Проблематика реформи 1861 р. на сторінках часопису «Український селянин» за перше десятиліття ХХІ ст.

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2011
1. Verfasser:	Івангородський, К.В.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут історії України НАН України 2011
Schriftenreihe:	Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.
Schlagworte:	Історіографія «селянського питання» ХІХ — початку ХХ ст. та методологія історико-аграрних досліджень
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/123542
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Проблематика реформи 1861 р. на сторінках часопису «Український селянин» за перше десятиліття ХХІ ст. / К.В. Івангородський // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.: Зб. наук. пр. — 2011. — Вип. 18. — С. 41-52. — Бібліогр.: 58 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-123542
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1235422017-09-07T03:03:55Z Проблематика реформи 1861 р. на сторінках часопису «Український селянин» за перше десятиліття ХХІ ст. Івангородський, К.В. Історіографія «селянського питання» ХІХ — початку ХХ ст. та методологія історико-аграрних досліджень 2011 Article Проблематика реформи 1861 р. на сторінках часопису «Український селянин» за перше десятиліття ХХІ ст. / К.В. Івангородський // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.: Зб. наук. пр. — 2011. — Вип. 18. — С. 41-52. — Бібліогр.: 58 назв. — укр. 2307-5791 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/123542 uk Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст. Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Історіографія «селянського питання» ХІХ — початку ХХ ст. та методологія історико-аграрних досліджень Історіографія «селянського питання» ХІХ — початку ХХ ст. та методологія історико-аграрних досліджень
spellingShingle	Історіографія «селянського питання» ХІХ — початку ХХ ст. та методологія історико-аграрних досліджень Історіографія «селянського питання» ХІХ — початку ХХ ст. та методологія історико-аграрних досліджень Івангородський, К.В. Проблематика реформи 1861 р. на сторінках часопису «Український селянин» за перше десятиліття ХХІ ст. Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.
format	Article
author	Івангородський, К.В.
author_facet	Івангородський, К.В.
author_sort	Івангородський, К.В.
title	Проблематика реформи 1861 р. на сторінках часопису «Український селянин» за перше десятиліття ХХІ ст.
title_short	Проблематика реформи 1861 р. на сторінках часопису «Український селянин» за перше десятиліття ХХІ ст.
title_full	Проблематика реформи 1861 р. на сторінках часопису «Український селянин» за перше десятиліття ХХІ ст.
title_fullStr	Проблематика реформи 1861 р. на сторінках часопису «Український селянин» за перше десятиліття ХХІ ст.
title_full_unstemmed	Проблематика реформи 1861 р. на сторінках часопису «Український селянин» за перше десятиліття ХХІ ст.
title_sort	проблематика реформи 1861 р. на сторінках часопису «український селянин» за перше десятиліття ххі ст.
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2011
topic_facet	Історіографія «селянського питання» ХІХ — початку ХХ ст. та методологія історико-аграрних досліджень
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/123542
citation_txt	Проблематика реформи 1861 р. на сторінках часопису «Український селянин» за перше десятиліття ХХІ ст. / К.В. Івангородський // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.: Зб. наук. пр. — 2011. — Вип. 18. — С. 41-52. — Бібліогр.: 58 назв. — укр.
series	Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.
work_keys_str_mv	AT ívangorodsʹkijkv problematikareformi1861rnastorínkahčasopisuukraínsʹkijselâninzaperšedesâtilíttâhhíst
first_indexed	2025-07-08T23:51:01Z
last_indexed	2025-07-08T23:51:01Z
_version_	1837124722812256256
fulltext	Історіографія «селянського питання» ХІХ — початку ХХ ст. Випуск ХVIII 41 К.В. Івангородський ПРОБЛЕМАТИКА РЕФОРМИ 1861 р. НА СТОРІНКАХ ЧАСОПИСУ «УКРАЇНСЬКИЙ СЕЛЯНИН» ЗА ПЕРШЕ ДЕСЯТИЛІТТЯ ХХІ ст. Аграрні перетворення на теренах колишньої Російської імперії та Радян- ського Союзу, складовою яких тривалий час була й Україна, завжди становили об’єкт особливої уваги з боку фахівців-істориків. У цьому дискурсі аграрна реформа 1861 р., що нерідко інтерпретується дослідниками з пієтетом як «Велика», безсумнівно, посідає центральне місце в сенсі першої осмисленої державної спроби вирішити «селянське питання». Попри добре відомі недос- коналості та вади, що містила в собі ця реформа, її революційна ідеологема надання комусь свободи в нетрях російського імперського феодального колоса дійсно мала характер кардинального перевороту з тектонічними наслідками. Тому не дивно, що чимало дослідників саме з неї виводять так звані три наступні російські революції — 1905 та дві 1917 рр. При цьому так само закономірною і доволі солідна та різноманітна фахова література з приводу цієї події, яка, на думку О. Реєнта, «займає одне з центральних місць в історії Російської імперії» [1, 357]. Правий і А. Зінченко, відзначаючи, що тематика реформи 1861 р. одна з вузлових у дослідженнях істориків різних країн, а тому її бібліографія величезна [2, 33]. Однак із розвитком нових методологічних підходів у межах історичної науки з’являються і нові погляди на вже, здавалося б, давно досліджені події. Не є винятком і аграрна реформа 1861 