Селянська реформа 1861 р.: огляд американської історіографії другої половини ХХ ст.
Gespeichert in:
| Datum: | 2011 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут історії України НАН України
2011
|
| Schriftenreihe: | Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст. |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/123539 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Селянська реформа 1861 р.: огляд американської історіографії другої половини ХХ ст. / О.В. Житніков // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.: Зб. наук. пр. — 2011. — Вип. 18. — С. 33-40. — Бібліогр.: 13 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-123539 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1235392017-09-07T03:03:38Z Селянська реформа 1861 р.: огляд американської історіографії другої половини ХХ ст. Житніков, О.В. Історіографія «селянського питання» ХІХ — початку ХХ ст. та методологія історико-аграрних досліджень 2011 Article Селянська реформа 1861 р.: огляд американської історіографії другої половини ХХ ст. / О.В. Житніков // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.: Зб. наук. пр. — 2011. — Вип. 18. — С. 33-40. — Бібліогр.: 13 назв. — укр. 2307-5791 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/123539 uk Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст. Інститут історії України НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Історіографія «селянського питання» ХІХ — початку ХХ ст. та методологія історико-аграрних досліджень Історіографія «селянського питання» ХІХ — початку ХХ ст. та методологія історико-аграрних досліджень |
| spellingShingle |
Історіографія «селянського питання» ХІХ — початку ХХ ст. та методологія історико-аграрних досліджень Історіографія «селянського питання» ХІХ — початку ХХ ст. та методологія історико-аграрних досліджень Житніков, О.В. Селянська реформа 1861 р.: огляд американської історіографії другої половини ХХ ст. Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст. |
| format |
Article |
| author |
Житніков, О.В. |
| author_facet |
Житніков, О.В. |
| author_sort |
Житніков, О.В. |
| title |
Селянська реформа 1861 р.: огляд американської історіографії другої половини ХХ ст. |
| title_short |
Селянська реформа 1861 р.: огляд американської історіографії другої половини ХХ ст. |
| title_full |
Селянська реформа 1861 р.: огляд американської історіографії другої половини ХХ ст. |
| title_fullStr |
Селянська реформа 1861 р.: огляд американської історіографії другої половини ХХ ст. |
| title_full_unstemmed |
Селянська реформа 1861 р.: огляд американської історіографії другої половини ХХ ст. |
| title_sort |
селянська реформа 1861 р.: огляд американської історіографії другої половини хх ст. |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| publishDate |
2011 |
| topic_facet |
Історіографія «селянського питання» ХІХ — початку ХХ ст. та методологія історико-аграрних досліджень |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/123539 |
| citation_txt |
Селянська реформа 1861 р.: огляд американської історіографії другої половини ХХ ст. / О.В. Житніков // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.: Зб. наук. пр. — 2011. — Вип. 18. — С. 33-40. — Бібліогр.: 13 назв. — укр. |
| series |
Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст. |
| work_keys_str_mv |
AT žitníkovov selânsʹkareforma1861roglâdamerikansʹkoíístoríografíídrugoípolovinihhst |
| first_indexed |
2025-07-08T23:50:41Z |
| last_indexed |
2025-07-08T23:50:41Z |
| _version_ |
1837124705243365376 |
| fulltext |
Історіографія «селянського питання» ХІХ — початку ХХ ст. Випуск ХVIII
33
О.В. Житніков
СЕЛЯНСЬКА РЕФОРМА 1861 р.: ОГЛЯД АМЕРИКАНСЬКОЇ
ІСТОРІОГРАФІЇ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХХ ст.
Історична наука на теренах США розпочала серйозно вивчати російське
минуле лише після Другої світової війни, що було своєрідною реакцією на
новий, потужний статус СРСР на міжнародній арені. В умовах «холодної війни»,
коли ідеологічного тиску тією чи іншою мірою зазнавали історики обох воро-
гуючих країн, американська сторона спромоглася більш об’єктивно дискутувати
над питанням: звідки ж взялася така могутня держава, як Радянський Союз?
