Судочинство і селянство України в 1929-1933 рр.

Saved in:

Bibliographic Details
Date:	2005
Main Author:	Хоптяр, Ю.А.
Format:	Article
Language:	Ukrainian
Published:	Інститут історії України НАН України 2005
Subjects:	Радянська влада і українське суспільство: протистояння, опір, опозиція в 20-80-х рр. XX ст.
Online Access:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/12179
Tags:	Add Tag No Tags, Be the first to tag this record!
Journal Title:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Cite this:	Судочинство і селянство України в 1929-1933 рр. / Ю.А. Хоптяр // Історія України: маловідомі імена, події, факти. — 2005. — Вип. 31. — С. 151-160. — Бібліогр.: 19 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-12179
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-121792010-09-29T12:03:12Z Судочинство і селянство України в 1929-1933 рр. Хоптяр, Ю.А. Радянська влада і українське суспільство: протистояння, опір, опозиція в 20-80-х рр. XX ст. 2005 Article Судочинство і селянство України в 1929-1933 рр. / Ю.А. Хоптяр // Історія України: маловідомі імена, події, факти. — 2005. — Вип. 31. — С. 151-160. — Бібліогр.: 19 назв. — укр. XXXX-0012 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/12179 uk Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Радянська влада і українське суспільство: протистояння, опір, опозиція в 20-80-х рр. XX ст. Радянська влада і українське суспільство: протистояння, опір, опозиція в 20-80-х рр. XX ст.
spellingShingle	Радянська влада і українське суспільство: протистояння, опір, опозиція в 20-80-х рр. XX ст. Радянська влада і українське суспільство: протистояння, опір, опозиція в 20-80-х рр. XX ст. Хоптяр, Ю.А. Судочинство і селянство України в 1929-1933 рр.
format	Article
author	Хоптяр, Ю.А.
author_facet	Хоптяр, Ю.А.
author_sort	Хоптяр, Ю.А.
title	Судочинство і селянство України в 1929-1933 рр.
title_short	Судочинство і селянство України в 1929-1933 рр.
title_full	Судочинство і селянство України в 1929-1933 рр.
title_fullStr	Судочинство і селянство України в 1929-1933 рр.
title_full_unstemmed	Судочинство і селянство України в 1929-1933 рр.
title_sort	судочинство і селянство україни в 1929-1933 рр.
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2005
topic_facet	Радянська влада і українське суспільство: протистояння, опір, опозиція в 20-80-х рр. XX ст.
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/12179
citation_txt	Судочинство і селянство України в 1929-1933 рр. / Ю.А. Хоптяр // Історія України: маловідомі імена, події, факти. — 2005. — Вип. 31. — С. 151-160. — Бібліогр.: 19 назв. — укр.
work_keys_str_mv	AT hoptârûa sudočinstvoíselânstvoukraíniv19291933rr
first_indexed	2025-07-02T14:16:34Z
last_indexed	2025-07-02T14:16:34Z
_version_	1836544996895883264
fulltext	151 Õîïòÿð Þ.À. Ñóäî÷èíñòâî ³ ñåëÿíñòâî Óêðà¿íè â 1929–1933 ðð. На початку 1930-х рр. колективізація і, як наслідок, вій- на держави з селянством серйозно вплинули на радянське судочинство і право. Різко скоротився об’єм цивільних справ, що розглядались. Закони про власність виявились застарілими. Доля ж кримінального права була дещо інша. Замість об’єктивного застосовування судочинства під час розгля- ду кримінальних справ, покарання стало зброєю в боротьбі проти власного народу1. Працівники судової системи прово- дили цілі місяці в селах, здійснюючи судилища над селяна- ми, які відмовлялись пристосуватись до режиму, дії якого набували тоталітарного характеру. У вітчизняній історіографії ця проблема майже не досліджена. Окрім, невеликого розділу у колективні моно- графії “Правова ідеологія і право України на етапі станов- лення тоталітарного режиму (1929–1941)2. Тому метою статті є вивчення практики судочинства під час колективізації в 1929–1930-х рр. Політика колективізації впливала на право в двох ас- пектах. По-перше, в середовищі місцевих керівників вона заохочувала зневажливе відношення до законів. Конфіска- ція зерна та іншої власності селян, що була дозволена ста- лінським керівництвом взимку 1928 р., а також організа- ція колгоспів вимагали такого рівня не правового примусу, що процесуальні норми перетворились у перешкоду досяг- нення політичних завдань. По-друге, мобілізація судових і прокурорських працівників, що вимагала постійного пе- ребування на селі, призвела до погіршення якості кримі- нального правосуддя в містах. 