Соціальна та економічна складова ефективності використання території при забудові мікрорайону сучасного міста
У статті висвітлюється історія розвитку міст України, розкривається поняття ефективності використання території і надано огляд наукових досліджень з даної проблеми. Аналізуються такі поняття, як містобудівний, соціальний та економічний ефекти при забудові мікрорайону....
Збережено в:
| Дата: | 2012 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут історії України НАН України
2012
|
| Назва видання: | Краєзнавство |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/121117 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Соціальна та економічна складова ефективності використання території при забудові мікрорайону сучасного міста / А. Орлова // Краєзнавство. — 2012. — № 3. — С. 19-26. — Бібліогр.: 13 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-121117 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1211172017-06-14T03:04:55Z Соціальна та економічна складова ефективності використання території при забудові мікрорайону сучасного міста Орлова, А. Історія міст і сіл України: історико-теоретичні проблеми вивчення У статті висвітлюється історія розвитку міст України, розкривається поняття ефективності використання території і надано огляд наукових досліджень з даної проблеми. Аналізуються такі поняття, як містобудівний, соціальний та економічний ефекти при забудові мікрорайону. В статье освещается история развития городов Украины. Раскрывается понятие эффективности использования территории и дан обзор научных исследований по данной проблеме. Анализируются такие понятия как градостроительный, социальный и экономический эффекты при застройке микрорайона. The article highlights the history of cities in Ukraine. It reveals the concept of effi cient use of the territory and a review of research on this issue. The urban planning, social and economic effects was analyzed in the article. 2012 Article Соціальна та економічна складова ефективності використання території при забудові мікрорайону сучасного міста / А. Орлова // Краєзнавство. — 2012. — № 3. — С. 19-26. — Бібліогр.: 13 назв. — укр. 2222-5250 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/121117 92(477) uk Краєзнавство Інститут історії України НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Історія міст і сіл України: історико-теоретичні проблеми вивчення Історія міст і сіл України: історико-теоретичні проблеми вивчення |
| spellingShingle |
Історія міст і сіл України: історико-теоретичні проблеми вивчення Історія міст і сіл України: історико-теоретичні проблеми вивчення Орлова, А. Соціальна та економічна складова ефективності використання території при забудові мікрорайону сучасного міста Краєзнавство |
| description |
У статті висвітлюється історія розвитку міст України, розкривається поняття ефективності використання території і надано огляд наукових досліджень з даної проблеми. Аналізуються такі поняття, як містобудівний, соціальний та економічний ефекти при забудові мікрорайону. |
| format |
Article |
| author |
Орлова, А. |
| author_facet |
Орлова, А. |
| author_sort |
Орлова, А. |
| title |
Соціальна та економічна складова ефективності використання території при забудові мікрорайону сучасного міста |
| title_short |
Соціальна та економічна складова ефективності використання території при забудові мікрорайону сучасного міста |
| title_full |
Соціальна та економічна складова ефективності використання території при забудові мікрорайону сучасного міста |
| title_fullStr |
Соціальна та економічна складова ефективності використання території при забудові мікрорайону сучасного міста |
| title_full_unstemmed |
Соціальна та економічна складова ефективності використання території при забудові мікрорайону сучасного міста |
| title_sort |
соціальна та економічна складова ефективності використання території при забудові мікрорайону сучасного міста |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| publishDate |
2012 |
| topic_facet |
Історія міст і сіл України: історико-теоретичні проблеми вивчення |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/121117 |
| citation_txt |
Соціальна та економічна складова ефективності використання території при забудові мікрорайону сучасного міста / А. Орлова // Краєзнавство. — 2012. — № 3. — С. 19-26. — Бібліогр.: 13 назв. — укр. |
| series |
Краєзнавство |
| work_keys_str_mv |
AT orlovaa socíalʹnataekonomíčnaskladovaefektivnostívikoristannâteritorííprizabudovímíkrorajonusučasnogomísta |
| first_indexed |
2025-07-08T19:13:13Z |
| last_indexed |
2025-07-08T19:13:13Z |
| _version_ |
1837107243862982656 |
| fulltext |
ISSN 2222-5250
19
Андрей Острянко, Людмила Аскерова
Чернигов в ХІХ – начале ХХ ст.: формирование городской среды
В статье исследовано формирование городской среды Чернигова в ХІХ – начале ХХ вв., в частности
проанализировано становление инфраструктуры города, формирование сети улиц, освоение городского
пространства, охарактеризован процесс модернизации города, изменения в социокультурной сфере.
Ключевые слова: город, городская среда, повседневная жизнь, горожане, инфраструктура, Чернигов.
Andrii Ostrianko, Liudmyla Askerova
Chernihiv in the 19th – at the beginning of the 20th centuries: forming of the urban environment
The forming of the urban environment in Chernihiv in the 19th – at the beginning of the 20th centuries is investigated
in the article, in particular the city infrastructure forming, the street network forming, and exploring the city area were
analyzed. The process of modernization and changes in social and cultural sphere of city life were characterized.
Key words: city, urban environment, everyday life, citizens, infrastructure, Chernihiv.
