Свобода як всезагальний принцип права

Свобода как онтологическая сущность права подчеркивает его персоналистическую, личностную направленность в цивилизованном социуме. Выступая при этом всеобщим принципом права, свобода также является исходным началом для других принципов права и во многом определяет их содержание....

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2005
Автор:	Донченко, О.П.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України 2005
Теми:	Аксіологія права: принципи свободи, рівності і справедливості
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/11907
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Свобода як всезагальний принцип права / О.П. Донченко // Проблеми філософії права. — 2005. — Т. III. — С. 307-310. — Бібліогр.: 14 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-11907
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-119072010-09-08T12:01:44Z Свобода як всезагальний принцип права Донченко, О.П. Аксіологія права: принципи свободи, рівності і справедливості Свобода как онтологическая сущность права подчеркивает его персоналистическую, личностную направленность в цивилизованном социуме. Выступая при этом всеобщим принципом права, свобода также является исходным началом для других принципов права и во многом определяет их содержание. Freedom as the ontological essence of right underlines its personalistic and personal orientation in civilized society. Coming forward as the universal principle of right, freedom also is the initial beginning of other principles of right and in a great deal determines their maintenance. 2005 Article Свобода як всезагальний принцип права / О.П. Донченко // Проблеми філософії права. — 2005. — Т. III. — С. 307-310. — Бібліогр.: 14 назв. — укр. 1818-992X http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/11907 uk Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Аксіологія права: принципи свободи, рівності і справедливості Аксіологія права: принципи свободи, рівності і справедливості
spellingShingle	Аксіологія права: принципи свободи, рівності і справедливості Аксіологія права: принципи свободи, рівності і справедливості Донченко, О.П. Свобода як всезагальний принцип права
description	Свобода как онтологическая сущность права подчеркивает его персоналистическую, личностную направленность в цивилизованном социуме. Выступая при этом всеобщим принципом права, свобода также является исходным началом для других принципов права и во многом определяет их содержание.
format	Article
author	Донченко, О.П.
author_facet	Донченко, О.П.
author_sort	Донченко, О.П.
title	Свобода як всезагальний принцип права
title_short	Свобода як всезагальний принцип права
title_full	Свобода як всезагальний принцип права
title_fullStr	Свобода як всезагальний принцип права
title_full_unstemmed	Свобода як всезагальний принцип права
title_sort	свобода як всезагальний принцип права
publisher	Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України
publishDate	2005
topic_facet	Аксіологія права: принципи свободи, рівності і справедливості
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/11907
citation_txt	Свобода як всезагальний принцип права / О.П. Донченко // Проблеми філософії права. — 2005. — Т. III. — С. 307-310. — Бібліогр.: 14 назв. — укр.
work_keys_str_mv	AT dončenkoop svobodaâkvsezagalʹnijprincipprava
first_indexed	2025-07-02T14:03:05Z
last_indexed	2025-07-02T14:03:05Z
_version_	1836544150666739712
fulltext	АКСІОЛОГІЯ ПРАВА: ПРИНЦИПИ СВОБОДИ, РІВНОСТІ І СПРАВЕДЛИВОСТІ Проблеми філософії права. – 2005. – Том III. – № 1-2. 307 © 2005 О. П. Донченко Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича СВОБОДА ЯК ВСЕЗАГАЛЬНИЙ ПРИНЦИП ПРАВА “Немає проблеми, яка б сягала настільки гли- боко у метафізичну височінь і водночас мала б величезне практичне значення, як проблема сво- боди” [9, с. 7]. “Вічна дискусія” філософів, необ- хідний елемент демократичного режиму, пафо- сне гасло… Кожен інтерпретує свободу по-різ- ному. Беззаперечною залишається, мабуть, тіль- ки її провідна роль у визначенні природи люди- ни, її сутності та існування. Адже, що таке про- цес становлення особистості? Це процес пе- ревтілення свободи як можливості в одну з жит- тєво важливих цінностей для цієї особистості. Формування готовності і бажання боротися за неї і користуватися як вищим благом. Актуальність вказаної проблеми