Вплив «філософії мови» О.О. Потебні на розвиток вітчизняної гуманітарної науки кінця ХІХ–ХХ ст.
У статті висвітлюється лінгвофілософське вчення О.О. Потебні, його «філософія мови» в контексті вітчизняної та світової гуманітарної науки кінця ХІХ–ХХ ст. Акцентується увага на його концепції сутності природи живої людської мови....
Збережено в:
| Дата: | 2016 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут історії України НАН України
2016
|
| Назва видання: | Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст. |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/124806 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Вплив «філософії мови» О.О. Потебні на розвиток вітчизняної гуманітарної науки кінця ХІХ–ХХ ст. / Н.О. Мех // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.: Зб. наук. пр. — 2016. — Вип. 25. — С. 216-221. — Бібліогр.: 11 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-124806 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1248062017-10-06T03:02:51Z Вплив «філософії мови» О.О. Потебні на розвиток вітчизняної гуманітарної науки кінця ХІХ–ХХ ст. Мех, Н.О. Історія культури, науки та освіти У статті висвітлюється лінгвофілософське вчення О.О. Потебні, його «філософія мови» в контексті вітчизняної та світової гуманітарної науки кінця ХІХ–ХХ ст. Акцентується увага на його концепції сутності природи живої людської мови. В статье освещается лингвофилософських учение А.А. Потебни, его «философия языка» в контексте отечественной и мировой гуманитарной науки конца XIX–ХХ вв. Акцентируется внимание на его концепции сущности природы живой человеческой речи. The article highlights the teachings of linguophilosophical А. Potebni his «philosophy of language» in the context of national and world humanities to. XIX–XX centuries. Attention is focused on his concept of the nature of live nature of human language. 2016 Article Вплив «філософії мови» О.О. Потебні на розвиток вітчизняної гуманітарної науки кінця ХІХ–ХХ ст. / Н.О. Мех // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.: Зб. наук. пр. — 2016. — Вип. 25. — С. 216-221. — Бібліогр.: 11 назв. — укр. 2307-5791 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/124806 929Потебня:[001.89(477) «18/19»] uk Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст. Інститут історії України НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Історія культури, науки та освіти Історія культури, науки та освіти |
| spellingShingle |
Історія культури, науки та освіти Історія культури, науки та освіти Мех, Н.О. Вплив «філософії мови» О.О. Потебні на розвиток вітчизняної гуманітарної науки кінця ХІХ–ХХ ст. Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст. |
| description |
У статті висвітлюється лінгвофілософське вчення О.О. Потебні, його
«філософія мови» в контексті вітчизняної та світової гуманітарної науки
кінця ХІХ–ХХ ст. Акцентується увага на його концепції сутності природи живої людської мови. |
| format |
Article |
| author |
Мех, Н.О. |
| author_facet |
Мех, Н.О. |
| author_sort |
Мех, Н.О. |
| title |
Вплив «філософії мови» О.О. Потебні на розвиток вітчизняної гуманітарної науки кінця ХІХ–ХХ ст. |
| title_short |
Вплив «філософії мови» О.О. Потебні на розвиток вітчизняної гуманітарної науки кінця ХІХ–ХХ ст. |
| title_full |
Вплив «філософії мови» О.О. Потебні на розвиток вітчизняної гуманітарної науки кінця ХІХ–ХХ ст. |
| title_fullStr |
Вплив «філософії мови» О.О. Потебні на розвиток вітчизняної гуманітарної науки кінця ХІХ–ХХ ст. |
| title_full_unstemmed |
Вплив «філософії мови» О.О. Потебні на розвиток вітчизняної гуманітарної науки кінця ХІХ–ХХ ст. |
| title_sort |
вплив «філософії мови» о.о. потебні на розвиток вітчизняної гуманітарної науки кінця хіх–хх ст. |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| publishDate |
2016 |
| topic_facet |
Історія культури, науки та освіти |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/124806 |
| citation_txt |
Вплив «філософії мови» О.О. Потебні на розвиток вітчизняної гуманітарної науки кінця ХІХ–ХХ ст. / Н.О. Мех // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.: Зб. наук. пр. — 2016. — Вип. 25. — С. 216-221. — Бібліогр.: 11 назв. — укр. |
| series |
Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст. |
| work_keys_str_mv |
AT mehno vplivfílosofíímovioopotebnínarozvitokvítčiznânoígumanítarnoínaukikíncâhíhhhst |
| first_indexed |
2025-07-09T02:04:05Z |
| last_indexed |
2025-07-09T02:04:05Z |
| _version_ |
1837133093256822784 |
| fulltext |
ISSN 2307-5791. Проблеми історії України ХІХ — поч. ХХ ст. 2016. Випуск 25
216
УДК 929Потебня:[001.89(477) «18/19»]
Н.О. Мех
(м. Київ)
ВПЛИВ «ФІЛОСОФІЇ МОВИ» О.О. ПОТЕБНІ НА РОЗВИТОК
ВІТЧИЗНЯНОЇ ГУМАНІТАРНОЇ НАУКИ кінця ХІХ–ХХ ст.
