Чинники формування поглядів М. Костомарова на "єврейське питання" та історію українсько-єврейських взаємин

Статтю присвячено формуванню поглядів Миколи Костомарова (1817– 1885) на «єврейське питання» та історію українсько-єврейських взаємин. Автором аналізується комплекс суспільно значимих та приватно-особистісних чинників, що мали вирішальний вплив на цей процес. Особлива увага приділяється ремінісце...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2011
Автор:	Любченко, В.Б.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут історії України НАН України 2011
Назва видання:	Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.
Теми:	Історіографічні дослідження
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/123608
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Чинники формування поглядів М. Костомарова на "єврейське питання" та історію українсько-єврейських взаємин / В.Б. Любченко // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.: Зб. наук. пр. — 2011. — Вип. 19. — С. 402-414. — Бібліогр.: 44 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-123608
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1236082017-09-08T03:03:00Z Чинники формування поглядів М. Костомарова на "єврейське питання" та історію українсько-єврейських взаємин Любченко, В.Б. Історіографічні дослідження Статтю присвячено формуванню поглядів Миколи Костомарова (1817– 1885) на «єврейське питання» та історію українсько-єврейських взаємин. Автором аналізується комплекс суспільно значимих та приватно-особистісних чинників, що мали вирішальний вплив на цей процес. Особлива увага приділяється ремінісценціям на «єврейську тему» в автобіографічних творах історика. Статья посвящена формированию взглядов Николая Костомарова (1817– 1885) на «еврейский вопрос» и историю украинско-еврейских отношений. Автором анализируется комплекс общественно значимых и приватно-личностных факторов, имевших определяющее влияние на этот процесс. Особое внимание уделяется реминисценциям на «еврейскую тему» в автобиографических произведениях историка. This article studies the formation of M. Kostomarov’s (1817–1885) views on the «Jewish question» and the history of Ukrainian-Jewish relationship. Author analyzes the complex of socially important and private factors which crucially influenced this process. A special attention is paid to the reminiscences of the «Jewish subject» in autobiographical works of the historian. 2011 Article Чинники формування поглядів М. Костомарова на "єврейське питання" та історію українсько-єврейських взаємин / В.Б. Любченко // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.: Зб. наук. пр. — 2011. — Вип. 19. — С. 402-414. — Бібліогр.: 44 назв. — укр. 2307-5791 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/123608 94(477) «18» uk Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст. Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Історіографічні дослідження Історіографічні дослідження
spellingShingle	Історіографічні дослідження Історіографічні дослідження Любченко, В.Б. Чинники формування поглядів М. Костомарова на "єврейське питання" та історію українсько-єврейських взаємин Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.
description	Статтю присвячено формуванню поглядів Миколи Костомарова (1817– 1885) на «єврейське питання» та історію українсько-єврейських взаємин. Автором аналізується комплекс суспільно значимих та приватно-особистісних чинників, що мали вирішальний вплив на цей процес. Особлива увага приділяється ремінісценціям на «єврейську тему» в автобіографічних творах історика.
format	Article
author	Любченко, В.Б.
author_facet	Любченко, В.Б.
author_sort	Любченко, В.Б.
title	Чинники формування поглядів М. Костомарова на "єврейське питання" та історію українсько-єврейських взаємин
title_short	Чинники формування поглядів М. Костомарова на "єврейське питання" та історію українсько-єврейських взаємин
title_full	Чинники формування поглядів М. Костомарова на "єврейське питання" та історію українсько-єврейських взаємин
title_fullStr	Чинники формування поглядів М. Костомарова на "єврейське питання" та історію українсько-єврейських взаємин
title_full_unstemmed	Чинники формування поглядів М. Костомарова на "єврейське питання" та історію українсько-єврейських взаємин
title_sort	чинники формування поглядів м. костомарова на "єврейське питання" та історію українсько-єврейських взаємин
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2011
topic_facet	Історіографічні дослідження
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/123608
citation_txt	Чинники формування поглядів М. Костомарова на "єврейське питання" та історію українсько-єврейських взаємин / В.Б. Любченко // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.: Зб. наук. пр. — 2011. — Вип. 19. — С. 402-414. — Бібліогр.: 44 назв. — укр.
series	Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.
