Міфи про спільне походження, колективні генеалогії та конструювання ментальних мап

Статтю присвячено одному з різновидів ментального картографування, а саме тому, що оснований на уявленнях про нації й цивілізаційні утвори. Зазначені уявлення постали в рамках ключових суспільно-політичних дискурсів минулого. Особлива роль у цьому процесі належала колективним генеалогіям і міфам...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2013
1. Verfasser:	Іщенко, Д.В.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут історії України НАН України 2013
Schriftenreihe:	Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.
Schlagworte:	Методологія. Історіографія. Джерелознавство
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/124326
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Міфи про спільне походження, колективні генеалогії та конструювання ментальних мап / Д.В. Іщенко // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.: Зб. наук. пр. — 2013. — Вип. 22. — С. 352-368. — Бібліогр.: 69 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-124326
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1243262017-09-24T03:03:28Z Міфи про спільне походження, колективні генеалогії та конструювання ментальних мап Іщенко, Д.В. Методологія. Історіографія. Джерелознавство Статтю присвячено одному з різновидів ментального картографування, а саме тому, що оснований на уявленнях про нації й цивілізаційні утвори. Зазначені уявлення постали в рамках ключових суспільно-політичних дискурсів минулого. Особлива роль у цьому процесі належала колективним генеалогіям і міфам про спільне походження. Їхнє значення висвітлено в даній статті в контексті націєтворення в Західній Європі. В статье рассмотрена одна из разновидностей ментальных карт. Речь идет о тех ментальных картах, которые основаны на представлениях о нациях и цивилизационных структурах. Эти представления сформировались в прошлом — в первостепенных общественно-политических дискурсах. Особая роль в этом процессе принадлежала коллективным генеалогиям и мифам об общем происхождении. Их значение освещено в данной статье на примерах из истории национального развития в Западной Европе. The article centres around a key form of mental mapping. The one that is based upon the notions of nations and civilizations. These notions appeared within the main socio-political discourses of the past. A special role within these discourses belonged to collective genealogies and myths of common descent. To depict their functions, this article refers to the cases of national history in Western Europe. 2013 Article Міфи про спільне походження, колективні генеалогії та конструювання ментальних мап / Д.В. Іщенко // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.: Зб. наук. пр. — 2013. — Вип. 22. — С. 352-368. — Бібліогр.: 69 назв. — укр. 2307-5791 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/124326 929.5:342.1(4-15) uk Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст. Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Методологія. Історіографія. Джерелознавство Методологія. Історіографія. Джерелознавство
spellingShingle	Методологія. Історіографія. Джерелознавство Методологія. Історіографія. Джерелознавство Іщенко, Д.В. Міфи про спільне походження, колективні генеалогії та конструювання ментальних мап Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.
description	Статтю присвячено одному з різновидів ментального картографування, а саме тому, що оснований на уявленнях про нації й цивілізаційні утвори. Зазначені уявлення постали в рамках ключових суспільно-політичних дискурсів минулого. Особлива роль у цьому процесі належала колективним генеалогіям і міфам про спільне походження. Їхнє значення висвітлено в даній статті в контексті націєтворення в Західній Європі.
format	Article
author	Іщенко, Д.В.
author_facet	Іщенко, Д.В.
author_sort	Іщенко, Д.В.
title	Міфи про спільне походження, колективні генеалогії та конструювання ментальних мап
title_short	Міфи про спільне походження, колективні генеалогії та конструювання ментальних мап
title_full	Міфи про спільне походження, колективні генеалогії та конструювання ментальних мап
title_fullStr	Міфи про спільне походження, колективні генеалогії та конструювання ментальних мап
title_full_unstemmed	Міфи про спільне походження, колективні генеалогії та конструювання ментальних мап
title_sort	міфи про спільне походження, колективні генеалогії та конструювання ментальних мап
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2013
topic_facet	Методологія. Історіографія. Джерелознавство
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/124326
citation_txt	Міфи про спільне походження, колективні генеалогії та конструювання ментальних мап / Д.В. Іщенко // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.: Зб. наук. пр. — 2013. — Вип. 22. — С. 352-368. — Бібліогр.: 69 назв. — укр.
series	Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.
work_keys_str_mv	AT íŝenkodv mífiprospílʹnepohodžennâkolektivnígenealogíítakonstruûvannâmentalʹnihmap
first_indexed	2025-07-09T01:15:54Z
last_indexed	2025-07-09T01:15:54Z
_version_	1837130062020739072
fulltext	ISSN 2307-5791. Проблеми історії України ХІХ — поч. ХХ ст. 2013. Випуск 22 352 УДК 929.5:342.1(4-15) Д.В. Іщенко (м. Київ) МІФИ ПРО СПІЛЬНЕ ПОХОДЖЕННЯ, КОЛЕКТИВНІ ГЕНЕАЛОГІЇ ТА КОНСТРУЮВАННЯ МЕНТАЛЬНИХ МАП Статтю присвячено одному з різновидів ментального картографування, а саме тому, що оснований на уявленнях про нації й цивілізаційні утвори. Зазначені уявлення постали в рамках ключових суспільно-політичних дискурсів минулого. Особлива роль у цьому процесі належала колективним генеалогіям і міфам про спільне походження. Їхнє значення висвітлено в даній статті в контексті націєтворення в Західній Європі. Ключові слова: колективні генеалогії, ментальні мапи, міфи, націєтво- рення, Західна Європа. Почнемо дану статтю з питання. Кому саме належить статус головних гравців у сучасному світі? Першими на таку роль претендують «цивілізаційні» й «національні» утвори. Вони — «уявні» й «уявлені» феномени. Результат ментального картографування. Світ «цивілізацій» і «націй» наповнено ідентич- ностями. Ці ідентичності — елемент актуальних суджень про світ. «Європейці», «араби», «мусульмани», «азіати», «африканці», «кавказці», «американці», «німці», «українці», «росіяни», «євреї». Стосунки цих та інших дійових осіб моделюють відомі нам «реалії». Їх об’єднують ширші формати, створені істо- ричними обставинами: «Захід», «Схід», «пострадянський простір», «третій світ», «країни з перехідною економікою» тощо. За всіма утворами закріплено як певні просторові рамки, так і відповідні «характери». Останні визначають не лише внутрішній поступ спільнот, але й їхні відносини з іншими спільнотами. Ці «характери» — такі ж уявлені явища, як і національні ідентичності. Тому саме уявленням про них, а також тому, як ці явлення еволюціонували, й доцільно присвятити особливу увагу, зокрема, в контексті ментальних мап. Одним із головних об’єктів у цій царині є колективні генеалогії. Вони — невід’ємна риса національних і політичних ідентичностей. Саме на колективних генеалогіях основані репрезентації минулого — «власного» й «чужого». Мова йде про історичні міфи, такі, що «роз’яснюють» походження «народів» і «націй». Ці «роз’яснення» формують ту ідентичність, яку на певному етапі перетворюється на «національну». Вони ж окреслюють у національній уяві властивості інших спільнот. Їхні «характери» й місце в історико-географічному просторі. Американсько-палестинський культуролог Едвард Саїд у своєму «Орієн- талізмі» змалював цей процес таким чином: «… коли ми погодимося, що все в історії, як і сама історія, твориться людьми, тоді ми легко зрозуміємо, наскільки © Д.