Влада Російської імперії і Вищі жіночі курси на початку ХХ ст.

Стаття присвячена дослідженню позиції російського самодержавства стосовно організації на початку ХХ ст. Вищих жіночих курсів та осмислення цих спроб суспільством і посадовцями держави, до складу якої входили й дев’ять українських губерній....

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2010
Автор:	Драч, О.О.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут історії України НАН України 2010
Назва видання:	Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.
Теми:	Політичні студії
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/123417
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Влада Російської імперії і Вищі жіночі курси на початку ХХ ст. / О.О. Драч // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.: Зб. наук. пр. — 2010. — Вип. 17. — С. 100-109. — Бібліогр.: 42 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-123417
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1234172017-09-05T03:02:51Z Влада Російської імперії і Вищі жіночі курси на початку ХХ ст. Драч, О.О. Політичні студії Стаття присвячена дослідженню позиції російського самодержавства стосовно організації на початку ХХ ст. Вищих жіночих курсів та осмислення цих спроб суспільством і посадовцями держави, до складу якої входили й дев’ять українських губерній. Статья посвящена исследованию позиции русского самодержавия касательно организации в начале ХХ в. Высших женских курсов и осмысления этих попыток обществом и должностными лицами государства, в состав которого входили и девять украинских губерний. Article describes the position of Russian autocracy to the organization in the early twentieth century. Higher Women's Courses and understanding of these attempts at public offi - cials and state, the part of which were nine Ukrainian provinces. 2010 Article Влада Російської імперії і Вищі жіночі курси на початку ХХ ст. / О.О. Драч // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.: Зб. наук. пр. — 2010. — Вип. 17. — С. 100-109. — Бібліогр.: 42 назв. — укр. 2307-5791 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/123417 321.01396.4(470+571): поч. ХХ ст. uk Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст. Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Політичні студії Політичні студії
spellingShingle	Політичні студії Політичні студії Драч, О.О. Влада Російської імперії і Вищі жіночі курси на початку ХХ ст. Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.
description	Стаття присвячена дослідженню позиції російського самодержавства стосовно організації на початку ХХ ст. Вищих жіночих курсів та осмислення цих спроб суспільством і посадовцями держави, до складу якої входили й дев’ять українських губерній.
format	Article
author	Драч, О.О.
author_facet	Драч, О.О.
author_sort	Драч, О.О.
title	Влада Російської імперії і Вищі жіночі курси на початку ХХ ст.
title_short	Влада Російської імперії і Вищі жіночі курси на початку ХХ ст.
title_full	Влада Російської імперії і Вищі жіночі курси на початку ХХ ст.
title_fullStr	Влада Російської імперії і Вищі жіночі курси на початку ХХ ст.
title_full_unstemmed	Влада Російської імперії і Вищі жіночі курси на початку ХХ ст.
title_sort	влада російської імперії і вищі жіночі курси на початку хх ст.
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2010
topic_facet	Політичні студії
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/123417
citation_txt	Влада Російської імперії і Вищі жіночі курси на початку ХХ ст. / О.О. Драч // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.: Зб. наук. пр. — 2010. — Вип. 17. — С. 100-109. — Бібліогр.: 42 назв. — укр.
series	Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.
