На сторожі історичної та культурної спадщини Півдня України (Микола Мурзакевич)
Проаналізовано діяльність М. Н. Мурзакевича на пам’яткоохоронній ниві в ХІХ столітті, зокрема, його зусилля із організації музею Одеського товариства історії та старожитностей, Феодосійського музею старожитностей, обстеження, охорони і популяризації пам'яток історії та археології....
Gespeichert in:
| Datum: | 2012 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут історії України НАН України
2012
|
| Schriftenreihe: | Краєзнавство |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/121103 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | На сторожі історичної та культурної спадщини Півдня України (Микола Мурзакевич) / Н. Кармазіна // Краєзнавство. — 2012. — № 3. — С. 85-92. — Бібліогр.: 34 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-121103 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1211032017-06-14T03:03:13Z На сторожі історичної та культурної спадщини Півдня України (Микола Мурзакевич) Кармазіна, Н. Краєзнавство в особах Проаналізовано діяльність М. Н. Мурзакевича на пам’яткоохоронній ниві в ХІХ столітті, зокрема, його зусилля із організації музею Одеського товариства історії та старожитностей, Феодосійського музею старожитностей, обстеження, охорони і популяризації пам'яток історії та археології. Рассмотрен вклад ученого Н. Н. Мурзакевича в сохранение историко-культурного наследия Юга Украины в ХІХ веке, в частности его усилия по организации музея Одесского общества истории и древностей, Феодосийского музея древностей, обследованию, охране и популяризации памятников истории и археологии. The article is devoted to Murzakevich activity in the fi eld of monuments watching in the 19-th century, particularly to his efforts in organizing museums of Odessa History and Antiquities Society, Feodosiya Museum of Antiquities, to observation, protection and popularization of History and Archeology. 2012 Article На сторожі історичної та культурної спадщини Півдня України (Микола Мурзакевич) / Н. Кармазіна // Краєзнавство. — 2012. — № 3. — С. 85-92. — Бібліогр.: 34 назв. — укр. 2222-5250 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/121103 727.94 (477.75) uk Краєзнавство Інститут історії України НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Краєзнавство в особах Краєзнавство в особах |
| spellingShingle |
Краєзнавство в особах Краєзнавство в особах Кармазіна, Н. На сторожі історичної та культурної спадщини Півдня України (Микола Мурзакевич) Краєзнавство |
| description |
Проаналізовано діяльність М. Н. Мурзакевича на пам’яткоохоронній ниві в ХІХ столітті, зокрема, його зусилля із організації музею Одеського товариства історії та старожитностей, Феодосійського музею старожитностей, обстеження, охорони і популяризації пам'яток історії та археології. |
| format |
Article |
| author |
Кармазіна, Н. |
| author_facet |
Кармазіна, Н. |
| author_sort |
Кармазіна, Н. |
| title |
На сторожі історичної та культурної спадщини Півдня України (Микола Мурзакевич) |
| title_short |
На сторожі історичної та культурної спадщини Півдня України (Микола Мурзакевич) |
| title_full |
На сторожі історичної та культурної спадщини Півдня України (Микола Мурзакевич) |
| title_fullStr |
На сторожі історичної та культурної спадщини Півдня України (Микола Мурзакевич) |
| title_full_unstemmed |
На сторожі історичної та культурної спадщини Півдня України (Микола Мурзакевич) |
| title_sort |
на сторожі історичної та культурної спадщини півдня україни (микола мурзакевич) |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| publishDate |
2012 |
| topic_facet |
Краєзнавство в особах |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/121103 |
| citation_txt |
На сторожі історичної та культурної спадщини Півдня України (Микола Мурзакевич) / Н. Кармазіна // Краєзнавство. — 2012. — № 3. — С. 85-92. — Бібліогр.: 34 назв. — укр. |
| series |
Краєзнавство |
| work_keys_str_mv |
AT karmazínan nastorožíístoričnoítakulʹturnoíspadŝinipívdnâukraínimikolamurzakevič |
| first_indexed |
2025-07-08T19:11:52Z |
| last_indexed |
2025-07-08T19:11:52Z |
| _version_ |
1837107159019552768 |
| fulltext |
ISSN 2222-5250
85
УДК 727.94 (477.75)
Наталя Кармазіна (м. Cімферополь)
НА СТОРОЖІ ІСТОРИЧНОЇ ТА КУЛЬТУРНОЇ
СПАДЩИНИ ПІВДНЯ УКРАЇНИ
(МИКОЛА МУРЗАКЕВИЧ)
Проаналізовано діяльність М. Н. Мурзакевича на пам’яткоохоронній ниві в ХІХ столітті, зокрема, йо-
го зусилля із організації музею Одеського товариства історії та старожитностей, Феодосійського му-
зею старожитностей, обстеження, охорони і популяризації пам'яток історії та археології.
Ключові слова: культурна спадщина, Південь України, пам’яткоохоронна і пам’яткознавча діяль-
ність, пам'ятки історії та археології.
Розв’язання завдань сучасної пам’яткознавчої
роботи неможливо без узагальнення досвіду ви-
вчення і збереження культурної спадщини в мину-
лому. Аналіз тогочасних подій, узагальнення по-
зитивної практики пам’яткоохоронців та критич-
не осмислення їх невдач подає взірцевий приклад
сучасним ентузіастам зі збереження пам’яток.
Найкращі традиції, науковий спадок та колосаль-
ний досвід учасників пам’яткоохоронного руху у
дорадянський період не втратили свого значен-
ня і сьогодні, бо перегукуються з подібними про-
блемами сучасного українського суспільства.
Дослідження історії пам’яткоохоронної спра-
ви, основних етапів її розвитку сприяє відтво-
ренню цілісної картини формування історичної
пам’яті українського народу, відновленню при-
забутих, а то й невідомих сторінок минувши-
ни українських земель. Пам’яткознавчий рух,
який виконує не лише охоронні, просвітницькі
та виховнi функцiї, а й консолiдує кращi науковi,
творчі й громадські сили, потребує особливої
уваги науковців.
