Зміст і значення категорії справедливості у міжнародному праві

Справедливость как категория права играет важную роль в сфере регулирования международных отношений. Требования умеренности, соразмерности и публичности являются элементами справедливости как категории международного права и раскрывают гносеологическую природу исследуемого понятия. Соблюдение или ж...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2005
Автор:	Васильчук, В.О.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України 2005
Теми:	Аксіологія права: принципи свободи, рівності і справедливості
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/11897
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Зміст і значення категорії справедливості у міжнародному праві / В.О. Васильчук // Проблеми філософії права. — 2005. — Т. III. — С. 293-298. — Бібліогр.: 16 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-11897
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-118972010-09-07T12:03:26Z Зміст і значення категорії справедливості у міжнародному праві Васильчук, В.О. Аксіологія права: принципи свободи, рівності і справедливості Справедливость как категория права играет важную роль в сфере регулирования международных отношений. Требования умеренности, соразмерности и публичности являются элементами справедливости как категории международного права и раскрывают гносеологическую природу исследуемого понятия. Соблюдение или же игнорирование субъектами международного права указанных требований позволяют охарактеризовать их деятельность как справедливую или несправедливую. Justice as a category of law plays an important role in the sphere of the international relations’ regulations. The demands of moderation, commeasurability and publicity are the elements of justice as a category of international law and discover the gnoseological nature of justice. It is possible to characterize the activity of the subjects of international law as just or unjust depending on their following or ignoring these demands. 2005 Article Зміст і значення категорії справедливості у міжнародному праві / В.О. Васильчук // Проблеми філософії права. — 2005. — Т. III. — С. 293-298. — Бібліогр.: 16 назв. — укр. 1818-992X http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/11897 uk Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Аксіологія права: принципи свободи, рівності і справедливості Аксіологія права: принципи свободи, рівності і справедливості
spellingShingle	Аксіологія права: принципи свободи, рівності і справедливості Аксіологія права: принципи свободи, рівності і справедливості Васильчук, В.О. Зміст і значення категорії справедливості у міжнародному праві
description	Справедливость как категория права играет важную роль в сфере регулирования международных отношений. Требования умеренности, соразмерности и публичности являются элементами справедливости как категории международного права и раскрывают гносеологическую природу исследуемого понятия. Соблюдение или же игнорирование субъектами международного права указанных требований позволяют охарактеризовать их деятельность как справедливую или несправедливую.
format	Article
author	Васильчук, В.О.
author_facet	Васильчук, В.О.
author_sort	Васильчук, В.О.
title	Зміст і значення категорії справедливості у міжнародному праві
title_short	Зміст і значення категорії справедливості у міжнародному праві
title_full	Зміст і значення категорії справедливості у міжнародному праві
title_fullStr	Зміст і значення категорії справедливості у міжнародному праві
title_full_unstemmed	Зміст і значення категорії справедливості у міжнародному праві
title_sort	зміст і значення категорії справедливості у міжнародному праві
publisher	Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України
publishDate	2005
topic_facet	Аксіологія права: принципи свободи, рівності і справедливості
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/11897
citation_txt	Зміст і значення категорії справедливості у міжнародному праві / В.О. Васильчук // Проблеми філософії права. — 2005. — Т. III. — С. 293-298. — Бібліогр.: 16 назв. — укр.
