Сучасний процес формування соціальних ідентичностей українців в умовах глобалізованого суспільства (стенограма наукової доповіді на засіданні Президії НАН України 15 березня 2017 р.)

У доповіді обґрунтовано необхідність нових підходів до осмислення сучасних етнокультурних явищ і тенденцій, підвищення ефективності дослідження етнічних факторів формування соціальних ідентичностей з метою гармонізації міжетнічних відносин і суспільного життя, вироблення відповідної державної етноп...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2017
1. Verfasser:	Павлюк, С.П.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Видавничий дім "Академперіодика" НАН України 2017
Schriftenreihe:	Вісник НАН України
Schlagworte:	З кафедри Президії НАН України
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/122471
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Сучасний процес формування соціальних ідентичностей українців в умовах глобалізованого суспільства (стенограма наукової доповіді на засіданні Президії НАН України 15 березня 2017 р.) / С.П. Павлюк // Вісник Національної академії наук України. — 2017. — № 6. — С. 31-41. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-122471
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1224712017-07-07T03:02:56Z Сучасний процес формування соціальних ідентичностей українців в умовах глобалізованого суспільства (стенограма наукової доповіді на засіданні Президії НАН України 15 березня 2017 р.) Павлюк, С.П. З кафедри Президії НАН України У доповіді обґрунтовано необхідність нових підходів до осмислення сучасних етнокультурних явищ і тенденцій, підвищення ефективності дослідження етнічних факторів формування соціальних ідентичностей з метою гармонізації міжетнічних відносин і суспільного життя, вироблення відповідної державної етнополітики, яка б інтегрувала соціальні капітали міграційних потоків з України, через Україну і до України у важливу складову формування перспективної цивілізаційної моделі розвитку нашої держави, а отже, започаткування якісно нового наукового напряму — етноглобалістики. 2017 Article Сучасний процес формування соціальних ідентичностей українців в умовах глобалізованого суспільства (стенограма наукової доповіді на засіданні Президії НАН України 15 березня 2017 р.) / С.П. Павлюк // Вісник Національної академії наук України. — 2017. — № 6. — С. 31-41. — укр. 0372-6436 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/122471 uk Вісник НАН України Видавничий дім "Академперіодика" НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	З кафедри Президії НАН України З кафедри Президії НАН України
spellingShingle	З кафедри Президії НАН України З кафедри Президії НАН України Павлюк, С.П. Сучасний процес формування соціальних ідентичностей українців в умовах глобалізованого суспільства (стенограма наукової доповіді на засіданні Президії НАН України 15 березня 2017 р.) Вісник НАН України
description	У доповіді обґрунтовано необхідність нових підходів до осмислення сучасних етнокультурних явищ і тенденцій, підвищення ефективності дослідження етнічних факторів формування соціальних ідентичностей з метою гармонізації міжетнічних відносин і суспільного життя, вироблення відповідної державної етнополітики, яка б інтегрувала соціальні капітали міграційних потоків з України, через Україну і до України у важливу складову формування перспективної цивілізаційної моделі розвитку нашої держави, а отже, започаткування якісно нового наукового напряму — етноглобалістики.
format	Article
author	Павлюк, С.П.
author_facet	Павлюк, С.П.
author_sort	Павлюк, С.П.
title	Сучасний процес формування соціальних ідентичностей українців в умовах глобалізованого суспільства (стенограма наукової доповіді на засіданні Президії НАН України 15 березня 2017 р.)
title_short	Сучасний процес формування соціальних ідентичностей українців в умовах глобалізованого суспільства (стенограма наукової доповіді на засіданні Президії НАН України 15 березня 2017 р.)
title_full	Сучасний процес формування соціальних ідентичностей українців в умовах глобалізованого суспільства (стенограма наукової доповіді на засіданні Президії НАН України 15 березня 2017 р.)
title_fullStr	Сучасний процес формування соціальних ідентичностей українців в умовах глобалізованого суспільства (стенограма наукової доповіді на засіданні Президії НАН України 15 березня 2017 р.)
title_full_unstemmed	Сучасний процес формування соціальних ідентичностей українців в умовах глобалізованого суспільства (стенограма наукової доповіді на засіданні Президії НАН України 15 березня 2017 р.)
title_sort	сучасний процес формування соціальних ідентичностей українців в умовах глобалізованого суспільства (стенограма наукової доповіді на засіданні президії нан україни 15 березня 2017 р.)
publisher	Видавничий дім "Академперіодика" НАН України
publishDate	2017
topic_facet	З кафедри Президії НАН України
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/122471
citation_txt	Сучасний процес формування соціальних ідентичностей українців в умовах глобалізованого суспільства (стенограма наукової доповіді на засіданні Президії НАН України 15 березня 2017 р.) / С.П. Павлюк // Вісник Національної академії наук України. — 2017. — № 6. — С. 31-41. — укр.