152 Хоптяр Ю.А. Колективізація проходила у формі державних політич- них кампаній, тому там, де районна влада видавала накази про збір зерна, починали проявлятись обриси “кампанійсь- кого судочинства”. Воно переважало в роботі народних судів на селі. Весною 1930 р. Сталін особисто піддавав суворій критиці жорсткість колективізації, тієї самої кам- панії, яку він розпочав. Декотрі судові працівники були звинувачені за зловживання, поруч із своїми партійними і радянськими колегами. Проте такі явища не змінювали політичного курсу, оскільки продовжувались все нові і нові спалахи боротьби за ліквідацію куркульства й колективі- зацію селянства. Кожного разу влада мобілізовувала нові судові кадри. Кампанії привели до створення бригад, що складалися із слідчих, прокурорів, суддів. Ці бригади здійснювали виї- зди до сільської місцевості, що називались “рейдами” або “наступами”. Прибуваючи в села, бригади проводили слідче провадження, судили і виносили вироки селянам та сільській владі, чиї дії гальмували хід кампаній. Партійні керівники використовували судових працівників у якості уповноважених. Траплялось, що бригади організовували виїзні судові сесії з метою “ліквідації куркульства”3. Зрозуміло, що судові працівники у своїх діях не могли обійтися без допомоги ОДПУ. Роль чекістів в системі пра- воохоронних органів значно зросла з ліквідацією 15 груд- ня 1930 р. НКВС УСРР. ОДПУ перетворилось на супер- структуру, яка поєднувала оперативну діяльність, функції дізнання, слідства, винесення вироків. У зв’язку з цим було затверджено новий штат ДПУ УСРР, що поповнювався за рахунок демобілізованих бійців Червоної Армії. Утім, на селі продовжували активно діяти органи проку- ратури. З метою виявлення осіб, що здійснювали опір хлібо- заготівлям, колективізації та розкуркулюванню, працівники прокуратури зав’язували контакти з місцевим активом та проводили набір селян в групи сприяння. Їх члени повинні були повідомляти прокурорів і слідчих про дії односель- Судочинство і селянство України в 1929-1933 рр. 153 чан й надавати допомогу посадовим особам, що прибува- ли на село. Поряд з цим, основна маса судових справ, що розгля- дались на той час, торкалась не “нових” видів злочинів, а старих, давно закріплених в кримінальному кодексі. Вони поділялись на три категорії: З метою підтримки колективізації судові працівники зо- бов’язані були забезпечувати розслідування по “новим ви- дам злочинів” у селі, котрі додавались до існуючих в кри- мінальному кодексі. У січні 1930 р. злочином проголошу- валось забивання власної худоби, а з листопада того ж року судовому переслідуванню піддавались керівники колгоспів, що санкціонували забій худоби. В квітні 1932 р. до цього списку додали забій коней. З березня 1931 р. до злочинів додавалось ще й “псування тракторів”4. Äåðæàâí³ çëî÷èíè (òåðîðèçì, êîíòððåâîëþö³éíà àã³òàö³ÿ ³ øê³äíèöòâî); íåâèêîíàííÿ òâåðäèõ çàâäàíü; õàëàòí³ñòü àáî çëîâæèâàííÿ ñëóæáîâèì ïîëîæåííÿì Під час зимової колективізаційної кампанії 1929– 1930 рр. в Україні різко зросла кількість справ з держав- них злочинів, що продовжувало тенденцію попередніх років. Характерною рисою таких справ була суворість виро- ків – більшість звинувачених засуджувались на 8–10 років ув’язнення, а значна кількість – до смертної кари. До того ж судді розглядали справи без необхідної ретельності, наспіх, не залежно від того, чи розглядались справи в су- дах інших інституцій5. Ріст справ з державних злочинів селянства виглядав до- сить абсурдно, тому Верховний суд УСРР видавав роз’яс- нення й директиви з цього приводу. Як наслідок, у 1931– 1932 рр. рівень таких справ помітно знижується з 30 % до 12 % від загальної кількості справ6. 154 Хоптяр Ю.