Аграрний сектор Наддніпрянської України в середині ХІХ ст.

Аграрний сектор Наддніпрянської України в середині ХІХ ст.

У статті розглядаються основні галузі сільського господарства Наддніпрянської України в середині ХІХ ст. у цілому та за окремими регіонами: Лівобережжям, Правобережжям, Півднем, а також стан та основні тенденції розвитку цукробурякової промисловості. Наведено й проаналізовано дані щодо діяльності...

Повний опис

Збережено в:
Бібліографічні деталі
Дата:2017
Автори: Довжук, І.В., Борчук, С.М.
Формат: Стаття
Мова:Ukrainian
Опубліковано: Інститут історії України НАН України 2017
Назва видання:Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.
Теми:
Сторінки вітчизняної соціально-економічної історії
Онлайн доступ:http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/124855
Теги: Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:Аграрний сектор Наддніпрянської України в середині ХІХ ст. / І.В. Довжук, С.М. Борчук // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.: Зб. наук. пр. — 2017. — Вип. 26. — С. 68-80. — Бібліогр.: 42 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
id irk-123456789-124855
record_format dspace
spelling irk-123456789-1248552017-10-09T03:02:48Z Аграрний сектор Наддніпрянської України в середині ХІХ ст. Довжук, І.В. Борчук, С.М. Сторінки вітчизняної соціально-економічної історії У статті розглядаються основні галузі сільського господарства Наддніпрянської України в середині ХІХ ст. у цілому та за окремими регіонами: Лівобережжям, Правобережжям, Півднем, а також стан та основні тенденції розвитку цукробурякової промисловості. Наведено й проаналізовано дані щодо діяльності цукроварень як в українських губерніях, так і в Російській державі в цілому. Визначено, що Україна давала 4/5 усієї цукрової продукції імперії, забезпечуючи потреби внутрішнього ринку. In the article basic industries of agriculture of Naddnipryanska Ukraine are examined in the middle of the ХІХ-th century on the whole and on separate regions: Left-bankness, Right-bankness, South, and also the state and basic progress of sugar industry trends. Were given and analyzed the facts of activity of sugar-refineries in Ukrainian regions and in Russian state in the whole. Defined that Ukraine gave 4/5 of all sugar production in Impire. Ukraine provided with sugar the demand internal market. 2017 Article Аграрний сектор Наддніпрянської України в середині ХІХ ст. / І.В. Довжук, С.М. Борчук // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.: Зб. наук. пр. — 2017. — Вип. 26. — С. 68-80. — Бібліогр.: 42 назв. — укр. 2307-5791 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/124855 94:63(477) “185/186” uk Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст. Інститут історії України НАН України
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection DSpace DC
language Ukrainian
topic Сторінки вітчизняної соціально-економічної історії
Сторінки вітчизняної соціально-економічної історії
spellingShingle Сторінки вітчизняної соціально-економічної історії
Сторінки вітчизняної соціально-економічної історії
Довжук, І.В.
Борчук, С.М.
Аграрний сектор Наддніпрянської України в середині ХІХ ст.
Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.
description У статті розглядаються основні галузі сільського господарства Наддніпрянської України в середині ХІХ ст. у цілому та за окремими регіонами: Лівобережжям, Правобережжям, Півднем, а також стан та основні тенденції розвитку цукробурякової промисловості. Наведено й проаналізовано дані щодо діяльності цукроварень як в українських губерніях, так і в Російській державі в цілому. Визначено, що Україна давала 4/5 усієї цукрової продукції імперії, забезпечуючи потреби внутрішнього ринку.
format Article
author Довжук, І.В.
Борчук, С.М.
author_facet Довжук, І.В.
Борчук, С.М.
author_sort Довжук, І.В.
title Аграрний сектор Наддніпрянської України в середині ХІХ ст.
title_short Аграрний сектор Наддніпрянської України в середині ХІХ ст.
title_full Аграрний сектор Наддніпрянської України в середині ХІХ ст.
title_fullStr Аграрний сектор Наддніпрянської України в середині ХІХ ст.
title_full_unstemmed Аграрний сектор Наддніпрянської України в середині ХІХ ст.
title_sort аграрний сектор наддніпрянської україни в середині хіх ст.
publisher Інститут історії України НАН України
publishDate 2017
topic_facet Сторінки вітчизняної соціально-економічної історії
url http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/124855
citation_txt Аграрний сектор Наддніпрянської України в середині ХІХ ст. / І.В. Довжук, С.М. Борчук // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.: Зб. наук. пр. — 2017. — Вип. 26. — С. 68-80. — Бібліогр.: 42 назв. — укр.
series Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.
