Паростки гласності: "Морской сборник" середини 1850-х рр. у полі зору М. Чернишевського, Т. Шевченка та їхніх польських сподвижників

У статті зроблено спробу дослідити комплекс поступових акцій часописів «Морской сборник» і «Современник» на початку правління імператора Олександра II. Висвітлено креативну роль великого князя Костянтина, Миколи Чернишевського, Тараса Шевченка та їхніх польських сучасників....

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2011
1. Verfasser:	Усенко, П.Г.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут історії України НАН України 2011
Schriftenreihe:	Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.
Schlagworte:	Історія культури, науки та освіти
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/123601
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Паростки гласності: "Морской сборник" середини 1850-х рр. у полі зору М. Чернишевського, Т. Шевченка та їхніх польських сподвижників / П.Г. Усенко // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.: Зб. наук. пр. — 2011. — Вип. 19. — С. 294-310. — Бібліогр.: 61 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-123601
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1236012017-09-08T03:03:09Z Паростки гласності: "Морской сборник" середини 1850-х рр. у полі зору М. Чернишевського, Т. Шевченка та їхніх польських сподвижників Усенко, П.Г. Історія культури, науки та освіти У статті зроблено спробу дослідити комплекс поступових акцій часописів «Морской сборник» і «Современник» на початку правління імператора Олександра II. Висвітлено креативну роль великого князя Костянтина, Миколи Чернишевського, Тараса Шевченка та їхніх польських сучасників. В статье предпринята попытка исследовать комплекс прогрессивных акций журналов «Морской сборник» и «Современник» на раннем этапе правления императора Александра II. Освещена креативная роль великого князя Константина, Николая Чернышевского, Тараса Шевченко и их польских современников. The attempt to research of the complex progressive actions from journales “Morskoj Sbornik” and “Sovremennik” at the earlist period of ruling the Emperor Alexander I is made in the article. It draws attention to the creative role of Grand Prince Konstantin, Nikolai Chernyshevski, Taras Shevchenko and their Polish contemporaries. 2011 Article Паростки гласності: "Морской сборник" середини 1850-х рр. у полі зору М. Чернишевського, Т. Шевченка та їхніх польських сподвижників / П.Г. Усенко // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.: Зб. наук. пр. — 2011. — Вип. 19. — С. 294-310. — Бібліогр.: 61 назв. — укр. 2307-5791 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/123601 94 (477) uk Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст. Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Історія культури, науки та освіти Історія культури, науки та освіти
spellingShingle	Історія культури, науки та освіти Історія культури, науки та освіти Усенко, П.Г. Паростки гласності: "Морской сборник" середини 1850-х рр. у полі зору М. Чернишевського, Т. Шевченка та їхніх польських сподвижників Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.
description	У статті зроблено спробу дослідити комплекс поступових акцій часописів «Морской сборник» і «Современник» на початку правління імператора Олександра II. Висвітлено креативну роль великого князя Костянтина, Миколи Чернишевського, Тараса Шевченка та їхніх польських сучасників.
format	Article
author	Усенко, П.Г.
author_facet	Усенко, П.Г.
author_sort	Усенко, П.Г.
title	Паростки гласності: "Морской сборник" середини 1850-х рр. у полі зору М. Чернишевського, Т. Шевченка та їхніх польських сподвижників
title_short	Паростки гласності: "Морской сборник" середини 1850-х рр. у полі зору М. Чернишевського, Т. Шевченка та їхніх польських сподвижників
title_full	Паростки гласності: "Морской сборник" середини 1850-х рр. у полі зору М. Чернишевського, Т. Шевченка та їхніх польських сподвижників
title_fullStr	Паростки гласності: "Морской сборник" середини 1850-х рр. у полі зору М. Чернишевського, Т. Шевченка та їхніх польських сподвижників
title_full_unstemmed	Паростки гласності: "Морской сборник" середини 1850-х рр. у полі зору М. Чернишевського, Т. Шевченка та їхніх польських сподвижників
title_sort	паростки гласності: "морской сборник" середини 1850-х рр. у полі зору м. чернишевського, т. шевченка та їхніх польських сподвижників
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2011
topic_facet	Історія культури, науки та освіти
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/123601
citation_txt	Паростки гласності: "Морской сборник" середини 1850-х рр. у полі зору М. Чернишевського, Т. Шевченка та їхніх польських сподвижників / П.Г. Усенко // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.: Зб. наук. пр. — 2011. — Вип. 19. — С. 294-310. — Бібліогр.: 61 назв. — укр.
series	Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.
work_keys_str_mv	AT usenkopg parostkiglasnostímorskojsbornikseredini1850hrrupolízorumčerniševsʹkogotševčenkataíhníhpolʹsʹkihspodvižnikív
first_indexed	2025-07-08T23:56:47Z
last_indexed	2025-07-08T23:56:47Z
_version_	1837125086195220480
fulltext	Проблеми історії України ХІХ — початку ХХ ст. Розділ ІV 294 УДК 94 (477) П.Г. Усенко (м. Київ) ПАРОСТКИ ГЛАСНОСТІ: «МОРСКОЙ СБОРНИК» середини 1850-х рр. У ПОЛІ ЗОРУ М. ЧЕРНИШЕВСЬКОГО, Т. ШЕВЧЕНКА ТА ЇХНІХ ПОЛЬСЬКИХ СПОДВИЖНИКІВ У статті зроблено спробу дослідити комплекс поступових акцій часописів «Морской сборник» і «Современник» на початку правління імператора Олек- сандра II. Висвітлено креативну роль великого князя Костянтина, Миколи Чер- нишевського, Тараса Шевченка та їхніх польських сучасників. В статье предпринята попытка исследовать комплекс прогрессивных ак- ций журналов «Морской сборник» и «Современник» на раннем этапе правления императора Александра II. Освещена креативная роль великого князя Конс- тантина, Николая Чернышевского, Тараса Шевченко и их польских совре- менников. The attempt to research of the complex progressive actions from journales “Morskoj Sbornik” and “Sovremennik” at the earlist period of ruling the Emperor Alexander I is made in the article. It draws attention to the creative role of Grand Prince Konstantin, Nikolai Chernyshevski, Taras Shevchenko and their Polish contemporaries. Журнал «Морской сборник» виходив із 1848 р. у Санкт-Петербурзі за волею імператора Миколи I, зважаючи на традиції місцевої професійної мариністики — від такого раритету як збірка «Морские записки или собрание всякого рода касающихся вообще до мореплавания сочинений и переводов, издаваемых уч- режденным при Государственной Адмиралтейской коллегии комитетом» (1800 р.) до тривалих «Записок Гидрографического департамента Морского министерст- ва» (1842–1852 рр.)1, і з кон’юнктурним урахуванням іноземних взірців. На його ранній стадії, до 1853 р., в цьому дусі реорганізований при морському мініс- терстві Морський вчений комітет під орудою віце-адмірала Федора Літке вимушено функціонував дозатором інформаційних елементів за окресленими пунктами: «1. Стислий огляд найцікавіших винаходів і дослідів із усіх різновидів морського мистецтва. 