work_keys_str_mv	AT vasilʹčukvo zmístíznačennâkategorííspravedlivostíumížnarodnomupraví
first_indexed	2025-07-02T14:02:38Z
last_indexed	2025-07-02T14:02:38Z
_version_	1836544120605114368
fulltext	АКСІОЛОГІЯ ПРАВА: ПРИНЦИПИ СВОБОДИ, РІВНОСТІ І СПРАВЕДЛИВОСТІ Проблеми філософії права. – 2005. – Том III. – № 1-2. 293 © 2005 В. О. Васильчук Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича ЗМІСТ І ЗНАЧЕННЯ КАТЕГОРІЇ СПРАВЕДЛИВОСТІ У МІЖНАРОДНОМУ ПРАВІ Справедливість повсякчас супроводжує між- народне право: створення нових норм, способи і засоби їх здійснення обґрунтовуються катего- рією справедливості, вона також відіграє важ- ливу роль при вирішення питань відповідаль- ності і санкцій. Справедливість є головним критерієм оцінки міжнародної діяльності держав. Від оцінки політики держави як справедливої зна- чною мірою залежить її підтримка всередині кра- їни, а також її вплив на світовій арені. Зважаючи на вагому роль, яку категорія справедливості відіграє у міжнародному праві, розробкою цього поняття дослідники займа- лися починаючи ще з ХVІІ ст., особливо наго- лошуючи на значенні цієї категорії для міжна- родного права. Проте ні класика світової пра- вової думки, ні сучасна міжнародно-правова доктрина не містять визначення змісту справе- дливості як категорії міжнародного права. Вперше системний аналіз справедливості як основи міждержавного права був зроблений голландським юристом Г. Гроцієм у трактаті “Про право війни і миру” – фундаментальній праці з міжнародного права, що була написана, за словами автора, “на захист Справедливості” [5, с. 41]. Виявити засади справедливості у міжнародних відносинах – ось та головна мета, заради якої мислитель і розпочинає своє дослі- дження. В основі всього юридичного підходу Гроція лежить ідея справедливості, яка трактується ним як вимога розуму, веління природи розум- ної істоти. “Право, – зазначає він, – тут означає не що інше, як те, що справедливе, при цьому переважно у заперечному, а не стверджуючому значенні, оскільки право – це те, що не супере- чить справедливості. Суперечить же справедли- вості те, що не відповідає природі істот, які во- лодіють розумом” [5, с. 68]. Норми, що регулюють міждержавні відно- сини, Гроцій називає “правом народів” і пояс- нює його як право, “що набуває обов’язковості волею всіх народів або багатьох з них” [5, с. 74]. Голландський дослідник вважає помилко- вою думку, що вимога справедливості стосу- ється лише громадян, а щодо цілого народу або правителів вона є зайвою [5, с. 49], адже до- тримання засад справедливості у міжнародних відносинах диктується усвідомленням їх кори- сності для усіх держав (як невеликих та слаб- ких, так і великих та могутніх). Про обов’язковість дотримання справедли- вості у відносинах між державами писав також французький мислитель ХVІІІ ст. Емер де Ват- тель у своїй праці “Про право народів”: “Усі нації, таким чином, повинні підтримувати справедливість у своїх взаємовідносинах, до- тримуватися справедливості з усією скрупу- льозністю й турботливо утримуватися від усьо- го, що порушує її” [3, с. 251]. Необхідність до- тримання справедливості він пояснював важ- ливістю наслідків її порушення або за- безпечення, а також складністю прийняття рі- шень: “Дотримання справедливості у відноси- нах між націями ще необхідніше, ніж у відно- синах між приватними особами, оскільки не- справедливість призводить до страшніших на- слідків у сварках між цими могутніми політич- ними організмами, і тому, що тут складніше віднайти розумне рішення” [3, с. 251]. На противагу цьому шотландський філософ Д. Юм, хоч категорично і не заперечував кори- сність дотримання справедливості у відносинах між державами, проте вважав, що у цій сфері діяльності особи, наділені владою, можуть і по- ступитися справедливістю, в той час як для простих громадян це є неприпустимим: “обов’яз-ковість дотримання справедливості є не такою значною для держав, як для індивідів” [16, с. 18], і далі: “ми через необхідність пови- нні ставитися поблажливіше до державця або міністра, коли він обманює іншого державця або міністра, ніж до приватної особи, що по- рушує своє слово” [16, с. 18]. Таку позицію Д. Юм пояснює помилковою, на наш погляд, дум- кою, що, хоча спілкування