Використання танків при обороні (облозі) Одеси у 1941 р.
У статті розглянуто питання використання танків захисниками Одеси і румунськими військами у 1941 році, досліджено порядок і ефективність їх використання, кількісні та якісні характеристики танків воюючих сторін....
Збережено в:
| Дата: | 2012 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК
2012
|
| Назва видання: | Сіверщина в історії України |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/125589 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Використання танків при обороні (облозі) Одеси у 1941 р. / М.В. Овчаренко // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2012. — Вип. 5. — С. 341-347. — Бібліогр.: 14 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-125589 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1255892017-10-30T03:03:01Z Використання танків при обороні (облозі) Одеси у 1941 р. Овчаренко, М.В. Нова історія У статті розглянуто питання використання танків захисниками Одеси і румунськими військами у 1941 році, досліджено порядок і ефективність їх використання, кількісні та якісні характеристики танків воюючих сторін. В статье рассмотрены вопросы использования танков защитниками Одессы и румынскими войсками в 1941 году, исследован порядок и эффективность их боевого использования, количественные и качественные характеристики танков воюющих сторон. The paper considers the use of tanks defenders of Odessa and Romanian troops in 1941, shows the quantitative and qualitative characteristics of the tanks of the warring parties, as well as the procedure and the effectiveness of their combat use. 2012 Article Використання танків при обороні (облозі) Одеси у 1941 р. / М.В. Овчаренко // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2012. — Вип. 5. — С. 341-347. — Бібліогр.: 14 назв. — укр. 2218-4805 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/125589 94.(477) «12» uk Сіверщина в історії України Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Нова історія Нова історія |
| spellingShingle |
Нова історія Нова історія Овчаренко, М.В. Використання танків при обороні (облозі) Одеси у 1941 р. Сіверщина в історії України |
| description |
У статті розглянуто питання використання танків
захисниками Одеси і румунськими військами у 1941 році,
досліджено порядок і ефективність їх використання, кількісні
та якісні характеристики танків воюючих сторін. |
| format |
Article |
| author |
Овчаренко, М.В. |
| author_facet |
Овчаренко, М.В. |
| author_sort |
Овчаренко, М.В. |
| title |
Використання танків при обороні (облозі) Одеси у 1941 р. |
| title_short |
Використання танків при обороні (облозі) Одеси у 1941 р. |
| title_full |
Використання танків при обороні (облозі) Одеси у 1941 р. |
| title_fullStr |
Використання танків при обороні (облозі) Одеси у 1941 р. |
| title_full_unstemmed |
Використання танків при обороні (облозі) Одеси у 1941 р. |
| title_sort |
використання танків при обороні (облозі) одеси у 1941 р. |
| publisher |
Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК |
| publishDate |
2012 |
| topic_facet |
Нова історія |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/125589 |
| citation_txt |
Використання танків при обороні (облозі) Одеси у 1941 р. / М.В. Овчаренко // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2012. — Вип. 5. — С. 341-347. — Бібліогр.: 14 назв. — укр. |
| series |
Сіверщина в історії України |
| work_keys_str_mv |
AT ovčarenkomv vikoristannâtankívprioboroníoblozíodesiu1941r |
| first_indexed |
2025-07-09T03:27:45Z |
| last_indexed |
2025-07-09T03:27:45Z |
| _version_ |
1837138356601880576 |
| fulltext |
ISSN 2218-4805
341
полишаючи поза увагою важливий факт того,
що більшого значення для оборони Одеси мало
використання бойових танків, отриманих військами
з одеських заводів. Капітальний і відновлювальний
ремонт пошкоджених радянських танків БТ-7 і БТ-5
проводився на заводах із фонду, отриманого з двох
залізничних ешелонів накопичених в Одесі і ще
одного – відбитого у румун.
Поступово теза про те, що на початку оборони
міста «майже жодного технічно справного» танка не
було, стала окремими дослідниками трактуватися
просто як «ні одного». Природно, що знайшлися
бажаючі спростувати цю версію. У 2006 р. в Одесі
вийшла книга О. Черкасова «Оборона Одеси:
сторінки правди», в якій автор, з претензією на
сенсацію, приводить дані, що до 5 серпня під
Одесою воювало 50-100 радянських танків, а у
всій румунській армії станом на 22 червня 1941 р.
на озброєнні знаходилося лише 60 тихохідних і
слабоозброєних танків «Рено FT-17» часів Першої
світової війни, зведених в танкову бригаду [2, 12-
16]. О. Черкасов у своїх теоретичних розрахунках
апелює до стандартних штатів радянських
стрілецьких дивізій і не враховує втрати в військах з
початком війни. У Червоної Армії напередодні війни
дійсно була велика кількість бойових машин. Але на
жаль, більшу частину танків було втрачено в перші
ж місяці війни. Причин таких приголомшливих
втрат, було кілька. Близько 40 % радянських танків
в перші ж дні війни вийшло з ладу через технічні
несправності, поломки, знос механізмів тощо.
