Періодична преса: цензурна політика Російського уряду (друга половина ХІХ ст.)

В статті розглянуто деякі аспекти цензурної політики уряду Російської імперії щодо періодичних видань протягом другої половини ХІХ ст.

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2010
1. Verfasser:	Савчинський, В.Е.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут історії України НАН України 2010
Schriftenreihe:	Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.
Schlagworte:	Культурні й духовні питання
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/123433
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Періодична преса: цензурна політика Російського уряду (друга половина ХІХ ст.) / В.Е. Савчинський // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.: Зб. наук. пр. — 2010. — Вип. 17. — С. 280-286. — Бібліогр.: 26 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-123433
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1234332017-09-05T03:02:58Z Періодична преса: цензурна політика Російського уряду (друга половина ХІХ ст.) Савчинський, В.Е. Культурні й духовні питання В статті розглянуто деякі аспекти цензурної політики уряду Російської імперії щодо періодичних видань протягом другої половини ХІХ ст. В статье рассмотрены некоторые аспекты цензурной политики правительства Российской империи по отношению к периодическим изданиям на протяжении второй половины ХІХ ст. Іn the article some aspects of the censorship policy of the Government of the Russian empire during the second half of the nineteenth century for periodicals art reviewed. 2010 Article Періодична преса: цензурна політика Російського уряду (друга половина ХІХ ст.) / В.Е. Савчинський // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.: Зб. наук. пр. — 2010. — Вип. 17. — С. 280-286. — Бібліогр.: 26 назв. — укр. 2307-5791 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/123433 94(477) «19» uk Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст. Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Культурні й духовні питання Культурні й духовні питання
spellingShingle	Культурні й духовні питання Культурні й духовні питання Савчинський, В.Е. Періодична преса: цензурна політика Російського уряду (друга половина ХІХ ст.) Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.
description	В статті розглянуто деякі аспекти цензурної політики уряду Російської імперії щодо періодичних видань протягом другої половини ХІХ ст.
format	Article
author	Савчинський, В.Е.
author_facet	Савчинський, В.Е.
author_sort	Савчинський, В.Е.
title	Періодична преса: цензурна політика Російського уряду (друга половина ХІХ ст.)
title_short	Періодична преса: цензурна політика Російського уряду (друга половина ХІХ ст.)
title_full	Періодична преса: цензурна політика Російського уряду (друга половина ХІХ ст.)
title_fullStr	Періодична преса: цензурна політика Російського уряду (друга половина ХІХ ст.)
title_full_unstemmed	Періодична преса: цензурна політика Російського уряду (друга половина ХІХ ст.)
title_sort	періодична преса: цензурна політика російського уряду (друга половина хіх ст.)
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2010
topic_facet	Культурні й духовні питання
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/123433
citation_txt	Періодична преса: цензурна політика Російського уряду (друга половина ХІХ ст.) / В.Е. Савчинський // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.: Зб. наук. пр. — 2010. — Вип. 17. — С. 280-286. — Бібліогр.: 26 назв. — укр.
series	Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.
work_keys_str_mv	AT savčinsʹkijve períodičnapresacenzurnapolítikarosíjsʹkogourâdudrugapolovinahíhst
first_indexed	2025-07-08T23:39:18Z
last_indexed	2025-07-08T23:39:18Z
_version_	1837123987729022976