А. Наприкінці 1932 р. справи щодо розкрадання соціаліс- тичної власності, відповідно закону від 7 серпня 1932 р., замінять такі державні злочини, як тероризм і антирадянсь- ку агітацію, про що буде йтися нижче. Одним з головних завдань “кампанійського судочин- ства” визначалось здійснення тиску на селянство з метою отримання зерна. Це досягалося шляхом судового пере- слідування селян за статтями, що визначали державні зло- чини, а також із звинувачення у невиконанні твердих зав- дань та спекуляції. Під час кампаній 1930–1931 рр. одним з поширених звинувачень було невиконання твердих зав- дань, тобто особистих зобов’язань із заготівлі збіжжя. Ве- ликі штрафи, які передбачались за здійснення цього “зло- чину”, примушували селян здавати збіжжя, що признача- лось для особистого користування, і навіть продавати свої будинки. Поруч з цим, судді застосовували більш суворі санкції ніж штрафи – позбавлення волі, виселення, приму- сові роботи7. Такі дії правосуддя приводили до розорення селянсь- кого господарства. При цьому уразливими виявились май- же усі селянські сім’ї. Хоча тверді завдання орієнтувалися на куркулів, організатори “продрозверстки” нав’язували завдання значній кількості селян в кожному селі. Часто- густо куркулі, що бачили безвихідь свого становища, по- кидали свої господарства й тікали в міста. У подібних ви- падках у сільської влади не залишалось іншого виходу, як встановлювати завдання для селян, що підпадали до про- шарків середняків й навіть бідняків. Рано чи пізно, це при- зводило до повного розвалу господарства, тому селянам, які не були депортовані чи засуджені, нічого не залишало- ся, як вступати у колгоспи або тікати з села8. Одним з пріоритетів роботи органів юстиції під час сільськогосподарських кампаній було “виявлення” злочи- нів, що скоювалися посадовими особами. Мова йшла про зловживання владою й халатність. Подібні звинувачення давали районним начальникам можливість звалювати вину Судочинство і селянство України в 1929-1933 рр. 155 за “перегини” на сільську владу. У Харківському, Херсонсь- кому, Вінницькому, Шепетівському, Кам’янець-Подільсько- му округах зимою 1930–1931 рр. було засуджено близько 1,5 тис. посадових осіб, причому 30 % з них були голова- ми або заступниками голів сільських рад, 10 % – головами колгоспів9. Бездумне переслідування сільських посадових осіб про- довжувалось до середини 1930-х рр. Протягом всього пе- ріоду суддів відповідали інтересам центральних, обласних та районних партійно-радянських керівників. Вони знахо- дили “винуватих” у провалах на колгоспному фронті і, од- ночасно, здійснювали тиск на сільську владу. Досить час- то кримінальні обвинувачення використовувались у бо- ротьбі різних угрупувань сільських керівників між собою. Проводячи розслідування й судові процеси на селі, пра- цівники суду та прокуратури не докладали зусиль, щоб за- безпечити дотримання елементарних юридичних процедур. Характерними рисами “кампанійського судочинства” ста- ли: крах процесуальних норм та вимог доказів; нездатність визначити класове походження звинуваченого чи жертви; засудження на строки, що перевищували межі, встановлені законодавством. Проте серед вказаних рис “кампанійського судочин- ства” особливо виділялася одна – перекваліфікація звичай- них кримінальних звинувачень у політичні. Судова прак- тика радянського режиму вимагала посилення звинувачень, їх перекваліфікації, коли мова йшла про напади представ- ників ворожих класів на радянських працівників. Звинува- чення у тероризмі стали звичайними за умов, коли “кур- куль” нападав, вбивав або підпалював будинок голови сільської ради або голови колгоспу. Судові працівники роз- глядали як тероризм напад на сільських посадових осіб, навіть якщо ці напади здійснювались внаслідок особис- тих конфліктів, нерідко підчас п’яних сутичок. Підпал міг бути кваліфікований як терористичний акт, навіть якщо не було політичних мотивів. Іноді жертви нападу або підпалу 156 Хоптяр Ю.А. робили брехливі заяви про те, що вони були радянськими працівниками або активістами. Сільська рада охоче зви- нувачувала у проведенні контрреволюційної агітації будь- якого селянина, що відважився критикувати дії сільських активістів10. У липні 1932 р. Сталін та його соратники прийняли рішення конфіскувати хліб у селянства у такому об’ємі, що це неминуче викликало б масовий голод у зерновиробляю- чих регіонах СРСР, і зокрема в Україні11. Керівники дер- жави знали про невдачі попередніх хлібозаготівель та спроб створення централізованих запасів збіжжя. Вони отриму- вали попереджувальні повідомлення від керівників КП(б)У про те, що в