Взаємовідносини органів державної безпеки та прокуратури УРСР в період припинення "великого терору" (кінець 1938-1939 рр.)

Взаємовідносини органів державної безпеки та прокуратури УРСР в період припинення "великого терору" (кінець 1938-1939 рр.)

В статті досліджуються взаємовідносини органів державної безпеки та прокуратури УРСР в контексті припинення «великого терору» (листопад 1938–1939 рр.).

Gespeichert in:
Bibliographische Detailangaben
Datum:2010
1. Verfasser: Подкур, Р.
Format: Artikel
Sprache:Ukrainian
Veröffentlicht: Інститут історії України НАН України 2010
Schlagworte:
Студії з історії України
Online Zugang:http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/12425
Tags: Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:Взаємовідносини органів державної безпеки та прокуратури УРСР в період припинення "великого терору" (кінець 1938-1939 рр.) / Р. Подкур // Історія України: маловідомі імена, події, факти. — 2010. — Вип. 36. — С. 266-283. — Бібліогр.: 47 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
id irk-123456789-12425
record_format dspace
spelling irk-123456789-124252013-02-13T02:23:53Z Взаємовідносини органів державної безпеки та прокуратури УРСР в період припинення "великого терору" (кінець 1938-1939 рр.) Подкур, Р. Студії з історії України В статті досліджуються взаємовідносини органів державної безпеки та прокуратури УРСР в контексті припинення «великого терору» (листопад 1938–1939 рр.). В статье исследуется взаимоотношения органов государственной безопасности УССР и прокуратуры в контексте прекращения «большого террора» (ноябрь 1938–1939 гг.). The article is dedicated to the relationships of state security institutions of Soviet Ukraine and public procurator's office in the context of the end of «Great Terror» (November 1938–1939). 2010 Article Взаємовідносини органів державної безпеки та прокуратури УРСР в період припинення "великого терору" (кінець 1938-1939 рр.) / Р. Подкур // Історія України: маловідомі імена, події, факти. — 2010. — Вип. 36. — С. 266-283. — Бібліогр.: 47 назв. — укр. XXXX-0012 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/12425 uk Інститут історії України НАН України
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection DSpace DC
language Ukrainian
topic Студії з історії України
Студії з історії України
spellingShingle Студії з історії України
Студії з історії України
Подкур, Р.
Взаємовідносини органів державної безпеки та прокуратури УРСР в період припинення "великого терору" (кінець 1938-1939 рр.)
description В статті досліджуються взаємовідносини органів державної безпеки та прокуратури УРСР в контексті припинення «великого терору» (листопад 1938–1939 рр.).
format Article
author Подкур, Р.
author_facet Подкур, Р.
author_sort Подкур, Р.
title Взаємовідносини органів державної безпеки та прокуратури УРСР в період припинення "великого терору" (кінець 1938-1939 рр.)
title_short Взаємовідносини органів державної безпеки та прокуратури УРСР в період припинення "великого терору" (кінець 1938-1939 рр.)
title_full Взаємовідносини органів державної безпеки та прокуратури УРСР в період припинення "великого терору" (кінець 1938-1939 рр.)
title_fullStr Взаємовідносини органів державної безпеки та прокуратури УРСР в період припинення "великого терору" (кінець 1938-1939 рр.)
title_full_unstemmed Взаємовідносини органів державної безпеки та прокуратури УРСР в період припинення "великого терору" (кінець 1938-1939 рр.)
title_sort взаємовідносини органів державної безпеки та прокуратури урср в період припинення "великого терору" (кінець 1938-1939 рр.)
publisher Інститут історії України НАН України
publishDate 2010
topic_facet Студії з історії України
url http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/12425
citation_txt Взаємовідносини органів державної безпеки та прокуратури УРСР в період припинення "великого терору" (кінець 1938-1939 рр.) / Р. Подкур // Історія України: маловідомі імена, події, факти. — 2010. — Вип. 36. — С. 266-283. — Бібліогр.: 47 назв. — укр.
work_keys_str_mv AT podkurr vzaêmovídnosiniorganívderžavnoíbezpekitaprokuraturiursrvperíodpripinennâvelikogoterorukínecʹ19381939rr
first_indexed 2025-07-02T14:32:54Z
last_indexed 2025-07-02T14:32:54Z
_version_ 1836546024720564224
fulltext 266 Роман Подкур Ключевые слова: краеведение, контрреволюционная деятель- ность, преследования, притеснение, фальсифика- ция, репрессии. The author analyses the criminal case which served as a warrant for sentencing the active members of the regional studi- es movement of Kamianetchins to various durations of custody. Moreover, the author stresses that the case reflects the attitude of the current authorities to the connoisseurs native history, culture, language, whish were unwanted by the totalitarian system and were sub- jected to the political purges. Key words: regional studies, counterrevolutionary activities, per- secution, oppression, adulteration, purges. Роман Подкур* Взаємовідносини органів державної безпеки та прокуратури УРСР в період припинення «великого терору» (кінець 1938–1939 рр.) В статті досліджуються взаємовідносини органів державної безпеки та прокуратури УРСР в контексті припинення «великого терору» (листопад 1938–1939 рр.). Ключові слова: прокуратура, «великий терор», чистка, «єжов- ці», НКВС, «Реабілітовані історією». «Великий терор» 1937–1938 рр. в історичній пам’яті суспільст­ ва став символом репресій радянської доби. Оцінка наслідків для України  масштабних  арештів  1937–1938 рр. розпочалася  після розсекречення  документів  колишніх  радянських  спецслужб  та матеріалів  вищого  партійно­державного  керівництва СРСР.  