Аграрне питання у діяльності депутатів від українських губерній та міст І–ІІ державних дум Російської імперії (1906–1907 рр.)

Досліджено особливості парламентської діяльності депутатів від українських губерній та міст І–ІІ Державних дум Російської імперії (1906–1907) щодо вирішення земельного питання. Проаналізовано їх участь в обговоренні аграрних законопроектів та особисте бачення шляхів вирішення проблеми....

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2011
Автор:	Милько, В.І.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут історії України НАН України 2011
Назва видання:	Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.
Теми:	Політичні студії
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/123586
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Аграрне питання у діяльності депутатів від українських губерній та міст І–ІІ державних дум Російської імперії (1906–1907 рр.) / В.І. Милько // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.: Зб. наук. пр. — 2011. — Вип. 19. — С. 37-58. — Бібліогр.: 90 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-123586
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1235862017-09-08T03:03:06Z Аграрне питання у діяльності депутатів від українських губерній та міст І–ІІ державних дум Російської імперії (1906–1907 рр.) Милько, В.І. Політичні студії Досліджено особливості парламентської діяльності депутатів від українських губерній та міст І–ІІ Державних дум Російської імперії (1906–1907) щодо вирішення земельного питання. Проаналізовано їх участь в обговоренні аграрних законопроектів та особисте бачення шляхів вирішення проблеми. Исследованы особенности парламентской деятельности депутатов от украинских губерний и городов I–II Государственных дум Российской империи (1906–1907) по решению земельного вопроса. Проанализировано их участие в обсуждении аграрных законопроектов и личное видение путей решения проблемы. The features of the parliamentary deputies of the Ukrainian provinces and cities in the I–II of the State Dumas of the Russian Empire (1906–1907) to address the land question. Analyzed their part in the discussion of agricultural bills and personal vision of how to solve the problem. 2011 Article Аграрне питання у діяльності депутатів від українських губерній та міст І–ІІ державних дум Російської імперії (1906–1907 рр.) / В.І. Милько // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.: Зб. наук. пр. — 2011. — Вип. 19. — С. 37-58. — Бібліогр.: 90 назв. — укр. 2307-5791 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/123586 332.2.1: 94 (477) + 342.53.2 «1906/1907» uk Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст. Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Політичні студії Політичні студії
spellingShingle	Політичні студії Політичні студії Милько, В.І. Аграрне питання у діяльності депутатів від українських губерній та міст І–ІІ державних дум Російської імперії (1906–1907 рр.) Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.
description	Досліджено особливості парламентської діяльності депутатів від українських губерній та міст І–ІІ Державних дум Російської імперії (1906–1907) щодо вирішення земельного питання. Проаналізовано їх участь в обговоренні аграрних законопроектів та особисте бачення шляхів вирішення проблеми.
format	Article
author	Милько, В.І.
author_facet	Милько, В.І.
author_sort	Милько, В.І.
title	Аграрне питання у діяльності депутатів від українських губерній та міст І–ІІ державних дум Російської імперії (1906–1907 рр.)
title_short	Аграрне питання у діяльності депутатів від українських губерній та міст І–ІІ державних дум Російської імперії (1906–1907 рр.)
title_full	Аграрне питання у діяльності депутатів від українських губерній та міст І–ІІ державних дум Російської імперії (1906–1907 рр.)
title_fullStr	Аграрне питання у діяльності депутатів від українських губерній та міст І–ІІ державних дум Російської імперії (1906–1907 рр.)
title_full_unstemmed	Аграрне питання у діяльності депутатів від українських губерній та міст І–ІІ державних дум Російської імперії (1906–1907 рр.)
title_sort	аграрне питання у діяльності депутатів від українських губерній та міст і–іі державних дум російської імперії (1906–1907 рр.)
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2011
topic_facet	Політичні студії
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/123586
citation_txt	Аграрне питання у діяльності депутатів від українських губерній та міст І–ІІ державних дум Російської імперії (1906–1907 рр.) / В.І. Милько // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.: Зб. наук. пр. — 2011. — Вип. 19. — С. 37-58. — Бібліогр.: 90 назв. — укр.
series	Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.
work_keys_str_mv	AT milʹkoví agrarnepitannâudíâlʹnostídeputatívvídukraínsʹkihguberníjtamístíííderžavnihdumrosíjsʹkoíímperíí19061907rr
first_indexed	2025-07-08T23:55:16Z
last_indexed	2025-07-08T23:55:16Z
_version_	1837124989449404416
fulltext	Політичні студії Випуск ХIХ 37 УДК 332.2.1: 94 (477) + 342.53.2 «1906/1907» В.І. Милько (м. Київ) АГРАРНЕ ПИТАННЯ У ДІЯЛЬНОСТІ ДЕПУТАТІВ ВІД УКРАЇНСЬКИХ ГУБЕРНІЙ ТА МІСТ І–ІІ ДЕРЖАВНИХ ДУМ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ (1906–1907 рр.) Досліджено особливості парламентської діяльності депутатів від укра- їнських губерній та міст І–ІІ Державних дум Російської імперії (1906–1907) щодо вирішення земельного питання. Проаналізовано їх участь в обговоренні аграрних законопроектів та особисте бачення шляхів вирішення проблеми. Исследованы особенности парламентской деятельности депутатов от украинских губерний и городов I–II Государственных дум Российской империи (1906–1907) по решению земельного вопроса. Проанализировано их участие в обсуждении аграрных законопроектов и личное видение путей решения проблемы. The features of the parliamentary deputies of the Ukrainian provinces and cities in the I–II of the State Dumas of the Russian Empire (1906–1907) to address the land question. Analyzed their part in the discussion of agricultural bills and personal vision of how to solve the problem. Сучасний етап державотворення в Україні вимагає планування чіткої та виваженої стратегії не лише внутрішньополітичного чи зовнішнього розвитку, а й економічної та соціальної складових реформаційного курсу. Базисом для цього має стати як позитивний досвід передових країн і власні здобутки/прорахунки, так й врахування попередніх традицій соціально-економічного реформування українських земель в різні історичні етапи, зокрема періоду діяльності І–ІV Дер- жавних дум Російської імперії (1906–1917 рр.). Зважаючи на це, важливим та актуальним, з точки зору сучасного декларування владою необхідності прове- дення земельної реформи, є аналіз участі депутатів від українських губерній та міст в обговорені, підтримці або відхиленні важливих аграрних законопроектів; їхніх поглядів на відповідні проблеми, висловлених в думських виступах, заявах, тощо. Виконання поставленого завдання здійснювалося нами з урахуванням існу- ючих історіографічних напрацювань1 та на основі наявних джерельних мате- ріалів2 (перш за все стенографічних звітів3 та мемуаристики4). Безумовно, найважливішою соціально-економічного проблемою І–ІІІ Дер- жавних дум Російської імперії (1906–1907 рр.), необхідність негайного вирі- шення якої не викликала сумніву в жодної політичної фракції або групи (принаймні аж до видання закону «Про землеустрій» 29 травня 1911 р.5), була Проблеми історії України ХІХ — початку ХХ ст. Розділ І 38 аграрна реформа. Саме від бачення основних принципів її проведення залежав і рівень впливу певної політичної сили серед населення та соціальний склад електоральної бази, що на прикладі І Думи засвідчують досліджені В. Михай- ловою, 240 наказів та рішень зборів сільських громад українських губерній в яких йшлося про необхідність вирішення земельного питання6. Подібна тен- денція стосувалася загалом Російської імперії, що підтверджується чисельними відповідними документами періоду 1905–1907 рр.7 Поряд з цим, періодична преса пов’язувала вирішення аграрної проблеми з необхідністю розширення виборчих прав населення — запровадженням всена- родного, рівного, прямого та таємного голосування. У № 9 україномовного часо- пису «Рідний край» від 4 березня 1906 р. наголошувалося, що це автоматично дозволить «вдовольнити потреби селян, видати справедливі закони про викуп землі для наділення хліборобам, щоб хлібороб мав на чому працювати»8. Наростання революційної ситуації в імперії наприкінці 1905 — на початку 1906 рр., зокрема, зростання масштабів підпалів поміщицьких маєтків («ілюмі- націй»), надавало аграрному питанню особливого статусу, її вирішення стало першочерговим завданням не лише для уряду, а й для депутатів (перш