Велика реформа як чинник прагнень жіночої молоді Російської імперії до вищої освіти

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2011
1. Verfasser:	Драч, О.О.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут історії України НАН України 2011
Schriftenreihe:	Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.
Schlagworte:	Культурні та духовні аспекти Великої реформи
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/123568
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Велика реформа як чинник прагнень жіночої молоді Російської імперії до вищої освіти / О.О. Драч // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.: Зб. наук. пр. — 2011. — Вип. 18. — С. 223-230. — Бібліогр.: 25 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-123568
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1235682017-09-07T03:03:55Z Велика реформа як чинник прагнень жіночої молоді Російської імперії до вищої освіти Драч, О.О. Культурні та духовні аспекти Великої реформи 2011 Article Велика реформа як чинник прагнень жіночої молоді Російської імперії до вищої освіти / О.О. Драч // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.: Зб. наук. пр. — 2011. — Вип. 18. — С. 223-230. — Бібліогр.: 25 назв. — укр. 2307-5791 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/123568 uk Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст. Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Культурні та духовні аспекти Великої реформи Культурні та духовні аспекти Великої реформи
spellingShingle	Культурні та духовні аспекти Великої реформи Культурні та духовні аспекти Великої реформи Драч, О.О. Велика реформа як чинник прагнень жіночої молоді Російської імперії до вищої освіти Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.
format	Article
author	Драч, О.О.
author_facet	Драч, О.О.
author_sort	Драч, О.О.
title	Велика реформа як чинник прагнень жіночої молоді Російської імперії до вищої освіти
title_short	Велика реформа як чинник прагнень жіночої молоді Російської імперії до вищої освіти
title_full	Велика реформа як чинник прагнень жіночої молоді Російської імперії до вищої освіти
title_fullStr	Велика реформа як чинник прагнень жіночої молоді Російської імперії до вищої освіти
title_full_unstemmed	Велика реформа як чинник прагнень жіночої молоді Російської імперії до вищої освіти
title_sort	велика реформа як чинник прагнень жіночої молоді російської імперії до вищої освіти
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2011
topic_facet	Культурні та духовні аспекти Великої реформи
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/123568
citation_txt	Велика реформа як чинник прагнень жіночої молоді Російської імперії до вищої освіти / О.О. Драч // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.: Зб. наук. пр. — 2011. — Вип. 18. — С. 223-230. — Бібліогр.: 25 назв. — укр.
series	Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.
work_keys_str_mv	AT dračoo velikareformaâkčinnikpragnenʹžínočoímolodírosíjsʹkoíímperíídoviŝoíosvíti
first_indexed	2025-07-08T23:53:34Z
last_indexed	2025-07-08T23:53:34Z
_version_	1837124881382113280
fulltext	Культурні та духовні аспекти Великої реформи Випуск ХVIII 223 Р О З Д І Л V КУЛЬТУРНІ ТА ДУХОВНІ АСПЕКТИ ВЕЛИКОЇ РЕФОРМИ О.О. Драч ВЕЛИКА РЕФОРМА ЯК ЧИННИК ПРАГНЕНЬ ЖІНОЧОЇ МОЛОДІ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ ДО ВИЩОЇ ОСВІТИ Побудова незалежної соціальної демократичної держави в сучасній Укра- їні надзвичайно актуалізує проблеми молоді, котра є основною рушійною силою перетворень, носієм нових ціннісних орієнтацій. Довготривалий період рефор- мування всіх сфер суспільного життя в країні надзвичайно актуалізує істо- ричний досвід оновлення економічного та соціокультурного життя в період «Великих реформ» у Російській імперії. З огляду на це важливим є вивчення та осмислення наслідків потужних соціальних трансформацій на долю жіноцтва та формування прагнень