series	Вісник НАН України
work_keys_str_mv	AT pavlûksp sučasnijprocesformuvannâsocíalʹnihídentičnostejukraíncívvumovahglobalízovanogosuspílʹstvastenogramanaukovoídopovídínazasídanníprezidíínanukraíni15bereznâ2017r
first_indexed	2025-07-08T21:45:52Z
last_indexed	2025-07-08T21:45:52Z
_version_	1837116847061729280
fulltext	ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2017, № 6 31 СУЧАСНИЙ ПРОЦЕС ФОРМУВАННЯ СОЦІАЛЬНИХ ІДЕНТИЧНОСТЕЙ УКРАЇНЦІВ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗОВАНОГО СУСПІЛЬСТВА Стенограма наукової доповіді на засіданні Президії НАН України 15 березня 2017 року У доповіді обґрунтовано необхідність нових підходів до осмислення сучас- них етнокультурних явищ і тенденцій, підвищення ефективності дослі- дження етнічних факторів формування соціальних ідентичностей з ме- тою гармонізації міжетнічних відносин і суспільного життя, вироблення відповідної державної етнополітики, яка б інтегрувала соціальні капітали міграційних потоків з України, через Україну і до України у важливу скла- дову формування перспективної цивілізаційної моделі розвитку нашої дер- жави, а отже, започаткування якісно нового наукового напряму — етно- глобалістики. Шановний Борисе Євгеновичу! Шановні члени Президії і запрошені! Досліджувати та осмислювати феномен «етнічності» в сучас- них категоріях науковці почали в 1950-х роках, коли розпо- чалася так звана «повоєнна ера імміграції», яку ще називають постколоніальною міграцією, відповідно до деколонізаційних процесів, які відбувалися у світі впродовж 60–70-х років ХХ ст. Їх наслідком стала активна міграція мешканців колоній до сво- їх метрополій, що супроводжувалася «транспортуванням куль- тур» з тих місць, де вони первинно сформувалися, та проявом нових етнічностей у новому для них соціокультурному сере- довищі. Зростання інтересу до проблем етнічності відображує зміни в домінуючому способі мислення етнологів та антропологів, які вже не сприймають суспільства чи культури як ізольовані, статичні і гомогенізовані одиниці. У своїх аналізах соціальних світів дослідники передусім намагаються показати напрями змін і процесів, їх складність та багатозначність. Етнічність у цьому контексті виявляється прийнятною концепцією, оскіль- ПАВЛЮК Степан Петрович — академік НАН України, доктор історичних наук, професор, директор Інституту народознавства НАН України 32 ISSN 1027-3239. Visn. Nac. Acad. Nauk Ukr. 2017. (6) З КАФЕДРИ ПРЕЗИДІЇ НАН УКРАЇНИ ки звертає увагу на динаміку зміни контактів між групами, конфліктні і конкурентні явища, взаємне пристосування тощо. Дослідники відзначають, що ключовою ри- сою глобалізації є інтенсифікація загальносві- тових суспільних відносин, що поєднують від- далені одна від одної локальності таким чином, що локальне життя трактується через події, які відбуваються на відстані багатьох кілометрів. Однією з найголовніших характеристик нової епохи стали транснаціональні та глобальні мі- грації. Терміни транснаціоналізм, транснаці- ональний соціальний простір, трансмігранти, транслокальність широко використовуються в західній теорії для опису міграційних проце- сів сучасності. Увівши термін транснаціоналізм, учені на- магалися описати нові явища в міграційній практиці, які не можна було пояснити за допо- могою класичних теорій міграції, наприклад, зовнішні виїзди на сезонні роботи, що трива- ли не кілька тижнів чи місяців (маятникова міграція), а кілька років; практика, коли одна частина родини мігранта жила у країні його походження, а інша — в країні перебування. Коли ж ці практики стали загальними, постала потреба означити нове соціальне поле. Транс- національні мігранти створюють соціальні поля, що перетинають географічний, культур- ний і політичний кордони, тобто вони «під- тримують і розвивають множинні відносини — родинні, економічні, соціальні, організаційні, релігійні, політичні, які пов’язують між собою суспільства походження і поселення». Транс- мігранти включені більш ніж в одну спільно- ту, вони творять нові співтовариства, пов’язані з національними державами та їх кордонами. І якщо раніше економічні досягнення і суспіль- ний статус іммігрантів залежали від швидкості акультурації і включення у процеси приймаю- чого суспільства, то тепер це більше залежить від «культивації міцних соціальних мереж на наддержавному рівні». Транснаціональні простори міграції, на дум- ку дослідників, усувають колишню дилему мі- грантів — інтеграції (що розумілася як асимі- ляція) з суспільством перебування чи утворен- ня в ньому етнічної меншини. Остання форму- ється з тих її представників, що належать до культурного ландшафту країни перебування. Є підстави розглядати транснаціональні соці- альні простори іммігрантів як нову форму ет- нічних спільнот. Сучасні українські міграції постають для нас живим, доступним для вивчення, прикла- дом формування соціального самовизначення людини в умовах глобалізації, «українським вікном» у дослідженнях етнічних і, загалом, соціальних ідентичностей глобалізованого суспільства. До рис, які характеризують сучасну укра- їнську міграцію як частину глобальних мі- граційних процесів, належать: одночасне охо- плення нею кількох континентів і десятків країн; повернення частини мігрантів на бать- ківщину; представництво найрізноманітніших соціально-демографічних груп українського суспільства; масові виїзди жінок на заробітки; інтенсивна сезонна міграція українців до су- сідніх держав — Росії, Польщі, Чехії і перехід від «човникових» подорожей до тривалих ви- їздів, а від них — до переміщення регіонами та країнами в пошуках заробітків і кращих умов життя (подальші міграції з одних держав пере- бування до інших); скупчення українських ім- мігрантів переважно в мегаполісах; наявність розвинутих соціальних мереж; значимість не- легальної міграції. Соціальну динаміку україн- ської трудової міграції визначають люди з ви- щою і середньою спеціальною освітою. Вагома й та обставина, що розгортання фінансової кризи не стало переломним чинником повер- нення українських мігрантів на батьківщину, тож є підстави припускати, що міграції зали- шатимуться сталою рисою соціальних відно- син, незалежно від поточного стану економік. Якщо до цього додати імміграцію до Укра- їни з інших держав, масовий транзит через Україну (зі Сходу на Захід) значних потоків людей та міжрегіональні міграційні перемі- щення всередині України, то можна стверджу- вати, що український міграційний процес став важливим соціальним показником входження України до глобального суспільства. ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2017, № 6 33 З КАФЕДРИ ПРЕЗИДІЇ НАН УКРАЇНИ Це означає, що етнічність, етнічна приналеж- ність стає динамічним чинником «скасування відстаней» і кордонів між усталеними соціо- культурними середовищами, провідником фор- мування нового екстериторіального принципу детермінації локальності, що лежить в основі ідентичності. Отже, емігрантські мережі, через які відбувається заповнення вирви «ніш за- йнятості, що поглиблюються і розширюються і вже не можуть бути заповнені національною робочою силою», означають внутрішню транс- формацію соціально-комунікативного просто- ру на рівні детермінант його функціонування, передусім приймаючого суспільства. Для українців ХІХ–ХХ ст. зовнішні міграції, як правило, були переміщенням з одного со ціо- культурного простору в інший, часто з одного історичного часу в інший; відтак мігрант пере- носив «середовище походження» у нові місця поселення. Його основою була родина і «світ родини», у межах якого формувалися майнові відносини, економічні, соціальні, духовні по- треби та активності. Трудові мігранти попередніх епох або виїж- джали (переважно, назавжди) разом з родина- ми чи закладали родини в еміграції, як прави- ло, зі своїми співвітчизниками, переносячи на нові землі усталений уклад попереднього жит- тя, або (рідше і пізніше) подавалися на тимча- сові заробітки, повертаючись до родин на бать- ківщину. З цим пов’язане також закладення іммігрантами донині діючих у країнах нового поселення інститутів, об’єднаних спільним по- няттям діаспора. Сучасна трудова міграція є соціальним явищем не лише іншого часу, а й іншого зміс- ту. Якщо мігранти перших трьох хвиль у кра- їні для збереження своєї національної іден- тичності використовували той культурний ресурс, який був засвоєний ними до моменту міграції, то нинішні мігранти можуть мати по- стійний доступ до найрізноманітніших форм і виявів української культурної спадщини, по- стійно поповнюючи свої знання про сучасні активності, проекти, ініціативи, що реалізо- вуються в Україні, в середовищі української культури. Сьогодні можемо спостерігати про- цес постійного взаємовпливу і взаємообміну різними символічними і несимволічними ре- сурсами між країнами, а також міграцію ідей та соціальних і культурних капіталів, якими володіють мігранти. Фундаментальна істо- рична відмінність нинішнього українського заробітчанства від міграцій попередніх епох полягає у зміні простору соціального самовиз- начення сучасного мігранта. Це — зменшення прив’язаності мігранта до територіально ло- калізованого соціокультурного середовища походження і скорочення/усунення часових і соціокультурних відстаней завдяки розвитку комунікативних технологій і переходу до гло- балізації. Фізичне переміщення між країнами походження і перебування не є вирішальним чинником: мігрант може приїхати до країни призначення, пропрацювати там певний час, отримати документи на постійне перебуван- ня або навіть громадянство і не виїжджати фізично до країни походження взагалі, але при цьому створювати й підтримувати актив- ні транснаціональні соціальні зв’язки з краї- ною походження, започатковуючи інновацій- ні, освітні, бізнесові, громадянські проекти, вкладаючи інвестиції в її розвиток. Нинішні зовнішні міграції українців є од- нією з альтернатив індивідуального вибору в межах «простору співбуття» мігранта: забезпе- чення матеріальних потреб сім’ї залишається важливим мотивом трудової міграції, однак в основі прийняття рішень їхати чи не їхати на заробітки за кордон лежить персональний ви- бір потенційного мігранта. Його спосіб само- визначення можна окреслити як перебування у співвіднесенні з родиною, батьківщиною, колегами та роботодавцями в інших місцях та країнах перебування, зрештою, вибором по- тенційних можливостей подальшої самореалі- зації. Розбудова ефективних міжперсональних мереж, що поєднують усі ці напрями, разом з відтворенням соціокультурних форм самоор- ганізації, притаманних традиційній діаспорі (церковні спільноти, культурні, освітні, сту- дентські, жіночі товариства, видання власної преси), вказує на формування іншого устале- ного простору соціальних відносин, для якого 34 ISSN 1027-3239. Visn. Nac. Acad. Nauk Ukr. 2017. (6) З КАФЕДРИ ПРЕЗИДІЇ НАН УКРАЇНИ міграція є постійною рисою. Наприклад, спіль- ноту українок в Італії можна розглядати не як сформований культурний комплекс, а як фор- мацію, що перебуває у постійній динаміці, що виникає через ідентифікацію себе як частини українського національного проекту, у взаємо- дії з суспільством походження та італійським суспільством, у процесі транснаціональних вза- ємодій. Виявлено, що для частини українських мігранток в Італії етнічність є соціальним ре- сурсом, за допомогою якого вони легітимізують себе в італійському просторі, а також способом компенсації їхньої соціальної травми, спричи- неної кількарічним неврегульованим правовим статусом перебування в Італії та соціальною ізоляцією, яка часто стає його наслідком. Ство- рення українських культурних осередків (час- то неформальних, офіційно не зареєстрованих) і різноманітні культурні ініціативи стають для них способом послаблення відчуття відчуже- ності у середовищі