Правобережна Україна у забезпеченні продовольством військ Російської імперії у першій половині ХІХ ст.

У статті досліджується місце Правобережної України у забезпеченні продовольством військ у першій половині ХІХ ст., як важливого аспекту внутрішньої хлібної торгівлі. Простежуються суб’єкти і способи заготівлі у військовий та мирний час, ціноутворення, місця доставки та логістика провіанту для війс...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2015
1. Verfasser:	Решетченко, Д.В.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут історії України НАН України 2015
Schriftenreihe:	Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.
Schlagworte:	Сторінки вітчизняної соціально-економічної історії
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/124715
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Правобережна Україна у забезпеченні продовольством військ Російської імперії у першій половині ХІХ ст. / Д.В. Решетченко // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.: Зб. наук. пр. — 2015. — Вип. 24. — С. 89-98. — Бібліогр.: 37 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-124715
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1247152017-10-04T03:02:50Z Правобережна Україна у забезпеченні продовольством військ Російської імперії у першій половині ХІХ ст. Решетченко, Д.В. Сторінки вітчизняної соціально-економічної історії У статті досліджується місце Правобережної України у забезпеченні продовольством військ у першій половині ХІХ ст., як важливого аспекту внутрішньої хлібної торгівлі. Простежуються суб’єкти і способи заготівлі у військовий та мирний час, ціноутворення, місця доставки та логістика провіанту для військ. В статье исследуется место Правобережной Украины в обеспечении продовольствием войск в первой половине XIX в., как важного аспекта внутренней хлебной торговли. Прослеживаются субъекты и способы заготовки в военное и мирное время, ценообразование, места доставки и логистика провианта для войск. The paper examines the place of the Right-Bank Ukraine in food supplies of the troops in the first half of the nineteenth century as an important aspect of domestic grain trade. There have been observed particiants and methods of food procurements during war and peacetime periods, pricing, places of delivery and food supplies logistics for the troops. 2015 Article Правобережна Україна у забезпеченні продовольством військ Російської імперії у першій половині ХІХ ст. / Д.В. Решетченко // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.: Зб. наук. пр. — 2015. — Вип. 24. — С. 89-98. — Бібліогр.: 37 назв. — укр. 2307-5791 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/124715 94 (477.7) «18/19»: 658.87 uk Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст. Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Сторінки вітчизняної соціально-економічної історії Сторінки вітчизняної соціально-економічної історії
spellingShingle	Сторінки вітчизняної соціально-економічної історії Сторінки вітчизняної соціально-економічної історії Решетченко, Д.В. Правобережна Україна у забезпеченні продовольством військ Російської імперії у першій половині ХІХ ст. Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.
description	У статті досліджується місце Правобережної України у забезпеченні продовольством військ у першій половині ХІХ ст., як важливого аспекту внутрішньої хлібної торгівлі. Простежуються суб’єкти і способи заготівлі у військовий та мирний час, ціноутворення, місця доставки та логістика провіанту для військ.
format	Article
author	Решетченко, Д.В.
author_facet	Решетченко, Д.В.
author_sort	Решетченко, Д.В.
title	Правобережна Україна у забезпеченні продовольством військ Російської імперії у першій половині ХІХ ст.
title_short	Правобережна Україна у забезпеченні продовольством військ Російської імперії у першій половині ХІХ ст.
title_full	Правобережна Україна у забезпеченні продовольством військ Російської імперії у першій половині ХІХ ст.
title_fullStr	Правобережна Україна у забезпеченні продовольством військ Російської імперії у першій половині ХІХ ст.
title_full_unstemmed	Правобережна Україна у забезпеченні продовольством військ Російської імперії у першій половині ХІХ ст.
title_sort	правобережна україна у забезпеченні продовольством військ російської імперії у першій половині хіх ст.
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2015
topic_facet	Сторінки вітчизняної соціально-економічної історії
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/124715
citation_txt	Правобережна Україна у забезпеченні продовольством військ Російської імперії у першій половині ХІХ ст. / Д.В. Решетченко // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.: Зб. наук. пр. — 2015. — Вип. 24. — С. 89-98. — Бібліогр.: 37 назв. — укр.
series	Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.
