Міждисциплінарний підхід у сучасному селянознавстві: досвід білоруської історіографії
Gespeichert in:
| Datum: | 2011 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут історії України НАН України
2011
|
| Schriftenreihe: | Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст. |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/123546 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Міждисциплінарний підхід у сучасному селянознавстві: досвід білоруської історіографії / Ю.П. Присяжнюк // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.: Зб. наук. пр. — 2011. — Вип. 18. — С. 65-71. — Бібліогр.: 15 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-123546 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1235462017-09-07T03:03:32Z Міждисциплінарний підхід у сучасному селянознавстві: досвід білоруської історіографії Присяжнюк, Ю.П. Історіографія «селянського питання» ХІХ — початку ХХ ст. та методологія історико-аграрних досліджень 2011 Article Міждисциплінарний підхід у сучасному селянознавстві: досвід білоруської історіографії / Ю.П. Присяжнюк // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.: Зб. наук. пр. — 2011. — Вип. 18. — С. 65-71. — Бібліогр.: 15 назв. — укр. 2307-5791 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/123546 uk Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст. Інститут історії України НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Історіографія «селянського питання» ХІХ — початку ХХ ст. та методологія історико-аграрних досліджень Історіографія «селянського питання» ХІХ — початку ХХ ст. та методологія історико-аграрних досліджень |
| spellingShingle |
Історіографія «селянського питання» ХІХ — початку ХХ ст. та методологія історико-аграрних досліджень Історіографія «селянського питання» ХІХ — початку ХХ ст. та методологія історико-аграрних досліджень Присяжнюк, Ю.П. Міждисциплінарний підхід у сучасному селянознавстві: досвід білоруської історіографії Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст. |
| format |
Article |
| author |
Присяжнюк, Ю.П. |
| author_facet |
Присяжнюк, Ю.П. |
| author_sort |
Присяжнюк, Ю.П. |
| title |
Міждисциплінарний підхід у сучасному селянознавстві: досвід білоруської історіографії |
| title_short |
Міждисциплінарний підхід у сучасному селянознавстві: досвід білоруської історіографії |
| title_full |
Міждисциплінарний підхід у сучасному селянознавстві: досвід білоруської історіографії |
| title_fullStr |
Міждисциплінарний підхід у сучасному селянознавстві: досвід білоруської історіографії |
| title_full_unstemmed |
Міждисциплінарний підхід у сучасному селянознавстві: досвід білоруської історіографії |
| title_sort |
міждисциплінарний підхід у сучасному селянознавстві: досвід білоруської історіографії |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| publishDate |
2011 |
| topic_facet |
Історіографія «селянського питання» ХІХ — початку ХХ ст. та методологія історико-аграрних досліджень |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/123546 |
| citation_txt |
Міждисциплінарний підхід у сучасному селянознавстві: досвід білоруської історіографії / Ю.П. Присяжнюк // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.: Зб. наук. пр. — 2011. — Вип. 18. — С. 65-71. — Бібліогр.: 15 назв. — укр. |
| series |
Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст. |
| work_keys_str_mv |
AT prisâžnûkûp míždisciplínarnijpídhídusučasnomuselânoznavstvídosvídbílorusʹkoíístoríografíí |
| first_indexed |
2025-07-08T23:51:24Z |
| last_indexed |
2025-07-08T23:51:24Z |
| _version_ |
1837124745550626816 |
| fulltext |
Історіографія «селянського питання» ХІХ — початку ХХ ст. Випуск ХVIII
65
Ю.П. Присяжнюк
МІЖДИСЦИПЛІНАРНИЙ ПІДХІД У СУЧАСНОМУ СЕЛЯНОЗНАВСТВІ:
ДОСВІД БІЛОРУСЬКОЇ ІСТОРІОГРАФІЇ
Відстань у два десятиліття, що віддаляє нас від появи на політичній карті
Європи України і Республіки Білорусь, виявилася не надто плідною для науко-
вих контактів між українськими та білоруськими істориками. Період пасивного
очікування «ліпших часів» для співпраці явно затягнувся, що й надалі не сприяє
оптимізації розвитку наукових студій двох країн. Прагненням подолати окрес-
лений якщо не вакуум, то вже точно нічим не виправдану і, як нам видається,
дещо штучну мінімізацію професійних зв’язків, продиктований намір відсте-
жити процес теоретичного осмислення та практичного використання міждис-
циплінарного підходу — одного з найефективніших прийомів історико-науко-
вого пізнання — у селянознавчих студіях білоруських колег.