В. Іщенко, 2013 Методологія. Історіографія. Джерелознавство 353 можливо приписати багатьом об’єктам, місцям або моментам певні ролі та задані значення, які набувають об’єктивної обґрунтованості лише після того, як їм приписано ролі… Група людей, які живуть на кількох акрах землі, може провести кордони навкруг своєї ділянки та її найближчих околиць і називати територію, що лежить поза цими кордонами, «землею варварів». Іншими сло- вами, ця універсальна практика визначення подумки знайомої ділянки простору як «нашої території», а незнайомих земель, що лежать поза нею, як «їхньої території» — це такий собі спосіб утворення географічних відмінностей, які можуть бути абсолютно довільними. Я вживаю тут слово «довільний», тому що уявна географія «нашої землі — землі варварів» не вимагає, щоб і варвари визнавали цю різницю. Для «нас» буде цілком достатньо провести ці кордони в наших думках; тоді «вони» відповідно перетворяться на «вони», і як їхня територія, так і їхня ментальність визначатимуться як такі, що відрізняються від «наших». Отже, до певної міри, сучасні та примітивні суспільства набувають, як здається, відчуття своєї ідентичності через негативне протиставлення»1. У даному випадку йдеться про протиставлення двох утворів: «Захід» і «Схід». Точніше, про те як «Захід» протиставляє себе «Сходу». Подібним чином діють і менші одиниці — нації. Американський історик і політолог Джон Армстронґ розглядав сучасний націоналізм як частину того циклу, що його здійснює етнічна свідомість за всіх історичних періодів2. Згідно з таким баченням, етнічність — це «клунок мін- ливих взаємодіянь». Мова йде про взаємодію різних ідентичностей, наприклад, класових чи релігійних. На певному етапі одна з них може стати основною ідентичністю етнічної спільноти3. Та невід’ємною складовою цієї ідентичності, за Д.°Армстронґом, буде протиставлення іншим етнічним групам. Одна або дві з них суттєво впливають на те, як етнос конструює уявлення про себе й про світ4. Так з’являються уявлення про етнічні кордони. Разом із символами й міфами, підкреслював Джон Армстронґ, вони формують основні виміри етнічної комунікації: просторовий (між «своїми й чужими»), часовий («між живими й мертвими») та територіальний (заснований на дискурсі про «свою землю»). На них спирається потужний міфотворчий комплекс. За термінологією Джона Армстронґа, це — «міфорушій». Саме він спрямовує розбудову колективної ідентичності. Причому, таку розбудову, що перебуває в нерозривному зв’язку з розвитком відповідного політичного утвору5. «Міфорушій», як твердив Джон Армстронґ, функціонував під контролем еліт, або, як у деяких випадках, контреліт. На переконання зазначеного автора, це зумовлювало вплив політичних ідентичностей на етнічну еволюцію. Вплив, що мав вирішальну роль для «повільної появи націй за домодерного періоду»6. Проблемність міфотворчого процесу охарактеризував інший учасник навко- лонаціоналістичної дискусії — британський соціолог Ентоні Сміт. За його сло- вами, «… націоналізм, можливо, створює в сучасному світі найпереконливіший міф про ідентичність, і той міф постає в різних подобах. Міфи про національну ідентичність здебільшого пов’язані з територією або з предками (або з тим і з тим) як основою політичної спільноти, і ця різноманітність становить важливе, ISSN 2307-5791. Проблеми історії України ХІХ — поч. ХХ ст. 2013. Випуск 22 354 проте часто нехтуване джерело нестабільності та конфліктів у багатьох районах світу. Адже не випадково, що чимало найзапекліших і найтриваліших «міжна- ціональних» конфліктів породжено конкурентними вимогами і концепціями національної ідентичності. Без розуміння цих ідей та вимог ми ніколи не зможемо ослабити, вже не кажучи про те, щоб розв’язати деякі з тих конфліктів, і створити справді міжнаціональну спільноту»7. Досягненню цієї мети, за Смітом, мусить посприяти обстоюваний ним «етносимволістський» підхід до дослідження націоналізму. Його сутність, у дещо спрощеній формі, можна викласти такими тезами: 1) етнічні спільноти («ethnies») існують як колективи, що усвідомлюють себе окремою групою та мають для неї відповідну назву, засновуючи цю етнічну ідентичність і солі- дарність на відповідних міфах про спільну історію та походження; 2) це виразне самовизначення, у т.ч. набуття власної назви, а також плекання символічних елементів (міфів, у т.ч. міфів про походження, спогадів, символів і традицій) відрізнятимуть культурну спадщину «ethnies» (та пізніших націй) від спадщини сусідів; 3) на окресленій таким чином культурній спадщині зростають сучасні нації за рахунок політичного розвитку етнічних спільнот та перетворення їхніх територій на «батьківщини», на всі закутки яких поширюються спільні звичаї й закони8. Як показує наведена схема, примітне місце в «етносимволістському» ба- ченні відведено саме міфам про спільне походження — їх розміщено серед тих культурних елементів, на основі яких, за Смітом, і відбувається вибудовування націй. Розмірковуючи про значення таких витворів генеалогічної міфології, Ентоні Сміт пропонує розділити їх на дві категорії: 1) «біологічні» міфи та 2) міфи «культурно-ідеологічні»9. У першому випадку міфотворчим мотивом виступає саме походження: поети й літописці намагаються довести наявність генеалогічного зв’язку між спільнотою, до якої вони належать, та героями-засновниками або божествами. «Біологічні» міфи забезпечують посилення колективної солідарності, зображу- ючи етнічну спільноту як родинне угруповання або мережу родичів, пов’язаних генеалогічною приналежністю до спільного предка. Це відмежовує членів спіль- ноти, на яку розповсюджено відповідний міф або міфи, від представників інших груп з інакшою генеалогією. У другому різновиді міфів принцип «кровної» спорідненості підміняється концептом про духовну пов’язаність із уявними предками, а замінником біоло- гічного походження виступає успадкування ідей, чий престиж вибудовується на їхньому древньому статусі. У цьому випадку головним завданням для внут- рішньої «цільової аудиторії» може стати «відновлення героїчного духу», який за «золотого віку» надихав тих героїв, що у таких «культурно-ідеологічних» міфах фігурують у ролі предків, тоді як походження від них зводиться не до родоводу, а до певних чеснот і характерних культурних рис — мови, звичаїв, інституцій, релігії й подібних