Модернізація України: сучасні погляди та можливості

В статті показано, що пріоритетні завдання модернізації українського суспільства та економіки визначаються не тільки процесами глобалізації, які відбуваються у світі, а й проблемами неоіндустріального розвитку промисловості. Аналіз теоретичних положень неомодернізму та сучасних поглядів вітчизняних...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2017
Автор:	Іванов, С.В.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут економіки промисловості НАН України 2017
Назва видання:	Економічний вісник Донбасу
Теми:	Менеджмент інновацій
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/125403
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Модернізація України: сучасні погляди та можливості / С.В. Іванов // Економічний вісник Донбасу. — 2017. — № 3 (49). — С. 146-152. — Бібліогр.: 35 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-125403
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1254032017-10-27T03:02:40Z Модернізація України: сучасні погляди та можливості Іванов, С.В. Менеджмент інновацій В статті показано, що пріоритетні завдання модернізації українського суспільства та економіки визначаються не тільки процесами глобалізації, які відбуваються у світі, а й проблемами неоіндустріального розвитку промисловості. Аналіз теоретичних положень неомодернізму та сучасних поглядів вітчизняних економістів дозволяють дійти висновку про те, що модернізація в Україні має ґрунтуватися на культурній спадщині, територіальній самобутності, унікальності історії промислового розвитку регіонів. При цьому обов’язковим є врахування загальних принципів та «зривів модернізації», досвід яких накопичено у розвинутих країнах. Виконання регіонами ролі «локомотиву» інноваційного розвитку є можливим за умов розширення повноважень місцевих органів влади та територіальних громад, наявності власних ресурсів, необхідних для реалізації всього комплексу завдань модернізації, які вирішуються на даній території. В статье показано, что приоритетные задачи модернизации украинского общества и экономики определяются не только процессами глобализации, которые происходят в мире, но и проблемами неоиндустриального развития промышленности. Анализ теоретических положений неомодернизма и современных взглядов отечественных экономистов позволяют сделать вывод о том, что модернизация в Украине должна основываться на культурном наследии, территориальной самобытности, уникальности истории промышленного развития регионов. При этом обязательным является учет общих принципов и «срывов модернизации», опыт которых накоплен в развитых странах. Выполнение регионами роли «локомотива» инновационного развития возможно в условиях расширения полномочий местных органов власти и территориальных общин, наличия собственных ресурсов, необходимых для реализации всего комплекса задач модернизации, которые решаются на данной территории. The article shows that the priority tasks of modernization of Ukrainian society and economy are determined not only by globalization processes taking place in the world, but also by problems of neoindustrial development of industry. The analysis of the theoretical positions of neo-modernism and contemporary views of domestic economists suggests that modernization in Ukraine should be based on cultural heritage, territorial identity and uniqueness of the history of industrial development of the regions. At the same time, it is mandatory to take into account the general principles and "breakdowns of modernization", the experience of which has been accumulated in the developed countries. Implementation by regions of the role of the "locomotive" of innovation development is possible in the context of the expansion of the powers of local authorities and territorial communities, the availability of own resources necessary for the implementation of the whole complex of modernization tasks that are solved in this territory. 2017 Article Модернізація України: сучасні погляди та можливості / С.В. Іванов // Економічний вісник Донбасу. — 2017. — № 3 (49). — С. 146-152. — Бібліогр.: 35 назв. — укр. 1817-3772 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/125403 338.2(477) uk Економічний вісник Донбасу Інститут економіки промисловості НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Менеджмент інновацій Менеджмент інновацій
spellingShingle	Менеджмент інновацій Менеджмент інновацій Іванов, С.В. Модернізація України: сучасні погляди та можливості Економічний вісник Донбасу
description	В статті показано, що пріоритетні завдання модернізації українського суспільства та економіки визначаються не тільки процесами глобалізації, які відбуваються у світі, а й проблемами неоіндустріального розвитку промисловості. Аналіз теоретичних положень неомодернізму та сучасних поглядів вітчизняних економістів дозволяють дійти висновку про те, що модернізація в Україні має ґрунтуватися на культурній спадщині, територіальній самобутності, унікальності історії промислового розвитку регіонів. При цьому обов’язковим є врахування загальних принципів та «зривів модернізації», досвід яких накопичено у розвинутих країнах. Виконання регіонами ролі «локомотиву» інноваційного розвитку є можливим за умов розширення повноважень місцевих органів влади та територіальних громад, наявності власних ресурсів, необхідних для реалізації всього комплексу завдань модернізації, які вирішуються на даній території.
format	Article
author	Іванов, С.В.
author_facet	Іванов, С.В.
author_sort	Іванов, С.В.
title	Модернізація України: сучасні погляди та можливості
title_short	Модернізація України: сучасні погляди та можливості
title_full	Модернізація України: сучасні погляди та можливості
title_fullStr	Модернізація України: сучасні погляди та можливості
title_full_unstemmed	Модернізація України: сучасні погляди та можливості
title_sort	модернізація україни: сучасні погляди та можливості
publisher	Інститут економіки промисловості НАН України
publishDate	2017
topic_facet	Менеджмент інновацій
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/125403
citation_txt	Модернізація України: сучасні погляди та можливості / С.В. Іванов // Економічний вісник Донбасу. — 2017. — № 3 (49). — С. 146-152. — Бібліогр.: 35 назв. — укр.