Передусім вкажемо на виразну домінацію ідеї синтезу, єдності глобаль-
ного бачення в багатьох сучасних дискурсах, автори яких усвідомлюють, що
надмірна «департаменталізація» дослідження історичних подій, явищ, процесів
веде до втрати смислів. Аналіз минувшини продуктивніший якраз тоді, коли
методологія історії як така споріднена з потенціалом культурної антропології,
історії ментальностей, мікроісторії, локальної соціальної історії, історії повсяк-
дення, усної історії, екологічної історії, а також спектру суміжних наук (соціо-
логії, демографії, психології, лінгвістики, літературознавства, математики, ін-
форматики та ін.). З цього приводу сучасні російські історики В. Високова та
М. Сосновський, що прагнуть мислити категорією універсальної історії, заяв-
ляють цілком однозначно: «Одним із основних чинників складання «нової
історичної науки», та й всієї гуманітарної парадигми, є міждисциплінарний
синтез» [1, 171].
В історіографії проблема представлена низкою праць, які, утім, важко
назвати ґрунтовними. Тобто такими, що забезпечують більш-менш вичерпне її
тлумачення. Цю оцінку поширюємо навіть на частину дисертацій. Зокрема,
нещодавно захищена І. Мельниковим кандидатська дисертація «Соціально-
економічна історія Білорусі періоду капіталізму (1861–1914 рр.) у польській
історіографії» містить лише окремі елементи міждисциплінарного синтезу.
Передусім щодо початків формування національної самосвідомості білорусів,
«пробудження білоруської нації» [2, 2–5]. Беручи до уваги, що нам уже довелося
критично аналізувати трьохтомне монографічне дослідження білоруських істо-
риків під загальною назвою «Гісторыя сялянства Беларусі са старажытных часоў
да 1996 г.» [3, 172–173], тепер назвемо тільки ті спеціальні студії, в яких ситу-
ація виглядає дещо оптимістичніше. Це передусім доповіді (статті) Я. Яскевича
[4], П. Терешковича [5] та А. Житко [6], виголошені на Міжнародній науковій
конференції у Мінську в 2006 р., сповіщення їхнього колеги Л. Ширко, котрий
Проблеми історії України ХІХ — початку ХХ ст. Розділ І
66
висловився з цього питання дещо пізніше [7]. Надто потрібно відмітити ґрун-
товність праць Д. Карєва, якого можна вважати провідним фахівцем сучасної
білоруської історіографії епохи модерності [8].
Беручи до уваги факт фрагментарності історіографічного доробку з пору-
шеної проблеми, доречно згадати кілька останніх дискусій на Міжнародній
науковій конференції «Історична наука, історична пам’ять і національна свідо-
мість модерної доби в Україні, Білорусі та Польщі», що відбулася 21–23 жовтня
2010 р. у Черкасах. Тією чи іншою мірою проблема актуальності й водночас
доцільності міждисциплінарного синтезу в сучасному історіографічному полі
Білорусі прозвучала у доповідях В. Масненка, В. Ващенка, Ю. Присяжнюка
(Україна), Д. Карєва, А. Чернякевича (Білорусь), А. Миколайчака (Польща),
Л. Горизонтова (Росія). Ще переконливіше і ствердніше про це говорив відомий
український історіограф Л. Зашкільняк у своєму виступі на пленарному засі-
данні ІV Міжнародної наукової конференції «Історична пам’ять українців і
поляків у період формування національної свідомості в ХІХ — першій половині
ХХ століття», яка відбувалася дещо раніше — 27–29 вересня 2010 р. у Брю-
ховичах (під Львовом). Він акцентував увагу на міждисциплінарному підході
щодо такої делікатної сфери зв’язків, яка існує й може бути вербально про-
яснена між історіографією та історичною пам’яттю.
Мета нашої розвідки — з’ясувати досвід і перспективи білоруської істо-
ріографії щодо використання міждисциплінарного підходу, обравши для цього
сферу селянознавчих студій.
