«Сталінська революція “згори”» в України: насилля, протидія, результати

«Сталінська революція “згори”» в України: насилля, протидія, результати

У статті висвітлюються окремі методологічні аспекти сталінської революції «згори» в Україні, ідеологічні та ментальні передумови «другого комуністичного штурму», що супроводжувався зростанням масштабів державного терору. Доведено, що в умовах соціально-економічної кризи під час голодомору 1932–1933...

Повний опис

Збережено в:
Бібліографічні деталі
Дата:2010
Автор: Васильєв, В.
Формат: Стаття
Мова:Ukrainian
Опубліковано: Інститут історії України НАН України 2010
Теми:
Концептуальні проблеми вітчизняної історії
Онлайн доступ:http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/12440
Теги: Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:«Сталінська революція “згори”» в України: насилля, протидія, результати / В. Васильєв // Історія України: маловідомі імена, події, факти. — 2010. — Вип. 36. — С. 73-87. — Бібліогр.: 18 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
id irk-123456789-12440
record_format dspace
spelling irk-123456789-124402013-02-13T02:24:41Z «Сталінська революція “згори”» в України: насилля, протидія, результати Васильєв, В. Концептуальні проблеми вітчизняної історії У статті висвітлюються окремі методологічні аспекти сталінської революції «згори» в Україні, ідеологічні та ментальні передумови «другого комуністичного штурму», що супроводжувався зростанням масштабів державного терору. Доведено, що в умовах соціально-економічної кризи під час голодомору 1932–1933 рр. Сталін навмисно спровокував кризу у стосунках із субцентром влади в УСРР, а 1937–1938 рр. знищив майже усе комуністичне керівництво республіки. Масові репресивні операції доби «великого терору» не призвели до створення монолітного українського суспільства, яке мало бути об’єднаним навколо комуністичної ідеології та Сталіна. В статье освещаются отдельные методологические аспекты сталинской революции «сверху» в Украине, идеологические и ментальные предпосылки «второго коммунистического штурма», который сопровождался увеличением масштабов государственного террора. Доказано, что в условиях социально-экономического кризиса во время голодомора 1932–1933 гг. Сталин специально спровоцировал кризис в отношениях с субцентром власти в УССР, а в 1937–1938 гг. уничтожил практически все коммунистическое руководство республики. Массовые репрессивные операции времен «большого террора» не привели к созданию монолитного украинского общества, которое б объединялось вокруг коммунистической идеологии и Сталина. In the article the separate methodological aspects of Stalin’s revolution «from above» are illuminated in Ukraine, ideological and mental pre-conditions of the «second communist assault» which was accompanied by the increase of scales of state terror. It is well-proven that in the conditions of socio-economic crisis during Holodomor on 1932–1933 years Stalin specially provoked a crisis in relationships with the subcenter of power in Ukraine and in 1937–1938 years destroyed practically all communist leadership of republic. The mass repressive operations of times of «large terror» did not result in creation of monolithic Ukrainian society, which united round communist ideology and Stalin. 2010 Article «Сталінська революція “згори”» в України: насилля, протидія, результати / В. Васильєв // Історія України: маловідомі імена, події, факти. — 2010. — Вип. 36. — С. 73-87. — Бібліогр.: 18 назв. — укр. XXXX-0012 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/12440 uk Інститут історії України НАН України
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection DSpace DC
language Ukrainian
topic Концептуальні проблеми вітчизняної історії
Концептуальні проблеми вітчизняної історії
spellingShingle Концептуальні проблеми вітчизняної історії
Концептуальні проблеми вітчизняної історії
Васильєв, В.
«Сталінська революція “згори”» в України: насилля, протидія, результати
description У статті висвітлюються окремі методологічні аспекти сталінської революції «згори» в Україні, ідеологічні та ментальні передумови «другого комуністичного штурму», що супроводжувався зростанням масштабів державного терору. Доведено, що в умовах соціально-економічної кризи під час голодомору 1932–1933 рр. Сталін навмисно спровокував кризу у стосунках із субцентром влади в УСРР, а 1937–1938 рр. знищив майже усе комуністичне керівництво республіки. Масові репресивні операції доби «великого терору» не призвели до створення монолітного українського суспільства, яке мало бути об’єднаним навколо комуністичної ідеології та Сталіна.
format Article
author Васильєв, В.
author_facet Васильєв, В.
author_sort Васильєв, В.
title «Сталінська революція “згори”» в України: насилля, протидія, результати
title_short «Сталінська революція “згори”» в України: насилля, протидія, результати
title_full «Сталінська революція “згори”» в України: насилля, протидія, результати
title_fullStr «Сталінська революція “згори”» в України: насилля, протидія, результати
title_full_unstemmed «Сталінська революція “згори”» в України: насилля, протидія, результати
title_sort «сталінська революція “згори”» в україни: насилля, протидія, результати
publisher Інститут історії України НАН України
publishDate 2010
topic_facet Концептуальні проблеми вітчизняної історії
url http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/12440
citation_txt «Сталінська революція “згори”» в України: насилля, протидія, результати / В. Васильєв // Історія України: маловідомі імена, події, факти. — 2010. — Вип. 36. — С. 73-87. — Бібліогр.: 18 назв. — укр.