країни призначення. Репре- зентація українськості як культурного проекту у зовнішньому просторі відбувається через ви- користання вишиванок, українських пісень і танців, вечорниць, традиційних страв і обрядо- вих традицій, тобто шляхом залучення легко- впізнаваних маркерів українського. У контексті зміни місця усталеного соціо- культурного середовища у динаміці міграцій- них процесів постає питання, як себе реалізує чинник етнічної та національної приналеж- ності у формуванні ідентичностей глобалізо- ваного суспільства. Тут торкнемося лише дея- ких аспектів цієї проблеми, що можуть стати окреми ми напрямами дослідження. Одним із них є структура інформаційного простору українських мігрантів і пріоритет- ність використання ними засобів комуніку- вання, що її визначають. Багато заробітчан у країнах перебування, подібно до земляків в Україні, зацікавлено стежать за ходом полі- тичних подій на батьківщині, використовую- чи те саме інформаційне «вікно», що й остан- ні, — українські телевізійні канали і соціальні медіа. Незважаючи на те, що, до прикладу, фізично українські мігрантки перебувають в Італії, і їхні акції протесту, мітинги, інші актив- ності відбуваються у фізичному просторі цієї країни, видимими, актуалізованими, а отже, і потенційно впливовими вони стають також і в Україні, — через систему сучасних глобаль- них комунікацій, передусім через інтернет і телебачення. Прикладами тут можуть бути десятки подій, що відбуваються практично щотижня в Італії: збір одягу та медикаментів у Римі для воїнів АТО, відзначення річниці Революції Гідності тощо. Через символіку і зміст цих акцій українська етнічна спільно- та стверджує себе як національна, причому в обох країнах одразу. Завдяки широко розга- луженим неформальним мережам українські мігранти швидко передають зароблені кошти на батьківщину, інформацію про кон’юнктуру на ринку праці, можливості отримання помеш- кання, правові особливості країни чи регіону, пов’язані, зокрема, з одержанням документів на легалізацію, возз’єднанням сім’ї, інші пра- вові умови перебування. Щотижня заробітча- ни їдуть «на буси» — визначене місце зустрічі, обміну інформацією і неформальний ринок у Римі, Неаполі, Болоньї, Барселоні, Мадриді, інших містах значного скупчення українців, куди прибувають з України мікроавтобуси з людьми, передачами, листами, свіжою пре- сою. Через приклади замовлення мігрантками в Україні вишиваних сорочок, рушників, ін- ших національних атрибутів, які передаються автобусами, що постійно курсують між Укра- їною та Італією, дослідники можуть ретельно простежувати різні форми транснаціональної ретрансляції культурних капіталів — з країни походження в країну призначення. З іншого боку, елементи моди, стиль одягу і безпосеред- ньо сам одяг, а також італійські продукти по- стійно пересилаються в Україну, під впливом чого в українському суспільстві змінюються нормативні стандарти, уявлення про моду та красу, якість харчування. Мережу українських трудових мігрантів можна назвати структурою відносин певного етносоціуму у глобальному світі. Міжперсональні мережі, що охоплюють пе- редусім представників етнічного середовища мігрантів, головним чином формують їхній ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2017, № 6 35 З КАФЕДРИ ПРЕЗИДІЇ НАН УКРАЇНИ простір спілкування. У нього «вкраплюються» роботодавці, члени міграційних служб, неуря- дових організацій, просто знайомі іммігрантів в країні перебування, відкриваючи перед ними перспективи інтеграції з приймаючим суспіль- ством. Проте визначальними залишаються го- ризонтальні циркуляції етнічних груп мігран- тів. Динаміка цього процесу не передбачає, що його визначальною тенденцією стане асиміля- ція мігрантів приймаючими суспільствами. По- дальша трансформація ідентичностей перших відбуватиметься через формування «поля піз- наваності» паралельних соціокультурних взає- мопереходів, яке зумовлюватиметься їхнім ет- нокультурним походженням. Результати дослі- джень підводять до висновку, що сучасні укра- їнські мігранти усвідомлюють себе окремою соціальною групою українського суспільства. Національна саморепрезентація, якій може передувати процес української національної самоідентифікації, відіграє передусім роль со- ціальної легітимізації української жінки в Іта- лії, під якою тут варто розуміти означення і за- кріплення своєї фізичної і символічної (куль- турної) присутності в Італії як країні призна- чення. Після юридичного врегулювання свого проживання та роботи в Італії така символічна легітимізація є важливим елементом в управ- лінні міграційними ризиками і міграційним проектом загалом. Для різних категорій жінок цей процес характеризується різними осо- бливостями і залученням різних символічних ресурсів. Проте можна виокремити три осно- вних сфери, через які мігрантки вибудовують і виявляють свої (транс)національні/етнічні ідентичності: а) релігійний простір, передусім парафії УГКЦ та греко-католицькі спільноти; б) культурно-освітній (загальноосвітні україн- ські школи на території Італії, осередки Між- народної української школи), недільні школи, а також заснування різноманітних культурних осередків; в) політичний (підтримка або про- тести щодо конкретних політичних подій чи процесів, які розвиваються в українському за- конодавчому полі). Закцентуємо увагу на двох групах жінок, які є громадянками України. Це розрізнення за двома групами є досить умовним і не пе- редбачає чіткої межі між різними типами мі- грантських практик. Проте воно дасть змогу простежити, принаймні на початковому етапі, окремі форми і способи національних само- репрезентацій у дуже неоднорідному укра- їнському середовищі Італії. До першої групи можна віднести мігранток, для яких прина- лежність до українського національного про- екту (України як самостійної, незалежної, успішної держави) проявляється у численних соціально-політичних