Докладно знайомлячись із доробком сучасних білоруських істориків,
маємо підстави вважати, що їхня обізнаність та практичний інтерес до теоре-
тичного надбання західноєвропейських вчених, де проблему міждисциплінар-
ного підходу поставлено і трактовано в контексті рефлексій на «олюднення
історичної науки», захоплення й відповідей на історичну антропологію, мікро-
історію, усну історію, постмодернізм, помітно зростає. Так чи так вони долу-
чаються до тієї оптимістичної думки, що так звана нинішня методологічна криза
є надуманою, а історіографія врешті-решт має бути «більше цілісною і само-
рефлексивною» [9, 4].
Оскільки в останні десятиліття найпомітніший вплив на історичну науку
(на білоруську історіографію все ж меншою мірою) справляв власне постмо-
дернізм, це спонукає в контексті проблеми, що нас цікавить, приділити цій
«незручній» парадигмі більше уваги. Постмодернізм серйозно позначився на
методології «традиційної» історіографії. Нещодавно він навіть претендував на
щось якісно нове, таке собі найвище теоретичне досягнення історичної науки.
Варто зазначити, що на самій методиці історичних досліджень постмодер-
ністська філософія історії позначитися не могла, бо не мала як. Це досить
дивний парадокс, адже саме у другій половині XX ст., коли про себе заявив
постмодернізм, тривав процес надзвичайного вдосконалення методів дослід-
ження джерел — писемних, аудіовізуальних, матеріальних. До того ж при
цілковитій непричетності цього самого постмодернізму, який ігнорував основні
питання багатогранності методики історичного дослідження. Як, між іншим,
і співвідношення між історичним джерелом та позаджерельним знанням.
Історіографія «селянського питання» ХІХ — початку ХХ ст. Випуск ХVIII
67
З метою ліпше прояснити спосіб мислення та «межі користі» постмо-
дерністів у ділянці історичної науки, коротко окреслимо погляди таких творців
цієї теорії, як француз Мішель Фуко, американець Гейден Вайт, голландець
Франк Анкерсміт. Перший дійшов висновку про вірогідність існування «альтер-
нативної» історіографії з різноманітними варіантами інтерпретації подій. Другий
відкинув можливість ширшого історичного синтезу, макрокосмосу, за яким
стоять певні ідеї (дух доби та ін.), у такий спосіб проігнорував доцільність
залучення законів історії. Схильний наполягати, що немає явного і безпосе-
реднього зв’язку між так званими причинами й наслідками, а тільки, знаючи
наслідки, історики починають підшукувати для них причини. Третій узагалі
заперечив поняття історичної правди, позаяк, на його переконання, саме історик
творить минуле, що постає у вигляді метафори. Результатом таких заперечень
достовірності історичної науки стає підрив сцієнтизму, підміна реконструкції
того, що щось трапилося в минулому, «грою інтерпретацій» [10, 77].
На нашу думку, в інтерпретації «грають» не тільки постмодерністи, а й
«традиційні» історики. Нерідко в той спосіб, що ігнорують навіть найзначніші
здобутки модерної історіографії XX ст. При цьому послуговуються спрощеними
підходами (та ж втрата сцієнтизму, але з іншого боку), вони виявляються
неспроможними враховувати сегменти «здорового глузду», які рельєфніше
постають якраз у візіях постмодерністів. Зокрема й у погляді на співвідношення
історик — історичне джерело — науковий текст. Тож нефаховість і дилетантизм
однаково болісна для історіографії з двох сторін.
Попередній висновок, який постає у, так би мовити, теоретичній площині
пропонованого аналізу, полягає в тому, що тривалий час критикована макро-
історія не є виключно однією «політично підозрілою» парадигмою. А відмова
від неї на догоду мікроісторії та іншим «постмодерним симпатіям» призводить
до втрати перспектив аналітично-синтетичних досліджень. І це тоді, коли
інтердисциплінарні студії з’явилися набагато раніше і своєю появою вже точно
не мають завдячувати постмодернізму. Як і компаративізм, що побачив світ ще в
царині етнології середини XIX ст. До таких міркувань спонукає думка самого
Ф. Анкерсміта: «…Постмодернізм не відкидає наукової історіографії, а лише
притягує нашу увагу до модерністського кола, яке хоче переконати нас, начебто
поза ним нічого не існує. Тим часом поза ним лежить вся сфера мети і сенсу
історії» [9, 82].
