Перспективи трансформації соціальної сфери України

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2004
1. Verfasser:	Лібанова, Е.М.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут демографії та соціальних досліджень НАН України 2004
Schlagworte:	Соціальна сфера, програми та політика
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/11841
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Перспективи трансформації соціальної сфери України / Е.М. Лібанова // Демографія та соціальна економіка. — 2004. — № 1-2. — С. 45-51. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-11841
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-118412013-02-13T02:18:09Z Перспективи трансформації соціальної сфери України Лібанова, Е.М. Соціальна сфера, програми та політика 2004 Article Перспективи трансформації соціальної сфери України / Е.М. Лібанова // Демографія та соціальна економіка. — 2004. — № 1-2. — С. 45-51. — укр. 2072-9480 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/11841 316.4 (477) uk Інститут демографії та соціальних досліджень НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Соціальна сфера, програми та політика Соціальна сфера, програми та політика
spellingShingle	Соціальна сфера, програми та політика Соціальна сфера, програми та політика Лібанова, Е.М. Перспективи трансформації соціальної сфери України
format	Article
author	Лібанова, Е.М.
author_facet	Лібанова, Е.М.
author_sort	Лібанова, Е.М.
title	Перспективи трансформації соціальної сфери України
title_short	Перспективи трансформації соціальної сфери України
title_full	Перспективи трансформації соціальної сфери України
title_fullStr	Перспективи трансформації соціальної сфери України
title_full_unstemmed	Перспективи трансформації соціальної сфери України
title_sort	перспективи трансформації соціальної сфери україни
publisher	Інститут демографії та соціальних досліджень НАН України
publishDate	2004
topic_facet	Соціальна сфера, програми та політика
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/11841
citation_txt	Перспективи трансформації соціальної сфери України / Е.М. Лібанова // Демографія та соціальна економіка. — 2004. — № 1-2. — С. 45-51. — укр.
work_keys_str_mv	AT líbanovaem perspektivitransformacíísocíalʹnoísferiukraíni
first_indexed	2025-07-02T14:00:01Z
last_indexed	2025-07-02T14:00:01Z
_version_	1836543956120240128
fulltext	45 Соціальна сфера, програми та політика ПЕРСПЕКТИВИ ТРАНСФОРМАЦІЇ СОЦІАЛЬНОЇ СФЕРИ УКРАЇНИ Е. М. Лібанова, член0кореспондент НАН України, заступник директора Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України Нова роль соціальної сфери в розвиткові суспільства. Постіндустріальний етап циві� лізаційного прогресу характеризується передусім домінуванням інтелектуальних техно� логій та людського фактора. Сучасні економічні системи базуються насамперед на знан� нях, а отже, ставлять дуже високі вимоги до якості робочої сили та духовної складової людського розвитку. У цьому зв’язку забезпечення належної здатності України ефектив� но конкурувати з економічними та політичними системами інших країн і самостійно визначати власний шлях розвитку вимагає істотного підвищення статусу соціальної сфери в українському суспільстві. ЇЇ галузі – слідом за економікою – повинні перейти з екстен� сивного на інтенсивний шлях і розвиватися на основі визначення цілей та досягнення результатів на відміну від існуючої дотепер системи, що переважно ґрунтується лише на забезпеченні певних функцій – освіти, охорони здоров’я, культури, житлово�комуналь� ного господарства та соціального захисту. Розвиток соціальної сфери має стати не прерогативою держави, а справою всього суспільства1. Це підвищує роль кожної конкретної особистості і громадських організацій та об’єднань в управлінні соціальним розвитком – від фінансування до визначення зав� дань і контролю. Нова роль соціальної сфери у суспільстві потребує адекватних зрушень у державній політиці, глибокого – а подекуди і докорінного – реформування чинних систем управ� ління, зокрема фінансування. Політика доходів населення, оплати праці та соціального захисту вразливих верств суспільства. Впродовж 2000–2003 рр. відбувся злам негативних тенденцій у формуванні доходів населення: зросла заробітна плата, збільшилася її частка у сукупних доходах на� селення, підвищується значимість пенсійних виплат у бюджетах пенсіонерів. Проте за� гальний рівень доходів залишається низьким навіть за стандартами країн з перехідною економікою. Крім того, середні показники приховують дедалі більший відрив заможних верств від решти населення2. Власне це і пояснює феномен останніх років – майже всі 1При цьому держава не може усунутися від управління соціальною сферою, від її бюджетної підтримки та визначення стратегії розвитку. 