Грошові та натуральні повинності українського селянства у другій половині ХІХ ст.
Gespeichert in:
| Datum: | 2011 |
|---|---|
| Hauptverfasser: | , |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут історії України НАН України
2011
|
| Schriftenreihe: | Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст. |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/123553 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Грошові та натуральні повинності українського селянства у другій половині ХІХ ст. / А.І. Берестовий, О.М. Федьков // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.: Зб. наук. пр. — 2011. — Вип. 18. — С. 129-133. — Бібліогр.: 11 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-123553 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1235532017-09-07T03:04:03Z Грошові та натуральні повинності українського селянства у другій половині ХІХ ст. Берестовий, А.І. Федьков, О.М. Аграрний розвиток у пореформений період 2011 Article Грошові та натуральні повинності українського селянства у другій половині ХІХ ст. / А.І. Берестовий, О.М. Федьков // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.: Зб. наук. пр. — 2011. — Вип. 18. — С. 129-133. — Бібліогр.: 11 назв. — укр. 2307-5791 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/123553 uk Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст. Інститут історії України НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Аграрний розвиток у пореформений період Аграрний розвиток у пореформений період |
| spellingShingle |
Аграрний розвиток у пореформений період Аграрний розвиток у пореформений період Берестовий, А.І. Федьков, О.М. Грошові та натуральні повинності українського селянства у другій половині ХІХ ст. Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст. |
| format |
Article |
| author |
Берестовий, А.І. Федьков, О.М. |
| author_facet |
Берестовий, А.І. Федьков, О.М. |
| author_sort |
Берестовий, А.І. |
| title |
Грошові та натуральні повинності українського селянства у другій половині ХІХ ст. |
| title_short |
Грошові та натуральні повинності українського селянства у другій половині ХІХ ст. |
| title_full |
Грошові та натуральні повинності українського селянства у другій половині ХІХ ст. |
| title_fullStr |
Грошові та натуральні повинності українського селянства у другій половині ХІХ ст. |
| title_full_unstemmed |
Грошові та натуральні повинності українського селянства у другій половині ХІХ ст. |
| title_sort |
грошові та натуральні повинності українського селянства у другій половині хіх ст. |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| publishDate |
2011 |
| topic_facet |
Аграрний розвиток у пореформений період |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/123553 |
| citation_txt |
Грошові та натуральні повинності українського селянства у другій половині ХІХ ст. / А.І. Берестовий, О.М. Федьков // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.: Зб. наук. пр. — 2011. — Вип. 18. — С. 129-133. — Бібліогр.: 11 назв. — укр. |
| series |
Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст. |
| work_keys_str_mv |
AT berestovijaí grošovítanaturalʹnípovinnostíukraínsʹkogoselânstvaudrugíjpoloviníhíhst AT fedʹkovom grošovítanaturalʹnípovinnostíukraínsʹkogoselânstvaudrugíjpoloviníhíhst |
| first_indexed |
2025-07-08T23:52:03Z |
| last_indexed |
2025-07-08T23:52:03Z |
| _version_ |
1837124785357717504 |
| fulltext |
Аграрний розвиток у пореформений період Випуск ХVIII
129
Р О З Д І Л ІІІ
АГРАРНИЙ РОЗВИТОК У ПОРЕФОРМЕНИЙ ПЕРІОД
А.І. Берестовий, О.М. Федьков
ГРОШОВІ ТА НАТУРАЛЬНІ ПОВИННОСТІ УКРАЇНСЬКОГО
СЕЛЯНСТВА У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХІХ ст.
Історичний досвід свідчить, що податкова політика була і залишається
важливим інструментом впливу на суспільство. Продумана, виважена податкова
політика дає можливість ефективно регулювати різноманітні соціально-еконо-
мічні процеси, зокрема, обсяг виробництва, структурні зміни суспільства, рівень
життя населення, політичну активність тощо.
Автори статті ставлять за мету розкрити систему грошових та натуральних
повинностей українського селянства у другій половині ХІХ ст. Об’єкт дослід-
ження — грошові та натуральні повинності українського селянства у другій
половині ХІХ ст.; предмет — законодавчі прорахунки в системі визначення
видів грошових та натуральних повинностей, причини обтяжливості їхнього
відбування селянами.
У 1860–1880-х рр. селяни українських губерній у складі Російської імперії
відбували 3 види повинностей: а) казенні; б) земські; в) мирські. Слід зауважити,
що відбування казенних та земських повинностей було як грошовим, так і нату-
ральним, тоді як мирських — лише натуральним [1, 16].