для права стає тим більш очевидною, чим швидше останнє перетворюється у право персоналістичне, екзис- тенціальне [7, с. 39]. Таке, яке, здійснюючи ре- гулятивний та корегуючий вплив на суспільні відносини, створює великий простір для всебіч- ного прояву автономії волі людини та її творчої самореалізації у всіх сферах соціального життя. Виникає потреба органічного введення кате- горії свободи до царини обов’язкових велінь, яке, на наш погляд, повинно відбуватись у вигляді все- загального принципу права. Тобто у формі, яка завдяки своїм особливим властивостям (в даному випадку йдеться про специфіку принципів права виражати його сутність та зміст) є, по-перше, центром перетину теоретико- та філософсько- правових міркувань. По-друге, здатна максимально об’єднати загальносоціальне та юридичне право у “право людини і право для людини”. Такий підхід відрізняється певним ступенем новизни, оскільки у вітчизняній юридичній літе- ратурі свобода не завжди включається до пере- ліку принципів права (тут і далі мова йде про власне юридичні принципи) [1, с. 93-95; 11, с. 405; 3, с. 108-110]. З іншого боку, досліджувана категорія, навіть у якості принципу права, роз- глядається науковцями неоднозначно. Так, А. М. Колодій у монографії “Принципи права України” виділяє свободу дій у рамках за- кону як один із основних юридичних принципів [8, с. 55], який деталізується в якості принципу суб’єктивного права – “суб’єкт реалізує свою свободу тією мірою, якою він не ущемляє сво- боди інших суб’єктів” [8, с. 106] і принципу при- ватного права – “автономія у приватному праві означає, що суб’єкти останнього вільно здійс- нюють свої права” [8, с. 61-62]. О. Ф. Скакун, яка визначає принципи права як своєрідну систему координат, в межах якої роз- вивається право, й одночасно вектор, який ви- значає напрямок його розвитку, саме зі свободи розпочинає аналіз змісту основних загальних принципів права [13, с. 240-243]. Колективом авторів у складі М. С. Кельмана, О. Г. Мурашина, Н. М. Хоми у підручнику “За- гальна теорія держава та права” розглядається принцип соціальної свободи, який виражений в системі суб’єктивних прав учасників суспіль- них відносин [6, с. 287]. На думку М. А. Вороніної принцип свободи як загальнолюдський (цивілізаційний) є абсолю- тним благом і може бути обмежений лише необ- хідністю забезпечити свободу інших осіб [4, с. 196]. Враховуючи започатковане вказаними вище авторами вирішення проблеми свободи як власне принципу права, дана стаття зосереджена на розв’язанні наступних завдань: обгрунтування підстав для виділення свободи як всезагального принципу права, а також з’ясування його місця і ролі в системі інших принципів права. Розпочнемо із силогізму: сутність права – це свобода; принципи права виражають його сутність та зміст; принципи права виражають свободу. Чи можна вважати доказовим такий висно- вок? У випадку, якщо буде доведена вірність за- сновків, то, безумовно. Більше того, в цьому разі висновок може слугувати вагомою підставою для твердження, що гуманізм, справедливість, рів- ність, демократизм як загальні принципи права тією чи іншою мірою виражають свободу або, навіть, є похідними від неї. Остання ж, від- повідно, вже сама стає принципом права через основоположність та визначальність. Але такий висновок, як і силогізм в цілому, запропоновані на рівні гіпотези і потребують доведення. Щодо більшого засновку, то здійснюючи ретро- спективний екскурс, можна стверджувати, що О. П. Донченко 308 Проблеми філософії права. – 2005. – Том III. – № 1-2. “спір про свободу” право успадкувало з часів ан- тичності. Саме в містах-державах Давньої Греції вперше пролунали терміни “політична свобода”, “рівність людей”, “громадянські права” [12, с. 8]. Вже тоді деякі філософи (адже відокремле- ного знання про право ще не існувало) усвідо- мили, що між прагненням до особистої свободи і суспільною доцільністю може виникнути певне протиріччя. Одні (наступники Платона) вимагали повного підпорядкування особистості інтересам суспільства. Інші (кініки) навпаки, заперечували цінність суспільного життя у порівнянні з вільним людським духом. Треті робили спробу об’єднати обидва начала. Так, Арістотель вчив, що свобода означає, з одного боку, поперемінно з іншими брати участь у владі, з другого – можливість жити згі- дно зі своїми бажаннями. За його власними сло- вами, “складовою частиною свободи є