Екологічна справедливість як критерій громадянського суспільства (рефлексія над досвідом США)

Рассматриваются вопросы взаимосвязи экологической проблематики с (хранение и переработка вредных отходов, функционирование экологически опасных предприятий и т.п.) подходами к развитию экологической политики и экологического права с принципами социальной справедливости и равенства. Экологическая спр...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2005
1. Verfasser:	Гардашук, Т.В.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України 2005
Schlagworte:	Аксіологія права: принципи свободи, рівності і справедливості
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/11910
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Екологічна справедливість як критерій громадянського суспільства (рефлексія над досвідом США) / Т.В. Гардашук // Проблеми філософії права. — 2005. — Т. III. — С. 286-292. — Бібліогр.: 22 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-11910
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-119102010-09-08T12:01:35Z Екологічна справедливість як критерій громадянського суспільства (рефлексія над досвідом США) Гардашук, Т.В. Аксіологія права: принципи свободи, рівності і справедливості Рассматриваются вопросы взаимосвязи экологической проблематики с (хранение и переработка вредных отходов, функционирование экологически опасных предприятий и т.п.) подходами к развитию экологической политики и экологического права с принципами социальной справедливости и равенства. Экологическая справедливость определяется как реализация права людей в демократическом обществе на безопасную окружающую среду независимо от их возрастной, гендерной, классовой, расовой, культурно-этнической принадлежности и имущественного статуса. На опыте становления движения за экологическую справедливость в США анализируются причины экологической несправедливости, а также возможные подходы ее преодоления путем активизации гражданской инициативы и включения концепта справедливости в экологическую политику и право. Questions of interconnections between environmental issues (storage and treatment of harmful wastes, operation of polluting enterprises, etc.) and approaches to the development of environmental policy and laws are considered. Environmental justice is defined as realization of human right to the clean environment in the democratic society and as equal treatment of people of all age, gender, racial, ethnic-cultural and income groups. The causes of environmental injustice are analyzed with regards to the USA’s experience of environmental justice movement; approaches to overcoming of environmental injustice through enforcement of civic activities and incorporation of the concept of environmental justice into environmental policy and laws are considered as well. 2005 Article Екологічна справедливість як критерій громадянського суспільства (рефлексія над досвідом США) / Т.В. Гардашук // Проблеми філософії права. — 2005. — Т. III. — С. 286-292. — Бібліогр.: 22 назв. — укр. 1818-992X http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/11910 uk Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Аксіологія права: принципи свободи, рівності і справедливості Аксіологія права: принципи свободи, рівності і справедливості
spellingShingle	Аксіологія права: принципи свободи, рівності і справедливості Аксіологія права: принципи свободи, рівності і справедливості Гардашук, Т.В. Екологічна справедливість як критерій громадянського суспільства (рефлексія над досвідом США)
description	Рассматриваются вопросы взаимосвязи экологической проблематики с (хранение и переработка вредных отходов, функционирование экологически опасных предприятий и т.п.) подходами к развитию экологической политики и экологического права с принципами социальной справедливости и равенства. Экологическая справедливость определяется как реализация права людей в демократическом обществе на безопасную окружающую среду независимо от их возрастной, гендерной, классовой, расовой, культурно-этнической принадлежности и имущественного статуса. На опыте становления движения за экологическую справедливость в США анализируются причины экологической несправедливости, а также возможные подходы ее преодоления путем активизации гражданской инициативы и включения концепта справедливости в экологическую политику и право.
format	Article
author	Гардашук, Т.В.
author_facet	Гардашук, Т.В.
author_sort	Гардашук, Т.В.
title	Екологічна справедливість як критерій громадянського суспільства (рефлексія над досвідом США)
title_short	Екологічна справедливість як критерій громадянського суспільства (рефлексія над досвідом США)
title_full	Екологічна справедливість як критерій громадянського суспільства (рефлексія над досвідом США)
title_fullStr	Екологічна справедливість як критерій громадянського суспільства (рефлексія над досвідом США)
title_full_unstemmed	Екологічна справедливість як критерій громадянського суспільства (рефлексія над досвідом США)
title_sort	екологічна справедливість як критерій громадянського суспільства (рефлексія над досвідом сша)
publisher	Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України
publishDate	2005
topic_facet	Аксіологія права: принципи свободи, рівності і справедливості
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/11910
citation_txt	Екологічна справедливість як критерій громадянського суспільства (рефлексія над досвідом США) / Т.В. Гардашук // Проблеми філософії права. — 2005. — Т. III. — С. 286-292. — Бібліогр.: 22 назв. — укр.