р., аналіз та інтерпретація якої продовжує посідати важливе місце у сучасному українському селянознавстві. У цьому контексті варто насамперед відзначити провідне українське селянознавче ви- дання — збірник наукових праць «Український селянин», що виходить під егідою Інституту історії України Національної академії наук України та Чер- каського національного університету імені Богдана Хмельницького за органі- заційної підтримки Науково-дослідного інституту селянства та Наукового то- вариства істориків-аграрників, що функціонують у межах вищезазначеного університету. Закономірною слід визнати і ту обставину, що в дванадцяти випусках видання за останнє десятиріччя питанням, пов’язаним із реформою 1861 р., на його сторінках приділено доволі значну та методологічно різно- манітну увагу, що, у свою чергу, спонукає нас проаналізувати відповідний доробок у контексті сучасного історіографічного дискурсу означеної пробле- матики. В цілому можна з впевненістю констатувати й те, що фактично в межах часопису сфокусовано практично всю сучасну історичну думку і щодо загаль- ного селянознавства, і щодо окремо взятих сторінок аграрної історії як України, так і інших регіонів. В цілому потрібно визнати, що проблематика аграрної реформи 1861 р. неодноразово ставала предметом спеціальних історіографічних студіювань, при- Проблеми історії України ХІХ — початку ХХ ст. Розділ І 42 свячених різним періодам історіописання та методологічним підходам у висвіт- ленні цієї теми. У дореволюційній історичній науці фахівці зосереджували свою увагу в першу чергу на окремих аспектах реформи, а перші спроби синтетичного узагальнення відповідної бібліографії з’явилися як це не дивно досить пізно — в середині ХХ ст. у межах ідеологічно заангажованої радянської історіографії [3]. Наприкінці століття свіжий погляд на проблему з’явився з-за кордону, уза- гальнений варіант якого був репрезентований у праці американського історика Е. Глісона [4] та систематизований нещодавно в окремому дослідженні Т. Ша- равари [5]. На сучасному етапі чимало дослідників також аналізують історіографію проблеми, що створює серйозне дискусійне поле в рамках обговорюваних аспектів, пов’язаних із реформою 1861 р. Стара та нова вітчизняна, російська та зарубіжна історіографії накопичили вже значний фактичний матеріал, багато цінних висновків і спостережень, але і надалі ці досягнення залишаються роз- різненими та підчас навіть ізольованими один від одного. Натомість співстав- лення результатів досліджень, як справедливо зауважує Л. Захарова, і навіть з різних реформ, більш уважне ставлення до знань, які вже сформувалися в історіографії, разом із розширенням кола джерел може дати нові підходи, нові відповіді на питання, пов’язані з реформою 1861 р. [6, 165]. Саме тому аналіз здобутків у цій царині в межах сучасного українського селянознавства набуває безперечної актуальності та невідкладності. Уже давно не викликає сумнівів той факт, що у вітчизняній історичній науці в цілому відбуваються істотні зміни. Так само й у вивченні історії селянства конституціоналізуються нові напрями, що мають на меті знайти ті основи побудови історичної картини, котрі зуміли відобразити в собі всю складність повсякденних соціокультурних реалій. У цій площині, як зауважує В. Бондар, особливо актуальною є полідисциплінарність, коли співставляються демографічний, соціокультурний, економіко-статистичний політико-правовий, історико-географічний та інші аспекти [7, 85]. З огляду на це, часопис «Укра- їнський селянин» вигідно вирізняється з-поміж інших збірників наукових праць намаганням якомога різноманітніше та повніше презентувати студії з аграрної історії загалом і стосовно реформи 1861 р. зокрема. У свою чергу, це дає нам можливість проаналізувати означену проблематику за різними підходами авто- рів згаданого наукового журналу: історіографія проблеми, основні аспекти про- ведення реформи, її регіональні особливості, вплив на подальший розвиток різноманітних соціально-економічних і духовно-культурної сфер, а також поди- витися на реформу під кутом антропологічного підходу. Зважаючи на історіографічний характер нашого дослідження, очевидно, доречним буде зупинитися насамперед на історіографічних студіях, присвя- чених аграрній реформі 1861 р., що були опубліковані на шпальтах «Укра- їнського селянина» вподовж першого десятиліття ХХІ ст. Так, розглядаючи погляди дореволюційних авторів на місце поміщиків в аграрному секторі впро- довж 1861–1917 рр., Н. Темірова слушно відзначила, що «на межі ХІХ–ХХ ст. вже була можливість підбивати певні підсумки здійснення реформи 1861 р. Історіографія «селянського питання» ХІХ — початку ХХ ст. Випуск ХVIII 43 «і саме тому в цей час з’явилася численна література аграрної проблематики [8, 19]. Внаслідок суттєвих відмінностей у сприйнятті тогочасної суспільно-полі- тичної ситуації в країні різниця поглядів на «аграрне питання» теж була від- чутною. Найнебезпечніші погляди належали прибічникам радикальних методів, які найяскравіше демонстрував В. Ленін, ідеї якого щодо насильницького втру- чання у природний поступ сільського господарства, на думку дослідниці, не викоренені до сьогодні [8, 21]. У розрізі цього питання, виходячи з того, що чисельна історіографія дорадянського періоду дозволяє простежити погляди різних соціальних верств тогочасного суспільства на соціально-економічні наслідки аграрних реформ дру- гої половини