На основі нових архівних даних вчені та громадськість сподівалися отримати науково­статистичні підтвердження злочинів сталінсь­ кої диктатури, закріпити у суспільній свідомості негативне став­ лення до комуністичної практики та ідеології «радянського зраз­ * Подкур  Р.Ю. —  кандидат  історичних  наук,  старший науковий  співробіт­ ник Інституту історії України НАН України. Взаємовідносини органів держбезпеки, прокуратури УРСР ... 267 ка»,  повернути із  забуття сотні тисяч прізвищ  людей, які  пост­ раждали від необґрунтованих політичних репресій. В Україні від 1992 р. почала реалізовуватися Державна програ­ ма «Реабілітовані історією», ініційована Інститутом історії Украї­ ни НАНУ, Службою безпеки України, Українським культурно­про­ світницьким  товариством  «Меморіал»  ім. В. Стуса.  Проміжним результатом програми станом на 2010 р. стало видання 57 томів серії (планується понад 100 томів), каталогізація відомостей по­ над 700 тис. репресованих громадян, виявлення та оприлюднен­ ня тисяч нових документів про злочини більшовицького режи­ му.  Загальним результатом  наукового опрацювання  проблеми державного терору радянської доби стали понад 6 тис. праць1. У другій половині 1980–190­х рр. у вітчизняній історіографії «великий  терор»  інтерпретувався  як  «кривава  вакханалія»  ко­ мандно­адміністративної  системи,  підкреслювалася  безконт­ рольність, нестримність масових репресій. Публікація нових ар­ хівних матеріалів2 призвели до кардинально нових висновків про перебіг «великого терору»3. Вчені дійшли висновку цілеспрямо­ ваний,  запланований  державними  органами,  злочин.  Бюрокра­ тично організований та здійснений із дотриманням таємниці та максимально можливим контролем4. Сучасні дослідники довели необхідність розрізняти широко­ масштабні терористичні операції 1937–1938 рр. та перманентні репресивні акції щодо партійно­державної, військової, культур­ 1 Політичні  репресії  в Україні.  (1917–1980­ті рр.): Бібліограф. покажчик / Авт. вступ. ст.: С. Білокінь, Р. Подкур, О. Рубльов; Упоряд.: С. Калитко, О. Руб­ льов, Р. Подкур, Л. Шевченко. – К., 2007. – 456 с.; Репресії в Україні (1917– 1990 рр.): Наук.­допом. бібліограф. покажчик / Авт.­упоряд.: Є. Бабич, В. Па­ тока; Авт. вступ. ст. С. Білокінь. – К.: Смолоскип, 2007. – 519 с.; Політичні репресії радянської доби в Україні: Наук.­доп. бібліограф. покажчик / Упо­ ряд.: Т. Приліпко, О. Марченко, З. Мусіна; Авт. вступ. ст. Ю. Шаповал; Держ. іст. б­ка України. – К.: Арістей, 2008. – 684 с. 2 Великий терор в Україні. «Куркульська операція» 1937–1938 рр./ Упоряд.: С. Кокін, М. Юнге. – К.: Вид. дім «КМА», 2010. – Кн. 1 – 614 с.; Кн. 2. –598 с. 3 Див. докладніше: Хлевнюк О.В. Хозяин. Сталин и утверждение сталинской диктатуры. – М.: РОССПЭН; Фонд Первого Президента России Б. Н. Ельци­ на, 2010. – 479 с. та ін. 4 Великий терор в Україні. «Куркульська операція» 1937–1938 рр. – Кн. 1. – С. 7. 268 Роман Подкур ної  еліти  СРСР.  Обидві  хвилі  репресій  йшли паралельно,  однак вони мали різні задачі і мету5. Масові операції у 1937–1938 рр., за задумом Й. Сталіна, мали завершити двадцятилітню боротьбу з «соціально­ворожими еле­ ментами»  та  потенційною  «п’ятою  колоною»  у  СРСР.  Більшо­ вицькі  лідери  не  змогли  чітко  окреслити ознаки  «ворога»,  які протягом 1930­х рр. постійно змінювалися внаслідок тактичних політичних та економічних міркувань. Тому до радянських конц­ таборів направлялися  нові  соціальні й  національні групи  насе­ лення, частина громадян розстрілювалася6. «Сталінська кадрова революція» мала на меті сформувати в умо­ вах радянської дійсності нову еліту з молодих, освічених, політично й ідеологічно вихованих людей, готових до виконання будь­якого завдання керівництва країни. У цьому контексті мав рацію Н. Верт, що репресії проти радянської еліти формували необхідне кремлівсь­ ким лідерам суспільне сприйняття терору. Розіграні за сценарієм показові «московські» та сотні місцевих судових процесів проти пар- тійно­державних лідерів мали виховне значення для нових керівни- ків7. Це був виразний сигнал для радянської бюрократії та суспіль­ ства загалом про їх «перспективи» у разі невиконання вимог вождя. Загальні результати «великого терору» у цифрах точно визна­ чити складно. На показники впливають кілька факторів: по-пер- ше, статистичні відомості НКВС СРСР не завжди збігалися з почат­ ком масових репресивних акцій (липень 1937 р.); по-друге, керів­ ник  КДБ  СРСР  при Раді  Міністрів СРСР  І. Сєров  у  1954–1955 рр. здійснив масштабну «розчистку» архіву органів державної безпе­ ки. Російський дослідник Н. Петров констатував зменшення/зни­ щення архівно­кримінальних справ з 1 млн. 783 тис.  у 1954 р. до 75 тис. у 1991 р., які зберігалися у центральному архіві КДБ СРСР8 . 5 Верт Н. Введение // История сталинского ГУЛАГА. Конец 1920­х – первая половина 1950­х гг.: Собр. док.: В 7 т. – Т. 1: Массовые репрессии в СССР. – М., 2004. – С. 72. 6 Див.: Україна в добу «Великого терору». 1936–1938 рр. / Авт­упоряд.: Бо­ гунов С., Золотарьов В., Рафальська Т., Радзивіл О., Шаповал Ю. – К.: Либідь, 2009. – 544 с. 7 Верт Н. Введение. – С. 72. 8 Петров Н.В. Первый председатель КГБ Иван Серов. – М.: Материк, 2005. – С. 161–162. Взаємовідносини органів держбезпеки, прокуратури УРСР ... 