Чернігів у ХІХ – на початку ХХ ст.: формування міського середовища

У статті досліджено формування міського середовища Чернігова у ХІХ – на початку ХХ ст., зокрема проаналізовано становлення інфраструктури міста, формування вуличної мережі, освоєння міського простору, схарактеризовано процес модернізації міста, зрушення у соціокультурній сфері....

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2012
Автори:	Острянко, А., Аскерова, Л.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут історії України НАН України 2012
Назва видання:	Краєзнавство
Теми:	Історія міст і сіл України: історико-теоретичні проблеми вивчення
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/121115
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Чернігів у ХІХ – на початку ХХ ст.: формування міського середовища / А. Острянко, Л. Аскерова // Краєзнавство. — 2012. — № 3. — С. 5-19. — Бібліогр.: 113 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-121115
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1211152017-06-14T03:05:00Z Чернігів у ХІХ – на початку ХХ ст.: формування міського середовища Острянко, А. Аскерова, Л. Історія міст і сіл України: історико-теоретичні проблеми вивчення У статті досліджено формування міського середовища Чернігова у ХІХ – на початку ХХ ст., зокрема проаналізовано становлення інфраструктури міста, формування вуличної мережі, освоєння міського простору, схарактеризовано процес модернізації міста, зрушення у соціокультурній сфері. В статье исследовано формирование городской среды Чернигова в ХІХ – начале ХХ вв., в частности проанализировано становление инфраструктуры города, формирование сети улиц, освоение городского пространства, охарактеризован процесс модернизации города, изменения в социокультурной сфере. The forming of the urban environment in Chernihiv in the 19th – at the beginning of the 20th centuries is investigated in the article, in particular the city infrastructure forming, the street network forming, and exploring the city area were analyzed. The process of modernization and changes in social and cultural sphere of city life were characterized. 2012 Article Чернігів у ХІХ – на початку ХХ ст.: формування міського середовища / А. Острянко, Л. Аскерова // Краєзнавство. — 2012. — № 3. — С. 5-19. — Бібліогр.: 113 назв. — укр. 2222-5250 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/121115 94(477.51)«15/20» uk Краєзнавство Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Історія міст і сіл України: історико-теоретичні проблеми вивчення Історія міст і сіл України: історико-теоретичні проблеми вивчення
spellingShingle	Історія міст і сіл України: історико-теоретичні проблеми вивчення Історія міст і сіл України: історико-теоретичні проблеми вивчення Острянко, А. Аскерова, Л. Чернігів у ХІХ – на початку ХХ ст.: формування міського середовища Краєзнавство
description	У статті досліджено формування міського середовища Чернігова у ХІХ – на початку ХХ ст., зокрема проаналізовано становлення інфраструктури міста, формування вуличної мережі, освоєння міського простору, схарактеризовано процес модернізації міста, зрушення у соціокультурній сфері.
format	Article
author	Острянко, А. Аскерова, Л.
author_facet	Острянко, А. Аскерова, Л.
author_sort	Острянко, А.
title	Чернігів у ХІХ – на початку ХХ ст.: формування міського середовища
title_short	Чернігів у ХІХ – на початку ХХ ст.: формування міського середовища
title_full	Чернігів у ХІХ – на початку ХХ ст.: формування міського середовища
title_fullStr	Чернігів у ХІХ – на початку ХХ ст.: формування міського середовища
title_full_unstemmed	Чернігів у ХІХ – на початку ХХ ст.: формування міського середовища
title_sort	чернігів у хіх – на початку хх ст.: формування міського середовища
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2012
topic_facet	Історія міст і сіл України: історико-теоретичні проблеми вивчення
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/121115
citation_txt	Чернігів у ХІХ – на початку ХХ ст.: формування міського середовища / А. Острянко, Л. Аскерова // Краєзнавство. — 2012. — № 3. — С. 5-19. — Бібліогр.: 113 назв. — укр.
series	Краєзнавство
work_keys_str_mv	AT ostrânkoa černígívuhíhnapočatkuhhstformuvannâmísʹkogoseredoviŝa AT askeroval černígívuhíhnapočatkuhhstformuvannâmísʹkogoseredoviŝa
first_indexed	2025-07-08T19:13:01Z
last_indexed	2025-07-08T19:13:01Z
_version_	1837107230883708928
fulltext	ISSN 2222-5250 5 УДК 94(477.51)«15/20» Андрій Острянко, Людмила Аскерова (м. Чернігів) ЧЕРНІГІВ У ХІХ – НА ПОЧАТКУ ХХ СТ.: ФОРМУВАННЯ МІСЬКОГО СЕРЕДОВИЩА У статті досліджено формування міського середовища Чернігова у ХІХ – на початку ХХ ст., зокре- ма проаналізовано становлення інфраструктури міста, формування вуличної мережі, освоєння міського простору, схарактеризовано процес модернізації міста, зрушення у соціокультурній сфері. Ключові слова: місто, міське середовище, повсякденне життя, городяни, інфраструктура, Чернігів. Історія українських міст тривалий час привертає увагу дослідників. Накопичений значний досвід вивчення їхньої ролі в економічних, політичних та культурних процесах. В уяві сучасника місто – ви- яв науково-технічного та суспільного прогресу, що є результатом тривалого розвитку. Інтерференція різночасових образів міст, сполучення історично- го та модерного в міському обширі актуалізує до- слідження витоків сучасного міського середови- ща, що зумовлює переосмислення уявлень про міс- то, реальний контекст його буття, соціальне облич- чя, культурний простір тощо. Міське середовище – є невід’ємною складовою повсякденного життя міста, складною багаторівневою системою, ціліс- ність якої забезпечує умови для проживання люди- ни та реалізації її щоденних практик. Це результат цілеспрямованої діяльності людей по впорядкуван- ню міського простору, в основі якого лежить забу- дова частини антропогенного ландшафту, створен- ня належної інфраструктури, сфери обслуговуван- ня та надання послуг, що є запорукою забезпечення життєдіяльності городян. Історія Чернігова – цен- тру Північного Лівобережжя в контексті суспільно- політичних подій вивчена досить детально, нато- мість бракує уявлень про повсякденне життя йо- го мешканців. Ліквідація залишків Гетьманщини наприкінці ХVIII ст. та запровадження нового адміністративно-територіального поділу україн- ських земель означали поступовий перехід до існу- вання у іншому культурному середовищі. А відтак у ХІХ – на початку ХХ ст. життя Чернігова, як і ба- гатьох українських міст, набуває нового внутріш- нього змісту, вивчення якого повинно створити ці- лісний образ становлення сучасного Чернігова. Історії міст та урбанізації присвячено значну кількість досліджень, втім історія міського се- редовища лише у ХХ ст. стала предметом нау- кових студій. У роботах Н. Анциферова, Я. Во- дарського та Ю. Клокмана [2; 9; 26] та ін. обґрун- товано концептуальну модель дослідження міста як соціального організму. В ході реалізації проек- ту «Історія міст і сіл Української РСР» зібрано й оприлюднено значний масив інформації з історії українських міст. У пострадянській російській іс- торіографії постійно з’являються дослідження з історичної урбаністики [11; 73; 78], у яких дедалі частіше виокремлюються явища, характерні для міського середовища. Представники українсько- ї історіографії Я. Верменич [6–7], О. Реєнт [72], В. Альков [2] розглянули теоретико-методологічні проблеми містознавчих студій. Д. Чорний про- аналізував темпи та специфіку демографічних, соціально-економічних та суспільно-політичних зрушень в містах Лівобережної України напри- кінці ХІХ – на початку ХХ ст., які безпосеред- ньо відбивалися на життєдіяльності міст, зокрема й Чернігова [107–108]. В рамках урбаністичних студій окреслився інтерес до буденного виміру життя міщан, підстави вивчення якого репрезен- товані у роботах О. Удода [93–94], О. Коляструк [27–28], В. Шандри [109] та Н. Яковенко [112]. Повсякденне життя українських міст різних ре- гіонів знайшло своє відображення в дисерта- ційних дослідженнях, зокрема проблемам місь- кої повсякденності кінця ХІХ – початку ХХ ст. присвячені роботи Д. Аверіної-Лугової [1] та О. Вільшанської [8]. Накопичення відомостей про життя Чернігова досліджуваного періоду було започатковано міс- цевими краєзнавцями впродовж ХІХ – на почат- ку ХХ ст. В. Домбровський, В. Хижняков, упо- рядники ювілейного видання історії міста 1908 р. зосередили увагу переважно на соціально- економічних проблемах, займались збиранням статистичних та етнографічних матеріалів [14; 64; 96]. Ґрунтовне вивчення історії Чернігова припадає на радянські часи. 1928 р. вийшов збір- ник статей «Чернігів і Північне Лівобережжя» [105], у