З цього виросло декілька провідних для низки науковців проблем: витоки
російських революцій і радикалізація настроїв частини населення Російської
імперії, альтернативи післяреволюційного розвитку останньої, відмінність істо-
ричного розвитку Росії та Заходу. Теми, що поступово піднімалися у рамках цих
проблем — функціонування адміністративних органів, революційний рух, роз-
виток політичних партій тощо — так чи інакше торкалися минулого імперського
села. Особливо потужного розмаху під впливом низки чинників інтерес до
селянства як стану почав набувати з 1970-х рр.
Ґрунтуючись на зазначеному вище, цілком логічним буде констатувати,
що селянській реформі 1861 р., як передумові російських революцій, в амери-
канській історіографії відводилося значне місце. Новий імпульс ця тема в рам-
ках проблеми Великих реформ отримала наприкінці 1980-х рр., що було пов’я-
зано з докорінними суспільно-політичними перетвореннями в СРСР та країнах
Східної Європи. Відлунням цього стали епохальні конференції у Філадельфії
(Пенсільванський університет, травень 1989 р.) й Вашингтоні (Інститут Кеннана,
травень 1990 р.). Після розпаду СРСР американські історики отримали ширший
доступ до архівів на пострадянському просторі, що дало змогу розширити дже-
рельну базу досліджень за рахунок документів. Окрім них, для написання праць
зазвичай використовувалися джерела особового походження дореволюційних
часів, науковий доробок радянських вчених та власне своїх співвітчизників.
Однак, принаймні для пострадянських дослідників, значна кількість праць
американських істориків-русистів є, з низки причин, вкрай важкодоступною, не
кажучи про існування мовного бар’єру. Цілком логічним виглядає і те, що біль-
ше уваги все ж приділяється не самим реформам, а «відбитку», який вони
залишили у житті пореформеної Росії.
Виходячи з цього та враховуючи невеликий обсяг нашої публікації, ста-
вимо за мету представити огляд лише тих монографій і статей, які вважаємо
найкращою ілюстрацією повоєнної американської історіографії селянської ре-
форми 1861 р.
За цим же принципом на початку статті коротко оглянемо й праці, подібні
до нашої. Тут відзначимо нарис Е. Глісон, який з’явився у період «перебудови»
Проблеми історії України ХІХ — початку ХХ ст. Розділ І
34
в СРСР [1]. У ньому коротко висвітлено еволюцію інтересу істориків із США до
Великих реформ й зіставлено концепції її вивчення у цій країні та СРСР. Огляд
російської вченої О. Большакової стосується англо-американських досліджень
відносно ролі бюрократичного апарату імперії у проведенні реформаторської
політики [2]. Її співвітчизниця Л. Захарова ставить ширшу мету — подати своє
бачення недостатньо вирішених у світовій історіографії проблем історії Великих
реформ; при цьому вона активно цитує і оцінює доробок, зокрема, й науковців зі
Сполучених Штатів [3]. Нарешті, згадаємо й українського історика Т. Шаравару,
стаття якої дає уявлення про низку досліджень реформи 1861 р. зарубіжними
вченими, головним чином, саме американськими [4].
Погоджуємося з думкою цих спеціалістів, що при вивченні взагалі Вели-
ких реформ, історики із США зосереджували увагу на їхніх причинах, ґенезі та
впливі на подальше життя імперії. При цьому, з одного боку, велике значення
надавалося «зовнішньому чиннику» — поразці Росії у Кримській війні 1853–
1856 рр. З іншого боку, виявлявся інтерес і до «внутрішнього чиннику» — іні-
ціатив Олександра ІІ та його ролі у проведенні державних перетворень, а також
до «…походження і взаємодії концепцій окремих реформ та системи цінностей,
яка лягла в основу законодавства цього періоду» [2, 24]. Так само це стосувалося
і вивчення реформи 1861 р.
Чи не єдину працю, де «зовнішньому чиннику» відводиться головна роль,
видав у 1966 р. А. Рібер, здійснивши одну з найперших в американській
історіографії серйозних спроб проаналізувати ґенезу реформ [5]. Він розглядає
полеміку між радянськими істориками П. Зайончковським та М. Нєчкіною, але
заперечує їхню спільну думку, що рішення Олександра ІІ ініціювати розкрі-
пачення селян було прийняте під тиском «революційної ситуації» у Росії.