269 Міжнародне історико­просвітницьке, правозахисне та благо­ дійне товариство «Меморіал» оприлюднило наступні статистичні підсумки «великого терору» у СРСР протягом жовтня 1936 – лис­ топада 1938 рр.: за справами ГУДБ НКВС СРСР заарештовано не менше 1 млн. 710 тис. осіб, засуджено — 1 млн. 440 тис., розстрі­ ляно — не менше 724 тис. Додатково «міліцейськими трійками» як «соціально­шкідливий елемент» засуджено близько 400 тис., депортовано 200 тис., засуджено судами за загальнокримінальні злочини не менше 2 млн., із них до таборів направлено 800 тис.9 Російський дослідник О. Мозохін навів таку статистику жертв «великого терору» в УРСР. У 1937 р. заарештовано 159 573 особи, у 1938 р. — 106 11910. Український історик В. Нікольський подав дещо інші цифри — за 1937–1938 рр. засудили 198 918 громадян УРСР, із них розстріляли 123 421 особу (або 62%)11. Дані наркома внутрішніх справ УРСР О. Успенського, наведені у «Пояснювальній записці до звіту про результати оперативної роботи НКВС УРСР за період з 1 жовтня 1936 року по 1 липня 1938 року», корелюються з даними О. Мозохіна. О. Успенський прозві­ тував про 159 773 заарештованих осіб у 1937 р. та 105 193 — у 1938 р. Додатково на розгляді у НКВС СРСР, згідно з наказом № 00485, перебувало — 28 822 особи, в Особливій нараді НКВС СРСР чека­ ли вироку 1001 особа, затверджено на розгляд Військової колегії Верховного Суду СРСР 1180 осіб, за спецколегією та військовим трибуналом числилося 4430 осіб, слідчі мали спрямувати у судо­ ві інстанції справи на 22 452 особи12. Наприкінці 1938 р. Й. Сталін вирішив припинити масові реп­ ресивні акції проти населення країни. Імовірно, він був перекона­ ний, що широкомасштабний державний терор досяг мети — ра­ дянське суспільство, нажахане перспективою смерті або таборів, було готове виконати найменшу забаганку вождя. Нові чиновни­ 9 http://www.memo.ru/history/y1937/hronika1936_1939/xronika.html 10 Мозохин О.Б. Право на репрессии: Внесудебные полномочия органов го­ сударственной  безопасности  (1918–1953).  –  М.:  Кучково  поле,  2006.  – С. 335, 339. 11 Нікольський В.М. Репресивна діяльність органів державної безпеки СРСР в Україні (кінець 1920­х – 1950­ті рр.): Історико­статистичне досліджен­ ня. – Донецьк, 2003. – С. 402. 12 Україна в добу «Великого терору». 1936–1938 рр. – С. 273–277. 270 Роман Подкур ки, зобов’язані лідерові ВКП(б) стрімким кар’єрним зростом, зда­ валися спроможними реалізувати ідеї кардинальної модернізації економіки країни та «світової революції». За твердженням російського історика О. Хлевнюка, Й. Сталін поволі  готувався  до  виходу  з  «великої  чистки»13.  Ще  8  квітня 1938 р. М. Єжова призначили за сумісництвом наркомом водно­ го транспорту СРСР14. Сумісництво посад керівними працівника­ ми —  типове  явище  для  сталінського  періоду.  М. Єжов,  будучи наркомом внутрішніх справ СРСР, суміщав ще посаду заступника голови комітету резервів при Раді праці та оборони15. Однак до наркомату водного транспорту перевели чимало відповідальних працівників із НКВС СРСР, які складали близьке оточення М. Єжо­ ва. Будучи добре обізнаним із причино­наслідковими зв’язками кадрових переміщень Й. Сталіна, М. Єжов16 зрозумів це як сигнал про зміну ставлення до нього. Призначення у серпні 1938 р. зас­ тупником наркома внутрішніх справ СРСР Л. Берії лише впевнило його у підозрах щодо намірів вождя. На засіданні політбюро ЦК ВКП(б) 8 жовтня 1938 р. було ство­ рено міжвідомчу комісію у складі Л. Берії (НКВС СРСР), А. Вишин­ ського (прокурор СРСР), М. Ричкова (голова Верховного Суду СРСР), Г. Маленкова (секретар ЦК ВКП(б), партійний куратор адміністра­ тивних органів), якій доручалося підготувати проект постанови «про арешти, прокурорський нагляд та ведення слідства»17. Тер­ 13 Хлевнюк О.В. Хозяин. Сталин и утверждение сталинской диктатуры. – С. 342. 14 Российский  государственный  архив социально­политической  истории, ф. 17, оп. 3,  д. 998, л. 21. Опубл.:  Лубянка. Сталин и Главное управление госбезопасности НКВД. Архив Сталина: Документы высших органов пар­ тийной и государственной власти. 1937–1938 / Сост.: В. Н. Хаустов и др.; Междунар. фонд «Демократия» (Россия); Изд­во Йельского ун­та (США). – М.: Материк, 2004. – С. 516. 15 Петров Н.В., Скоркин К.В. Кто руководил НКВД, 1934–1941: Справочник / Под.  ред.  Н. Г. Охотина,  А. Б. Рогинского;  Об­во  «Мемориал»,  РГАСПИ, ГАРФ. – М.: Звенья, 1999. – С. 185. 16 У березні 1935 р. – лютому 1936 р. М. Єжов обіймав посаду завідувача від­ ділу керівних партійних органів ЦК ВКП(б) (див.: Петров Н.В., Скоркин К.В. Кто руководил НКВД. 1934–1941. – С. 185). 17 Лубянка.  Сталин  и  Главное  управление  госбезопасности  НКВД.  Архив Сталина… 1937–1938. – С. 562. Взаємовідносини органів держбезпеки, прокуратури УРСР ... 271 мін дії комісії у проекті постанови, власноруч написаному Л. Ка­ гановичем, не обумовлювався. Його визначив Й. Сталін — 10 діб18. Формально комісію очолив М. Єжов, проте всі розуміли, що голов­ ною  особою,  яка спрямовувала  її дії,  був генеральний  секретар ЦК ВКП(б). Проміжним результатом роботи Комісії політбюро ЦК ВКП(б) щодо  вироблення постанови  про припинення  «спроще­ ного слідства та суду» була постанова політбюро від 15 листопа­ да 1938 р. про затвердження директиви СНК СРСР та ЦК ВКП(б) наркомам НКВС, начальникам УНКВС, прокурорам всіх рівнів, го­ ловам Верховного Суду СРСР, Верховних судів союзних і автоном­ них республік, Військової колегії Верховного Суду  СРСР, трибу­ налів військових округів. Постановою заборонявся з 16 листопада 1938 р. розгляд справ на засіданнях «трійок» військових трибуна­ лів і Військової колегії Верховного Суду СРСР, надісланих у спро­ щеному порядку. Прокурорів зобов’язували простежити за «точ­ ними і негайним виконанням постанови» і доповісти в НКВС СРСР та Прокурору СРСР19. Через  два  дні  17  листопада  1938 р.  