якому в статтях М. Грушевського, К. Ко- пержинського, Б. Шевеліва, А. Верзилова, О. Дроз- КРАЄЗНАВСТВО, 3’2012 6 дова представлено відомості про життя міста у ХІХ – на початку ХХ ст. Згодом, М. Яцура та І. Єдомаха створили нарис історії Чернігова [113], зупинилися на питаннях забудови міста, плану- вання вулиць та їхнього благоустрою. А. Карнабіді [25] та І. Ігнаткіну [21] належить низка праць, присвячених плануванню та забудові Чернігова у ХІХ ст. 1972 р. побачив світ Чернігівський том се- рії книг «Історія міст і сіл УРСР», у якому наве- дено відомості про склад і становище населення, економічне і культурне життя Чернігова [23–24]. Значна частина матеріалів з історії міста ХІХ – початку ХХ ст., зібрана й опрацьована місце- вими істориками та краєзнавцями А. Адругом, А. Карнабідою, О. Коваленком, С. Половніковою, Л. Студьоновою та ін., була узагальнена у енци- клопедичному довіднику «Чернігівщина» [106], що побачив світ 1990 р. За доби незалежності до- слідники продовжують вивчати історію Чернігова. Питання забудови та благоустрою міста, розвитку інфраструктури, освітлення та водопостачання, а також заходи влади, спрямовані на покращення міського життя, знайшли своє відображення у пра- цях Ю. Нікітіна, Л. Шари, С. Леп’явка, В. Леуса, Л. Раковського, В. Руденка, В. Сапона, П. Пирога та О. Любича [35–37; 40; 42; 52; 66; 70; 76; 79; 110]. Чернігів 1802 р. став центром губернії, жит- тя в якій, як і в самому губернському центрі, но- сило доволі одноманітний малорухливий харак- тер. У Чернігові не було ані жвавої торгівлі, ані розвиненої мережі промислових підприємств [111, с. 293]. У місті нараховувалося 185 реміс- ників, з них: 30 кравців, 6 ткачів, 46 чоботарів, 16 м’ясників, 9 гончарів, 56 булочників, 8 ковалів, 2 слюсарів, 5 музикантів, 2 палітурників, 2 сріб- ників, 2 іконописців, 1 жерстяних справ майстер та 8 невеликих цегляних заводів, що належали монастирям і приватним особам [111, с. 293]. Про слабкий економічний розвиток міста свідчить той факт, що на початок ХІХ ст. серед міщан не було жодного купця першої гільдії [111, с. 293]. Місто розташовувалося на березі р. Десни, проте судна дуже рідко зупинялися біля Чернігова, для них не було навіть належної пристані. Залізничні шля- хи також довгий час оминали місто. Нечисленне населення прихильно ставилось до традиційних занять – ремесла й торгівлі. На думку сучасни- ків, Чернігів відносився до того типу міст, які іс- нували завдяки розташуванню в них адміністра- тивних установ [15, с. 321]. Наприкінці XVIII ст. у Чернігові проживало 3 873 особи. Купців бу- ло 58, міщан – 2 386, козаків – 164, селян – 1124, священнослужителів – 141, монахів – 51 [111, с. 293]. На середину ХІХ ст. у губернському міс- ті мешкали 6494 особи, з них: спадкових дворян – 174, православних священиків – 82, ченців – 28, відставних солдатів – 107, купців – 168, мі- щан православних – 2012, євреїв – 2741, держав- них селян –34, козаків – 60, колоністів – 3, се- лян поміщицьких – 7, дворових людей – 595 [31– 33; 82]. За даними Всеросійського перепису на- селення, 1897 р. в місті проживало 14548 чоло- віків та 13168 жінок, а разом населення станови- ло 27716 осіб [65, с. 1]. А вже 1913 р. у Чернігові налічувалося 35 850 жителів. Зростання насе- лення відбувалося головним чином за рахунок притоку селян, які йшли до міста в пошуках ро- боти та кращої долі. Збільшення кількості жителів міста позна- чилося й на формуванні міського середовища – збільшувалася загальна площа міста та посту- пово воно перетворилося з маленького містеч- ка на справжній губернський центр. При цьому Чернігів залишався забудований переважно од- ноповерховими та дерев’яними будівлями, і хоч на початку ХІХ ст. «стояли уже вехи, означаю- щие предназначенное планирование города, но это нисколько не мешало Чернигову дымится из- под навесов соломенных крыш, покрывших по- чти три четверти города» [19]. Впродовж ХІХ ст. центральна частина міста була заселена досить щільно, особливо територія поблизу Красної площі. Якщо на початку ХІХ ст. у місті нарахо- вувалося 18 кам’яних та 742 дерев’яних будин- ки; то на середину століття – 46 кам’яних та 881 дерев’яних споруд, а всіх разом було 927 будин- ків, з яких 888 – одноповерхових, 35 – двоповер- хових та 4 – триповерхових. На зламі ХІХ – ХХ ст. у Чернігові налічувалося 131 кам’яний, 222 змі- шаних, 2008 дерев’яних, 4 лозових та земляних будинків, з них було 2090 – одноповерхових, 64 – двоповерхових та 2 – триповерхових будинки [4–5; 16–17; 77]. Адміністративні будівлі зво- дилися з каменю, приватні ж забудовники тра- диційно користувались деревиною для будівни- цтва житлових та господарських приміщень. Зміни в адміністративному положенні Чернігова спричинили перетворення, які пови- нні були привести зовнішній вигляд міста у від- повідність до його статусу [113, с. 53]. Плекання міської території почалося з планування місько- го обширу, у якому принципове значення мало накреслення артерій міста – вулиць. На почат- ку ХІХ ст. в Чернігові лише дві вулиці були при- ISSN 2222-5250 7 стосовані для проїзду двох зустрічних екіпажів – вул. Олександрівська та вул. Гонча (сучасні вули- ці Кирпоноса та Горького) [19]. Така ситуація збе- рігалася до початку 70-х рр. ХІХ ст. 1871 р. було вирішено здійснити брукування вулиць за раху- нок податків, зібраних з міщан-власників коней, екіпажів, собак, корів та кіз. У справі впорядку- вання вулиць перевага надавалася центральній частині міста, а віддалені території залишалися поза увагою влади [13, ф. 145, оп. 1, спр. 575, арк. 384– 385.]. Всього за три десятиліття, починаючи з 1879 р., було вимощено каменем 12,4 верст ву- лиць [23, с. 100]. Тротуари в місті були переваж- но дерев’яними. Ще у середині ХІХ ст. тротуа- ри на головних вулицях міста створювали низ- ку незручностей для пішоходів, а вода, що нако- пичувалася біля фундаментів, спричиняла утво- рення плісняви в будинках [53]. Домовласникам пропонувалося самим замощувати цеглою ділян- ку тротуару біля свого будинку. Це дало змогу покращити стан тротуарів на більшості вулиць. Проте і на початку ХХ ст. вулиці міста не могли похизуватися належним рівнем впорядкованос- ті: «Улицы Чернигова не блещут ни красотой, ни благоустройством. Мостовых очень мало, и по- тому пыль ужасающая» [103]. Вулиці у центрі Чернігова навесні та восени під час дощів потопа- ли в багнюці, іноді вона була настільки глибокою, що зв’язок з іншими частинами міста унемож- ливлювався [13, ф. 128, оп. 1, спр. 7208, арк. 1- 2; спр. 13733, арк. 20; 20]. Зовсім іншого вигляду вулиці набували під час свят, візитів коронованих осіб та інших значних подій в житті міста. У ці дні будинки прикрашалися, а на вулицях з’являлися люди в святковому вбранні. Турботи місцевої вла- ди з підтримання центральної частини міста в більш-менш пристойному вигляді зумовлювались розташуванням там переважної більшості адміні- стративних установ, а також крамниць та торго- вих лавок, кількість яких постійно зростала [83– 87], і навколо яких вирувало життя у Чернігові. Міська влада багато уваги надавала благо- устрою бульварів та садів. У першій полови- ні ХІХ ст. систематичні роботи в цьому напрямі не проводились. Лише 1845 р. на місці Дитинця (на Валу) було закладено парк. Територію очис- тили від залишків старих будівель, вирівняли, спланували алеї та висадили дерева. Було впо- рядковано Соборну площу (площа перед Спасо- Преображенським собором на Валу): крамнички з іконами були перенесені на бульвар, а старий чайний богомольний барак був замінений на но- ву чайну, яка розміщувалася під Валом [34, с. 15– 17]. На початку ХХ ст. на Валу було встановлено гармати, що нагадували мешканцям і гостям міс- та про його бойове минуле. Міський сад функці- онував впродовж всього ХІХ ст., але лише на по- чатку ХХ ст. його почали приводити до ладу. До послуг городян з’явився велодром та майданчик для дитячих ігор [81, с. 199–202]. З другої полови- ни ХІХ ст. місцева влада заходилася активно впо- рядкувати зелені зони міста. Для догляду та при- бирання за цими територіями були найняті садів- ники та сторожі. У такий спосіб було розбито зе- лену зону в урочищі Ялівщина на околиці міста. У системі заходів по благоустрою міста чільне місце належало водопостачанню. Упродовж ХІХ ст. місто водою забезпечували водовози. 