явищ10. Методологія. Історіографія. Джерелознавство 355 «Біологічні» міфи, за Смітом, найбільш характерні для «ієрархічних націй», що існували в Західній Європі Пізнього Середньовіччя, протягом якого володарі та еліти «засвідчували сильні національні почуття та ідентичність», намага- ючись при цьому легітимізувати свою владу та посилити очолювані ними держави11, тоді як «культурно-ідеологічні» — для «націй, заснованих на запо- віті», що складаються від часів Реформації12, й зумовлюють формування націй «республіканських», головних акторів у теперішньому світі13. Показово, що Ентоні Сміт ототожнює міфи про походження із політичним міфом, котрий виступає елементом «етноісторії», тобто суб’єктивного «бачення пізнішими поколіннями певної культурної одиниці населення досвіду своїх справжніх чи гаданих предків». Однак, міфи, особливо міфи політичні, не озна- чають, на його думку, чистої вигадки, а, натомість, «містять зерно історичного факту, на якому наростає перебільшення, ідеалізація, викривлення й алегорія»: вони, відтак, функціонують як «історії про героїчне минуле, що їх розповідають і їм вірять, які служать деяким колективним потребам у теперішньому і майбутньому»14. Цей зв’язок між колективними генеалогіями (як підвалинами для споруд- ження національних ідентичностей) та політичним життям суспільства вида- ється ще однією темою, котра, на наше переконання, має ключове значення для розуміння актуальних на сьогодні ментальних мап. Вивчення міфотворчих практик у царині «національних» уявлень про спільних предків та спільне походження, а також про походження інших спільнот свідчить про неодмінне застосування генеалогічних міфів тими чи тими суспільно-політичними грав- цями. Нижче ми спробуємо, принаймні побіжно, проілюструвати наведене твердження. Однак, спершу відзначимо основний контекст, у якому, на нашу думку, доречно розглядати поєднання «міфічного» з «політичним». Вочевидь, його витоки слід шукати ще в первісній міфології, зокрема, в космогоніях та антропогоніях із властивими їм «поясненнями» не лише історії створення всесвіту, але й цілком конкретних явищ, як життя, смерті, природних катаклізмів, а також таких суто суспільних властивостей, як нерівність всередині колективів чи право одних правити іншими15. Таке легітимаційне призначення міфів відображено одним із найбільш авто- ритетних антропологів ХХ ст. Броніславом Маліновським. Спираючись на влас- ні дослідження тубільної культури Тробріанських островів (1915–1918 рр.), він запропонував розглядати міф, і, передусім, його космогонічний різновид, в ролі «прагматичного суспільного статуту», котрий «формулює, підсилює та класи- фікує вірування, захищає й зміцнює моральність, ... та містить практичні пра- вила, що ними мусить скеровуватись життя людини»16. У тробріанському ви- падку міфи про створення світу пропонують обґрунтування актуальної для остров’ян кланової структури, її ієрархії та зумовлених нею привілеїв, тотемних статусів, прав на використання рибальських угідь тощо17. Інший провідний антрополог і дослідник релігій, Мірча Еліаде, обстоюючи, як і Броніслав Маліновський, важливість первісної міфології для розуміння ISSN 2307-5791. Проблеми історії України ХІХ — поч. ХХ ст. 2013. Випуск 22 356 еволюції світових культур18, окреслював міф, а надто міф космогонічний із його поясненнями природи навколишнього світу й надприродної історії світотво- рення, як постійний суспільний орієнтир, до котрого звертаються «за будь- якого, принаймні певною мірою важливого, вияву людської діяльності», зо- крема, при визначенні правил, що регулюють ритуальні заходи, статеві сто- сунки, шлюбне життя, харчування, працю або навчання19. Сакральне значення міфів, насамперед міфів про створення всесвіту, засновується, за Еліаде, на прагненні первісної людини забезпечити зв’язок між її сьогоденням та над- природними «початками» буття, а цей зв’язок усвідомлюється носієм міфоло- гічної свідомості як можливість жити у «значущому» світі, піднесеному над «безглуздістю» суто мирського існування20. Однак, за прискіпливішого огляду можна побачити пов’язаність цього метафізичного жадання із цілковито земними процесами: усі космогонії, хоча й породжені різними культурами, відзначаються, як вказував Еліаде, однією спільною властивістю — а саме поширенням космогонічної сакральності на генеалогії владних еліт21. Наприклад, китайська міфологія послуговується сюжетом, відповідно до якого аристократія постала з тих фігур, що їх після створення світу богиня Ню Гуа виліпила із жовтої глини, тоді як непри- вілейовані підданці ожили із нехитро нарубаних шматин побережного багна22. Ті міфологічні традиції, в яких все суще зароджується в Космічному яйці, комфортно розміщують предків майбутньої шляхти в його центрі, ув’язуючи таким чином золотий жовтковий колір із вищими верствами, а в решті антро- погоністичних оповідей поява знаті, так чи інакше, передує пришестю нешля- хетних мас23. Ці первісні особливості міфологічної свідомості виявилися, за Еліаде, настільки життєспроможними, що, попри численні спроби дескаралізації міфу, здійснювані зокрема в межах іудео-християнства24, зумовили піднесення міфо- логії в європейському Середньовіччі з його поєднанням християнських мотивів, адаптованих традицій передхристиянської доби, а також цілковито нових і лише позірно лояльних до християнства ідеологій, подібних до тих, що сповідувалися провансальськими трубадурами або членами поширених серед еліт Південної й Північно-Західної Європи окультистичних течій на кшталт Fedeli d’Amore25. Своєю чергою, таке піднесення, серед виявів якого відзначимо й явище, охре- щене французьким медієвістом Жаком Лє Гоффом як «політичне чудесне», із притаманними йому майже казковими генеалогіями державців26, уможливило набуття міфами про походження виняткового й, за висловом Мірчі Еліаде, «мало не магічного»27 значення як у суспільному житті середньовічної, а затим ранньомодерної Європи загалом, так і в її історичному мисленні зокрема28. Успадкування європейською цивілізацією таких елементів міфологічної свідомості, як сакралізація влади, мусила мати відповідний відбиток на еволюції тих ідей, що визначали життя домодерних спільнот у Європі, вибудовуючи, зокрема, уявлення про минувшину та походження «народів», «націй» і «рас». Відтак, колективні генеалогії, сконструйовані носіями вказаних уявлень, вида- ються основою тієї традиції, якій, на переконання німецького філософа і Методологія. Історіографія. Джерелознавство 357 теоретика історії Вальтера Беньяміна, загрожує постійна небезпека залишатися знаряддям панівного класу, почуттями котрого, відтворюючи минуле в істо- ричному плані, проймаються «літописці історизму»29. Із подібною позицією виступав і французький філософ Мішель Фуко. Зокрема, в його курсі лекцій «Суспільство має бути захищеним» (Колеж де Франс 1975–1976 рр.) запропоновано розмежування «еволюції» історичних та міфотворчих практик на кілька періодів. Бачення минулого в Європі від часів Пізньої Античності до Пізнього Середньовіччя, твердив Фуко, перебувало під впливом історіописання «рим- ського» типу, призначеним, передусім, для звеличення влади, в тому числі за рахунок генеалогічних міфів про славетні корені, що поширювалися не лише на суверенів, але й на увесь загал їхніх підданців30. Протягом Пізнього Середньовіччя та ранньомодерної доби, поряд із «рим- ськими» історичними практиками, виникає низка цілковито нових дискурсів, у рамках яких «історичні» міфи застосовуються, як підкреслював Фуко, не лише владними інституціями, але й тими прошарками, що виступали в тій чи іншій опозиційній ролі (як, приміром, англійські дигери другої чверті XVII ст. або, століттям пізніше, невдоволена абсолютизмом «стара» аристократія Франції): так відбувається перехід до застосування окремих міфів різними станами та політичними групами, що надалі ототожнюватимуть себе із різними «расами», зокрема, «завойовниками» (нормандцями, римлянами, франками тощо) і «підко- реними» (бриттами, англосаксами чи галлами)31. Останньою фазою такого «поступу», на переконання М. Фуко, стала адап- тація всіх попередніх історичних дискурсів до політичних обставин модерності, за яких міфи, зокрема міфи про походження «рас», вливаються у дискурси класової війни, біологічного протистояння та державного расизму32. Доволі співзвучний погляд, принаймні в середньовічному контексті, пред- ставлено британською медієвісткою Сюзен Рейнолдс: в її роботах етнічні міфи й звичаї, зокрема, традиційна ідея про спільне походження спільнот, позиціо- нуються як такі, що постали внаслідок, насамперед, політичних процесів, а саме виникнення й розвитку таких політій середньовічної Європи, як королівства або герцогства33. Як і Мішель Фуко, Сюзен Рейнолдс відзначає поширення міфів про спільне походження на всі прошарки середньовічних монархій аж до кінця Середніх віків, коли така практика поступово послаблюється новішими міфами про окремішній родовід станів та, ще пізніше, ідеологією абсолютизму з властивою їй реінтерпретацією попередніх уявлень для обґрунтування розширених прав суверена34. Відтак, аналіз європейських ідентичностей мусить, за С. Рейнолдс, засно- вуватись на дослідженні трансформацій понять та уявлень про спільноту, що, починаючи з Середньовіччя, виступає, одночасно, як колектив, об’єднаний генеалогією і культурою, та політичний організм — «політія» або «держава». У цьому контексті особлива роль відводиться тим таки генеалогічним міфам, адже саме вони забезпечують сприйняття середньовічною людиною такого ISSN 2307-5791. Проблеми історії України ХІХ — поч. ХХ ст. 2013. Випуск 22 358 явища, як королівство не в його політичній іпостасі, а саме в ролі біологічно спорідненої громади із спільним походженням35. Спробуємо в короткому викладенні проілюструвати наведені теорії на прикладі Англії та тих міфів про спільне походження й походження «інших», що формулювалися в рамках її суспільно-політичних дискурсів від Середніх віків до модерності. Почати такий огляд, слід, вочевидь, із констатації того факту, що на колективні генеалогії можна натрапити мало не в кожному вимірі соціокуль- турного життя середньовічної та ранньомодерної Європи. Християнська істо- ріографія з її універсалізмом та лінеарністю36, заснована, згідно з Марком Блоком, під впливом тих авторів, які «на вирішальному зламі четвертого і п’ятого сторіч поставили собі за мету зробити синтез двох історичних традицій... — традиції біблійної й традиції греко-римської»37, претендувала на відображення не якоїсь локальної історії, нехай і присвяченої тій чи тій звитяжній імперії, а, натомість, історії саме всесвітньої, започаткованої сакральним моментом світо- творення. Таким способом, спільна минувшина християн-європейців пошири- лася завдяки цій універсальній історії на всі описані в Біблії народи, включно з тими, що замешкували світ греко-римської Античності. Саме правонаступ- никами останньої, насамперед, у контексті успадкування імперської гідності та імперії загалом (translatio imperii) бачили себе спільноти європейського Серед- ньовіччя, вважаючи себе останнім пунктом на шляху переміщення всесвітнього імперського центру від вавилонців, мідян, греків і римлян38. Такі зазіхання на імперський спадок збігаються й з настроями, особливо помітними від ХІ ст. у так званих «національних хроніках». Наталя Яковенко в книжці «Вступ до історії» називає їхніми головними властивостями «раптовий перехід від колишньої безособовості до виопуклення «почуття-Ми»…», а також «протиставлення «нашого» (території, народу, держави) «чужому» — аж до переконання, що бог сприяє «нашій» стороні»39. Ці «національні» історії християнського Середньовіччя з його «народом вірян», як означив європейців «феодального суспільства» Марк Блок40, мусили узгоджуватись із доктринами офіційного християнства, а отже, й із тими гене- алогічними концептами, що засновувалися на оповіданні про Ноєвих синів, чиї діти й онуки, згідно з Книгою Буття, заселили світ після потопу. Головна інтрига в цій історії зумовлюється, звичайно ж, прокляттям, котре Ной наслав на свого середнього сина Хама за те, що той «побачив наготу батька свого»: спокутувати такий «злочин» судилося Хамовим нащадкам, яким приписано перебувати в довічному рабстві в потомства його братів — Сима та Яфета (Книга Буття 9, 10). Примітно, що в середньовічній уяві від синів Ноя виводяться не лише народи (вищі, що походять від Сима з Яфетом, та нижчі, правнуки Хама), але й суспільні прошарки, як-от «вільні» й «лицарі», породжені тими Ноєвими си- нами, котрі не порушували моральних настанов, та «серви», представлені нещасними хамітами41, або ж клірики, виведені від Сима, світські правителі Яфетового кореня та підпорядковані першим двом групам Хамові спадкоємці42. Методологія. Історіографія. Джерелознавство 359 На противагу Хаму, як уособленню нижчих і підкорених верств, у тому числі чужоземних, у функції героя, або, точніше, героя-засновника в серед- ньовічній і ранньомодерній Європі постає Ноїв син Яфет, причому, як на західноєвропейських теренах, так і в східній частині континенту, і саме від «племені Яфетового» виводиться в «Повісті минулих літ» «народ слов’ян- ський»43. Натомість, історія про покарання Хамового племені еволюціонувала в примітний інструмент для узаконення актів упокорення. В ранньомодерний період нею послуговуються, щоб легітимізувати продаж африканських рабів, а потім — тривалу расову дискримінацію темношкірих44. У випадку домодерної Англії, біблійний родовід, залишаючись елементом офіційної ідеології, співіснував із набагато популярнішим міфологічним комп- лексом, що засновувався на концепті про «троянські» витоки Британії та включав надзвичайно значиму і, подеколи, цілковито автономну артуріанську традицію. Ту версію троянської генеалогії, що функціонувала протягом Висо- кого та Пізнього Середньовіччя, залишивши відбиток на ранньомодерній і сучасній історичній думці, було сформульовано Гальфридом Монмутським у його «Історії королів Британії» (1135 р.). Її поширення канонізувало цілком конкретний міфічний сюжет із такими головними віхами: 1) заснування коро- лівства онуком Енея Троянського