Румунський окупаційний режим в Бессарабії (червень 1941р. — серпень 1944 р.)

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2004
Автор:	Хаджирадєва, В.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут історії України НАН України 2004
Теми:	Окупаційний режим на території України
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/12154
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Румунський окупаційний режим в Бессарабії (червень 1941р. — серпень 1944 р.) / В. Хаджирадєва // Історія України: маловідомі імена, події, факти. — 2004. — Вип. 26. — С. 272-285. — Бібліогр.: 38 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-12154
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-121542010-09-28T12:01:56Z Румунський окупаційний режим в Бессарабії (червень 1941р. — серпень 1944 р.) Хаджирадєва, В. Окупаційний режим на території України 2004 Article Румунський окупаційний режим в Бессарабії (червень 1941р. — серпень 1944 р.) / В. Хаджирадєва // Історія України: маловідомі імена, події, факти. — 2004. — Вип. 26. — С. 272-285. — Бібліогр.: 38 назв. — укр. XXXX-0012 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/12154 uk Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Окупаційний режим на території України Окупаційний режим на території України
spellingShingle	Окупаційний режим на території України Окупаційний режим на території України Хаджирадєва, В. Румунський окупаційний режим в Бессарабії (червень 1941р. — серпень 1944 р.)
format	Article
author	Хаджирадєва, В.
author_facet	Хаджирадєва, В.
author_sort	Хаджирадєва, В.
title	Румунський окупаційний режим в Бессарабії (червень 1941р. — серпень 1944 р.)
title_short	Румунський окупаційний режим в Бессарабії (червень 1941р. — серпень 1944 р.)
title_full	Румунський окупаційний режим в Бессарабії (червень 1941р. — серпень 1944 р.)
title_fullStr	Румунський окупаційний режим в Бессарабії (червень 1941р. — серпень 1944 р.)
title_full_unstemmed	Румунський окупаційний режим в Бессарабії (червень 1941р. — серпень 1944 р.)
title_sort	румунський окупаційний режим в бессарабії (червень 1941р. — серпень 1944 р.)
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2004
topic_facet	Окупаційний режим на території України
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/12154
citation_txt	Румунський окупаційний режим в Бессарабії (червень 1941р. — серпень 1944 р.) / В. Хаджирадєва // Історія України: маловідомі імена, події, факти. — 2004. — Вип. 26. — С. 272-285. — Бібліогр.: 38 назв. — укр.
work_keys_str_mv	AT hadžiradêvav rumunsʹkijokupacíjnijrežimvbessarabííčervenʹ1941rserpenʹ1944r
first_indexed	2025-07-02T14:15:53Z
last_indexed	2025-07-02T14:15:53Z
_version_	1836544954932920320
fulltext	272 Хаджирадєва В. 16 Поточний архів Державного архіву Хмельницької області. “Звернення громадян”. Лист № ПІ-264 від 28.01.1998 р. 17 Уничтожение евреев в СССР в годы немецкой оккупации (1941–1944): Сб. статей и материалов / Ред. Ицхак Арад. // Яд Ва Шем. Нац. ин-т памяти жертв и героев Сопротивления. – Иерусалим, 1992. – С. 46–51. 18 Там саме. – С. 13. 19 Розвиток історичного краєзнавства в контексті національного відродження України (жовтень 1991 р.): Тези доп. і повідомлень. / Редкол.: Ю. Кондуфор (гол.), Т. Григор’єва (відп. секретар), І. Винокур та ін. – Кам’янець-Подільський, 1991. – С. 605. 20 Державний архів Волинської області. – Ф. Р-1638, оп. 13. – Арк. 162–164. 21 Розвиток історичного краєзнавства в контексті національного відродження України (жовтень 1991 р.) – С. 606. 22 Державний архів Вінницької області. – Ф. Р-1638, оп. 1, спр. 7. – Арк. 1–8. 