Також втрати через технічні несправності стрімко
зростали через загибель (поранення) досвідчених
танкістів і механіків, а також брак пального і
боєприпасів – саме склади пального та боєприпасів
були для авіації противника в числі першочергових
цілей. В хаосі ж початку війни підвезти пальне
та снаряди вдавалося далеко не завжди. Основні
бойові втрати танків в цей період були від того, що
радянські полководці на самому початку війни часто
кидали танки в бій без підтримки піхоти, авіації та
артилерії, що і вело до їх значних втрат. До цього
слід додати відсутність нормальних розвідданих,
постійні удари з повітря, недосвідченість більшості
екіпажів і танкових командирів, і ви отримаєте
пояснення того сумного факту, що всі танкові сили
Приморської армії в перші дні оборони Одеси не
налічували десятка легких танків і приблизно трьох
десятків бронеавтомобілів та легких броньованих
тягачів, озброєних кулеметами. Для порівняння –
румунські війська могли протиставити «приморцям»
близько сотні легких танків чеського і французького
виробництв, не враховуючи бронеавтомобілів і
броньованих тягачів, озброєних кулеметами, які
румунські військові нерідко використовували в
якості бойових машин.
У підсумковій записці, підготовленій
УДК 94.(477) «12»
М.В. Овчаренко
ВИКОРИСТАННЯ ТАНКІВ
ПРИ ОБОРОНІ (ОБЛОЗІ) ОДЕСИ У 1941 р.
У статті розглянуто питання використання танків
захисниками Одеси і румунськими військами у 1941 році,
досліджено порядок і ефективність їх використання, кількісні
та якісні характеристики танків воюючих сторін.
Ключові слова: танки, оборона, бронетрактор, Одеса,
гармата.
Друга світова війна була «війною моторів» як
на суші, так в повітрі і на морі. Головною ударною
силою сухопутних військ всюди були танки.
В дослідженнях феномену героїчної оборони
Одеси танкам також приділяється чимало уваги.
Але в роботах різних часів і авторів існує багато
розбіжностей. Мета даного дослідження полягає
у визначенні порядку і ефективності викори-
стання танків воюючих сторін, їх кількісних та
якісних характеристик.
Одеса, за планами фашистського командування,
повинна була стати важливою базою постачання
гітлерівських військ, що наступали на Крим і
Кавказ. Тому фашисти кинули на захоплення
міста всю 4-у румунську армію, а також частини
72-ої німецької піхотної дивізії. Всього на
Одесу наступало 18 дивізій, із них одна танкова.
Захищала місто окрема Приморська армія в складі
2-х стрілецьких і 1-ї кавалерійської дивізії, в яких
на початок серпня справних танків практично не
було. Створивши шестикратну перевагу в силах і
засобах, противник розраховував взяти Одесу сходу
і на 10 серпня 1941 р. вже призначив парад своїх
військ на Соборній площі. Однак радянські війська
відбили всі атаки переважаючих сил румунської
армії і завдали їй тяжких втрат.
Дослідників використання танків в Одеському
оборонному районі обмежує вузькість джерельної
бази щодо дій сухопутних військ Приморської
армії (в основному через загибель в Криму архівів
Приморської армії, а також принципову відмову
радянських дослідників від використання архівних
матеріалів супротивника), тому деякі історичні
статті щодо використання танків під Одесою
виявляються тільки повторенням написаних ще
наприкінці 40-х років мемуарів Г. Пенєжко «На
Одеському плацдармі», які, на жаль, мають багато
помилок і ідеологічних штампів. Так, очевидно
з міркувань політкоректності того часу (Румунія
входила до табору соціалістичних країн), Г.Пенєжко
зазначає підбиті під Одесою німецькі (в кращому
разі «фашистські») танки [1, 34-40]. В його
мемуарах не проводиться реальна оцінка кількості,
якості, втрат і тактики застосування танків, і,
взагалі, більше уваги приділяється питанням
переобладнання тракторів у бронетрактори «НИ»,
Сіверщина в історії України, випуск 5, 2012
342
підходу.
Напередодні війни румунська армія мала два
окремих танкових полка і танкові розвідувальні
ескадрони у складі кавалерійських дивізій.
Матеріальна частина включала 35 танкеток «R-1»
і 126 легких танків «R-2» («LT-35»), закуплених
у Чехословаччині, 75 французьких «R-35» (41
закуплений у Франції, 31 – інтернований в 1939 р.
в Польщі), і 60-75 старих «Рено FT-17». Усього
румунська армія мала 480 броньованих транспортних
засобів [4, 148]. У це число входили і транспортери
«Малакса», як закуплені у Франції, так і зібрані за
ліцензією на місцевих заводах. Єдиним танком
румунської армії, який відповідав умовам тогочасного
бою, був «R-2 (відносився до того ж класу бойових
машин, що і радянський танк « Т-26 »).
