Австро-Угорська політика в Галичині періоду Першої світової війни: штрихи до аналізу української історіографії

У статті аналізується ступінь вивчення й висвітлення окремих проблем політики й діяльності австро-угорської влади в Галичині 1914–1918 років в українській історіографії. Особливий акцент зроблено автором на здобутках і завданнях сучасної вітчизняної історичної науки в цій проблематиці....

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2010
Автор:	Великочий, В.С.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут історії України НАН України 2010
Назва видання:	Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.
Теми:	Історіографічні дослідження
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/123439
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Австро-Угорська політика в Галичині періоду Першої світової війни: штрихи до аналізу української історіографії / В.С. Великочий // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.: Зб. наук. пр. — 2010. — Вип. 17. — С. 373-389. — Бібліогр.: 63 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-123439
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1234392017-09-05T03:02:59Z Австро-Угорська політика в Галичині періоду Першої світової війни: штрихи до аналізу української історіографії Великочий, В.С. Історіографічні дослідження У статті аналізується ступінь вивчення й висвітлення окремих проблем політики й діяльності австро-угорської влади в Галичині 1914–1918 років в українській історіографії. Особливий акцент зроблено автором на здобутках і завданнях сучасної вітчизняної історичної науки в цій проблематиці. В статье анализируется степень изучения и освещения отдельных проблем политики и деятельности австро-венгерских властей в Галиции 1914–1918 годов в украинской историографии. Особенный акцент сделан автором на достижениях и задачах современной отечественной исторической науки в этой проблематике. In the article is given a short to analyse the degree of study the separate problems of policy and activity of Astor – Hungary power in Galichina in 1914–1918 years in Ukrainian historiography. The special accent is done on achievements and tasks of modern Ukrainian historical science in this sphere. 2010 Article Австро-Угорська політика в Галичині періоду Першої світової війни: штрихи до аналізу української історіографії / В.С. Великочий // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.: Зб. наук. пр. — 2010. — Вип. 17. — С. 373-389. — Бібліогр.: 63 назв. — укр. 2307-5791 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/123439 930.1:94(477.83/.86) «1914-1918» uk Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст. Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Історіографічні дослідження Історіографічні дослідження
spellingShingle	Історіографічні дослідження Історіографічні дослідження Великочий, В.С. Австро-Угорська політика в Галичині періоду Першої світової війни: штрихи до аналізу української історіографії Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.
description	У статті аналізується ступінь вивчення й висвітлення окремих проблем політики й діяльності австро-угорської влади в Галичині 1914–1918 років в українській історіографії. Особливий акцент зроблено автором на здобутках і завданнях сучасної вітчизняної історичної науки в цій проблематиці.
format	Article
author	Великочий, В.С.
author_facet	Великочий, В.С.
author_sort	Великочий, В.С.
title	Австро-Угорська політика в Галичині періоду Першої світової війни: штрихи до аналізу української історіографії
title_short	Австро-Угорська політика в Галичині періоду Першої світової війни: штрихи до аналізу української історіографії
title_full	Австро-Угорська політика в Галичині періоду Першої світової війни: штрихи до аналізу української історіографії
title_fullStr	Австро-Угорська політика в Галичині періоду Першої світової війни: штрихи до аналізу української історіографії
title_full_unstemmed	Австро-Угорська політика в Галичині періоду Першої світової війни: штрихи до аналізу української історіографії
title_sort	австро-угорська політика в галичині періоду першої світової війни: штрихи до аналізу української історіографії
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2010
topic_facet	Історіографічні дослідження
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/123439
citation_txt	Австро-Угорська політика в Галичині періоду Першої світової війни: штрихи до аналізу української історіографії / В.С. Великочий // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.: Зб. наук. пр. — 2010. — Вип. 17. — С. 373-389. — Бібліогр.: 63 назв. — укр.
series	Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.
work_keys_str_mv	AT velikočijvs avstrougorsʹkapolítikavgaličiníperíoduperšoísvítovoívíjništrihidoanalízuukraínsʹkoíístoríografíí
first_indexed	2025-07-08T23:39:56Z
last_indexed	2025-07-08T23:39:56Z
_version_	1837124026181353472
fulltext	373 Проблеми історії України XIX–XX ст. Розділ VI. ІСТОРІОГРАФІЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ УДК 930.1:94(477.83/.86) «1914-1918» В.С. Великочий (м. Івано-Франківськ) АВСТРО-УГОРСЬКА ПОЛІТИКА В ГАЛИЧИНІ ПЕРІОДУ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ: ШТРИХИ ДО АНАЛІЗУ УКРАЇНСЬКОЇ ІСТОРІОГРАФІЇ У статті аналізується ступінь вивчення й висвітлення окремих проблем політики й діяльності австро-угорської влади в Галичині 1914–1918 років в українській історіо- графії. Особливий акцент зроблено автором на здобутках і завданнях сучасної вітчиз- няної історичної науки в цій проблематиці. В статье анализируется степень изучения и освещения отдельных проблем поли- тики и деятельности австро-венгерских властей в Галиции 1914–1918 годов в украин- ской историографии. Особенный акцент сделан автором на достижениях и задачах современной отечественной исторической науки в этой проблематике. In the article is given a short to analyse the degree of study the separate problems of policy and activity of Astor – Hungary power in Galichina in 1914–1918 years in Ukrainian historiography. The special accent is done on achievements and tasks of modern Ukrainian historical science in this sphere. На тлі бурхливого розвитку вітчизняної історіографії першої половини 1990-х років розгортання досліджень з історії України за доби Першої світової війни, за винятком окремих проблем, істотно поступалося вивченню інших до- леносних подій ХХ ст. Про це красномовно свідчить помічений ученими факт: 1994 р. з нагоди 80-річчя початку війни у центральному фаховому «Українсько- му історичному журналі» не з’явилося жодної присвяченої їй публікації1. Така ситуація зумовлювалася зосередженням зусиль на «викритті фальсифікацій» та ліквідації «білих плям» з «актуальних» проблем історії, що викликали най- більший суспільний резонанс і зацікавленість. Позитивні динамічні зрушення у вивченні Великої війни окреслилися з кінця 90-х років минулого століття. Важливою віхою стало проведення 1998 р. в Києві та Чернівцях представницьких міжнародних наукових кон- ференцій, присвячених цій темі. Опубліковані матеріали показали, що поряд 374 Проблеми історії України XIX–XX ст. Розділ VI. з традиційними підходами окреслюються нові перспективні дослідницькі вектори2. Однією з «найулюбленіших» тем радянської та сучасної історіографії є «Українське питання в політиці воюючих блоків напередодні та в роки Першої світової війни». Вона вже була, як відзначалося, предметом історіографічного аналізу, тому обмежимося кількома узагальненнями, важливими для цієї статті. Дослідження планів ворогуючих держав щодо України має доволі розлогу традицію. Німеччині, а особливо Австро-Угорщині, у цьому відношенні істо- рики завжди приділяли більше уваги, ніж Росії. Важливе уявлення про сучасні тенденції вивчення цієї тематики дають матеріали згаданих конференцій 1998 року, де третина публікацій стосується питань, пов’язаних з причинами та різ- ними зовнішньополітичними аспектами Першої світової війни. Виступи про- відних науковців засвідчили зміщен ня акцентів на висвітлення ролі та місця українського чинника у масштабному військовому зіткненні двох державно- політичних блоків3. З різних позицій вони проводили загалом спільну думку: кожна з ворогуючих сторін розігрувала «українську карту» у своїх інтересах, що реально позначалося на перспективах українських визвольних змагань. Для новочасної історіографії залишаються актуальними наукові висновки відомого радянського історика І.