23 Поділля у Великій Вітчизняній війні (1941–1945): Зб. документів і матеріалів. – Львів: Каменяр, 1969. – С. 113. 24 Державний архів Хмельницької області. – Ф. Р-6153, спр. П- 28750. 25 Цитата з газ. “Подільські вісті”. – 1997. – 20 листопада. 26 Винницкая область. Катастрофа (ШОА) и сопротивление. – С. 11. 27 Україна сниться... (неотриманні листи подолян, відправлені з Німеччини у 1942–1943 рр.). – Хмельницький, 1995. – С. 3. 28 Державний архів Хмельницької області. – Ф. Р-683, оп. 2, спр. 39. – Арк. 90–93. Õàäæèðàäºâà Â. Ðóìóíñüêèé îêóïàö³éíèé ðåæèì â Áåññàðàá³¿ (÷åðâåíü 1941 ð. — ñåðïåíü 1944 ð.) Деякі радикальні політичні діячі Румунії маршала Антонеску називають “національним героєм”, “мучеником”, “патріотом Великої Румунії”. Хоча історичні факти, навіть після шести десятиріч Перемоги, свідчать про злочину суть фашистського румунського окупаційного режиму. В українсь- Румунський окупаційний режим в Бессарабії 273 кій радянській історіографії румунський окупаційний режим в Бессарабії згадувався лише в загальному контексті подій Другої світової війни1 . Актуальність дослідження визначається порівнянням формування та функціонування німецького та румунського окупаційних режимів. В сучасній історіографії такі дослід- ження практично відсутні. Тому метою даної статті є дослідження діяльності румунського окупаційного режиму в Бессарабії, частина якої з 1924 р. до 1940 р. входила у складі Автономної Молдавської соціалістичної республіки до УРСР. Наслідуючи свого кумира Адольфа Гітлера, Антонеску переконував співітчизників, що посланий їм самим Прове- дінням з місією врятувати країну і особливо Бессарабію від більшовиків, відновити і звеличити Велику Румунію. 21 червня 1941 р. він персональним потягом “Патрія” виїхав на Східний фронт для інспекції групи армій “Антонес- ку”, в яку входили дві румунські і одна німецька армії. Диктатор мав оголосити наказ військам: “Перейти Прут, звіль- нити від ярма більшовизму братів в Бессарабії та Буковині”. Одночасно, крім військового плану, було підготовлено ряд документів, які визначали шляхи формування і становлення “нового порядку” в Бессарабії. 21 червня Антонеску розіслав військам особисто написаний і підписаний декрет-закон № 1798, який вимагав за шпигунство, пошкодження військового майна, техніки, засобів зв’язку, мостів карати розстрілом на місці2. У 1946 р. начальник генштабу королівства генерал Пантазі свідчив, що підготовку до нападу на СРСР і окупації Бессарабії Антонеску почав з приходом до влади3. Завчасно готувались і кадри карателів, чисельного чиновницького апарату для Бессарабії. Як свідчать документи, їх інструктували радники із гітлерівського гестапо або нерідко і сам Антонеску. З гітлерівського плану “Ост” був списаний Декрет-закон № 236 від 5 лютого 1941 р. “Про розстріли тих, хто задумує 274 Хаджирадєва В. підрив суспільного порядку і державного устрою”. Закон про організацію судів майже дослівно повторював наказ Кейтеля “Про особливу підступність в районі “Барбароса” (в 1941 р.). Юридичні акти визначали єдину міру покарання для євреїв, комісарів і комуністів — розстріл. Ще до походу на Схід під керівництвом Антонеску були розроблені і оголошені обов’язковими для виконання накази: “Про румунізацію єврейської власності”, “Про обов’язкову трудову повинність”. Особи, чия власність “румунізувалась”, мали бути переселені концтабори для виконання трудової повинності. В кінцевих числах липня 1941 р. після жорстких боїв румунсько — німецькі війська все ж таки захопили Бесса- рабію і румуни зробили з неї одне з трьох губернаторств Румунії (ще два: Буковина і Транстністрія). До складу Бессарабії