Бойовою підготовкою 1-ї румунської танкової
дивізії керували німецькі військові фахівці. 1-й
танковий полк був озброєний «R-2» («Skoda LT
35»), 2-й мав на озброєнні «R-35» («Renault»
– легкий танк супроводу, тихохідний, але мав
пристойне бронювання). Обидва типи танків були
озброєні 37-мм гарматою. Французькі і чеські
танки розрізнялися за своїми бойовими якостями
і призначенню настільки, що 2-й танковий полк
довелося вивести із складу дивізії і надати 4-й
армії. У складі танкової дивізії залишився тільки
1-й танковий полк, тому ця дивізія часто іменується
моторизованою бригадою. Технічні характеристики
танків Румунії див. у таблиці 1.
Всі танки Reno FT-17 були зведені в окремий
розвідуправлінням 4-ї румунської армії невдовзі
після залишення радянськими військами Одеси,
зазначається: «Як під час бойових дій в Бессарабії,
так і під час бойових дій в Трансністрії, радянські
війська використовували бойові машини (по-
румунські care de lupta), в основному невеликими
підрозділами, до батальйону максимум (20-30
машин). Єдиний випадок масованого застосування
бронеавтомобілів відзначений під час контратаки
на румунські частини 157-ї і 25-ї дивізій в
районі н.п. Дальник 2 і 3 жовтня, коли було
задіяно 42 броньовані машини на фронті до 4-х
кілометрів. Під час інших контратак противник
застосовував невеликі групи бойових машин 3-5,
8-16 одиниць. Контратаки бойових машин, як
правило, відбивалися нашої піхотою за допомогою
протитанкового озброєння. У більшості випадків,
контратакуючі групи бойових машин розсіювалися
вогнем нашої артилерії. При веденні вогню прямою
наводкою була підбита велика кількість ворожих
бойових машин. В основному, радянські війська
використовували бойові машини не як засіб прориву
нашого фронту, а як засіб підтримки дій стрілецьких
частин, причому вага броньованих машин не
перевищувала 20 тонн. На Одеському фронті
відзначені випадки використання радянськими
військами блиндированих тракторів, озброєних
кулеметами і вогнеметами. Блиндирування
тракторів проводилося на Одеських заводах» [3,
53-54]. Відомості румунських архівних документів
потребують виваженого порівняльно-аналітичного
Найменування
і країна виробник
Танкетка R-1
Чехія AH-IV
Легкий танк R-2
Чехія LT-35
Легкий танк
Renault R-35
Франція
Легкий танк
Renault FT-17
Франція
Кількість танків в армії
станом на 22.06.41р. 35 126 35 48 гарматних і
28 кулеметних
Рік випуску 1936-38 1936 1935 1917
Бойова вага (в тонах) 3,9 10,5 10,6 6,5/6,7
Максимальна швидкість (км/
год) 45 34 20 7,8
Запас ходу (км) 170 160 140 35
Потужність двигуна (к.с.) 55 120 82 39
Висота (м) 1670 2370 2376 2140
Ширина (м) 1730 2055 1850 1740
Товщина броні: лобова, мм 12 25 40 16
Бортова, мм 6 16 40 16
Калібр гармати (мм) - 37 37 37
Бронебійність - 40 мм бронелист
на відстані 500 м
30 мм бронелист
на відстані 1000 м
12 мм бронелист
на відстані 500 м
Початкова швидкість снаряду
(м/с) - 675 до 701 400
Боєкомплект снарядів по 3700 патр 78 116 237
Кількість кулеметів і їх
калібр, мм
1-7,92 і 1-ZB
vz. 26 2х7,92 1х7,5 1 × 8-мм
Екіпаж, чол. 2 3-4 2 2
Таблиця 1.Характеристика танків Румунії
ISSN 2218-4805
343
екранування корпусу та башти 30-мм листами
корабельної сталі. Захисні екрани встановлювали
за ініціативи представника бронетанкового відділу
Приморської армії ст. лейтенанта Г. Пенєжка. Вони
слугували добрим захистом від вогню румунських
батальйонних гармат і надавали танкам химерно-
страхітливого вигляду. На танки БТ-5, після
невеликих доопрацювань, ставили більш потужні
двигуни танків БТ-7. В ході боїв за Одесу танки БТ-7
і БТ-5 успішно боролися з легкими німецькими Pz-
II, середніми Pz-III, Pz-38 т і навіть з французькими
танками, що стояли на озброєнні 4-ї румунської армії.
Звичайними тактичними прийомами були танкові
та танкокавалерійські засідки, а при сприятливих
умовах і контратаки.