практиках. Їхня україн- ська ідентичність конструюється як самовиз- начення особи у контексті концепції уявлених спільнот Бенедикта Андерсона, який вважає, що національні спільноти виникають не вна- слідок безпосередніх контактів і взаємодій між усіма членами спільноти, а через символічні практики, які набувають такого значення для її членів, що, зрештою, компенсують відсутність реальних взаємодій і знайомства одного з од- ним. Отже, можемо говорити про національну ідентичність цих жінок, основою якої є свідо- мість, політична воля, громадянство і, що най- головніше, — спільні практики, через які спіль- нота здійснює «свій щоденний плебісцит», що, за висловом Ернеста Ренана, і робить її нацією. Вони вважають за доцільне систематично до- лучатися до політичного процесу, який відбу- вається в Україні, шляхом протестів, мітингів, акцій тощо; беруть участь у різноманітних об- говореннях політичних ініціатив через колек- тивні звернення до представників державної влади України, передусім, якщо йдеться про питання історичної пам’яті, мови та формуван- ня міграційної політики в Україні. Важливим компонентом для самоідентифікації цих жінок є відчуття особистої відповідальності за те, що відбувається на батьківщині. Що ж до другої групи українських мігран- ток, то, живучи в Італії, вони не позиціону- ють себе як закриту етнічну групу, а досить активно інтегруються також і в італійський соціальний та культурний простір, що є ви- Андерсон Б. Уявлені спільноти. Міркування щодо по- ходження й поширення націоналізму. Київ, 2001. С. 63. 36 ISSN 1027-3239. Visn. Nac. Acad. Nauk Ukr. 2017. (6) З КАФЕДРИ ПРЕЗИДІЇ НАН УКРАЇНИ явом транс на ціональних практик. Щоправда, приналежність до італійського та українського соціальних просторів проявляється з різною інтенсивністю. Навіть цілком соціально реалі- зовані, зокрема професійно, українки наголо- шують на тому, що вони відчувають себе іно- земками в Італії, і передбачають, що ніколи не позбудуться цього відчуття. Проте усвідомлен- ня своїх відмінностей, навіть за високого рівня інтеграції в італійське суспільство, не створює для них нездоланних психологічних проблем чи непереборних соціальних викликів. Мігрантки репрезентують свою українську ідентичність і через представлення української культури в італійському культурному просто- рі, причому така популяризація має виразно політичну складову: мігрантки не лише демон- струють ті чи інші культурні зразки чи жанри, а й рефлексують над тим, як саме вони повинні бути репрезентовані в Італії. Частина жінок навіть вбачають у цьому свою громадянську місію. Предметним полем етносоціального про- цесу для міграцій епохи переходу до глобалі- зації визначено горизонтальну циркуляцію етнічних спільнот. Воно охоплює відтворен- ня і формування етнонаціонального духовно- го профілю української людини в структурах щоденної життєдіяльності, що включають со- ціальні мережі виходу з батьківщини до при- ймаючих країн, переміщення приймаючими країнами і комунікації з батьківщиною, від- носини всередині етнічної спільноти мігрантів у суспільствах перебування, взаємодії з ними (адаптація до приймаючих суспільств, інтегра- ція мігрантів з ними), реінтеграція із суспіль- ством походження і наступні міграції. Швидкомінливі соціальні та культурні про- цеси в епоху глобалізації, яка суттєво вплинула на творення етнічностей та на їх осмислення, показали, що в пересічних людей етнічна іден- тичність стала більш чітко сформульованою, аніж раніше. Етнічність не зникла, як передба- чали деякі дослідники кілька десятиліть тому. Навпаки, люди підкреслюють свою етнічну ідентичність у таких ситуаціях, де соціальна мобільність, зміни і конкуренція за ресурси почали загрожувати їхній етнічній межі. Для деяких людей, які з пересторогою реагують на процеси модернізації, що зумовлюють бурхли- ві зміни сучасного світу, етнічна ідентичність полегшує життя, зокрема на психоемоційному рівні, дає людям втішну ідею причетності до минулого через етнічну символіку: мову, релі- гію, спосіб життя та сімейну систему. Новітні мігрантські рухи створюють осеред- ки повсякденого життя, конструюють соціаль- ність, структури та ідентичності глобального простору спілкування. Провідна роль у цьому конструюванні належить етнічності. Дякую за увагу! Запитання Стріха Максим Віталійович — доктор фізико-математичних наук, заступник Міністра освіти і науки України — Дуже специфічною частиною української діаспори є наукова діаспора, яка, з одного боку, є великою проблемою для України, оскільки поповнюється за рахунок «відпливу мізків», а з іншого — є гарним шансом, з огляду на те, що більшість українських учених за кордоном готові співпрацювати з українською наукою і всіляко допомагати їй. Чи проводили ви до- слідження, пов’язані саме з нашою науковою діаспорою? — Насправді наша наукова група основною метою цього дослідження ставила завдання з’ясувати зміну конституції духовного світу людини в іншоетнічному середовищі. Оскіль- ки бралися до уваги різні страти, в тому числі соціальні й освітні, то, безумовно, і ці аспекти потрапляли до нашої уваги. Не секрет, що до- сить велика кількість наших учених за кордо- ном змушені працювати не за фахом, залишаю- чись на підрядних роботах. І ми всі розуміємо, наскільки це нераціонально, коли суспільство вкладає великі кошти у підготовку фахівця, а він потім за кордоном, скажімо, доглядає хво- рих. На жаль, жодних кроків, спрямованих на- зустріч таким людям, на змінення їх життєвої ситуації на краще, ані з боку держави, ані з боку Академії не було зроблено. ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2017, № 6 37 З КАФЕДРИ ПРЕЗИДІЇ НАН УКРАЇНИ Геєць Валерій Михайлович — академік НАН України, директор Державної установи «Інститут економіки та прогнозування НАН України» — У доповіді Ви використовували терміни со- ціальна захищеність і соціальна ідентичність. Але якщо поглянути на реалії як українсько- го, так і зарубіжного соціального простору, то є значна нерівність щодо доступу до більшості соціальних ресурсів. Це особливо виразно ви- дно на прикладі США. З 70-х років там набув поширення процес корпоратизації, який став передумовою глобалізації. При цьому одним із наслідків цього процесу стало те, що понад 2/3 населення не бере активної участі у сус- пільному житті. Це впливає також на участь у виборах. Наші емігранти, потрапляючи в чуже середовище, відчувають усе це не менш гостро. Як формуватиметься соціальна захищеність і соціальна ідентичність, якщо цей процес і далі поглиблюватиметься? — Це надзвичайно актуальне питання. Про- блема полягає у відсутності стратегії форму- вання українського суспільства. В усіх сфе- рах — політичній, економічній, культурній — у нас панує стихія. Ми намагаємося подолати цю проблему власними зусиллями, фактично без підтримки влади. У такій ситуації не до- водиться говорити про формування соціальної захищеності і соціальної ідентичності в Украї- ні. Це відбувається лише в суспільстві, що пра- цює над своєю гармонізацією. В Україні такої тенденції не спостерігається. Є лише окремі локальні вияви. — Я згоден з Вами, але проблема, про яку я говорив, має глобальний вимір. Сьогодні у світовому соціогуманітарному просторі на- віть вживають термін розгублена людина. Як, на Вашу думку, може самоіндентифікуватися така людина, позбавлена свого ґрунту? — Ще в 90-х роках я висловлював думку, що для цього, з огляду на нашу сегментарну роз- сіяність, слід звернути більшу увагу на таке явище, як етнічність, національність. Нато- мість формувалися такі собі анклави — «Схід», «Центр», «Захід». Ці явища не подолано й досі, а політики і політтехнологи сусідніх країн (та й деякі наші) лише посилюють це розмежу- вання. У своїх дослідженнях ми даємо багато пропозицій для уряду щодо вирішення різних соціальних проблем, зокрема міграційних. З цього питання ми також могли б надати ре- комендації, але влада не виявляє зацікавленос- ті в такому проекті. Тому кожен рятується, як може. Яцків Ярослав Степанович — академік НАН України, директор Головної астрономічної обсерваторії НАН України — Ви вживаєте терміни етнічна ідентичність, національна ідентичність, соціальна ідентич- ність. Напевно, Ви мали б на самому початку дати означення цих термінів. Скажіть також, чи читали Ви монографію Максима Розумно- го про проблеми ідентичності, яка нещодавно вийшла, і останній номер журналу «Наука та інновації» за 2016 рік, де йшлося про проблему міграції вчених? — Безумовно, я знайомий з цими матеріала- ми. Що ж до першого питання, то йдеться про ієрархію ідентичностей. Найвищим ступенем, соціальною ідентичністю, є визнання люди- ною зв’язку зі своєю батьківщиною. Базою для ідентичності є відчуття захищеності в певному просторі. Соціальна ідентичність формується на основі етнічної, коли людина ідентифікує себе в певному середовищі, бере участь у його діяльності і на цій основі ідентифікує себе з суспільством певної країни. Дзюба Іван Михайлович — академік НАН України, радник Президії НАН України — Раніше при аналізі проблем міграції вжива- ли термін асиміляція. Тепер він майже не ви- користовується. З чим це пов’язано? — Річ у тім, що, як було підкреслено в допові- ді, змінився сам характер міграції. Тепер, коли з’явилися широкі можливості для спілкування, комунікації, асиміляційні процеси є мінімаль- ними. Звісно, вони не можуть бути абсолютно нейтралізовані, але їхній вплив дуже слабкий, 38 ISSN 1027-3239. Visn. Nac. Acad. Nauk Ukr. 2017. (6) З КАФЕДРИ ПРЕЗИДІЇ НАН УКРАЇНИ як свідчать дані опитування мігрантів по всій Європі. Раніше мігранти асимілювалися зна- чно активніше, тепер відсоток асимільованих мізерний завдяки розвиненим комунікаціям з батьківщиною і можливості періодично туди приїжджати. Виступи Євтух Володимир Борисович — член-кореспондент НАН України, декан факультету соціально-психологічних наук та управління Національного педагогічного університету ім. М.П. Драгоманова Я розумію, чому питання ідентичності викли- кає такі жваві дискусії. Однак соціальну іден- тичність не потрібно розглядати надто зву- жено, як співвіднесення себе з кимось іншим. Це, скоріше, взаємодія особистості з іншими соціальними групами. Що стосується самого предмету дослідження, то він є дуже актуаль- ним. Цифри різняться, але як мінімум 30 млн українців проживають сьогодні по всьому сві- ту. У Європі приблизно 150 млн людей нині мешкають не в тій країні, в якій вони наро- дилися. Звісно, це породжує велику кількість проблем, частину з яких успішно, на мій по- гляд, досліджують в Інституті народознавства НАН України. Кілька слів хочу сказати щодо дослідницько- го дизайну проблеми формування соціальних ідентичностей. Слід зазначити, що це не лише значна кількість робіт, присвячених цій тема- тиці, а насамперед те, що українські науковці гідно представлені в європейському дискурсі з цього напряму. Наприклад, нещодавно ми, об’єднавшись з дослідниками з Латвії, отри- мали за програмою «Горизонт-2020» грант на дослідження досить важливого з практичної точки зору питання про сучасні міграційні ви- клики для системи освіти. Я вважаю, що не потрібно виділяти з гло- бальних міграційних процесів українську діа- спору як щось окреме та унікальне, а тим біль- ше — єдине ціле, а варто сконцентруватися на тих географічних напрямах, куди виїжджають українці, розділивши їх на три основні просто- ри: західний, східний і південний. І коли ми ско- релюємо дані, отримані в різних дослідженнях з цієї тематики, щодо перебування українців у цих основних просторах, ми чіткіше побачимо диференціацію українців за кордоном, а отже, зможемо ефективніше сформулювати політи- ку щодо різних груп української діаспори. Аж ніяк не відкидаючи об’єднавчі реалії су- часного глобального