за все, селянського походження) Державної думи. Більше того, за словами сучасного російського історика Д. Аронова саме земельна проблема «багато в чому визна- чила долю не лише російського парламенту перших двох скликань, а й в цілому російського дореволюційного парламентаризму»9. Про особливе значення аграрного питання у діяльності І Думи (27.04– 08.07.1906 р.) свідчать також наступні статистичні дані, подані дослідницею М. Киян: обговоренню земельної реформи було присвячено 16 із 38 засідань парламенту, у ході яких зафіксовано 32 виступи депутатів від українських губерній та міст. Особливою активністю при цьому вирізнялися парламентарі від Київської та Полтавської губерній (7 та 5 виступів відповідно), персонально: Щ. Понятовський (Волинська губ.), А. Грабовецький (Київська губ.), І. Шраг (Чернігівська губ.), П. Чижевський та В. Шемет (Полтавська губ.)10. Земельне питання було порушене вже на перших засіданнях І Державної думи, зокрема, у ході обговорення тексту відповіді («адреси») на тронну про- мову імператора Миколи ІІ. У відповідному проекті фракції Конституційно- демократичної партії наголошувалося на необхідності розв’язання аграрної проблеми шляхом ліквідації казенних (державних), удільних, монастирських, кабінетських (володіння царської родини) земель, а також примусового від- чуження приватновласницьких11. Проти такого формулювання відкрито висту- пили польські депутати-землевласники, що були обрані від Волинської губернії. Так, граф Й. Потоцький, назвавши себе прихильником розширення селянського землеволодіння, висловив думку про необхідність розв’язання земельного пи- тання відповідно до суспільних та культурних умов розвитку різних регіонів Російської імперії. На його думку, ліквідація приватного землеволодіння у регіоні, який він представляв у парламенті (Ізяславський повіт, та в цілому Волинська губернія), призведе до зменшення на 50% річного прибутку селян- ських господарств, оскільки сільськогосподарська культура місцевих земле- Політичні студії Випуск ХIХ 39 власників знаходиться на значно вищому рівні, ніж селянського господарства12. Інший поміщик Луцького повіту Щ. Понятовський зазначив, що більшість сіль- ського населення розцінить кадетську постановку розв’язання аграрного пи- тання, як заклик до суцільної націоналізації землі, тому це питання варто окремого розгляду, вказавши в обговорюваному законопроекті лише загальні напрями його вирішення13. Особистісна мотивація вищезгаданих депутатів від Волинської губернії цілком очевидно пов’язана з їх соціально-майновим статусом правобережних великих землевласників, дворян польського походження (Й. Потоцький володів понад 44 тис. десятин, Щ. Понятовський мав більше 1000 дес.). Для Правобе- режжя такий стан речей, не був поодиноким явищем, оскільки ілюстрував реальну тогочасну картину: поширення польських латифундій поряд з крайнім малоземеллям українського селянства14. Підсумком тривалого обговорення змісту адреси-відповіді імператору Миколі ІІ щодо постановки земельного питання стало прийняття запропонова- ного кадетами варіанту тексту та відхиленням більш радикального, підготов- леного депутатами Трудової групи. Варто зазначити, що не зважаючи на те, що цей акт мав декларативний характер, постановка у ньому питання про аграрну реформу була необхідною зважаючи на особливе загострення суспільно- політичної ситуації в Російській імперії та сподівань населення на Державну думу. Особливо важливим земельне питання було для селянських парламентарів. Так, князь В. Оболенський (представляв Таврійську губернію) в своїх спогадах зазначав, що відвідуючи засідання кадетської фракції, депутати-селяни неза- тишно себе почували не розуміючи «мудрих промов ораторів», що стосувалися думської тактики, бюджетного питання чи ряду законопроектів, однак їх особливо цікавила аграрна проблема15. З огляду на невисокий рівень освіти, у своїх виступах вони не вдавалися до детального розкриття особливостей земельної реформи відстоюючи, головним чином, вимогу збільшення площі селянських землеволодінь за рахунок поміщицьких угідь. Дебати щодо конкретних шляхів вирішення аграрного питання розгор- нулися у І Державній думі навколо декількох законопроектів, поданих на розгляд різними фракціями та групами парламенту. Першість у цьому плані належала фракції кадетів, яка вже на дев’ятому засіданні (8 травня 1906 р.) представила так званий «проект 42-х» («Основні засади передбачуваних змін законів щодо землеволодіння»), оформлений як «заява» за підписами 42 парламентарів16. Враховуючи те, що під цим доку- ментом, який увійшов в історію саме як законопроект (хоч і не був ним з погляду форми та змісту), підписалося дев’ять депутатів від українських губер- ній та міст (М. Міклашевський, А. Вязлов, Я. Імшенецький, Є. Щепкін, І. При- сецький, П. Куриленко, Ф. Штейнгель, О. Свєчин, Г. Іоллос) вважаємо за необ- хідне дати йому загальну характеристику, що дозволить також краще зрозуміти бачення вказаної групи у сфері реформування земельних відносин. Крім того, вже у ході обговорення «проект 42-х» отримав значно ширшу підтримку серед Проблеми історії України ХІХ — початку ХХ ст. Розділ І 40 українських парламентарів, зокрема, представників власне фракції кадетів. Варто зазначити, що всі із названих депутатів мали університетську освіту або досвід практичної роботи в земствах. Основою аграрного «законопроекту 42-х» було положення про необхідність проведення примусового відчуження державних, надільних, монастирських, кабінетських та приватновласницьких земель (за які власники мали отримати винагороду «за справедливою оцінкою»). За рахунок цього пропонувалося створити земельний резерв та збільшити селянське землеволодіння. У документі також було визначено важливість встановлення мінімальної «трудової норми» (розмір наділу, який власник міг обробити власними силами) та максимальної площі наділу залежно від конкретного регіону Російської імперії (губернії, району, повіту та ін.), а також перелік земель, які мали бути відчужені: землі, які до 1 січня 1906 р. здавалися в оренду або оброблялися переважно селянським інвентарем, пустирі; наділи, площа яких не перевищує максимально дозволену, однак де все селянство не змогло отримати трудову норму17. Заборонялося відчужувати такі категорії земель: а) ті, що не перевищують трудову норму; б) міські та ті, що належать земствам, благодійним та науковим товариствам; в) присадибні ділянки, виноградники, лісові насадження; г) на яких розташовані фабрично-заводські та сільськогосподарські установи. Серед інших важливих положень «проекту 42-х» варто назвати встановлення оплати за дов- гострокову оренду земель із державного запасу, розмір якої мав бути визначений відповідно до рівня їх прибутковості та загального плану оподаткування18. Подібним за засадочними положеннями був проект групи прогресистів, яка наприкінці роботи І Державної думи склала основу праволіберальної «Групи мирного оновлення». Головною відмінністю проекту «прогресистів» від «про- екту 42-х» було положення про відчуження приватновласницьких земель у необхідній кількості, а не відповідно до встановленої трудової норми. Крім того, підкреслювалася важливість тимчасової недоторканості високорентабельних поміщицьких господарств з метою збереження об’ємів експорту сільськогос- подарської продукції19. Вагому конкуренцію кадетському «проекту 42-х» склав аграрний законо- проект Трудової групи, що формувала більшість лівого крила І Державної думи та мала найбільшу підтримку серед селянських парламентарів. 