1872 р. місь- ка дума порушила питання про будівництво власно- го водогону. Будівельні роботи по спорудженню во- догону тривали з 1883 р. по 1898 р. На 1910 р. водо- гін було підведено до 552 будинків Чернігова з 2836. Разом з водогоном у місті продовжувала функціону- вати водовозна команда, яка займалась підвозом во- ди на окраїни, а також на пожежі. Кількість абонен- тів водовозної команди в 1907 р. становила 1549, а 1908 р. – 1508, тобто майже втричі більше, ніж абонентів домових водопроводів, яких за 30 років набралося 398 – переважно мешканці центральної частини міста [34, с. 60–61]. У 90-х р. ХІХ ст. особливої гостроти набу- ло питання централізованого прибирання міста. Асенізаційний обоз на той час мав 10 герметич- них діжок, якими двічі на місяць вивозили не- чистоти з приватних помешкань та громадських установ [110, с. 122–124]. За межами Чернігова були відведені спеціальні місця для нечистот і сміття: землі за міським кладовищем, богоугод- ними закладами, поля вздовж Халявинської доро- ги (у напрямку на Гомель). Однак, приватні під- приємці часто-густо скидали нечистоти у яри по- над р. Стрижень, які весняною повінню або до- щами змивалися звідти у річку [110, с. 122–124; 81, с. 35]. На початку ХХ ст. ситуація не покра- щилась – у місті на 1670 садибних ділянок було всього лише 150 кам’яних, цементованих вигріб- них ям, із яких можна було вивезти все, що туди потрапляло. Решта відхожих місць являла собою «или дурно сколоченные (в большинстве случа- ев) ящики, или земляные ямы, иногда обшитые просмоленными досками (эта обшивка не дела- ет ямы непроницаемыми); встречаются еще и та- кие ямы, которые по наполнении не вычищаются, а засыпаются землей, в настоящее время, это де- КРАЄЗНАВСТВО, 3’2012 8 лается редко, но еще недавно делалось сплошь и рядом» [62, с. 71–73]. Така ситуація була в центрі міста, а на окраїнах було ще гірше. На Лісковиці, Кавказі, Кордовці, Берізках, Землянках 2/3 садиб взагалі не мали ніяких відхожих місць, а вигрібних ям нараховувалось не більше 10. Не кращою була ситуація і в громадських місцях. На початку ХХ ст., за відсутності повноцінної каналізації, деякі закла- ди міста та приватні особи облаштовували стічні труби, по яких могла стікати брудна вода. Дозвіл на встановлення стічних труб отримали жіноче єпархі- альне училище, духовна семінарія, єврейська лазня та дворянський пансіон. При цьому, обов’язково за- значалося, що стік води повинен був спрямовувати- ся тільки за Красний міст [34, с. 15–17]. Чернігів, як і більшість міст, у ХІХ ст. жив при світлі свічок та гасових ламп. Ними освітлювали державні установи і приватні будинки, міські пло- щі та сквери, храми та навчальні заклади. До се- редини ХІХ ст. «о городском благоустройстве не было никаких забот. Редкие тусклые фонари со- всем убирались. Все, конечно, делалось по об- щим циркулярным предписаниям из Петербурга. А там не принимали во внимание, что у нас летом не бывает белых ночей» [97, с. 78–86]. Ліхтарі були встановлені лише на головних вулицях у центрі міста. Ситуація з освітленням державних установ, міських помешкань та вулиць поліпши- лась після того, як у 1893 р. поштово-телеграфний механік М. Зюков узяв в оренду стару водогін- ну споруду з паровою машиною, яка була роз- ташована по вул. Богуславській (сучасна вул. Полуботка) поблизу семінарського мосту через річку Стрижень. На її базі у 1894 р. він обладнав невеличку електростанцію. 28 вересня 1894 р. було здійснено електрифікацію будинку міської думи та встановлено 28 ліхтарів на великому мосту через р. Десну [74]. 30 березня 1895 р. на Соборній площі встановлено ліхтар потужністю 1200 свічок. Того ж року два ліхтарі з’явилися у міському саду. Пізніше електричне освітлен- ня отримали вулиці Богоявленська (сучасний відрізок вул. Шевченка до Красного мосту) та Шосейна (проспект Миру в районі Алеї Героїв). ISSN 2222-5250 9 Всього на 1 січня 1897 р. в Чернігові були облад- нані 58 точок освітлення у приміщеннях та на 17 вулицях. 1900 р. місто викупило електростанцію у приватного підприємця, переобладнало її, після чого електричне світло стало подаватись на вули- ці та в домівки у більшому обсязі [74]. У 1913 р. вулиці міста освітлювало 114 електричних та 417 гасових ліхтарів. Ліхтарі освітлювали вулиці міс- та до другої години ночі, крім ясних місячних но- чей [23, с. 103]. На початку ХХ ст. на окраїнах міста, з метою підвищення рівня громадського порядку, час освітлення було продовжено з 2 го- дини ночі до 4 [34, с. 15–17]. Невід’ємною частиною повсякденного жит- тя міста був міський транспорт, який являв со- бою приватні засоби пересування на кінській тя- зі. Великих карет у Чернігові у першій полови- ні ХІХ ст. на вулицях було обмаль, натомість пе- реважали легкі екіпажі, брички, якими поміщи- ки діставалися своїх маєтків. Для швидкого пе- ресування вулицями міста жителі користувалися переважно послугами найманих візників. На по- чатку ХІХ ст. були встановлені спеціальні прави- ла, що контролювали поводження кучерів на до- рогах, та були покликані запобігти аваріям [13, ф. 128, оп. 1, спр. 511, арк. 75.]. Існували тоді й правила дорожнього руху. Наприкінці ХІХ ст. щорічно проводили огляд кінських екіпажів [62, с. 133]. Кількість візників у місті постійно зрос- тала. 1861 р. в Чернігові їх налічувалось 20 [50, с. 596]. Станом на 1898 р. в місті було 52 паро- кінних, 120 однокінних, 78 ломових візників [62, с. 203]. Інколи непросто складались стосун- ки між пасажирами та візниками: «Бывали слу- чаи издевательства над пассажирами, доводив- шие обывателей, как говорится, до белого ка- ления. Но что поделаешь? Идти к мировому – единственный выход. Но с кем судиться … с из- возчиком? Порядочному человеку, как будто то- го ... неловко…этот ложный стыд обывателя, до некоторой степени, разнуздывал все больше за- знавшихся» [22]. Перший автомобіль на вулицях Чернігова з’явився в 1906 р. Він являв собою не- звичайну конструкцію, що нагадувала двомісний диван, який мав надто високу спинку. Під час руху він неймовірно скрипів та розпускав їдкий запах бензину. Про власника цього транспорту сучасни- ки згадували: «Владельцем был некий Измайлов, отставной полицмейстер г. Владивостока, толстый старик, с седой бородой, лоснящейся красной фи- зиономией и сизовато-багровым носом, свиде- тельствовавшим, что обладатель его усердный по- клонник Бахуса» [13, ф. Р-1275, оп. 1, спр. 17, арк. 8–15]. Вулицями міста пересувалися автомобілі ві- домих на той час марок, зокрема автомобілі паса- жирські «Форд», «Оппель», «Рено», пасажирський автобус «Бенс» та ін. [13, ф. 127, оп. 14, спр. 4194, арк. 2–5]. З появою на вулицях міста автомобілів, збільшилась і кількість дорожньо-транспортних пригод. Часто аварії траплялися внаслідок зустрі- чі автомобіля та кінного екіпажу. Міжміське сполучення розвивалося за допо- могою диліжансів та автомобілів, пароплавами по р. Десні та залізницею. Для міжміського сполу- чення важливим був річковий транспорт, який на- давав можливість швидко та комфортно дістати- ся до місця призначення. Пароплавне сполучен- ня по р. Десні розпочиналося зазвичай в останніх числах березня і тривало до кінця жовтня або по- чатку листопада. У другій половині ХІХ – почат- ку ХХ ст. з Чернігова до Києва ходило по два па- роплави на день – один вдень, а інший надвечір. В середньому пароплав до Києва за течією йшов 17 годин, а до Чернігова проти течії – 20 годин. На початку ХІХ ст. через р. Десну городяни пе- реправлялися за допомогою поромів. Такий вид сполучення покращував роботу кур’єрів, держав- них службовців та ставав у нагоді мешканцям міс- та. Крім того, для переправи через річки викорис- товували човни [13, ф. 127, оп. 14, спр. 4133, арк. 11–12; ф. 205, оп. 1, спр. 83, арк. 4–6.]