work_keys_str_mv	AT dračoo vladarosíjsʹkoíímperíííviŝížínočíkursinapočatkuhhst
first_indexed	2025-07-08T23:37:44Z
last_indexed	2025-07-08T23:37:44Z
_version_	1837123887831187456
fulltext	100 Проблеми історії України XIX–XX ст. Розділ ІІ. ПОЛІТИЧНІ СТУДІЇ УДК 321.01396.4(470+571): поч. ХХ ст. О.О. Драч (м. Черкаси) ВЛАДА РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ І ВИЩІ ЖІНОЧІ КУРСИ на початку ХХ ст. Стаття присвячена дослідженню позиції російського самодержавства стосовно ор- ганізації на початку ХХ ст. Вищих жіночих курсів та осмислення цих спроб суспільством і посадовцями держави, до складу якої входили й дев’ять українських губерній. Статья посвящена исследованию позиции русского самодержавия касательно организации в начале ХХ в. Высших женских курсов и осмысления этих попыток обществом и должностными лицами государства, в состав которого входили и девять украинских губерний. Article describes the position of Russian autocracy to the organization in the early twen- tieth century. Higher Women's Courses and understanding of these attempts at public offi - cials and state, the part of which were nine Ukrainian provinces. Підвищення освітнього рівня населення України, розвиток у ній універ- си тетської освіти висуваються сьогодні до ряду державних пріоритетів. Істо- ричні надбання й суспільна практика переконливо підтверджують важливість ґрунтовних спеціальних знань як запоруки подальшої професіоналізації та соціальної реалізації молоді. В умовах ринкових трансформацій актуальності набувають дослідження з історії розвитку і функціонування вищих навчальних закладів (ВНЗ), зокрема й жіночих. Питання жіночої освіти постійно перебувають у полі зору українських та зарубіжних науковців. Не можна, зокрема, оминути ґрунтовних праць амери- канського вченого Р.Стайса і німецької дослідниці Б.Пієтров-Енкер1. Надзви- чайною активністю у вивченні цієї теми вирізняються сучасні російські на- уковці, що підтверджує низка цікавих праць, присвячених проблемі2. Варто виокремити ґрунтовну працю фахівця з історії вищої школи Російської імперії О.Іванова, теоретичні концепції котрого спираються на широку джерельну ба- зу3. В Україні так само спостерігається зростання інтересу до питань історії жіночої виховання та освіти, що засвідчує низка публікацій у провідних часо- 101 Політичні студії Випуск XVII писах4. Варто відмітити також ґрунтовне дослідження харківського науковця С.Посохова, присвячене висвітленню образів російських університетів у пуб- ліцистиці та історіографії, де він розкриває і погляди сучасників на проблему вищої освіти жіноцтва5. Комплексно вивчено провідні тенденції розвитку ген- дерних студій в Україні ХХ – початку ХХІ ст., у тому числі й аспекти допуску жінок до вищої освіти, в праці Т.Орлової6. Втім, незважаючи на наявність пев- ної літератури з проблеми, на даний час в Україні відсутні ґрунтовні досліджен- ня щодо ставлення влади Російської імперії до вищої освіти жінок, невід’ємну складову якої становили і Вищі жіночі курси (далі ВЖК) Наддніпрянщини. Метою даної статті є дослідження позиції влади Російської імперії щодо організації Вищих жіночих курсів на початку ХХ ст. та осмислення цих спроб соціумом і посадовцями держави, частиною котрої були й дев’ять українських губерній В кінці ХІХ ст. на теренах Росії діяв єдиний вищий жіночий навчальний заклад – Санкт-Петербурзькі ВЖК. Утім неодноразово громадськість звертала- ся до відповідних інстанцій із приводу поновлення діяльності Вищих жіночих курсів у Києві, Казані та Москві (прийом на які припинився 1886 р.) з огляду на масовий від’їзд дівчат на навчання в закордонні університети. З 1895 р. у Казані, Харкові та Одесі при місцевих університетах було дозволено органі- зувати публічні лекції з окремих предметів історико-філологічного і фізико- математичного циклу дисциплін. Як констатували в звітах попечителі навчаль- них округів, основну масу слухачів цих лекцій становили жінки. Найбільше владу, а саме Міністерство внутрішніх справ (МВС), непокоїли діючі у Моск- ві колективні уроки при місцевому Товаристві виховательок та вчительок, де підозри викликали багатолюдні зібрання молодих дівчат без будь-якого обме- ження й контролю7. Попечитель Московського навчального округу Некрасов, коментуючи ситуацію, зазначав, що колективні уроки задовольняли прагнення «слабкої статі» до вищої освіти та їх закриття викличе незадоволення серед батьків слухачок. Мотивуючи це стрімким розширенням учнівського дівчачого контингенту середньої школи, що майже подвоївся, і, керуючись державними інтересами, він визнав бажаним організацію ВЖК у місті8. Підготовча робота зі створення Московських Вищих жіночих курсів виявила упереджене став- лення МВС до будь-яких громадських ініціатив у сфері вищої жіночої освіти. Відверто це відзначено в листуванні з Міністерством народної освіти (МНО) попечитель округу й доповідач із цієї справи на Вченому комітеті, професор С.