до вищої освіти. Питання історії жінок та жіночої освіти постійно перебувають у полі зору українських та зарубіжних дослідників. Цікаві джерелознавчі та історіографічні підходи використовує німецька дослідниця Б. Пієтров-Енкер для вивчення ро- сійських «емансипе» [1]. Надзвичайною активністю у вивченні цієї теми виріз- няються сучасні російські науковці, що підтверджує низка ґрунтовних та ціка- вих монографій [2]. В Україні так само спостерігається зростання інтересу до питань історії жінок, їх освіти та виховання, що засвідчує низка публікацій в провідних часописах [3]. Першою спробою узагальнення досвіду роботи вищих жіночих курсів у Києві стала монографія К. Кобченко [4]. Науковці розширюють напрямки дослідницького пошуку, активно вивчають роль громадськості у куль- турно-просвітницькому русі, втім переважно на регіональному рівні. У цьому контексті доцільно комплексно, застосовуючи антропологічний підхід, проана- лізувати безпосередні наслідки «Великої реформи» 1861 р. для долі жіноцтва освічених прошарків. Метою статті є з’ясування соціально-економічного впливу селянської реформи 1861 р. на становище жінок-дворянок та спектр мотиваційних чинників молоді до вищої освіти в умовах суспільної модернізації в Російській імперії, частиною якої були і дев’ять українських губерній. На фоні загального піднесення духу в очікуванні реформ саме повітря в країні було просякнуте жадобою розвитку та просвітництва. Осмислюючи право «слабкої статі» на загальнолюдські знання, видатні педагоги та публіцисти Російської імперії піддали критиці традиційну модель дівочого інститутсько- Проблеми історії України ХІХ — початку ХХ ст. Розділ V 224 пансіонного виховання та визнали важливість серйозної підготовки громадянок до реального життя незалежно від станової, конфесійної та майнової належності батьків. Актуальність такого інноваційного підходу до жіночої освіти підтвер- дилась кризою старої системи. Дворянська заборгованість та зубожіння все більше вибивали ґрунт у станової закритої школи, що виявлялася занадто доро- гою; її не було на що утримувати. У прекрасних столичних інститутах шля- хетних дівчат, за зізнанням попечителя Санкт-Петербурзького навчального ок- ругу, могли навчатися лише доньки заможних поміщиків, переважно з провінції, представниці ж бідних дворянських родин вступали чи за щасливим жеребом, чи на державне утримання за заслуги батьків, чи на стипендії імператорської родини [5, 124]. Організація загальнодоступних відкритих дівочих гімназій у Російській імперії з кінця 1850-х рр. ознаменувала суттєвий крок уперед на шляху формування нової освіти «слабкої статі» модерного часу. Жіноча гім- назія, що ґрунтувалася на принципі загальнолюдського виховання, надавала певну суму знань, формувала світоглядні засади, пробуджувала в учениць допитливість та прагнення розширяти свій кругозір. Крім того, практика функ- ціонування дівочих гімназій зруйнувала упередження про суттєву відмінність освіти чоловіка та жінки. Відміна кріпацтва загострила проблему руйнації дрібних дворянських гос- подарств та зростання їх заборгованості через неможливість конкурувати з крупними маєтками на капіталістичних засадах, наслідком чого стала посилена мобілізація земельної власності та перехід землі до рук інших станів. Безпо- реднім виявом цих процесів стало банкрутство та зубожіння більшості дво- рянства, що залишилося без засобів до існування, витіснення його в міста, формування прошарку «поміщицького пролетаріату» [6, 2]. Провінційний дворя- нин, звиклий жити на всьому готовому, виявився непідготовленим до еконо- мічної боротьби, що загострилася в пореформений період. Багато з них від- чували себе вибитими з усталеного способу життя; щоб вижити за нових умов, вони хлинули до Петербургу і посіли всі можливі місця в столичних структурах [7, 113]. Якщо чоловіки-дворяни певним чином розв’язували проблему вступом на службу, то для жінок освіченого прошарку