Ліквідація греко-католицької церкви у Закарпатті, 1945–1949 рр.: ідеолого-пропагандистська складова

Висвітлено заходи радянської влади, роль державних засобів масової інформації щодо маніпуляцій громадською думкою повоєнного Закарпаття з метою ідеологічної підготовки обмеження впливу та ліквідації греко-католицької церкви. Автор проаналізував особливості цієї складової політики сталінського режим...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2012
1. Verfasser:	Капітан, Л.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут історії України НАН України 2012
Schriftenreihe:	Краєзнавство
Schlagworte:	Церковно-історичне краєзнавство: витоки та сучасний дискурс
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/120905
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Ліквідація греко-католицької церкви у Закарпатті, 1945–1949 рр.: ідеолого-пропагандистська складова / Л. Капітан // Краєзнавство. — 2012. — № 3. — С. 71-83. — Бібліогр.: 48 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-120905
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1209052017-06-14T03:03:06Z Ліквідація греко-католицької церкви у Закарпатті, 1945–1949 рр.: ідеолого-пропагандистська складова Капітан, Л. Церковно-історичне краєзнавство: витоки та сучасний дискурс Висвітлено заходи радянської влади, роль державних засобів масової інформації щодо маніпуляцій громадською думкою повоєнного Закарпаття з метою ідеологічної підготовки обмеження впливу та ліквідації греко-католицької церкви. Автор проаналізував особливості цієї складової політики сталінського режиму в складному з точки зору конфесійності краї. Освещены меры властей, роль средств массовой информации относительно манипуляций общественным мнением послевоенного Закарпатья с целью идеологической подготовки ограничения влияния и ликвидации греко-католической церкви. Автор проанализировал особенности этой составляющей политики режима в сложном с точки зрения конфессиональности крае The authority’s measures, the role of mass media concerning the manipulation of public opinion of post-war Transkarpathia aimed at the ideological preparation of infl uence limitation and liquidation of the Greek Catholic Church have been elucidated. The peculiarities of the given component of regime’s police in the specifi c region from the point of view of gave been analyzed by the author 2012 Article Ліквідація греко-католицької церкви у Закарпатті, 1945–1949 рр.: ідеолого-пропагандистська складова / Л. Капітан // Краєзнавство. — 2012. — № 3. — С. 71-83. — Бібліогр.: 48 назв. — укр. 2222-5250 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/120905 94(477.87)«1945/1953» uk Краєзнавство Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Церковно-історичне краєзнавство: витоки та сучасний дискурс Церковно-історичне краєзнавство: витоки та сучасний дискурс
spellingShingle	Церковно-історичне краєзнавство: витоки та сучасний дискурс Церковно-історичне краєзнавство: витоки та сучасний дискурс Капітан, Л. Ліквідація греко-католицької церкви у Закарпатті, 1945–1949 рр.: ідеолого-пропагандистська складова Краєзнавство
description	Висвітлено заходи радянської влади, роль державних засобів масової інформації щодо маніпуляцій громадською думкою повоєнного Закарпаття з метою ідеологічної підготовки обмеження впливу та ліквідації греко-католицької церкви. Автор проаналізував особливості цієї складової політики сталінського режиму в складному з точки зору конфесійності краї.
format	Article
author	Капітан, Л.
author_facet	Капітан, Л.
author_sort	Капітан, Л.
title	Ліквідація греко-католицької церкви у Закарпатті, 1945–1949 рр.: ідеолого-пропагандистська складова
title_short	Ліквідація греко-католицької церкви у Закарпатті, 1945–1949 рр.: ідеолого-пропагандистська складова
title_full	Ліквідація греко-католицької церкви у Закарпатті, 1945–1949 рр.: ідеолого-пропагандистська складова
title_fullStr	Ліквідація греко-католицької церкви у Закарпатті, 1945–1949 рр.: ідеолого-пропагандистська складова
title_full_unstemmed	Ліквідація греко-католицької церкви у Закарпатті, 1945–1949 рр.: ідеолого-пропагандистська складова
title_sort	ліквідація греко-католицької церкви у закарпатті, 1945–1949 рр.: ідеолого-пропагандистська складова
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2012
topic_facet	Церковно-історичне краєзнавство: витоки та сучасний дискурс
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/120905
citation_txt	Ліквідація греко-католицької церкви у Закарпатті, 1945–1949 рр.: ідеолого-пропагандистська складова / Л. Капітан // Краєзнавство. — 2012. — № 3. — С. 71-83. — Бібліогр.: 48 назв. — укр.
series	Краєзнавство
work_keys_str_mv	AT kapítanl líkvídacíâgrekokatolicʹkoícerkviuzakarpattí19451949rrídeologopropagandistsʹkaskladova
first_indexed	2025-07-08T18:50:49Z
last_indexed	2025-07-08T18:50:49Z
_version_	1837105836273434624
fulltext	ISSN 2222-5250 71 УДК 94(477.87)«1945/1953» Лариса Капітан (м. Мукачеве) ЛІКВІДАЦІЯ ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ У ЗАКАРПАТТІ, 1945–1949 РР.: ІДЕОЛОГО-ПРОПАГАНДИСТСЬКА СКЛАДОВА Висвітлено заходи радянської влади, роль державних засобів масової інформації щодо маніпуляцій гро- мадською думкою повоєнного Закарпаття з метою ідеологічної підготовки обмеження впливу та лікві- дації греко-католицької церкви. Автор проаналізував особливості цієї складової політики сталінського режиму в складному з точки зору конфесійності краї. Ключові слова: пропаганда, російська православна церква, греко-католицька церква, тоталітарний режим, Закарпаття. На думку деяких дослідників (наприклад, В. Фенича [41, с. 9-10]), поштовхом до розгор- тання переслідування Греко-католицької церк- ви на Закарпатті, стало листовне звернення до Й. Сталіна, підготовлене й підписане у Мукачеві 18 листопада 1944 р. православними ієрарха- ми Мукачівсько-Пряшівської єпархії на чо- лі з заступником єпископа Володимира (Раїча) й адміністратором єпархії ігуменом Феофаном Сабовим, настоятелем монастиря св. Миколая й настоятелем парафії («пріхода») у Хусті архіман- дритом Алєксєєм Кабалюком («хрещеним бать- ком відродженого православ’я» на Підкарпатті), протоієреєм Дмітрієм Бєляковим, настоятелем парафії у Салдобоші й членом Вищого духовно- го суду єпархії, секретарем єпархіального управ- ління Іоанном Кополовичем й директором «рус- ской» гімназії у Хусті, «русофілом і атеїстом» [41, с. 17] Пйотром Лінтуром (20 квітня 1945 р. він став головою Управління у справах культів при Народній Раді Закарпатської України [22, с. 227- 229; 26, с. 79-80; 24, с. 128-129]. У цьому зверненні «русского православного наро- да» до Й. Сталіна йшлося: «Мы, нижеподписавшиеся представители Православных Общин в Карпатской Руси, выражая волю всего нашего русского право- славного народа, просим включить Закарпатскую Украину (Карпатскую Русь) в состав СССР в форме: Карпаторусская Советская Республика. Желания и мечты наших предков были всег- да те, чтобы наша область за Карпатами, заселена русинами, т. е. Руси-сынами, возвратилась к сво- ей матери Великой Руси […] Сам народ именует себя: «карпаторусс», русин, т. е. Руси-сын, вера «русская», жена «русская», мама «русская» и т. д. С названием «Украина», «украинский», наш народ был познакомлен только под чешским владычеством, после первой мировой войны и то интеллигенцией, пришедшей из Галичины […] Выражая великую радость и глубокую благодар- ность по поводу освобождения Великому вож- дю и освободителю всего славянства и Европы товарищу Маршалу Сталину и Красной Армии, мы просим принять Карпатскую Русь в состав Советского Союза» [22, с. 227-229]. Сервільний лист з'явився як своєрідна реак- ція на спростування главою Мукачівської греко- католицької єпархії єпископом Теодором Ромжею сфальсифікованої владою й приписаної йому статті – виступу 7 листопада 1944 р. в Ужгороді «Греко-католицький єпископ просить генера- лісимуса Сталіна, щоб приєднав Закарпаття до Радянської України». Коли єпископ спробував де- завуювати подібну нісенітницю, йому відповіли, що саме так він мав говорити, як повідомлялося на шпальтах місцевої й столичної преси [36; 13, с. 329; 49, с. 213-214; 41, с. 9]. 