Погляди П.М. Врангеля на сутність та шляхи вирішення аграрного питання

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2011
Автор:	Корновенко, С.В.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут історії України НАН України 2011
Назва видання:	Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.
Теми:	«Селянське питання» та революційний процес першої третини ХХ ст.
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/123577
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Погляди П. М. Врангеля на сутність та шляхи вирішення аграрного питання / С.В. Корновенко // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.: Зб. наук. пр. — 2011. — Вип. 18. — С. 270-276. — Бібліогр.: 16 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-123577
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1235772017-09-07T03:03:43Z Погляди П.М. Врангеля на сутність та шляхи вирішення аграрного питання Корновенко, С.В. «Селянське питання» та революційний процес першої третини ХХ ст. 2011 Article Погляди П. М. Врангеля на сутність та шляхи вирішення аграрного питання / С.В. Корновенко // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.: Зб. наук. пр. — 2011. — Вип. 18. — С. 270-276. — Бібліогр.: 16 назв. — укр. 2307-5791 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/123577 uk Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст. Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	«Селянське питання» та революційний процес першої третини ХХ ст. «Селянське питання» та революційний процес першої третини ХХ ст.
spellingShingle	«Селянське питання» та революційний процес першої третини ХХ ст. «Селянське питання» та революційний процес першої третини ХХ ст. Корновенко, С.В. Погляди П.М. Врангеля на сутність та шляхи вирішення аграрного питання Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.
format	Article
author	Корновенко, С.В.
author_facet	Корновенко, С.В.
author_sort	Корновенко, С.В.
title	Погляди П.М. Врангеля на сутність та шляхи вирішення аграрного питання
title_short	Погляди П.М. Врангеля на сутність та шляхи вирішення аграрного питання
title_full	Погляди П.М. Врангеля на сутність та шляхи вирішення аграрного питання
title_fullStr	Погляди П.М. Врангеля на сутність та шляхи вирішення аграрного питання
title_full_unstemmed	Погляди П.М. Врангеля на сутність та шляхи вирішення аграрного питання
title_sort	погляди п.м. врангеля на сутність та шляхи вирішення аграрного питання
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2011
topic_facet	«Селянське питання» та революційний процес першої третини ХХ ст.
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/123577
citation_txt	Погляди П. М. Врангеля на сутність та шляхи вирішення аграрного питання / С.В. Корновенко // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.: Зб. наук. пр. — 2011. — Вип. 18. — С. 270-276. — Бібліогр.: 16 назв. — укр.
series	Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.
work_keys_str_mv	AT kornovenkosv poglâdipmvrangelânasutnístʹtašlâhiviríšennâagrarnogopitannâ
first_indexed	2025-07-08T23:54:24Z
last_indexed	2025-07-08T23:54:24Z
_version_	1837124934864732160
fulltext	Проблеми історії України ХІХ — початку ХХ ст. Розділ VІ 270 С.В. Корновенко ПОГЛЯДИ П.М. ВРАНГЕЛЯ НА СУТНІСТЬ ТА ШЛЯХИ ВИРІШЕННЯ АГРАРНОГО ПИТАННЯ Особливої гостроти аграрне питання на початку ХХ ст. набуло у роки революції та громадянської війни 1917–1920 рр. на постімперському росій- ському просторі, насамперед в Україні. Військово-політичні сили, режими, зма- гаючись між собою за владу, пропонували різні варіанти його вирішення. Потужною військово-політичною силою революційних подій на Півдні Росії, в Україні був Білий рух Півдня Росії. Крім програми «contra» лідери Білого руху Півдня Росії мали і програму «pro». Чільне місце у ній відводилося вирішенню аграрного питання на засадах еволюції та реформ із урахуванням російського та європейського досвіду. Незважаючи на те, що історія Білого руху Півдня Росії, аграрна політика його урядів стали об’єктом самостійного наукового осмислення, перспективним є вивчення поглядів П. Врангеля на сутність та шляхи вирішення аграрного питання у 1920 р. Автор запропонованої увазі статті ставить за мету розкрити цей маловідомий аспект із життя та діяльності одного із лідерів Білого руху Півдня Росії, активного учасника революції та громадянської війни 1917– 1920 рр. на постімперському російському просторі. Наказом від 22 березня 1920 р.