Ф.Платонов, обговорюючи проект створення організації для надання коштів Московським ВЖК. Останній наголосив на «явній недовірі та бажанні пос- тавити благодійне товариство під посилений нагляд», а тому рекомендував ознайомити Міністерство внутрішніх справ з устроєм Вищих жіночих курсів, функціями їх опікунської ради та правах директора9. Крім того, обговорення засад організації Московських ВЖК на засідан- ні Департаменту промисловості, наук та торгівлі (січень 1900 р.) викликало полеміку з приводу подальших перспектив розвитку вищої жіночої освіти в 102 Проблеми історії України XIX–XX ст. Розділ ІІ. Російській імперії. У виступі один з присутніх висловив незадоволення загаль- ноосвітнім характером Вищих жіночих курсів, що «найменше відповідав ви- могам життя»10. Освітньому відомству держави рекомендували надати цьому типу ВНЗ практичного характеру. Отже, лінія утилітаризму вищої освіти жінок мала серйозних прихильників серед вищої бюрократії. Позиція ж МНО з цьо- го питання була незмінною – «ВЖК не мають завданням задоволення потреб держави в педагогічному персоналі середньої школи».Це є місією спеціальних курсів11. Фактично освітнє відомство Російської імперії відстоювало позицію загальноосвітньої наукової вищої жіночої школи. Крім того, воно констату- вало, що досвід Санкт-Петербурзьких ВЖК продемонстрував й їх практичне значення, оскільки близько 30% випускниць працевлаштувалися у різних нав- чальних закладах. Зміну ставлення до вищої освіти жінок у Російській імперії виявила і пози- ція Державної ради, члени якої спонукальними мотивами їх визнали вдоскона- лення наукових знань та забезпечення засобів до існування, що фактично озна- чало відмову від попередніх виключно політичних аспектів проблеми12. Вона доручила Міністерству народної освіти внести проект Положення про ВЖК на затвердження законодавчої влади. Крім того, остання ухвалила рішення органі- зувати з 1 липня 1900 р. Вищі жіночі курси у Москві на засадах аналогічних до Санкт-Петербурзьких із відповідним фінансуванням їх адміністрації. Інформацію про відновлення ВЖК у місті активізувала київську інтеліген- цію. Навесні 1899 р. група професорів Університету Св. Володимира повідо- мила попечителя відповідного навчального округу про подання проекту стату- ту Вищих жіночих курсів і пояснювальної записки на ім’я міністра народної освіти13. Не гаючи часу, навесні 1900 р. вона звернулася до МВС з проханням затвердити статут Товариства для надання коштів ВЖК у Києві, сподіваючись, очевидно, на відновлення діяльності курсів14. МНО, до котрого за відзивом звернулося Міністерство внутрішніх справ, за усталеною процедурою поці- кавилося думкою попечителя Київського навчального округу із цієї справи. Представник освітнього відомства в регіоні В.Вельяминов-Зернов залишився на позиції достатності середньої освіти для подальшої практичної діяльності дівчат. Він уважав, що вища освіта у реальному житті буде корисною тільки для невеликої частини бажаючих їх представниць, а тому задовольнити запити дівочої юні зможуть столичні Вищі жіночі курси, що мають для цього нау- кові та матеріальні ресурси15. Найбільшою проблемою, на думку попечителя, залишалось існування ВЖК тільки за рахунок плати за навчання, а тому він висловив побоювання щодо штучного залучення курсисток заради фінансової стабільності закладу. Додавалися і вже традиційні зауваження щодо несвоєчас- ності відновлення Вищих жіночих курсів через непевні настрої студентства та можливість проникнення небезпечних елементів у середовище слухачів. Попечитель Київського навчального округу попередив Міністерство народної освіти про обережність при відкритті ВЖК у провінційних університетських центрах16. Розгляд прохання киян В.