fulltext	280 Проблеми історії України XIX–XX ст. Розділ VIІ. УДК 94(477) «19» В.Е. Савчинський (м. Севастополь) ПЕРІОДИЧНА ПРЕСА: ЦЕНЗУРНА ПОЛІТИКА РОСІЙСЬКОГО УРЯДУ (ДРУГА ПОЛОВИНА ХІХ ст.) В статті розглянуто деякі аспекти цензурної політики уряду Російської імперії щодо періодичних видань протягом другої половини ХІХ ст. Ключові слова: цензура, цензурна політика, преса, Російська імперія. В статье рассмотрены некоторые аспекты цензурной политики правительства Российской империи по отношению к периодическим изданиям на протяжении вто- рой половины ХІХ ст. Ключевые слова: цензура, цензурная политика, пресса, Российская империя. Іn the article some aspects of the censorship policy of the Government of the Russian empire during the second half of the nineteenth century for periodicals art reviewed. Key words: censorship, censorship politics, Russian empire. Одним з основних гасел ліберальних рухів, котрі, виступаючи за утвер- дження засад демократичного суспільства, намагаються модернізувати сус- пільну дійсність, є проблема вільної преси. Неодноразово питання свободи слова порушувалось у ході європейських революцій ХІХ ст. Адже в умовах нестворених та недосконалих демократичних інститутів модерного суспіль- ства вільна преса мала відігравати ключову роль у формуванні громадянського контролю за владними структурами. В умовах того століття як у Європі, так і в Російській імперії преса була основним джерелом поширення інформації, що зумовлювало її надзвичайний вплив на формування громадської думки. З дру- гої половини ХІХ ст. у країні відбувався стрімкий розвиток журналістики, що супроводжувався кількісним зростанням періодичних видань, на сторінках котрих з’являлися статті з різною тематикою. У цих умовах влада за допомо- гою механізмів цензури намагалася контролювати, спрямовувати, обмежувати різноманітну за змістом та аудиторним спрямуванням інформацію, що подава- лася в цих виданнях. Саме добір методів та механізмів цензурного контролю за пресою становили певну частину інформаційної політики держави. Й у цій іпостасі об’єктивний аналіз сучасних відносин першої та другої в Україні не- можливий без детального розгляду державної політики уряду Російської імпе- рії щодо періодичних видань. Науковою новизною даного дослідження є спроба розглянути деякі аспек- ти цензурної політики самодержавства щодо цих останніх, її втілення через відповідні органи, проаналізувати тематику матеріалів преси, яка викликала 281 Культурні й духовні питання Випуск XVII занепокоєння у влади, і методи діяльності з недопущення їх до широкого за- галу читачів. Аналізу взаємовідносин цензури й преси присвячено праці таких дослід- ників як К.Арсеньєв, М.Лемке, Б.Балуєв, В.Чернуха П.Зайончковський та Г.Жирков1. Однією зі складових реформаторського курсу імператора Олександра II стала цензурна реформа 1865 р., котра започаткувала процес трансформації відповідного відомства в умовах капіталістичної модернізації, пристосування його у відповідності до вимог часу2. Передумовою запровадження згаданої реформи у Російській імперії став стрімкий розвиток журналістики протягом 50-х рр. ХІХ ст., що характеризу- вався значним зростанням кількості приватних періодичних видань. За дани- ми публіциста К.Арсеньєва, в останні десять років (1845–1855 рр.) царювання Миколи І цензурою було дозволено випуск 6 газет і 19 журналів (серед яких були дитячі, медичні, модні), а вже у перші десять років (1855–1865 рр.) прав- ління Олександра ІІ – 66 газет та 156 журналів. Якщо право висвітлювати по- літичні події за Миколи І мали лише 2 газети, то в наступне десятиліття, хоч і неформально, воно поширилося на всі періодичні видання3. Й тому ситуацію, що склалась у журналістиці протягом 1855–1862 рр. дослідники цензури на- зивають періодом «всеохоплюючої гласності». Історик та державний діяч дру- гої половини ХІХ ст. барон М.Корфа знайшов таке пояснення цьому явищу: «Влада не ставила собі за мету лібералізувати видавничу діяльність, ніяких законодавчих змін у цензурному законодавстві спочатку не передбачалось, але процес лібералізації відбувався стихійно, бо коли в суспільстві виникає потре- ба свободи слова, то ця потреба стає силою, котру неможливо зупинити»4. В цих умовах однією з важливих тем суспільно-політичного життя Росій- ської імперії наприкінці 50-х рр. ХІХ ст. залишалося селянське питання. Воно було ключовою проблемою минулої епохи, а його вирішення мало кардинально вплинути на подальший розвиток країни. Тому центральна влада прагнула не допустити його обговорення у пресі серед широкого загалу. Аби контролювати ситуацію довкола аграрної тематики, уникнути неконтрольованості висвітлен- ня цієї проблеми у пресі, уряд встановив особливі вимоги щодо останнього. Так, у циркулярі від 16 січня 1858 р. цензорам не дозволялося допускати до друку статті, в яких би критично трактувалися розпорядження уряду щодо «се- лянських справ»5. На наше переконання, урядова політика так званої «гласності» в журналісти- ці й літературі впродовж 1855–1862 рр. була «способом випуску пари з самодер- жавного механізму», котрий мав за мету вивільнити громадське невдоволення. Контрольоване урядовим чиновництвом управління цензурою хоча і було мало- ефективним, часто навіть імпульсивним, проте дозволяло реагувати на суспіль- ну температуру, відкриваючи та закриваючи «заслони» для свободи слова. Наступний етап у виробленні цензурної політики Російської імперії щодо періодичних видань пов’язаний із діяльністю міністра внутрішніх справ гра- 282 Проблеми історії України XIX–XX ст. Розділ IV. фа П.