work_keys_str_mv	AT rešetčenkodv pravoberežnaukraínauzabezpečenníprodovolʹstvomvíjsʹkrosíjsʹkoíímperííuperšíjpoloviníhíhst
first_indexed	2025-07-09T01:55:05Z
last_indexed	2025-07-09T01:55:05Z
_version_	1837132526484717568
fulltext	Сторінки вітчизняної соціально-економічної історії 89 УДК 94 (477.7) «18/19»: 658.87 Д.В. Решетченко (м. Київ) ПРАВОБЕРЕЖНА УКРАЇНА У ЗАБЕЗПЕЧЕННІ ПРОДОВОЛЬСТВОМ ВІЙСЬК РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ у першій половині ХІХ ст. У статті досліджується місце Правобережної України у забезпеченні продовольством військ у першій половині ХІХ ст., як важливого аспекту внут- рішньої хлібної торгівлі. Простежуються суб’єкти і способи заготівлі у вій- ськовий та мирний час, ціноутворення, місця доставки та логістика провіанту для військ. Ключові слова: Правобережна Україна, провіант, підрядник, «запасні мага- зини», збройний конфлікт, хлібні ціни. Питання забезпечення продовольством військ у першій половині ХІХ ст. було надзвичайно актуальним у науковій літературі та публіцистиці ХІХ — початку ХХ ст. Однак дослідники пізнішого періоду приділяли цій проблемі дедалі менше уваги, ігноруючи той факт, що саме фактор нестачі продовольства ставав вирішальним у багатьох військових конфліктах того часу. Для Російської імперії, яка вела постійні війни й утримувала станом на першу половину ХІХ ст. найбільшу в Європі регулярну армію, це питання мало надзвичайно велике значення. Продаж продовольства для військових потреб мав особливе значення для розвитку хлібної торгівлі Правобережної України. По-перше, остання була роз- ташована поблизу з основними точками військових конфліктів Російської ім- перії в ХІХ ст. По-друге, правобережні губернії були багаті на зернові й забез- печували продовольством війська, що тут квартирувалися. Особливістю Правобережної України в загальноросійській внутрішній зер- новій торгівлі наприкінці ХVІІІ — у першій половині ХІХ ст. було те, що вона, зберігши багато рис Польської держави, її економічні зв’язки, систему ярмарок і торгів, почала набувати особливостей, притаманних торгівлі Російської імперії (система поставок продовольства казні, налагодження торгівельних зв’язків з іншими регіонами імперії, державне втручання в цінову політику тощо). Велика територія імперії, дрібнотоварний характер селянського господар- ства, погані шляхи сполучення й нерозвиненість засобів інформації, нестача торгових капіталів і відносно мала чисельність професійних торговців відріз- няли внутрішню торгівлю Російської імперії від розвинутих країн Європи. Це зумовило велику чисельність посередників від виробника до споживача. Щоб, наприклад, хліб київського селянина потрапив до споживача в білоруських гу- берніях, він повинен був пройти щонайменше 4–6 посередників. Селянин збував © Д.В. Решетченко, 2015 ISSN 2307-5791. Проблеми історії України ХІХ — поч. ХХ ст. 2015. Випуск 24 90 своє зерно дрібним скупникам на ярмарку чи торгах. Останній, зібравши значну партію, продавав її дрібному оптовику, який, своєю чергою, збував збіжжя купцям і торгівцям, які й організовували доставку зернових у місця, де його потребували. Далі наступала стадія реалізації, яка проходила теж декілька стадій. Питання про забезпечення продовольчих потреб «казни» та його місце у внутрішній торгівлі залишається малодослідженим, особливо у новітній україн- ській історіографії. Це, насамперед, питання закупівлі провіанту та фуражу для військ. Величезна армія, яку тоді утримувала Російська імперія, потребувала заготівлі великої кількості збіжжя. Система визначення потреб армії та заку- півельних цін була довготривалою і не завжди встигала за змінами внутрішнього й зовнішнього ринків. Особливо це відчувалося у періоди зростання попиту на зернові. Причинами цього зростання були неврожаї, збільшення експорту збіж- жя за кордон, внутрішні та зовнішні конфлікти. На Правобережжі це питання стояло особливо гостро. По-перше, Подільська та Волинська губернії були прикордонними, й кількість розквартированих військ тут була більша, ніж, наприклад, у центральних губерніях. По-друге, у ХІХ ст. біля території правобережних губерній, а частково й на них, проходили