work_keys_str_mv AT dovžukív agrarnijsektornaddníprânsʹkoíukraínivserediníhíhst
AT borčuksm agrarnijsektornaddníprânsʹkoíukraínivserediníhíhst
first_indexed 2025-07-09T02:09:49Z
last_indexed 2025-07-09T02:09:49Z
_version_ 1837133455668805632
fulltext ISSN 2307-5791. Проблеми історії України ХІХ — поч. ХХ ст. 2017. Випуск 26 68 УДК 94:63(477) “185/186” І. В. Довжук доктор історичних наук, професор, кафедра документознавства, Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди (м. Переяслав-Хмельницький, Україна), i.v.dovzhuk@ukr.net С. М. Борчук доктор історичних наук, професор, кафедра всесвітньої історії, факультет історії, політології і міжнародних відносин, Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника (м. Івано-Франківськ, Україна), stepan.borchuk@pu.if.ua АГРАРНИЙ СЕКТОР НАДДНІПРЯНСЬКОЇ УКРАЇНИ В СЕРЕДИНІ ХІХ ст. У статті розглядаються основні галузі сільського господарства Над- дніпрянської України в середині ХІХ ст. у цілому та за окремими регіонами: Лівобережжям, Правобережжям, Півднем, а також стан та основні тенденції розвитку цукробурякової промисловості. Наведено й проаналізо- вано дані щодо діяльності цукроварень як в українських губерніях, так і в Російській державі в цілому. Визначено, що Україна давала 4/5 усієї цукрової продукції імперії, забезпечуючи потреби внутрішнього ринку. Ключові слова: Наддніпрянська Україна, сільське господарство, зернове господарство, харчова промисловість, цукрова промисловість, тварин- ництво. I. V. Dovzhuk Doctor of Historical Sciences (Dr. hab. in History), Professor, Document Science Department SHEE «Pereyaslav-Khmelnytsky Hryhoriy Skovoroda State Pedagogical University» (Pereyaslav-Khmelnytsky, Ukraine), i.v.dovzhuk@ukr.net S. M. Borchuk Doctor of Historical Sciences (Dr. hab. in History), Associate Professor, Department of World History of Institute of History, Vasyl Stefanyk Precarpathian National University (Ivano-Frankivsk, Ukraine), stepan.borchuk@pu.if.ua © І.В. Довжук, С.М. Борчук, 2017 Сторінки вітчизняної соціально-економічної історії 69 AGRARIAN SECTOR OF NADDNIPRYANSKA UKRAINE IN THE MIDDLE OF THE ХІХ-th CENTURY Abstract In the article basic industries of agriculture of Naddnipryanska Ukraine are examined in the middle of the ХІХ-th century on the whole and on separate regions: Left-bankness, Right-bankness, South, and also the state and basic progress of sugar industry trends. Were given and analyzed the facts of activity of sugar-refineries in Ukrainian regions and in Russian state in the whole. Defined that Ukraine gave 4/5 of all sugar production in Impire. Ukraine provided with sugar the demand internal market. Keywords: Naddnipryanska Ukraine, agriculture, grain farming, food industry, sugar industry, cattle-breeding. На середину ХІХ ст. в українських губерніях домінуючою залишалась феодально-кріпосницька система господарювання, однак з економічної структури феодального суспільства поступово формувалися капіталістичні відносини. Це було обумовлено посиленням товарно-грошових відносин та іншими факторами буржуазної модернізації. Так, під впливом попиту на хліб, сировину для промисловості сільське господарство починає поступово еволюціонувати шляхом капіталізації. Воно отримує все більш чіткі риси торговельного, підприємницького характеру, окреслюється тенденція до зростання товарності, поглиблюється галузева спеціалізація, удосконалю- ються системи обробки землі, знарядь праці. У харчовій промисловості в середині століття розпочався промисловий переворот. У цукровиробництві застосовували машини для подрібнення цук- рових буряків, гідравлічні преси для сокодобування, парову техніку випа- рювання і згущення цукробурякового соку. Однак цукрове виробництво як галузь дворянського підприємництва ґрунтувалося на примусовій праці кріпосних селян, що переважала в 40–50-х роках. Панівною тенденцією у розвитку виробництва цукру було перетворення кріпосної мануфактури (з переходом на вільнонайману працю) на фабрику. Мета цієї розвідки — проаналізувати в розглядуваний період основні галузі сільського господарства Наддніпрянської України в цілому та за окремими регіонами: Лівобережжям, Правобережжям, Півднем, а також стан та основні тенденції розвитку цукробурякової промисловості, звертаючи увагу на цю галузь і в загальноімперському масштабі. Цієї проблеми так чи інакше торкалися у своїх працях такі науковці, як О. Реєнт, К. Воблий, М. Домонтович, О. Нестеренко, О. Скальковський, І. Гуржій, П. Лященко, В. Голобуцький та ін. Зазначимо, що Наддніпрянська Україна в господарському відношенні не становила єдиного цілого. Лівобережна Україна (Полтавська, Чернігівська