∗ за № 2899 Головнокомандувач ЗСПР генерал-лейтенант А. Денікін склав із себе повноваження. Новим Головноко- мандувачем Збройними Силами Півдня Росії (далі — ЗСПР) було призначено генерал-лейтенанта барона П. Врангеля. Фігура нового Головнокомандувача ЗСПР, його особистість викликали жвавий інтерес серед сучасників. За оцінкою М. Чебишева (один із небагатьох наближених до генерала політиків), П. Вран- гель належав до когорти тих політичних діячів, для котрих боротьба — при- родна стихія. Тому, чим більшою була перешкода, тим із більшою напо- легливістю він її долав. У нього було «бойове завзяття, яке робило його військовим з ніг до голови, до найменшого нерва в мізинці. Він постійно жив якимось потойбічним життям, дихав подихом мети, що майоріла вдалині, пере- буваючи в стані духовного збудження з відтінком екстазу» [1, 11]. «У зв’язку з особливостями своєї психіки, — зазначав О. Болдир, — він не міг припинити боротьби доти, доки шматок землі, запертий Перекопом і Сивашем, дозволяв чинити опір» [2, 12]. Відомий тогочасний політичний діяч Криму князь В. Оболенський характеризував барона як людину, «яка підґрунтя для своєї ——————— ∗ На територіях, що перебували під управлінням Білого руху Півдня Росії, діяв юліанський календар. А. Денікін та П. Врангель відмовилися від запровадження григоріанського календаря, оскільки першими за них це зробили більшовики. У зв’язку з цим дати у статті подано за старим стилем. «Селянське питання» та революційний процес… Випуск ХVIII 271 політики зацікавлено черпала не стільки в ідеях, скільки у самому житті. Він проникався проблемами і фронту, і тилу, і до кожного свого співрозмовника виявляв жвавий інтерес» [3, 9]. За визначенням К. Кривошеїна, політичне мислення П. Врангеля ґрун- тувалося на палкому патріотизмові та уродженому прагматизмі. Це дозволяло йому «шукати правильне та практичне рішення, навіть якщо воно не відповідало його смакам та особистісним ідейним уподобанням» [4, 45]. В. Шульгін, який, крім іншого, добре знався на психології офіцерства за екстремальних умов революції та громадянської війни, у мемуарах занотував стосовно барона таке: «У цій людині відчувався струм високої напруги. Його психічна енергія наси- чувала навколишнє середовище… віра у свою справу і легкість, з якою він ніс на собі тягар влади, влади, яка не пригнічувала його, а навпаки окрилювала…» [5, 465]. Подібно до В. Шульгіна П. Врангеля поціновували люди, яким доводилося мати справу з Правителем Півдня Росії. Так, Е. фон Валь відгукувався про нього як про «імпульсивну особистість. У ньому бурлило життя. Його енергія нади- хала на вчинки» [6, 153]. Інтерес до постаті барона виявляли і супротивники. Так, агентурна роз- відка Червоної Армії із Севастополя доповідала: «Врангель якісно різниться від своїх попередників і виокремлюється із середовища, що його оточує. Людина безумовно розумна і небезпечна, прекрасно розуміє ситуацію, події й настрої мас» [7, 19]. Сучасний російський історик Г. Ганчар небезпідставно вважає, що основу світогляду нового Головнокомандувача ЗСПР — цільної особистості — скла- дало раціональне поєднання релігійних та діалектико-матеріалістичних начал. Саме завдяки цьому, він мав той «внутрішній стержень», який допомагав йому у найскрутніших ситуаціях обирати адекватні рішення [8, 40]. Залучений нами джерельний матеріал підтверджує представлені вище характеристики П. Врангеля. На нашу думку, це справді була цільна, вольова особистість із тверезим, раціоналістичним підходом до життя, еластичним та допитливим тактико-стратегічним розумом. Без перебільшення можна говорити про те, що це один із небагатьох представників білого генералітету, котрий вірив у чистоту білої ідеї, не заплямував