23 травня 1906 р. трудовики подали власний аграрний «проект 104-х» (під- писали 104 чол.) під назвою «Проект основних положень земельного закону»20. Не вдаючись до детальної характеристики цього документу варто виділити його основні положення та відмінності порівняно з кадетським: 1) за рахунок при- ватновласницьких земель, розмір яких перевищував трудову норму, мало бути створено загальнонародний земельний фонд, з якого наділи надавалися селян- ству у довгострокову оренду (користування); 2) матеріальне відшкодування по- винно здійснюватися за рахунок державних коштів; встановлення його розміру, а також випадки безоплатного відчуження мали визначатися спеціально ство- реними місцевими комітетами, які повинні були також регулювати відносини між землевласниками та трудящими до проведення реформи; 3) наділення Політичні студії Випуск ХIХ 41 землею мало здійснюватися в межах трудової, а там де це неможливо — в межах «споживчої норми» (наділ, що давав прибуток необхідний для сплати податків та задоволення мінімальних потреб в житлі, їжі та одязі); 4) надавалася перевага місцевому населенню над переселенцями, землеробного над неземлеробним та ін.21 Як бачимо, проект трудовиків був більш радикальним порівняно з кадет- ським, зокрема, у частині встановлення компенсації за відчужені землі, яка в деяких випадках у «проекті 104-х» навіть не була передбачена (однак у яких саме — не визначено). Ця відмінність була із більш лівою ідеологією Трудової групи, що власне і приваблювало до неї селянських депутатів, у тому числі і від українських губерній та міст. Особливою радикальністю відрізнявся поданий на розгляд І Державної думи 6 червня 1906 р «Проект основного земельного закону» соціалістів-револю- ціонерів, відомий як «проект 33-х». Цей документ, за висловом російського дослідника історії Партії соціалістів-революціонерів М. Леонова, став «компен- сацією, хоч і неповноцінною» за відмову трудовиків включити до «проекту 104-х» пропозицій есерів про повну ліквідацію приватної власності на землю та проведення її безоплатного відчуження22. Окрім цих двох основоположних вимог, «проект 33-х» проголошував необхідність націоналізації землі. Це авто- матично обумовлювало неможливість його прийняття, оскільки за висловом А. Авреха, він нищив головну засаду самодержавного устрою у Росії23. Враховуючи умови роботи І Думи, подібний законопроект був більше даниною революційній фразеології, ніж основою для реального політичного вирішення проблеми24. Як наслідок, проти «проекту 33-х» виступили представники правого крила І Думи, право- та лівоцентристи (головним чином, октябристи та кадети) і на засіданні 8 червня 1906 р. його передачу в аграрну комісію було забалотовано 140 голосами «проти»25. Аналіз участі депутатів від українських губерній та міст в обговоренні аграрного питання у ході роботи І Державної думи потребує, на наш погляд, виокремлення, у першу чергу, тих парламентарів, чиє бачення відрізнялося від представлених законопроектів. Окрему увагу варто звернути на їх баченні особливостей проведення реформи саме в українських губерніях. Виконання цього завдання полегшується тим фактом, що депутати не завжди дотриму- валися програми своєї партії/фракції у ході дебатів з аграрного питання, що відповідно засвідчують стенографічні звіти. Зважаючи на це, ми намагалися аналізувати та порівнювати особисту позицію парламентаря з позицією фракції, до якої він належав. Виступаючи в підтримку «проекту 42-х», представник фракції кадетів та УПГ І. Присецький (Полтавська губ.) наголосив, що створення державного земельного фонду для подальшого надання селянам землі в оренду є одним із найефективніших шляхів вирішення аграрного питання не лише в регіоні, який він представляв, а й усій імперії. Депутат також виступив за чітке дотримання принципу наділення землею лише трудящого класу і відповідно проти збе- реження поміщицького землеволодіння у будь-якій формі. «Я сам землевласник Проблеми історії України ХІХ — початку ХХ ст. Розділ І 42 Полтавської губ., і для нашого повіту досить великий, — підкреслив І. При- сецький, — однак разом з тим, я охоче і цілком щиро, навіть із захватом, прийму рішення з цього питання в сенсі повного відчуження землі на користь селян, але з єдиною умовою, щоб це відчуження було здійснене з дотриманням того принципу, що уся земля переходить трудящому класу, щоб не залишилось і шматка іншої землі»26. Якісно новим було уточнення розуміння кадетами норми про «справедливу оцінку» земель у ході її відчуження, зокрема, вимога пар- ламентаря запровадити прогресивне матеріальне відшкодування за принципом: «особа, що володіє сотнею десятин, повинна отримати майже повну вартість землі, тоді як власник десятків тисяч десятин — прогресивно меншу суму за кожну десятину»27. На необхідності врахування інтересів місцевого населення у ході прове- дення аграрної реформи, його прагнення отримати землю у приватну власність, а не оренду (користування), наголосив депутат від Волинської губернії Щ. По- нятовський28. Визначаючи реальну аргументацію такої, здавалося б, ліберальної позиції, варто враховувати, що парламентська група, до якої належав вказаний парламентар («Група західних окраїн»), об’єднувала великих землевласників, польських депутатів-католиків, і відповідно виступала за збереження існуючих засад землеволодіння та підтримувала відчуження лише в окремих випадках і лише за викуп29. Зважаючи на це, можна констатувати консервативність погля- дів деяких депутатів від українських губерній та міст, їхнє прагнення не допус- тити ухвалення І Державною думою аграрних законопроектів, які пропонували радикальні шляхи вирішення вказаного питання. У відповідь на обґрунтування Щ. Понятовським природного прагнення селянина отримати землю у приватну власність, кадет Я. Імшенецький (Пол- тавська губ.) відстоював переваги надання землі селянам у довгострокову оренду. На його думку, в недалекому майбутньому постане проблема чергового перерозподілу земельної власності внаслідок подальшого посилення урбані- заційних процесів і відповідно наростання процесів переселення селян до міста, масової відмови від користування отриманою землею. Відтак «та земля, яка буде покинута землеробами, надійде у розпорядження держави». Крім того, на думку депутата, варто враховувати різницю між прийнятною для селянства ціною за оренду землі («справедлива») і «ринковою» за її отримання у приватну влас- ність. Вивільнення за рахунок цього частини коштів сприятиме інтенсивному розвитку сільського господарства, а не звичайному збільшенню оброблюваної площі30. У ході роботи І Державної думи законопроект з земельного питання, запро- понований кадетами, зазнав критики не лише з боку депутатів-поміщиків, а й депутатів лівого крила парламенту, зокрема Трудової групи, яка відстоювала власну програму реформування. Так, з 27 травня 1906 р. розпочалося детальне обговорення «проекту 42-х» (перше читання), у ході якого виступило і декілька депутатів від українських губерній та міст. Змістовністю та логічністю виріз- нялася промова депутата-трудовика І. Заболотного, який особливу увагу акцен- тував на недоліках законопроекту кадетів, а саме: 1) відсутність положення про Політичні студії Випуск ХIХ 43 надра землі та водні ресурси; 2) неточне формулювання «справедлива оцінка» земель при відчуженні, яке носить більш моральний, а не чітко визначений економічний характер; 3) врахування при визначенні «споживчої земельної норми» додаткових заробітків селянства; 4) обрання місцевих земельних комі- тетів не за принципом загального виборчого права, а за обов’язкової участі селянства, землевласників та представників державної влади; 5) не визначено джерела матеріальних коштів для проведення реформи в системі «землевлас- ник–держава–селянин»; 6) відсутність пункту про надання наділів лише земле- робам, що не забезпечує їх право на розпорядження землею, її обробіток31. Вказані зауваження, безумовно, випливали із особливостей позиції фракції тру- довиків, до якої належав парламентар, однак при цьому вони цілком відповідали його особистому баченню. Окрему дискусію серед думських депутатів викликало положення про «справедливу оцінку» земель у ході проведення земельного відчуження. Необхідність запровадження саме справедливого викупу при отриманні землі обґрунтував на засіданні І Державної думи 13 травня 1906 р. депутат від Харківської губернії Максим Ковалевський, що належав до парламентської групи Партії демократичних реформ, яка ідеологічно була близькою до фракції кадетів і спільно з нею голосувала з ряду важливих питань. На його переко- нання, саме матеріальне відшкодування за відчужену земельну власність має зняти всі обвинувачення щодо порушення права приватної власності під час проведення аграрної реформи. Як підтвердження, М. Ковалевський пригадав досвід проведення агарної реформи 1861 р., коли урядом в інтересах земле- власників було здійснено найбільший викуп землі за всю історію Російської імперії32. Натомість депутат від Чернігівської губ. Т. Локоть, що представляв Трудову групу, виступив за збереження викупної ціни за земельний наділ такою, якою вона була до створення Селянського та Дворянського земельних банків (поч. 1880-х рр.)33. Ця позиція була підтримана також представником Української парламентської громади, парламентарем селянського походження А. Грабо- вецьким (Київська губ.)34. У цілому виступи депутатів-селян, що представляли українські губернії, мали емоційне забарвлення та характеризувалися особливим невдоволенням соціальною нерівністю35. Цілком очевидне пояснення цього О. Лотоцький об- ґрунтував наступним чином: «думські селяни були перейняті якимсь святим почуттям щодо виконання свого відповідального обов’язку»36. Так, трудовик Л. Стефанюк (Подільська губ.) у виступі 4 травня 1906 р. наголосив, що осно- вою людських (військовозобов’язані) та фінансових ресурсів армії є саме без- земельне та малоземельне селянство37. Особливо інтереси цієї соціальної кате- горії селянства захищав парламентар від Подільської