Кулінича, згідно з якими опанування Украї- ни Німеччиною розпочалося задовго до війни у вигляді економічної експансії та колонізації4. У такому ключі витримані й деякі сучасні дослідження5. Це ж стосується вивчення планів різних німецьких правлячих кіл щодо повоєнного устрою Європи та України, в якій вони вбачали васально залежну державу задля використання її економічних ресурсів6. У працях С.Трояна розглядаються про- екти створення «Міттельєвропи» («Серединної Європи»), в основі яких лежала експансіоністська ідея встановлення німецького панування на європейському континенті. Автор показав, що задля перешкоджання їхній реалізації держави Антанти підтримували визвольні прагнення народів Австро-Угорщини та їх політичні представництва7. Згадані та інші близькі до них за тематикою праці засвідчують тяглість і по- ступову модернізацію осмислення політики австро-німецького блоку в «укра- їнському питанні» в роки Великої війни. Помітніші елементи новизни в його вивчення вносять видання, підготовлені на основі австро-німецьких джерел та нових методологічних підходів, зокрема С.Попика, О.Кураєва, О.Семотюка8. Констатуємо підвищення уваги до вивчення українського руху в контек- сті національно-визвольної боротьби слов’янських народів Центральної і Південно-Східної Європи на початку ХХ ст. Автори цієї репрезентативної групи праць обстоюють загалом схожу позицію, згідно з якою війна стала вирішаль- ним етапом, що завершив тривалий процес національно-визвольних змагань, який для багатьох слов’ян ських народів увінчався встановленням державнос- ті – закономірним наслідком їх національних домагань9. У такому контексті з’ясовуються причини та наслідки поразки визвольної боротьби українського народу, тож до перспективних відносимо спеціальні компаративістські дослі- 375 Історіографічні дослідження Випуск XVII дження про національні рухи українців Австро-Угорської і Російської імперій та народів Центральної і Східної Європи наприкінці XIX – на початку ХХ ст., що мали багато спільних і відмінних рис10. Цей вибірковий огляд праць з означеного кола проблем дозволяє зробити такі висновки. По-перше, тема «Українське питання в політиці воюючих дер- жав напередодні та на початку Першої світової війни» відзначається досить ви- соким рівнем дослідженості, тож присвячені їй праці можуть вважатися «при- чинковими», «відправними» при висвітленні політики австро-угорського та російського режимів у Галичині в 1914–1918 рр. По-друге, українськими істо- риками інтенсифікуються спроби не лише показати Україну, зокрема й Галичи- ну, як «об’єкти» чужих імперських інтересів, а й піднести їх до ролі самостій- них повноцінних суб’єктів, здатних вирішувати власні геополітичні інтереси. По-третє, і головне, – спостерігаємо виразне зміщення акцентів на осмислення ролі та впливів різних міжнародних чинників на український національний рух. Цей останній момент вирізняється новизною і принциповою значущістю для сучасної історіографії, загострюючи науковий дискурс стосовно впливів і наслідків Першої світової війни на українські державницькі змагання у най- ширшому розумінні цього базового поняття і явища. Зазначимо, що, попри роз- маїття думок і поглядів, історики загалом поділяють наступну позицію: обидва ворогуючі блоки – як Четверний союз, так і Антанта – не лише виявляли заці- кавленість Україною в плані територіальних придбань, а й прагнули викорис- тати її національний рух для підриву потенціалу один одного. Задля цього вони підтримували (провокували) український національний (сепаратистський) рух. Контроверсійними виглядають оцінки того, як війна позначилася на розгортан- ні українського руху – стимулювала чи гальмувала його11. На сьогодні нагромадився значний масив різножанрових, зокрема й історико-аналітичних, праць про військові дії на території України в період Першої світової війни. Їх аналіз виходить за межі нашої студії, тож зупинимося лише на деяких аспектах, важливих для історіографічного осмислення питань, пов’язаних зі зміною політичних режимів та розвитком суспільно-політичних процесів у Галичині у 1914–1919 рр. Серед публікацій про перебіг бойових акцій на території Галичини, мо- білізаційні плани і ресурси воюючих сторін найбільш вагомими є праці су- часних істориків Б.Андрусишина, В. Бережинського, В.Волковинського, С.Кульчицького, О.Реєнта, О.Сердюка, Н.Сердюк та інших, які акумулюють і доповнюють напрацювання своїх попередників12. Вони визначають часові і територіальні «координати» розгортання українського національного руху, да- ють уявлення про спричинені війною зміни в його потенціалі тощо. Загалом у сучасній українській історіографії продовжує домінувати тради- ційна схема висвітлення військових дій за кампаніями 1914, 1915, 1916, 1917, 1918 рр., яка оновлюється хіба що через «вкраплення» подій, пов’язаних з ді- яльністю національних політичних інституцій та УСС. Подекуди спостеріга- ємо помітнішу модернізацію змістовної наповненості праць, які традиційно 376 Проблеми історії України XIX–XX ст. Розділ VI. відно сяться до військової історії: поряд із бойовими діями як рівноцінні до- слідні проблеми з’ясовуються їх соціальні наслідки, світовідчуття та пережи- вання військовиків і цивільного населення тощо13. У методологічному плані такі розробки наближаються до параметрів історії повсякденності, становлячи значний інтерес для вивчення суспільно-політичного руху. У зв’язку з тим, що два останні роки Першої світової війни не позначи- лися масштабними збройними зіткненнями на території Галичини, приверта- ють увагу публікації, в яких розкривається явище «братання» між галицьки- ми стрільцями та українцями російської армії. Воно стало одним із симптомів якісних змін в українському національному русі, що наповнювався виразним державницьким змістом14. Кожен етап історіографічного процесу про політику російського та австро- угорського режимів у Галичині в 1914–1918 рр. відзначається своєю особли- вою змістовою наповненістю, що загалом, крім радянського періоду, дозволяє говорити про поступальність і тяглість дослідження цієї теми. Одне з чільних місць у ній посідають проблеми австрійських і російських репресій та москво- фільського руху, які здебільшого розглядаються в єдиному контексті. Їх осмис- лення розпочалося знаними істориками та громадсько-політичними діячами, зокрема В.Дорошенком, І.Крип’якевичем, М.Лозинським, С.Томашівським, Л.