2. Відомості з військово-морської справи; про сучасний стан зарубіжних військових флотів і портів; про плавання суден і ескадр. 3. Відомості про морські експедиції, прикметні з військового, вченого чи торговельного погляду. Історія культури, науки та освіти Випуск ХIХ 295 4. Події минулих часів у всіх флотах; стислі історичні статті, життєписи, некрологи. 5. Відомості про незвичайні пригоди на морі, корабельні аварії тощо. 6. Літературні статті на тему морської справи, оповідання, анекдоти тощо. 7. Бібліографія. Стислий розгляд найвидатніших творів у морській сфері»2 . Енциклопедично ерудований Ф. Літке (прийдешній президент Імператор- ської Академії наук) доповідав: «Ми, службовці на Балтиці, нічого не знаємо, що роблять наші товариші у Чорноморському флоті; які там судна мають свої властивості, які застосовано нововведення і удосконалення в озброєнні та обладнанні суден. Чорноморці й собі мало знають про нас…». Але й попри те, що на огріхи нарікав не сторонній огудник, а вихователь царського сина Костянтина, Микола I максимально звузив модернізацію журнальних шпальт, консервуючи втаємничену в Російській імперії статистику та вберігаючись од неприйнятного для влади розсекречення адміністративних паперів. Перевага шаблонно надавалася препарованим перекладам і «уривковим відомостям з історії російського флоту, спогадам старих моряків, практичним порадам з мореплавства тощо»3. В оцій атмосфері молодий великий князь Костянтин Миколайович, 1850 р. очоливши Комітет із складання морського статуту, прищеплював своєму ото- ченню науковість, дискусійність і апробування, завдяки чому до Східної (Крим- ської) війни 1853–1856 рр. випродукував регламент на щаблі виваженіших узаконень у світі для цієї галузі. За п’ять місяців 1851 р. принциповий глава статутного Комітету збагатився огромом 2 тисяч заміток з Балтики та Чорно- морського флоту (в цілому за триріччя накопичилося «багато тисяч заува- жень»)4. 1854 р. він у звіті морського відомства за попередній рік сумлінно демаскував вади флотів і адміралтейства, але відрапортувати, як належало, монархові в тому сенсі не встиг… Вирішальний струс стався на початку 1855 р., коли Олександр II, успад- кувавши престол померлого батька-обскуранта, заходився послабити утиски слова й опінії. У нього попросився на ліквідацію вкрай ортодоксальний «Комі- тет 2 квітня 1848 року», контролюючий пресу з безмежними репресивними повноваженнями5. Із карт-бланшем «порядкувати на власний розсуд» новий цар призначив зверхником над морською «вертикаллю» рідного брата — 27-літнього генерал-адмірала Костянтина, впертого поборника «гласності», котрий іще на посаді товариша начальника Головного морського штабу 1853 р. домігся стриж- невої на той момент директиви «збільшити «Морской сборник» офіційною частиною, в якій розміщувати найвищі повеління й накази, нагороди морським чинам, розпорядження морського начальства, звістки про плавання суден, витяги зі звітів тощо». Відтак у привілейованому «Морском сборнике» насамперед перебачалися: «а) найвищі повеління й накази з усіх частин морського відомства, також роз- порядження й накази найвищого морського начальства, департаментів, началь- ників окремих управлінь тощо, крім повелінь і розпоряджень, що підпадають таємниці, або таких, які начальницькі особи визнаватимуть незручними для Проблеми історії України ХІХ — початку ХХ ст. Розділ ІV 296 друку; б) нові постанови по морському відомству й витяги зі справ як закінчених провадженням і збережених у архівах, так і поточних, як, наприклад, військово- судових і решти, що корисно оголосити на загальне по флоту звідомлення; в) одержувані чинами морського відомства нагороди і накладені стягнення, різні відрядження їх та відпустки понад 29 днів». Примірники регулярно уточню- ваного таким робом фахового довідника надсилалися «в усі флотські екіпажі, морські команди, департаменти і канцелярії морського міністерства, всім флот- ським, штурманським і артилерійським офіцерам, іншим чинам морського відомства» за «якомога меншої платні»6. Костянтин Миколайович визрів колоритною фігурою. Тезка свого стрия — цесаревича Костянтина Павловича, нарочито хрещеного з визивною демонст- рацією конфліктної націленості на потенційне володіння Костянтинополем (Константинополем, Царградом, Царгородом, Стамбулом), він подорожжю з Миколаєва зовсім юним навідав столицю Османської імперії й затим, після круїзу в супроводі Літке навкруг Європи до Миколаєва, загорівся устремлінням збройно прориватися крізь протоку Босфор і Мармурове море на Дарданелли. 18-літнім гадав сміливо утнути туди чорноморську атаку, амбітно плануючи несподіваний удар запорукою успіхів, а ґвалтовну передислокацію до далекої Дарданелльської протоки — гарантією розгрому будь-якого англо-французького втручання в тому районі Середземномор’я. З оптимізмом обґрунтував хвацько проектовану агресію: «Три умови необхідні для вдалого виконання цієї акції: раптовість, швидкість і відвага. Не відступати перед труднощами і загрозами, а йти напролом, не лякаючись утрати трьох, чотирьох, бодай п’яти кораблів і декількох тисяч людей, тому що результат цього вартий»7. Пізніше принадився грандіозною ідеєю кавказького намісника князя Олек- сандра Барятинського ладнати від Каспію диверсійне вторгнення на прю проти британської армії в Індостані, та брак коштів загальмував утілення намисленого наступу8. Взявши участь у придушенні угорської революції 1849 р., за хороб- рість був нагороджений орденом святого Георгія 4-го ступеня. Від 1853 р. тимчасово керував морським міністерством з хистом урядовця та господарника. За період Севастопольської оборони 1854–55 рр. разом із тіткою, великою кня- гинею Оленою Павлівною дбав про санітарний догляд за побитими і хворими раніше виникнення Червоного Хреста. Навесні 1855 р. у бесіді про інвентарі на Україні натякнув: «Та це ж готує волю: дай Бог закінчити війну [Східну (Кримську) війну — П.