військові конфлікти. Це, насамперед, російсько-турецькі та російсько-французька війни. Для забезпечення армії саме тут формувалися обози з продовольством. По-третє, на Правобережжі зберігалася небезпека ескалації польського національно-ви- звольного руху, і це примушувало владу тримати там посилений контингент військ. По-четверте, у правобережних губерніях запаси зернових майже завжди перевищували внутрішні потреби, тому ціни на основні «життєві припаси» тут були значно нижчими. Більшу частину території Правобережжя займав лісостеп, який чудово підходив для вирощування зернових. Найкраще родили жито, ячмінь і овес, які й закуповували для потреб армії. Тому у цих краях йшла заготівля продовольства для військ як місцевого квартирування, так і сусідніх губерній та Чорноморського флоту1. На Київщині заготовляли провіант для військ інших регіонів Російської імперії, насамперед тих, що квартирувались у білоруських губерніях. Закуп- лений провіант сплавлявся по Дніпру у міста Мозир, Пінськ, рідше — у м. Вітебськ через м. Оршу2. Основну частину збіжжя піднімали Дніпром до мм. Могилева, Шклова, Пінська й Орші, а звідти по р. Західній Двіні — до мм. Вітебська та Баранковичів. Інша частина хлібних вантажів р. Сожою над- ходила до мм. Кричева, Пропойська та Гомеля, що перетворився в місто завдяки торгівлі українським зерном. Частина українського зерна по р. Березина достав- лялась до м. Бобруйська для забезпечення військ і продажу місцевому насе- ленню. Незважаючи на високу вартість доставки, особливо у неврожайні роки, продавати хліб у білоруські губернії завжди було вигідно через високу різницю в цінах. Наприкінці XVIII — у першій половині ХІХ ст. ціни на збіжжя, навіть у сусідніх губерніях, значно відрізнялися. Наприклад, у 1815 р. вартість четверті житнього борошна у Вітебському повіті коштувала в середньому 15,80 руб., у Сторінки вітчизняної соціально-економічної історії 91 Гродненському — 30,30 руб. З 20-х років ХІХ ст. ціни у білоруських губерніях поступово знизилися і вирівнялися, однак все-одно були вищими, ніж у південно-західних губерніях3. Різницю в правобережних та білоруських губер- ніях імперії Романових можемо прослідкувати за табл. 1. Тобто навіть середні ціни, взяті за сім років, у Вітебській, Гродненській, Мінській та Могилевській губерніях були деколи вдвічі вищими, ніж у Київській, Подільській та Волин- ській. У неврожайні для Білорусі роки ця різниця ставала ще значнішою. У вересні 1810 р. військовий міністр Російської імперії М. Барклай-де-Толлі вимагав доставити для продовольства військ, розквартированих у білоруських містах Мозир, Рогачов і Пінськ, 41 070 четвертей борошна, 3850 четвертей круп та 109 729 четвертей вівса. На ті ж потреби у січні наступного року додатково вимагалося у м. Пінськ 20 903 четверті борошна, 1959 четвертей круп та 8124 четверті вівса, а у м. Мозир — 5225, 489 та 8124 четверті відповідно. Все це потрібно було доставити «по першій воді» з київської та вишгородської при- станей4. У самій же Київській губернії для продовольства військ у провіантські магазини потрібно було заготовити 99 060 четвертей борошна, 9286 четвертей круп та 119 079 четвертей вівса5. Таблиця 1 Ціни на основні види зернових у південно-західних і білоруських губерніях у середньому за період з 1847 по 1853 рр. (у руб. сріблом за четверть)6 Губернія Жито Пшениця Овес південно-західні Волинська 2.89 4.23 1.97 Київська 2.17 3.62 1.65 Подільська 3.18 4.34 2.27 білоруські Вітебська 4.55 7.74 2.17 Гродненська 4.10 − 2.54 Мінська 4.16 7.01 2.22 Могилевська 4.19 6.01 2.37 Іншим напрямом внутрішньої торгівлі збіжжям були Молдавія та Валахія. До липня 1812 р. хліб туди ввозився з митом, як за кордон. Розбираючи скарги, Сенат відмітив, що «мито з хліба, що ввозиться в Молдавію та Валахію, збирати не потрібно, так як ці території належать Росії, і хліб туди поставляється більшою частиною на продовольство військ наших»7. Звичайно, що уряду невигідно було обмежувати торгівлю, адже це суперечило державним інтересам при закупівлі продовольства для військ. Просто законодавство не завжди ISSN 2307-5791. Проблеми історії України ХІХ — поч. ХХ ст. 2015. Випуск 