До 5 серпня вдалося відремонтувати і
укомплектувати екіпажі 6 танків БТ-7. Командувати
цією неповною танковою ротою призначили
старшого лейтенанта Г. Пенєжка. Бойові дії
танкістів почалися 7 серпня в районі станції
Мигаєве – на не прикритому стику між 95-ю
дивізією і сусідньої 9-ю армією. Танкова рота,
прикриваючись полотном залізниці, весь день
вела бій з передовими частинами 72-ї німецької
дивізії. Через нальоти німецької авіації танкістам
доводилося часто міняти позиції, пересуваючись з
північної околиці станції на південну. В цьому бою
танкісти не втратили жодної машини, лише кілька
танкістів були легко поранені. Німці, обійшовши
станцію з півночі і з півдня, продовжили просування
на схід, створюючи нашим правофланговим
підрозділам загрозу оточення. Щоб випередити
противника, танкова рота з десантом на борту, в ніч
на 8 серпня, обійшла зайняту німцями Данилівку і
з боку хутора Лозового ввірвалась в село Желепове.
На центральній вулиці села стояла колона ворожих
автомашин. Раптовою атакою загін змусив румунів
в паніці тікати. Далі танкістам було наказано
висунутися в напрямку с. Жовтневе і установити
втрачений зв’язок із дивізією сусідньої 9-ї армії.
Вранці 9 серпня вийшовши з Люботаєвки, танкісти
зустріли розвідників 1-ї кавалерійської дивізії, яка
була терміново перекинута з Одеси і вела бої на
стику з 9-ю армією. Потім танкова рота допомогла
відбити перші і подальші атаки противника на
позиції морських піхотинців під Маринове, а згодом
на рубежі Сербка – х. Свобода – Чорногірка. Щоб
випередити противника, який прагнув зайти в тил
морякам, на небезпечні ділянки кидали танкову
роту з десантом роти моряків на борту в якості
передового загону. Цей мобільний загін протягом
трьох діб відбивав атаки передових загонів
противника до підходу підрозділів морського полку
спочатку в районі Чорногірка, потім Сербка, потім
на рубежі ст. Буялик – Каїри, а згодом на кордоні
Благодатне – Спирідонівка (нині Першотравневе)
– комуна «Зоря Труда». До 12 серпня танкісти
навчальний батальйон і використовувались виключно
на території Румунії для навчання танкістів і охорони
нафтових родовищ в місті Плоєшть.
Румунська армія не мала бойового досвіду
використання танкових підрозділів. Та все ж,
1-а танкова дивізія в липні 1941 р. успішно
«дебютувала» в ході операції «Мюнхен» в Молдові.
Зокрема, вона себе проявила під час захоплення
16 липня Кишинева і однією з перших форсувала
Дністер. 8 серпня частини 1-ї танкової дивізії
спільно з 1-ю румунською кавалерійською дивізією
зайняли Катаржину (тепер Червонознам’янка
Іванівського району). Та вже незабаром румунські
танкісти зазнали серйозних втрат, чому сприяла їх
непідготовленість до ведення сучасної війни. Маючи
на одеському напрямку більш 100 танків, румунські
війська використовували їх переважно невеликими
групами. Не було належним чином налагоджено
взаємодію між танками і піхотою. Це приводило до
того, що танки часто залишалися без прикриття.
Перший випадок масового використання
румунами танків на вузькій ділянці фронту, в битві
при Карпово, привів до катастрофи, після якої
залишки 1-ї танкової дивізії були відведені в резерв 4-ї
армії, а 21 серпня 46 пошкоджених танків (підбитих і
поламаних) були відправлені в Кишинів.
Решта – 20 танків у складі 1-го румунського
армійського корпусу брала участь у захопленні
Фрейденталя, а потім з них була сформована зведена
група (згодом перейменована в 1-у штурмову
групу) під командуванням підполковника Іона
Ефтіміу. Продовжував воювати під Одесою і 2-й
танковий полк (який складався з танків «R-35»).
Він знаходився в безпосередньому підпорядкуванні
командування 4-ї румунської армії.
Приморська армія своїх окремих танкових
підрозділів в липні 1941 року не мала. Тільки в
розвідувальних батальйонах 25-ї і 95-ї стрілецьких
дивізій по штату повинно було бути по одній танковій
роті і одній автоброневій роті. Скільки в цих дивізіях
залишилося танкеток і бронеавтомобілів після
шеститижневих прикордонних боїв, точно з’ясувати
не вдалося. Засобами тяги для 45-мм протитанкових
гармат, що були в стрілецьких батальйонах, полках
і окремому артдивізіоні, були легкі напівброньовані
тягачі типу Т-20 «Комсомолець» зі швидкістю ходу
до 47,5 км за годину. На опорі лобового листа його
кабіни був встановлений кулемет ДТ, що дозволяло
захисникам Одеси повсюдно використовувати ці
тягачі і як кулеметні танкетки.