Валуєва (1861–1868 рр.), який вніс зміни у відносини влади й преси, за- стосувавши нові форми впливу на громадську свідомість. Зокрема, останній, аби протистояти поширенню невигідної для уряду інформації приватними виданнями, почав засновувати офіційні періодичні. За його безпосередньою участю було розпочато випуск офіційної урядової газети «Северная почта», ре- дактором котрої став відомий тогочасний цензор О. Нікітенко. Цей крок уряду міністр внутрішніх справ обґрунтовував таким чином: «Суть та значення офі- ційної преси полягає перш за все в зменшенні кількості читачів неофіційних видань, а потім спростування завжди тенденційного і майже недобросовісного змісту матеріалів у цих виданнях»6. У цьому ж напрямку, з ініціативи П. Валу- єва, було введено нову цензурну практику, яка передбачала таємне державне субсидування популярних серед населення періодичних видань, котрі пого- джувалися подавати інформацію у вигідному для уряду світлі. Таке сприяння могли отримати не тільки періодичні видання, а й відомі публіцисти7. З 1862 р. з метою формування позитивного міжнародного іміджу імперії Романових, за розпорядженням міністра внутрішніх справ, почала передаватись офіційна ін- формація про події в країні до міжнародних інформаційних агентств, зокрема, лондонського «Рейтер»8. Поряд із забезпеченням непрямого впливу на жур- налістику та пресу уряд намагався одночасно посилити охоронно-поліційні функції цензури, вдаючись на початку 60-х рр. ХІХ ст. до поступової передачі відповідних повноважень від Міністерства народної освіти до Міністерства внутрішніх справ. Цю систему було закріплено новим статутом, затвердженим від 6 квітня 1865 р., відомим в історії журналістики під назвою «Тимчасові правила про цензуру і друк»9. Останній влада презентувала, як такий, що відкривав можливості для біль- шої свободи слова, котрий мав створювати сприятливі умови для видавців та журналістів. Так, перша частина цього закону передбачала можливість, за ба- жанням власників, звільняти від попередньої цензури всі періодичні видання, що існували в обох столицях – Москві й Петербурзі, а також оригінальні твори обсягом не менші ніж 10 друкованих сторінок і твори перекладної літерату- ри – не менше ніж 20 друкованих сторінок. У інших регіонів від попередньої цензури звільнялися лише державні, університетські газети та видання старо- давньої класичної літератури. В другій частині закону зазначалося, що коли у періодичних виданнях або оригінальних творах порушувалися цензурні норми, то автори чи інші відповідальні особи підлягали судовому переслідуванню, а щодо періодичних видань передбачалися ще й адміністративні стягнення. Час- тина третя закону констатувала, що цензура повністю підпорядковувалася Мі- ністерству внутрішніх справ, безпосереднє відання нею належало такому його підрозділу, як Головне управління у справах друку (далі ГУД)10. «Тимчасові правила про цензуру і друк від 6 квітня 1865 р.» вступали в дію з 1 вересня того ж року11. Цей закон також передбачав, що кожні редакція чи власник безцензурного видання, після отримання ним дозволу МВС мало вне- сти завдаток, котрий у разі порушення ним правил конфісковувався. З метою 283 Культурні й духовні питання Випуск XVII контролю за дотриманням норм цензурного законодавства, щоденні та щотиж- неві видання після їхнього опублікування мали передаватися до відповідних комітетів для додаткового перегляду цензором12. Для решти підцензурних періодичних видань процедура залишалася без змін. Так, кожна стаття мала відправлятися на розгляд цензору, який мав пода- ти свій висновок у термін, котрий би не перешкоджав вчасному виходу номера часопису. В журналі реєстрації рукописів поданих до цензурного комітету ро- бився відповідний запис із відміткою про її схвалення чи заборону. Статут ре- гулював тематику періодичних видань. Зокрема, стаття 73 регламентувала