політбюро  затвердило спільну  постанову  РНК  СРСР  і  ЦК  ВКП(б)  «Про  арешти,  проку­ рорський нагляд та ведення слідства»20 Головні звинувачення до співробітників органів державної безпеки зводилися до «припинення агентурно-інформаційної роботи, бажання діяти спрощеним способом, шляхом практики масових арештів, не переймаючись повнотою і високою якістю розслідування», «вимагання від керівництва додаткових лімітів для проведення масових арештів»21. Як наслідок, «слідчі обмежувалися отриманням від звинувачуваного зізнання у провині, зовсім не переймалися щодо під- кріплення зізнання необхідними документальними дани- ми (свідчення свідків, акти експертизи, речові докази тощо)». 18 Хлевнюк О.В. Хозяин. Сталин и утверждение сталинской диктатуры. – С. 344. 19 Лубянка.  Сталин  и  Главное  управление  госбезопасности  НКВД.  Архив Сталина… 1937–1938. – С. 606. 20 Там же. – С. 607–611. 21 Там же. 272 Роман Подкур Сама кримінальна справа оформлювалася без урахування про­ цесуальних норм — слідчі  спочатку робили замітки зі  свідчень заарештованого, потім писали один загальний протокол; у про­ токолі  дослівно  не фіксувалися свідчення  арештованого;  типо­ вими були випадки, коли протокол писався лише після зізнання; у справу підшивалися не підписані, покреслені протоколи, неза­ вірені обвинувальні вироки тощо. Вище  партійно­державне  керівництво  країни  звинуватило також і співробітників прокуратури СРСР, які «не вживали необхідних заходів для ліквідації вказаних вад, зводячи свою участь у розслідуванні до простої реєст- рації і штампування слідчих матеріалів». Прокурорські органи, вказувалося у постанові, «не тільки не припиняли порушення революційної закон- ності, а й фактично узаконювали ці порушення»22. Готуючи вказану постанову, сталінське оточення у повній мірі скористалося численними фактами «помилок» у виконанні опе­ ративних наказів НКВС СРСР та директив прокуратури СРСР про масові  репресивні  акції.  Головною  проблемою  для чекістів  був брак часу на слідство, вимоги керівництва НКВС СРСР у реалізації затверджених лімітів на арешт та розстріл, швидкому проведенні «національних операцій». На мою думку, Й. Сталін розумів, що вказані у постанові про­ рахунки пов’язані зі спрощеним веденням слідства. Однак такий порядок  санкціонувало  політбюро  ЦК  ВКП(б) 31  липня  1937 р. при розгляді проекту оперативного наказу НКВС СРСР № 0044723, і звинувачення всіх співробітників радянських правоохоронних структур у «контрреволюції» підірвало б віру у правильність дій вищого політичного керівництва країни. Тому у постанові щодо визначення  винуватців  мав  місце  певний  нюанс.  Сталінському тлумаченню ідеї використання спрощеного слідства була прита­ манна наступна логіка:  спрощене слідство партійно-державне керівництво СРСР дозволило для радикальної боротьби з антирадянськими 22 Лубянка.  Сталин  и  Главное  управление  госбезопасности  НКВД.  Архив Сталина… 1937–1938. – С. 609. 23 Там же. – С. 273. Взаємовідносини органів держбезпеки, прокуратури УРСР ... 273 елементами та національною контрреволюцією, які переш- коджали будівництву соціалістичної держави;  співробітники органів державної безпеки та прокуратури, намагаючись швидко виконати оперативні накази НКВС СРСР та реалізувати ліміти, недотримувалися визначеного у наказах порядку арештів та слідства;  спрощене слідство не означало припинення активної аген- турно-інформаційної роботи;  вадами спрощеного слідства скористалися «вороги наро- ду», які «пробралися в органи НКВС СРСР та прокурату- ри» — вони «перекручували радянські закони, фальсифіку- вали слідчі документи, притягували до кримінальної відпові- дальності і безпідставно арештовували громадян, порушу- вали справи проти невинних людей, уживали заходів щодо порятунку від арешту співучасників по злочинній контрре- волюційній діяльності»;  «вороги народу» у НКВС СРСР та прокуратурі намагалися уникнути партійного контролю, продовжуючи свою антира- дянську підривну діяльність;  завдяки сигналам громадськості та вірних «ідеям комуніз- му» співробітників органів НКВС СРСР ЦК ВКП(б) та уряд поклали край злочинам і розпочали перевірку контррево- люційної діяльності окремих співробітників;  усі, хто непричетний до антирадянської діяльності та пост- раждав від «контрреволюціонерів-чекістів», будуть виправда- ні та звільнені. Постанова  забороняла  органам  НКВС  СРСР  та  прокуратури проведення будь­яких масових операцій, пов’язаних з арештами та виселенням. Відновлювалася дія ст. 127 Конституції СРСР щодо арешту згідно з постановою суду чи з санкції прокурора. Ліквідо­ вувалися судові трійки, створені згідно з оперативними наказа­ ми НКВС  СРСР, трійки при обласних, крайових і  республікансь­ ких управліннях міліції. Органи прокуратури та НКВС СРСР мали дотримуватися вимог Кримінально­процесуального кодексу. Те­ пер прокурори, які наглядали за слідством в органах НКВС СРСР, повинні були затверджуватися у ЦК ВКП(б) за поданням обкомів, крайкомів, ЦК національних компартій і прокурора СРСР. 26  листопада  1938 р.  