На початку серпня в Приморську армію
поступили з ремонту танки БТ. Ще з початком
війни на заводі ім. Січневого повстання в Одесі
була розгорнута танкоремонтна база, хоч сам
завод і евакуювали на Урал. Тут виконували
капремонт танків БТ-7 і БТ-5, а також, з метою
посилення їх броне захисту, виконували додаткове
Сіверщина в історії України, випуск 5, 2012
344
не могли компенсувати нестачу танків. Тому з перших
днів оборони командування Приморської армії для
підтримки піхоти застосовувало озброєні кулеметами
полуброньовані артилерійські тягачі «Комсомолець».
Згодом одеська ремонтна база стала щодня
відновлювати по два танка і до кінця оборони було
відремонтовано 42 бойових танка (деякі з них
побували в ремонті по кілька разів). Така кількість
відремонтованих танків дозволила командуванню
Приморської армії до 10 вересня сформувати
танковий батальйон, командиром якого було
призначено старшого лейтенанта Миколу Юдіна.
Першу роту батальйону укомплектували танками
БТ-7, другу – БТ-5 , а третю – броньованими
тракторами «НИ».
Серійне масове виробництво бронетракторів
«НИ» було налагоджено на заводах Одеси, вони
активно застосовували в бойових діях (див. рис. 1).
Роботи з будівництва бронетракторів почалися
в середині серпня 1941 р. Проект танка розробили
головний інженер заводу ім. Січневого повстання
П.К. Романов, А.І. Обедніков і капітан У.Г. Коган.
Транспортні трактори «СТЗ-5» покривали бронею
з суднобудівної сталі товщиною 14-20 мм, на
броньовиках броня доходила до 25 мм. Між бронею
і внутрішньою обшивкою прокладали дерев’яні
бруси або гуму. Машини озброювали легкими 37-
45мм гарматами або кулеметами ДШК, а також двома
7,62-мм кулеметами ДТ(ДП). Для прискорення
робіт використовували башти з розбитих танків
«Т-26» випуску 1931 року і саморобної конструкції.
Деякі з танків споряджались далекоструйними
вогнеметами [5; 6, 65].
Для проведення випробувань на заводі було
створено полігон. Перші танки випробування
пройшли успішно – броня захищала від
допомагали морським піхотинцям відбивати атаки
в районі Булдинка і Свердлове.
Після цього танки були перекинуті в 95-у
дивізію, де допомогли відновити становище
на рубежі села Карпово, а також відбити
ешелон з підбитими танками, який бронепоїзд
«Чорноморець» вивіз на ремонт в Одесу. Потім
танки відправили в розпорядження командира 25-ї
Чапаївської дивізії, де вони допомогли відбити
село Мангейм (нині Кам’янка). 17 серпня танки
брали участь у бою під Біляївкою, а 18 серпня –
у нічний атаці, разом з Пугачовським полком.
У цьому бою було захоплено багато полонених,
але при переслідуванні противника три танка
застрягло на заболоченій місцевості. Пізніше в
бою під Кам’янкою було підбито три танки. Втрати
бойових машин швидко відновлювалися за рахунок
відремонтованих на заводі.
Як видно з дослідження, невеликий загін радянсь-
ких танків виконував роль маневреного резерву ко-
мандувача армії, свого роду «пожежної команди», яка
з’являлася на загрозливих ділянках фронту і допома-
гала стримувати атаки супротивника. Це створювало
у румунського командування ілюзію про численні
танкові сили Приморської армії. Як правило, там,
де радянські війська застосовували 4-6 танків, за ру-
мунськими даними з’являлося 8-10. Незважаючи
на малу численність, танки часто досягали успіху.
Цьому сприяла і слабка оснащеність румунської
піхоти протитанковими гарматами. Зіграв свою роль
і психологічний фактор. Основну масу румунської 4-ї
армії становили слабо навчені резервісти. Простий ру-
мунський селянин, одягнений у військову форму, був
погано підготовлений до зустрічі з броньованими ма-
шинами. Тому поява декількох танків викликала паніку
серед румунських солдатів. Звичайно, кілька машин
Рис. 1. Компоновочна схема танка «НИ»: 1. корпус, 2. бокові частини корпусу, 3. моторний відсік, 4. башта,
5. грязеві щитки, 6. бронещиток ходової частини, 7. маска кулемета, 8. кулемёт ДШК, 9. монтажний рим,
10. інструментальний ящик, 11. вихлопна труба, 12. бокові консолі рами, 13. передній лист рами, 14. буксировочний гак,
15. натяжне колесо, 16. підтримуючий ролик, 17. ведуче колесо, 18. каток каретки, 19. кулемет ДТ.
ISSN 2218-4805
345
війська на 5-8 кілометрів від Одеси.
Танки приморців зіграли вирішальну роль і
в останньому контрнаступі радянських військ 2
жовтня. Основний удар наносився в напрямку
Ленінталь. Під прикриттям артпідготовки танки
були підтягнуті до самих окопів противника,
що забезпечило раптовість їх появи на полі бою.