губернії, трудовик І. Забо- лотний, який на засіданні І Думи 13 травня 1906 р. визначив першочерговість аграрного питання для депутатів, обраних селянством38. Характерним прикладом позиції селянських депутатів від українських губерній та міст є виступ кадета та члена УПГ А. Грабовецького (Київська губ.). Проблеми історії України ХІХ — початку ХХ ст. Розділ І 44 Не вдаючись до детального розгляду особливостей аграрної реформи депутат відмітив, що необхідно «дати землю тим, хто її не має за рахунок тих, хто має її в надлишку». З цією метою, він пропонував, провести відчуження, в першу чергу, надільних, казенних та монастирських земель, а потім і поміщицьких39. Критично щодо земельної власності поміщиків-латифундистів висловлювалися на засіданні 30 травня 1906 р. й депутати-трудовики, селяни О. Бабич (Черні- гівська губ.) та А. Тесля (Полтавська губ.)40. Особливої уваги заслуговує позиція Української парламентської громади (далі — УПГ) щодо земельної реформи, яку оприлюднили з думської трибуни депутати від українських губерній та міст П. Чижевський (Полтавська губ.) та І. Шраг (Чернігівська губ.). Так, П. Чижевський у ході свого виступу на засіданні 24 травня 1906 р. обґрунтував право кожної нації, в тому числі і української, на самостійне вирішення аграрного питання. Незважаючи на свою приналежність до фракції кадетів, її законопроект він оцінив лише як робочий варіант, що потребує ретельного доопрацювання41. Зокрема, на його думку, визначення вартості землі відповідно до рівня її прибутковості є несправед- ливим, оскільки прибутки в значній мірі залежать від дешевої робочої сили селянства (як приклад, парламентар навів Полтавську губернію). Зважаючи на це, П. Чижевський запропонував керуватися «або ціною до створення Селянсь- кого банку, або ж ціною прибутковості землі, однак селянського, а не помі- щицького господарства»42. Крім того, зважаючи на складність врегулювання поземельних відносин в усій Російській імперії єдиною універсальною законо- давчою нормою депутат вважав необхідним надання місцевим земським або органам самоврядування права розпоряджатися державним земельним фондом. Так, найбільш прийнятним для Катеринославської губернії з її системою земель- ної власності сільських громад, була б передача наділів у довгострокову оренду, тоді як для сусідньої Полтавської губернії — у приватну власність. Досить нечітким, на думку П. Чижевського, є також узагальнене формулювання «трудова норма», розмір якої суттєво відрізняється навіть по відношенню до українських губерній: для Чернігівської — це від 7–8 десятин до 25, для Катеринославської — від 24 до 120 десятин43. Основи аграрної програми Української парламентської громади було оха- рактеризовано також її головою, депутатом від Чернігівської губернії І. Шрагом на засіданні І Державної думи 1 червня 1906 р. На початку свого виступу парламентар (подібно до П. Чижевського) відмітив, що наявність різних форм земельної власності у Російській імперії, а також соціальна неоднорідність населення, обумовлюють необхідність розробки різних шляхів вирішення аграр- ного питання. Саме ігнорування такого стану речей, на думку І. Шрага, є основним недоліком кадетського «проекту 42-х». Зважаючи на це, при створенні державного земельного фонду необхідно передавати права на його розпо- рядження місцевим органам самоврядування. Крім того, депутат погодився із необхідністю проведення примусового відчуження поміщицьких земель та їх подальшої передачі в користування або, навіть, у приватну власність тим, хто на ній працює44. Варто додати, що голова Української парламентської громади Політичні студії Випуск ХIХ 45 І. Шраг, на відміну від свого колеги по фракції П. Чижевського, вважав вирішення аграрного питання першочерговим порівняно з розглядом питання про «національно-культурну автономію», оскільки процес законодавчого регу- лювання останнього є досить складним та тривалим процесом45. Подібне спря- мування мала також промова ще одного активного члена УПГ — В. Шемета (Полтавська губ.)46. Як бачимо, позиція депутатів — представників УПГ характеризувалась обґрунтуванням необхідності надання органам місцевого самоврядування права вирішувати аграрне питання у відповідності до інтересів місцевого населення, т. б. українського селянства. Іншою особливістю було визначення зв’язку між земельним питанням та необхідністю реформування державного управління в Російській імперії, надання її окремим регіонам національно-культурної авто- номії, що забезпечить також розширення демократичних прав і свобод та сприятиме вирішенню назрілих проблем у соціально-економічній сфері47. Альтернативним баченням вирішення аграрного питання вирізнялися парла- ментарі правого крила та праволіберальних груп І Думи, аналіз позиції яких також є важливим при об’єктивному аналізі проблеми нашого дослідження. Так, виступаючи під час обговорення кадетського «проекту 42-х» депутат-октябрист від Катеринослава І. Способний наголосив, що селяни Півдня Росії (по суті південних українських губерній) не сприймуть ідею передачі відчужених земель у довгострокове користування (це твердження, між іншим, було піддано критиці депутатом українського походження О. Хартахаєм від м. Ростов-на-Дону на засіданні 30 травня 1906 р.48). Крім того, за його словами, так звана «спра- ведлива оцінка» досить різна у явленні нинішніх землевласників та тих, хто буде платити за користування землею, що обумовлює додаткові суспільні супе- речності. Підсумовуючи, І. Способний засудив компромісність позиції кадетів, яка, на його думку, простежується у кожному пункті «проекту 42-х» і закликав їх дотримуватися у власній політичній програмі чіткості та послідовності: «якщо ви визнаєте, що право приватної власності шкідливе для держави, знищте його без сентиментів, але і поставте його у вашій програмі»49. Представник праволіберальної Групи мирного оновлення, депутат С. Варун- Секрет (Херсонська губ.) взагалі охарактеризував «проект 42-х» як хибно- філантропічний та виступив проти ідеї експропріації приватних земель, особ- ливо тих, які були отримані у спадок. Однак при цьому парламентар висловився на користь передачі малоземельному (а потім і безземельному) селянству у приватну власність вільних земель, причому організаційна діяльність має бути покладена на земства, а можливі збитки — на державу50. Така позиція парламентарів правого політичного спектру співпадала з пози- цією і самого уряду. Так, голова Ради міністрів І. Горемикін ще на засіданні 13 травня 1906 р. у ході презентації «урядової декларації» категорично висло- вився проти проведення примусового відчуження: «державна влада не може визнавати права власності на землю за одними і в той же час відбирати це право у інших. Не може державна влада і загалом заперечувати право приватної власності на землю, не заперечуючи одночасно з цим право власності на будь- Проблеми історії України ХІХ — початку ХХ ст. Розділ І 46 яке інше майно…»51. Подібна точка зору відстоювалася й іншими вищими державними чиновниками, напр. начальником Головного управління землевлаш- тування та землеробства О. Стишинським, а також товаришем (заступником) міністра внутрішніх справ В. Гурко на засіданні І Думи 19 травня 1906 р.52 Аналізуючи місце аграрного питання в діяльності І Державної думи, роль депутатів від українських губерній та міст у його обговоренні, цілком слушним вважаємо погляд А. Авреха, який наголосив на існуванні двох суттєвих пере- шкод законодавчого вирішення земельної проблеми, які проявилися вже на початку роботи першого парламенту. Це, по-перше, законопроект фракції Конституційно-демократичної партії, який передбачав проведення примусового відчуження і відповідно не міг бути підтриманий імператором Миколою ІІ та Державною радою; і по-друге, розробка трудовиками власного, ще більш ради- кального законопроекту53. Додамо, що це, з одного боку, не сприяло консо- лідації опозиційних сил (кадети та трудовики) у парламенті, які разом складали парламентську більшість, а з іншого, остаточно засвідчило намір І Думи зако- нодавчо закріпити проведення примусового відчуження. Така позиція власне і визначила долю не лише реформи, а й самого парламенту. Так, 20 червня 1906 р. уряд заявив про неприпустимість такого кроку, у відповідь 6 липня 1906 р. депутати виступили зі своєю заявою («контрповідомленням»), а вже 8 липня 1906 р. імператорський указом І Державну думу було розпущено54. Важливість вирішення земельного питання обумовлювало особливу актив- ність депутатів від українських губерній та міст І Державної думи у його обговоренні. Практично кожна політична група та фракція вважала за необхідне представити, якщо не повноцінний законопроект на розгляд парламенту, то хоча б заявити про бачення основних засад при його розв’язанні. Більшість