work_keys_str_mv	AT lûbčenkovb činnikiformuvannâpoglâdívmkostomarovanaêvrejsʹkepitannâtaístoríûukraínsʹkoêvrejsʹkihvzaêmin
first_indexed	2025-07-08T23:57:38Z
last_indexed	2025-07-08T23:57:38Z
_version_	1837125141298937856
fulltext	Проблеми історії України ХІХ — початку ХХ ст. Розділ VІІ 402 Р О З Д І Л VIІ ІСТОРІОГРАФІЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ УДК 94(477) «18» В.Б. Любченко (м. Київ) ЧИННИКИ ФОРМУВАННЯ ПОГЛЯДІВ М. КОСТОМАРОВА НА «ЄВРЕЙСЬКЕ ПИТАННЯ» ТА ІСТОРІЮ УКРАЇНСЬКО- ЄВРЕЙСЬКИХ ВЗАЄМИН Статтю присвячено формуванню поглядів Миколи Костомарова (1817– 1885) на «єврейське питання» та історію українсько-єврейських взаємин. Автором аналізується комплекс суспільно значимих та приватно-особистісних чинників, що мали вирішальний вплив на цей процес. Особлива увага при- діляється ремінісценціям на «єврейську тему» в автобіографічних творах історика. Статья посвящена формированию взглядов Николая Костомарова (1817– 1885) на «еврейский вопрос» и историю украинско-еврейских отношений. Автором анализируется комплекс общественно значимых и приватно-лич- ностных факторов, имевших определяющее влияние на этот процесс. Особое внимание уделяется реминисценциям на «еврейскую тему» в автобиогра- фических произведениях историка. This article studies the formation of M. Kostomarov’s (1817–1885) views on the «Jewish question» and the history of Ukrainian-Jewish relationship. Author analyzes the complex of socially important and private factors which crucially influenced this process. A special attention is paid to the reminiscences of the «Jewish subject» in autobiographical works of the historian. Погляди у їх розвитку Миколи Костомарова (1817–1885) на «єврейське питання» та історію українсько-єврейських взаємин — були важливою скла- довою історичного світогляду вченого не лише в його науковій, але і в гро- мадській діяльності. Формувалися вони значною мірою під впливом тради- ційного народного сприйняття образу єврея, закарбованого численними фольк- лорними творами в історичній пам’яті українського народу, а також під не меншим впливом зразків козацького літописання і, зазначимо окремо, «Истории Історіографічні дослідження Випуск ХIХ 403 русов». Пізніше не менш значний вплив на їх формування справили ліберальні ідеї епохи «Великих реформ». Не будемо скидати з уваги і власний життєвий досвід історика, якому судилося не раз вступати у взаємини з євреями як у приватному, так і в публічному житті. З огляду на те, що за життя історика єврейське населення було другою за чисельністю після українців етнічною групою на українських теренах сукупно двох імперій, та беручи до уваги величезне значення українсько-єврейських взаємин, яких би форм вони не набували, в історичному минулому, дослідження чинників формування поглядів одного з найбільших українських істориків ХІХ ст. — М. Костомарова на «єврейське питання» на тлі становлення нау- кового дискурсу українсько-єврейських взаємин, що саме тоді відбувалося, — видається вкрай важливим. Можна виділити декілька знакових перетинань М. Костомарова з «єврейсь- ким питанням». Перше безпосереднє припало на 1844–1845 рр. — час вчите- лювання у Рівненській гімназії. Друге значне — мало місце 1853 р. на самому початку розслідування так званої «Саратовської ритуальної справи»1. Третє — відбулося 1858 р., коли історик разом з П. Кулішем, Т. Шевченком, М. Номисом та М. Вовчком подали свій голос на захист несправедливо й у некоректній формі обвинувачених петербурзьким виданням «Иллюстрация» двох громадських дія- чів нової хвилі — євреїв за походженням Чацкіна та Горвіца, які виступали у російській пресі зі статтями на тему становища єврейського населення2. Четверте — концептуальне, з широкою проекцією на історію українсько- єврейських взаємин — прийшлося на кінець першої публічної українсько- єврейської полеміки, що у 1861–1862 рр. точилася між українофільською «Основою» та російськомовним маскільським (єврейським просвітницьким) «Сионом»3. Нарешті останнє, п’яте — мало місце на схилі життя історика, який під впливом хвилі єврейських погромів 1881–1882 рр. написав своє доволі суперечливе «Жидотрепание в начале ХVІІІ в.»4. Певна річ, що дитячі роки М.Костомарова, який народився в слободі Юра- совка Острогозького повіту на Слобожанщині (тепер — Воронезька область Російської Федерації), не могли закласти підвалин ставлення майбутнього істо- рика до євреїв. Просто з тієї причини, що єврейське населення не було атри- бутом повсякденності у Харківській губернії — єдиній з українських губерній Російської імперії, що не входила до смуги єврейської осілості. Так само мало цьому могли посприяти й роки проведені в пансіоні в Москві та в гімназії у Воронежі. Лише зі вступом у 1833 р. до Харківського університету й пробудженням згодом у М. Костомарова живого інтересу до української минувшини й народної поезії з’явилися передумови до початку вироблення істориком поглядів на євреїв та «єврейське питання». Чи не головним джерелом для цього у період навчання в Харківському університеті та підготовки двох дисертацій (знищеної та захищеної) були українська народна творчість, спадщина козацького літопи- сання та «История русов», з яких М. Костомаров некритично запозичував не лише історичну інформацію, але й виразні стереотипи у сприйнятті євреїв та в ставленні до них. Проблеми історії України ХІХ — початку ХХ ст. Розділ VІІ 404 Проте перше пряме «зіткнення» історика з «єврейським світом» припадає на 1844–1845 рр. — час викладання у