Брутом; 2) «славетна минувщина» із звитя- гами королів Брутової династії; 3) Артуріанська доба та Артурове протистояння саксонській інтервенції; 4) занепад «троянської» Британії та її захоплення англосаксами45. Спадкоємці Вільгельма Завойовника на англійському троні заледве могли проігнорувати легітимаційні спроможності троянського міфу, адже ще попе- редники Гальфрида, Дудо Сен-Кантенський в «Історії норманів» (бл. 1015 р.) та Гійом Жюмьєнський із Робером де Торін’ї в «Діяннях герцогів Нормандії» (1060–1070 рр.), вивели рід скандинавських засновників Нормандського герцог- ства від Енеєвого родича, троянського принца Антенора46. Такий генеалогічний аргумент виставляв Завоювання Англії 1066 р. вже не актом агресії, а, натомість, цілковито праведним відновленням прав «троянської» династії в заснованій троянцями Британії, котру уярмили германські зайди. Протягом XIII–XV ст. «Гальфридіанська» традиція зберігала популярність як колективна генеалогія Англійського королівства та як політичний інструмент англійської корони, використовуваний, зокрема, в діалозі з іншими державцями Європи, де, як-от у французькому випадку, троянське походження династій і підданців обстоювалося ще за Раннього Середньовіччя47. Одним із найбільш показових прикладів такого політичного послуговування троянським міфом і його артуріанською складовою в зазначений період видається аргументація Едварда І (1272–1307 рр.), застосована ним на зламі XIII і XIV ст. у стосунку до Шотландії. Намагаючись узаконити підкорення цієї країни, він, із посиланнями на «Історію» Гальфрида Монмутського, означив себе прямим спадкоємцем Локріна, старшого Брутового сина й короля серединної Британії. Відповідно до такої логіки, Локрінові молодші брати, управителі Камбрії (Вельсу) та Альбанії (Шотландії), владарювали там як його васали, а отже й подальші шотландські ISSN 2307-5791. Проблеми історії України ХІХ — поч. ХХ ст. 2013. Випуск 22 360 монархи мусили визнати сюзеренітет Англії48. Майже одразу зазначені доводи були використані ще й у валлійському та гасконському контекстах49. Проте вже від ХV ст. відбувається помітне окреслення альтернативних генеалогій, посилюване заявами гуманістів про неісторичність троянської ле- генди50, а в ролі протагоністів у натхнених гуманістичною критикою «націо- нальних» міфах Ренесансу можна дедалі частіше бачити племена й народи з менш сумнівною біографією, як, приміром, англосаксів, франків або галлів51. В англійському історіописанні атаку на троянців розпочав італійський історик Полідор Вергілій (1470–1555 рр.), представивши у своїй «Англійській історії», присвяченій Генріхові VIII, новий концепт про витоки британсько- англійської монархії: від «легендарного» Брута вони перемістилися на цілком «історичну» римську добу. Однак і тут не обійшлося без генеалогічного міфо- творення. Полідорова версія англійської минувшини зображувала Тюдорів на- щадками римського імператора Костянтина Великого, що був наполовину бриттом із материного боку й від якого, за посередництва подальших бри- танських і англійських королів, Генріх, нібито, отримав у спадок імператорські вінець та гідність52. Цій концепції, однак, не судилося здобути популярність в англійському суспільстві, яке на момент видання Полідорової «Історії» в 1534 р. уже жило в умовах розриву з Римом, спровокованого матримоніальними планами Ген- ріха VIII. За таких обставин англійські «поціновувачі старовини» залишились вірними троянсько-артуріанській традиції, спрямувавши весь свій патріотичний і антикатолицький запал на відновлення її авторитету, послабленого гума- ністами53. Аж до вибуху суспільно-політичних криз першої половини XVII ст. англійська історична думка та породжені нею генеалогічні міфи вибудовувались на поєднанні троянського мотиву із протестантською ідеологією, підсиленою новими — антиримськими — інтерпретаціями про імперський статус Англії54. Однак саме тюдорівське суспільство, насамперед за правління Єлизавети І, витворило нову генеалогічну традицію, особливо важливу для подальшої анг- лійської ідентичності. Засновувалася вона на дослідженнях англосаксонської історії55. Англосаксонські студії від початку виявили політичний характер: перші історичні трактати на англосаксонську тематику, написані Меттью Пар- кером, архієпископом Кентерберійським у 1559–1575 рр., видавалися для об- ґрунтування легітимності Англіканської церкви56, а на засіданнях створеного у 80-х рр. XVI ст. Товариства антикварів, до якого увійшли як провідні дослід- ники «англосаксонізму», так і деякі впливові політики, постійно дебатувалися питання розподілу повноважень між владними інституціями Англійського королівства57. Вочевидь, така політична спрямованість дискусій «антикварів» заклала підвалини для того історичного дискурсу, що розгортався в останні роки Єлизаветинської доби та за перших Стюартів, насамперед, у рамках проти- стояння між короною і парламентом. Питання розподілу владних повноважень та протиставлення свобод політичної нації необмеженій владі монарха вияви- лись у самому центрі конфлікту, а концепція англосаксонського походження Методологія. Історіографія. Джерелознавство 361 королівства та його інституцій перетворилась за Якова°І, що правив в Англії з 1603 до 1625 рр., на ключовий ідеологічний аргумент антиабсолютистської партії. Саме за таких обставин окреслювався новий міф про походження англійців — германський — із його неприховано політичною програмою, якою проголошувалася ідея про давніші й ширші повноваження парламенту в порів- нянні з королівськими. Новий історико-генеалогічний концепт перетворився на заклик повернутися до «англосаксонських вольностей», «давньої готської конс- титуції» та «одвіку властивої англійцям» практики обрання королів58. Розвиток конфлікту ознаменувався подальшим примноженням колективних генеалогій, сконструйованих за тих політичних процесів, що зрештою призвели до встановлення Республіки. Поряд із популярними серед поміркованіших парламентарів варіаціями англосаксонського міфу, постав висунутий дигерами концепт про «норманське ярмо» над волелюбним народом англосаксонського кореня — «англійськими ізраїлітами», чиє вивільнення ідеологи «правдивих левелерів» убачали в анархістичній утопії без влади, «породженої нормандською навалою» та правом громади на вільне володіння землею59. До нормандського мотиву, щоправда, зверталися не лише радикальні групи. В 1603 р. Яків І, напередодні своєї коронації в Лондоні, заявив, що Вільгельмове завоювання зробило його наступників повноправними володарями Англійського королівства з обсягом влади, котрим втішалися представники Нормандського дому60. Своєю чергою, до нормандської ідеї вдався й Парламент, чиї речники відкинули тезу про завоювання і сформулювали натомість теорію про поро- зуміння між нормандцями й англосаксами, котре, нібито, й заклало основи відносин між королем та «нацією»61. Порозуміння між Стюартами та прихиль- никами «англосаксонських вольностей», як відомо, не сталося, а неузгоджу- ваність нормандсько-монархічного міфу з германськими політико-генеалогіч- ними