Науковий та практичний інтерес викликає
пам’яткоохоронна діяльність наукових това-
риств Півдня України в ХІХ ст., яка активізувала-
ся у зв’язку з розвитком історії, археології й ста-
тистики, а також з розширенням археологічних
розкопок, масовими випадками знищення, руй-
нування та вивезення за кордон старожитнос-
тей. Збереження та наукове вивчення пам’яток
отримало значний стимул завдяки плідній ді-
яльності на ниві культури генерал-губернатора
Новоросійського краю М. С. Воронцова. Він під-
тримав місцевих дослідників пам’яток історії та
археології, сприявши створенню першого науко-
вого товариства на Півдні України – Одеського то-
вариства історії і старожитностей (ОТІС), яке про-
водило багатопланову пам’яткознавчу діяльність.
Серед засновників та й активних членів цієї устано-
ви був і Микола Никифорович Мурзакевич (1806–
1883), який ініціював значну кількість актуальних
заходів із охорони й дослідження старожитностей,
став справжнім координатором пам’яткоохоронної
діяльності на Півдні України.
Основні аспекти кримознавчої діяльності
М. Н. Мурзакевича найбільш повно розглянуто у
публікаціях доктора історичних наук, професора
Андрія Анатолійовича Непомнящого [1; 2]. Автор
здійснив ґрунтовний аналіз наукової спадщини
краєзнавця, зробивши аргументовані висновки
про її значення. На підставі джерел провідних ар-
хівів Російської Федерації, вперше залучених до
наукового обігу, ним відтворено цілісну карти-
ну діяльності М. Н. Мурзакевича з вивчення іс-
торії Криму, організації пам’яткоохоронної робо-
ти на півострові. Внесок у дослідження та охоро-
ну пам’яток Херсонесу М. Н. Мурзакевичем по-
дано у публікаціях А. В. Шаманаєва [3, 4]. Однак
зазначені роботи не ставили метою відтворен-
ня цілісної картини пам’яткоохоронної роботи
М. Н. Мурзакевича на Півдні України. Основним
завданням даної статті є розгляд та аналіз діяль-
ності вченого щодо дослідження та збереження
старожитностей в ХІХ ст. на Півдні України.
Інтерес до вітчизняної історії та пам’яток ста-
ровини у М. Н. Мурзакевича почав формувати-
ся ще у роки навчання у Смоленській духовній
семінарії в 1817–1825 роках. Про свої захоплен-
ня цього періоду він писав в «Автобіографії»:
«Вітчизняна історія, нарешті, остаточно мене
опанувала. Колишнє безглузде вештання старо-
винними смоленськими стінами і вежами, побу-
дованими Борисом Годуновим, змінилося бажан-
ням відшукати де-небудь у вежі складені старо-
винні архіви. Лазив під деякими вежами в надії
відкрити потаємний хід, за розповідями ніби іс-
КРАЄЗНАВСТВО, 3’2012
86
нуючий у одній із веж, такий, що вела до собору.
Тут думав відкрити давні склади зброї й монети»
[5, с. 35]. Тоді ж Микола Никифорович захопився
і нумізматикою: «Випадково хтось із товаришів з
навчання продав мені стару мідну монету; моне-
ти я з деякого часу став збирати і вивчати, скіль-
ки міг: після французів незліченна кількість вся-
кої монети ходила руками. Збираючи іноземні мо-
нети, збирав я все, що попадалося. Мрія про збір
істинно давніх монет зробилася постійною дум-
кою й бажанням» [5, с. 34].
Після закінчення Смоленської семінарії в 1825 р.
Мурзакевич вступив на етико-політичне відділення
філософського факультету Московського універси-
тету (закінчив у 1828 р.). Деякий час давав приват-
ні уроки в Смоленську, а 1830 року за протекції сво-
го товариша університетського періоду М. М. Ки-
р'якова переїхав до Одеси. Служба в митній устано-
ві не задовольняла М. Н. Мурзакевича, і він перей-
шов до Рішельєвського ліцею на посаду помічника
вчителя. У 1832 р. отримав посаду наглядача й ви-
кладав російську загальну історію та географію, де-
далі більше захоплюючись наукою [6, с. 39].
Пам’яткознавча діяльність М. Н. Мурзакевича
отримала плідне підґрунтя на Півдні України.
Глибокій зацікавленості пам’ятками старовини
сприяло відвідування руїн старогрецької Ольвії
під час літніх канікул в 1832 р., які він провів
в маєтку друга М. М. Кир’якова на березі Бугу,
та вчені подорожі до Криму. Вперше відвідав пів-
острів влітку 1835 р., коли мандруючи Південним
берегом, М. Н. Мурзакевич вперше оглянув міс-
цеві старожитності. Через рік під час нового пе-
ребування в Криму він склав описи пам’яток ста-
ровини міст та околиць, які відвідав (Євпаторії,
Бахчисараю, Ак-Мечеті, Балаклави, Севастополю,
Південного берегу, Судака, Феодосії, Керчі).
Усі вони були доповнені схематичними малюнка-
ми, історичними довідками [7].
Автор детально описує руїни італійських укріп-
лень півострова (Кафи, Судака, Чембало), печер-
них міст Криму (Мангупу, Чуфут-Кале). У запис-
ках історика міститься опис пам'яток пізнішо-
го періоду, таких, як Ханський палац і мавзолей
(дюрбе) у Бахчисараї. М. Н. Мурзакевич вперше
обґрунтував тезу про визначне значення Чембало
в системі фортифікаційних споруд генуезців. На
думку науковця, на місті цього середньовічно-
го комплексу існувало шість поселень (скіфське,
грецьке, генуезське, феодоритське, друге гену-
езьке та османо-татарське). Ця схема історично-
го розвитку населеного пункту, навіть не зважаю-
чи на її певну умовність, до сьогодні залишаєть-
ся панівною у вітчизняній історіографії [8].
