З історії храмового будівництва в Мерефі у XVIII ст.
У статті висвітлюється роль церковних громад та адміністративних структур єпархії й загальний соціокультурний контекст храмового будівництва в містечку Мерефі (Слобожанщина) у другій половині ХVIII ст....
Збережено в:
| Дата: | 2012 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут історії України НАН України
2012
|
| Назва видання: | Краєзнавство |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/120904 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | З історії храмового будівництва в Мерефі у XVIII ст. / А. Зінченко // Краєзнавство. — 2012. — № 3. — С. 66-70. — Бібліогр.: 10 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-120904 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1209042017-06-14T03:02:36Z З історії храмового будівництва в Мерефі у XVIII ст. Зінченко, А. Церковно-історичне краєзнавство: витоки та сучасний дискурс У статті висвітлюється роль церковних громад та адміністративних структур єпархії й загальний соціокультурний контекст храмового будівництва в містечку Мерефі (Слобожанщина) у другій половині ХVIII ст. В статье освещается роль церковных общин и административных структур епархии, а также общий социокультурный контекст храмового строительства в городке Мерефе (Слобожанщина) во второй половине XVIII в. The article highlights the role of religious communities and administrative structures of the eparchy and the general socio-cultural context of temple building in the town Merefa (Slobozhanshchyna) in the second half of the eighteenth century. 2012 Article З історії храмового будівництва в Мерефі у XVIII ст. / А. Зінченко // Краєзнавство. — 2012. — № 3. — С. 66-70. — Бібліогр.: 10 назв. — укр. 2222-5250 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/120904 908(477):726 uk Краєзнавство Інститут історії України НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Церковно-історичне краєзнавство: витоки та сучасний дискурс Церковно-історичне краєзнавство: витоки та сучасний дискурс |
| spellingShingle |
Церковно-історичне краєзнавство: витоки та сучасний дискурс Церковно-історичне краєзнавство: витоки та сучасний дискурс Зінченко, А. З історії храмового будівництва в Мерефі у XVIII ст. Краєзнавство |
| description |
У статті висвітлюється роль церковних громад та адміністративних структур єпархії й загальний
соціокультурний контекст храмового будівництва в містечку Мерефі (Слобожанщина) у другій половині ХVIII ст. |
| format |
Article |
| author |
Зінченко, А. |
| author_facet |
Зінченко, А. |
| author_sort |
Зінченко, А. |
| title |
З історії храмового будівництва в Мерефі у XVIII ст. |
| title_short |
З історії храмового будівництва в Мерефі у XVIII ст. |
| title_full |
З історії храмового будівництва в Мерефі у XVIII ст. |
| title_fullStr |
З історії храмового будівництва в Мерефі у XVIII ст. |
| title_full_unstemmed |
З історії храмового будівництва в Мерефі у XVIII ст. |
| title_sort |
з історії храмового будівництва в мерефі у xviii ст. |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| publishDate |
2012 |
| topic_facet |
Церковно-історичне краєзнавство: витоки та сучасний дискурс |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/120904 |
| citation_txt |
З історії храмового будівництва в Мерефі у XVIII ст. / А. Зінченко // Краєзнавство. — 2012. — № 3. — С. 66-70. — Бібліогр.: 10 назв. — укр. |
| series |
Краєзнавство |
| work_keys_str_mv |
AT zínčenkoa zístorííhramovogobudívnictvavmerefíuxviiist |
| first_indexed |
2025-07-08T18:50:44Z |
| last_indexed |
2025-07-08T18:50:44Z |
| _version_ |
1837105829677891584 |
| fulltext |
КРАЄЗНАВСТВО, 3’2012
66
УДК 908(477):726
Арсен Зінченко (м. Київ)
З ІСТОРІЇ ХРАМОВОГО БУДІВНИЦТВА
В МЕРЕФІ У XVIII СТ.
У статті висвітлюється роль церковних громад та адміністративних структур єпархії й загальний
соціокультурний контекст храмового будівництва в містечку Мерефі (Слобожанщина) у другій полови-
ні ХVIII ст.