103. Черниговские улицы и мостовые // Чер-
ниговское слово. – 1915. – № 2483. – С. 3.
104. Чернигову 1300 лет: Сб. документов и мате-
риалов / [Сост. С.М. Мельник]. – К., 1990 – 368 с.
105. Чернігів і Північне Лівобережжя: огляди,
розвідки, матеріали / Ред. М.С. Грушевського. –
К., 1928. – 532 с.
106. Чернігівщина. Енциклопедичний довідник
/ [За ред. А.В. Кудрицького]. – К., 1990. – 1008 с.
107. Чорний Д.М. По лівий бік Дніпра: пробле-
ми модернізації міст України (кінець ХІХ – початок
ХХ ст.) / Д.М. Чорний. – Харків, 2007. – 304 с.
108. Чорний Д.М. Міста Лівобережної України
наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст.: автореф.
дис. на здобуття наук. ступеня докт. іст. наук.:
спец. 07.00.01 – «Історія України» / Д.М. Чор-
ний. – Харків, 2008. – 42 с.
109. Шандра В.С. Історія повсякдення як нау-
ковий підхід для вдосконалення досліджень істо-
рії України ХІХ – початку ХХ століття / В.С. Шан-
дра, О.О. Крижанівська, О.Л. Вільшанська //
Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст. –
К., 2006. – Вип. 11. – С. 28–39.
110. Шара Л. Чернігівська міська дума / Л. Ша-
ра. – Чернігів, 2010. – 224 с.
111. Шафонский А. Черниговского наместни-
чества топографическое описание с кратким гео-
графическим и историческим описанием / А. Ша-
фонский. – К., 1851. – 697 с.
112. Яковенко Н. Вступ до історії / Н. Яковенко. –
К., 2007. – 375 с.
113. Яцура М.Т. Чернігів. Короткий історичний
нарис / М.Т. Яцура, І.І. Єдомаха. – К., 1958. – 136 с.
УДК 92(477)
Анастасія Орлова (м. Київ)
СОЦІАЛЬНА ТА ЕКОНОМІЧНА СКЛАДОВА
ЕФЕКТИВНОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ТЕРИТОРІЇ
ПРИ ЗАБУДОВІ МІКРОРАЙОНУ CУЧАСНОГО МІСТА
У статті висвітлюється історія розвитку міст України, розкривається поняття ефективності ви-
користання території і надано огляд наукових досліджень з даної проблеми. Аналізуються такі понят-
тя, як містобудівний, соціальний та економічний ефекти при забудові мікрорайону.
Ключові слова: місто, мікрорайон, ефективність, інтенсивність, житлова забудова, соціальний
ефект, економічний ефект.
Сьогодні суспільне життя людства нерозрив-
но пов’язане з містом. Кожна друга людина меш-
кає в місті. Сучасне місто є центром несільсько-
господарського виробництва, постійно розши-
рює свій вплив на навколишню територію і да-
лі розвиває функції суспільно-політичного і куль-
турного характеру.
Початок XXІ століття характерний тим, що все
більша частина населення земної кулі перетвори-
лася у мешканців міст. Такі швидкі темпи урба-
КРАЄЗНАВСТВО, 3’2012
20
нізації є перш за все наслідком змін, які прохо-
дять в суспільно-економічному розвитку кожно-
ї держави.
Місто визначається як територія, що має пев-
ний статус і характеризується специфічним се-
редовищем: соціальним, виробничим, природ-
ним, архітектурним.
Місто – це особлива соціально-територіальна
форма організації суспільного виробництва,
де відбуваються не тільки виробництво, але й
формування самих людей та їх способу життя.
Формування людини багато в чому залежить від
стану соціально-культурного середовища, що ви-
значається поряд з іншими і такими чинниками,
як наявність і якість житла та комунальних по-
слуг, транспорту та зв’язку, торгівлі і громадсько-
го харчування, побутового обслуговування, охо-
рони здоров’я, освіти і т.п.
Перші міста на Землі виникли за кілька тися-
чоліть до нашої ери в зв’язку з переходом люд-
ського суспільства від первіснообщинного до ра-
бовласницького ладу, коли відокремилося ремес-
ло від землеробства, з’явилися приватна власність
і товарообмін, класи і держава. Народження кож-
ного міста обумовлено потребами суспільства –
у першу чергу, економічними. Значення, роль і со-
ціальний профіль міст мінялися залежно від рів-
ня розвитку продуктивних сил, способу вироб-
ництва, суспільно-економічної формації, в умо-
вах яких вони розвивалися. Змінювалися харак-
тер розселення людей, розміри і темпи розвитку
міського господарства, ступінь благоустрою жит-
лового фонду. Підвищення ролі міст у розвитку
суспільства називається урбанізацією.
Головний соціальний зміст урбанізації вияв-
ляється в особливих «міських відносинах», що
охоплюють соціально-професійну і демографіч-
ну структуру населення, його спосіб життя, куль-
туру, розміщення продуктивних сил, розселення.