У 1837 р. М. Н. Мурзакевич відвідав Крим
за наказом Міністра народної освіти С. С. Ува-
рова. Йому доручалося складання опису старо-
житностей півострова [6, с. 83]. У Державному
архіві Одеської області професором А. А. Не-
помнящим виявлено невідомий раніше руко-
пис М. Н. Мурзакевича, який було закінче-
но 24 травня 1838 р. та присвячено каталогіза-
ції і короткому опису археологічних пам'яток
Криму [2, арк. 83]. Аналізуючи загальний стан
пам’яткоохоронної роботи і вивчення старови-
ни Криму, автор зазначав, що «нині в матеріа-
лах для історії Кримського півострова відчува-
ється крайня недбалість». В якості першочерго-
вих заходів щодо заповнення цього пропуску він
запропонував організувати купівлю старих руко-
писів у кримських татар, збір монет, копіювання
усіх відомих написів. «Час не береже пам'ятки і
тому треба поспішати їх рятувати», – робив ви-
сновок М. Н. Мурзакевич [9, арк. 5 зв].
Трепетне ставлення до пам'яток старовини
сприяло тому, що М. Н. Мурзакевич зіграв ви-
няткову роль в створенні та діяльності Одеського
товариства історії і старожитностей (ОТІС) ра-
зом з М. М. Кир’яковим, Д. М. Княжевичем,
О. С. Стурдзою, А. Фабром. Від початку сво-
го існування ОТІС займалося питаннями теорії
та практики охорони пам’яток. Так, 4 лютого
1840 р. було затверджено Програму діяльності
Товариства, яка відображала наміри дослідників
того часу з виявлення та збереження різного ро-
ду старожитностей. Щодо пам’яток археології
ОТІС було стурбоване «зняттям на план положен-
ня <…> курганів <…> щоб можна було бачити
взаємне розташування їх один від одного, напрям
і склад груп, дослідженням і спостереженням під
час руїни курганів їх внутрішнього розташування
<…> зняттям на план міст, де є розвалини давніх
міст, фортець, укріплень, башт, міських стін, хра-
мів та інших будівель» [10].
Як секретар Товариства (його було обрано
на перших зборах членів Товариства 23 квіт-
ня 1839 р.) М. Н. Мурзакевич розпочав активну
пам’яткознавчу діяльність з організації наукових
експедицій з виявлення, обстеження пам’яток,
збору археологічного матеріалу, організації роз-
копок, створення музейних колекцій, охорони
старожитностей Півдня України.
За ініціативою М. Н. Мурзакевича в перші
роки діяльності ОТІС звернуло увагу на мало-
ISSN 2222-5250
87
відомий острів Фідонісі (у давнину Левки), який
був цікавим з археологічної точки зору. У травні
1841 року Товариством була організована неве-
лика експедиція під керівництвом Мурзакевича,
під час якої було знайдено 120 монет (еллінських,
римських, кримських ханів) і різних речей, що
являли собою художню цінність, відкрито руї-
ни Ахіллесового храму. На сторінках «Записок»
М. Н. Мурзакевич інформував про підсумки до-
сліджень на острові Фідонісі, подав опис знайде-
них там монет [11, 12].
Пам’яткоохоронна діяльність М. Н. Мурзаке-
вича в значному обсязі пов’язана безпосередньо
з Кримом. Цьому сприяло прагнення ОТІС до-
сліджувати різноманітну культурну спадщину
кримського півострова. Як секретар Товариства
М. Н. Мурзакевич виїжджав до місць розташу-
вання пам'яток, здійснював їх обстеження, на-
давав рекомендації щодо збереження старожит-
ностей, розробляв проекти археологічних дослі-
джень, ремонту та реставрації пам’яток, публі-
кував результати пам’яткознавчих досліджень на
сторінках «Записок ОТІС».
У середині ХІХ ст. постійною турботою М. Н. Мур-
закевича стали пам’ятки Керчі. Виховавши в со-
бі глибоку, майже релігійну пошану до пам'яток
старовини, він боровся з невіглаством щодо ар-
хеологічних розкопок відомих керченських ко-
пачів курганів. Після відвідування в 1846 ро-
ці цих місць М. Н. Мурзакевич був незадоволе-
ний пошуками А. Б. Ашика та Д. В. Карейші,
які не мали ні уяви про систематичні наукові роз-
копки давніх гробниць, ні необхідних для цього
інструкцій від ермітажного керівництва. У своїй
«Автобіографії» М. Н. Мурзакевич відзначав, що
«бажаючи отримати подарунок або хрест за зна-
хідку, обидва завзяті суперники прагнули розко-
пати більше курганів, або, принаймні, почати роз-
копку і нею закріпити за собою права продовжен-
ня робіт на місці. <.> Опису і малюнків на місці не
робили, хоча при керченському музеї був штатний
художник»[13, с. 586]. М. Н. Мурзакевич насилу
умовив А. Б. Ашика робити малюнки гробниць.
Обурений тим, що курганні гробниці, не тільки
не зберігалися і не підтримувалися, але унаслідок
байдужості офіційних шукачів скарбів розбира-
лися на міські споруди, М. Н. Мурзакевич всіляко
сприяв усуненню з поста директора Керченського
музею старожитностей А. Б. Ашика і призначен-
ню на цю посаду свого приятеля О. Ю. Люценка,
з ім'ям якого пов'язано початок правильної ор-
ганізації розкопок на Керченському півострові.