7 грудня 1944 р. із Закарпатської України до Москви та Києва виїхала делегація православного духовенства й мирян (властиво, вищезгадана п’ятірка «підписантів» сервільного листа Й. Сталіну) з про- ханням щодо включення Мукачівського єпископ- ства до юрисдикції Російської православної церк- ви (РПЦ) й відповідним виведенням її з підпоряд- кування Сербській православній церкві. Секретар єпархіального управління Мука- чівсько-Пряшівської єпархії (відтепер) РПЦ про- тоієрей Іоанн Кополович розмірковував на шпаль- тах «Закарпатської правди» над побаченим у сто- лиці СРСР – «Матушкє Москвє» – та (за суміс- ництвом) центрі московського православ’я. Його роздуми, як здається, були щирими, аргументація – мала переконати насамперед самого автора. Цікаво, що лише перший фрагмент москов- ських вражень І. Кополовича «Закарпатська прав- КРАЄЗНАВСТВО, 3’2012 72 да» вмістила українською мовою [19, с. 2], наступ- ні чотири друкувалися звичною для цієї конфесії – російською («русской») [20]. Міркувати авто- рові було над чим – лише незрячий й глухий не знав і не чув про жорстоке переслідування релі- гії й Церкви у тоталітарному СРСР. Одному з ке- рівників Мукачівсько-Пряшівської православної єпархії треба було переконувати й духовенство, й паству, й ширші кола читачів, що з Церквою у Радянському Союзі все гаразд, вона виконує свою місію, держава не втручається у її справи, нагаль- ні проблеми церковного життя вирішуються на- лежним чином, чутки про переслідування вірних і духовенства не мають підстав: «Невольно в голо- ву приходят различные мысли. И прежде всего – о религиозной жизни в Советском Союзе. Все мы лично удостоверились, что религия в СССР поль- зуется полной свободой. В религиозную жизнь верующих никто не вмешивается. Церковь устра- ивает и решает свои дела сама и в этом ей ник- то не препятствует. Наоборот, замечается благо- склонное отношение Советского Правительства к православной церкви. Так, при Правительстве существует специальный совет по делам право- славной церкви; ремонтируются многие храмы; открыт богословский институт и т. д. и т. д. Но во внутренние церковные дела Правительство со- всем не вмешивается» [20, с. 3]. Легко знаходилась відповідь у о. Іоанна й на мотивацію відомих більшовицьких репресій проти духовенства й вірних РПЦ (як, зрештою, й Римо-католицької церкви, УАПЦ, УГКЦ та ін.): «Не следует забывать, что в свое время, в пери- од становления Советского государства, некоторые церковные круги выступали противниками нового устройства и оказались поэтому поборниками ста- рого, уже отжившего режима. Вполне естественно, что против таких реакционеров новый режим дол- жен был выступать решительно и прямо, хотя бы по причине самосохранения. И когда русская цер- ковь очистилась от таких «деятелей», положение изменилось. Церковь очистилась и от этого толь- ко выиграла. Церковь обеспечила себе право на жизнь» [20]. Важко сказати, наскільки І. Кополович розумівся на тонкощах російської філології, адже РПЦ у російській тоталітарній державі, заплющив- ши очі на загибель багатьох своїх душпастирів й вір- них, забезпечила собі не «право на жизнь», а лише примарну «можливість існування» («возможность существования»), беззастережно підпорядковую- чись примхам тоталітарного володаря. Не було проблем для посланця Мукачівсько- Пряшівської православної єпархії та водно- час члена Народної Ради Закарпатської України І. Кополовича й з реалізацією в СРСР принципу відокремлення держави від Церкви. І справді, із за- гальноцивілізаційних міркувань це, дійсно, був де- мократичний принцип, який сповідувало чимало держав: «Многих пугает отделение церкви от го- сударства, которое существует в СССР. Но ведь это же вовсе не новость. Такое отделение существует в Соединенных Штатах Америки, во Франции, Швейцарии и в других странах. Для самой же церкви лучше, если она живет независимой от го- сударства жизнью. Пример православной церк- ви при царизме ярко показывает, насколько было вредно влияние обер-прокурора на внутреннюю церковную жизнь. Поэтому не нужно бояться. Нужно искренне служить Богу и народу» [20]. Цікаво, що 8 грудня 1944 р. посланці пра- вославних Закарпаття не лише були присут- німи на урочистому прийнятті у приміщен- ні Московської патріархії, а й виступили перед членами Синоду з доповідями. Так, П. Лінтур розповідав про початки християнства й церков- ній організації у Закарпатській Україні та істо- рію унії у краї; протоієрей Д. Бєляков доповідав про відновлення православ’я у Закарпатті й ор- ганізацію Мукачівсько-Пряшівської православ- ної єпархії; І. Кополович розповів про місцеве православне церковне життя від 1931 р. й до кін- ця 1944 р. [20, с. 3] Очевидно, найбільш «фахо- вим» промовцем був П. Лінтур – ще під час на- вчання у Карловому університеті у Празі він під- готував студентське дослідження з історії греко- католицизму у Закарпатті – «Введение унии в Закарпатской Руси» [46, арк.. 4]. Протоієрей Іоанн Кополович (Іван Михайлович Кополович /1912–1988/), він же Іонафан, завдяки вищезгаданим «правильним» відповідям (і вочевидь не лише їм), досяг чи- малого у ієрархії Русской православной церкви. З листопада 1949 р. до липня 1954 р. він обіймав посаду благочинного адміністратора-протоієрея православних парафій в Угорщині; згодом по- вернувся на батьківщину й до червня 1955 р. був настоятелем кафедрального собору РПЦ у Мукачевому й секретарем єпархіального управ- ління. Згодом (1955–1964) – Чехословаччина, де він був генеральним вікарієм православної Пряшівської єпархії, захистивши 1963 р. доктор- ську з богослов’я; потім відділ зовнішніх зносин Московської патріархії. З 1965 р. – єпископ (віка- рій Берлінської єпархії Середньоєвропейського екзархату); з 1967 р. – архієпископ, архієпископ ISSN 2222-5250 73 Нью-Йоркський та Алеутський, екзарх Північної Америки. Далі кар’єра пішла донизу: архієпис- коп Тамбовський і Мічуринський (з 1970), архі- єпископ Кишинівський й Молдовський (з 1972). З травня 1987 р. перебував у стані спочинку[4; 42 ]. Очевидно, що репресивні заходи сталінсько- го режиму щодо ліквідації Української греко- католицької церкви на новоприєднаних західних землях УРСР супроводжувалися масштабною пропагандистською кампанією з використанням насамперед друкованих засобів масової інфор- мації (у тоталітарній державі вони були наскрізь офіціозними й стовідсотково контрольованими). Репресії щодо ієрархії й кліру ГКЦ розгорнулися насамперед на теренах Галичини, випереджаючи у цьому відношенні Закарпаття. Майже синхрон- но з ними була застосована й ідеологічна зброя – вже 8 квітня 1945 р. у львівській газеті «Вільна Україна» з’явився санкціонований владою анти- уніатський памфлет «Володимира Росовича» під невибагливою назвою «З хрестом чи з ножем?», спрямований проти Апостольської Столиці – Ватикану й Греко-католицької церкви, яка, мовляв, здійснювала у вітчизняній історії дещо «специфіч- ну», але вочевидь негативну місію [30]. Під псев- донімом ховався відомий комуністичний публі- цист, уродженець галицької москвофільської роди- ни Ярослав Галан (1902–1949) [37; 33, с. 24-25]. Завершувався памфлет «З хрестом чи з но- жем?» закликом-запитанням, адресованим греко- католицьким священнослужителям й (очевидно) вірним УГКЦ: «Перед багатьма уніатськими ду- хівниками історія поставила фатальне питання: камо грядеші? Наша Радянська держава в основний свій за- кон вписала непорушні і незламні слова про сво- боду сумління. Вона не втручається в особисте життя радянського громадянина, не заважає йо- му мати свої релігійні переконання. Але не мож- на спокійно дивитися на те, коли служителі уні- атської церкви використовують цю свободу ві- росповідань для того, щоб провадити злочинну діяльність проти українського народу, колись на користь фашистської Німеччини, сьогодні – во славу й на благо англосаксонських імперіалістів. Перед служниками богів свастики і тризуба лежить один шлях: шлях зради народу, шлях зло- чинів, убивств, потворних підступів, брехні й об- ману. Цей шлях неминуче призведе до їх загибе- лі. Народ нещадний до своїх смертельних воро- гів, в які б одяги вони не вбирались [...]