Передумови урбанізації – зростання в містах інду-
стрії, розвиток продуктивних сил, їх культурних і
політичних функцій, поглиблення територіально-
го поділу праці, динаміка демографічних показ-
ників, природні ресурси та інші містотвірні фак-
тори. Темпи урбанізації, її масштаби, рушійні си-
ли і наслідки залежать від соціально-економічних
умов на різних історичних етапах розвитку люд-
ського суспільства.
Античні міста виникали як різновид соціально-
економічної і державної організації. Вони називали-
ся «поліси», тобто міста-держави, і складалися із са-
мих міст і прилеглих до них невеликих територій.
В окремі періоди розвитку людського сус-
пільства міста досягали великих розмірів, на їх-
ній території зосереджувалася велика кількість
населення. Так, у рабовласницьких державах іс-
нували великі адміністративно-територіальні
центри з населенням 500-600 тисяч чоловік, а в
стародавньому Римі, у період його розквіту – на-
віть більше 1 мільйона жителів.
У містах Стародавнього світу споруджува-
лися в центрі величні палаци і храми, величезні
громадські й культові будинки, просторі кварта-
ли прекрасних житлових будинків, що стали іс-
торичними пам’ятками найвищих досягнень ци-
вілізації в галузі архітектури.
Історія міського господарства нерозривно
пов’язана з виникненням міст і загальноміських
суспільних потреб для вирішення яких створю-
ється спеціальний орган управління. Зміцнюється
місто, будуються у ньому громадські будинки і
мости, гатяться болота і вирівнюються вулиці під
керівництвом міського магістрату, якому доводи-
лося мати справи з міською думою, губернським
правлінням та іншими органами управління.
У містах України, навіть тих, які були «під пана-
ми», існувало самоврядування.
Інтенсивний розвиток міст починається в пе-
ріод капіталізму. Виникнення фабричного ви-
робництва і поява машин вимагають великої
кількості робочих рук на великих промислових
підприємствах. Відбувається централізація насе-
лення. Навіть при невеликій фабриці робітники
живуть поблизу підприємства. Задовольняючи
їхні потреби, трудяться ремісники, кравці, шев-
ці, пекарі, муляри, столяри та інший робочий
люд, що селиться тут же, утворюючи робітниче
селище. Згодом селище розростається в містеч-
ко, а містечко – у велике місто. Чим більше міс-
то, тим вище ступінь розвитку його інфраструк-
тури: міських доріг, житлових мікрорайонів, ма-
сового міського транспорту, промисловості, ме-
режі підприємств побутового обслуговування,
установ науки і культури.
Поява надмонополій з величезними капітала-
ми приводить до концентрації виробництва в ра-
йоні найбільших міст. На їхній території спору-
джуються нові потужні підприємства, що утво-
рюють єдине ціле з уже існуючими. У ході моно-
полізації капіталу гігантські корпорації поглина-
ють своїх конкурентів у менших містах, збіль-
шуючи потужності великих фірм. У великих
містах розташовуються підприємства й устано-
ви сфери обслуговування. Сюди ж тяжіють вели-
ISSN 2222-5250
21
кі потоки працездатного населення, не зайнятого
в суспільному виробництві.
У результаті цих процесів великі міста пере-
творюються в міста-гіганти, що виходять за свої
межі і розростаються за рахунок пригородів.
Поступово розширюючись, раніше самостійні
й відособлені міста з’єднуються один з одним,
утворюючи єдине ціле, так звану міську агло-
мерацію або мегаполіс з населенням понад 11,
а то і більше 20 млн. чоловік. Їхній розвиток ма-
є гіпертрофований характер, утворюючи нові
складні містобудівні проблеми.
Не обійшов цей процес і Україну. Якщо на по-
чатку XX ст. в Україні переважав розвиток окре-
мих великих міст, то, починаючи з 1930-х ро-
ків, тут виникають перші групи великих міст у
зв’язку з реалізацією широкої програми індустрі-
алізації та електрифікації країни.
Раніше, в період індустріалізації 20-30-х ро-
ків минулого століття набула поширення у світовій
практиці містобудування ідея будинку-комуни і жит-
лового кварталу. У цей період основна частина про-
ектованого житла створювалася для проживання ро-
бочого класу, людей з невеликим рівнем доходів.
Саме у 1920-і роки вперше були поставлені
питання сітьового обслуговування і значення ра-
йонного планування. Експериментальне будів-
ництво житлових комплексів з розвиненою сис-
темою соціального обслуговування, з квартира-
ми для різних типів сімей закладало різноманіт-
ні рівні комфорту як самих квартир, так і житло-
вих утворень. Вводиться містобудівне нормуван-
ня житлової забудови. Забудова населених місць
проектується по кварталах. Для периферійних
частин міста застосовується безквартальна сис-
тема – окремими групами житлових і суспільних
будівель із в’їздами з вулиці. При цьому вказу-
ється, що правильне вирішення забудови кварта-
лу може бути забезпечене лише в тому випадку,
якщо продумані питання загальної композиції та
організація життя населення цілої групи кварта-
лів. Мікрорайон як в організаційному відношен-
ні, так і в архітектурному повинен розглядатися
як єдиний житловий комплекс, практичне здій-
снення якого можливо лише в умовах соціаліс-
тичного міста [8,11].