ХІХ ст., Т. Шаравара у свою чергу відзначає: «дорадянська істо- ріографія свідчить про гостру дискусію між представниками різних політичних сил, які висловлювали пропозиції щодо можливих варіантів розв’язання проб- лем» та відображає «крайнощі в їхніх пропозиціях і небажання поступитися опонентам» [9, 45–46]. З іншого боку, варто відзначити і менш емоційні студі- ювання на зламі ХІХ–ХХ ст. стосовно інтерпретації реформи 1861 р., що засвід- чила наукова розвідка О. Медалієвої, присвячена поглядам на цю подію пред- ставників Історичного товариства Нестора-Літописця [10, 17–19]. Аналізуючи проблему завершеності/незавершеності реформи 1861 р., черні- гівський історик В. Шевченко зауважує, що найзахопленіші її оцінки були висловлені саме дворянськими істориками. До її певної ідеалізації схилялися й окремі тогочасні представники українського руху. Проте в радянський період в основу ленінської концепції реформи 1861 р. була покладена ідея К. Маркса про класову боротьбу як рушійну силу суспільного розвитку, яка неодмінно має завершитись революційними перетвореннями. Зрештою, такий підхід став без- роздільно пануючим у радянській історіографії, а серед радянських вчених на тривалий час утвердилася думка про незавершеність проведеної «згори» ре- форми 1861 р. [11, 127–128]. В іншій публікації В. Шевченко намагається з’ясувати питання про те, в чиїх інтересах здійснювалася реформа. Причому висновок автора є доволі неочікуваним: «Реформа 1861 року здійснювалась урядом не в інтересах конкретно селянства чи дворянства, а в інтересах держави та існуючої системи державного управління» [12, 111]. Прикметно, що невдовзі ці та інші «нетрадиційні» міркування дослідника з приводу реформи 1861 р. лягли в основу нещодавно опублікованої монографії, рецензію на яку авторства відомих чернігівських істориків С. Леп’явка і Т. Демченко було вміщено в останньому (поки що) випуску журналу «Український селянин» [13, 341–342]. Відзначаючи, що марксистсько-радянська історіографія надзвичайно спро- стила та схематизувала історію впровадження реформи 1861 р., одягнувши її в «шати класово-ідеологічної фразеології», В. Гоцуляк натомість вважає, що в першу чергу саме «історіософський аспект вивчення реформи 1861 року, пов’язаної із скасуванням кріпацтва вимагає науково-об’єктивної оцінки, бо вона зачепила всі соціальні прошарки українського суспільства» [14, 21,23]. При цьому автор доволі дискусійно стверджує, що критика радянського історіо- графічного доробку, присвяченого процесу скасування кріпацтва в Україні «аж Проблеми історії України ХІХ — початку ХХ ст. Розділ І 44 ніяк не означає, що марксистсько-радянський варіант трактування проблем взає- мозв’язку «села і суспільства» принципово антагоністичний до загальносві- тових, а насамперед, європейських тенденцій у баченні цих проблем» [14, 21]. В останньому з випусків часопису цей же дослідник, наголошуючи, що «настала черга й для змістовних історіографічних дискурсів», пропонує аналіз студій з аграрної та соціальної історії пореформеного селянства в контексті сучасної історіографії. Можна цілком погодитись, що в цій площині «особливий інтерес представляють дослідження, в яких проаналізовано надбання і належним чином висвітлено сучасний стан українського історіописання в аграрній і соціальній сфері пореформеного селянства». Однак, з огляду на текст статті та науковий апарат, пропонований в ній, не зовсім зрозуміло, чому настільки широкомасштабна проблема представлена в ній лише одним фахівцем у цій галузі — В. Бондарем [15, 20–24]. Останній, зокрема, також запропонував історіографічну розвідку на сторінках «Українського селянина», проаналізу- вавши висвітлення у сучасній вітчизняній історичній літературі впливу на проведення селянської реформи 1861 р. в українських губерніях суб’єктивного фактору, в тому числі й ролі мирових посередників у реалізації законодавчих змін на селі [16, 43–46]. О. Реєнт, з’ясовуючи стан наукової розробки реформаторських процесів в аграрній сфері другої половини ХІХ ст., зауважив, що стосовно реформи 1861 р. «історики-аграрники головну увагу зосереджують на характеристиці політики уряду, показників товарності, статистики сільського господарства», але при цьому заходи щодо «залучення капіталів у сільськогосподарську галузь, підне- сення її агротехнічного рівня залишаються в затінку» [17, 9]. Таким чином, можна впевнено констатувати, що в сегменті історіографічного осягнення студій з аграрної реформи 1861 р. науковий збірник «Український селянин» демонст- рує досить широку палітру поглядів як сучасних фахівців, так і авторів праць, які стали в останньому десятилітті об’єктом їхнього дослідження. В той же час, як можна побачити, і надалі залишається ще чимало невисвітлених питань, пов’язаних із зазначеною подією. З іншого боку, на сторінках видання час від часу з’являються статті, покликані заповнити такі прогалини та внести певні корективи щодо основних аспектів реформи 1861 р. Зокрема, такий характер має вище згадане дослід- ження О. Реєнта, який, окрім іншого, досить влучно відзначає, що, «виходячи з різних оцінок суспільної ролі заможного селянства, ми повинні з’ясувати місце української його частини в економічному житті Російської імперії». Одночасно історик слушно зауважує: «Поряд з певними успіхами в дослідженні цієї проблеми існує ще ряд питань, які вимагають подальшої розробки. Так, на- приклад, необхідно продовжити