. Упродовж майже всього ХІХ ст. Чернігів не був з’єднаний прямим залізничним сполученням з іншими міс- тами, до нього вела лише вузькоколійка, побудо- вана в 1894 р. від станції Крути, що під Ніжином. Діставшись Ніжина, пасажири могли пересісти на прямі потяги до Москви, Києва та інших міст [68, с. 5]. Станція Чернігів знаходилась на ліво- му березі Десни за 4 кілометри від центру міс- та, і пасажирів підвозили до неї візники по шосе через міст на Десні [102]. Безпосередньо в місті функціонувала станція, де можна було придбати квитки та здати багаж, вона розташовувалась на Театральній площі (нині сквер біля Красної пло- щі) [13, ф. Р-1275, оп. 1, спр. 17, арк. 8–15]. З початку ХІХ ст. городяни мали змогу корис- туватися послугами місцевої поштової контори. На середину ХІХ ст. в Чернігові, як і в усій краї- ні, існував чіткий графік прийому та відправлен- ня кореспонденції поштою. Окремо встановлюва- лися дні тижня та години для кожного з напрям- ків відправлення, аналогічно здійснювався і при- йом листів, посилок тощо [71]. Наприкінці ХІХ ст. – на початку ХХ ст. по буднях прийом та видача паке- КРАЄЗНАВСТВО, 3’2012 10 тів, посилок, переказів здійснювався з 8 години ран- ку до 2 години дня. Звичайна кореспонденція при- ймалася та видавалася з 8 години ранку до 8 годи- ни вечора. Телеграми можна було отримувати та відправляти цілодобово, включаючи й святкові дні. Прийом та видача кореспонденції не здійснювалася під час новорічних свят, у перший день Пасхи, день Благовіщення Пресвятої Богородиці, Різдво Христове та день коронації імператора. В інші свята, такі, як субота Страсної неділі, другий день Пасхи, день Святої Трійці, день коронації імператриці та деякі інші, а також щонеділі поштова контора працювала з 9 до 11 години ранку [67, с. 98]. У Чернігові в ХІХ – на початку ХХ ст. кожен мешканець міста був залучений до торговельних відносин. Базарні площі стали невід’ємною час- тиною повсякденного життя чернігівців. Права споживачів захищалися. Оптова скупка товарів першої необхідності дозволялася тільки в чітко визначений час. Ці заходи були спрямовані на за- безпечення жителів міста необхідними предме- тами за помірною ціною та в достатній кількос- ті. Ще одним важливим засобом захисту покупців була фіксована такса на деякі продовольчі това- ри, передусім на м’ясо. Існували певні обмежен- ня в часі для торгівлі. Так, у святкові дні торгува- ти дозволялося з 12-ї години дня до 6-ї години ве- чора, а в дні великих свят торгівля зовсім не ве- лась [40, с. 46]. Для захисту прав покупців здій- снювався нагляд за санітарним станом торговель- них лавок та місць виробництва продуктів харчу- вання, крім того, зіпсовані продукти вилучалися, а при порушенні санітарних норм на виробництві складалися протоколи [62, с. 64–65]. Упродовж ХІХ – початку ХХ ст. ціни на товари встанов- лювалися міською думою, тому вони не піддава- лись різким коливанням [45]. Проте, коли в місті зникали ті чи інші продукти або товари, продав- ці реагували миттєво, підвищуючи ціни на това- ри, що могли їх замінити. Наприклад, коли на по- чатку ХХ ст. місто відчувало брак гасу, ціни на свічки одразу зросли в рази [46–48]. Городяни ма- ли можливість купувати речі на розпродажах, які влаштовували місцеві крамниці. Але, як правило, обіцяні знижки насправді зовсім не заощаджува- ли кошти покупців. Перш ніж оголошувати суттє- ві знижки на товари, ціни на них спочатку підви- щували. Традиційно торги, базари і ярмарки про- ходили на центральній площі міста. Базар розмі- щувався на столах та лавах навколо П’ятницької церкви, що в центрі міста, і була зручним місцем торгівлі, оскільки саме там збиралася значна час- тина жителів: хто за покупками, хто подивити- ся, що нового пропонував торговець, хтось при- ходив побачити знайомих, інші просто проходи- ли повз торгову площу, яка була ніби окремо іс- нуючим «організмом». Окрім торгових рядів, на площі розміщувалася торгівля з возів, які займа- ли практично все вільне місце [18; 29]. 1871 р. торгівлю було перенесено на Олександрівську площу (територія біля сучасного Центрального ринку) – туди перемістилася частина торгівлі з возів (дрова, сіно, солома). Новий базар не од- разу почав користуватися попитом у населення й продавців. Крім того, городяни могли придба- ти товари на традиційних щорічних ярмарках. У Чернігові ярмарки проводилися чотири рази на рік: в січні влаштовувалася Богоявленський ярмарок, навесні (за тиждень після Пасхи) – Прокофіївський, у червні – Десятинний і у ве- ресні – Воздвиженський [23, с. 114]. Торгівля на ярмарку залежала від погоди і сезону. Імідж вес- няного ярмарку потерпав від того, що всі – і по- купці й торгівці – поспішали додому до польо- вих робіт; літній же – навпаки відрізнявся жва- вістю, оскільки через площу проходило бага- то народу до р. Десни. Більшість учасників яр- марків були одночасно продавцями і покупцями. Розпродавши свій товар, багато торговців від- правлялися витрачати отримані гроші. Під час ярмарку в місті завжди панувала святкова атмос- фера. Ще одним місцем покупок для городян був Олексіївський пасаж, який містився поруч з рин- ком на Красній площі в центрі Чернігова. Вхід до нього був із вулиці Богоявленської (тепер вул. Шевченка). Придбати необхідні товари городяни могли й у крамницях, що розміщувалися вздовж вулиць міста. Чернігів у ХІХ – на початку ХХ ст. мав розгалужену мережу магазинів та торговель- них місць, більшість з яких здійснювали спеці- алізовану торгівлю. Тут можна було знайти то- вар на будь-який смак та гаманець – від дешевих дрібничок до коштовних речей. Будь-яка торгівля нерозривно пов’язана з ре- кламою. Наявність розгалуженої мережі закла- дів, що пропонували населенню товари та послу- ги, утворювало певну конкуренцію між власни- ками. Рекламували свій товар як магазини, так і окремі купці. Рекламні оголошення розміщували- ся на шпальтах газет, у вітринах магазинів, перу- карень, готелів, трактирів та на спеціально при- значених для того стовпах. Наприкінці ХІХ ст. у Чернігові було 17 спеціальних стовпців для роз- клеювання оголошень та афіш, розташованих на ISSN 2222-5250 11 головних вулицях [80, с. 105]. Широко використо- вувалась візуальна реклама, що мала на меті ство- рити яскравий образ пропонованого товару за ра- хунок не лише самих вивісок, але і оздоблення торгових та розважальних балаганів. Упродовж ХІХ ст. вигляд рекламних оголошень змінювався – з’являлися нові шрифти та прийоми візуально- го маніпулювання інформацією. Поступово впро- ваджувалися ілюстровані оголошення – товар вже не лише описували, але й намагалися показати. Збільшення рекламних оголошень на шпальтах газет свідчило про зростання попиту на рекламо- вану продукцію серед городян. 1786 р. в Чернігові діяло 4 трактири та 4 за- їжджі двори. З розвитком міста виникла потре- ба розширення сфери обслуговування населен- ня. Складовою цієї мережі були трактири, рес- торани та готелі, які пропонували свої послуги городянам та гостям міста. Наприкінці ХІХ ст. – на початку ХХ ст. в місті було: 4 ресторани, 7 трактирів та чайних, 13 готелів та номерів для приїжджих, 9 пивних [77, с. 185]. Проте й цьо- го було замало, аби вдовольнити існуючі на- тоді потреби: «Гостиницы все одноэтажные. Лучшие из них: Александровская, Гранд-Отель и Европейская (Серафимовича), но и эти «луч- шие» отели не лучше разных «номеров для при- езжающих» во многих наших уездных городах. При Александровской гостинице имеется ресто- ран: небольшая зала с несколькими отдельными столиками; освещается она электричеством, и в то же время в ней по окнам развешаны клетки с канарейками… Кроме перечисленных гости- ниц, в городе имеется их еще до 20; однако все они далеко не могут вместить прибывающих ле- том богомольцев, большинство которых раз- мещается по частным домам» [95, с. 631–632]. Кожен з цих закладів мав свій контингент відвіду- вачів. До послуг вибагливої публіки були ком- фортні приміщення та вишукана кухня рестора- нів. Попит на місцеві ресторани та готелі підви- щувався на час з’їзду повітового чи губернсько- го дворянства, інших публічних заходів, коли по- всякденне життя міста суттєво пожвавлювалося [13, ф. Р-8826, оп. 1, спр. 49, арк. 4–6]. Пересічні обивателі міста збиралися в трактирах, харчев- нях та інших закладах. На початку ХХ ст. знайти в Чернігові пристойний заклад було проблема- тично особливо на свята, коли всі гарні рестора- ни міста зачинялися. Тому часто мешканцям міс- та рундуки місцевого базару замінювали такий заклад: «… мы среди рундуков пустынного база- ра. Облюбовали один из них. Сели. Только шап- ки выглядывали из-за оградки. Разложили на не- го закуски. Прелесть, кабинет. Над нами светила луна, кругом слышен говор людской, только кро- ва не было над нами» [43]. Свої послуги городянам надавали місцеві лаз- ні та перукарні. У 1785 р. в Чернігові діяло 3 лаз- ні, стільки ж залишилось і на середину ХІХ ст. [99] 1801 р. був виданий указ влаштувати в містах лазні. У першій половині ХІХ ст. в місті діяла од- на загальна та декілька лазень у приватних будин- ках, які були розраховані переважно на простий народ: «извозчиков и др. звания людей». 