24 92 встигало за територіальним розширенням імперії, кон’юнктурою ринку та зов- нішньополітичними подіями. Транспортування товарів у Бессарабську область здійснювалося поромними переправами. Лише через Рашковецьку переправу щорічно проїжджало в обидва напрямки до 2,5 тис. возів, вантажених зерном або борошном8. Для багатьох поміщиків збут зерна державі був вигідним, хоча й не при- носив таких прибутків, як доставка у морські порти, але був постійним і менш ризикованим. При тому «постійні поставники» могли розраховувати у невро- жайні роки на нагороди та інші привілеї від держави, а також на гарне ставлення з боку чиновників, які відповідали за заготівлю. А у періоди гарних врожаїв це була чи не єдина можливість збуту. Саме тому більшість великих поміщиків намагалися стати постійними постачальниками продовольства і фуражу для держави. Так, великі землевласники графи Браницькі регулярно задовольняли значну кількість поставок провіанту для військ у Київській та Могилевській губерніях9. А в маєтках Потоцьких у Подільській та Київській губерніях на- прикінці ХІХ ст. закупали мед та хліб для п’яти військових округів10. Основними конкурентами поміщиків були підрядники, переважно з євреїв, які скупляли за дешевими цінами зерно у селян й на торгах перемагали перших. Так, улітку 1835 р. купці київський А. Левенберг та сквирський Ю. Годик пропонували провіант для Вознесенського та Ольвіопільського уланських пол- ків, розквартированих у Таращанському та Липовецькому повітах, за нижчими цінами (борошно житнє по 10,50 руб. за куль проти 11,75 руб. встановлених, овес по 9 руб. за четверть проти 10 руб. тощо)11. Як бачимо з табл. 2, лише п’ята частина підрядів виконувалася поміщиками безпосередньо, переважну ж час- тину контролювали підрядники-євреї. Таблиця 2 Частка різних постачальників у забезпечені продовольством військ у Київській губернії у 1847 р.12 Постачальник Борошно (%) Крупи (%) Зерно (%) Поміщики 22,3 24 10 Підрядники (християни) 19,2 25,8 20,8 Підрядники (іудеї) 58,5 50,2 69,2 Дворяни, щоб не втрачати прибутки, різними офіційними та неофіційними способами намагалися одержати від держави особливі умови при заготівлі продовольства для державних потреб. Так, наприклад, у поданому в 1838 р. на розгляд Міністерства внутрішніх справ проекті під назвою «Покращення життя мешканців Подільської губернії» місцевий губернський маршалок К. Пржезд- зецький у пункті третьому просив «про допущення дворянства Подільської гу- бернії до торгів на поставку провіанту та фуражу переважно перед підрядни- Сторінки вітчизняної соціально-економічної історії 93 ками». Рішенням міністерства від 22 вересня 1841 р. було надано перевагу прохачам у поставках — по 25 коп. з четверті13. Поставка продовольства з Правобережжя для військ крім уже згаданих білоруських губерній та Бессарабії йшла у Херсонську, Чернігівську, Пол- тавську губернії та для Чорноморського флоту. Наприклад, у 1804 р. провіант для Чорноморського флоту заготовляв у Київській та Подільській губерніях одеський купець І. Перл14. У 1844 р. з маєтку поміщиці А. Краснопольської у Чигиринському повіті для Чорноморського флоту було відправлено 25 010 п. гречаних круп, 15 959 — ячмінних, 15 958 — пшеничних, 18 684 п. гороху та 25 932 відра гарячого вина. Підрядчик Н. Дашевський 1841 р. доставив для військ в Бессарабію 860 четвертей житнього борошна та 630 четвертей ячменю і гречки15. На початку ХІХ ст. у губерніях, приєднаних до Російської імперії внаслідок трьох поділів Речі Посполитої, чіткої системи встановлення вартості провіанту та фуражу для військ не існувало. Так, у 1805 та 1818 рр. встановлені державою ціни не відображали реальної вартості продовольства і потребували перегляду. За встановленими «казною» цінами його купували лише в державних маєтках, та губернатори все одно змушені були «приймати усі міри для утримання їх»16. Під час походів часто взагалі застосовувалася так звана «реквізиційна система», коли армія мала сама себе годувати. Згодом «для контролю за народним продовольством та захисту інтересів казни при заготівлі провіанту на продовольство військ» уряд постійно збирав відомості про місцеві