У.], а потім розпочнем іншу справу»9. У формуванні такої особистості неабияку роль відіграв учитель його стар- шого брата — Олександра Миколайовича — поет Василь Жуковський, котрий, дохідливо розтлумачивши різницю між дотичною не багатьох славою та благом для всіх і кожного, напоумляв, що застій — загнивання, а запобіжником руй- нації є свята життєва справа — рух. Наставник подвигав реформуватися «вчасно, до місця, за законом вічної Правди». В геополітиці гіпотетично під- штовхував до захмарних перспектив візії окупування Єрусалима християн- ськими державами10. Згуртувалася кадрована когорта соратників, для котрої локальним майдан- чиком обговорення соціальних і економічних проблем ситуаційно пристосу- Історія культури, науки та освіти Випуск ХIХ 297 валось Імператорське Російське географічне товариство під постійним голову- ванням Костянтина з 1845 р. Безпосередньо при його особі служили двоє синів видатних мандрівників Юрія Лисянського та Василя Головнина: ад’ютант і від 1853-го до 1855 р. редактор «Морского сборника» Платон Лисянський (колиш- ній старший ад’ютант у штабі Чорноморського флоту) та особистий секретар Олександр Головнин (перший секретар Географічного товариства, по друж- ньому кликаний «Головненко»)11. У майбутньому міністр народної освіти, останній як біограф зафіксував симптоматичні чутки про химеру свого шефа «уфундувати федеративний союз усіх слов’янських племен і знищити Туреч- чину»12. «Морской сборник» не підлягав звичайній цензурі: випуски санкціону- валися Морським ученим комітетом або персонально О. Головниним, інколи — Костянтином Миколайовичем13. 1855 р. П. Лисянського, покликаного до кора- бельних обов’язків, заступив помічник голови відділення математичної гео- графії Географічного товариства капітан-лейтенант Микола Буцький, а за ним — капітан 1-го рангу Іван Зеленой (син офіцера Чорноморського флоту і сам колишній чорноморець із рідкісним завзяттям щодо пізнання флотської струк- тури). Завідування Морським ученим комітетом і морським міністерством при генерал-адміралові обійняв екс-директор Гідрографічного департаменту віце- адмірал Фердинанд Врангель, почесний академік14. Оскільки зміни пріоритетно стимулювалися «костянтинівцями», побільшало і дописувачів, і приватних передплатників їхнього органу. Плюралістичність дедалі заохочувалась як прогресивний фактор. Зорієнтувавшись, що освоєний рупор полеміки «став потужним знаряддям для довершення освіти морського офіцера», великий князь 1855 р. подбав про «піднесення до належної висоти» фінансування стовповної трибуни новацій. Добавку із двадцяти восьми тисяч карбованців аргументував тим, що сума на витрати мізерна порівняно із зиском од концентрації цим виданням необхідних його підлеглим даних. Упевняв: воно як приємне та корисне «задовольняє розумові потреби, відволікає від занять марних і, надаючи кожному подробиці про його товаришів, підживлює у флоті дух товариськості, котрий має наслідком, що морські офіцери становлять ніби одну сім’ю»15. Саме о цій добі з майже рекламною статтею про таким трибом виплекану віху періодики екстраординарно виступив 27-літній Микола Чернишевський. По закінченні Петербурзького університету він учителював у середніх навчаль- них закладах (від зими 1853/54 рр. до весни 1855 р. — в кадетському корпусі), захистив магістерську дисертацію і склав належні іспити (так з історії «розв’язав питання про Малоросію й приєднання її до Росії»), а паралельно співпрацював із періодикою, головне — від осені 1853 підключився до популярного місячника «Современник» (видавці — Микола Некрасов та Іван Панаєв), де весь відділ «Критика» десятого (жовтневого) числа за 1855 р. анонімно заполонив знаковим матеріалом «Морской сборник, издаваемый Морским Ученым Комитетом. Год 1855. Книжки 1–9 (январь–сентябрь)»16. Проблеми історії України ХІХ — початку ХХ ст. Розділ ІV 298 Епізод не був випадковим як для цього талановитого дослідника, так і в цілому для цивільного «Современника», ексклюзивно удостоєного прерогативи друкувати «Хронику современных военных известий» (в її кураторах був Шевченків приятель Олександр Афанас’єв-Чужбинський), батальні твори Льва Толстого й інших. М. Чернишевський на початку 1855 р. для того часопису відредагував «Журнал о военных действиях русского флота в архипелаге и у берегов Малой Азии в 1770–1774 годах» контр-адмірала Степана Хметевського, нагородженого орденами святого Георгія послідовно 4-го і 3-го класів17, потім обнародував низку відгуків на книжки про минуле регіонів, утягнутих до воєн- ного театру (такі з них як «Осада и взятие Византии» Михайла Стасюлевича, «Крым с Севастополем, Балаклавой и другими городами» презентував синхрон- ними варіантами й у місячнику «Отечественные записки»)18. Заявив себе умільцем уїдливості, ущипливого сарказму. Оволодівши арсе- налом колючих засобів, удосталь поглузував над опусом «Азовское сидение» Нестора Кукольника і подібними псевдоісторіями19. Його міні-рецензія на «Рас- сказ солдата Сидорова при бомбардировании Севастополя англо-французами» — просто блискуча: «Одна з численних спекуляцій, розрахованих на патріотизм простолюду. Книжку цю можна похвалити хіба за те, що вона не хоче нікого вводити своєю зовнішністю в оману: обгортка з лубковими картинами та папір, який ми вже давно не зустрічали навіть у сіропаперових виданнях, з першого ж погляду надають вірну уяву про літературні якості книжки. Добре було б, коли б завжди траплялась така похвальна “гармонія форми з ідеєю”». Більше того, у вересневому номері за 1855 р. жарт утилізовано на продовження кпинів. «Усе ця купа книжок і зшитків, які мають на меті використати патріотичні почуття народу, так само мало належить літературі, як і «Рассказ Сидорова», про котрий мовили ми вище, тож читачі, безперечно, не вимагатимуть докладного звіту про їхні достоїнства й зміст», — умить висміяв метелики «Чувство и любов к престолу и отечеству», «Обхождение русских с врагами», «Доблестные подвиги русских воинов», «Описание бомбардирования англичанами Соловецкого мо- настыря», «Последний вечер новобранца в родительской семье»20. Принагідно у прискіпливому аналізі твору викладача Петербурзького уні- верситету М. Стасюлевича виклав рясне гроно методологічних засад та дотеп- них сентенцій з іронічним скепсисом: «Першим обов’язком історика вважалася колись критична перевірка оповідань, повідомлених нетямущими чи схильними до риторики літописцями. Все неймовірне в оті часи приписувалося відкидати з історії або намагатися пояснити правдоподібно. Скільки чудових анекдотів було тоді оголошено недостовірними чи просто вигаданими!.. Лицарі-захисники всього, що не витримувало жодної критики, були досить дивними. Та вони спокушалися, принаймні, поетичною стороною байок. Якщо неможливо було з ними погоджуватись, то слід було визнати в них почуття й щире завзяття. Це історики-поети. Однак інші люди відкидають критику, не бажають звертати увагу на правдоподібність оповідей лише тому, що захоплюються суперництвом з Олександром Дюма — їм потрібні антитези, неочікувані зустрічі, зради, таємничі інтриги та вся обстановка пересічних романів. Вони дивляться на Історія культури, науки та освіти Випуск ХIХ 299 історію як на поприще для враження читачів красотами стилю, дивними зав’язками та сюрпризами нежданих розв’язок. Це історики-ритори. Чому ж не писати історію в тому дусі, як Дюма написав «Монтекристо» і «Трьох муш- кетерів»? Треба тільки мати почуття й визнавати, що цього разу йдеться про вияв романічного свого таланту, а ніяк не про відкриття різних історичних істин. Дюма, наскільки відомо, не претендує на історичну достовірність своїх інтриг і розв’язок; він тільки запитує: як намислено? Чи не правда, хитро? Чи не правда, нікому таке не могло спасти на думку? Ні, історики-ритори не задовольняються таким скромним поглядом на суть своїх винаходів: вони вважають кожну натяжку історичних фактів, котру вдалося їм зробити на догоду бажанню від- значитися несподіванкою своїх висновків, — кожну таку натяжку вони вва- жають глибокодумним міркуванням, великим відкриттям, що кидає зовсім нове і надзвичайно яскраве світло на хід історичних подій»21. У другому (лютневому) числі тогорічного «Современника» М. Черни- шевський побіжно торкнувся «Морского сборника», засвідчивши знайомство з ним лаконічною ремаркою анотаційного представлення брошури Л.