Концептуальні засади розвитку державної антикорупційної політики

Данна стаття присвячена державній антикорупційній політиці як механізму мінімізації корупції в економічній системі. Зокрема, з метою вироблення успішної концепції стратегії з попередження корупції виокремлені складові з боротьби з корупцією, а також здійснена систематизація емпіричних даних по окрем...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2013
Автор:	Івашук, Ю.П.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут економіки промисловості НАН України 2013
Назва видання:	Економічний вісник Донбасу
Теми:	Економічна теорія
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/123329
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Концептуальні засади розвитку державної антикорупційної політики / Ю.П. Івашук // Економічний вісник Донбасу. — 2013. — № 3 (33). — С. 40–47. — Бібліогр.: 31 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-123329
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1233292017-09-02T03:03:58Z Концептуальні засади розвитку державної антикорупційної політики Івашук, Ю.П. Економічна теорія Данна стаття присвячена державній антикорупційній політиці як механізму мінімізації корупції в економічній системі. Зокрема, з метою вироблення успішної концепції стратегії з попередження корупції виокремлені складові з боротьби з корупцією, а також здійснена систематизація емпіричних даних по окремим антикорупційним програмам, що можуть мати важливе значення для вироблення дієвої антикорупційній політиці в Україні. Данная статья посвящена государственной антикоррупционной политике как механизма минимизации коррупции в экономической системе. В частности с целью выработки успешной концепции стратегии по предупреждению коррупции выделены составляющие по борьбе с коррупцией, а также осуществлена систематизация эмпирических данных по отдельным антикоррупционным программам, которые могут иметь важное значение для выработки действенной антикоррупционной политике в Украине. Present article is devoted to a state anti-corruption policy as being a part of minimizing corruption in an economic system. In particular, it is aimed to develop successive strategy to prevent corruption emphasizing components of fight against corruption as well as systemizing empirical data on separate anti-corruption programs, which can be of great value in developing field anti-corruption policy in Ukraine . 2013 Article Концептуальні засади розвитку державної антикорупційної політики / Ю.П. Івашук // Економічний вісник Донбасу. — 2013. — № 3 (33). — С. 40–47. — Бібліогр.: 31 назв. — укр. 1817-3772 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/123329 338.23 uk Економічний вісник Донбасу Інститут економіки промисловості НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Економічна теорія Економічна теорія
spellingShingle	Економічна теорія Економічна теорія Івашук, Ю.П. Концептуальні засади розвитку державної антикорупційної політики Економічний вісник Донбасу
description	Данна стаття присвячена державній антикорупційній політиці як механізму мінімізації корупції в економічній системі. Зокрема, з метою вироблення успішної концепції стратегії з попередження корупції виокремлені складові з боротьби з корупцією, а також здійснена систематизація емпіричних даних по окремим антикорупційним програмам, що можуть мати важливе значення для вироблення дієвої антикорупційній політиці в Україні.
format	Article
author	Івашук, Ю.П.
author_facet	Івашук, Ю.П.
author_sort	Івашук, Ю.П.
title	Концептуальні засади розвитку державної антикорупційної політики
title_short	Концептуальні засади розвитку державної антикорупційної політики
title_full	Концептуальні засади розвитку державної антикорупційної політики
title_fullStr	Концептуальні засади розвитку державної антикорупційної політики
title_full_unstemmed	Концептуальні засади розвитку державної антикорупційної політики
title_sort	концептуальні засади розвитку державної антикорупційної політики
publisher	Інститут економіки промисловості НАН України
publishDate	2013
topic_facet	Економічна теорія
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/123329
citation_txt	Концептуальні засади розвитку державної антикорупційної політики / Ю.П. Івашук // Економічний вісник Донбасу. — 2013. — № 3 (33). — С. 40–47. — Бібліогр.: 31 назв. — укр.