. Ці вороги українського народу, вдягнені в ряси уніатських священиків, є організаторами банд українсько- німецьких націоналістів, є агентами міжнародної реакції. Вони шкодять народу в його святій твор- чій роботі […]» [6, с. 440-441]. Залишивши на совісті автора твердження про «невтручання» тоталітарної держави в особис- те життя й релігійні переконання кожного грома- дянина, звернемо увагу, що В. Росович/ Я. Галан привласнив собі право промовляти від імені усьо- го народу й бездоказово обвинувачувати греко- католицьких душпастирів (вдавшись до поза- правного принципу збірної відповідальності) як «ворогів українського народу». Відверто замовний характер цієї публікації за- свідчував й її передрук практично усіма часопи- сами західних областей УРСР [31], а невдовзі й поява у вигляді окремої брошури, надрукованої у Львові двома виданнями 1945 й 1947 рр. загаль- ним накладом 151 тис. прим. [32]. У таємному меморандумі НКГБ УРСР першому секретареві ЦК КП(б)У М. С. Хрущову від 26 квітня 1945 р. щодо реагування населення західних областей республіки на вищезгадану замовну статтю й синхронні арешти греко-католицького духовен- ства, зокрема, йшлося: «Вокруг опубликованной во всех республиканских и областных газетах, выходящих на территории УССР, статьи «С крес- том или ножом», а также произведенных арестах руководящего униатского духовенства продолжа- ют вестись различного рода суждения, как среди духовенства и националистических элементов, а также среди городского и сельского населения. Появление статьи «С крестом или ножом», вскрывающей противосоветскую деятельность униатской церкви, духовенство, интеллигенция и другие слои населения связывают с предстоящей ликвидацией униатской церкви и воссоединени- ем с православной» [29, с. 262]. За аналогічним сценарієм розвивалися події й щодо пропагандистського забезпечення ліквіда- ції Греко-католицької церкви у Закарпатті – з ті- єю відмінністю, що темп цієї ліквідації (з ураху- ванням низки історичних обставин, зокрема, піз- нішого прилучення регіону до СРСР) був дещо уповільненим й завершився владним «анулюван- ням» Ужгородської унії лише 1949 р. 20 квітня 1945 р. у «Закарпатській правді» з’явилася публікація за підписом трьох авторів під промовистою назвою «Лиходій в греко-католицькій рясі» [17]. Йшлося про о. Миколу Токача, якого, зрештою, 1949 р. влада позбавила права священ- нослужіння [3, с. 394]. Редакційна примітка луна- КРАЄЗНАВСТВО, 3’2012 74 ла суворим попередженням єпархіальній владі – затаврований у публікації, мовляв, вже не мав пра- ва до виконання обов’язків священнослужителя: «Визволений народ Закарпатської України ніколи не забуде тих злодіянь, яких причинили йому во- роги внутрішні і зовнішні. Лиходіям, в які б шкі- ри і ряси вони не рядились, не має місця серед на- шого народу. І дивно буде, коли лиходій в греко- католицькій рясі Токач не лише в Дубриничах, але й взагалі де-небудь на нашій землі буде допущений єпархією до приходу» [17, с. 3]. 29 червня 1945 р. на шпальтах «Закарпатської правди» з’явилася четверта частина історичної розвідки М. Тисина «Наша минулість». Важливий фрагмент публікації присвячувався й відповідному висвітленню запровадження унії у Закарпатті. Після смерті князя Федора Коріатовича Мукачівсько- Маковицьке князівство перейшло до рук угор- ського короля Сигизмунда. Відтоді, за автором: «Настали невиносимі часи для нашого народу […] Священники і церкви грали в той час прогресивну роль. Вони підтримували в народі віру в братські зв’язки з українським народом, підтримували його слов’янські обичаї і звичаї, його мову. Релігія була єдиним знаряддям, при допомозі якого держались непреривні зв’язки зі Сходом. Ці релігійно-культурні зв’язки нашого народу зі Сходом не терпіли мадярські феодали та магна- ти. Вони усували українських людей з своїх місць, з економічного, політично-адміністративного життя. Займаючи наші землі, приносили з собою і свій католицизм, який насильно запроваджува- ли серед українців. Угорські магнати вогнем і ме- чом примушували українців прийняти «угорську віру» – католицизм. Більш багата частина право- славного духівництва, боючись втратити теплі насиджені місця в єпархіях, принимали нову віру без бою. Основна маса духівництва ставила опір і піднімала народ на захист своєї віри. В 1646 р. високі сановники церкви на чолі з Мукачівським єпископом Петром Ростошинським, зрадивши свій народ, прийняли унію і проголоси- ли римського папу главою церкви на Закарпатській Україні. Це означало великий удар по національ- ним і релігійним чуттям нашого народу, мадярі- зацію всього життя та обряду і розрив зв’язків зі Сходом. Але не дивлячись на унію, на зраду висо- ких сановників церкви, зв’язки нашого народу зі Сходом не припинялись, а ще більше зміцнюва- лись, бо селянство ревносно трималось «батьків- ської віри» […]»[38, с. 3]. Влітку 1945 р. режим підключив до пропаган- дистського забезпечення дискредитації Греко- католицької церкви й академічних працівни- ків. Так, у липні 1945 р. обласні газети захід- ного регіону УРСР опублікували статтю «З іс- торії боротьби українського народу проти цер- ковної унії» авторства старшого наукового спів- робітника Інституту історії України АН УРСР К. Г. Гуслистого (1902–1973) [14]. Механізм ві- ялоподібної публікації цієї розвідки був май- же аналогічним надрукуванню статті Я. Галана (В. Росовича) «З хрестом чи з ножем», за винят- ком того, що Кость Григорович виступав під влас- ним прізвищем, а не під псевдонімом [39, 175 с.]. У січні 1946 р. друкований орган Спілки ра- дянських письменників України (по суті, неофі- ційний рупор республіканського наркомату за- кордонних справ) часопис «Сучасне і майбут- нє» вирішив поквитатися з Папою Римським Пієм ХІІ. Приводом слугувала енцикліка глави РКЦ у зв’язку з 350-річчям прилучення церк- ви Закарпаття до католицизму. Автором висту- пив О. Корнійчук – дивна суміш офіціозного драматурга й урядовця, перший повоєнний нар- ком закордонних справ УРСР (1944). У стат- ті йшлося: «19 січня в Римі була опублікована енцикліка папи в зв’язку з 350-річчям перехо- ду церкви Закарпатської України до католициз- му. Енцикліка ділиться на три частини. В пер- шій розповідається історія унії, в другій пере- раховуються усі «вигоди» від неї і в третій час- тині папа проливає сльози над сучасною долею Закарпатської України. Він закликає закарпат- ських українців до каяття і обіцяє їм випроси- ти у бога кращі дні. Всі нещастя Закарпатської України папа вбачає у здійсненні віковічної мрії українського народу про возз’єднання» [21]. Автор у звичній манері офіційної радянської публіцистики часів «холодної війни» наголошу- вав: «Папа проливає сльози в енцикліці над до- лею возз’єднання народу Закарпатської України в єдиній українській державі, бо радянська влада висушила сльози народу Закарпатської України, принесла йому волю, щастя, навіки звільнила його від іноземних загарбників, пе- ретворила його на господаря власної землі [...]. Сумну річницю насильницького запроваджен- ня унії в Закарпатській Україні глава Ватикану [...] обрав для атаки проти Радянської України. Міжнародна реакція не може і не хоче погоди- тись з тим, що 40-мільйонний український народ на найдемократичніших основах будує на своїй возз’єднаній землі вільне життя [...]