work_keys_str_mv	AT gardašuktv ekologíčnaspravedlivístʹâkkriteríjgromadânsʹkogosuspílʹstvarefleksíânaddosvídomsša
first_indexed	2025-07-02T14:03:15Z
last_indexed	2025-07-02T14:03:15Z
_version_	1836544159998017536
fulltext	АКСІОЛОГІЯ ПРАВА: ПРИНЦИПИ СВОБОДИ, РІВНОСТІ І СПРАВЕДЛИВОСТІ 286 Проблеми філософії права. – 2005. – Том III. – № 1-2. © 2005 Т. В. Гардашук Інститут філософії імені Г. С. Сковороди НАН України ЕКОЛОГІЧНА СПРАВЕДЛИВІСТЬ ЯК КРИТЕРІЙ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА (РЕФЛЕКСІЯ НАД ДОСВІДОМ США) Справедливість належить до одвічних і най- більш значущих ідеалів людства, а прагнення спра- ведливості ще з прадавніх часів пронизує практи- чно всі сфери людського життя. Вона, за визначен- ням В. П. Горбатенка, є “визначальною ознакою і невід’ємним механізмом регулювання людських відносин, пов’язаних з пануванням і підпорядку- ванням, необхідністю підтримання взаємоповаги між людьми, гармонізації різних, у тому числі про- тилежних (конкуруючих) інтересів” [6, c. 150]. Водночас справедливість виступає не лише як принцип організації суспільних відносин, а й є суттєвою складовою соціальної психології, оскі- льки втілює почуття, вимоги і сподівання людей щодо організації певних сфер життя та способів розв’язання нагальних життєвих питань. Дотри- мання об’єктивних критеріїв справедливості та сприйняття справедливості суспільством загалом та його окремими групами впливає на єдність суспільства, життєздатність і стабільність його політичного ладу. У цьому виявляється соціа- льно-регуляторна функція справедливості [1, c. 108-109]. Відповідно, справедливість – це скла- дне й багатогранне явище, яке набуває різнома- нітних і специфічних проявів у різних сферах життя, потребуючи розробки конкретних підхо- дів до їх розв’язання, які враховували б універ- сальні характеристики принципу справедливості та специфічні умови його дотримання. Як зазначає В. П. Горбатенко, справедливість як за змістом, так і за етимологією своїми вито- ками сягає права. Спираючись на існуючі в сус- пільних науках підходи, із сучасної правової то- чки зору справедливість може бути визначена як внутрішня властивість і якість права; нормативне поняття моралі, що відіграє значну роль у соціа- льно-політичній і правовій свідомості людей; соціальна цінність, захищати й культивувати яку в умовах демократичного розвитку покликана вся система права. Принцип справедливості пе- ребуває в тісному взаємозв’язку з принципами “права”, “законності” і “рівності”. Він поширю- ється як на реально існуючий, так і на уявний (ідеальний) стан справ у суспільстві, виступає в ролі належного імперативу, відповідно сутності правам і потребам людини. Справедливість та- кож виступає критерієм оцінки різноманітних відносин у житті суспільства [6, c. 151]. В етиці справедливість визначають як зага- льну моральну санкцію спільного життя людей, що розглядається під кутом бажань, інтересів, обов’язків, які вступають між собою в певні су- перечності. Справедливість стосується людських взаємин у всіх їх суспільно значущих сферах життєдіяльності – від сфери міжособових стосу- нків до міжнародних відносин. Специфічним предметом справедливості є благо та зло спіль- ного існування в межах єдиного соціального простору. Тому справедливість визначають та- кож як спосіб відношення людини до іншої осо- би, що опосередкований відношенням до благ, на які вони обоє претендують. Відповідно справед- лива людина та справедливе суспільство це такі, що можуть віднайти моральну міру у розподілі благ, а моральною може вважатися така міра, яка влаштовує усіх і на яку отримано згоду тих, на чию долю випадає більше негараздів [7, c. 622-624]. Одна з оригінальних сучасних теорій соціаль- ної справедливості була розроблена американсь- ким філософом Дж. Ролзом у праці “Теорія спра- ведливості”, що побачила світ 1971 року. “Спра- ведливість, – визначає Дж. Ролз, – є найпершою чеснотою суспільних інституцій. Достоту як іс- тина для філософських систем. Хоч би яка дола- дна й ощадлива була ця чи та теорія, але, якщо вона виявляється неістинною, її слід відкинути або ж переглянути, переробити; подібним же чи- ном і закони й інституції мають бути рефо- рмовані чи скасовані, коли вони виявляються несправедливими”. І далі: “Єдине, що дозволяє нам миритися з хибною теорією, – це брак кра- щої філософської думки; тож аналогічно: не- справедливість буває стерпною лише тоді, коли необхідно уникнути ще більшої несправедливо- сті” [10, c. 26-27]. Синтетична теорія справедливості Дж. Ролза пропонує ідеально-типову модель справедливо- сті в сучасних ліберально-демократичних суспі- Т. В. Гардашук Проблеми філософії права. – 2005. – Том III. – № 1-2. 