Окреслений інтерес до філософії й методології селянознавчих студій зу-
мовлений внутрішніми дисциплінарними поворотами в рамках історичної науки,
а також її завданнями стосовно сучасної науки в цілому. Конкретніше він
мотивований тим, що і раніше, і тепер методологія історичної науки виконувала
першочергову функцію забезпечення пріоритетів пошуків у соціально-гумані-
тарній царині [4, 127]. Позаяк методологія історичної науки становить сферу
раціонально-рефлективного знання, спрямована на вивчення методів, шляхів і
механізмів формування та функціонування історіографії, його регулятивних
принципів, сутності, структури й міждисциплінарних зв’язків, провідне місце в
ній належить міждисциплінарному синтезу. Проте в наукових дослідженнях
Проблеми історії України ХІХ — початку ХХ ст. Розділ І
68
(монографіях, статтях, доповідях), як і дидактичних виданнях, ситуація виглядає
майже протилежною. Таку картину спостерігаємо, зокрема, щодо висвітлення
історії білоруського селянства ХІХ та ХХ століть. Зазвичай, у текстах натрап-
ляємо на всевладдя все того ж економічного детермінізму. Так, у навчальному
посібнику для вищої школи, що побачив світ у 2004 р., показовим є вже перше
речення книги. Її автор П. Чигринов починає знайомити читача з минувшиною
своєї країни стереотипно: «Відправним ступенем у поступальному соціально-
економічному розвитку людського суспільства, як це прийнято вважати, є
первіснообщинний лад» [11, 9]. «Єдино науковому» формаційному тлумаченню
історичного процесу він не зраджує й надалі. Щоправда, робить такий же
комплімент і стосовно націоналізованої історіографії. У передмові до книги
зазначено: «Протягом століть (білоруський етнос. — Ю. П.) вимушений був у
кривавій боротьбі з загарбниками захищати свою землю і своє право на життя,
зберігаючи та примножуючи культурно-духовну спадщину предків» [11, 5].
Утім, таких відступів у тексті не так і багато. Автор, вочевидь, усе ще боїться
громадських звинувачень у «націоналістичному» історіописанні. Докладне зна-
йомство зі «словом і духом» праць, присвячених національному рухові в
Білорусі, дає додаткові підстави так думати. У них привертає увагу навіть сама
лексика, яка явно з арсеналу радянської історіографії. Ось цитата з автореферату
кандидатської дисертації М. Щавлинського, захищеної в 2000 р.: «Не признавши
Радянської влади в Білорусі, національні партії повели боротьбу за створення
окремої від Радянської Росії Білоруської буржуазно-демократичної республіки»
[12, 16–17].
З огляду на це, виникає питання: чим же підсилено методологію дослід-
жень, яка зазнала мало змін у пострадянський період? Ведучи мову про «всю
повноту життя своїх предків», П. Чигринов керується не новими підходами, а
акцентує увагу на традиційних мотивах та труднощах — любові до Батьків-
щини, «білих плямах» в історіографії тощо. При висвітленні аграрної проб-
лематики він не бачить і, відповідно, не використовує ніяких нових епісте-
мологічних можливостей. У тексті відсутні нові пояснювальні схеми, тому,
приміром, у середині ХІХ ст., напередодні скасування кріпосного права се-
лянство так само «обезземелене», «жорстоко експлуатоване», «класово невдо-
волене» [11, 340]. Водночас у оцінці самої Великої реформи 1861 р. панують ті
ж стереотипи: «Становище кріпосних селян змінювалося корінним чином» [11,
341]. Автор послідовно ігнорує весь пізнавальний потенціал міждисциплінар-
ного підходу, напрацьований модерною історіографією. Ведучи мову про
«нещасне і знедолене село», навіть не пробує зав’язати з ним діалогу. У всьому,
згідно з його логікою, винна держава, уряд, самодержавство, а сільський про-
столюд живе й діє лише в рамках тих умов, які йому визначала центральна та
місцева влада. Певним методологічним компромісом у підходах до тлумачення
селянської історії можна вважати визнання факту, що пересічні хлібороби «не
прийняли оголошеної їм свободи» [11, 343]. Але й у цьому разі автор зали-
шається на малопродуктивних соціально-класових позиціях, уперто не помічає
можливості антропологічного підходу.