ціни на головні «життєві припаси». Земська поліція та міські правління наприкінці місяця складали записку про ціни на вищезгадані продукти. Вони називалися «довідковими» цінами. З них виводили «сукупні» та «середні» ціни. Перші визначалися як сума усіх «довідкових» цін, розділена на їх загальну кількість, другі — методом підсумовування найвищих та найнижчих цін, розділених наполовину17. Складання «сукупних» цін у кожному повітовому місті покладалося на повітового маршалка, справника та міського голову. Дані подавалися в губерн- ське місто, де за участю губернатора, представників дворянства, промисловців та представників губернського правління вираховували найвищу і найнижчу ціни, а з них, — «середню», тобто єдину законну для казенних закупок, що здійснювалися у губерніях. З травня по вересень, коли державні закупівлі не здійснювалися, вона не встановлювалася, діяли лише «довідкові» ціни18. Методи закупок провіанту для державних потреб можна розділити на дві категорії: 1. У мирний час та при достатніх врожаях визначалася кількість провіанту, яку потрібно було заготовити в губернії. Інформацію про підряди на поставки продовольства і фуражу для військ регулярно друкували регіональні «губернські відомості». Там вказувалося куди, скільки і за якими цінами потребується продовольство. Згодом частина його закуплялася на торгах, переважно в губерн- ських містах, решта — шляхом поставок від поміщиків і купців за «середніми» цінами. У листі військовому міністру М. Барклаю-де-Толлі київський військовий ISSN 2307-5791. Проблеми історії України ХІХ — поч. ХХ ст. 2015. Випуск 24 94 губернатор генерал М. Милорадович повідомляв, що у губернії проводяться «три торги 15 та 28 грудня 1811 р. та 16 січня 1812 р., коли багато дворян з’їжджаються в Київ на Контрактову ярмарку». Саме тоді й укладалися договори на поставку провіанту та фуражу19. 2. При військовій небезпеці та під час неврожаїв, коли ціни на продо- вольство зростали надзвичайно швидко, нестачу його поповнювали «експропрі- аціями з майбутнім відшкодуванням» у поміщиків та купців, збором взамін грошових податків і недоїмок збіжжя тощо. За виконанням поставок пильно слідкували як військові, так і цивільні чини. До початку 1812 р. взагалі не було правил для заготівлі провіанту у військовий час, а інтендантство вперше з’яви- лося лише в Уставі від 27 січня 1812 р.20 Крім цілеспрямованої закупки провіанту та фуражу, під час переходів на війська виділялися так звані «кормові гроші», які теж в основному йшли на закупівлю провіанту. Для прикладу, з 1 серпня 1836 р. по 1 травня 1837 р. у трьох селах поміщика Чаковського на Київщині квартирувалися нижні чини 3-ї батареї 8-ї артилерійської бригади. За час перебування вони купили 1646 пудів 20 фунтів борошна, більше 40 корців круп та на 90 руб. сріблом вівса21. На Правобережжі, в основному у Подільській губернії, створювалися «запасні магазини», в яких зберігалися продуктові запаси. У 1806 р. під час російсько-турецької війни провіант для тридцятитисячної «молдавської» армії поставлявся на возах «з запасів Подільської губернії»22. Росія брала тоді участь у континентальній блокаді 1806–1810 рр., і міжнародна торгівля була майже повністю «заморожена». Подільські поміщики всю увагу звертали на підряди для армії. До кордону з Молдавією, де проходили військові дії, вони доставили в 1808 р. 106 023 четверті борошна, 12 220 четвертей круп та 65 тис. четвертей вівса, а у 1809 р. — 213 тис., 20 тис., і 16 тис. четвертей відповідно. Лише ямпільський орендар М. Добржанський у 1808 р. отримав від казни 9101 руб. 61 коп. сріблом за поставлені ним провіант і фураж23. Правобережжя забезпечувало продовольством російські війська і під час російсько-французької війни. У правобережних губерніях оголосили військовий стан. Крім поставок хліба та фуражу для військ, які безпосередньо кварти- рувалися на Правобережжі, звідси йшли вантажі з продовольством у райони бойових дій. Було створено цілий ряд магазинів в т.