постанова  РНК  СРСР  та  ВКП(б)  від  17 листопада 1938 р. «Про арешти, прокурорський нагляд та веден­ 274 Роман Подкур ня слідства» була дубльована наказом наркома внутрішніх справ СРСР Л. Берії № 00762, в якому скасовувалися оперативні накази про проведення масових репресивних акцій та встановлювався порядок  передачі  завершених  слідчих  справ  —  тепер  вони  на­ правлялися через прокурора на розгляд суду. Нарком доручив начальникам обласних УНКВС забезпечити оперативних співробітників примірниками Кримінального та Кри­ мінально­процесуального кодексів. Заступнику начальника 1­го спецвідділу Г. Петрову доручалося протягом 10 днів вирішити пи­ тання про їх додатковий тираж для термінової роздачі співробіт­ никам центрального та територіальних апаратів НКВС СРСР. Л. Берія запропонував наркомам союзних та автономних рес­ публік, начальникам територіальних апаратів УНКВС СРСР про­ вести оперативні наради щодо вивчення постанови РНК СРСР та ВКП(б)  від  17  листопада  1938 р.  «Про  арешти,  прокурорський нагляд та ведення слідства», наказів НКВС СРСР, які регламенту­ вали дії органів НКВС СРСР в умовах припинення масових репре­ сивних  акцій24.  Реалізація  постанови  ЦК ВКП(б)  та  РНК  СРСР  і наказу НКВС СРСР № 00762 від 26 листопада 1938 р. приголом­ шила чекістів. Співробітників НКВС СРСР накрила хвиля звину­ вачень у «порушенні соціалістичної законності», причетності до «змови у НКВС СРСР», «троцькізмі» тощо. Прокурор СРСР А. Вишинський 26 листопада 1938 р. теж на­ правив  доповідну  записку  Й. Сталіну  з  проханням  затвердити проект наказу Прокуратури СРСР №1/001562 про реалізацію по­ станови РНК СРСР та ЦК ВКП(б) від 17 листопада 1938 р. Окрім дотримання чинного законодавство стосовно ведення слідства, А. Вишинський категорично забороняв давати санкцію на арешт «по телефону, за довідками, меморандумами тощо», вимагав на кожен арешт наглядового впровадження. У випадку помилково­ го арешту прокурор мав негайно змінити міру запобігання. На­ казом  також  встановлювалася процедура  підготовки  справ  на розгляд Особливою нарадою при НКВС СРСР. Справа мала відпо­ відати  процесуальним  нормам  підготовки  на судовий  розгляд. Й. Сталін погодився із проектом наказу Прокуратури СРСР25. 24 Лубянка.  Сталин  и  Главное  управление  госбезопасности  НКВД.  Архив Сталина… 1937–1938. – С. 612–615. 25 Там же. – С. 618–622. Взаємовідносини органів держбезпеки, прокуратури УРСР ... 275 Місцеві партійні та прокурорські органи, маючі у  розпоряд­ женні вище згадані постанови, розпочали масову «античекістську кампанію». Співробітників місцевих апаратів органів державної безпеки масово звинувачували у порушені соціалістичної закон­ ності, безпідставних арештах та розстрілах, використанні тортур на допитах тощо. Кампанія  набрала такого  розмаху,  що  почала дезорганізовувати роботу органів державної безпеки. Керівники УНКВС повідомляли наркому НКВС СРСР про «важкі настрої спів­ робітників», «масові очікування арешту», факти самогубства26. Заступник  наркома  НКВС  УРСР  А. Кобулов  у  грудні  1938 р. писав наркому НКВС СРСР Л. Берії: «Вся робота органів НКВС по слідству береться під сумнів, культивується думка, що більшість арештованих надали свідчення під впливом фізичного методів впливу […]. Під час повторних допитів, в першу чергу намагаються до- битися, що арештований дав свідчення в результаті по- биття. Ці свідчення старанно записуються у протокол»27. Л. Берія направив  листа  А. Кобулова  Прокурору  СРСР  А. Ви­ шинському з категоричною вимогою втрутитися в ситуацію. По­ дібна доповідна записка у грудні 1938 р. із скаргою на дії проку­ ратури надійшла від начальника УНКВС Ленінградської області С. Гоглідзе. А. Вишинський у директиві прокурорським працівни­ кам  Ленінградської області  та  УРСР  вказав,  що  прокурорський нагляд повинен здійснюватися у такій формі, щоб не компроме­ тувати  слідство28 . Й. Сталін розумів,  що санкціоновані вищим партійним  СРСР спрощений порядок слідства та тортури дають підстави для ареш­ ту практично  кожного  співробітника  місцевих  апаратів  НКВС СРСР.  Тому  він  направив  10  січня  1939 р.  секретарям  обкомів, крайкомів, національних компартій, наркомам НКВС, начальни­ кам УНКВС шифровану телеграму, де пояснив, що використання тортур було санкціоновано ЦК ВКП(б)29. 27 січня 1939 р. секрета­ 26 Хаустов В. Самуэльсон Л. Сталин, НКВД и репрессии 1936–1938 гг. – М., 2008. – С. 255–256. 27 Хлевнюк О.В. Хозяин. Сталин и утверждение сталинской диктатуры. – С. 363. 28 Там же. 29 Лубянка. Сталин и НКВД–НКГБ–ГУРК «Смерш». 1939–1946. – М., 2006. – С. 14–15. 276 Роман Подкур рям обкомів була розіслана директива про ознайомлення з шиф­ ротелеграмою від  10  січня  обласних прокурорських  співробіт­ ників, а 27 лютого — директива про ознайомлення голів облас­ них, крайових та республіканських судових органів30. Однак, телеграма Й. Сталіна не припинила наступ партійних та  прокурорських  органів  на  співробітників  місцевих  апаратів органів  держбезпеки.  Тому  20  лютого  1939 р.  був  виданий спільний наказ  наркома НКВС  СРСР Л. Берії  та Прокурора  СРСР А. Вишинського №00156 «Про заходи із забезпечення виконання Постанови РНК СРСР і ЦК ВКП(б) від 17 листопада 1938 р». Він був підготовлений за результатами спільної наради від 19 лютого 1939 р. НКВС СРСР та прокуратури СРСР за участі співробітників центрального та місцевих апаратів НКВС та прокуратури. У пос­ танові  відзначалася  незадовільний  прокурорський  нагляд  за слідством, неприпустиму затримку у перевірці справ НКВС, затя­ гування  з  передачею  справ  за  підсудністю.  