287 льствах. Дж. Ролз стверджує, що суспільство є добре організованим тоді, коли його не лише задумано для зростання блага його членів, а й коли воно ще дієво регулюється котроюсь гро- мадянською концепцією справедливості. Тоді громадянська концепція справедливості є такою, що складає фундаментальне право добре органі- зованої людської спільноти [10, c. 28]. Нормативну основу теорії справедливості Дж. Ролза складають два принципи, які полягають ось у чому: по-перше, кожна людина повинна мати рівні права щодо найбільш загальної схеми рівних основних свобод, сумісних з подібними схемами свобод для інших; по-друге, соціальна та економічна нерівність має бути облаштована таким чином, щоб бути наближеними до найбі- льшої очікуваної вигоди для найменш успішних членів суспільства і забезпечували відкритий до- ступ до посад і становища для всіх за умов чесної рівності можливостей. Основні громадянські права і свободи мають фіксуватися справедливою конституцією на під- ставі ухвалення суспільством базових принципів справедливості. Розробляння справедливих зако- нів і механізмів соціально-економічної політики, а також шляхів безпристрасного застосування справедливих правил і законів, становить насту- пну фазу законодавчого процесу. Аналізуючи теорію справедливості Дж. Ролза, Ж. Рюс звертає увагу на те, що на формування засадничих принципів цієї теорії значний вплив справила американська філософська традиція, відповідно до якої основу теорії Дж. Ролза скла- дає безперервність між етикою та політикою [11, c. 569-570]. Поряд з вимогою рівності у наданні прав має дотримуватися принцип, відповідно до якого соціально-економічні нерівності мають були справедливими за певних умов. Саме цей принцип, на думку Ж. Рюс, дозволяє Ролзові уникнути “пасток егалітаризму”, або зрівнялівки, який спрямовує свою увагу не на абсолютну рів- ність, а на рівновагу та розподіл вигод і ресурсів, на рівновагу, яка утримується завдяки забезпе- ченню особливих обставин з метою гарантувати кожному максимум свобод і вільний доступ до стану активного громадянина (курсор наш – Т.Г.). Отже, справедливість визначається саме завдяки такому гнучкому розподілові суспільних обов’язків і ролей, організованих на користь тих, хто перебуває у найменш вигідному становищі. Теорія справедливості Дж. Ролза справила значний вплив на подальший розвиток політич- ної теорії, оскільки заклала початок важливому принципові, згідно з яким економічні вигоди мають розподілятися у такий спосіб, щоб люди, поставлені в найменш сприятливі умови, могли здобути собі більше економічних вигод, аніж за будь-якої іншої системи. З часу свого оприлюд- нення теорія справедливості Дж. Ролза знаходить щонайширше застосування для аналізу різних сфер суспільного життя та прийняття рішень. До традиційних досліджень щодо визначення сутності та шляхів досягнення соціальної спра- ведливості загалом та в окремих сферах суспіль- ного життя таких, як право [6; 8; 9; 12] або освіта [16], починаючи 1970-ми роками, додалися до- слідження, покликані дати відповідь на питання про те, як розв’язання екологічних проблем спів- відноситься з принципами соціальної справедли- вості та рівності [21, p. 93-106]. Сучасний американський соціолог М. Белл на перших сторінках книги “Вступ до екологічної соціології” наголошує на безпосередній взаємо- пов’язаності соціальної справедливості й рівно- сті з екологічною проблематикою [13, p. 2]. На його переконання, в суспільстві не лише має мі- сце нерівномірний розподіл наслідків екологіч- них проблем, а й сама соціальна нерівність є причиною виникнення екологічних проблем. Соціальна нерівність є одночасно наслідком і причиною забруднень, надмірного споживання, виснаження природних ресурсів, втрати природ- них біотопів, ризикованих технологій, швидкого зростання населення тощо. Наше розуміння соці- альної рівності та справедливості, на його переко- нання, впливають на наші оцінки екологічних про- блем і на наші уявлення про природу загалом. Проте питання взаємопов’язаності екологічної проблематики з принципом справедливості ще не набули достатнього висвітлення у вітчизняних дослідженнях і лише частково проаналізовані в наших попередніх дослідженнях [2; 3; 15]. Тому метою даного дослідження є визначення пробле- много поля, пов’язаного з виникненням екологі- чної несправедливості, а також засад дотримання принципу справедливості під час розв’язання екологічних проблем, та розроблянням шляхів її практичного досягнення в демократичному гро- мадянському суспільстві. Попередні розвідки з даної