увійшли 6 повітів колишньої Молдавської РСР: Бельцький, Бендерський, Кагульський, Кишинівський, Оргеєвський, Сорокський та Ізмаїльська область, поділена румунами на три повіти: Ізмаїльський, Ново — Кілійський і Акерманський. На чолі губернаторства став генерал Войкулеску, учасник розправи над татарбунарськими повстанцями у 1924 р. Румунська влада ввела смертну кару за невиконання наказів окупантів, за напад на румунських та німецьких солдат, чиновників, а також за шпигунство та диверсії. Була відновлена приватна власність. Румунам, які мали земельні наділи у Бессарабії в 1918–1940 рр. гарантувалося їх повернення4. Щоб легімітизувати румунську окупацію було вирішено провести плебісцит. З 9 до 12 листопада 1941 р. відбулось голосування, в якому брали участь чоловіки віком не молодше 21 року. Видавалося два бюлетеня. Для голосуючих “так”— білий, для голосуючих “ні” — жовтий. Невикористаний повертався комісії. Плебісцит проходив під наглядом жандармів та військ. Міністерство внутрішніх справ Румунії Румунський окупаційний режим в Бессарабії 275 офіційно дозволило місцевій владі застосовувати “всі необхід- ні заходи” для залучення населення до голосування. Встановлений режим голосування спрацював безвідмовно — все населення “згодилося” з румунською державністю. В Бессарабії, як і в цілому в Румунії, було встановлено режим фашистської диктатури. Його опорою був державний апарат та німецькі частини, які, за наказом Гітлера формально знаходились в повному розпорядженні Антонеску. Деякі сучасні румунські автори характеризують режим Антонеску не як фашистський і навіть не як тоталітарний, а тільки, як досить м’який авторитарний5. Сам же Антонеску оцінював його як диктаторський і наголошував, що цим необхідно скористатися в ім’я розвитку Великої Румунії6. Встановлений в Румунії режим характеризувався відкрито терористськими методами управління, повною ліквідацією демократичних прав і свобод. Ще в період диктатури Кароля Другого були заборонені демонстрації та зібрання, участь в зібраннях каралась 5–12 роками примусових робіт та інтернуванням в робітничі табори. Військово — фашистська диктатура забороняла будь–які нефашистські організації, включаючи релігійні секти7 . Був опублікований закон, за яким на підприємствах, що не працювали в три зміни, робочий день збільшився до 10 годин, а воєнні коменданти підприємств і робітничі інспектори збільшили робочий день до 12 годин та відмінили вихідні та свята8 . Всі жителі Бессарабії повинні були дотримуватися найсуворішої комендантської години. Заборонено було наближатися до залізничної дороги ближче ніж на кілометр (за невиконання розстріл), переходити її можна було тільки на переїздах під пильним контролем сторожів. Селянам не дозволялось мати поле біля залізничної дороги, а тому, кому дозволялось, належало мати спеціальне посвідчення і поряд зі охороню відповідати за збереження залізничного полотна9. 276 Хаджирадєва В. Декрет-закон № 790 від 4 вересня 1941 р. суворо забороняв скаржитися іноземцям чи іноземним представ- ництвам на режим в країні і утиски з боку влади. Декрет-закон від 21червня 1941 р. негайно було продуб- льовано командиром третього армійського корпусу генералом Атанасіу. Цей корпус окупував Бессарабію. Наказ генерала встановлював штраф від 10000 до 100000 лей за надання притулку “чужакам”, 2–3 тисячі лей за “зібрання” більше трьох чоловіків10 . Саботаж, тероризм, зберігання зброї, вибухівки, радіоапаратури карались смертю. В Бессарабії не просто було встановлено військовий стан. Окупанти впровадили планомірну, добре організовану систему експлуатацію краю. Пограбували майно