між різними держа- вами є вигідним і, часом, необхідним, воно не є таким необхідним і вигідним, як спілкування між індивідами [16, с. 18]. Нині приватні відно- сини є залежними від рівня і якості міждержав- ного спілкування, тому відносини між індиві- дами часом стають неможливими або можуть В. О. Васильчук 294 Проблеми філософії права. – 2005. – Том III. – № 1-2. бути ускладненими внаслідок відсутності або неоднозначності відносин між державами. Крім того, несправедлива політична діяльність нече- сного глави держави або ж міністра може пове- рнутися вкрай несприятливими наслідками для громадян цієї держави. Тому слід вважати по- милковою думку про малозначимість категорії справедливості для міжнародних відносин, адже “те, що суттєве для індивіда, ще суттєві- ше для спільноти” [2, с. 37]. Представники німецької класичної філо- софії розглядали справедливість як одну із за- сад міжнародних відносин переважно у кон- тексті питань війни і миру. У праці І. Канта “До вічного миру” справедливість є основою “державної мудрості”. Він пише: “Прямуйте перш за все до царства чистого практичного розуму і до його справедливості, цим шляхом ваша мета (благодать вічного миру) здійс- ниться сама по собі” [7, с. 47]. За Гегелем ос- новний принцип міжнародного права полягає в тому, що “договори, на яких ґрунтуються зо- бов’язання держав відносно одна одної, мають виконуватись” [4, с. 288], а у тому випадку, ко- ли дійти згоди неможливо, то “спір між держа- вами може вирішитись лише через війну” [4, с. 289], проте справедливість, що розуміється як одна з основ побудови норм міжнародного права, засновується не на воєнній силі і могут- ності країн, а на загальнолюдських уявленнях про справедливість [15, с. 106]. Дослідники радянського періоду (Г. К. Дми- трієва, Д. Б. Левін), підкреслюючи особливе зна- чення поняття справедливості в системі міжна- родного права, значну увагу приділяли критиці буржуазних теорій справедливості та пропагу- вали соціалізм як єдиний лад, здатний забезпе- чити “справедливий порядок не лише у націо- нальному, але і в інтернаціональному масш- табі” [6, с. 69]. Справедливість розглядалась і як окремий принцип міжнародного права, і як відображення усіх основних принципів міжна- родного права, але зміст досліджуваної кате- горії належним чином не було визначено. По- ложення про те, що “поняття справедливості втілює в собі основні демократичні принципи міжнародного права” [10, с. 98], хоча і підкре- слює важливе значення цієї категорії для між- народного права, проте позбавляє її власного, особливого змісту. Запропоноване Г. К. Дмит- рієвою функціональне розуміння принципу справедливості, що розкривається таким чи- ном: “міжнародне право повинно функціону- вати на справедливій основі, справедливими мають бути й результати його функціонування” [6, с. 78], все ж не знімає питання про зміст ка- тегорії справедливості у міжнародному праві. Серед сучасних досліджень поняття спра- ведливості у міжнародному праві слід відзна- чити “Теорію справедливості” Дж. Ролза, в якій автор в межах своєї морально-політичної конце- пції “справедливості як чесності” аналізує і міждержавну сферу застосування цієї катего- рії. Французький філософ і соціолог Р. Арон у праці “Мир і війна між націями” згадує по- няття справедливості і несправедливості у зв’язку з одвічною проблемою війни і миру в контексті світової історії. Англійський філо- соф О. О’Нейл досліджує поняття міжнародної дистрибутивної справедливості. Порушуючи проблеми світового економічного порядку, глобального перерозподілу, ліквідації голоду та злиднів, автор прагне дати відповідь на пи- тання, “як окремі особи, інститути і суспільс- тва можуть змінювати (посилювати, зменшу- вати) нужденність і страждання у віддалених від них краях” [12, с. 386]. У теоретичних дослідженнях з міжнарод- ного права особливо підкреслюється зростання ролі справедливості у регулюванні міжнарод- них відносин та взаємодії принципів і норм міжнародного права, але також відзначається складність кодифікації змісту цієї категорії [9, с. 20]. Французький теоретик міжнародного права Ж. Тускоз зазначає, що служіння спра- ведливості є метою не лише міжнародного пра- ва, але й будь-якої юридичної системи, проте