з’ясування причин конкретних виявів і наслід- ків аграрного перенаселення, що викликали масову еміграцію українців за океан» [17, 7,10]. Проте, на жаль, до сьогодні ці проблеми залишаються мало- дослідженими та нез’ясованими повною мірою. Вивчаючи специфіку проведення аграрної реформи 1861 р., П. Панченко та С. Падалка відзначають: «Характерною особливістю реформи у Російській Історіографія «селянського питання» ХІХ — початку ХХ ст. Випуск ХVIII 45 імперії було виділення двох головних форм землеволодіння: приватної та об- щинної. На відміну від Росії, де понад 95% селян перебували в общині, в Україні общинні володіння були рідкістю. Понад 80% селян Правобережжя й близько 70% Лівобережжя вели одноосібне господарство. Внаслідок цього більшість українських селянських сімей отримувала індивідуальне право на землю й несла особисту відповідальність за сплату на неї боргу». Тому, на думку дослідників, «селяни, і особливо кріпаки, були невдоволені реформою і способом її про- ведення» [18, 29–30]. Хоча в цілому історики відзначають позитивні наслідки реформи 1861 р. Натомість Л. Бернштейн відзначив, що основним наслідком реформи було катастрофічне збільшення кількості малоземельних селянських господарств, які мали до трьох десятин. Причому «ліквідація кріпацтва, — на переконання автора, — по суті, не зрівняла у правах селян з іншими групами населення: вони залишилися під особливим доглядом адміністрації, не мали права виїздити з села без дозволу громади, посилати дітей на навчання до гімназій». З іншого боку, дослідник вважає, що саме реформа 1861 р. створила необхідні умови для розвитку товарного селянського господарства Східної України [19, 63]. В цьому контексті важко не погодитись із твердженням О. Реєнта: «Аналізуючи процеси в аграрній сфері другої половини ХІХ ст., слід постійно мати на увазі, що їм були властиві свої особливості у різних регіонах країни» [17, 6]. Загалом вітчизняні дослідники сходяться на думці, що реалізація реформи в різних місцевостях мала свої характерні риси, тому важливим є аналіз цього процесу в усіх українських губерніях [16, 44]. Таким чином, ведучи мову про ті чи інші аспекти реформи, насамперед необхідно враховувати їхню регіональну спе- цифіку. Варто відзначити, що й у цьому компоненті наукового студіювання аг- рарної реформи 1861 р. журнал «Український селянин» відрізняється «геогра- фічною всебічністю», вміщуючи матеріали щодо специфіки реформи в усіх українських регіонах. Так, Північно-Східний край (Лівобережна Україна, Слобо- жанщина) у реформі 1861 р. презентований у дослідженнях В. Опанасенка, М. Якименка, О. Краснікової [20; 21; 22]. Специфіка проведення реформи в Київській губернії, зокрема на Черкащині, знайшла відображення в розвідці Н. Гулі [23]. Особливості аграрних перетворень від 1861 р. в межах Південної України представлені змістовними публікаціями А. Лохматової, Я. Бойка, Л. Аджиєвої, І. Довжука та К. Гусс [24; 25]. Варто відзначити і досить цікаві статті з приводу проведення реформи на Волині авторства О. Бундак, П. Олеш- ка, Г. Панишко, С. Шульги, А. Криськова, М. Бармака [26–31]. Безсумнівно, всі ці студії вимагають більш ретельного аналізу, проте у форматі нашої розвідки це навряд чи буде доречно. Знайшли своє відображення на сторінках зазначеної збірки і наукові праці, присвячені істотним впливам (внаслідок аграрного реформування) на різнома- нітні сфери життя України в межах Російської імперії у період, який фахівці небезпідставно іменують «пореформеним». Такий грандіозний соціальний акт, як скасування кріпосного права, не міг безслідно минутися для державного Проблеми історії України ХІХ — початку ХХ ст. Розділ І 46 організму. Крім того, як відзначає Б. Литвак, реформа 1861 р. зумовила необ- хідність упорядкування відносин не лише серед російського селянства, але й на національних окраїнах імперії [32, 213], а відтак і на українських землях. При цьому, якщо звернутися до історичних реалій, то, як слушно свого часу зазначав В. Данілов, після реформи 1861 р. «перед нами виникає картина розтягнутого, болючого для селян процесу» [33, 12]. Хоча б тому, що, як відзначив аме- риканський історик Стівен Хок, на відміну від сусідніх Прусії й Австрії, де цей процес відбувся дещо раніше, «царський уряд не витратив жодної копійки на проведення великої реформи із перетворення більш як 20 млн кріпосних селян на власників» [34, 98]. Втім, не можна не відзначити серйозних і найголовніше позитивних зрушень у всій соціальній матерії тогочасної Російської імперії, що стали можливими завдяки скасуванню кріпацтва в 1861 р. Безсумнівно, найважливішим наслідком стало те, що скасування кріпос- ного права — перший крок і водночас потужний імпульс до модернізації всієї Російської імперії в другій половині ХІХ ст., що, у свою чергу, вимагало негай- них трансформацій у всіх інших сферах суспільного життя. Можна погодитися з Ю. Сергієнком, що з утвердженням капіталістичних відносин, зокрема в Над- дніпрянській Україні, збільшувався кількісно, розвивався та мужнів підприєм- ницький прошарок суспільства, й особливо після 1861 р., що призвело до серйозних якісних змін у складі нових соціальних сил та їхньої ролі в гро- мадському житті [35, 85]. На процес формування нової торгівельно-промислової верстви — української буржуазії, в тому числі з середовища колишніх помі- щиків, звертають свою увагу на сторінках «Українського селянина» також