колгоспів, сільськогосподарську техніку вивезли в Румунію. Промислові та торгові підприємства були частково повернені їх власникам, решта перейшла у власність держави. До “Старого королів- ства” вивезли обладнання металообробних підприємств, суконних фабрик, залізничного та водного транспорту, борошномельної та рибної промисловості. Заохочувалося переселення на бессарабські землі мешканців зі “Старого королівства”. Їм надавалося безкоштов- не житло, земельні наділи, худоба, допомога при створенні кооперативів і земельних товариств. В перші дні окупації румуни заявили про негайне повернення всіх поміщицьких і куркульських земель колишнім власникам11. Бессарабські селяни втратили біля 350 тис. га землі, яку отримали в 1940 р. із рук радянської влади. Уряд Антонечку, за визнанням автора вже цитованої книги “Три роки управління”, передбачав вилучення у селян ще 315 тис. га землі. Окупанти перетворили деякі колгоспи в так звані “трудові общини” з системою підневільної праці, радгоспи реорганізу- вали в “державні маєтки”. Вся продукція, вирощена в “трудових общинах” і “державних маєтках”, була власністю окупаційної влади. Населення у віці від 12 до 70 років примусово залучалося до сільгоспробіт, облаштування доріг Румунський окупаційний режим в Бессарабії 277 та на інші роботи. Для кожного повіту встановлювалась обов’язкова норма поставок продовольства і худоби. Румуни навіть не соромились публікувати результати свого грабунку. Так, наприклад, в офіційному звіті “Три роки управління”, виданому в 1943 р., було зафіксовано, що посівні площі Придунайського краю за роки окупації скоротились майже на 47 %, поголів’я худоби на 41 %. Більше як на 60% скоротилась чисельність робітників і службовців, зайнятих у промисловості, на транспорті, у зв’язку. Зруйновано понад 5,5 тис будівель, у тому числі 1,9 тис. житлових будинків12 . Справа навіть не в цих цифрах, що звичайно зменшені, а в тому, що румунські фашисти відкрито схвалювали перед суспільством своєї країни “вигоди” грабіжницької війни, самі визнавали своє розбійницьке пограбування. Ім’ям короля, кондукетора, Бессарабського генерал- губернатора чиновник, офіцер, жандарм чи солдат, які приїхали з королівства грабували майно місцевого мешканця. Зразком для румунської окупаційної адміністрації був план “зелена папка” Герінга. Останній давав “добро” на тотальне грабування “звільненої” Бессарабії, був п’ятим розділом того ж Декрет-закону Антонеску від 21 червня. В ньому оголошувалось про румунізацію власності і економіч- ного життя в Бессарабії, що все її багатство належить Румунії. Румунізація землі продовжувалась з 31 серпня по 1 жовтня 1941 р. У селян наказом Антонеску і його намісника генерала Войкулеску була відібрана половина врожаю 1941 р. Наказом № 4 на початку липня 1941 р., бессарабців зобов’язали здати в Національний банк королівства золото і валюту 13 . З перших днів окупації Бессарабії румунізацію здійсню- вали десятки тисяч чиновників, які прибули із королівства. Масштаби експлуатації краю не влаштовували Войкулеску. 23 серпня 1941 р. у новому наказі він вимагав: “Накази повинні виконуватися своєчасно і повністю. Особи, що їх виконують, повинні проявити ініціативу і вимогливість. Бути суворими з 278 Хаджирадєва В. підлеглими. Краще знати ситуацію і діяти залежно від обставин, які складаються”14 . Із Бессарабії та окупованої задністровської України до серпня 1942 р. у Румунію було вивезено 21000 вагонів зерна, насіння технічних культур разом з сільгоспмашинами, тракторами, фабрично-заводським устаткуванням15. З серпня 1942 р. по 1943 р. було вивезено 31000 вагонів сільгоспро- дуктів. Із