series	Економічний вісник Донбасу
work_keys_str_mv	AT ívanovsv modernízacíâukraínisučasnípoglâditamožlivostí
first_indexed	2025-07-09T03:03:56Z
last_indexed	2025-07-09T03:03:56Z
_version_	1837136859122106368
fulltext	С. В. Іванов 146 Економічний вісник Донбасу № 3(49), 2017 УДК 338.2(477) С. В. Іванов, доктор економічних наук, Міжнародний центр досліджень соціально-економічних проблем модернізації та розвитку кооперації, м. Полтава МОДЕРНІЗАЦІЯ УКРАЇНИ: СУЧАСНІ ПОГЛЯДИ ТА МОЖЛИВОСТІ Нинішній етап розвитку України характеризу- ється потребою в якісних перетвореннях практично у всіх сферах суспільного життя. Глобалізаційні процеси, які відбуваються у світі, призводять до не- обхідність реформування та модернізації суспіль- ства. Проблеми і потреби модернізації в Україні вперше було визначено у статті академіка НАН Ук- раїни В. Гейця [1], а потім ідеї модернізації були по- кладені в основу Послання Президента України Верховній Раді України «Модернізація України – наш стратегічний вибір» [2]. Різні аспекти модерні- зації визначено в Державній стратегії регіонального розвитку на період до 2020 року [3]. Водночас в Ук- раїні поки відсутній чітко окреслений навіть проект модернізації. Проте входження до системи світової економічної інтеграції робить завдання модернізації економіки та суспільства нашої країни пріоритет- ними. Теоретики модернізації стверджують, що низь- кій рівень розвитку суспільства детермінується тра- диційністю його економічних, політичних, соціаль- них та культурних характеристик. На шляху підви- щення рівня розвитку таким суспільствам дове- деться здійснити перехід від традиціоналізму до су- часності, який вже випробували на собі більш роз- винені країни. Модернізація передбачає соціальні, економічні, політичні, культурні зміни, що зазна- ють суспільства традиційного типу в процесі його трансформації в суспільство сучасного типу. Куль- турний аспект модернізації найчастіше стоїть в центрі уваги теоретиків. Р. Інглхарт і К. Вельцель досліджують еволюції ціннісних установок жителів різних країн світу наприкінці XX ст. [4], С. Хан- тінгтон ставить проблему обмеженості самих мож- ливостей глибоких культурних запозичень між ци- вілізаціями [5]. Висвітлюючи досвід чеської модер- нізації автори статті [6] відмічають, що просторовий аспект модернізації визначався для Чехії приналеж- ністю країн Центральної Європи до європейсько-ат- лантичної культурної сфери, оскільки «тільки в цьому контексті можна чекати тут завершення про- цесів модернізації суспільства». Інтенсифікація ку- льтурних зв’язків з розвинутими країнами та вплив їх духовних цінностей та зразків поведінки відігра- вали значну роль у політиці модернізації [6, с. 35]. Схожі процеси відбуваються наразі і в Україні. Сучасні теорії модернізації відмовляються від однобічного трактування модернізації як руху у на- прямку західних інститутів та цінностей. Навпаки, визнається можливість власних оригінальних шля- хів розвитку, національних моделей модернізації. Представник сучасної теорії модернізації Ш. Ейзен- штадт висунув концепцію множинної модернізації, в основі якої лежить ідея, що модернізація і вестер- нізація – це не одне і те ж, західний зразок є лише одним з варіантів, і модернізація в різних країнах і культурах може йти різними шляхами [7, с. 27]. Со- ціолог відзначає, що хоча для суспільств, що модер- нізуються, «вихідна західна модель розвитку пред- ставляється найважливішою (і зазвичай амбівалент- ною) точкою відліку», різні життєві світи модерніті (сім'я, урбанізація, економічна організація, полі- тичні структури, засоби масової інформації та інди- відуальні орієнтації) були визначені й організовані в самих різних формах. Ідею «множинних модерніті», на його думку, найкраще розглядати «як історію по- стійної побудови і перебудови з безлічі культурних програм» [8, с. 2]. Польський соціолог П. Штомпка, підтримуючи тезу про безліч модернізацій, підкрес- лює важливість зв'язку модернізації з традицією да- ного суспільства, «його унікальною соціальною па- м'яттю, культурною спадщиною, релігійними або ідеологічними переконаннями. Вони надають інте- лектуальні і духовні ресурси для модернізаційних процесів як для влад, що використовують досвід і мудрість поколінь для проведення раціональної ре- форми, так і для народу, який у вкоріненому і нероз- ривному зв'язку з минулим знаходить захищеність буття під час хаосу і змін» [8, с. 122]. Для України, як і для інших країн, які мають прагнення модернізувати економіку і суспільство, слід враховувати низку загальних принципів, оскі- льки «картина невдач, зривів модернізації в різних країнах при всіх індивідуальних особливостях роз- витку також містить і загальні риси» [10, с. 38]. Ін- ституційна нерозвиненість, яка «тиражує форму- вання гібридних неефективних інституціональних структур та відповідного їм середовища», розшару- вання населення за доходами, що зростає, регіона- льна асиметрія, неефективність державного управ- ління, а саме адміністративні бар’єри розвитку