Поглиблюючи й конкретизуючи тезу, що Кримська війна показала відсталість
імперії, А. Рібер у підсумку вважає ініціативу самодержця наслідком прагнення
змінити систему комплектування російської армії і таким чином її зміцнити
[1, 18].
Висновки американського історика відразу ж підхопив його колега
Т. Еммонс у монографії «Російське помісне дворянство й відміна кріпосного
права у 1861 р.», присвяченій виключно селянському питанню [6]. Разом із тим,
на передній план він висуває власний перелік головних причин відміни
кріпацтва. Серед них, по-перше, загальноприйняті у радянській історіографії
страх режиму перед виступами селян і прагнення до соціально-політичної ста-
більності у разі таких виступів. Іншими причинами Т. Еммонс вважає «комплекс
сорому» в середовищі російського освіченого суспільства за існування кріпос-
ного права, а також «…ріст впливу економічних теорій, які пов’язували прогрес
країни з необхідністю розвитку капіталізму» [1, 18], чому кріпацтво, звичайно ж,
лише заважало.
Розвідка Т. Еммонс, на відміну від А. Рібера, є типовим прикладом пошуку
насамперед «внутрішнього чиннику» у кроці самодержавства до селянської
реформи, що стало характерним для переважної більшості наступних студій
американських істориків. Ілюструє це, наприклад, і монографія Д. Філда «Кінець
Історіографія «селянського питання» ХІХ — початку ХХ ст. Випуск ХVIII
35
кріпацтва: дворянство й бюрократія у Росії, 1855–1861 рр.», видана у 1976 р. [7].
Автор ставить за мету відповісти, чому відбулася відміна кріпосного права —
питання, невіддільне для нього від з’ясування того, як це власне відбувалося.
Д. Філд одним із перших в американській історіографії жорстко розкритикував
концепцію «революційної ситуації», що після нього робили й інші історики. Він
доводив, що «…небезпека селянських заворушень стала фактором, який впливав
на політику уряду, лише після того, як рішення про відміну кріпосного права
вже було прийняте» [1, 18].
Д. Філд доходить також висновку, що селянська реформа не була спро-
вокована ані поразкою у Кримській війні, ані виключно бажанням Олександра ІІ
та його радників. Натомість він вважає, що до 1861 р. фундаментальні політико-
ідеологічні структури, на яких тримався інститут кріпацтва, вже були зруйно-
вані, і він зник, як тільки держава позбавила його своєї підтримки.
Наразі змістимо акцент від інтерпретації повоєнними американськими
істориками чинників, які впливали на скасування кріпацтва, до характеристики
ними суто політичної, економічної чи соціальної складових селянської реформи.
Логічно, що історики зі Сполучених Штатів віддавали перевагу політичній
складовій, бо відміна кріпацтва була результатом насамперед діяльності царя
і чиновників. Це яскраво ілюструє, наприклад, монографія У. Лінкольна [8].
Вчений дослідив окремі аспекти ролі російської бюрократії у розробці реформ
і поставив питання: яким чином у такий короткий термін нею «…було створено
таке складне й виважене законодавство, яке вимагало глибоких економічних,
юридичних і політичних знань» [2, 11], адже сучасники «…затаврували її як
неповоротку, нездатну до діяльності й продажну» [8, 9]. У. Лінкольн виокремив
три покоління чиновників часів правління Миколи І, які підтримували курс на
соціально-економічні перетворення. Він охарактеризував особистості й діяль-
ність кожного з них. Дослідник, зокрема, відзначив противників кріпацтва графа
П. Кисельова, який очолив створене у 1837 р. Міністерство державного майна,
та його найближчого помічника — голову Статистичного відділення мініс-
терства А. Заблоцького-Десятовського. Для нас важливо, що саме їхні заходи
автор розцінює як перші, безпосередньо націлені на перспективу звільнення
селян задовго до самого його факту. До них належали: пошук освічених, ініці-
ативних чиновників із незалежним мисленням, збір статистичних даних про
кріпосних, проведення земельного кадастру у центральних губерніях Росії, під-
готовка суспільної думки до ідеї відміни кріпацтва. Одним із результатів такої
діяльності стала записка А. Заблоцького-Десятовського «Про кріпосне стано-
вище у Росії» 1841 р., яка до появи більш ґрунтовних записок подібного роду
слугувала «програмним документом» для ліберально налаштованих чиновників
та інтелігенції [2, 13].