можливості самостійного заро- бітку були вкрай обмеженими, в тому числі й корпоративними моральними нормами. У дореформеному соціумі окрім праці гувернантки та вчительки, всі інші заняття вважалися принизливими для шляхетних панянок та дам [8, 202]. Але молоде покоління жінок-дворянок в умовах кардинальних соціально- економічних змін енергійно освоювало нові соціальні практики. Як згадувала сучасниця, звільнення селян змінило всі сфери імперського соціуму, спричинило переворот не тільки в економічній сфері, а й у моралі, поняттях та звичаях, тобто «духовне переродження всього суспільства» [9, 289]. Моральні вимоги в нових умовах життя кардинально змінилися: праця, яка до того часу вважалася гань- бою для шляхетної людини, особливо жінок, тепер стала обов’язковою для кожної порядної людини. Осмислення незворотності змін усталеного способу життя дореформеною генерацією підтверджує щоденник Олени Олексіївни Кравченко 1835 року народження: «Минеться наше покоління, люди стануть розумніше, самі собі будуть заробляти, до того йде» [10, 72]. Культурні та духовні аспекти Великої реформи Випуск ХVIII 225 Особиста праця задля власного добробуту стала невід’ємною складовою нового етосу молоді. Які професії на початок 1860-х рр. були доступні жінкам? Тяжка, залежна професія гувернантки та вузька спеціальність акушерки. Перша дослідниця політекономічних аспектів жіночої праці М. Вернадська конста- тувала обмеженість соціальних можливостей для благородної дівчини, якщо вона не вийшла заміж і небагата, — тільки в гувернантки [11, 101]. Але поширена серед жіноцтва професія гувернантки за однаковості вимог набагато нижче оплачувалася: жінка отримувала від 150 до 400 крб на рік, чоловік — гувернер від 350 до 700 крб. Навіть у Санкт-Петербурзі оплата праці гувер- нантки, підданої імперії, іноді перевищувала 200 крб через конкуренцію з іно- земками та чоловіками [12, 161]. Вельми негативно впливала на конкуренто- спроможність домашніх учительок на ринку освітніх послуг їх невисокий рівень науково-педагогічної підготовки. «Кому потрібна гувернантка, котра майже нічого не знає?» — з біллю за жіночу долю констатувала М. Вернадська [11, 115]. Крім того, в аналізований період попит на професію гувернантки суттєво зменшився через організацію відкритих загальнодоступних середніх жіночих навчальних закладів. З гіркотою зізналася О.О. Кравченко, немолода дипло- мована випускниця одного з першокласних інститутів, про неможливість засто- сувати знання 1850-х рр. у пореформеному соціумі за фахом гувернантки чи шкільної вчительки («метода не та»), оскільки життя значно змінилося [10, 72]. Все це змусило освічене жіноцтво шукати професію, що забезпечила б неза- лежне існування, для чого потрібні були знання та підготовка до праці. Отже, радикальні суспільні зміни «пробудили жінок від багатовікового сну». Суть цього явища, на думку сучасників, полягала в прагненні «слабкої статі» за допомогою чесної праці забезпечити собі більш самостійне становище в суспільстві [13, 44]. Але водночас прийшло й усвідомлення, що для успішної та самостійної праці недостатньо однієї старанності та бажання працювати, а необхідне ґрунтовне знання і спеціальна освіта, щоб власною працею підтри- мувати себе і родину в часи негараздів. Тому прагнення дівочої молоді Росій- ської імперії до вищої освіти досить швидко стає нагальною життєвою потребою для випускниць інститутів шляхетних дівчат, а пізніше і загалом середньої школи, у зв’язку зі зміною добробуту більшості дворянських родин. Як визна- чила кредо власного життєвого шляху колишня інститутка Анна Енгельгардт, змушена працювати заради «шматка хліба»: «Переконання зводяться до одного: вірую, сповідую та люблю тільки працю та знання. Тільки в них сила, тільки вони врятують світ і людей» [14, 23]. Оскільки навчальні заклади ніяких спе- ціальних знань окрім середньої освіти не надавали, а курси акушерок для колишніх інституток уважалися