можли- вість поперемінно керувати і бути керованим. Демократичне право полягає якраз у тому, що всі згідно з числом (а не саном) є рівноправними… Так з необхідності панує натовп: все, що біль- шість вирішить, є остаточним і правовим… дру- гою складовою є, однак, те, що людина живе так, як бажає. Цей момент приводить у дію принцип, згідно з яким не слухаються, де можливо, нікого або слухаються лише тих, кого навперемінно обирають і стверджує в цьому відношенні посту- лат рівної свободи для всіх” [14, с. 186]. У Середньовіччя уявлення про свободу про- довжували розвиватися в різних формах і напря- мках й в творчості релігійних авторів, й в робо- тах середньовічних юристів. Але справжнім відкриттям у розв’язанні про- блеми стали ліберальна доктрина, розвинута в ХVІІ – ХVІІІ ст.ст. у вченнях Г. Гроція, Дж. Ло- кка, Ш. Монтеск’є, Ж.-Ж. Руссо, Б. Спінози, В. Гумбольта, а також філософсько-правовий гума- нізм І. Канта і вчення Г. Гегеля. А підтвердженням прогресивних міркувань відомих юристів та філо- софів стало закріплення автономії особистості в юридичних актах, які набули позачасового значен- ня в історії розвитку державно-правових інститу- тів. Вперше юридичне визнання свобода і приро- дні права отримали в Акті про подальше обме- ження корони і краще забезпечення прав і воль- ностей 1701 р. (Англія). Далі були Декларація прав Віргінії 1776 р. (США), в якій проголошу- валося, що всі люди за своєю природою наділені свободою і невідчужуваними правами і Деклара- ція незалежності США 1776 р., яка закликала обмежувати автономію людини від будь-яких посягань держави. А Конституція США 1787 р. в сукупності із Біллем про права 1791 р. (10 пер- ших поправок до Конституції) утворили “велику американську хартію особистої свободи та люд- ської гідності”. В цей же період у Європі відбу- лась Велика французька революція, яка зали- шила Декларацію прав людини і громадянина 1789 р. із відображенням у ній гуманістичних принципів рівності, свободи, народного сувере- нітету, суспільного договору. Ці документи ста- ли значним надбанням людської цивілізації, а проголошені ними ідеї через століття отримали подальший розвиток в нормативних актах (Зага- льна декларація прав людини 1948 р., Конвенція про захист прав і основних свобод людини 1950 р., Конституції більшості демократичних країн, в тому числі, й Конституція України 1996 р.) і сучасних правових концепціях. Так званих кон- цепціях персоноцентриського напрямку, в яких основним елементом суспільного життя є само- достатня та ініціативна особистість. Так, “сьогодні право трактується як право людини”, – зазначає А. А. Козловський. “Навіть якщо взяти узвичаєне позитивістське розуміння права як сукупності загальнообов’язкових норм, правил поведінки, встановлених і охоронюваних державою і спрямованих на врегулювання най- більш важливих суспільних відносин, – пише автор, – все одно в кінцевому підсумку воно спрямовується на людину, намагається організу- вати її поведінку через вплив на її свідомість, волю, почуття” [7, с. 157]. І якщо людина в ме- жах такого права, норми відчуває свободу як можливість самостійного вибору різноманітних вчинків, вона цією нормою “звільняється”. Пере- стає прагнути “позанормованості” [7, с. 185-186]. Юридичні приписи з “пасток” перетворюються у максимальний вираз самовизначення і творчого пошуку. Водночас “реалізується, – як писав І. О. Ільїн, – покликання людини у внутрішньому звільненні в межах закону, яке виражається через добровільне зобов’язування себе; воно звільняє людину не від закону, а законом, тому що лю- дина вільно виконує приписи тоді, коли вони ві- льно визнані її правосвідомістю” [5, с. 363]. Тоді ми вже із впевненістю говоримо, що ос- новою права, розумного і людяного – є свобода (не як свавілля або бажання робити все, що за- вгодно, а як вибір, творчість, внутрішнє звіль- нення). А його норми, хоча й протистоять нама- ганням людини вийти за їх межі, в той же час захищають, щоб створити умови для її самореалі- зації [7, с. 186]. Як наслідок, спостерігається синтез позитивістської та природно-правової концепцій, Свобода як всезагальний принцип права Проблеми філософії права. – 2005. – Том III. – № 1-2. 