під- приємництва обмежують здійснення модернізації [11, с. 38]. Менеджмент інновацій С. В. Іванов 147 Економічний вісник Донбасу № 3(49), 2017 Небезпека «патологічних зривів модернізації» міститься, на думку Ш. Ейзенштадта у наростанні конфліктів, типових для країн, що модернізуються, оскільки «… нові ціннісні орієнтири, втілення яких бажали багато громадян цих суспільств, вимагали відносно високого рівня узгодженості дій індивідів» [12]. Приділяючи значну увагу зривам модернізації у політичній сфері соціолог пояснює економічні зриви не стільки недорозвиненістю економічних си- стем, скільки «невідповідністю між бажанням мо- дернізуватися та інституційною нездатністю підтри- мувати економічне зростання, між нестримним роз- падом традиційної системи і неможливістю знайти порятунок в новій, модернізованій системі» [12]. За- безпечити зв'язок та налагодити нові відносини між різними громадськими групами на думку вченого мають нові регуляторні норми. В. Ляшенко [13] до- сліджуючи загальні і специфічні закономірності формування і реалізації регуляторних режимів, від- мічає, що «регуляторні режими забезпечують стійке нормативне регулювання групи суспільних відно- син, певної ділянки соціального життя». Держава, органи місцевого самоврядування та інші суб'єкти використовують різні засоби, які поєднуються різ- ним способом, визначають специфіку того чи ін- шого режиму. В інформаційно-психологічному ас- пекті режими характеризують «не стільки спрямова- ність правового регулювання, скільки ступінь спри- ятливості його для інтересів певних суб'єктів права, бо він «витканий» з різноманітного поєднання сти- мулів і обмежень» [13, с. 49]. При цьому саме дер- жаві належить роль творця сприятливих умови для юридичних і фізичних суб’єктів господарювання в інтересах суспільства в цілому, а не тільки вузько- корисливих інтересів окремих верств і осіб [13, с. 40]. Ш. Ейзенштадт вважає, що «просуванню до повноцінної модернізації і стійкого зростання» зава- жає «повільне становлення нових інститутів», «які впроваджувалися б в стратегічні галузі суспільної структури і дозволяли б справлятися з різними ви- кликами, що виникають …». Вирішальне значення для модернізації інститути мають в роботах Д. Аджемоґлу та Дж. Робинсона. Вчені розрізняють інклюзивні (inclusive) та екстрактивні (extractive) політичні та економічні інститути. При цьому полі- тичні інститути визначають, якими будуть еконо- мічні інститути [14, с. 42]. Інклюзивні економічні ін- ститути стимулюють економічну діяльність, зрос- тання продуктивності через гарантію прав власно- сті. Такі інститути «заохочують великі маси людей до участі в економічній діяльності, яка дає змогу розкривати їхні таланти й уміння, зробити вибір за власним бажанням» [14, с. 68]. Екстрактивні інсти- тути мають протилежні властивості та «створені для відбирання доходів і благ в однієї суспільної групи на користь іншої» [14, с. 70]. Без інклюзивних інститутів неможливі розви- ток технологій та освіти. Сталий економічний роз- виток супроводжується технологічними покращен- нями, які роблять фактори виробництва більш про- дуктивними. Такі покращення досягаються завдяки розвитку науки та діяльності підприємців, які мають стимули до впровадження її досягнень у прибуткові проекти. Технологічні досягнення пов’язані із осві- тою, вмінням, знаннями та ноу-хау робочої сили, які набуваються продовж усього життя. Інклюзивні ін- ститути надають можливості людям обирати види діяльності й способи використання талантів, мобілі- зувати таланти своєї країни та залучати ззовні [14, с. 72-73]. Отже, інклюзивні інститути мають важливе значення для модернізації економіки та суспільства, а в їх центрі лежить гарантія прав власності, без якої неможна досягти інвестиційної активності та підви- щення продуктивності праці. Д. Аджемоґлу і Дж. Робінсон констатують, що «безпека прав влас- ності, закон, публічні послуги та підтримка свободи укладати договори й здійснювати обмін лежать на державі, на інститутах зі здатністю примусово під- тримувати порядок, запобігати крадіжкам і розбою та забезпечувати виконання договорів між приват- ними особами» [14, с. 69]. Для України нерозуміння цього важливого моменту унеможливлює соціаль- ний та економічний розвиток. Модернізація відноситься до тих соціальних змін, які стосуються інститутів різних суспільств. У дослідженнях модернізаційних процесів економісти і соціологи, як правило, використовують як об'єкт дослідження одні й ті ж інститути або процеси, зав- дяки яким вони виникають: соціальні, культурні, нормативні та інші зміни. В ході еволюції теоретич- них впливів на проблему модернізації виникла тео- рія, яка пропонує «зовнішнє» пояснення вирішаль- ної ролі певних факторів розвитку країн. Так звана теорія залежності отримала найбільше розповсю- дження у країнах третього світу. Представники тео- рії залежності пояснюють економічну відсталість країн третього світу не традиційними цінностями і інститутами, а «експлуатацією» передовими капіта- лістичними