Грошові повинності складалися з таких видів: а) казенних, до яких нале-
жали подушний податок (скасований для селян з 1 січня 1887 р.) та державний
поземельний податок; б) земські — земський збір на місцеві губернські потреби,
збір на утримання і забезпечення православного духовенства та збір з колишніх
державних селян на утримання училищ.
До натуральних казенних повинностей належали військова та військово-
кінська. Структура земських натуральних повинностей була такою: 1) утри-
мання та ремонт поштових, торгівельних та воєнних доріг; 2) підтримання в
робочому стані підвод для проїзду чиновників; 3) арештантсько-етапна повин-
ність, тобто: а) супровід арештантів; б) забезпечення арештантів приміщеннями;
в) опалення та освітлення цих приміщень; г) утримання підвод для перевезення
хворих арештантів; 4) військова квартирна повинність; 5) забезпечення продо-
вольчими товарами; 6) відведення місць для військових таборів тощо [1, 18].
Аналіз натуральних та грошових селянських повинностей свідчить про
недосконалість податкового законодавства Російської імперії у 1860–1870-х рр.,
наявність у його змісті чисельних суперечливих моментів, прорахунків, невід-
Проблеми історії України ХІХ — початку ХХ ст. Розділ ІІІ
130
повідності реальним потребам тогочасного села. Зокрема, про наявність таких
прорахунків свідчить аналіз повітових звітів, що надсилалися до канцелярії
Київського, Подільського та Волинського генерал-губернаторства [1]. Слід за-
уважити, що зазначені матеріали введені до наукового обігу вперше.
Так прорахунками у мирських повинностях ми вважаємо такі:
1) серед загальної кількості мирських грошових повинностей існували
«транспортні видатки сільських посадових осіб у службових справах» [1, 19].
Однак службові обов’язки сільських старост та писарів (окрім збирачів податків,
витрати на яких передбачені іншою статтею), виконувалися ними переважно в
межах населених пунктів, в яких вони проживали. Отже, цих витрат, на нашу
думку, можна було б уникнути;
2) сумнівною видається необхідність статті видатків «на бланки книги та
газети» [1, 19 зв.], сума якої в різні часи коливалася від 5316 крб до 8290 крб
лише по Київській губернії. Справа у тому, що «витрати на канцелярські
матеріали» передбачалися окремою статтею [1, 11 зв.];
3) аналізуючи відомості про видатки по Київському, Подільському та
Волинському генерал-губернаторству, слід зазначити, що складалися вони
досить ретельно, включали в себе практично всі елементи тогочасної системи
оподаткування та відбування тих чи інших повинностей. Однак, в опрацьованих
нами під час написання дисертації відомостях, звітах, розписах, звітах губер-
наторів ми жодного разу не зустріли економічного обґрунтування того чи
іншого податку. Не висловлювали губернатори й пропозицій щодо скасування
або ж їхнього зменшення, або зміни терміну відбування повинностей. Так,
наприклад, серед мирських повинностей мала місце графа «непередбачені вит-
рати», видатки на які в період з 1883–1885 рр. коливалися від 28 430 крб до
43 024 крб [1, 12]. Зважаючи на досить детальний розподіл повинностей серед
усіх сфер діяльності сільської громади, залишається незрозумілою мета вико-
ристання такої значної суми.
Дискусійним залишається питання пропорційності та доцільності розпо-
ділу значної кількості натуральних повинностей. Так, у більшості випадків їхній
розподіл не обговорювався на сільських сходах. Відтак не було чітко визначено
кількість робочих днів і послідовність їхнього відбування селянами. Внаслідок
цього наведені у звітах цифри є необґрунтованими, або ж взагалі недосто-
вірними. Так, на наш погляд, не було потреби у відбуванні селянами понад
13 000 кінних робочих днів для організації варти у своєму селищі, оскільки
можна було б розділити селище на дільниці для відбування цієї повинності
пішими вартовими. Незрозумілою також є стаття «виконання повітових, сіль-
ських та суспільних потреб». Вона містить від 4334 до 6262 кінних днів,
оскільки у самому формулюванні зазначеної статті не визначено предмет цієї
повинності. Нелогічною, на наш погляд, є стаття «перечищування та пересушу-
вання запасного хліба», на яку припадало від 48 до 1361 кінних днів, тоді як
очевидно, що для відбування цієї повинності застосування коней не потрібне [1, 11].
Сучасник тих подій — економіст М. Бржеський — писав про те, що
нерівномірно розподілені натуральні повинності мають кріпацький характер
Аграрний розвиток у пореформений період Випуск ХVIII
131
і фактично є пережитком дореформеної епохи [2, 22]. На нашу думку, ця теза
є цілком слушною. Вона точно і влучно відображає стан справ у податковій
політиці царату в українському селі у зазначений період.