Історіографія «селянського питання» ХІХ — початку ХХ ст. Випуск ХVIII
69
Про збереження традицій радянського історіописання в білоруському селя-
нознавстві нагадує згадане вище трьохтомне монографічне дослідження під
загальною назвою «Гісторыя сялянства Беларусі са старажытных часоў да
1996 г.». Його другий том, який побачив світ у 2002 р. («Ад рэформы 1861 г. да
сакавіка 1917 г.»), присвячений процесам другої половини ХІХ — початку
ХХ ст. [13, 2]. Міркуючи в річищі термінів «капіталізм», «аграрно-буржуазні
реформи», «розвиток продуктивних сил», «класова поляризація села», автори
залишили поза увагою перспективу показати селян як «живих людей»,
розміщених у контексті епохи. Вона ж, як відомо, далеко не скрізь і не завжди
визначалася «зміною формацій» [14, 540]. Іншими словами, проігноровано
напрацювання модерних і постмодерних студій, а внутрішній світ хліборобської
людності, яка становила більшість населення й відігравала винятково важливу
роль в історії дореволюційної (тобто дорадянської) Білорусі, подано у форматі
коротких етнографічних описів. Показовим тут є загальний висновок видання:
«Погляди й уявлення білоруського селянства, його історія, національний харак-
тер, прагнення та здібності виявилися в декоративно-прикладному мистецтві,
яке постало своєрідною об’єднуючою ланкою між духовною та матеріальною
культурою» [13, 530]. Це дає підстави вважати, що білоруські історики-селя-
нознавці й дотепер віддають перевагу узагальненням, притаманним традиціям
радянської історичної думки 1970–1980-х рр.
І все ж докладне знайомство з новітніми історіографічними працями біло-
руських колег уможливлює розуміння рівня їхньої готовності до роботи за тими
якісними стандартами історіописання, які для багатьох європейських дослід-
ників уже давно стали тривіальними. Корисними з них варто вважати теоретичні
викладки, що їх, зокрема, прийнято пов’язувати з трьома поворотами школи
«Анналів» — «історичним» — «прагматичним» — «лінгвістичним». Уже зга-
дуваний Я. Яскевич зазначає, що ця спадщина «досить наочно й чітко схоплює
та концентрує в собі… динаміку методологічного дискурсу соціально-гумані-
тарних наук, формуючи новий тип глобальної філософсько-методологічної
рефлексії, пов’язаної з включенням в її арсенал ідеалів холізму, цілісності,
плюралізму, толерантності, діалогу, синтезу, розуміння та взаємозбагачення» [4;
15, 3–5].
Отже, перспективи розвитку сучасних селянознавчих досліджень криються
у площині взаємного компромісу постмодерністської версії історії з її на сьо-
годні головною «опозиціонеркою» — універсальною історією. У цьому кон-
тексті науковий дискурс визначається феноменом методологічної рефлексії.
Щоразу, тобто в кожному конкретному дослідженні, мова йде про виявлення
специфіки, суб’єкт-об’єктних відносин, принципів історичного знання, а також
про оптимізацію структури та характеристику використовуваних методів істо-
ричного пізнання. Утім, у білоруській історіографічній традиції заклики залу-
чати міждисциплінарні підходи, розширювати методологічний арсенал, кон-
струювати кооперацію та інтегрувати наукові методи, які тепер частіше й
частіше лунають із трибун наукових форумів у цій країні, місцевими істо-
риками-аграрниками ще не почуто. Принаймні, про це свідчить аналіз виявлених
Проблеми історії України ХІХ — початку ХХ ст. Розділ І
70
і проаналізованих нами узагальнюючих праць, що побачили світ у пострадянські
десятиліття.
Перспективи подальших досліджень проблеми вбачаємо у залученні до
аналізу матеріалів наукових конференцій, передусім краєзнавчих, а також праць
білоруських істориків, опублікованих у зарубіжних виданнях.
_________________
1. Див.: Высокова В.В., Сосновский М.А. Универсальная история в современной
историографии // Диалог со временем. Альманах интеллектуальной истории. —
Вып. 18. — Москва: ЛКИ, 2007.
2. Мельнікаў І.В. Сацыяльна-эканамічная гісторыя Беларусі періяду капіталізму (1861–
1914 гг.) у польскай гістарыяграфіі: Автореф. дисс… канд. гістар. навук. — Мінск,
2010.