2Найбільший зиск від економічного зростання отримали 20% населення з найвищими дохо� дами – в середньому їх надходження збільшились на 24%, тоді як доходи решти зросли на 16–17%. УДК 316.4 (477) 46 Соціальна сфера, програми та політика економічні показники стрімко поліпшуються, середня заробітна плата зростає виперед� жаючими темпами, а населення залишається невдоволеним3. Однак не слід переоцінювати досягнуті результати – практично за всіма показниками рівня життя населення Україна істотно поступається країнам не тільки розвиненої, а і пе� рехідної економіки. Зокрема, заробітна плата, що є основною складовою доходів населен� ня, залишається надто низькою для виконання нею своїх основних функцій; її міжгалузева диференціація є надто глибокою, а міжкваліфікаційні розбіжності – надмірними в галузях з високою оплатою праці і такими, що межують зі зрівнялівкою, у галузях з низькою заро� бітною платою, передусім у бюджетній сфері. Незважаючи на значне збільшення обсягів фінансування галузей бюджетної сфери і переважне спрямування коштів на оплату праці, співвідношення між заробітною пла� тою освітян, працівників охорони здоров’я і соціального забезпечення та середньою за� робітною платою в економіці України практично не змінюється і становить 72–73 і 59– 60%* відповідно4. Отже, по�перше, потенціал бюджетної політики для вирішення про� блем у сфері оплати праці використовується далеко не повністю, а по�друге, система уп� равління галузями бюджетної сфери не забезпечує належного зв’язку між обсягами фінан� сування та кількістю і якістю наданих послуг. Збереження високих міжрегіональних відмінностей у рівнях заробітної плати ство� рює складні проблеми у забезпеченні єдиних національних стандартів рівня життя насе� лення окремих регіонів, у подоланні бідності та становленні середнього класу в країні. Низький рівень заробітної плати та соціальних трансфертів, неефективна система соціального захисту та значне майнове розшарування населення спричиняються до мас� штабної бідності – нині в Україні бідують близько 13 млн. осіб*, чиї доходи майже вдвічі поступаються доходам небідних верств. Нерівномірність подолання кризи в різних сек� торах економіки обумовлює значну диференціацію бідності, насамперед регіональну – стрімке поліпшення ситуації спостерігається лише у великих містах. Розв’язання проблем бідності є невід’ємною складовою політики економічного зрос� тання, що дає змогу сконцентрувати на цьому більше ресурсів. Однак за несвоєчасного використання переваг етапу прискореного збільшення бюджетних ресурсів, фактичного невизнання стратегії подолання бідності державним пріоритетом, відсутності постійно дію� чих заходів боротьби з бідністю, остання неминуче посилюватиметься через зростання нерівності населення за доходами. Невідкладним завданням найближчої перспективи є забезпечення належних доходів працюючого населення і відповідних страхових виплат (перш за все пенсійних) та надання справедливої допомоги непрацездатним верствам сус� пільства. Акценти державної політики доходів мають бути перенесені з переважної підтрим� ки вразливих верств населення на соціальний захист працюючих – це створить належну мотивацію економічної, зокрема трудової, активності і сформує необхідні надходження до фондів соціального страхування та бюджетів. Водночас слід запобігти відновленню патер� налістських очікувань та утриманських настроїв у тієї частини суспільства, яка не може самостійно забезпечити собі та своїм утриманцям прийнятний рівень життя. 3Низька оплата праці є нині основним чинником відпливу робочої сили за кордон, а серед� ньорічні масштаби трудової міграції становлять 2,5 – 3 млн. осіб. Розраховано за даними Держкомтату України. 4І це при тому, що зарплата освітян (переважно працівників вищих навчальних закладів) істот� но збільшується за рахунок позабюджетних надходжень. *Розрахунки ІДСД НАН України. 