Російська військова цензура в українських губерніях за часів Тимчасового уряду

У статті на основі широкого кола джерел з’ясовано специфіку організації та діяльності протягом лютого–жовтня 1917 р. органів військової цензури у фронтовій, прифронтовій зоні, українських губерніях тилу Південно-Західного фронту....

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2011
1. Verfasser:	Кирієнко, О.Ю.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут історії України НАН України 2011
Schriftenreihe:	Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.
Schlagworte:	Політичні студії
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/123585
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Російська військова цензура в українських губерніях за часів Тимчасового уряду / О.Ю. Кирієнко // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.: Зб. наук. пр. — 2011. — Вип. 19. — С. 27-36. — Бібліогр.: 31 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-123585
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1235852017-09-08T03:03:04Z Російська військова цензура в українських губерніях за часів Тимчасового уряду Кирієнко, О.Ю. Політичні студії У статті на основі широкого кола джерел з’ясовано специфіку організації та діяльності протягом лютого–жовтня 1917 р. органів військової цензури у фронтовій, прифронтовій зоні, українських губерніях тилу Південно-Західного фронту. В статье на основе разного рода источников определена специфика организации и деятельности на протяжении февраля–октября 1917 г. органов военной цензуры фронтовой и прифронтовой линии, а также в украинских губерниях тыла Юго-Западного фронта. In the article on base of different sort of the sources specifics to organizations and activity organs of the military censorship during February–October 1917 have been determined. As a example was chosen military censorship on territory near to South-West front. 2011 Article Російська військова цензура в українських губерніях за часів Тимчасового уряду / О.Ю. Кирієнко // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.: Зб. наук. пр. — 2011. — Вип. 19. — С. 27-36. — Бібліогр.: 31 назв. — укр. 2307-5791 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/123585 355.405.7 «1917» uk Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст. Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Політичні студії Політичні студії
spellingShingle	Політичні студії Політичні студії Кирієнко, О.Ю. Російська військова цензура в українських губерніях за часів Тимчасового уряду Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.
description	У статті на основі широкого кола джерел з’ясовано специфіку організації та діяльності протягом лютого–жовтня 1917 р. органів військової цензури у фронтовій, прифронтовій зоні, українських губерніях тилу Південно-Західного фронту.
format	Article
author	Кирієнко, О.Ю.
author_facet	Кирієнко, О.Ю.
author_sort	Кирієнко, О.Ю.
title	Російська військова цензура в українських губерніях за часів Тимчасового уряду
title_short	Російська військова цензура в українських губерніях за часів Тимчасового уряду
title_full	Російська військова цензура в українських губерніях за часів Тимчасового уряду
title_fullStr	Російська військова цензура в українських губерніях за часів Тимчасового уряду
title_full_unstemmed	Російська військова цензура в українських губерніях за часів Тимчасового уряду
title_sort	російська військова цензура в українських губерніях за часів тимчасового уряду
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2011
topic_facet	Політичні студії
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/123585
citation_txt	Російська військова цензура в українських губерніях за часів Тимчасового уряду / О.Ю. Кирієнко // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.: Зб. наук. пр. — 2011. — Вип. 19. — С. 27-36. — Бібліогр.: 31 назв. — укр.
series	Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.