series	Економічний вісник Донбасу
work_keys_str_mv	AT ívašukûp konceptualʹnízasadirozvitkuderžavnoíantikorupcíjnoípolítiki
first_indexed	2025-07-08T23:27:07Z
last_indexed	2025-07-08T23:27:07Z
_version_	1837123217139957760
fulltext	40 Економічний вісник Донбасу № 3 (33), 2013 УДК 338.23 Ю. П. Івашук, Тернопільський національний економічний університет КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ РОЗВИТКУ ДЕРЖАВНОЇ АНТИКОРУПЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ Постановка проблеми. В Україні, як і в усьо- му світі, корупцію віднесено до головних політичних, економічних і соціальних проблем. Вона визнана одним із найзагрозливіших явищ сучасності, що здат- не мотивувати позанормативну діяльність органів дер- жавного управління, гальмувати економічний розви- ток, нести загрозу багатьом елементам конституцій- ного та суспільного ладу, а також національній без- пеці держави. Корупція підриває засади демократич- ного устрою, довіру до влади, порушує принципи верховенства права, справедливості й рівності перед законом, відповідальності за вчинене діяння, чесної кон- куренції, призводить до зростання тіньової економіки та падіння авторитету держави в міжнародному спів- товаристві. За умови відсутності системної протидії корупції з боку держави та суспільства вона здатна до поширення та вкорінення в суспільних відносинах і в державній системі загалом [26, с. 150]. На сьогодні в Україні зафіксовано надзвичайно високий рівень корупції, визнаний не тільки вітчизня- ними і зарубіжними аналітиками, експертами, громад- ськими та міжнародними організаціями, але й навіть вітчизняними представниками вищих органів законо- давчої та виконавчої влади. Про це свідчать результати дослідження міжнародної антикорупційної організації „Transparency International”, проведеного у 2012 р., де за рівнем корупції у світі Україна займає 144 місце з 176 досліджених держав. Для оцінки рейтингу України Transparency International використала вісім досліджень. Однаковий з Україною індекс, 26, отримали ще п’ять держав: Сирія, Республіка Конго, Центрально-Афри- канська республіка, Камерун та Бангладеш. У рейтин- гу 2011 року Україна посідала 152 позицію зі 183 до- сліджених країн, проте це не свідчить про покращення результату, оскільки минулорічний індекс України був вищим – 27 балів (що свідчить про впевнений рух країни у зворотному напрямку). Тому ефективність методів боротьби з корупцією в процесі соціальної стабілізації та інституційного становлення Української держави на- буває особливого значення, актуалізує потребу глибо- кого та комплексного їх дослідження. Актуальність дослідження. Таким чином, одним із найактуальніших питань сучасного розвитку України залишається нагальна необхідність посилен- ня боротьби з корупцією та віднесення її до невід’ємної складової загальної і всеохоплюючої внутрішньої політики держави. В цьому контексті першочерговим завданням є розробка та наукове обґрунтування ме- ханізмів протидії корупції, невідкладне вивчення світо- вого досвіду боротьби з корупцією, на предмет мож- ливості застосування позитивних практик у цій сфері до українських реалій, а відтак вдосконалення дер- жавної антикорупційної політики. Під антикорупційною політикою, зазвичай, розу- міють розробку та здійснення послідовних дій держа- ви (та суспільства) щодо профілактики та зменшення негативного впливу корупції, а також щодо усунення причин і умов, що сприяють її виникненню [26, с. 150]. Аналіз останніх публікацій. Питання проблем та перспектив антикорупційної політики держави до- сліджують багато вітчизняних і зарубіжних вчених, як от: О. Маркєєва, О. Радіца, А. Брунетті, Б. Ведер, Д. Гольм, А. Дарешвар, М. Дайламі, Р. Клітгаард, В. Томас та ін. Проте потрібно зазначити, що питанню можливості імплементації у відчизняну економічну систему, ефективних (як засвідчує міжнародний досвід) антикорупційних практик приділяється недо- статня увага [26, с. 150]. Метою статті є окреслення перспективних на- прямків протидії поширення корупції та мінімізації її проявів в контексті посилення державної антикоруп- ційної політики. Виклад основного матеріалу. За своїм змістом корупція не обов’язково прив’язана до окремого полі- тичного режиму. Вона може траплятися у репресив- них або демократичних режимах, в політичних систе- мах, що їх очолюють і аристократична еліта, і народна влада, за поліархій (багатовладдя), відкритих для чис- ленних організованих груп інтересів, або в корпора- тивних системах, що забезпечують доступ до вироб- лення та реалізації політики тільки для певних, так зва- них функціональних груп. Корупція присутня, у будь- якій політичній системі, в якій укладаються відповідні угоди. Ю. П. Івашук 1 „Починаючи з 2012 р. бали ІСК (згідно з новою методології) знаходяться у шкалі від 0 до 100 (= найнижчий рівень сприйняття корупції). Згідно з попередньою методологією (що діяла до 2011 р. включно) країни ранжувалися по шкалі від до 0 („надзвичайно корумповані”) до 10 („дуже чисті”). 