честі мундиру. Такі наші судження під- тверджуються інформацією, поданою у спогадах учасників Білого руху Півдня Росії, які безпосередньо зналися з бароном. Зокрема, П. Врангеля як «гнучку людину, здатну до всього пристосовуватися» знав Де-ля Мартелль. За спогадами П. Рисся, П. Врангель — розумна людина, енергійна, рішуча [9, 226–227]. У політичному відношенні, враховуючи психологічні особливості натури барона, він був прихильником міцної влади, стабільності, порядку, цивілізова- ності. Контент-аналіз змісту «Записок» переконує, що, як і А. Денікін, П. Вран- гель не сприйняв революцію та громадянську війну, наслідки, спровоковані ними. Її він розумів як явище «несподіване, незрозуміле». Як кадровий вій- ськовий, предки якого з покоління в покоління служили царю та Росії, генерал стійко сприйняв події лютого–березня 1917 р.: «Обставини зречення Государя мені не відомі, однак маніфест, підписаний Царем, ми, хто присягнув йому, Проблеми історії України ХІХ — початку ХХ ст. Розділ VІ 272 маємо виконати… » [10, 20]. Його ставлення до більшовиків містко та лаконічно відображено у фразі «принизлива влада хама» [10, 56]. Крім усього іншого, постать П. Врангеля у багатьох, хто навесні 1920 р. опинився в Криму після евакуації з Новоросійська, Одеси тощо, асоціювалася нехай і з незначною, однак надією на те, що не все остаточно загинуло, що у білої ідеї є шанс, хоч і мінімальний, на відродження. П. Врангель, як і А. Денікін, магістральним напрямом внутрішньої полі- тики уряду в економічній сфері вважав аграрний. Барон був свідомий того, що за «специфічності етнографічних, економічних умов, серед загальної смути та кризи» вирішити земельне питання у повному обсязі було не реально. У нього не викликало сумнівів і те, що будь-який варіант аграрної реформи обов’язково стане об’єктом критики не лише зовнішніх опонентів, а й представників тих політичних сил, які входили до складу Білого руху Півдня Росії. З іншого боку, як свідчить зміст мемуарів генерала, зволікати з проведенням інноваційних заходів на селі також не було ніякого сенсу [11, 99]. Тому Головнокомандувач обрав оптимальне, на нашу думку, як з економічної, так і політичної точок зору рішення: розрубати гордіїв вузол, яким стало аграрне питання. Проведення аг- рарної реформи, на його переконання, дозволило б поліпшити економічне ста- новище селян, заручитися їхньою підтримкою у боротьбі проти більшовиків, стабілізувати продовольчий ринок, вирішивши тим самим проблему забезпе- чення населення та армії продуктами харчування, фуражем. Мета реформи, основні положення якої передбачалося розробити та реа- лізувати, була висловлена бароном чітко та лаконічно: «...підняти, поставити на ноги трудове, але міцне селянство, зорганізувати його, об’єднати і залучити до охорони порядку і державності» [11, 100]. Цим визначалася концепція вирі- шення Головнокомандувачем аграрного питання, започаткована П. Столипіним, і яку в роки революції та громадянської війни у 1918–1919 рр. намагалися про- довжувати П. Скоропадський, А. Денікін. Як свідчить аналіз тогочасної періо- дики, яка, на наш погляд, детально, з достатнім рівнем об’єктивності висвіт- лювала діяльність уряду, окремих політиків, не останню роль у виробленні стратегічних основ аграрної політики П. Врангеля відіграли його часті особисті зустрічі з селянами. Під час таких відвертих розмов селянство розкривалося, розповідаючи про свої прагнення, сподівання [12]. Політичне майбутнє білого режиму генерал чітко пов’язував з селянством, з його приватною власністю на землю. Зокрема, він наголошував: «Мною ок- реслено ряд заходів, спрямованих на те, щоб якомога більше землі відійшло на правах приватної власності тим, хто вкладає у неї свою працю. Дрібному селянину-власнику належить сільськогосподарське майбутнє Росії, велике зем- леволодіння віджило свій вік» [13, 106]. Крім економічного та політичного компонентів, аграрна реформа, за заду- мом П. Врангеля, містила й ідеологічний або морально-психологічний складник. Справа у тому, що у населення, насамперед у селян, під впливом, з одного боку, більшовицької