work_keys_str_mv AT vasilʹêvv stalínsʹkarevolûcíâzgorivukraíninasillâprotidíârezulʹtati
first_indexed 2025-07-02T14:33:31Z
last_indexed 2025-07-02T14:33:31Z
_version_ 1836546063809380352
fulltext 73 Валерій Васильєв* «Сталінська революція “згори”» в України: насилля, протидія, результати У статті висвітлюються окремі методологічні аспекти сталін- ської революції «згори» в Україні, ідеологічні та мен- тальні передумови «другого комуністичного штурму», що супроводжувався зростанням масштабів держав- ного терору. Доведено, що в умовах соціально-еко- номічної кризи під час голодомору 1932–1933 рр. Сталін навмисно спровокував кризу у стосунках із субцентром влади в УСРР, а 1937–1938 рр. знищив майже усе комуністичне керівництво республіки. Масові репресивні операції доби «великого терору» не призвели до створення монолітного українського суспільства, яке мало бути об’єднаним навколо ко- муністичної ідеології та Сталіна. Ключові слова: сталінська революція «згори», компартія, ідео- логія, Сталін. На момент написання цієї статті в Україні видано 57 книг об­ ласних  томів науково­документальної  серії книг  «Реабілітовані історією». Це унікальна програма, що здійснюється під керівницт­ вом академіка НАН України П. Т. Тронька, яка присвячена пам’я­ ті людей, постраждалих від необґрунтованих політичних репре­ сій радянської доби  в Україні, вивченню механізмів здійснення політичних репресій, реконструкції реальної картини життя ук­ раїнського суспільства в умовах тоталітарного режиму. Завдан­ ням  статті є  спроба викласти логічно  обґрунтовані міркування щодо подальшого дослідження історичних процесів, які відбува­ лися в Україні протягом 1930­х рр. Одразу  зауважу,  що  майбутні  наукові  розвідки  вимагають певної роботи з осмислення та розробки категоріального апарату, що використовується вченими. Так, на мій погляд, потрібно зро­ бити детальний логічний та семантичний аналіз словосполучен­ * Васильєв В.Ю. —  завідувач  сектором  історико­енциклопедичних  дослід­ жень  відділу  спеціальних  галузей  історичної  науки  та  електронних  ре­ сурсів Інтернету Інституту історії України НАН України, кандидат історич­ них наук, доцент. 74 Валерій Васильєв ня «сталінська революція» та терміну «сталінізм». 1975 р. на кон­ ференції, яку організував відомий історик Р. Такер в Італії, істори­ ки віддавали перевагу не дефініції «тоталітаризм», але — «ста­ лінізм», під яким розуміли ідеологію та практику комуністичного режиму кінця 1920­х – початку 1950­х рр. З того часу «сталінізм» вживаний в науковому обігу без пояснень його сенсу. Утім, нині, в умовах серйозного поглиблення наших знань про природу ре­ жиму, механізмів влади диктатури, особисто Сталіна, чи не нас­ тав час для серйозної методологічної дискусії з проблем катего­ рій, якими ми оперуємо при аналізі історичних процесів? Наразі, маємо значний відсоток логічних засад, щоб оцінюва­ ти дії групи Сталіна наприкінці 1920­х рр. як «великий перелом» (визначення  Сталіна), або, за словами  Такера, який використав ще один вислів генерального секретаря ЦК ВКП(б), — «сталінську революцію «згори». Одночасно, маємо розуміти, що ці дії (в основ­ ному вже вивчені істориками, хоча залишається чимало наукових проблем) мали на меті реалізацію проекту побудови комуністич­ ного  суспільства, що  накреслили на  VIII  з’їзді  РКП(б) у  березні 1919 р. З’їзд не започаткував «комуністичне будівництво». Воно розпочалося  раніше,  ще  у  березні  1918 р.,  коли  VII з’їзд  назвав партію комуністичною, що націлювало її на реалізацію ідеї, котру в Квітневих тезах (1917 р.) В. Ленін назвав «держава­комуна». Згадка про ці відомі факти знадобилася для того, щоб визна­ чити ракурс вивчення дій вищого політичного керівництва СРСР на чолі зі Сталіним впродовж кінця 1920­х – 1930­х рр. Якщо 1918– 1920 рр. невелика група керівників російської компартії намага­ лася здійснити першу спробу насадження у суспільстві комуніс­ тичного проекту, що існував в їхніх головах (потому Ленін назвав це «воєнним комунізмом», що навмисно затьмарювало та викрив­ лювало сенс подій), то наскільки відповідали цьому проекту уяв­ лення Сталіна? Це важливо з’ясувати, тому що вважаю достатньо обґрунтованою думку російського історика О. Хлевнюка: «Приклад Сталіна ще раз підтвердив універсальне пра- вило: кожний диктатор стає диктатором у результаті своєї власної революції»1. 1 Хлевнюк О.В. Хозяин. Сталин и утверждение сталинской диктатуры. – М., 2010. – С. 24. «Сталінська революція “згори”» в України: насилля ... 75  Отже, Сталін мав власні уявлення, як має бути організована «радянська система» й намагався  їх реалізувати.  Саме він знав, визначав для чого необхідна така система, якими є її завдання, а також риси того комуністичного проекту, котрий потрібно реалі­ зувати у суспільстві. У даному випадку можемо припустити, що існує ймовірність схожості параметрів партійної програми 1919 р. й суб’єктивних уявлень Сталіна кінця 1920­х рр. (нині маємо значний масив нау­ кової  літератури  з  цієї  проблеми).  