Цегельським, уже в період Першої світової війни15. Їхнім працям притаманні розгорнута історична аналітика в процесі ретроспективи розвитку Галичини; полемічність при визначенні причин війни і критиці шовіністичної російської літератури; пропагандистська спрямованість задля інформування широкої, зо- крема й зарубіжної, громадськості про сутність «української справи». Загалом слід відзначити, що західноукраїнській історіографії 1920–1930-х років притаманні такі риси, як позитивістська методологія, партійно-політична заангажованість авторів, популяризаторська, виховна, іноді й моралізаторська спрямованість студій тощо. Це повною мірою стосується і мемуарної робо- ти одного з очільників націонал-демократії та українського політичного руху Галичини кінця XIX – початку ХХ ст. К.Левицького16, що органічно поєднала елементи історичної мемуаристики та аналітики. Проблемно-хронологічний виклад подій у ній супроводжується численними документами, а також комен- тарями, які стають детальнішими й цікавішими, коли ідеться про події, що від- бувалися за участю автора. Ця праця істотно вплинула на історіографію не лише завдяки значному фактологічному навантаженню, а й через суб’єктивізм самого К.Левицького, що відбиває позицію австро-українця. Це виразно проявилося у висвітлен- ні проблеми австрійського терору проти українців. Говорячи про концтабір Талергоф, який, за словами автора, став символом воєнного лихоліття, «си- нонімом» «Галицької Голгофи», він усіляко переконує, що там були головно москвофіли і жодного свідомого австрофіла. Винуватцями переслідувань укра- їнців виставляються «хитра», «злобна», «страшна» польська політика й адмі- ністрація. Остання, на думку автора, спільно з москвофілами сфабрикувала 377 Історіографічні дослідження Випуск XVII легенду про «руську зраду» і стала організатором терору. Причетність до нього «нерозумного і невдячного» командування австрійської армії, яке свої поразки на фронті хотіло списати на «зрадників русинів», таким чином відсувається на задній план. Ставлення і роль офіційного Відня у цій справі залишилися нез’ясованими, натомість акцентується на здійснюваній за його участю «ря- тунковій акції» та відбудові Галичини з руїни, на заступництві монарших осіб за знаних русинів тощо17. Невиправдано малопомітними в історіографії історії Галичини доби Пер- шої світової війни залишаються праці І.Карпинця та М.Стахіва, які можна вва- жати чи не єдиними спеціальними публікаціями міжвоєнного періоду, що відо- бражають побутуючі в західноукраїнській історичній думці підходи й уявлення про цю проблему. Науково-популярні праці М.Стахіва18, хоч і позначені ідейною заангажо- ваністю, чітко структуровані та розкривають зовнішні і внутрішні причини воєнної епопеї в Європі й Україні. Автор різко критикує антиукраїнську імпер- ську політику як Росії, так й Австро-Угорщини щодо Галичини. Його роботи «галицького» періоду цікаві й у плані з’ясування подальшої творчої еволюції автора, який у 1950–1970-х роках виступив одним з авторитетних зарубіжних дослідників історії української державності 1917–1920 рр. Творчий здобуток І.Карпинця – фахового історика, з 1935 р. члена комісії нової історії України при НТШ у Львові – дає рідкісну можливість простежи- ти трансформацію національно орієнтованої західноукраїнської історіографії в радянську. Ідеться про дві структурно і тематично взаємопов’язані моно- графії: «Історія західноукраїнських земель в часі Першої світової війни» та «Український народ Австро-Угорщини в часі Першої світової війни»19, на- писані в 1940–1941 рр. Вони мають комплексний науковий характер, ґрунту- ються на ав стрійських, польських, українських історичних й історіографіч- них джерелах. З одного боку, у властивому галицьким українським авторам 1920–1930-х років дусі І.Карпинець показав соціально-економічне і суспільно-політичне ста- новище Галичини, Буковини і Закарпаття передвоєнного періоду. З’ясовуючи причини переслідувань галицьких українців австрійською владою, автор на перше місце поставив діяльність москвофілів: ще перед війною вони готували списки своїх відомих діячів, що на випадок конфлікту мали «знешкоджувати- ся». (До речі, це явище досі не знайшло належного аналізу в українській історі- ографії). Відтак розкривається панорама австрійського терору, який, на думку автора, оминув поляків, оскільки вони підтримували москвофілів20. З іншого боку, в цих працях уже проглядаються риторика і підходи, наві- ювані новою радянською ідеологією. Це проявляється у повторюванні тези про соціальне і національне гноблення «маси українського селянства» «буржуазно- феодальним устроєм» Австро-Угорщини. Наголошується на впливах Лютневої буржуазної революції та «Великої Жовтневої революції» в Росії на пролетаріат Австрії і селянство Галичини тощо21. 378 Проблеми історії України XIX–XX ст. Розділ VI. Дисонансом доробку про українських орієнтованих авторів стали праці москвофілів. Речники останніх у міжвоєнний період витворили свій концепт історії Галичини періоду Першої світової війни. В його основу покладено об- раз «талергофця-мученика», що переслідувався і страждав за ідеали єдності та відданості Росії. Для його пропаганди створили спеціальний Талергофський комітет, який розгорнув цілеспрямовану роботу з ушанування жертв австро- угорських репресій. Його головним здобутком стало видання серійних «Та- лергофських альманахів» (1924, 1925, 1930, 1932)22 – літературно-історичної й мемуарно-документальної пам’ятки, що перетворилася на важливе джерело вивчення австрійського терору проти галицьких українців. Увесь масив мо- сквофільського доробку, згідно з деякими бібліографіями, налічує 355 назв лі- тератури історико-мемуарного, публіцистичного, документального характеру. З них близько 2/3 пов’язані з трагедією Талергофа23. Звернемо увагу на гостру полеміку між москвофільським і проукра їнським таборами, що вибухнула в Галичині у 1930-х роках. Пред ставники першого з них (В.Ваврик, В.Маковський, А.Хиляк та ін.)24 беззастережно маніпулювали цифрами про число австрійських жертв Талергофа та всієї Галичини: дані, як «неповні», коливалися від 3 до 30 тис., а «уточнювати» їх мали «майбутні іс- торики». Українофілам закидали «доноси на своїх братів», членів «Січей» зви- нувачували в кривавих розправах над «кацапами». Розвінчуючи в українських часописах напади талергофських з’їздів на «мазепинський» рух25, М.Андрусяк підготував «Нариси з історії галицького москвофільства» (1935 р., згодом перевидавалися за кордоном і в Україні), де показав витоки й еволюцію цього явища. Ця праця істотно вплинула на історі- ографію українського національного руху Галичини, прищепивши стереотипи сприйняття москвофільства як наскрізь реакційного явища. Від них українські історики почали звільнятися лише в останні роки. Національно зорієнтовані західноукраїнські дослідники міжвоєнного пері- оду, вважаємо, не спромоглися виробити підходи і трактування, які б адекватно, відповідно до суспільної значу щості розкривали різні аспекти історії Галичини за доби Першої світової війни. Це виразно засвідчує репрезентативна «Велика історія України» (1935) М.