Н. Темірова, М. Якименко, В. Грон, О. Заєць [36; 37; 38], Л. Аджиєва [25]. У цьому ж контексті на особливу увагу заслуговують розвідки, присвячені змінам, що зумовила аграрна реформа 1861 р. у фінансовій сфері, зокрема, щодо кредитування пореформеного селянства (О. Краснікова [22]) та трансформації податкової сфери насамперед в аграрному секторі підросійської України (А. Берестовий [39]). Крім цього, завдяки реформі 1861 р. з’явилися об’єктивні передумови для формування масової соціальної бази кооперативного руху на селі. Відтак для нових соціальних верств, що з’явилися в процесі аграрних перетворень, коопе- рація виявилася цілком прийнятною формою організації економічного життя. Її першовитоки, як відзначає О. Реєнт, сягають саме початку 60-х рр. ХІХ ст. [17, 9]. У свою чергу, А. Морозов стверджує, що окремі паростки кооперативної роботи за участю звичайних, рядових селянських господарств були відомі в Україні ще раніше, хоча, з іншого боку, до кінця 1860-х рр. такі кооперативні осередки на селі були ще досить екзотичним явищем [40, 15]. Все ж таки, слід погодитись і з І. Фаренієм, що ідеологія кооперації в українському селянському середовищі збереглася та «по мірі зростання товарності селянських господарств, формування соціальної свідомості трудящих мас в умовах розвитку капіталізму потрапляла в уже підготовлене соціально-економічне середовище» [41, 108]. Звертаються сучасні дослідники й до проблематики інших соціально- політичних перетворень, покликаних до життя реформою 1861 р. Так, київський Історіографія «селянського питання» ХІХ — початку ХХ ст. Випуск ХVIII 47 історик О. Андрощук дослідив питання формування та становлення нових адмі- ністративно-територіальних одиниць під час реформи, проаналізувавши правову базу та порядок створення волосної ланки адміністративно-територіального поділу українських земель у складі Російської імперії [42, 57–60]. Зі свого боку, А. Ващенко проаналізувала вплив реформи на розбудову органів селянського громадського управління, задля чого тогочасні законодавці використали досвід самоуправління в общині, а також відзначила закономірності та специфіку цього процесу [43, 65–69]. Натомість В. Мойсієнко, відзначає привнесення елементів в устрій Російської імперії буржуазної державності, внаслідок перетворень 1860-х рр. Зокрема, фахівець зауважив: «Йшлося не про зміну самодержавно- бюрократичної системи в цілому, а лише про доповнення її новою інституцією, яка б представляла усі стани в самоврядуванні на місцях — земськими уста- новами» [44, 89]. В іншій розвідці цей же черкаський історик аналізує теоре- тико-історичні аспекти правового регулювання земельного сервітуту на тери- торії України в пореформену добу [45, 180–182], наголошуючи зокрема, що, попри численні спроби врегулювати «сервітутне питання», воно так і лишилося нерозв’язаним. Крім цього, деякі законодавчі аспекти пореформеного розвитку суспільства Російської імперії стали об’єктом розвідки й К. Гусс [46]. Не оминули дослідники увагою і впливи аграрної реформи 1861 р. на демографічні процеси як в Україні, так і в Російській імперії загалом. Так, Т. Крамарчук зауважила, що селянські переселення з України після реформ 60– 70-х рр. ХІХ ст. певною мірою вплинули на збільшення чисельності та динаміку природного приросту населення Південного Приуралля, а активне аграрне заселення відіграло в цілому важливу роль у земельній колонізації Башкирії [47, 82]. У свою чергу, російські історики Н. Андрєєва та В. Лабузов дослідили доволі інтенсивне переселення українських селян у пореформений час до Орен- бурзької губернії [48]. Втім, на наш погляд, тема впливу перетворень 1861 р. на демографічні процеси в пореформеній Україні залишається, на жаль, дотепер малоз’ясованою та потребує більшої уваги в майбутньому. Не залишилася поза увагою дослідників і культурно-духовна сфера, що також зазнала важливих змін внаслідок скасування кріпацтва в Російській імперії. І насамперед дослідники констатують такі зміни в її освітньому про- сторі. Слід погодитись із французьким дослідником Д. Бовуа, що підготовка реформ царатом неминуче стимулювала необхідність розвитку системи народної освіти [49, 119]. Розвиток промисловості, товарно-грошових відносин об’єк- тивно викликав потребу в грамотних, кваліфікованих кадрах для різних галузей господарства. Однак, як зауважує А. Кузьмінський, доля шкільної реформи, як і доля всіх інших перетворень 1860-х рр., залежала не лише від того, коли буде вирішене «селянське питання», а й від того, як воно буде вирішене. Зрештою, «попри всі наявні недоліки і недосконалості, реформа школи відбулася» [50, 12,13]. Особливості цього процесу, зокрема щодо становлення жіночої освіти, також стали предметом студіювань на сторінках «Українського селянина» в напрацюваннях таких істориків, як Л. Беренштейн, І. Звірковський, Т. Тронько, О. Драч [19; 51]. Проблеми історії України ХІХ — початку ХХ ст. Розділ І 48 Закономірним явищем потрібно визнати і звертання авторів часопису «Український селянин» до новітніх методологічних підходів й у першу чергу до антропологічного ракурсу дослідження історії селянства. Сучасні фахівці нама- гаються розширити дослідницьке поле такими компонентами, як ментальність та історична свідомість українського селянства, соціально-психологічні мотивації тогочасної аристократії та інтелектуалів, погляди останніх і безпосередня участь у реалізації аграрних