У роки радянської влади на території України ве-
лося масове житлове будівництво. Були побудовані
5, 9, 12 і 16-ти поверхові будинки. У містах з’явилися
міста-супутники, “міста-спальні”, житлові масиви і
мікрорайони сучасних будинків. Підвищувався бла-
гоустрій будинків і заселеної території.
Характерною рисою розселення після Другої
світової війни є виникнення міст і міських групо-
вих систем, що зберегли свій архітектурний ви-
гляд до теперішнього часу. Великі, середні і ма-
лі групові системи являють собою тісно взаємо-
залежні міські і сільські поселення різної величи-
ни і народногосподарського профілю. Об’єднання
досягається розвитком територіально-виробничих
зв’язків, загальною транспортною та інженерною
інфраструктурою, єдиною мережею суспільних
центрів соціально-культурного обслуговування і
місць відпочинку населення, загальною зоною од-
но, – двогодинної доступності центрального міста.
Формування групових систем розселення дозволяє
підвищити ефективність використання виробничої,
транспортної, інженерної і соціально-культурної
інфраструктур, збільшити доступну розмаїтість
вибору місць праці, культурного дозвілля, побу-
ту і відпочинку для населення міст і сільських по-
селень; створює для працівників малих і середніх
населених пунктів широкі можливості підвищен-
ня рівня освіти і кваліфікації; дозволяє зберегти й
ефективно використовувати природні ресурси.
У 1950-х рр. житлова забудова створювалася на
основі мікрорайонної системи і розглядалася як ді-
ловий центр і спальні периферійні житлові райони.
Розвиток системи соціально-побутового об-
слуговування призвів до ще більшого укрупнен-
ня кварталу і групи кварталів з диференціацією їх
територій за функціональним призначенням.
Епоха масового індустріального домобудівни-
цтва почалася в 1960-х і тривала в період будівни-
цтва «розвиненого» соціалізму, до початку 1990-х
років. Прикметно, що основу земельних відносин
в СРСР становила державна власність на землю.
Земля надавалася державою в безкоштовне без-
строкове або тимчасове користування всім забу-
довникам, зберігаючи за ним право контролю за
цими землями [5].
У 1960-х рр. зародилася ідея багатоповерхо-
вих житлових комплексів міської житлової забу-
дови, що відбиває вимоги збільшення її щільнос-
ті, інтеграції життя, укрупнення і багатопрофіль-
ності ділових центрів і обслуговування. Міське
функціональне зонування послужило виділен-
ню зі структури житла більшої частини функ-
ціональних процесів і сприяло поділу міста на
житлову і ділову зони, що пізніше негативно по-
значилося на соціальній структурі міста, вини-
кли проблеми з транспортом. Вимоги, що ви-
сувалися до організації обслуговування житло-
вих кварталів, зумовили появу підприємств на-
КРАЄЗНАВСТВО, 3’2012
22
ближеного обслуговування населення (першого
ступеня обслуговування), що включають необхід-
ний набір установ обслуговування (господарсько-
побутових, торгових, фізкультурно-оздоровчих,
освітніх, дитячих, рекреаційних тощо) – так стали
з’являтися житлові комплекси з обслуговуванням.
Даний період можна позначити як перелом-
ний. В УРСР відбувається формування основних
концепцій житлових комплексів з обслуговуван-
ням. Почалася реформація концепції мікрора-
йонування на користь створення високощільної
багатопрофільності міського середовища. Саме
в цей період склалася концепція багатофункціо-
нального житлового комплексу, яка відповідала
всім вимогам організації житлового середовища,
як на територіях нового будівництво, так і при ре-
конструкції сформованої забудови[3]. Недоліками
цього періоду є виділення зі структури житла біль-
шої частини функціональних процесів, що сприя-
ло поділу міста на житлову і ділову зони, що зго-
дом призвело до проблем в транспортній струк-
турі і негативно позначилося на соціальній струк-
турі міста. Розвиток концепції житлових комплек-
сів з обслуговуванням в УРСР пов’язано з розви-
тком урбанізації.
Максимального втілення ідея житлових утво-
рень отримала до початку 1980-х років. Але,
в контексті змін, що відбуваються в економічній
та соціально-політичній сферах, дискредитува-
ла себе і вимагала нових підходів до формуван-
ня житлового середовища [3]. У 1970-1980-і роки
складаються основні прийоми проектування жит-
лових комплексів із закритою і відкритою систе-
мами обслуговування. Визначається оптималь-
ний склад приміщень обслуговування в структу-
рі житлових будинків.
Проектна практика 1970-80-х років значною
мірою відобразила різні теоретичні концепції.
Багатоповерхові житлові комплекси дали досить
велику різноманітність поєднань житлових і сус-
пільних елементів [13].
У 1990-і рр. в Україні здійснюються перші про-
екти багатоповерхових житлових комплексів, ви-
сотні житлові комплекси з розвиненою соціально-
побутової структурою, що відповідають всім ви-
могам сучасної людини. Підвищення ефектив-
ності використання міських земель і комфортне
середовище для проживання, завдяки оптималь-
ній функціональній насиченості, зумовили вели-
ке поширення багатоповерхових житлових комп-
лексів з обслуговуванням на даному етапі.