країнами. На думку прихильників теорії залежного розвитку індустріальні суспільства галь- мують індустріальний розвиток у країнах третього світу. Вони нав’язують економічну політику, вна- слідок чого «периферійні країни» вимушені орієнту- вати економіки на експорт сільськогосподарської продукції, видобуток сировини і мінералів, зни- щення базових та слабкий розвиток сучасних галу- зей національної промисловості. Існування відносин залежності призводить до збільшення розриву в рі- вні економічного розвитку країн периферії, консер- вації технічної відсталості, поглиблення соціальної нерівності усередині країни. С. В. Іванов 148 Економічний вісник Донбасу № 3(49), 2017 Відповідно даної теорії система залежності між центром (провідними капіталістичними країнами) та периферією все ще підтримується і економіка Ук- раїни не виключення. Розвиток національної еконо- міки характеризується залежністю від коливань си- ровинної кон’юнктури, старінням основних фондів, низьким рівнем інвестиційної активності та продук- тивності праці. Сучасний стан української промис- ловості демонструє падіння виробництва, перева- жання сировинних галузей та галузей з низьким сту- пенем технологічної обробки продукції, але які ма- ють попит на внутрішньому та зовнішньому ринках. Відносно стабільними є виробництво тих внутріш- ньоорієнтованих галузей, які задовольняють жит- тєво вважливі потреби населення в основних про- дуктах харчування (серед яких алкоголь та тютюн, що свідчить не на користь гідному рівню культури суспільства), та фармацевтична промисловість (див. рисунок). Тільки фармацевтична галузь демонстру- вала останніми роками зростання виробництва. Інші види високо- та середньовисокотехнологічних галу- зей (машинобудування, хімічне виробництво, ви- робництво коксу та продуктів нафтоперероблення) зазнали значного падіння. Рисунок. Індекси промислової продукції у 2010-2016 рр. Джерело: розраховано автором за даними Державної служби статистики. Посилаючись на роботу Джастіна Іфу Ліня1 М. Звєряков констатує, що деякими західними до- слідниками в рамках стандартного підходу до проб- леми розробки промислової політики у країнах з пе- рехідною економікою рекомендують спочатку отри- мувати вигоду в найбільш конкурентних у даний час продуктах, а накоплені інвестиційні ресурси реін- вестувати в галузі з найбільш високою доданою вартістю2. При цьому вважається, що орієнтація на високотехнологічні галузі завідомо приречена на невдачу. Український економіст не без підстав за- 1 Lin J. New Structural Economics: A Framework for Rethinking Development and Policy. – Washington, DC : World Bank, 2012. – P. 139. 2 Останнім часом розгорнулися дискусії з приводу ролі видів економічної діяльності з віддачею, що убуває в «спеціалізації на бідності» держави і консервації її відсталості, і здатності видів діяльності з віддачею, що зростає за- безпечувати «спеціалізацію на зростанні багатства» і стимулювання його розвитку [16; 17; 18]. певняє, що така позиція не може задовольняти Ук- раїну [15, с. 11]. Подібної точки зору підтримуються й інші економісти. В. Вишневський стверджує, що переломити сучасні несприятливі тенденції можна завдяки модернізації промислової системи, «з вико- ристанням переваг неоіндустріалізації, яка засно- вана на інноваціях та глобальних ланцюгах ство- рення вартості» [19, с. 36.]. Схожої думки дотриму- ється Ю. Кіндзерський. Він вважає, що галузева та технологічна структура промисловості має форму- ватися виходячи «з перспективної, вигідної для кра- С. В. Іванов 149 Економічний вісник Донбасу № 3(49), 2017 їни спеціалізації у глобальному, європейському і внутрішньому вимірі, враховуючи наявні ресурси, внутрішні і зовнішні ризики та загрози, зокрема еко- номічного, енергетичного, військового, екологіч- ного характеру» [20, с. 29]. Впевненість у тому, що унікальність історії промислового розвитку, куль- тури, життєвого середовища промислового розвит- ку мають стати дієвим фактором залучення людей, інвестицій, сучасних технологій для забезпечен- ня динамічного розвитку економіки виражають М. Якубовський та В. Ляшенко [21]. Вирішення завдання модернізації економіки полягає у створенні нової індустріальної бази через збереження і розвиток високотехнологічних вироб- ництв, які виготовляють продукцію для внутріш- нього і зовнішнього ринків, формування ефективної структури економіки, де частка нових результатів була б відносно висока, а динамізм і перспектива та- кої структури перевершували аналогічні параметри сировинного комплексу країни [22]. Отже, модерні- зація промисловості, неможлива без реіндустріалі- зації, економічна суть якої полягає у стимулюванні економічного зростання за рахунок державного бю- джету, з метою модернізації застарілих та появи но- вих галузей промисловості [23, с. 8]. Концепція ре- індустріалізації виникла в контексті вирішення проблеми відновлення нового і якісного промисло- вого розвитку на базі високих технологій та значних інвестицій у людські ресурси та науково-дослідну діяльність. В