. Реакція мріє, щоб українські землі були знов розшматовані, ISSN 2222-5250 75 а народ уярмлений іноземними загарбниками. Пій ХІІ і виступив одвертим підголоском цих чорних сил. У Ватикані вигадуються брутальні нісеніт- ниці, сфабрикований спеціальний документ, уро- чисто названий енциклікою, щоб ревізувати кор- дони Радянської України. Ватикан і міжнародна реакція прагнуть відштовхнути суверенну демо- кратичну державу – Радянську Україну від участі в міжнародному житті, ізолювати її [...]. Ніякими підступами главі Ватикану не вдастся перешкоди- ти возз’єднаному українському народові будува- ти своє щасливе життя в сім’ї радянських народів [...]. Ціна енцикліки Пія ХІІ лише в тому, що нею Ватикан ще раз продемонстрував всьому світові свою запеклу реакційність і ворожість проти на- шої радянської Батьківщини» [27, с. 6; 35, с. 2]. 1946 р. закарпатські друковані засоби масової інформації продовжували пропагандистську кам- панію, спрямовану на дискредитацію кліру Мука- чівської єпархії ГКЦ. Одна за одною з’являлися публікації-репортажі про «закарпатських квіслін- гів», «архізрадників у сутані» – духовних місцевої Греко-католицької церкви[45, арк. 1]. До кампанії розвінчування історії Греко- католицької церкви у регіоні (з огляду на відповід- не «соціальне замовлення») підключилися й вик- ладачі-історики новоствореного Ужгородського державного університету. 30 вересня 1947 р. його проректор з наукової роботи Василь Михайлович Кушко підписав наступний супровідний лист- звернення до відділу пропаганди ЦК КП(б)У: «При цьому подається праця завідувача кафедрою загальної історії Ужгородського державного уні- верситету доцента КОЛОМІЄЦЬ І. Г. «З історії церковної унії у Закарпатті». Прохання дати висновок щодо можливості до- повісти зазначену роботу на ювілейній науковій сесії Ужгородського Держуніверситету з нагоди 30-ліття Жовтневої революції, після наукової ре- цензії у Академії Наук СРСР». Сесія в Ужгороді планувалася на 10 жовтня, відтак супровідний лист містив «скромне» побажання отримати від- повідну рецензію до цього терміну (тобто – упро- довж тижня по суті). Неадекватність прохання В. М. Кушка виразно підкреслювалася обсягом ма- шинопису, що у ньому нараховувалася «лише» 101 сторінка [45, арк. 1]. Вихованець Дніпропетровського універси- тету 1931−1935 рр., викладач Іван Гаврилович Коломієць (1903−1962) успішно захистив у лютому 1941 р. у Московському держав- ному інституту історії, філософії і літерату- ри ім. М. Г. Чернишевського кандидатську дис- ертацію на тему «Селянська реформа 1861 р. на Катеринославщині». Згодом був учасником радянсько-німецької війни 1941−1945 рр., мав бо- йові ордени і медалі, демобілізувався з посади замполіта шпиталю. У грудні 1945 р. за рознаряд- кою ЦК КП(б)У був направлений на Закарпаття, де до листопада 1946 р. працював директором обласного історичного музею в Ужгороді [40, с. 257-259; 25, с. 142-144]. У вересні 1946 р. він був переведений на викладацьку роботу у що- йно заснований 18 жовтня 1945 р. Ужгородський державний університет. З вересня 1946 р. Іван Гаврилович виконував обов’язки завідувача ка- федри загальної історії, з червня 1947 р. – вико- нував обов’язки декана історичного факультету. На кінець липня 1947 р., як засвідчував життєпис І. Коломійця, у його науковому доробку нарахо- вувалося лише 19 статей, що з них 4 готувалися до друку. Прикметний одначе факт, що за доволі короткий період своєї ужгородської біографії він написав 14 статей на закарпатську тематику, біль- шість з яких не витримали згодом перевірки ча- сом [40, с. 257; 18, с. 3-27]. Мабуть, не витримав перевірки часом й ви- щезгаданий розлогий трактат І. Коломійця «З іс- торії церковної унії у Закарпатті», який не лише був підготовлений у відповідь на цілком зрозумі- ле «соціальне замовлення» тієї доби, а й написа- ний був нашвидкуруч, на підручній православ- ній літературі яскраво антикатолицького спряму- вання. Навіть кінцівка цієї розвідки виразно про- мовляла за себе: «Загинули під ударами Червоної Армії дикі плани світового панування германо- італійського фашизму, а разом з ними й єзуїтські проекти здійснення «християнсько-католицької місії Ватикану на Сході». Триста років минуло з дня насильницького за- провадження церковної унії у Закарпатті. Й усі триста років не припинялася боротьба народу про- ти бузувірів-католиків, проти мадярських «па- пешників», які намагалися мадяризувати карпато- український народ, покатоличити його, убити рідну мову, культуру, позбавити права називатися своїм слов’янським іменем, перетворити його на безсло- весних рабів мадярських панів та римської курії. Тепер, коли великий Радянський народ та йо- го Червона Армія назавжди розбили ланцю- ги рабства, що століттями сковували карпато- український народ, й віруючі Закарпаття дістали можливість без примусу проявляти свої релігійні почуття, − немає сумнівів у тому, що вони підуть КРАЄЗНАВСТВО, 3’2012 76 шляхом віруючих західних областей України, ро- зірвавши з унією, яка слугувала ворогам народу, з Ватиканом, який був і є гніздом реакції, людино- ненависництва й мракобісся» [45, арк. 104-105]. Рецензія на цей рукопис І. Коломійця з’явилася значно пізніше, ніж того бажало керівництво Ужгородського державного університету – лише 3 березня 1948 р. Автором рецензії виступив кон- сультант відділу агітації і пропаганди ЦК КП(б)У Ф. Ю. Шерстюк (колишній /1938−1945/ старший науковий співробітник Інституту історії України АН УРСР, з 1949 р. – старший науковий співро- бітник Інституту історії партії при ЦК КП(б)У). Навівши низку позитивних моментів праці І. Коломійця й, зокрема, вміщений у ній «значний фактичний матеріал», Федір Юхимович акцен- тував увагу й на її недоліках, переважно бракові з’ясування соціально-економічного підґрунтя по- дій й належного висвітлення класової боротьби: «Головний недолік цієї праці полягає у наступ- ному. Автор веде мову, головним чином, про ре- лігійну боротьбу православ’я проти унії й окато- личення, про боротьбу закарпато-українців про- ти денаціоналізації. У цьому зв’язку викладаєть- ся культурно-історичний процес, але цей процес й показ вищезгаданої боротьби написаний від- окремлено від соціально-економічної бази, від соціально-класових відносин». І далі: «Автор виклав боротьбу закарпато- українських трудящих за православ’я, за свою національну культуру як самодостатній процес. Не висвітлено соціально-економічних відносин, класової боротьби. Не випадкове й те, що, зма- льовуючи історію Марамарош-Сигетського про- цесу 1913 р., автор, до певної міри, позитивно висвітлив особистість російського найбільшо- го поміщика Бобринського й навіть цитує одне місце з відгуку цього кріпосника щодо процесу. Процитовані слова Бобринського подають його як особу, яка турбувалася про долю «сотні невинних людей» (с. 66), з чим, звичайно, не можна погоди- тися» [45, арк. 3-4]. Наприкінці рецензії Ф. Шерстюк зробив ав- торові історико-пропагандистської розвідки най- суттєвіший закид – у нерозумінні справжньої мети заходів більшовицької адміністрації у регі- оні (по всіх новоприєднаних західних областях УРСР, в тому числі й на Закарпатті), що для неї кон’юнктурне й тимчасове підтримування росій- ського православ’я на противагу «антинародно- му», мовляв, уніатству підпорядковане було ли- ше тактичній меті. Натомість антирелігійна стра- тегія радянського режиму передбачала цілко- виту ліквідацію будь-якої релігії й конфесії як «опіуму народу»: «Не можна також ідеалізува- ти боротьбу трудящих – закарпатських україн- ців – за православ’я. Православ’я не було само- ціллю, у цій боротьбі виявлялася рішучість від- стояти власне національне існування, свої кла- сові інтереси» [45, арк. 4]. Отже, наскільки нам відомо, вищезгадана ан- тиуніатська розвідка І. Коломійця після отри- мання негативної рецензії у Києві не була впро- ваджена у пропагандистський обіг. Крім того, у її автора невдовзі виникли й інші проблеми – цього разу вже з опублікованою статтею. 