транснаціонального соці- ального простору, все ж таки хочу наголосити, що як раніше, так і зараз люди, які потрапля- ють в інше соціальне середовище, насамперед намагаються створити щось своє. Раніше це був необхідний засіб виживання (згадаймо концепцію контейнерного соціального просто- ру Альберта Ейнштейна), але й тепер згурто- ваність на певній території неможливо відки- дати зовсім. Саме там спостерігаються прояви соціальної ідентичності, етнічної ідентичності тощо. Є така відома і вже класична теорія Мар- куса Лі Хансена (Marcus Lee Hansen), яка дуже добре пасує до досліджень української діаспо- ри. Я її трохи модифікував, назвавши теорією наступних поколінь. Для чого потрібні ці дослідження? Звісно, вони потрібні для розвитку науки. Але вони важливі й з практичної точки зору, оскільки потрібно формувати якісний етнічний менедж- мент як у власній країні, так і за її межами. І на завершення зазначу, що в Національно- му педагогічному університеті ім. М.П. Драго- манова ми започаткували новий магістерський курс контекстуального навчання «Українська діаспора в міжнародному просторі». Сподіва- ємося, що ця програма допоможе зацікавити молодь і залучити її до досліджень з цієї про- блеми. Гриценко Павло Юхимович — доктор філологічних наук, директор Інституту української мови НАН України Питання про українців у світі, винесене на об- говорення Президії НАН України, надзвичай- но актуальне. Важливо, що науковці Академії зробили важливий крок до пізнання україн- ства у його цілості — не лише українців, сущих ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2017, № 6 39 З КАФЕДРИ ПРЕЗИДІЇ НАН УКРАЇНИ в Україні, а й українців в усьому світі, особли- во в тих соціумах, де вони утворили окремі громади, взаємодіють з іншомовним та іншо- етнічним довкіллям різних країн, проживають у силовому полі різних культур і мов. Пере- важна більшість таких громад залишаються українськи зорієнтованими, підтримують тісні зв’язки з Україною. Слід віддати належне Інститутові народо- знавства НАН України за те, що його фахівці впродовж тривалого часу, спершу окремими розвідками і пошуковими працями, а далі у форматі розгорнутих проектів, системно піді- йшли до проблеми українців за межами Укра- їни. Розроблено методологію вивчення, до- слідницькі процедури, зібрано й систематизо- вано значний за обсягом емпіричний матеріал. Це нова інформаційна база, розгортання якої слід вітати й підтримувати. Чи повністю охо- плено цю багатопланову й складну проблема- тику? Ні. Це лише частина того, що потрібно зробити. Адже в дослідженнях, завершених до сьогодні, зосереджено увагу насамперед на тих українськоетнічних групах, які склалися в останні десятиліття, які намагаються створити окремі громади, проаналізовано їхнє життя, збереження чи напрями трансформацій вихід- ного «я» — національних, соціальних, культур- них орієнтирів. Однак для повноти дослідження українства не можемо забувати, що крім цієї групи — ве- ликої і надзвичайно динамічної — є не менш численні групи українців, які не можна назвати діаспорою в звиклому розумінні слова, оскіль- ки це не діаспора, яка постала внаслідок пере- селень людності з України, а давні мешканці українських етнокультурних, етномовних те- ренів, що опинилися внаслідок різноманітних історичних обставин поза сучасними кордона- ми нашої держави. Йдеться про великі за пло- щею території, які займають українці в різних регіонах сусідніх держав, зокрема в тих, де, як заявляють деякі іноземні політики, «нас немає і не було». Це, насамперед, Кубань, Подоння, Воронежчина (сучасна Росія), Берестейщина, Пінщина (Білорусь), Підляшшя (Польща). У Східній Словаччині є велика українськомов- на територія, де триває етнічне нищення укра- їнців через їхнє роз’єднання ідеологами русин- ства та цілеспрямовану асиміляцію. Ми маємо продовження української етнічної території на Марамарощині, у Південній Буковині, Півден- ній Гуцульщині, Добруджі (Румунія), а також у Молдові. Підкреслимо, що це не переселенці останніх одного-двох століть, а віддавна сфор- мовані ареали побутування українців — укра- їнські етномовні терени; з окремих з них, як з українських ареалів Румунії, збереглися пере- конливі документальні свідчення від XIV ст. — унікальні українськомовні писемні пам’ятки ділового стилю. На превеликий жаль, Українська держава, крім окремих красивих дипломатичних ре- верансів, не приділяла цим теренам належної системної уваги. Цій темі присвячено низку праць Інституту народознавства, інших акаде- мічних установ, проте для їх усебічного дослі- дження необхідно докласти ще чимало зусиль. Не висловлюючи політичних і територіальних претензій до сусідніх держав, поважаючи ви- значені сучасні міждержавні кордони, ми все ж не маємо права забувати, що в сусідніх дер- жавах за межами України проживають україн- ці, наші співвітчизники, які зберігають україн- ськість — етнічну ідентичність, мову, історичну пам’ять, традиційну культуру. І наше завдан- ня — максимально їх підтримувати. Показовим є і двотомний «Словарь украинских говоров Воронежской области» М.Т. Авдєєвої (Воро- неж, 2008–2012), який символізує вітальність української мови на цих давніх українських теренах, збереження й дотепер, незважаючи на потужний системний вплив російськомовного оточення, української мови, побутової куль- тури. Таких прикладів видань про українців з-поза України сьогодні чимало. Тому, на мою думку, одним із висновків об- говорення цього важливого питання має стати підготовлення (насамперед фахівцями Інсти- туту народознавства НАН України) спеціаль- ного аналітичного документа, який зацікавив би Уряд України і Верховну Раду України і спонукав би їх до звернення належної уваги на українство з теренів, суміжних з Україною. 