Деякі аспекти політичних переслідувань представників кооперативного руху у другій половині 1930-х рр.

Деякі аспекти політичних переслідувань представників кооперативного руху у другій половині 1930-х рр.

У статті досліджуються причини масових політичних переслідувань представників кооперативного руху. Публікуються невідомі факти із історії репресій співробітників Вінницької обласної споживспілки у другій половині 1930-х рр....

Повний опис

Збережено в:
Бібліографічні деталі
Дата:2010
Автор: Рекрут, В.
Формат: Стаття
Мова:Ukrainian
Опубліковано: Інститут історії України НАН України 2010
Теми:
Студії з історії України
Онлайн доступ:http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/12427
Теги: Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:Деякі аспекти політичних переслідувань представників кооперативного руху у другій половині 1930-х рр. / В. Рекрут // Історія України: маловідомі імена, події, факти. — 2010. — Вип. 36. — С. 239-254. — Бібліогр.: 50 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
id irk-123456789-12427
record_format dspace
spelling irk-123456789-124272013-02-13T02:23:57Z Деякі аспекти політичних переслідувань представників кооперативного руху у другій половині 1930-х рр. Рекрут, В. Студії з історії України У статті досліджуються причини масових політичних переслідувань представників кооперативного руху. Публікуються невідомі факти із історії репресій співробітників Вінницької обласної споживспілки у другій половині 1930-х рр. В статье исследуются причини массовых политических преследований представителей кооперативного движения. Публикуются неизвестные факты из истории репрессий сотрудников Винницкой областной потребкооперации во второй половине 1930-х гг. In the article are discussed main pre-conditions of mass political terror implementation in Ukrainian Consumers’ Co-operation system. It is also highlighted unknown facts of repressions against board of Vinnitsa Oblspozhyvspilka during second half of 30’s years XX century. 2010 Article Деякі аспекти політичних переслідувань представників кооперативного руху у другій половині 1930-х рр. / В. Рекрут // Історія України: маловідомі імена, події, факти. — 2010. — Вип. 36. — С. 239-254. — Бібліогр.: 50 назв. — укр. XXXX-0012 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/12427 uk Інститут історії України НАН України
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection DSpace DC
language Ukrainian
topic Студії з історії України
Студії з історії України
spellingShingle Студії з історії України
Студії з історії України
Рекрут, В.
Деякі аспекти політичних переслідувань представників кооперативного руху у другій половині 1930-х рр.
description У статті досліджуються причини масових політичних переслідувань представників кооперативного руху. Публікуються невідомі факти із історії репресій співробітників Вінницької обласної споживспілки у другій половині 1930-х рр.
format Article
author Рекрут, В.
author_facet Рекрут, В.
author_sort Рекрут, В.
title Деякі аспекти політичних переслідувань представників кооперативного руху у другій половині 1930-х рр.
title_short Деякі аспекти політичних переслідувань представників кооперативного руху у другій половині 1930-х рр.
title_full Деякі аспекти політичних переслідувань представників кооперативного руху у другій половині 1930-х рр.
title_fullStr Деякі аспекти політичних переслідувань представників кооперативного руху у другій половині 1930-х рр.
title_full_unstemmed Деякі аспекти політичних переслідувань представників кооперативного руху у другій половині 1930-х рр.
title_sort деякі аспекти політичних переслідувань представників кооперативного руху у другій половині 1930-х рр.
publisher Інститут історії України НАН України
publishDate 2010
topic_facet Студії з історії України
url http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/12427
citation_txt Деякі аспекти політичних переслідувань представників кооперативного руху у другій половині 1930-х рр. / В. Рекрут // Історія України: маловідомі імена, події, факти. — 2010. — Вип. 36. — С. 239-254. — Бібліогр.: 50 назв. — укр.
work_keys_str_mv AT rekrutv deâkíaspektipolítičnihpereslíduvanʹpredstavnikívkooperativnogoruhuudrugíjpoloviní1930hrr
first_indexed 2025-07-02T14:32:59Z
last_indexed 2025-07-02T14:32:59Z
_version_ 1836546029656211456