23 й 29 травня 1948 р. в обласній російськомовній га- зеті «Закарпатская Украина» кандидат історич- них наук І. Коломієць спільно з редактором часо- пису З. Гільбухом надрукував статтю «К вопро- су о народных радах в Закарпатье». На пленумі Закарпатського обкому КП(б)У 7−8 червня 1948 р. ця публікація була піддана нищівній критиці з бо- ку керівників обкому: «В этой статье авторы до- пустили политическую ошибку – они не пока- зали влияние Октябрьской Социалистической Революции на развитие социальной и националь- но-освободительной борьбы трудящихся Закар- патья. В статье не показано борьбы трудящих- ся против антинародных элементов, засевших в народных радах. Эта статья была опубликована без ведома областного комитета партии и являет- ся проявлением самоуправства и недисциплиниро- ванности со стороны и. о. редактора «Закарпатская Украина» т. Гильбуха [...]» [44, арк. 243]. На початку вересня 1948 р. Іван Гаврилович Коломієць «за власним бажанням» залишив Ужгородський державний університет й виїхав до Томська, де працював на різних професорсько- викладацьких посадах до своєї передчасної смерті 22 вересня 1962 р. [40, с. 258]. 25 березня 1948 р. у Києві під головуван- ням міністра державної безпеки УРСР С.Р. Сав- ченка й за участю голови Ради у справах релі- гійних культів при РНК СРСР І.В. Полянського, Уповноваженого Ради у справах РПЦ при РНК СРСР по УРСР П. С. Ходченка та Уповноваженого Ради у справах релігійних культів при РНК СРСР по УРСР П. Я. Вільхового було остаточно затвер- джено «план ліквідації унії у Закарпатській об- ласті» [43, арк. 10]. Того ж вечора про цей план доповіли першому секретареві ЦК КП(б)У М.С. Хрущову, який схвалив його, внісши незначні корективи [43, арк. 10]. ISSN 2222-5250 77 Цікава ідеологічно-чекістська мотивація, що нею розпочиналася «Довідка щодо заходів з ліквідації греко-католицької (уніатської) церк- ви у Закарпатській області УРСР»: «Ввиду то- го, что греко-католическая униатская церковь в Закарпатской области УССР проводит открыто активную антисоветскую работу против всех ме- роприятий партии и советского правительства, яв- ляется, по существу, массовой иностранной рези- дентурой на нашей территории, каналом антисо- ветского влияния Ватикана на верующее населе- ние и базой иностранных разведок, которым слу- жит Ватикан, в целях пресечения ее враждебной деятельности греко-католическая церковь должна быть ликвидирована […]» [43, арк. 14; 23, с. 407]. План відповідних «ліквідаційних» захо- дів мав розпочинатися з «відповідної підготов- ки» громадської думки населення радянсько- го Закарпаття шляхом публікації у місцевій пре- сі Закарпатської області статей, які б викрива- ли «реакційну роль уніатської церкви як знаряд- дя уярмлення у минулому руського й українсько- го населення Закарпаття австро-угорськими фе- одалами й німецько-угорськими окупантами під час війни й знаряддя боротьби Ватикану у тепе- рішній час проти закарпатського народу» [23, с. 408]. Очевидно, що укладачі плану були на- стільки «компетентні», що не звернули уваги на ту обставину, що «відповідна підготовка» так зва- ної громадської думки області вже тривала ледь не з самого початку 1945 р. – принаймні саме з цього часу місцева преса перманентно вміщува- ла статті, спрямовані проти Римо-католицької й Греко-католицької церков, їхніх окремих ієрархів й рядових священнослужителів. План заходів передбачав й належну деталіза- цію цієї пропагандистської кампанії. За браком у Закарпатті постатей належного формату, які б взя- ли на себе ганебну місію таврувати історію й усю діяльність УГКЦ у регіоні (кілька вірогідних пре- тендентів на роль місцевого Костельника відмови- лися брати участь у реалізації владного сценарію), на вістря головного удару знову було висунуто львівського «Володимира Росовича» (Ярослава Галана): «Поручить «Владимиру Россовичу» на- писать статью об истории Закарпатской унии, в которой показать, как была навязана православ- ной церкви уния с Ватиканом, непримиримую борьбу закарпатского народа против Ватикана, руками которого австро-венгерские феодалы проводили полонизацию и мадьяризацию закар- патского народа в целях его порабощения. В этой же статье использовать в качестве разоблачающе- го материала факты предательства и измены на- роду со стороны греко-католического духовен- ства Закарпатья во время Отечественной войны и немецко-венгерской оккупации Закарпатской Украины. Статья должна быть подписана другим псевдонимом […]» [43, арк. 15]. Через деякий час після появи відповідної публікації «В. Росовича» малося на меті надру- кувати у місцевій закарпатській пресі виступ- звернення від імені групи місцевих інтелігентів – греко-католиків – з вимогою тіснішого «єднання закарпатського народу з його братніми руським та українським народами, шляхом возз’єднання греко-католицької церкви у Закарпатті з росій- ською православною церквою». Обидві статті невдовзі мали бути надруковані у вигляді окре- мих брошур масовим накладом [43, арк. 15-16]. Серед додаткових заходів «содействия воссое- динению греко-католической униатской церк- ви Закарпатской области УССР с Русской право- славной церковью» передбачалося надрукувати у місцевій пресі низку статей про боротьбу «за- карпатських народних мас проти унії з викорис- танням відповідних історичних, архівних матері- алів і фотодокументів», залучивши до їхнього на- писання «місцевих наукових працівників та куль- турних діячів» [23, с. 413]. Відтак, чергову хвилю наступу на ГКЦ у регіо- ні засвідчила поява у часописі «Закарпатська прав- да» вже 27 березня 1948 р. статті «Уніатська церк- ва без маски», що її авторство належало облас- ному прокуророві Івану Васильовичу Андрашку (1909−1984) [1, с. 2; 15, с. 12-13] (стаття, вірогід- но, була підготовлена вже заздалегідь й чекала слушного часу). Вже самий лише заголовок від- верто промовляв про мету й обвинувальну (про- курорську) спрямованість публікації. Чекістами було відстежено, який ефект спра- вила ця стаття на закарпатців. З цього приводу МДБ УРСР 13 травня 1948 р. надіслало до ЦК КП(б)У спеціальне повідомлення [11, арк. 25-29]. У ньому йшлося насамперед про реакцію верхів- ки ГКЦ Закарпаття на замовну газетну публікацію. За інформацією спецслужби, капітулярний вікарій М. Мурані й прелат О. Хіра спершу збиралися на- діслати до газети спростування, а потім вирішили скерувати до уповноваженого Ради в справах релі- гійних культів по Закарпатській обл. делегацію ду- ховенства й мирян із заявою про лояльність ГКЦ до радянської адміністрації, однак згодом відмо- вилися й від цього наміру – очевидно, враховуючи КРАЄЗНАВСТВО, 3’2012 78 сумний досвід (за аналогічних обставин) покійно- го керівника єпархії убієнного єпископа Т. Ромжі. Для характеристики суспільних відгуків на цю публікацію прикметна двоїста позиція само- го автора статті – І. Андрашка – та його ближ- ньої родини. Його тесть, мешканець Ужгорода Петрушка, у розмовах зі знайомими стверджу- вав, що зять, через службове становище, не міг відмовитися від виконання розпорядження се- кретаря Закарпатського обкому КП(б)У й напи- сав, мовляв, «усю правду», про що родина дуже шкодує. Дружина Івана Васильовича, за повідо- мленням МГБ УРСР, принаймні двічі (3 й 6 квіт- ня) зустрічалася у зв’язку з появою ганебної пу- блікації чоловіка з прелатом О. Хірою, намагаю- чись виправдатись за «вимушений вчинок» чоло- віка й попереджаючи про швидку ліквідацію ГКЦ у Закарпатті. У розмові з нею священнослужитель заявив: «Попри страшний й загрозливий стан уні- атського духовенства у Закарпатті, справедливість найближчим часом візьме гору. Місіонерство по- ширюється на Сході арештованими уніатськими священиками, які там сіють зерна католицизму. Католицизм сильний. Війна, що вибухне найближ- чим часом, знищить СРСР й зміцнить засади като- лицизму в усьому світі [...]»