309 що передбачає закріплення у законодавстві загаль- носоціальної сутності права, принципи якого пови- нні її відображати. Причому, останнє положення, запропоноване у силогізмі в якості меншого засно- вку, можна сказати, не викликає сумнівів. Майже одностайно в науковій і навчальній літе- ратурі принципи права розглядаються як керівні ідеї, вихідні засади, відправні установлення [8, с. 26-27; 13, с. 240; 6, с. 284; 4, с. 193]. І як життєві принципи або їх відсутність, тобто “безпринцип- ність” окремої людини формують уявлення про неї, та її ціннісні орієнтири, так само і принципи, на яких базується відповідна правова система, ви- значають характер державної регулятивності, а звідси, вид і форму політичного режиму в країні. “Саме принципи права, – вважає А. М. Колодій, – є критерієм законності й правомірності дій громадян і посадових осіб, адміністративного апарату та ор- ганів юстиції і за певних умов мають велике зна- чення для зростання правосвідомості населення, його культури та освіти” [8, с. 27]. В принципах зосереджений кращий світовий досвід права, до- свід цивілізації [13, с. 240] і тому вони мають влас- тивість вищої імперативності, універсальності. Їм притаманні стійкість і стабільність протягом неви- значено тривалого часу [4, с. 193]. Принципи права знаходять своє відображення в законодавстві або можуть бути сформульовані на основі його загального смислу і спрямування. Але чи всі вони виражають сутність права? Для відповіді на це питання потрібно звернутися до класифікації, згідно якої за сферою дії розрізняють загальні, міжгалузеві, галузеві та принципи право- вих інститутів. Зрозуміло, що серед вищенаведе- ного переліку саме перша група стосується всієї системи права і покликана окреслити її зміст, най- важливіші риси, зрештою сутність. Як правило, до таких принципів відносять: демократизм; рівність; справедливість; законність; взаємну відповідаль- ність держави та особи [11, с. 405; 3, с. 110] і які, згідно першої фігури нашого силогізму, повинні виражати свободу. Принцип демократизму, який полягає в тому, щоби законодавчі акти відображали інтереси ма- ксимально більшої кількості населення країни, ви- пливає із принципу народовладдя, відповідно для якого “носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу без- посередньо і через органи державної влади та ор- гани місцевого самоврядування” (ст. 5 КУ). Сво- бода при цьому має вирішальне значення і розкри- вається, по-перше, через вільне формування полі- тичних поглядів та переконань, по-друге, вільне волевиявлення на виборах та шляхом референду- му, яке гарантується державою. З іншого боку, принцип демократизму як необхідний елемент від- повідного політичного режиму передбачає фікса- цію в юридичних нормах такого правового стано- вища людини, яке б максимально закріплювало її автономію і мінімізувало втручання держави. Якщо характеризувати свободу як внутрішню життєву потребу особистості, то ця ідея найтісніше пов’язана із принципом гуманізму, який “визнає благо людини, її право на щастя, виявлення своїх здібностей критерієм прогресивності соціальних інститутів” [4, с. 195]. Ще М. О. Бердяєв, розгляда- ючи свободу саме з позицій гуманізму, стверджу- вав, що особистість завжди важливіше, “голо- вніше” і суспільства, і держави [2, с. 61-62]. У праві вказаний принцип визначається існуванням у юри- дичній формі відносин між особою і державою на основі визнання пріоритету людської особистості та проголошується на конституційному рівні: “Лю- дина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недото- рканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю” (ст. 3 КУ). Принцип рівності всіх перед законом і судом та неприпустимість встановлення певних привілеїв або обмежень у правах і обов’язках “за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та ін- ших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками” (ст. 24 КУ) у відношенні свободи виступає в якості її розумної межі, однакової для всіх. “Правова рівність, – як зауважує В. С. Нерсесянц, – рівність вільних і рівність у свободі, загальний масштаб і рівна міра свободи індивідів. Право говорить мовою і засобами такої рівності й за- вдяки цьому виступає як всезагальна і необхідна форма буття, вираження та здійснення свободи в житті людей” [10, с. 12]. А загалом “рівність і свобода – природні та незмінні основи людсь- кого єднання, і, відповідно, необхідні та основні принципи будь-якого закону і будь-якої прави- льної системи управління” [6, с. 289]. У свою чергу, забезпечення пропорційного об’єму свободи для всіх конкретизує принцип