депутатів також прагнули висловити власний погляд. Така активність при обговоренні земельного питання, на думку князя В. Оболенського, не завжди була корисною для самої справи. Тривалі, нескінченні дебати тільки затягували законодавчий процес, фактично перетворюючись на ненавмисну обструкцію55. Тільки на засі- данні І Думи 27 травня 1906 р., на початку обговорення кадетського «проекту 42-х», виступити з трибуни записалося 129 депутатів, в інших випадках їх кількість сягала 190 чол.56 За висловом В. Маклакова, при цьому «кожен говорив все, що хотів… і ці дебати стали виразкою думської роботи»57. Як наслідок, останній місяць роботи І Думи, головним чином, був присвячений саме без- результатному обговоренню поданих земельних законопроектів. Аналіз змісту подібних документів засвідчує очевидний взаємозв’язок не лише між політичними поглядами депутата та соціальною ідентифікацією, а й в деяких випадках з електоральними уподобаннями його виборчого округу. Так, відстоюючи у своїх виступах інтереси власної групи/фракції, депутати від українських губерній та міст часто аргументували свої погляди прикладами, що стосувалися загалом українських земель і конкретних їх регіон. На наш погляд, в умовах наростання революційних подій, земельне питання могло стати головним об’єднавчим чинником на шляху до вироблення єдиної Політичні студії Випуск ХIХ 47 політичної платформи для національно свідомих депутатів від українських губерній та міст, рівноцінними складовими якої б були не лише соціальні реформи, а й національно-культурні перетворення. В умовах легальної законо- давчої роботи цей процес мав реальні шанси на завершення та подальше практичне втілення. Однак нетривалий період роботи І Державної думи пере- шкодив реалізації цих прагнень та сподівань; наступна ж ІІ Дума, незважаючи на напрацювання попередників, фактично розпочала цей процес спочатку. Обговорення аграрного питання та шляхів його розв’язання тривало також у ІІ Державній думі, що розпочала роботу 20 лютого 1907 р. Враховуючи досвід парламенту першого скликання, депутатський корпус якого був рішуче налаш- тований на проведення примусового відчуження приватновласницьких земель, а також складну внутрішньополітичну ситуацію, період міждум’я був викорис- таний урядом не лише для наступу на революційні сили (головний прояв — запровадження військово-польових судів), а й для початку реалізації власної програми аграрних перетворень. Саме на характеристиці головних державних заходів у цій сфері зосередився голова Ради міністрів П. Столипін, доповідаючи на п’ятому засіданні парла- менту другого скликання, що відбулося 6 березня 1907 р.58 Зокрема, він під- креслив важливість та позитивні наслідки імператорських указів, якими було: дозволено продаж через Селянський банк надільних (12 серпня) та придатних для сільськогосподарського використання державних земель (17 серпня); зрів- няно процентні ставки по земельних кредитах Дворянського та Селянського банків (14 жовтня); визначено право селян на вихід з селянської общини та закріплення надільної землі у приватну власність (9 листопада)59. Відповідно до імперського законодавства, ці нормативно-правові акти (прийняті у міждум- ський період) повинні були розглянуті і затверджені парламентом не пізніше двохмісячного терміну від початку його роботи. Зважаючи на більш опозиційний склад депутатського корпусу та характер роботи ІІ Державної думи порівняно з парламентом першого скликання, окреслена у виступі П. Столипіна програма реформ («урядова декларація»), була негативно сприйнята більшістю депутатів. Так, Трудова група та Селянський союз (далі — фракція трудовиків), за висловом О. Караваєва (Катеринославська губ.) вважали «зайвим обговорення задекларованої загальної політики уряду, що виражена у декларації» і «висловлять свою думку у ході обговорення окремих законопроектів, в тому числі тих, які трудова група і селянських союз внесуть негайно»60. Закономірним винятком стала позиція промонархічних правих фрак- цій, які підтримали урядову програму та закликали депутатів співпрацювати з Радою міністрів (серед них наступні депутати від українських губерній та міст: єпископ Платон (Рождественський П.Ф.), Л. Лютц, С. Варун-Секрет)61. Однак незважаючи на це, ІІ Державна дума зосередилась на розробці та обговоренні власних законодавчих ініціатив, а не запропонованих урядом. У парламенті другого скликання основні дебати велися навколо двох основних аграрних законопроектів (хоча існували й інші проекти) — кадетської Проблеми історії України ХІХ — початку ХХ ст. Розділ І 48 фракції та трудовиків, які пропонувались ще під час роботи І Державної думи62. Деякі депутати від українських губерній та міст поряд із підтримкою/критикою їх окремих положень висловлювали також власні підходи до розв’язання аграр- ного питання в імперії. Так, категорично підтримав проект відчуження приват- них земель депутат-трудовик від Харківської губернії Ф. Васютін на засіданні 16 березня 1907 р. На його думку, пояснення голови Ради міністрів П. Столипіна про можливе розорення у такому випадку високопродуктивних та прибуткових господарств йде в розріз з історичними правами українського народу, якому уряд натомість пропонував заселяти вільні території Сибіру63. У такому ж контексті виступав 19 березня 1907 р. й інший представник фракції трудовиків — селянин С. Нечитайло (Київська губ.). Висловившись проти запровадження будь-яких викупних платежів парламентар на прикладі Канівського повіту розкрив механізм спекулювання ціною продажу землі помі- щиками шляхом її скуповування в Селянського банку та подальшого перепро- дажу. Хрестоматійним стало наступне виловлювання депутата: «Ці землі нале- жать народу — нам кажуть: купуйте їх. Невже ми іноземці з Англії, Франції і т. д.? Ми народ тутешній, з якого дива ми повинні купувати свої землі? Вони нами уже десять разів відпрацьовані кров’ю, потом і грішми…»64. Окремо варто підкреслити активність трудовика О. Караваєва (м. Катери- нослав), який вдало оперував прикладами українських губерній та конструк- тивно критикував урядову програму аграрного реформування. Виступаючи на засіданні 19 травня 1907 р., він пов’язав тяжке становище селянства та низький рівень продуктивності сільського господарства із відсутністю належної дер- жавної підтримки (у тому числі і за рахунок перерозподілу земель), необхід- ністю реформування освітньої системи та недостатньою економічною самос- тійністю65. Зважаючи на це, єдиним ефективним засобом якнайшвидшого подолання усіх прорахунків пропонованої урядом аграрної реформи О. Караваєв вважав збільшення селянського землеволодіння до трудової норми. При цьому ліквідація казенних, удільних, монастирських, кабінетських та церковних воло- дінь, на погляд парламентаря, не вирішить проблему в найбільш малоземельних губерніях (Курська, Полтавська, Подільська та Київська губернії), де необхідно ліквідувати також приватновласницькі (у першу чергу поміщицькі) землеволо- діння та здійснити подальший перерозподіл за мінімальною викупною ціною66. 26 травня 1907 р. депутат О. Караваєв у ході свого виступу опонував урядовій критиці окремих земельних проектів запропонованих на розгляд Думи, у тому числі і проекту від Трудової групи, та роз’яснив окремі аспекти останнього. Погодившись в черговий раз з тим, що, навіть, за умови ліквідації приватновласницьких земель їх не вистачить для розподілу серед селянства відповідно до трудової норми він наголосив, що цього буде достатньо для надання селянам наділів за споживчою нормою, а в деяких північних та окремих нечорноземних губерніях їх буде навіть надлишок67. При цьому земельний дефіцит у випадку природного приросту населення можна подолати підви- щенням рівня продуктивності землеробства за рахунок багатопілля, посівів трав, ліквідації міжсмужжя, вдосконалення знарядь для зерновиробництва, розсе- Політичні студії Випуск ХIХ 49 лення та, де можливо, виселення сільського населення на відруби. Врахування інтересів населення та справедливий перерозподіл землі, за словами О. Кара- ваєва, буде досягнуто в результаті створення місцевих, незалежних від влади та дворянства, самоврядних земельних комітетів68. Критикуючи уряд за відмову провести відчуження приватновласницьких земель, депутат як приклад навів ситуацію, що склалась у Подільській губернії, де знаходилося більше 360 тис. дворів для яких потрібно більше 700 тис. десятин, тоді як Селянський банк виставив на продаж лише 15 тис. дес. Саме за рахунок поміщицьких володінь, загальна площа яких в губернії складала 1,6 млн десятин, можна було ліквідувати цю різницю та задовольнити потреби місцевого селянства у повному об’ємі69. В іншому випадку депутат О. Караваєв акцентував увагу на південних малородючих українських губерніях: Херсонській та Таврійській, які