республіці залишилось дуже мало хліба, а виконання нових планів приведе до голоду. Проте Сталін вибрав жорсткий курс, що прирікав суспільство у період голодомору, репресій, нечуваного порушення законності. Кампанія хлібозаготівель 1932–1933 рр. стала вирішаль- ним етапом у війні проти селянства України. Перш за все, більшовицька влада розгорнула боротьбу в Україні із зростаючим розкраданням зерна, що перетво- рилося в акт самозахисту та широко поширений засіб бо- ротьби селян за виживання. Тому 7 серпня 1932 р. був об- народуваний надзвичайний закон – постанова ЦВК і РНК СРСР, що проголошувала розкрадання державної і гро- мадської власності злочином, за яким передбачалась смерт- на кара, а за наявності обставин, що пом’якшують відпові- дальність – десять років позбавлення волі. Власноручно розроблений Сталіним закон проголошував, що громадсь- ка власність була “основою радянського ладу, священною і недоторканою”, а особи, які посягнуть на цю власність розглядатимуться як вороги народу. Цей закон широко про- пагувався як зброя у боротьбі за виконання хлібозаготівель в республіканській й місцевій пресі12. Для працівників органів юстиції закон 7 серпня 1932 р. створив нові проблеми, тому наркомюсту необхідно було Судочинство і селянство України в 1929-1933 рр. 157 видати значну кількість інструкцій та директив для втілення цих “драконівських” покарань. У зв’язку з цим виділялось дві категорії звинувачених: — ті, хто заслуговував смертного вироку; — ті, для кого передбачалося десятилітнє позбавлення волі. У відповідності до інструкцій вища міра покарання могла бути застосована до осіб, що звинувачувались у роз- краданні в значних розмірах, куркулів, класово-чужих еле- ментів (за відсутністю обставин, що пом’якшують вину), а також куркулів, що розкрадали колгоспне зерно. Слід враху- вати, що у розкраданні зерна звинувачувались колгоспни- ки, або прості одноосібники, які отримували десятилітній строк ув’язнення (за відсутністю обставин, що обтяжують відповідальність). Керівники органів радянської юстиції підкреслювали, що навіть крадіжки зерна у незначних розмірах повинно розглядатися у судах, як серйозний злочин. Сільські гро- мадські суди (існували у попередніх роках. — Авт.) втра- тили право на розгляд подібних справ. Така нова політика контрастувала з фабрично-заводською практикою, за якої товариські суди (непрофесійні судові органи. — Авт.) зао- хочувалися до розгляду всіх розкрадань, збитки від яких не перевищували 50 крб. Політбюро ЦК ВКП(б) здійснювало постійні атаки на республіканську владу з метою дотримання плану хлібо- заготівель. Воно направило в Україну спеціальні комісії для організацій насильницького збору зерна. Одна з них на чолі з Головою Ради Народних Комісарів СРСР В. Молотовим 29 жовтня 1932 р. прибула до Харкова13. Характерним для дій Молотова було те, що головним методом хлібозаготі- вель стали судові репресії, що “опирались” на закон від 7 серпня 1932 р. У директиві секретарям обкомів партії В. Молотов і секретар ЦК КП(б)У М. Хатаєвич вимагали “нещадної” кари злочинним елементам у правліннях кол- 158 Хоптяр Ю.А. госпів, а ЦК КП(б)У зобов’язав судові органи розглядати справи з хлібозаготівель поза чергою, як правило, “виїзни- ми сесіями на місці із застосуванням крутих репресій”. Для цього у кожній області додатково створювали не менше ніж 5–10 роз’їзних судових бригад14. До них прикомандирувалися працівники ДПУ, у яких були чітко розроблені плани операцій та рознарядки ареш- тів. Відповідно до них у другій половині листопада 1932 р. арештам мали підлягати 3525 осіб, здебільше керівні сільськогосподарські працівники з 245 районів України15. На початку січня 1933 р. Сталін публічно назвав роз- крадання “контрреволюційним злочином”, заявив, що за- кон від 7 серпня 1932 р. є “основа революційної закон- ності”. Протягом наступних кількох місяців переслідуван- ня за цим законом суттєво зросли. Примітивні “розсліду- вання”, зазвичай, не встановлювали факту здійснення кра- діжки, часу, коли вона відбулась, чи була серйозною, які умови життя і походження головних виконавців та наяв- ності співучасників. Вони прагнули лише завершити по- переднє розслідування у встановлений строк. Більшість справ в Україні