Д. (Леоніда Демиса) «Обозрение трактатов о морском торговом нейтралитете», що висвіт- люваний текст — відбитка з «Морского сборника»22. Зате спеціальну розвідку дев’яти книжок уподобаного часопису восени наситив об’ємними цитатами та супутніми позитивними судженнями. Основну причину обґрунтував вступною фразою: «Заслужена повага, котру почав останнім часом набувати «Морской сборник», і чимало високого рівня цікавинок цього видання змушують будь- який журнал, бажаючий говорити зі своїми читачами про істинно важливі явища нашої літератури, присвятити розборові «Морского сборника» особливу та докладну статтю»23. До того Чернишевський компліментарно атестував і «Записки Русского Гео- графического Общества» («За вартістю свого змісту десята книжка “Записок” Географічного товариства — одна з найвидатніших у цьому виданні, вельми важливому для російської географії, статистики та етнографії»), і «Отчет Импе- раторского Русского Географического Общества за 1854 год» («Діяльність Імператорського Географічного товариства, котра несе стільки користі росій- ській науці, давно вже збуджує в публіці співчуття, яке має вважатися цілком заслуженою нагородою його невтомних праць… Узагалі діяльність Товариства, співчуття та сприяння його працям з кожним новим роком посилюється під ласкавим покровительством монарха і безпосереднім підбадьоренням і проте- гуванням августійшого голови товариства, його імператорської високості вели- кого князя Костянтина Миколайовича»)24. Виникає підозра, що масштабна актуалізація церемонної активності у лояль- ному напрямі спонукана О. Головниним, який щільно контактував з колом «Современника», чиїх авторів за дорученням свого патрона запрошував до екс- педиції «Морского сборника» (в ній на Україну виїхали Олександр Афанас’єв- Чужбинський і Григорій Данилевський, а Олексій Писемський 1856 р., опи- нившись на східному каспійському березі, відвідав у Новопетровському форті Тараса Шевченка)25. Без сигналу згори цензор Володимир Бекетов не пропустив Проблеми історії України ХІХ — початку ХХ ст. Розділ ІV 300 би ні спонтанні дифірамби членам царської фамілії, ні розкриття намірів гене- рал-адмірала вдосконалити «вчене видання, приналежне його міністерству»26. Напрошується співставлення не тільки зі здоровницею «Честь і слава морському міністерству!» від найпершої вільної російської газети «Колокол», випущеної Олександром Герценом і Миколою Огарьовим у Лондоні 1 липня 1857 р., але й із міркуваннями сановника-аристократа графа Петра Валуєва, поширеними рукописом «Дума русского во второй половине 1855 года», знаменно датованим 28 серпня 1855 р. — наступним за падінням Севастополя днем: «Єдине морське міністерство… показало при складанні морського ста- туту, яким чином треба обговорювати проекти законів, і в «Морском сборнике» подає приклад, як слід розуміти цензуру»27. На конкретне запитання Валуєва «Чи могло б усе це бути зробленим, якби долями морського міністерства нині не правила тверда рука генерал-адмірала, котрий титулований імператорською високістю?»28, Микола Чернишевський у прикінцевому абзаці огляду чітко від- повів, «що редакція, прагнучи виконати високу волю його імператорської висо- кості великого князя Костянтина Миколайовича, діяльно і вдало турбується про всеосяжне вдосконалення «Сборника», який встиг уже посісти почесне місце в російській науковій літературі»29. Легкий реверанс у бік Олександра Головнина — спомин про його батька у посиланні на статтю мічмана судна «Аврора» Миколи Фесуна «Каллао и Лима» як на «цікаву вже за тією хоча б обставиною, що з часів капітана Головнина, котрий відвідав Перу 1818 року, в тій країні ще не було жодного російського військового корабля до фрегата “Аврора”»30. Схоже, що посвяченим у «поза- лаштункові» перипетії був Костянтин Павлович, адже Ф. Врангеля він етапно напучував у такий спосіб: «Було б корисно, як висловлювалися міністри імпе- ратриці Катерини, «запустити поголоску», щоби потім уряд міг скористатися загальною думкою»31. Чернишевський обрав оригінальний прийом трансляції «співзвучної думки публіки», солідаризувавшись з тими, хто не перший рік із симпатією пильнував за «Морским сборником» як зразковим досягненням («можливо, найвизнач- нішим у багатьох відношеннях», «найвизначнішим серед наших спеціальних журналів і за науково-літературними рисами статей, і за високою вагою вміщених офіційних документів»), на адресу людей, котрі ще не тримали під руками те видання. Нагадування програми поміченого «стрімкого покращення» виняткового часопису було уточнено реченням про незалежність од редакції відділу уря- дових постанов і розпоряджень, навіть зовнішньо виокремленого пагінацією не арабськими, а римськими цифрами. Закцентовано, що накреслення Костянтина Миколайовича втілено під рубрикою «Официальные статьи и известия» посеред «відділів, які відзначені особливо чудовим характером й найбільше сприяли збудженню співчуття до “Морского сборника” в усіх його читачів». Наголо- шено, що «особливо шановане місце» забезпечили вісті про чорноморських бійців32. Історія культури, науки та освіти Випуск ХIХ 301 Тим, хто трафаретно боявся зіткнення з одноманітністю і нуднощами тону, пояснено, що сухі донесення здебільшого є «повчальним читанням». Як скромні й правдиві виділено «надзвичайні за жвавістю і точністю» листи сестер мило- сердя Хрестовоздвиженської громади у Криму, кореспонденції та інші опера- тивні публікації про «страшну й славетну облогу Севастополя», про заходи опіки покалічених оборонців. Підкреслено, що потерпілих із Чорноморського флоту вперше було перелі- чено абсолютно всіх (доти реєструвалися жертви лишень з офіцерів). Скопі- йовано уступ про двох одужуючих з Олександрійського повіту Херсонської губернії — майстрового 17-го робочого екіпажу Прокопа Клименка, в кого ядром відтяло ліву ногу, і поціленого осколком бомби в голову матроса 32-го флотського екіпажу Михайла Горкуша. Докинуто, що «Морским сборником» скомпоновано розповіді з портретами боцманів Степана Буденка й Петра Ананьїна, квартирмейстерів Абрама Полукарова, Прохора Карасикова та ще шереги «нижніх чинів». Кульмінаційно сфокусувалось опитування 653 понівечених матросів з пер- шої (січневої) книжки «Морского сборника» 1855 р. Ось драматична картина, яку оприлюднив «Общий обзор, полученных Морским министерством по 1 ян- варя 1855 года сведений о морских чинах, убитих и раненых в Севастополе» та віддзеркалив М. Чернишевський: «На запитання, в чому полягають їхні потреби, що хочуть для себе чи для рідних, вони майже одностайно відповідають: “Батюшка цар не залишить нас, а ми хочемо, коли Господь допоможе вилікуватись, то пошвидше з’явитися до товаришів на бастіоні, відплатити ворогам”. За настійливої ж вимоги до них вказати засоби допомоги, висловили бажання: Відбути на батьківщину………………………….31 Отримати грошову допомогу для родин…………3 Визволити дітей із кантоністів…………………....8 Викупити сестру з кріпацтва……………………...1 Не в силі були говорити…………………..