концептами стала, допевне, не останнім стимулом для проголошення республіканського ладу. Разом з тим, відбиток на англійській ідентичності, залишений розмаїттям міфів про походження та зумовленою ним еволюцією уявлень про «націо- нальну» історію, спостерігається задовго до повалення монархії. Про це, зокрема, свідчать доволі популярні друковані видання першої чверті XVII ст., як, приміром, картографічна збірка Джона Спіда «Театр Імперії Великої Бри- танії» (1611 р.): на її титульному аркуші зображено архаїчного бритта (у центрі композиції), оточеного фігурами римлянина, сакса, данця і нормандця62. Подіб- ним чином оформлено й обкладинку топографічної поеми Майкла Дрейтона «Полі-Ольбіон» (1612 р.), на якій, окрім жіночого образу Британії, фігурують Брут, Юлій Цезар, Хенгест-Саксонець (Хенгіст Кентський) та Вільям Завойов- ник63. Цілком імовірно, що така генеалогічна комплексність видавалася в цей час уже достатньо звичним явищем. Суспільно-політичні обставини подальшого періоду в англійській історії, а саме впливовість, що її зберіг Парламент і після Реставрації Стюартів, обме- ження повноважень монархії за т.зв. Славетної революції 1688 р., утвердження від 1714 р. Гановерської династії у Великій Британії та Ірландії, а також ISSN 2307-5791. Проблеми історії України ХІХ — поч. ХХ ст. 2013. Випуск 22 362 невпинна еволюція популярного в межах англійської політичної нації дискурсу про свободи й «протистояння тиранії» забезпечили провідну роль ідеї про англосаксонські (вони ж германські чи тевтонські) корені англійського сус- пільства та його владних інституцій64. Проте інші генеалогії не менш яскраво проглядаються у загальній схемі, застосовуваній для репрезентації історії Англії, а, відтак, і в історії запо- чаткованого нею імперського проекту. У цьому контексті історики нерідко посилаються на сатиричний памфлет Даніеля Дефо «Справжній англієць», в якому «англійськість» зображено результатом змішання римлян, саксонців, данців, нормандців, валлійців, скотів, піктів й ірландців65. Зазначена «мішанина» фігурує й пізніше, в конструюванні вже «британ- ської» ідентичності, що особливо інтенсифікувалося після злиття Шотландії з Англією в 1707 р.66 Ця гетерогенність, попри домінування англосаксонського мотиву у власне Англії, лише посилилась завдяки романтикам, а від них влилася до сучасності у формі достатньо проблемного для англійців питання про різ- ницю між «англійськістю» та «британськістю»67. Обидві зазначені ідеї витво- рювалися на основі усіх описаних вище міфів: 1) троянсько-бриттського з його артуріанським циклом, 2) римського (й, пізніше, антиримсько-протестантського) із імперськими мотивами, 3) політизованих варіацій англосаксонського, 4) нор- мандського із його, насамперед, конституційними конотаціями та, зрештою, 5) британського, заснованого на включеності усіх генеалогій і скомпонованого для інтеграційних потреб у рамках Великої Британії (Англія, Уельс, Шотландія) та Ірландії, об’єднаних від 1801 р. у Сполучене королівство. Подальше застосування означених міфологічних конструкцій спостеріга- ється вже у ХІХ ст., за доби «зверненого у минуле» «масового традиціє- творення», як охарактеризував процеси цього періоду Ерик Гобсбаум68. І за модерності поєднання попередніх генеалогічних традицій набуває тієї усталеної форми, що на нинішньому етапі відображає «британську» минувшину. Це, зокрема, можна побачити на прикладі історичної документалістики Бі-Бі-Сі, яка традиційно позиціонує давніх бриттів «першими» праотцями сучасних меш- канців Сполученого королівства, включаючи, затим, усіх інших фігурантів англійської та британської історій до спільного генеалогічного дерева. На наше переконання, саме таким способом і вибудовується та ментальна схема, в якій відображено як «характер» відповідної нації, так і просторовий вимір її буття. Щоправда, в щойно наведеному випадку ані ця ментальна мапа, ані, вочевидь, психологічно пов’язана з нею академічна історіографія не пропонують непо- грішної чіткості в розмежуванні ідентичностей, актуальних для нинішніх історико-політичних дискурсів на Британських островах. У цьому зв’язку, бри- танський історик валлійського походження Норман Дейвіс у своїй праці «Ост- рови» закликає переглянути далеку від адекватності історичну термінологію. Зокрема, вжиток слів «Англія», «Британія», «Велика Британія» та «Об’єднане Королівство» як синонімів69. Водночас, наявні генеалогічні конструкції (та їхні попередні модифікації) видаються важливими як один із тих чинників, що визначав життя всіх Методологія. Історіографія. Джерелознавство 363 причетних спільнот: англійців, котрі традиційно виступали у статусі головних «власників» усього «британського» минулого, й решти учасників того полі- тичного проекту, що здобув назву Великої Британії — валлійців та шотландців, а також «небританських» ірландців, яким, надто від ХІІ століття, заледве вда- валося уникнути того тиску, що його чинили англійські політичні амбіції. На жаль, формат даного виступу не дозволяє висвітлити низку інших, можливо, в якомусь сенсі, ще більш важливих питань у контексті розуміння тих ментальних мап, що містять у собі уявлення про сучасне й минуле життя «націй», «народів» і «етносів», так само як і «цивілізацій» та «культур». Йдеться саме про генеалогії «інших» та застосування відповідних історичних міфів для легітимації тієї політики, що обиралася для стосунків із сусідніми спільнотами, а також, на певному етапі, з тими культурами, на які європейці натрапили, відкриваючи та колонізуючи решту світу. Деякі генеалогічні ідеї, застосовувані для протиставлення, сегрегації та підкорення інших спільнот, ми вже згадували вище, зокрема, конфігурації біблійної легенди про Ноєвих синів або послуго- вування троянським міфом для виправдання шотландської кампанії Едварда І. Таких конструкцій, причому вибудуваних саме в політичному або суспільно- політичному контексті, може виявитись навдивовижу багато і всі вони або лише деякі з них залишили відбиток на тих ментальних мапах, котрими скеровуються колективні уявлення сучасності. Їхній аналіз видається важливою складовою для подальшого розвитку історії ментальностей та ідей. Спробуємо підсумувати викладене. У контексті актуальних напрямків дослідження проблематики ментального картографування ми запропонували такі тези: − У відомому нам світі саме нації та цивілізаційні утворення (як, насам- перед, уявні сполуки) постають головними фігурантами на ментальних мапах сьогодення. − Цим утворенням приписуються певні ролі на основі тривалої еволюції відповідних уявлень. Щоб зрозуміти ці уявлення, визначальні для витворення ментальних мап, потрібно дослідити ті міфи, в яких описано походження та витоки спільнот. − У науковій дискусії, присвяченій націоналізму, міфи про спільне по- ходження, зокрема в їхніх політизованих виявах, фігурують серед ключових елементів, із яких вибудовуються національні ідентичності (Джон Армстронґ, Ентоні Сміт). − Зв’язок між міфами про походження та політичними дискурсами можна побачити ще в первісній