Кілії, Рені, Ізмаїлу, Вилкова вивіз здійснювався пароплавами і баржами, переправленими з Німеччини. Для вилучення культурно-мистецьких цінностей Бессара- бії та Трансністрії за німецьким зразком була створена спеціальна організація “Z–1”. До її складу входили різні експерти з живопису, антикваріату, музики, бібліографії. Організація мала транспорт, засоби демонтажу тощо. До Румунії були вивезені тролейбуси Одеси, станки, роялі, унікальні скрипки Одеського оперного театру, майно філармонії, санаторіїв, книги наукових бібліотек16 . “Румунізація” торгівлі і промисловості привела до того, що влітку 1943 р. 8455 торгових підприємств належала румунам чи бессарабцям, які мали свідоцтво про румунське етнічне походження17 . Румуни, які не мали коштів, на пільгових умовах отримували банківські кредити. Румунська статистика до 1943 р. відмічає наявність в містах Бессарабії 20 підприємств з числом робітників від 51 до 300, 32 підприємства з числом робітників 20–50, 2700 підприємств мали загалом 1900 робітників18 . Бессарабців змушували виконувати важку роботу. Повернулася з темряви віків так звана “корваада” — людей гнали на роботу за півтори – два десятки км. Наприклад, із с. Каменське Арцизького району на шосе Акерман — Ізмаїл гнали під конвоєм. По тих, хто відходив напитись, стріляли. На ремонті дороги з твердим покриттям Кілія — Кара-Махмет (нинішнє с. Шевченкове Кілійського району) знущались над євреями і циганами. Ця дорога побудована на їх кістках — трупи жертв звозили в кар’єр і плавні. Румунський окупаційний режим в Бессарабії 279 Румунські фашисти підтримували расизм нацистів. Маршал Антонеску, відкрито заявляв: “Ризикуючи бути незрозумілими деякими традиціоналістами… я стою за насильну міграцію. Мені байдуже, що для історії ми будемо варварами”19 . Як відомо, знищення цілих народів німецькі фашисти називали “переселенням”, румунські — “міграцією”. Так, у вересні 1942 р. маршал Антонеску наказом № 5842 розпорядився населення російської, української, польської, болгарської, гагаузької національностей і тих, хто працював при більшовиках, вважати підозрілими, встановлювати над ними нагляд, заарештовувати20. Фашисти вели підготовчу роботу по виселенню мешканців з Болградського, Лиманського, Кілійського, Ізмаїльського районів. У містах і селах створювались спеціальні комісії, які вивчали ставлення населення до окупаційного режиму. Переслідували прихильників радянської влади, яких відправляли в концентраційні та трудові табори, створені біля Рені (Дулаг № 162), в селі Мирнопіля Саратського району, під Болградом, Ізмаїлом, Кілією, в Татарбунарах. До Німеччини та Румунії на каторжні роботи було вивезено 15 тис. чоловік. До таборів було заслано 26 000 циганів, із них 6–8 тис. було винищено, більше 3 тис. померло від голоду, холоду та знущань21 . Десятки тисяч людей постраждали через релігійні переконання. Відповідно до наказу І. Антонеску влітку 1942 р. інтерновано 2000 інокентьєвців. Пізніше ця міра була розповсюджена на всі релігійні організації22 . 16 вересня 1941 р. шеф поліції Кілійського жудеца, доповідав поліцейському генералу в Кишинів: “Ми знахо- димося в такій місцевості, де населення складається з національних меншин. Всього населення 11129 чоловік і всі вони неблагонадійні: і росіяни, і українці і інші націо- нальності. У зв’язку з тим, що число неблагонадійних і не- безпечних дуже велике, ми вирішили взяти заручників”23. 