Від  співробітників прокуратури  вимагали  не  перевищувати  десятиденний  строк розгляду  справ,  які передавалися  з  місцевих  апаратів НКВС,  не повертати справи в органи держбезпеки для дослідування через незначні, формальні причини, «особливо, коли недоліки слідства можуть бути ліквідо- вані безпосередньо самими прокурорами без повернен- ня справи на дослідування»31. Але скарги на прокурорський нагляд продовжували надходи­ ти. Тому Л. Берія 2 березня 1939 р. знову звернувся до Прокурора СРСР А. Вишинського та наркома юстиції СРСР М. Ричкова з лис­ тами, однаковими за змістом. Він назвав «шкідливими» дії співро­ бітників  прокуратури,  які  відвідували камери,  фотографували підозрілі місця на тілі арештантів, встановлювали факти тортур та побиття, заохочували ув’язнених писати скарги на вчинки слід­ чих. В тюрмах арештанти розпочали акції протесту та голодуван­ ня  32.  Л. Берія просив  припинити  прокуратуру  і  органи  юстиції переслідувати співробітників місцевих апаратів НКВС СРСР. 30 Лубянка. Сталин и НКВД–НКГБ–ГУРК «Смерш». 1939–1946. – С. 20, 24. 31 Великий терор в Україні. «Куркульська операція» 1937–1938 рр. – Кн. 2. – С. 406–408. 32 Хлевнюк О.В. Хозяин. Сталин и утверждение сталинской диктатуры. – С. 363. Взаємовідносини органів держбезпеки, прокуратури УРСР ... 277 Численні конфлікти між співробітниками регіональних апара­ тів органів прокуратури та державної безпеки були зафіксовані в УРСР. На спільній нараді НКВС та прокуратури УРСР 2 березня 1939 р. за участю начальників УНКВС та обласних прокурорів зас­ тупник  наркома  НКВС  УРСР  М.  Горлінський  прямо  заявив,  що після отримання постанови РНК СРСР та ЦК ВКП(б) від 17 листо­ пада  1938 р.  апарати  УНКВС  Ворошиловградської,  Дніпропет­ ровської,  Сталінської  областей  повністю  припинили  допити арештантів. Водночас тільки за УНКВС Дніпропетровської області числилося понад 6 тис. заарештованих громадян. Слідчі замість розслідування  та  доведення  їх  контрреволюційної  діяльності розпочали масове опитування свідків, які або відмовлялися від попередніх свідчень, або розповідали про «громадсько­політич­ ну  діяльність»  підозрюваного.  М.  Горлінський  навів  приклад: один зі слідчих опитав понад 60 осіб, оформив 6 протоколів, де заарештовані отримали лише  позитивні відгуки.  Слідчий  пояс­ нював, що інших матеріалів не виявив. Начальники оперативних відділів УНКВС доповідали, що пе­ реважна більшість арештантів відмовилася від попередніх свід­ чень. Після аналізу ситуації по територіальних апаратах М. Гор­ лінський зробив висновок,  що співробітники  «після  виявлення ворогів народу  у НКВС  почали боятися арештованих»33.  Водно­ час окремі співробітники органів державної безпеки проявляли «нерішучість» у звільненні завідомо невинних громадян. М. Гор­ лінський відзначав, що «декотрі апарати продовжують тримати людей, на яких є лише прізвище, назване ворогом народу»34. Чи не головним завданням територіальних органів державної безпеки стало розслідування справ громадян, заарештованих до 17 листопада 1938 р., коли ще діяли накази НКВС СРСР про ма­ сові репресивні акції. При розслідуванні цих справ Л. Берія вима­ гав точного дотримання радянського законодавства та відомчих інструкцій НКВС і прокуратури СРСР. Створені відповідно до на­ казу НКВС СРСР № 00762 від 26 листопада 1938 р. спеціальні слід­ чі  групи  з  кваліфікованих  співробітників  оперативних  відділів мали у короткі терміни розглянути матеріали. НКВС УРСР ство­ 33 ГДА СБ України, ф. 16, оп. 32, спр. 28, арк. 46. 34 Там само, арк. 48. 278 Роман Подкур рив такі  слідчі  групи  у  центральному  апараті, обласних  УНКВС та  найбільших  міськвідділах  НКВС  —  в  Ізюмі,  Макіївці,  Білій Церкві, Умані, Старобільську, Первомайську, Кривому Розі. Станом на 17 листопада 1938 р. у провадженні НКВС УРСР пе­ ребували  справи  на  15 143  особи35.  Однак  наказ  НКВС  СРСР № 00762  від  26  листопада  1938 р.  передбачав  повернення  до УНКВС  справ,  які  вже  розглянули  трійки  НКВС/УНКВС,  мілі­ цейські  трійки чи  Особлива  нарада  при НКВС  СРСР,  але  вирок стосовно засуджених ще не був виконаний. За період із 17 листо­ пада 1938 р. по 10 лютого 1939 р. додатково до УНКВС УРСР на­ дійшло справ на 10 808 осіб36. Отже, усього додатковому розгля­ ду підлягала доля 25 951 особи. Через три місяці, станом на 20 лютого 1939 р., у провадженні органів  НКВС УРСР перебувало справ на 24 602 обвинувачених. Завершено справ на 11 471 особу, із них звільнено 4006 осіб37. За січень 1939 р. було розглянуто справи на 5538 осіб, із них звільне­ но  1772;  за  20  днів  лютого  розглянуто  справи  на  3276  осіб, звільнено — 1032 особи38. Тільки  в  УНКВС  по  Дніпропетровській  області  з  1  грудня 1938 р.  по 20  лютого  1939 р.  було переглянуто  1003  справи  на 1274  особи.  Із  них  звільнено  556  осіб,  на  Особливу нараду  при НКВС СРСР направлено 11 осіб, до військового трибуналу — 297, обласного суду — 410 осіб39. Але у доповідній записці від 1 березня 1939 р. заступник на­ чальника 1­го спецвідділу НКВС УРСР молодший лейтенант дер­ жавної безпеки Смирнов доповідав керівництву НКВС УРСР, що типовим  явищем  був  повільний  розгляд  справ  працівниками прокуратури.  Тому  за  січень  та  першу  декаду  лютого  1939 р. Дніпропетровський обласний суд розглянув усього 53 справи на 56 осіб, із них виправдав 16 осіб, засудив 41 особу, направив до дослідування справ на 15 осіб. Головними причинами відправки на дорозслідування стали неякісний допит свідків (не висвітлено обставин злочину, опису­ 35 ГДА СБ України, ф. 16, оп. 32, спр. 49, арк. 93. 36 Там само, ф. 16, оп. 32, спр. 49арк. 95. 