Армійський танковий батальйон у складі 35 (за
іншими даними 39) машин під командуванням
старшого лейтенанта Миколи Юдіна вирвався
вперед і зміг прорватися углиб оборони противника
до Ленінталю. Під натиском радянських танків
і броньованих тракторів «НИ», румунський 8-й
кулеметний батальйон відступив і потягнув за
собою 36-й кулеметний батальйон і 1-й батальйон
5-го прикордонного полку (частини лівого флангу
прикордонної дивізії). На зворотному шляху
танкісти вивезли в розташування своїх військ
24 гармати, багато кулеметів і мінометів. Кілька
радянських танків змогли прорватися через ворожі
артилерійські позиції на 4 км углиб фронту.
За даними із румунських архівів, румунські
артилеристи, що залишилися без прикриття піхоти,
самостійно вступили в бій з радянськими танками
і піхотою. Використовуючи гранати і пляшки із
запальною сумішшю, а також вогнем прямою
наводкою, вони пошкодили 12 радянських танків.
Це стало можливим внаслідок того, що румунські
винищувачі відсікли піхоту і залишили радянські
танки без прикриття. Втім, радянські джерела
говорять про втрату всього лише двох машин, які
відірвалися від бойового порядку батальйону під
час переслідування противника [10, 216].
На початку оборони Приморська армія мала у
своєму розпорядженні всього декілька танків БТ, а
евакуювала в Севастополь танковий батальйон із
відновлених машин (14 танків і 16 бронемашин).
Кілька старих танків і всі бронетрактори, які
прикривали відхід військ ООР в порт, були виведені
із ладу та залишені у місті.
За період оборони Одеси танки застосовувались
малокаліберних снарядів, осколків, мін і куль –
розпочалось серійне будівництво [7, 332-334].
Перші машини були випущені вже 20 серпня,
а всього, до 15 жовтня, виготовили 55 бойових
машин. Бронетрактори хоча і були слабо озброєні і
малорухливі, тим не менш, успішно застосовувалися
в боях. Підтримуючи контратаки піхотних частин,
танкісти брали участь у відбитті двох румунських
генеральних наступів 28 серпня і 12 вересня.
20 вересня загін броньованих тракторів у складі
210-го бронетанкового батальйону брав участь
в бойових діях під селом Великий Дальник в
Південному секторі оборони. Ставку було зроблено
на психологічний ефект і шалена нічна атака
бронетракторів мала гучний успіх. Включені сирени
і прожектори, дикий гуркіт і стрекотіння кулеметів
укупі з несподіванкою змусили румун не просто
відступити з насиджених позицій, а відверто бігти.
Саме після цієї легендарної атаки бронетрактор
НИ-1 (заводська назва – «На истребление») отримав
назву «На испуг».
Характеристики танків, які знаходились на
озброєнні Приморської армії [8, 426], приведені
у таблиці 2.
Танки зіграли важливу роль у забезпеченні двох
найважливіших контрнаступальних операцій на
завершальному етапі оборони Одеси, зокрема, у
знаменитій Григорівській операції 22 вересня. Микола
Крилов згадував про перші години наступу: «Перші
доповіді зі спостережних пунктів були короткими
і відверто захопленими: «Пішли!..Рушили!.. Танки
вириваються вперед...» (з танками наступала лише
157-а дивізія, 421-у не могли забезпечити навіть
одеськими «НИ» – вони допомагали відбивати
ворожі атаки на інших напрямках.)» [9, 245]. При
наступі 157-ї сд, рота танків діяла спільно з 716-м
полком, який наступав між Куяльницьким лиманом
і залізницею на Гільдендорф (Новоселівка), а
танковий взвод із 633-м полком – до радгоспу
Іллічівка. Атака танків сприяла успішному наступу
радянських військ, які зуміли відкинути румунські
Таблиця 2
Характеристики танків Червоної Армії
Найменування Т-26 БТ-7 НИ-1
Рік випуску 1937 1939 1941
Бойова вага (в тонах) 10,5 14,6 Бл. 7
Максимальна швидкість (км/год) 30 62 20
Запас ходу (км) 200 600 140
Потужність двигуна (к.с.) 97 400 52-56
Висота (м) 2,33 2,70 2,4
Ширина (м) 2,46 2,23 1,9
Товщина броні: лобова (мм) 15 20 10-20
бортова (мм) 15 13 10-20
Калібр гармати (мм) 45 45 37-45
Дальність стрільби гармати (км) 4,8 4,8
Початкова швидкість снаряду (м/с) 760 760
Боєкомплект снарядів 165 188
Кількість кулеметів 3 3 1-2×7,62-мм ДТ
Сіверщина в історії України, випуск 5, 2012
346
то, в цілому, виходить, що радянські війська знищили
під Одесою всі румунські бойові машини.