і ISSN 2307-5791. Проблеми історії України ХІХ — поч. ХХ ст. 2017. Випуск 26 70 Харківська губернії) відрізнялася великою родючістю ґрунтів. Тут сіяли жито, пшеницю, гречку, овес, ячмінь, просо. Поміщицькі господарства засі- вали пшеницею 2/3 лану. Селяни, навпаки, пшеницею засівали тільки ¼ лану. Така відмінність показує, що поміщицьке господарство працювало на ринок, а селянське більше турбувалося про задоволення своїх потреб, тому віддавало перевагу житу. У селянських і поміщицьких господарствах широко розгорнулося виробництво конопляної олії, яку зливали в дубові діжки вагою разом з тарою від 25 до 27 пудів і взимку на санях перевозили до Вітебська (для сплаву до Ризького порту) або до Столбців (місто Мінської губернії), щоб гнати до Кеніґсберга (Пруссія). Невеликі партії відправляли возами у Варшаву і Петербург. Купівля і продаж олії зосередилися на Покровському ярмарку неподалік м. Брянськ1. Іншою важливою галуззю господарства для Чернігівщини і Полтавщини був тютюн. Центром торгівлі став Роменський ярмарок, який притягував купців з найвіддаленіших місць імперії. Місцевий тютюн вивозили до Москви, Риги, Петербурга і навіть Сибіру2. Поширено було бджільництво. У деяких поміщицьких маєтках були пасіки по кілька сотень вуликів. У самій тільки Полтавській губернії помі- щики в 1827 р. зібрали 1,3 млн пудів воску й 7 тис. пудів меду. Також займалися скотарством: розводили рогату худобу черкаської породи, яку відправляли “великими гуртами у великоросійські міста”; було розвинене й конярство. Продукти землеробства та скотарства продавали на численних місцевих ярмарках, де їх придбавали купці з центральних губерній Росії3. Лівобережна Україна була пов’язана з російським внутрішнім ринком, а частково із зовнішньою торгівлею Російської імперії. Серед селянства Лівобережної України був поширений відхід на сільськогосподарські роботи в Південну Україну й Землю Війська Донського. Правобережна Україна (Київська, Волинська і Подільська губернії) була пов’язана з чорноморськими портами. Туди вивозили хліб і сплавляли ліс по Дніпру і Дністру. Південна Україна (Катеринославська, Херсонська і Таврійська губернії) значно відрізнялася в господарському відношенні від інших частин України. Вона передусім виступала як експортер вовни і продуктів тваринництва. Розвиток землеробства гальмували транспортні труднощі й велика конку- ——————— 1 Арандаренко Н. Записки о Полтавской губернии. — Т. 2. — Полтава, 1848. — С. 229–233. 2 Вильсон И. Объяснения к хозяйственно-статистическому атласу Европейской России. — СПб., 1857. — С. 61. 3 Воблий К. Нариси з історії російсько-української цукробурякової промисловості. — Т. 1. — К., 1928. — С. 38, 63–65. Сторінки вітчизняної соціально-економічної історії 71 ренція з боку центрально-чорноземних губерній Росії. Через транспортні проблеми в лісостеповій смузі найбільша частина сільськогосподарських продуктів перероблялась у фабрикати й напівфабрикати. Використовуючи безкоштовну працю кріпаків, поміщики в першій половині ХІХ ст. розви- нули такі галузі харчової промисловості, як винокуріння, пізніше цукро- варіння, меншою мірою — тютюнову й олійну промисловість. Відповідну продукцію збували переважно за кордони імперії. Зате текстильна про- мисловість, що переробляла місцеву сировину (льон, вовну, коноплю) на другу половину ХІХ ст. завмерла4. Південна Україна була районом великого скотарства, головним чином вівчарства. Друге місце в скотарському господарстві посідали коні. Розводилася і велика рогата худоба. Скотарство значною мірою було екс- тенсивним. Населення Південної України займалося і хліборобством, яке завдяки близькості портів стало набувати товарний характер. У 1846– 1847 рр. тут було зібрано 8 млн четвертин∗ хліба5. На середину ХІХ ст. у Наддніпрянській Україні виникає ряд нових галузей сільського господарства, і на той же час зростають існуючі раніше галузі, продукція яких була або предметом зовнішньої і внутрішньої торгівлі, що розвивалася, або слугувала сировиною для обробної промисловості. У зв’язку з цим частково змінюється і господарський профіль окремих районів6. У зерновому господарстві розглядуваного нами періоду найбільш важ- ливе значення мало збільшення посівів пшениці, особливо у Правобережній і Південній Україні. Про темпи їхнього зростання можна судити за даними окремих губерній. У Київській губернії, наприклад, виробництво пшениці в 1799 р. дорівнювало 99,4 тис. четв., а в 1846 р. — 212,2 тис. четв. У той час, як загальна посівна площа Київської губернії за вказаний період зросла на 72%, засів пшениці збільшився на 112%7. У 1847 р. в Київській губернії пшениця складала 2/3 товарного хліба. Також збільшувалися посіви пшениці й у Подільській губернії, де за період з 1820 по 1833 рр. вони зросли на 67%. Наприкінці 40-х років подільські поміщики засівали цією культурою 2/3 ози- мих полів. Правобережна Україна була основним районом вивозу пшениці через чорноморські порти. Наприкінці 50-х — на початку 60-х років з ——————— 4 Воблый К. Опыт истории свеклосахарной промышленности в СССР. — М., 1929. — С. 1035. ∗ Четвертина — міра обсягу, дорівнює 209,91 л. 5 Голобуцький В. О. Економічна історія Української РСР: Дожовтневий період. — К., 1970. — С. 60–63. 