ч. на Правобережжі — у містах Київ, Житомир, Ковель, Луцьк, Заслав, Староконстянтинів та Дубно. Сюди з сусідніх губерній було привезено 600 тис. четвертей борошна, 56 тис. четвертей круп та 800 тис. четвертей вівса24. На плечі місцевого населення лягло й харчування полонених французів, яких утримували на цій території. Для наступаючих російських військ у 1813 р. у Волинській та Подільській губерніях було сформовано 3 тис. селянських парокінних возів, які везли 62 тис. пудів сухарів, що мали використовуватися в екстрених випадках при нестачі харчів на місці. «Залишок їх використовувався лише в Труа і навіть в Парижі у 1814 р.»25. Для забезпечення продовольством усіх військ у казни не вистачало коштів. Тому війська забирали останнє в населення під розрахунок у післявоєнний час. Сторінки вітчизняної соціально-економічної історії 95 Якщо деяким поміщикам і вдалося повернути кошти за взяте зерно і фураж, то для багатьох купців, підрядників та простих селян держава вперто відмовлялася платити по «векселям». Так, волинський поміщик А. Бнінський лише у вересні 1837 р. отримав 2019 руб. 62 коп. за провіант і фураж, поставлені ним для військ у 1812–1814 рр. Подільському поміщику К. Мархоцькому в 1835 р. повернули кошти за про- віант, наданий у 1812 та 1813 рр., і то лише 7434 руб. 47 коп. з 57 130 руб. 36 коп. У 1833 р. частково погасили борги жителю м. Рожище Луцького повіту Волинської губернії Е. Кофману за отримане від нього продовольство для поло- нених французів. У канцелярії генерал-губернатора відклалося багато скарг і прохань про несплачені борги «казни» за провіант та фураж, більшість з них так і не була задоволена повністю або частково26. Інтереси поміщиків у повернені боргів захищали повітові і губернські мар- шалки. Вони вели постійну переписку з губернаторами, генерал-губернатором, казенною палатою та іншими державними органами й посадовцями з питань повернення коштів. Нарешті, у 1844 р. питання повернення боргів було вирі- шене. Держава поступово почала виплачувати заборговані кошти, навіть з від- сотками. Так, у Подільській губернії на погашення боргів за поставлені провіант та фураж у 1812 і 1813 рр. було виділено 897 973,5 руб. асигнаціями та ще 25 228 руб. на погашення відсотків27. Важливу роль відіграло Правобережжя під час російсько-турецької війни 1828–1829 рр. Російські війська, які квартирувалися у Дунайських князівствах28, ще до початку бойових дій відчували нестачу продовольства. Генерал-ад’ютант П. Кисельов, командуючий російськими військами, у 1827 р. доповідав про провал реквізиційного способу заготівлі і пропонував замінити її підрядно- договірною. За нею передбачалося запросити дворянство восьми «українських» губерній, у т.ч. правобережних, поставляти продовольство за «середніми» цінами. Ця ідея була втілена у «Правилах про продовольство за кордоном і про деякі інші предмети, які до цього відносяться», за якими заготовлялося про- довольство на майбутню кампанію 1828 р.29. Перед війною у Київській, Подільській, Харківській, Полтавській, Херсон- ській та Катеринославській губерніях було заготовлено 21 786 четвертей круп, 415 609 четвертей вівса, хлібного спирту майже 200 тис. відер. На їх перевезення було найнято в тих же губерніях більше 39 тис. волових та кінних возів. Ще 50 тис. четвертей борошна та сухарів і 30 тис. четвертей вівса й ячменю заготовили в чорноморських портах, де теж була частина хліба з Правобережної України30. Ще частина провіанту зберігали у великих провіантських і фуражних мага- зинах, які будували на шляху пересування військ з глибини імперії до театру бойових дій. У Київській губернії такий магазин знаходився у губернському місті, у Подільській — повітовому Могилеві31. У наступному, 1829 р., проблема продовольства знову загострилася. Харчів, що заготовляли на місці, ледве вистачало для поточних потреб. У зв’язку з цим головнокомандувач російських військ П. Вітгенштейн наказав: «вимагати з ISSN 2307-5791. Проблеми історії України ХІХ — поч. ХХ ст. 2015. Випуск 24 96 губерній Подільської, Волинської і Київської хлібних припасів та вина (хлібного — Авт.) в магазини, які розташовані з лівого берегу Дністра»32. Для наповнення спорожнілих після зими військових магазинів лише за допомогою через поділь- ського губернатора заготовили 170 тис. четвертей борошна, 23 900 четвертей круп і 