міфології. Космогонічні й антропогонічні міфи висту- пають в ролі «суспільного статуту», котрий легітимізує наявний суспільний лад та надає сакрального характеру генеалогіям еліт. Така «міфологічна свідомість» з її легітимаційними виявами залишається характерною й для європейської цивілізації, визначаючи сконструйовані в її рамках уявлення про минуле (Броніслав Маліновський, Мірча Еліаде). − Уявлення про минуле та колективні генеалогії зазнали впродовж євро- пейської історії помітних трансформацій, насамперед, у контексті їхнього взає- ISSN 2307-5791. Проблеми історії України ХІХ — поч. ХХ ст. 2013. Випуск 22 364 мозв’язку з владними дискурсами. За Середньовіччя суверени й підданці ділять спільну «славетну» минувшину та спільних «героїчних» предків. Напередодні Ренесансу з’являються нові, відмінні, генеалогії, з іншими предками. Ними послуговуються різні суспільно-політичні гравці (окремі прошарки, політичні сили, контреліти тощо) для обґрунтування своїх програм. Ці генеалогічні конст- рукції вливаються до тих політичних дискурсів модерності, котрі спрямовують головні процеси в межах сучасного суспільства (Мішель Фуко, Сюзен Рей- нолдс). − На прикладі Англії зазначену схему можна відобразити таким чином: 1) успішне функціонування протягом Середньовіччя міфу про троянське поход- ження Британії, застосовуваного як ефективний політичний інструмент; 2) тю- дорівська патріотичність троянської генеалогії в умовах Англійської реформації та зародження «англосаксонізму» як нової ідеї про спільне походження; 3) застосування англосаксонської генеалогії в конституційному протистоянні між першими Стюартами та частиною політичної нації (дискурс про германські вольності та підзвітність королів громаді); 4) поява додаткових історико- політичних концептів, заснованих на міфах про «предків»: нормандський міф про владу Якова І, міф про порозуміння й угоду між нормандцями та анг- лосаксами, ідея про «нормандське ярмо» в левеллерів; 5) гармонізація генеа- логічних традицій у XVII та XVIII ст.; 6) їхнє «доопрацювання» в період «масового традицієтворення» та сучасна колективна генеалогія Сполученого королівства Великої Британії й Північної Ірландії, започатковувана добою бриттських кельтів; 7) усталеність цієї традиції і збереження проблем, пов’я- заних із неанглійськими ідентичностями. Як було сказано вище, дослідження уявлень, заснованих на міфах про спільне походження або про походження «інших», вимагають аналізу надзви- чайно широкого кола питань, не відзначених у даному виступі. Безумовно, вагомим видається такий аналіз у стосунку до української історії. Доречним у цьому зв’язку видається як вивчення тих міфів про спільне походження, що циркулювали в суспільно-політичних дискурсах на українських землях, насам- перед, у століття, коли формувалися актуальні для України ідентичності, так і порівняння українського випадку конструювання колективних генеалогій із іншими випадками, що мали місце в Європі та, можливо, поза її межами. Сподіваємося, що, принаймні частину цих завдань, нам вдасться виконати вже невіддаленому майбутньому. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ ———————— 1 Саїд Едвард В. Орієнталізм. — К.: Основи, 2001. — С. 76. 2 John A. Armstrong. Nations before Nationalism. — University of North Carolina Press, 2011. — Р. 4. 3 Ibid. — Р. 3. Методологія. Історіографія. Джерелознавство 365 4 Ibid. — Р. 5–6. 5 Ibid. — Р. 7–9. 6 Ibid. — Р. 6–7, 129–30. 7 Сміт Ентоні Д. Національна ідентичність. — К.: Основи, 1994. — С. 7–8. 8 Сміт Ентоні Д. Культурні основи націй. Ієрархія, заповіт і республіка. Наукове видання. — К.: Темпора, 2009. — С. 55–60; Його ж. Націоналізм: Теорія, ідеологія, історія. — К: "К.І.С.", 2004. — С. 58–60. 9 Smith A.D. Myths and memories of the nation. — Oxford: Oxford University Press, 1999. — Р. 57. 10 Ibid. — Р. 57–58. 11 Сміт Ентоні Д. Культурні основи націй. — С. 107–142. 12 Там само. — С. 143–176. 13 Там само. — С. 15, 177–206. 14 Сміт Ентоні Д. Нації та націоналізм у глобальну епоху. — К.: Ніка-Центр, 2006. — С. 92. 15 David Adams Leeming. Oxford companion to world mythology. — Oxford University Press, 2005. — Р. 126; Lorena Laura Stookey. Thematic guide to world mythology. — Greenwood Publishing Group, 2004. — Р. 83–89; Andrew Lang. Custom and Myth. — Longmans, Green and Co. — London, 1910. — Р. 25; David Adams Leeming. Creation myths of the world: an encyclopedia. — ABC — CLIO, 2010. — Р. 327, 410. 16 Bronisіaw Malinowski. Magic, Science and Religion and Other Essays. — Kessinger Publishing, 2004 — Р. 79; Бронислав Малиновский. Магия, наука и религия. — М.: «Рефл- бук», 1998. — С. 100, 109–123. 17 Бронислав Малиновский. Магия, наука и религия. — С. 110–112. 18 Мирча Элиаде. Аспекты мифа. — М.: Инвест-ППП, 1994. — С. 12; Bronisіaw Malinowski. Magic, Science and Religion and Other Essays. — С. 121. 19 Мирча Элиаде. Аспекты мифа. — С. 16, 18, 29, 31. 20 Мирча Элиаде. Священное и мирское. — М.: Изд-во МГУ, 1994. — С. 62, 65, 126– 127. 21 Мирча Элиаде. Аспекты мифа. — С. 31–32. 22 Lorena Laura Stookey. Thematic guide to world mythology. — Р. 85–86. 23 David Adams Leeming. Oxford companion to world mythology. — Р. 201–202. 24 Мирча Элиаде. Аспекты мифа. — С. 116–117. 25 Там же. — С. 174; Мирча Элиаде. История веры и религиозных идей. В 3 т. Т. 3: От Магомета до Реформации. — М.: Критерион, 2002. — С. 98–99. 26 Жак Лє Гофф. Середньовічна уява. — Львів: Літопис, 2007. — С. 39–40; Его же. Цивилизация средневекового Запада. — М.: Издательская группа Прогресс, Прогресс- Академия, 1992. — С. 217. 27 Мирча Элиаде. Аспекты мифа. — С. 181. 28 Там же. — С. 117. 29 Вальтер Беньямін. Про поняття історії // Вальтер Беньямін. Вибране. — Львів: Літопис, 2002. — С. 41–42. 30 Michel Foucault. «Society Must Be Defended». Lectures at the College de France, 1975–76. — New York: Picador, 2003. — Р. 67–68. 31 Ibid. — Р. 72–75. 32 Ibid. — Р. 271–272. 33 Susan Reynolds. The Idea of the nation as a political community // Power and the nation in European history. Len Scales, Oliver Zimmer [eds.]. — Cambridge: Cambridge University Press, 2005. — Р. 61. ISSN 2307-5791. Проблеми історії України ХІХ — поч. ХХ ст. 2013. Випуск 22 366 34 Susan Reynolds. Kingdoms and communities in Western Europe, 900–1300. — Oxford: Oxford University Press, 1997. — Р. 259; Susan Reynolds. The Idea of the nation as a political community. — С. 61–62. 35 Ibid. — Р. 55–56. 36 Яковенко Н. Вступ до історії. — К.: Критика, 2007. — С. 62; Колінгвуд Р.Дж. Ідея історії. — К.: Основи, 1996. — С. 106. 37 Марк Блок. Феодальне суспільство. — К.: Всесвіт, 2001. — С. 104–105. 38 Жак Ле Гофф. Цивилизация средневекового Запада. — М.: Прогресс-Академия, 1992. — С. 161–162. 39 Яковенко Н. Вступ до історії. — С. 70. 40 Марк Блок. Феодальне суспільство. — С. 98–99. 41 David M. Whitford. The Curse of Ham in the Early Modern Era: the Bible and the Justifications for Slavery. — Ashgate Publishing, 2009. — Р. 34. 42 Honorius Augustodunensis // From Irenaeus to Grotius: a sourcebook in Christian political thought, 100–1625. Oliver O’Donovan, Joan Lockwood O’Donovan (eds.). — Wm. B. Eerdmans Publishing, 1999. — Р. 260–262. 