У 1852 р. М. Н. Мурзакевич спеціально їздив до
Керчі для того, щоб надати методичну допомогу
в організації наукового підходу до розкриття кур-
ганів і городищ [14, с. 108]. Підсумки археоло-
гічних пошуків цього сезону було подано в фор-
мі журналу з детальною фіксацією щоденних від-
криттів на сторінках «Записок ОТІС» [15].
Завдяки активній участі М. Н. Мурзакевича
було вжито заходів із охорони Мелек-Чесмен-
ського кургану. Відвідуючи старожитності Криму
в травні 1869 року, він оглянув Мелек-Чесмен-
ський курган та констатував, що пам'ятка, «не-
зважаючи на офіційну заяву про недоторканність,
постійно руйнується міськими жителями, що бе-
руть з нього глину, щоб швидше дістатися до те-
саного каменя, придатного на споруди. Така до-
ля спіткала всі відкриті шукачами скарбів гроб-
ниці». Для порятунку цієї єдиної стародавньої ар-
хітектурної пам'ятки історик вважав необхідною
передачу кургану під нагляд члена ОТІС І. С. Без-
кровного, який проживав в Керчі [16, с. 321].
Товариство прислухалося до порад секретаря та
звернулося з проханням про догляд за Мелек-
Чесменським курганом до І. С. Безкровного. Він
повинен був у разі ушкодження пам’ятки зверта-
тися до мирового суду. Крім того, пам’ятку було
відновлено на суму, що було призначено на її під-
тримку завдяки клопотанням ОТІС. Влітку 1871
року М. Н. Мурзакевич знову відвідав Керч та
«знайшов цю гідну збереження гробницю оста-
точно влаштованою» [17, с. 8].
За ініціативою М. Н. Мурзакевича здійснюва-
лися заходи зі збереження пам’яток Судака. Під час
відрядження до Криму в 1861 році для опису гену-
езьких написів, секретар ОТІС оглядав Судакську
фортецю. У 1869 році М. Н. Мурзакевич довгий
час пробув в Судаку, де був зайнятий прийняттям
до ОТІС 16 десятин землі, на яких знаходилися
руїни Судакської фортеці. Секретар ОТІС почав
з огляду всієї Судакської фортеці зі стародавньою
генуезькою церквою, що залишилася в ній. Ним
були прийняті заходи щодо збереження старожит-
ностей Судаку. Він доручив колоністам очистити
башту і напівзруйновану церкву, що знаходилася
за фортецею, ближче до моря та рекомендував ру-
їни, що залишилися від чотирьох казарм, які бу-
ли у фортеці, використовувати для ремонту комор
фортеці. У «Донесенні Товариству» про поїздку в
Крим М. Н. Мурзакевич писав, що «було б корис-
но, якби ці залишки казарм були використані сво-
єчасно на підтримку деяких місць башт і стін, які
донині систематично руйнувалися. Це лагоджен-
КРАЄЗНАВСТВО, 3’2012
88
ня, на мою думку, можна було б запропонувати
колоністам в рахунок тієї сплати, яку вони ста-
нуть надавати Товариству у майбутньому за ви-
пас худоби усередині фортеці, за яку вони дони-
ні Таврійській палаті державного майна платили
щорічно 4 крб.» [16, с. 319].
У вересні 1873 року М. Н. Мурзакевич за дору-
ченням ОТІС знову прямує до Криму з метою огляду
Судакської фортеці і розробки спільно з С. І. Вере-
брюсовим та І. У. Паскевичем заходів щодо ремонту,
перегляду судакських і феодосійських написів.
М. Н. Мурзакевич здійснював активну пам’ят-
кознавчу та пам’яткоохоронну діяльність пра-
цюючи на ниві розбудови музейних закладів.
У 1843 році М. Н. Мурзакевич очолив міський
музей старовини, що існував в Одесі з 1825 року,
і об'єднану з ним міську бібліотеку. Він взяв без-
посередню участь в створенні музею Товариства.
У ролі беззмінного хранителя він багато зусиль
докладав до поповнення музею Товариства експо-
натами, забезпечення їх охорони, систематизації,
каталогізації та публікації. За допомогою Карло
Бассолі, що мешкав в Одесі та допоміг зробити
малюнки експонатів, М. Н. Мурзакевич здійснив
облік та опис пам’яток музею старожитностей.
Завідування міським музеєм і музеєм Товариства
(вони були об’єднані після Кримської війни) збе-
реглося за ним до кінця його життя.
Завдяки його наполегливості було зібрано ко-
лекцію «кам'яних баб». У квітні 1840 року він
звернувся з проханням на ім'я Таганрозького гра-
доначальника О. Р. Пфейлицер-Франка, в якому
писав: «Одеське Товариство любителів історії за-
пропонувало заснувати Музеум для зберігання в
оригіналі різних стародавніх статуй, написів, по-
судин, монет бажає мати добре збережених істука-
нів, відомих під ім'ям «кам’яних баб». У довірено-
му управлінню Вашого Превосходительства гра-
доначальстві, в різних місцях трапляється знач-
на кількість згаданих істуканів. Товариство і має
честь звернутися до Вашого Превосходительства
з покірним проханням про доставку в Одесу двох
або трьох добре збережених істуканів <.>. Бажано
також було б, якщо тільки можливо, щоб до них
додано було хоча коротке повідомлення про те, де
саме вони були знайдені, на яких курганах, в яко-
му стані було розкрито такі кургани і що в них
опинилося» [18, с. 65–66].
Таганрозький градоначальник в листі у відповідь
обіцяв доставити в Одесу «кам'яні баби», але слова не
дотримав. У 1846 році небайдужий до пам'яток старо-
вини директор Таганрозької гімназії Я. С. Флоренсов
писав в приватному листі М. Н. Мурзакевичу, «що
зібрано з різних місць Маріупольського округу до-
сить кам'яних баб, хороших, які лежать у мене те-
пер на дворі» [18, с. 67]. Проте вартість доставки
«кам'яних баб» пароплавом була настільки зависо-
ка, що Я. С. Флоренсову вдалося відправити статуї
лише в квітні 1848 року.