по- рядок видання газетних публікацій, що стосувались імператора й членів його родини. Вони мали друкуватись тільки з дозволу міністра імператорського дво- ру. Приватним виданням і видавництвам, зазначалося у статті 74, дозволяло- ся друкування законів та офіційних розпоряджень уряду тільки після їхнього опублікування в офіційних документах Сенату. Також стаття 75 обмежувала свободу слова при висвітленні судових справ, матеріалів досудового слідства, забороняла поширювати особистісні образи тощо13. Порушення цензурного статуту підпадали під дію статей з «Уложення про покарання». Так, друк матеріалу у періодичному виданні без дозволу цензури, який хоч і не містив недозволеного, підлягав штрафу в розмірі 50 руб. за кожний номер чи опубліковану статтю. За видання забороненого цензурою матеріалу редактор перший раз мав сплатити 50 руб. штрафу, другий – 100 руб., третій – 200 руб.14 За нормами ряду статей закону (ст. 1035–1045) суд взагалі міг закрити друкарню чи періодичне видання, якщо у них публікувалися заклики до страйку або зміни державного ладу тощо. В правовому відношенні зміст та тематика статей періодичних видань, окрім цензурного статуту, регулювались ще й циркулярами ГУД, розпорядженнями міністра внутрішніх справ, постановами генерал-губернаторів. У кожного цензурного комітету чи окремого його представника для керівництва в роботі знаходився «Список распоряжений г. министра внутренних дел, объявлённых редакциям газет на основании ст.140 уст. о цензуре и печати и сохраняющих обязательною силу», котрий включав розпорядження з 1876 по 1897 рр.15 Згадана стаття статуту була спрямована проти недопущення опублікування статей у періодичних виданнях так званого «шкідливого змісту»16. Водночас суспільно-політичне життя імперії характеризувалося наростанням активності антисамодержавних терористичних сил; у відповідь уряд вдався до посилення репресивних цензурних заходів. «Тимчасові правила в справах цензури та друку 1865 р.» поступово доповнювалися ще рядом нормативно-правових актів. Так, згідно з постановою Ради міністрів від 13 червня 1867 р., аби надрукувати матеріали й звіти дворянських, земських, міських зборів, необхідно було отримати дозвіл губернського начальства. Новий закон від 14 червня 1868 р. давав право міністру внутрішніх справ призупиняти на деякий час роздрібний продаж періодичних видань, які грубо порушували норми цензури. А за законом від 6 липня 1872 р. за опублікування статті без відповідного дозволу 284 Проблеми історії України XIX–XX ст. Розділ IV. міністр внутрішніх справ міг накласти арешт на тираж видання або взагалі закрити його. Законами від 30 січня 1870 р. і 4 лютого 1875 р. журналістам заборонялося висвітлювати в періодичній пресі матеріали судових процесів17. Ведучи боротьбу з революційно-терористичними організаціями, МВС протягом 1879–1882 рр. випустило ряд розпоряджень, котрим заборонило висвітлювати матеріали судових засідань, де розглядалися справи, пов’язані з політичними злочинами (20 січня 1879 р.), згодом – повідомляти про політичні арешти та хід слідства у цих справах (18 січня 1880 р.), й, нарешті, публікувати взагалі будь- які відомості про політичні злочини (29 вересня 1882 р.)18. Загибель імператора Олександра ІІ внаслідок терористичного акту сколих- нула суспільну свідомість. Уряд вдався до так званої «політики затискання га- йок», котра в першу чергу торкнулася свободи слова і преси. Так, у 1881 р. ГУД розповсюдив циркуляр, яким наказав цензорам не пропускати статей, котрі навіть побіжно натякають на необхідність зміни існуючого державного ладу, недостатність патріотизму у вищих верствах суспільства та їх байду- жість до інтересів народу19. Особливого значення в той період набував закон від 14 серпня 1881р., який надавав право генерал-губернаторам у разі оголо- шення надзвичайного стану в губернії чи повіті закривати всі газети й жур- нали20. У 1881–1882 рр. вийшов ряд розпоряджень ГУД про боротьбу з роз- повсюдженням чуток і відомостей стосовно селянського землекористування й землеволодіння, життя селян після реформи21. Розпорядженнями 1881, 1882 і 1898 рр. МВС і ГУД заборонили друк статей у журналах і газетах, котрі торка- лися питань, пов’язаних з університетським життям, а саме заворушеннями в середовищі студентів, покараннями їх та внутрішніми порядками як світських, так і духовних навчальних закладів22. Зважаючи на суспільно-політичну