Рівненській гімназії й мешкання у місті зі значним єврейським населенням. У ці роки М. Костомаров багато подорожує містечками Волинської губернії й пізніше залишає чимало згадок про свої враження від спілкування з євреями на сторінках обох своїх «Автобиографий»5. Саме на Волині у М. Костомарова під впливом від побачених реалій співжиття українського та єврейського народів, а також набутого власного досвіду форму- ється виразна ірраціональна, особистісна складова у сприйнятті євреїв. Пізніше він згадував: «В Ровно я стал неприязненно относиться к полякам-помещикам и к жидам: беседуя постоянно с народом, я имел много случаев убедиться, как страшно беден и забит народ на Волыни»6. До формування ірраціональних моментів у сприйнятті євреїв М. Косто- маровим можемо зарахувати й вплив того негативного осаду, який залишили глибоко в душі історика кілька неприємних побутових конфліктних ситуацій, спогади про які міцно закарбувалися в його пам’яті. І якщо пригода, що тра- пилася ще у рівненський період, коли під час відвідин Берестечка М. Кос- томаровим надто пильний єврей-корчмар, в якого зупинився історик зі своїм супутником, у відповідь на прохання знайти літню людину, добре обізнану з топографією поля знаменитої битви між козаками та поляками, привів станового пристава (поліцмейстера), готового заарештувати подорожніх, може розгля- датися як до певної міри курйозна7. То інший яскравий приклад — докладний опис в «Автобиографии» неприємностей, що спіткали історика в серпні 1873 р., коли він Дніпром добирався з Катеринослава до Києва — зачепив його за живе. Кілька років потому М. Костомаров, не приховуючи роздратування й обурення, згадував: «На пути туда я испытал, что значит путешествовать с иудеями. В первом классе на пароходе, где я занял место, расположилась их целая толпа. Когда я вышел на палубу и потом воротился в свою каюту, то увидел, что один иудей без церемонии сбросил на землю мой дорожный мешок и улегся на принадлежащее мне место, подмостивши себе под ноги мою подушку. Я просил его сойти. Он не обращал внимания, а другие евреи напустились на меня: как я смею трогать спящего. Я обратился к капитану; последний вошел в каюту, разбудил спящего и заставил его перейти на свое место; но на другой день, уже недалеко от Киева, я вышел на палубу и, возвратясь в каюту, увидал, что на моей койке залег другой иудей, так же, как и первый, употребивши мою подушку себе под ноги. Я снова отправился к капитану. Опять капитан пришел освобождать мою койку, но тогда другой, не спавший иудей, придрался ко мне и начал говорить дерзости, замечая, что если бы его побеспокоили таким образом, так он не посмотрел бы на то, что я пожилой человек и употребил бы в дело свои кулаки. Я обратился к капитану и просил сообщить мне имя оскорбившего меня господина, обещая по приезде в Киев искать судебной управы на оскор- бителя. Капитан потребовал от нас обоих паспорты. Иудей, увидевши из пас- порта мой чин и звание командированного должностного лица, вдруг смирился и начал просить извинения, но я сказал ему, что по приезде в Киев первым моим делом будет наказать судебным порядком наглое нахальство. Когда пароход Історіографічні дослідження Випуск ХIХ 405 проплывал под железнодорожный мост, иудей пытался заводить со мной раз- говор насчет искусства, с которым построен мост, а я вместо ответа припомнил ему уже выраженное раз твердое намерение разделаться с ним судом. Наконец, когда мы причалили к Подолу, иудей стал предлагать мне свои услуги отно- сительно найма извозчика и рекомендовать помещение в городе. Я снова при- помнил ему его дерзость, сделал ему внушение и, не принявши от него никаких услуг, поехал в гостиницу»8. Зазначимо, що негативні враження від зустрічі з кількома євреями, що зухвало себе поводили, вилилися в описі подій в екстра- поляцію негативізму з конкретних осіб на всю релігійно-етнічну спільноту, до якої вони належали. Вперше системно звернутися до «єврейського питання» М. Костомарова змусив не стільки науковий інтерес, скільки службова необхідність. Відбуваючи адміністративне заслання під наглядом поліції у Саратові, 1853 р. історик опи- нився в ситуації, коли був змушений подати експертний висновок щодо істо- ричних прецедентів так званої «Саратовської справи»9 за обвинуваченням кіль- кох місцевих євреїв (зокрема, й вихрестів) у скоєнні убивств християнських хлопчиків для вживання їхньої крові з ритуальною метою. Про обставини залучення до цієї справи М. Костомаров залишив у своїй «Автобиографии» такі рядки: «С 1853 года начались для меня некоторые неприятности. В Саратове произошло замечательное событие: пропало один за другим двое мальчиков, оба найдены были мертвыми с видимыми признаками истязания: один в марте на льду, другой — в апреле на острове. Всеобщее подозрение падало на евреев, вследствие старинных слухов о пролитии евреями христианской детской крови. Присланный из Петербурга по этому делу чиновник Дурново потребовал от губернатора чиновника, знающего иностранные языки и кроме того знакомого с историей. Губернатор откомандировал к нему меня»10. Вибір губернатора у цій ситуації був зумовлений тим, що М. Костомаров у Саратові обіймав посаду перекладача при губернському правлінні, а ще раніше завідував секретним столом в канцелярії вищої посадової особи губернії, де переважно займався справами щодо розкольників11. В одного з заарештованих за підозрою у скоєнні злочину євреїв було вилучено книгу — «это были переплетенные вместе печатные и писанные отрывки неизвестно откуда на разных языках, заключавшие в себе официальные документы о необвинении иудеев в возводимом на них подозрении в пролитии христианской крови. Тут были и папские буллы, и декреты разных королей, и постановления сенатов, и циркуляры министров»12. Очевидно, мова йде про, можливо, доповнену й іншими матеріалами, книгу відомого єврейського про- світника І.