work_keys_str_mv	AT kiríênkooû rosíjsʹkavíjsʹkovacenzuravukraínsʹkihguberníâhzačasívtimčasovogourâdu
first_indexed	2025-07-08T23:55:09Z
last_indexed	2025-07-08T23:55:09Z
_version_	1837124983086645248
fulltext	Політичні студії Випуск ХIХ 27 Р О З Д І Л I ПОЛІТИЧНІ СТУДІЇ УДК 355.405.7 «1917» О.Ю. Кирієнко (м. Київ) РОСІЙСЬКА ВІЙСЬКОВА ЦЕНЗУРА В УКРАЇНСЬКИХ ГУБЕРНІЯХ ЗА ЧАСІВ ТИМЧАСОВОГО УРЯДУ У статті на основі широкого кола джерел з’ясовано специфіку організації та діяльності протягом лютого–жовтня 1917 р. органів військової цензури у фронтовій, прифронтовій зоні, українських губерніях тилу Південно-Західного фронту. Ключові слова: військова цензура, перлюстрація, фронт, прифронтова зона, українські губернії. В статье на основе разного рода источников определена специфика орга- низации и деятельности на протяжении февраля–октября 1917 г. органов воен- ной цензуры фронтовой и прифронтовой линии, а также в украинских губер- ниях тыла Юго-Западного фронта. Ключевые слова: военная цензура, перлюстрация, фронт, прифронтовая зона, украинские губернии. In the article on base of different sort of the sources specifics to organizations and activity organs of the military censorship during February–October 1917 have been determined. As a example was chosen military censorship on territory near to South-West front. Key words: military censorship, secret opening of mail, front, front-line zone, Ukrainian departments. В історії ще не було суспільства, держави без певного цензурного режиму. Цензура — необхідний інститут держави, який покликаний контролювати поширення інформації — найважливішого інструменту управління соціумом. Діапазон дозволеної до поширення та циркуляції у соціумі інформації залежить як від сутності самого політичного режиму, рівня демократичності влади, так і характеристики самої інформації. Існування державної, військової, комерційної таємниці вже є об’єктивною основою для цензури. Доки є держава, зацікавлена Проблеми історії України ХІХ — початку ХХ ст. Розділ І 28 у збереженні цих таємниць, тобто в обмеженні доступу широких кіл громад- ськості до певного типу даних, до тих пір у тому чи іншому вигляді буде існувати цензура. Засоби масової комунікації, створені у ХХ ст. (особливо телебачення та Інтернет), дуже часто несуть шкідливу для суспільства інформацію, складають незадовільний інформаційний фон, згубно впливаючи на людську психіку і свідомість. У такій ситуації постає закономірне питання: чи потрібно захищати суспільство та окрему особистість від згубного інформаційного впливу? В який спосіб це робити? Усі ці питання сьогодення можуть бути актуалізовані у дослідженнях історії діяльності цензурних органів у Росії за часів Тимчасового уряду. Цей період цікавий тим, що в умовах надзвичайно складного внутрішньополітичного та соціально-економічного становища країни, посилення революційної ситуації, антиурядової пропаганди, загальносуспільного невдоволення війною, уряд пі- шов на скасування загальної цензури, залишивши лише військову. Хоча скасу- вання цензури не можна розглядати як одну із головних причин падіння Тим- часового уряду у жовтні 1917 р., ми схильні вважати, що цей крок був досить суперечливим і непослідовним. Цензурною політикою Тимчасового уряду у радянський період займалися О. Бєрєжной, М. Косий1. На сучасному етапі дослідження це питання часткового висвітлене у публікаціях російських дослідників Г. Жиркова, Т. Горяєвої та українських — В. Бабюха, Т. Стоян та ін.2. Наукова новизна нашої статті полягає у спробі розглянути діяльність про- фільних органів протягом лютого–жовтня 1917 р. в українських губерніях, де паралельно відбувався процес національного державотворення, та з’ясувати пра- вові, функціонально-організаційні засади військової цензури у цей період. З початком Першої світової війни в Російській імперії було введено вій- ськову цензуру, яка регламентувалася «Тимчасовим положенням про військову цензуру від 20 липня 1914 р.». Відповідно до цього нормативно-правового акту остання встановлювалася у повному об’ємі або частково. Перший тип цензури запроваджувався лише на територіях, де безпосередньо проходили воєнні дії або оголошувався воєнний стан. Норми «військової цензури у повному об’ємі» передбачали, що штаб головнокомандуючого арміями найближчого фронту має забезпечити: 1) попереднє цензурування друкованих творів, естампів малюнків, фотографічних знімків, текстів