теми дозволяють зробити висновок про надзвичайну складність і багатоаспектність даної проблематики. Це зу- мовлено, по-перше, труднощами визначення по- няття справедливість, яка може виступати як мо- ральна та правова цінність, суспільний ідеал, елемент соціальної психології, що втілює настрої певної групи людей, принцип організації суспі- льних відносин різного рівня тощо; по-друге, Екологічна справедливість як критерій громадянського суспільства (рефлексія над досвідом США) 288 Проблеми філософії права. – 2005. – Том III. – № 1-2. справедливість є об’єктом дослідження багатьох наук – етики, соціальної філософії та соціального психології, філософії права; по-третє, спра- ведливість є критерієм ефективності соціально- економічної й екологічної політики на місце- вому, національному та міжнародному рівнях. У даному дослідженні ми звернемося до ана- лізу справедливості як реалізації права людей на чисте і безпечне довкілля, що становить не- від’ємну характеристику сучасного демократич- ного справедливого суспільства, не занурюючись при цьому у детальний аналіз справедливості в контексті глобальних екологічних проблем і справедливості як рівності поколінь [4]. В чому ж виявляється принцип справедливо- сті в контексті розв’язання екологічних проблем та здійснення екологічної політики? За свідченнями експертів, упродовж останніх десятиліть як ніколи досі значна кількість людей змушена жити в умовах, коли екологічний ризик стає частиною їхнього повсякденного життя. То- му поняття ризику посідає одне з провідних місць в сучасній екологічній політиці, яка має на меті повсюдне зменшення екологічних ризиків шляхом запровадження ефективних методів їх оцінки та управління факторами ризику. У тих випадках, коли екологічний ризик не може бути зведений до нуля, завданням екологічної полі- тики є забезпечення таких умов, за яких жодна із груп населення не піддавалася б значнішим не- гативним впливав за рахунок зменшення ризику інших груп населення. Тобто, згідно з принци- пами теорії справедливості Дж. Ролза, екологічна політика як важлива суспільна інституція не по- винна бути дискримінаційною по відношенню до певних верств населення, або, іншими словами, принцип справедливості має становити підґрунтя екологічної політики та слугувати критерієм її ефективності. Проте на практиці виявляється, що екологічні ризики далеко не завжди рівномірно розподіляються між різними сегментами суспіль- ства, які вирізняються за віковими, гендерними, майновими, класовими, расовими, етнічними, культурними ознаками. Найбільш гостро проблема нерівномірного розподілу екологічних ризиків постала в США, коли наприкінці 1970-х – початку 1980-х років з’явилися незаперечні факти, які свідчили, що певні верстви населення, здебільшого з низьким доходами значно більше піддаються негативним впливам з боку довкілля. Це відбувається, по-пе- рше, через те, що помешкання або робочі місця цих груп людей розташовані неподалік від зва- лищ та підприємств зі збереження чи переробки шкідливих відходів (“proximity-based” measure), через що відбувається забруднення повітря, води, ґрунтів, їжі тощо, а самі представники цих груп населення частіше працюють або проживають в умовах підвищеної небезпеки (“risk-based” measure). Подальші комплексні дослідження досить пе- реконливо продемонстрували, що підвищеному екологічному ризикові піддаються групи насе- лення, які проживають в умовах економічної не- стабільності, не мають доступу до належної сис- теми освіти й охорони здоров’я, а також ваго- мого політичного впливу на процес прийняття та впровадження рішень. З’ясувалося також, що кампанії, які здійснюють утилізацію та переро- бку шкідливих відходів, будівництво інших еко- логічно небезпечних об’єктів, при виборі місця розташування цих об’єктів орієнтуються насам- перед на те, де можна найдешевше придбати зе- млю для реалізації своїх планів і очікувати най- меншого опору з боку місцевого населення. В літературі цей феномен описаний поняттям нерівномірного розподілу екологічних ризиків, або поняттям екологічної несправедливості (en- vironmental injustice). Громадська стурбованість щодо нерівномірного розподілу екологічних ри- зиків виявляється у турботі про екологічну спра- ведливість (environmental justice) [17, p. 231-253; 19, p. 275-299; 20, p. 480-489]. Екологічна справедливість визначається як рі- вноправне ставлення до груп людей незалежно від їхньої расової, етнічної та культурної прина- лежності чи майнового стану в процесі розвитку, впровадження та удосконалення екологічного законодавства, екологічного регулювання, здійс- нення різноманітних програм