Б. Левінзона «Ефес дамім» («Нема крові»), в якій спростовувався середньовічний міф про ритуальні вбивства13. Як член спеціально створеної експертної комісії М. Костомаров мав підготувати переклад вилученої книги, а також подати «ученую записку — опыт решения вопроса: есть ли какое-нибудь основание подозревать евреев в пролитии христианской детской крови»14. Залучивши до аналізу й інші матеріали, отримані ним в саратовського преос- вященного Афанасія, М. Костомаров подав висновок, «что обвинение евреев Проблеми історії України ХІХ — початку ХХ ст. Розділ VІІ 406 хотя и поддерживалось отчасти фанатизмом против них, но не лишено исто- рического основания»15. Записка, укладена М. Костомаровим, була несхвально сприйнята Саратовським губернатором Кожевніковим, який не хотів надавати цій справі широкого розголосу, побоюючись, на думку першого, за своє місце. Внаслідок вчиненого з боку губернатора на нього тиску та погроз погіршити умови відбування адміністративного заслання історик, за його власним зізнан- ням, «принужден был оставить еврейский вопрос»16. Загалом, під час «Саратовської справи», що тривала з 1853 по 1860 р., М. Костомаров щиро вірив у її ритуальну фабулу. Ця ірраціональна переко- наність історика, його глибока віра в існування практики ритуальних убивств в єврейській історії, вочевидь, була складовою засвоєного ним ще до заслання стереотипного народного погляду на євреїв. Зокрема, колега М. Костомарова по комісії щодо обставин «Саратовської справи» вихрест Алексеєв пізніше відзна- чав у своїх спогадах, що історик був переконаний в ритуальному характері злочину вже від самого першого засідання комісії17. Впродовж життя М. Костомарова його суспільно-політичні погляди зазнали відчутної трансформації від романтичного ідеалізму до ліберального демокра- тизму й далі до консерватизму, лише його ірраціональна віра в практику вико- ристання євреями християнської крові з ритуальною метою супроводжувала історика, не зазнаючи змін, майже до самої його смерті. Останній публічний захист ритуальної версії з його боку припав на 1879 р. — час, коли між ним та професором Петербурзької духовної академії Д. Хвольсоном — колишнім ви- хрестом й так само як і М. Костомаров — у минулому членом експертної комісії у «Саратовській справі» на шпальтах «Нового времени» виникла гостра дискусія на тлі перебігу «Кутаїської ритуальної справи». Реагуючи на перевидання Д. Хвольсоном брошури18, в якій, зокрема, й на матеріалах «Саратовської спра- ви» заперечувалися ритуальні вбивства, М. Костомаров публічно висловився на користь існування такої практики серед єврейського населення19. Більше того, в підкріплення своїх поглядів широко посилався як на авторитета на автора чис- ленних окультно-юдофобських видань І. Лютостанського — особу дуже сум- нівної репутації, надаючи тим самим компільованим працям останнього певної академічної наукової санкції20. У відповідь Д. Хвольсон звернув увагу М. Кос- томарова на небезпеку, яку несуть з собою ширення та популяризація серед публіки ритуального міфу21. 1858 р. М. Костомаров долучив свій голос до літературного протесту проти некоректних висловлювань петербурзької «Иллюстрации», що вона їх припус- тилася у дискусії з «єврейського питання» щодо двох дописувачів до органів російської преси — поступових євреїв І. Чацкіна та М. Горвіца. Оскільки це був час «гласності» на початку епохи «Великих реформ», серед освіченої публіки панували ліберальні настрої та очікування. В російській поступовій пресі тоді з’явилося декілька списків «Литературного протеста», підписаних значною кіль- кістю провідних літераторів, митців і вчених22. Окремий лист на сторінках «Русского вестника» за своїми підписами опублікували й п’ятеро представників українофільського руху — П. Куліш, М. Костомаров, Т. Шевченко, М. Номис та Історіографічні дослідження Випуск ХIХ 407 М. Вовчок23. Хоча безпосереднім автором листа був П. Куліш, у нас немає сумнівів, що викладені ним погляди, зокрема — й на історію українсько- єврейських взаємин, цілком тоді поділяв і М. Костомаров. Відзначивши довгу й криваву історію переслідувань євреїв, що тільки сприяла закритій корпорати- зації цього народу й ескалації взаємної ненависті між християнами та юдеями, згадані п’ятеро українофілів окреслили свою ліберальну програму загоєння старих ран: «… одно свободное просвещение да равенство гражданских прав способны очистить еврейскую национальность от всего, что в ней есть непри- язненного к иноверцам»24. Особливе значення окремого «українського» протесту у справі «Иллюст- рации» особи, що його підписали, вбачали у тому, що він відображав думку «о еврейском вопросе того народа, который больше великороссиян и поляков терпел от евреев и выразил свою ненависть к евреям, во времена оны, многими тысячами кровавых жертв. Этот народ не мог входить в причину зла, заклю- чавшуюся не в евреях, а в религиозно-гражданском устройстве Польши. Он мстил евреям с таким простодушным сознанием праведности кровопролитий, что даже воспел свои страшные подвиги в своих истинно поэтических песнях. И несмотря на то, современные литературные представители