fulltext 239 Валерій Рекрут* Деякі аспекти політичних переслідувань представників кооперативного руху у другій половині 1930-х рр. У статті досліджуються причини масових політичних перес- лідувань представників кооперативного руху. Публі- куються невідомі факти із історії репресій співробіт- ників Вінницької обласної споживспілки у другій по- ловині 1930-х рр. Ключові слова: ДПУ, НКВС, політичні репресії, терор, органи державної безпеки. На початку 1930­х рр. ХХ ст., внаслідок цілеспрямованої полі­ тики більшовиків щодо визначення ролі і місця кооперативного руху споживча кооперація СРСР опинився у повному підпорядку­ ванні партійних та державних органів. Діяльність потужної еко­ номічної  організації  цілком  залежала  від  політичної  волі  ЦК ВКП(б). Споживча кооперація втратила адміністративну та еконо­ мічну  самостійність.  Важелі  демократичного самоврядування  і членського контролю набули формального значення, всі фінансо­ ві ресурси кооперативних установ опинилися під контролем дер­ жави і направлялися на модернізацію економіки СРСР. Політична лояльність  стала провідним  і обов’язковим  критерієм оцінки  її кадрового потенціалу. Як наслідок, на зламі 1920–1930­х рр. коо­ перативна спільнота була значно «очищена»  і стала майже пов­ ністю пролетаризованою. А. Мікоян на ХVII з’їзді ВКП(б) заявив: «Дві третини всіх торговельних працівників в містах […] вступили на торговельну ниву після ХVI партійного з’їзду, в селах […] складають навіть 80%»1. Таким чином, система споживчої кооперації України на почат­ ку 1930­х рр. перетворилася в органічну структуру соціалістичної економіки, отримала монопольне становище на селі і стала слух­ няним виконавцем  рішень партійних  органів.  Тому  розглядати * Рекрут В.П. — кандидат історичних наук. 1 Речь товарища Микояна на XVII съезде ВКП(б) (Заседание 29 января 1934 г., вечернее) /http: // www. hrono. ru / vkpb – 17\7 – 5. html 240 Валерій Рекрут проблеми взаємовідносин між владою і споживчою кооперацією потрібно в контексті рішень більшовицької партії та всебічного контролю виконавчою владою на місцях. У вітчизняній історичній науці висвітленню політичних реп­ ресій у 1930­х рр. в Україні надавалося величезного значення. За даними Є. К. Бабич і В. В. Потоки, у роки незалежності опубліко­ вано понад 4000 збірок офіційних документів, монографій, спо­ гадів, матеріалів конференцій, статей тощо2. Варто назвати нау­ кові праці І. Біласа, С. Білоконя, Ю. Шаповала, Р. Пирога, О. Бажа­ на, В.  Васильєва, Р. Подкура, колективну  монографію «Політич­ ний терор і тероризм в Україні», регіональні дослідження з нау­ ково­документальної  серії  «Реабілітовані  історією»  тощо.  Всі вони, в значній мірі, викрили злочинну діяльність сталінського тоталітарного  режиму  та  відкрили  маловідомі  сторінки  історії радянської держави. Однак, нині взагалі відсутнє цілісне дослідження, яке торка­ лося б процесів застосування політичних репресій щодо спожив­ чої кооперації у період 20–40­х рр. ХХ ст. Крім декількох окремих наукових публікацій М. Алімана, С. Гелея,  В. Блізняка і  А. Клєви, О. Нестулі,  Т. Оніпко, В. Чумаченка,  висвітлення долі  керівників центральної, обласних,  районних спілок  та звичайних коопера­ торів залишилося поза історичним вивченням3. У наукових розвідках, що стосуються Вінниччини, дослідни­ ки В. Васильєв, В. Воловик, А. Давидюк, К. Завальнюк, С. Калитко, П. Кравченко,  О. Лошицький,  І. Мазило, А. Малигін,  П. Павлович, І. Паламар, Р. Подкур та ін. зібрали величезний масив фактично­ го матеріалу, розкрили механізм застосування репресій, назвали прізвища виконавців та визначили кількісні показники репресо­ ваних громадян краю. Але серед названих вище авторів ніхто не торкався  політичних  репресій  у  системі  споживчої  кооперації області. Тому на сучасному етапі розвитку історичної науки такі дослідження не втрачали актуальності. 2 Репресії в Україні (1917–1990 рр.): Науково­допоміжний бібліографічний покажчик/ Авт.­упор.: Є. К. Бабич, В. В. Потока; Авт. вступ. ст. С. Білоконь. – К.: Смолоскип, 2007.– 519 с. 3 Вісті  Центральної  спілки  споживчих  товариств  (Київ).  Діловий  випуск, 2006. – № 42. Деякі аспекти політичних переслідувань ... 241 У середині  1930­х рр.  провали  у  здійсненні  індустріалізації, невиконання темпів суцільної  колективізації, голод,  зростаюче незадоволення  широких  верств населення  змусили  вище  полі­ тичне  керівництво  країни  пояснювати  громадськості  причини поразок. «По­більшовицькому» визнаючи помилки, начебто мо­ тивовані посиленням боротьби світового капіталізму проти СРСР, Й. Сталін і його прибічники висунули декілька міфів, базованих на «загостренні класової боротьби всередині країни» та наявності «антирадянських політичних організацій», активної «контррево­ люційної діяльності шпигунів, шкідників» тощо. Радянська про­ паганда затаврувала їх як «ворогів народу». Каральні органи от­ римали  завдання  розгорнути політичні  репресії.  Низка  гучних публічних  судових  процесів  породила  невпинно  наростаючий психоз  боротьби з  «ворогами  народу»: «колишніх  білих», «пет­ люрівців», «японо­німецько­польських шпигунів», «диверсантів» і «шкідників». «Ворожа рука» бачилася у будь­якій сфері життя країни. Іноді кооперативні магазини відмовлялися  торгувати  «чужою за  по­ ходженням»  ковбасою  на  кшталт  «брауншвейська,  краківська, гамбургська»4.  