Ключові слова: храмове будівництво, парафіяни, церковна громада, духовне правління, благословенна
грамота, консисторія, ризниця, трапезна, вівтар, підвалини.
Спорудження нової церкви починалося, як
правило, з того, що церковна громада ухвалюва-
ла рішення про будівництво нової церкви. Після
цього починалося заготування будівельних ма-
теріалів та збір коштів. Відтак церковна громада
зверталася до духовного управління, яке здійсню-
вало управління парафіями на теренах одного –
двох повітів, з викладенням обставин, пов’язаних
із спорудженням храму, та з проханням клопота-
тися перед єпархіальним єпископом про надання
благословенної грамоти.
Тексти благословенних грамот містять кілька
шарів інформації. Перший з них випливає з са-
мого характеру духовного благословення, яким
владика надає дозвіл на спорудження храму;
з цим пов’язаний особливий урочистий стиль тек-
сту, специфічна пастирська тональність, зумов-
лена важливістю самого акту храмоздвиження.
Ще один шар інформації стосується конкрет-
них обставин спорудження храму: найменування
церкви, стан будівлі старої церкви, місце розта-
шування нової споруди, наявність ресурсів (мате-
ріалу, коштів), хід обговорення справи з будівни-
цтвом тощо. Документи відбивають різноманіття
місцевих обставин і перебігу подій, але вони зде-
більшого подібні в основних рисах і моделях со-
ціокультурної поведінки, що задавалися традиці-
ями певної культурної спільноти
Характерні, на наш погляд, обставини були
пов'язані із спорудженням кількох дерев'яних цер-
ков в містечку Мерефі на Слобожанщині в другій
половині XVIII ст.
Під час огляду церков у містечку Мерефі
Харківського полку в 1750 р. тамтешню церкву
Преображення Господнього було визнано занепа-
лою («обветшалой») і після Різдва наступного ро-
ку за вказівкою білгородського єпископа Йоасафа
її було запечатано. Парафіяни цієї церкви ухва-
лили («по общεму нашεмγ совεту», як записано
в їхньому проханні до Харківського духовного
правління) споруджувати новий храм. Вони по-
відомляли в духовне правління про підготовле-
ну належну кількість будівельного матеріалу
та домовленість з майстром будівельником: «на
онγю цεрковь божия вновε дεрεва доволноε чис-
ло заготовили котороε близъ той цεркви божиε
в готовности имεεтця и для пεрεстройки вновь
маистра а за надлεжащγю цεну приговорили и
жεлаемъ онγю цεркву вновь построить» [1, 2 –
2 зв.]*1. На жаль, у переважній більшості випад-
ків, документи про храмове будівництво імені
майстра-будівничого не вказують. Відомі лише
окремі приклади договорів громади з майстром-
будівничим, з яких дізнаємося ім’я майстра, умо-
ви, які ставила перед ним громада, та оплату ро-
біт, пов’язаних зі спорудженням храму [3].
Парафіяни Преображенської церкви просили
духовне правління клопотатися перед єпископом
про видачу благословенної грамоти на закладан-
ня й спорудження нової церкви [1, 1]. 23 черв-
ня 1751 р. єпископ Білгородський поставив резо-
люцію про надання такої грамоти й вирядження
для освячення закладення церкви одного з єпар-
хіальних соборних священиків [1, 1-а].
У благословенній грамоті, яка починала-
ся згадкою про місцеві обставини, давався до-
звіл на закладення храму «по церковному чино-
положению и по новоисправному московскому
*1 Прохання до духовного правління підписали
мереф’янський сотник Матвій Щербина, священик
Преображенської церкви Андрій Іванов, ктитор Федір
Гапон з товаришами, парафіяни. Преображенський храм у
Мерефі існував ще до 1700 р. 1711 р. під час набігу татар
він згорів. Наступного року парафіянам було видано бла-
гословенну грамоту на спорудження нового храму з тією-
таки назвою. Його було відновлено 1818 р., однак історико-
статистичний опис Харківської єпархії 1857 р. відзначає,
що на той час храм «до того стал ветх, что надлежало
закрыть его, и он закрыт» [2, 23].