[11, арк. 26-28]. Притлумлений осуд публікації висловлював й го- лова Закарпатського облвиконкому І. Туряниця, який називав статтю І. Андрашка «беззмістовною», вва- жаючи натомість, що «краще б Андрашко арештував кількох уніатських священиків», тоді б, мовляв, було видно, хто «справжній ворог» [11, арк. 28]. Втім, уповноважений Ради в справах релігій- них культів при Раді Міністрів СРСР по УРСР П. Я. Вільховий під іншим кутом зору критично оцінював вищезгадану статтю І. Андрашка й за- разом висловлював закид на адресу редакції га- зети: «В статье «Униатская церковь без маски» […] неубедительно и политически неверно дана характеристика прогрессивному деятелю ХIХ ст. Александру Духновичу. Всем известно, что в годы черной реакции, когда изменники «доказывали», что закарпатские украинцы якобы представляют собой обособленную этническую единицу, «не имеющую ничего общего с украинцами и русски- ми по ту сторону Карпат», Александр Духнович заявил: «Свои-то люди за горами, не чужие; Русь едина, у нас в душе общая идея… Карпаты не веч- но будут разлучать нас…». По мнению же авто- ра статьи Ивана Андрашко, Александр Духнович и другие, во-первых, «были греко-католическими попами заграничной (?) Пряшевской, а не Мукачевской епархии […], во-вторых, их про- изведения давно потеряли характер живой, дей- ствующей литературы…» Возможно, для Ивана Андрашко Александр Духнович автор не «дей- ствующей литературы», но для советского народа он и сегодня в среде «действующей литературы» […]» [16, с. 152]. Серйозним недоліком редакції газети П. Я. Віль- ховий вважав відсутність системної роботи після появи публікації І. Андрашка – через сім місяців після надрукування статті у місцевій закарпат- ській пресі так і не з’явилося жодного відгуку на неї [16, с. 152]. Невдоволення уповноважено- го викликав і той факт, що 100 прим. надісланої у Закарпаття ще 1946 р. брошури Г. Костельника «Апостол Петро і римські папи, або догматичні підстави папства» (Львів, 1945) осіли у шафах облвиконкому замість того, щоб нести «прав- ду» про унію місцевим греко-католицьким свя- щеникам й «релігійній уніатській інтелігенці- ї Закарпатської області» [16, с. 152-153]. Відтак пропонувалося «через сектор прессы ЦК КП(б)У ориентировать работников прессы Закарпатской области по вопросу опубликования ряда статей и организации общественного мнения, направлен- ного против униатской церкви, как враждебно относящейся к Советской власти» [16, с. 159]. Тим не менше, заявлену І. Андрашком тему продовжував того ж року на шпальтах місцевої періодики й відомий поборювач унії на західних землях України Я. Галан. 24–25 серпня 1948 р. часопис «Советское Закарпатье» вмістив його черговий антиватиканський та антиуніатський памфлет «Ті, що вийшли з пітьми» [7]. Тематика памфлету не зовсім відповідала ви- значеному у вищезгаданому плані «ліквідацій- них заходів» щодо ГКЦ у Закарпатті напряму – «історія Закарпатської унії». Втім, тут не було провини «Володимира Росовича» – Ярослава Галана. Вклався він і в терміни, визначені вла- дою. Антиуніатський памфлет з історії Греко- католицької церкви у Закарпатті – відомий під остаточною назвою «Годі!» – був ним написаний ще у першій половині 1948 р. Принаймні місце й час написання датовані автором таким чином – «місто Мукачеве, липень 1948 р.» [6, с. 690]. Зволікала з дозволом на публікацію республі- канська держбезпека, очевидно, рецензую- чи малозрозумілий для її співробітників текст. Принаймні, упорядник творів Я. Галана і осо- бисто з ним знайомий П. М. Довгалюк (1904– 1989), у перші повоєнні роки директор видавни- ISSN 2222-5250 79 цтва «Мистецтво», пригадував, як за кілька міся- ців до своєї загибелі Я. Галан у його товаристві блукав київськими вулицями й, серед іншого, за- ходив до приймальної МДБ на Володимирській – до когось телефонував. Вийшов – похмурий, «санкції» на публікацію «Годі!» все ще не було. Кинув: «А тим часом твір дезактуалізується!». Попри брак належного пропагандистсько- ідеологічного забезпечення, у краї відбувалася ес- калація репресій щодо духовенства ГКЦ. 12 лю- того 1949 р. МДБ УРСР надіслало вищим інстан- ціям спецповідомлення, в якому йшлося про не- обхідність прискорення процесу ліквідації ГКЦ на Закарпатті й стратегію власних дій з цього приводу. Отже, найближчим часом органи держ- безпеки мали намір обезглавити Мукачівську єпархію ГКЦ, арештувавши прелата О. Хіру, пе- редати для РПЦ Ужгородський кафедральний со- бор і єпископську резиденцію, опублікувати (на- решті) в місцевих газетах статтю Я. Галана «з іс- торії унії на Закарпатті, боротьби російського і українського народів проти угорських феодалів і Ватикану, що викриває реакційну роль уніат- ської церкви і духовенства», після ліквідації ка- пітули підготувати з допомогою агентури і вида- ти від імені священиків, які вже «возз’єдналися» із православ’ям, звернення до унійного духовен- ства із закликом брати з них приклад і «поверну- тися» в лоно РПЦ. Задля більшої ефективності че- кісти збиралися й надалі «обробляти» священиків ГКЦ, щоб переконати їх в необхідності перейти до православ’я, силами агентури, завербованої серед їхніх колег і церковного активу [12, арк. 52-53]. Серед друкованих засобів масової інформації знову вело перед «Советское Закарпатье», яке у п’яти подачах надрукувало розділи з великого памфлету Я. Галана «Отець тьми й присні», зно- ву ж таки спрямованого проти Ватикану як «цен- тру міжнародної реакції» та його «регіональної агентури» – Греко-католицької церкви[5; 9; 10, с. 576-629; 48, с. 46]. Розлогий публіцистичний виступ львівсько- го літератора завершувався полум’яними, але не надто переконливими інвективами на адресу Апостольської Столиці, її американських спіль- ників та інших «паліїв війни», які, мовляв, пере- шкоджали «прогресивному людству» прямувати «єдиноправильним» шляхом – радянського то- талітаризму сталінського зразка й (маніпульова- ного ним) російського православ’я: «Породжена в темряві середньовіччя, вигодувана людською кров’ю, паразитуюча на ранах людства ватикан- ська кліка метушиться, перелякана й ошаліла, бі- ля порога грядущої епохи і каламутить, коверзує, інтригує, плюється, кусає, сіє смерть і могильним смородом отруює грозове повітря наших днів. Дітище одвічної підлоти, запізніла відрижка по- хмурого минулого, кричущий анахронізм. Сьогодні ватиканський анахронізм разом з Уолл-стрітом на повний голос оголошує війну прогресивному людству, що крокує вперед; оша- лілі коні Апокаліпсиса повинні витягти потопаю- чий в баговинні віз католицизму. Але [...] зміцні- лі руки трудового народу під проводом СРСР зу- міють осадити оскаженілих коней війни, і твань загибелі, твань забуття в недалекому майбутньо- му остаточно засмокче уолл-стрітівське і ватикан- ське поріддя пекла. Ті, що вийшли з тьми, у пітьму і кануть, бо ко- ли сходить світило дня, тьмяніють світила ночі» [10, с. 629]. Публіцистичні лаври Я. Галана (В. Росовича) вочевидь таки вабили закарпатського обласно- го прокурора І. Андрашка, чергова викривальна розвідка якого – «Уніатська церква – ідеологіч- ний і політичний посібник угорсько-німецьких окупантів» – була надрукована 6 квітня 1949 р. «Закарпатською правдою» [2, с. 2-3]. У звичному ключі радянської пропаганди вже на самому початку статті безапеляційно стверджу- валося: «Ужгородська унія 1646 р. – потворне ді- тище політичної махінації Ватикану з габсбурзь- кою династією і мадярською аристократією – була на протязі трьох століть духовною зброєю пригноблення закарпато-українського народу, но- сієм і проповідником ідеології католицизму, яка корінним чином протирічить передовому вченню про виникнення і розвиток суспільства» [2, с. 2]. Маніпулюючи матеріалами судових процесів проти місцевих греко-католицьких душпастирів, обвинувачуваних радянським режимом у спів- робітництві з угорською окупаційною владою (більшість засуджених була реабілітована вже у середині 1950-х рр.), обласний прокурор безапе- ляційно стверджував, що «така правда про уніат- ську церкву, яка підтверджується незаперечни- ми офіціальними документами Ватикану і