Тоді  дії  групи  Сталіна  були спробою другого комуністичного штурму, а питання щодо різниці між «ленінізмом» та «сталінізмом» втрачає принциповий харак­ тер,  звужуючись  до  проблеми  тактики  дій,  меж  дозволеного  у політиці і т.д. Дійсно, другий комуністичний штурм (його можна назвати й «сталінським штурмом») відрізнявся від першого на­ багато більшими масштабами державного терору та обмежени­ ми  (з  точки  зору  комуністичного  проекту,  який  реалізовував Сталін) наслідками. Останні потребують спеціального досліджен­ ня, тобто у випадку з Україною на основі документів маємо дати відповідь на запитання: яким стало українське суспільство в ре­ зультаті здійснення комуністичного штурму? Перша з вказаних вище відмінностей — масштаби державно­ го терору — відома набагато краще та здатна виявити для дослід­ ників низку важливих особливостей політики, диктатури, взає­ модії її інститутів. У нещодавно надрукованій в Україні фундаментальній істо­ ричній праці йдеться: «У 1920-х рр. не було кращого друга українців, ніж Й. Ста- лін. Найбільшу національну республіку треба було мати за спиною як союзницю, обернувшись обличчям до конкурен- тів у Кремлі. Навпаки, у 1930-х рр. Україна, яка чинила упер- тий опір соціально-економічним перетворенням, що віднови- лися, почала являти собою грізну небезпеку для диктаторсь- кої влади Сталіна. Диктатор знав тільки один ефективний засіб боротьби з потенційною загрозою сепаратизму — пре- вентивні репресії. На Україну насунувся шквал репресій, які тривали аж до смерті Сталіна. Пік репресій прийшовся на період створення тоталітарного ладу — 1930-і рр.»2. 2 Україна: політична історія. ХХ – початок ХХІ ст. – К., 2007. – С. 469. 76 Валерій Васильєв  Автор рядків — український історик С. Кульчицький образ­ но описав суттєві моменти позиції Сталіна та його групи стосов­ но України у 20–30­х рр. ХХ ст. Коротко зупинимося на історичному фоні такого ставлення. Ризький мирний договір (18 березня 1921 р.) між РРСФР, УСРР та Польщею  зупинив радянський наступ на Захід, стабілізував си­ туацію  у  Східній  та Центральній  Європі.  Власне  кажучи,  це  був провал комуністичної ідеї світової революції, що експортувалася з  Росії. Лідери  більшовиків  повернулися до  більш  реалістичної зовнішньої  та  внутрішньої  політики.  Троцький  на  VII  Всеук­ раїнській конференції КП(б)У (4–10 квітня 1923 р.) зробив наго­ лос: «відскок від Варшави у 1920 р.» свідчив, що більшовики не отримують прямої допомоги від пролетаріату більш розвинутих країн Європи3. Тому вони вирішили розпочати серйозну тривалу підготовку до нового революційного вибуху. Надії на світову про­ летарську  революцію  залишалися,  але  у  новому  політичному курсі Росія та Україна ставали «дослідним полем» (вислів Сталі­ на), зразок якого мав переконати народи Сходу та Центральної Європи у перевагах соціалізму та комунізму. Якщо б це вдалося, то радянська Росія отримувала статус лідера в Азії та Європі, слу­ гувала прикладом для інших країн4. Її  комуністичні  керівники  усвідомили  неможливість  вести наступальну війну у країнах Центральної та Західної Європи за умов відсталої  організації  російського  суспільства  у  широкому сенсі цього словосполучення. Тому першочерговими завданнями ставали трансформації соціально­економічних, адміністративно­ управлінських, ідеологічних структур суспільства. Не менш важ­ ливим, здавалося, використати ресурси колишніх окраїн Російсь­ кої імперії за допомогою російської/більшовицької системи уп­ равління  та  подолати  вороже  ставлення  до  комунізму  та  Росії значної частини неросійських етнонаціональних груп5 . У жорст­ ких внутрішньопартійних суперечках розпочинався період нової економічної політики та побудови «соціалізму в одній країні». 3 Центральний державний архів громадських об’єднань України, ф. 1, оп. 1, спр. 97, арк. 28. 4 Двенадцатый съезд РКП(б). 17–25 апреля 1923 года. Стенографический отчет. – М., 1968. – С. 480. «Сталінська революція “згори”» в України: насилля ... 77 Зважаючи  на  геополітичне  становище  та  ресурси  України, вона повинна була стати міцною комуністичною базою для Росії. Керівництво РКП(б) визнало відмінності України від Росії, особ­ ливості українського селянства, потужність національного руху. Але українське суспільство уявлялося як дуже відстале й слабке для  майбутніх  модернізацій6,  його  потрібно  було  радянізувати та комунізувати, що й намагалися здійснити протягом 1920­х – 1930­х рр.7 Наприкінці  1920 р.  