У статті висвітлюється лінгвофілософське вчення О.О. Потебні, його
«філософія мови» в контексті вітчизняної та світової гуманітарної науки
кінця ХІХ–ХХ ст. Акцентується увага на його концепції сутності природи
живої людської мови.
Ключові слова: мова, думка, філософія мови, лінгвофілософія, дух та
історія народу.
Із другої половини ХІХ ст. в Україні все сильніше починає відчуватися
вплив західних ідей, зокрема, Канта, Фіхте, Шеллінга. Доступними стають
роботи В. Гумбольдта, які мали вирішальне значення для формування нау-
кових поглядів О. Потебні. Він вивчає романтичну систему В. Гумбольдта,
асоціативну психологію І. Гербарта, Г. Лотце, психологічне мовознавство
Г. Штейнталя, об’єднує їх, і це дозволило виступити йому фундатором но-
вого напрямку в мовознавчій науці.
Глибоке й зацікавлене вивчення й осмислення вищезазначених теоре-
тичних джерел забезпечило формування і майбутній розвиток особливих
поглядів ученого, що тим чи іншим чином позначилися на висунуті й
розв’язанні ряду філософських та естетичних проблем.
Важливою ланкою в розвитку української науки була «філософія мови»
Олександра Потебні. Свої наукові дослідження він розпочав із відповідей на
питання, які свого часу були порушені в німецькій філософії та мовознавстві, —
про зв’язок мови і мислення. Всебічний і конструктивний розгляд цих
положень неминуче підводить у свою чергу до розв’язання питань щодо
походження мови, до констатації того, що спроба усвідомити початок люд-
ської мови неможлива без з’ясування значення слова для думки і рівня його
взаємозв’язку і взаємозалежності як із духовним життям взагалі, так і нації
зокрема. Він прагнув з’ясувати механізм об’єктивування чуттєвих знань
даних індивідуального психічного життя як процесу послідовних форм
людського пізнання.
О. Потебня на українському ментальному ґрунті творчо розвинув деякі
оригінальні ідеї В. Гумбольдта, тісно пов’язаного у своїй творчості з філо-
софськими ідеями німецького романтизму. Якщо В. Гумбольдт доводить
тотожність мови і духу — «без мови нема духу і, навпаки, без духу нема
© Н.О. Мех, 2016
Історія культури, науки та освіти
217
мови», то український учений пішов значно далі, стверджуючи, що «царина
мови далеко не збігається з цариною думки. В середині людського розвитку
думка може бути пов’язана зі словом, але на початку вона, певно, ще не
доросла до нього, а на вищому ступені абстрактності покидає його, як те, що
не задовольняє її вимог». Слово необхідне для втілення нижчих форм думки
в поняття. За допомогою слова «вперше людина творить свою думку».
Відповідно мова — засіб не вираження вже готової думки, а створення її.
Мова є необхідне доповнююче вдосконалення мислення «духу без мови не
буває, бо витворюється він за допомогою мови, і мова в цьому є перша за
часом подія»1. Мова, за Потебнею, є «процесом постійно триваючого твор-
чого зусилля духу (і в цьому плані вона ніколи не завершується, не
“застигає” як готовий результат).