ISSN 2222-5250
67
требнику», а далі вимагалося: «строить самымъ
добрым і искγснымъ маистεрством настоящую
ц[е]рковь». Епископській консисторії йшлося пе-
редовсім про те, щоб парафіяни не споруджува-
ли занадто малих церков. Тому у виданій грамо-
ті знаходимо вимогу щодо плану й висоти спору-
ди: «в длинγ двенадцать аршин (кромh папεрти
то есть трапεзh и олтаря) в ширину дεвяти ар-
шин, олтарь в длину семи аршинъ и в ширину
семь аршин да кромh того придhлать ризницу
по прεпорцыи такожε мhръ и папεрть строить в
прεпорцию олтаря высотою ц[е]рковь двεнадцати
аршинъ олтарь и трапεза в вышинγ семи аршинъ
кроме глав двεри цεрковнія в свhтлости вышинh
двγ[х] аршинъ и трεхъ чεтвεртεй в ширинγ [не-
розб.] такои жε мhры і боковыε двоε двεрεй стро-
ить. Окна в свhтлости в вышинγ дву аршинъ в
ширину аршинъ С вhршковъ оконъ в настоящεй
церкви поставить шесть в олтарh три в трапεзh
два». Вимагалося також, щоб вівтар було вла-
штовано «по прεпорцыи церкви», а верхи увінча-
но «жεлhзными чεтвεроконεчными крεстами а не
деревянными осмоконечными». За бажанням гро-
мада могла споруджувати більшу, ніж відзначалося
в цих вимогах, церкву [1, 3 – 3 зв.]*1. Далі в грамоті
йшлося про внутрішнє облаштування церкви.
З благословенної грамоти єпископа Білгород-
ського і Обоянського Йоасафа від 19 серпня 1754 р.
дізнаємося про те, що священик і парафіяни
церкви Миколи в містечку Мерефі Харківської
протопопії просили про спорудження нового
храму під тією-таки назвою, але в іншому місці,
бо стара споруда, «ц[е]рковь с[вя]титεля Хр[ис]
това Николая крышкою углами и подвалинами
вокрγг об[в]εтшала» [4, 1]*2.
На підставі донесення протопопа Григорія
Александрова про наявність заготовленого мате-
ріалу («на строεниε тоя ц[е]ркви явилось разного
дεрεва дγбовыхъ подвалинъ дватцать пять сосно-
вого правлεного триста гонты дв тысящи»), єпис-
коп і дав благословенну грамоту. Чин закладення
храму покладалося здійснити на ієромонаха білго-
родської катедри Арсенія, єпископ Йоасаф не за-
був нагадати, щоб цю посвяту було здійснено «по
но[во]исправному московскомγ Трεбникγ» [4, 2].
Так само й ця грамота фіксує й певні вимоги
щодо будівництва храму: вони стосувалися пла-
ну та висоти споруди, наявности ризниці й па-
ламарні, просвіту дверей, кількости та просві-
ту вікон: «по заложеεнїи вεлhть строить самымъ
добрым Ї искγснымъ майстεрствомъ чтоб насто-
ящая ц[е]рковь была длины дванадцать аршинъ
(кромh папεрти то εсть трапεзы) и олтаря в
ширинγ дεвять аршинъ, олтарь и папεрть длины и
ширины осьми аршинъ, а в высотγ дεвять аршинъ
да кромh того придhлать с правой стороны ол-
таря ризницγ а з лhвой пономарню по прεпорціи
по крайнεй мhрh длины и ширины три арши-
на двεри ц[е]рковныя в свhтлости вышины
аршинъ два и три чεтверти, ширины аршинъ
шесть вεршков, ризничные и пономарныε двεри
вышины полтрεтья аршина ширины аршинъ с
чεтвертью и в двεряхъ пороги нε вышε были какъ
в три вεршка. Окна в свhтлости вышины аршинъ
два ширины аршинъ с вεршком, и в настоящεй
ц[е]ркви оконъ поставить шεсть, а по краиней
мhрh чεтыре. в олтарh три, в трапезh три и как
на трапεзh, так и на настоящεй ц[е]ркви и олтарh
были устроεны главы в вышинγ по прεпорцїи ц[е]
ркви з жεлhзными чεтырεконεчными кр[ес]тами,
а не дεрεвянными осмоконεчными». Парафіянам
дозволялося будувати церкву і більших від вказа-
них у грамоті розмірів («и бγдε пожεлають и вышε
показанной мhры строить позволяется»). Нагляд за
дотриманням розмірів плану покладався на згада-
ного катедрального ієромонаха [4, 2]. Спорудження
храму було завершене 1759 р. [2, 22].