37 Там само, ф. 16, оп. 32 спр. 36, арк. 220. 38 Там само, ф. 16, оп. 32 спр. 49, арк. 119. Взаємовідносини органів держбезпеки, прокуратури УРСР ... 279 вані події не мали датування, не вказано місце події); недопитані свідки, на яких посилалися у свідченнях; у справі відсутні матері­ али про перші місяці утримання під вартою. Керівництво УНКВС по Дніпропетровській області визнало, що у більшості випадків повернення справ було вмотивованим40. Подібна  ситуація,  як  зазначав  заступник  начальника  1­го спецвідділу НКВС УРСР Смирнов, була характерна для всіх УНКВС УРСР.  За  інформацією  УНКВС  по  Полтавській  області,  обласна прокуратура зі справ на 524 обвинувачених передала за січень — першу декаду  лютого 1939 р.  лише справи на 233 особи.  Із  них судові органи розглянули лише справи на 58 осіб. По центрально­ му апарату НКВС УРСР 368 справ було направлено у прокуратуру, із них повернулося для дорозслідування 46 справ на 61 особу. У судові органи прокуратурою було спрямовано справи на 112 осіб41. Причиною неякісного оформлення справ стала низька квалі­ фікація слідчих, більшість з яких не мали досвіду слідчої роботи, або працювали лише в умовах спрощеного слідства. Такий досвід, наголошував  у лютому  1939 р.  у  доповідній  записці  начальник УНКВС по Кам’янець­Подільській області О. Михайлов, рівнознач­ ний відсутності будь­яких знань, «оскільки слідчих треба не тільки перенавчати, а й боро- тися за викорінення старих, непотрібних методів спро- щенства». Іншою причиною стала складність окремих справ, розсліду­ вання яких вимагало певних  навичок оперативно­слідчої  робо­ ти, замовлення експертиз, пошуку архівних документів42. Міжвідомчі суперечності між прокуратурою та органами дер­ жавної безпеки  кардинально  вирішувалися у  найкоротші  стро­ ки. На згадуваній уже спільній оперативній нараді НКВС та про­ куратури УРСР від 2 березня 1939 р. керівники центральних апа­ ратів відомств,  начальники  УНКВС  та  обласні  прокурори  якраз намагалися  ліквідувати  виниклі  проблеми  перегляду  «старих справ». Основним «каменем спотикання» було повернення справ 39 ГДА СБ України, ф. 16, оп. 32, спр. 36, арк. 221. 40 Там само, арк. 222. 41 Там само. 42 Там само, спр. 48, арк. 138. 280 Роман Подкур на дорозслідування. Прокурор УРСР Л. Яченін розповів про нас­ танови, які він отримав на спільній нараді НКВС СРСР та проку­ ратури СРСР у Москві. За словами Л. Яченіна, прокурор СРСР А. Ви­ шинський стосовно розгляду справ вказав, що «потрібно по-партійному, сміливо, як більшовикам оцінити всю суму зібраних доказів по справі, по-партійному вклинитися у справу, зібрати все, що потрібно, щоби довести обвинувачення і коли все зроблено, ставити питання прямо, якщо винний — судити, якщо — ні, вирішувати справу по суті»43. Настанови наркома НКВС СРСР Л. Берії у переказі Л. Яченіна були наступними: «Є такі справи, де є 10 свідчень, а їм гріш ціна. Водночас є 10 побічних свідчень, які мають велике значення. […] Там, де у нас складається враження, що особа винна — ми повинні оформляти її на Особливу нараду»44. Цитовані настанови А. Вишинського,  Л. Берії  та Л. Яченіна  є типовими  для  керівників  сталінського  штибу.  Вони  оперують політичними  категоріями  (партійний розгляд,  більшовицький погляд  тощо),  правові  чинники  перегляду  залишилися поза  їх увагою.  Режим  не збирався  ґрунтовно переглядати  результати «великого терору» та займатися реабілітацією його жертв. Навіть сам цей термін не застосовувався стосовно звільнених громадян. У  документах  відзначався  лише  факт  припинення  справи  «за відсутністю  складу  злочину»  чи  «відсутністю  компрометуючої інформації». Про небажання переглядати справи на репресованих грома­ дян свідчить і статистика розгляду скарг прокурорськими орга­ нами УРСР.  Загалом  до  органів прокуратура  УРСР за  період з  1 січня 1939 р. по 1 березня 1940 р. надійшло 170 855 скарг (до рес­ публіканських органів — 46 695, до обласних прокуратур 16 об­ ластей —  124 160, з  них 31 632 скарги (25,5%) залишилися без наслідків, 34 220 (27,6%) передали іншим органам через те, що вони  не  стосувалися постанови  РНК  СРСР  та  ЦК  ВКП(б)  від  17 листопада 1938 р.). 43 ГДА СБ України, ф. 16, оп. 32 спр. 28, арк. 60. 44 Там само. Взаємовідносини органів держбезпеки, прокуратури УРСР ... 281 Для перегляду 46 695 скарг прокуратура УРСР затребувала 1 940 слідчих справ (4,2%), обласні прокуратури з 124 160 скарг — 2 8296 справ (22, 8%). До 16 квітня 1940 р. в обласні прокуратури з 28296 надійшло лише 12 672 справи (44,8%), з яких 10 030 справ були пе­ ревірені. При цьому тільки у 2 390 справах був заявлений протест прокуратури45. Таким чином, кульмінація втручання прокурорсь­ ких співробітників у роботу органів НКВС СРСР вже пройшла. Для прискорення перегляду справ заступник наркома внут­ рішніх справ  УРСР А. Кобулов,  підтримуючи  політичні  вказівки керівників прокуратури та НКВС СРСР, запропонував ліквідувати міжрайонні слідчі групи. Справи арештованих планувалося роз­ глядати силами територіальних апаратів, де проводилося слідст­ во. А. Кобулов поінформував присутніх членів наради, що за нака­ зом Л. Берії три чверті слідчих буде переорієнтовано на перегляд «старих  справ».  На думку  наркома внутрішніх справ СРСР,  саме ці справи заважали продовжувати слідчу роботу щодо виявлення контрреволюціонерів46.  