У структурі міст, як правило, виділяють осо-
бливі міські зони: центр, житлову, промислову та
ін. У сучасних містах можна виділити функціо-
нальні вузли, які об’єднують працю, побут і від-
починок жителів.
Для міста характерна підвищена густота на-
селення і компактність забудови. Віднесення на-
селеного пункту до категорії міста оформляєть-
ся в пев¬ному порядку і супроводжується вста-
новленням його міської межі і міських земель.
Основою зонування території міста є:
• відмінність заселюваних територій за ти-
пом забудови (кількість поверхів, матеріал, кон-
структивне рішення) - будівельне зонування;
• цінність території («ціна міської землі»);
• щільність забудови;
• історико-культурна цінність забудови й
інші ознаки.
У районному плануванні крім функціонально-
го зонування відбувається розділення територій:
• за ландшафтними умовами (наприклад,
зонування гірських районів за висотою над рів-
нем моря);
• за місцем і системою розселення (ядро
системи і периферія);
• за інтенсивністю освоєння території,
щільності населення, густиною населених місць.
Найважливішим елементом міста є його заселю-
вана територія – зона розміщення житлової забудо-
ви, громадських центрів і зон відпочинку населен-
ня. Завдання містобудівної організації заселюваної
зони виходять із розуміння житла як розвиненої
матеріально-просторової системи. Житлове серед-
овище організується в містобудівних проектах на
всіх рівнях: у районному плануванні здійснюєть-
ся вибір майданчиків для житлового будівництва;
в генеральному плані вирішуються питання комп-
лексної організації заселюваної зони міста або
сільського поселення; в проектах детального пла-
нування і забудови розробляються архітектурно-
планувальні пропозиції з формування житлових
комплексів, розробляються прийоми забудови, ти-
пи житлових і громадських будівель.
У сучасних умовах значно посилюється зв’язок
між територіальним розвитком населених місць і
вирішенням найважливіших завдань формування
максимально сприятливого міського середовища
для людини, що відповідає економічним, соціаль-
ним, санітарно-гігієнічним та естетичним вимо-
гам. Ці вимоги стають комплексними критерія-
ми ефективності шляхів територіального розвит-
ку. Необхідно забезпечити єдність принципів до-
цільності і економічності. При цьому слід заува-
жити, що жоден з цих факторів не повинен шко-
ISSN 2222-5250
23
дити один одному. Основною метою якраз і є до-
сягнення оптимуму.
У нашій країні надається серйозна увага питан-
ню раціонального використання землі. Подальше
зростання населення в містах призводить до того,
що розвиток житлової території може здійснювати-
ся лише за рахунок реконструкції сформованої забу-
дови або виходу на нові території.
Разом з тим підвищення кількості поверхів
забудови, все більш широке використання під-
земних просторів, інтенсифікація використан-
ня освоєних житлових і промислових територій
є факторами, що скорочують потребу в забудові
нових міських територій.
При розробці проблеми використання терито-
рії житлової забудови важливо розглядати питан-
ня землекористування у взаємозв’язку з системою
сформованого розселення та посилити увагу до
управління землекористуванням у містах.
Збільшення чисельності міського населення
позначається на зростанні заселюваних територій
міст, що призводить в першу чергу до розширення
територій, зайнятих мікрорайонами і кварталами.
На величину території житлових кварталів і мі-
крорайонів впливає кількість поверхів забудови.
Незважаючи на значні обсяги нового багатоповер-
хового житлового будівництва, питома вага ма-
лоповерхової забудови залишається досить висо-
кою, навіть у великих містах країни вона складає
30% і більше [6].
Раціональне використання території житлових
районів пов’язано насамперед з розподілом всіх
функціональних зон, необхідних для нормально-
го проживання населення; щільністю забудови і
кількість поверхів будівель; освоєнням терито-
рій; створенням системи культурно-побутового
обслуговування шляхом кооперування; відведен-
ням території для відпочинку і фізичного розвит-
ку населення; комплексним розв’язанням усіх
питань, пов’язаних із забудовою житлових райо-
нів, а не окремих мікрорайонів [5].
Мікрорайони і квартали займають до 70% за-
гальної території житлових районів. Питомі по-
казники території мікрорайонів і кварталів зале-
жать від величини міста. Житлова територія мі-
крорайону охоплює ділянки, заняті площею за-
будови житлових будинків, зеленими насаджен-
нями, проїздами, під’їздами до будинків, відкри-
тими автостоянками.
Недотримання нормативів при проектуван-
ні призвело до диспропорції мережі культурно-
побутового будівництва, зокрема, при визначен-
ні кількості шкіл та дитячих установ.
