеми, як підвищення ефек� тивності соціальної функції держави, вибір пріоритетів та оптимальних варіантів програм� них дій, оцінка соціально�економічної ефективності соціальних програм. У радянський час в Україні був накопичений значний досвід вирішення соціальних проблем. Та за період з 1992 по 2000 рр. країна зазнала колосального економічного спаду і соціальних втрат. Відбувалися криміналізація економіки, масштабне зростання “тіньово� го” сектору, глибоке майнове розшарування населення, поширення бідності. Падіння рівня УДК 364�7�27 (477) 60 Соціальна сфера, програми та політика життя переважної частини населення України внаслідок глибокої соціально�економічної кризи останнього десятиріччя 20�го століття змушувало державу протистояти обвальному збіднінню і вживати заходів із соціального захисту. У перші роки незалежності України було прийнято низку законів, впроваджувалися соціальні програми, які були не узгоджені між собою, не враховували реалії економіки і можливості фінансування. Характерними рисами системи соціального захисту перехідного періоду стали: • зрівнялівка у пенсійному забезпеченні, його низький рівень; • скорочення реальних розмірів соціальних допомог, які практично вже не вико� нували захисну функцію; • стрімке підвищення вартості та погіршення якості послуг закладів освіти, охо� рони здоров’я, культури; • зменшення фінансування переважної більшості соціальних програм, що відбу� валося на фоні збільшення кола соціальних зобов’язань, які декларувала держа� ва; • неефективність управління коштами Фонду соціального страхування, Пенсій� ного фонду, Державного фонду сприяння зайнятості населення тощо. Перехід до ринкової системи господарювання не супроводжувався в Україні диверси� фікацією фінансування соціальної сфери: головним джерелом витрат був та залишається держбюджет. Між тим, досвід висвітлив суттєві проблеми у бюджетному фінансуванні со� ціальної сфери в Україні, викликані як об’єктивними макроекономічними диспропорція� ми (що були успадковані від минулої системи господарювання та нагромаджені за роки непослідовних реформ), так і значними вадами у реалізації самої соціальної політики дер� жави. Серед таких проблем: недостатнє фінансування соціальної сфери, непослідовне та фрагментарне фінансування з неефективною структурою і слабкою соціальною спрямо� ваністю. Оскільки ні заробітна плата, ні пенсії, ні соціальні допомоги не були спроможни� ми підтримувати хоча б мінімальний рівень добробуту населення, стали впроваджуватися програми, що мали більш адресний характер, серед них найвагоміші – програма житлових субсидій та програма адресної соціальної допомоги малозабезпеченим. У 2000 році почалось зростання питомої ваги витрат на соціально�культурні заходи у ВВП (див. табл.1). Проте, незважаючи на зростання видатків, система соціального захи� сту все ж недостатньо ефективно виконує свої функції: не поліпшується ситуація щодо бідності, від якої найбільш страждають сім’ї з дітьми, спостерігається низький рівень охоплення бідного населення соціальними програмами, переважна частина пільг має декларативний характер. Постала нагальна потреба у відміні старих правил виконання соціальних зобов’я� зань. Проте пропозиції щодо відміни будь�якого соціального зобов’язання держави (навіть того, що не виконується через нестачу бюджетних ресурсів), як правило, натрапляють на різку критику і відповідні дії з боку отримувачів соціальних трансфертів та суспільно� політичних рухів (прикладом можуть бути спроби відміни деяких видів пільг). Причиною невдач, з одного боку, є певний консерватизм більшої частини суспіль� ства, яка звикла до споживацького ставлення до держави, з другого – недостатньо вива� жена схема обґрунтування пропозицій стосовно відміни або реорганізації тих чи інших зобов’язань держави. 