Шпальти  періодичних  видань  рясніли  войовни­ чими закликами: «випікати», «викорінювати», «роздирати»,  не­ щадно знищувати «гадів», «іуд». Лунали закликали до посилення революційної пильності і своєчасного виявлення «ворогів». Автор  передовиці  «Советской  торговли»  —  член  правління Центроспілки М. Епштейн — закликав «на ділі щодня по­справж­ ньому вивчати людей. Ворога потрібно розпізнати, як не спритно він маскувався б» та створити такі умови в системі торгівлі, щоб «в кожному магазині, складі, сільських і міських торговельних установах […] класовий ворог був викритий своєчасно»5. Радянська  пропаганда,  звертаючись  до  партійного  і  грома­ дянського сумління, зуміла створити з громадянина потенційно­ го інформатора, запровадивши інституції робсількорів й різного роду дописувачів. На законодавчому рівні була закріплена кримі­ 4 Речь тов. Микояна на XVII съезде ВКП(б) /http: // www. hrono. ru / vkpb – 17\7 – 5. html. 5 Советская торговля (Москва), 1936. – № 7–8. – С. 5. 242 Валерій Рекрут нальна  відповідальність  за  недонесення.  Власне,  країна  чітко виконувала установку, оприлюднену у доповіді А. Мікояна до 20­ї річниці ВНК–ДПУ–НКВС: «Кожний громадянин — співробітник НКВС»6. Вбивство 1 грудня 1934 р. С. Кірова поклало початок жахли­ вих за змістом і формою репресій проти власного народу. Поста­ нова ЦВК СРСР «Про порядок ведення справ про підготовку або здійснення терористичних актів» та низка наступних рішень ЦК ВКП(б)  надала  широких повноважень  позасудовим  органам  — «Особливій нараді», «трійкам», «двійкам». Нагадаємо, що саме у 1935–1936 рр. набула найвищої гостро­ ти і напруги боротьба більшовицької партії проти прихильників Л. Д. Троцького. Зрозуміло, що за таких обставин всі громадяни, які колись мали контакти  з Левом Давидовичем або прилюдно висловлювалися на підтримку його політичної лінії, стали потен­ ційними «ворогами народу» і були приречені на знищення. Неблагонадійними особами стали громадяни, котрі не прой­ шли процедури партійних та кадрових чисток, запроваджених у 1934–1936 рр. Так, «генеральна чистка» ВКП(б) позбавила член­ ства в партії понад 600 тис. осіб, серед яких значну кількість скла­ дали кооператори, у більшості з керівного складу7. Без сумніву, більшовицьке  керівництво  вкрай  стурбували результати пере­ пису  класового  і  партійного  стану  працівників  торговельних організацій країни, котрий був проведений у 1935 р. Аналіз по­ казав, що до 1936 р. змінився якісний склад співробітників, втра­ чалася  перевага  робітничо­селянського  прошарку  серед  торго­ вельних  кадрів.  Так,  в  системі  торгівлі  УСРР працювали  21,2% осіб,  які  походили  з  робітників  (у  1932 р.  таких  налічувалось 21,9%), службовців — 24,8%, селян — 25,9%, учнів і студентів — 7,2%, демобілізованих з лав Червоної армії — 3,2%, ремісників — 5,7% (в 1932р. — 2,6%), колишніх торговців — 0,6% (в 1932 р. — 0,4%) та інших — 11,4%8. В категорію «інші» зараховувалися при- 6 Шаповал Ю. «Великому террору» НКВД — 70 лет // Украина криминаль­ ная. – 2007. – 28 августа. 7 Речь  товарища  Микояна  на  XVII  съезде  ВКП(б)  (Заседание  29  января 1934 г., вечернее) /http: // www. hrono. ru / vkpb – 17\7 – 5. html 8 Советская торговля (Москва). – 1936. – № 7–8. – С. 63. Деякі аспекти політичних переслідувань ... 243 ватні підприємці, служителі культу, громадяни непролетарського походження, службовці царських установ, учасники Української революції 1917–1920 рр. тощо. Найбільшу загрозу для влади складало суттєве зниження пар­ тійного впливу в керівному апараті (5,9% проти 11,9% у 1932 р.) та різке зниження кількості членів ВКП(б) у сільській мережі спо­ живчої кооперації (до 4,9% у 1935 р. проти 13,7% у 1932 р.)9. На початку 1930­х рр. керівники кооперативних установ  пос­ тійно обвинувачувалися у провалі товарного постачання, продо­ вольчого забезпечення та громадського харчування робітничого класу й трудової  інтелігенції,  каралися  за допущення розтрат  і збитків тощо. Відтак, порушення стали кваліфікуватися як «шкід­ ництво», і система споживчої кооперації України та її кадровий по­ тенціал потрапили під прискіпливий контроль партійно­радянсь­ кого апарату. Установка Й. Сталіна: «Перевиховувати кадри (тор­ говельні) по­більшовицькому, зробити з них справжніх радянських більшовицьких торговельників», — вимагала негайного набуття реального змісту в системі споживчої кооперації України10. Ще 9 лютого 1936 р. НКВС СРСР направило у периферійні орга­ ни держбезпеки шифротелеграму, якою передбачалося розпочати операцію «по ліквідації агентурних справ по троцькістах і зінов’їв­ цях, не обмежуючись вилученням активу»11. Сповіщалося про вияв­ лення єдиного організаційного «троцькістського» центру в Москві та існування розгалуженої мережі цієї організації у регіонах СРСР. Поштовхом  для  проведення  кампанії  масових  арештів  став гучний московський процес над 16 членами «Об’єднаного троць­ кістсько­зінов’ївського терористичного  центру»,  який  відбувся у  серпні  1936 р.  