Важливу роль у підготовці реформ, на думку У. Лінкольна, також віді-
грало засноване у 1845 р. у Санкт-Петербурзі Російське Географічне Товариство,
яке виступало унікальним на той час осередком спільної діяльності місцевої
інтелігенції та прогресивних чиновників. Основним напрямком роботи това-
риства стало вивчення умов російського народного побуту й аграрних відносин
Проблеми історії України ХІХ — початку ХХ ст. Розділ І
36
між поміщиками і селянами, а накопичення такого дослідницького матеріалу,
природно, сприяло процесу підготовки реформи 1861 р. У. Лінкольн констатує
той факт, що всі урядові чиновники, які брали участь у цій підготовці, активно
працювали й у рамках заходів Географічного Товариства [8, 100].
Звернемо увагу й на іншу монографію У. Лінкольна [9]. У центрі уваги
автора опинилася «освічена бюрократія», крізь призму діяльності якої здійснено
спробу комплексного вивчення доби Великих реформ. Автор узагальнив дослід-
ження своїх співвітчизників із цієї проблематики (Д. Філда, Т. Еммонса,
Ф. Старра, Р. Уортмана тощо) і, залучаючи архівні матеріали, показав «…тех-
нологію створення законодавчих актів і ту політичну боротьбу, яка супрово-
джувала їхнє просування по інстанціям» [2, 25].
Із шести найважливіших, на переконання У. Лінкольна, реформ найбільше
уваги приділено саме селянській. Історик головним чином описав роботу з її
підготовки Секретного комітету, МВС і дворянських комітетів, висунувши на
авансцену свого дослідження тих чи інших «освічених бюрократів», які, на його
думку, були ключовими фігурами цього процесу. Серед них — Я. Соловйов,
М. Мілютін, Я. Ростовцев тощо. Контроль останнього над Редакційними комі-
сіями історик вважає особливо важливим у світлі його ліберальних поглядів на
суспільний устрій. За цією ж ознакою і сам Я. Ростовцев, і його помічники —
М. Мілютін, географ П. Семенов і великий князь Костянтин Миколайович — піді-
брали більшість чиновників (18 чоловік) для роботи у Редакційних комісіях
[9, 33].
Тематика досліджень У. Лінкольна — діяльність російської бюрократії з
підготовки й проведення реформ — прослідковується і у статтях інших аме-
риканських русистів. Ми відзначимо спершу працю вже згаданого раніше
А. Рібера, який розглянув формування ідейно-політичних угруповань у сере-
довищі правлячої еліти за доби Великих реформ [10]. Як він вважає, це було
часом, коли професійні чиновники все більше проникали на верхні щаблі полі-
тичного життя імперії, яке зміщувалося від царського двору до новостворюва-
них міністерств. Їхні очільники, за відсутності системи єдиного кабінету мініст-
рів, ставали немовби самодержцями у своїй сфері, оточеними вірними прихиль-
никами, що давало змогу створювати власні політичні угруповання [10, 45].
Дотичним до цього явища було виникнення численних нарад, комітетів,
комісій, що «…розширило спектр політичної активності, сприяючи зближенню
політичних союзників» [10, 48]. Так, у діяльності Головного комітету у селян-
ській справі А. Рібер бачить перші прояви активності угруповання «економіс-
тів». Його неформальний очільник М. Рейтерн підтримував і згуртовував ту
більшість членів комітету, яка захищала селянство від домагань поміщиків. Вже
після 1861 р. з числа невдоволених умовами розкріпачення селян аристократів
сформувалося, угруповання графа П. Шувалова [10, 65]. Між цими двома та
двома іншими «фракціями», які виокремив А. Рібер, розгорнулася політична
боротьба, проте вже не навколо селянського питання.