Велика питома вага малоповерхової забудови
підвищує вартість міського будівництва і знижу-
є рівень благоустрою міста. У зв’язку зі зростан-
ням у державному будівництві останніх років пи-
томої ваги багатоповерхової забудови в структурі
кількості поверхів житлового фонду відбувають-
ся істотні трансформаційні зміни. Як показує ана-
ліз проектних матеріалів, інтенсивність викорис-
тання території житлових кварталів і мікрорайо-
нів на розрахунковий термін різко зростає.
В умовах дефіцитності всіх видів ресурсів го-
стро постає проблема раціонального їх викорис-
тання в містобудуванні. Ефективне використан-
ня території мікрорайонів є одним з резервів зни-
ження вартості будівництва.
У проектах планування мікрорайонів та жит-
лових районів у гонитві за збільшенням щільнос-
ті житлового фонду нерідко ігнорується відвід
необхідних територій для гаражів і автостоянок.
В результаті боротьба за справжню економічність
будівництва підміняється прагненням до знижен-
ня початкових витрат[5]. У підсумку така позиція
обернеться великими додатковими затратами на
влаштування підземних споруд, реконструкцію
інженерних мереж і т.д.
Критерієм вибору оптимального рішення у
всіх випадках приймається соціально-економічна
ефективність, що обумовлює необхідність при
порівнянні варіантів визначати ефективність ка-
пітальних вкладень в соціальну (економія вільно-
го часу) і екологічну сфери (запобігання втрати
від забруднення навколишнього середовища) [7].
Таким чином, проблема ефективного викорис-
тання території міста повинна розв’язуватися з
урахуванням максимального підвищення ефектив-
ності капітальних вкладень і зростаючого значен-
ня соціальних факторів у розвитку суспільства.
Ефективність використання території в проектах
генеральних планів міст характеризується комплек-
сом наступних техніко-економічних показників: пи-
томим показником території окремих функціональ-
них зон (м2 на 1 жителя), щільністю житлового фон-
ду мікрорайонів, житлових районів.
Найбільш ефективними шляхами інтенсифіка-
ції використання житлової території можуть бути
наступні: укрупнення структурних елементів час-
тини мікрорайону кооперацією об’єктів обслуго-
вування; підвищення щільності та кількості по-
верхів нової житлової забудови.
Отже, впровадження в містах методів комплек-
сного будівництва житлових будинків, об’єктів
культурно-побутового призначення і комунально-
КРАЄЗНАВСТВО, 3’2012
24
го господарства на основі безперервного плану-
вання повинне забезпечувати містобудівний, со-
ціальний та економічний ефекти.
Містобудівний ефект досягається при переході
від вибіркової забудови вільних земельних діля-
нок до планомірної реалізації генерального плану
і послідовного завершення містобудівних утво-
рень (житлових районів, мікрорайонів, міських
вулиць, площ) шляхом комплексної забудови та
реконструкції житлових мікрорайонів.
Соціальний ефект повинен забезпечуватися
створенням зручностей населенню в результаті
комплексної забудови міських районів, з одночас-
ним введенням в експлуатацію житлових будин-
ків та всіх необхідних
установ і підприємств
культурно-побутового
призначення і кому-
нального господарства,
а також за рахунок під-
вищення рівня побуто-
вого комфорту осель при
загальному поліпшенні
якості будівництва.
Основа формування
соціально – плануваль-
ної структури житлово-
го кварталу – це комп-
лекс органічного по-
єднання функцій пра-
ці, побуту і відпочинку
з оптимальними санітарно-гігієнічними умовами та
економічною доцільністю використання міської тери-
торії, як найбільш цінного природного багатства [7].
Прогрес в області містобудування не можна
відділити від проблеми ефективності викорис-
тання усіх міських територій з метою розселен-
ня мешканців (організації житлового середовища,
житлових структур і місць працевлаштування),
а також формування здорового оточуючого середо-
вища та попередження необґрунтованого зрос-
тання міських територій [7].
Розглядаючи питання, які пов’язані з ефектив-
ністю використання території житлової забудови,
слід відзначити, що на неї впливає не тільки інтен-
сивність (підвищення щільності житлового фонду
територій, котрі забудовуються), але і раціональне
використання її, тобто відповідність ландшафтної
будови землі і геологічної структури підземного
шару. Це дасть можливість доцільно розмістити
певні функціональні зони на забудованій території
і таким чином будуть забезпечені мінімальні за-
трати на інженерну підготовку територій, а отже і
певна економія коштів на їх освоєння.
Виходячи з цього, аналіз найбільш ефектив-
ного використання призначених для розвитку за-
будованих територій повинен бути проведений
не тільки з позицій приватних інвесторів – як ко-
мерційна ефективність, але і з позицій впливу на
умови побуту, праці та відпочинку жителів міста –
як соціальна ефективність.
Для забезпечення ефективності забудови
житлової території можна виділити два принци-
пових підходи: перший – розрахунковий метод і
оцінки економічної ефективності використання
певної ділянки; другий – нормативний підхід із
застосуванням систе-
ми показників[10].