……….5 Виявили взагалі уповання на милосердя начальства 228; решта 377 осіб просили однієї милості — дозволити їм повернутися на бастіони і до команд»33. З мужньою самовідданістю й унормованою тактовністю рядових воїнів контрастували неподобства постачання збройних сил. Над позафронтовими ви- нуватцями безладу, як на лихо домінуючими за обставин програних кампаній, завісу прихованих причин бід піднімали наведені «Современником» висновки перевірки комісаріатства та продовольства34. А за третім номером «Морского сборника» 1855 р., відкритим ілюстративним зображенням Севастопольської морської бібліотеки, було переказано історію цього закладу, пантрованого адмі- ралами Олексієм Грейгом і Михайлом Лазаревим. У споруді, зведеній коштом Миколи I, зібралось понад 15 тисяч томів, і вона була «осереддям життя» севастопольських офіцерів, поки бомба не влучила в її дах, спровокувавши пожежу. Перед смертю старий самодержець асигнував гроші для ремонту35. Проблеми історії України ХІХ — початку ХХ ст. Розділ ІV 302 Ледь не на половину розлогої статті М.Чернишевського продубльовано фрагменти з-під гонорового пера белетриста Івана Гончарова, від кого «Морской сборник» отримав три начерки: «Заметки на пути от Манилы до берегов Сибири», «Из Якутска», «Русские в Японии в конце 1853 и в начале 1854 годов». У суміжжі з неодмінною прихильністю було прокоментовано «Гидрографи- ческие труды капитана (впоследствии адмирала) Ф.Ф.Белингсгаузена на Черном море» Олександра Соколова, «Очерки берегов Каспийского моря» та «Иссле- дование шторма, бывшего на Черном море 2/14 ноября 1854 года» Миколи Івашинцова, «Об ударных трубках для артиллерийских разрывных снарядов» і «Последовательные усовершенствования ручного огнестрельного оружия» Кос- тянтина Константинова, «Обзор действий на море в течении нынешней войны» Івана Шестакова, «О первоначальном учреждении и последовательных измене- ниях в устройстве Адмиралтейств-коллегии» Дмитра Толстого, «Описание главной в России Николаевской обсерватории» Олексія Савича, «Плен в Англии фрегата «Спешный» и транспорта «Вильгельмина» в 1807 году» й «Очерк плавания транспорта “Неман”» Василя Шульца, лоцманські спостереження, серію шкіців із кораблебудування й мореплавства, звістки про англійський і французький флоти, витяги з іноземної преси, есе про адміралів Олександра Авинова, Олександра фон Круза, Дмитра Сенявина, Макара Ратманова, Павла Нахімова тощо. На ту пору Микола Чернишевський, захоплюючись «Морским сборником», систематизовував його переваги «як за своїм достоїнством, так і за обсягом»36. А невдовзі на продовження накресленої лінії великий князь Костянтин заради подолання «загальної офіційної брехні» наказав звітувати за 1855 р. з «відвертим і глибоко осмисленим викладом недоліків кожної частини управління й зроб- лених у ній помилок»37. Наступного року хроніка «Современника», названа «Заметки о журналах. 1856. Июнь», повернулася до тези про резонансний характер «Морского сбор- ника», оцінивши його флагманом, що пожвавленим і врізноманітненим «втри- мує перше місце». Стабільність такого авторитету М. Чернишевський асоціював із «розмовами в суспільстві й розмовами завше в одному й тому самому дусі цілковитої вдячності за видатні риси цього видання». Прецінь відринув схему деталізації, впорану в огляді 1855 р. Анонсував тепер, що «не перераховуватиме всі статті, які заслужили схвалення публіки», а зосередиться на рисі, «котра найбільше сприяє пожвавленню журналу». Акуратно змалював наріжні камені його фундаментальних підвалин: «Нерідко в ньому вміщується цілий ряд статей про один і той самий предмет, писаних різними авторами, які дивляться на питання з різних точок зору: один пропонує на обговорення своїм співтоваришам по заняттю думки, навіяні йому досвідом життя і служби; інший розслідує ці думки, наводить нові докази на підтвердження їх або робить застереження, заперечення; автор статті, яка дала привід до цих застережень, висловлює щодо них свою думку, визнаючи їх доцільність чи розтлумачуючи ті пункти, котрі першою статтею не були визначені достатньо гарно. Інколи й іще нові особи беруть участь у цій бесіді, Історія культури, науки та освіти Випуск ХIХ 303 яка точиться в «Морском сборнике» з усією відвертістю літературної справи і з усією делікатністю розмови людей, освічених наукою та житейською досвід- ченістю. Ні з цієї, ні з тієї сторони не виникає ні лжепоступок через спри- ятельство, ні полемічної затятості: кожний говорить твердо і воднораз спокійно. Таким штибом думка одного висвітлюється та доповнюється думкою іншого, і єдина тільки безсумнівна істина залишається результатом бесіди, часом дуже жвавої й цікавої». У трактуванні ресурсів механізму «відвертого обміну думок» М. Черни- шевський зупинився на дебатах, які січневий номер «Морского сборника» 1856 р. збурив передмовою до ініційованого Костянтином Миколайовичем трактату досвідченого педагога Бема «О воспитании», покликавши до дискусії: «Морський вчений комітет звертається до всіх, кому дороге вітчизняне вихо- вання, надто ж до батьків і вихователів, з уклінним проханням про доставку до редакції «Сборника» своїх застережень, заперечень, поглядів з приводу цієї статті…». Бем ратував за вдосконалення розуму та людської натури, і пропа- гандистське завдання, за оцінкою Чернишевського, виконав чудово38. Поміж перших зголосився виступити на запропоновану сцену член-заснов- ник Географічного товариства і член-кореспондент Академії наук письменник Володимир Даль, чия репліка «Мысли по поводу статьи о воспитании» при- красила тогорічне травневе число «Морского сборника» й була почасти наве- дена «Современником» як один із піків «гласності». Гучно пролунала ключова моральна заповідь: «Вихователь сам повинен бути тим, чим він хоче зробити вихованця, чи, хоча б, повинен щиро та зворушливо бажати бути таким і всіма силами цього прагнути»39. На цій хвилі у липневій книжці «Морского сборника» до своєрідної педагогічної ради ввійшов професор Медико-хірургічної академії геніальний лікар Микола Пирогов — з нотатками «Вопросы жизни (отрывок из забытых бумаг, выведенных на свет неофициальными статьями «Морского сборника» о воспитании)». М. Чернишевський відреагував негайно, «Заметки о журналах. 