і проектів тощо. Рівноправне ставлення (обходження) передбачає, що жодна з груп населення не повинна переби- рати на себе більшу частку негативних екологіч- них наслідків оперування промисловими, муні- ципальними або комерційними підприємствами, чи під час упровадження національних, регіона- льних або місцевих програм і проектів [22]. На практиці турбота про екологічну справед- ливість виявилася в об’єднанні зусиль таких двох типів суспільних рухів, як рух за соціальну спра- ведливість, або права людини, та різноманітні екологічні рухи, поклавши початок рухові за екологічну справедливість (environmental justice movement), який об’єднав людей різних рас і на- ціональностей і пройшов шлях розвитку від міс- цевих об’єднань громадян та їхніх регіональних мереж до загальнонаціонального руху США. Т. В. Гардашук Проблеми філософії права. – 2005. – Том III. – № 1-2. 289 Витоки руху за екологічну справедливість вбачають у страйку чорношкірих працівників сміттєпереробних об’єктів у Мемфісі, котрі ви- магали поліпшення умов їхньої праці та платні, яка б відповідала рівневі ризику для здоров’я та життя. Наступний крок – виступ населення сере- днього достатку з околиць Хьюстону 1979 року за поліпшення санітарних умов утримання зва- лищ поблизу місць проживання, коли місцева громада створила організацію під назвою Група дії північно-східної громади (Northeast Commu- nity Action Group – NECAG) з метою обстою- вання своїх екологічних прав в межах чинного цивільного громадянського законодавства. Зре- штою, важливим кроком у становленні руху за екологічну справедливість, що стимулював до- слідження та широку загальнонаціональну дис- кусію щодо включення питання про перегляд підходів до здійснення екологічної політики з метою зменшення нерівностей у розподілі еко- логічних ризиків, став масовий виступ 1982 року населення графства Уорен (Warren County), що у Північній Кароліні, проти розміщення звалищ для збереження шкідливих відходів (поліхлори- нованих біфенілів). Оскільки близько 20 % насе- лення цього графства становить чорношкіре на- селення, в політичному лексиконі США з’яви- лося поняття “екологічного расизму” як цілесп- рямованого обмеження екологічних прав насе- лення за расовою ознакою. Проте, як згодом було показано Е. Рінквістом, нерівномірний розподіл екологічних ризиків що- до певних груп населення є не стільки наслідком цілеспрямованої дискримінації, скільки ре- зультатом нерівного поділу політичної влади, яка є функцією добробуту, освіти організаційного досвіду та досвіду безпосередньої участі в політичному житті. Оскільки саме такого до- свіду історично бракує расовим та етнічним меншинам і бідноті, то вибір місця дислокації екологічного небезпечних об’єктів визначається насамперед політичною раціональністю компа- ній, а не цілеспрямованою етнічно-расовою дис- кримінацією [17, p. 242]. Компанії беруть насам- перед до уваги такі обставини, як низький рівень громадянської та екологічної свідомості насе- лення, що дозволяє дешево придбати землі і ро- бочу силу, а також заощадити на безпечних, але більш коштовних технологіях, санітарно-гігієні- чних і освітньо-інформаційних заходах тощо. Розповсюдженість подібної практики визнана й колишнім Віце-президентом США Альбертом Гором у книзі “Земля у рівновазі”, де він зазна- чає: “Фактично це американська традиція: три- валий час відходи скидалися на найдешевші й найменш придатні землі в районах, що оточені менш удачливими громадянами” [5, c. 153]. Свідченням того, що поняття екологічної не- справедливості не є синонімом расової дискри- мінації, а питання екологічної справедливості охоплюють не лише расові й інші етнічні мен- шини, є широка участь жінок і жіночих організа- цій в рухові за екологічну справедливість та по- всюдне зниження екологічних ризиків, які в по- вний голос висувають на порядок денний пи- тання про безпосередній зв’язок між ризиком захворювання на рак (зокрема рак молочної за- лози) та станом довкілля й санітарно-гігієніч- ними умовами праці на виробництвах, де залу- чені переважно жінки; дитячою захворюваністю та умовами їх харчування, проживання і на- вчання тощо [18, p. 2-23]. Остаточною інституалізацією руху за еколо- гічну справедливість стало проведення Екологі- чного саміту лідерів кольорових менших (First National People of Color Environmental Leadership Summit), що відбувся у Вашингтоні 1992 року за участі понад 600 представників з усіх куточків США та інших країн, а також представників по- міркованого екологічного руху. Наслідком роботи саміту стало вироблення 17 принципів екологічної справедливості, які мали слугувати також