низьким рівнем, то більшість із них мріяла про університети. Навіть у тих маєтках, яким вдалося уникнути розорення, жінки виявилися позбавленими звичного кола обов’язків з управління домашнім господарством і опинилися «поза справами». Така ситуація бездіяльності призводила до неза- доволення своїм соціальним становищем та посилювало їх чутливість до попу- лярних ідей про служіння суспільству. Куди ж подіти молоді сили? Чим зайняти Проблеми історії України ХІХ — початку ХХ ст. Розділ V 226 допитливість розуму, що прокинулася? Служба, уроки, література могли стати заняттям для небагатьох: заробітків потребувала дворянська біднота. Ось як згадувала одна з лідерів жіночого руху Анна Павлівна Філософова про своє залучення до нього: «Мені було томно, все чогось бракувало. Життя «метелика» не задовольняло. Я не розуміла в чому справа. Друг чоловіка підказав, що скучно без справи. А я навіть не розуміла, яка може бути справа» [15, 109]. Поділилася власною мрією в листі до В.С. Соловйова на той час (початок 1870-х рр.) студента його кузина К. Романова, що визначила метою свого життя заснувати народну школу і задля цього піддалася загальному захопленню більше навчатися [16, 64]. Жінки з ентузіазмом приєднувалися до гуртків, де розробляли соціальні та політичні питання, йшли на будь-яку живу справу, шукали собі місця та визначеної ролі в громадському житті, добивалися можливостей справжньої наукової освіти. Уже в 1873 р. у Києві створилася комуна «інтелігентної молоді», куди входили студенти та курсистки аку- шерських курсів [17, 15]. У такий спосіб формувалися як активістки суспільного руху за вищу жіночу освіту, так і перший контингент слухачок публічних університетських курсів. Крім того, заможні випускниці середньої школи, при- речені вдома на гнітючу бездіяльність, сприймали продовження навчання на Вищих жіночих курсах як справжній порятунок. Саме вони й формували кон- тингент інтелектуально підготовленого, діяльного жіноцтва, котре прагнуло вищої освіти, та мало до цього фінансові можливості. Лібералізація економічного життя та переорієнтація країни на ринкову модель господарювання означала відмову від державної монополії в цій сфері. «Казенна» служба перестала бути єдиним заняттям для освіченої людини, від- крився простір для різноманітної суспільно-корисної діяльності в громадських та приватних установах, розширювалася сфера інтелектуальної праці. Модерні- зація суспільного й державного ладу, що відбувалася в Російській імперії, вима- гала «нових» людей: знаючих, енергійних, обізнаних у питаннях управління, науки, матеріального виробництва. Жінки так само прагнули взяти активну участь у цих процесах, оскільки велика конкуренція на педагогічній ниві змушувала до пошуку нових сфер застосування власної праці [18, 7]. Але сфера інтелектуальної праці потребувала гарної підготовки, а саме наукового ступеню чи в крайньому разі університетської освіти. Саме тому представниці «слабкої статі» в імперії прагнули до вищої освіти. Поряд зі зміною звичного способу соціально-економічного та культурного життя в пореформений період в умовах пристосування до ринкових умов гос- подарювання реаліями стає і руйнація традиційних форм соціальної організації, а саме великої патріархальної родини, як правило обтяженої непрацюючими членами. Дорослі доньки, які по виході з гімназії чи інституту зазвичай зали- шалися вдома, чекаючи заміжжя, швидко опинилися на положенні «зайвих ротів». За свідченням сучасниці, компаньйонки теж виявилися непотрібними, оскільки «барські» прибутки суттєво зменшилися [10, 72]. Крім того, переживав кризу сам споконвічний принцип патріархальності, адже чоловік і батько пере- стали бути єдиними годувальниками, оскільки не могли самостійно забезпечити добробут родини, обтяженої непрацюючими членами. Культурні та духовні аспекти Великої реформи Випуск ХVIII 227 Занепад панських маєтків поставив перед жінкою-дворянкою проблему подальшого існування і навіть виживання. Погоджуємося зі слушною думкою російської дослідниці І.