У вересні 1849 року М. Н. Мурзакевич писав
знову Я. С. Флоренсову, що Товариство дізнало-
ся про його намір передати в музей ще п’ять баб
військовим транспортом. Проте тривале листу-
вання з цього питання з Головним управлінням
Чорноморського флоту, від'їзд з Таганрогу усьо-
го казенного транспорту перешкодили реалізації
заходу. Вже у березні 1862 р. М. Н. Мурзакевичу
довелося зіткнутися з новими труднощами до-
ставки 20 «кам'яних баб» з Маріуполя в Одесу,
тому що не знайшлося жодного транспортного
човна в зимовий час.
Умови, в яких збиралися предмети для музею
Товариства, були вкрай незадовільними. Тільки
наполегливість і терпіння М. Н. Мурзакевича мо-
гли усувати нескінченні перешкоди, на які він на-
ражався при зборі пам'яток. Йому доводилося бо-
ротися з канцелярською тяганиною, яка на цілі
роки гальмувала отримання предметів старови-
ни, що призначалися для Товариства, байдужим
ставленням морського начальства до транспорту-
вання якихось там стародавніх кам'яних статуй.
Величезний досвід, якого М. Н. Мурзакевич на-
був, займаючись організацією музею Товариства
в Одесі, став у пригоді при організації діяльності
Феодосійського музею старожитностей. У 1850 р.
Новоросійський і Бессарабський генерал-губер-
натор М. С. Воронцов ухвалив рішення про пе-
редачу цього найдавнішого в краю сховища ста-
рожитностей до ОТІС. Спільно з новим директо-
ром музею, дійсним членом ОТІС Є. Ф. де Віль-
нєвим (з 1849 р.) М. Н. Мурзакевич розпо-
чав роботу, спрямовану на приведення устано-
ви до відповідних наукових норм. Товариство
всіляко сприяло поповненню колекції музею.
У 1858 р. завдяки клопотанню М. Н. Мурзакевича
Таврійський губернатор видав розпорядження
про передачу в музей всіх пам'яток, що знаходи-
ли під час будівельних робіт у Феодосії та повіті.
Деякі пам'ятки були передані із музею ОТІС.
У 1863 році припинилися відрахування від
татарського збору на користь музею, і було ви-
рішено перевести останній в Керченський му-
зей, або в Одеський. Почалося тривале листу-
вання Одеського Товариства з Таврійським гу-
ISSN 2222-5250
89
бернським правлінням. Микола Никифорович
Мурзакевич як секретар ОТІС прямує до Феодосії.
Результатом поїздки став докладний звіт і запев-
нення Товариства в необхідності залишити му-
зей на місці. Мурзакевич висловив переконання
в тому, що державі потрібні місцеві музеї: «тим
швидше і легше розвинуться в народі наукові
знання і витончений смак» [19, с. 164]. У 1865 р.
Микола Никифорович в рапорті Товариства по-
відомляв про украй повільний хід поліпшення
в організації музею і навіть пропонував проси-
ти владу в Сімферополі про дозвіл санкціонува-
ти збір коштів серед населення для надання до-
помоги музею [14, с. 40–45]. Він вважав, що му-
зей повинен постійно діяти для публіки, а завіду-
вати ним треба людині, що розуміє музейну спра-
ву. Клопіт увінчався успіхом, і наступного року
місцеві власті ухвалили рішення про збереження
музею. Тоді ж Товариство в особі свого невтом-
ного секретаря звернулося до новоросійського і
бессарабського генерал-губернатора з пропози-
цією відкрити музей для відвідувачів і зробити
в ньому необхідні поліпшення. У 1865 р. музей
отримує у подарунок від Одеського Товариства
більше двохсот монет і трьох десятків книг.
Завдяки енергійним діям Миколи Никифоро-
вича протягом подальшого десятиліття колекція
музею помітно зросла за рахунок придбання
тридцяти двох написів, більш ніж 600 монет, різ-
них дрібних речей. Почалася поступова наукова
обробка фондів музею [20, л. 32]. Сам М. Н. Мур-
закевич передав бібліотеці музею декілька де-
сятків європейських і вітчизняних наукових ви-
дань [2, с. 84]. Паралельно з впорядкуванням
Феодосійського музею старожитностей в травні
1869 року М. Н. Мурзакевич брав участь в закладці
І. К. Айвазовським пам'ятника героям 1812 року –
генералу Петру Степановичу Котляревському.
Після переїзду в 1870 р. музею в нове примі-
щення М. Н. Мурзакевич особисто займався об-
лаштуванням експозиції. Листи до М. Н. Мур-
закевича директора Феодосійського музею ста-
рожитностей Степана Івановича Веребрюсова
свідчать про те, що одеський учений вникав у всі
тонкощі життя музею, керував підготовкою чер-
гових випусків «Покажчиків». Завдяки постійній
турботі одеського ученого археологічна і нуміз-
матична колекції з Феодосії, які поповнювалися з
керченських, херсонеських і феодосійських роз-
копок, набули популярності в Європі [2, с. 82].
Викликає інтерес клопотання М. Н. Мурза-
кевича щодо спорудження в Херсоні пам’ятників
над могилами російських воїнів, що загинули при
захопленні Очакова та Кілії. В 1873 р. М. Н. Мур-
закевич оглянув нагробні пам’ятки та порадив
Товариству звернутися до воєнного міністра
Д. О. Мілютіна з проханням про підтримку мо-
нументів. Звернення ОТІС було схвалено, а йо-
го секретаря призначено уповноваженим що-
до узгодження заходів з підтримки пам’ятників
з Одеським окружним інженерним управлін-
ням. Протягом усіх чотирьох років відновлення
пам’ятників М. Н. Мурзакевич був одним з най-
активних членів комітету сприяння заходу, розро-
бляв проект нагробної дошки [21, с. 12].