Наприкінці статті автор слушно зауважує, що Великі реформи створили у
Росії нове, складніше організоване суспільство, коли чиновники вищих рангів
Історіографія «селянського питання» ХІХ — початку ХХ ст. Випуск ХVIII
37
уже не могли бездумно виконувати волю царя, а наказом царя «…вже не можна
було повернути кріпосне право» [10, 69]. Відтепер з’явилися нові проблеми, які
не вирішувалися простим розчерком пера самодержця, і чим далі, тим він ставав
менш спроможним контролювати оформлення і боротьбу групових інтересів
серед чиновників.
Якщо дослідження У. Лінкольна й А. Рібера стосуються політичної історії,
то економічної історії С. Хока, який у своїй статті розглянув вплив банківської
кризи кінця 1859 р. на підготовку проекту селянської реформи і, зокрема, ви-
купної операції [11]. Автор вважає цей вплив недооціненим попередніми
дослідниками. Він же називає кризу «батогом реформи», який визначив умови
звільнення селян і послабив, таким чином, наступний економічний розвиток
імперії [11, 91]. «Величезна викупна операція й жорсткі умови, в які вона
поставила селян, були не просто результатом того, що поміщики успішно
відстоювали свої інтереси. Це було наслідком фінансових труднощів, викли-
каних крахом державних кредитних установ», — доводить С. Хок [11, 91].
Дослідник першочергово звертає увагу на прагнення самодержавства про-
вести реформи як на причину змін системи державних фінансів і приватного
капіталу. В умовах нерозвинутості ринку капіталу загалом, уряд, подібно до
країн Західної Європи, прагнув опертися не на державні, а на приватні ресурси.
Проте це призвело до фінансової кризи, що викликало необхідність ліквідації
державних кредитних установ [11, 92]. Щоб довести свої тези, С. Хок про-
слідкував роль останніх в економіці Росії, вказав на рішення держави створити
нову транспортну систему і акціонерне Головне товариство російських заліз-
ниць — заходи, до яких її підштовхнули сумні події Кримської війни. Історик
далі ґрунтовно і детально, на нашу думку, висвітлив потуги низки «освічених
бюрократів» у проведенні банківської і податкової реформ поряд зі спробами
використати значні приватні ресурси для фінансування залізничного й паро-
плавного будівництва. Вдале оперування економічними поняттями дозволило
йому також продемонструвати недоліки подібної урядової політики та в кін-
цевому рахунку її провал. Обґрунтовуючи це як чинник, який найбільш нега-
тивно вплинув на фінансове забезпечення селянської реформи, автор у резуль-
таті й приходить до твердження, процитованого вище.
Дещо більше уваги приділимо нарису Д. Філда внаслідок ширшого спект-
ру порушених ним питань [12]. Його праця ґрунтується переважно на зако-
нодавчих актах та інших документальних джерелах дореволюційної доби, а
також на розвідках радянських, американських вчених та власному доробку.
Першим завданням дослідник ставить проілюструвати те, як самі селяни
сприймали відміну кріпосного права, щоб показати, що найрадіснішим для них
був сам факт скасування необмеженої влади поміщиків. Поряд із цим, стверджує
він, законодавча база реформи не позбавляла селянський стан від цілої низки
труднощів при його інтеграції до суспільства особисто вільних людей, а головне
те, що вона аж ніяк не зачіпала верховенства над ним інших станів [12, 75]. Саме
в цьому питанні самодержавство вбачало для себе приховану загрозу, бо «…за
укоріненими поняттями державної мудрості найнебезпечнішим моментом вва-
Проблеми історії України ХІХ — початку ХХ ст. Розділ І
38
жався би той, коли государ формально відмовиться визнавати практично єдину
владу поза межами повітових міст — владу поміщиків» [12, 75]. Побоювання
«бунту черні» переслідувало Олександра ІІ не менше, ніж його попередників на
престолі, і для придушення локальних селянських виступів режим виробив
більш-менш стандартний набір методів.
Д. Філд далі вирізняє інститути, на які самодержавство у ситуації 1861 р.