відповідь на питання, що означає це поняття, “є справою нелегкою” [14, с. 6]. Ідея справедливості глибоко вкорінена у позитивне міжнародне право, знаходить відо- браження в його основних цілях, принципах і конкретних нормах. Справедливість як мета і принцип згадується у найважливіших міжна- родно-правових актах. Так, у преамбулі Ста- туту ООН однією з цілей об’єднання народів світу в ООН і прийняття вказаного Статуту є створення умов, за яких може дотримуватися справедливість [11, с. 238]. Також у Статуті підкреслюється, що для досягнення цілей Ор- ганізації необхідне дотримання основних принципів відносин між державами, що їх сфо- рмульовано Статутом. Слід підкреслити, що власне цілі й принципи ООН мають спра- ведливий характер, і, що особливо важливо, такий їхній статус є загальновизнаним і впро- довж багатьох років зберігає свою значимість. Зміст і значення категорії справедливості у міжнародному праві Проблеми філософії права. – 2005. – Том III. – № 1-2. 295 У Статуті ООН справедливість розуміється як одна з основ світового порядку. Члени Орга- нізації Об’єднаних Націй зобов’язуються вирі- шувати свої міжнародні спори мирними засо- бами таким чином, щоб “не піддавати загрозі міжнародний мир і безпеку і справедливість” [11, с. 240]. Отже, мир, безпека і спра- ведливість розглядаються у Статуті як однорі- дні і взаємопов’язані категорії. Справді, мир і безпека не можуть бути без справедливості, так само як і досягнення справедливості не- можливе без забезпечення миру і безпеки. Справедливість як основа світового по- рядку тісно пов’язана з міжнародним правом. Так, у преамбулі Статуту вказується на необ- хідність дотримуватися справедливості і зо- бов’язань, що випливають з міжнародного пра- ва [11, с. 238]; ст. 1 передбачає вирішення між- народних спорів відповідно до принципів спра- ведливості та міжнародного права [11, с. 239]. Таким чином, Статут закріплює зв’язок справе- дливості і міжнародного права у процесі регу- лювання міждержавних відносин, але, на жаль, не вказує на те, що слід розуміти під ка- тегорією справедливість і яке саме місце вона займає у системі міжнародного права. Сучасне міжнародне право потребує чіт- кого визначення змісту справедливості, конк- ретної формули, за допомогою якої можна було б одержати вирішення різноманітних міждер- жавних питань, і яка б слугувала орієнтиром для створення нових міжнародно-правових норм. Зміст справедливості як складної, багатоас- пектної категорії міжнародного права розкри- вається через основні її вимоги (елементи): по- міркованості, домірності та публічності. Ці ви- моги висуваються до суб’єктів міжнародно-го права, їх дотримання або ігнорування дозволяє характеризувати цілі і наміри, прийняті рішен- ня, способи розв’язання суперечок і загалом політичну діяльність держав як справедливу чи несправедливу. Вимога поміркованості стосується питання цілей, що їх прагнуть досягти держави у сфері міжнародної діяльності. Поміркованість харак- теризує держави як такі, що дотримуються не крайніх позицій у політиці та демонструють схильність до компромісу. Як зазначає Ролз, держава, що дотримується основ справедливо- сті, “прагнутиме над усе підтримувати й збері- гати свої справедливі інституції та умови, що їх уможливлюють. Вона не надихається жаданням світової влади чи національної слави й не про- вадить війни задля цілей економічного зиску чи загарбання територій” [13, с. 518]. Національ- ний інтерес справедливої держави визначається з допомогою основ справедливості: невтручан- ня у справи інших держав, самовизначення, обов’язковість дотримання угод та право на са- мозахист від нападу. Вимога поміркованості накладає на дер- жави певні обов’язки: допомагати іншому, ко- ли той у нужді чи в біді, за умови, що при цьо- му сам не зазнаєш надмірного ризику, не крив- дити і не завдавати шкоди іншому, а також обов’язок не ставати причиною чиїхось зайвих страждань [13, с. 166]. Тому поміркованість як елемент справедливості у міжнародному праві є вимогою безкорисливого самообмеження держав і у такому значенні може здаватися “ні- сенітницею” [5, с. 48], але, як зазначає Г. Гро- цій: “так само як громадянин, який додержу- ється внутрішнього права держави аж ніяк не винний у