1856. Июль» поповнивши вагомими добірками «тверезих переконань» М. Пиро- гова, спрямованими проти гіпертрофованого «спеціалізму». Сконструював конк- люзію, що глибинна мета гуманітарного виховання дитини у тому, щоб вона розвинулася шляхетною та порядною. Агітував, аби справжня особистість, яка потягнеться до знань і правди, обрала собі дорогу, до якої схильна і здатна. «Життя — важка боротьба, де чимало спокус і непорозумінь; а ви потурбувалися про те, щоби приготувати юнака до чесної боротьби зі спокусами, до світлого погляду на непорозуміння ?» — бентежно підсумував, провіщаючи, що зусилля Пирогова зачеплять суспільство. Закруглив свій панегірик вітанням «Морскому сборнику» з такими публікаціями40. Показово, що небавом Микола Пирогов був покликаний у попечителі Одеського навчального округу (1856–1858 ), по тому — Київського (1858–1861). Естафету цієї проблематики в «Современнике» 1856 р. підхопив Микола Добролюбов, свідомий того, що її розгорнуто у фарватері «Морского сборника»41, а підігрітий читацький інтерес породив 1857 р. часо- писи «Русский педагогический вестник» та «Журнал для воспитания» Проблеми історії України ХІХ — початку ХХ ст. Розділ ІV 304 (там М. Добролюбов поспівробітничав пліч-о-пліч з феноменальним просвітни- ком Костянтином Ушинським — давнім автором «Современника», котрий через І. Панаєва шукав і собі змогу виступити в «Морском сборнике»)42. Апогей військово-журналістської місії Чернишевського 1858 р. — реда- гування зовсім нового «Военного сборника», скоро зірване царською доганою за безкомпромісне обстоювання автономного статусу місячника, який під егідою Окремого гвардійського корпусу в уникненні цензури наслідував «Морской сборник»43. Афіша «Объявление об издании журнала “Военный сборник”», яка побачила світ під гостинною обкладинкою «Современника» за підписами Ми- коли Чернишевського та його помічників — підполковника Генерального штабу Віктора Аничкова і капітана Гвардійського штабу Миколи Обручева, зміцню- вала позицію контактів із авторами: ««Военный сборник» намагатиметься ви- клад усіх статей зробити загальнодоступним і загальноцікавим, піклуючись про поєднання наукових їхніх вартостей із популярністю. Редакція докладатиме всіх зусиль, аби наситити журнал переважно такими статтями, котрі б мали живе значення для нашого військового побуту і збуджували в читачах діяльність думки… В якій би формі не було написано статтю, де докладно викладено стан того чи іншого роду наших військ, того чи іншого боку військового нашого життя, її буде з однаковою вдячністю прийнято в «Военном сборнике»… Багато хто з найдосвідченіших і найдостойніших людей, досконало обізнаних у своїй частині, затруднюються передавати на загальну користь, через пресу, плоди своїх спостережень тільки тому, що їх стримують вимоги так званої літературної форми; та знання справи і здоровий глузд — якості важливіші, ніж вишуканість стилю, і коли стаття написана людиною тямущою, котра ясно усвідомлює свій предмет і викладає думки глибоко осмислені, вона завжди оцінюватиметься за її внутрішньою цінністю. Такі статті «Сборник» вважатиме найліпшою своєю оздобою. Бажаючи максимально уникнути односторонності поглядів, редакція залюбки вміщуватиме в «Сборнике» всі заперечення та зауваження на статті, в ньому надруковані»44. У першому ж числі налаштований за цих критеріїв «Военный сборник», на кшталт аналогічних діянь у «Современнике» не забувши про «Морской сбор- ник», відрекомендував витяги із статті І. Шестакова — ад’ютанта генерал- адмірала Костянтина «Старые мысли на новое дело», присвяченої навчанню й обов’язкам флотських офіцерів, їхній правосвідомості45. І, коли Микола Черни- шевський ретельно спростовував донос військового цензора Людвика Штюр- мера («про шкідливий напрям усієї російської літератури взагалі й «Военного сборника» зокрема»), то слушно зацитував «Морской сборник». Дошкульно дав одкоша, підійнявши на глум інсинуації звинувачувача, здавалося, начисто ней- тралізованого: «Отож думка полковника Штюрмера з питань честі розходиться з думкою морського начальства, котре видає «Морской сборник», і з поняттями самого його імператорської високості великого князя Костянтина Микола- йовича, який бере тісну участь у цьому виданні»46. Для Олександра II було скрупульозно зреферовано специфіку обидвох гост- рих часописів — претендентів на лідерство у негласних змаганнях за свободу Історія культури, науки та освіти Випуск ХIХ 305 друку. Перевищення субсидіювання «Морского сборника» 30-ма тисячами карбованців проти 12 тисяч для «Военного сборника» аргументувалося дотацією на гонорар морським офіцерам, бо ті, позбавлені іншого прибутку, таким чином дістали «можливість заробити гроші чесною та корисною працею». У від- найденому ревізійному акті «Морской сборник» кваліфіковано як «урядовий засіб або цілу сукупність урядових розпоряджень», чим були продиктовані нюанси тодішнього кураторства: «Цензурі не підлягає офіційна частина «Мор- ского сборника», де друкуються урядові розпорядження й звіти та донесення різних місць і осіб морського відомства; також… не підлягають статті, котрі друкуються за наказом вищого морського начальства. Чимало таких статей пишеться на замовлення морського начальства з метою вказати на існуючі в морському відомстві вади та зловживання й збурити проти цього зла громадську думку»47. Натомість незаангажовані почини «знизу» відміталися режимом. Оголо- шення «Военного сборника» власті вважали «революційним» і під завісу 1858 р. дітище Чернишевського затаврували як нестерпне48. Між тим із репрезентацією «Военного сборника» в «Современнике» сусідило сенсаційне оповідання «Чудо “Морского сборника”». У ньому центральним постав образ типового майора Тимофія Нурки — командира оренбурзького батальону, «десниці котрого про- видіння ввірило якщо не життя і смерть, то щонайменше щастя й нещастя цілої тисячі душ». За ревно засвоєними ним інструкціями зашкарублий гнобитель жорстоко знущався над солдатами, не гребуючи фізичною наругою. З насо- лодою смакував катування: «Ось підійдеш до когось з них і з підхідцем у зуби й цюкнеш…». Та «дантист» спромігся обернутися на пристойного чоловіка, пере- ступивши «від крайньої суворості до м’якого та лагідного ставлення». Карди- нально далося взнаки прозріння від знайомства з «Морским сборником» (до речі, коли конкретизувати, то, напевне, здибав перший том за 1856 р. із статтею «Несколько мыслей об обязанностях старшего офицера на