Укладачі грамоти вмістили і вказівку про те, як
належить розпорядитися старою храмовою спо-
рудою. Харківський протопоп мав простежити,
щоб «при строенїи ц[е]ркви ветхоε годноε дεрεво
употрεблять в строεниε новой ц[е]ркви а протчεе
ветхоε дεрεво употрεблять в цεрковноε топлεние
или на пεчεниε просфоръ а окромh того никомγ
никγды нε растощать» [4, 1]. Однак у травні 1760 р.
Харківське духовне правління вимушене бу-
ло вести розслідування того, що сталося з будів-
лею струхлявілої старої Миколаївської церква в
містечку Мерефі. Задля з’ясування обставин на
місце було виряджено представника духовного
правління священика Євдокима, якому доручено
«справиться со стариками, которым побитом цер-
ковь старая забрата» [4, 1]. Як видно з донесення
о. Євдокима, в число зібраних ним для бесіди
«стариков» увійшли титар Михайло Ратиця і брат-
чики Каленик Бондар, Василь Михайличенко,
Давид Ткач, Кузьма Кислий, Кіндрат Дейнека,
*1 Благословенну грамоту датовано 26 червня 1751 р.
*2 «Дело о постройке в сл. Мерефе вместо обветшалой
Николаевской церкви новой. Началось 1760 мая 19 д.»).
Церква Миколи – була найдавнішою з мереф’янських цер-
ков; першу з її будівель споруджено не пізніше 1655 р. 1711 р.
вона згоріла під час набігу татар [2, 22].
КРАЄЗНАВСТВО, 3’2012
68
Савелій Білашенко, Лаврентій Володин, Микита
Калачник. Братчики змогли вказати одне: церк-
ву забрав полковник Матвій Куликовський, але на
якій підставі – це їм було невідомо [4, 1].
В описі церков Харківського повіту за 1827 р.
стосовно Преображенської церкви відзначено:
«Церковь деревянная, весьма крепка. Построена
в 1756 г., а возобновлена в 1819 году поднятием
выше вверх, переделкою глав, покрытием ново-
ю гонтою и переделкою приделов. В ней престол
один во имя Преображения Господня. К продо-
лжению служения не имеет опасности» [5, 2].
Перелік мереф'янських храмів подаєть-
ся в історико-статистичному описі Харківської
єпархії за 1857 р., в якому відзначається, що
Мерефа є одним з найдавніших міст Слобідської
України, яке мало важливе стратегічне значення
на півдні Імперії. «Поныне еще видны остатки
бывшей здесь крепости», – відзначається в опи-
сі. Посилаючись на дані 1785 р., джерело відзна-
чає: «В той крепости церков деревянная во имя
Николая Чудотворца; при ней училище, в ко-
ем обучаються русской грамоте вольные люди;
в оной же крепости магезейн для ссыпания хле-
ба. А за крепостью две церкви деревянные, 1-я –
во имя Преображения Господня, 2-я – во имя
Архистратига Михаила, 8 лавок деревянных,
каждый год бывает три ярмарки: генваря 1, июня
24 и августа 6. До 1765 г. Мерефа была сотенным
местечком Харьковского полку. С 1765 года в ней
было комиссарское управление, а с 1780 г. оста-
лась она слободою» [6, 148].
Третій храм у Мерефі був присвячений Різдву
Богородиці. На початку XVIII ст. його було пе-
ренесено до Озерянської пустині, розташованої
за 3 версти від Мерефи. Замість нього у містеч-
ку 1710 р. збудували церкву, названу на честь
Архистратига Михаїла. Наприкінці століття
Озерянську пустинь було зачинено і її храм Різдва
Богородиці було перенесено до Мерефи, щоб замі-
нити занепалий Архангельський храм. Ця церква
була п'ятиверхою, хрестоподібною в плані. 1840 р.