дурості, навіть якщо через повагу до права він змушений поступатися деякими свої- ми перевагами; так не винний у безумстві і ці- лий народ, який не настільки плекає свої виго- ди, щоб заради них зневажити загальні права всіх народів” [5, с. 48]. Обмеження державами своїх цілей та інте- ресів заради справедливості – у цьому полягає вимога поміркованості. Так, Ваттель критикує прагнення держав до якнайбільшого розши- рення своїх територій, збагачення та посилення військової міці та, у зв’язку із цим, запитує: “Хіба завжди багатство і розміри володінь складають щастя держави?” [3, с. 441] і най- кращою відповіддю тут, на наш погляд, може бути вислів Гроція: “насправді щасливою є та держава, межі якої складає справедливість” [5, с. 50]. Елемент поміркованості передбачає не ли- ше стриманість у визначенні цілей, але й роз- судливість у встановленні меж своїх інтересів. Гроцій пише так: “здоровий глузд, який повсю- ди супроводжує доброчесність, у одних спра- вах приписує поміркованість, у інших змушує доходити до крайніх меж” [5, с. 56]. Справді, у питаннях встановлення миру, захисту життя і свободи людей справедливість вимагає докла- дати максимальних зусиль і надмірність у та- ких справах не буде зайвою. Порушення вимо- ги поміркованості тут буде полягати не у над- мірності, а у помилковому трактуванні таких цілей і у хибних способах їх досягнення. В. О. Васильчук 296 Проблеми філософії права. – 2005. – Том III. – № 1-2. Саме обрання адекватних способів та ме- тодів досягнення цілей передбачає інший еле- мент справедливості – вимога домірності. Навіть якщо інтереси держави цілком від- повідають вимозі поміркованості, її діяльність може бути визнана несправедливою, якщо спо- соби і методи досягнення цілей не відповіда- ють вимозі домірності. Будь-які засоби, що ви- користовуються державами у міжнародній дія- льності, повинні відповідати поставленій меті, бути необхідними (виправданими), придатними і не надмірними з точки зору предмета, місця, часу і суб’єктів застосування. Порушення ви- моги домірності можна проілюструвати за до- помогою вислову “стріляти з гармати по горо- бцях”. Вимога домірності покладає на суб’єктів міжнародного права обов’язок співставляти значимість і вагомість, з одного боку, своїх ці- лей та інтересів, які вимагають їх вдаватися до тих чи інших заходів, та, з іншого боку, тих обмежень прав та інтересів інших суб’єктів, до яких приводять ці дії. Міжнародна діяльність держав повинна ґру- нтуватися на повазі до прав інших націй і наро- дів. Будь-яке обмеження цих прав можливе лише у межах, дозволених нормами між- народного права, і у найбільш м’який спосіб з усіх можливих. Якщо досягнення поставленої мети можливе за допомогою заходу, що пе- редбачає найменше обмеження, слід застосо- вувати саме його. Домірність того чи іншого заходу визначається за допомогою трьох ознак: 1) необхідності (захід повинен бути не- обхідним для досягнення поставленої мети, тобто ця мета не може бути досягнута без засто- сування даного заходу), 2) придатності (держави не можуть застосовувати непридатні заходи, тоб- то такі, застосування яких не наблизить державу до поставленої мети) та 3) доцільності (захід по- винен бути доцільним у тих обставинах, що склалися, і не бути надмірним з точки зору предмета, місця, часу і суб’єктів застосування). Якщо досягнути певної мети можливо різ- ними шляхами, необхідно обирати той, що є найменш радикальним щодо інших суб’єктів міжнародного права. У будь-якому випадку, коли є загроза обмеження прав та інтересів ін- ших держав, слід шукати такий варіант, який буде для них найменш обтяжливим. Розглядаючи питання домірності цілей і за- собів у міжнародному праві, не можна обійти увагою проблему війни. Як слушно зазначає Р. Арон: “Війна властива всім історичним епо- хам і всім цивілізаціям. Сокирами або гарма- тами, стрілами або ядрами, хімічною зброєю або атомною, зблизька і здалеку, поодинці чи великими масами, навмання чи за детально об- міркованим методом люди вбивали одні одних, застосовуючи ті знаряддя вбивства, які надава- ли в їхнє розпорядження звичай та знання їхніх спільнот” [2, с. 157]. Визнання того, що війни поки що є неуникними, приводить до необхід- ності нормативно обмежити