могли стати своєрідним аграрним резервом для густозаселених чорноземних губерній, напр. Подільської та Полтавської. На основі цього депутат також аргументовано обґрунтував неефективність і збитковість пере- селення селянства до Сибіру, а також недоцільність (у фінансовому плані) встановлення викупних платежів за ринковою ціною землі70. Українські депутати-селяни (напр. А. Семенов від Подільської губернії та І. Михайлик від Київської), які не мали досвіду громадсько-політичної діяль- ності та ораторського хисту, виступали за встановлення соціальної рівності шляхом зрівняння площі земельних володінь звичайних селян та дворян-зем- левласників не вдаючись при цьому до правового обґрунтування легітимності порушення права приватної власності71. Виступи представників українського парламентського об’єднання — Укра- їнської трудової громади (далі — УТГ), подібно до І Державної думи, вирізня- лися порівняно з іншими депутатськими групами національним спрямуванням, демонструванням своєї етнічної ідентичності. Основи соціально-економічної програми Громади були окреслені у відозві про вихід її представників зі складу інших фракцій та груп. Так, на перше місце серед питань цього блоку було поставлено вимогу наділення трудового населення землею за рахунок прове- дення примусового відчуження у крайовий фонд державних, надільних, кабі- нетських, монастирських, церковних, а також приватновласницьких земель, що перевищують трудову норму72. До цієї категорії зараховувалися також заводські землі, у першу чергу, цукрових, винокурних, крохмальних підприємств73. Характерною у цьому відношенні є промова на засіданні 29 березня 1907 р. у ІІ Державній думі члена УТГ (а відтак і фракції трудовиків, у складі якої працювала Громада) селянина Є. Сайко (Полтавська губ.), в якій він зазначив, що приватна власність, яка належала народу поступово стала приватною влас- ністю лише його частини — поміщиків. У ході історичного екскурсу, парла- ментар на прикладі української історії подав основні етапи переходу землі у власність поміщиків та пов’язав цей процес із падінням рівня освіченості місцевого населення74. Виступаючи від імені «української фракції» Є. Сайко запропонував деякі поправки до проекту аграрної реформи Трудової групи та Селянського союзу. Проблеми історії України ХІХ — початку ХХ ст. Розділ І 50 Зокрема, він наголосив на необхідності створення не «загальнонародного» земельного фонду», а «крайового національного», який повинен, на його погляд, слугувати початком соціалістичного устрою»; при цьому питання встановлення викупу за отримані наділи має вирішуватися місцевими органами самовряду- вання. Враховуючи наявність великої кількості безземельного або малоземель- ного сільськогосподарського пролетаріату, Є. Сайко наголосив на необхідності наділення землею і цієї категорії сільського населення. Новаторською у його пропозиціях від імені УТГ стала вимога націоналізації цукрових заводів та передача їх в управління органам місцевого самоврядування. За словами пар- ламентаря, «українська фракція буде домагатися негайного скасування аграрних законів прийнятих у міждумський період, припинення діяльності Селянського банку, негайного запровадження на місцях земельних комітетів, обраних на основі загального, прямого і таємного виборчого права; вона [фракція] буде домагатися, щоб думська комісія підготувала негайно основу проекту земель- ного закону, але детальну розробку його положень необхідно передати на місця…»75. Важливість такої постановки питання депутатом Є. Сайко полягала у пуб- лічній заяві про необхідність вирішення аграрного питання у контексті розв’я- зання українського питання та врахуванням в майбутньому законі місцевих умов, а також залучення до розробки аграрного закону органів самоврядування. Аналогічне спрямування мав виступ ще одного депутата — члена УТГ, селянина-трудовика Є. Чигирика, який на прикладі сільськогосподарського роз- витку Київської губернії, яку він представляв у парламенті, обґрунтував тяж- кість становища місцевого населення та необхідність примусового відчуження приватновласницьких земель. «Цим ми не лише не порушимо право приватної власності, — зазначив парламентар, — а навпаки відновимо це право власності нації, народу на землю, які були неправильно захоплені у нього людьми, що мали владу, або тими, хто їм прислуговував»76. Поряд з власне розв’язанням аграрного питання в українському контексті, з думської трибуни лунали також вимоги вирішення соціально-економічних проб- лем кримськотатарського народу. Так, на засіданні 9 квітня 1907 р. депутат від Таврійської губернії, член Мусульманської групи та фракції Конституційно- демократичної партії Р. Медієв навів приклади незаконної передачі на початку ХІХ ст. у приватну власність понад 500 тис. десятин землі Кримського пів-ову, яка належала татарським сільським общинам. Саме на цьому прикладі парла- ментар довів безпідставність обвинувачень у порушенні священності та недо- торканності права приватної власності і визначив необхідність відновлення соціальної справедливості шляхом проведення примусового відчуження77. Палкими прихильниками повної націоналізації землі в ході проведення аграрної реформи були депутати соціалістичних партій ІІ Державної думи. Так, на засіданні Думи 26 березня 1907 р. депутат від Чернігівської губернії, член Трудової народно-соціалістичної партії В. Вовк-Карачевський представив про- ект тимчасового земельного закону, який мав бути терміново прийнятий до остаточного вирішення проблеми. Його основними положеннями були: 1) ство- Політичні студії Випуск ХIХ 51 рення місцевих органів, які мали підготувати проведення аграрної реформи; 2) відміна прийнятих законів після розпуску І Думи у 1906 р. (міждумський період), зокрема про розпродаж удільних та державних земель, про закріплення надільних земель у приватну власність та можливість їх застави; 3) припинення Селянським банком купівлі та розпродажу поміщицьких земель; 4) ліквідація землевпорядних комісій та створення для підготовки і проведення аграрної реформи місцевих земельних комітетів шляхом проведення рівних та демокра- тичних виборів (незалежно від статі, національності та релігійної приналеж- ності78. На думку, В. Вовка-Карачевського земельне питання повинно вирішу- ватися за умови широкого залучення селянства та обмеження втручання цент- ральних органів влади79. Протилежну позицію щодо аграрної реформи займали депутати правих фракцій ІІ Державної думи, основу якої обґрунтував дворянин В. Шульгін (Волинська губ.). Його основним аргументом неможливості проведення приму- сової націоналізації землі було твердження про необхідність дотримання прин- ципу недоторканності приватної власності, що регулюється ст. 77 «Основних законів» Російської імперії. Відсутність у Думи повноваження її скасування, на думку В. Шульгіна, обумовлює необхідність доопрацювання поданих законо- проектів та узгодження їх з діючими нормами законодавства. Крім того, від- чуження приватновласницької землі неодмінно стане причиною безкінченних суспільних конфліктів. «У кожному селі є більш заможна частина і менш заможна, є ті, які володіють 1, 2, 5, 10, 15 десятин. Допустивши сьогодні відчуження землі у великих землевласників можна створити правовий прецедент на майбутнє, за яким стане допустимим порушення права середньої та дрібної приватної власності» — наголошував парламентар80. Пророче значення мало його застереження не штовхати державу на авантюрний шлях здійснення соціалістичних доктрин, які пропагували побудову комуністичного суспільства шляхом ліквідації приватної власності на землю. Поряд з цим, праві депутати від українських губерній погоджувалися з необхідністю проведення аграрної реформи та наділення селянства землею. Так, на думку парламентаря від Херсонської губернії В. Стенбок-Фермора, що ви- ступав на загальному засідання ІІ Державної думи 2 квітня 1907 р., кон’юнктура земельного ринку є досить сприятливою для розширення селянського землево- лодіння. Натомість примусове відчуження створить прецедент, який позбавить одні соціальні верстви впевненості у недоторканності права приватної власності та негативно вплине на їхню підприємницьку ініціативу, а інших — надасть ілюзію вседозволеності, що сприятиме росту соціального паразитизму81. Опираючись на такі підходи, праві депутати-землевласники, що представ- ляли українські губернії та міста (В. Шульгін, В. Стенбок-Фермор, С. Келе- повський, Г. Бєляєв), традиційно апелювали до необхідності діяти в межах правового поля не допускаючи «пограбування одного класу заради сумнівного добробуту іншого» (С. Варун-Секрет)82. Загалом, вони намагалися забезпечити проведення аграрної реформи у руслі правового конструктивізму і таким чином забезпечити законне розв’язання земельного