1912 р. в місті діяло кілька лазень: одна з них міська, що розташовувалася по вул. Богуславській (нині час- тина вул. Гетьмана П. Полуботка). Вона була від- крита для жінок в середу та четвер, для чолові- ків – в п’ятницю та суботу. Лазні Соколовської, що орендувались Потаповським, розміщувались по Гончій вулиці (нині вул. Горького), й були від- криті у четвер, п’ятницю та суботу. Єврейські лазні розміщувалися біля електричної станції по вул. Богуславській (сучасна вул. Гетьмана П. Полуботка), й відкриті були в п’ятницю [69]. Місцеві лазні повсякчас викликали низку нарі- кань. Міська поліція була занепокоєна вогнене- безпечним станом приватних лазень, оскільки во- ни часто розташовувались в непристосованих для цього приміщеннях [13, ф. 128, оп. 1, спр. 4817, арк. 1]. Городяни скаржилися, що зберігання ре- чей в роздягальні коштувало стільки ж, скільки право відвідати лазню – 20 коп. сріблом. Буфет з прохолодними напоями в одній лазні був зданий в оренду «чудаку иностранцу», який закривав йо- го в найбільш «очистительный день – субботу». Серед найбільших проблем лазень був своєрід- ний підхід до надання послуг: «Когда вы входи- те в самое сердце чистилища и являетесь пред- ставителем мужского пола, вы невольно восхи- щаетесь чистотой, опрятностью. Моетесь вы и благодарите судьбу за дивный порядок, чистоту. Вся чистота и порядок распространяется только на лиц мужского пола. Раз только затопят баню в среду и представят возможность посетить это же самое помещение женскому полу, баня принима- ет совершенно др. вид. Начать хотя бы с «ряжек». На заявление подать не дырявые, а целые, чтобы не обварить ножек кипятком, милые женщины получают категорический отказ. Мало того, ад- министрация иронизирует над слабым полом, мотивируя свой отказ тем, что хорошие ряжки припрятаны исключительно для господ мужчин» КРАЄЗНАВСТВО, 3’2012 12 [44]. Ще однією проблемою в місцевих лазнях бу- ли гризуни та таргани. Одним з видів діяльності цирульників на по- чатку ХІХ ст., крім безпосередньо надання пе- рукарських послуг, було кровопускання. 1845 р. було видане розпорядження Міністерством вну- трішніх справ про цирульників та введені в дію «Правила об испытании цирульников и об отно- шениях их к врачебному начальству». 1912 р. Медичною радою було вирішено припинити в так званих цирульнях здійснювати малі хірургіч- ні операції, оскільки вони повинні були проводи- тися під наглядом лікаря. Медична рада визнала, що перукарні та цирульні заклади можуть слугу- вати виключно для миття голови, гоління, стриж- ки та завивки волосся, а здій- снювати будь- які хірургічні операції забо- ронялося [98, ф. 442, оп. 665, спр. 12, арк. 31]. Перукарні мож- на було відкри- вати з дозволу міської управи. У Чернігові у ХІХ – початку ХХ ст. працю- вало 2 – 3 перу- карні [77, с. 185; 88; 99; 111, с. 286]. Перукарні пра- цювали в будні дні з 8 ранку до 9 години вечо- ра, у неділю та святкові дні – з 8 години ранку до 4 години пополудні, а на свята – до 3 години дня. Напередодні свят заклади працювали до 11 години вечора [58]. Були зали для чоловіків та жінок. Після кожного клієнта проводилася обов’язкова дезінфек- ція інструментів за допомогою вогню [59–60]. У ХІХ ст. для мешканців міста стало доступ- ним і медичне обслуговування. 1802 р. в Чернігові почала діяти губернська лікарня, яка до середини ХІХ ст. залишалась єдиною медичною установою [12, с. 13–15]. У середині 60-х рр. відкриваються земські медичні заклади. 1893 р. у Чернігові бу- ло відкрито місцеве відділення Російського то- вариства Червоного хреста. Поряд з лікарнями з’являлися і аптеки. У Чернігові першу аптеку було відкрито 1782 р. Впродовж ХІХ ст. в місті відкри- лося 2 приватні аптеки [56, с. 46; 57, с. 50]. У міс- ті час від часу спалахували епідемії холери, чу- ми, дизентерії, дифтерії, черевного тифу. Жителі хворіли на малярію, лихоманку, кір, різноманітні венеричні інфекції. Найпоширенішими були за- хворювання, пов’язані з травним трактом, хво- роби дихальних та кров’яних шляхів, зовнішніх покривів. Під час епідемій інфікованих людей міська влада намагалася ізолювати у спеціальні приміщення, які орендували, або до інфекційно- го відділення земської лікарні. Ліки під час епіде- мій в аптеках продавалися за зниженим на 25 % цінами [110, с. 180–196]. Впродовж ХІХ – початку ХХ ст. істотні зру- шення відчули мешканці міста у соціокультурній сфері. Розширилась мережа культурно-освітніх закладів. На початку ХХ ст. у Чернігові діяли 12 церковно-парафіяльних, 8 міських, 4 єврейські громадські школи, 3 приватні, одне міністерське початкове училище, а також школи сліпих та глухонімих. Крім того, функціонували чоловіча та жіноча гімназії, дві приватні гімназії, реаль- не училище, духовна семінарія, а також 6 неділь- них шкіл для дорослих. 1916 р. в Чернігові від- булося відкриття учительського інституту. Поява в Чернігові розгалуженої мережі навчальних за- кладів стала потужним фактором його розвит- ку. Переважна більшість їхніх мурованих буді- вель розміщувалася у центрі міста. Таким чи- ном, архітектура освітніх закладів творила нове обличчя Чернігова. Водночас поява навчальних закладів забезпечувала приплив до міста молоді, яка прагнула зі здобуттям освіти розпочати свою службову кар’єру – вони були споживачами, ISSN 2222-5250 13 а надалі й поширювачами міського способу бут- тя, що поступово «віддаляло» місто від села. У першій половині ХІХ ст. в місті існувало три державні бібліотеки (гімназична, семінарська та повітового училища) та працювала одна книж- кова крамниця, при якій була читальня. Крім то- го, існувала бібліотека при Дворянському зібран- ні. 1877 р. з ініціативи місцевої інтелігенції бу- ло відкрито громадську бібліотеку на розі вулиць Гончої і Преображенської (нині вул. Горького та Преображенської) [63; 102, с. 221]. Фонди громад- ської бібліотеки формувалися за рахунок благодій- ництва та пожертвувань як засновників, так і гро- мадських діячів, і на початку ХХ ст. нараховували 5 тис. примірників книг [106, с. 866]. Найбільш за- безпеченою літературою була бібліотека духовної семінарії [13, ф. Р-1275, оп. 1, спр. 16, арк. 6]. Інформаційний простір міста наповнювався матеріалами місцевої періодики. У січні 1838 р. побачив світ перший номер «Черниговских гу- бернских ведомостей», які виходили до 1918 р. У другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. по- чали виходити «Черниговские епархиальные из- вестия», «Черниговский листок», а на початку ХХ ст. – «Черниговское слово», «Утренняя за- ря», «Черниговский летучий юмористический листок» та ін. видання. Попри зростання кількос- ті періодичних видань та якості їхнього полігра- фічного оформлення, звичка читати формувалась у чернігівців досить повільно [97, с. 69–77]. На зламі ХІХ – на початку ХХ ст. у Чернігові по- стала розвинена мережа музеїв, серед яких відомі далеко за межами міста Музей українських ста- рожитностей В. Тарновського, Єпархіальне схо- вище старожитностей та Історико-археологічний музей Чернігівської губернської архівної комісії. Починаючи з 1897 р., мешканці міста мали змо- гу відвідувати кіно. Вперше у Чернігові фільм був продемонстрований в залі Дворянського зібрання. Після цього поодинокі покази кінокартин відбува- лися в непристосованих для цього приміщеннях. 1907 р. в місті було відкрито перший кінотеатр «Синематограф Иллюзион» на Шосейній вули- ці поблизу Воздвиженської церкви у дерев’яному будинку (нині проспект Миру). Через кілька років господар «Иллюзиона» збудував поруч з ним но- ве цегляне приміщення кінотеатру, який отримав назву «Наука и жизнь» (нині – проспект Миру 19, приміщення ощадно- го банку) [76, с. 73]. На протилежній час- тині вулиці Шосей- ній відкрився ще один кінозал «Люкс». 1913 р. на розі ву- лиць Шосейної (про- спект Миру) і Бого- явленської (вул. Шев- ченко) з’явився кіно- зал «Мираж». На Шо- сейній вулиці існу- вав ще один сінемато- граф «Штремер» [38]. На початку ХХ ст. в Олексіївському паса- жі (біля Красної пло- щі) розташовувався кінотеатр «Экспресс», який вміщував 500 осіб [61]. Також кіно «крутили» і у ярмаркових балаганах. Духовно-культурні цінності пересічних горо- дян ХІХ – початку ХХ ст. значною мірою форму- валися під впливом церкви. Саме релігія супрово- джувала людину впродовж всього життя – від на- родження до самої смерті. Найважливіші події в житті людини були пов’язані з церквою – хрес- тини, вінчання, поховання. Кожну важливу спра- ву починали з молитви або замовляли молебень. Якщо в сім’ї хворів родич чи траплялись інші не- гаразди, то зверталися з молитвою до Бога. У де- яких сім’ях було обов’язковим читання молитви перед вживанням їжі та читання Євангелія. Крім того, у будинках були хрести, ікони та священні предмети. Православний календар для багатьох людей був зручним орієнтиром в часі. Іноді, го- ворячи про ту чи іншу подію, використовували КРАЄЗНАВСТВО, 3’2012 14 прив’язку до відповідного християнського свята [13, ф. 127, оп. 4, спр. 753, арк. 20]. Наприкінці XVIII ст. у місті було 9 приходів й 16 церков [111, с. 237–247]. На середину ХІХ ст. у міс- ті нараховувалося 13 православних церков та 2 мо- настирі, також була 1 єдиновірна церква, 1 римо- католицька церква та 1 синагога [49, с. 226–230]. Наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. в місті діяло 27 церков, 2 монастирі та 4 синагоги [113, с. 63]. Ще один атрибут міського життя, що почав ак- тивно розвиватися в ХІХ ст. – театр. Театральний сезон починався восени і тривав до весни з пе- рервою на час посту. З