Учасникам  процесу  інкримінувалося  вбивство С. М. Кірова,  «контрреволюційна  діяльність», «розпуск  СРСР», «повернення капіталізму», «змова з метою вбивства Й. Сталіна»12. Список для засудження колишніх соратників по партії Сталін осо­ 9 Советская торговля (Москва). – 1936. – № 7–8. – С. 63. 10 Книга для учителя. История политических репрессий и сопротивления несвободе в СССР. – С. 126 / httр: www. sakharov­center. ru. 11 Дело «Антисоветского объединенного троцкистско­зиновьевского цент­ ра» /httр: www. krugosvet. ru/articles. 12 Правда (Москва). – 1936. – 15, 25 августа. 244 Валерій Рекрут бисто  затверджував.  Перший  список  на  585  осіб  був  поданий М. Єжовим  й  А. Вишинським  у  політбюро  ЦК  ВКП(б)  4  жовтня 1936 р.13  Серед засуджених  за списком  «585»  були  декілька  ук­ раїнських  кооператорів,  котрих  арештували  за  причетність  до «контрреволюційної троцькістської терористичної організації». У числі перших колишніх керівників «Укоопспілки», репресова­ них більшовицьким режимом, став Михайло Васильович Михай­ лик (голова президії «Укоопспілки» у  1931–1933 рр.)14.  Тоді  він займав  посаду  голови  президії  Сталінської  облспоживспілки. Арештований  на  початку  вересня  1936 р.,  колишній  керманич УКС, прокурор України та нарком юстиції М. Михайлик відкинув усі  звинувачення.  Але  після  інтенсивної  «обробки»  1  жовтня арештований  подав  письмову  заяву  наркому внутрішніх  справ УСРР В. Балицькому, у якій виклав «про свою вину і що … призве­ ло до цього»15. На допиті, який провів начальник 1­го відділу СПО УДБ НКВС УСРР С. Брук, М. Михайлик визнав повністю винним у «належності до контрреволюційної троцькістсько­терористичної організації»16. Згодом він назвав осіб, які начебто залучили його до  «організації»  та  тих,  кого  він  особисто  «завербував».  Вирок Військової колегії Верховного суду Союзу РСР був однозначний — розстріл. Вирок був виконаний 10 березня 1937 р. в Москві17. Загалом «великий терор» став апогеєм масових репресій біль­ шовицької влади проти власного народу. Згодом у «Закритій до­ повіді» на ХХ з’їзді КПРС М. Хрущов відзначав, що кількість заа­ рештованих за обвинуваченнями у контрреволюційних злочинах збільшилась у 1937 р., порівняно з 1936 р., більш, ніж у 10 разів18. Саме у 1937 р. було офіційно дозволено застосовувати фізичний вплив на тих, кого підозрювали у ворожих діях. У тому ж 1937 р. 13 Васильев В., Шаповал  Ю.  Этапы  «большого  террора»:  Винницкая  траге­ дия / Зеркало недели. – 2002. – № 31. 14 Галузевий державний архів Служби безпеки України (далі – ГДА СБ Ук­ раїни), ф. П., спр. 7108. 15 Там само, арк. 26. 16 Там само. 17 Там само, арк. 348. 18 Хрущев Н.С. О культе  личности и его последствиях. Доклад // Известия ЦК КПСС. – 1989. – № 3. Деякі аспекти політичних переслідувань ... 245 більшовики позбавили життя колишніх керівників «Укоопспіл­ ки» М. Й. Калмановича (очолював президію ВУКСу з грудня 1922 до квітня 1923 рр.), М. Г. Бляхера (з червня 1933 по лютий 1934 рр.), В. Д. Кузьменка (з березня 1934 по грудень 1936 рр.), І. А. Гаври­ лова (з січня по липень 1937 р.). У 1938–1940 рр. були репресовані В. П. Затонський (керівник президії  ВУКСу  з  березня  до  листопада  1922 р.,  розстріляний  у 1938 р.), О. Б. Гєнкін (з січня 1925 по січень 1930 рр., розстріляний 26 лютого 1939 р. в Москві), помер у 1940 р. повністю деморалі­ зований й позбавлений усіх партійних та інших постів О. Г. Шліх­ тер (очолював «Вукоопспілку» з травня до жовтня 1923 р.)19. Під тиском НКВС на грані життя і смерті балансував арештований у травні 1938 р. голова президії «Укоопспілки» М. М. Макеєнко (кер­ манич кооператорів УРСР з липня 1937 по травень 1938 рр.). Ли­ ше  постанова ЦК  ВКП(б)  та РНК  СРСР від  17 листопада  1938 р. про припинення масових операцій надали йому шанс залишитися живим20. Масові репресії в Україні проти керівників споживчої коопера­ ції у 1936–1937 рр. мали цілеспрямований характер. Виконуючи політичне замовлення лідера ЦК ВКП(б), керівництво НКВС СРСР ставило  за  мету  провести  масові  арешти  серед  управлінського апарату кооперативних установ і організацій УРСР, забезпечити «зізнання» арештованих і, таким чином, отримати компромету­ ючий матеріал на вище та місцеве партійно­радянське керівницт­ во. Матеріали могли стати підставою для проведення масштабних операцій з «викриття» і ліквідації мережі контрреволюціонерів: «троцькістів», «правих», «націоналістів», «боротьбістів»  серед партійно­радянської  номенклатури  республіки. На початку  1930­х рр. Й. Сталін жорстко оцінював діяльність споживчої кооперації, вказував на її нерозпорядливість і найбіль­ шу «засміченість буржуазними елементами». Відверто наголошую- чи, що «в кооперації засів непманський дух і його треба з неї виби­ ти», він фактично дав наказ до застосування масових репресій21. 19 Вісті (Київ). Діловий випуск, 2006. – № 42. 20 Центральний державний архів громадських організацій в Україні (далі – ЦДАГО України), ф. 263, оп. 1, спр. 31765. 