корабле», присвя- ченою пам’яті П. Нахімова). Напоумлений довгочасний кривдник невідкладно розкаявся, визнав хибність попереднього орудування, у старшинському середо- вищі констатував, що «військова дисципліна вимагає від кожного непохитно й свято виконувати свій обов’язок, підлота ж і приниження не сполучні з дис- ципліною». За рік у його підрозділі розквітла ледь не ідилія, причому витіялася офіцерська артіль із щоденними «сходками», регулярною передплатою преси і вільним спілкуванням поза строєм, а солдати перетворилися з «машин для віддання караулу» на «істоти зі смислом і притомністю»49. Враження висунутою колізією справлялося настільки сильне, що й через чотири десятиліття не дивував пасаж архівіста Степана Огородникова: «Хто не пам’ятає статті, вміщеної в часописі «Современник» (1858 г., № 2) під заго- ловком «Чудо “Морского сборника”», в якій непрямо підтверджено вплив на публіку деяких статей нашого морського журналу?»50. Гроші за гідне уваги оповідання отримав Іван (Ян) Станевич — приятель Миколи Добролюбова й «співвигнанець оренбурзький» Тараса Шевченка51, втім авторів могло бути кілька: ще принаймні спільний друг Чернишевського, Доб- Проблеми історії України ХІХ — початку ХХ ст. Розділ ІV 306 ролюбова, Станевича та Шевченка Сигізмунд (Зигмунт) Сєраковський — спів- робітник «Современника» (з часом і «Морского сборника»), у кого вистачало снаги й на організацію антиурядової конспірації, й на потужну легальну діяль- ність, зокрема, посприявши Т. Шевченкові визволятися з заслання, а В. Анич- кову — посідати кафедру Військової академії, де сам навчався. Мемуари Станевича свідчать, що цей видатний слухач готував за «дуже ліберального» професора Аничкова лекції52. Ентузіаст Сєраковський товаришив із видатними польськими інтелектуалами Володимиром Спасовичем та Едвардом Желігов- ським, котрий 1858 р. дебютував у Санкт-Петербурзі романом «Dziś i wczoraj» («Сьогодні й учора») з героєм на ім’я Іван Путнєв, співзвучне псевдоніму «Иван Путинка», яким підписано «Чудо “Морского сборника”»53. Від «Морского сборника» за 1855 р. простягся спонукальний виток повісті Тараса Шевченка «Прогулка с удовольствием и не без морали». Імпульс дали реалії, котрі запримітив Микола Чернишевський, коли вирізняв стоїчну пове- дінку виліковуваних чорноморців і адекватно поділився емоціями: «Скільки думок породжують ці рядки, вкарбовані такою пекучою правдою!»54. Саме фік- сація щемливої мрії потерпілого матроса «викупити сестру з кріпацтва» лягла в основу моралістичної Шевченкової прози, тонально співпавши з надією виму- ченого солдатчиною Кобзаря на визволення рідних сестер і братів, уярмлених у неволі. Безперечно, для спалаху фантазійної експресії вистачило б поодинці «Морского сборника» чи «Современника»55. Запальний поштовх, окрім того, могла викресати їхня сукупна енергія, помножена діткливим художнім про- цесом. Ніким не доведено, що про зазначений життєвий факт Тарас Шевченко вичитав безпосередньо в «Морском сборнике», як утверджено публікацією повного зібрання шевченкових творів у 12-ти томах56. Хоча це справді ймовірно, проте так само як і гіпотетична можливість іти за «Современником» або іншим комунікаційним каналом, наприклад, чиєюсь оповіддю. В «Морском сборнике» незабарно після виділеної Чернишевським публі- кації 1855 р. з’явився список поміщиків, які безкоштовно вивільнили родичів згаданих страдників-чорноморців. Було пояснено, що «на прохання деяких пора- нених про викуп їхніх родин із кріпацького стану, морське начальство вступало у зносини з поміщиками й пропонувало викупити ці родини за визначеною самими поміщиками сумою», а відмовились од компенсації не всі власники57. Шевченко ж у сюжетній канві змалював благополуччя безрукого георгіївського кавалера Йосипа Обеременка із сестрою-красунею Оленою чи не до найщас- ливішої години. Райдужний фінал (по її вінчанні з власним паном — ротмістром Курнатовським, котрий «з гусара перетворюється на людину», та при осягненні грамоти братом-інвалідом за обгорткою книжки, в якій про нього йшлося)»58 — близький дещо утопічній схемі «Чуда “Морского сборника”». Тема «Шевченко та «Морской сборник»59 чекає на серйозний розгляд, як і весь масив її пов’язання з Україною. В історіографії ще бракує ефективних використань військово-морських матеріалів. Спорадично звертався до них мі- сячник «Киевская старина»60. Солідна джерельна база «Морского сборника» Історія культури, науки та освіти Випуск ХIХ 307 залишається рідкісним скарбом в аспекті ретельного осягнення суттєвих пластів епохи війн од середини XIX до початку XX ст., у тому числі таких масштабних як Кримська та Перша світова61, коли українців учергове було залучено до герцю за чорноморсько-середнеземноморські протоки для Російської імперії з подальшою її експансією на Близький Схід і невситимим роздмухуванням панславістських і месіансько-релігійних амбіцій. Тим паче в отих деструктивних і формаційних процесах, у яких прикметну роль відіграли Балтійський та Чорноморський флоти, їй трапилося вкоротити свій вік за унікальних суспільно- політичних зсувів у республіканській Росії, після чого зрештою постала українська державність. ———————— 1 Див.: Петров И. Указатель статей повременных периодических изданий, пред- шествовавших журналу «Морской сборник». — СПб., 1881. 2 Егорьев В.Е. 75-летие «Морского сборника» // Морской сборник. — 1923. — № 3/4. — С. 12. Пор. із проектом Ф. Літке 1847 р., введеним до наукового обігу моно- графією: Алексеев А.И. Федор Петрович Литке. — Москва, 1970. — С. 204–205. 3 Егорьев В.Е. Указ. соч. — С. 18–20. 4 Захарова Л.Г. Великий князь Константин Николаевич и его Дневник // Вопросы истории. — 1990. — № 5. — С. 107. 5 Лемке М.К. Очерки по истории русской цензуры и журналистики XIX столетия. — СПб., 1904. — С. 306–308. 6 Высочайшие повеления // Морской сборник. — 1853. — № 9. — С. 1. 7 Цит. за: Коршунов Ю.Л. Генерал-адмиралы Российского императорского флота. — СПб., 2003. — С. 65. 8 Докладніше: Усенко П.Г. «Державний кулак»: як Тарас Шевченко ледве не втра- пив до «кавказців» (Новопетровський форт на розпутті геополітики). — К., 2004. — С. 14–58. 9 Константин Николаевич // Русский биографический словарь. — СПб., 1903. — С. 124. 10 Письма В.А. Жуковского к его императорскому высочеству великому князю Константину Николаевичу // Русский архив. — Москва, 1867. — Ст. 1406–1438. 11 М.С.[Семевский М.И.] Александр Васильевич Головнин // Русская старина. — 1887. — № 3. — С. 773–777; Шевырев А.П. Русский флот после Крымской войны: либеральная бюрократия и морские реформы. — Москва, 1990. — С. 31. 12 Шевырев А.П. Под адмиралтейским шпицем // Родина. — 1995. — № 3/4. — С. 118. 13 Революционная ситуация в России в середине XIX века. — М., 1978. — С. 69. 14 Генерал-майор Иван Ильич Зеленой: некролог // Морской сборник. — 1877. — № 2. — С. 57–61; Огородников С.