130 тис. четвертей вівса. Ще 25 тис. четвертей борошна, 3,5 тис. четвертей круп та 60 тис. четвертей вівса заготовили у військових поселеннях Подільської, Херсонської та Катеринославської губерній33. На перевезення продуктів було найнято у Подільській та Київській губерніях майже 30 тис. возів. Крім того, запропонували промисловцям з Подільської, Київської губерній та Бессараб- ської області постачати продовольство і фураж34. Така ж ситуація спостерігалася й у неврожайні роки. Найбільш складними були 1828–1829 та 1831 рр. Продовольства не вистачало катастрофічно, а для його заготівлі було мобілізовано усі військові та цивільні сили губерній. Про важливість заготівлі для держави свідчить той факт, що за заготівлю під час 1828 та 1829 рр. Міністерство внутрішніх справ Російської імперії нагородило ряд осіб: орденом св. Анни ІІ ступеня з діамантами — київського губернатора В. Катеринича, голову продовольчого комітету Н. Касинова, колезького асесора Кашинцьова та надвірного радника Леонтовича; орденом св. Анни ІІІ ступеня — київського губернського маршалка Г. Тишкевича, уманського, махновського та чигиринського повітових маршалків, а також відставного поручика Нечая; орденом св. Володимира ІІІ ступеня — відставного підполковника Наковаль- ника. Чимало дворян і чиновників нагороджено одноразовими грошовими пре- міями та представлено до наступних чинів35. Щоправда, після таких заготівель у Канцелярію губернатора знову посипа- лися скарги з боку власників продовольства про невиконання зобов’язань за договорами постачання провіанту та фуражу. Так, у 1838 р. поміщик Ковель- ського повіту Волинської губернії М. Янишевський скаржився, що у 1831 р. війська розквартированих там Чернігівських кінно-єгерського полку та кінно- артилерійської 25-ї роти забрали у нього 68,25 четвертей вівса і недоплатили 493 руб., а в дідича Януша Ледоховського взяли 3 четверті муки, 87,5 корців вівса та 573,4 корці ячменю та не розрахувалися зовсім36. Подібних скарг зуст- річаємо вдосталь у фонді Подільського губернського маршалка. Так, тільки у Подільській губернії борг поміщикам за поставки в 1831 р., на 1848 р. склав 11 190 руб. 30 коп.37. Державна система Російської імперії у ХІХ — на початку ХХ ст. доволі ґрунтовно вивчала питання збору та логістики продовольчих запасів для армії, особливо після проблем із забезпеченням у війні 1828–1929 рр. та під час Кримської кампанії. Проте згодом при дослідженні збройних конфліктів це питання займало другорядні позиції. Хоча у військових конфліктах Російської імперії робота інтендантських служб завжди викликала заслужену критику і серйозно впливала на становище військ під час бойових дій. Правобережжя у першій половині ХІХ ст. знаходилося біля епіцентру майже усіх внутрішніх і зовнішніх конфліктів Російської імперії. Тому значна частка забезпечення армії продовольством як у воєнний, так і мирний час здійсню- Сторінки вітчизняної соціально-економічної історії 97 валася за рахунок господарств Південно-Західного краю. Крім забезпечення постачання військ, які безпосередньо квартирувалися чи проходили через територію Правобережжя, продовольство поставлялося у райони бойових дій. У мирний час поміщики і постачальники доставляли збіжжя у білоруські та південні губернії імперії і Бессарабію. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ —————— 1 Центральний державний історичний архів України, м. Київ (ЦДІАК України), ф. 442, оп. 153, спр. 901, арк. 3–3 зв.; оп. 155, спр. 255, арк. 2–3; ф. 533, оп. 1, спр. 621, арк. 1–2; спр. 661, арк. 1–2; спр. 784, арк. 7–11; спр. 824, арк. 1–2. 2 Там само, ф. 533, оп. 1, спр. 1235, арк. 1–7. 3 Лютый А.М. Социально-экономическое развитие городов Белоруссии в конце ХVІІІ — первой половине ХІХ века / Лютый А.М. — Минск, 1987. — С. 111. 4 ЦДІАК України, ф. 533, оп. 1, спр. 1217, арк. 2–9; спр. 1235, арк. 1,7. 5 Там само, спр. 1467, арк. 1. 6 Таблиця складена за: Егунов А.Н. О ценах на хлеб в России и их значение в сфере отечественной промышленности / Егунов А.Н. — Москва, 1855. — Табл. І–ІХ. 7 Державний архів Хмельницької області (Держархів Хмельницької обл.), ф. 227, оп. 1, спр. 729, арк. 4–5. 8 Томулець В.