Вельяминов-Зернов підсумував власною 103 Політичні студії Випуск XVII резолюцією «Клопотання про дозвіл відновлення прийому слухачок на ВЖК не підлягає задоволенню» й направив її до МНО17. Прикметно, що ця резолюція визначила позицію міністра народної освіти з питання розширення діяльності Вищих жіночих курсів. Коментуючи в листі до МВС передчасність затверд- ження статуту та організації Товариства для надання коштів ВЖК у Києві, Бо- голєпов наголосив, що МНО обмежилося відкриттям вищого жіночого закладу в Москві, а подальші дії в цьому напрямку пов’язав з досвідом функціонування Вищих жіночих курсів в столицях18. Проте наполегливість киян не зменшилась. Уже навесні 1903 р. професори Університету Св. Володимира клопотали про затвердження розробленого ними положення про ВЖК і дозвіл поновити з 1903-1904 академічного року діяльність даного навчального закладу19. Новий попечитель Київського навчального окру- гу В.Бєляєв, співчуваючи справі, повністю підтримав прохання вчених і заявив Міністерству народної освіти, що матеріальний аспект проектованих у місті Ви- щих жіночих курсів повністю забезпечений. Визначаючи позицію освітнього відомства з даного питання, в міністерстві констатували недостатність закладів вищої жіночої освіти, що переконливо довів значний наплив юні на діючі ВЖК у столицях та відмови багатьом у прийомі. З огляду на це в МНО погоджувалися зі своєчасністю відновлення діяльності Вищих жіночих курсів у Києві20. Відпала й перешкода з боку попечителя навчального округу, який підтримав відповідне клопотання. Втім, під час обговорення питання на вченому комітеті Міністерства народної освіти бюрократи, апелюючи до досвіду Санкт-Петербурзьких ВЖК, утримання котрих становило до 180 000 руб. на рік, віднайшли зачіпку в недо- статності коштів, зазначених у поданні київських професорів (до 90 000 руб.) для функціонування вищого навчального закладу21. Витяг із засідання Вченого комітету МНО від 20 серпня 1903 р., де було ґрунтовно проаналізувано подані з Києва проекти, рекомендував доопрацювати установчі документи на зразок тимчасового положення Санкт-Петербурзьких Вищих жіночих курсів (1889 р.). Оскільки не було прямої відмови в організації ВЖК у Києві, то ініціативна група професорів Університету Св. Володимира не полишала надії на відновлен- ня закладу, активно вдосконалюючи проект Положення. Знаючи про поширену серед вищих урядовців прихильність до прикладного напрямку вищої освіти і прагнучи розширити можливості подальшої життєвої реалізації випускниць в умовах зростання попиту на ринку праці на фахівців сільськогосподарської, торговельної та кредитної справи, науковці запропонували додатково відкрити комерційне й агрономічне відділення на Вищих жіночих курсах22. Додавала наснаги ініціаторам і підтримка Київського купецького товариства, що заяви- ло про готовність при організації комерційного відділення виділити для нього 2500 руб. Украй важливою виявилася дієва допомога попечителя навчального округу В.Бєляєва, який стояв на позиції небажаності затримки з відкриттям ВЖК, що постійно підкреслював у листах до Міністерства народної освіти. Наполегливість киян підштовхнула МНО до дій. Воно почало консуль- туватися з МВС щодо можливості відкриття з 1904–1905 академічного року 104 Проблеми історії України XIX–XX ст. Розділ ІІ. ВЖК у Києві. Листування обох установ розкриває ставлення вищої освітнь- ої інстанції Російської імперії до наукової освіти жінок. Вперше в риториці Міністерства народної освіти прагнення їх до вищої освіти визнали таким, що заслуговує з боку уряду всілякого сприяння. Втім, спонукальним мотивом до такої позиції стало не бажання зробити це одним з напрямків продуманої державної політики, а швидше реакцією на ситуацію в країні – не допустити концентрації учнівської молоді виключно у столицях та від’їзду на навчання за кордон в умовах суттєвого зростання прагнень дівчат до наукових знань. Вихід з ситуації міністерство вбачало у регулюванні доступу жінок до такого важливого соціального ресурсу як вища освіта шляхом організації в Києві й деяких університетських містах Вищих жіночих курсів під пильним урядовим контролем23. При цьому розрахунок професорів Університету Св. Володимира підтвердився: у МНО симпатизували відновленню ВЖК із прикладними відді- леннями. Міністр народної освіти Зенгер відверто вказав силовому відомству, що клопотання київських вчених заслуговує уваги та задоволення. Далі справа щодо Київських Вищих жіночих курсів просувалася у встановленому порядку: чекали відзиву Міністерства внутрішніх справ, котре обов’язково враховува- ло думку свого представника в регіоні. Можна констатувати, що саме позиція київського, подільського та волинського генерал-губернатора М.