21 Сталин. Сочинения. – Т. 12. – М.: 1949. – С. 355. 246 Валерій Рекрут Дійсно, кооперація до 1936 р. постійно не виконувала планові завдання з товарообігу, зірвала плани капітального будівництва нової мережі торговельних закладів, розтрати і крадіжки сягали величезних цифр (180 млн. крб. у 1935 р.)22. Причини негараздів ЦК ВКП(б) за тезою вождя «кадри вирішують все» перекладала на плечі керівників та їхній «небільшовицький підхід»  до  вирі­ шення справ. Для звинувачень були всі підстави, адже, за даними офіційної статистики, в Україні лише 57,7% працюючих у спожив­ чій кооперації мали пролетарське коріння і майже 64% були за віком від 30 до 60 років, тобто добре пам’ятали дорадянський стан торгівлі і могли зробити відповідні висновки.23 Без сумніву, вони були на користь дореволюційної кооперації. Водночас, в апараті кооперації у порівнянні з 1932 р. у 2 рази зменшилася кількість членів ВКП(б), а в сільській мережі значно знизився вплив партій­ ців на роботу установ (зменшилася майже у 3 рази кількість чле­ нів партії). Це інтерпретувалося як можливість поширення «анти­ радянських настроїв»  і «концентрації контрреволюційних сил». Тому за логікою чекістів кожний другий з українських кооперато­ рів (понад 112 тис. осіб) міг бути потенційним «ворогом народу»24. Важливим моментом для посиленої уваги чекістів був існую­ чий порядок щодо підбору і розміщення кооперативного апарату на місцях. Всі призначення — звільнення кооперативного керів­ ництва проходили тільки на підставі узгодження і затверджен­ ня  кандидатур  через  парткоми  і  партбюро відповідних  рівнів. Кожен керівник­кооператор добре знав, що його доля залежала від волі партійного керівника. В свою чергу, партійний керівник ніс персональну відповідальність за призначення (рекомендацію) на  посаду  того  чи  іншого  керманича  кооперативної  установи. Співробітники НКВС добре знали про «змичку» керівництва регіо­ нів і кооперативних діячів, адже відміна карткової системи не ви­ рішила всі життєві проблеми з забезпеченням продуктами харчу­ вання і промисловими товарами. З ліквідацією такої організація «Торгсин» у 1936 р. всі імпортні та гостродефіцитні товари у ста­ ли фондами кооперації. Тому питання дефіциту успішно міг вирі­ 22 Советская торговля. – 1938. – № 4–5. – С. 25. 23 Там само. – 1936. – № 7–8. – С. 63, 64. 24 Там само. – С. 63. Деякі аспекти політичних переслідувань ... 247 шити  лише  керівник  кооперативної  установи,  котрий  знав,  де знайти  якісне  взуття,  гарний  одяг,  міг  допомогти у  придбанні велосипеда чи швейної машинки тощо. Жодний офіційний  чи  неофіційний  захід  в області не  обхо­ дився без участі споживчої кооперації у формі забезпечення «гро­ мадського харчування». Як правило, на всіх рівнях системи управ­ ління між партійно­радянськими та кооперативними керівника­ ми мали місце «неформальні» відносини. Співробітники органів держбезпеки прекрасно були проінформовані про їх формат. Виявлення «ворогів  народу»  серед  керівників­кооператорів дозволяло органам держбезпеки на підставі  їх свідчень будува­ ти схеми «злочинного» зв’язку з партійно­радянським та вищим кооперативним керівництвом. Аналіз кримінальних справ М. Ми­ хайлика, В. Кузьменка і І. Гаврилова показав, що їхні «зізнання», отримані при застосуванні методів фізичного впливу, підтверд­ жували чекістські міфи про існування «терористичного центру», організацій «правих», «націоналістів» й  іншого «підпілля». Вод­ ночас, добуті матеріали тягнули за собою цілий ланцюжок інших справ, у яких були використані «свідчення» арештованих про зв’я­ зок з партійно­радянськими керівниками вищого рівня. Лише з 3­х вищеназваних справ органи НКВС отримали компромат проти значної кількості високопосадовців, зокрема В. Ахматова, Я. Ліф­ шиця, Г. Пятакова, О. Зоріна, М. Голубенка, В. Логінова, Ю. Коцю­ бинського, І. Мусульбаса, А. Хвилі, П. Любченка, Ю. Войцехівсько­ го, В. Криха, О. Триліського, М. Кілерога, В. Затонського, М. Хатає­ вича,  М. Постоловського,  О. Одінцова,  Н. Скалиги,  О. Певзнера, О. Рекіса, В. Балицького, О. Лісовика, М. Зінченка, І. Кудріна, В. По­ райка, М. Голуб’ятникова, Ф. Кузоятова, І. Федяєва, М. Хатаєвича, О. Рикова, М. Бухаріна, М. Томського та ще декількох десятків осіб з вищих ешелонів партійно­радянського керівництва25. Також в обласних і окружних спілках системи споживчої кооперації була «виявлена» значна кількість так званих «контрреволюціонерів», котрі також змушені були назвати прізвища цілої низки учасників різних «антирадянських формувань». З матеріалів справ  М. Ми­ хайлика  і  В. Кузьменка  Вінницьке управління НКВС  використа­ 25 ГДА  СБ  України,  ф. П,  спр. 7108,  40219;  ЦДАВО  України,  ф. 263,  оп. 1, спр. 31765. 