публічних виступів та лекцій; 2) перлюстрацію внутрішньої та міжнародної поштово-телеграфної кореспонденції. На решті території Російської імперії діяла часткова військова цензура, яка передбачала перлюстрацію тільки міжнародної поштово-телеграфної кореспонденції, і лише в окремих випадках — внутрішньої. Ці функцій здійснювали Головна військово- цензурна комісія при Генеральному штабі та аналогічні комісії при штабах військових округів. Мережа військово-цензурних органів складалася з фрон- тових, прифронтових та тилових органів і охоплювала всі великі населені пунк- ти та основні місця дислокації армійських частин, транспортні та телеграфно- телефонні вузли. Стабільна й ефективна військово-цензурна діяльність забезпе- Політичні студії Випуск ХIХ 29 чувалася поєднанням принципів централізації та делегування частини управ- лінсько-організаційних, координаційно-спрямовуючих, нормотворчих функцій відповідним підрозділам при штабах військових округів3. Для практичної діяльності військових цензорів, а також редакторів і видав- ців, було розроблено «Перелік відомостей та зображувальної інформації сто- совно зовнішньої безпеки Росії та її воєнно-морської оборони, забороненої до розголошення інформаційними засобами або у виступах, або у доповідях, що проголошуються публічно» (набув чинності 26 липня 1914 р.). Умовно інфор- мацію, контрольовану його статтями, можна поділити на такі категорії: щодо військ, шляхів сполучення, засобів зв’язку, грошових асигнувань на військові потреби, загального перебігу подій на фронтах. Через рік було видано нову редакцію цього документу, де більш точно було сформульовано категорії таємної інформації щодо армії та військових подій, додано статті про непри- пустимість оприлюднення у пресі відомостей про катастрофи, епідемії та про будь-які інші зміни звичної ситуації у губерніях та повітах, де оголошено воєнний стан4. Разом із новоствореними органами продовжували працювати інституції за- гальної (або цивільної) цензури, що здійснювали контроль за змістом друко- ваних видань і у разі виявлення порушень законодавства, подавили до судових органів клопотання про накладення відповідних покарань (так звана «каральна цензура»). Координацію їхньої діяльності, як і протягом другої половини ХІХ ст., забезпечувало Головне управління у справах друку (ГУД) Міністерства внутрішніх справ5. Лютнева революція у Росії, падіння самодержавства та встановлення влади Тимчасового уряду обумовили зміни нормативно-правової бази військової цен- зури. Новий орган центральної влади мав розпочати курс демократизації сус- пільно-політичного життя і тим самим задовольнити очікування народних мас. 14 березня 1917 р. постановою Тимчасового уряду була відмінена цензура внутрішньої кореспонденції між арміями одного фронту. Відповідно до цієї ж урядової постанови, військові цензори, переглядаючи кореспонденцію, віднині мали стежити тільки за тим аби у листах не повідомлялася інформація війсь- кового характеру. У решті випадків (невдоволення війною, критика команду- вання, харчового забезпечення, революційні заклики) військові цензори не мали права конфісковувати лист або маркувати окремі його частини6. Про квапливість та необдуманість такого рішення засвідчує постанова Тим- часового уряду від 25 березня 1917 р., за якою військово-цензурним органам наказувалося конфісковувати листи, що містять заклики до арештів та побиття офіцерів, до дезертирства, призначення виборних начальників тощо7. Поряд із незначними, так би мовити косметичними, змінами у військово- цензурному законодавстві, Тимчасовий уряд приступив до реформування за- гальної цензури в Росії. 9 березня 1917 р. уряд Керенського ліквідував основний центр царської цензури — Головне управління у справах друку, — та запрова- див посаду комісара у справах друку. 10 березня 1917 р. відбулася урядова нарада щодо подальшого правового впорядкування книговидання та діяльності Проблеми історії України ХІХ — початку ХХ ст. Розділ І 30 періодичної преси, в якій брали участь також журналісти та видавці. На нараді було підтримано рішення про ліквідацію ГУД та погоджено зберегти тимчасову військову цензуру8. 