280 Хаджирадєва В. Заручниками, взятими із всіх населених пунктів жудеца, були повністю набиті підвали сигуранци в Кілії, Вилкові, Арцизі, Татарбунарах, Тарутіно. Документи румунських судів і військових трибуналів не дають уявлення про реальне число розстріляних — багато бессарабців гинуло “…при спробі втекти”. Приклад розправи з населенням подавав сам румунський “фюрер” Антонеску. Заручниками у Вилківську сигуранцу потрапили: старий рибак М. А. Гнєушев — організатор і талановитий керівник вилківської риболовецької артілі, К. К. Ізотов, колишній матрос з “Потьомкіна” А. В. Катець, Ф. К. Сухов. Після пере- бування на Східному фронті у Вилкове приїхав відпочити Антонеску. В неділю, після урочистої служби в Новопра- вославному храмі, до маршала звернулися родичі постражда- лих з проханням про звільнити заарештованих. У відповідь маршал наказав: “Ворогів Румунії розстріляти.” На другий день після цього 7 вересня 1941 р. наказ був виконаний24 . За найменшою підозрою у нелояльності до румунського режиму жандарм міг безкарно вбити бессарабця. Так, наприклад, без вироку був вбитий мешканець Кілії 24-х років А. Коломієць. Його застрелив старший сержант жандармерії Майєр Бела25 . Десятки наказів та розпоряджень окупаційної адмініст- рації жорстко регламентували повсякденне життя. Розмовляти в громадських містах можна було лише румунською мовою. На неетнічних румун, в першу чергу росіян і українців Бессарабії, розповсюджувалося покарання за вживання рідної мови в публічних місцях, навіть на базарі. Розпорядженням № 24 бессарабський генерал-губернатор наказав: “Приймати найсуворіші міри до винних, які своєю поведінкою зневажа- ють державний авторитет в цій провінції”. За слово, вимов- лене українською, російською чи болгарською мовами могли вдарити, заарештувати, а іноді і вбити. Румунською мовою здійснювалося навчання у переважній більшості навчальних закладів, працювали видавництва. Румунський окупаційний режим в Бессарабії 281 Всі чиновники і торгівці не румунської національності були усунуті від роботи. Румуни, які жили в Бессарабії за радянської влади, мусили підтвердити свою національну приналежність. Державним злочином вважалось також носіння хусток, шарфів і одягу червоного кольору26 . В спеціальних “Адміністративних повчаннях”, які Антонеску видав після інспекційних поїздок в Бессарабію, містяться поради, якими травами треба лікувати різні хвороби, як здійснювати консервацію в скляній тарі”. Серед порад Антонеску були навіть такі: ”Коли в будинку купаються діти, дівчата з 12 років повинні в цей час латати одяг”27 . Накази давались всім: від чиновників, префектів до примаря, а також учителів і священиків. Від них кондукетор вимагав: заходити в двори, будинки, кухні, сараї і давати вимогливі поради і настанови28. Місцеве населення Бессарабії змушували ремонтувати і будувати шосе і дороги, засипати протитанкові рови, траншеї, окопи, від колючого дроту очищати поля, шукати і огороджу- вати до прибуття саперів мінні поля. Сваволя військової і цивільної влад при залученні бессарабців до примусових робіт була необмеженою. Спустошливими були реквізиції тяглової і продуктивної худоби, транспорту, теплого одягу на потреби війни. Важким покаранням загрожував селянам забій особистої худоби без спеціального дозволу, використання шкір великої рогатої худоби. Несвоєчасна здача податків, як грошових, так і натураль- них, в першу чергу зернових, прирівнювалась ледве не до державної зради і каралась не лише розпродажем господар- ства неплатника, але і відправкою його в концтабір, наприклад в Фрідентальський (Мирнопольськ Арцизького району). Таких концтаборів у “звільненій” Бессарабії нараховувалось десятки29 . Згідно наказу губернатора Бессарабії від 11 грудня 1941 р. не поклоніння триколору в жандармерії чи румунському 282 Хаджирадєва В. чиновнику