З огляду на нерівномірність системи прямого оподаткування, у бюджеті
(державному розписі) постійно виникали недосплати. Причинами зниження
платоспроможності селян, поміщиків найчастіше були неврожаї та інші різні
природні катаклізми, зокрема шкідники тощо. Так, у 1868 р. канцелярія Київ-
ського, Подільського і Волинського генерал-губернаторства запровадила додат-
кову «ховрашкову натуральну повинність». Її сутність полягала у тому, що
селяни під час сплати податків зобов’язувалися здавати 20 шкірок ховрашків [3,
26–26 зв.]. Унаслідок упровадження зазначеної повинності з винищення шкід-
ливих тварин, показники врожайності покращились і недосплата по Київській
губернії вже у 1869 р. зменшилася на 18% [4, 21 зв. — 22]. Селяни сіл Конончі
та Пекарі Черкаського повіту Київської губернії в своїх звітах з-поміж інших
причин накопичення за ними недосплати вказували на несправедливість кру-
гової поруки, затоплення сінокосів р. Рось, відсутність додаткових заробітків,
низьку компетенцію та слабкий рівень грамотності збирачів податків та праців-
ників казначейства [5, 60–60 зв.].
Крім того, мали місце зловживання з боку повітових начальників та помі-
щиків стосовно відбування селянами натуральних повинностей. Так, наприклад,
системними були випадки, коли за ініціативи поміщиків, селяни продовжували
ще кілька років відбувати вже скасовану повинність. Також селян викорис-
товували для власних потреб, під виглядом відбування ними мирських повин-
ностей [5, 59–64], [6, 10–10 зв.]. Такі зловживання виявлялися можливими
внаслідок низького рівня освіченості серед селянства.
Земські повинності були різновидом місцевого обкладання та поділялися
на грошові та натуральні. Вони стягувалися за розкладкою незалежно від замож-
ності господарства та надходили у розпорядження земств — органів місцевого
(губернського та повітового) самоуправління Російської імперії. На відміну від
земських зборів, земські повинності мали цільовий характер. Кожна з них була
джерелом покриття певного видатку. З грошових земських повинностей, які
сплачували селяни, фінансувалося утримання місцевої адміністрації, поліції,
шкіл, лікарень, пожежної охорони, ремонт доріг, мостів тощо. Встановлювалися
земські повинності або державою (ремонтні роботи, поштова тощо), або ж
самими земствами (на утримання шкіл, лікарень тощо). Окрім земських повин-
ностей, що припадали на всіх платників податків, існували й суто селянські
повинності. Наприклад, видатки на утримання військового та селянського
управлінь.
Мирські повинності в Російській імперії у перше пореформене двадця-
тиріччя — спеціальні повинності у натуральній та грошовій формі, які відбували
селянські і повітові громади. Натуральні повинності відбувалися шляхом вико-
нання певних робіт.
Мирські селянські повинності поділялися на обов’язкові та необов’язкові.
До обов’язкових належали такі:
Проблеми історії України ХІХ — початку ХХ ст. Розділ ІІІ
132
1) утримання сільського управління та поліції;
2) видатки на прищеплення від віспи, заходи з ліквідації епідемій та
падіння худоби;
3) облаштування та ремонт сільських магазинів;
4) ремонт сільських доріг, утримання сільської варти;
5) догляд за людьми літнього віку та сиротами;
6) заходи щодо ліквідації пожеж, повеней тощо.
Необов’язковими були такі:
1) облаштування та утримання церков;
2) відкриття та утримання училищ;
3) внески на покращення якості медичного обслуговування тощо [1,
18 зв.].
Окрім натуральних повинностей, селяни мусили також вносити гроші на
утримання місцевих органів влади. Так звані мирські збори йшли на утримання
сільського волосного управління і суду, на будівництво і ремонт церков тощо.
Слід зазначити, що цей вид грошової повинності постійно збільшувався. Якщо у
1891 р. загальні сума мирських зборів дорівнювала 45 млн руб., то у 1894 р. —
62 млн руб. [7, 105]. Тобто за три роки їхні розміри зросли на 17 млн руб. або на
38%.
Дорожні повинності — покладений на населення державою обов’язок
брати участь транспортними та грошовими засобами у будівництві, ремонті та
утриманні шосейних та ґрунтових доріг та мостів. Дорожна повинність широко
застосовувалася в більшості країн Західної Європи і мала як натуральну, так
і грошову форми [8, 91]. На облаштування та утримання шосейних доріг
загальногубернського значення дорожні повинності відбувалися у грошовій
формі. Участь селян в утриманні ґрунтових доріг здійснювалася у вигляді
натуральних дорожніх повинностей.