Голубця. Зосередившись на висвітленні суспільно- політичних процесів та діяльності УСС26, автор набагато менше уваги приді- лив темі «московської окупації» краю, суть якої звів до ліквідації українських установ та арештів і висилки до Сибіру знаних діячів. Про дії австрійської вла- ди, зокрема про терор і репресії супроти українського населення, фактично не згадується. Такий «історичний алгоритм» сприйняло українське зарубіжжя, а інерція його впливу у пострадянській історіографії почала долатися лише в другій половині 1990-х років. Українське зарубіжжя представило весь спектр різножанрових – від історико-мемуарних до історіософських – досліджень з проблеми політичних режимів у Галичині періоду Першої світової війни, хоча вони мають неоднако- ву вартість, по-різному позначилися на історіографічному процесі її осмислен- 379 Історіографічні дослідження Випуск XVII ня. На цей здобуток впливали ідейно-політичні процеси в діаспорному серед- овищі, а також різні науково-методологічні підходи. Ці риси проявилися у студії Д.Долинського (1920)27 – одній з пер ших істо- ричних праць, що вийшла з лона міжвоєнної еміграції, але залишається малові- домою в українській історіографії. Позбавлений «комплексу австрофільства», Д.Долинський розкрив сутність австрійського режиму як такого, що, попри формальні обіцянки, насправді тероризував і піддавав визиску українське на- селення. Ця праця продемонструвала глибоке розуміння українською інтелек- туальною елітою особливостей суспільного становища Галичини за воєнно- революційної доби та її готовність до комплексного вивчення цієї проблеми, спираючись на доступні джерельні матеріали та власні переживання. Важко переоцінити вплив на історіографію досліджуваної теми творчого надбання Д.Дорошенка – одного з чільних діячів Української революції, відтак визнаного лідера наукових осередків українського зарубіжжя. Його праці стали тим компендіумом фактологічного матеріалу та оціночних характеристик, що слугує відправною точкою подальших досліджень з історії Галичини періоду Першої світової війни, великою мірою визначаючи їх контури, а подекуди забезпечуючи і змістову наповнюваність. Історико-мемуарні роботи Д.Дорошенка містять унікальні документи з архіву галицького військового генерал-губернаторства, до якого він мав доступ, обіймаючи посаду комісара Тимчасового уряду в Галичині й Буковині. Після їх появи у вигляді окремих публікацій28 певна частина матеріалів була синтезована в мемуарній праці «Мої спомини про недавнє минуле (1914–1920)»29, яка у структурно-змістовому відношенні стала основою для підготовки відомої «Історії України 1917–1923 рр.». Її перший розділ – «Українство в часі світової війни»30 – можна вважати однією з перших «моделей» політичної історії України, зокрема й Галичини, зазначеного періоду. Як представник державницького напряму української історіографії, Д.До- рошенко все ж визнавав, що ідеї москвофільства поділяла і частина «звичай- них людей». Винуватцями репресій проти українського населення він вважав австро-угорську вояччину, яка таким чином знімала з себе провину за поразку на фронтах. Звідси і метафора про перебування українців «між двох вогнів»: одні (російський царат) мордували їх за «мазепинство», інші (цісарський ре- жим) – за «русофільство». «Найстрашнішою трагедією» війни для українства історик вважає братовбивство, обумовлене перебуванням у складі армій воро- гуючих імперій31. Такий наповнений внутрішнім трагізмом і переживаннями підхід передавався й іншим авторам, посилюючи україноцентризм їхніх праць, але не намагання адекватно відобразити соціальну і національну історію різ- них суспільностей Галичини за тієї драматичної доби. Видається, що українське зарубіжжя не просунулося далі Д.Дорошенка в плані спеціального вивчення політики російського та австрійського режимів у Галичині під час Першої світової війни. Це стосується праць з політичної істо- рії В.Вериги, Т.Гунчака, М.Лозинського, П.Феденка32, І.Лисяка-Рудницького33, 380 Проблеми історії України XIX–XX ст. Розділ VI. І.Нагаєвського34, М.Славінського35. В них діяльність окупаційних влад висвіт- люється лише як загальне тло, передумова розгортання українського національ- ного руху. У в репрезентативній «Історії України» Н.Полонської-Василенко по- дії Першої світової війни взагалі висвітлюється лише на семи сторінках і то на компілятивному рівні (спи раючись на здобуток кількох авторів)36, що зовсім не відповідає їх значущості на загальному полотні історії. Свої особливості мають характер і динаміка відображення австрійського режиму в Галичині в роки Першої світової війни у радянській історіографії. Цю проблему ми висвітлювали як в окремих публікаціях37, так і в комплексній монографічній студії38. На разі констатуємо лише той факт, що у міжвоєнне десятиріччя окреслилися контури й підходи, які значною мірою визначали по- дальше дослідження теми «Україна і Перша світова війна». Остання розгляда- лася як «тло», «передумова», «переддень» Жовтневої революції, що буцімто започаткувала новий етап розвитку людства. Причому, як зазначають О.Реєнт і Б.Янишин, такі під ходи були властиві і західній історіографії, що зумовило другорядність проблеми Першої світової війни як самостійного феномена істо- ричного аналізу39. Означена тенденція має принципове значення, адже йдеться про виведення Росії з кола головних винуватців війни та ідеалізацію її зовніш- ньої політики і військових дій, в тому числі в Галичині. У новітній українській історіографії спостерігаються якісні зрушення в дослі- дженні політики австрійського та російського режимів у Галичині в 1914–1918 рр. Ця проблема, що є тенденцією, стає предметом окремого розгляду в працях з істо- рії України періоду Першої світової війни, зокрема й узагальнюючого характеру40, в історичних синтезах41 та студіях з регіональної істо рії Галичини, Буковини, Во- лині, Закарпаття першої половини ХХ ст.42 тощо. Здобутки і перспективи вивчення зазначеної теми представляють спеціальні дослідження з історії Галичини періоду Першої світової війни, автори яких акумулюють доробок попередників, доповню- ючи його маловідомими документальними матеріалами43. Новітні підходи у вивчені зазначеної проблеми продемонстровані В.Сарбеєм у книзі з відомої серії «Україна крізь віки». Автором досить пропорційно пред- ставлено основні аспекти, що визначають зміст проблеми «Україна в Першій світовій війні». Так, у підрозділі «Україна і українство у політиці воюючих дер- жав» діяльність панівних режимів у Наддніпрянщині та на західноукраїнських землях виправдано розглядається в одному ключі. Втім, важко погодитися з окремими поглядами автора. Так, головні причини і мотиви репресій проти на- селення Галичини він убачає в тому, що австро-угорська влада вважала «своїх» українців за ворогів через їх природне прагнення до возз’єднання з більшою частиною українського народу, яка перебувала під владою Росії. Це ж стосуєть- ся і тверджень про «суцільне» прагнення «трудящого люду» Галичини і Буко- вини до «возз’єднання з Наддніпрянською Україною», тому він «радо зустрічав російських солдатів». Попри деталізацію ролі москвофільства як опори само- державства, зміст його окупаційної політики в Галичині – явища складного, багатогранного, – по суті, звівся до репресій у церковно-релігійній сфері та 381 Історіографічні дослідження Випуск XVII проблеми біженства. До речі, його з’ясування виглядає не зовсім органічним в параграфі з назвою «Воєнні дії на території України»44. Політика чужоземних режимів в Україні, зокрема й Галичині, в 1914– 1918 рр. більш структуровано представлена у «Новітній історії України (1900–2000)». Вона оптимально «вписується» у запропоновану авторами схе- му її висвітлення в означений період, яка передбачає послідовне з’ясування таких аспектів: а) причини і характер війни; б) ставлення до неї різних класів і партій; в) воєнні дії; г) нищення українства; ґ) суспільно-політичні процеси; д) соціально-економічне становище. Всі вони додають окремі нюанси у розкрит- тя становища галицького українства під владою австрійського та російського військово-політичних режимів45. Оригінальне трактування цієї проблеми запропонував Я.