застосування во- єнних засобів: і рішення про початок воєнних дій, і характер участі у них повинні відповідати загальновизнаним раціональним критеріям. Тому й сформульовані принципи справедливої війни – основоположні вимоги, які фіксують етико-правові умови початку і ведення війни [1, с. 60]. Домірність розглядається як один з принци- пів справедливої війни, який стосується спів- відношення цілей і засобів у війні і вказує на необхідність балансу між очікуваними втрата- ми при проведенні військових дій і одержани- ми в результаті вигодами. Щоправда при прак- тичному застосуванні цього принципу виника- ють ускладнення. Як зазначає Р. Г. Апресян “за наявності більш або менш чітких критеріїв об- числення втрат (кількість загиблих і поранених військовослужбовців, кількість постраждалих серед мирного населення, обсяг матеріальних втрат, шкода навколишньому природному та культурному середовищу), хоча й тут є факто- ри, що погано піддаються підрахункам (мораль- на шкода, деморалізація частини мобілізованих непрофесійних учасників військових дій тощо), не знайдено аналогічних (тобто таких, які можна співставити) вимірювачів потенційних зисків” [1, с. 66]. З позиції домірності погроза силою або її застосування є крайнім засобом і може засто- совуватися лише вимушено і лише у виключ- них випадках. Е. де Ваттель про це пише так: “Насильницькі дії є сумним і лихим засобом проти тих, хто зневажає правосуддя і відмов- ляється слухати голос розуму. Але доводиться застосовувати цей засіб, коли будь-який інший не дає результатів. Справедлива і розумна на- ція та хороший правитель вдаються до цього засобу лише у крайньому разі” [3, с. 439]. Серед елементів справедливості як катего- рії міжнародного права слід також розглянути вимогу публічності. Принципи й правила, за якими держава провадить свою міжнародну діяльність повинні бути відкритими для інших суб’єктів міжнародного права, публічно відо- Зміст і значення категорії справедливості у міжнародному праві Проблеми філософії права. – 2005. – Том III. – № 1-2. 297 мими, адже, за словами Канта, “максима, яку я не можу відкрити з власного наміру, яку слід неодмінно приховати, щоб вона мала успіх, і у якій я не можу публічно зізнатися, не виклика- вши цим супротив усіх проти мого наміру, – така максима може мати джерелом необхідної і загальної... протидії усіх проти мене лише не- справедливість, якою вона загрожує кожному” [7, с. 50]. У сфері міжнародного права вимогу публіч- ності можна сформулювати так: держави у своїй міжнародній діяльності повинні керува- тися такими максимами, які б за умови їх пуб- лічного оголошення не одержали статус не- справедливих. У такому значенні вимога пу- блічності у міждержавних відносинах може ви- датися зайвою, адже основні максими міжнарод- ної діяльності вже є загальновідомими – це принципи міжнародного права, проголошені Статутом ООН, Декларацією про принципи (1970 р.). Але, на наш погляд, це не виключає вимогу публічності, оскільки вона стосується не лише загальновизнаних принципів міжнародної діяльності, але й цілей і намірів держав, способів та засобів, до яких вони вдаються або мають на- мір вдатися задля їх досягнення. Оскільки широке оприлюднення усіх полі- тичних максим держав швидше за все є немож- ливим та й недоречним, вимогу публічності слід розглядати як елемент самоконтролю, зру- чну формулу, за допомогою якої держави мог- ли б оцінити свою потенційну міжнародну дія- льність як справедливу чи несправедливу. Отже, як зазначалося, справедливість як ка- тегорія міжнародного права складається з трьох основних елементів – вимог поміркованості, до- мірності та публічності, звернених до суб’єктів міжнародного права. Як вказує А. А. Козловсь- кий, “справедливість є фундаментальним гносе- ологічним принципом права” [8, с. 17]. На наш погляд, у сфері міжнародного права саме у вимогах поміркованості, домірності та пуб- лічності проявляється гносеологічність кате- горії справедливості. Адже і для оцінки полі- тики держави як справедливої чи несправед- ливої, і для розв’язання суперечок між держа- вами, і для вирішення багатьох інших міжна- родно-правових питань, необхідно визначити, чи дотримується суб’єкт міжнародного права у своїй діяльності зазначених