критерієм формування та оці- нки соціально-економічної та екологічної полі- тики. Стисло ці принципи можуть бути зведе- ними до наступного. По-перше, екологічна спра- ведливість має досягатися шляхом зменшення соціальної несправедливості. По-друге, має бути гарантована участь усіх верств населення, у тому числі меншин, бідноти і жінок, у процесі прийн- яття та впровадженні рішень під час проектної діяльності, не виключаючи їхньої участі у тра- диційних реформістських екологічних групах. По-третє, необхідно спільними зусиллями дома- гатися зменшення рівнів забруднення довкілля як запоруки запобігання та зниження ризиків для усіх громадян. Головним підсумком інституалі- зації руху за екологічну справедливість стало ус- відомлення того, що громадяни мають брати без- посередню участь у процесі прийняття та впро- вадження рішень як на урядовому, так і на при- ватному рівнях, зокрема впливаючи на рішення компаній щодо розміщення тих чи тих об’єктів. При цьому мають широко використовуватися традиційні механізми лобіювання екологічних інтересів населення та природоохоронних груп, механізми консультативної допомоги з боку уря- дових структур, освітньо-інформаційна підтрим- Екологічна справедливість як критерій громадянського суспільства (рефлексія над досвідом США) 290 Проблеми філософії права. – 2005. – Том III. – № 1-2. ка з боку наукових інституцій, інформаційних центрів, університетів тощо. Можемо зробити висновок, що екологічна не- справедливість має місце там і тоді, де і коли по- рушується один із базових принципів теорії справедливості, а саме, згідно з Дж. Ролзом, по- рушується суспільна рівновага, яка утримується завдяки забезпеченню особливих обставин з метою гарантувати кожному максимум свобод і вільний доступ до стану активного громадянина. Становлення руху за екологічну справедли- вість свідчить про те, що екологічні проблеми заторкують усі верстви населення, а турбота про якість довкілля виявляє рівень екологічної стур- бованості різноманітних верств населення, а не лише університетської еліти, готовність і волю місцевих громад до участі у процесі прийняття рішень, які можуть впливати на якість навколи- шнього середовища та життя людей. Обстою- вання екологічної справедливості є невід’ємним від руху за соціальну справедливість та грома- дянські права загалом. Становлення руху за екологічну справедли- вість засвідчує обмеженість централізованого підходу, тобто підходу “згори” до формування екологічної політики, підтверджуючи натомість необхідність урахування прав, настроїв і очіку- вань місцевого населення, місцевих громад як суб’єктів екологічної політики й екологічного права, коли місцеві громади не погоджуються з роллю пасивних виконавців рішень “згори”, а вимагають права голосу в ухваленні тих рі- шень, пов’язаних із впливами на якість довкілля, здоров’я та умови життя. Досвід інституалізації руху за екологічну справедливість у США продемонстрував спро- можність соціальних груп з низькими статками (здебільшого до них належать расові й етнічні меншини), які історично обмежені в своїй полі- тичній, правовій та економічній силі, поставити на порядок денний розв’язання низки важливих екологічних проблем (розміщення та оперування екологічно небезпечних виробництв; зниження свинцевого забруднення; обмеження на викорис- тання певних груп особливо небезпечних пести- цидів; поліпшення санітарно-гігієнічних умов проживання, навчання та праці людей низького та середнього статку; поліпшення умов доступу до інформації та участі в прийнятті рішень), ви- користовуючи при цьому систему чинного екологі- чного законодавства і бюрократичні механізми різ- них рівнів [20, p. 484]. Рушійною силою цього про- цесу визначено підвищення екологічної свідомості населення, вияв громадянської ініціативи знизу та здатність громади до самоорганізації. Розвиток руху за екологічну справедливість називають однією із визначальних тенденцій розвитку екологізму 1990-х років, яка вносить принципово нові риси у контекст формування екологічної політики порівняно з попередніми десятиліттями [17] та визначає перспективи роз- витку екологічної політики та екологічного права у ХХІ столітті [14]. Починаючи 1990-ми роками у США різнома- нітні аспекти нерівномірного розподілу екологі- чного ризику привертають пильну увагу пред- ставників наукових і бізнесових кіл, політичних експертів та аналітиків, представників помірко- ваного екологічного та феміністського рухів, по- літиків різних рівнів. Питання екологічної спра- ведливості посідає одне з провідних місць у про- грамах діяльності як урядових, так і неурядових організацій, створюючи