початком осені в місті з’являлися яскраві афіші місцевих та приїжджих труп, які повідомляли про новинки сезону. З на- станням холодів, коли за вікном йшов дощ, день помітно зменшувався, гостро ставала потреба розвіяти вечірню нудьгу [30; 55]. У першій половині ХІХ ст. у Чернігові при- міщення театру та постійної трупи не було. Артисти, що приїздили до міста, ставили спекта- клі у так званій «хлібній шопі», яка була розташо- вана на Красній базарній площі – це був великий чотирикутний навіс на дерев’яних стовпах, при- значений для торгівлі хлібом [75]. Лише в 1853 р. у Чернігові з’явився дерев’яний двоповерховий бу- динок міського театру, що знаходився посеред скве- ру поблизу Красної площі (на розі теперішніх вул. Кирпоноса і Магістратської) [89], який функціону- вав до 1900 р., коли його тимчасово закрили, а потім переобладнали під літній театр [39]. Ще один театр було відкрито 1875 р. в дерев’яній двоповерховій ро- тонді, яка знаходилась на найвищій точці Валу. На початку ХХ ст. відкрили театр на Олександрівський площі (сучасний район Центрального ринку). Сучасники схвально відзивалися про новий театр [90–92]. Вистави ставили і так звані любителі сце- нічного мистецтва – це були благодійні заходи й зі- брані кошти йшли на доброчинність. Невід’ємною складовою міського життя були свята. У XIX – на початку ХХ ст. виділялися дер- жавні і релігійні свята. Перші символізували по- дії загальнодержавного значення. До загально- державних «царських» свят відносилися події, пов’язані зі значними віхами в житті царської ро- дини: народженням, хрещенням спадкоємців, до- сягненням ними повноліття, вступом до шлюбу, коронацією. Святкування цих торжеств організо- вувала місцева влада. Воно складалося з урочис- тої та культурно-розважальної частини. Урочиста частина включала відвідини церкви, до яких у ря- ді свят додавався хресний хід [41]. У церквах зби- рався місцевий бомонд: духівництво, чиновни- ки, купці, частина міщан. На честь дня наро- дження членів царської родини влаштовувала- ся святкова церковна служба, а після цього ор- ганізовувалися урочисті обіди. Такі гуляння бу- ли довгими. Тости вимовляли на честь імперато- ра, імператриці та спадкоємця престолу, потім – на честь архієреїв, міського голови і т.д. [41] Частиною таких свят були масові народні гулян- ня, що закінчувалися феєрверком. Відзначали та- кож місцеві, великі та малі, обов’язкові свята та «напівсвята», календарні, сімейні, разові та по- стійні, що святкували із року в рік, жіночі та чо- ловічі, дитячі, молодіжні та професійні [51, с. 4]. У першій половині ХІХ ст. серед доступних городянам форм відпочинку були прогулянки містом, зимові катання на санях, народні масові гуляння, а також бали та концерти. Традиції від- починку існували завжди, але чітко окреслили- ся та набули характерних рис у другій половині ХІХ ст. До традиційних форм відпочинку дода- лися нові: театральні та циркові вистави, різно- манітні виставки тощо. Саме з другої половини ХІХ ст. городяни відчули потребу змістовно на- повнювати та урізноманітнювати своє дозвілля. Форми проведення дозвілля городян залежа- ли і від пори року [100–101]. Починаючи з вес- ни і до самої осені місто суттєво змінювало не лише палітру розваг, але і свій вигляд: «Весна у нас в полном цвете. Погода стоит превосходная, деревья развиваются и зеленеют, в садах поют соловьи. Еще на светлой неделе вода в Десне значительно прибыла. Все пространство от ре- ки до города и весь луг по левую сторону Десны до Подгорного и др. хуторов – покрыты водой. Разлив в этом году чрезвычайно живописен: вода не высока, и потому образовалось много неболь- ших островов, покрытых деревьями и кустарни- ками. Мимо города ежедневно проходят байдаки и барки, дубы и лодки постоянно скользят по зер- кальной поверхности разлива, особенно возле мос- та к Троицкой горе, порой под вечер слышится по воде веселая песня гуляющих… пестрые группы горожан каждый вечер собираются на валу полю- боваться видами, подышать свежим, чистым воз- духом живительной весны» [10; 54; 104]. Формування міського середовища впродовж ХІХ – на початку ХХ ст. можна умовно виділи- ти два періоди. Перший припадає на перші шіст- десят років ХІХ ст. – час коли було започаткова- но реконфігурацію міського простору, закладено основи складання інфраструктури, формуван- ISSN 2222-5250 15 ня соціокультурного середовища. З різних при- чин реалізація планів розвитку міста затягнула- ся, що врешті-решт дозволило впорядкувати ли- ше історичний центр міста. Впродовж першого періоду лише поверхово окреслились зміни у по- буті городян та соціокультурній сфері. У цілому ж, одноповерховий дерев’яний Чернігів, як і рані- ше, приваблював своїми краєвидами, за лаштун- ками яких місто продовжувало жити в досить ар- хаїчних структурах повсякденності. Життя виру- вало навколо центру міста, а, за відсутності вели- кого промислового виробництва, головним його змістом була торгівля та дрібне підприємництво, які не стали рушійною силою розвитку його інф- раструктури. Забезпечення життєдіяльності міс- та фактично було покладено на його мешканців, що негативно позначалось на стані міських тери- торій та природного ландшафту. Більш масштабні зміни сталися впродовж дру- гого етапу, який припадає на останню третину ХІХ ст. – початок ХХ ст. Збільшення чисельнос- ті населення Чернігова зумовило істотне зрос- тання міської території. Впорядковується вулич- на мережа, здійснюється остаточний перехід від радіально-концентричної системи забудови до регулярної системи планування кварталів та ву- лиць, більшість з яких у центральній частині міс- та були замощені бруківкою. Крім того, були ство- рені зони відпочинку городян, розбиті парки як у центрі міста на території Валу, так і міський сад та зелена зона в урочищі Ялівщина. Складається система медичного та побутового обслуговуван- ня – у місті з’являються лікарні, приватні лікарі, аптеки, формується мережа перукарень, налаго- джується діяльність міських лазень. З’являється міський транспорт – візники, що уможливлюва- ло цілодобове пересування городян містом та за його межі. Крім того, було організовано регуляр- не транспортне сполучення з іншими містами, що було ознакою включення міста в урбанізацій- ні процеси в масштабах регіону та країни в ці- лому. Відкриття 1861 р. шосе Санкт-Петербург – Київ – Одеса зв’язало Чернігів суходолом зі сто- лицею та іншими містами. Десною курсував річ- ковий транспорт, що забезпечував, за відсутнос- ті розвиненої мережі доріг, можливість дістатися центру губернії з глибинки. Нарешті, наприкінці ХІХ ст. Чернігів одержує й залізничне сполучен- ня, що прискорило, зокрема, й поштовий зв’язок. Розвитку міста була притаманна певна інерт- ність, яка тривалий час не давала можливос- ті Чернігову подолати ознаки, властиві провін- ційним ремісничо-торгівельним центрам. І хоча Чернігів індустріальним центром так і не став, завдяки розвитку мережі освітніх установ, тран- спорту, насамперед залізничного, розгалужен- ню управлінських структур, він еволюціонував у руслі міст доби модернізації. Попри невеликі роз- міри й меншу, ніж у деяких повітових центрах гу- бернії чисельність населення, Чернігів поступово долав малорухливий спосіб буття. За інтенсивніс- тю життя, завдяки створенню мережі театрів, кі- нотеатрів, бібліотек тощо, а також за рівнем ком- фортності життя з появою водогону, розвиненої вуличної мережі, міських парків та скверів, місь- кого транспорту, впровадженням у повсякденний побут технічних новацій, зокрема, телефону, кі- но, автомобілів тощо, Чернігів не відставав від ін- ших центрів українських губерній. Чернігів став привабливим для гостей, про що свідчить розширення мережі готелів, закла- дів харчування, музеїв та виставок. Якість послуг та їхня вартість, що надавались цими закладами, цілком відповідали тогочасним уявленням про гостинність і комфорт. Рушійною силою повсякденного життя Чернігова залишалась торгівля. Упродовж ХІХ – початку ХХ ст. не втрачають своєї привабливос- ті ярмарки, які не лише забезпечували товарами жителів міста, але й являли собою помітне куль- турне явище, впливали на формування міського інформаційного простору, яке з другої половини ХІХ ст. доповнювалося й урізноманітнювалося відомостями місцевих газет та рекламними ого- лошеннями. Відтак для мешканців міста стали звичними атрибути суто міського життя – мода, розпродажі, акції, уроки танців, концерти, спек- таклі, бали тощо. Значну комунікативну й соціо- культурну функцію в місті виконували церкви й монастирі, опікуючись моральними цінностями тогочасного суспільства. Однак сформований до початку ХХ ст. місь- кий простір Чернігова з його атрибутами, привне- сеними процесами модернізації другої половини ХІХ ст., цілком відповідав образу міста початку ХХ ст. Повсякденність у цьому просторі носила скоріше «квазіміський» характер, оскільки місто не стало індустріальним центром – промислова складова його інфраструктури практично не змі- нилась впродовж століття, а у життєдіяльності го- родян околиць міста збереглися яскраво виражені ознаки сільського способу існування. КРАЄЗНАВСТВО, 3’2012 16 Джерела і література 1. Аверіна-Лугова Д.