РРСФР  розмістила  в  радянській  Україні шість армій, у складі 1,2 млн. осіб. Вони разом з міліцією, органами радянської  держбезпеки допомагали  контролювати ситуацію  в українській радянській державі. Створення УСРР було серйозною поступкою  більшовиків  українському  національному  руху,  її здійснили під тиском політичних сил, які відстоювали українсь­ ку національну державність під час Української революції 1917– 1920 рр. Ідея незалежної української державності активно підтри­ мувалася українською політичною еміграцією та діаспорою, зав­ жди виступала як одна з альтернатив комуністичному режиму. У 1922–1924 рр.  УСРР  інтегрували до нової централізованої держави — СРСР, одночасно проголосивши політику українізації. Ця держава запропонувала зовні привабливу національну полі­ тику підтримки української мови, культури, радянського держав­ ного  будівництва.  Лідер  грузинських  меншовиків  Н. Жорданія, коли  оцінював політику компартії  в Україні,  зауважив,  що  рес­ публіка стала ґрунтом, на якому відбувалося перше перетворен­ ня комунізму  в  інструмент  насильницького розвитку  «народів без історії»8 . Українізація  створювала  значну  проблему  для  керівництва компартії:  як  стимулювати  модернізацію українського  суспіль­ 5 10 жовтня 1920 р. «Правда» опублікувала статтю Й. Сталіна «Політика ра­ дянської влади з національного питання в Росії», де він висловлював ці ідеї. 6 Українські  історики вже звертали увагу на таке  відношення до України Й. Сталіна.  Див.:  Нагорна Л.П.  Позиція  України  у  новоствореній  союзній державі: 20­ті роки крізь призму 90­х // 1993. – № 1. – С. 3–15. 7 Докладніше див.: Васильєв В.Ю. Україна в політиці радянського керівницт­ ва напередодні Другої світової війни // Укр. іст. журн. – 2005. – № 1. – С. 4–15. 8 Грациози А.  Большевики  и крестьяне  на Украине,  1918–1919  годы. –  М., 1997. – С. 180. 78 Валерій Васильєв ства, не допустивши розповсюдження альтернативних радянсь­ кому  національних  проектів.  Рішення  намагалися  знайти  у кількох площинах: зміцнення апарату управління та компартій­ них органів за рахунок україномовних та місцевих «радянізова­ них» працівників; глибока інтеграція республіканської економі­ ки до загальносоюзної; здійснення керівництва українським на­ ціональним рухом, його «радянізація» за одночасної компроме­ тації в суспільстві  ідеї незалежності України, а також колишніх політичних противників з національних сил. Паралельно  відбувався  процес  посилення  контролю  групи Сталіна  над  компартією  України  —  найбільшої  національної парторганізації  в  СРСР.  У  1921 р.  КП(б)У  нараховувала  більше 75 тис.  членів,  18%  з  них  були  вихідцями  з  інших  політичних партій. На території республіки діяли організації більше 20 полі­ тичних партій, але до 1925 р. їх активність припинили репресія­ ми,  здебільшого  органів  держбезпеки.  Водночас  «очищали» КП(б)У: 1921–1922 рр. кількість вихідців з інших партій в Україні скоротилася до 9%. Партійний перепис 1922 р. зафіксував, що 48% членів КП(б)У перебували у Червоній армії, майже 80% проживали у містах, 90% були службовцями, 54% складали росіяни. За мовними парамет­ рами 99% членів КП(б)У вільно говорили російською, 82% виз­ начали російську мову  як мову  повсякденного спілкування,  ук­ раїнською  розмовляло  11%  комуністів  в  республіці.  Освітній рівень  абсолютної  більшості  членів  компартії  обмежувався вмінням поставити підпис на папері. Вважаю, що український історик В. Греченко мав усі підстави зробити висновок: «РКП(б) в Україні досить чітко демонструвала своїм скла- дом, що це була партія в основному малограмотної, імпуль- сивно-агресивної в діях та рішеннях маси, розбавленої корумпованими службовцями та деякою кількістю ідейних фанатиків»9. За умов  жорсткої внутрішньопартійної боротьби за владу  в Кремлі Сталін потребував цілковитого контролю над керівницт­ вом КП(б)У, а також — за процесом українізації, котрий викликав 9 Україна: політична історія. ХХ – початок ХХІ ст.  – С. 483, 487–488. «Сталінська революція “згори”» в України: насилля ... 79 політичні зіткнення у партійних лавах. Тому на початку 1925 р. генеральний секретар ЦК РКП(б) надіслав до України секретаря ЦК РКП(б) Л. Кагановича, який (під особистим контролем Сталі­ на)  рішуче, не  побоюючись  звинувачень  в українському  націо­ налізмі,  здійснював українізацію.  Одночасно  Каганович  відвер­ то заявляв на компартійних форумах, що підтримка українських національних почуттів призвела  до посилення антирадянських націоналістичних настроїв. Його  оцінки орієнтували радянську політичну поліцію на боротьбу проти українського націоналізму та потенційних супротивників комуністичного режиму. 