вимог справед- ливості, а для цього необхідно задіяти процес пізнання. Для визначення місця справедливості у сис- темі міжнародного права найбільш зручним ви- дається поняття принципу. Справедливість як принцип міжнародного права виконує такі кон- кретні функції: зумовлює напрямок правотвор- чої діяльності, визначає зміст тлумачення, ви- користовується для адаптації норми до умов окремого випадку, а також для усунення прога- лин у міжнародному праві. Насамкінець слід зазначити, що при вирі- шенні міжнародно-правових питань, як ми ба- чимо на прикладі аналізу категорії справедли- вість, необхідно частіше звертатися до праць філософів минулого, а також до сучасних фі- лософсько-правових концепцій, і “це не озна- чає, що держава повинна віддати перевагу принципам філософа перед рішеннями юри- ста... це лише означає, що його слід вислухати” [7, с. 39]. Список літератури 1. Апресян Р. Г. Метанормативное содержа- ние принципов справедливой войны // Полис. – 2002. – № 3. 2. Арон Р. Мир і війна між націями. – К.: МП “Юніверс”, 2000. 3. Ваттель Э. Право народов, или Принципы естественного права, применяемые к пове- дению и делам наций и суверенов. – М.: Госюр- издат, 1960. 4. Гегель Г. В. Ф. Основи філософії права, або Природне право і державознавство / Пер. з нім. Р. Осадчука та М. Кушніра. – К.: Юніверс, 2000. 5. Гроций Г. О праве войны и мира. Три кни- ги, в которых объясняются естественное право и право народов, а также принципы публичного права / Пер. с лат. А. Л. Саккетти. – М.: Государственное издательство юридической литературы, 1956. 6. Дмитриева Г. К. Принцип справедливости в международном праве // Советский ежегод- ник международного права. – 1983. – М.: На- ука, 1984. 7. Кант И. К вечному миру / Філософія полі- тики: Хрестоматія: У 4 т. / Авт.-упоряд.: В.П. Андрущенко (кер.) та ін. – Т. ІІ. – К.: Знання України, 2003. 8. Козловський А. А. Справедливість як гно- сеологічний принцип права // Ерліхівський збі- рник. Вип. 3. – Чернівці: ЧНУ, 2002. 9. Курс международного права. В 7 т. – Т. 2. / Г. В. Игнатенко, В. А. Карташкин, Б. М. Кли- менко и др. – М.: Наука, 1989. В. О. Васильчук 298 Проблеми філософії права. – 2005. – Том III. – № 1-2. 10. Левин Д. Б. Мирное разрешение междуна- родных споров и понятие справедливости // Со- ветское государство и право. – 1975. – № 10. 11. Международное право в документах / Сост.: Н. Т. Блатова, Г. М. Мелков. – М.: МЦУПЛ, 2000. 12. О’Нейл О. Международная справедливость / Современная политическая теория. (Автор- составитель Д. Хэлд) / Пер. с англ. под общей редакцией В. И. Даниленко. – М.: NOTA BENE, 2001. 13. Ролз Дж. Теорія справедливості / Пер. з англ. О. Мокровольського. – К.: Вид-во Соломії Павличко “Основи”, 2001. 14. Тускоз Ж. Міжнародне право. – К.: Ар- тЕк, 1998. 15. Цюрупа М. В. Філософсько-правові ос- нови міжнародного права у творах Ш. Мон- теск’є та Г. Гегеля // Проблеми філософії права. Том І. – Київ-Чернівці: Рута, 2003. 16. Юм Д. Трактат о человеческой природе / Філософія політики: Хрестоматія: У 4 т. / Авт.- упоряд.: В. П. Андрущенко (кер.) та ін. – Т. ІІ. – К.: Знання України, 2003. В. А. Васильчук СПРАВЕДЛИВОСТЬ КАК КАТЕГОРИЯ МЕЖДУНАРОДНОГО ПРАВА Справедливость как категория права играет важную роль в сфере регулирования международных отношений. Требования умеренности, соразмерности и публичности являются элементами справед- ливости как категории международного права и раскрывают гносеологическую природу исследуе- мого понятия. Соблюдение или же игнорирование субъектами международного права указанных тре- бований позволяют охарактеризовать их деятельность как справедливую или несправедливую. V. O. Vasylchuk JUSTIСE AS AN INTERNATIONAL LAW CATEGORY Justice as a category of law plays an important role in the sphere of the international relations’ regula- tions. The demands of moderation, commeasurability and publicity are the elements of justice as a category of international law and discover the gnoseological nature of justice. It is possible to characterize the activity of the subjects of international law as just or unjust depending on their following or ignoring these demands.

Зміст і значення категорії справедливості у міжнародному праві

Репозитарії

Схожі ресурси