Клейгельса ви- рішила долю клопотання. Останній відкриття ВЖК у Києві вважав доцільним відкласти через неспокій студентської молоді, що посилиться зі створенням нового ВНЗ24. Отже, як бачимо, він чітко наслідував лінію своїх попередників на посаді й упереджено ставився до слухачок вищої школи, жодним чином не сумніваючись, що міська поліція, сил котрої бракувало, з ними буде мати тільки зайвий клопіт та додаткове напруження. Міністр внутрішніх справ В.Фон-Плеве повністю поділяв погляди генерал-ад’ютанта М.Клейгельса у цій справі25. У непростій ситуації опинилося освітнє відомство, що певною мірою ба- жало дати вихід громадським ініціативам, але його керівник жодним чином не збирався нести відповідальність за порушення спокою та порядку в державі. З огляду на це 30 червня 1904 р. департамент Міністерства народної освіти конфіденційним листом № 532 повідомив попечителя Київського навчального округу, що за відзивом МВС, який ґрунтувався на висновку київського, поділь- ського і волинського генерал-губернатора, визнано несвоєчасним відкриття ВЖК у Києві26. Водночас уважний погляд на суспільство та народ Російської імперії на по- чатку ХХ ст. давав розуміння, за словами професора В.Вернадського, що звідти піднімалася така хвиля до вищої освіти, таке усвідомлення просвітництва, котра не могла бути зупинена ніякими зусиллями невігласів27. Це виявилося, зокре- ма, під час відвідання новим міністром народної освіти, генерал-лейтенантом В.Г.Глазовим Києва та Харкова, в яких депутації звернулися з проханням про відкриття Вищих жіночих курсів. Підтримали останнє і місцеві професорські корпорації. На його захист виступило й московське інтелігентне жіноцтво. Міністр підкреслив, що особисто не ворог жіночій освіті, але існуючі курси, 105 Політичні студії Випуск XVII за винятком медичних, погано зарекомендували себе, а тому клопотання про їх відкриття не користуються співчуттям у МНО. Він порекомендував звернутися до Варшави, де при одній з гімназій відкриті курси з підготовки вчительок та ознайомитися з їх досвідом. Крім того, міністр визнав за доцільне обговорити питання підготовки жінок до викладацької діяльності в спеціальній комісії під головуванням його товариша С.Лук’янова, при цьому він не приховував, що надавав перевагу медичним, а не загальноосвітнім жіночим курсам28. Отже, питання подальшого розвитку вищої жіночої освіти остаточно на державно- му рівні не було вирішено. Крім того, як можна зрозуміти, особиста позиція керівника освітнього відомства з питання ставала вирішальною для реалізації проектів у сфері наукової освіти «слабкої статі». Засідання комісії під головуванням С.Лук’янова навесні 1905 р. були при- свячені обговоренню злободенного питання − раціонального типу вищого жі- ночого навчального закладу. У петиціях з Києва, Казані й Харкова громадсь- кість наполягала на відкритті саме ВЖК як таких, що найбільше відповідали потребам часу і бажанням суспільства. Міністерство народної освіти надавало перевагу організації жіночих педагогічних курсів через брак осіб з вищою від- повідною педагогічною освітою. Втім, після тривалих дебатів більшість членів комісії висловилися за доцільність піти назустріч суспільству та підтримали рі- шення відкрити Вищі жіночі курси. Крім того, враховуючи потреби часу, вони схвалили й організацію спеціальних відділень на них. Це рішення вплинуло і на позицію ради професорів Санкт-Петербурзьких ВЖК, члени якої в квітні 1905 р. після тривалого обговорення дійшли висновку про необхідність докорінного перегляду діючого Положення про Вищі жіночі кур- си, для чого обрали спеціальну комісію. За височайше затвердженим рішенням Де- ржавної ради, МНО мало розробити та затвердити загальне положення про ВЖК. Але освітнє відомство відклало це питання, а отже, й відкриття Вищих жіночих курсів, до з’ясування основ реформування ВНЗ держави, про що і проінформувало відповідних попечителів29. Отже, як виявив аналіз документів, не підтверджується висновок російського дослідника О.