всі п’ять глав храму були позолочені [6, 149]*1.
У квітні 1793 р. парафіяни Архангельської
церкви слободи Мерефи звернулися до еписко-
па Білгородського і Курського Феоктиста з про-
ханням дати благословення на закладення нової
церкви, оскільки стара церква «пришла ныне в
ветхость». Для спорудження нового храму во-
ни купили церкву в зачиненій Озерянській пус-
тині, маючи намір перевезти її до Мерефи.
Передбачаючи, що в єпископській консисторії не-
минуче виникне питання про наявність для церк-
ви «указной препорции земли», тобто орної зем-
лі та сінокосів для причету, громада запевняла,
що «вместо того по учиненному от нас с священ-
ником договору, как Его, так и церковных при-
четников без всякой нужды довольствовать мо-
жем» [8, 1 – 1 зв.]. Відповідно до заведеного ла-
ду у вирішенні таких справ, єпископська канце-
лярія зажадала думки місцевого духовного прав-
ління. Точка зору Харківського духовного прав-
ління була категоричною: «пока прихожане зем-
ли под церковь не дадут и на оную укрепления
от крепостных дел не представят, також для руб-
ки дров лесных выгод не означат, церковь перено-
сить и закладывать не дозволить» [8, 2 – 2 зв.].
У поданні до Харковського духовного прав-
ління «от приходских людей» Архангельської
церкви слободи Мерефи (одержаному цим ду-
ховним правлінням 28 вересня 1793 р.) зазнача-
ється, що на заміну занепалого храму вони ма-
ють намір збудувати церкву «на том же месте,
о двух престолах во имя Рождества Пресвятыя
Богородицы и во имя архангела Михаила цер-
ковь». На той час церковна громада вже придба-
ла церкву з Озерянського храму, а також подбала
про забезпечення землею причету, що було умо-
вою надання єпископського благословення на бу-
дівництво: «на оную из Мерефянских дач указ-
ную пропорцию земли мы отмежевали, на кото-
рую в безпрепятственное священно и церковнос-
лужителям владение от крепостных дел запись
выдали» [9, 1]. Це й дало підставу громаді для
повторного звернення за єпископським благо-
словенням. Резолюція єпископа Білгородського
*1 Головний храм Озерянської пустині в честь Різдва
Богородиці у 1795 р. був спочатку проданий губернатором
Г.Р. Шидловським з публічного торгу білгородському купце-
ві Василію Алаторієву, а той перепродав споруду мешканцям
слободи Мерефи за 1000 руб. [2, 21]. Джерела фіксують й ін-
ші факти продажу церковних споруд на Слобожанщині. Так,
у 1774 р. в Харківському духовному правлінні розглядала-
ся справа про будівництво церкви в ім’я пророка Іллі в міс-
течку Валках. Для її спорудження парафіяни, окрім зібраних
грошей, заготовлених матеріалів, придбали будівлю старої
Миколаївської церкви в тому ж містечку, яка не використо-
вувалася після спорудження однойменного кам’яного хра-
му: «к строению оной церкви как деревянная Николаевская
церковь в оном казенном местечке Валках бывшая куплен-
на и перевезена, так и заготовлено довольное число резано-
го дерева, тертиц, подвалин, гонты и других материялов, по-
чему ни в чем недостатка в строении не будет». [4, 10 зв.].
У жовтні 1777 р. в тому-таки духовному правлінні велося лис-
тування з приводу того, що громада Слободи Караванської
придбала у власника села Стара Водолага поміщика майора
Олександра Дуніна церкву Різдва Богородиці, яка залишила-
ся після збудування нового храму [7, 1–2 зв.].
ISSN 2222-5250
69
і Курського була позитивною, і 10 грудня 1793 р.
єпархіяльна консисторія видала відповідний указ
[9, 1 зв. – 2].