41 Економічний вісник Донбасу № 3 (33), 2013 Майже всі аналітичні праці, в межах яких було зроблено спроби визначити складний та багатогранний феномен корупції [12, с. 6; 19, с. 38], вказують на те, що не існує єдиного, універсального її визначення. На- ведемо лише декілька з них: це зловживання держав- ною владою в особистих інтересах; це дії, що відхиля- ються від норм поведінки державного службовця під впливом особистих інтересів; це спосіб подолання наслідків неефективного втручання держави у діяльність на ринку вільних економічних агентів [24, с. 67]. Але всі вони, на нашу думку, не є достатньо вичерпними та коректними, більш влучним є визна- чення корупції не як окремого явища, а дослідження корупційних взаємовідносин як поведінки індивіда, основною метою якого є максимізація корисності шля- хом отримання невиробничого доходу за рахунок ви- користання ресурсів, які не належать цьому індивіду, але перебувають у його розпорядженні [28, с. 318]. Маємо вказати на той факт, що антикорупційні заходи в зарубіжних країнах у переважній більшості схожі між собою. Це пояснюється й процесами інте- грації законодавства, узгодженням та координацією заходів протидії правопорушенням з ознаками корупції, й обміном досвіду запровадження антикорупційних заходів. Більшою мірою це стосується країн-членів Євросоюзу (проте заходи кожної з країн мають свої особливості). Вивчення антикорупційного законодавства зару- біжних країн є актуальне з огляду на проголошення подальшого курсу розвитку України в напрямі євро- пейської інтеграції. Розглянутий зарубіжний досвід [31, с. 225] дає підстави стверджувати, що для формуван- ня успішної антикорупційної політики в системі дер- жавного управління (рис. 1) існує потреба виокреми- ти такі основні елементи: Перший елемент – це підвищення підзвітності з боку політичного керівництва. Під політичною під- звітністю розуміють обмеження, що запроваджують- ся для посадових осіб організаціями і установами, які мають право вживати санкції стосовно них, що дає змогу відстежувати дії, рішення і особисті інтереси посадових осіб. Прозорість на основі жорсткого су- спільного контролю є одним з найефективніших за- собів нагляду за посадовими особами. Другий елемент – укріплення інституціональних обмежень, тобто розмежування владних повноважень і створення перехресних обов’язків з нагляду між дер- жавними установами на основі неупередженого й не- залежного суду. Третій елемент – розвиток громадянського су- спільства з встановленням тісного діалогу між дер- жавою і суспільством. Без залучення громадськості не можна приборкати корупцію, оскільки на нижчих рівнях управління корупція мало чуттєва до владних імпульсів, які йдуть згори. Тому, реалізуючи програ- му боротьби з корупцією, влада має активно залучати до цього широкі суспільні верстви, а також засоби масової інформації. Четвертий елемент – відкритість ЗМІ. Вільні ЗМІ роблять важливий внесок у боротьбу з корупцією, розкриваючи і піддаючи розголосу посадові зловжи- вання і висвітлюючи антикорупційну програму. П’ятий елемент – конкурентний приватний сек- тор. Створення конкурентного приватного сектору слу- гуватиме фундаментом для створення несировинного сектору економіки, даючи змогу динамічніше розви- ватися малому та середньому бізнесу без ризику бути „задавленими” великими корпораціями і корупційни- ми перепонами. Спеціальні заходи стосовно боротьби з корупцією мають розроблятися індивідуально для різних під- розділів, сфер діяльності, котрі вважаються найбільш уразливими. Тобто спеціальні заходи мають вживати- ся не окремо, а в сполученні з загальними заходами або як доповнення до них. Таким чином, одні реко- мендації придатні для кількох цільових галузей, а інші (надто спеціалізовані) можуть бути застосовані лише в обмежених галузях. У зв’язку з цим, цілком очевидно, що для успіш- ного проведення антикорупційної політики державі та- кож необхідна „приладова панель”, яка давала б пра- вильні орієнтири у здійсненні політики мінімізації ко- рупції. Тому актуальним питанням є розробка дієвої та ефективної офіційної методика здійснення постійного моніторингу корупційних явищ, яка повинна дати мож- ливість визначати рівень корупції в країні загалом або в окремо взятому її секторі. Під час розробки методи- ки оцінки важливо застосовувати системний підхід до виявлення передумов і чинників, структурної побудо- ви, цільової функції і сутнісних характеристик корупції. Отримати об’єктивну, максимально наближену до дійсності інформацію про ступінь поширеності корупції в органах влади можливо лише за умов поєднання всіх доступних методів її збору та коректного, теоре- тично обґрунтованого тлумачення отриманих резуль- татів. Лише зважене використання різних методів мо- ніторингу корупції є ефективним та дієвим засобом діагностування корупції, а наявність достовірної, де- тальної та своєчасної інформації про корупцію дасть змогу вжити ефективні запобіжні заходи, проаналізу- вати її соціально-економічні наслідки та зменшити її згубний вплив. Загалом робота методологічного характеру щодо формування антикорупційно політики, має в обов’яз- ковому порядку враховувати міжнародний досвід Ю. П. Івашук 42 Економічний вісник Донбасу № 3 (33), 2013 щодо ефективності тих чи інших програм, спрямова- них на мінімізацію корупції (табл. 1) Серед успішних