Іванова, котрий відмови 1903, 1904, 1905 рр. на організацію ВЖК у Києві за аналогією 1900 р. пов’язав з негативним ставлен- ням попечителя навчального округу до вищої освіти жіноцтва30. Весь 1904–1905 навчальний рік минув у безперервних «студентських іс- торіях», причому в січні та лютому 1905 р. повсюдно відбувалися грандіоз- ні сходки, що викликали загальне припинення занять і поновлення їх тільки восени31. 17 вересня 1905 р. на ВЖК було поширено дію височайшого указу від 27 серпня 1905 р. про університетську автономію. За керівництва Мініс- терством народної освіти І.Толстого перерву в роботі ВНЗ країни використали для розробки радами університетів нового статуту останніх. Крім того, відбу- лися кілька нарад представників вищих навчальних закладів, де вільно обрані колегами представники професури підкреслили бажаність того, щоб ВНЗ не стільки обслуговували практичні цілі, скільки стали розплідниками знання й розвивали науку, рухаючи її вперед. Поряд із науково-теоретичною школою 106 Проблеми історії України XIX–XX ст. Розділ ІІ. було визнано, що мала існувати утилітарно-практична й змішувати ці два типи вищої освіти недоречно. Разом з активізацією революційного руху у вищій школі почалося надзви- чайне пожвавлення. Багато професорів з припиненням лекцій у державних ВНЗ охоче погодилися взяти участь в організації приватних курсів. Варто зауважи- ти, що на початку ХХ ст. до МНО надходили численні клопотання як громад, так й окремих осіб про дозвіл на відкриття приватних Вищих жіночих курсів. Утілення їх у життя потребувало складної законодавчої процедури чи Висо- чайшого дозволу у кожному окремому випадку за всепідданійшою доповіддю міністра народної освіти, що в умовах традиційної обачності та обережності сановних бюрократів призводило до затягування справи. Проте під час загос- трення суспільно-політичної ситуації у Російській імперії в 1905 р. слід було віднайти більш гнучку і просту форму задоволення подібних клопотань, тим більше, що бюджет більшості проектованих курсів базувався, головним чином, на зборах коштів за слухання лекцій. Керівник освітнього відомства І.Толстой подав запит щодо надання мініс- тру права дозволу на організацію приватних загальноосвітніх та професійних курсів з програмами вище середньої школи. 3 грудня 1905 р. він його отримав. Так було покладено початок упорядкованому процесу створення системи не- державних ВНЗ, серед котрих більшість виявилася жіночими. Саме у такий спосіб з грудня 1905 р. по січень 1913 р. надано понад 30 відповідних дозволів. Хоча не всі вони були використані, але саме протягом цих років у державі від- крито в 5 разів більше ВЖК, ніж за попередні 40 років. Можна констатувати, що у справі розширення мережі вищої жіночої освіти під тиском «буремних подій» уряд пішов назустріч суспільству. Загальна атмосфера демократизації й лібералізації, що панувала в країні у 1905 р., була відчутна навіть на засіданнях ученого комітету Міністерства на- родної освіти. Так, під час розгляду клопотання професора М.Довнара-Заполь- ського 14 листопада 1905 р. про дозвіл відкрити в Києві жіночі загальноосвітні курси, доповідач по справі І.Холодняк кваліфікував їх проект як систематизо- вані лекції з предметів історико-мовної групи. Головуючий визнав за доцільне доопрацювати навчальний план32. Водночас, учений комітет підтримав його думку щодо відсутності перешкод до відкриття закладу. Сам же М.Довнар-За- польський виявив неабияке хвилювання під час очікування вердикту з МНО і, намагаючись нагадати про своє клопотання, надіслав кілька листів та телег- рам із проханням прискорити відповідь33. Можна констатувати, що навчальний проект професора одним із найперших відчув на собі дію нової спрощеної про- цедури отримання дозволу Міністерства народної освіти, про що листом від 10 грудня 1905 р. його повідомив І.Толстой. Але недоброзичливці розширення ме- режі вищої жіночої освіти залишалися. На ім’я міністра продовжували надхо- дити анонімні листи. В одному з них відверто вказувалось, що курси, відкриті приватними особами, не можуть бути осередками науки; тільки серйозність вимог позбавить їх від напливу зайвих елементів34. 107 Політичні студії Випуск XVII За керівництва МНО І.