20 березня 1917 р. вийшли роз’яснення Тимчасового уряду для цензорів, видавців, редакцій газет, де зазначалося, що військова цензура як і раніше діє на основі «Тимчасового положення про військову цензуру від 20 липня 1914 р.», однак деякі положення статей «Переліку відомостей та зображувальної інфор- мації стосовно зовнішньої безпеки Росії та її воєнно-морської оборони забо- роненої до розголошення інформаційними засобами або у виступах, або у доповідях, що проголошуються публічно» зазнають змін. Зокрема статті 17 та 18 («ст. 17 О Высочайших смотрах и объездах войск…», «ст. 18 О Высочайших приказах в той их части, которые касаются целых частей и учреждений, узаконенных в п. 1») були відмінені, стаття 27 була скорочена и починалася з фрази «об эпидемиях» (ст. 27 до редакції «О приостановке работ на казенных и частных предприятиях, о всякого рода нарушениях обычного течения жизни в местностях, объявленных на положении чрезвычайной охраны или на военном положении, о железнодорожных, пароходных и других катастрофах, а равно об эпидемиях на театре военных действий, о взрывах и пожарах в частях и уч- реждениях, узаконенных в п. 1» (До таких установ належали всі частини сухо- путної армії і морського флоту, установи військового і морського міністерств))9. Продовжуючи свій курс на лібералізацію суспільно-політичного життя, Тимчасовий уряд 27 квітня 1917 р. видав три постанови: «Про пресу», «Про органи у справах друку», «Про нагляд за публічними видовищами». Згідно із цими постановами цензура в Росії скасовувалась, ліквідовувалася система відповідних органів, замість них було утворено нові державні установи (Книж- кову палату, Бюро для складення огляду преси), покликані реєструвати нові періодичні видання, друкарні, слідкувати за надходженням щойно видрукуваної продукції до бібліотек та інших наукових, освітніх установ, здійснювати моні- торинг друкованої продукції, яка видавалася в країні або надходила з-за кордону10. 16 травня 1917 р. у «Вестнике Временного Правительства» було опри- люднено дайджест, згаданих вище постанов, який звучав так: «Печать и тор- говля произведениями печати свободны. Применительно к ним администра- тивных взысканий не допускается11». Отже, загальна цензура була скасована в Росії у травні 1917 р., проте у країні, яка ще перебувала у стані війни, залишалися чинними норми військової. Однак у нових політичних умовах її правова база потребувала значних змін і доповнень. 26 червня 1917 р. Тимчасовий уряд прийняв постанову «Про спеціальну військову цензуру преси», якою відмінялася чинність 1–7, 13–30, 48–53, 57, 59, 60 статей «Тимчасового положення про військову цензуру від 20 липня 1914 р.». Статті 1–7, що містилися у главі І «Загальні положення» визначали завдання військової цензури, принцип її поділ на військову цензуру у повному об’ємі та часткову військову цензури, окреслювали об’єкти їхнього уваги і розгляду12. Політичні студії Випуск ХIХ 31 Статті 13–30 (глава ІІ «Про організацію органів військової цензури на території, які не входять до театру військових дій», глава ІІІ «Про обов’язки органів військової цензури») регламентували всі організаційні аспекти, визначали функ- ціональні обов’язки органів військової цензури, що не входили до театру війсь- кових дій та здійснювали часткову військову цензуру13. Статті 48–53, 57, 59, 60 (глава VI «Про військову цензуру поштових відправлень та телеграм») опису- вали процедуру перлюстрації приватної поштово-телеграфної кореспонденції14. У пояснювальній записці до нового нормативно-правового акут зазначалося: «В изменение и дополнение утвержденного 20 Июля 1914 года Временного Положения о военной цензуре (Собр. узак., ст. 2057), установить на время настоящей войны до ратификации мирного договора прилагаемые при сем Временные Правила о специальной военной цензуре печати15». Ці «Правила…» складалися з п’яти глав і містили 25 статей. У ст. 1 (глава І «Загальні поло- ження») зазначалося, що військова цензура є надзвичайним заходом, що має на меті не допускати в умовах воєнного часу поширення у друкованих органах інформації, що може зашкодити військовим інтересам Росії. За «Тимчасовими правилам …», на відміну від «Тимчасового положення про військову цензуру 1914 р.» основним предметом уваги військової цензури було тільки друковане слово, що свідчить про припинення тотальної перлюст- рації поштово-телеграфної кореспонденції на території тилу. Водночас у нор- мативно-правовому акті зазначалося, що повноваження органів військової цен- зури у роботі з друкованими виданнями на територіях, пов’язаних з театром військових дій або оголошених на воєнному стані, і на далі регламентуються нормами «Тимчасового положення про військову цензуру від 20 липня 1914 р.»16. Отже, у результаті проведеного Тимчасовим урядом реформування голов- ним завданням військової цензури на території тилу був попередній розгляд текстів друкованих видань. Для визначення категорій недопустимої до опублікування інформації було складено «Перелік відомостей, що підлягають попередньому розгляду органами військової цензури». Цей документ ішов як додаток до «Тимчасових правил про спеціальну військову цензуру друку» і практично повністю повторював «Переліки …» царських часів. Різниця полягала лише у вилученні пунктів, що стосувались відвідування військ особами імператорської родини, розпоряджень імператора по військовим справам, та ст. 30, зміст якої втратив свою акту- альність («ст. 30 О предполагаемых постановлениях и мероприятиях по Совету Министров, как связанных с чрезвычайными расходами на потребности воен- ного времени, так равно вызываемых военными обстоятельствами»). Статтями 20–21 глави IV «Про військову цензуру друкованих творів» визна- чалися категорії видань, котрі мали подаватися на попередній військово- цензурний розгляд, і які від нього звільнялися. Так, військово-цензурному роз- гляду не підлягали видання органів законодавчої і виконавчої влади; вже дозво- лені військовою цензурою статті та повідомлення запозичені з інших видань. Проблеми історії України ХІХ — початку ХХ ст. Розділ І 32 Решта ж друкованої продукції та фотографічних знімків, які містили інформацію військового характеру, для поширення обов’язково мали отримати дозвіл відпо- відних органів. Відповідно нового нормативно-правового документу без змін залишилася структура військово-цензурних органів: 1) Головна Військово-цензурна комісія при Головному управлінні Генерального штабу; 2) Військово-цензурні комісії при штабах військових округів; 3) старші військові цензори; 4) військові цензори (ст. 7–8). Порушення та недотримання норм «Тимчасових правил про спеціальну військову цензуру» каралося у судовому порядку, що визначалось статтею 1012/4 «Уложення про покарання кримінальні та виправні», до якої постановою Тимчасового уряду «Про спеціальну військову цензуру преси» від 26 червня 1917 р. було внесено зміни і доповнення. Так, за опублікування інформації військового характеру без відповідного дозволу на відповідального редактора накладався штраф від 300 до 1000 рублів17. Розглянувши зміни військово-цензурного законодавства здійснені Тимча- совим урядом, ми можемо констатувати, що за часів царизму норми часткової військової цензури не передбачали попередній розгляд матеріалів періодичних і неперіодичних видань, а у відповідності з «Тимчасовими правилами про спеціальну військову цензуру друку» по всій території країни запроваджувалася попередня цензура публікацій, що містять інформацію військового характеру. Зміна політичного режиму наклала свій відбиток і на принципи кадрової комплектації військово-цензурних органів. Якщо протягом липня 1914 р. — лютого 1917 р. штат формувався з військових офіцерів, представників жандарм- ського та цензурного відомств, чиновників вищих рангів, освітян, то у лютому– жовтні 1917 р. виникли серйозні кадрові проблеми. Насамперед це пов’язано з розгортанням діяльності у діючій армії солдатських комітетів, які виникли після набуття чинності славнозвісного «Наказу № 1» Петроградської ради. Згідно останнього, військові чини повинні були підпорядковуватись радам солдатських депутатів і своїм комітетам18. 1 червня 1917 р. усім місцевим військово- цензурним органам була розіслана урядова телеграма, у якій зазначалось, що у відповідності до розпорядження військового міністра представники від солдат- ських комітетів відтепер мають право контролювати діяльність військових цен- зорів. Згідно розробленої у військовому міністерстві процедури, з місцевих військово-цензурних установ, де кількість військових цензорів більше ніж десять осіб, слід було створити цензурний комітет з одного постійного цензора і двох представників від солдатських комітетів; в установах, де працює менша кількість військових цензорів, — для контролю їхньої діяльності призначалася одна особа від солдатських комітетів. В урядовій телеграмі також наголо- шувалось, що особам, уведеним до складу військово-цензурних органів, слід допомагати із освоєнням ними нормативної бази. При виникненні будь-яких питань у зв’язку із запровадженням контролю за роботою військових