Грицак46, обстоюю- чи думку про неможливість проведення чіткого вододілу між Першою світовою війною та революцією в Україні. Спираючись переважно на іноземну літературу, він певною мірою ретранслює науковий досвід іноземних колег у вітчизняний історіографічний простір. Висвітлення головних аспектів Великої війни (полі- тичного, військового, орієнтаційного, соціально-економічного тощо) відбуваєть- ся в єдиному хронологічному контексті. Це супроводжується коментарями, що розкривають їх важливі грані з позицій ретро- і перспективи. «Нариси» Я.Грицака (1996) дають виразне уявлення про зміст і часову дина- міку еволюції державно-політичних режимів 1914–1918 рр. Сильною стороною книги львівського історика є з’ясування логіки взаємовпливів, взаємозумовле- ності імперських інтересів і планів Австро-Угорщини та Росії з їх військовими діями і реалізацією відповідних політичних прожектів на почергово контрольо- ваній території Галичини. З’ясовуючи ґенезу теорії «руської зради», автор роз- криває низку чинників, що зумовлювали австрійський терор (дії москвофілів, перехід галицьких новобранців на бік росіян, «шпигуноманія» тощо), однак се- ред них не зазначає «польський чинник», що, як відомо, висувався на чільне міс- це в міжвоєнній західноукраїнській, а згодом і українській зарубіжній літературі. З іншого боку, поведінку російської адміністрації в окупованій Галичині вчений називає «європейським скандалом». Вони мали «характер тривалої помилки»: русифікація краю покладалася на бездарних, аморальних адміністраторів, тому повністю провалилася, а спричинені російською владою безчинства під час від- ступу її військ викликали хвилю осуду навіть у російському суспільстві. У се- редині 1990-х років книга Я. Грицака стала справжнім проривом у вітчизняній історіографії, хоча вона часто ігнорувалася вченими, зокрема і при висвітленні досліджуваної проблеми. З іншого боку, молодша генерація науковців сповна, часто на межі компіляції, використовує цей доробок. На окрему увагу заслуговує дисертаційна робота О.Мазура з історії Гали- чини в роки Першої світової війни47. Вона ввібрала у себе типові риси «пе- рехідного етапу» пострадянського історієписання, коли, критикуючи «стару» спадщину і дистанціюючись від неї, автори ще не могли запропонувати нового науково-теоретичного осмислення досліджуваних явищ. О.Мазур усіляко про- 382 Проблеми історії України XIX–XX ст. Розділ VI. тиставляє дискримінаційну політику віденського уряду діяльності українських інституцій за відновлення національної державності. Невиправдано стис лий аналіз австрійських репресій в Галичині у роки війни він «компенсує» ґрунтов- ним висвітленням діяльності російських властей у краї. Складною і суперечливою в сучасній історіографії залишається проблема ав- стрійської політики в Галичині у воєнно-революційну добу. Слушними видають- ся зауваження істориків про те, що в політичному середовищі Австро-Угор щини не існувало єдиних підходів до української проблеми: з прихильниками енер- гійних заходів на підтримку галицьких українофілів не погоджувалися кола, які вважали, що цей рух себе вичерпав48. Як правило, розгляд австрійської політики невиправдано зводиться до питання терору проти українського населення. Необхідно відзначити глибокий, виважений підхід до цієї проблеми С.Попика, який переслідування, інтернування українського населення розгля- дає як компонент австрійської політики в «українському питанні». Він дово- дить, що з вини уряду та крайової адміністрації мотивовані превентивні заходи проти москвофілів у перші місяці війни незабаром перетворилися на безконтр- ольний терор проти українців Австрії, який тривав хвилеподібно до травня 1917 р. і ні переслідування українства російською владою, ні заступництво з боку іноземних кіл не змогли його спинити49. При цьому залишаються дискусійними і невирішеними чимало важливих питань. Як у мемуарній, так і науковій літературі зустрічаємо різнобій даних про кількість жертв і постраждалих від австрійських репресій. Одна з причин цього полягає в тому, що ряд сучасних авторів, причому не лише в історичних синтезах, а й у спеціальних узагальнюючих студіях, воліють покликатися на своїх попередників, аніж вдаватися до джерелознавчого аналізу. Сторінками їх праць кочують дані про 36 тис. страчених і приблизно таку ж кількість заги- блих у концтаборах. При цьому зазначається, що репресіям піддавалися лише українці, хоча серед постраждалих були і представники інших національнос- тей50. Деякі науковці продов жують спиратися на твердження В. Осечинсько- го, що жертвами боротьби з масовим шпигунством і диверсіями стали понад 60 тис. осіб, а ще 100 тис. померло у таборах51. Значна частина сучасних дослідників, до якої відносимо і себе, помірко- ваніші у визначенні таких даних або взагалі висловлюють скептицизм з цьо- го приводу. Так, історик О.Мазур, корегуючи думки попередників, на основі власних підрахунків доводить, що у Талергофі перебувало близько 7 тис. осіб з Галичини й понад 1 тис. – з інших країв52. На думку С.Попика, кількість не- винно страчених українців не піддається підрахунку, хоча наблизити науковців до істини можуть такі джерела, як написи на могильній плиті, встановленій після війни на талергофському цвинтарі, про загибель 1767 осіб з Галичини і Буковини та депутатська заява в австрійському парламенті про дві тисячі укра- їнських жертв53. Багата мемуарна спадщина, що на рівні мікроісторії розкриває «олюднений побут» та складні психічні переживання воєнної доби54, створила благодатне 383 Історіографічні дослідження Випуск XVII підґрунтя для висвітлення трагічної долі української інтелігенції Галичини. Цей потенціал, доповнюючи іншими джерельними матеріалами, сповна вико- ристав О.Рубльов55, який відтворив своєрідну «біограму-хроніку» пересліду- вань і висилки знаних діячів з Галичини, їх перебування у засланні та наступне повернення у вир революційної боротьби Наддніпрянщини. У такому ключі привертають увагу і публікації інших авторів56. При цьому важко погодитися з твердженнями вчених про недостатнє вивчення ролі москвофілів у встановлен- ні російської влади в Галичині, хоча їх прив’язка до «проблеми колабораціоніз- му» під час Першої світової війни57 насправді ще не розроблялася. Аналіз окремих спеціальних праць С.Макарчука, О.Сухого, О.Добржанського та інших58 спонукає висловити наступні міркування. Побутуюче в літературі протиставлення «москвофілів» «українцям» – умовне, а з позицій етнонаціо- нальної ідентифікації взагалі недоречне, адже як перші, так і другі були укра- їнцями. Порівнювати їх можна лише на основі ідейно-політичних орієнтацій, вирізняючи «москвофілів», «українофілів», «австрофілів». Ці категорії, своєю чергою, варто відрізняти від політично незаангажованого селянства, яке пере- ймалося самозбереженням і переважно вичікувало. Алогічною виглядає і поста- новка питання, коли історики оскаржують «безвинні жертви» «українофілів»і «австрофілів», а репресії стосовно «москвофілів» та їх загибель вважають явищем «зрозумілим», «виправданим». Такі подвійні стандарти несумісні як з принципами науковості, так і з засадами гуманізму. Сучасній українській історіографії з історії Галичини періоду Першої світо- вої війни властива тенденція, коли суспільно-політична тематика явно витісняє соціально-економічну. Між тим, уже маємо ґрунтовне комплексне дослідження економічного потенціалу і соціального становища населення Наддніпрянської України в зазначений період59. Праця О.