43 Яковенко Н. Вступ до історії. — С. 71–72. 44 David M. Goldenberg. The Curse of Ham: Race and Slavery in Early Judaism, Christianity, and Islam. — Princeton University Press, 2003. — Р. 1–2. 45 Гальфрид Монмутский. История бриттов. Жизнь Мерлина. — М.: Наука, 1984. — С. 17–18, 96–124, 137; John Kenyon. The History Men: The Historical Profession in England since the Renaissance. — London: Weidenfeld and Nicolson, 1983. — Р. 2–3. 46 Dudo of St. Quentin. History of the Normans. Translation with Introduction and Notes by Eric Christiansen. — NY: Boydell & Brewer, 1998. — Р. 16; Antonia Gransden. Historical Writing in England c. 550 to 1307. — NY: Routledge, 1996. — Р. 94–95; Emily Albu. The Normans in their Histories: Propaganda, Myth and Subversion. — NY: Boydell & Brewer, 2001. — Р. 13–16; Michelle R. Warren. History on the Edge: Excalibur and the Borders of Britain, 1100–1300. — Minneapolis, University of Minnesota Press, 2000. — Р. 135–136. 47 Peter G. Bietenholz. Historia and Fabula: Myths and Legends in Historical Thought from Antiquity to the Modern Age. — Leiden: Brill, 1994. — Р. 190. 48 Sylvia Federico. New Troy: Fantasies of Empire in the Late Middle Ages. — Minneapolis: University of Minnesota Press, 2003. — Р. 68; Гальфрид Монмутский. История бриттов. Жизнь Мерлина. — С. 19; Michael Prestwich. Edward I. — Berkeley: University of California Press, 1988. — Р. 492. 49 Antonia Gransden. Historical Writing in England c. 550 to 1307. — NY: Routledge, 1996. — Р. 476–478. 50 Elizabeth A.R. Brown. The Trojan Origins of the French: The Commencement of a Myth's Demise, 1450–1520 // Medieval Europeans: studies in ethnic identity and national perspectives in Medieval Europe. Alfred P. Smyth [ed.]. — New York: Palgrave Macmillan, 1998. — Р. 136–137. 51 Arthur B. Ferguson. Utter Antiquity. Perceptions of Prehistory in Renaissance England. — London: Duke University Press, 1993. — Р. 101; George Huppert. The idea of Perfect History: Historiсal erudition and historical philosophy in Renaissance France. — Chicago, University of Illinois Press, 1970. — Р. 78–79. 52 Polydore Vergil's English History. Vol. I., containing the first eight books, comprising the period prior to the Norman conquest. — London: Printed for the Camden society, by J.B. Nichols and son, 1846. — Р. 90, 98–99; Edwin Jones. The English Nation: The Great Myth. — Sutton Publishing, 2003. — Р. 48–49. Методологія. Історіографія. Джерелознавство 367 53 Arthur B. Ferguson. Utter Antiquity. Perceptions of Prehistory in Renaissance England. — Р. 98–99; Hugh A. MacDougal. Racial Myth in English History. — Hanover: University Press of New England, 1982. — Р. 19–20; Fred Jacob Levy. Tudor historical thought. –Toronto: University of Toronto Press, 2004. — Р. 66–68. 54 Edwin Jones. The English Nation: The Great Myth. — Sutton Publishing, 2003. — Р. 43, 51–52; Fred Jacob Levy. Tudor historical thought. — Р. 67–68; John E. Curran. Roman invasions: The British history, Protestant Anti-Romanism, and The Historical Imagination in England, 1530–1660. — University of Delaware Press, 2002. — Р. 17–18, 124. 55 Arthur B. Ferguson. Utter Antiquity. Perceptions of Prehistory in Renaissance England. — Р. 101; John Kenyon. The History Men: The Historical Profession in England since the Renaissance. — London: Weidenfeld and Nicolson, 1983. — Р. 14–15. 56 Edwin Jones. The English Nation: The Great Myth. — Р. 43, 53. 57 Hugh A. MacDougal. Racial Myth in English History. — Hanover: University Press of New England, 1982. — Р. 55. 58 Ibid. — Р. 53, 56; John Kenyon. The History Men: The Historical Profession in England since the Renaissance. — London: Weidenfeld and Nicolson, 1983. — Р. 20. 59 The Puritan revolution: a documentary history (ed. Stuart E. Prall). — London: Taylor & Francis, 1969. — Р. 176–179; Michel Foucault. «Society Must Be Defended». Lectures at the College de France, 1975–76. — Р. 104. 60 Hugh A. MacDougal. Racial Myth in English History. — Р. 54. 61 Michel Foucault. «Society Must Be Defended». Lectures at the College de France, 1975–76. — Р. 102–103. 62 Chrisopher Ivic. Mapping British sdentities: Speed's Theatre of the Empire of Great Britaine // British identities and English Renaissance Literature (ed. by Baker D.J., Maley W.). — Cambridge: Cambridge University Press, 2002. — Р. 140–141. 63 Richard Helgerson. The Land Speaks: Cartography, Chorography, and Subversion in Renaissance England // Representing the English Renaissance (ed. by Stephen Jay Greenblatt). — Berkeley: University of California Press, 1983. — Р. 336–338. 64 Rosemary Sweet. Antiquaries: The Discovery of the Past in Eighteenth-Century Britain. — London: Continuum International Publishing Group, 2004. — Р. 189–190. 65 Hugh A. MacDougal. Racial Myth in English History. — Р. 75–76; Adrian Hastings. The Construction of Nationhood. Ethnicity, Religion and Nationalism. — Cambridge: Cam- bridge University Press, 2004. — Р. 60–61. 66 Adrian Hastings. The Construction of Nationhood. Ethnicity, Religion and Nationalism. — Р. 61–62. 67 Ibid. — Р. 63–65; Krishan Kumar. The Making of English National Identity. — Cambridge: Cambridge University Press, 2003. — Р. 1–6, 226–232. 68 Ерик Гобсбаум. Вступ: винаходження традицій // Винайдення традиції / За ред. Ерика Гобсбаума і Теренса Рейнджера. — К.: Ніка-Центр, 2005. — С. 16–20. 69 Norman Davies. The Isles: A History. — London: Macmillan, 1999. — Р. 26–31. Стаття надійшла до редколегії 23.10.2013. МИФЫ О СОВМЕСТНОМ ПРОИСХОЖДЕНИИ, КОЛЛЕКТИВНЫЕ ГЕНЕАЛОГИИ И КОНСТРУИРОВАНИЕ МЕНТАЛЬНЫХ КАРТ В статье рассмотрена одна из разновидностей ментальных карт. Речь идет о тех ментальных картах, которые основаны на представлениях о нациях и цивилизационных ISSN 2307-5791. Проблеми історії України ХІХ — поч. ХХ ст. 2013. Випуск 22 368 структурах. Эти представления сформировались в прошлом — в первостепенных общественно-политических дискурсах. Особая роль в этом процессе принадлежала коллективным генеалогиям и мифам об общем происхождении. Их значение освещено в данной статье на примерах из истории национального развития в Западной Европе. Ключевые слова: коллективные генеалогии, ментальные карты, мифы, нацио- нальное развитие, Западная Европа. THE MYTHS ABOUT COMMON ANCESTRY, COLLECTIVE GENEALOGY AND CONSTRUCTION OF MENTAL MAPS The article centres around a key form of mental mapping. The one that is based upon the notions of nations and civilizations. These notions appeared within the main socio-political discourses of the past. A special role within these discourses belonged to collective genealogies and myths of common descent. To depict their functions, this article refers to the cases of national history in Western Europe. Keywords: collective genealogy, mental maps, myths, nation formation, Western Europe.

Міфи про спільне походження, колективні генеалогії та конструювання ментальних мап

Institution

Ähnliche Einträge