Саме слово у процесі спілкування виявляється “місцем збігу” думок
того, хто говорить, і того, до кого мова звернена, тобто “розуміння” (і сам
інтерсуб’єктивний контакт) реалізується в слові»2. Саме у слові ми не тільки
розуміємо іншого, але й остаточно самих себе. Одним із центральних пунктів
концепції О. Потебні є дослідження мовних категорій («мова», «слово»,
«думка» тощо) у контексті таких соціокультурних категорій, як «народ»,
«нація» та ін. Серед багатьох ознак народу (суспільна територія, єдність
побуту, звичаїв і т. ін.) як основну О. Потебня виділяє «мовну єдність», всі
інші в певному розумінні є похідними від неї.
«Мова, — наголошує О. Потебня, — є не тільки одна з стихій народ-
ності, але й найбільш досконала її подоба. Як немислима точка зору, з якої
було б видно всі сторони речі, як у слові неможливе уявлення, що виключало
б можливість іншого уявлення, так неможливою є всеохоплююча, безумовно,
найкраща народність. Якби об’єднання людства за мовою й узагалі за
народністю було б можливим, це було б смертельним для загальнолюдської
мислі, як заміна багатьох відчуттів одним, хоча б це одне було б не дотиком,
а зором. Для існування людини потрібні інші люди; для народності — інші
народності3».
О. Потебня розглядав мову в тісному зв’язку з історією народу і ево-
люцією людської думки. У його вченні історія людської мови є історією
людської свідомості, а порівняльний аналіз у поясненні фактів розвитку
мовної свідомості допоміг йому показати, як вона неоднаково виявляється в
різних народів.
Єдність спілкування визначається єдністю мови. «Правильна, єдина
прикмета, за якою ми пізнаємо народ, і разом з тим єдина, незамінна нічим і
неодмінна умова існування народу є єдність мови... Вона є інструментом
свідомості й елементарної обробки думки, і, як інструмент, зумовлює при-
йоми розумової праці... Тому народність, тобто те, що робить відомий народ
народом, полягає не в тому, щоб висловлюватися мовою, а в тому, як
висловлюватися4».
ISSN 2307-5791. Проблеми історії України ХІХ — поч. ХХ ст. 2016. Випуск 25
218
О. Потебня про сутність живої людської мови. Попри активну увагу
до наукової творчості О. Потебні, його концепція сутності природи живої
людської мови значною мірою все ще не оцінена, не пояснена. Існують різні
погляди щодо осмислення положень теорії мови О. Потебні. Його вважають
лише інтерпретатором В. фон Гумбольдта з кореляцією на час і східносло-
в’янські мотиви, так і дослідником із принципово іншим, ніж у німецького
вченого, містико-теологічним та глибоко динамічним баченням божест-
венно-людської сутності мови. Так, Ф. Бацевич у своїй праці «Філософія
мови: Історія лінгвофілософських учень» відзначає, що «загалом поділяючи
погляди В. фон Гумбольдта, за якими мова і духовна сутність людини
нерозривно пов’язані, Потебня вважав його ідею про тотожність мови і духу
народу логічно суперечливою. Він приймає іншу думку німецького вченого,
зокрема, про те, що мова зароджується у таких глибинах людства, що її ніяк
не можна вважати витвором народів5». Кожен із учених розуміє «немож-
ливість редукування сутності мови тільки до людського чинника. Для обох
учених поза людською сутністю мови залишається якийсь важковловимий,
складноформульований “позалюдський залишок”. Однак, на відміну від
Гумбольдта, Потебня сміливо формулює тезу про вищу сутність мови як
відображення Божественного Логоса [підкресл. нами. — Н.М.]. На його
думку, оскільки мова не може виводитись із народного духу, то, очевидно, і
мова, і дух повинні мати вище начало, вищу внутрішню єдність6».
Зусилля В. Гумбольдта утримати не тільки для практики, а й для теорії
людське походження і розуміння сутності мови є марними, на думку
Потебні, оскільки неможливо в людському дусі, з якого німецький вчений
виводить мову, уявити нічого вищого від нього самого, нічого такого, з чого
б поряд могли випливати мова і духовні особливості народу. І звідси постає, —
наголошує Ф. Бацевич, — найважливіший для всієї концепції О. Потебні
«цілком логічний (стосовно попередніх аргументів) висновок про те, що
мова є справою божественною [підкресл. нами. — Н.М.], причому не в тому
сенсі, в якому можуть бути названі божественними всі витвори, які неод-
мінно виникають із властивостей людського духу (наприклад, поезія): мові
немає нічого рівного, окрім самого духу; разом з духом вона сягає Боже-
ственного начала»7.