І. Юкіної, що традиційна стратегія життя — заміжжя та перехід з дому батька до чоловіка — ставала проблематичною через збереження уявлень про ідеального партнера — поміщика-землевласника та відсутності таких у реальному житті [19, 60]. Заміжжя та виконання ролей дружини та матері в іншому соціальному середовищі, наприклад купецькому чи міщан- ському, мало наслідком психологічні проблеми та оцінювалося громадською думкою як мезальянс. Тим більше, що чоловіча дворянська молодь розв’язуючи проблеми власної адаптації до умов модерного середовища не поспішала створювати сім’ї. За оцінками дослідників, економічний прогрес змінив звичне переконання, що сімейне життя єдина можлива форма людського життя. Помітною тенденцією у пореформений час стала зміна демографічної поведінки населення Російської імперії: у другій половині ХІХ ст. почалося поступове зниження шлюбності. Головними факторами цього були: аграрне перенаселення, падіння рівня добробуту та еволюція демографічного мента- літету населення, котре стало поблажливо ставитися до безшлюбності, відкла- дання шлюбу та поява розлучень. У кінці ХІХ ст. частка людей, котрі ніколи не були в шлюбі збільшилася, проте все ж залишалася невисокою: серед сільських мешканців 3% у чоловіків та 4% у жінок; у містах відповідно 11% та 12% [20, 172]. Проте у великих містах безшлюбність прогресувала значно швидше. Наприклад у Санкт-Петербурзі в 1900 р. 15% чоловіків та 21% жінок у віці до 50 років ніколи не перебували у шлюбі. Лідерами змін демографічної поведінки виступали освічені верстви населення, першочергово дворянство. Так як саме у столиці імперії концентрувалися освічені люди і перебувало багато іноземців, то зміни шлюбної моделі там особливо помітні. Вже у 1864 р. у Санкт-Петербурзі частка холостих та дівиць сягала 35%. Середній вік вступу у перший шлюб суттєво підвищився і становив у чоловіків 30,5 років, у жінок — 25,5 роки [20, 177]. На початок ХХ ст. вже з’явилися перші сотні розлучених, котрі у всьому населенні міст складали 0,18%. У зв’язку з цим помітно еволюціонувала і сус- пільна мораль, що більш поблажливо ставилася до жіночої самотності. Освічена емансипована москвичка Катерина Андрєєва-Бальмонт зізналася, що у 22 роки не боялася залишитися старою дівою, хоча всі знайомі постійно цікавилися у матері щодо заміжжя її та сестри [21, 235]. Нова демографічна ситуація спонукала молодих представниць освічених верств до отримання вищої освіти з метою забезпечення себе «шматком хліба», оскільки, жінці, яка не мала спадкових статків і не отримала серйозної освіти, навіть заміжжя не гарантувало надійний захист від життєвих катастроф. Через роки М. Морозова осмислила непросту долю матері з багатої купецької родини Мамонтових, що отримала домашню освіту в оточенні гувернанток, у 18 років вийшла заміж, а вже в 25 років по смерті чоловіка залишилася з двома малими дітьми на руках без будь-яких засобів до існування [22, 181]. Тільки надзвичайна працьовитість, на думку доньки, дала змогу матері при повній непідготовленості до самостійного життя та небажанні жити на кошти деспотичної бабусі вижити Проблеми історії України ХІХ — початку ХХ ст. Розділ V 228 і дати гарну освіту власним дітям. У зв’язку зі смертю чоловіка і необхідністю самостійно виховувати семеро дітей зверталася до міністра народної освіти І.Д. Делянова мешканка м. Новозибкова Чернігівської губернії Н.В. Булацель з проханням дати посаду начальниці жіночої гімназії у столиці чи губернському місті [23, 8–9]. Зачепила нелегка доля жіноча доля вдови без засобів до існу- вання і доньку академіка М. Коркунова А.