Толстого, котрий особисто й два його товариши (за- ступники) співчували розширенню освітніх прагнень населення, у міністерстві зважили на наполегливість і повторюваність клопотань з Києва, Казані та Хар- кова щодо відкриття ВЖК і, керуючись височайшим повелінням від 3 грудня 1905 р., взимку 1906 р. розпочали підготовчу роботу щодо відновлення Вищих жіночих курсів. Найперше поцікавилися в попечителів навчальних округів ба- жанням попередньої адміністрації продовжити діяльність по впровадженню ВЖК, а також наявністю коштів та відповідного Положення35. Ознакою спри- ятливого ставлення для вищої жіночої освіти цього відомства держави стала відсутність перешкод до організації нових навчальних закладів. Саме про це повідомив директор департаменту МНО листом від 23 вересня 1908 р. зокре- ма голову правління Донського товариства сприяння жіночій освіті, зазначив- ши про відсутність будь-яких перешкод до відкриття ВЖК за умови внесення змін у Положення36. Крім того, міністерство не заперечувало проти організа- ції в Києві курсів професора В.Перетца як самостійного навчального закладу за прикладом діючих у Казані, Одесі та Києві ВЖК. Воно не погоджувалося лише на їх створення на базі загальноосвітніх курсів М.Довнара-Запольсько- го37. Цікаво, що позиція попечителя Київського навчального округу з даного питання, як свідчать документи, була більш непоступлива. Дії професорів, котрі викладали на курсах М.Довнара-Запольського й виявили бажання стати колективним засновником навчального закладу, він кваліфікував як недоцільні, вважаючи, що в місті достатньо ВЖК для задоволення освітніх запитів жіноц- тва38. У такій ситуації міністерство, передаючи попечителю право остаточно- го рішення справи і не бажаючи конфронтації, навело кілька контраргументів щодо висловлених начальником округу побоювань та висловило впевненість щодо його виваженого рішення відповідно до інтересів освіти та дійсних пот- реб суспільства39. Проте в практиці були наявні й випадки розбіжностей думок керівництва МНО та попечителів. Як виявив О.Іванов, всупереч негативному відгуку останнього, у Варшаві у вересні 1906 р. відкрито Жіночі історико-літе- ратурні курси Н.Нагурної40. Аналогічна ситуація склалася і під час організації Петербурзьких жіночих політехнічних курсів. Але загалом співчуття попечителя навчального округу до освітніх проек- тів ставало запорукою їх успішної реалізації. Переконливо це засвідчив до- свід Варшавських ВЖК. Сприяло справі наукової жіночої освіти те, що всі організаційні клопоти з відкриття курсів перед вищою адміністрацією взяв на себе ректор місцевого університету. Каталізатором подій стало співчуття ідеї організації ВЖК попечителя Варшавського навчального округу В.Бєляєва (колишнього керівника Київського округу), завдяки чому клопотання швид- ко рухалося в канцеляріях. У вересні 1909 р. з МНО було отримано дозвіл на відкриття курсів та на тимчасове використання університетських приміщень, чого не було в практиці ВЖК в жодному місті імперії. Така сприятлива позиція освітнього відомства до вищої жіночої освіти зовсім не означала зменшення уваги до неї з боку силових відомств. Конт- 108 Проблеми історії України XIX–XX ст. Розділ ІІ. роль за призначеннями на посади викладачів й адміністрації ВЖК продов- жував здійснюватися за узгодженням з Міністерства внутрішніх справ. Так, київський губернатор у квітні 1909 р. повідомив керівника навчального окру- гу про небажаність затвердження на посаді професора політехнічного інсти- туту В.Бажаєва через його політичну орієнтацію «крайнього відтінку»41. Не зменшувало контролю над ВНЗ й освітнє відомство Російської імперії. Адже студентська молодь являла собою «неспокійний елемент». Зростання мережі ВЖК у державі, що функціонували як приватні заклади, спонукало Міністерс- тво народної освіти до циркулярних рекомендацій попечителям навчальних округів щодо своєчасності представлення звітів про їх діяльність до вищої інстанції. Крім того, освітнє відомство наполягало на ґрунтовності звітних матеріалів та навіть запропонувало мінімальний перелік обов’язкових до ви- світлення питань42. Отже, зволікаючи певний час з вирішенням проблеми вищої жіночої осві- ти, уряд Російської імперії в умовах наполегливості клопотань громадськості, масового від’їзду дівочої молоді до закордонних університетів був змуше- ний реагувати на ситуацію й визначати власну позицію. Можна констатувати, що доволі часто суб’єктивізм попечителів навчальних округів і відповідних міністрів з питання вищої освіти жінок ставав визначальним чинником, котрий безпосередньо впливав на цю справу. Дієвим зовнішнім каталізатором стали політичні події 1905 р., наслідком яких була загальна лібералізація урядового курсу, в тому числі й у напрямку вищої жіночої освіти. МНО продемонструва- ло політику лояльності до організації нових ВЖК у державі. 