248 Валерій Рекрут ло «свідчення» проти першого секретаря обкому В. Чернявсько­ го, завідуючого радторгвідділом  обкому Н. Баруна. Зокрема, ос­ танній визнав, що розміщав троцькістські кадри в системі торгів­ лі (І. Мондрус, А. Хаїт, А. Файн, Я. Дехтярьов) та затвердив «шкід­ ницький» план будівництва і розширення мережі хлібопекарень в області, поданий І. Мондрусом і Я. Дехтярьовим26. Розгортання  масових  репресій  змусило  керівництво  НКВС УСРР створити підрозділ, який обробляв всі протоколи допитів, систематизував названі при допитах прізвища і негайно направ­ ляв вищому керівництву для прийняття відповідних рішень. Ко­ лишній  помічник  оперативного  уповноваженого  Й. Губенко свідчив так: «При СПУ НКВС УСРР у той час була спеціальна група, яка вела облік всіх осіб, які називалися у свідченнях ареш- тованих, робила копії і витяги із свідчень для залучення у справах інших арештованих»27. У такий спосіб був створений  інформативний ланцюг,  який надавав можливість робити процес боротьби проти «ворогів на­ роду»  безперервним. Керівництво УДБ НКВС СРСР та України намагалося швидко відреагувати на невдоволення партійного вождя Й. Сталіна, кот­ рий постійно критикував роботу споживчої кооперації. У 1936– 1938 рр. масові репресії торкнулися усіх обласних спілок України, але однією з перших стала Вінницька обласна споживспілка. Вона була створена у лютому 1932 р. і головою президії став Веніамін Анатолійович Горловський. Але фактичне банкрутство системи на початок 1934 р. змусило ЦК КП(б)У відізвати його з цієї посади і направити на іншу ділянку кооперативної роботи на Чернігівщи­ ну. Вже звідти він потрапив в «Укоопспілку» і в травні 1938 р. був арештований у «справі М. Макеєнка». Слідство намагалося довес­ ти його вину у «шкідництві» й «тероризмі», користуючись лише добутими насильницьким шляхом «свідченнями» декількох рані­ ше репресованих і страчених громадян. На засіданні Військового трибуналу Київського воєнного округу підсудні заявили про зас­ тосування  проти них  фізичного  впливу  і  відмовилися  визнати 26 ДАВО, ф. Р­6023, оп. 4, спр. 2743, арк. 70, 71, 81. 27 Там само, спр. 4725, т. 2, арк. 242. Деякі аспекти політичних переслідувань ... 249 провину, що й змусило трибунал повернути справу на дорозслі­ дування і тим зберегти життя частині фігурантів. Однак справу В. А. Горловського розглянула Особлива нарада при НКВС СРСР, за рішенням якої у січні 1940 р. його розстріляли28. На нашу думку, його служба в царській армії в чині прапорщика та участь у партії «інтернаціоналістів» стали вирішальними в трагічній долі. Зміна керівництва у Вінницькій облспоживспілці цілком зале­ жала від волі політбюро КП(б)У. Наступним керманичем вінниць­ ких  кооператорів  став  Ізраїль  Соломонович  Мондрус,  котрого партійні органи у вересні 1934 р. направила з Києва для ліквідації «прориву». Професійний економіст і досвідчений кооператор, ко­ лишній член правління «Укоопспілки» І. Мондрус активно взявся за реорганізацію системи та покращення її господарсько­фінансо­ вої діяльності. Дійсно, на початок 1936 р. йому вдалося подолати фінансову кризу, виконати планові завдання та вивести спілку у число  кращих  в  Україні.  І. Мондрус  активно  проводив  кадрову політику на оновлення керівників усіх ланок. На пленумі правлін­ ня  облспоживспілки  7–9  липня  1936 р.  майже  повністю  змінив склад президії правління. За його ініціативою до Вінниці прибув на посаду  першого заступника  голови  А. Хаїт,  в члени  президії були включені Ж. Гряво, К. Плікше та Л. Талейснік29. Змінилися і керівники ключових обласних баз  і організацій. Зокрема, об’єд­ нання «Плодоовоч» очолив А. Файн, який раніше працював у ко­ оперативному союзі УМЧЕКО (Молдавська АСРР). Він прибув до Вінниці на запрошення голови президії30. На кооперативній робо­ ті в МАСРР  А. Файн  мав значні  «політичні  неприємності»  через причетність у 1918–1919 рр. до партії анархістів. У партійних ор­ ганах він числився як «прихильник троцькізму». Однак усі новації І. Мондруса влітку 1936 р. стали предметом прискіпливої оцінки з боку обласного управління НКВС, зокрема його  керівника  майора  держбезпеки  Д. Соколінського. Він  теж зацікавився минулим І. Мондруса. Вже у вересні 1936 р. Вінницьке управління НКВС отримало інформацію, що І. Мондрус — «закля­ тий троцькіст» і «дворушник» [заява члена ВКП(б) з 1917 р. Я. Ва­ 28 ЦДАВО України, ф. 263, оп. 1, спр. 31765, т. 2, арк. 53–55. 29 ДАВО, ф. Р­6023, оп. 4, спр. 21115, арк. 10. 30 Там само, спр. 7001, арк. 273. 250 Валерій Рекрут сильєва] — проводив «контрреволюційну роботу в Укоопспілці та  Вінницькій  облспоживспілці», «згуртував»  навколо  себе «зграю» закоренілих «ворогів народу»31. Зазначимо, що саме у той час відбувалося всенародне засуд­ ження діяльності Л. Троцького і його прибічників та розгортала­ ся  масштабна  партійна чистка у  лавах ВКП(б).  