этого народа, дыша иным духом, сочувствуя иным стремлениям, прикладывают свои руки к про- тесту “Русского вестника” против статей “Иллюстрации”»25. Якщо виступ у справі публічного осуду «Иллюстрации» лише злегка торк- нувся проблеми українсько-єврейських взаємин в історичній ретроспективі, то за кілька років вона перетворилася на центральний предмет тривалої (1861– 1862 рр.) та продуктивної дискусії, що виникла між петербурзькою україно- фільською «Основою» та одеським маскільським (єврейським просвітницьким) «Сионом» у формі публічної друкованої полеміки, до якої приєдналися чи не всі помітні органи російської преси. Хоча ця полеміка й не призвела до порозуміння між сторонами, проте дозволила на роки вперед чітко окреслити позиції кожної, сформувавши, таким чином, дискурс українсько-єврейських взаємин. Оскільки сама полеміка є добре дослідженою в історіографії26, дозволимо собі зупинитися лише на важливому внескові М. Костомарова у неї. Дискусія, що розпочалась як термінологічна із друкованої відповіді П. Ку- ліша «Недоразумение по поводу слова «жид»» на приватний лист поступового єврея В. Португалова, обуреного вживанням «Основою» цього народного тер- міну на означення євреїв, вже була в розпалі й цілком виявила позиції сторін щодо ширшого кола питань українсько-єврейських взаємин, коли до неї на початку 1862 р. долучився своєю концептуальною статтею «Иудеям» М. Кос- томаров27. Запропонувавши як компромісний — термін «юдей» (вживання якого у своїй подальшій творчості сам історик послідовно не дотримувався), М. Кос- томаров зробив екскурс в історію українсько-єврейських взаємин. Причину історичного українсько-єврейського антагонізму він цілком раціонально шукав не в релігійних, а в соціальних взаєминах, що були склалися на українських землях Речі Посполитої в минулому: «… когда иудеи расселились в Польше и Малороссии, они заняли место среднего сословия, сделались вольными слугами- Проблеми історії України ХІХ — початку ХХ ст. Розділ VІІ 408 агентами могучего панства: они прильнули к сильнейшей стороне, и было им очень хорошо, пока народ, восставши против панства, не подверг своему осуж- дению и помощников последнего. Иудеи, имея в виду только свои и своего племени выгоды, стали извлекать их из тех отношений, какие образовались между панством и хлопством. Таким образом, иудей стал factotum пана; пан доверил ему все свои доходы, свои шинки, мельницы, заводы или свои имения и своих подданных, даже иногда и веру последних, когда она, в глазах его фанатизма, перестала иметь святость»28. На завершення своєї полемічної статті М. Костомаров виклав своє бачення можливих шляхів розв’язання «єврейського питання» у Російській імперії та нормалізації українсько-єврейських взаємин: «Чего же нам желать? По нашему убеждению — отнюдь не истребления, не изгнания и не насильственного пере- рождения. Нам надобно желать, чтобы иудеи получили совершенно равные права, чтоб им действительно предоставлено было сколько возможно обшир- нейшее поле; но в таком случае нам нужно будет стараться возбудить в нашем народе сильнейшую конкуренцию против евреев, дабы не дать им возможности иметь в чем бы то ни было монополии в нашем краю. При полной обоюдной свободе, при сообщении нашему народу средств стать в полную конкуренцию, — если иудеи возьмут над нами верх, тогда мы уже не сможем жаловаться: значит, мы не способны бороться с ними; тогда как до сих пор, если б мы и были на это способны по своей природе, то стояли долгое время в невозможности употре- бить свои способности и силы»29. Як бачимо, ліберальна за суттю програма М. Костомарова в своїй економічно-правовій частині передбачала одночасну емансипацію як єврейського, так і українського селянського населення та пошук гармонії у рівноправних, але все ж таки конкурентних взаєминах. Що ж стосується сфери культурно-релігійної, то тут позиція М. Костома- рова була виразно ліберально-демократичною: «От иудеев же мы ровно ничего не требуем: напрасно, подделываясь к сторонникам этнографической нивели- ровки в государстве, иудеи предлагают свою народность в пользу общерусской; напрасно при этом дают знать, что они готовы переродиться в великороссиян, но не хотят быть малороссиянами: малороссияне этого от них и не требуют, и не желают. Мы сочувствуем всякому стремлению иудеев поддерживать и развивать свои вековые особенности; всякое нерасположение к иудеям по религиозному различию есть в наших глазах признак крайнего невежества и глупого фана- тизма, противного духу христианского благочестия»30. Цікаво відзначити, що диктуючи свою «Автобиографию» півтора десятка років по завершенні полеміки між «Основою» та «Сионом», історик звів ко- лишні гарячі дебати, значно вихолостивши їхню суть, чи не виключно до термінологічного питання — «жид», «єврей», «юдей», тоді як насправді це було лише другорядне питання-привід до дискусії з широкого спектру українсько- єврейських взаємин31. Попри здобуту ним університетську освіту і знання, набуті постійною самоосвітою, М. Костомаров мав доволі поверхові й плутані уявлення про етно-релігійну історію єврейського народу (цьому вузькому пред- метові в університетах навчали лише в контексті біблійної історії). Вважаючи Історіографічні дослідження Випуск ХIХ 409 поняття «єврей» родовим, яке охоплює і прибічників равіністичного юдаїзму, і караїмів, він ототожнював поняття «жид» і «юдей», пов’язуючи їх чи не виключно з ашкеназькою гілкою послідовників равіністичного юдаїзму, в той час як були й інші гілки та й