47 Соціальна сфера, програми та політика Необхідна комплексна реформа оплати праці, перехід від її регулювання переважно шляхом підвищення законодавчо встановленого мінімального рівня до формування об� ґрунтованих міжпосадових та міжкваліфікаційних співвідношень. Цьому має сприяти розвиток системи договірного регулювання, більш чітка позиція держави у тристоронніх відносинах та прискорене підвищення заробітної плати працівників бюджетної сфери. Пенсійна реформа, започаткована у 2003 році прийняттям 2�х базових Законів “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” і “Про недержавне пенсійне за� безпечення”, потребує дуже копіткої роботи виключно на визначених принципах без так званого “ручного” регулювання. Дотримання сформованих правил у поєднанні з еконо� мічним зростанням, збільшенням заробітних плат і чисельності працюючих забезпечить не тільки підвищення рівня пенсій, а й сформує мотивацію сплачувати пенсійні внески у повному обсязі. Безумовно, необхідно працювати над запровадженням повномасштаб� ної системи соціального страхування як захисту населення від втрати доходів при на� станні страхових випадків (старості, втрати здоров’я, безробіття тощо), зокрема, потре� бує істотного вдосконалення система збирання та адміністрування страхових внесків. Треба значною мірою вдосконалити діючу систему соціальної підтримки вразливих верств населення, зокрема систему пільг, що сьогодні частіше потрапляють до осіб, які за своїм матеріальним становищем потребують їх менше, ніж бідні. Ідеологія трансформації системи пільг, зокрема їх заміни іншими видами та форма� ми соціального захисту населення, має виходити з необхідної відповідності кожного кон� кретного виду соціальної допомоги причині виникнення потреби (права) на неї: особли� вим заслугам перед суспільством; підвищеному професійному ризику; особливій со� ціальній уразливості певних контингентів населення через заподіяну шкоду чи життєві обставини. Домінуючий у сучасному світі принцип надання соціальної підтримки переважно на адресних засадах має сенс тільки за умови економічної доцільності – попередня пере� вірка доходів для з’ясування реальної необхідності надання допомоги вимагає значних трудових та матеріальних ресурсів, а отже, помітно зменшує ті кошти, які можуть бути виплачені нужденним у вигляді універсальної допомоги. Тому не варто переводити всі без винятку види допомоги на адресні засади. Водночас у політиці має знайти втілення трактування бідності як багатоаспектного явища, пов’язаного з позбавленням доступу до базових соціальних послуг – медичних, освітніх, житлово�комунальних тощо. Від подолання бідності за доходами необхідно пе� рейти до розв’язання проблем бідності за можливостями. Місце проживання, низький соціальний статус або брак коштів не повинні нікому перешкоджати отримати необхід� ну медичну допомогу, здобути високого рівня освіту, отримати конкурентну професію та робоче місце з гідними умовами і оплатою праці. Рівень освіти населення, якість та доступність освітніх послуг. Динаміка стандартизо� ваних5 показників питомої ваги осіб із вищою освітою (включаючи повну, базову та неза� кінчену), розрахованих за даними всіх повоєнних переписів населення, засвідчує відчут� ний прогрес: у 1959 році на 1000 осіб віком 25 років і старше припадало 77 осіб з вищою освітою, у 1970 – 130, у 1979 – 183, у 1989 – 308, у 2001 – 377. Однак серед населення 25– 34 років частка осіб з вищою освітою за останній міжпереписний період знизилась6 через 5За віковою структурою населення 2001 року. * Розраховано за даними Переписів населення. 6 Попри збільшення обсягів підготовки фахівців з вищою освітою на 40%. 48 Соціальна сфера, програми та політика систематичний “відплив мозків”, що є наслідком глобалізації ринків праці, відкриття “за� лізної завіси” і значного розриву у рівнях життя населення України та економічно більш розвинутих країн. Висока освітня підготовка населення, зокрема професійна, є безперечним пріоритетом державної соціальної політики. В Україні, яка відзначається високими показниками насиче� ності економіки кваліфікованими кадрами, цілком порівнюваними зі стандартами економ� ічно розвинених країн, конкурентні переваги на ринку праці та в заробітках дає тільки вища освіта7, хоча значна частина фахівців з вищою освітою, вимушено працює не за спеціальні� стю8. Сьогоднішні випускники вищих навчальних закладів не завжди можуть знайти собі роботу – непоодинокі випадки їх звернень до центрів зайнятості та подальшої перекваліфі� кації. Отже, нагальною необхідністю стає державне забезпечення високих стандартів якості освіти (шляхом акредитації та ліцензування) у всіх навчальних закладах, незалежно від місця їх розташування і форми власності, та наближення професійної структури підготовки робо� чої сили до вимог ринку праці, не тільки сучасних, а передусім