6 Гуржій І. Розвиток товарного виробництва і торгівлі на Україні. — К., 1962. — С. 544. 7 Гуржій І. О. Розклад феодально-кріпосницької системи в сільському господарстві України першої половини ХІХ ст. — К., 1954. — С. 141. ISSN 2307-5791. Проблеми історії України ХІХ — поч. ХХ ст. 2017. Випуск 26 72 Правобережної України вивозилося десь 57% усієї пшениці, що експор- тувалася через Одесу8. Найбільш успішно нові капіталістичні відносини розвивалися в Півден- ній Україні, яка на початку ХІХ ст. була малозаселеним краєм. Але високі темпи колонізації й хороші умови збуту сільськогосподарської продукції, завдяки сусідству чорноморських і азовських портів, сприяли розвитку торгового землеробства. За період з 1778 по 1851 рр. посівні площі у краї збільшились у 25 разів9. Відповідно зростало і виробництво хліба на душу населення. Якщо в 1802–1811 рр. у Південній Україні й на Дону на душу населення припадало хліба в середньому на рік 2,4 четв., то в 1857–1863 рр. уже 4,7 четв., тобто майже вдвічі більше10. У другій чверті ХІХ ст. Південна Україна збільшує експорт хліба. Так, його вивіз з південних губерній до чорноморських портів і за кордон на 40-ві роки досягав уже 1,5 млн четв. (15 млн пудів)11. Розвиток товарного зернового виробництва, значні посіви пшениці, неве- ликий відсоток кріпосного населення (з 3127 тис. усього населення помі- щицьких селян було лише 658 тис.12) обумовлювали підвищення попиту на найману працю і сільськогосподарські машини, удосконалювання техніки тощо. Так, на півдні раніше, ніж в інших районах Наддніпрянщини закла- дались основи капіталістичного сільського господарства. У зв’язку зі зростанням цукрової промисловості, у другій чверті ХІХ ст. збільшуються посіви цукрових буряків. У першій чверті століття ця галузь господарства розвивалася повільно. У 1825 р. цукрових заводів у Російській імперії було всього 7, але з часом їхня кількість стала збільшуватися13. У 1845 р. у 22 губерніях імперії нараховувалось 216 діючих цукроварень, обсяг продукції яких становив 603,5 тис. пудів на суму 3959 тис. руб.14 Місце українських губерній у цукровій промисловості імперії за 1845 р. визначалось у таких цифрах: – кількість цукроварень — 116 (53,7%); – кількість продукції — 439,3 тис. пуд. (72,8%); – вартість виробництва — 2924 тис. руб. (73,8%). ——————— 8 Домонтович М. Материалы для географии и статистики России. Черниговская губ. — СПб., 1865. — С. 143, 145. 9 Дружинина Е. Северное Причерноморье 1775–1780 гг. — М., 1959. — С. 56. 10 Енциклопедія українознавства в двох томах / під головною ред. проф. В. Ку- бійовича. — Т. 1/III. — Мюнхен; Нью-Йорк, 1949. — С. 171. 11 Журнал Министерства государственных имуществ. — 1844. — Кн. 11. — С. 92– 94. 12 Там же. — 1852. — Кн. 10. — С. 545. 13 Зябловский Е. Российская статистика. — Ч. 2. — СПб., 1832. — С. 122. 14 Воблий К. Вказ. праця. — С. 164. Сторінки вітчизняної соціально-економічної історії 73 У середньому по імперії в 1845 р. одна цукроварня виробляла за рік цукру на 18,2 тис. руб., в Україні — на 25,2 тис. руб. Тут позначився вплив Київщини, де одне підприємство давало продукції на 53,5 тис. руб., тобто втричі вище від загальноімперської середньої. Отже, Наддніпрянщина посі- дала панівне місце в цій галузі промисловості. У 1848–1849 рр. у Російській імперії працювало 295 цукрових заводів, з них в Україні — 183, або 62%15. Тепер порівняємо з даними 1845 р. За три роки число цукроварень в імперії збільшилось: з 216 до 295; в Україні — зі 116 до 183, тобто ми маємо приріст числа цукроварень по Російській імперії на 36,6%, по Україні — на 54,3%. Питома вага України помітно зросла з 53,4 до 62%. Що стосується посівної площі, то в 1848 р. у цілому по державі буряками було засіяно 36,5 тис. дес., у тому числі в Україні 27,7 тис. дес., або 75,8%. Тільки Київщина мала під буряками 54,7% із загальноукраїнської площі; її буряковий клин майже вдвічі перевищував площу під буряками іншої час- тини держави (15,1 тис. дес. проти 8,8 тис. дес.)16. У розглядуваний період урожайність буряків по Російській імперії не