40 ISSN 1027-3239. Visn. Nac. Acad. Nauk Ukr. 2017. (6) З КАФЕДРИ ПРЕЗИДІЇ НАН УКРАЇНИ Звісно, хотілося б, щоб таких масових виїз- дів українців за кордон, які ми спостерігаємо в останні роки, не було, але, як кажуть, маємо те, що маємо, а саме — оновлювану велику україн- ську діаспору на тлі закордонного продовжен- ня українських мовно-етнічних теренів. І наше завдання — вивчати її зусібіч, комплексно, як це демонструє Інститут народознавства. Вважаємо, що тематику і напрям наукових пошуків Інституту народознавства НАН Украї- ни потрібно підтримати і сприяти їх розвиткові. Геєць Валерій Михайлович — академік НАН України, директор Державної установи «Інститут економіки та прогнозування НАН України» Я пропоную і надалі підтримувати досліджен- ня Інституту народознавства з цього напряму, проте їм слід надати нового контексту. У сво- єму виступі доповідач торкнувся чутливих питань сьогодення і майбутнього, а саме — са- моідентифікації і самовизначення. Нині, коли позиції євроцентризму значно ослабли і багато країн — членів ЄС переосмислюють питання своєї національної ідентичності і побудови в нових умовах національної держави, ця про- блема стає для нас ключовою. Адже у ниніш- ніх умовах соціальної нерівності, яка охоплює всі аспекти життя, а не тільки матеріальний, як зазвичай вважають, соціальна ідентичність стає розмитою, «розгубленою», що ускладнює також формування національної єдності. По- трібно звернути увагу на нинішні міграційні процеси всередині України, коли внаслідок відомих подій велика кількість людей перемі- щується з одного регіону в інший. Ця ситуація також пов’язана з категорією «розгублених людей», яку нині активно вивчає світовий со- ціогуманітарний простір. Отже, на мою дум- ку, Інституту слід більше уваги приділити цій ключовій проблемі. Лібанова Елла Марленівна — академік НАН України, академік-секретар Відділення економіки НАН України, директор Інституту демографії та соціальних досліджень ім. М.В. Птухи НАН України Я переконана, що ми маємо не лише продо- вжувати ці дослідження, а й розширювати і поглиблювати їх. Однак мені здається, що, по- перше, говорячи про соціальну ідентичність українців, ми зобов’язані мати на увазі не лише українців за кордоном, а й передусім українців, які живуть в Україні. По-друге, міграція є дуже важливим, але далеко не єдиним каналом змі- ни соціальної ідентичності. Нинішній світ гло- балізований, комп’ютеризований, дуже сильно комунікований, тому соціальні ідентичності можуть змінюватися навіть без перетинання кордонів. По-третє, на мою думку, ми дещо пе- ребільшуємо роль української діаспори. Ска- жімо, вплив польської діаспори (так званої по- лонії) на Польщу значно більший, ніж вплив української діаспори на Україну. Слід звернути також увагу і на те, що міграційні обміни впли- вають на соціальну ідентичність українців, які живуть на батьківщині. Люди, що виїжджають за кордон, розповідають своїм родичам і знайо- мим про життя в інших країнах, його проблеми і переваги і, зокрема, про те, чи варто їхати в ту чи іншу країну. Насамкінець хочу сказати, що вже стали за- гальним місцем слова про небувалі масштаби української міграції після розпаду СРСР. Але згадаймо період після скасування кріпосного права. Тоді багато селян-українців, одержавши відносну свободу пересування, також залиша- ли місця звичного проживання і їхали освоюва- ти далекі території. Досить поглянути на карту нинішньої Росії — там є безліч українських топонімів, особливо в Тюмені та на Далекому Сході. Ці назви з’являлися в кожній місцевос- ті, до освоєння якої були причетні українці. Ми завжди були територією-донором, і це по- трібно враховувати у сучасних дослідженнях впливу міграційних процесів на український етнос, його ідентичність і самобутність. Толочко Петро Петрович — академік НАН України, член Президії НАН України, почесний директор Інституту археології НАН України Тема, якій присвячено доповідь, надзвичай- но складна, оскільки пов’язана з вивченням ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2017, № 6 41 З КАФЕДРИ ПРЕЗИДІЇ НАН УКРАЇНИ проблем соціального, культурного, етнічного розвитку суспільства, пошуком шляхів гармо- нізації. Вона також складна для розуміння і, як бачимо, досить суперечлива, оскільки так і не було до кінця з’ясовано, що таке соціальна ідентичність, чим вона відрізняється і в якому зв’язку перебуває з етнічною, культурною, на- ціональною ідентичністю. Я цілком згоден з тим, що ми маємо приділя- ти більше уваги українцям, які живуть в Укра- їні, точніше, українському суспільству, яке не є єдиним. Захід, Південь, Схід — ці регіони дуже різняться між собою. І, на жаль, досі не виро- блено розуміння української нації, не сформу- льовано, хто ми є і що нас усіх об’єднує. На За- карпатті жителі оформляють угорські паспор- ти, на Покутті — румунські і т. д. Якщо ми не досягнемо рівня культурно і політично сфор- мованої нації, то, прийшовши в Європу, ми там просто розчинимося, розпавшись на окремі со- ціальні страти. Проблема консолідації україн- ської нації має вирішальне значення, оскільки процес її формування поки що триває. Семиноженко Володимир Петрович — академік НАН України, голова Північно-Східного наукового центру НАН України та МОН України У доповіді докладно розглянуто проблеми мі- грації та перебування українців за кордоном, питання стосунків діаспори зі своїми співвіт- чизниками на території України. Це, безпере- чно, важлива проблематика, але хочу підкрес- лити, що формування української ідентичнос- ті відбувається саме всередині країни. Зараз у суспільстві триває перегляд цінностей, спо- стерігається процес ціннісного розколу. Тому, на мою думку, в майбутніх дослідженнях Ін- ституту народознавства слід було б зробити більший акцент на формуванні ідентичності власне всередині країни. Це вкрай актуально, адже без цього не буде української нації і, вре- шті, української держави. За матеріалами засідання підготувала О.О. МЕЛЕЖИК

Institution

Ähnliche Einträge