майбутніх. Практично не забезпечує конкурентоспроможності на ринку праці і відповідно на� лежних доходів наявність професійно�технічної освіти, що свідчить про необхідність до� корінної модернізації професійної освіти, її адаптації до нових соціально�економічних умов. Проблеми загальної середньої освіти пов’язані не стільки з охопленням дітей відпо� відного віку9, скільки з якістю набутих знань, особливо у сільських поселеннях та малих містах. До їх вирішення слід підходити дуже виважено. Так звані малокомплектні сільські школи потребують значно більших витрат на утримання, але, як свідчить аналіз досвіду країн Східної Європи, в освітньому сенсі вони не мають істотних недоліків принаймні впродовж перших років навчання10. Наявність же школи є потужним поштовхом для со� ціальної згуртованості та культурної ідентичності мешканців села. Сьогодні в країні існують різні стандарти надання освітніх послуг, диференціація яких визначається переважно місцем проживання11, що суперечить нормам Конституції України, провокує формування багатопоколінної, спадкової бідності. Отже, необхідно здійснити реорганізацію шкільної мережі з урахуванням потреби в отриманні освіти ви� сокої якості як міським, так і сільським населенням. Стан здоров’я населення, доступність та якість медичних послуг. Рівень захворюва� ності та смертності населення України, як і в цілому ситуація в галузі охорони здоров’я, залишаються критичними: 40% населення – це інваліди та особи, які перебувають на диспансерному обліку, тобто потребують системного лікування12; середня очікувана три� валість життя при народженні в Україні була нижчою, ніж в європейських країнах з пере� хідною економікою, на 5–6 років, а ніж в економічно розвинених – на 9–1113. 7Про це свідчать, зокрема, значно вищі рівні зайнятості та добробуту осіб із вищою освітою. Рівень освіти безпосередньо впливає на добробут не тільки окремої особи, а й всієї родини. 8За даними Обстеження населення з питань економічної активності, 70 % осіб із вищою ос� вітою в галузі фізичних, математичних та технічних наук, 46 % тих, хто має вищу освіту з біологіч� них, агрономічних та медичних наук, 76 % фахівців у галузі прикладних наук і техніки. 9 Воно є в Україні доволі високим. 10 Є істотні сумніви щодо якості навчання у школі, яку відвідують 5 дітей різного віку – саме стільки за українським законодавством необхідно для утримування в селі початкової школи. 11 Поряд із школами, де не вистачає викладачів належної кваліфікації і практично відсутнє належне обладнання, функціонують (і фінансуються за рахунок бюджету) так звані елітні школи, які працюють за іншими програмами, мають сучасне обладнання тощо. 12 Тенденції захворюваності віддзеркалюють як реально існуючі зміни – під впливом цілої низки соціально�економічних чинників та зростання у складі населення осіб похилого віку, так і певною мірою трансформацію системи реєстрації хвороб. 13 Доклад о развитии человека 2004. Издано для ПРООНизд�вом “Весь мир”, 2004. –С.161– 163. 49 Соціальна сфера, програми та політика Найгостріші проблеми здоров’я населення України пов’язані із захворюваністю, інвалідністю та смертністю від хвороб системи кровообігу і новоутворень (передусім чо� ловіків працездатного віку14) та таких соціально небезпечних інфекційних хвороб, як СНІД і туберкульоз. І це – поряд із загальними соціально�економічними та екологічни� ми проблемами, поширеністю шкідливих звичок та нехтуванням вимогами здорового способу життя – віддзеркалює існуючі негаразди у системі первинної та вторинної ме� дичної допомоги. Незважаючи на дворазове зростання видатків зведеного бюджету України на охоро� ну здоров’я (з 4888,2 млн. грн. у 2000 році до 9708,2 млн. у 2003), за показником витрат в розрахунку на одного жителя Україна посідає 111�те місце серед 191 країни світу та 8�ме – серед пострадянських республік15. При цьому і Державний, і місцеві бюджети фінансу� ють не медичні послуги (їх якість, своєчасність та ефективність), а утримання установ галузі, що залежить від наявності будинків, ліжок, медичного персоналу тощо. Безпе� речно, необхідно збільшувати обсяги державного фінансування системи охорони здоро� в’я, але кошти мають використовуватися максимально ефективно і спрямовуватись на реальне поліпшення стану здоров’я населення. Зв’язок розвитку соціальної сфери з моделлю державного устрою. Ситуація в соціальній сфері, механізм її функціонування та фінансування значною мірою визначається вибра� ною моделлю розвитку держави. Соціально�орієнтована