1926 р. з’явився циркуляр ДПУ УСРР, в якому стверджувало­ ся, що гасло «Великої України» має для «чекістів» першочергове значення й на нього потрібно своєчасно реагувати. Керівництво органів держбезпеки республіки звернулося до начальників ок­ ружних відділів з вимогою скласти списки «соціально загрозли­ вих елементів», куди включили широке коло осіб. Таким чином, політика керівництва СРСР в Україні офіційно декларувала та підтримувала національно­державне будівницт­ во. Неофіційно вищі партійні сановники та керівники «чекістів» розглядали  феномен  «українства»  як  потенційний  політичний сепаратизм, загрозу комуністичній диктатурі. З початком «великого перелому» в Україні відбулися фальси­ фіковані судові процеси,  на  яких звинувачували  представників інтелігенції у бажанні «відірвати» Україну від СРСР та привести її під протекторат Польщі, а також у шпигунстві, диверсіях, зрад­ ництві. Брудні маніпулятивні політичні технології не додали по­ пулярності  Сталіну,  навпаки,  його  авторитет  в  українському суспільстві  знизився,  про  що  свідчать  оприлюднені  донесення ДПУ УСРР. Не до кінця вивченим залишається питання стосунків Сталіна, інших членів політбюро ЦК ВКП(б) з керівництвом УСРР у 1928– 1930 рр., коли Кагановича відкликали до Москви й призначили замість  нього С.  Косіора.  Здається,  що  три  «ключові  політичні постаті» в Україні того часу — генеральний секретар ЦК КП(б)У С. Косіор, голова РНК УСРР В. Чубар, голова ВУЦВК УСРР Г. Пет­ ровський самовіддано підтримували Сталіна у боротьбі проти так званого «правого ухилу», а от член політбюро ЦК ВКП(б) М. Буха­ рин злякався використати у боротьбі за владу незадоволених дія­ 80 Валерій Васильєв ми Кагановича та Сталіна в Україні колишніх республіканських партійних працівників  (таких  «політиків»,  висланих  Каганови­ чем з України, було чимало). Погіршення  стосунків  Сталіна  з  українськими  керівниками відбулося у першій половині 1930 р. На пленумі ЦК ВКП(б) (лис­ топад 1929 р.) лідері республіки не лише підтримали плани гру­ пи Сталіна, але й підтвердили «підвищенні зобов’язання» щодо здійснення насильницької  суцільної колективізації  селянських господарств та масштабного розкуркулювання. Подібна радика­ лізація політики вартувала їм дорого. До травня 1930 р. колекти­ візація в  Україні  сягнула  «захмарних»  30–40%,  більше  100 тис. осіб  розкуркулили  й  депортували  з  території  республіки  до північних та східних районів Росії. Українське селянство відповіло на державне насильство ши­ рокомасштабними  антиколективізаційними виступами,  зброй­ ними  повстаннями,  котрі  у  низці  випадків  супроводжувалися розгоном радянських органів влади. За даними органів радянсь­ кої держбезпеки в УСРР у виступах проти влади брало участь по­ над 900 тис. осіб. Сталін отримував повідомлення про «селянські хвилювання» у  прикордонних районах  республіки,  голова  ДПУ УСРР В. Балицький доповідав йому, а також керівникам ЦК КП(б)У щодо заходів,  які  застосовувалися  для  придушення  хвилювань та виступів. 2 березня 1930 р. у відомій статті «Запаморочення від успіхів» Сталін переклав провину за провал політики насильницької колек- тивізації на місцевих працівників. Він спровокував кризу у радян­ ській системі управління. Проте ця криза була менш загрозлива у порівнянні з величезною хвилею селянського незадоволення. Дотичними до відображення кризи у стосунках Сталіна з ре­ гіональними керівниками є результати виборів до політбюро ЦК ВКП(б) після XVI  з’їзду ВКП(б) у червні  1930 р. Керівники УСРР втратили представництво у складі вищого компартійного «арео­ пагу». Це свідчило не лише про незадоволення Сталіна їх поведін­ кою  під  час спровокованої  їм  власноруч  кризи початку  1930 р., але й про те, що вождь, який зміцнив свої позиції у владі, не пот­ ребував підтримки регіональних лідерів. Події  другої половини  1930–1931 рр.  в  Україні ще  потрібно ретельно науково проаналізувати. Зокрема, залишається майже «Сталінська революція “згори”» в України: насилля ... 81 не дослідженим процес депортації селянських господарств з те­ риторії республіки восени 1930 р., а також найбільша хвиля де­ портації селян у червні–липні 1931 рр. У ході останньої з терито­ рії України до віддалених районів Росії вислали 30 тис. селянських господарств (120–150 тис. осіб). Загалом в республіці на початку 1930­х рр. розкуркулили понад 200 тис. селянських господарств. Колективізація, розкуркулення, депортації, а також величезні за масштабами державні хлібозаготівлі призвели до голодомору 1932–1933 рр., у наслідок якого на території України загинуло 3– 3,5 млн. осіб10. Про що  свідчить  значний  комплекс документів,  надрукова­ ний за останній час в Україні з цього приводу? Сталін та його група у керівництві СРСР використали голодомор, що був спровокова­ ний їхньою політикою, у політичних цілях. Їх офіційні виступи та дії свідчать, що вони спеціально знищували голодом українських селян, щоб зламати опір владі останніх. Не аналізуючи зміст мето­ дів, що застосовувалися, зазначу: політичні звинувачення Сталіна спрямовувалися не лише проти українських селян, але й проти комуністичного керівництва України. Сталін спеціально перекла­ дав відповідальність за політику голодомору на республіканське керівництво, звинувачував його у політичних помилках та нев­ мінні управляти республікою. Логічно слідував сталінський вис­ новок  про  необхідність  персональних  змін у  керівництві  УСРР, створенні  системи  персонального  контролю  за  ситуацію  у  рес­ публіці тощо. Це означало, що в умовах глибокої соціально­економічної кри­ зи Сталін додатково провокував кризу у стосунках центру влади в Кремлі з  субцентром влади у Харкові. 