Розрахунковий ме-
тод оцінки економіч-
ної ефективності ви-
користання терито-
рій має базуватися на
тому, що використан-
ня і забудова терито-
рій конкретної плану-
вальної одиниці зале-
жить від розмірів до-
ходу (прибутку) з тієї
чи іншої території та
витрат на реалізацію
будівництва:
Е=П/В, де:
Е – економічна ефективність певного типу за-
будови на тій чи іншій ділянці території;
П – прибуток, який потенційно дає той чи ін-
ший тип забудови;
В – витрати на реалізацію будівництва.
Таким чином, максимізація економічної ефектив-
ності Е -> max може бути досягнута за рахунок:
1) максимізації прибутку, де П = Д – В (Д –
доход, В – витрати);
2) мінімізація витрат В-> min при дотри-
манні необхідного комплексу соціальних вимог.
Але в існуючій практиці містобудування, яка
склалася за часів планово-адміністративної еко-
номіки, переважно застосовувався нормативний
підхід. Рівень ефективності використання тери-
торії визначався на підставі витратного методу, з
одного боку (це питомі витрати коштів, ресурсів
різного роду на одиницю території, що освою-
ється або переосвоюється — реконструюється),
і власне, кількісними критеріями освоєння тери-
торії, з іншого боку, – через систему норматив-
них показників, що характеризують інтенсив-
ISSN 2222-5250
25
ність використання тієї чи іншої території:
– щільність населення;
– щільність фондів ;
– щільність забудови (коефіцієнт забудови – Кзаб.)
– середня кількість поверрхів.
З розвитком ринкових відносин виникла не-
обхідність розширення поняття інтенсивнос-
ті використання території. У нормативних доку-
ментах ще не зафіксовані чисельні значення цьо-
го показника, проте аналіз закордонного досвіду
освоєння та забудови міських територій дозволяє
ввести такі рамкові значення цим характеристи-
кам. Цей показник, в основному, використовуєть-
ся при порівнянні різних видів і типів забудови
певної території з метою визначення найбільш
ефективного виду її освоєння, зокрема, її подат-
кового потенціалу [10].
Однак навіть доведення всіх вищезгаданих по-
казників до нормативних ще не гарантує ефектив-
ного використання певної території в інтересах
міста в цілому. Використання цих показників має
сенс лише на локальному рівні.
Найважливішим напрямом у досягненні ефек-
тивного використання територій функціонально –
планувальними засобами особливо в великих, знач-
них та найзначніших містах стало підвищення за-
гальної компактності плану, включаючи оптиміза-
цію загальноміської системи функціонального зо-
нування, інтенсивність функціонального викорис-
тання житлових територій.
Створення просторової композиції забудови і
формування на її основі функціонально – плану-
вальної організації, пов’язані в основному з ра-
ціональним використання території, що в свою
чергу призводить до її інтенсифікації.
Провівши дослідження питань ефективнос-
ті та економічності планування і забудови місько-
го середовища, бачимо, що на практиці не так уже
і часто враховуються попередні розрахунки, пев-
ні співвідношення ефективності та рентабельнос-
ті, які ґрунтуються на багаторічних дослідженнях.
Питання рентабельності та ефективності у містобу-
дівництві мають досить багатосторонній зв’язок.
Узагальнюючи викладене, можна стверджува-
ти, що містобудівна теорія потребує докорінного
перегляду на принципово нових засадах. Мають
бути змінені не тільки принципові підходи до
оцінки факторів впливу, але й методологія робо-
ти, пріоритети, головні завдання і мета. Зміни у
теорії містобудування є нагальною й суто прак-
тичною необхідністю.
Потребують перегляду норми виділення зе-
мельних ділянок під забудову.
Існуюча щільність забудови зумовлена як тра-
диціями, так і застарілими нормативами і обме-
женнями забудови, що не сприяють ефективному
використанню територій населених пунктів як
міських, так і сільських. Потребують докорінно-
го перегляду норми щільності забудови, що дозво-
лить підвищити прибутковість забудованих земель.
Зокрема, одним із можливих шляхів підвищення
ефективності використання територій великих на-
селених пунктів має стати збільшення щільності за-
будови пропорційно результатам грошової оцінки.
Розвиток вільного ринку земель несільськогос-
подарського призначення сприятиме нарощуван-
ню житлового будівництва, розвитку соціальної й
інженерно-транспортної інфраструктур, створенню
нових робочих місць, підвищенню цінності земель.
У нових ринкових умовах ця система плану-
вання і, відповідно, проектування, повинна бути
замінена. Вона повинна бути заснована на триє-
диній схемі з вертикально-горизонтальними фор-
мами управління: законодавчий рівень – органи
місцевого самоврядування – споживачі (замовни-
ки), і по горизонталі: проектні організації та неза-
лежна експертиза з участю громадськості[12].
Система містобудівного планування та управлін-
ня має стати більш гнучкою, що дозволяє своєчасно
відреагувати на ситуацію з розміщенням об’єктів і
розподілом міських земель, мати зворотні зв’язки,
бути відкритою для того, щоб можна було вносити
необхідні зміни на проектній стадії [2].