Одним з напрямів пам’яткознавчої діяльнос-
ті М. Н. Мурзакевича стали археологічні розвід-
ки. Ще в 40-ті рр. ХІХ ст. він спробував розпоча-
ти розкопки Ольвії [22, с. 14], а після Кримської
війни прагнув зосередити в ОТІС усі розкоп-
ки на Півдні [23, с. 7–8]. Однак ці плани не було
здійснено [24, с. 9–11]. Обійнявши посаду віце-
президента Одеського товариства, Мурзакевич до-
бився дозволу на фінансування розкопок Херсонесу,
які тривали до його смерті [25, с. 12–13].
На підставі клопотання міністра народної осві-
ти Д. А. Толстого в 1876 році Синод виділив що-
річну субсидію в розмірі 1000 крб. на «потреби
Товариства щодо розкопок і відновленню старо-
давніх пам'яток християнства» і заснування му-
зею християнських старожитностей в Херсонесі
[26, с. 368]. Одеським товариством була розробле-
на програма розкопок, заходи з охорони пам’яток
і створено спеціальний комітет щодо їх реалізації
під керівництвом М. Н. Мурзакевича.
Віце-президент ОТІС здійснював методич-
ний та науковий супровід херсонеських розко-
пок. Під час відвідування Херсонесу у травні
1878 р. ним було подано вказівки управляючому
Херсонеським монастирем отцю Андрію щодо
бережного ставлення до пам’яток, необхідності
копіювання усього знайденого, заборони прода-
жу артефактів. Віддаленість керівників ОТІС від
розкопок в Херсонесі стала причиною створення
письмових інструкцій членам комітету з розкопок,
що проживали в Севастополі. 17 червня 1879 р.
М. Н. Мурзакевич детально розписав ієромонахо-
ві Херсонеського монастиря отцеві Маркіану по-
рядок нагляду за розкопками [27, л. 95].
До 1883 р. дії служителів монастиря ґрунтували-
ся на інструкціях, складених М.Н. Мурзакевичем
ще для їх попередників. У 1881 і 1882 р. він до-
повнив їх двома короткими розпорядженнями.
14 липня 1881 року, знову відвідуючи розкоп-
КРАЄЗНАВСТВО, 3’2012
90
ки, М. Н. Мурзакевич вимагав, «щоб був повний
зв'язок відкриттів, зроблених у Херсонесі, необхід-
но мати послідовний звіт роботам, для цього по-
трібно мати план сучасних розкопок, окрім деталь-
ного звіту земляних робіт, докладно зазначити ши-
рину і довжину відкритих вулиць з побічними про-
вулками, напрямів водопроводів і поставлених над
ними пам'яток. Нарис подібного відкриття важли-
вий для майбутньої топографії» [3, с. 145] .
М. Н. Мурзакевичу доводилося боротися з роз-
краданням знахідок. У листі ієромонахові Херсо-
неського монастиря отцеві Іоанну від 20 червня 1882 ро-
ку М. Н. Мурзакевич писав, що «коли наступить слуш-
ний час для розкопок, благоволіть, Ваше преподобіє,
наказати робочим, щоб вони знайдені речі або монети
не продавали нікому. Сторонніх осіб, що шукають мо-
нети на монастирській землі, зовсім не допускати» [27,
арк. 200–200 об.].
Розпочаті М. Н. Мурзакевичем дослідження
Херсонесу сприяли формуванню методики науко-
вих пошуків старожитностей, закладанню основ ар-
хеологічних розкопок та охорони пам’яток в Росії.
Їх особливістю була наявність спеціально розробле-
ного плану дій напередодні початку роботи, мето-
дичний супровід розкопок під час здійснення, своє-
часний пошук засобів розв’язання проблем, що ви-
никали під час розкопок (боротьба з розкраданням
артефактів, необхідність збереження пам’яток архе-
ології від вандалізму відвідувачів Херсонесу).
Одним з напрямів пам’яткознавчої діяльнос-
ті М. Н. Мурзакевича стала популяризація ста-
рожитностей в публікаціях у «Записках» ОТІС.
Він входив до складу видавничого комітету і брав
участь в редагуванні 12 випусків. У цьому ви-
данні М. Н. Мурзакевич опублікував близько
100 статей, рецензій, добірок документів з ко-
ментарями. Більшість з них присвячено епігра-
фічним пам’яткам [28; 29], опису відкритих ма-
ловідомих пам’яток [30, 31], звітам про обсте-
ження старожитностей [16; 32; 33], оглядам ар-
хеологічних знахідок [15, 34] тощо.
Таким чином, розвиток пам’яткоохоронної ді-
яльності на Півдні України в ХІХ ст. пов’язано з
ім’ям невтомного діяча на ниві охорони культурної
спадщини Миколи Никифоровича Мурзакевича.
Серед українських вчених даного періоду М. Н. Мур-
закевич виступає справжнім координатором
пам’яткоохоронного руху на Півдні України.
Його небайдуже ставлення до старожитностей
сприяло створенню Одеського товариства історії
і старожитностей. Під його керівництвом здій-
снювалося збереження пам’яток Одеського ар-
хеологічного музею, музею ОТІС, Феодосійсь-
кого музею старожитностей. Він неоднора-
зово ініціював обстеження пам'яток, коорди-
нував археологічні розкопки, робив конкрет-
ні заходи щодо збереження об'єктів культурної
спадщини. Особливе місце у діяльності М. Н. Мур-
закевича займав Крим. Він звернув особливу увагу
на старожитності Керчі, Південного берегу, Суда-
ка, Феодосії, Херсонеса. Своєю науковою та прак-
тичною роботою М. Н. Мурзакевич формував базу
пам’яткознавства України, накопичуючи досвід ви-
вчення, збирання, систематизації старожитностей
Півдня України. Його ім’я заслуговує бути вписа-
ним в історію пам’яткоохоронної справи України.