М. Торгові зв’язки Бессарабії з Україною в 1812–1830 рр. / В.М. Томулець // УІЖ. — 1987. — № 6. — С. 80–82. 9 Хлебная торговля в Киевской губернии за 1847 год // Журнал МВД. — 1849. — № 4. — С. 117. 10 ЦДІАК України, ф. 442, оп. 155, спр. 255, арк. 2–3. 11 Там само, арк. 1–3. 12 Хлебная торговля в Киевской губернии за 1847 год // Киевские губернские ведо- мости. — № 41. — С. 331. 13 ЦДІАК України, ф. 442, оп. 1, спр. 2520, арк. 26, 57–58. 14 Там само, спр. 621, арк. 1–2. 15 Там само, ф. 442, оп. 151, спр. 313, арк. 6–7; оп. 153, спр. 746, арк. 3–3 зв. 16 Лютый А.М. Указ. соч. — С. 83–86. 17 Ценность главных жизненных припасов, исчисленных по империи за 1843 год // ЖМВД. — 1844. — № 4. — С. 53–54. 18 Там же. — С. 55. 19 ЦДІАК України, ф. 533, оп. 1, спр. 1467, арк. 1–3. 20 Затлер Ф. Записки о продовольствии войск в военное время. — Ч. 3. — СПб.: Типография «Общественная польза». — 1862. — С. 2–3. 21 ЦДІАК України, ф. 442, оп. 69, спр. 284, арк. 6–7. 22 Затлер Ф. Записки о продовольствии войск в военное время. — Ч. 1. — СПб.: Типография торгового дома С. Струговщикова, Г. Похитонова, Н. Водова и К˚. — 1860. — С. 66. 23 Кравченко І. Ямпільський маєток наприкінці ХVІІІ та в І чверті ХІХ століття / Іван Кравченко // Студії з історії України науково-дослідчої катедри історії України в Києві. — К., 1929. — Т. 2. — С. 63. ISSN 2307-5791. Проблеми історії України ХІХ — поч. ХХ ст. 2015. Випуск 24 98 24 Богогданович М. История отечественной войны 1812 года, по достоверным источ- никам. В 3-х т. — Т. 1. — СПб., Типография торгового дома С. Струговщикова, Г. Похитонова, Н. Водова и К°. — С. 64. 25 Затлер Ф. Записки о продовольствии войск в военное время. — Ч. 1. — С. 89–90. 26 ЦДІАК України, ф. 442, оп. 65, спр. 156, арк. 13–14; спр. 162, арк. 2; оп. 69, спр. 22, арк. 2–3. 27 Державний архів Вінницької області, ф. 200, оп. 1, спр. 10, арк. 1–5; Держархів Хмельницької обл., ф. 200., оп. 1, спр. 4, арк. 1–145; спр. 8, арк. 1–27; спр. 10, арк. 1–56; спр. 11, арк. 1–83; спр. 17, арк. 1–52; спр. 20, арк. 1–38; спр. 42, арк. 1–12; спр. 71, арк. 1– 37. 28 Термін, який використовувався у ХVІІІ–ХІХ ст. до територій Молдавії і Валахії. 29 Епанчин Н. Очерк похода 1829 г. в Европейской Турции. — Ч. 1: Подготовка к походу. — СПб.: Типография Главного управления уделов, 1905. — С. 47–48, 56–75. 30 Затлер Ф. Записки о продовольствии войск в военное время. — Ч. 1. — С. 110– 112. 31 Там же. — С. 114. 32 Епанчин Н. Очерк похода 1829 г. в Европейской Турции. — Ч. 1. — С. 233. 33 Затлер Ф. Записки о продовольствии войск в военное время. — Ч. 1. — С. 123– 124. 34 Епанчин Н. Очерк похода 1829 г. в Европейской Турции. — Ч. 1. — С. 234–237. 35 ЦДІАК України, ф. 533, оп. 2, спр. 813, арк. 3–6. 36 Там само, ф. 442, оп. 65, спр. 156, арк. 13–13 зв. 37 Держархів Хмельницької обл., ф. 123, оп. 1, спр. 52, арк. 1–5; спр. 71, арк. 1–37. Стаття надійшла до редколегії 05.10.2014 р. ПРАВОБЕРЕЖНАЯ УКРАИНА В ОБЕСПЕЧЕНИИ ПРОДОВОЛЬСТВИЕМ ВОЙСК РОССИЙСКОЙ ИМПЕРИИ В ПЕРВОЙ ПОЛОВИНЕ XIX в. В статье исследуется место Правобережной Украины в обеспечении продоволь- ствием войск в первой половине XIX в., как важного аспекта внутренней хлебной торговли. Прослеживаются субъекты и способы заготовки в военное и мирное время, ценообразование, места доставки и логистика провианта для войск. Ключевые слова: Правобережная Украина, провиант, подрядчик, «запасные мага- зины», вооруженный конфликт, хлебные цены. THE RIGHT-BANK UKRAINE AND MILITARY FOOD SUPPLIES FOR THE RUSSIAN EMPIRE TROOPS IN THE FIRST HALF OF THE XXTH CENTURY The paper examines the place of the Right-bank Ukraine in food supplies of the troops in the first half of the nineteenth century as an important aspect of domestic grain trade. There have been observed particiants and methods of food procurements during war and peacetime periods, pricing, places of delivery and food supplies logistics for the troops. Keywords: the Right-Bank Ukraine, food, a contractor, «stock stores», armed conflict, grain prices.

Правобережна Україна у забезпеченні продовольством військ Російської імперії у першій половині ХІХ ст.

Institution

Ähnliche Einträge