і офіцеру вважалось приниженням держави і каралось в’язницею від 3 до 25 років і значним штрафом. Не допускалось в повсякденній розмові використання імен у слов’янській транскрипції: Іван, Дмитро, Василь тощо. Належало вимовляти — Іон, Думітру, Василє. Порушення загрожувало побиттям і штрафом. В поліції люди отримували посвідчення з чисельними прикметами власника. Сама нумерація посвідчень містила відомості про належність володаря до “підозрілих”, “небезпечних” чи “комуністів”. Посвідчення буди різного кольору: у румунів — білого, у не румунів — жовтого, у євреїв — зеленого30 . Система освіти включала в себе початкові школи, духовні училища, допризовну підготовку. Ставилась комплексна задача виховання “в національному дусі”, з акцентом на практичні знання: сільгоспроботи, домоведення, основи столярної справи, місцеві. Більшість вчителів була із “старого королівства”. Учителі-бессарабці допускались до роботи лише в початкових класах, при чому після ретельної перевірки на лояльність. Ця перевірка нерідко закінчувалась позбавленням “неблагонадійних” вчителів права викладати і виселенням їх з міст. Уряд Антонеску створив спеціальну організацію культур- но — пропагандистського типу під назвою “Праця і світло”, а для молоді — “Праця молоді”. В основі цих організацій гітлерівський досвід, ідея створення цих організацій належить генералу Гирлю і міністру організації праці в Німеччині. Однак ця спроба провалилась. Задовольняти культурні потреби місцевого населення мали “осередки культури” (“camine culturale”). Вони включали в себе бібліотеки і художню самодіяльність. Патроном системи вважалась королівська сім’я. Основні напрямки діяльності — гімнастика і марширування, доглядання за шкільною худобою, збирання директорського врожаю. “Розвиток розуму” полягав в отриманні початкової освіти в Румунський окупаційний режим в Бессарабії 283 в отриманні початкової освіти в поєднанні з працею на чиновників освіти та вихованні “національної свідомості”31 . Після розгрому під Сталінградом румунських частин Антонеску видав наказ: “Треба брати з окупованої території як можна більше, але не залишати за собою документів, щоб росіяни не змогли пред’явити їх нам за столом переговорів”32 0. У відповідності з такими вказівками було вивезено устатку- вання Акерманського і Арцизького залізничного депо, харчової та будівельної промисловості, значна частина паровозного і вагонного парку залізниці, механічні майстерні Тарутіно, теплиці, суконні фабрики Татарбунар, вантажний і пасажирський автотранспорт, лісоматеріали, цемент, тканини тощо33 . Секретні інструкції Бессарабського губернаторства від 10 грудня 1944 р. і 15 лютого 1944 р. вимагали, щоб місцеві військові органи територіальних округів забезпечили повне знищення того, що не можна було вивезти з окупованої території. Тільки з Кілії в квітні–травні 1944 р. були вивезені тисячі тонн зерна, устаткування для будівництва елеватора і для судоремонтних майстерень, різне інше майно34 . За далеко неповними даними з “Книги скорботи” в місті Кілія розстріляно, повішано, замучено понад 300 чоловік, не рахуючи 2000 кілійських євреїв35 . На роботу в Румунію і Німеччину тільки із Кілії було вигнано 3665 чоловік36 . Тому населення вітало стрімкий наступ Червоної армії, яка принесла в серпні 1944 р. звільнення Бессарабії. До кінця свого життя, в тому числі на процесі “великої зради”, що відбувся над румунським фюрером в травні 1946 р. в Бухаресті маршал Антонечку не визнав своєї провини. І на процесі він залишився прибічником війни: ”Ця війна, яка закінчилась поразкою Німеччини, не розв’язала світового конфлікту і створила