61 Соціальна сфера, програми та політика Таблиця 1 Видатки Зведеного бюджету України на соціально�культурні заходи (у % до ВВП) Джерело: Послання Президента України до Верховної Ради України. Про зовнішнє і внутрішнє становище України у 2003 році. – К., 2004. – С. 61. Підвищення ефективності реалізації соціальних програм потребує реструктуризації соціальних зобов’язань держави. Змістовно реструктуризація полягає насамперед у відміні частини соціальних програм, що не фінансуються зовсім або недостатньо фінансуються. Іншим напрямом є заміна нині діючих численних видів допомог на єдину адресну допо� могу з малозабезпеченості. Ефект від здійснення подібної реструктуризації може бути досить високим. У разі заміни частини цільових трансфертів єдиною допомогою з малозабезпече� ності виникає принципова проблеми – її нецільового використання. Така небезпека ви� никає при заміні житлових субсидій, транспортних пільг, пільгового придбання ліків. Нецільове використання загрожує зростанням збитків надавачів відповідних послуг. Принципово така проблема може бути вирішена, однак найшвидше це буде пов’язане із збільшенням адміністративно�управлінських витрат, що може зробити неефективним таку заміну. Запобігти нецільовому використанню допомоги можна шляхом застосуван� ня не реальних, а “спеціальних грошей” або ваучерів, які мають надаватися на цільові витрати (відповідні товари або послуги). Зміни принципів призначення видів соціальної допомоги. Основний напрям реформу� вання системи соціальної допомоги фізичним особам полягає в переході до адресного призначення частини з них і відмови від призначення на основі приналежності до тієї або іншої соціальної групи. Як критерій адресності пропонується використовувати рівень доходів домогосподарства. Деякі кроки щодо реалізації такого підходу вже зроблені, а саме, прийняті зміни до Закону щодо допомоги сім’ям з дітьми у частині заміни деяких видів допомоги адресною допомогою з малозабезпеченості. Зміна категорій отримувачів соціальних трансфертів. Прикладом реалізації цього напряму реструктуризації соціальних зобов’язань може бути виключення з числа отри� мувачів державних пенсій осіб, що досягли пенсійного віку, але продовжують працюва� ти. Прийняття рішення щодо можливості отримати надбавку до основної пенсії у разі, коли пенсіонер працює і продовжує сплачувати пенсійні внески і при цьому відмовляється від отримання пенсії певний період часу, може дати економію коштів Пенсійного фонду. Раціоналізація соціальних зобов’язань. Частину соціальних зобов’язань доцільно пе� ревести на страхові принципи фінансування. Йдеться насамперед про страхове фінансу� �� $�� 3,5 4,1 5,7 5,0 %$�� &� 2,9 3,1 3,4 3,7 %�� 4,2 4,7 5,6 5,8 '�� 0,4 0,4 0,4 0,4 �� (�� 0,1 0,1 0,1 0,1 )� �� 0,1 0,1 0,2 0,2 62 Соціальна сфера, програми та політика вання медичних послуг у рамках системи соціального страхування. Зважаючи на те, що значна частина послуг охорони здоров’я і освітніх послуг надається на платній основі, і ціни на такі послуги є доступними тільки для заможної частини населення, переведення їх на страхові принципи могло б зробити їх більш доступними для населення з середнім рівнем доходу. Програма соціальної допомоги. Соціальна допомога – грошова допомога і допомога в натуральній формі, яка надається особам у кризовій ситуації (малозабезпеченість, без� доглядність, недієздатність, відсутність постійного житла, потреба в постійному догляді), а також для підтримки сімей з дітьми (по вагітності та пологах, при народженні дитини, по догляду за дітьми). Завданням соціальної допомоги є полегшення матеріального стану людей незалеж� но від їх трудової діяльності. До основних видів допомоги, що адмініструються органами праці та соціального захисту населення, належать: допомога сім’ям з дітьми відповідно до закону “Про дер� жавну допомогу сім’ям з дітьми”; державна допомога малозабезпеченим сім’ям; держав� на допомога інвалідам з дитинства та дітям�інвалідам; допомога малозабезпеченій особі, яка проживає з інвалідом 1 чи 2 групи внаслідок психічного розладу; субсидія на відшко� дування витрат на оплату житлово�комунальних послуг та придбання скрапленого газу, твердого палива. Як правило, програми соціальної допомоги не охоплюють на сто відсотків контин� гент населення, на який вони спрямовані, будь�якій програмі притаманні помилки “включення” та “виключення”. Дані обстежень умов життя домогосподарств України свідчать про надто низький рівень охоплення бідного населення програмою адресної соціальної допомоги з малозабезпеченості (за даними 2002 року, серед населення, яке