цензорів представниками військових комітетів слід звертатись до вищих органів війсь- кової цензури19. Політичні студії Випуск ХIХ 33 Окрім цього, новими нормами військової цензури, представникам солдат- ських комітетів дозволено було користуватися телефонним зв’язком, займатись без попереднього військово-цензурного розгляду активною видавничою діяль- ністю20. Про кадрові зміни, які виникли за цих обставин яскраво можуть ілюструвати спогади історика Дмитра Дорошенка, який довгий час за призначенням Тим- часового уряду працював крайовим комісаром Галичини і Буковина. Він неод- норазово наголошував на свавіллі та безчинстві солдатських комітетів, на совісті яких були не тільки грабунки в армії та серед цивільного населення, а і тяжкі злочини як-то ґвалтування, терор проти місцевого населення тощо21. Зміна законодавчої бази та принципів кадрової комплектації здебільшого негативно вплинули на ефективність повсякденної роботи військово-цензурних органів. Протягом березня–серпня 1917 р. завданням військово-цензурних орга- нів у прифронтовій зоні (до неї входив Обласний комісаріат Галичини та Буковини) став моніторинг настроїв солдат діючої армії22. Лейтмотивом усіх цензорських звітів по перлюстрованій приватній кореспонденції у цей період були тези: «армия желает мира», «настроение неблагонадежное», «общее паде- ние дисциплины не подчинение начальству», серед солдат поширюються гасла «Да здраствует Ленин!», «Долой Временное правительство!»23. З квітня 1917 р. у цензорських звітах з’являються нові рубрики: «Отношение армии к внутренним делам», «Толки об измене», «Понятие свободы», «О переворотах» (ця рубрика стосувалась насамперед українізації армії), «Мнения о Ленине»24. З червня 1917 р. робота органів військової цензури Обласного комісаріату Галичини і Буковини ускладнювалась фінансовими проблемами: не виділялись кошти на утримання військово-цензурних пунктів, на канцелярські потреби, затримувалася виплата заробітної плати25. 1 жовтня 1917 р. Головнокомандувач арміями Південно-Західного фронту видав розпорядження щодо розформування окупаційних органів Обласного комісаріату Галичини і Буковини26. Після відступу російської армії під конт- ролем комісарів відомства Д. Дорошенка залишилися тільки Скалатський, Збаразький і Бродський повіти, які, згідно з рішенням Тимчасового уряду, були приєднані до Волинського губернського комісаріату27. Упроваджені Тимчасовим урядом реформи військово-цензурного законо- давства вплинули на механізми функціонування вищих та місцевих органів військової цензури як на фронті, так і тулі фронту. Так протягом березня–квітня 1917 р. робота військово-цензурних органів Одеського військового округу (ОдВО) була майже повністю дезорганізована. Скасування Тимчасовим урядом заборони на листування єврейською мовою, впровадженої ще за царського режиму на початку 1916 р., перетворилося для військово-цензурних органів ОдВО на серйозну проблему. Для військово-цензурної перевірки кореспонденції написаної єврейською мовою необхідно було терміново розширювати штат військових цензорів і перекладачів з єврейської28. Проблеми історії України ХІХ — початку ХХ ст. Розділ І 34 Розбалансованою також стала взаємодія між поштово-телеграфними конто- рами та військово-цензурними пунктами. Про таку ситуацію свідчить рапорт військового цензора-координатора по Одеській губернії Поповського до началь- ника Одеського поштово-телеграфного округу (квітень 1917 р.) у якому зазна- чалося: «Цензурный просмотр внутренних частных писем и писем из армии в армию ныне отменен. Между тем, таких писем оказываеться очень много в числе корреспонденции передаваемой из почтовой конторы во вверенный мне военно-цензурный пункт. Означенные письма возвращаются на почту, но быва- ют случаи, что таковыя опять и даже по несколько раз присылаются в военно- цензурный пункт29». Як свідчать архівні матеріали, взагалі протягом березня–квітня 1917 р. до Військово-цензурної комісії ОдВО було дуже багато звернень від місцевих військово-цензурних органів з проханнями роз’яснити нові норми військово- цензурного законодавства та механізми їх практичного впровадження. Лише наприкінці травня 1917 р. військово-цензурні органи налагодили більш-менш стабільну діяльність, яка згідно оновленого військово-цензурного законодавства зосереджувалася на недопущенні передачі приватною кореспонденцією таємної інформації військового характеру, сприянні