Для визначення обсягів відбування повинностей за суб’єкт бралася душа, а
не прибутковість господарства. Крім цього, їхні розміри постійно збільшува-
лися. Поряд із грошовими зростали і натуральні повинності: підводна, постійна,
рекрутська та ін. Вони супроводжувалися не лише відривом робочих рук від
господарства, а й грошовими витратами [9, 35–36]. Спорядження одного рекрута
на початку 1860-х рр. коштувало сільським громадам від 17,5 до 24 руб.
У другій половині ХІХ ст. натуральні повинності селян Полтавської
губернії оцінювалися в 11 коп., Чернігівської — 30 коп., Харківської — понад
44 коп. на душу [10, 11]. Їхній розподіл по місцевостям був нерівномірним.
Збільшення повинностей перевищувало зростання платоспроможності селян.
Щоб послабити гостроту селянського питання, потрібно було провести карди-
нальні перетворення, спрямовані на зміни селян на власників землі і рефор-
мування всієї податкової системи.
У канцелярії Київського, Подільського і Волинського генерал-губерна-
торства містяться документи, які свідчать про те, що губернатори часто йшли
назустріч селянам для полегшення відбування ними натуральних повинностей.
Так, Київським губернатором було задоволено прохання селян Сквирського
Аграрний розвиток у пореформений період Випуск ХVIII
133
повіту про обтяжливість відбування підводної повинності і об’єднання цієї
повинності для сусідніх повітів [11, 1–3]. У результаті, відстань, яку доводилось
долати селянам, відбуваючи підводну повинність, скоротилася вдвічі.
Під час розподілу натуральних повинностей зустрічалися зловживання
посадових осіб та витрачання державних коштів не за призначенням. Так, у
1866 р. у Журналі Волинського губернського по селянським справам присут-
ствія зафіксовано нераціональне використання коштів, отриманих зі сплати
грошових повинностей у Коднянській волості. Зокрема, було перевищено
видатки на суму 80 руб. 43 коп. на утримання та пошти. В цьому ж документі
наведено факти нерівномірного розподілу відбування повинності зі супроводу
арештованих, яку в Коднянській волості відбували лише селяни. Міщани та
німці-колоністи від неї ухилялися. Задокументовано скарги селян на надмірну
обтяжливість поштової повинності в Овручському повіті та прохання розгля-
нути питання про рівномірність розподілу поштової повинності. На це звер-
нення губернське по селянським справам присутствіє відповіло, що полегшити
поштову повинність та зрівняти її з-поміж інших мешканців повіту можливо
тільки перевівши її на грошову основу [1, 2–2 зв.].
Таким чином, аналіз відбування грошових та натуральних повинностей
українськими селянами у 1860–1880-х рр. свідчить про те, що вони певною
мірою гальмували розвиток сільського господарства, посилюючи загальний по-
датковий тягар для селянства. Губернські установи здійснювали певні заходи
щодо полегшення, або скасування на деякий час натуральних та грошових
повинностей. Однак, їхнє відбування ускладнювалося зовнішніми факторами та
зловживаннями з боку місцевих органів, на які було покладено контроль за
відбуванням та грошовим надходженням повинностей. Прагнення полегшити
становище селянства викликало еволюцію поглядів значної частини представ-
ників місцевих губернських органів влади схиливши їх до думки, що досягти
рівномірності у розподілі грошових та натуральних повинностей можливо,
здійснюючи поступове переведення натуральних повинностей на грошову
основу.
________________
1. Центральний державний історичний архів у м. Києві (далі — ЦДІАК). — Ф. 442. —
Оп. 616. — Спр. 276.
2. Бржеский Н. Натуральные повинности крестьян и мирские сборы / Н. Бржеский. —
СПб., 1906.
3. ЦДІАК. — Ф. 442. — Оп. 47. — Спр. 317.
4. ЦДІАК. — Ф. 442. — Оп. 51. — Спр. 375.
5. ЦДІАК. — Ф. 442. — Оп. 691. — Спр. 237, Ч. 1.
6. ЦДІАК. — Ф. 442. — Оп. 630. — Спр. 596.
7. Погребинский А. Очерки истории финансов дореволюционной России / А. Погре-
бинский. — М., 1954.
8. Толкушкин А. История налогов в России / А. Толкушкин. — М.: Юрист, 2001.
9. ЦДІАК. — Ф. 442. — Оп. 535. — Спр. 355.
10. Бойко В. Реформи державних селян другої половини ХІХ ст. в Лівобережній
Україні: автореферат дис. ... канд. істор. наук / В. Бойко. — Донецьк, 2001.
11. ЦДІАК. — Ф. 442. — Оп. 47. — Спр. 250.
|