обстановку в імперії уряд намагався контролювати не тільки соціально-політичну тематику статей у пресі, а й втру- чався в зміст гуморесок. Зокрема у квітні 1885 р. було розповсюджено цир- куляр ГУД, котрий вказував цензорам про необхідність звернення особливої уваги на гумористичні публікації й анекдоти, оскільки в них можуть міститись образливі речі стосовно конкретних службовців та чиновників узагалі. В умовах загострення робітничого питання на початку 1890-х рр. з’явилися циркуляри, котрі заборонили вміщувати будь-які матеріали про зарплату робіт- ників, конфлікти останніх з роботодавцем, а тим більше про їх виступи23. Результатами посилення цензурних норм і пильності відповідних органів, як зазначав П.Зайончковський, за порушення законодавства протягом 1881– 1894 рр. періодичні видання зазнали 174 адміністративних стягнень (за перші 7 років – 104, за інші – 70), 15 їх узагалі припинили своє існування24. У полі зору цензури завжди знаходилося зокрема національне питання. Після проголошення заборон на українське книговидання Валуєвським цир- куляром та Емським указом необхідно було ліквідувати й дискусії стосовно мовного питання. Це завдання реалізовувалося циркуляром ГУД від 24 лютого 1881 р., котрий містив такі настанови цензорам: «Не дозволять к напечатанию 285 Культурні й духовні питання Випуск XVII статей пропагандирующих мысль о чествовании поэта Шевченко и говорящих о необходимости введения малорусского наречия в церковной проповеди, шко- ле и вообще относится с особой внимательностью к статьям о малорусском наречии»25. Подібного спрямування був також циркуляр ГУД від 15 берез- ня 1898 р., розісланий відповідним комітетам й окремим цензорам. У ньому останнім рекомендувалося проявляти особливу уважність до статей та створів в яких йшлося про ювілей польського поета А.Міцкевича і не допускати до опублікуванні ті рукописи та гранки статей, де цій події надавалося політично- го й національного забарвлення26. Таким чином, протягом другої половини ХІХ ст. влада Російської імперії, реагуючи на загострення ситуації, вибудовувала відповідним чином цензу- ру, обмежуючи появу у пресі статей, де б не те щоб критикувалася тогочас- на соціально-політична дійсність, а й просто описувалися гострі проблеми. В умовах прискореного розвитку журналістики, створення нових періодичних видань уряд імперії вдосконалював цензурне законодавство, доповнюючи його окремими розпорядженнями. Ці заходи дозволяли йому контролювати інфор- маційні потоки, впливати на суспільну думку та стримувати поширення і розго- лос негативних соціально-економічних, політичних, культурних й особистісно- побутових аспектів з життя Російської імперії другої половини ХІХ ст. 1 Арсеньев К. Законодательство о печати. – СПб., 1903. – 264с.; Лемке М. Эпоха цензурных реформ 1859–1965 годов. – СПб., 1904. – 515с.; Балуев Б. Политическая реакция 80-х гг. ХІХ в. и русская журналистика. – М., 1971. – 254 с.; Чернуха В. Правительственная политика в области печати: 60-70-е годы ХІХ века. – Л., 1989. – 205 с.; Зайончковский П. Российское самодержавие в конце ХIХ века. – М., 1970. – 444 с.; Жирков Г. История цензуры в России ХІХ – ХХ вв. – М., 2001. – 368 с. 2 Арсеньев К. Указ. соч. – С.102. 3 Там же. – С.2. 4 Лемке М. Указ. соч. – С-Пб., 1904. – С.11. 5 Жирков Г. Указ. соч. – М., 2001. – С.108. 6 Чернуха В. Указ. соч. – Л., 1989. – С.42. 7 Жирков Г. Указ. соч. – С.131. 8 Чернуха В. Указ. соч. − С.42. 9 Лемке М. Указ. соч. – С.391–392. 10 Полный свод законов Российской империи. Книга 2 Т.VIII–ХVI. – СПб., 1911. – 4679 с. 11 Лемке М. Указ. соч. – С.391–392. 12 Там же. – С.393. 13 Полный свод законов Российской империи. – С.3347. 14 Там же. – С.3686–3687. 15 Центральний державний історичний архів України м. Києва (Далі – ЦДІАК) – Ф.294. – Оп.1. – Спр.4а – Арк.178–179. 16 Полный свод законов Российской империи. – С.3350. 17 Чернуха В. Указ. соч. – С.78–79. 18 ЦДІАК – Ф.294 – Оп.1. – Спр.4а. – Арк.178–179. 19 Там же. – Арк.120. 20 Балуев Б. Указ. соч. – С.35–36. 286 Проблеми історії України XIX–XX ст. Розділ IV. 21 ЦДІАК – Ф.294 – Оп.1. – Спр.4а. – Арк.136. 22 Там же. – Арк.178–179. 23 Там же. – Арк.179. 24 Зайончковский П. Указ. соч. – С. 280–281. 25 ЦДІАК. – Ф.293. – Оп.1. – Спр.552. – Арк.292. 26 ЦДІАК – Ф.294. – Оп.1 – Спр.4а. – Арк.89.

Періодична преса: цензурна політика Російського уряду (друга половина ХІХ ст.)

Institution

Ähnliche Einträge