Україні фінансування наукової діяль- ності знижується з кожним роком (1,2% ВВП у 1998 р. проти 0,6% ВВП у 2014 р.) [24]. При цьому урядові документи продовжують декларувати роз- виток високотехнологічних виробництв, визнача- ючи його головним пріоритетом промислової полі- тики [25]. На думку соціолога П. Штомпки «модернізація має включати в себе реформи зверху, а також мобі- лізовувати людей» [9, с. 122]. Для перетворення но- вого знання в інновації та впровадження їх у вироб- ничий процес необхідно, щоб кожний рівень прос- тору та якомога більша частина населення забезпе- чували «ефекти результативності продуктивного ви- користання нового знання, що зростає» [26, с. 11]. А це означає важливість регіонального рівня в іннова- ційному розвитку. Виконання регіонами ролі «локо- мотиву» інноваційного розвитку економіки є мож- ливим за умов розширення повноважень місцевих органів влади та територіальних громад. Для цього необхідно виконання реформи децентралізації, а саме – забезпечення продовження формування адмі- ністративно-територіальних одиниць базового рів- ня – громад, ефективного розмежування за принци- пом субсидіарності повноважень органів місцевого самоврядування різних рівнів, а також органів міс- цевого самоврядування та органів державної влади. Як вже зазначалось, модернізація неможлива поза збереженням української самобутності та націона- льної ідентичності. Визначальним фактором цього є забезпечення індивідуальних властивостей україн- ських громад, для кожної з яких характерні куль- турні, економічні особливості розвитку, традиції та звичаї. Одним з найбільш гарантованих національ- них способів охорони та захисту українських цінно- стей є не тільки передача усіх необхідних повнова- жень та відповідальності на рівень місцевого само- врядування та забезпечення відповідними ресур- сами, а й формування культури участі кожного в житті громади, ощадливого ставлення до території та її ресурсів, збереження унікальних традицій в промисловому виробництві. Останнім часом в регіональній політиці досяг- нуто певні результати: розвиток більшості регіонів характеризувався активізацією економічної діяльності зокрема, посту- повим відновленням роботи промислового комп- лексу (найбільший темп зростання в Одеській (19,4%), Житомирський (14,0%), Кіровоградській (10,9%) областях), зростанням активності у сфері будівництва (найбільший темп зростання в Кірово- градській (84,2%), Житомирській (82,2%), Полтав- ській (47,1%) областях), зміцненням фінансової ос- нови місцевого розвитку (найбільший темп зрос- тання в Тернопільській (43,4%), Вінницькій (40,7%), Івано-Франківській (39,9%) областях), відновлен- ням інвестиційної діяльності (найбільший темп зро- стання в Луганській (68,2%), Запорізькій (64,9%), Одеській (63,6%) областях) [27]; запроваджено нову модель міжбюджетних від- носин. Головною відмінністю нової системи вирів- нювання є скасування дотації вирівнювання (вилу- чення) і запровадження базової (реверсної) дотації, а також освітньої субвенції, медичної субвенції, субвенції на забезпечення медичних заходів окре- мих державних програм та комплексних заходів програмного характеру. Цими змінами впроваджено механізм, за якого держава шляхом надання спеці- альних трансфертів (субвенцій) повністю бере на себе відповідальність щодо фінансового забезпе- чення поточних видатків установ медичної та освіт- ньої сфери, що належать до повноважень місцевих бюджетів і складають значний обсяг у їх видатках. В результаті у 2016 р. до місцевих бюджетів надій- шло 170,6 млрд грн, що на 41,7% більше, ніж у 2015 р. [28]; успішно виконується першочергове завдання реформи місцевого самоврядування – створення спроможних територіальних громад, яким переда- ються додаткові повноваження та значні фінансові ресурси. Відповідно до Закону України «Про добро- вільне об’єднання територіальних громад» протя- гом 2015-2016 рр. утворено 366 добровільно об’єд- наних територіальних громад, у які об’єдналося близько двох тисяч сільських, селищних, міських рад; С. В. Іванов 150 Економічний вісник Донбасу № 3(49), 2017 затверджено Державну програму розвитку транскордонного співробітництва на 2016-2020 рр., якою передбачено реалізацію 25 проектів та 55 за- ходів транскордонного співробітництва. Водночас існують певні труднощі у реалізації регіональної політики та виклики, під впливом яких вона формується: розвиток регіонів залишається вкрай асимет- ричним. За показником валового регіонального про- дукту, який характеризує рівень розвитку економіки регіону, у 2016 р. різниця між найкращим значенням (Полтавська обл.) та найгіршим значенням (Черніве- цька обл.) складала 3,3 раза, а це означає наявність суттєвих відмінностей у величині економічного ре- сурсу регіонів для подальшого розвитку; дотаційність місцевих бюджетів свідчить про неефективність системи фінансового вирівнювання: централізоване збалансування місцевих бюджетів та покриття розриву між їх доходами та видатками. Частка міжбюджетних трансфертів у структурі до- ходів місцевих бюджетів за аналізований період ста- новила у 2016 р. 53,4%, що хоча і менше показника минулого року на 5,7 в.