В умовах нового соціального замовлення ви-
никає необхідність поліпшення методики науко-
вих досліджень, містобудівних норм проектуван-
ня. Норми санітарних розривів, інсоляції квартир,
розміри внутрішньоквартальних проїздів, май-
данчиків, стоянок автомобілів та інше не відпо-
відають вимогам часу. Результатом є неефективне
використання міських земель. Питання про цін-
ність землі як фактора, що підлягає обліку в сис-
темі економічних розрахунків в містобудуванні,
незважаючи на численні проблемні питання, не
отримало до цього часу рішення, доведеного до
рівня обов’язкових нормативних показників [12].
Основна умова підвищення ефективності міс-
тобудівних норм – поглиблення їх диференціації
відповідно до різноманітних містобудівних умов,
особливостей регіонів і окремих міст та інших
населених пунктів може бути реалізовано тільки
в системі нормативних документів.
Джерела та література
1. ДБН 360-92** Містобудування. Планування
і забудова міських і сільських поселень. – К.:
Мінбудархітектури України, 1993. – 107с.
2. Губина М.В. Градостроительный менедж-
мент и мониторинг. – К.: Вира, 2003. - 145 с.
3. Губіна М.В. Формування жилої забудови
КРАЄЗНАВСТВО, 3’2012
26
у містах. – К.: ВІПОЛ, 1994. – 136 с.
4. Драпіковський І., Іванова І.Б., «Найбільш
ефективне використання землі як критерій при-
йняття містобудівних рішень». Конструктивна
географія: становлення, сучасні досягнення та
перспективи розвитку // Матеріали міжнародної
науково-практичної конференції, 28-29 квітня 2006
рік, збірник тез і доповідей. – К., 2006. – С. 79-82.
5. Иванова А.К. Эффективность использования
городских территорий. – М.: Стройиздат, 1984. – 116 с.
6. Клюшниченко Є.Є., Економіка реконструкції
житлової забудови. – К: Будівельник, 1973. – 124 с.
7. Конторович И.Я., Ривкин А.Б. Раци-
ональное использование территории городов, –
М.: Стройиздат, 1986. – 126 с.
8. Молчанов В.М. Теоретические основы
проектирования жилых зданий / В.М. Молчанов.–
Ростов-на-Дону: Феникс, 2003. – 235с.
9. Осітнянко А.П., Сушко С.В. Врахування
містобудівних факторів та обмежень при розроб-
Анастасия Орлова
Социальная и экономическая составляющая эффективности использования
территории при застройке микрорайона современного города
В статье освещается история развития городов Украины. Раскрывается понятие эффективности ис-
пользования территории и дан обзор научных исследований по данной проблеме. Анализируются такие по-
нятия как градостроительный, социальный и экономический эффекты при застройке микрорайона.
Ключевые слова: город, микрорайон, эффективность, интенсивность, жилая застройка, социальный
эффект, экономический эффект.
Anastasiia Orlova
Social and economic component of effective territory use by microdistrict modern sity building
The article highlights the history of cities in Ukraine. It reveals the concept of effi cient use of the territory and
a review of research on this issue. The urban planning, social and economic effects was analyzed in the article.
Key words: city, microdistrict, effi ciency, intensity, residential area, social impact, economic impact.
УДК 92(477)
Олег Бажан (м. Київ)
КРАЄЗНАВЧА ЕНЦИКЛОПЕДІЯ УКРАЇНИ
(ДО 50-РІЧЧЯ УХВАЛЕННЯ ПОСТАНОВИ ЦК КПУ
«ПРО ВИДАННЯ «ІСТОРІЇ МІСТ І СІЛ УКРАЇНСЬКОЇ РСР»)
На основі архівних джерел відтворено етапи підготовки видавничого проекту «Історія міст і сіл
УРСР» в 1960-1970-х роках.
Ключові слова: краєзнавчий рух, П. Шелест, П. Тронько, Інститут історії АН УРСР.
П’ятдесятирічна хронологічна відстань, з ча-
су прийняття постанови ЦК КПУ за № 16/18-3
«Про видання «Історії міст і сіл Української РСР»
ці інвестиційних проектів реконструкції житло-
вих будинків // Містобудування та територіаль-
не планування. – Вип. 10. – К.: КНУБА, 2001. –
С. 108–237.
10. Плешкановська А.М. Функціонально-
планувальна оптимізація використання міських те-
риторій. – К.: Інститут урбаністики, 2005. – 190 с.
11. Токарев А.Г. Система композиционных
приемов как средство организации городского про-
странства в творчестве М.Н. Кандратьева / А.Г. То-
карев // Труды РГААИ. – Вып. 1. – 2001. – С.70-75.
12. Лященко А.А., Боєв С.А., Ціпенко О.В.
Практика застосування та шляхи удоскона-
лення методичних підходів щодо нормативної
грошової оцінки земель населених пунктів //
Містобудування та територіальне планування. –
К.: КНУБА, 2002. – Вип. 12. – С. 69 – 79.
13. Федяева Н.А. Многофункциональные
жилые комплексы / Н.А. Федяева.– М.: МАрхИ,
1981. – 127 с.
(29 травня 1962 року) посилює інтерес сучасних
дослідників рідного краю до процесу творен-
ня унікальної краєзнавчої енциклопедії – 26-ти
|