агітації, а з іншого — непродуманих дій керівництва Добро- вольчої Армії, цивільної адміністрації на місцях, сформувалися цілком стійкі «Селянське питання» та революційний процес… Випуск ХVIII 273 стереотипи негативного характеру щодо сприйняття не лише Білого руху Півдня Росії, але й ідей, що він репрезентував. Селянство Новоросійської, Харківської та Малоросійської губерній, не дочекавшись у 1919 р. від Особливої наради аграрної реформи, відмовило білим у підтримці. Враховуючи це, П. Врангель, який намагався реанімувати ідеї Білого руху, його цінності та ідеали, прове- денням аграрної реформи прагнув похитнути уже сформовані в селян стерео- типи. У такий спосіб, на його переконання, він міг вирвати з рук ворогів основну зброю пропаганди проти Російської Армії — будь-яку підозру у відновленні поміщицького землеволодіння, у помсті за його порушення [11, 75–76]. Один із учасників тих подій згадував: «Прагнення Врангеля опертися на селянство... могли стати більшою небезпекою для більшовиків, ніж наші перемоги у від- критому бою» [14, 127]. Був іще один важливий момент — аграрна політика більшовиків у Ра- дянській Україні. Справа у тому, що після перемог над Добровольчою Армією більшовики нічого не змінили у продовольчій політиці. Остання носила відверто грабіжницький характер. Її наслідки були негативні для радянської влади. Вона втратила прихильність навіть серед найбідніших прошарків українського села. Територія Радянської України була всіяна вогнищами антибільшовицьких селян- ських збройних повстань [15, 276–323]. На нашу думку, складалася парадок- сально-трагічна ситуація. Радянська влада у цей час в Україні воювала за на- родну владу зі своїм же народом. Зрозуміло, що П. Врангелю було про це відомо. Саме тому, користуючись нагодою, він прагнув «… у Криму, хоча б на цьому клаптику, зробити життя можливим. Показати... ось у вас там комунізм, тобто голод і надзвичайна, а тут іде земельна реформа, запроваджується волосне земство, лад, свобода... Ну, словом, дослідне поле... Мені потрібно виграти час… щоб, так би мовити, слава пішла: в Криму можна жити. Тоді можна буде рухатися вперед… повільно закріплюючи відвойоване. Тоді відібрані у більшовиків губернії будуть джере- лом нашої сили, а не слабкості, як було раніше… Втягувати у боротьбу їх потрібно по суті… щоб вони також боролися, щоб їм було за що боротися…» [4, 50]. У такий спосіб Правитель Півдня Росії хотів перемогти й на ідеологічному або морально-психологічному фронті. Турбував генерала і зовнішньополітичний імідж його режиму. Адже від нього не приховували, що в іноземних колах, які до цього підтримували Білий рух Півдня Росії, також похитнулася віра у його потенціал і можливості. Реаль- ними кроками у внутрішній політиці барон намагався відновити у них позитивне враження про білу ідею, білу справу в цілому. Концепція П. Врангеля стосовно “начал», на яких повинна ґрунтуватися аграрна реформа, у закінченій формі була представлена у листі на ім’я началь- ника Цивільного управління Ради при Головнокомандувачу ЗСПР Г. Глинки у 20-х числах березня 1920 р. (Рада при Головнокомандувачу ЗСПР — цивільний виконавчий орган влади на території білого Криму, прототип Уряду Півдня Росії, створеного 6 серпня 1920 р. у Севастополі). Зміст документу перепов- нений стурбованістю Правителя Півдня Росії непростою ситуацією, що склалася Проблеми історії України ХІХ — початку ХХ ст. Розділ VІ 274 у сільському господарстві — «основному занятті населення». Насамперед непо- коїло те, що у зв’язку з заплутаністю «поняття про право власності та поняття фактичного володіння» реальною є загроза недосівів. З цієї ж причини галь- мується утворення міцних одноосібних господарств на фоні інтенсивної дегра- дації поміщицьких, що у цілому призведе до повного занепаду аграрного сек- тора економіки. У зв’язку з цим П. Врангель визнавав за необхідне терміново вжити захо- дів із упорядкування землекористування/землеволодіння на територіях, підконт- рольних Російській Армії. Г. Глинці як начальнику Цивільного управління дору- чалося негайно створити «Центральну