сприятливе підґрунтя для політичних змін [13, p. 22-23]. За цей час у США ухвалено низку ґрунтовних досліджень щодо розподілу екологічних ризиків між різними групами населення, зокрема здійс- нених Комісією з расової справедливості (Com- mission for Racial Justice, 1997), Президентом Б. Клінтоном ухвалено спеціальний Меморандум (President Clinton’s Executive Order 12898, Feb- ruary 11, 1994), підготовлено документи, спря- мовані на зменшення екологічної несправедли- вості (“Federal Action to Address Environmental Justice in Minority Populations and Low-Income Populations”), концепт екологічної справедливо- сті включено до Національного акту з екологіч- ної політики (National Environmental Policy Act – NEPA), а в Агенції з охорони довкілля (EPA) 1992 року створено Офіс з екологічної рівності, який 1994 року перейменований у Офіс з еколо- гічної справедливості (OEJ). Різні аспекти екологічної справедливості – етико-філософські, політико-правові, економічні, медичні, освітньо-інформаційні, – складають ва- жливу тему досліджень багатьох провідних уні- верситетів (наприклад, Natural Resources Leader- ship Institute, North Caroline State University; Nicolas School of the Environmnet and Earth Sci- ences, Duke University; Institute for Governmental Service, University of Maryland; Department of Po- litical Science, East Caroline University) та нау- ково-дослідних установ (National Institute of En- vironmental Health Science) США, які тісно спів- працюють з неурядовими організаціями та міс- цевими громадами з метою практичного втілення принципів екологічної справедливості, поліп- Т. В. Гардашук Проблеми філософії права. – 2005. – Том III. – № 1-2. 291 шення якості довкілля та зменшення соціальної напруги, розв’язання конфліктів тощо. Дослідження вчених і аналітиків спрямовані головним чином на визначенні причин, що при- зводять до негативних екологічних наслідків для певних груп населення, дозволили зробити ви- сновок, що досягнення екологічної справедливо- сті залежить значною мірою від усунення низки невизначеностей на теоретичному рівні. Зокрема, це пов’язане із труднощами визначення таких ключових понять, як рівність, справедливість, ризик, оцінка ризику, дискримінація тощо. На- приклад, оцінка ризику з позицій науки має ви- значатися як сфера об’єктивного наукового ана- лізу, вільного від ціннісних і моральних оцінок. Проте менеджмент ризику, тобто управління ри- зиком, прийняття рішень з метою зниження ри- зиків тощо, є вже сферою, де об’єктивні дані та висновки й рекомендації науки трансформу- ються у прийнятну політику, яка має брати до уваги увесь діапазон цінностей – соціальних, екологічних, етнокультурних тощо задля вироб- лення одного можливого рішення. Вплив місцевих громад на політичну владу та їхня безпосередня участь в управлінських проце- сах на місцевому рівні не лише є суттєвим кро- ком у напрямі досягнення соціальної справедли- вості та поліпшенню стану довкілля, а й може стати вагомою відповіддю на дії компаній та ко- рпорацій, які, діючи на принципом ринкової (ка- піталістичної) раціональності, прагнуть розта- шувати екологічно непривабливі виробництва якомога далі від головних офісів, там, де можна найдешевше придбати землю та отримати доступ до інших природних ресурсів, знайти дешеву ро- бочу силу, очікуючи найменшого опору з боку місцевого населення. Тому, рух за екологічну справедливість є не невід’ємною складовою гро- мадянського суспільства, а дотриманням прин- ципів екологічної справедливості – критерієм демократії і прав людини. Дослідження різних аспектів екологічної справедливості, принципи екологічної справед- ливості, розроблені активістами екологічного та громадянського руху, формування національної екологічної політики та розвитку екологічного законодавства США можуть стати в пригоді на теренах України задля збагачення підходів до формування засад розбудови правової демокра- тичної держави, становлення підвалин громадян- ського суспільства, розвитку національної стра- тегії екологічної безпеки та екологічного зако- нодавства. Цей досвід також являє значний інте- рес для розвитку третього сектора в Україні, ре- презентованого неурядовими організаціями, та для місцевих громад, які мають усвідомити себе повноправними учасниками під час прийняття рішень, які заторкують їхні права, у тому числі й екологічні, та громадянські інтереси. Список літератури 1. Барманова Ю. І. Політична соціологія. – Київ: Аналітичний центр вивчення суспільства. – 2003. 2. Гардашук Т. В. Рух за екологічну справед- ливість: спроба екстраполяції на Україну // Зміни в свідомості українського суспільства на зламі тисячоліть. – К.: Вид.