О. Потебня, як відзначає Л. Филипович, вирізняє два основні напрями у
вирішенні проблеми появи мови взагалі — теорію божественного поход-
ження мови та теорію природного виникнення її. На його думку, перша є
однією з найбільш ранніх концепцій. О. Потебня вичленовує два різновиди
цієї теорії:
1) Бог в образі людини був учителем перших людей;
2) мова відкрилася першим людям через їх власну природу. Перший
різновид, на думку вченого, містить у собі внутрішню суперечність, що
робить теорію бездоказовою. Концепція виходить із того, що Бог говорив, а
Історія культури, науки та освіти
219
люди розуміли Його. Але ж, зауважує О. Потебня, люди могли розуміти цю
мову лише за тієї умови, коли б вони або знали її, або ж могли створити
власними силами.
Другий різновид теорії божественного походження мови має у
О. Потебні дві форми:
1) Бог заклав в природу людини здатність до створення мови, розвиток
якої відбувається за природними законами. Але ж тоді, підкреслює мис-
литель, мова є продукт людини, а не дарунок Бога;
2) мова безпосередньо дана людині невідомими божественними силами8.
У такому разі, пише вчений, «мудрість дарована колись людині без
всяких зусиль з її боку, а водночас і невід’ємні від неї високі якості мови
могли тільки забуватися і розгублюватися в наступних мандруваннях
людини по земній юдолі. Історія мови повинна бути історією її падіння».
І далі. Якщо мова, яка була надихана людині Божеством, менш досконала, ніж
мова людей, яким дана свобода помилитися згідно з їх природою, то «роль,
яка відводиться Божеству в сотворенні мови, бліда в порівнянні з участю
людини, що не може бути узгоджена з чистотою релігійних вірувань»9.
Вживання термінів «еманація», «витікання», певні акценти та контекст
праць О. Потебні свідчать про його тяжіння до неоплатоністичного і разом із
тим глибоко містико-теологічного еманаційно-енергетейного розуміння сут-
ності мови. Основою динамічного, еманаційно-енергетейного розуміння при-
роди мови було вчення отців церкви про божественні енергії. Ще видатний
візантійський теолог, богослов Григорій Палама у середині ХІV ст. найбільш
точно сформулював це вчення. Він відзначав одночасну можливість осо-
бистісного спілкування з Богом та непізнаваність Його сутності. «Творець
виявляється у всьому, але не сутнісно, а своїми енергіями, динамічно.
Людина ж, завдяки цим енергіям, прилучається до непізнаваного у своїй
сутності Бога і з ним спілкується.
У цьому процесі особистісного спілкування, злиття, теозису слово є
одним із проявів енергетейної еманації Творця. У кожному вимовленому
слові, у кожному написаному знаку символічно перебуває і нагадує про себе
людському духу таїна Боговтілення. Для лінгвофілософської думки східних
слов’ян, яка багато в чому ґрунтувалася на постулатах віровчення східної
церкви, початком містичного руху до Бога, наближення до Нього було
людське слово. Процес теозису виглядав так: “слово (людське — слово-
Логос (Божественне)”.
Використання О. Потебнею термінів «еманація», «витікання енергії» є
свідченням впливу неоплатоністичних ідей, еманаційно-енергетейного розу-
міння сутності мови як ілюмінативного відображення сутності вічного
Логоса, притаманних лінгвофілософській традиції східних слов’ян10».