Реєнта і О.Сердюка (2004) актуалізує потребу вивчення цих проблем стосовно західноукраїнських земель. Аналізуючи новітню історіографію історії України періоду Першої світової війни, О.Реєнт і Б.Янишин вказали на тенденцію згасання інтересу науковців до соціальних відносин на макрорівні та зростання зацікавленості ними на мі- крорівні. При цьому відзначається перспективність вивчення життя воєнного соціуму (становище сім’ї, жінки, різних станів, їх буденні турботи, звичаї, пе- реживання й уявлення тощо), особливо на регіональному рівні60. Сучасні іс- торики вже зробили перші плідні кроки у цьому напрямі. Маємо оригінальну спробу осмислення повсякденного життя населення України під час Першої світової війни О.Вільшанської61; психологічних наслідків у масштабах Євро- пи (О.Сич)62; з’ясовувалося сприйняття війни та її вплив на духовний стан ді- тей63 тощо. Такі дослідження переважно ґрунтуються на західноєвропейській методології історії повсякденності та «українському» емпіричному матеріа- лі. Вони, хоч і не включають вивчення суспільного становища Галичини за воєнно-революційної доби, все ж створюють придатний ґрунт для цього. Отже, комплекс проблем, пов’язаних з діяльністю австро-угорського режи- му у Галичині доби Першої світової війни, представляє окрему важливу тему 384 Проблеми історії України XIX–XX ст. Розділ VI. української історіографії. Процес нагромадження знань про неї визначається загальними тенденціями розгортання досліджень з історії Великої війни та має свої особливості, зумовлювані об’єктивними суспільними та суб’єктивними науковими обставинами. Тогочасне становище Галичини, як і України загалом, закономірно розглядається на тлі й у тісному взаємозв’язку зі становищем усієї Європи. Це визначило високий рівень наукової розробки проблем, пов’язаних із планами ворогуючих державно-політичних блоків стосовно України. Якщо радянські історики у цьому відношенні фокусували увагу на Німеччині та Австро-Угорщині, то діаспорні, а особливо сучасні вітчизняні автори, значно просунулися й у вивченні відповідних дій країн Антанти, передусім Росії. Констатуємо досягнення нового рівня осмислення політики австро- німецького блоку в Галичині у воєнно-революційну добу завдяки залученню до наукового обігу нових джерельних матеріалів та використанню нових ме- тодологічних засад дослідження. Продуктивним вважаємо посилення акцентів на осмисленні ролі українського національного руху не лише як об’єкта чужих імперських інтересів, а й як суб’єкта, що прагнув відігравати самостійну роль на історичній арені. В такій площині слушною виглядає позиція, згідно з якою іноземні чинники виявляли зацікавленість Україною, зокрема й Галичиною, в плані не лише територіальних надбань, але й прагнень підтримати український (сепаратистський) рух у своїх інтересах. Дискурс з приводу впливів війни – сприяла чи гальмувала – на український національний рух повинен стати пред- метом спеціального наукового вивчення. Таким чином, доробок українських дослідників створює важливе підґрунтя і актуалізує потребу підготовки спеціального комплексного дослідження з іс- торії Галичини періоду Першої світової війни. 1 Реєнт О.П. Україна в період Першої світової війни : історіографічний аналіз. – 2004. – № 4. – С.15. 2 Перша світова війна і слов’янські народи : м-ли міжнар. наук. конф., 14–15 травня 1998. – К., 1998. – 251 с.; Перша світова війна та історичні долі народів Центральної та Східної Європи: м-ли міжнар. наук. конф., присвяченої 80-річчю Буковинського народного віча (Чернівці, 22–24 верес. 1998 р.). – Чернівці: Рута, 2000. – 326 с. 3 Реєнт О. Світова війна і загострення суспільної кризи в Україні (1914–1917 рр.) / О.Реєнт // Перша світова війна і слов’янські народи : м-ли міжнар. наук. конф., 14–15 трав- ня 1998. – К., 1998. – С.7–12.; Чернега П. До причин розв’язання Першої світової війни / П. Чернега // Перша світова війна і слов’янські народи : м-ли міжнар. наук. конф., 14– 15 травня 1998 р. – К., 1998. – С.4–7.; Андрусишин Б. Україна в роки Першої світової ві- йни / Б. Андрусишин // Перша світова війна і слов’янські народи : м-лиміжн. наук. конф., 14–15 травня 1998. – К., 1998. – С.17–24. 4 Кулінич І.М. Україна в загарбницьких планах німецького імпері алізму (1900– 1941 рр.). – К., 1963. – 216 с. 5 Вєтров І. Україна в експансіоністських планах Німеччини під час Першої світової війни. – 1998. – № 5/6. – С.19–23. 6 Левандовський В. Україна в геополітичних концепціях першої половини ХХ сто- ліття. – 1994. – № 3. – С.58–68.; Теодорович И. Разработка правительством Германии 385 Історіографічні дослідження Випуск XVII программы завоеваний на Востоке в 1914–1915 гг. / И. Теодорович // Первая мировая война. 1914–1918. – М., 1968. – С.108–120. 7 Троян С. Нове бачення Європи: німецькі плани територіального переустрою початку ХХ ст. / С. Троян // Перша світова війна та історичні долі народів Центральної та Східної Європи : м-ли міжнар. наук. конф., присвяченої 80-річчю Буковинського народного віча (Чернівці, 22–24 верес. 1998 р.). – Чернівці : Рута, 2000. – С.89–103.; Троян С. Пангерман- ська концепція «Міттельєвропи» напередодні Першої світової війни / С. Троян // Питання історії Великої війни 1914–1918 рр. : зб. наук. статей. – Чернівці, 1995. – С.3–12. 8 Попик С. Українці в Австрії 1914–1918. Австрійська політика в українському питан- ні періоду Великої війни. – К., 1999. – 236 с.; Кураєв О. О. «Українська проблема» у політиці Берліна й Відня у Першій світовій війні (1914–1918). – К., 2006. – 312 с.; Семотюк О. Р. Україна в політичному процесі Європи 1914–1921 рр. (за матеріалами німецькомовної літе- ратури) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. політ. наук : спец. 23.00.02. – Львів, 1999. – 19 с. 9 Федорчак П. Утворення ЗУНР та національно-визвольний рух слов’янських народів / П.Федорчак, Т. Федорчак // Україна : культурна спадщина, національна свідомість, дер- жавність. – Львів, 2000. – Вип. 6. – С.129–133.; Яровий В. Проблема нової державності та її розв’язання для народів Центральної та Південно-Східної Європи в період Першої світової війни / В. Яровий // Перша світова війна та історичні долі народів Центральної та Східної Європи : м-ли міжнар. наук. конф., присвяченої 80-річчю Буковинського народного віча (Чернівці, 22–24 верес. 1998 р.). – Чернівці : Рута, 2000. – С.103–109. 10 Винарчук Т. В. Український національний рух в контексті визволь ної боротьби на- родів Центрально-Східної Європи (кін. XIX ст. – 1920 рр.): компаративний аналіз : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. іст. наук : спец. 07.00.01 «Історія України». – Запоріж- жя, 2003. – 18 с. 11 Грицак Я. Нарис історії України. Формування модерної української нації XIX–ХХ століття. – К.; Генеза, 1996. – С.102–111; Курас І.