Ю. Крим наприкін- ці ХІХ – на початку ХХ століття: міська повсяк- денність: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. іст. наук: спец. 07.00.01 «Історія України» / Д.Ю. Аверіна-Лугова. – Запоріжжя, 2009. – 20 с. 2. Альков В.А. Повсякденне життя мешкан- ців великих міст Російської імперії наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття: пострадянська істо- ріографія питання (1991-2010 рр.) / В.А.Альков // Вісник Харківського національного університе- ту імені В.Н. Каразіна. – 2010. – № 906. – Серія: Історія України. Українознавство: історичні та філософські науки. – Вип. 13. – С. 15–25. 3. Анциферов Н.П. Пути изучения города как социального организма / Н.П. Анциферов. – Л., 1926. – 151 с. 4. Ведомость о сооружениях в Черниговской губернии за 1885 год // Календарь Черниговской гу- бернии на 1887 год. – Чернигов, 1887. – С. 298–299. 5. Ведомость о фабриках и заводах в Черниговской губ. за 1885 год // Календарь Черниговской губернии на 1887 год. – Чернигов, 1887. – С. 326–327. 6. Верменич Я.В. Теоретико-методологічні проблеми історичної урбаністики / Я.В. Верменич // Український історичний журнал. – 2004. – № 3. – С. 21–38. 7. Верменич Я.В. Історична урбаністика в Україні: теорія містознавства і методика літочис- лення / Я.В.Верменич. – К., 2011. – 306 с. 8. Вільшанська О.Л. Повсякденне життя міст України кін. ХІХ – початку ХХ ст.: європейські впливи та українські національні особливості: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. іст. наук: спец. 07.00.01 «Історія України» / О.Л. Віль- шанська. – К., 2011. – 20 с. 9. Водарский Я.Е. Промышленные селения Центральной России за 100 лет (1811-1913 г.). Статистические очерки / Я.Е. Водарский. – М., 1956. – 253 с. 10. Глібов Л. Російська поезія. Драматичні твори. Статті. Фейлетони. Театральні рецензії. Листи / Л. Глібов. – Т. ІІ. – К., 1974. – 479 с. 11. Город в процессах исторических перехо- дов. Теоретические аспекты и социокультурные характеристики. – М., 2001. – 392 с. 12. Груша А.М. З історії медицини Чернігівщини / А.М. Груша, М.М. Дуля. – Чернігів, 1999. – 266 с. 13. Державний архів Чернігівської області. 14. Домбровский В. Очерк города Чернигова и его области в древнее и новое время / В.Домбровский. – К., 1846. – 49 с. 15. Живописная Россия. Отечество на- ше в его земельном, историческом, племенном, экономическом и бытовом значении / [под ред. П.П. Семенова]. – Т. 5. Малороссия, Подолия и Волынь. Полтавская, Черниговская, Волынская, Подольская, Харьковская, и Киевская губернии. Часть 1. – СПб.; М., 1897. – 342 с. 16. Журнал заседания Черниговского Губер- нского статистического Комитета № 8 декабря 8 дня 1862 г. // Черниговские губернские ведомос- ти. – 1863. – № 1. – Часть неофициальная. – С. 1. 17. Журнал Заседания Черниговской город- ской думы. Мая 15 дня 1872 г. // Черниговские губернские ведомости – 1872. – № 28. – Часть неофициальная. – С. 249–250. 18. Заєць О. Базарна та стаціонарна торгівля на Чернігівщині у ІІ половині ХІХ ст. / О. Заєць // Сіверянський літопис. – 2006. – № 1. – С. 41–45. 19. Заметки старожила, или Чернигов за 45 лет // Черниговские губернские ведомости. – 1851. – № 1. – Часть неофициальная. – С. 1–7. 20. Злоба дня // Черниговские губернские ведомости. – 1886. – № 31. – Часть неофициаль- ная. – С. 3. 21. Игнаткин И.А. Чернигов. – М., 1955. – 88 с. 22. Извозчики // Черниговское слово. – 1914. – № 2258. – С. 3. 23. Історія міст і сіл УРСР. Чернігівська об- ласть. – К., 1972. – 780 с. 24. История городов и сел Украинской ССР. Черниговская область. – К., 1983. – 814 с. 25. Карнабіда А. Чернігів: Архітектурно- історичний нарис / А. Карнабіда. – 2-е вид. пере- роблене та доповнене. – К., 1980. – 128 с. 26. Клокман Ю.Р. Социально-экономическая история русского города. Вторая половина XVIII в. / Ю.Р. Клокман. – М., 1967. – 203 с. 27. Коляструк О. Історія повсякденності як об’єкт історичного дослідження: історіографіч- ний і методологічний аспекти / О. Коляструк. – Харків, 2008. – 122 с. 28. Коляструк О. Історія повсякденності в су- часній українській історіографії / О. Коляструк // Україна ХХ ст.: культура, ідеологія, політика. Збірник статей / [Відп. ред. В.М.Даниленко]. – К., 2012. – Вип. 17. – С. 5–9. 29. Котляров С. Взгляд на внутреннюю торговлю Черниговской губ. / С. Котляров // Черниговские губернские ведомости. – 1851. – № 41. – Часть неофициальная. – С. 353–355. ISSN 2222-5250 17 30. Котляров С. Театр в Чернигове / С. Кот- ляров // Черниговские губернские ведомости. – 1851. – № 17. – Часть неофициальная. – С. 149–150. 31. Краткие статистические сведения о Черниговской губернии // Черниговские губерн- ские ведомости. – 1842. – № 5. – Часть неофици- альная. – С. 43–45. 32. Краткие статистические сведения о Черниговской губернии // Черниговские губерн- ские ведомости. – 1842. – № 6. – Часть неофици- альная. – С. 63–65. 33. Краткие статистические сведения о Черниговской губернии // Черниговские губерн- ские ведомости. – 1842. – № 7. – Часть неофици- альная. – С. 76. 34. Краткий обзор деятельности Черниговского городского общественного управ- ления за четырехлетие 1901–1905 гг. – Чернигов, 1905. – 120 с. 35. Леп’явко С. Коротка історія Чернігова / С. Леп’явко. – К., 2009. – 62 с. 36. Леп’явко С. Метаморфози міського жит- тя. Перетворення Чернігова на центр губернії (кінець XVIII – початок ХІХ ст. / С. Леп’явко // Україна крізь віки: Збірник наукових праць на по- шану академіка НАН України професора Валерія Смолія. – К., 2010. – С. 689–701. 37. Леп’явко С. Чернігів. Історія міста – Науково-популярне видання / С. Леп’явко. – К., 2012. – 432 с. 38. Леус В. Проспект Миру / В. Леус // Чернігівські відомості. – 2002. – 19 квітня. – С. 9. 39. Леус В. Сквер ім. Миколи Попудренка / В. Леус // Чернігівські відомості. – 2003. – 22 серпня. – С. 17. 40. Леус В. Погляд через століття: Фотонариси / В. Леус. – Ніжин, 2008. – 176 с. 41. Литягина А.В. Праздничная культура го- рожан Западной Сибири во второй половине XIX – начале ХХ в. / А.В. Литягина // Города Сибири XVII – начало XX в. – Барнаул, 2004. – Выпуск 2: История повседневности. – С. 215–226. 42. Любич О. Торгівля на Чернігівщині в пер- шій половині ХІХ ст. / О. Любич // Сіверянський літопис. – 2005. – № 6. – С. 36–40. 43. Маленький фельетон // Черниговское слово. – 1914. – № 2067. – С. 3. 44. Маленький фельетон // Черниговское слово. – 1914. – № 2099. – С. 3–4. 45. Маленький фельетон // Черниговское слово. – 1914. – № 2173. – С. 1. 46. Маленький фельетон // Черниговское слово. – 1915. – № 2551. – С. 3. 47. Маленький фельетон // Черниговское сло- во. – 1915. – № 2553. – С. 3. 48. Маленький фельетон // Черниговское сло- во. – 1915. – № 2565. – С. 3. 49. Маркевич М. Статистическое и историчес- кое описание Чернигова. Чернигов, 1852. – 176 с. 50. Материалы для географии и статисти- ки России, собранные офицерами генерально- го штаба. Черниговская губерния / [Составил М. Домонтович]. – СПб., 1865. – 799 с. 51. Некрылова А.Ф. Русские народные го- родские праздники, увеселения и зрелища. Конец XVIII – начало XIX века / А.Ф. Некрылова. – СПб., 2004. – 256 с. 52. Нікітін Ю.О. Культурно-господарська ді- яльність муніципальних структур в останній тре- тині ХІХ ст. (на прикладі Чернігівської губернії) / Ю.О. Нікітін // Сумська старовина. – 2009. – № 28–29. – С. 7–20. 53. Новости, вести и слухи // Черниговский листок. – 1862. – № 20. – С. 153–154. 54. Новости, вести и слухи // Черниговский листок. – 1862. – № 3. – С. 17. 55. Новости, вести, слухи // Черниговский листок. – 1861. – № 10. – С. 73–74. 56. Обзор Черниговской губернии за 1878 г.: Приложение ко всеподданнейшему отчету черни- говского губернатора. – Чернигов, 1879. – 98 с. 57. Обзор Черниговской губернии за 1879 г.: Приложение ко всеподданнейшему отчету черни- говского губернатора. – Чернигов, 1880. – 80 с. 58. Объявления // Черниговские губернские ведомости. – 1905. – № 120. – Часть неофициаль- ная. – С. 4. 59. Объявления // Черниговское слово. – 1908. – № 347. – С. 4. 60. Объявления // Черниговское слово. – 1910. – № 1032. – С. 4. 61. Объявления // Черниговское слово. – 1910. – № 1134. – С. 1. 