спиралося найперше — армію, церкву та мирових посередників. Щодо останніх,
відзначено місце і роль у бюрократичному апараті імперії, соціальний статус,
функції. На думку вченого, їхня діяльність неабияк сприяла спокійному і послі-
довному проведенню реформи [12, 78]. Детально він зупиняється і на тому, як
реагувала влада на різночитання селянами нових реформаторських законів,
пов’язані з цим чутки і міфи. Такі явища ставали на заваді новим перетворенням,
про що свідчить невтішна динаміка укладення уставних грамот між селянами й
поміщиками, хоча воно було обов’язковим. Для Д. Філда це є свідченням
«…значного поширення … безрозсудних надій на далекого царя» [12, 81], від
котрого очікувалося якоїсь іншої, «справжньої» волі.
Причину несприйняття на ментальному рівні частиною селян умов ре-
форми історик бачить у їхніх поглядах на землю як на власність Бога, царя або
просто нікого, тоді як самодержавство вважало право на землеволодіння пре-
рогативою царя й поміщиків, стовпом міцного державного устрою й економіки
[12, 82]. Проте негативна спадщина кріпосного права виходила за межі різниці
ціннісних систем: дворяни зберігали своє домінуюче становище у владних
структурах і у сфері аграрних відносин, селяни продовжували бути законодавчо
прикріпленими до громади та обіймати нижчі щаблі соціальних сходинок і т.д.
Розгляд цих явищ дав Д. Філду наприкінці своєї статті право стверджувати, що
«…характерні риси кріпосної економіки збереглися у зміненому вигляді й після
знищення кріпосного права, і їхнє руйнування проходило дуже повільно»
[12, 86]. Самодержавство більше побоювалось хаосу, ніж бажало прогресу, тому
селянська реформа стала швидше послабленням і систематизацією старих,
кріпосних порядків, ніж введенням нових.
Р. Джонсон на основі, статистичних даних практично вперше у світовій
історіографії простежив зв’язок між індустріалізацією та урбанізацією з моде-
лями сімейного життя Росії кінця ХІХ ст. Лише у цій країні, на його думку,
спостерігалася «…постійна взаємодія між містом і країною, селом і виробничим
підприємством» [13, 264]. З проведенням селянської реформи дослідник пов’я-
зує виникнення нової форми такої взаємодії: міські робітники, які були в
основному з сіл (т.зв. «відхідники»), залишали там свої сім’ї, але підтримували з
ними зв’язок, зустрічаючи родичів у себе в місті чи періодично повертаючись до
рідної місцини. На прикладі Підмосков’я Р. Джонсон прагне показати значи-
мість й особливо демографічні наслідки функціонування такої моделі.
Саме скасування кріпацтва, історик називає причиною відтоку помітної
частини трудових ресурсів із села до міста. Як наслідок, домогосподарства
селян-мігрантів залишалися без їхньої підтримки і для компенсації залучалася
інша робоча сила, часто наймана. Отже, стверджує автор, «…здорові й повно-
Історіографія «селянського питання» ХІХ — початку ХХ ст. Випуск ХVIII
39
літні пішли у місто, залишаючи сільське господарство дуже старим і дуже
молодим» [13, 277]. З іншого боку, реформа 1861 р. передбачала законодавче
прикріплення не до поміщика а, як зазначалося вище, до громади. Самодер-
жавство побоювалося безробіття на селі внаслідок міграції «відхідників» до
міст, а громада відтепер контролювала цей процес, як правило, вимагаючи
їхнього повернення час від часу назад. Виникала ситуація, коли сільське гос-
подарство трималося позмінно на праці й привезеній заробітній платні «від-
хідників», або на праці переважно «дуже старих» і «дуже молодих» найманих
робітників. Таким чином, констатує Р. Джонсон, домогосподарства характери-
зувалися в економічному плані «циклічною мобільністю» від збагачення до
збідніння і навпаки, що перешкоджало різного роду інноваціям на селі [13, 277].
Після аналізу публікації Р. Джонсона вважаємо за можливе підвести риску
під нашим дослідженням. Уточнимо, що воно було присвячене лише тим працям
науковців із США, які, на нашу думку, найкраще формують загальне враження
про повоєнну американську історіографію селянської реформи 1861 р.