Ф. 50-летие журнала «Морской сборник» (1848– Проблеми історії України ХІХ — початку ХХ ст. Розділ ІV 308 1898 гг.) // Морской сборник. — 1898. — № 1. — С. 144; Артамонова И. Зеленой Иван Ильич // Русский биографический словарь. — Пг., 1916. — С. 340–341; Сидоренко В.Ф. Врангель // Морской энциклопедический словарь. — Т. 1. — Ленинград, 1991. — С. 266; Доценко В.Д. Словарь биографический морской. — СПб., 2001. — С. 90, 234; Чертопруд С.В. Российские адмиралы. — Москва, 2004. — С. 82–84, 178. 15 Коршунов Ю.Л. Указ. соч. — С. 78–79. 16 Чернышевская Н.М. Летопись жизни и деятельности Н.Г. Чернышевского. — Москва, 1953. — С. 92–115. 17 Боград В.Э. Журнал «Современник»: 1847–1866. — Москва; Ленинград, 1959. — С. 260–286. 18 Чернышевский Н.Г. Полное собрание сочинений. — Т. 2. — Москва, 1949. — С. 600–606, 633–635, 639–643. 19 Там же. — С. 698–702; Шаблиовский Е.С. Чернышевский и Украина. — К., 1978. — С. 27–29. 20 Чернышевский Н.Г. Указ. соч. — С. 741, 744. 21 Там же. — С. 639–640. 22 Там же. — С. 637. 23 Там же. — С. 580. 24 Там же. — С. 704, 709–714. 25 Див.: Могилянський О.П. Шевченко і Писемський // Праці Одеського державного університету. — Т. 152, вип. 14. — Одеса, 1962. — С. 56–61; Кодацька Л.Ф. Примітки // Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів. — Т. 6. — К., 1964. — С. 460; Днепров Э.Д. «Морской сборник» в общественном движении периода первой революционной ситу- ации в России // Революционная ситуация в России в 1859–1861 гг. — Москва, 1965. — С. 241; Ярославцев Я.А. А.В. Головнин и Н.Г. Чернышевский // Чернышевский и его эпоха. — Москва, 1979. — С. 119–120; Григорович Д.В. Литературные воспоминания. — Москва, 1987. — С. 142. 26 Чернышевский Н.Г. Указ. соч. — С. 580. 27 Русская старина. — 1891. — № 5 — С. 351. 28 Там же. — 1893. — № 9. — С. 513. 29 Чернышевский Н.Г. Указ. соч. — С. 599. 30 Там же. 31 Цит. за: Днепров Э.Д. Указ. соч. — С. 244. 32 Чернышевский Н.Г. Указ. соч. — С. 580–581. 33 Там же. — С. 581–582. 34 Там же. — С. 582–583. 35 Там же. — С. 585. Пор.: Касьяненко С.А. Деятельность морской библиотеки в период обороны Севастополя (1854–1855) // Восточная (Крымская) война 1853–1856 годов: Новые материалы и новое осмысление. — Т. 1. — Симферополь, 2005. — С. 119– 130; Там же. — Т. 2. — С. 59–69. 36 Чернышевский Н.Г. Указ. соч. — С. 586–598. Історія культури, науки та освіти Випуск ХIХ 309 37 Русская старина. — 1891. — № 5. — С. 359. 38 Чернышевский Н.Г. Указ. соч. — Т. 3. — Москва, 1947. — С. 669–670. 39 Там же; Даль В.И. Мысли по поводу статьи о воспитании в «Морском сборнике» 1856 г. Январь // Морской сборник. — 1856. — № 7. — С. 179–180. 40 Чернышевский Н.Г. Указ. соч. — Т. 3. — С. 684–689. 41 Егоров И. Роль «Морского сборника» в истории русской журналистики и общест- венности // Морской сборник. — 1923. — № 3/4. — С. 79–83; Добролюбов Н.А. Собрание сочинений. — Т. 1. — Москва–Ленинград, 1966. — С. 456–459, 490–514. 42 Російський державний архів військово-морського флоту (далі — РДА ВМФ). — Ф. 410. — Оп. 2. — Спр. 983. — Арк. 34–35. 43 Докладніше див.: Макеев Н. Н.Г. Чернышевский — редактор «Военного сбор- ника». — Москва, 1950; Таубин Р.А. Борьба Н.Г. Чернышевского за армию в период редактирования им «Военного сборника» // Ученые записки Ульяновского педагогичес- кого института. — 1956. — Вып. 8. — С. 117–159; Там же. — 1957. — Т. 10. — Вып. 4. — С. 91–131; Усенко П.Г. Новое о Н.Г. Чернышевском (источники для изучения истории издания «Военного сборника» в 1858 г.) // Русская литература. — 1978. — № 1. — С. 140–146; Усенко П.Г. Роль М.Г. Чернишевського у виданні «Военного сборника» // Український історичний журнал. — 1983. — № 5. — С. 132–134. 44 Объявление об издании журнала «Военный сборник» // Современник. — 1858. — № 2. — Приложения. 45 Обозрение русских военных журналов // Военный сборник. — 1858. — № 1. — С. 236–247. 46 Чернышевский Н.Г. Указ. соч. — Т. 5. — Москва, 1950. — С. 454. 47 РДА ВМФ. — Ф. 410. — Оп. 2. — Спр. 983. — Арк. 196–197. 48 Відділ рукописів Російської державної бібліотеки. — Ф. 169. — Карт. 65. — Спр. 3. — Арк. 18 зв.; Російський державний військово-історичний архів. — Ф. 1. — Оп. 1. — Т. 46. — Спр. 1306. — Арк. 79 зв. 49 Докладніше: В.Е.[ Егорьев В.Е.] Чудо «Морского сборника» // Морской сборник. — 1923. — № 3/4. — С. 109–120. 50 Огородников С.Ф. 50-летие журнала «Морской сборник» (1848–1898 гг.) // Морской сборник. — 1898. — № 1. — С. 159. 51 Боград В.Э. Указ. соч. — С. 333, 547; Смирнов А.Ф. О польском литературном кружке в Петербурге и его органе «Слово» // История и культура славянских народов. — Москва, 1916. — С. 19; Усенко П.Г. Натхнений Сигізмунд. — Львів, 1990. — С. 98. 52 Wspomnienia o Zygmuncie Sierakowskim — Naczelnim Wodzu Powstania Stycznio- wego na Litwie i Żmudzi: Wyjątki z pamiętnika Jana Staniewicza. — [Kowno, 1939. —] S. 14; Усенко П.Г. Польские соратники Н.Г. Чернышевского в русской журналистике 50–60-х годов XIX века // Русская литература. — 1988. — № 2. — С. 158–162; Usenko P. Zygmunt Sierakowski — członek Rosyjskiego Towarzystwa geograficznego // Kwartalnik Historii Nauki i Techniki. — 1994 — № 2. — S. 21–33. 53 Див.: Усенко П.Г. «Дякую тобі за твоє ласкаве, сердечне українське слово…» (зі спадщини Шевченкового сподвижника З.Сєраковського) // Слово і час. — № 3. — С. 49– 50. Сєраковський, Желіговський и Спасович 1857 р. налагодили гарні відносини із Проблеми історії України ХІХ — початку ХХ ст. Розділ ІV 310 Миколою Костомаровим, Пантелеймоном Кулішем і Василем Білозерським (Косто- маров Н.И. Исторические произведения. Автобиография. — К., 1990. — С. 566–567), а згодом — тісно спілкувались у Петербурзі з Тарасом Шевченком (Дьяков В.А. Револю- ционные связи Т.Г. Шевченко // Революционная ситуация в России в 1859–1861 гг. — С. 24; Шевченко Т.Г. Указ. праця. — Т. 5. — К., 2003. — С. 167, 172, 182–184). 54 Чернышевский Н.Г. Указ. соч. — Т. 2. — С. 582. 55 Шаблиовский Е.С. Т.Г. Шевченко и русские революционные демократы. — К., 1975. — С. 23. 56 Сєкарєва К.М. Коментарі // Шевченко Т.Г. Указ. праця. — Т. 4. — С. 561–562. 57 Сведение о безвозмездном увольнении помещиками семейств раненых нижних чинов Черноморского флота // Морской сборник. — 1855. — № 12. — С. 198–201. 58 Шевченко Т.Г. Указ. праця. — Т. 4. — С. 208–326. 59 Данилов В.В. Т.Г. Шевченко и «Морской сборник» (К 125-летию со дня рождения великого украинского поэта) // Морской сборник». — 1939. — № 7. — С. 37–40. 60 Обозрение журналов и газет за 1888 год // Киевская старина. — 1888. — № 9. — С. 20; Обозрение журналов и газет за 1888–89 г. // Там же. — 1889. — № 3. — С. 765. 61 Див., наприклад: Усенко П.Г. Воєнні дії на Чорному морі у 1914–1917 рр. — К., 2007. — С. 63–66, 68–80.

Паростки гласності: "Морской сборник" середини 1850-х рр. у полі зору М. Чернишевського, Т. Шевченка та їхніх польських сподвижників

Institution

Ähnliche Einträge