антикорупційних програм, що мали успіх, в контексті міжнародного досвіду варто виділити створення так званих „Антикорупційних агенств”. Низка досліджень [4; 11; 12] доводить, що антикорупційні агентства мали успіх в Чилі, Гонконгу, Новому Південному Уейлсі, Австралії, Сінгапурі та інших країнах. Президент України В. Янукович, з часу свого обрання, відразу заявив про намір рішуче боротись з корупцією. Підтвердження цього було створення від- повідним указом № 890/2011 від 1 вересня 2011 р. Національного антикорупційного комітету. Проте, як відзначає низка аналітиків [27, с. 2], на сьогоднішній день Національний антикорупційний комітет, котрий діє лише як дорадчий орган при Президентові Украї- ни, не має нічого спільного із жодною функціоную- чою антикорупційною організацією. Наголошується, що йому бракує прозорості, зв’язного визначення завдань, підзвітності та чітко встановлених, скоорди- нованих і розмежованих з відповідними органами повноважень законного примусу. Проте очевидно, що жодна стратегія реформу- вання не є досконалою, у процесі впровадження ре- форм зазвичай виникають певні проблеми (коли до- Ю. П. Івашук Рис. 1. Модель системної концепції запобігання корупції Економічна політика: • дерегуляція, доступ на ринки та конкуренція; • спрощення системи оподаткування; • політика державних видатків та їх спрямування; • макроекономічна стабільність і фіскальна дисципліна. Політична економія: • підзвітність політичних лідерів; • політична воля лідерів; • парламентська реформа; • спрямування особливих інтересів політичної еліти та скуплення держави; • політичні партії та проведення реформування фінансів. Інституційні реформи: • митниця; • прозора приватизація; • реформи у сфері державного управління; • децентралізація; муніципальні реформи. Державна служба: • реформи оплати й стимулювання; • реструктуризація установ; • меритократія (якісний добір кадрів); • прозорість. Фінансовий контроль: • реформування державних закупівель; • аудит / фінансовий менеджмент; • корпоративне управління; корпоративна етика; • регулювання фінансового сектора; контроль за виконанням бюджету і розвиток казначейської системи; Інформаційні технології; інтернет-обчислення. Правопорядок і судочинство: • незалежна судова система; • призначення суддів за особистими якостями (меритократичний підхід); • механізми прийняття альтернативних рішень у конфліктних ситуаціях; альтернативні неурядові організації; • застосування примусових методів у явних випадках всеосяжної корупції; • зниження впливу корупції на сферу правопорядку й судочинства. Громадянські свободи, державний нагляд і громадянське суспільство: • участь громадянського суспільства у виробленні рішень на державному рівні; • свобода преси; • „влада даних” ІТ / емпіричні обстеження / „оцінна картка”; • парламентський нагляд; створення коаліцій та колективні дії; залучення громади жінок; міжнародні організації та корпоративна відповідальність за прямі інвестиції. Боротьба з корупцією та вдосконалення системи державного управління 43 Економічний вісник Донбасу № 3 (33), 2013 даткова діагностика привертає увагу до нових обста- вин), – і тоді виникає об’єктивна потреба у пере- осмисленні, а іноді, – у зміні концептуального підхо- ду, щодо функцій та інструментарію їх досягнення відповідними інституціями. Тому в контексті поставки завдання є доцільним розглянути міжнародний досвід створення ефектиних антикорупційних бюро (агентств), які відповідно ви- правдали покладені на них сподівання щодо прова- дження роботи з викорінення та / або мінімізації ко- рупції в суспільному секторі економіки [26, с. 3]. Ми розглянемо три різні форми антикорупцій- них організацій, використовуючи класифікацію, нада- ну Світовим банком у 2004 році. Перша – це універ- сальна / слідча модель, коли агентство в першу чергу зосереджується на слідстві та обвинуваченні. Така організація зазвичай звітує безпосередньо виконавчій гілці влади. Друга модель – парламентська, за якою Ю. П. Івашук Таблиця 1* Емпіричні дані по відібраним антикорупційним програмам *Складено на основі: Huther J., Shah A. Anti-Corruption Policies and Program / J. Huther, A. Shah. – The World Bank, WPS №2501, 2000. – p.7; Якість економічного зростання: Пер з англ. / В. Томас, М. Дайламі, А. Дарешвар та ін.; Наук. ред. пер. О. Кілієвич. – К. : Видавництво Соломії Павличко „Основи”, 2002. – 350 с. Програма Емпіричні дані Антикорупційні агентства Антикорупційні агентства мали успіх в Чилі, Гонконгу, Новому Південному Уейлсі, Австралії та Сінгапурі (Д. Аллан; Д. Кларк; Д. Гольм; Р. Клітгаард; Ф. Сегал; Світовий Банк). Проте, Д. Кауфманн у своєму дослідженні дійшов висновку, що здебільшого „чиновники країн, що розвиваються, не розглядають цей приклад, як ефективний антикорупційний інструмент для країн з ендемічною корупцією”. Вивчення точки зору суспільства Вивчення точки зору суспільства слугує корисним інструментом для чіткого розуміння сприйняття розмаху тих чи інших явищ (зокрема корупції). Міжнародні дослідження, такі як ті, що були проведені Transparency International, виділяють країни, де корупція вважається ендемічним явищем . Збільшення заробітних плат для