економічна система з доміну� ванням складових соціал�демократичної моделі державного устрою передбачає високий рівень перерозподілу ВВП через бюджет (а отже, високі податки з доходів за прогресив� ною шкалою), високу частку державної власності в економіці країни, високий ступінь контролю держави за соціально�економічними процесами і поширення практики на� дання соціальних послуг через суспільні фонди споживання. В Україні ж необхідність подолання економічної кризи вимагала застосування за� собів державної політики, притаманних переважно ліберальній моделі державного уст� рою – зниження податків, зменшення частки державної власності в економіці, звужен� ня втручання держави в соціально�економічні процеси. Етап економічного зростання вимагає переосмислення обраної стратегії саме в кон� тексті розвитку соціальної сфери – забезпечення виключно бюджетного її фінансування потребуватиме посилення державного втручання в економічні процеси, зокрема повер� нення до прогресивної шкали і загального збільшення рівня оподаткування доходів. Поєднання ж ліберальних принципів регулювання економіки з соціал�демократичними методами управління соціальною сферою неминуче призведе до неефективності та спро� вокує масштабний дефіцит бюджету. Збереження нині існуючих методів і масштабів дер� жавного регулювання економіки цілком можливе16, але за таких умов тягар фінансуван� ня освіти (за винятком базової), охорони здоров’я (за винятком певного мінімуму ме� дичних послуг), житлово�комунальної сфери, соціального захисту переноситься на на� селення через прискорений розвиток різноманітних форм страхування та кредитування і проведення повномасштабної реформи системи оплати праці. Необхідна і масштабна реформа соціальної сфери – запровадження багатоканальної системи фінансування не� достатньо. 14 За даними таблиць смертності і середньої тривалості життя населення України, ризик смерті у працездатному віці становить для чоловіків України 38%, що майже у 5 разів перевищує такий показник для жінок. 15 Сума позабюджетних надходжень не перевищує 10% (у США ця частка становить 48%, у Греції – 42, Португалії – 40, Італії, Ізраїлі, Австрії – 27, Канаді – 26, Німеччині – 22%). 16 Ліберальна модель є максимально ефективною для забезпечення високих темпів економіч� ного зростання в короткостроковій та середньостроковій перспективі. 50 Соціальна сфера, програми та політика Альтернативою вибору між ліберальною та соціал�демократичною моделями є побу� дова власної моделі державного устрою, яка базуватиметься на інтеграції складових однієї та другої, забезпечуючи необхідний баланс між економічною ефективністю та соціальною справедливістю, між стимулюванням економічного розвитку та підтримкою соціально враз� ливих верств населення, між державним регулюванням та індивідуальною ініціативою. Основні напрями бюджетної політики в соціальній сфері. Видається доцільним мініміза� ція державного втручання в процес надання соціальних послуг в поєднанні із макси� мально чітким визначенням правил та жорстким контролем їх виконання. Оскільки го� ловним інструментом впливу держави на суспільне буття є бюджет, досягнення цілей розвитку соціальної сфери забезпечується пріоритетами бюджетної політики. Таким чином, загальна схема зміни державного підходу до управління соціальною сферою включає: • формування цілей та пріоритетів розвитку, орієнтованих не на процес надання тих або тих послуг, а на отримання конкретних результатів; • створення концепції розвитку сфери в цілому і кожної окремої її галузі; • розробку механізму функціонування соціальних галузей, який забезпечить ви� мірювальне досягнення визначених цілей; • розробку системи критеріїв та індикаторів досягнення визначених цілей. У частині формування цілей та пріоритетів розвитку винятково важливим є надання їм реальності і конкретності, узгодженості із напрямами розвитку інших галузей та дос� тупними ресурсами, як фінансовими, так і людськими. Необхідне розуміння сутності кожного пріоритету. Наприклад, безумовно, важливим завданням є збільшення частки випускників середніх шкіл, які продовжують навчання. Цей показник є одним з ключо� вих у міжнародних порівняннях соціального розвитку і широко використовується ООН та іншими міжнародними структурами. Та при його застосуванні в системі пріоритетів розвитку вищої освіти необхідно визначитися: ми прагнемо зростання інтелектуально� освітнього потенціалу суспільства чи поліпшення якості робочої сили. В першому ви� падку набуття вищої освіти є