релігією давніх євреїв був так само юдаїзм, хоча й доравіністичний. При цьому караїмів з легкістю називав «євреями»32. Погляди пізнього М. Костомарова на «єврейське питання» були викладені ним в завуальованій формі в історико-белетристичному оповіданні «Жидотре- пание в начале ХVІІІ в.»33, закінченому в липні 1882 р. по гарячих слідах погромної хвилі, яка впродовж двох років котилася переважно українськими губерніями Російської імперії, справляючи неабиякий вплив на світогляд істо- рика. Два з половиною десятки років потому вийшов друком фундаментальний критичний розбір цієї праці М. Костомарова за авторством В. Стокліцької- Терешкович, яка звернулася до архівного першоджерела, що свого часу лягло в основу представленого істориком сюжету34. Дослідниця аргументовано довела, що аналізоване нею оповідання М. Костомарова — «тенденциозное произве- дение исторической беллетристики, написанное с большим даром художествен- ной интуиции, но вместе с тем с полным отсутствием элементарной верности источнику»35. Використавши в своєму оповіданні документальний сюжет архів- ної справи по обвинуваченню двох городнянських євреїв — шинкарів-швагрів Давида та Якова у скоєнні вбивства городнянського мешканця Миколи Сохна з ритуальною метою, що розглядалася Чернігівським полковим судом у 1702 р., М. Костомаров дозволив собі надто далеко відійти від першоджерела. Жертву вбивства — людину в літах — він довільно зробив молодим юнаком і полу- м’яним антисемітом з великою богословською ерудицією та знаннями давньо- єврейської мови, до того ж — студентом Києво-Могилянської колегії36. Майже за півстоліття до появи хасидизму — увів у сюжет хасидів та їхнього духовного лідера — цадика37. Просто вигадав безліч сюжетних подій, обставин, мотивів і діалогів38. Перед початком викладу сюжету оповідання М. Костомаров, назвавши Пів- денну Русь «до известной степени классическою страною жидотрепания», подав стислий огляд історії євреїв на українських землях та історії українсько- єврейських взаємин, в якому, поряд з раціональним аналізом, знайшлося місце й повторенню низки притаманних історику ірраціональностей, зокрема — місти- фікації мотивів поведінки й діяльності євреїв в українському оточенні39. Надзвичайно цікавою для нас є кінцівка оповідання М. Костомарова. В ній історик змальовує жодними документами не підтверджену, просто вигадану апокаліптичну сцену всезагального єврейського погрому у Чернігівському пол- ку, фактично переносячи так добре знайомі його сучасникам події (надаючи тим їм певної історичної легітимності) у часі на 180 років назад: «Не происходило нигде стачек и заговоров, а в селах черниговского полка поднялся народ, как один человек. Толпы бросались на жидовские дворы и оранды. Началось все- общее жидотрепание. Несчастный Шмуль в Жуковцах поплатился жизнью со всем своим семейством. Его самого убили дубьем, как бешеную собаку, по выражению его убийц. Жену его и детей заперли в избе и зажгли избу со всех Проблеми історії України ХІХ — початку ХХ ст. Розділ VІІ 410 сторон, подобно тому побили до смерти нескольких других жидов в их орандах: эта жестокая судьба постигла тех, которых народ, зная их ненависть к хрис- тианству, считал способными принимать участие в убийстве христианина и вытачивании из него крови. Где только была иудейская синагога — народ превращал ее в груду развалин, извлекал свитки торы и сожигал, предавая прежде всяческим поруганиям иудейскую святыню. В большей части оранд поступили, однако, с жидами милостивее: их ограбили до ниточки, забрали у них деньги и отдавали на церковь, истребляли их движимое имущество, выпус- тили из бочек их вино и черпали с земли кто успел зачерпнуть и напиться, порвали и пометали в огонь жидовские наряды, порубали в домах мебель и утварь, перебили посуду, в добавок самих поколотили и пустили чуть не наги- шом на все четыре стороны»40. Як свого часу справедливо відзначила В. Сток- ліцька-Терешкович — «громкое имя автора — талантливого и крупного исто- рика — бросает на эту работу отблеск мнимой научности. Благодаря этому, «Жидотрепание» — в числе исторических монографий и исследований по отдельным вопросам — кладется в основу обобщающих трудов по истории евреев в России»41. І дійсно: з легкої руки М. Костомарова відомості про вигаданий ним грандіозний єврейський погром на початку ХVIII ст. були за- своєні не лише представниками класичної, але й сучасної єврейської істо- ріографії42. Своє розчарування в ліберальних рецептах (прибічником яких він сам був чи не все своє життя) розв’язання «єврейського питання» у сучасній йому Російській імперії, а також, можливо, нові свої погляди щодо цього М. Кос- томаров вклав в завершальну фразу царя Петра І: «… мудро поступали наши прародители, что не допускали в подвластный им край этих жидов. От них только смута, понеже они нашу веру и наш народ ненавидят, а наш народ ненавидит род жидовский и его веру. Притом и в коммерции и в промыслах они нашим людям делали бы помеху. Вреда от них не мало, а полезности никакой нет! Лучше, когда их у нас нет; желательно, чтоб и вперед не было!»43. Але, що цікаво, використавши у своєму оповіданні реальну ритуальну сюжетну фабулу, підтверджену документально, М. Костомаров на схилі своїх літ, вочевидь, змінив своє ставлення до питання про вживання євреями хрис- тиянської крові з ритуальною метою. Устами гетьмана І. Мазепи він чи не вперше у своєму житті публічно висловив сумніви в існуванні коли-небудь такої практики серед євреїв: «Темное дело было, темным