питання в Російській імперії. Проблеми історії України ХІХ — початку ХХ ст. Розділ І 52 Основними аргументами такого бачення стали численні приклади здійснення злочинів у різні історичні періоди саме на ґрунті правового нігілізму та привласнення майна, як прояву первісної аморальності, а також необхідність збереження існуючої системи економічних відносин, що є найбільш прийнятною для суспільства, яке у більшості своїй являє собою маси «темного, неосвіченого селянства». Необхідно вказати, що кількісний аналіз виступів депутатів від правих фракцій засвідчує динаміку наростання їхньої активності порівняно з роботою І Державної думи. На наш погляд, це пояснюється початком реалізації чіткої та поміркованої урядової аграрної програми («Столипінська аграрна реформа»). Розглядаючи питання доцільності проведення примусового відчуження земель та загалом визначаючи його правові підстави варто взяти до уваги погляди деяких представників сучасної російської історіографії дослідників, які з точки зору дотримання права приватної власності обґрунтовують легітимність таких вимог. Так, історик Д. Аронов, враховуючи теоретичні погляди таких вчених-цивілістів та економістів кінця ХІХ — початку ХХ ст. як Д. Мейєр, Г. Шершеневич, С. Муромцев, М. Ковалевський, М. Туган-Барановський та ін., дійшов висновку про те, що загальноросійська ліберальна теорія відображала тогочасна світові тенденції, більш того, її розробники передбачили ті підходи, які відповідали майбутнім правовим принципам цивілізованих країн. При цьому головною перевагою кадетських законопроектів над іншими, за словами вче- ного, стало включення до аграрного закону положення про передачу земель у довгострокову оренду (на відміну від утопічних ідей соціал-демократів про повну безоплатну націоналізацію землі) та розробка механізмів відшкодування втрат колишнім власникам83. Крім власне аграрної реформи, парламентарі ІІ Державної думи обгово- рювали також ряд дотичних до неї питань, які зважаючи на зв’язок із соціально- економічним розвитком українських губерній потребують окремого розгляду, зокрема, з’ясування участі в ньому депутатів від українських губерній та міст. Так, 22 травня 1907 р. було розглянуто підготовлений міністром фінансів зако- нопроект щодо зміни запровадженого у 1884 р. розміру державного поземель- ного податку, який встановлювався в залежності від родючості на десятину удобрювальної землі та лісу. Чорноземні південні, південно-західні та українські губернії Російської імперії за новим проектом мали сплачувати 43,3% коштів від загального обсягу (до цього — 36,6%), 10 центральних губерній — 31% (до цього — 36,6%), 25 нечорноземних — 31% (до цього — 27,5%). Крім того, планувалося загальне збільшення розміру податків у зв’язку із підвищенням ринкових цін, що обумовило на початок ХХ ст. його зниження з 0,18% від вартості землі до 0,09%. За рахунок цього уряд планував частково зменшити розмір дефіциту бюджету, що зріс після відміни викупних платежів (з 1 січня 1906 р. наполовину, з 1 січня 1907 р. — на 100%)84. Підтримуючи рішення фінансової комісії, що розглядала вказаний мініс- терський законопроект, депутат-трудовик від Подільської губернії, А. Семенов Політичні студії Випуск ХIХ 53 виступив проти підвищення податків для селян та запропонував запровадити прогресивне оподаткування прибутків поміщиків. Необхідність цього він об- ґрунтував на прикладі чорноземної Подільської губернії, де, за його словами, «селянин завжди голодує, оскільки землі у народу немає, адже нею володіють великі землевласники»85. Підсумком обговорення цього питання стало відхи- лення законопроекту переважною більшістю голосів86. На наступному засіданні ІІ Державної думи (24 травня 1907 р.) обгово- рювалися заходи Головного управління з землевлаштування та землеробства спрямовані на прискорення процесу створення сибірських пунктів для пересе- ленців. Виступаючи з цього приводу депутат Є. Сайко проаналізувавши при- чини переселення українських селян та охарактеризував державну політику в цій сфері. На думку парламентаря, відповідні міграційні процеси викликані тяж- кими матеріальними умовами життя та вдало вибудуваною агітацією з боку місцевої імперської адміністрації та земських чиновників, що формувало в насе- лення хибне уявлення про умови життя на Далекому Сході. «Мені здається, — наголошував Є. Сайко, — що в політику уряду безумовно входить [завдання] переселити селянство, яке не має землі, з тих місць, де воно вже заявило свої вимоги її отримати»87. Натомість прийняття ІІ Думою аграрного законопроекту, за яким приватновласницькі землі будуть відчужені, автоматично ліквідує необ- хідність переселення та автоматично усуне назрілі земельні конфлікти з етно- сами Сибіру, тому депутат запропонував його тимчасово призупинити88. Ця пропозиція не отримала схвалення парламенту, але діяльність Головного управ- ління з землеоблаштування та землеробства щодо організації пунктів для пере- селенців була визнана незадовільною89. Отже, обговорення аграрної реформи у ІІ Державній думі стосувалося, головним чином, трьох найбільш дискусійних блоків: 1) доцільність проведення примусового відчуження поміщицьких земель; 2) визначення розміру та загалом необхідності встановлення викупу за землю; 3) передача відчуженої землі у при- ватну власність селянам або надання її у довгострокову оренду (користування). Вказані питання знайшли достатню кількість своїх прихильників та противників. При цьому, за свідченням В. Маклакова, незважаючи на наявність різних аграрних законопроектів (для їх подання на розгляд парламенту необхідно було зібрати лише 30 думських голосів): «…ні Дума, на самі автори не вірили що з них що-небудь вийде. Їх здавали в комісії і вони в них залишалися лежати, щоб не заважати думській роботі»90. Аналізуючи результати обговорення аграрного питання депутатами від українських губерній та міст необхідно констатувати, що в цілому діяльність у ІІ Державній думі, незважаючи на її достроковий розпуск, мала особливе прак- тичне значення. Зокрема, відсутність у переважної більшості селянських парла- ментарів досвіду, як громадсько-політичної, так і парламентської діяльності не стала перешкодою для формування ними української національної парламент- ської фракції (УТГ) та активного відстоювання у своїх виступах необхідності розв’язання земельного питання в інтересах саме українського селянства. При цьому стенографічні звіти засідань засвідчують чіткий взаємозв’язок між Проблеми історії України ХІХ — початку ХХ ст. Розділ І 54 політичною ідентифікацією депутатів та їхнім баченням специфіки проведення реформи у регіонах, які вони представляли. Так, праві парламентарі, не відки- даючи необхідності розширення селянського землеволодіння, рішуче виступали проти проведення запропонованого кадетами (лівоцентристи) та трудовиками (ліві) примусового відчуження. У той же час, останні фракції, формуючи біль- шість в парламенті обох скликань, не могли досягти згоди щодо необхідності та розміру матеріального відшкодування. Посилена увага до вказаних аспектів питання обумовила нехтування такими проблемами, як аграрне перенаселення та пошук шляхів інтенсифікації сільськогосподарського виробництва, що також потребували вирішення. Не будучи винятком у цьому плані, депутати від українських губерній та міст, в більшості випадків формулювали свої вимоги виходячи саме із потреб виборців. І лише представники українських парламентських груп чітко декла- рували необхідність надання повноважень щодо проведення земельної реформи органам місцевого самоврядування. Усвідомлюючи назрілу необхідність здійснення аграрного реформування, уряд Російської імперії рішуче виступив не лише проти заздалегідь утопічного проекту соціалістів, а й відносно ліберального кадетського, який в умовах революційної активності селянства, був найбільш ефективним шляхом вирі- шення назрілого земельного питання. Депутати від українських губерній та міст І–ІІ Державних дум у цьому протистоянні зайняли досить активну позицію, диференціювавшись на групи не лише відповідно до політичних поглядів та соціального походження, а й національної самоідентифікації. ———————— 1 Аграрный вопрос // Государственная Дума Российской империи (1906–1917): энциклопедия. — М.: «Российская политическая энциклопедия» (РОССПЭН), 2008. — С. 8–9; Глушковецький А., Дубінський В. Депутати-подоляни про аграрне питання в Україні на початку ХХ ст. (на матеріалах роботи у І та ІІ Державних Думах) // Матеріали ХІ Подільської історико-краєзнавчої конференції. — Кам’янець-Подільський: Оіюм, 2004. — С. 224–232; Доморослий В. Діяльність української парламентської громади в І та ІІ Державних Думах (1906–1907 рр.): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. іст. наук: спец. 07.00.01 «Історія громадських рухів і політичних партій». — К, 1994. — 24 с.; Козицький М., Доморослий В. Українська парламентська громада в І та ІІ Держав- них Думах // Наукові праці з питань політичної історії. Міжвід. наук. збірник. — Вип. 173. — К.: Либідь, 1992. — С. 12–22; Коник О. Селянські депутати з України в І і ІІ Державних думах Російської імперії // Український історичний журнал. — 1995. — № 1. — С. 58–67; Реєнт О.