М. Платонову, яка, маючи диплом домашньої вчительки, клопотала про посаду в освітньому відомстві [23, 10]. Перепис 1897 р. засвідчив, що жінок, які самостійно заробляли на прожиття, нараховувалося 6 260 967 осіб чи 10% їх загальної чисельності, отже кожна десята сама себе утримувала [24, 19]. Непоодинокою була життєва ситуація, коли донькам доводилося годувати матір, батька чи підтримувати всю родину своєю працею. Тому освіта, в тому числі і вища, ставала для дівочої молоді самою нагальною життєвою потребою. Широкий спектр міського жіночого населення до реальних дій спонукало усвідомлення власних інтересів. Бажання частини «слабкої статі» отримати вищу освіту означало не тільки прагнення підвищити свій науковий рівень, але й отримати доступ до висококваліфікованої праці, визначеного місця служби, доходу та соціального становища. Життєвий успіх окремого індивіда в Росій- ській імперії визначався соціальним походження, матеріальною забезпеченістю, службою, освітою та випадком. Як виявив російський дослідник Б.М. Миронов, у першій половині ХІХ ст. кар’єра на 31% залежала від освіти, на 18% — від соціального походження, на 12% — від багатства та решти чинників [20, 145]. Отже, роль соціального походження для кар’єри порівняно з іншими факторами була невеликою і поступалася освіті. Цю тенденцію можна поширити і на пореформене суспільство, що відрізнялось від дореформеного, головним чином, більшою інтенсивністю вертикальної соціальної мобільності і тим, що ще біль- шу роль у життєвому успіху почали відігравати освіта, соціальна активність та багатство. Активними учасницями динамічних процесів соціальної диферен- ціації і часто низхідної як колективної (групи бідного дворянства. — О.Д.), так і індивідуальної мобільності виявилися жінки. Для того, щоб зберегти свій попередній соціальний статус та втримати попередні суспільні позиції в соці- альній структурі за умови падіння добробуту дворянства в пореформений період та зниження його престижу в соціумі жінки освіченої верстви прагнули вико- ристати новий більш дієвий канал для цього — освіту та власні здібності. Оскільки в Російській імперії саме вища освіта надавала переваги у соціальній ієрархії, ті ж самі чини за табелем про ранги, та визначалася в певній мірі особистими здібностями людини, то амбітні молоді дворянки чи представниці інших заможних родин першими заявили про свої прагнення до її отримання, а отже і власного соціального статусу. Омріяним зразком для більшості юні стала життєва доля першого в імперії доктора медицини представниці «слабкої статі» Надії Прокопіївни Суслової, успіх якої, за оцінкою професора Розе, ґрунтувався на одному лише покликанні та особистій праці [25, 67]. Публіцистика та практика життя все більше підказували молоді потурбуватися про набуття освітнього капіталу, що зможе забезпечити визначене матеріальне становище та Культурні та духовні аспекти Великої реформи Випуск ХVIII 229 суспільний вплив. На початку ХХ ст. потяг до отримання вищої освіти став колосальним, оскільки вона давала молодому поколінню можливість змінити свій соціальний статус, самореалізуватися та досягнути матеріального доб- робуту. Отже, проблема доступу слабкої статі до вищої освіти актуалізувалася у зв’язку зі змінами соціально-економічної моделі суспільного розвитку та право- вого становища громадян в контексті реформ 1860-х рр. Руйнація старого спо- собу життя для жінок освічених верств означало неможливість витримати жит- тєві стандарті попередніх поколінь, повторити їх соціальний досвід. В умовах зміни демографічної поведінки населення перспективи реалізації традиційної дамської стратегії заміжжя та виконання функцій виключно дружини й матері скоротились. Реформа середньої освіти, створюючи освічену та діяльну сучас- ницю, підготовляла її для вищої освіти, пробуджувала потяг до неї і ставила на порядок денний розширення сфери інтелектуальної праці для слабкої статі. Внутрішня енергія молоді все більше скеровувалася на інтелектуальне вдоско- налення та отримання наукових знань задля професійної реалізації, що умож- ливлювала автономність у житті. __________________________ 1. Пиетров-Эннкер Б. «Новые люди» России: Развитие женского движения от истоков до Октябрьской революции / Пер. с нем. — М.: РГГУ, 2005. 