службовців державного сектору В. Рійкегем та Б. Ведер не вбачають короткостроковий вплив (оскільки дохід від хабарів буде більший за загальний дохід). Т. Гургур та А. Шах вбачають хоч і незначний, але негативний вплив. Досвід такої програми в Пакистані для сектору лісництва став тому підтвердженням. В корумпованих суспільствах дер- жавні посади часто купуються за рахунок позик, отриманих від сім’ї чи друзів. Тому підвищення заробітної плати для службовців державного сектору тягне за собою лише підвищення вартості такої „покупки” та подальші зусилля корумпованого характеру, спрямовані на виплату вказаної позики. Д. Трейсман та А. Свомі та ін. не вбачають жодного зв’язку.. Скорочення розміру державного сектору В. Танзі та Г. Давооді, Д. Ла Поламбара, Р. Ла Порта та ін. вважають, що зменшення розміру державного сектору призводить до скорочення обсягів корупції. Незалежність ЗМІ Згідно з дослідженням А. Брунетті та Б. Ведер, свобода преси негативно корелює із рівнем корупції. Проте у праці Р. Рейника та Я. Свенсона наводиться такий „чистий експеримент” у сфері шкільної реформи в Уганді. Було з ’ясовано, що кошти федеральних бюджетів розкрадалися на локальному рівні, поки газети не повідомили батьків про їх право на доступ до бюджетних ресурсів (корупція суттєво знизилась, особливо у регіонах, де продавалась найбільша кількість газет). Незалежність судів А. Адес та Р. Ді Телла, Р. Гоель та М. Нельсон та Т. Гургур та А. Шах, аргументовано доводять, що незалежність судів скорочує рівень корупції. Участь громадськості Участь громадськості призводить до скорочення корупції, як вже було підтверджено Д.Кауфманном та Д.Саш та Т.Гургур та А.Шах. Децентралізація Д. Хезер та А. Шах, Т. Гургур та А. Шах та Р. Фісман та Р. Гатті вважають, що існує негативний взаємозв’язок між децентралізацією та корупцією. 44 Економічний вісник Донбасу № 3 (33), 2013 організація звітує ряду парламентських комітетів і діє з позиції попередження корупції. Третій варіант – це мультиорганізаційна модель, коли обов’язки бороть- би з корупцією розділені між кількома партнерськи- ми організаціями. Універсальна / слідча модель вперше була за- стосована у Сінгапурі й Гонконзі. Незалежна ко- місія по боротьбі з корупцією Гонконгу (НКБК) та Сінгапурський комітет розслідування фактів корупції відрізняються в основному в питаннях масштабу і бюджету – перша утримує більше тисячі працівників із повною зайнятістю, а в останнього їх менше сотні. Ця модель, в першу чергу, полягає у засобі стри- мування шляхом поєднання широких прав поліції і суворого покарання, такого як тривале ув’язнення та величезні штрафи. За результатами розслідувань організації, створеної за такою моделлю, мають право вживати дуже суворих заходів, наприклад, надавати дозвіл на конфіскацію майна та анулювати паспорти тих, хто всього лише знаходиться під слідством і кому ще офіційно не висунули обвинувачення. Хоча такий підхід є дуже ефективним, його не доцільно застосу- вувати в Україні. Занадто багато влади сконцентрова- но в руках виконавчої гілки, і широта повноважень такого агентства була б нестерпною для української громадськості, не говорячи вже про громадські орга- нізації чи міжнародні об’єднання. Формування гро- мадської довіри – основа успіху антикорупційного агентства, і такий „безжальний” підхід не був би прак- тичним і дуже вже нагадував би повернення у радянські часи. Мультиорганізаційна модель – типова для Спо- лучених Штатів, де обов’язки боротьби з корупцією розділені між Управлінням державної етики США і Міністерством юстиції. Перше відповідає за інформу- вання держслужбовців і урядовців про можливі по- рушення етики, а друге займається обвинуваченням, якщо чиновники не дотримуються попереджень. Чіткий розподіл повноважень та контролю системи з’явився в результаті кількох унікальних подій в історії Америки, і спроби повторити його в таких різних країнах, як Індія, Аргентина чи Уганда, не увінчалися успіхом. Просто немає достатньо часу для того, щоб ця система розвинулася органічно. Парламентська модель, має відношення до орга- нізацій, які, в першу чергу, знаходяться під контролем одного чи більше парламентських комітетів. Оскільки вони не належать до виконавчої гілки влади, тож, за- звичай, використовують підхід попередження корупції. Первинне парламентарне антикорупційне агентство, Незалежну комісію по боротьбі з корупцією Нового Південного Уельсу, Австралія (НКБК), було створено за шаблоном Гонконгської „тезки”, проте керувалася вона іншим принципом: саме запобігання корупції, а не її покарання, є найкращим рішенням. Більше того, регулярно інформуючи громадськість про проведену роботу, друкуючи звіти про свою діяльність, строго притримуючись поставлених цілей, НКБК Нового Південного Уельсу поступово отримав велику при- хильність громадськості – процес, який необхідно пройти будь-якому новому антикорупційному органу в Україні, оскільки рівень довіри суспільства до дер- жавних структур наразі досить низький. На нашу думку, парламентська модель – най- кращий приклад для наслідування в Україні. Фактич- но, Україна не стане першою пострадянською краї- ною, хто застосовуватиме парламентську модель