перебільшувала 69,8 берківців∗; Україна відрізнялась більшою врожайністю — 71,5 берк. проти 63,7 берк. у Росії. На Правобережній Україні ця середня була ще вищою — 74,9 берк. І тут перше місце належало Київщині — 77,5 берк.17 Зазначимо, що цукрові підприємства відрізнялися за кількістю продукції, що випускалась. Так, цукроварні з продукцією до 3 тис. пудів уважались дрібними, від 3 до 10 тис. — середніми і понад 10 тис. пудів — великими. У 1848–1850 рр. у Російській імперії більшість становили дрібні під- приємства — 69,5%, на частку середніх припадало 23,4%, великих — 7,1%. Відповідні величини для України були такими: 51,7, 37,4 і 10,9%. Серед українських цукроварень питома вага середніх і великих помітно вища. Якщо в Росії не було жодної цукроварні з продукцією понад 15 тис. пудів, то в Україні таких підприємств було 5; із продукцією від 10 до 15 тис. пудів у Росії була тільки одна цукроварня, в Україні — 15. Великі підприємства концентрувалися в основному на Київщині, де із загального числа 21 у губернії їх налічувалось 1518. У 1848 р. у Російській імперії було введено на цукор акциз, котрий через відповідні періоди часу збільшувався. З 1848 по 1850 рр. акциз з пуда цукру ——————— 15 Сведения о свеклосахарной промышленности в России, собранные в 1849 г. — СПб., 1852. — С. 84. 16 Воблий К. Вказ. праця. — С. 169. ∗ Берковець — міра ваги, дорівнює 12 пудам (196,56 кг). 17 Там само. — С. 172. 18 Там само. — С. 175. ISSN 2307-5791. Проблеми історії України ХІХ — поч. ХХ ст. 2017. Випуск 26 74 становив 30 коп., з 1850 по 1852 рр. — 45 коп., з 1852 по 1854 рр. — 60 коп. Із невеликих заводів, які виробляли не більш 500 пудів цукру на рік, акциз відповідно стягувався в таких розмірах: 15, 30 і 45 коп. з пуда. У 1848/49 р. надійшло до казни акцизу від цукру 46,2 тис. руб., у 1850/51 р. — 138,2 тис. руб., у 1854/55 р. — 434,7 тис. руб.19 Підвищення акцизного збору відповідно впливало на зростання цін, виробництво і збут продукції, що викликало незадоволення цукрозаводчиків. Про це, наприклад, свідчить прохання влас- ників цукрових заводів Київської губернії, надіслане генерал-губернатору в 1853 р. “О недопущении увеличения акциза на свекловичный сахар...”20. У 1850 р. українські губернії виробили 1697 тис. пудів цукру на суму 10205,9 тис. руб., що від загальноімперського показника становило відпо- відно 80,5 і 79,3%. Отже, Україна, маючи 58% від загальної кількості цукрових заводів (у 1856–1857 рр. працювало в державі 376 цукроварень, з котрих на частку України припадало 218), давала 4/5 усієї цукрової продукції Російської імперії21. Щодо числа робітників цукрових заводів, наведемо такі цифри за 1856– 1857 рр. Разом по Російській імперії на цукроварнях працювало 72 тис. людей, з них в Україні 48,4 тис., або 67,2%. У середньому по імперії на одне підприємство припадало 196 робітників, в Україні — 232. Помітним було й збільшення продуктивності праці: у 1848–1849 рр. на одного працівника припадало 21,5 пуда цукру, у 1856–1857 рр. — 29,3 пуда22. Ось головні загальні процеси, що характеризували розвиток виробництва цукру по всій Російській імперії. Що ж стосується України, то вона, як ми вже бачили, була основним районом цукробурякового виробництва. Дійсний розквіт цукроваріння в Україні почався в 40-х рр. ХІХ ст., коли цукрові заводи почали переходити на парову техніку. У 1843 р. купці К. Яхненко і П. Симиренко побудували перші у країні парові цукровий і рафінадний заводи поблизу с. Мліїва Черкаського повіту Київської губернії. Тут було розташовано ціле промислове містечко. “Крім величного семи- поверхового будинку цукроварні на 260 десятинах орендованої у князя Воронцова землі, — писав сучасник, — побудовано було до 150 будинків для службовців, кожний з окремою садибою, городом і садом… У містечку височилася велика будівля — «головна контора»… У містечку був свій театр, паровий млин, машинобудівний завод. На цукроварні і в містечку було газове освітлення, котрим на той час користувались тільки два або три міста ——————— 19 Левин И. Свеклосахарная промышленность в России. — СПб., 1910. — С. 57. 20 Центральний державний історичний архів України, м. Київ, ф. 442, оп. 1, т. 7, спр. 10422, арк. 1. 21 Воблий К. Вказ. праця. — С. 197, 201. 