1933 р. Сталін надіслав до  України  з  диктаторськими  повноваженнями  секретаря  ЦК ВКП(б)  П. Постишева,  який став другим  секретарем ЦК  КП(б)У. Одягнутий замість воєнного френчу (традиційної уніформи біль­ шовицьких вождів) в українську вишиванку, Постишев вів затя­ ту боротьбу з носіями «українського буржуазного націоналізму». 10 Уіткрофт С. Сучасне уявлення про природу та рівень смертності під час голоду 1931–1933 років в Україні // Командири великого голоду: Поїздки В. Молотова  і  Л. Кагановича  в  Україну  та  на  Північний  Кавказ.  1932– 1933 рр. – К., 2001. – С. 192;  Кульчицький С. Голодомор 1932–1933 рр. як геноцид: труднощі усвідомлення. – К., 2008. – С. 407–412. 82 Валерій Васильєв До концтаборів та тюрем потрапила більшість діячів української культури,  жертвами  «чекістів»  стали  практично  усі,  хто  брав участь в Українській революції 1917–1920 рр. Звернемо увагу: в Україні репресивні заходи у широкому сенсі цього словосполучення здійснювали найближчі соратники Ста­ ліна — працювали хлібозаготівельні комісії на чолі з Молотовим, Кагановичем, Постишевим. Це не означає, що управлінські струк­ тури УСРР, починаючи з республіканського рівня та закінчуючи сільськими партосередками та сільрадами, не брали участі у реп­ ресіях проти співмешканців, а часто­густо й родичів. Діяльність «місцевих начальників» ще потрібно дослідити. Утім, призначен­ ня Постишева в Україну створило безпрецедентний до того часу випадок  в  радянський  управлінський  системі:  секретар  ЦК ВКП(б) — другий секретар ЦК КП(б)У відповідав перед Сталіним за ситуацію в республіці, контролював дії генерального — пер­ шого секретаря ЦК КП(б)У, тобто С. Косіора. Приховані дії Сталі­ на, який  ініціював офіційні  звинувачення  з  боку  Постишева  на адресу відомого українського більшовика М. Скрипника у «непра­ вильній»  національній  політиці,  підтверджують  висловлену вище думку11. Вивчення архівних матеріалів свідчить, що Постишев надси­ лав Сталіну на редагування постанови пленумів ЦК КП(б)У, котрі торкалися  національної  політики. Вочевидь  за згодою  Сталіна Постишев ініціював політичні перевірки управлінських структур в Україні, в ході яких, за нашими підрахунками, понад півмільйо­ на  осіб потрапили  до  розряду  «політично  неблагонадійних»,  їх брала на облік радянська політична поліція. У республіці відбу­ лася справжня «кадрова революція»: надіслані з різних міст Росії та Червоної армії комуністи обійняли керівні посади в управлін­ ських структурах УСРР. Вражаючим є те, що під час загибелі мільйо­ нів людей від штучного голоду в Україні сотні тисяч арештовува­ лися  та  понад  тисячу  було  розстріляно12.  Український  історик 11 Васильєв В.Ю. Ціна голодного хліба. Політика керівництва СРСР і УСРР в 1932–1933 рр. // Командири великого голоду: Поїздки В. Молотова і Л. Ка­ гановича  в Україну  та  на  Північний Кавказ.  1932–1933 рр.  –  К., 2001. – С. 135, 140–142. 12 Розсекречена пам’ять. Голодомор 1932–1933 років в Україні в докумен­ тах ГПУ–НКВД. – К., 2007. – С. 348, 485, 493. «Сталінська революція “згори”» в України: насилля ... 83 Ю. Шаповал справедливо підмітив, що 1932–1933 рр. Україна пе­ ретворилася на полігон сталінських репресій13. Наведені вище особливості політики керівництва компартії в Україні на інституційному рівні свідчили про ліквідацію залиш­ ків української державності, перетворення УСРР на союзну рес­ публіку,  керівництво  якої  втратило  мізерну  політичну  самос­ тійність. Його владно­управлінські функції вкрай звузили, поста­ вили під контроль Сталіна та загальносоюзних відомств. Одно­ часно СРСР перетворився на імперію з абсолютно повновладним центром  у  Кремлі. Відбулося  ще  більше  зосередження влади  у політбюро ЦК ВКП(б), а в його середині — у Сталіна, який перет­ ворився не лише у диктатора, але в деспотичного тирана. В умовах наближення Другої світової війни Сталін та його гру­ па вирішили знищити потенційну «п’яту колону» в СРСР й, зокре­ ма, в Україні. Вони ініціювали проведення масових репресивних операцій органів держбезпеки, спрямованих проти потенційних, інколи  реальних  супротивників  радянської  влади.  