антикорупційного агентства, оскільки в Латвії ще з 2002 року функціонує Бюро по запобіганню і боротьбі з корупцією (БЗБК). Хоча технічно БЗБК звітує прем’єр-міністру, модель діяльності бюро більше схожа на НКБК Нового Південного Уельсу, ніж на її гонконгський аналог. Корупція вищих ешелонів вла- ди наштовхнула БЗБК на думку, що інформування має стати основним компонентом їх роботи, і тільки в 2009 році вони провели 47 семінарів, із яких 77% стосувалися чиновників загальнодержавного та місце- вого рівня. Бюро так регулярно доповідає парламенту про свою діяльність і публікує таку велику кількість інформації, що у звіті про систему національної інте- грації Transparency International від 2011 року його назвали „найбільш прозорим правоохоронним орга- ном Латвії і однією з найбільш відкритих громадсь- ких організацій у державі загалом” [26, с. 3]. На- останок, БЗБК ввело внутрішні норми стосовно за- хисту осіб, що проводять службові розслідування, якщо законодавство не спрацьовує. Компонація з двох останніх підходів, слугувати- ме ідеальною моделлю для будь-якої потенційної дер- жавної антикорупційної організації в Україні, оскільки органи, що належать до виконавчої гілки, так чи інакше зосереджують владу в руках президента або прем’єр-міністра, навіть якщо припустити, що вони її ніколи не використовуватимуть для політичних ре- пресій. Окрім того, що орган має прямо підпорядко- вуватися Верховній Раді, його пріоритетом повинно стати інформування громадян і чиновників. Підтриму- ючи зв’язок із громадськістю, така організація зможе відійти від попередніх провальних антикорупційних спроб минулих урядів. Це буде сигналом того, що вперше питання боротьби з корупцією сприймають всерйоз, і що це не „плацебо” для заспокоєння між- народного тиску. Окрім того, інформування може бути лише однією з функцій агентства. Врешті-решт, якщо навіть Ю. П. Івашук 45 Економічний вісник Донбасу № 3 (33), 2013 найкращі запобіжні заходи не подіють, тоді органі- зація має стати сильною слідчою інстанцією. Для цього потрібно, щоб нове законодавство України чіткіше роз’яснило закон по боротьбі з корупцією і обмежило права Верховної Ради і президентського апарату на урізання та цензуру діяльності органу. Фак- тично, не складно припустити, що будь-яке антико- рупційне агентство у своїй діяльності буде протисто- яти іншим урядовим організаціям у державі з рівнем корупції, як в Україні. За період існування латвійсь- кого БЗБК конфлікти між прем’єр-міністром і бюро відбувалися дуже часто. Хоча це і перешкоджало роботі організації, проте слугувало хорошим знаком для подальшої ефективної діяльності, і подібна си- туація в Україні буде дуже корисною для поточного стану речей. Україні потрібні державні антикорупційні органі- зації, що самі по собі є прозорими, відкритими і відпо- відальними. Такий орган має звітувати перед людьми і перед їх представниками у Верховній Раді, а не лише перед виконавчою гілкою влади. Агентство має ви- ступати повчальним прикладом для урядовців, окрім активного інформування їх про найкращі стандарти і практики. Просто слідчої і обвинувачувальної діяль- ності недостатньо для того, щоб у повній мірі проти- стояти корупції в Україні. І на останок, організація повинна мати право належного втілення антикоруп- ційного закону. За роки незалежності України ухвалено чимало нормативних актів антикорупційного спрямування. Загальна їх кількість нараховує понад 100 законів України, указів і розпоряджень Президента України, постанов Верховної Ради України, Кабінету Міністрів, галузевих нормативних актів. Однак усі вони прий- малися в різний час, різними органами, в деяких ви- падках – безсистемно, без належного наукового об- ґрунтування, внаслідок чого і виникають колізії та про- тиріччя в їх застосуванні. Виникає необхідність в інвен- таризації громіздкої правової бази, моніторингу якості вітчизняного антикорупційного законодавства та уз- годження його з міжнародними стандартами права. Спроба створення базового антикорупційного закону продовжилася 7 квітня 2011 року прийняттям Верхов- ною Радою Закону України „Про засади запобігання і протидії корупції в Україні”. Він став результатом до- опрацювання пакету антикорупційних законів, приве- дення їх спірних норм у відповідність із Конституцією України з урахуванням пропозицій, висловлених Гру- пою країн проти корупції Ради Європи, та застережень, викладених Конституційним Судом України, а також пропозицій експертів та представників громадськості. Разом з тим, на думку експертів, він не містить важливих принципових позицій і лише на 30% дозво- ляє виконати міжнародні зобов’язання України щодо переслідування корупції. Наприклад, у новому зако- нопроекті відсутні норми про обов’язкове декларуван- ня доходів і витрат усіма близькими та родичами дер- жавних службовців, проведення спеціальних перевірок щодо близьких осіб високопосадовців, норми, що регулюють конфіскацію доходів, отриманих злочин- ним шляхом [26, с. 152]. Політика подолання корупції повинна бути поз- бавлена намагань запровадження і призначення над- звичайно великих розмірів покарання під кутом зору європейської практики (наприклад, тривале чи