22 Там само. — С. 203–204. Сторінки вітчизняної соціально-економічної історії 75 в Росії”23. Вартість цукроварні визначалась в 1 млн руб., розрахована вона була на переробку 200 тис. берк. цукрових буряків і виробництво 400 тис. пудів рафінаду24. Промисловий переворот у цукроварінні помітно поширювався. У 1856– 1857 рр. парові цукроварні становили вже 40% цукрових заводів України. Машинна техніка швидко підняла продуктивність цукроваріння і стиму- лювала його розвиток. У 1848 р. в Україні діяло, як було вказано вище, 62% (до загальної кількості по Російській імперії) цукроварень. Розміщення цукроварень у Наддніпрянській Україні було нерівномірним. Зі 183 підприємств, що діяли тут у 1848 р., 116 існувало на Правобережжі. По губерніях вони розташовувалися так: на Київщині — 70 цукроварень, Поділлі — 36, Чернігівщині — 25, Харківщині — 24, Полтавщині — 17, Волині — 10 і Херсонщині — 1. Отже, 63,4% українських цукроварень розміщувалось на Правобережжі, з них тільки на Київщині — 38,3%. Що стосується Волині, то хоча тут було мало цукроварень, але вони на той час вважалися великими підприємствами, завдяки чому Волинь з виробництва валової продукції цукру йшла після Харківщини, проте перед Полтавщиною. У 1848 р. в Україні було виготовлено цукру 746,8 тис. пудів, або, при- близно, 80% до загального виробництва в імперії. Найбільшу частку вироб- леного в українських губерніях цукру дала Київщина25. Київська губернія на середину ХІХ ст. стала центром цукробурякового виробництва Російської імперії. Саме тут концентрувалася найбільша кіль- кість цукроварень, і саме тут швидко відбувався процес переходу від ману- фактурної стадії виробництва цукру до фабрично-заводської. Уже в 1846– 1847 рр. у губернії діяло 49 цукроварень (з них 12 було парових і 37 вог- невих). Особливо вирізнялися підприємства графа О. Бобринського, розта- шовані в м. Сміла Черкаського повіту. Перша цукроварня, побудована в 1838 р., уже через два роки переробляла 300 берк. буряків за добу. У 1844– 1845 рр. на Смілянській цукроварні отримали 21,4 фунта цукру з берківця буряків26. У 1848 р. побудували нові приміщення для мануфактури. Незабаром вогневий спосіб випарювання тут був замінений паровим. Усі технічні або технологічні нововведення, що на той час з’являлись у цук- ровому виробництві, негайно застосовувалися на мануфактурах О. Бобрин- ського, яких було чотири: Балаклеївська, Яблунівська, Капітанівська й ——————— 23 Киевская старина. — 1896. — № 3. — С. 103. 24 Журнал Министерства государственных имуществ. — 1852. — Кн. 10. — С. 92. 25 Праці семінару для вивчення народного господарства України. — К., 1927. — Вип. 2. — С. 236. 26 Смела. Краткое статистико-экономическое описание имений Бобринских. — К., 1913. — С. 124. ISSN 2307-5791. Проблеми історії України ХІХ — поч. ХХ ст. 2017. Випуск 26 76 Грушівська. Особливу увагу Олексій Олексійович приділяв вирощуванню буряків на своїх плантаціях. Він удосконалював засоби обробки землі, засто- совував найпередовіші знаряддя праці. Обробка землі тут вважалась зразко- вою для всього краю27. В 1859 р. у губернії нараховувалося 75 цукроварень, де працювало біля 32 тис. осіб. За рік на цих підприємствах було вироблено цукру на 9923,7 тис. руб.28 У виробництві цукру після Київщини друге місце посідало Поділля. У 1848–1849 рр. тут налічувалося 36 цукроварень, де працювало майже 4 тис. осіб. Річне виробництво становило 103,3 тис. пудів29. У 1860–1861 рр. у Подільській губернії діяло 32 цукроварні з річною продуктивністю 530,6 тис. пудів цукру30. На Волині в 1848 р. працювало 10 цукрових підприємств. Загальне виробництво цукру у вартісному вираженні становило 421,9 тис. руб. У 1859 р. у губернії нараховувалось 8 цукроварень, на котрих було зайнято 907 осіб. Річне виробництво на всіх мануфактурах дорівнювало сумі 876,4 тис. руб.31 Поширенню виробництва цукру в південно-західних губерніях (Київ- ська, Подільська і Волинська) сприяв значний розвиток капіталістичних відносин, відповідний клімат і ґрунт, висока густота населення, а також великі запаси лісу. Що стосується Лівобережної України, то вона хоча й не дуже відріз- нялась умовами вирощування цукрових буряків порівняно з Правобережжям, усе ж тут були свої особливості в розвитку цукрової промисловості. У Чернігівській губернії в 1859 р. існувало 69 цукроварень з 9,5 тис. робітників. Виробництво цукру у вартісному виразі становило 735,2 тис. руб. Найбільшими вважались мануфактури купця Терещенка в Глухівському повіті, княгині Долгорукої в Кролевецькому повіті, князя Голіцина в Нов- город-Сіверському повіті, поміщиці Закревської в Сосницькому повіті й купця Мерпета в Ніжинському і Глухівському повітах. За свідченням М. Домонтовича, на Чернігівщині напередодні реформи 1861 р. парових цук- роварень було 9, напівпарових — 2, решта — вогневі32. ——————— 27 Фундуклей И. Статистическое описание Киевской губернии: В 3-х т. — Т. 3. — СПб., 1852. — С. 8. 28 Столпнянский Н. Девять губерний Западно-русского края в топографическом, геогностическом, статистическом, экономическом, этнографическом и историческом отношении. — СПб., 1866. — С. 26. 