Її результати  та заходи щодо посилення пильності мали розглядатися на XIII пле­ нумі обкому КП(б)У 10–11 жовтня 1936 р. Напередодні форуму обласна газета «Більшовицька правда» передрукувала з всесоюзної «Правди» статтю, в якій звучав відвер­ тий заклик до застосування нищівних репресій проти троцькістів: «В згоді з Іудою Троцьким практично керували троць- кістсько-фашистським терором у нашій країні презренні Зінов’єв, Каменєв, Смірнов і вся їхня брудна група! Як справжні покидьки революції, троцькісти скотилися до те- роризму, шкідництва, шпигунства й диверсій на користь іноземної буржуазії. З троцькістської бандою … ми повинні покінчити»32. Без сумніву, член бюро обкому, начальник УНКВС Вінницької області Д. Соколінський, який мав доповідати на пленумі, спла­ нував арешт високопоставленої особи. Вночі  10 жовтня 1936 р. був  заарештований  голова  президії  облспоживспілки  І. Монд­ рус33. Зрозуміло, що учасники пленуму були поінформовані про арешт.  Для  місцевого  обласного  партійно­радянського  і  госпо­ дарського активу він став сигналом про нові політичні пересліду­ вання. У виступі керівник УНКВС майор державної безпеки Д. Со­ колінський  прямо  вказав,  що  партійна  пильність  «передбачає бажання будь­що ворога розкрити» і, повчаючи приголомшених партійців, заявив: «Ми повинні за ними спостерігати, ворога потрібно знайти»34. Головним аргументом для слідчого Я. Денау став факт понад десятилітньої давності. На початку 1924 р. І. Мондрус, перебуваю­ 31 ДАВО, ф. Р­6023, оп. 4, спр. 7001, арк. 56, 57, 219–230  зв., 233–242, 243– 247, 258–261. 32 Більшовицька правда (Вінниця). – 1936. – 9 жовтня. 33 ДАВО, ф. Р­6023, оп. 4, спр. 7001, арк. 5. 34 ДАВО, ф. П­136, оп. 1, спр. 189, арк. 104. Деякі аспекти політичних переслідувань ... 251 чи на  студентських  канікулах  у  рідному  Конотопі, прийшов  на партійні збори у залізничне депо і запропонував проголосувати за «троцькістську резолюцію»35. Тоді ініціативою Л. Троцького в країні проходила партійна дискусія про подолання «штилю» та «повного застою» в партії. «Курс на партапарат, — говорилося в резолюції, — на його панування в партії і бюрократизація його, система призначення, переслідування вільнодумців з практичних питань членів партії, вирішення всіх питань зверху — сприя- ли росту пасивності, механічному виконанню, застою пар- тійного життя і кар’єризму та іншим шкідливим явищам у нашій партії»36. Витяг з резолюції свідчив, що частина членів партії ще нама­ галася протистояти створенню партноменклатурної бюрократії, котра поступово перебирала на себе всю повноту влади. Підтри­ мавши  резолюцію,  І. Мондрус  на  довгі  роки  засвідчив  свою  не­ лояльність до «генерального курсу ЦК ВКП(б). І. Мондрус,  на відміну  від багатьох  інших,  не  визнав вини у «контрреволюційній діяльності», «шкідництві» та «участі в теро­ ристичній організації». Навіть допити із застосуванням фізично­ го  впливу (в  жовтні–грудні 1936 р.  його допитували  25 разів)  і очна ставка з М. Михайликом, котрий дав свідчення про залучен­ ня І. Мондруса до «терористичної організації», не змогли злама­ ти його волі37. Він стверджував, що у минулому поділяв погляди Л. Троцького, але після виключення його з партії у 1924 р. пов­ ністю змінив переконання і безповоротно став у ряди «більшо­ виків­ленінців­сталінців». Відновивши членство в партії у 1925 р., він приховав справжні причини виключення з партійних рядів, але у подальшій діяльності чітко і віддано виконував усі «настано­ ви великого Вождя». Тому тверда позиція підсудного вплинула на Військову  колегію  Верховного суду  СРСР,  котра на виїзному засіданні 1 квітня 1937 р. у Києві не наважилися прийняти поста­ нову про розстріл І. Мондруса і засудила його до 10 років утриман­ ня у в’язниці38. Однак, це не гарантувало йому шансів на життя. 35 ДАВО, ф. Р­6023, оп. 4, спр. 7001, арк. 116. 36 Там само, арк. 29. 37 Там само, арк. 82 – 86. 38 Там само, арк. 292. 252 Валерій Рекрут Як правило, подібні засуджені у місцях позбавлення волі потрап­ ляли під особливий контроль адміністрації і їх життя закінчува­ лося трагічно. Так сталося і з І. Мондрусом. У Вологодській в’яз­ ниці протягом травня–листопада 1937 р. його 4 рази покарали і передали «справу» на розгляд «трійки» при управлінні НКВС Во­ логодської області за те, що він голосно говорив у камері, само­ вільно відкрив кватирку  і на цигарковому папері писав вірші39. Про  «контрреволюційність»  і  поширення  «троцькізму»  можна зробити висновок з рядків його віршів, на нашу думку, найбільш «крамольного» змісту, які звучали так: «Как тяжело любя Отчизну, Прослыть врагом ее борьбы, Стать жертвой лжи отбросов жизни, Ошибкой строгого судьи». Не порушуючи кримінальної справи і без проведення слідства, «трійка» 23 листопада 1937 р. констатувала: «Перебуваючи в ув’яз­ ненні, продовжував вести активну боротьбу проти Радвлади, про­ пагуючи серед з/к к/р троцькізм і розповсюджуючи наклепницькі вигадки про керівників ВКП(б) і Радвлади», — і прийняла рішен­ ня: «Розстріляти»40. Так трагічно закінчилося життя І. Мондруса — голови президії Вінницької облспоживспілки 1934–1936 рр., кот­ рий прожив від роду 35 років та вірно служив більшовицькій партії. Арештом І. Мондруса обласні чекісти розгорнули масштабні арешти серед кооперативного руху Вінниччини. Наступним мав бути арештований А. Файн. Але відкликання у резерв «Укоопспі­ лки» на вимогу голови правління В. Кузьменка, а потім перехід на роботу в апарат Центроспілки відклали його арешт. Першого заступника голови президії облспоживспілки А. Хаї­ та заарештували 26 січня 1937 р. за зв’язок з полтавськими «троць­ кістами»,  їх  матеріальну  підтримку  («подарував»  3  пальто)  та співпрацю з І. Мондрусом.41 Впродовж слідства арештований та­ кож  не  визнавав  вини  у  причетності  до  «троцькізму».  