передумови для початку третьої світової війни… Як наслідок цього ви і ваші діти досягнете того, чого я хотів досягти, але був переможений”37 . В останнє звертаю- 284 Хаджирадєва В. чись до румунського народу, якому його режим приніс безмірних людських, матеріальних, моральних і політичних втрат, підсудний вирік: “Тобі ж, невдячному народу, не залишиться навіть попіл від тіла мого38 . На суді він відрікся від помилування, але потім двічі звертався до короля з проханням про помилування. Король Міхай Перший обидва рази прохання відхилив, однак замінив мотузку на кулю. Таким чином, відповідно до попередніх домовленостей між А. Гітлером і І. Антонеску румунські війська з червня 1941 р. розпочали окупацію Бессарабії. Румунське керівництво бачило окуповані території лише як джерело сільськогосподарської сировини, дешевої робочої сили та ринок збуту власних товарів. Проводячи політику “румунізації”, окупаційна адміністра- ція намагалася частково асимілювати місцеве населення. Шляхом розстрілів, нещадної експлуатації у концентраційних таборах згідно фашистської расової політики винищувалися цілі національні групи. Ïðèì³òêè: 1 Історія Української РСР. – Т. 7: Українська РСР у Великій Вітчизняній війні Радянського Союзу (1941–1945) / Редколегія тому: В. І. Клоков – відп. редактор, М. М. Дятленко, В. С. Коваль, П. Т. Тронько та ін. – К.: Наукова думка, 1977. – 536 с. та ін. 2 Ізмаїльський фонд Державного архіву Одеської області (далі — ІФДАОО). – Ф. 34, оп. 1, спр. 1. – Арк. 379 3 Протоколи засідань Народного трибуналу в Бухаресті у справі Антонеску, травень 1946 р. – Бухарест, 1947 – С. 163 4 История Молдавии. – Т. 2. – Кишинев, 1968. – С. 439 5 Petrencu A. Romania si Basarabia in razboi mondial. – Chisinau, 1999. – P. 133 6 Ciuca M. Regimul Antonescian // Dosarele istoriei. – 1988. – № 11. – P. 65. 7 ІФДАОО. – Ф.34, оп. 1, спр.1. – Арк. 380. 8 Там само. – Ф. 36, оп. 1, спр.1. – Арк. 315. 9 Там само. – Арк. 317. Румунський окупаційний режим в Бессарабії 285 10 Ciuca M. Regimul Antonescian // Dosarele istoriei. – 1988. – № 11. – P. 65. 11 Antonescu I. Trei ani de guvernare. – Bucuresti, 1943. 12 Там само. 13 ІФДАОО. – Ф. 34, оп. 1, спр. 141. – Арк. 7. 14 Petrencu A. Romania si Basarabia in razboi mondial. – Chisinau, 1999. – P. 97. 15 Там само. 16 Одесса в Великой Отечественной войне. – Облиздат, 1949. – С. 83–88. 17 Petrencu A. Romania si Basarabia in razboi mondial. – Chisinau, 1999. – P. 99. 18 Там само. – Р. 112. 19 Procesele uerbale ale sedinfelor guvernului. – Bucuresti, 1943. – P. 263. 20 Там само. 21 Bernadac C. Hitler si holocostul tiganilos // Revista istorica. 1992. – № 6. – P. 86. 22 Petrencu A. Romania si Basarabia in razboi mondial. – Chisinau, 1999. – P.112. 23 ІФДАОО. – Ф. 218, оп. 1, спр.46. – Арк.16. 24 Придунайская правда. – 1945. – 11 марта. 25 ІФДАОО. – Ф.1, оп.1, спр. 121.— Арк. 22. 26 Там само. – Ф. Р –12, оп.1, спр. 138. – Арк. 198 27 Antonescu I. Idrumarile din. – Bucuresti, 1941. – P.17. 28 Там само. 29 Державний архів Одеської області (далі — ДАОО). – Ф. 2941, оп. 25, спр. 121. – Арк. 31–32. 30 ІФДАОО. – Ф. 39, оп.1, спр. 124. – Арк. 379. 31 Petrencu A. Romania si Basarabia in razboi mondial. – Chisinau, 1999. – P. 133. 32 Бачинский А. Непокоренный Дунай. – Одесса, 1985. – С. 80– 81. 33 Там само. 34 ІФДАОО. – Ф.1, оп.1, спр. 586. – Арк. 9 – 10. 35 Книга скорби. Одесская область. – Т. 2. – С. 231. 36 Там само. 37 Domenico V. Marsalul si patria // Revista militara – istorica. – 1991. № 3. – P. 6. 38 Там само.

Румунський окупаційний режим в Бессарабії (червень 1941р. — серпень 1944 р.)

Репозитарії

Схожі ресурси