Одночасно намагалися винищити асоціальні елементи. Складовою частиною масових репресій 1937–1938 рр. стала «кадрова революція»: за­ міна партійно­радянських чиновників новими висуванцями. У ході  так  званого  «великого  терору»  1937–1938 рр.14  було знищено майже усе керівництво УСРР. В січні 1938 р. Сталін надіс­ лав до республіки М. Хрущова. Пізніше той написав про свої вра­ ження після приїзду до України: «Україною буцімто Мамай пройшовся … На Україні була знищена тоді уся верхівка керівних працівників на кількох поверхах. Кілька разів змінялися кадри й знову їх арештову- 13 Шаповал Ю., Пристайко В., Золотарьов В. ЧК–ГПУ–НКВД в Україні: особи, факти, документи. – К., 1997. – С. 254–267; Шаповал Ю. Україна ХХ століт­ тя: Особи і події в контексті важкої історії. – К., 2001. – С. 19–53. 14 Цю назву використовують в світовій історичній науці з «легкої руки» бри­ танського історика, який працює у США — Р. Конквеста. Але спрямова­ ність операцій проти потенційної «п’ятої колони» викликає необхідність зважено відноситися, у даному випадку, до застосування поняття «вели­ кий терор». Як відомо, «терор» — у найбільш поширеному значенні — це «жах», «переляк». Відомі нам факти свідчать, що в 1937–1938 рр. крем­ лівські вожді, ініціюючи репресії, займалися злочинною соціальної інже­ нерією. Терор як залякування мав підлегле значення до цієї головної мети. 84 Валерій Васильєв вали та знищували. Українська інтелігенція, особливо пись- менники, композитори, артисти й лікарі, також були під наглядом, піддавалися арештам та розправі»15. 28–29 січня 1938 р. Хрущов та Косіор підписали довідку «Про передання  тов.  Косіором С.В.  та  прийманні  тов.  Хрущовим М.С. справ по ЦК КП(б)У». Наведені данні свідчили про масштаби розг­ рому управлінських структур республіки. Зокрема, вказувалося, що на 1 січня 1938 р. чисельність КП(б)У склала 284 тис. 152 особи, тобто скоротилася за три роки майже на половину. В ЦК КП(б)У працювали лише культурно­пропагандистський, сільськогоспо­ дарський відділи, промисловості та транспорту, Управління спра­ вами,  особливий сектор. У відділах  керівних парторганів, шкіл, науки, торгівлі, друку, культурно­просвітницької роботи малися лише заступники завідувачів. Зі 100 інструкторів ЦК КП(б)У, які б мали працювати за штата­ ми, в наявності була 51 особа. Не було перших секретарів у Він­ ницькому, Чернігівському, Молдавському обкомах партії, других секретарів — у Одеському та Дніпропетровському обкомах, тре­ тіх — у всіх областях, за виключенням Вінницької. З 82 завідую­ чих відділами обкомів партії незаповненою залишалася 3 поса­ ди. З 577 перших секретарів міськкомів та райкомів партії не було 82, других секретарів — 108, третіх секретарів — 188 осіб. Серед перших секретарів райкомів та міськкомів партії  були затверд­ женими ЦК КП(б)У та ЦК ВКП(б) лише 62 особи, інші виконували обов’язки. У Вінницькій, Миколаївській, Дніпропетровській, Чернігівсь­ кій областях, Молдавській АРСР не було голів облвиконкомів. У республіканських наркоматах просвіти, фінансів, землеробства, радгоспів, торгівлі, охорони здоров’я, соціального забезпечення, юстиції та Верховному Суді УРСР обов’язки наркомів виконували перші заступники16. Таким чином, до початку 1938 р. політбюро, ЦК КП(б)У, РНК УРСР фактично припинили існування внаслідок широкомасштаб­ них репресій. Не в змозі були функціонувати республіканські нар­ комати, місцеві партійно­радянські органи. Керівництво респуб­ 15 Хрущев Н.С. Время. Люди. Власть. – М., 1999. – С. 147, 151. 16 Политическое руководство Украины. 1938–1989. – М., 2006. – С. 33–34. «Сталінська революція “згори”» в України: насилля ... 85 лікою здійснювали надіслані з Москви М. Хрущов та М. Бурмис­ тенко. У 1938 р. вони особисто брали участь у репресіях. Водно­ час М. Хрущов докладав зусиль, щоб у 1938–1939 рр. управлінські структури були укомплектовані новими працівниками. До влади, управління прийшли нові люди, які не знали капі­ талізму, жили за комуністичного режиму, виховувалися в радян­ ський школі, навчались у вузах Києва, Харкова, Москви та Ленін­ граду. Певно, радянське керівництво бачило в таких людях надій­ ну опору, тому що вони вірили в соціалізм, комунізм, Компартію та Сталіна (з різними варіаціями). Ці люди відчували гордість за радянську  Україну,  яку  більшовики  перетворили  в  розвинуту «індустріально­аграрну республіку», де не було безробіття, сут­ тєво зменшилася кількість неписьменних, діяла система масової освіти, працювали заклади культури на українській мові. Таких радянських людей  було  не мало  в українському суспільстві. На них тримався комуністичний режим. Проте, була й інша частина українського суспільства. В 1937– 1938 рр. в Україні арештували 265669 чоловік (0,9 відсотка насе­ лення), значну частину з яких розстріляли. Якщо уважно вивча­ ти нещодавно  опублікований аналіз  чекістської  статистики,  то побачимо, що за кількістю на першому місці опинились репресо­ вані за «національними лініями « (31,3 %), на другому — колишні куркулі (18,2 %), на третьому — «учасники буржуазних націона­ лістичних організацій» (16,7 %). Отже, вістря «великого терору» прийшлось на представників етнічних груп, які мали своїх одно­ племінників  у  сусідніх  державах,  так званих  «куркулів» та  «ук­ раїнських  націоналістів».  