Спроба слідчого довести, що він разом з І. Мондрусом займався «шкідниц­ 39 ДАВО, ф. Р­6023, оп. 4, спр. 7001, арк. 308, 310. 40 Там само, арк. 312. 41 Там само, спр. 21115, арк. 2, 20. Деякі аспекти політичних переслідувань ... 253 твом» у забезпеченні прикордонних райспоживспілок товарною масою також не мала успіху. Однак 10 квітня 1937 р. матеріали на А. Хаїта були  передані у  Київ на розгляд до  УДБ НКВС  УРСР, котре визнало, що «вина обвинувачуваного … в інкримінованому йому злочині не доведена», і повернуло справу на дослідування42. А. Хаїта звільнили з в’язниці з підпискою про невиїзд. За час про­ ведення додаткового слідства протягом 20 діб слідчий Кац вия­ вив, що  влітку 1936 р.  обвинувачений «зірвав постачання насе­ лення охолоджувальними напоями» та неодноразово висловлю­ вався в «троцькістському дусі». Вирішальним аргументом у роз­ слідуванні став факт його перебування у 1919 р. у лавах РСДРП (меншовиків). Справа була передана на розгляд Особливої нара­ ди при НКВС СРСР43. Навіть застереження лікаря про наявність у А. Хаїта низки хвороб (туберкульозу, виразки шлунку і грижі) не стали на заваді у прийнятті вироку44. Особлива нарада 9 серпня 1937 р. винесла постанову про засудження до ув’язнення у вип­ равний трудовий табір терміном на 5 років45. У таборі (бухта На­ гаєво), А. Хаїт помер 19 жовтня 1938 р.46 Наступні арешти членів президії Вінницької облспоживспіл­ ки Ж. Гряво і К. Плікше тісно пов’язані з операцією НКВС щодо ліквідації  «антирадянських  націоналістичних  елементів»47. 30 листопада 1937 р. в управління НКВС була направлена шифроте­ леграма № 49990, якою пропонувалося з 3 грудня приступити до арешту  «всіх  латишів,  підозрюваних  у  шпигунстві,  диверсіях» тощо. Однією з вимог була тотальна «очистка» від латишів уста­ нов оборонного  значення  та  зони  особливого  режиму,  до  якої відносилася прикордонна Вінниччина. Їх арештували 4 грудня 1937 р. і, внаслідок застосування ме­ тодів фізичного  впливу,  вони  вже  на  першому допиті  визнали вину. Жан Гряво [член ВКП(б) з 1919 р.] визнав себе учасником 42 ДАВО, ф. Р­6023, оп. 4, спр. 21115, арк. 77. 43 Там само, арк. 107–109. 44 Там само, арк. 115. 45 Там само, арк. 116. 46 Там само, арк. 118. 47 Там само, спр. 18696, спр. 4654. 48 Там само, арк. 14. 254 Валерій Рекрут «латвійської націоналістичної контрреволюційної організації»  і проводив «шкідницько­підривну роботу» в системі облспоживс­ пілки та готував «диверсійну групу» для роботи під час війни48. К. Плікше [член ВКП(б) з 1925 р.] додатково зізнався, що він ство­ рив «повстансько­диверсійну групу для активної боротьби з ра­ дянською владою»49. Очевидна абсурдність цих зізнань не стала пересторогою для винесення вироку: «Розстріляти». Обох  стра­ тили у м. Вінниці 28 лютого 1938 р.50 Отже, протягом 1936–1938 рр. майже весь склад президії прав­ ління Вінницької облспоживспілки був фізично знищений. Аналіз наукової літератури  і дослідження архівно­кримінальних справ репресованих діячів споживчої кооперації України показують, що всі потерпілі, як правило, були представниками «непролетарсь­ ких» партій. В подальшому вони стали членами ВКП(б). На думку більшості істориків, в основі репресій лежали полі­ тичні рішення Й. Сталіна та його оточення. Здійснюючи «соціаль­ ну інженерію» радянського суспільства, лідер ВКП(б) намагався знищити політичних реальних і потенційних супротивників. Па­ ралельно  відбувалася  «кадрова  ротація»  у  системі  управління держави зі заміною старих керівників на нових з числа молодої генерації «більшовиків­сталінців». В статье исследуются причини массовых политических прес- ледований представителей кооперативного движе- ния. Публикуются неизвестные факты из истории репрессий сотрудников Винницкой областной пот- ребкооперации во второй половине 1930-х гг. Ключевые слова: ГПУ, НКВД, политические репрессии, тер- рор, органы государственной безопасности. In the article are discussed main pre-conditions of mass political terror implementation in Ukrainian Consumers’ Co-ope- ration system. It is also highlighted unknown facts of repressions against board of Vinnitsa Oblspozhyvspilka during second half of 30’s years XX century. Key word: GPU, NKVD, political repressions, terror, state security service. 49 ДАВО, ф. Р­6023, оп. 4, спр. 4654, арк. 11. 50 Там само, спр. 18696, арк.63; cпр. 4654, арк. 146.

Схожі ресурси