п., але все одно залишається доволі високим, а доходи місцевих бюджетів недо- статніми для покриття видатків [28]; кошти Державного фонду регіонального роз- витку повністю не освоюються. Відповідно до Мо- ніторингу використання коштів ДФФР за 2016 р. жоден регіон не використав повністю кошти цього інструменту сталого розвитку. Найменший рівень використання був у Запорізькій області (53,3%), Лу- ганській (56,6%) та Донецькій (75,5%) областях; Проблеми соціально-економічного розвитку регіонів обмежують процеси модернізації суспіль- ства. Для їх вирішення мають бути оновлені інстру- менти регулювання регіонального розвитку, удоско- налені механізми їх використання, зміцнені інститу- ції, які опікуються питаннями регіонального роз- витку [29, с. 7]. У сучасному суспільстві підвищується соці- ально-економічне значення знань. Місцеві знання та взаємодії мають вирішальну роль у територіальних вбудованих регіональних та національних іннова- ційних системах із диференціацією по регіонах. Де- які дослідники стверджують, що реальних регіона- льних інноваційних систем не існує, а регіони – це всього лише місце дій національних інноваційних систем і вони локального ніяк не впливають на інно- ваційну політику держави [30]. Однак на захист іс- нування регіональних інноваційних систем свідчить те, що близькість виробників та споживачів важлива у процесах організаційного та соціального нав- чання, довіра до віддалених мереж мінімальна. Важ- ливість довіри як необхідного інституту економіки, заснованої на знанні, підкреслюється багатьма до- слідниками [31-35]. Економічний сенс довірчих від- носин полягає в тому, що вони створюють умови для економії на трансакційних витратах, зокрема, на витратах пошуку інформації, укладання контрактів, контролю виконання, сприяють передачі неявних знань і тим самим впливають на розвиток інновацій. З точки зору створення довіри, регіон має перевагу перед країною в цілому. Територіальна система ви- робництва передбачає стан близькості як сприятли- вого чинника для співпраці між учасниками вироб- ничого процесу. Географічна i культурна близькість стає особливо важливою в умовах інноваційного розвитку, оскільки встановлені норми і стандарти застаріли, а накопичені масиви інформації не мо- жуть передати характеристики інноваційних проце- сів, і з цього боку безпосередню взаємодію, лока- льне спілкування і загальний культурний досвід на- бувають вирішального значення для інформацій- ного обміну та розвитку інновацій. Тому саме регі- они і муніципалітети в новій економіці мають най- кращу перспективу в оволодінні конкурентною пе- ревагою в поширенні і отриманні знань [31]. Вважається, що реформа децентралізації управ- ління, яку розпочато в Україні, надасть можливість місцевим органам влади впливати на умови життя населення і розвиток економіки території. Децент- ралізовані системи дають можливість місцевим ор- ганам управління створювати основу для прийняття оптимальних для даної території рішень. Однак ор- ганізаційний потенціал осіб, які приймають рішення на локальному рівні не може бути реалізований повною мірою в умовах обмеженості бюджетних ре- сурсів. Місцеві особливості регіонів та міст все час- тіше оцінюються виключно в рамках економіки, за- снованої на знаннях, економічної ролі культури, креативної складової. У зв’язку з високим ступенем залежності інновацій від навчання, в теорію регіона- льного розвитку останнім часом увійшла концепція «регіон, що навчається», яка пов’язана із поняттями «економіка знань» та «суспільство, що навчається». Роль знань має враховуватись як в стратегіях розвитку окремих секторів, так і у програмах мо- дернізації промисловості. В роботі [21, с. 193] про- понується розробити Національний модернізацій- ний проект, який би розвинув інтелектуальний, на- уковий, виробничий і кадровий потенціал промис- лових регіонів, передбачив досягнення високих які- сних стандартів виробництва. Підтримуючи думку економістів, слід додати, що у цьому проекті має бути чітко визначена роль та місце владних органів усіх рівнів, бізнесу, науки, освіти, місцевих громад у реалізації національного плану модернізації, до- сягнення його кінцевих результатів, які дозволять підвищити конкурентний статус країни та забезпе- чити гідне життя населення. Наведений огляд сучасних поглядів на процеси модернізації в світі та Україні дозволяють зробити такі висновки: С. В. Іванов 151 Економічний вісник Донбасу № 3(49), 2017 пріоритетні завдання модернізації українського суспільства та економіки визначаються не тільки процесами глобалізації, які відбуваються у світі, а й проблемами неоіндустріального розвитку промис- ловості; модернізація не означає повні соціальні зміни та абсолютну новизну. Вона має ґрунтуватися на «соціальній пам’яті, культурній спадщині, унікаль- ності історії промислового розвитку». При цьому обов’язковим є врахування загальних принципів та «зривів модернізації», досвід яких накопичено у розвинутих країнах; визнаючи важливість у процесах модернізації глобалізації і концентрації на взаємодії на європей- ському та національному рівні слід враховувати ве- лике значення регіонального рівня модернізації. Ви- конання регіонами ролі «локомотиву» інновацій- ного розвитку економіки є можливим за умов роз- ширення повноважень місцевих органів влади та те- риторіальних громад, наявності власних ресурсів, необхідних для реалізації всього комплексу завдань модернізації, які вирішуються на даній території. Література 1. Геец В.