2. Перова Н. Смолянки, мариинки, павлушки…бестужевки. Из истории женского обра- зования в Санкт-Петербурге. — СПб.: ИД «Петрополис», 2007; Юкина И. Русский феминизм как вызов современности. — СПб.: Алетейя, 2007; Пономарева В.В., Хорошилова Л.Б. Мир русской женщины: воспитание, образование, судьба. XVIII — начало XX века. — 2-е изд. — М.: ООО «ТИД — Русское слово — РС», 2008. 3. Чуткий А. Професура Університету Св. Володимира і вища жіноча освіта у Києві (друга половина ХІХ — початок ХХ ст.) // Історичний журнал. — 2005. — № 5; Нижник В.В. Жіноче питання на прикладі вищої освіти у громадсько-політичному житті Російської імперії у другій половині ХІХ ст. // Вісник Академії праці і соці- альних відносин Федерації профспілок України. — 2005. — № 5; Петрова З.П. Создание Харьковским медицинским обществом женского медицинского института // Международный медицинский журнал. — 2006. — № 2. 4. Кобченко К.А. «Жіночий університет Святої Ольги»: історія Київських вищих жіно- чих курсів. — К.: МП Леся, 2007. 5. Док. № 60. Докладная записка попечителя Петербургского учебного округа М.Н. Мусина-Пушкина министру народного просвещения С.С. Уварову — о необ- ходимости учреждения Высшего училища для девиц // Начальное и среднее образо- вание в Санкт-Петербурге ХІХ — начало ХХ века: Сборник документов. — СПб.: Лики России, 2000. 6. Сватиков С. Русская студентка. (1860–1915) // Русский архив. — 1915. — № 8. 7. Поликарпов В.С. История нравов России. Восток или Запад? — Ростов-на-Дону: Феникс, 1995. 8. Воспоминания Марии Константиновны Цебриковой: двадцатипятилетие женского вопроса 1861–1886 г. // Звезда. — 1935. — № 6. Проблеми історії України ХІХ — початку ХХ ст. Розділ V 230 9. Шабанова А.Н. Из первых лет женского медицинского образования в России. (Воспоминания женщины-врача 1-го выпуска) // К свету. Научно-литературный сборник / Под ред. Е.П. Летковой и Ф.Д. Батюшкова. — СПб., 1904. 10. Відділ рукописів Російської національної бібліотеки. — Ф. 601. — Од. зб. № 1195. 11. Вернадская М.Н. Женский труд // М.Н. Вернадская. Сочинения. — М.: Изд-кий дом ТОНЧУ, 2007. 12. Женский труд в Санкт-Петербурге // Женский календарь-альманах на 1869 год / Изд-ние Э.К. Фосса. — СПб., 1869. 13. Об отличительных свойствах мужского и женского типов в приложении к вопросу о высшем образовании женщин: Речь на Университете Св. Владимира 9 января 1874 г. профессора А. Шкляревского. — К., 1874. 14. Мазовецкая Э. Анна Энгельгардт (Санкт-Петербург второй половины ХІХ века). — СПб.: Академический проект, 2001. 15. Тыркова А. В. Анна Павловна Философова и ее время. — Пг, 1915. — Т. 1. 16. Лукьянов С.М. О Вл.С. Соловьеве в его молодые годы // Журнал Министерства народного просвещения. — 1916. — № 1. 17. Брешко-Брешковская Е. Скрытые корни русской революции. Отречение великой революционерки. 1873–1920. — М.: ЗАО Центрполиграф, 2006. 18. Санкт-Петербургские высшие женские курсы за 25 лет. 1878–1903. Очерки и мате- риалы. — СПб., 1903. 19. Юкина И.И. Русский феминизм как вызов современности. — СПб.: Алетейя, 2007. 20. Миронов Б.Н. Социальная история России периода империи (XVIII — начало ХХ в). — СПб.: Дмитрий Буланин, 2000. — Т. 1. 21. Андреева-Бальмонт Е.А. Воспоминания / Подг. текста Л.Ю. Шульман. — М.: Изд-во им. Сабашкиновых, 1997. 22. Морозова М.К. Мои воспоминания // Московский альбом — книга воспоминаний о Москве и москвичах ХІХ–ХХ веков. — М.: Изд-ние журнала «Наше наследие», 1997. 23. Російський державний історичний архів. — Ф. 733. — Оп. 191. — Спр. 814, ч. 2. 24. Кильчевский В. Необходимые сведения женщинам о них самих. — СПб., 1908. 25. Защищение докторской диссертации г-жою Сусловой // Архив судебной медицины и общественной гигиены. — 1868. — № 3. — Кн. 1.

Велика реформа як чинник прагнень жіночої молоді Російської імперії до вищої освіти

Institution

Ähnliche Einträge