Ф. Соборництво і регіоналізм в україн- ському державо творенні (1917–1920 рр.). – К., 2001. – С.69–73; Лисенко О. Вплив Пер- шої світової на хід модернізації української нації / О. Лисенко // Проблеми історії України XIX – початку ХХ ст. : зб. наук. праць відділу історії України XIX – початку ХХ ст. / Ін-т історії України НАН України. – К., 2002. – С.12–22.; Реєнт О. П. Перша світова війна: історико-теоретичні аспекти вивчення проблеми / О. П. Реєнт // Проблеми історії України XIX – початку ХХ ст. : зб. наук. праць відділу історії України XIX – початку ХХ ст. / Інсти- тут історії України НАН України. – К., 2002. – С.5–11.; Реєнт О. Світова війна і загострення суспільної кризи в Україні (1914–1917 рр.) / О. Реєнт // Перша світова війна і слов’янські народи : м-ли міжнар. наук. конф., 14–15 травня 1998. – К., 1998. – С.7–12. 12 Андрусишин Б. Україна в роки Першої світової війни / Б.Андрусишин // Перша сві- това війна і слов’янські народи : м-ли міжн. наук. конф., 14–15 травня 1998. – К., 1998. – С.17–24.; Бережинський В.Г. Україна в роки Першої світової війни / В.Г.Бережинський. – К.: НДЦ ГП ЗСУ, 2001. – 89 с.; Волковинський В.М. Бойові дії на українських землях у роки Першої світової війни / В.М.Волковинський // Український історичний журнал. – 2004. – № 4. – С.38–58.; Кульчицький С.В. Україна у Першій світовій війні. – К., 1999. – С.236.; Реєнт О.П. Перша світова війна і Україна / О.П.Реєнт, О.В.Сердюк. – К.: Генеза, 2004. – 480 с.; Н.Сердюк. З історії економічного розвитку України в роки імпе ріалістичної війни (липень 1914 – липень 1917 рр.) / Н.Сердюк // Перша світова війна і слов’янські народи: м-ли міжнар. наук. конф., 14–15 травня 1998. – К., 1998. – С.56–61. 13 Заполовський В. Вплив Горлицької операції на активізацію бойових дій на фронтах Східної Галичини та Буковини / В.Заполовський // Перша світова війна та історичні долі народів Центральної та Східної Європи : м-ли міжнар. наук. конф., присвяченої 80-річчю Буковинського народного віча (Чернівці, 22–24 верес. 1998 р.). – Чернівці: Рута, 2000. – С.31–39. 386 Проблеми історії України XIX–XX ст. Розділ VI. 14 Буркут І. «А ми тую славу збережемо»: з історії українських збройних сил у ХХ ст. / І.Буркут. – Чернівці: Час, 1992. – 74 с.; Голубко В. Армія Української Народної Республіки. 1917–1918. Утворення і боротьба за державу / В.Голубко. – Львів: Кальварія, 1997. – 288 с.; Якимович Б. Збройні Сили України : нарис історії / Б.Якимович. – Львів, Ін-т українознав- ства ім. І. Крип’якевича, 1996. – 350 с. 15 Дорошенко В. Українство в Росії. Новіші часи / В.Дорошенко. – Відень: Накл. Союзу Визволення України, 1916. – 116 с.; Лозинський М. Війна і польська політична думка. – Львів, 1916. – 100 с.; Лозинський М. Галичина в життю України. – Відень: Союз Визволення України, 1916. – 64 с.; Томашівський С. Галичина. Політично-історичний нарис з приво- ду світової війни / С.Томашівський. – [Б. м.]. – 1915. – 29 с.; Томашівський С. Церковний бік української справи / С.Томашівський. – Відень : Накладом Союза Визволення України, 1916. – 19 с.; Цегельський Л. З чого виникла війна та що вона може принести. – Відень, 1915. – 12 с.; Цегельський Л. Не визволителька, а гнобителька народів. (Як Росія визволяла Україну). – Софія, 1914. – 21 с. 16 Левицький К. Історія визвольних змагань галицьких українців з часу світової війни 1914–1918. – Львів, 1928. – Перша часть; Львів, 1929. – 288 с; Там само. – Друга часть. – С.289–496; Там само. – Третя часть. – С.497–774. 17 Там само. 18 Стахів М. Історія світової війни в рр. 1914–1918. Ч. 1 : Причини світової війни. – Львів: Народний ун-т самоосвіти, 1931. – 24 с.; Стахів М. Проти хвиль. Історичний розви- ток українського соціалістичного руху на західних українських землях. – Львів : Накладом соймового клюбу УСРП, 1934. – 135 с.; його ж. Як проводилася світова війна? Історія сві- тової війни в рр. 1914–1918. – Львів, 1925. – Ч. 2. – 40 с. 19 Карпинець І. Історія західноукраїнських земель в часі Першої світової війни // Його ж. Галичина: військова історія 1914–1921 років / упоряд.: Стеблій Ф.І., Якимо- вич Ю.З. – Львів: Видавничий дім «Панорама», 2005. – С.11–69.; його ж. Український на- род Австро-Угорщини в часі Першої світової війни. – Там само. – С.70–81. 20 Там само. – С.60–69. 21 Зінченко А. Благовістя національного духу. Українська церква на Поділлі в першій третині ХХ ст. – К., 1993. – С.64–69. 22 Талергофский альманах: Пропамятная книга австрийских жестокостей, изуверств и насилий над карпато-русским народом во время всемирной войны, 1914–1917 гг. – Львов, 1924. – Вып. 1: Террор в Галичине в годы Первой мировой войны, 1914–1915 гг. – 204 с.; Там же. – Вып. 3, ч. 1. – 1930. – 156 с.; Там же. – Вып. 4, ч. 2. – 1932. – 158 с. 23 Библиография к «Терезин и Талергоф» В.В.Ваврика / [електронный ресурс] / сост. Р.Д.Мирович. – Режим доступа: http://ua mrezha.ru/ liter.htm. 24 Ваврик В. Значение Талергофа: 2-ой Талергофский съезд. Речи, приветствия, отзывы. Талергофская выставка / А.В.Копыстянский, В.Ваврик. – Львов, 1934. – 50 с.; Его же. Справка о русскомъ движеніи въ Галичине съ библиографией за 1929 годъ. – Львовъ, 1933. – 48 с.; його ж. Талєргоф. В 20-ті роковини народної трагедії галицько-руського народа. – Львів, 1934. – 64 с.; его же. Р.Терезин и Талергоф : к 50-летней годовщине трагедии Галицко-Русского народа. – М., 2001. – 144 с.; Маковський В. Талєргоф: спогади і документи. – Львів, 1934. – 260 с.; Хиляк А.Е. Виновники Талергофа (в освещении исторических документов). – Львов, 1933. – 48 с. 25 Андрусяк М. Нариси з історії галицького москвофільства (з пор третами москвофіль- ських діячів). – Львів, 1935. – 78 с. 26 Велика Історія України: у 2 т. / передм. д-ра І.П. Крип’якевича; зладив М. Голу- бець. – К., 1993. – Т. 2. – 1993. – С.309–321. 27 Долинський Д. Боротьба українського народу за волю і неза лежність: огляд подій за рр. 1918, 1919 і 1920. – Вінніпеґ, 1920. – С.119–129. 28 Дорошенко Д. Арест и ссылка митрополита А. Шептицького // На чужой стороне. – Прага, 1925. – Кн. 13. – С.160–166.; Його ж. Галицька Руїна 1914–1917 рр. (спогади и вра- 387 Історіографічні дослідження Випуск XVII жіння) // Наше минуле. – 1918. – № 3. – С.17–36.; Його ж. Як українці наддніпрянці пома- гали своїм над дністрянським братам у часі Галицької Руїни // Календар-альманах «Дніпро» на звичайний рік 1927. – Львів, 1927. – С.27–34. 29 Його ж. Мої спомини про недавнє минуле (1914–1920). – Мюнхен, 1969. – 542 с. 30 Його ж. Історія України 1917–1923 рр. – Ужгород, 1932. – Нью-Йорк, 1954. – Т. 1: Доба Центральної Ради. – С.4–39. 31 Там само. – С.24–25. 32 Верига В. Визвольні змагання в Україні. 1913–1923 : у 2 т. – Львів: Ін-т українознав- ства ім. І. Крип’якевича НАН України, 1998. – Т. 2. – 1998. – 503 с.; Гунчак Т. Україна: пер- ша половина ХХ ст.: нариси політичної історії. – К., 1993. – 288 с.; Феденко П. Український рух у 20 столітті. – Лондон: Наше слово, 1959. – 259 с. 33 Лисяк-Рудницький І. Українці в Галичині під австрійським пануванням. // Історичні есе : в 2 т. – К., 1994. – Т. 1. – С.413–450. 34 Нагаєвський І. Історія Української держави двадцятого століття. – К., 1993. – 413 с. 35 Славінський М. Історія України : курс лекцій. – Реґенсбурґ; Берхтесґаден. – 1947. – 216 с. 36 Полонська-Василенко Н. Історія України. – К., 1992. – Т. 2. – С.443–450. 37 Великочий В. Відсіваючи зерна від полови ...: (штрихи до оцінки наукового здобут- ку української совєтської історіографії суспільно-політичних процесів у Галичині 1914– 1919 рр.) / електронний ресурс http://www.ji.lviv.ua/n64texts/velykochij_istoriografi a.htm. 38 Його ж. Українська історіографія суспільно-політичних процесів у Галичині 1914– 1919 рр.: монографія. – 2009. – 812 с. 39 Реєнт О. П. Україна в період Першої світової війни : історіо графічний аналіз / О. П. Реєнт, Б. М. Янишин // Український історичний журнал. – 2004. – № 4. – С. 3.; Його ж. Україна у Великій війні 1914–1918 рр.: основні дослідницькі напрями в сучасній україн- ській історіографії. – 2005. – № 1. – С.45–60. 