перетворень 1861 р. Тому цілком правий В. Марочко, коли стверджує, що дослідникам ще належить з’ясувати новий тип соціально- психологічної поведінки селян-землевласників з рудиментами кріпацької психо- логії [52, 75]. Серед питань, що вимагають уваги, — дослідження власне діячів реформи та обставин у яких вони творили. Необхідно дотримуватися й дифе- ренційованого підходу до різних етапів і рівнів процесу перетворень: ідеології, первісних проектів та, зрештою, характеру їхньої реалізації. Можливо, на думку Л. Захарової, це дозволить уникнути прямолінійності в оцінках реформи, яка ще й досі помітна в історіографії [6, 164]. У пізнавальному плані проблема реформ 1860-х рр. постає як динамічне моделювання широких соціально-економічних процесів зі специфікою соціаль- ної поведінки особистостей та окремих соціальних груп, які виявляли в цих подіях особливості своєї соціальної поведінки. Водночас, як справедливо заува- жує А. Зінченко, подальшого дослідження потребує також процес психологічної адаптації власників маєтків, їхньої адміністрації, та процес пристосування селян до господарювання в нових умовах, формування нових стереотипів діяльності, нових соціальних зв’язків та картина соціальної динаміки різних верств насе- лення з урахуванням регіональної специфіки. Інформаційно місткою й перспек- тивною є тематика історії повсякденності та побуту селянства, зміни в цих сферах буття, вплив на них технічного перевороту [2, 38–39]. Крім цього, актуальними, з погляду історичної антропології, видаються дослідження вчин- ків, свідомості, уявлень основних «акторів» перших пореформених років: селян, поміщиків, представників влади, зі всіма їх ціннісними характеристиками і супе- речностями [16, 43]. Загалом дослідники відзначають значне розчарування селян та їхню пси- хологічну непідготовленість до запропонованого їм урядом імперії сценарію аграрної реформи. Як відзначає Ю. Присяжнюк, «будь-яких урядових заходів, пов’язаних з ринковою еволюцією світогляду суб’єктів аграрних відносин, українські селяни не чекали» [53, 95]. На думку В. Бондара, заслуговують на увагу також розвідки, присвячені соціально-психологічній взаємодії представ- ників мирових структур і населення [16, 44]. Так, зокрема, ставлення до реформаторських перетворень як суб’єктів відповідних відносин — тогочасного дворянства в межах згаданого збірника наукових праць частково проаналізував В. Опанасенко [20]. Рефлексію реформи 1861 р. у суспільно-політичній думці пореформеного періоду досліджено в статтях А. Шатохіна [54, 112–115] та В. Ігнатенка [55; 56]. Погляди ж на проекти реформ і способи її здійснення в урядових колах, а також власне позиція імператора Олександра ІІ знайшли відо- браження в розвідці М. Верховського [57, 69–73]. Отже, спроби застосування Історіографія «селянського питання» ХІХ — початку ХХ ст. Випуск ХVIII 49 антропологічного підходу в дослідженні реформи 1861 р. на сторінках «Укра- їнського селянина» за перше десятиліття ХХІ ст. мають різноманітний характер і своєчасний вигляд. Незважаючи на всі позитивні моменти, пов’язані з різноплановістю розмі- щуваних у рецензованому часопису студій щодо аграрної реформи 1861 р., слід все ж таки відзначити, що деякі її аспекти, на жаль, поки що не набули належного висвітлення та історіографічного звучання. З іншого боку, це не є безпосередньою провиною редколегії журналу, а натомість, швидше за все, засвідчує певне методологічне прохолодне ставлення сучасних фахівців до цього сегменту селянознавчого дискурсу. Мова йде насамперед про недостатню з боку істориків реформи 1861 р. та пореформеного селянства рецепцію етно- соціальних аспектів проблеми. Адже, як стверджує А. Зінченко, «масштабні соціально-економічні та соціально-політичні перетворення, закладені в ході реформи 1861 р., перетнулися з глибинними процесами української національної мобілізації» [2, 43]. Одним із перших, хто пов’язав становище пореформеного українського селянства з «національними аспектами» був Іван Лисяк-Рудницький. Останній з цього приводу стверджував: «Великі землевласники, капіталісти... були пере- важно членами російської, польської чи жидівської меншостей... Тому майбутня революція мусила бути рівночасно соціальна й національна (тобто етносо- ціальна !!! — К. І.)» [58, 149]. Причому вже з погляду сучасників і насамперед за логікою тогочасних народників, як слушно підкреслює В. Ігнатенко, «селянство повинно було репрезентувати націю в цілому» [56, 55]. Відтак багатогранність етносоціальних феноменів, що постали на перетині «соціального» і «націо- нального» в пореформених процесах, мають спонукати до щораз ширшого й глибшого їхнього осмислення на сучасному етапі. У той же час, не можна сказати, що ця грань реформи 1861 р. зовсім залишилася поза увагою дослідників, у тому числі й серед дописувачів «Українського селянина». Певні аспекти цієї проблематики все ж таки можна відзначити, зокрема, в статтях Г. Панишко, С. Шульги, А. Криськова та М. Бар- мака, присвячених регіональним особливостям проведення реформи на Волині та «національному аспекту» місцевого землеволодіння (польського, чеського, німецького, єврейського, російського та власне українського) в досліджуваний період [28–31]. У «контексті національного розвитку другої половини ХІХ ст.» В. Грон спробувала проаналізувати капіталістичні перетворення в аграрному секторі економіки Наддніпрянської України [37]. Однак, на