П. Українці у Державній думі Російської імперії // Проблеми історії України ХІХ — початку ХХ ст. — Випуск 16. — К.: Інститут історії України НАН України, 2009. — С. 318–335 та ін. 2 Государственная Дума в России: Сб. документов / Сост. Ф.И. Калинычев. — М.: Госюриздат, 1957. — ІІІ, 647 с. 3 Государственная дума, созыв первый, 1906, сессия первая / Стенографические отчеты. Т.1: Заседания 1–18 (с 27 апреля по 30 мая). — Санкт-Петербург: Государст- Політичні студії Випуск ХIХ 55 венная типография, 1906. — [3], XXII, 866 с.; Государственная дума, созыв первый, 1906, сессия первая / Стенографические отчеты. Т. 2: Заседания 19–38 (с 1 июня по 4 июля). — Санкт-Петербург: Государственная типография, 1906. — [3], 867–2013 с.; Государственная дума, созыв первый, 1906, сессия первая / Указатель к стеногра- фическим отчетам: заседания 1–38 (27 апр. — 4 июня 1906 г.). — Санкт-Петербург: Государственная типография, 1907. — 316 с.; Государственная дума, второй созыв, 1907, сессия вторая / Стенографические отчеты. Т. 1: Заседания 1–30 (с 20 февраля по 30 ап- реля 1907 года). — Санкт-Петербург: Государственная типография, 1907. — [1], VIII, 2 с., 2344 стб.; Государственная дума, второй созыв, 1907, сессия вторая / Стеногра- фические отчеты. Т. 2: Заседания 31–53 (с 1 мая по 2 июня 1907 года). — Санкт-Петер- бург: Государственная типография, 1907. — 1610 стб. 4 Лотоцький О. Сторінки минулого. — Частина третя. — Б. м.: Видання Української православної церкви в США, 1966. — 395 с.; Маклаков В.А. Вторая Государственная дума. Воспоминания современника. — Париж: б. и, б. г. — 260 с.; Его же. Первая Государственная дума. Воспоминания современника. 27 апреля — 8 июля 1906 г. — М.: ЗАО Центрполиграф, 2006. — 335 с.; Милюков П.Н. Воспоминания (1859–1917) / Под редакцией М.М. Карповича и Б.И. Элькина. — Т. 1. — Нью-Йорк: Издательство им. А.П. Чехова, 1955. — 442 с. та ін. 5 Закон о землеустройстве, 29 мая 1911 года и изданный на основании сего закона Наказ Землеустроительным комиссиям от 19 июня 1911 года. — С.-Петербург: Типогра- фия «Сельского Вестника», 1911. — 163 с. 6 Михайлова В.И. Наказы и приговоры сельских сходов первой Государственной Думе (на материалах украинских губерний): автореф. дис. на соискание уч. степени канд. ист. наук: 07.00.02 «Отечественная история». — Днепропетровск, 1976. — С. 7. 7 Приговоры и наказы крестьян Центральной России. 1905–1907 гг. Сборник доку- ментов / Под ред. В.П. Данилова и А.П. Корелина. — М.: Эдиториал УРСС, 2000. — 416 с. 8 Полтава, 4 марця 1906 року // Рідний край. — 4-го марця 1906 року. — № 9. — С. 2. 9 Аронов Д.В. Законотворческая деятельность российских либералов в Государст- венной думе (1906–1917 гг.): научное издание, монография. — М.: Изд. группа «Юрист», 2005. — С. 380. 10 Киян М.Ш. Депутати від українських губерній та міст у Державній думі Росій- ської імперії першого та другого скликань (1906–1907): дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.01 «Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових вчень». — Харків, 1998. — С. 113. 11 Государственная дума, созыв первый, 1906, сессия первая / Стенографические отчеты. Т. 1: Заседания 1–18 … — С. 75. 12 Там же. — С. 82. 13 Там же. — С. 192. 14 Реєнт О.П., Сердюк О.В. Сільське господарство України і світовий продовольчий ринок (1861–1914 рр.). — К.: Ін-т історії України, 2011. — С. 16. 15 «Моя жизнь и мои современники». Первая Дума: из воспоминаний князя В.А. Оболенского // Наука и жизнь. — 1900. — № 7. — С. 97. Проблеми історії України ХІХ — початку ХХ ст. Розділ І 56 16 Государственная дума, созыв первый, 1906, сессия первая / Стенографические отчеты. Т. 1: Заседания 1–18 … — С. 248–251. 17 Там же. — С. 249. 18 Там же. — С. 250. 19 Партии демократических реформ, мирного обновления, прогрессистов, 1906– 1916 гг.: Документы и материалы / Ассоциация «Российской политической энцикло- педии», Росархив, РГАСПИ, ГА РФ; редкол.: В.В. Шелохаев (отв. ред.) и др. — М.: РОССПЭН, 2002. — С. 59–60. 20 Государственная дума, созыв первый, 1906, сессия первая / Стенографические отчеты. Т. 1: Заседания 1–18 … — С. 560. 21 Там же. — С. 560–562. 22 Леонов М.И. Партия социалистов-революционеров в 1905–1907 гг. — М.: «Рос- сийская политическая энциклопедия» (РОССПЭН), 1997. — С. 289. 23 Аврех А.Я. Столыпин и судьбы реформ и России. — М.: Издательство полити- ческой литературы, 1991. — С. 19. 24 Аронов Д.В. Законотворческая деятельность российских либералов… — С. 303. 25 Леонов М.И. Партия социалистов-революционеров… — С. 289–290. 26 Государственная дума, созыв первый, 1906, сессия первая / Стенографические отчеты. Т. 1: Заседания 1–18 … — С. 464. 27 Там же. — С. 465. 28 Там же. — С. 501. 29 Западных окраин группа // Государственная Дума Российской империи (1906– 1917): энциклопедия … — С. 203. 30 Государственная дума, созыв первый, 1906, сессия первая / Стенографические отчеты. Т. 1: Заседания 1–18 … — С. 582. 31 Там же. — С. 696–702. 32 Там же. — С. 343. 33 Там же. — С. 485. 34 Там же. — С. 836. 35 Там же. — С. 348. 36 Лотоцький О. Сторінки минулого. — Частина третя … — С. 8. 37 Государственная дума, созыв первый, 1906, сессия первая / Стенографические отчеты. Т. 1: Заседания 1–18 … — С. 209. 38 Там же. — С. 348. 39 Там же. — С. 836. 40 Там же. — С. 844–845, 848–850. 41 Там же. — С. 618. 42 Там же. — С. 620. Політичні студії Випуск ХIХ 57 43 Там же. — С. 620, 621. 44 Государственная дума, созыв первый, 1906, сессия первая / Стенографические отчеты. Т. 2: Заседания 19–38 … — С. 870–871. 45 Украинские депутаты о земельной реформе / Речь И. Шрага в Государственной думе // Украинский вестник. — 2 июля 1906. — № 7. — С. 529. 46 Украинские депутаты о земельной реформе / Речь В. Шемета в Государственной думе // Украинский вестник. — 11 июня 1906. — № 4. — С. 231–233. 47 Детально. див.: Депутаты с территории Украины и деятельность их в Государст- венной думе. Земельный вопрос // Украинский вестник. — 2 августа 1906 р. — № 11. — С. 783–795. 48 Государственная дума, созыв первый, 1906, сессия первая / Стенографические отчеты. Т. 1: Заседания 1–18 … — С. 856. 49 Там же. — С. 704–706, 708. 50 Там же. — С. 715. 51 Там же. — С. 332. 52 Там же. — С. 509–517; 517–523. 53 Аврех А.Я. П.А. Столыпин и судьбы реформ в России. — С. 16. 54 Там же. — С. 20. 55 «Моя жизнь и мои современники» … — С. 95. 56 Государственная дума, созыв первый, 1906, сессия первая / Стенографические отчеты. Т. 1: Заседания 1–18 … — С. 687. 57 Маклаков В.А. Вторая Государственная дума. Воспоминания современника… — С. 124. 58 Государственная дума, второй созыв, 1907, сессия вторая / Стенографические отчеты. Т. 1: Заседания 1–30 … — Стб. 108. 59 Леонов М.И. Партия социалистов-революционеров… — С. 353. 60 Государственная дума, второй созыв, 1907, сессия вторая / Стенографические отчеты. Т. 1: Заседания 1–30 … — Стб. 130–131. 61 Там же. — Стб. 143, 159, 166. 62 Там же. — Стб. 739. 63 Там же. — Стб. 642. 64 Там же. — Стб. 780. 65 Там же. — Стб. 712. 66 Там же. — Стб. 721–722. 67 Государственная дума, второй созыв, 1907, сессия вторая / Стенографические отчеты. Т. 2: Заседания 31–53 … — Стб. 1180. 68 Там же. — Стб. 1181–1184. 69 Там же. — Стб. 1188. 70 Там же. — Стб. 1189–1190. Проблеми історії України ХІХ — початку ХХ ст. Розділ І 58 71 Там же. — Стб. 1933–1936. 72 Лотоцький О. Сторінки минулого. — Частина третя … — С. 25. 73 Там само. — С. 26. 74 Государственная дума, второй созыв, 1907, сессия вторая / Стенографические отчеты. Т. 1: Заседания 1–30 … — Стб. 1313–1318. 75 Там же. — Стб. 1318–1319. 76 Там же. — Стб. 1336. 77 Там же. — Стб. 1791. 78 Там же. — Стб. 1082–1083. 79 Там же. — Стб. 1084. 80 Там же. — Стб. 1135. 81 Там же. — Стб. 1490. 82 Государственная дума, второй созыв, 1907, сессия вторая / Стенографические отчеты. Т. 2: Заседания 31–53 … — Стб. 665. 83 Аронов Д.В. Законотворческая деятельность российских либералов… — С. 403– 404. 84 Государственная дума, второй созыв, 1907, сессия вторая / Стенографические отчеты. Т. 2: Заседания 31–53 … — Стб. 1048. 85 Там же. — Стб. 1061. 86 Там же. — Стб. 1070. 87 Там же. — Стб. 1110. 88 Там же. — Стб. 1113–1114. 89 Там же. — Стб. 1138. 90 Маклаков В.А. Вторая Государственная дума. Воспоминания современника… — С. 110.

Аграрне питання у діяльності депутатів від українських губерній та міст І–ІІ державних дум Російської імперії (1906–1907 рр.)

Репозитарії

Схожі ресурси