40 Андрусишин Б. Україна в роки Першої світової війни / Б.Андрусишин // Перша сві- това війна і слов’янські народи: м-ли міжн. наук. конф., 14–15 травня 1998. – К., 1998. – С.17–24.; Кульчицький С.В. Україна у Першій світовій війні / В.С.Кульчицький. – К., 1999. – С.236.; Нариси з історії українського національного руху / відп. ред. В.Г.Сарбей. – К., 1994. – 190 с.; Реєнт О. Україна в імперську добу (XIX – початок ХХ ст.) / О.Реєнт. – К.: Ін-т історії України НАН України, 2003. – 340 с.; Яремчук В. Державотворчий процес в Західній Україні та Перша світова війна / В.Яремчук // Перша світова війна і слов’янські народи : м-ли міжнар. наук. конф., 14–15 травня 1998 р.. – К., 1998. – С.90–96. 41 Грицак Я. Нарис історії України. Формування модерної української нації XIX–ХХ сто- ліття. – К., 1996. – 360 с.; Новітня історія України (1900–2000): підручник / О.Г.Слюсаренко, В.І.Гусєв, В.М.Литвин [та ін.]. – 2-ге вид. – К.: Вища школа, 2002. – 719 с.; Сарбей В.Г. На- ціональне відродження України. – К., 1999. – 335 с. 42 Бернадський Б.В. Волинь у роки Першої світової війни: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. іст. наук : спец. 07.00.01 «Історія України». – Львів, 1999. – 19 с.; Буко- вина в контексті європейських міжнародних відносин (з давніх часів до середини ХХ ст.) : [кол. монографія] / за ред. В.М.Ботушанського. – Чернівці: Рута, 2005. – 744 с.; Кугутяк М. Галичина: сторінки історії: 6арис суспільно-полі тичного руху (XIX ст. – 1939) / М.Кугутяк. – Івано-Франківськ, 1993. – 200 с.; Нариси історії Закарпаття. – Т. 1 : З найдавніших часів до 1918 року. – Ужгород, 1993. – 436 с.; Там само. – Т. II : 1918–1945. – 1995. – 663 с. 43 Мазур О.Я. Східна Галичини у роки Першої світової війни (1914–1918): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. іст. наук : спец. 20.02.22. – Львів, 1997. – 22 с.; По- пик С. Українське питання в політиці Австрії в роки Першої світової війни (1914–1918 рр.): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. іст. наук : спец. 07.00.01 «Історія України». – Чернівці, 1996. – 24 с.; Кучера І.В. Політика російської окупаційної адміністрації в Східній Галичині у 1914–1917 рр.: дис. … канд. іст. наук. – Чернівці, 2005. – 210 с.; Кураєв О.О. 388 Проблеми історії України XIX–XX ст. Розділ VI. Український фактор в політиці Німеччини та Австро-Угорщини періоду Першої світової війни : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня доктора іст. наук : спец. 07.00.02 «Всесвітня історія». – К., 2006. – 26 с. 44 Сарбей В.Г. Національне відродження України. – К., 1999. – С.295–308. 45 Новітня історія України (1900–2000) : підручник / О.Г.Слюсаренко, В.І.Гусєв, В.М.Литвин [та ін.]. – 2-ге вид. – К., 2002. – С.126–159. 46 Грицак Я. Нарис історії України. Формування модерної української нації XIX–ХХ століття / Я.Грицак. – К: Генеза, 1996. – С.102–111. 47 Мазур О.Я. Східна Галичини у роки Першої світової війни (1914–1918): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. іст. наук : спец. 20.02.22. – Львів, 1997. – 22 с. 48 Трофимович В. Українсько-польська проблематика в політиці Австро-Угорщини на початку Першої світової війни / В.Трофимович, Р.Романюк // Перша світова війна і слов’янські народи : м-ли міжнар. наук. конф., 14–15 травня 1998. – К., 1998. – С.24–30. 49 Попик С. Українці в Австрії 1914–1918. Австрійська політика в українському питан- ні періоду Великої війни – К.; Чернівці: Золоті литаври, 1999. – С.67–90. 50 Нагаєвський І. Історія Української держави двадцятого століття. – К., 1993. – С.58. 51 Осечинський В.К. Австрійський військово-поліцейський терор в Галичині під час Першої світової війни // Наукові записки Львівського університету. Серія «Історія». – 1957. – Т. XLIII, вип. 6. – С.65–91.; Його ж. Галичина під гнітом Австро-Угорщини в епоху імперіалізму. – Львів: Книж.-журн. вид-во, 1954. – 185 с. 52 Мазур О.Я. Східна Галичини у роки Першої світової війни (1914–1918) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. іст. наук : спец. 20.02.22. – Львів, 1997. – С.19. 53 Попик С. Українці в Австрії 1914–1918. Австрійська політика в українському питан- ні періоду Великої війни. – К.; Чернівці : Золоті литаври, 1999. – С.98–99. 54 Грицак Є. Галицька еміграція в Києві: спомини з рр. 1915–1918 // Життєвий шлях проф., д-ра Євгена Грицака. – Кліфтон; Нью-Джерсі, 1968. – С.4–23.; Малицька К. На хви- лях світової війни: 1. Львів за рос. окупації // Діло. – 1937. – 27 берез, ч. 67. – С.3–4.; Малицька К. На хвилях світової війни : У тюрмі і в дорозі на заслання // Діло. – 1937. – 28 берез, ч. 68. – С.7–8.; Рудницький М. Перші революційні подуви // Діло. – 1937. – 27 берез- ня. – Ч. 67. – С.5–6. 55 Рубльов О.С. Західноукраїнська інтелігенція у загальнонаціо нальних та культурних процесах (1914–1939). – К.: Інт історії України НАН України, 2004. – С.34–59. 56 Кугутяк М. Пам’яті жертв трагічних подій у Перемишлі і Синевідську восени 1914 / М.Кугутяк // Галичина. – 2003. – № 9. – С.134–144. 57 Реєнт О.П. Україна в період Першої світової війни: історіо графічний аналіз / О.П. Реєнт, Б.М. Янишин // Український історичний журнал. – 2004. – № 4. – С.26. 58 Добржанський О.В. Російські консульства на західноукраїнських землях та українці Галичини і Буковини у другій половині XIX ст. – на початку ХХ ст. / О.В.Добржанський // Проблеми історії України XIX – початку ХХ століття. – К., 2003. – Вип. 5. – С.112–122.; Ку- чера І.В. Політика російської окупаційної адміністрації в Східній Галичині у 1914–1917 рр.: дис. … канд. іст. наук / І.В.Кучера. – Чернівці, 2005. – 210 с.; Макарчук С. Москвофільство: витоки та еволюція (середина XIX ст. – 1914 р.) / С.Макарчук // Вісник Львівського уні- верситету. Серія «Історія». – 1997. – Вип. 32. – С.82–89.; Сухий О. «Галицько-російське благодійне товариство» та головні напрями його діяльності / О.Сухий // Наукові зошити історичного факультету Львівського національного університету ім. І.Франка: зб. наук. праць. – 1992. – Вип. 2. – С.105–109. 59 Реєнт О.П. Перша світова війна і Україна. – К., 2004. – 480 с. 60 Реєнт О.П. Україна в період Першої світової війни: історіографічний аналіз. – 2004. – № 4. – С.22, 26–27. 61 Вільшанська О.Л. Повсякденне життя населення України під час Першої світової війни. – 2004. – № 4. – С.56–70. 389 Історіографічні дослідження Випуск XVII 62 Сич О. На зламі двох епох (до питання про зміни в суспільній свідомості після Пер- шої світової війни) / О. Сич // Вісник державної академії керівних кадрів культури і мистецт- ва. – 2001. – № 4. – С.62–70.; его же. О некоторых психологических последствиях Первой мировой войны / А. Сыч // Перша світова війна та історичні долі народів Центральної та Східної Європи : м-ли міжнар. наук. конф., присвяченої 80-річчю Буковинського народного віча (Чернівці, 22–24 верес. 1998 р.). – Чернівці, 2000. – С.235–240. 63 Олієвський О. Діти під час Першої світової війни 1914–1918 рр. / О. Олієвський // Перша світова війна та історичні долі народів Центральної та Східної Європи: м-ли міжнар. наук. конф., присвяченої 80-річчю Буковинського народного віча (Чернівці, 22–24 верес. 1998 р.). – Чернівці, 2000. – С.297–299.

Австро-Угорська політика в Галичині періоду Першої світової війни: штрихи до аналізу української історіографії

Репозитарії

Схожі ресурси