М. Либерально-демократические ос- новы: курс на модернизацию Украины. Экономика Украины. 2010. №3. С. 4-20. 2. Модернізація Укра- їни – наш стратегічний вибір: Щорічне Послання Президента України до Верховної Ради України, 2011. – 416 с. 3. Про затвердження Державної стра- тегії регіонального розвитку на період до 2020 року: Постанова КМУ від 06.08.2014 р. № 385 [Електрон- ний ресурс]. URL: http://zakon0.rada.gov.ua/laws/ show/ 385-2014-п/paran11#n11. 4. Инглхарт Р., Вельцель К. Модернизация, культурные изменения и демократия: Последовательность человеческого развития. Москва: Новое издательство, 2011. − 464 с. 5. Хантингтон С. Столкновение цивили- заций. URL: http://gradaran.mskh.am/sites/default/files /%20Самюэль.%20Столкновение%20цивилизаций_ 0.pdf. 6. Трансформация и модернизация чешского общества / Манохин П., Кухарж П., Мюллер К., Ту- чек М., Гатнар Л., Червенка Я. Социологические исследования. 2002. №7. С. 32-48. 7. Eisenstadt S.N. Some Observations on Multiple Modernities. Reflec- tions on Multiple Modernities: European, Chinese and Other Interpretations . Dominic Sachsenmaier, Shmuel Noah Eisenstadt, Jens Riedel. − BRILL, 2002. 8. Eisenstadt, S. N. Multiple Modernities. Daedalus. Vol. 129. N0. 1. Winter 2000, pp. 1-29. 9. Штомпка П. Модернизация как социальное становление (10 тезисов по модернизации) Экономические и соци- альные перемены: факты, тенденции, прогноз. 2013. №6(30). С. 119-126. 10. Плискевич Н.М. Во- зможности трансформации в России и концепция Норта-Уоллисв-Вайнгаста. Статья 1. Срывы модер- низации: вчера и сегодня. Общественные науки и современность. 2013. №5. С. 37-50. 11. Вольчик В.В., Кот В.В. Институциональные изменения в контексте модернизации хозяйственных порядков. Journal of Institutional Studies (Журнал институцио- нальных исследований). 2013. Т.5. №4. С. 36-57. 12. Эйзенштадт Ш. Срывы модернизации. Непри- косновенный запас. 2010. № 6(74). URL: http: //magazines.russ.ru/nz/2010/6/e4.html. 13. Ляшенко В.И. Финансово-регуляторные режимы стимулиро- вания экономического развития: введение в эконо- мическую режимологию: моногр. / В.И. Ляшенко; НАН Украины, Ин-т экономики пром-сти. Донецк, 2012. 370 с. 14. Аджемоґлу Д., Робінсон Дж. Чому нації занепадають / пер. з англ. Олександр Дем’ян- чука. Київ, Наш формат, 2017. 440 с. 15. Звєряков М. Промислова політика ат механізм її реалізації. Економіка України. 2016. №6. С. 3-18. 16. Ун- ковская Т. Как Украине вырваться из ловушки бед- ности. Зеркало недели. 2016. №6 (19 февраля). URL: http://gazeta.zn.ua/macrolevel/kak-ukraine-vyrvatsya- iz-lovushki-bednosti-_.html. 17. Геєць В. Економіка України 2016 року. Бізнес. 14.03.2016. URL: http://www.business.ua/politics/ekonom_ka_ukra_ni_2 016_roku-282704/?SECTION_CODE=politics&ELE MENT_ID=282704. 18. Осипов В.С. Базовые пред- посылки притока частных инвестиций. Вестник ин- ститута экономики РАН. 2014. №. 3. С. 118-126. 19. Вишневський В.П. Глобальна неоіндустріаліза- ція та її уроки для України. Економіка промислово- сті. 2016. №8. С. 26-43. 20. Кіндзерський Ю. Анти- кризова промислова політика: варіант вітчизняного концепту. Вісник НАН України. 2016. №10. С. 27-42. 21. Якубовський М.М., Ляшенко В.І. Модерніза- ція економіки промислових регіонів: спроба конце- птуалізації. Вісник економічної науки України. 2016. №1 (30). С. 188-195. 22. Сухарев О.С. Институты регионального развития: концептуально-практиче- ский анализ организационных изменений. Экономи- ческий анализ: теория и практика. 2012. №4 (259). С. 2-12. 23. Мамедов О. Нам нужна не реиндустри- ализация, нам нужна неэкономизация. Тerra Economicus. 2016. №4. Т. 14. С. 6-13. 24. Research and development expenditure (% of GDP). Data- bank.worldbank.org. 2016. URL: http://data.worldba nk.org/indicator/GB.XPD.RSDV.GD.ZS?view= chart. 25. Про програму діяльності Кабінету Міністрів України: Постанова Верховної ради України від 14.04.2016 р. № 1099-VIII. Відомості Верховної Ради України. 2016. № 18. Ст.208. 26. Татаркин А.И. Модернизационное обновление российского пространства на основе инновационных инициатив. Регион: экономика и соціологія. 2016. №1(89). С. 6- 33. 