Земельну Комісію» та у місячний термін розробити план аграрної реформи, порядок її реалізації на місцях через посе- редництво повітових земельних комісій, що утворювалися та функціонували у кожному повіті на тих же засадах, що і «Центральна Земельна Комісія». Склад останньої кооптувався із представників земських управлінь, делегатів селян, фахівців із аграрного питання. У листі Правитель Півдня Росії виклав одинадцять пунктів «начал», на яких, на його думку, повинно ґрунтуватися законодавство аграрної реформи. Перше. Земля на правах приватної власності, закріпленої відповідним кріпосним актом, повинна належати тому, хто її обробляє. У зв’язку з цим вона не може бути предметом торгівлі, “експлуатації через оренду». На практиці це означало, що влада визнає селянські самозахоплення як факт, що має місце, і юридично його закріплює. Друге. Держава брала на себе зобов’язання оберігати «народне надбання», контролювати, щоб земля оброблялася правильно, не виснажувалася, не була без обробітку. У такий спосіб ставилося питання про дотримання агро- культури та агротехнології. Третє. Обсяги земель, що не відходили у власність селянам, визначалися з урахуванням запасів землі, щільності населення, спе- цифіки господарювання, властивих конкретно взятій місцевості. Четверте. Всі землі, незалежно від їхньої належності, які перевищували визначені для кожної місцевості норми, відчужувалися у земельний фонд. Із нього, за окремо визна- чену плату, додатковими площами угідь наділялися малоземельні та беззе- мельні. У цьому пункті П. Врангель конкретизував зміст досі розмитого поняття «здорове селянство». Під ним розумілося і безземельне, і малоземельне, а не лише «куркулі», як писала радянська історіографія. П’яте. Максимальні розміри угідь, враховуючи регіональні відмінності, залишалися у висококультурних та зразкових господарствах. Як і його попередники — П. Скоропадський, А. Де- нікін, — П. Врангель не наважився на руйнацію таких господарств. Шосте. Право власності на землю закріплювалося кріпосними актами та закладними, укладеними на загальних підставах. У такий спосіб держава фактично гаран- тувала недоторканість приватної власності на землю як інституту. Сьоме. Отримувач землі сплачував за неї державі ціну, визначену з урахуванням регіо- нальних відмінностей. Восьме. Кожного отримувача землі обкладали щорічним поземельним податком із урожаю у розмірі, встановленому земельною комісією. Дев’яте. Із коштів, сплачених селянами за землю, утворювався державний фонд. У подальшому держава усувала селян із розрахункових операцій із поміщиками, «Селянське питання» та революційний процес… Випуск ХVIII 275 сама відшкодовували останнім із цього фонду збитки, котрих зазнали великі землевласники у зв’язку з відчуженням. Отже, держава перебирала на себе посередницькі функції, упереджуючи конфліктність, яка обов’язково мала б місце між селянами та поміщиками. З урахуванням денікінського досвіду, на нашу думку, це було цілком доречним. Краще запобігти, аніж потім долати наслідки. Десяте. Розміри угідь, їхня вартість, ставка поземельного податку визначаються повітовими земельними комісіями та узгоджуються і затверд- жуються «Головною Земельною Комісією». Одинадцяте. Затверджені правила проведення аграрної реформи передаються повітовим земельним комісіям для їхньої реалізації на місцях під контролем «Головної Земельної Комісії» [16, 63–64]. Викладені у листі положення, попри несуттєві змістові відмінності, ви- гідно різнилися від тих, що містилися у «Декларації» А. Денікіна, одним: ними визнавалися селянські самозахоплення. На відміну від свого попередника, П. Врангель спромігся піти на такий рішучий крок. Водночас ми не схильні критикувати А. Денікіна, який перебував у фактичній ізоляції, не маючи одно- думців. На наш погляд, радикалізм Правителя Півдня Росії в аграрному питанні можна пояснити. По-перше, високим рівнем екстремальності ситуації, в якій перебував Білий рух Півдня Росії у 1920 р. Питання стояло, як-то кажуть, по- ленінськи, руба: хто — кого. Зрозуміло, що за таких обставин П. Врангель не міг не піти