Терміном  завершення  перегляду  А. Ко­ булов визначив 1 квітня 1939 р. Про  політичну  спрямованість  процесу  розгляду  «старих справ» свідчить жорсткий контроль із боку центрального апара­ ту НКВС УРСР за справами на звільнених громадян. Його співро­ бітники  постійно  здійснювали  перевірки  територіальних  апа­ ратів НКВС УРСР на предмет, представники яких соціальних груп були звільнені, які злочини їм інкримінувалися, які були докази їх злочинної діяльності, підстави звільнення? Так, після перевірки начальником  2­го  відділу  УДБ  НКВС  УРСР  Павличевим  справ звільнених громадян заступник наркома внутрішніх справ УРСР А. Кобулов  у  квітні  1939 р.  «розносив»  начальника  УНКВС  по Чернігівській  області  П. Дмитрієва  за  звільнення  з­під  арешту понад 70 осіб «колишніх політичних бандитів, повстанців, білих офіцерів,  куркулів,  жандармів,  поліцейських,  кадрових  есерів». А. Кобулов розпорядився розпочати додаткове слідство. Для його прискорення він наказав розподілити по 1–2 справи серед квалі­ фікованих слідчих Чернігівського УНКВС. Для збирання доказів 45 Великий терор в Україні. «Куркульська операція» 1937–1938 рр. – Кн. 2. – С. 394, 412–413. 46 ГДА СБ України, ф. 16, оп. 32, спр. 28, арк. 65. 282 Роман Подкур про «контрреволюційну роботу» вже звільнених громадян слідчі повинні були додатково допитати свідків, активізувати агентур­ ну  мережу.  А. Кобулов  вимагав  у  найкоротші  терміни  знайти підстави для повторного арешту та засудження47. Така практика яскраво свідчить, що припинення масових реп­ ресивних  акцій не  означало  скасування  арештів  за  соціальною чи національною ознакою. Сталінський режим у латентній формі продовжував здійснювати політику «соціальної інженерії». Таким  чином,  завершення  «великого  терору»  готувалося Й. Сталіним заздалегідь. Попри різке припинення репресій уда­ лося уникнути загальної інерції у проведенні арештів, виконанні вироків тощо. Це свідчить про жорсткий контроль і «слухняність» інструменту сталінського терору — НКВС СРСР. Ініційований вищим  партійно­державним  керівництвом  пе­ регляд справ стосувався лише обмеженого кола заарештованих громадян —  тих, хто на момент  оприлюднення постанови РНК СРСР та ЦК ВКП(б) від 17 листопада 1938 р. перебував під слідст­ вом і засуджених осіб, вирок стосовно яких ще не був виконаний Сталінський режим не збирався переглядати всі справи постраж­ далих від «великого терору». Метою перегляду справ було послаб­ лення соціального невдоволення від сваволі НКВС СРСР та отри­ мання  формальних  підстав  для  «чистки»  серед  самих  чекістів. Нарком  внутрішніх  справ  СРСР  Л. Берія  продовжував  латентні арешти потенційних «ворогів народу». Численні конфлікти між органами прокуратури та державної безпеки стали наслідком державного терору. Співробітники про­ куратури НКВС СРСР були нажахані можливою відповідальністю за  цілеспрямовані  злочини,  санкціоновані  вищим  політичним керівництвом СРСР. Тому після припинення «великого терору» в умовах чинного радянського законодавства вони боялися зроби­ ти «прокурорську помилку». В статье исследуется взаимоотношения органов государ- ственной безопасности УССР и прокуратуры в кон- тексте прекращения «большого террора» (ноябрь 1938–1939 гг.). Ключевые слова: прокуратура, «большой террор», чистка, «ежовцы», НКВД, «Реабилитированные историей». 47 ГДА СБ України, ф. 16, оп. 32, спр. 49, арк. 180–182. Ліквідація УГКЦ на Закарпатті ... 283 The article is dedicated to the relationships of state security institutions of Soviet Ukraine and public procurator's office in the context of the end of «Great Terror» (November 1938–1939). Key words: public procurator's office, «Great Terror», purge, «ezhovtsy», NKVD, «Rehabilitate by history». Володимир Дмитрук* Ліквідація Української греко-католицької церкви на Закарпатті (друга половина 1940-х рр.) У статті досліджується ставлення вищого партійно-держав- ного керівництва СРСР до Української греко-като- лицької церкви, конкретні кроки щодо ліквідації па- рафій УГКЦ, арешти священиків та віруючих. Ключові слова: УГКЦ, репресії, релігійні громади, православ’я, Теодор Ромжа. Ліквідація  Української  греко­католицької  церкви,  репресії проти її священнослужителів і віруючих, партійно­державна полі­ тика щодо релігії повоєнного періоду з різних позицій висвітлю­ валися в багатьох наукових дослідженнях1, збірниках документів і матеріалів2, розглядалися на різноманітних тематичних конфе­ * Дмитрук В.І. — кандидат історичних наук, старший науковий співробіт­ ник Інституту історії України НАН України. 1 Українська греко­католицька церква. – Львів: Логос, 1992. – 144 с.; Добош О. Унія на Україні. Вік ХХ. – Кам’янець­Подільський: Дзвін, 1996. – 144 с.; Ба- жан О.,  Данилюк Ю.  Випробування  вірою:  Боротьба  за  реалізацію  прав  і свобод віруючих в Україні в другій половині 1950­х – 1980­ті рр. – К., 2000. – 332 с.; Пащенко В. Греко­католики в Україні. – Полтава, 2002.; Войналович В. Партійно­державна політика щодо релігії та релігійних інституцій в Украї­ ні 1940–1960­х років: Політологічний дискурс. – К.: Світогляд, 2005. – 741 с. 2 Мартирологія українських церков: В 4­х т. – Торонто; Балтимор: Укр. вид­во «Смолоскип» ім. В. Симоненка, 1985. – Т. 2: Українська католицька церква; Сергійчук В. Нескорена церква. Подвижництво греко­католиків України в боротьбі  за  віру  і  державу.  –  К.:  Дніпро,  2001. –  494 с.;  Ліквідація  УГКЦ (1939–1946). Документи радянських органів державної безпеки / Упоряд.: С. Кокін, Н. Сердюк, С. Сердюк; заг. ред. В. Сергійчука. – К.: ПП Сергійчук М.І., 2006. – Т. І. – 920 с.; Ліквідація УГКЦ (1939–1946). Документи радянських

Ähnliche Einträge