органам контррозвідки у виявлені та спостереженні за ворожими агентами, складанні на основі перлюстрованих листів меморандумів про настрої солдат діючої армії та мирних жителів30. За нових політичних умов та відміни Тимчасовим урядом загальної цензури, попередня військова стала неефективною. Вона не могла зупинити могутній потік антиурядової і революційної інформації, що обрушився на армію. Остаточно хрест на роботі військово-цензурних інституцій було поставлено після Жовтневого перевороту. Вже через пару днів більшовики оголосили про скасування будь-яких обмежень у листуванні, пресі та книговиданні. Однак доки інформація про ці події дійшла на фронт, млява робота по перлюстрації при- ватної кореспонденції проходила до початку листопада 1917 р.31 Невдовзі більшовики запровадять свою військову цензуру, принципи організації і діяль- ності якої були запозичені із царських часів, але того вже були зовсім інші історичні обставини й нова епоха. Таким чином, у добу Тимчасового уряду військова цензура здійснювалась на театрі військових дій на основі зміненої редакції «Тимчасового положення про військову цензуру від 20 липня 1914 р.», а на решті території Росії — на основі «Тимчасових правил про спеціальну військову цензуру». Додатком для обох нормативно-правових актів у цей період слугував «Перелік відомостей, що підлягають попередньому розгляду органами військової цензури». Згідно норм законодавства військова цензура щодо преси ставала більш жорстокою, але механізмі її реалізації ставали недосконалими. Введення контролю за діяльністю військових цензорів представниками солдатських комітетів, які мало розумілися на такій професійній справі, та делегування їм керуючих повноважень, призвело до розладу та анархії. Протягом червня–листопада 1917 р. військово-цензурна діяльність взагалі була дезорганізована і малоефективна. Єдиним більш менш дієздатним напрямком її роботи залишився моніторинг настроїв солдат діючої Політичні студії Випуск ХIХ 35 армії, але по великому рахунку у політичному і соціальному хаосі літа–осені 1917 р. це вже не мало жодного значення. ———————— 1 Бережной А.Ф. Царская цензура и борьба большевиков за свободу печати (1895−1914). — Ленинград, 1967. — 288 с.; http://www.opentextnn.ru. 2 Жирков Г.В. История цензуры в России ХIХ–ХХ вв.: Учеб. пособие для студентов высших учебных заведений. — Москва, 2001. — 368 с.; История советской полити- ческой цензуры: Документы и материалы / Т.М. Горяева (сост.). — Москва, 1997. — 672 с.; Бабюх В.А. Еволюція поглядів В. Леніна та А. Луначарського щодо функціо- нування політичної цензури // Історія України: маловідомі імена, події, факти. — К., 2008. — № 35. — С. 9–22. 3 Центральний державний історичний архів України м. Києва (далі — ЦДІАК). — Ф. 442. — Оп. 864. — Спр. 296. — Арк. 166–174. 4 Там само. — Ф. 295. — Оп. 1. — Спр. 486. — 18 арк. 5 Щербак Н.М. Цензурні установи в Україні на початку ХХ ст. // Актуальні проблеми політики. Збірник наукових праць. — Одеса, 2007. — Вип. 30. — С. 555–560. 6 ЦДІАК. — Ф. 363. — Оп. 1. — Спр. 181. — Арк. 140. 7 Там само. — Арк. 169. 8 Сборник указов и постановлений Временного правительства. — Петроград, 1917. — Вып. 1, № 93. — 128 с. 9 Там же. — № 94. — 153 с. 10 Там же. — № 95. — 132 с. 11 Жирков Г.В. Указ. соч. — С. 223. 12 ЦДІАК. — Ф. 442. — Оп. 864. — Спр. 296. — Арк. 167. 13 Там само. — Арк. 167–168 зв. 14 Там само. — Арк. 170–170 зв. 15 Сборник указов и постановлений Временного правительства. — № 95. 16 Там же. — С. 87–88. 17 http//www.flip.ru. 18 Литвин В.М. Україна: доба війн і революцій (1914–1920). — К., 2003. — C. 156. 19 ЦДІАК. — Ф. 363. — Оп. 1. — Спр. 192. — Арк. 154. 20 Там само. — Спр. 209. — Арк. 21. 21 Дорошенко Д.І. Мої спомини про недавнє минуле (1914–1920): Науково-попу- лярне видання [ред. Артем Троскот]. — К., 2007. — С. 116–117. 22 ЦДІАК. — Ф. 363. — Оп. 1. — Спр. 214. — Арк. 26, 29, 65. 23 Там само. — Арк. 26, 29, 65. 24 Там само. — Арк. 78–90. Проблеми історії України ХІХ — початку ХХ ст. Розділ І 36 25 Там само. — Спр. 209. — Арк. 7. 26 Там само. — Спр. 191. — Арк. 58. 27 Там само. — Арк. 60, 69. 28 Там само. — Ф. 332. — Оп. 1. — Спр. 5. — Арк. 18. 29 Там само. — Арк. 87. 30 Державний архів Одеської області. — Ф. 308. — Оп. 6. — Спр. 77. 31 Там само. — Спр. 62. — Арк. 2154.

Російська військова цензура в українських губерніях за часів Тимчасового уряду

Institution

Ähnliche Einträge