27. Основні тенденції соціально-економічного розвитку регіонів (станом на 11.08.2017 р.). Офіцій- ний сайт Міністерства регіонального розвитку, буді- вництва та житлово-комунального господарства Ук- раїни. URL: http://www.minregion.gov.ua/wp-content/ С. В. Іванов 152 Економічний вісник Донбасу № 3(49), 2017 uploads/2017/07/Osnovni-tendentsiyi-sotsialno-ekono michnogo-rozvitku-regioniv1.pdf. 28. Бюджетний мо- ніторинг:аналіз виконання бюджету за 2016 рік. URL: http://www.ibser.org.ua/sites/default/files/kv_iv _2016_monitoring_ukr_0.pdf. 29. Власюк О.С. Соці- ально-економічний розвиток регіонів України в умовах децентралізації влади: виклики, загрози, но- ві механізми. Регіональна економіка. 2016. №3. С. 5- 9. 30. Uyarra E., Flanagan K. From region system of innovation to regional as innovation policy spaces. Environmental and Planning. 2010. Р 681-696. 31. Maskell P. Social Capital, Innovation and Com- petitiveness. Business Studies. Work. Paper. 2001. Р. 2- 18. 32. Калюжнова Н.Я. Конкурентоспособность регионов: теория и методология анализа в контексте современного экономического развития. Авторефе- рат диссертации на соискание доктора экон. наук. URL: http://economy-lib.com/konkurentosposobnost- regionov-teoriya-i-metodologiya-analiza-v-kontekste- sovremennogo-ekonomicheskogo-razvitiya#ixzz4A3af CtJS. 33. Лібанова Е.М. Модернізація економіки України в контексті соціальних викликів. URL: http://dse.org.ua/arhcive/15/2.pdf. 34. Іванов С.В. Створення регіональних інноваційних систем у межах економічних районів – майбутнє України. Економічний вісник Донбасу. 2017. №2. С.187-195. 35. Ляшенко В. І., Підоричева І. Ю. Регіональні наукові центри НАН України та МОН України як ядро розбудови регіональних інноваційних систем в умовах децентралізації. Економічний вісник Дон- басу.2017.№1. – С.13-20. Іванов С. В. Модернізація України: сучасні погляди та можливості В статті показано, що пріоритетні завдання мо- дернізації українського суспільства та економіки ви- значаються не тільки процесами глобалізації, які відбуваються у світі, а й проблемами неоіндустрі- ального розвитку промисловості. Аналіз теоретич- них положень неомодернізму та сучасних поглядів вітчизняних економістів дозволяють дійти висновку про те, що модернізація в Україні має ґрунтуватися на культурній спадщині, територіальній самобутно- сті, унікальності історії промислового розвитку ре- гіонів. При цьому обов’язковим є врахування зага- льних принципів та «зривів модернізації», досвід яких накопичено у розвинутих країнах. Виконання регіонами ролі «локомотиву» інноваційного роз- витку є можливим за умов розширення повноважень місцевих органів влади та територіальних громад, наявності власних ресурсів, необхідних для реаліза- ції всього комплексу завдань модернізації, які вирі- шуються на даній території. Ключові слова: модернізація, промисловість, регіон, інститути. Иванов С. В. Модернизация Украины: со- временные взгляды и возможности В статье показано, что приоритетные задачи модернизации украинского общества и экономики определяются не только процессами глобализации, которые происходят в мире, но и проблемами нео- индустриального развития промышленности. Ана- лиз теоретических положений неомодернизма и со- временных взглядов отечественных экономистов позволяют сделать вывод о том, что модернизация в Украине должна основываться на культурном наследии, территориальной самобытности, уникаль- ности истории промышленного развития регионов. При этом обязательным является учет общих прин- ципов и «срывов модернизации», опыт которых накоплен в развитых странах. Выполнение регио- нами роли «локомотива» инновационного развития возможно в условиях расширения полномочий местных органов власти и территориальных общин, наличия собственных ресурсов, необходимых для реализации всего комплекса задач модернизации, которые решаются на данной территории. Ключевые слова: модернизация, промышлен- ность, регион, институты. Ivanov S. Modernization of Ukraine: modern views and opportunities The article shows that the priority tasks of modern- ization of Ukrainian society and economy are deter- mined not only by globalization processes taking place in the world, but also by problems of neoindustrial de- velopment of industry. The analysis of the theoretical positions of neo-modernism and contemporary views of domestic economists suggests that modernization in Ukraine should be based on cultural heritage, territorial identity and uniqueness of the history of industrial de- velopment of the regions. At the same time, it is manda- tory to take into account the general principles and "breakdowns of modernization", the experience of which has been accumulated in the developed countries. Implementation by regions of the role of the "locomo- tive" of innovation development is possible in the con- text of the expansion of the powers of local authorities and territorial communities, the availability of own re- sources necessary for the implementation of the whole complex of modernization tasks that are solved in this territory. Keywords: modernization, industry, region, insti- tutes. Стаття надійшла до редакції 07.09.2017 Прийнято до друку 12.09.2017

Модернізація України: сучасні погляди та можливості

Репозитарії

Схожі ресурси