навіть довічне позбавлення волі). Невідворотність відпові- дальності і покарання за корупційні діяння є значно більш дієвим профілактичним заходом, ніж деклару- вання у законі найсуворіших санкцій, які, проте, бу- дуть вибірково застосовуватися на практиці проти опонентів. Акцент при покаранні слід робити не на поз- бавленні волі, а на стягненні великих штрафів і довічній забороні винним особам обіймати посади публічних службовців. Таким чином, з урахуванням вищезазначеного, можна зробити наступні висновки: – складність вирішення проблеми ефективної ре- алізації антикорупційної політики в науково-теоретич- ному вимірі зумовлена її багатогранністю та недостат- ньою розробленістю теоретико-методологічної осно- ви антикорупційної політики, зокрема браком вироб- лення та здійснення цільових антикорупційних заходів; відсутністю критеріїв оцінки ефективності антикоруп- ційних заходів; недостатнім вивченням досвіду зару- біжних країн з низьким рівнем корупції; непереконли- вою обґрунтованістю сучасних антикорупційних сти- мулів, а відповідно неспроможністю їх протидіяти де- далі більшій витонченості корупційних проявів; – як свідчить міжнародний досвід, в роботі з мінімізації корупції можна виокремити такі ефективні антикорупційні програми: створення антикорупційних агентств, скорочення розміру державного сектору, не- залежність ЗМІ, незалежність судової системи, активна участь громадськості, економічний і соціальний роз- виток загалом. Питання не в тому, що є першочерго- вим, – конкретні антикорупційні стратегії і загальні за- ходи перетворення нерозривно пов’язані й підсилю- ють один одного; – провідним принципом всієї антикорупційної політики має бути постійне підвищення ризиків, ціни втрат і рівнів нестабільності для залучених в корупцію державних посадових осіб, представників бізнесу і громадян. Інакше корупція сприйматиметься у су- спільстві як мало ризикова і високоприбуткова діяль- ність у тому сенсі, що саме корупційні відносини дають змогу надійно і швидко розв’язувати проблеми. Ю. П. Івашук 46 Економічний вісник Донбасу № 3 (33), 2013 Перспективу подальших досліджень вбачаємо по-перше: у доцільності розробки офіційної методики моніторингу виміру корупційних явищ в органах дер- жавної влади, органах місцевого самоврядування, оскільки, ефективна антикорупційна політика кожної держави, яку потрібно розглядати як систему відпо- відних впливів (дій), неможлива без глибокого та по- слідовного наукового забезпечення, насамперед без істинної оцінки поширення корупції; по-друге, у де- тальній розробці та затвердженні нової концептуаль- ної основи функціонування Національного антикоруп- ційного комітету. Література 1. Ades A. The Causes and Consequences of Corruption / A. Ades, R. Di Tella. – A Review of Recent Empirical Contributions, Institute of Development Studies, №27, 1996. – P. 6 – 12. 2. Brunetti A. A Free Press is Bad News for Corruption / A. Brunetti, B. Weder. – Journal of Public Economics 87, 2003. – P. 1801 – 1824. 3. Clark D. A community relations approach to corruption: the case of Hong Kong / D. Clark. – Corruption and Reform, № 2, 1987. – P. 135 – 257. 4. Doig A. Good government and sustainable anti-corruption strategies: A role for independent anti-corruption agencies? / A. Doig. – Public Administration and Development, Vol. 15, Issue 2, 1995. – P. 151 – 165. 5. Fishman R. Decentralization and corruption: Evidence across countries / R. Fishman, R. Gatti. – World Bank Policy Research Working Paper, № 2290, 2000. 6. Goel R. K. Corruplion and governmenl size: a disaggregated analysis / R. K. Goel, M. A. Nelson. – Public Choice, 97, 1998. – P. 107 – 120. 7. Gurgur T. Localization and Corruption: Panacea or a Pandora's Box / T. Gurgur, S. Anwar. – Paper presented at the International Monetary Fund Conference on Fiscal Decentralization, 21 November, Washington, DC, 2000. 8. Gurgur T. Major Causes of Corruption / T. Gurgur, S. Anwar. – WPS № 2054, World Bank, Washington, DC, 1999. 9. Holm J. D. Curbing Corruption Through Democratic Acccountability: Lessons from Botswana / J. D. Holm. – Corruption and Development in Africa: Lessons from Country Case Studies, Basingstoke, 2000. – P. 288. 10. Huther J. Applying a simple measure of good governance to the debate on fiscal decentralization / J. Huther, S. Anwar. – Policy Research WPS № 1894, The World Bank, 1998. 11. Huther J. Anti-corruption policies and programs : a framework for evaluation / J. Huther, A. Shah. – Policy Research Working Paper, Series 2501, The World Bank, 2000. – 24 р. 12. Johnston M. Fighting Systemic Corruption: Social Foundations for Institutional Reform / M. Johnston. – N-Y : Department of Political Science Colgate University Hamilton, 1997. – 34 р. 13. Kaufmann D. Determinants of Corruption / D. Kaufmann, J. Sachs. – Cambridge, MA: Harvard University Press, 1998. 14. Kaufmnann D. Corruption: Some Myths and Facts / D. Kaufmnann. – Foreign Policy (Summer), 1997. – P. 114 – 131. 15. Klitgaard R. International Cooperation Against Corruption / R. Klitgaard. – Finance & Development, March, 1998. – P. 3 – 6. 