29 Праці семінару для вивчення народного господарства України. — С. 203. 30 Домонтович М. Указ. соч. — С. 329. 31 Там же. — С. 330. 32 Там же. — С. 332. Сторінки вітчизняної соціально-економічної історії 77 На Харківщині в 1859 р. діяло 26 цукрових підприємств, на яких пра- цювало біля 4,5 тис. осіб. Річне виробництво у вартісному виразі дорів- нювало 1355,9 тис. руб.33 На Полтавщині в 1857 р. діяло 18 цукрових установ, де працювало 2,7 тис. осіб. За рік тут було вироблено продукції на суму 123,8 тис. руб.34 В інших губерніях Наддніпрянщини цукроварень або зовсім не існувало, або було обмаль. Для збуту українського цукру найважливішим був місцевий ринок. У 1848–1849 рр. із 746,8 тис. пудів цукру, призначеного для продажу, на місці було реалізовано 689,9 тис. пудів, або 92,4%. Решту вивезли в Росію (у Петербург і Москву). Переважаюче значення місцевого українського ринку можна пояснити як великою конкуренцією колоніального (тростин- ного) цукру, особливо у столицях, так і станом шляхів сполучення. У ре- зультаті на кінець 40-х років відбувся розділ ринків збуту для тростинного й бурякового цукру. Але ситуація змінилася на краще після реформи 1861 р., коли почала розвиватися сітка залізниць. У першій половині ХІХ ст. у сільському господарстві підросійської України стали культивувати картоплю. Її розведення мало агротехнічне зна- чення і, крім того, було показником зростання торгового землеробства. З початку 1840-х рр. відбувається помітне збільшення посівів картоплі в цілому по Російській імперії. У 1841 р. її посаджено майже 4 млн четв., а на 1850 р. посадка картоплі перевищувала 5 млн четв. За даними міністерства державного майна, у 1847 р. в 46 європейських губерніях Російської імперії було засіяно майже 6 млн четв. картоплі. З них у Волинській губернії 292,1 тис. четв. — по 20,2 четв. на 100 душ. Набагато менше вироблялося картоплі в таких губерніях Правобережжя, як Київська й Подільська. У Ліво- бережній Україні припадало по 8,8 четв. на 100 душ35. Зростаючий попит на коней, худобу і продукти тваринництва на внут- рішньому й зовнішньому ринках стимулював розвиток в Україні тварин- ництва, у тому числі конярства. Найбільш розвиненим конярство було в Південній Україні. Так, у 1799 р. тут нараховувалось 167 конезаводів і 269 господарств із розведення великої рогатої худоби36. У 1830 р. на одній тільки Катеринославщині налічувалося 287 конезаводів. Конярство розви- валось також і на Лівобережжі. Так, на Полтавщині в 1846 р. нараховувалось 419 конезаводів. Переважно вони були дрібними — розводили в середньому ——————— 33 Плевако О. До матеріалів з історії цукробурякової промисловості України // Україна. — 1925. — Кн. 5. — С. 90. 34 Нестеренко О. О. Розвиток промисловості на Україні. — Т. 1. — К., 1959. — С. 340. 35 Тенгоборский Л. В. О производительных силах России. — Т. 2. — М., 1855. — С. 352–357. 36 Дружинина Е. Указ. соч. — С. 225. ISSN 2307-5791. Проблеми історії України ХІХ — поч. ХХ ст. 2017. Випуск 26 78 до 50 коней. Досить успішно розвивалось і товарне скотарство. У 1830 р. в Катеринославській губернії було 1311 господарств із розведення великої рогатої худоби37. Одним з важливих показників розвитку продуктивних сил у скотар- ському господарстві Наддніпрянської України в першій половині ХІХ ст. ставало розведення тонкорунних овець. Вівчарство, як екстенсивна форма скотарства, повністю відповідало існуючим на той час умовам — наявністю вільних земель; з іншого боку, вівця задовольняла різні потреби замкненого домашнього господарства, даючи м’ясо, вовну і смушок∗. Багато поміщиць- ких господарств було зацікавлено в розведенні овець, використовуючи для цієї мети свої землі, які не могли обробляти. Перше стадо тонкорунних мериносових овець було заведено в 1803 р. у Таврійській губернії, потім у 1804 р. був створений вівчарний «завод» неподалік від Одеси. У наступні роки уряд роздавав землі на півдні України бажаючим розводити стада тонкорунних овець. 