Джерела та література
1. Непомнящий А. А. Подвижники крымо-
ведения / А. А. Непомнящий. – Симферополь:
СГТ, 2006. – 324 с., ил. – (Биобиблиография
крымоведения; Вып. 7).
2. Непомнящий А. А. Крымоведение в науч-
ном наследии Н. Н. Мурзакевича : биобиблиогра-
фический аспект / А. А. Непомнящий // Культура
народов Причерноморья. – 1999. – № 9. – С. 82–87.
3. Шаманаев А. В. Формирование методики
археологических раскопок в России : инструкции
Н. Н. Мурзакевича и В. Н. Юргевича (1878–1884) /
А. В. Шаманаев // Вестник Удмуртского универ-
ситета. – 2010. – Вып. 3. – С. 143–149.
4. Шаманаев А. В. Документы по истории
археологических исследований Херсонеса в
Государственном архиве города Севастополя
(2004 г.) / А. В. Шаманаев // Документ. Архив.
История. Современность. – Екатеринбург, 2004. –
Вып. 4. – С. 251–261.
5. Мурзакевич Н. Н. Автобиография (1806–
1883) / Н. Н. Мурзакевич // Русская старина. –
1887а. – № 53. – С. 1–46; 263–298; 651–666.
6. Непомнящий А. А. Бібліографічний ас-
пект історико-краєзнавчих досліджень в Одесі у
ХІХ ст. / А. А. Непомнящий // Бібліотечний ві-
сник. – 2000. – № 5. – С. 35–41.
7. Мурзакевич Н. Н. Поездка в Крым в 1836 г. /
Н. Н. Мурзакевич // ЖМНП. – 1837. – № 3. –
С. 624–691.
8. Адаксина С. Б. Крепость Чембало в ис-
ториографии последней трети XVIII – первой
половины XIX вв. / С. Б. Адаксина, В. Л. Мыц //
ISSN 2222-5250
91
О древностях южного берега Крыма и гор
Таврических : сб. научн. трудов : по матер.
конф. в честь 210-летия со дня рождения Петра
Ивановича Кёппена. – К. : Стилос, 2004. – С. 89.
9. Державний архів Одеської області
(ДАОО), ф.1, оп. 191 (1837), спр. 39.
10. Летопись общества // Записки Одесского
общества истории и древностей (ЗООИД). –
1844. – Т. 1. С. 571.
11. Мурзакевич Н. Н. Эллинские памятники,
найденные в Новороссийском крае: в Ольвии и
на о. Левки или Фидониси / Н. Н. Мурзакевич //
ЗООИД. – 1848. – Т. 2. – С. 405–415.
12. Мурзакевич Н. Н. Монеты, отысканные на
острове Левки или Фидониси / Н. Н. Мурзакевич //
ЗООИД. – 1853. – Т. 3. – С. 237–245.
13. Мурзакевич Н. Н. Автобиография (1806–
1883) / Н. Н. Мурзакевич // Русская старина. –
1888. – №. 59. – С. 583–610.
14. Непомнящий А. А. Музейное дело в
Крыму и его старатели (XIX – начало ХХ века) :
биобиблиографическое исследование / А. А. Не-
помнящий. – Симферополь, 2000. – 360 с.
15. Мурзакевич Н. Археологические
разыскания в Керчи, произведенные в 1852 году /
Н. Н. Мурзакевич // ЗООИД.– 1853. – Т. 3. –
С. 540–552.
16. Мурзакевич Н. Н. Донесение Обществу //
ЗООИД.– 1872. – Т. 8. – С. 319–322 .
17. Отчет Одесского общества истории и
древностей с 14 ноября 1870 по 14 ноября 1871 г. –
Одесса, 1872.
18. Как составилось собрание «каменных
баб» Музея Одесского общества истории и древ-
ностей // ЗООИД. – 1915. – Т. 32. – С. 65–74 .
19. Петрова Э. Б. Феодосийский музей
и Одесское общество истории и древностей:
два юбилея / Э. Б. Петрова // Культура народов
Причерноморья. – 2000. – № 15. – С. 164–169.
20. ДАОО, ф. 93, оп. 1, д. 52, 121 арк.
21. Отчет Одесского общества истории и
древностей с 14 ноября 1876 по 14 ноября 1877 г. –
Одесса, 1878.
22. Отчет Одесского общества истории и
древностей с 14 ноября 1845 по 14 ноября 1846 г. –
Одесса, 1847.
23. Отчет Одесского общества истории и
древностей с 14 ноября 1857 по 14 ноября 1858 г. –
Одесса, 1859.
24. Отчет Одесского общества истории и
древностей с 14 ноября 1859 по 14 ноября 1860 г. –
Одесса, 1861.
25. Отчет Одесского общества истории и
древностей с 14 ноября 1874 по 14 ноября 1875 г. –
Одесса, 1876.
26. Летопись общества // ЗООИД.– 1877. –
Т. 10. – С. 368–369.
27. Державний архів міста Севастополя
(ДАМС), ф. 19, оп. 1, спр. 10. - 220 арк.
28. Мурзакевич Н. Н. О латинской надписи с
именем Воспорского царя Савромата II / Н. Н. Мур-
закевич // ЗООИД.– 1844.– Т. 1.– С.286–288;
29. Мурзакевич Н. Н. Эски-Керменская араб-
ская надпись / Н. Н. Мурзакевич; [Негри А.А.] //
ЗООИД.– 1850.– Т.2. – С.529–531.