и остается эта христианская кровь у жидов! А мне сдается, что чуть ли не правое было первое показание жида, что убили они студента за то, что ругал их жидовскую веру и, может быть, еще грозил. А потом как в Чернигове на суде его приперли, домагаясь, чтоб сознавался, что ради доставления христианской крови совершил убийство, он и стал им говорить, что тем угодно было. Если б жиды были живы, я бы, может, вывел дело на чистую воду, а теперь — кто их разберет!»44. Отже, погляди М. Костомарова на «єврейське питання» являли собою доволі строкату й динамічну суміш ірраціонального та раціонального. Навряд чи почали вони формуватися ще в дитинстві історика, яке минуло поза межами Історіографічні дослідження Випуск ХIХ 411 смуги єврейської осілості за фактичної відсутності єврейського населення та контактів із ним. Скоріше, початок їхнього формування можна віднести до студентських років як наслідок захоплення українською минувшиною та народною поезією. Вплив останньої був значно поглиблений прямим «зіткненням» М. Косто- марова з «єврейським світом» та повсякденням українсько-єврейських взаємин у 1844–1845 рр. під час перебування історика у Рівному на посаді викладача гімназії. Саме в цей час світогляд М. Костомарова активно засвоює народні стереотипи сприйняття євреїв, що мали надзвичайно сильний вплив на вироб- лення власної позиції історика, котрий й сам перейнявся почасти ірраціональним негативізмом (пізніше підсиленим негативними враженнями від спілкування з кількома євреями, що трапилися на його життєвому шляху), з «єврейського питання». Вірогідно, саме в цей час М. Костомаров засвоює й стереотипний погляд щодо можливого використання євреями у ритуальній практиці христи- янської крові. Цей стереотип, що виявив себе зі всією яскравістю у формі глибокої внутрішньої переконаності у 1853–1854 рр., коли історик, відбуваючи адміністративне заслання, був залучений в ролі експерта до «Саратовської ритуальної справи», супроводжував М.Костомарова фактично все його подаль- ше свідоме життя. Зокрема, достатньо рельєфно виявив себе 1879 р. під час полеміки з професором Д. Хвольсоном на сторінках «Нового времени». Також варто зазначити, що М. Костомаров мав доволі поверхові й супе- речливі уявлення про релігійну та етнічну історію єврейської спільноти, що яскраво засвідчують описи його подорожей до Криму на сторінках його «Автобиографии», а також термінологічні експерименти історика (зокрема, уяв- лення про ієрархію понять «юдей», «єврей», «жид»), яких він і сам не дотри- мувався послідовно. Погляди М. Костомарова на історію українсько-єврейських взаємин, попри значний вплив засвоєних народних стереотипів, все ж переважно були детер- міновані не позбавленими раціоналізму, хоча, можливо, й дещо вульгаризова- ними уявленнями історика про соціальну роль євреїв у господарському меха- нізмі Речі Посполитої. Саме в соціальній ролі єврейського населення, а не в релігійному чиннику вбачав історик головну причину міжетнічних українсько- єврейських катаклізмів у минулому. Що ж до бачення М. Костомаровим сьогодення та перспектив розв’язання «єврейського питання» у Російській імперії, то не помилимось, якщо зазначимо, що його погляди у цьому сенсі зазнали еволюції у напрямку від ідей ліберально- демократичних, сповнених оптимізму і сподівань — на початку епохи «Великих реформ» (зокрема, під час полеміки між «Основою» та «Сионом»), до кон- сервативних, просякнутих песимізмом — наприкінці його життя. Якщо в першому випадку, попри гостроту полеміки, в якій він брав активну участь, М. Костомаров залишався відданим прибічником поступової емансипації єврей- ського населення (цілком в дусі часу і пануючих серед поступової публіки настроїв) й ратував за культурне зближення останнього з оточуючим населенням українським при збереженні своєї релігійної ідентичності, то в другому, зокрема Проблеми історії України ХІХ — початку ХХ ст. Розділ VІІ 412 пишучи 1882 р. своє суперечливе «Жидотрепание в начале ХVІІІ в.», історик фактично надав легітимацію погромній хвилі 1881–1882 рр. і розписався у тому, що не бачить більше шляхів прийнятного для всіх сторін (в першу чергу української та єврейської) розв’язання «єврейського питання» у Російській імперії. Щоправда, це ж саме «Жидотрепание…», здається, засвідчило й відхід М. Костомарова від давно обстоюваного ним стереотипного середньовічного погляду щодо використання євреями християнської крові з ритуальною метою, принаймні виявило сумніви історика щодо наявності такої практики у євреїв. З огляду на вище викладене, зокрема, на динамічний характер поглядів М. Костомарова на євреїв та «єврейське питання», вважаємо некоректним і таким, що надто спрощує складні процеси, зарахування історика (як це подекуди робиться) до лав антисемітів як і визнання його світогляду — антисемітським. Справедливіше, на нашу думку, говорити про певні ірраціональні та раціональні за своїм корінням антисемітські тенденції (до того ж — не сталі) світогляду М. Костомарова, що могли набувати більшої або меншої ваги, проте ніколи (за винятком хіба що останніх років його життя і то — з певними засте- реженнями) не відігравали детермінуючої, визначальної ролі. М. Костомаров був дитям ХІХ ст. (на першу половину припало його становлення, на другу — зрілість), і метаморфози еволюції його поглядів щодо «єврейського питання» значною мірою були типовими для багатьох інтелек- туалів — сучасників історика, яким випала доля народитися ще у повільній, патріархальній країні, а померти у динамічній, яка стрімко модернізувалася. ———————— 1 Див.: Автобиография Николая Ивановича Костомарова / С предисловием В.