на легалізацію самозахоплень. Інше питання: чому він не спромігся на безкоштовне наділення безземельних та малоземельних додатковими десяти- нами. На наше переконання, це значно б додало привабливості запропонованій ним аграрній реформі в очах селянства. Натомість А. Денікін, оприлюднюючи «Декларацію», перебував, як і очолюваний ним Білий рух Півдня Росії, у зеніті успіхів, а тому члени земельних комісій Особливої наради вважали, що таке вкрай складне аграрне питання не можна вирішувати поспіхом, його необхідно всебічно осмислити. По-друге, легалізуючи самозахоплення, барон мав одно- думців, на яких міг опертися під час реалізації своїх задумів. Це були військові, представники економічних та політичних кіл білого Криму. У «царя Антона» такої підтримки не було. По-третє, за П. Врангеля його найближче оточення, уряд та урядові кола, попри належність до різних партій, течій, напрямів, були об’єднані в єдиний механізм. Центробіжним було бажання якщо не виграти, то програти з гідністю. Тому часу на дискусії, вправляння в ерудиції не було. Так само не було потреби і в позакилимних іграх, у боротьбі за вплив на лідера. Іншою, як ми писали у попередніх розділах, була ситуація за А. Денікіна, яка врешті-решт реалізацію цілком слушних ідей та принципів із вирішення аграр- ного питання звела нанівець. По-четверте, обидва Головнокомандувачі були різними за своїми натурами особистостями. Це, звичайно, позначалося як на змісті рішень, що їх вони приймали, так і на інтенсивності їхньої реалізації. Таким чином, констатуємо, що у 20-х числах березня 1920 р. П. Врангель мав власну чітку концепцію сутності аграрної реформи, викладену ним у листі на ім’я Г. Глинки. Її він розумів широко. Складниками аграрної реформи були: покращення стану сільського господарства як галузі економіки; упорядкування Проблеми історії України ХІХ — початку ХХ ст. Розділ VІ 276 відносин землекористування/землеволодіння на основі легалізації селянських самозахоплень; поліпшення агрокультури; спрямування селянської ініціативи у конструктивно державне річище; налагодження взаємовигідного для селян та інших категорій населення товарообміну, пом’якшення, якщо не усунення, в такий спосіб негараздів із продовольчим забезпеченням армії та біженців; ідео- логічний або морально-психологічний аспект: вирвати з рук більшовиків ідеоло- гічну зброю; по-новому переконати селян у тому, що білі-врангелівці справді опікуються їхніми проблемами; покращити імідж врангелівського режиму на міжнародній арені. ________________ 1. Чебышев Н. Врангель в Зарубежье / Н. Чебышев // Часовой. — 1929. — № 7–8. 2. Державний архів у місті Севастополі. — ФР. 391. — Оп. 1. — Спр. 32. 3. Оболенский В. Крым при Врангеле. Мемуары белогвардейца / В. Оболенский. — М.-Л.: Государственное издательство, 1928. 4. Росс Н. Врангель в Крыму / Н. Росс. — Франкфурт-на-Майне, 1982. 5. Шульгин В. 1920 год / В. Шульгин. — М., 1989. 6. фон Валь Э. К истории белого движения. Деятельность генерал-адъютанта Щер- бачева / Э. фон Валь. — Таллинн, 1935. 7. Карпенко С. Крах последнего белого диктатора / С. Карпенко. — М.: Знание, 1990. 8. Ганчар Г. Военная и политическая деятельность П.Н. Врангеля (1917–1920 гг.): дис… канд. ист. наук / Г. Ганчар. — М., 1998. 9. Маргулиес М. Год интервенции / М. Маргулиес. — Берлин, 1923. — Кн. 3: Сентябрь 1919 — декабрь 1920. 10. Врангель П. Записки (ноябрь 1916 — ноябрь 1920 гг.): В 2-х кн. Кн. 1. / П. Врангель. — М., 1991. 11. Врангель П. Воспоминания барона П. Врангеля: в 2-х тт. / П. Врангель. — Т. 1. — М., 1992. 12. Генерал Врангель и крестьяне // Таврический голос. — 1920. — № 248. 13. фон Дрейер В. Крестный путь во имя Родины. Двухлетняя война красного Севера с белым Югом, 1918–1920 гг. / В. фон Дрейер. — Берлин, 1921. 14. Савич Н. Закат белого движение / Н. Савич // Москва. — 1991. — № 12. 15. Наём и продажа земли // Полтавский день. — 1919. — № 70. 16. Центральний державний архів громадських об’єднань України. — Ф. 57. — Оп. 2. — Спр. 428.

Погляди П.М. Врангеля на сутність та шляхи вирішення аграрного питання

Репозитарії

Схожі ресурси