30. Мурзакевич Н. Н. О некоторых мало-
известных монетах, имеющихся в Одессе / Н. Н. Мур-
закевич // ЗООИД. – 1844. – Т. 1. – С. 315–319.
31. Мурзакевич Н. Н. Медные монеты города
Кафы / Н. Н. Мурзакевич // ЗООИД. – 1860. – Т. 4. –
С. 387–390.
32. Мурзакевич Н. Н. Некоторые подроб-
ности о церкви св. Иоанна-Предтечи в Керчи //
ЗООИД. – 1844. – Т. 1. – С. 625–627.
33. Мурзакевич Н. Херсонисская церковь Св.
Василия (Владимира) / Н. Мурзакевич // ЗООИД.–
1863. – Т. 5. – С. 996–997.
34. Мурзакевич Н. Н. Греческое древнее кан-
дило / Н. Н. Мурзакевич // ЗООИД.– 1853. – Т. 3.
– С.565–566.
Наталья Кармазина
На страже исторического и культурного наследия Юга Украины (Николай Мурзакевич)
Рассмотрен вклад ученого Н. Н. Мурзакевича в сохранение историко-культурного наследия Юга Украины
в ХІХ веке, в частности его усилия по организации музея Одесского общества истории и древностей,
Феодосийского музея древностей, обследованию, охране и популяризации памятников истории и археологии.
Ключевые слова: культурное наследие, Юг Украины, памятникоохранительная и памятниковедческая
деятельность, памятники истории и археологии.
КРАЄЗНАВСТВО, 3’2012
92
Natala Karmazina
On a Guard of the South Ukraine Historical and Cultural Heritage (N.N. Murzakevich)
The article is devoted to Murzakevich activity in the fi eld of monuments watching in the 19-th century,
particularly to his efforts in organizing museums of Odessa History and Antiquities Society, Feodosiya Museum
of Antiquities, to observation, protection and popularization of History and Archeology.
Key words: cultural heritage, the South of Ukraine, monuments watching activity, study of monuments,
monuments of history and archeology.
УДК 929(Малаков)
Григорій Савченко (м. Київ)
НЕСПОКІЙ КРАЄЗНАВЧОЇ ДУШІ
(ДО 75-РІЧЧЯ ДМИТРА МАЛАКОВА)
У статті розглянуто основні етапи життя, краєзнавчої діяльності Дмитра Малакова, проаналізо-
вано основні творчі здобутки відомого краєзнавця.
Ключові слова: архітектура, архітектори, війна, краєзнавство, Київ, окупація, пам’ятники, путівники.
Краєзнавство і особистість – поняття нерозрив-
ні. Вчинок і позиція, знайдене і відтворене, захище-
не і збережене – це єство краєзнавчої душі, вболіва-
ючої за історію, культурні пам’ятки рідного краю,
України. Майже півстоліття на краєзнавчій ниві
клекотить і душа Дмитра Васильовича Малакова.
Дмитро Васильович Малаков народився 13
жовтня 1937 року в Києві, в родині службовців
Василя Федоровича Малакова (1902 – 1988) та
Євгенії Костянтинівни Малакової (1908 – 1994).
Батьківська лінія йшла від старовинного селян-
ського роду, який, рятуючись від релігійних утис-
ків у петровській Росії, перебрався років із триста
тому на українське Поділля, де й досі неподалік
містечка Летичева існує селище Малаковщина.
Дитинство Василя Малакова пройшло в Одесі,
де він вчився в одеській гімназії Іліада й отри-
мав ґрунтовні знання. З часом батько активно за-
йнявся літературною творчістю, його п’єси стави-
лися на театральних сценах Києва, Львова та ін-
ших міст. Саме від нього Дмитро та його старший
брат Георгій, майбутній відомий український ху-
дожник, перейняли любов до книжок, мистецтва,
архітектури [1, с. 8,9].
За сімейним переказом, дід Дмитра Малакова
по материнській лінії Костянтин Андрійович
Паппадопуло (1858 – 1930) був родом із Афін, ра-
но залишився без батька і виховувався у якійсь
англійській родині в Салоніках. У 23-річному
віці він прибув до Одеси, згодом переїхав до
Єлисаветграда, де займався млинарською спра-
вою. Напередодні Першої світової війни родина
Паппадопулів опинилася у Києві. Мама Дмитра
Малакова, Євгенія, почала навчатися в Київській
жіночій гімназії мадам Клуссінш, а закінчувала
вже трудову школу, якою стала гімназія за радян-
ських часів [2].
З початком війни батька мобілізували до лав
Червоної армії, а мама з синами, тринадцятиріч-
ним Георгієм, чотирирічним Дмитром та інши-
ми членами родини, залишилася в окупованому
Києві. Дні окупації переживали важко. Дмитра
змушенні були віддати в дитячі будинки на
Солом’янку, на вулицю Керосинну, у Ворзель...
1 вересня 1945 року Дмитро Малаков став
учнем першого класу київської чоловічої серед-
ньої школи №24, яку школярі-хлопчаки жарто-
ма, але з гордістю, йменували «24-та гвардій-
ська непромокаюча». Така назва пов’язувалася
із серйозною «чоловічою прерогативою» – доз-
волом учням молодших і середніх класів но-
сити «чубчик-чолочку», а не ходити, як усі ін-
ші київські школярі, стриженими «під нуль» [3].
Так, можливо, й починало формуватися у «гвар-
дійському» шкільному середовищі гвардійське
єство знаного краєзнавця.
Життєві ж орієнтири Дмитру Малакову дала
родина. Атмосфера родинного вогнища, книги,
які були в особливій пошані у колі Малакових,
прогулянки вулицями Києва з мамою, бать-
ком, братом, поїздки до Немирова – відкривали
Дмитру все нові і нові таємниці історії, архітек-
тури, природи та й загалом життя. У 11-річному
віці на Байковому кладовищі батько звернув йо-
|