жаль, власне етносоціальні компоненти реформи 1861 р. і надалі залишаються осторонь, а тому, потребують глибшого та уважнішого дослідження в майбутньому. Отже, як бачимо, проблематика аграрної реформи 1861 р. та основних аспектів, пов’язаних із нею, знайшла належне відображення в статтях, роз- міщених у дванадцяти випусках провідного сучасного селянознавчого часопису «Український селянин» за перше десятиліття ХХІ ст. Різнопланові студіювання — різних за науковими інтересами та поглядами авторів — істотно розширюють дослідницьке поле цього дійсно вагомого явища світової історії другої половини Проблеми історії України ХІХ — початку ХХ ст. Розділ І 50 ХХ ст., доповнюючи вже існуючий фаховий дискурс і новими фактами, і новими методологічними підходами, і новими слушними висновками. Сподіваємося, що ця праця буде належно поцінована фахівцями-істориками. Насамкінець висло- вимо найщиріші побажання подальшої плідної роботи членам редколегії «Укра- їнського селянина» та побажаємо його авторам-дописувачам ще вдаліших нау- кових звершень на ниві селянознавчих досліджень. ________________ 1. Реєнт О.П. Підготовка і здійснення селянської реформи 1861 р. // Історія укра- їнського селянства: Нариси в 2 т. — Т. 1. — К., 1996. 2. Зінченко А. Реформа 1861 р. в Україні як дискусійне поле історичної науки // Київська старовина. — 2006. — № 2. 3. Литвак Б.Г. Советская историография реформы 19 февраля 1861 г. // История СССР. — 1960. — № 6; Зайончковский П.А. Советская историография реформы 1861 г. // Вопросы истории. — 1961. — № 2; Захарова Л.Г. Отечественная историография о подготовке крестьянской реформы 1861 года // История СССР. — 1976. — № 4; Шаравара Т. Радянська історіографія 1920–1960-х років про причини та наслідки селянської реформи 1861 року в Україні // Українознавство. — 2009. — № 2. 4. Глисон Э. Великие реформы в послевоенной историографии // Великие реформы в России. 1856–1874: Сборник / Под ред. Л. Захаровой, Б. Эклофа, Дж. Бушнелла. — М., 1992. 5. Шаравара Т. Селянська реформа 1861 року в зарубіжній історіографії другої половини ХХ століття // Українознавство. — 2009. — № 3. 6. Захарова Л. Великие реформы 1860–1870-х годов: поворотный пункт российской истории? // Отечественная история. — 2005. — № 4. 7. Бондар В. Нові методологічні підходи вітчизняної історіографії у дослідженні укра- їнського селянства пореформеного періоду // Питання аграрної історії України та Росії: Матеріали сьомих наукових читань, присвячених пам’яті Д.П. Пойди. — Дніпропетровськ, 2008. 8. Темірова Н.Р. Місце поміщиків в аграрному секторі в 1861–1917 рр.: погляд доре- волюційних авторів // Український селянин (Далі — УС). — 2002. — Вип. 6. 9. Шаравара Т.О. Дорадянська історіографія соціально-економічних наслідків аграр- них реформ другої половини ХІХ ст. // УС. — 2010. — Вип. 12. 10. Медалієва О.З. Вивчення проблем історії селянської реформи 1861 р. членами Істо- ричного товариства Нестора-Літописця в кінці ХІХ — на початку ХХ ст. // УС. — 2003. — Вип. 7. 11. Шевченко В.М. Реформа 1861 року: незавершеність чи досягнення мети // УС. — 2001. — Вип. 3. 12. Шевченко В.М. Деякі думки з приводу реформи 1861 року // УС. — 2001. — Вип. 2. 13. Леп’явко С., Демченко Т. В. Шевченко. Скасування кріпосного права у 1861 році: спроба нетрадиційного аналізу. — К.: Інститут історії України НАНУ, 2008. — 96 с. // УС. — 2010. — Вип. 12. 14. Гоцуляк В.В. Реформа 1861 року в Україні: історіософський та джерелознавчий аспекти // УС. — 2001. — Вип. 2. 15. Гоцуляк В.В. Дослідження аграрної і соціальної історії пореформеного селянства та деяких аспектів інституціоналізації як форми організації наукових досліджень в сучасній історіографії // УС. — 2010. — Вип. 12. 16. Бондар В.В. Суб’єктивний фактор проведення реформи 1861 р. в українському селі: історіографія проблеми // УС. — 2008. — Вип. 11. Історіографія «селянського питання» ХІХ — початку ХХ ст. Випуск ХVIII 51 17. Реєнт О.П. Реформаторські процеси в аграрній сфері другої половини ХІХ — початку ХХ ст. (стан наукової розробки) // УС. — 2001. — Вип. 2. 18. Панченко П.П., Падалка С.С. Скасування кріпацтва (1861) як засіб соціально- економічної модернізації тоталітарної Російської імперії // УС. — 2001. — Вип. 2. 19. Бернштейн Л.Ю. Соціальні аспекти аграрних відносин в Східній Україні у другій половині ХІХ століття // УС. — 2001. — Вип. 2. 20. Опанасенко В.В. Місце дворянського стану в Чернігівській губернії в проведенні земельної реформи 1861 року // УС. — 2001. — Вип. 2. 21. Якименко М.А. Економічна ефективність індивідуального селянського (фермер- ського) господарства Лівобережної України в епоху утвердження і розвитку ринко- вих відносин (1861–1917 рр.) // УС. — 2001. — Вип. 3. 22. Краснікова О.М. Кредитна система сільськогосподарського виробництва на Полтав- щині в епоху вільного підприємництва (1861–1917 рр.) // УС. — 2001. — Вип. 3. 23. Гуля Н.І. Створення та початковий етап діяльності Київського губернського з селянських справ присутствія // УС. — 2006. — Вип. 10. 24. Лохматова А.І. Земельно-розподільна діяльність селянських громад Півдня України в другій половині ХІХ століття // УС. — 2006. — Вип. 10; Її ж. Сільські поселення Південної України в післяреформенний період // УС. — 2008. — Вип. 11; Бойко Я.В. Міграційні джерела формування ринку праці на Півдні України (1861–1917 рр.) // УС. — 2006. — Вип. 10; Його ж. Міграційні джерела формування ринку робочої сили у Північному Причорномор’ї (1861–1917 рр.) // УС. — 2008. — Вип. 11; Довжук І.