самодостатньою цінністю, в другому – професійна струк� тура студентів вищих навчальних закладів має узгоджуватись із довгостроковими про� гнозами попиту економіки на робочу силу. Концепція розвитку соціальної сфери загалом, включаючи всі без винятку її галузі як окремі складові, має на меті узгодження в часі та просторі основних напрямів дій та необхідних для цього ресурсів і очікуваних результатів. Конкретизуватися концептуальні розробки мають у формі організаційно�економіч� них механізмів, які доцільно попередньо апробувати – можливо, навіть у альтернатив� них варіантах – в окремих територіальних одиницях. Принципово можливим видається також визначення окремого регіону (району, міста або області) як полігону для відпра� цювання більшості складових реформи соціальної сфери. Пілотні регіони – для апро� бації окремих складових або практично всього механізму – мають визначатися виключ� но на тендерних засадах з урахуванням зацікавленості та здатності місцевої влади до зміни своєї ролі в соціальній політиці. У процесі пілотних апробацій необхідно відпрацювати нові функції та повноваження органів місцевої виконавчої влади і місцевого самовряду� вання. Роль агента центральної виконавчої влади у проведенні соціальної політики в те� риторіальних межах має змінитися на роль організатора надання всього комплексу со� ціальних послуг населенню відповідної території. Це потребує адекватної зміни юридич� ного статусу, повноважень, механізму закріплення податків та відповідальності. За таких 51 Соціальна сфера, програми та політика умов населення через систему виборів складу органів самоврядування матиме можливість визначати механізм фінансування об’єктів соціальної сфери відповідно до сформованих пріоритетів їх розвитку та контролювати якість наданих соціальних послуг. Безпосередній зв’язок між обранням до органів місцевого самоврядування (передусім їх голів) та якістю і доступністю соціальних послуг є невід’ємною складовою формування громадянського суспільства. Система критеріїв та індикаторів досягнення визначених цілей спрямована на за� безпечення належної вимірності процесів, можливості контролю за їх розвитком та оцінки ефективності запроваджених заходів. При цьому критерії оцінки соціальної спрямова� ності бюджетної політики підпорядковуються критеріям розвитку соціальної сфери, а індикатори входять до загальної системи соціальних індикаторів. Необхідне налагодження моніторингу – і це також доцільно робити спочатку на рівні окремих регіонів – або при� наймні регулярних системних оцінок та аналітичних досліджень. Потребує докорінних змін система взаємовідносин місцевих та центральних органів виконавчої влади. Розширення функцій місцевих органів влади зумовлює посилення контролю за дотриманням єдиних державних вимог. На державному рівні мають бути визначені об’єкт, суб’єкти та процедура контролю. Центральні структури (Міністерство праці та соціальної політики, Міністерство ос� віти та науки, Міністерство охорони здоров’я, Міністерство культури, Держжитлокомун� госп) мають виконувати функції формування політики, розробки програм, розподілу коштів державного бюджету на їх фінансування по територіях, вироблення єдиних стан� дартів якості та доступності послуг соціальної сфери, контролю за їх дотриманням. Аналогічно слід змінити функції міністерств та відомств щодо установ, які входять до сфери їх відповідальності: від опікування та контролю за повсякденною діяльністю необхідно перейти до визначення її стратегічних напрямів і контролю за результатами роботи, від розподілу матеріальних ресурсів – до розподілу коштів. Необхідно змінити і фінансові відносини між окремими міністерствами та відом� ствами, зокрема між так званим соціальним блоком Уряду та Міністерством фінансів, яке має розподіляти бюджетні кошти відповідно до сформованого і прийнятого Кабіне� том Міністрів комплексу державних програм та здійснювати контроль за їх використан� ням. Міністерства соціального блоку самостійно здійснюватимуть подальший розподіл коштів між територіями та програмами і нестимуть відповідальність за їх використання. Комплексна реформа соціальної сфери, включаючи зміну механізму її бюджетного фінансування, миттєво не розв’яжуть накопичені впродовж десятиріч соціальні пробле� ми, але запобігатимуть їх поглибленню та, за умови послідовних і системних дій всіх влад� них структур, дадуть змогу побудувати в Україні ефективну соціальну систему.

Перспективи трансформації соціальної сфери України

Institution

Ähnliche Einträge