визначене бідним за відносним критерієм, лише 10% отримують адресну допомогу з ма� лозабезпеченості, а серед населення, що має сукупні доходи нижче межі, яка дає право на отримання допомоги – 23%). Існуюча ситуація зумовлюється такими чинниками: • недоліками у методиці визначення сукупного доходу сім’ї для надання соціаль� ної допомоги; • великими обсягами “тіньової” зайнятості (і відповідно – “тіньового” доходу), що є причиною високого ступеня невідповідності реальним тих доходів, які заз� начені у довідках, що надають в органи соціального захисту особи, які претенду� ють на отримання допомоги; • психологічними настановами населення на отримання допомоги від держави (соціальний патерналізм); • відсутністю ефективної системи контролю за повнотою і достовірністю даних про добробут сім’ї, а також дієвої системи відповідальності за надання недосто� вірної інформації з боку претендентів на отримання допомоги. Методика визначення нужденності сім’ї має більш ретельно враховувати чинники так званого “економічного потенціалу сім’ї”, до якого відносять трудові можливості членів домогосподарства самостійно забезпечувати свої потреби, нерухомість і транспортні за� соби, які могли б, але не дають своїм власникам додатковий стійкий доход. Критеріями для надання допомоги мають бути такі: • середній розмір доходу на члена сім’ї нижче за встановлену межу; • відсутність нерухомості, накопичень, земельної ділянки або майна, що може бути джерелом додаткового доходу; 63 Соціальна сфера, програми та політика • наявність в сім’ї соціально вразливих категорій громадян, наприклад, дітей� інвалідів, дітей�сиріт, що перебувають під піклуванням, самотні матері, вагітні жінки тощо. Разом з тим необхідно скоротити громіздкість щодо збирання та надання великої кількості різноманітних довідок. Доцільно розвивати систему надання усіх видів допомоги «в одному вікні», перші результати впровадження якої в територіальних органах соціаль� ного захисту можна оцінити цілком позитивно. Це дає можливість скоротити час для зби� рання документів для отримувачів допомоги, уніфікує процедуру призначення допомоги, створює більш зручні та сприятливі умови для клієнтів і працівників відповідної служби. Субсидії є ще одним видом адресної допомоги, який було впроваджено з метою підтримки громадян щодо оплати житлово�комунальних послуг за умов збільшення та� рифів на них. Забезпечується цей вид допомоги шляхом надання громадянам щомісяч� ної безготівкової субсидії. В умовах переходу до ринкової економіки система державних дотацій на житлово� комунальні послуги, що діяла до 1995 року і була орієнтована, насамперед, на безпосе� реднє покриття витрат на виробників цих послуг, виявилася нежиттєздатною і стала галь� мом на шляху соціально�економічних перетворень в Україні. Саме тому у лютому 1994 року Уряд розпочав реалізацію програми реформування житлово�комунального госпо� дарства, в рамках якої, зокрема, передбачалося поетапне запровадження механізму пов� ної оплати житлово�комунальних послуг сім’ями з достатніми доходами, за рахунок чого основний фінансовий тягар на покриття витрат житлово�комунального сектору еконо� міки поступово мав перейти з держави на споживачів цих послуг. Програма набула значної ваги і досить відчутно забезпечувала соціальний захист малозабезпечених верств населення за підвищення цін і тарифів на житло, комунальні послуги та енергоносії. Однак кількість отримувачів субсидій останніми роками з цілого ряду причин по� ступово скорочується. З 1999 по 2002 рік кількість сімей, яким були призначені субсидії, зменшилася з 4,9 до 3,7 млн. Взагалі, програма житлових субсидій була впроваджена як тимчасова і поступово має бути переведена на умови надання адресної соціальної допомоги малозабезпеченим сім’ям. Першим кроком на шляху її реформування є перехід на готівкову форму її надан� ня. Нині, в органах соціального захисту створюється “Єдиний реєстр отримувачів усіх видів допомоги та субсидій”, відбулося територіальне об’єднання органів, що надають субсидії та різні види соціальної допомоги. Залишається ряд проблем методичного ха� рактеру, пов’язаних з уніфікацією ведення реєстру, визначення доходу сім’ї, що дає пра� во на