12 січня 1804 р. були видані спеціальні правила про розподіл у південних губерніях пустуючих казенних земель для створення вівчарних «заводів»38. Мериносове вівчарство поши- рилось у Південній Україні, а також у Бессарабії, на Лівобережній і Пра- вобережній Україні, у деяких інших районах Російської імперії. У 1812 р. у Російській імперії нараховувалося до 150 тис. мериносів39; на початку 30-х років в одній Харківській губернії їх було понад 250 тис., а в Катерино- славській — понад 200 тис. У 1823 р. у великих господарствах Херсонської і Катеринославської губерній налічувалося 314,3 тис. овець-мериносів, а у 1848 р. — уже майже 2 млн. Отже, за 25 років кількість овець збільшилась більш ніж у 6 разів. На 40-і роки в Південній Україні нараховувалося до 7 млн голів овець, з них половина мериносових40. У 1850 р. в Україні було 9965 тис. голів овець, із них тонкорунних — 4514 тис.41 Вовна, будучи важливим предметом вивозу за кордон, мала збут і на внутрішньому ринку. Деякі великі поміщики будували свої фабрики з пере- робки вовни й виготовлення сукна, яке постачали переважно для потреб армії. На широко розвиненому вівчарстві базувалася українська текстильна промисловість, котра в середині ХІХ ст. ще мала доволі значні розміри. Так, ——————— 37 Гуржій І. Розвиток товарного виробництва і торгівлі на Україні. — С. 60. ∗ Смушок — шкурка, хутро новонародженого ягняти. 38 Обзор действий Департамента сельского хозяйства и очерк состояния главных отраслей сельской промышленности в России в течение 10 лет, с 1844 по 1854 год. — Ч. 1. — СПб., 1855. — С. 50. 39 Андросов В. Хозяйственная статистика России. — М., 1827. — С. 113. 40 Лященко П. И. История народного хозяйства СССР. — Т. 1. — М., 1950. — С. 544. 41 Гуржій І. О. Розклад феодально-кріпосницької системи в сільському господарстві України першої половини ХІХ ст. — С. 163. Сторінки вітчизняної соціально-економічної історії 79 на Полтавщині в 1846 р. нараховувалося 18 фабрик, де виготовляли сукно зі звичайної і тонкорунної вовни на суму понад 315 тис. руб.42 Отже, Україна на середину ХІХ ст. стала основним центром тонкорунного вівчарства Ро- сійської імперії. Таким чином, розвиток сільського господарства у Наддніпрянській Україні в середині ХІХ ст. виявлявся передусім у зростанні окремих галузей і в освоєнні цілинних земель. Особливо інтенсивний розвиток отримали такі галузі господарства, як тонкорунне вівчарство, вирощування цукрових буря- ків і хліба. Виробництво цукру в Україні стало розвиненою галуззю промисловості, яка повністю забезпечувала потреби внутрішнього ринку. Українські губер- нії виробляли 80% загального обсягу продукції, а Київщина була центром цукробурякового виробництва всієї Російської імперії. Наддніпрянщина на середину ХІХ ст. стала великим експортером пше- ниці і, поряд з центрально-чорноземними губерніями Росії, головною жит- ницею Російської імперії. Дана проблематика має подальші перспективи щодо дослідження інших галузей сільського господарства, а також методів обробки ґрунтів в україн- ських губерніях. REFERENCES 1. Arandarenko, N. (1848). Zapysky o Poltavskoj gubernyy (Vol. 1). Poltava. [in Russian]. 2. Domontovich, M. (1865). Materialy dlya geografii i statistiki Rossii. Chernigovskaya gub. Sankt-Peterburg. [in Russian]. 3. Druzhinina, E. (1959). Severnoe Prichernomor’e 1775–1780 gg. Moskva. [in Russian]. 4. Funduklei, I. (1852). Statisticheskoe opisanie Kievskoi gubernii (Vol. 3). Sankt- Peterburg. [in Russian]. 5. Golobuc’kyj, V. O. (1970). Ekonomichna istorija Ukrai’ns’koi’ RSR: Dozhovtnevyj period. Kyiv. [in Ukrainian]. 6. Gurzhij, I. (1962). Rozvytok tovarnogo vyrobnyctva i torgivli na Ukrai’ni. Kyiv. [in Ukrainian]. 7. Gurzhij, I. O. (1954). Rozklad feodal’no-kriposnyc’koi’ systemy v sil’s’komu gospodarstvi Ukrai’ny pershoi’ polovyny XIX st. Kyiv. [in Ukrainian]. 8. Kubijovych, V. (Ed.). (1949). Encyklopedija Ukrai’noznavstva (Vol. 1/III). Munich; New York. [in Ukrainian]. 9. Levin, I. (1910). Sveklosakharnaya promyshlennost’ v Rossii. Sankt-Peterburg. [in Russian]. ——————— 42 Арандаренко Н. Указ. соч. — С. 335. ISSN 2307-5791. Проблеми історії України ХІХ — поч. ХХ ст. 2017. Випуск 26 80 10. Lyashchenko, P. I. (1950). Istoriya narodnogo khazyaistva SSSR (Vol. 1). Moskva. [in Russian]. 11. Nesterenko, O. O. (1959). Rozvytok promyslovosti na Ukrai’ni (Vol. 1). Kyiv. [in Ukrainian]. 12. Plevako, O. (1925). Do materialiv z istorii’ cukroburjakovoi’ promyslovosti Ukrai’ny. Ukrai’na — Ukraine, 5. [in Ukrainian]. 13. Stolpnyanskii, N. (1866). Devyat’ gubernii Zapadno-russkogo kraya v topo- graficheskom, geognosticheskom, statisticheskom, ekonomicheskom, etnogra- ficheskom i istoricheskom otnoshenii. Sankt-Peterburg. [in Russian]. 14. Tengoborskii, L. V. (1855). O proizvoditel’nykh silakh Rossii (Vol. 2). Moskva. [in Russian]. 15. Voblyi, K. (1929). Opyt istorii sveklosakharnoi promyshlennosti v SSSR. Moskva. [in Russian]. 16. Voblyj, K. (1928). Narysy z istorii’ rosijs’ko-ukrai’ns’koi’ cukroburjakovoi’ promyslovosti (Vol. 1). Kyiv. [in Ukrainian]. 17. Vyl’son, Y. (1857). Objasnenyja k hozjajstvenno-statystycheskomu atlasu Evro- pejskoj Rossyy. Sankt-Peterburg. [in Russian]. 18. Zyablovskii, E. (1832). Rossiiskaya statistika (Vol. 2). Sankt-Peterburg. [in Russian].

Схожі ресурси