Самі румуни оцінюють свої втрати в 19 танків.
Ця цифра фігурує в сучасних румунських виданнях
про битву під Одессою [13], що також викликає
запитання. Але слід враховувати, що існує відома
різниця між поняттям «підбитий танк» і «знищений»
(тобто не підлягає відновленню), але, швидше за все,
як це часто буває, ми маємо справу із завищенням
втрат супротивника і зі зменшенням своїх. Не
виключено, що в число цих підбитих або знищених
танків радянські джерела вносять і броньовані
транспортери «Малакса», які використовувалися
як тягачі і не відносилися румунами до категорії
«бойових машин» (їх в кожній піхотній дивізії було
12 одиниць і ще близько 40 – у складі танкової
дивізії) [14, 380-384].
Підраховуючи втрати танків Приморської
армії, слід виважено керуватися як румунськими
джерелами, так і мемуарами Г. Пенєжко. В цілому,
радянські безповоротні бойові втрати можна оцінити
в 10-15 танків.
Оцінюючи внесок танкістів в справу захисту
Одеси, слід також враховувати унікальність факту
самостворення танкових сил Приморської армії. В
обложеному місті з дуже обмеженими промисловими
можливостями (ще в липні основне устаткування
одеських заводів, вкупі з висококваліфікованими
фахівцями, було евакуйоване в глибокий тил країни)
неймовірними колективними зусиллями в стислий
термін виготовлено, відновлено і відправлено на
фронт майже сотню конче необхідних грізних
бойових машин. Незважаючи на свою нечисленність,
танкісти внесли істотний вклад в оборону Одеси. На
їх частку випало нелегке завдання – при величезній
перевазі сил і засобів противника закривати
найбільш небезпечні ділянки фронту, підтримувати
піхоту під час контратак і наступів. Кілька десятків
радянських танків зробили більше, ніж румунська
танкова дивізія, яка так і не змогла прорвати оборону
захисників Одеси і з великими втратами безславно
закінчила під її стінами свій бойовий шлях.
Посилання
1. Пенєжко Г. На Одесском плацдарме. М. Воениздат, 1947.
– 200 с.
2. Черкасов А.А. Оборона Одессы. Страницы правды. –
Одесса: Optimum, 2006. – 210 с.
3. Филипенко А. К вопросу об участии танков в боях под
Одессой// Одесика. Історико-краєзнавчий альманах. Випуск 12.
– Одесса; Друкарський дім, 2011. – 314 с.
4. Forstmeier R. Odessa 1941. Der Kampf um Stadt und
Hafen und die Raumung der Seefstung 15 august bis 16 oktober.
– Freiburg, 1967.
5. Военные знания. – 1993. – № 8.
6. Карев Г.А. Одесса – город-герой. – М.: Воениздат,
1977. – 176 с.
7. Коломиец М. В. Броня на колесах. История советского
бронеавтомобиля 1925-1945 гг. – М.: Яуза, Стратегия КМ,
Эксмо, 2007. – 384 с.
як в наступі, так і в обороні, в основному, як танковий
резерв командувача Приморською армією для
контратак і знищення противника, що прорвався в
глибину оборони, а також для посилення стрілецьких
частин. При цьому основним завданням танкістів
при контратаках було знищити ворожу піхоту та
її вогневі засоби, танки і гармати противника. В
основу бойових дій танків покладали раптовість і
їх найбільш масоване застосування на сприятливій
місцевості. Раптовість застосування танків було
вкрай важливо забезпечити для того, щоб мати
найбільший успіх від атаки. Якщо противник
заздалегідь знав напрямок, де передбачалося
використання танків, він намагався зосередити
на цій ділянці велику кількість протитанкових
засобів, і атака танків не мала суттєвих результатів.
З метою досягнення раптовості проводились
заходи маскування місць розташування танків і їх
переміщення. Для маскування використовувались
посадки, гаї, населені пункти, зворотні скати висот,
тощо, а також військові хитрощі і оманні дії. Саме
раптове застосування, навіть невеликої кількості
танків, сильно підвищувало їх вогневий і моральний
вплив на румунські війська, що дозволяло танкам
з найменшими втратами успішно виконувати
поставлені бойові завдання. При застосуванні танків
враховувались їх технічні можливості, особливості
місцевості, заходи по подоланню природних і
штучних перешкод. Розвідка і вивчення місцевості
наступних бойових дій і противника, розташування
його протитанкових вогневих засобів і протитанкових
перешкод, правильний вибір районів та напрямків
дії танків мали вирішальне значення для успіху.