62. Отчет о деятельности Черниговского го- родского общественного управления за 1898 г. – Чернигов, 1900. – 215 с. 63. Отчет Черниговской обществен- ной библиотеки за 1887 год. // Земский сбор- ник Черниговской губернии. – 1899. – № 6. – Приложение. – С. 1–21. 64. Очерк истории города Чернигова 907- 1907. Юбилейное издание Черниговской Городской Управы. – Чернигов, 1908. – 71 с. 65. Первая всеобщая перепись населе- ния Российской империи, 1897 г. – XLVIII. Черниговская Губерния. – СПб., 1905. – 302 с. КРАЄЗНАВСТВО, 3’2012 18 66. Пиріг П. Соціально-економічне й адмі- ністративно-політичне становище Чернігова в пер- шій половині ХІХ століття / П. Пиріг, О. Любич // Сіверянський літопис. – 2009. – № 5. – С. 32–54. 67. Почта // Календарь Черниговской губер- нии на 1910 год. – Чернигов, 1909. – С. 98–109. 68. Путеводитель по г. Чернигову / [Сост. А. Ярыгин]. – Чернигов, 1900. – 296 с. 69. Путеводитель по г. Чернигову. – Чернигов, 1896. – 80 с. 70. Раковський Л. Чернігівське міське само- врядування і упорядкування міста в другій полови- ні ХІХ ст. // Проблеми історичного і географічно- го краєзнавства Чернігівщини. – 1995. – Вип. 3. – С. 33–40. 71. Расписание отправки и приема почты по Черниговской губернии // Черниговские губерн- ские ведомости. – 1850. – № 22. – С. 220–223. 72. Реєнт О.П. Історія України ХІХ – початку ХХ ст.: методологічний зріз і тематичні напрями наукового пошуку / О.П. Реєнт // Український іс- торичний журнал. – 2007. – № 6. – С. 218–232. 73. Репина Л. Город, общество, цивилизация: историческая урбанистика в поисках синтеза / Л. Репина // Город как социокультурное явление исторического процесса. – М., 1995. – С. 32–38. 74. Руденок В. «Да буде світло!» – вирішила міська Дума / В. Руденок // Чернігівські відомос- ті. – 2006. – № 42. – С. 17. 75. Руденок В. До 150-річчя першого Чер- нігівського театру / В. Руденок // Чернігівські ві- домості. – 2003. – № 5. – С. 8. 76. Руденок В. Чернігів – подорож на 100 ро- ків назад / В. Руденок. – Чернігів, 2009. – 84 с. 77. Русов А. Описание Черниговской губер- нии / А. Русов. – Чернигов. 1899. – Т. 2. – 377 с. 78. Сайко Э.В. Урбанизация – явление и процесс исторического развития / Э.В.Сайко // Урбанизация в формировании социокультурного пространства. – М., 1999. – С. 11–46. 79. Сапон В. Вулиці старого Чернігова: Історико-краєзнавчі етюди / В. Сапон. – Чернігів, 2007. – 128 с. 80. Свод постановлений Черниговской го- родской думы от 15 апреля 1893 г. до открытия действий нового состава Думы 18 июня 1887 г. – Чернигов, 1898. – 352 с. 81. Свод постановлений Черниговской город- ской думы от 1871–1883. – Чернигов, 1883. – 940 с. 82. Скільки нас було у Чернігові? // Деснянська правда. – 1993. – 20 січня. – С. 2. 83. Статистический взгляд на Черниговскую Губернию // Черниговские губернские ведомости. – 1847. – № 2. – С. 1–2. 84. Статистический взгляд на Черниговскую Губернию // Черниговские губернские ведомос- ти. – 1847. – № 3. – С. 11–13. 85. Статистический взгляд на Черниговскую Губернию // Черниговские губернские ведомос- ти. – 1847. – № 4. – С. 15–18. 86. Статистический взгляд на Черниговскую Губернию // Черниговские губернские ведомос- ти. – 1847. – № 5. – С. 23–25. 87. Статистический взгляд на Черниговскую Губернию // Черниговские губернские ведомос- ти. – 1847. – № 6. – С. 29–32. 88. Статистический взгляд на Черниговскую Губернию // Черниговские губернские ведомос- ти. – 1847. – № 19. – С. 105–107. 89. Театр // Черниговские губернские ведо- мости. – 1853. – № 12. – С. 85–86. 90. Театр // Черниговские губернские ведо- мости. – 1890. – № 84. – С. 3. 91. Театр и искусство // Черниговские гу- бернские ведомости. – 1905. – № 82. – Часть не- официальная. – С. 2. 92. Театр и искусство // Черниговское слово. – 1910. – № 942. – С. 3. 93. Удод О. Історія повсякденності: питання методології, історіографії та джерелознавства / О. Удод // Актуальні проблеми вітчизняної істо- рії ХХ ст. – К., 2004. – Т. 2. – С. 286–313. 94. Удод О. Історія повсякденності як провід- ний напрям української історіографії / О. Удод // Краєзнавство. – 2010. – № 3. – С. 6–9. 95. Фирсов А.И. Чернигов и его Святыни / А.И. Фирсов // Исторический вестник. – 1903. – Ноябрь. – С. 615–632. 96. Хижняков В. Черниговская старина (1765-1810 гг.) / В. Хижняков // Киевская стари- на. – 1899. – Т. 65. – № 6. – С. 367–407. 97. Хижняков В.М. Воспоминания земского де- ятеля / В.М. Хижняков. – Петроград, 1916. – 250 с. 98. Центральний державний історичний ар- хів України, м. Київ, 99. Чернигов // Черниговские губернские ве- домости. – 1851. – № 24. – Часть неофициальная. – С. 215–217. 100. Чернигов // Черниговские губернские ве- домости. – 1851. – № 25. – Часть неофициальная. – С. 227–229. 101. Чернигов, 25 марта // Черниговские гу- бернские ведомости. – 1878. – № 13. – Особое прибавление. – С. 1. 102. Черниговская памятка. Справочная книжка на 1898/99 год. С рисунками, таблица- ми в тексте, календарем, адрес-календарем, кар- той губернии и двумя планами г. Чернигова. – Чернигов, 1898. – 517 с. ISSN 2222-5250 19 Андрей Острянко, Людмила Аскерова Чернигов в ХІХ – начале ХХ ст.: формирование городской среды В статье исследовано формирование городской среды Чернигова в ХІХ – начале ХХ вв., в частности проанализировано становление инфраструктуры города, формирование сети улиц, освоение городского пространства, охарактеризован процесс модернизации города, изменения в социокультурной сфере. Ключевые слова: город, городская среда, повседневная жизнь, горожане, инфраструктура, Чернигов. Andrii Ostrianko, Liudmyla Askerova Chernihiv in the 19th – at the beginning of the 20th centuries: forming of the urban environment The forming of the urban environment in Chernihiv in the 19th – at the beginning of the 20th centuries is investigated in the article, in particular the city infrastructure forming, the street network forming, and exploring the city area were analyzed. The process of modernization and changes in social and cultural sphere of city life were characterized. Key words: city, urban environment, everyday life, citizens, infrastructure, Chernihiv. 103. Черниговские улицы и мостовые // Чер- ниговское слово. – 1915. – № 2483. – С. 3. 104. Чернигову 1300 лет: Сб. документов и мате- риалов / [Сост. С.М. Мельник]. – К., 1990 – 368 с. 105. Чернігів і Північне Лівобережжя: огляди, розвідки, матеріали / Ред. М.С. Грушевського. – К., 1928. – 532 с. 106. Чернігівщина. Енциклопедичний довідник / [За ред. А.В. Кудрицького]. – К., 1990. – 1008 с. 107. Чорний Д.М. По лівий бік Дніпра: пробле- ми модернізації міст України (кінець ХІХ – початок ХХ ст.) / Д.М. Чорний. – Харків, 2007. – 304 с. 108. Чорний Д.М. Міста Лівобережної України наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст.: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня докт. іст. наук.: спец. 07.00.01 – «Історія України» / Д.М. Чор- ний. – Харків, 2008. – 42 с. 109. Шандра В.С. Історія повсякдення як нау- ковий підхід для вдосконалення досліджень істо- рії України ХІХ – початку ХХ століття / В.С. Шан- дра, О.О. Крижанівська, О.Л. Вільшанська // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст. – К., 2006. – Вип. 11. – С. 28–39. 110. Шара Л. Чернігівська міська дума / Л. Ша- ра. – Чернігів, 2010. – 224 с. 111. Шафонский А. Черниговского наместни- чества топографическое описание с кратким гео- графическим и историческим описанием / А. Ша- фонский. – К., 1851. – 697 с. 112. Яковенко Н. Вступ до історії / Н. Яковенко. – К., 2007. – 375 с. 113. Яцура М.Т. Чернігів. Короткий історичний нарис / М.Т. Яцура, І.І. Єдомаха. – К., 1958. – 136 с. УДК 92(477) Анастасія Орлова (м. Київ) СОЦІАЛЬНА ТА ЕКОНОМІЧНА СКЛАДОВА ЕФЕКТИВНОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ТЕРИТОРІЇ ПРИ ЗАБУДОВІ МІКРОРАЙОНУ CУЧАСНОГО МІСТА У статті висвітлюється історія розвитку міст України, розкривається поняття ефективності ви- користання території і надано огляд наукових досліджень з даної проблеми. Аналізуються такі понят- тя, як містобудівний, соціальний та економічний ефекти при забудові мікрорайону. Ключові слова: місто, мікрорайон, ефективність, інтенсивність, житлова забудова, соціальний ефект, економічний ефект. Сьогодні суспільне життя людства нерозрив- но пов’язане з містом. Кожна друга людина меш- кає в місті. Сучасне місто є центром несільсько- господарського виробництва, постійно розши- рює свій вплив на навколишню територію і да- лі розвиває функції суспільно-політичного і куль- турного характеру. Початок XXІ століття характерний тим, що все більша частина населення земної кулі перетвори- лася у мешканців міст. Такі швидкі темпи урба-

Чернігів у ХІХ – на початку ХХ ст.: формування міського середовища

Репозитарії

Схожі ресурси