розглядались в один–два дні. Слідчі не на- давали звинуваченим офіційного обвинувачення та мож- ливості ознайомитись зі справою до початку судового засі- дання16. Зникнення навіть натяку на дотримання законності в діях судових працівників в сільській місцевості тільки “підливало масло у вогонь” свавілля і репресій. За нака- зом районної влади по відношенню до селян, які відмов- лялись працювати в колгоспах, здійснювались нічні конфіс- кації власності без ордерів, що супроводжувались побоя- ми. Поруч з цим навесні 1933 р. спостерігалося зростання кількості арештів не уповноваженими на те працівниками. Варто підкреслити, що безпідставні арешти і незаконні утримання під вартою не були феноменом. Такі прояви беззаконня стали, починаючи з осені 1929 р., невід’ємною частиною проведення кампаній радянської влади на селі17. Судочинство і селянство України в 1929-1933 рр. 159 В Україні заслуховувати справи по закону від 7 серпня 1932 р. і виносити смертні вироки могли лише обласні суди. Однак, у 89,5 % випадків виносились різні вироки лише по фактах дрібних крадіжок, таких, наприклад, як крадіж- ка кількох колосків чи качана капусти. Коли по інструкції від 8 травня 1933 р. суди вищої інстанції стали перевіряти правильність вироків по закону від 7 серпня 1932 р.(інструкція закликала покласти край безглуздим переслідуванням), то 46,4 % вироків українських обласних судів були замінені18. Загалом в 1933 р. в Україні по закону від 7 серпня 1932 р. було засуджено 12767 осіб19, що стало кульмінацією процесу краху законності. Таким чином, колективізація й хлібозаготівельні кам- панії привели до утворення на початку 1930-х рр. “кампа- нійського судочинства” та розвалу кримінального провад- ження в Україні. Судді і прокурори в більшості випадків виступали як агенти місцевої влади, виконуючи політичні завдання, які ставились тоталітарним режимом. Ïðèì³òêè: 1 Див. Неизвестная Россия ХХ век. – М., 1992. – Кн. 1. – С. 239–241. 2 Правова ідеологія і право України на етапі становлення тоталітарного режиму (1929–1941). – К.: Інститут держави і пра- ва ім. Корецького НАН України, 2001. – С. 74–90. 3 Стучка П.И. Доклад об общих директивах Верховного Суда по кулацким делам // Судебная практика. – 1931. – № 7. – С. 4– 7. 4 Сборник документов по истории уголовного законодатель- ства СССР. – М., 1935. – С. 350, 359, 362–363. 5 Выводы из доклада о контрреволюционных преступлени- ях // Судебная практика. – 1930. – №11.– С.11–12. 6 Из практики по контрреволюционным преступлениям // Судебная практика. – 1932. – №7. – С. 8–9. 7 Гуревич Я. Органы юстиции ЦЧО // Советская уголовная репрессия / Под ред. Н. В. Крыленко. – М., 1934. – С. 103–104, 179–181. 160 Хоптяр Ю.А. 8 Див.: Центральний державний архів громадських об’єднань України (далі — ЦДАГО України). – Ф.1, оп.6, спр.7. – Арк. 20– 56. 9 Документы свидетельствуют: Из истории деревни и нака- нуне и в ходе коллективизации, 1927–1932 г. – М., 1989. – С. 339– 345. 10 О некоторых перегибах в судебной работе. – М., 1931. – С. 372–375. 11 Командири великого голоду: Поїздки В.Молотова і Кага- новича в Україну та Північний Кавказ. 1932–1933 рр. / За ред. В. Васильєва, Ю. Шаповала. – К., 2001. – С.29. 12 Сборник документов по истории уголовного законодатель- ства СССР. 1917–1952 гг. / Под ред. И. Т. Голякова. – М., 1965. – С. 335–340. 13 Командири великого голоду: Поїздки В.Молотова і Кага- новича в Україну та Північний Кавказ. 1932–1933 рр. / За ред. В. Васильєва, Ю. Шаповала. – К., 2001. – С. 35. 14 ЦДАГО України. – Ф.1, оп.6, спр.237. – Арк.117. 15 Див.: Подкур Р.Ю. Документі радянських спецслужб як джерело до вивчення політичних, соціально-економічних, куль- турних процесів України (20–30 рр. ХХ ст.): Дис. … канд. іст. наук. – Дніпропетровськ, 1999. – С. 46. 16 Органи юстиції і боротьба за хліб // Революційне право. – 1933. – № 1. – С. 1–5. 17 Про боротьбу з незаконними арештами. Циркуляр № 51 Наркомюста УСРР від 24 квітня 1930 р. // Радянська юстиція. – 1930. – № 12. – С. 32. 18 Шляпочников А. Преступность в СССР. – М., 1935. – С. 55–60. 19 Державний архів Російської Федерації. – Ф. Р-9474, оп. 16, спр. 80. – Арк. 24–25.

Судочинство і селянство України в 1929-1933 рр.

Institution

Similar Items