1 Стайс Р. Женское освободительное движение в России: Феминизм, нигилизм и большевизм, 1860–1930. / Пер. с англ. – М., 2004; Пиетров-Эннкер Б. «Новые люди» России: Развитие женского движения от истоков до Октябрьской революции. / Пер. с нем. – М., 2005. 2 Перова Н. Смолянки, мариинки, павлушки…бестужевки. Из истории женского образования в Санкт-Петербурге. – СПб., 2007; Юкина И. Русский феминизм как вызов современности. – СПб., 2007; Пономарева В.В. Мир русской женщины: воспитание, образование, судьба. XVIII – начало XX века. – 2-е изд. – М., 2008. 3 Иванов А.Е. Высшая школа России в конце ХІХ – начале ХХ века. – М., 1991; «Женский вопрос»” в российских университетах в начале ХХ в. // О благородстве и преимуществе женского пола: из истории женского вопроса в России. Сборник научных трудов. – СПб., 1997; Российское студенческое зарубежье: численность, мотивы миграции, профессиональные ориентиры (к. ХІХ – н. ХХ вв.) // Аlma mater. – 2003. – № 7; Студенческая корпорация России конца ХІХ – начала ХХ века: опыт культурной и политической самоорганизации. – М., 2004. 4 Чуткий А. Професура Університету Св. Володимира і вища жіноча освіта у Києві (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.). // Історичний журнал. – 2005. – № 5; Нижник В.В. Жіноче питання на прикладі вищої освіти у громадсько-політичному житті Російської імперії у другій половині ХІХ ст. // Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. – 2005. – № 5; Добролюбский А. К истории женского высшего образования в Одессе в ХІХ – нач. ХХ вв. // Південний захід. Одесика: Історико-краєзнавчий альманах. – Вип. 7. – О., 2009. 109 Політичні студії Випуск XVII 5 Посохов С.І. Образи університетів Російської імперії другої половини ХІХ – початку ХХ ст. в публіцистиці та історіографії. – Х., 2006. 6 Орлова Т.В. Жінка в історії України (вітчизняна історіографія ХХ – початку ХХІ ст.): Монографія. – К., 2009. 7 Російський державний історичний архів (далі. – РДІА) – Ф.733 – Оп.191 – Спр.1822 – Арк.2, 5–6. 8 Там само – Арк.3 зв. 9 Там само. – Арк.54. 10 Там само. – Арк.64 зв. 11 Там само. – Арк.65. 12 Там само. – Арк.66. 13 Центральний державний історичний архів України, м. Київ (далі ЦДІАК України). – Ф.707 – Оп.151. – Спр.30. – Арк.1. 14 РДІА. – Ф. 733. – Оп. 191. – С.пр.1927. – Арк. 1. 15 ЦДІАК України. – Ф.707. – Оп.151. – Спр.30. – Арк. 2-2 зв. 16 РДІА. – Ф.733. – Оп.191. – Спр.1927. – Арк. 3. 17 ЦДІАК України. – Ф. 707. – Оп.151. – Спр.30. – Арк. 25. 18 ДІА. – Ф733. – Оп.191. – Спр.1927. – Арк. 4. 19 Там само. – Арк.5. 20 Там само. – Арк.17. 21 Там само. –Арк.18. 22 Там само. – Арк.41. 23 Там само. – Арк.56. 24 ЦДІАК України. – Ф.442. – Оп.630. – Спр.225. – Арк.19. 25 РДІА. – Ф.733. – Оп.191. – Спр.1927. – Арк.62. 26 ЦДІАК України. – Ф.707. – Оп.151. – Спр.30. – Арк.36. 27 Вернадский В.И. Академическая жизнь // Вернадский В.И. Публицистические статьи. – М., 1995. – С.167. 28 О высшем женском образовании // Вестник воспитания. – 1904. – № 9. – С.110. 29 ЦДІАК України. – Ф707. –Оп.151. – Спр.30. – Арк.36. 30 Иванов А.Е. Высшая школа России в конце ХІХ – начале ХХ века. – М., 1991. – С.177. 31 Мемуары графа И.И. Толстого. – М., 2002. – С.72. 32 РДІА. – Ф.733. – Оп.153. – Спр.143. –Арк. 151–152. 33 Там само. – Арк.154–160. 34 РДІА. – Ф.922. – Оп.1. – Спр.207. – Арк. 12. 35 ЦДІАК України. – Ф.707. – Оп.151. – Спр.30. – Арк. 60. 36 РДІА. – Ф.733. – Оп.154. – Спр.260. – Арк. 9. 37 Там само. – Арк.13. 38 Там само. – Оп.154. – Спр. 483. – Арк. 121. 39 Там само. – Арк. 13 зв–14. 40 Иванов А.Е. Указ. соч. – М., 1991. – С.178. 41 ЦДІАК України. – Ф. 707. – Оп.81. – Спр. 62 (1913). – Арк. 138. 42 Там само. – Оп.253 (1910). – Спр. 45. ч. 2. – Арк. 326.

Влада Російської імперії і Вищі жіночі курси на початку ХХ ст.

Репозитарії

Схожі ресурси