справедливості. Адже в праві він трактується як збалансованість і певна гармонійність між витра- тами, зусиллями та відповідною реакцією на це су- спільства, вираженою у вигляді винагороди, заохо- чення чи осудження [4, с. 196]. Принцип взаємної відповідальності держави та особи також виражає свободу. Точніше, наслідки неправильного її використання у зв’язку з пору- шенням наступних принципів (які по суті є підґру- нтям визначення права як міри свободи): 1) “дозво- О. П. Донченко 310 Проблеми філософії права. – 2005. – Том III. – № 1-2. лено все, що не заборонено законом” – особами; 2) “дозволено все, що прямо передбачено в законі” – представниками держави. Таким чином, розглянувши у вигляді силогізму позицію, згідно якої принципи права (зокрема, за- гальні) пронизані ідеєю самоцінності та автономії людини, можна констатувати, що є достатньо під- став для виділення свободи як всезагального прин- ципу права. Це, по-перше, її тлумачення як атри- буту особистості, що передбачає можливість само- визначення і творчого пошуку; по-друге, сам істо- ричний процес формування права, кожен наступ- ний крок якого був пов’язаний із утвердженням свободи як його сутнісної ознаки; по-третє, вира- ження свободи тією чи іншою мірою принципами демократизму, гуманізму, рівності, справедливості, взаємної відповідальності держави та особи; по- четверте, конституційне закріплення – “Кожна лю- дина має право на вільний розвиток своєї особи- стості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей, та має обов’язки перед сус- пільством, в якому забезпечується вільний і всебіч- ний розвиток її особистості” (ст. 23 КУ). Закріплюючи відповідність автономії волі (вну- трішньої властивості) і волевиявлення (її зовніш- нього прояву) суб’єкта права, принцип свободи уз- годжує рішучість індивіда бути самим собою і пов- ноту його життєвих проявів із простором юридич- них дозволів і заборон, стимулів та обмежень. І як умова розвитку індивіда і суспільства в цілому є критерієм для інших принципів права, визначає їх засадничість та загальнозначущість. Список літератури 1. Андрусяк Т. Г. Теорія держави і права. – Львів: Фонд “Право України”, 1997. 2. Бердяев Н. А. О рабстве и свободе человека / Царс- тво Духа и царство Кесаря. – М.: Республика, 1995. 3. Загальна теорія держави і права / За редакцією академіка АПрН України, доктора юридичних наук, професора В. В. Копєйчикова. – К.: Юрінком, 1997. 4. Загальна теорія держави і права: [Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів] / М. В. Цвік, В. Д. Ткаченко, Л. Л. Богачова та ін.; За ред. М. В. Цвіка, В. Д. Ткаченка, О. В. Петриши- на. – Харків: Право, 2002. 5. Ильин И. А. О сущности правосознания / Соч.: В 10 т. – М.: Русская книга, 1994. – Т. 4. 6. Кельман М. С., Мурашин О. Г., Хома Н. М. Зага- льна теорія держави та права: Підручник. – Львів: “Новий Світ – 2000”, 2003. 7. Козловський А. А. Право як пізнання: Вступ до гносеології права. – Чернівці: Рута, 1999. 8. Колодій А. М. Принципи права України: Монографія. – К.: Юрінком Інтер, 1998. 9. Левицкий С. А. Трагедия свободы. – М.: Канон, 1995. 10. Нерсесянц В. С. Право – математика свободы. Опыт прошлого и перспективы. – М.: Юрист, 1996. 11. Популярна юридична енциклопедія / Кол. авт.: В. К. Гіжевський, В. В. Головченко… В. С. Ковальсь- кий (кер.) та ін. – К.: Юрінком Інтер, 2002. 12. Свобода. Равенство. Права человека / Просвети- тельская группа по правам человека, Правозащит. центр “Мемориал”. – М., 1997. 13. Скакун О. Ф. Теория государства и права: Учеб- ник. – Харьков: Консум; Ун-т внутр. дел, 2000. 14. Циппеліус Р. Філософія права: Підручник. – К.: Тандем, 2000. О. П. Донченко СВОБОДА КАК ВСЕОБЩИЙ ПРИНЦИП ПРАВА Свобода как онтологическая сущность права подчеркивает его персоналистическую, личностную направленность в цивилизованном социуме. Выступая при этом всеобщим принципом права, свобода также является исходным началом для других принципов права и во многом определяет их содержание. O. P. Donchenko FREEDOM AS THE UNIVERSAL PRINCIPLE OF RIGHT Freedom as the ontological essence of right underlines its personalistic and personal orientation in civi- lized society. Coming forward as the universal principle of right, freedom also is the initial beginning of other principles of right and in a great deal determines their maintenance.

Свобода як всезагальний принцип права

Репозитарії

Схожі ресурси