В., Гусс К.С. Деякі аспекти формування індустріального робітництва Півдня України в пореформений період // УС. — 2008. — Вип. 11. 25. Аджиєва Л.С. Розвиток аграрного підприємництва на Південному березі Криму у 1861–1914 рр. // УС. — 2008. — Вип. 11. 26. Бундак О.А. Становлення індустріальних відносин у Волинському селі у порефор- мений період // УС. — 2001. — Вип. 2. 27. Олешко П.С. Особливості аграрного реформування 50–60-х рр. ХІХ ст. на Волині // УС. — 2001. — Вип. 2. 28. Панишко Г.Т. Еволюція великого землеволодіння на Волині у другій половині ХІХ ст. // УС. — 2001. — Вип. 2. 29. Шульга С.А. Аграрна реформа 1861 року та колонізація Волині // УС. — 2001. — Вип. 2. 30. Криськов А.А. Спроби уряду Російської імперії землевлаштувати єврейське насе- лення в Подільській губернії в ХІХ ст. // УС. — 2005. — Вип. 9. 31. Бармак М.В. Господарське життя німецьких колоній Волинської губернії (ХІХ — початок ХХ ст.) // УС. — 2006. — Вип. 10. 32. Литвак Б.Г. Переворот 1861 года в России: почему не реализовалась реформа- торская альтернатива. — М., 1991. 33. Данилов В.П. Судьбы сельского хозяйства в России (1861–2001 гг.) // Крестьяно- ведение: Теория. История. Современность / Под ред. Т. Шанина и др. — М., 2006. — Вып. 5. 34. Хок С. Банковский кризис, крестьянская реформа и выкупная операция в России: 1857–1861 // Великие реформы в России. 1856–1874: Сборник / Под ред. Л. Заха- ровой, Б. Эклофа, Дж. Бушнелла. — М., 1992. 35. Сергієнко Ю.Г. Формування торгово-промислової та сільськогосподарської буржуа- зії в Україні у другій половині ХІХ ст.: регіональний аспект // УС. — 2003. — Вип. 7. 36. Темірова Н.Р. До питання про стосунки поміщиків і селян у пореформений період // УС. — 2001. — Вип. 2. Проблеми історії України ХІХ — початку ХХ ст. Розділ І 52 37. Грон В.В. Капіталістичні перетворення в аграрному секторі економіки Наддніп- рянської України у контексті національного розвитку другої половини ХІХ століття // УС. — 2002. — Вип. 5. 38. Заєць О.В. Еволюція сільськогосподарських підприємців Лівобережної України 1861–1914 рр. // УС. — 2006. — Вип. 10. 39. Берестовий А.І. Трансформації податкової політики уряду Російської імперії в укра- їнському селі в пореформений період: погляди вітчизняних дослідників останньої третини ХІХ — початку ХХ ст. // УС. — 2006. — Вип. 10; Його ж. Податкове законодавство та податкові платежі і натуральні повинності українського селянства Російської імперії в другій половині ХІХ ст. // УС. — 2008. — Вип. 11. 40. Морозов А.Г. Зародження кооперативного руху в Україні // УС. — 2001. — Вип. 2. 41. Фареній І.А. Вплив селянської реформи 1861 року на поширення ідей кооперації // УС. — 2001. — Вип. 2. 42. Андрощук О.В. Вплив реформи 1861 р. на зміни в адміністративно-територіальному устрої українських земель в складі Російської імперії // УС. — 2001. — Вип. 2. 43. Ващенко А.В. Розбудова органів селянського громадського управління (законо- давчий аспект) // УС. — 2001. — Вип. 2. 44. Мойсієнко В.М. Урядова політика у галузі місцевого самоврядування в другій половині ХІХ ст. // УС. — 2001. — Вип. 2. 45. Мойсієнко В.М. Теоретико-історичні аспекти правового регулювання земельного сервітуту на території України (друга половина ХІХ — початок ХХ ст.) // УС. — 2010. — Вип. 12. 46. Гусс К. До питаняя про виникнення фабрично-трудового законодавства в Російській імперії у післяреформений період // УС. — 2010. — Вип. 12. 47. Крамарчук Т.Д. Особливості української селянської міграції до Башкирії після реформ 60–70-х рр. ХІХ ст. // УС. — 2001. — Вип. 2. 48. Лабузов В.А., Андреева Н.В. Переселение украинского населения в Оренбургскую губернию (середина ХІХ — начало ХХ веков) // УС. — 2008. — Вип. 11. 49. Бовуа Д. Шляхтич, кріпак і ревізор: Польська шляхта між царизмом та українськими масами (1831–1863). — К., 1996. 50. Кузьмінський А.І. Освітні аспекти реформи 1861 року // УС. — 2001. — Вип. 2. 51. Звірковський І.В. Тенденції розвитку селянства Російської імперії в пореформений період // УС. — 2001. — Вип. 2; Тронько Т.В. Зміни в організації жіночої середньої освіти в Наддніпрянській Україні другої половини ХІХ ст. // УС. — 2001. — Вип. 2; Драч О.О. Вища жіноча освіта у внутрішній політиці уряду Російської імперії у другій половині ХІХ ст. // УС. — 2010. — Вип. 12. 52. Марочко В.І. Аграрні реформи в Україні (друга половина ХІХ — перша половина ХХ ст.): соціально-економічний аспект // Матеріали Всеукраїнського симпозіуму з проблем аграрної історії. — К., 1996. — Ч. 1. 53. Присяжнюк Ю.П. «Емансипація» 1861 року очима пересічного хлібороба // УС. — 2001. — Вип. 2. 54. Шатохін А.М. Селянське питання у соціологічній думці Росії та України у після- реформений період // УС. — 2001. — Вип. 2. 55. Ігнатенко В.В. Вплив реформи 1861 р. на формування української суспільно- політичної думки у другій половині ХІХ ст. // УС. — 2001. — Вип. 2. 56. Ігнатенко В.В. Селянський фактор в еволюції української суспільно-політичної думки другої половини ХІХ століття // УС. — 2006. — Вип. 10. 57. Верховський М.М. Особистості в реформі 1861 року // УС. — 2001. — Вип. 2. 58. Лисяк-Рудницький І. Роля України в новітній історії // Лисяк-Рудницький І. Історичні есе. — К., 1994. — Т. 1.

Проблематика реформи 1861 р. на сторінках часопису «Український селянин» за перше десятиліття ХХІ ст.

Institution

Ähnliche Einträge