допомогу, удосконаленням організаційних форм надання допомоги тощо. За останніх п’ять років відбувались значні зміни у програмах державної допомоги сім’ям з дітьми, що були зумовлені намаганням держави привести у відповідність чинне законодавство, соціальні зобов’язання держави та фінансові можливості щодо їх вико� нання. За період з 1994 по 1999 роки у кілька разів скоротилася частка допомог у розмірі середньої заробітної плати, що свідчить не тільки про абсолютне, а й відносне знецінен� ня допомог в цей період. Нестача бюджетних коштів і слабке виконання захисної функції зумовили необхідність підвищення адресності допомог сім’ям з дітьми. В результаті, за даними органів соціального захисту, в період з 1999 до 2002 рік збільшилося фінансування програм допомоги сім’ям з дітьми як за номінальним розміром, так і перерахованим за цінами 1999 року (див. табл. 2). Більш ніж удвічі зріс також і середній розмір допомог у розрахунку на 1 отримувача. 64 Соціальна сфера, програми та політика � �� ! 1999 2000 2001 2002 �� $ �� 29,1 34,2 36,2 30,5 �� -$ �� 44,1 40,0 48,0 37,1 �� $ �� 54,5 57,9 62,0 62,2 Таблиця 2 Дані про стан фінансування програм допомоги сім’ям з дітьми та рівні бідності і злиденності у цих сім’ях за розрахунками автора За результатами обстежень умов життя домогосподарств України видно, що рівень бідності (виміряний за критерієм межі 1999 р. скоригованої на рівень інфляції) у 2002 році знизився майже для всіх типів сімей з дітьми за винятком багатодітних (див. табл. 3). Багатодітні сім’ї справді – найбільш уразливий контингент серед усіх сімей з дітьми: 94% таких сімей має доход нижчий за прожитковий мінімум, у третини з них добове спо� живання калорій є меншим за 2100. Отже, саме цей тип сімей потребує особливого піклування з боку держави. Допомо� га дітям з багатодітних сімей має надаватися переважно у натуральній формі (безплатне харчування, шкільна форма, учбове приладдя, послуги культурних та спортивних зак� ладів тощо). Надання пільг на сьогоднішній день є однією із складових системи соціального захи� сту, хоча цей вид захисту і не є повною мірою програмою допомоги, оскільки не стано� вить єдиного організаційного механізму. Первісно функція пільг полягала не у захисті, а у відзначенні або наданні привілеїв певним категоріям громадян, які мають на це право у зв’язку із заслугами перед суспільством. Однак на початку 90�років минулого століття розпочався процес масового надання пільг різним категоріям населення, контингент пільговиків значно розширився, і пільга дедалі більш стала виконувати функцію со� ціальної допомоги. Поштовхом до цього було різке падіння життєвого рівня населення країни. Отже, намагання держави захистити від зубожіння найбільш незахищені верстви населення і тим самим не допустити подальшого росту інфляції призвели до викорис� тання пільг як інструменту соціального захисту. Таблиця 3 Рівні бідності серед сімей різних типів* * розрахунки автора 1999 2000 2001 2002 )�� +��,� � � �� 243 398 599 790 -�� (�� – 128,2 112 100,8 )�� +� ��$ ./// ��,� � � �� * 243 310,5 417,8 546,7 '�� +�� ,� �� 2114,9 2925 2873 1823,6 )�� +� ��$ ./// �0, � �� $�� . �� 114,90 106,14 145,43 299,78 65 Соціальна сфера, програми та політика Сформована за радянських часів система пільг – надто громіздка та розгалужена структура, що ускладнює їх облік. Порядок надання пільг регулюється великою кількістю (понад 40) нормативно�правових актів. Згідно з чинним законодавством налічується близько 30 пільгових категорій і понад 20 різних видів пільг. Пільги набули настільки значного поширення, що на кожного мешканця країни припадає більш як один випадок використання пільг. Важко оцінити загальну кількість пільговиків, оскільки часто одна і та ж особа підпадає під кілька пільгових категорій. Пільговою оплатою житлово�кому� нальних послуг, електроенергії та палива користується понад 15% усіх домогосподарств, у третині сімей є хоча б одна особа, що користується пільгою на транспорт. Ідея пропозицій щодо заміни пільг іншими видами соціальної допомоги полягає у тому, що допомога має надаватися відповідно до причини виникнення потреби (права) на неї. Причини виникнення права можна класифікувати таким чином: • підвищений професійний ризик; • особлива соціальна уразливість певних контингентів населення, що виникла внаслідок шкоди, заподіяної через певні обставини (аварії, стихійні лиха, війни) або через життєві обставини (сирітство, старість, багатодітність, хвороби чи інвалідність тощо); • особливі заслуги перед Батьківщиною або суспільством. Відповідно до цієї класифікації пропонуються свої шляхи реорганізації існуючої си� стеми пільг. До категорії пільговиків, що мають особливі заслуги перед Батьківщиною, за чин� ним законодавством належать Герої України, Герої Радянського Союзу, повні кавалери ордена Слави, особи, нагороджені чотирма і більше медалями “За відвагу”, Герої Соціа� лістичної Праці. Пропозиція щодо реорганізації пільг для цієї категорії населення – це лише пере� реєстрація в органах соціального захисту. Порядок надання пільг для даної категорії в основному пропонується залишити у старому вигляді, обмежуючи їх надання тільки самій особі (без урахування членів сім’ї). Надання пільг для осіб, які мають особливі заслуги, а також всі процедури, пов’язані з реєстрацією цих осіб, їх прийомом в органах соціально� го захисту, повинні здійснюватися таким чином, щоб підвищувати статус і суспільний авторитет таких людей: вони мають користуватися особливою повагою серед членів сус� пільства. Пільги за соціальною ознакою застосовуються для таких категорій: учасники війни; ветерани праці; сім’ї загиблих; інваліди Війни; ветерани військової служби та ветерани служби в системі Міністерства внутрішніх справ; постраждалі від ЧАЕС; малозабезпе� чені сім’ї з хворими дітьми та дітьми 1 і 2 років життя; пенсіонери, сироти, інваліди з дитинства, інваліди від загального захворювання, жертви політичних репресій. Пільги для цих категорій пропонується замінити за їх згодою адресною соціальною допомогою, яка має надаватися у грошовому виразі у розмірах, встановлених відповідно до нормативів використання послуг певних видів (кількість поїздок транспортом, вико� ристання житлової площі, тепла, електроенергії, часу телефонного зв’язку тощо). Пільги, пов’язані з лікуванням та протезуванням у перспективі мають бути переведені під дію програми медичного страхування. Для реорганізації професійних пільг відповідні міністерства і відомства мають вста� новити точний перелік посад, для яких необхідність користування відповідною послу� гою зумовлюється виконанням службових обов’язків. 66 Соціальна сфера, програми та політика Позитивний ефект від реорганізації діючої системи пільг очікується завдяки ство� ренню більш обґрунтованого та прозорого механізму надання пільг, можливості обліку категорій пільговиків та використання коштів, забезпеченню відповідності факту кори� стування пільгою причині, що зумовила право на пільгу; досягненню більшої справед� ливості щодо захисту пільговиків, зокрема, тих, що мають обмежені можливості викори� стання пільгових послуг (сільських мешканців, людей з фізичними обмеженнями пере� сування тощо); усуненню необґрунтованого використання пільг (за підробленими до� кументами, обманним шляхом) через забезпечення можливості перевірки права на пільгу, яке буде зафіксовано у “єдиному реєстрі”; наданню пільгових послуг у межах нормативів використання послуг; зменшенню зловживань з боку підприємств – надавачів послуг через завищення реального обсягу наданих пільгових послуг. Висновки. Соціальні програми є основним засобом реалізації державної соціальної політики. Застарілі правила виконання соціальних зобов’язань в Україні потребують ре� організації у зв’язку з новими соціально�економічними реаліями. Основні напрями та� кої реорганізації полягають у підвищенні адресності надання соціальних допомог з од� ночасним удосконаленням методики визначення нужденності претендентів на допомо� гу; відміні тих соціальних зобов’язань, виконання яких не має ні соціального, ні еконо� мічного ефекту, і заміні їх іншими видами соціального захисту; спрощенні організацій� ного механізму призначення і надання допомоги, розвитку системи соціального страху� вання як основної форми соціального захисту населення.

Соціальні програми в Україні: проблеми реалізації та шляхи реформування

Institution

Ähnliche Einträge