Ці обставини дають змогу розуміти сучасно-
му читачеві, чому в описі Харківського повіту за
1804 р. вказується, що в слободі Мерефі було три
дерев'яних церкви: одна з них – Преображення
Господнього, друга мала два приділи – Різдва
Пресвятої Богородиці та Архистратига Михаїла,
третя – Миколая Чудотворця [2, 21]. Через це
щодо церкви, яку у ХVIII ст. документи іме-
нують Архангельською, в другій половині
ХІХ ст. застосовувалася й інша назва – Різдва
Богородиці. Саме тому в згадуваному «Историко-
статистическом описании Харьковской епархи-
и» Філарета (Гумілевського) пишеться про «ко-
лишню Архангельську, теперішню Богородичну
церкву» [6, 150].
Цю споруду було відтворено, зокрема й на ес-
кізі знаного художника Сергія Васильківського.
Звертаємо увагу на цей ескіз ще й тому, що напис
на його звороті вказує, що вона була споруджена
під орудою Якима Погрібняка. Напис зазначає:
«В с. Мерефе Змиевского уезда Харьковс[кой] губ.
Построена жителем с. Водолаги Погребняком,
строителем Самарского девятиглавого собо-
Проте вивищення центрального верху не пору-
шує балансу мас, оскільки цей верх спирається
на більший, ніж в бічних рукавах, квадрат ниж-
нього зрубу. Це характерне для архітектурного
почерку Якима Погрібняка планування храму
зустрінемо і в інших його будовах, наприклад у
церкві в Артемівці. Вивершували церкву вишу-
каної форми маківки, розміщені на дзвоноподіб-
них банях. Загальне урочисте враження від форм
Мереф’янської церкви підкреслює її симетричне
планування та піднесеність вгору, посилену вда-
ло вибраним звуженням догори стін зрубу. Троє
високих вікон у першому ярусі кожного рукава
(у бабинці їх показано двоє, у стіні над вхідни-
ми дверима вікна немає), та четверо вікон в кож-
ному наступному ярусі й ліхтарі забезпечува-
ли багате освітлення інтер’єру. Криволінійні по-
верхні заломів і бань надають храмові ще біль-
шої ошатности. З північного боку церкви бачи-
мо дзвіницю, збудовану, імовірно дещо пізніше,
коли в дерев’яному церковному будівництві за-
стосовуються форми класицизму. Про них нага-
дують трикутний портик з колонами та фронто-
ни, влаштовані з усіх боків дзвіниці. Однак бу-
дівничі дзвіниці вивершили її банею й маківкою
у формах, суголосних до Погрібнякової церкви.
ра в г. Новомосковске Екатеринославской губ.
(Сгорела в 1879 г.)». І далі запис: «Цер. Рождества
Пресв[ятой] Богородицы». Церква була в плані
хрещатою, п’ятиверхою. Центральний верх мав
три заломи, верхи над бічними рукавами – по
два. Високий нижній ярус, опасання відсутнє.
Перші заломи мали, як видно з ескізу, однако-
ву висоту, проте другий залом підносився над
заломами бічних рамен. Центральна вежа хра-
му вивищується ще одним додатковим заломом.
Імовірніше за все, С. Васильківський зробив
художню реконструкцію цієї втраченої споруди.
Але що стало джерелом для цього відтворення
– чиясь зарисовка, усна розповідь чи, можливо,
художник сам її бачив перед тим і відтворював з
пам’яті, зараз ледве чи можливо сказати.
Історико-статистичний опис 1857 р. відзначає,
що церква Різдва Богородиці була перенесена 1795 р.
із зачиненої Озерянської пустині, розташованої за
3 версти від Мерефи. Цією спорудою замінили за-
КРАЄЗНАВСТВО, 3’2012
70
непалий Архангельский храм. «Церковь сия имеет
вид креста и с пятью главами» [2, 23]*1, – відзначає
джерело. З цієї інформації випливає припущен-
ня, що Яким Погрібняк спорудив свого часу церк-
ву Різдва Богородиці для Озерянської пустині, яку
згодом було перенесено до Мерефи.