греко- католицької Мукачівської єпархії». Відтак роби- лося резюме – вирок: «Не може бути ніякого сум- ніву в тому, що уніатська церква була найпослі- довнішим і найважливішим ідеологічним і полі- тичним посібником угорсько-німецьких загарб- ників, запеклим противником ідеї возз’єднання Закарпаття з Радянською Україною. Вона була і КРАЄЗНАВСТВО, 3’2012 80 залишається найзапеклішим ворогом комунізму і радянської держави, проповідником низькопо- клонства перед загниваючою культурою буржу- азного заходу. Всі численні церковні організації […] і періодичні друковані органи […] служили імперіалістам, окупантам» [2, с. 3]. Зрозуміло, що автор публікації не мав жод- них сумнівів щодо «історичної приреченості» й швидкого відходу у небуття ГКЦ у Закарпатті: «Залишаючись і після визволення Закарпаття ма- ріонеткою в руках Ватикану і угорської реакції, уніатська церква як така, що ніколи не була тісно зв’язана з народними масами, з очевидною швид- кістю втрачає всякий ґрунт під своїми ногами. Самі основи уніатської церкви ще більше похит- нув недавній процес в Будапешті над зрадником народно-демократичної Угорщини кардиналом Міндсенті. На суді з усією ясністю було встанов- лено, що верховоди угорських католиків мали тіс- ні зв’язки не тільки з представниками міжнарод- ного імперіалізму […], а також і з Мукачівською греко-католицькою єпархією, яка ще й досі про- довжує мріяти про нове уярмлення Закарпаття […]. Уніатська церква закономірно і в суворій від- повідності з логікою історичних подій назавжди без слави і честі зійде з сцени суспільного жит- тя. Майбутнє покоління буде знати про неї, як про чорну пляму в історії, як про носія найреакційні- ших ідей в світі, ідей буржуазного націоналізму і безрідного космополітизму, як про духовного і со- ціального поневолювача трудящих» [2, с. 3]. Звертає на себе увагу примхливе поєднан- ня у цій публікації антиватиканської й анти- уніатської риторики 1945–1947 рр. з ідеолого- пропагандистською кампанією сталінського ре- жиму кінця 1940-х – початку 1950-х рр. – побо- рюванням «безрідних космополітів». Цікаво, що за рік до того, обговорюючи у влас- ному колі попередню публікацію І. Андрашка «Уніатська церква без маски», прелат О. Хіра ки- нув, що міг би покласти край антиуніатській пу- бліцистиці обласного прокурора, щоби його стат- тя «стала його могилою» − викривши нелояль- ну до більшовицького режиму газетярську робо- ту Івана Васильовича 1930-х років[11, арк. 27]. Зрештою, влада й сама мала достатньо компро- метуючого матеріалу на І. Андрашка, скорис- тавшись цим вже через рік, піддавши обласного прокурора спершу публічному приниженню на обласних партійних зібраннях, змусивши до ка- яття, а невдовзі (1952 р.), позбавивши партійно- го квитка й прокурорської посади. 7 вересня 1949 р. популярну агітпропівську тему «Ватикан – знаряддя імперіалістичної реакції» розвинув на шпальтах «Закарпатської правди» В. Чумаченко[47, с. 4]. Прикметним для статті В. Чумаченка було відверте й приховане (з посиланнями і без) цитування фрагментів з ві- домого памфлету В. Росовича (Я. Галана) «Що та- ке унія». Як і більшість подібних публікацій, стат- тя завершувалася «оптимістичним» запевненням, що усі «войовничі загарбницькі плани сучасних верховодів Ватикану, спрямовані проти країни со- ціалізму і проти миру в усьому світі», приречені на «безславний кінець»: «Мільйони трудівників – католиків і некатоликів не тільки Радянського Союзу і країн народної демократії, але й капіта- лістичних країн, бачать, що Ватикан є знаряддям фашизму, знаряддям імперіалістичної реакції, і зуміють приборкати паліїв війни» [47, с. 4]. Звернений проти Греко-католицької церкви на Закарпатті памфлет Я. Галана вже після йо- го загибелі таки був надрукований в обласній пресі. У кількох травневих числах 1950 р. під назвою «Кровь и цепи» він з’явився на шпаль- тах «Советского Закарпатья» [8]. Під назвою «Границы гнева» у травні – червні 1950 р. з пам- флетом ознайомилися російськомовні читачі «Львовской правды» [6, с.690]. Нарешті, напри- кінці 1950 р. цей памфлет з’явився українською мовою окремим виданням у Держполітвидаві України – під псевдонімом «Ігор Семенюк» й «канонічною» назвою «Годі!»[34, 47 с.]. 1. Андрашко І. Уніатська церква без маски / І. В. Ан- драшко // Закарпатська правда. – 1948. – 27 березня. 2. Андрашко І. Уніатська церква – ідеологічний і політичний посібник угорсько-німецьких оку- пантів / І. І. Андрашко // Закарпатська правда. – 1949. – 6 квітня. – № 67 (1600). 3. Бендас Д., Бендас С. Священики-мученики, сповідники вірності / С. М. Бендас, Д. С. Бендас. – Джерела та література Ужгород: Закарпаття, 1999. 4. Волокитина Т. В. Москва и Восточная Европа: Власть и церковь в период общественных трансформаций 40–50-х годов ХХ века: Очерки истории / Т. В. Волокитина, Г. П. Мурашко, А. Ф. Носкова. – М.: Российская политическа- я энциклопедия (РОССПЭН); Фонд Первого Президента России Б. Н. Ельцина, 2008. ISSN 2222-5250 81 5. Галан Я. Жрецы золотого теленка: [Разделы памфлета «Отец тьмы и присные»] / Я. А. Галан // Советское Закарпатье. – 1949. – 6 января; 6. Галан Я. З хрестом чи з ножем / Я. О. Галан // Галан Я. Твори: У 4 т. / Редкол.: Б. С. Буряк (голо- ва), П. М. Довгалюк, Г. Г. Кулінич та ін. / Я. О. Га- лан. – К.: Наук. думка, 1977. – Т. 2: Памфлети і фейлетони / Упорядкув. і прим. П. М. Довгалюка; ред. тому Г. Г. Кулінич. 7. Галан Я. Изшедшие из мрака / Я. А. Галан // Советское Закарпатье. – 1948. – 24, 25 августа. 8. Галан Я. Кровь и цепи / Я. А. Галан // Советское Закарпатье. – 1950. – 7, 10–12, 18–19 мая. 9. Галан Я Новое евангелие папы: [Разделы памфлета «Отец тьмы и присные»] // Советское Закарпатье. – 1949. – 27 февраля; 1, 2, 11 марта; 10. Галан Я. Отець тьми і присні / Я. О. Галан // Галан Я. Твори: У 4 т. / Редкол.: Б. С. Буряк (голо- ва), П. М. Довгалюк, Г. Г. Кулінич та ін. / Я. О. Га- лан. – К.: Наук. думка, 1977. – Т. 2: Памфлети і фейлетони / Упорядкув. і прим. П. М. Довгалюка; ред. тому Г. Г. Кулінич. 11. Галузевий державний архів Служби безпе- ки України. – Ф. 16. – Оп. 22, 1951 р. – Пор. 3. – Т. 13. (далі – ГДА СБ України). 12. ГДА СБ України. – Ф. 16. – Оп. 52, 1952 р. – Пор. 3. – Т. 4. – Арк. 52–53. 13. Голгота Унії в Карпатській Україні: Трилітня діяльність останнього єпископа, д-ра Теодора Ромжі // Життя і слово. – Інсбрук, 1948– 1949. – Ч. 3–4. 14. Гуслистий К. З історії боротьби українсько- го народу проти церковної унії / К. Г. Гуслистий // Вільна Україна. – 1945. – 6 липня; Радянська Буковина.– 1945. – 8 липня; Прикарпатська прав- да. – 1945. – 10 липня; Червоний прапор. – 1945. – 10, 11 липня; Радянське слово. – 1945. – 11 лип- ня; Радянська Волинь. – 1945. – 11, 13 липня; Вільне життя. – 1945. – 14, 15 липня. 15. Довганич О. Іван Андрашко // Енциклопедія Закарпаття: Визначні особи ХХ ст. – Ужгород: Гражда, 2007. 16. Доповідна уповноваженого Ради в справах релігійних культів при Раді Міністрів СРСР по УРСР П. Вільхового голові Ради І. Полянському про необхідність ліквідувати унію в Закарпатській обл., 11 листопада 1948 р. // Нескорена церква: Подвижництво греко-католиків України в бо- ротьбі за віру і державу: [Збірник документів] / Упоряд. В. Сергійчук. – К.: Дніпро, 2001. 17. Інкулинець Ю. Лиходій в греко-католицькій рясі: [Микола Токач] / Ю. Інкулинець, Й. Кость, А. Манкулич // Закарпатська правда. – 1945. – 20 квітня. – № 47 (74). 18. Коломієць І. Г. Боротьба південно-західних руських князівств проти експансії угорських фе- одалів ХІ – ХІІІ ст. / І. Г. Коломієць // Наукові за- писки / МВО СРСР. Ужгородський державний університет / Відп. ред. Г. В. Ткаченко. – Ужгород: Вид-во УжДУ, 1949. – Т. II: Історико-філологічна серія / Ред. В. Т. Яремчук. 19. Кополович Іоанн. В країні чудес: Подорож до Москви / І. Кополович // Закарпатська правда. – 1945. – 3 січня. – № (1) 28. 