О. Потебня вважав народи насамперед цілісними «духовними одини-
цями», а особливий «склад» мислення та внутрішні духовні особливості
ISSN 2307-5791. Проблеми історії України ХІХ — поч. ХХ ст. 2016. Випуск 25
220
народу — його визначальними прикметами. Р. Кісь відзначає, що спира-
ючись на В. Гумбольдта, вчений розглядав мову не лише як засіб вираження
чи оформлення думки, але й «як активний чинник формування думки, ви-
будови, конструювання духовного світу людини. [..] гумбольдтіянське
уявлення про мову як орган, що творить мислення і становить “проміжний
світ”. Людина не тільки витворює мову, але й актом мовотворення віддає
себе у владу мови. Вона, описуючи коло довкруги народу, вибудовуючи
мовний світ, який не тільки опосередковує сприймання, розуміння і мис-
лення, але й певним чином структурує і видозмінює усі ці процеси, —
у кожному мовно-національному колі по-своєму, є знаряддям чи засобом, а
навіть більше — самостійним фактором націєтворення, у тому числі й
культуротворення). Мова орієнтує і спрямовує думку, виражає цінності й
ідеали, наприклад, етичні, естетичні, чи у дуже специфічний спосіб (різний —
у різних мов) “перекодовує” їх в інтеріорний план нашої психіки, у вельми
питомий спосіб — притаманний саме їй, а не іншій мові, розкриває гли-
бинний сенс цих цінностей, норм, ідеалів, — сенс, засадничо неперекладний
іншою мовою»11.
О. Потебня спирався саме на гумбольдтіанську візію «духу народу» як
дійово-креативне начало, коли писав про особливі «прикмети складу думки,
що характеризують народ». Він вважав вивчення напрямів народної думки,
зумовлених мовою, щонайвищим завданням мовознавства [«Мысль и язык»].
Отже, лінгвофілософська концепція О. Потебні в цілому мала значний
вплив на розвиток вітчизняної та світової гуманітарної науки кінця ХІХ–
ХХ ст. Він є одним із попередників сучасної психолінгвістики та теорії
мовної діяльності, а його твердження про те, що мовець не перекладає думки
зі своєї голови в голову слухача, а лише збуджує його когнітивну сферу, дає
поштовх для творення ним власних думок, внутрішніх смислів [виділено
нами. — Н.М.], стало хрестоматійним.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ
——————
1 Шаров І.Ф. 100 видатних імен України / Шаров І.Ф. — К., 1999. — С. 331.
2 Філософія. Курс лекцій: навч. посіб. / Бичко І.В. та ін. — К.: Либідь, 1994. —
С. 285.
3 Потебня А.А. Эстетика и поэтика / Потебня А.А. — М., 1976. — С. 229.
4 Потебня А.А. Полное собрание сочинений / Потебня А.А. — Одесса, 1922. — Т. 1. —
С. 222.
5 Бацевич Ф.С. Філософія мови: історія лінгвофілософських учень: підручник /
Бацевич Ф.С. — К.: ВЦ «Академія», 2008. — С. 197.
6 Там само.
7 Там само.
Історія культури, науки та освіти
221
8 Филипович Л. Етнологія релігії: теоретичні проблеми, вітчизняна традиція ос-
мислення / Л. Филипович. — К.: Світ Знань, 2000. — С. 274.
9 Потебня А.А. Эстетика и поэтика. — С. 41.
10 Бацевич Ф.С. Вказ. праця. — С. 199.
11 Кісь Р. Мова, думка і культурна реальність (від Олександра Потебні до гіпотези
мовного релятивізму) / Р. Кісь. — Львів: Літопис, 2002. — С. 100–101.
Стаття надійшла до редколегії 12.11.2015 р.
Н.А. Мех
ВЛИЯНИЕ «ФИЛОСОФИИ ЯЗЫКА» А.А. ПОТЕБНИ НА РАЗВИТИЕ
ОТЕЧЕСТВЕННОЙ ГУМАНИТАРНОЙ НАУКИ конца XIX–ХХ вв.
В статье освещается лингвофилософських учение А.А. Потебни, его «философия
языка» в контексте отечественной и мировой гуманитарной науки конца XIX–ХХ вв.
Акцентируется внимание на его концепции сущности природы живой человеческой
речи.
Ключевые слова: речь, мысль, философия языка, лингвофилософия, дух и история
народа.
N.O. Mekh
THE IMPACT OF THE «PHILOSOPHY OF LANGUAGE» А. POTEBNI THE
DEVELOPMENT OF NATIONAL HUMANITIES to. XIX–XX centuries
The article highlights the teachings of linguophilosophical А. Potebni his «philosophy of
language» in the context of national and world humanities to. XIX–XX centuries. Attention is
focused on his concept of the nature of live nature of human language.
Keywords: language, thought, philosophy of language, linhvofilosofiya, spirit and history
of the people.
|