3. Присяжнюк Ю.П. Рец.: Гісторыя сялянства Беларусі са старажытных часоў да
нашых дзён. — У 3 т. — Т. 2. Ад рэформы 1861 г. да сакавіка 1917 г. / З.Е. Абезгауз,
Х.Ю. Бейлькін, А.Р. Бухавець та ін. / Пад рэд. В.П. Панюціча. — Мінск: Беларуская
навука, 2002. — 552 с. // Вісник Черкаського університету. Серія: історичні науки.
— Вип. 66. — Черкаси: ЧНУ, 2005.
4. Яскевич Я.С. Междисциплинарные стратегии современной методологии истори-
ческой науки // Материалы Международной научной конференции «Проблемы
методологии исследователей истории Беларуси» (г. Минск, 26–27 октября 2006 г.) /
Ред. колл.: А.А. Коваленя и др. — Минск: Белорусская наука, 2008.
5. Терешкович П.В. «Постмодернистские» концепции генезиса и развития наций и
национальных движений // Материалы Международной научной конференции
«Проблемы методологии исследований истории Беларуси» (г. Минск, 26–27 октября
2006 г.) / Ред. колл.: А.А. Коваленя и др. — Минск: Белорусская наука, 2008.
6. Жытко А.П. Некаторые праблемы гісторыі Беларусі перыяду капіталізму і мето-
далагічныя падыходы да іх вырашэння // Материалы Международной научной
конференции «Проблемы методологии исследований истории Беларуси» (г. Минск,
26–27 октября 2006 г.) / Ред. колл.: А.А. Коваленя и др. — Минск: Белорусская
наука, 2008.
7. Ширко Л.Ф. Теоретические аспекты структурного анализа белорусской историогра-
фии // Матэрыялы Рэспубліканскай навукова-тэарэтычнай канферэнцыі «Гістарыя-
графія гісторыі Беларусі, новай і навейшай гісторыі краін Еўропы і ЗША» (г. Мінск,
28 сакавіка 2008 г.) / Ред. кал.: В.А. Білецькі і ін.: У 2 ч. — Ч. 2: Гістарыяграфія
новай і навейшай гісторыі краін Еўропы і ЗША: даследаванні, праблемы, пошукі. —
Мінск, 2008.
8. Карев Д.В. Белорусская историография в конце ХVIII — начале ХХ вв.: Автореф.
дисс. на соискание ученой степени доктора ист. наук по специальности 07.00.09. —
Минск, 1995.
9. Будучыня гісторыі: зборнік артыкулаў па сучаснай гістарыяграфіі / Склад.
Г. Сагановіч; пер. з англ. Л. Баршчэўскі, І. Ганецкая, М. Раманоўскі; навук. рэд.
Г. Сагановіч. — Мінск: Медысонт, 2008.
10. Анкерсміт Ф. Гістарыяграфія і постмадэрнізм // Будучыня гісторыі: зборнік арты-
кулаў па сучаснай гістарыяграфіі / Склад. Г. Сагановіч; пер. з англ. Л. Баршчэўскі,
І. Ганецкая, М. Раманоўскі; навук. рэд. Г. Сагановіч. — Мінск: Медысонт, 2008.
Історіографія «селянського питання» ХІХ — початку ХХ ст. Випуск ХVIII
71
11. Чигринов П.Г. История Беларуси с древности до наших дней: Учебное пособие. —
Минск: Книжный Дом, 2004.
12. Щавлинский Н.Б. Белорусское национальное движение в годы первой мировой
войны (1914–1918 гг.): Автореф. дисс… канд. истор. наук. — Минск, 2000.
13. Гісторыя сялянства Беларусі са старажытных часоў да нашых дзён. — У 3 т. — Т. 2.
Ад рэформы 1861 г. да сакавіка 1917 г. / З.Е. Абезгауз, Х.Ю. Бейлькін, А.Р. Бухавець
та ін. / Пад рэд. В.П. Панюціча. — Мінск: Беларуская навука, 2002.
14. Присяжнюк Ю. Українське селянство Наддніпрянської України: соціоментальна
історія другої половини ХІХ — початку ХХ ст. — Черкаси: «Вертикаль», видавець
ПП Кандич С.Г., 2007.
15. Веснік Гродзенскага дзяржаўнага універсітэта імя Янкі Купалы. — Серыя 1:
Гісторыя, філософія, паліталогія і сацыялогія, культурологія, мастацтвазнаўства,
педагогіка, псіхалогія, правазнаўства, філалогія. — Гродна: ГрДУ, 2007.
|