Всього  ж  з  початку  сталінської  рево­ люції «згори»  (1929 р.)  до  нападу  німецьких  військ  (22  червня 1941 р.) органами держбезпеки в Україні було арештовано 739910 чоловік17. Ці люди мали родичів, знайомих, більшість з яких була переконана в їх невинності. У них природно виникало питання: за що постраждали їх близькі? Спектр думок був різним, але факт, що незадоволених, заляканих, тих, хто мав сумніви, було багато. 17 Нікольський В.М. Репресивна діяльність органів державної безпеки СРСР в Україні.  Історико­статистичне дослідження. – Донецьк, 2003. – С. 119, 242, 275–277. Ці офіційні дані не включають в себе цілу низку репресова­ них, що є темою окремої дискусії. 86 Валерій Васильєв Можливо, вони мали віру, що Сталін не знав про дії місцевих ук­ раїнських чиновників та чекістів. Утім, і це підривало впевненість у справедливості радянського ладу. На жаль, ми й досі не знаємо реальної картини життя українсь­ кого суспільства у досліджуваний період. Тому, поки що не може­ мо визначити, де і як у звичайне життя втручався тоталітарний режим,  де  проходила  межа  відносної  автономності  людського існування, до яких сфер відносин намагалась дійти, але так і не дійшла влада. Досліджувати такі проблеми є справа майбутнього. Але зазначимо,  що  комуністичні  лідери  оперували  марксистсь­ кими схемами аналізу суспільних подій. Вони розглядали україн­ ське суспільство з точки зору класової боротьби, ніколи не прихо­ вували своїх цілей — створити нову радянську людину та побуду­ вати комунізм як технічно розвинуте, безкласове, соціально і на­ ціонально однорідне суспільство. Завдяки їхнім ініціативам, але, одночасно, головне — важкій праці мільйонів людей, швидкими темпами розвинулася важка та оборонна промисловість в Україні, яка перебувала у державній власності. Кремлівські вожді приму­ сили українське село жити за колгоспної системи. Швидка  модернізація  суспільства  «вирвала»  зі  звичного  со­ ціального та національного середовища мільйони українців. Від 3,5 до 4 млн. людей загинуло в республіці під час жахливого го­ лодомору 1932–1933 рр., майже перманентні репресії в Україні в 1920­х  –  1930­х рр.  слугували  репресивною  функцією  влади  та засобом побудови комуністичного суспільства, інструментом со­ ціальної технології комуністичного тоталітарного режиму. Ймовірно, Сталін вибудував структуру влади, про яку мріяв, проте, чи переміг в СРСР соціалізм, про що заявили на XVII з’їзді ВКП(б)  (січень–лютий 1934 р), є дуже  спірним питанням.  Воче­ видь Сталіну та його групі не вдалося перетворити Україну «на справжню фортецю СРСР, на дійсно взірцеву республіку», (про це він писав 1932 р.)18, досягнути соціально­етнічної однорідності, ідео- логічної монолітності, створити нового «радянського українця». В статье освещаются отдельные методологические аспекты сталинской революции «сверху» в Украине, идеоло- 18 Сталин и Каганович. Переписка. 1931–1936 гг. – М., 2001. – С. 273–274. «Сталінська революція “згори”» в України: насилля ... 87 гические и ментальные предпосылки «второго ком- мунистического штурма», который сопровождался увеличением масштабов государственного террора. Доказано, что в условиях социально-экономического кризиса во время голодомора 1932–1933 гг. Сталин специально спровоцировал кризис в отношениях с субцентром власти в УССР, а в 1937–1938 гг. уничто- жил практически все коммунистическое руководство республики. Массовые репрессивные операции вре- мен «большого террора» не привели к созданию монолитного украинского общества, которое б объе- динялось вокруг коммунистической идеологии и Сталина. Ключевые слова: сталинская революция «сверху», компартия, идеология, Сталин. In the article the separate methodological aspects of Stalin’s revolution «from above» are illuminated in Ukraine, ideo- logical and mental pre-conditions of the «second com- munist assault» which was accompanied by the increase of scales of state terror. It is well-proven that in the con- ditions of socio-economic crisis during Holodomor on 1932–1933 years Stalin specially provoked a crisis in relationships with the subcenter of power in Ukraine and in 1937–1938 years destroyed practically all com- munist leadership of republic. The mass repressive op- erations of times of «large terror» did not result in crea- tion of monolithic Ukrainian society, which united round communist ideology and Stalin. Key words: Stalin’s revolution «from above», communist party, ideology, Stalin.

Схожі ресурси