20. Кополович И. В стране чудес: Путешествие в Москву / И. Кополович // Закарпатська правда. – 1945. – 5 січня. – № 2 (29). – С. 3; 7 січня. – № 3 (30); 10 січня. – № 4 (31); 12 січня. – № 5 (32). 21. Корнійчук О. Чому хвилюється Ватикан? / О. Є. Корнійчук // Сучасне і майбутнє. – 1946. – № 1. 22. Лист делегації православного духовенства Мукачево-Пряшевської єпархії до Й. Сталіна про включення Закарпатської України до складу СРСР, 18 листопада 1944 р. // Культурне життя в Україні. Західні землі: Документи і матеріали: [НАН України. Інститут українознавства ім. І. І. Кри- п’якевича; упоряд.: Т. Галайчак, О. Луцький, Б. Микитів та ін.; редкол.: Ю. Сливка (відп. ред.) та ін.]. – К.: Наук. думка, 1995. – Т. 1: 1939–1953. 23. Ліквідація Ужгородської унії (1948 р.): [Документи] / Публ. Ю. Волошина // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. – 1999. – № 1/2 (10/11). 24. Макара М. Питання релігійної політики в діяльності Народної Ради Закарпатської України (ХІ.1944 – I. 1946 рр.) / М. Макара // Ужгородській унії – 350 років: Матеріали міжнародних науко- вих конференцій (Ужгород, квітень 1996 р.); відп. ред. І. Гранчак. – Ужгород, 1997. 25. Олашин М. В. Історичний факультет Ужгородського національного університету: Біобібліографічний довідник / М. В. Олашин; [Державний вищий навчальний заклад«Ужгород- ський нац. ун-т»; бібліогр. ред. О. Д. Закривидорога; відп. за вип. І. О. Мандрик]. – Ужгород: Гражда, 2010. 26. Палінчак М. Державно-церковні відносини в Закарпатській Україні / М. Палінчак // Матеріали наукової конференції, присвяченої 50-річчю ви- зволення Закарпаття від фашизму та 50-річчю Першого з’їзду Народних комітетів Закарпатської України (Ужгород, 18 листопада 1994 р.); упоряд. В. Задорожний та Р. Офіцинський; відп. ред. В. Є. За- дорожний. – Ужгород: ВВК «Патент», 1995. 27. Патрус-Карпатський А. Про тих, хто роз- пинав Закарпаття: Закарпатські квіслінги, запро- КРАЄЗНАВСТВО, 3’2012 82 данці угорсько-німецького фашизму – Бродій, Демко, Шпак, Бенце, Ортутай, Рішко, Патрус- Карпатський А., Гіневський О. Крічфалуші-Грабар і Жегора – перед судом народу / // Закарпатська правда. – 1946. – 5 травня. – № 89 (289). 28. Письма патриарха Алексия I в Совет по де- лам Русской православной церкви при Совете на- родних комиссаров – Совете министров СССР. 1945–1970 гг.: В 2 т.: / [под ред. Н. А. Кривовой; отв. сост. Ю. Г. Орлова; сост. О. В. Лавинская, К. Г. Ляшенко]. – М.: Российская политическая энциклопедия (РОССПЭН), 2009. – (Публикации). – Т. 1: Письма патриарха Алексия I в Совет по де- лам Русской православной церкви при Совете народных комиссаров – Совете министров СССР. 1945–1953 гг. (именной комментарий). 29. Повідомлення Народного комісаріату дер- жавної безпеки УРСР ЦК КП(б)У про реагуван- ня населення західних земель України на статтю «З хрестом чи ножем» і арешти уніатського ду- ховенства, 26 квітня 1945 р. // Культурне життя в Україні: Західні землі: Документи і матеріали / НАН України. Інститут українознавства ім. І. І. Кри- п’якевича; упоряд.: Т. Галайчак, О. Луцький, Б. Микитів та ін.; автор передм. О. Луцький; ред- кол.: Ю. Сливка (відп. ред.) та ін. – К.: Наук. дум- ка, 1995. – Т. 1: 1939–1953. 30. Росович Вол. [Галан Я.] З хрестом чи з но- жем? / В. Росович [Я. Галан] // Вільна Україна. – 1945. – 8 квітня. 31. Росович Вол. [Галан Я.] З хрестом чи з но- жем? / В. Росович [Я. Галан] // Прикарпатська правда (Станіслав). – 1945. – 13 квітня; Радянська Волинь (Луцьк). – 1945. – 15 квітня; Червоний прапор (Рівне). – 1945. – 15 квітня; Радянське слово (Дрогобич). – 1945. – 17, 18 квітня; Вільне життя (Тернопіль). – 1945. – 20 квітня; Радянська Буковина. – 21 квітня. 32. Рублёв А. С. Исторические взгляды Яро- слава Галана: дис. … кандидата ист. наук: 07.00.09 / Рублёв Александр Сергеевич; [НАН Украины. Институт истории]. – Киев, 1988. – 164 с. 33. Рубльов О. С. Галан Ярослав Олександрович / О. С. Рубльов // Енциклопедія історії України: В 5 т. / НАН України. Інститут історії України; редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. – К.: Наук. думка, 2004. – Т. 2: Г – Д.; та ін. 34. Семенюк І. [Галан Я.] Годі!: [Памфлет з історії реакційної діяльності уніатської церк- ви на Закарпатті] / Ігор Семенюк [Я. О. Галан]. – К.: Держполітвидав УРСР, 1950. – 47 с. 35. Сенько Б. Із зали суду: Архізрадник в су- тані: [Е. С. Ортутай] / Б. Сенько // Закарпатська правда. – 1946. – 14 травня. – № 95 (295). 36. Сфабрикована промова єп. Т. Рожмі: Известия. – 1944. – 11 ноября. 37. Терещук П. Історія одного зрадника: Ярослав Галан / П. Терещук. – Торонто: Ліга Визволення України, 1962. – 144 с. 38. Тисин М. Наша минулість. IV / М. Тисин // За- карпатська правда. – 1945. – 29 червня. – № 77 (104). 39. Удод О. А. Кость Гуслистий – історик України. – К.: Генеза, 1998. – 175 с. 40. Фенич В. І. «Покровський закарпатської історіографії»: Місце і роль Івана Гавриловича Коломійця у вивченні історії Закарпаття (1903-1962 рр.) / В. І. Фенич // Науковий ві- сник Ужгородського університету. Серія: Історія / Міністерство освіти і науки України; Ужгородський національний університет; [ред- кол.: М. М. Вегеш (голова) та ін.]. – Ужгород: Вид-во УжНУ «Говерла», 2008. – Вип. 20. 41. Фенич В. «Чужі» серед своїх, «свої» се- ред чужих: Греко-католики Мукачівської єпар- хії під час та після «возз’єднання» Закарпаття з Радянською Україною / В. Фенич. – Ужгород: Мукачівська греко-католицька єпархія, 2007. 42. Центральний державний архів вищих ор- ганів влади і управління України, ф. 4648, оп. 3, спр. 49. 43. Центральний державний архів громадських об’єднань України, ф. 1, оп. 51, спр. 3340. 44. Центральний державний архів громадських об’єднань України, ф. 1, оп. 70, спр. 808. 45. Центральний державний архів-музей літерату- ри і мистецтва України, ф. 590, оп. 5, спр. 55. 46. Чумаченко В. Ватикан – знаряддя імперіа- лістичної реакції / В. Чумаченко // Закарпатська правда. – 1949. – 7 вересня. – № 176 (1709). 47. Ярослав Галан (1902–1949): До 80-річчя з дня народження: Бібліографічний покажчик / АН УРСР. Львівська наукова бібліотека ім. В. Стефаника; уклад. М. А. Вальо; відп. ред. Є. М. Стасюк; вступна стаття Л. В. Ступницького. – Львів: ЛНБ ім. В. Стефаника, 1982. 48. Stкpieс S. Represje wobec Koњcioіa greckokatolickiego w Europie Њrodkowo- Wschodniej po II wojnie swiatowej / S. Stкpieс // Polska – Ukraina: 1000 lat s№siedztwa / Poіudniowo-Wschodni Instytut Naukowy w Przemyњlu. – Przemysl: Poіudniowo-Wschodni Instytut Naukowy w Przemyњlu, 1994. – T. 2: Studia z dziejуw chrzeњcijaсstwa na pograniczu kulturowym i etnicznym / Pod red. S. Stкpnia. ISSN 2222-5250 83 Лариса Капитан Ликвидация греко-католической церкви в Закарпатье, 1945-1949 гг.: идеолого-пропагандистская составляющая Освещены меры властей, роль средств массовой информации относительно манипуляций обществен- ным мнением послевоенного Закарпатья с целью идеологической подготовки ограничения влияния и лик- видации греко-католической церкви. Автор проанализировал особенности этой составляющей полити- ки режима в сложном с точки зрения конфессиональности крае. Ключевые слова: пропаганда, русская православная церковь, греко-католическая церковь, тотали- тарный режим, Закарпатье. Larysa Kapitan The liquidation of the Greek Catholic Church in Transcarpathia, 1945-1949: ideological and propaganda component The authority’s measures, the role of mass media concerning the manipulation of public opinion of post-war Transkarpathia aimed at the ideological preparation of infl uence limitation and liquidation of the Greek Catholic Church have been elucidated. The peculiarities of the given component of regime’s police in the specifi c region from the point of view of gave been analyzed by the author Key words: propaganda, Greek Catholic church, Russian Orthodox Church, totalitarian regime, Transcarpathia.

Ліквідація греко-католицької церкви у Закарпатті, 1945–1949 рр.: ідеолого-пропагандистська складова

Institution

Ähnliche Einträge