И. Се- мевского и примечаниями Н.А. Белозерской // Русская мысль. — 1885. — Кн. 6. — С. 25–26; Костомаров Н.И. Автобиография // Костомаров Н.И. Исторические произ- ведения. Автобиография. — К., 1989. — С. 494–495. 2 Див.: Klier J.D. Imperial Russia’s Jewish Question, 1855–1881. — Cambridge, 1995. — Ch. 2: The Illiustratsiia Affair of 1858. — P. 51–65; Serbyn R. Ukrainian writers on the Jewish Question: In the wake of the Illiustratsiia Affair of 1858 // Nationalities Papers. — 1981. — № 1. — P. 101–103. 3 Див.: Костомаров Н. Иудеям // Основа. — 1862. — № 1. — С. 38–58; Андрійчук М.Т. Євреї та єврейство на сторінках українських періодичних видань Російської імперії 60-х рр. ХІХ ст. (На матеріалах часописів «Основа» та «Черниговский листок») // Східний світ. — 2003. — С. 5–15; Serbyn R. The Sion-Osnova Controversy of 1861–1862 // Ukrainian-Jewish Relations in Historical Perspective / Ed. By Howard Aster and Peter J. Potichnyj. Second edition. — Edmonton, 1990. — P. 85–110; Klier J.D. Op. cit. — Ch. 5: Sion and the problem of nationality. — P. 102–122. 4 Див.: Костомаров Н. Жидотрепание в начале XVIII века // Киевская старина. — 1883. — Т. 5. — Январь. — С. 1–26; Март. — С. 477–492; Стоклицкая-Терешкович В. Первый ритуальный процесс в России (1702): На основании архивных данных // Еврейская старина. — 1918. — Т. 10. — С. 7–26. Історіографічні дослідження Випуск ХIХ 413 5 Див.: Костомаров Н.И. Автобиография. — С. 464, 465, 471; Автобиография Николая Ивановича Костомарова // Русская мысль. — 1885. — Кн. 5. — С. 208–209. 6 Автобиография Николая Ивановича Костомарова // Русская мысль. — 1885. — Кн. 5. — С. 209. 7 Там само. — С. 208; Костомаров Н.И. Автобиография. — С. 471. 8 Костомаров Н.И. Автобиография. — С. 634–635. Чи втілив в життя свої погрози щодо судового переслідування М. Костомаров — він не повідомляє, проте гадаємо, що зійшовши на берег, історик вже не повертався до цього інциденту, окрім як у спогадах. 9 Про обставини «Саратовської справи» див.: Саратов // Краткая еврейская энцик- лопедия. — Т. 7. — М., 1996 [репринтн. изд.]. — Ст. 677–679. 10 Костомаров Н.И. Автобиография. — С. 494. Можливо, М. Костомаров тут поми- лився, оскільки відомо, що спеціальну комісію очолював не Дурново, а чиновник з особливих доручень при міністрі внутрішніх справ Гірс, про що в іншому варіанті «Автобиографии» зазначав й сам історик. Див.: Автобиография Николая Ивановича Костомарова // Русская мысль. — 1885. — Кн. 6. — С. 26; Саратов // Краткая еврейская энциклопедия. — Т. 7. — М., 1996. — Ст. 678–679. 11 Костомаров Н.И. Автобиография. — С. 490. 12 Там же. — С. 494. 13 Див.: Саратов // Краткая еврейская энциклопедия. — Т. 7. — М., 1996. — Ст. 678. 14 Костомаров Н.И. Автобиография. — С. 494. 15 Там же. 16 Там же. — С. 495. 17 Употребляют ли евреи христианскую кровь с религиозной целью? — Нижний Новгород, 1887. — С. 12. Подаємо за: Klier J.D. Op. cit. — P. 497. 18 Хвольсон Д.А. Употребляют ли евреи христианскую кровь? — СПб., 1879. 19 Див.: Новое время. — 1879. — № 1172. — 5 июня. Подаємо за: Klier J.D. Op. cit. — P. 112–113, 468. 20 Подаємо за: Klier J.D. Op. cit. — P. 432. 21 Див.: Новое время. — 1879. — № 1192. — 25 июня. Подаємо за: Klier J.D. Op. cit. — P. 432. 22 Див.: Klier J.D. Op. cit. — Ch. 2: The Illiustratsiia Affair of 1858. — P. 59–61. 23 Див.: Русский вестник. 1858. — Т. 18 (Ноябрь). — Кн. 2. — С. 245–247; Serbyn R. Ukrainian writers on the Jewish Question: In the wake of the Illiustratsiia Affair of 1858 // Nationalities Papers. — 1981. — № 1. — P. 101–103. 24 Цитуємо за: Кулиш П. Недоразумение по поводу слова «жид» // Куліш П., Костомаров М., Франко І. Жидотрєпаніє… — К., 2005. — С. 62–63, 66. 25 Цитуємо за: Там само. — С. 67–68. 26 Див.: Serbyn R. The Sion-Osnova Controversy of 1861–1862 // Ukrainian-Jewish Relations in Historical Perspective. — Edmonton, 1990. — P. 85–110; Klier J.D. Op. cit. — Ch. 5: Sion and the problem of nationality. — P. 102–122. 27 Див.: Костомаров Н. Иудеям. — С. 38–58. Проблеми історії України ХІХ — початку ХХ ст. Розділ VІІ 414 28 Цитуємо за: Костомаров Н. Иудеям // Куліш П., Костомаров М., Франко І. Жидотрєпаніє… — К., 2005. — С. 112–113. 29 Цитуємо за: Там само. — С. 141–142. 30 Цитуємо за: Там само. — С. 142–143. 31 Костомаров Н.И. Автобиография. — С. 593. 32 Міркування М.Костомарова з приводу ієрархії названих понять, а також супе- речливу практику їх застосування див.: Там само. — С. 593, 617–619. 33 Див.: Костомаров Н. Жидотрепание в начале XVIII века // Киевская старина. — 1883. — Т. 5. — Январь. — С. 1–26; Март. — С. 477–492. 34 Див.: Стоклицкая-Терешкович В. Указ. соч. — С. 7–26. 35 Там же. — С. 26. 36 Див.: Костомаров Н. Жидотрепание… — Январь. — С. 6–7; Стоклицкая- Терешкович В. Указ. соч. — С. 23. 37 Див.: Костомаров Н. Жидотрепание… — С. 6, 9. 38 Див.: Стоклицкая-Терешкович В. Указ. соч. — С. 22–25. 39 Див.: Костомаров Н. Жидотрепание… — С. 1–5. 40 Там же. — Март. — С. 491. 41 Стоклицкая-Терешкович В. Указ. соч. — С. 26. 42 Див. напр.: Гессен Ю. История еврейского народа в России. — Т. 1. — Петроград, 1916. — С. 67–68; Россия // Краткая еврейская энциклопедия. — Т. 7. — М., 1996 [репринтн. изд.]. — Ст. 293. 43 Костомаров Н. Жидотрепание… Март. — С. 492. 44 Там же.

Чинники формування поглядів М. Костомарова на "єврейське питання" та історію українсько-єврейських взаємин

Репозитарії

Схожі ресурси