дім. “КМ Akademia”, 2001. 3. Гардашук Т. В. Ідея справедливості в сучас- ному екологізмі // Філософська думка. 2003. – № 1. 4. Гардашук Т. В. Концептуальні засади сучасного екологізму // Концептуальні виміри екологічної свідомості. – Київ: 2003. 5. Гор А. Земля у рівновазі: Екологія і людсь- кий дух. – К.: “Інтенлсфера”, 2001. 6. Горбатенко В. П. Справедливість як соціа- льно-правова цінність // Проблеми філософії права. – 2003. – Т. 1. 7. Гусейнов А. А. Справедливость // Новая фи- лософская энциклопедия. – М.: Мысль, 2001. – Т. 3. 8. Кузнєцов В. І. Філософія права. Історія та сучасність. – К.: Стилос; Фолиант, 2003. 9. Рікер П. Право і справедливість / Пер. із фр. – К.: Дух і літера, 2002. 10. Ролз Дж. Теорія справедливості. – Київ: Вид-во Соломії Павличко ”Основи”, 2001. 11. Рюс Ж. Поступ сучасних ідей: панорама новітньої науки / Пер. з фр. В.Шовкун. – К.: Ос- нови, 1998. 12. Циппеліус Р. Філософія права / Пер. з нім. – Київ: Тандем, 2000. 13. Bell M. M. An Invitation to Environmental Sociology. – London; New Delhi, 1998. 14. Bullard R. D. Environmental Justice in the 21st Century (Environmental Justice Resource Cen- ter, University of Florida) // http: // www.ejrc.cau.edu/ejinthe21century.htm 15. Gardashuk T. Environmental justice and en- vironmental policy in the modern world // 5th In- ternational Conference on Ethics and Environmental Policies “Business Styles and Sustainable Develop- ment” (Kyiv, April 2 – 6, 2003). – Kyiv, 2003. 16. Justice, Ideology, and Education / Ed. by: Ed- ward Stevens, Ir., George H. Wood. – McGraw-Hill, Inc., 1992. Екологічна справедливість як критерій громадянського суспільства (рефлексія над досвідом США) 292 Проблеми філософії права. – 2005. – Том III. – № 1-2. 17. Ringquist E. J. Environmental Justice: Nor- mative Concerns and Empirical Evidence //Environ- mental Policy in the 1990s: Reform or Reaction? / 3rd ed./ Ed. by N. J. Vig, M. E. Kraft. – Washington, D.C., 1997. 18. Rocheleau D., Tomas-Slayter B., Wargary E. Gender and Environment // Feminist Political Ecol- ogy: Global Issues and Local Experiences. – Lon- don; New-York: Routledge, 1996. 19. Rushefsky M. K. Elites and Environmental Policy // Environmental Politics and Policy: Theory and Evidence / Ed. by J. P. Lester. – Durham; Lon- don: Duke. Univ. Press., 1995. 20. Theodore M. K. Environmental Justice // Ma- jor Environmental Issues: Facing the 21st Century. — Prentice Hall PRT, 1996. 21. Thero D. P. Rawls and Environmental Ethics: A Critical Examination of the Literature // Envi- ronmental Ethics. – 1995. – Vol. 17. – N 1. 22. http://www.ces.ncsu.edu/depts/agecon/PIE/envjust2. html Т. В. Гардашук ЭКОЛОГИЧЕСКАЯ СПРАВЕДЛИВОСТЬ КАК КРИТЕРИЙ ГРАЖДАНСКОГО ОБЩЕСТВА (РЕФЛЕКСИЯ НАД ОПЫТОМ США) Рассматриваются вопросы взаимосвязи экологической проблематики с (хранение и переработка вредных отходов, функционирование экологически опасных предприятий и т.п.) подходами к разви- тию экологической политики и экологического права с принципами социальной справедливости и равенства. Экологическая справедливость определяется как реализация права людей в демократи- ческом обществе на безопасную окружающую среду независимо от их возрастной, гендерной, клас- совой, расовой, культурно-этнической принадлежности и имущественного статуса. На опыте станов- ления движения за экологическую справедливость в США анализируются причины экологической несправедливости, а также возможные подходы ее преодоления путем активизации гражданской ини- циативы и включения концепта справедливости в экологическую политику и право. T. V. Gardashuk ENVIRONMNETAL JUSTICE AS A CRITERION OF CIVIC SOCIETY (REFLECTION ON THE USA’s EXPERIENCE) Questions of interconnections between environmental issues (storage and treatment of harmful wastes, operation of polluting enterprises, etc.) and approaches to the development of environmental policy and laws are considered. Environmental justice is defined as realization of human right to the clean environment in the democratic society and as equal treatment of people of all age, gender, racial, ethnic-cultural and income groups. The causes of environmental injustice are analyzed with regards to the USA’s experience of envi- ronmental justice movement; approaches to overcoming of environmental injustice through enforcement of civic activities and incorporation of the concept of environmental justice into environmental policy and laws are considered as well.

Екологічна справедливість як критерій громадянського суспільства (рефлексія над досвідом США)

Institution

Ähnliche Einträge