Щодо використання споруд підупалих церков ді-
яли строгі приписи, які виходили із сакрального при-
значення цих будівель, в яких впродовж тривалого
часу відправлялися богослужіння. Про це дізнаємо-
ся з архівної справи Харківського духовного правлін-
ня 1778 р. «Дело о разобрании в с. Артемовки вет-
хой деревянной церкви». 1761 р. в слободі Артемівці,
яка знаходилася неподалік слободи Мерефи (тепер –
це частина Мерефи) під орудою славетного будівни-
чого Якима Погрібняка було споруджено нову будів-
лю Введенської церкви. Стара ж церква після цього
не використовувалася. Священик Іван Тишківський
просив дозволу на використання матеріялу старої
церкви на добудову вхідної прибудови. Єпископ
Білгородський надписав на донесенні духовного
правління дозвільну резолюцію, але з суворим при-
писом цьому відомству: «… по разобрании оной
*1 У проханні до єпископа Білгородського і Курського Феоктиста
(квітень 1793 р.) парафіяни Архангельської церкви писали:
«Означенная Архангельская церковь пришла ныне в ветхость, ко-
церкви неспособное к строению дерево употребить
не печение просфир, или близ реки сожещи, и пе-
пел всыпать в речную быстрину. А кроме того ни
на что оного не растощать. И по разобрании оной
церкви на подпрестольном месте поставить во ону-
ю препорцию иструб [??] и на нем для признани-
я водрузить крест дабы оное яко освященное место
Богу ногами человеческими и скотскими попирае-
мо не было» [10, 1 – 1 зв.].
Конкретні обставини будівництва храмової
споруди в кожній парафії відрізнялися від ин-
ших, однак зміст документів, поданих в цій за-
мітці, дає підставу стверджувати, що ця справа
була винятково важливою в житті громади, у ній
брала участь уся парафія. Саме ж будівництво,
у тому числі визначення й освячення місця під
забудову, іменування храму, загальний вигляд
екстер'єру та його розміри, особливості констру-
ювання хрестів, а також матеріяльне забезпечен-
ня церковного причету перебувало під контро-
лем єпархіяльної влади, яка була покликана під-
тримувати престижний статус православних
осередків впливу на підданих імперії.
Джерела та література
1. Центральний державний історичний ар-
хів, м. Київ, ф. 2009, оп. 1, спр. 773.
2. Мерефа. Зб. архівних документів і матері-
алів. Ч. І. – Харків: Фоліо, 1995. – 100 с.
3. Каманин И.М. Договоры о сооружении
церквей в Малороссии в ХVІІІ веке. − К., 1904. −
14 с. [відбиток з журналу «Археологическая лето-
пись Южной России» (1903. − № 6. − С. 362−373).
4. ЦДІАК, ф. 2007, оп. 1, спр. 608.
5. Державний архів Харківської области,
ф. 40, оп. 110, спр. 1732.
6. Филарет (Гумилевский). Историко-стати-
стическое описание Харьковской епархии. В. 3 т. – Т. 1. –
Харьков: Издательский дом «Райдер», 2004. – 328 с.
7. ЦДІАК, ф. 2007, оп. 1, спр. 1295.
8. ЦДІАК, ф. 2009, оп. 1, спр. 2615.
9. ЦДІАК, ф. 2007, оп. 1, спр. 2376.
10. ЦДІАК, ф. 2007, оп. 1, спр. 1305.
Арсен Зинченко
Из истории храмового строительства в Мерефе в XVIII в.
В статье освещается роль церковных общин и административных структур епархии, а также об-
щий социокультурный контекст храмового строительства в городке Мерефе (Слобожанщина) во вто-
рой половине XVIII в.
Ключевые слова: храмовое строительство, парафияне, церковная община, духовное правление, бла-
гословенная грамота, консистория, ризница, трапезная, алтарь, основание.
Arsen Zinchenko
From the history of temple building in Merefa in the XVIII century
The article highlights the role of religious communities and administrative structures of the eparchy and the
general socio-cultural context of temple building in the town Merefa (Slobozhanshchyna) in the second half of
the eighteenth century.
Key words: temple building, parishioners, church community, the spiritual leadership, blessed deed, episcopal
consistory, sacristy, refectory, the altar, the foundation.
торую намерены мы вновь возобновить, для чего и упраздненную
в Озерянской пустыне церковь купили, и намерены оную пере-
несть в слободу Мерефу к жительству своему» [8, 1 – 1 зв.].
|