16. La Palombara J. The Structural aspects of corruption / J. La Palombara. – Institute for Constitutional and Legislative Policy, Social Research, LXI, Budapest, 1994. – P. 325 – 350. 17. La Porta, R. The quality of government / R. La Porta, F. Lopez-de-Silanes, A. Shleifer, R.W. Vishny. – The Journal of Law, Economics, and Organization, 15 (1), 1999. – P. 222 –279. 18. Reinikka R. Fighting Corruption to Improve Schooling: Evidence from a Newspaper Campaign in Uganda / R. Reinikka, J. Swenson // Journal of the European Economic Association. – 2005. – Vol. 3. – № 2 – 3. – P. 259 – 267. 19. Sajo A. Corruption, Clientelism, and the Future of the Constitutional State in Eastern Europe / Sajo A. – East European Constitutional Review, Vol. 7, № 2, 1998. – P. 37 – 48. 20. Swamy A. Gender and corruption / A.Swamy, S. Knack, Y. Lee, O. Azfar. – Journal of Development Economics, 64, 2001. – P. 25 – 55. 21. Tanzi V. Corruption, public investment and growth / V.Tanzi, H. Davoodi. – In The welfare state, public investment and growth, Chap. 11, 1998. 22. Treisman D. Decentralization and Corruption: Why are Federal States Perceived to be More Corrupt / D. Treisman. – Paper prepared for the presentation at the Annual Meeting of the American Political Science Association, Atlanta, University of California, Los Angeles, 1999. 23. Van Rijckeghem C. Corruption and the Role of Temptation: Do Low Wages in the Civil Service Cause Corruption? / C.Van Rijckeghem, B.Weder. – IMF Working Paper 97/7, 1997. 24. Верстюк С. Корупція: визначення, причини появи, вплив на економіку / С. Верстюк // Економіка України. – 2001. – № 3. – C. 66 –75. 25. Визначення корупційних ризиків за запобігання їм у діяльності органів ДПС України: проблеми теорії та практики : монографія / В. В. Ли- сенко, П. І. Заруба, С. І. Федчук, О. С. Задорожний, О. М. Москаленко, В. І. Борисов, В. Я. Настюк, О. В. Сердюк. – К. : Алерта, 2010. – 224 с. 26. Мар- кєєва О. Д. Антикорупційна політика в Україні: про- блеми та перспективи / О. Д. Маркєєва. – Стратегічні пріоритети : науково-аналітичний щокварт. зб. – 2011. – № 2 (19). – C. 150 – 155. 27. Майкл Р. Визначен- ня моделі антикорупційного агенства для України / Р. Майкл. – Transparency International Україна, 2012. – 5 c. 28. Радіца О. А. Теоретичні основи економіч- ної мотивації корупційних проявів як загроза конку- рентному розвитку економіки України / О. А. Радіца // Проблемы развития внешнеэкономических связей и Ю. П. Івашук 47 Економічний вісник Донбасу № 3 (33), 2013 привлечения иностранных инвестиций: региональный аспект : cборник научных трудов. – 2013. – Ч.1. – C. 318 – 321. 29. Смирнов Н. В. Методы оценки кор- рупции и антикоррупционной политики в регионах России : автореф. дисс. на соискание уч. степ. к.э.н. : спец. 08.00.05 / Н. В. Смирнов. –М., 2008. – 29 с. 30. Терещенко И. А. Личность, общество, государ- ство в контексте проблемы борьбы с коррупцией / И. А. Терещенко // Власть. – 2009. – № 3. – C. 88 – 92. 31. Якість економічного зростання : пер з англ. / В. Томас, М. Дайламі, А. Дарешвар та ін. ; наук. ред. пер. О. Кілієвич. – К. : Вид-во Соломії Павличко „Основи”, 2002. – 350 с. Івашук Ю. П. Концептуальні засади розвит- ку державної антикорупційної політики Данна стаття присвячена державній антико- рупційній політиці як механізму мінімізації корупції в економічній системі. Зокрема, з метою вироблення успішної концепції стратегії з попередження корупції виокремлені складові з боротьби з корупцією, а також здійснена систематизація емпіричних даних по окре- мим антикорупційним програмам, що можуть мати важливе значення для вироблення дієвої антико- рупційній політиці в Україні. Ключові слова: корупція, антикорупційна по- літика, антикорупційні програми, антикорупційні агенства. Ивашук Ю. П. Концептуальные основы разви- тия государственной антикоррупционной политики Данная статья посвящена государственной анти- коррупционной политике как механизма минимизации коррупции в экономической системе. В частности с целью выработки успешной концепции стратегии по предупреждению коррупции выделены составляющие по борьбе с коррупцией, а также осуществлена сис- тематизация эмпирических данных по отдельным ан- тикоррупционным программам, которые могут иметь важное значение для выработки действенной антикор- рупционной политике в Украине. Ключевые слова: коррупция, антикоррупционная политика, антикоррупционные программы, антикор- рупционные агентства. Ivashuk Yu. P. Development of the State Anti- Corruption Policy Present article is devoted to a state anti-corruption policy as being a part of minimizing corruption in an economic system. In particular, it is aimed to develop successive strategy to prevent corruption emphasizing components of fight against corruption as well as systemizing empirical data on separate anti-corruption programs, which can be of great value in developing field anti-corruption policy in Ukraine . Key words: Corruption, anti-corruption policy, anti- corruption programs, anti-corruption agencies. Стаття надійшла до редакції 20.05.2013 Прийнято до друку 30.08.2013 Ю. П. Івашук

Концептуальні засади розвитку державної антикорупційної політики

Репозитарії

Схожі ресурси