Бачимо, що ця тема переважно розглядається у контексті Великих реформ,
особливо їхніх причин, ґенези й впливу на життя Російської імперії. Більше
уваги приділяється внутрішньодержавним чинникам відміни кріпацтва (Т. Ем-
монс, Д. Філд), тоді як «зовнішній чинник» поразки Росії у Кримській війні
найчастіше вважається другорядним.
Селянська реформа була насамперед результатом політичної діяльності
Олександра ІІ і його оточення, тому в нашому огляді зроблено акцент на роз-
відках з політичної історії, наприклад, У. Лінкольна, А. Рібера, які вивчали роль
російської бюрократії у реформаторському процесі. Поряд із цим, проаналі-
зовано статті, присвячені економічному (С. Хок) й соціальному (Р. Джонсон)
аспектам реформи 1861 р., що свідчить про значну амплітуду тем, яких торка-
ються повоєнні американські русисти.
Насамкінець зазначимо, що наш огляд мав вибірковий характер, тому вба-
чаємо перспективу подальших студій у проведенні більш повного, комплексного
аналізу, якому має бути присвячене окреме дослідження.
_______________
1. Глисон Э. Великие реформы в послевоенной историографии // Великие реформы в
России. 1856–1874: Сборник / Под ред. Л.Г. Захаровой, Б. Эклофа, Дж. Бушнелла. —
М.: Изд-во Моск. ун-та, 1992.
2. Большакова О.В. Бюрократия и великие реформы в России (1860–70-е гг.). Совре-
менная англо-американская историография: Научно-аналитический обзор / Рос.
акад. наук. — М.: ИНИОН, 1996.
3. Захарова Л.Г. Великие реформы 1860–1870-х гг.: поворотный пункт российской
истории // Отечественная история. — 2005. — № 4.
4. Шаравара Т.О. Селянська реформа 1861 року в зарубіжній історіографії другої
половини ХХ століття // Українознавство. — 2009. — № 3.
5. The Politics of Autocracy: Letters of Alexander II to Prince A.I. Bariatinskii, 1857–1864 /
Ed. by A.J. Rieber. — Paris; The Hague: Mouton & Co, 1966.
Проблеми історії України ХІХ — початку ХХ ст. Розділ І
40
6. Emmons T. The Russian Landed Gentry and the Peasant Emancipation of 1861. —
Cambridge: Cambridge University Press, 1968.
7. Field D. The End of Serfdom: Nobility and Bureaucracy in Russia, 1855–1861. —
Cambridge, Massachusetts: Harvard University Press, 1976.
8. Lincoln W.B. In the Vanguard of Reform: Russia’s Enlightened Bureaucrats, 1825–1861. —
DeKalb, Illinois: Northern Illinois University Press, 1982.
9. Lincoln W.B. The Great Reforms: Autocracy, Bureaucracy, and the Politics of Change in
Imperial Russia. — DeKalb, Illinois: Northern Illinois University Press, 1990.
10. Рибер А.Дж. Групповые интересы в борьбе вокруг Великих реформ // Великие
реформы в России. 1856–1874: Сборник / Под ред. Л.Г. Захаровой, Б. Эклофа,
Дж. Бушнелла. — М.: Изд-во Моск. ун-та, 1992.
11. Хок С.Л. Банковский кризис, крестьянская реформа и выкупная операция в России.
1857–1861 // Великие реформы в России. 1856–1874: Сборник / Под ред. Л.Г. Заха-
ровой, Б. Эклофа, Дж. Бушнелла. — М.: Изд-во Моск. ун-та, 1992.
12. Филд Д. 1861: «Год юбилея» // Великие реформы в России. 1856–1874: Сборник /
Под ред. Л.Г. Захаровой, Б. Эклофа, Дж. Бушнелла. — М.: Изд-во Моск. ун-та, 1992.
13. Johnson R.E. Family Relations and the Rural-Urban Nexus: Patterns in the Hinterland of
Moscow, 1880–1900 // The Family in Imperial Russia: New Lines of Historical Research /
Ed. by D.L. Ransel. — Urbana; Chicago; London: University of Illinois Press, 1978.
|