В значній мірі успіх застосування танків у боях
залежав від правильної і чіткої організації взаємодії
з піхотою, підготовки екіпажів і танків до бою і
вмілого використання місцевості. Найбільш вдалими
були атаки танків на максимальних швидкостях
з інтенсивним вогнем на ходу або із коротких
зупинок. Такі рішучі дії дозволяли знищувати
піхоту, гарматні і кулеметні розрахунки, танки і
бронетранспортери противника, уміло маневрувати
на полі бою, використовуючи складки місцевості,
і виходити у фланг або тил вогневим засобам
противника. Саме такі, добре виважені і водночас
рішучі дії танкістів–приморців в подальшому були
рекомендовані радянським танковим підрозділам
для забезпечення стійкої оборони проти набагато
переважаючих сил противника в розроблених, з
урахуванням їх досвіду, в воєнні роки настановах та
статутах [11, 12-18; 12, 156-163].
Дослідження показало, що дані про застосування
танків, як і про їх втрати з обох сторін дуже
суперечливі. За радянськими джерелами, тільки
льотчики авіації Чорноморського флоту знищили
під Одесою 168 танків противника. Якщо ще додати
цифру в 55 танків, підбитих наземними частинами,
ISSN 2218-4805
347
одне покоління істориків та краєзнавців. Свідченням
цього є роботи В.Г. Пуцка [1], В.Д. Віроцького,
А.А.Карнабіди, В.Г. Киркевича [2], В.В. Вечерського
[3] та ін. В цілому ці дослідження мали історико-
описовий характер. В. Вечерський більш детально
зупинився на характеристиці архітектурного стилю
та елементів втраченого храму. Автор же ставить
за мету на підставі аналізу документів, які введені
до наукового обігу вперше, охарактеризувати стан
пам’ятки напередодні руйнації у 1962 р. та показати
безпідставність та недоцільність її знищення.
Глухівський Троїцький собор посідає унікальне
місце в історії архітектури України завдяки своїм
високим мистецьким якостям та надзвичайній
історії будівництва, сповненій трагічних подій,
до яких були причетні найвидатніші українські
архітектори XVIII ст.
Договір на будівництво мурованого Троїцького
собору, замість дерев’яного, укладено у 1720 р.:
«Должина той церкви межи стен 15 сажен (…)
Вышина от фундаменту до свода сажен 9. А чертеж
и пропорцию, як соизволит пан гетман» [3, 281].
Після смерті Івана Скоропадського будівництво
припинилось. Фундаменти спромоглися закласти
лише через 10 років. У доношенні А. Квасова в
Малоросійську колегію у 1765 р. зазначалось, що
будівництво розпочалося у 1729 р. за гетьмана
Д. Апостола. Церква частково була збудована «в
длину 16 1/3 саженей, шириной 11 1/3 саженей,
вышиной делано до кровли 7 2/3 саженей» [4, 136].
Імператриця Анна Іоанівна дозволила витратити
на будівництво 1000 руб. із місцевих прибутків,
проте згодом виявилося, що за її указом 1740 р.
майже половину цих грошей використали на
реставрацію сусідньої Миколаївської церкви й
дзвіниці при ній [1, 122]. У 1746 р. були викладені
стіни висотою не більше 2 м, але зроблено це було
некваліфіковано, неякісно, без нагляду архітектора,
про що засвідчував у своєму рапорті Сенату гезель
(помічник архітектора) Іван Мергасов, спеціально
відряджений з Москви до Глухова [5, 16].
Через брак коштів та спустошливу пожежу 1748 р.
будівництво знову було призупинене. В подальшому
упродовж майже 20 років лише збиралися гроші та
купувалися матеріали. Тільки у 1759 р. виклали стіни
на всю висоту, проте будівля так і не була покрита
дахом. Стіни та стовпи не були захищені від вітру та
вологи і поступово руйнувалися [6, 2].
У другій половині ХVІІІ ст. у зв’язку із
інтенсивною розбудовою Глухова як гетьманської
резиденції виникла необхідність і в добудові
Троїцького собору. Роботи, відновлені у 1765 р.,
відбувалися під керівництвом відомого архітектора
А. Квасова, який у 1763 р. приїхав до міста, уклавши
на 8 років угоду з гетьманом К. Розумовським [1,
123]. Квасов розробив систему кріплення існуючих
стін та цегляної кладки. Він запропонував поставити
8. СCСР в войнах XX века. Статистическое исследование /
Под ред. Г.Ф. Кривошеева. – М.: ОЛМА-ПРЕСС , 2001. – 608 с.
9. Крылов Н.И. Не померкнет никогда. 2-е изд. – М.:
Воениздат, 1984. – 558 с.
10. 73 героических дня. Хроника обороны Одессы в 1941
году. – Одесса: Маяк, 1978. – 336 с.
11. Боевой устав бронетанковых и механизированных
войск Красной Армии. Часть 1 (Танк, танковый взвод,
танковая рота). – М.: Воениздат,1944. – 208 с.
12. Танк в бою. – М.: Воениздат, 1946. – 229 с.
13. România în anii celui de al doilea rǎzboi mondial. 3 vol.
– Buc., 1989.
14. Строительство и боевое применение советских
танковых войск в годы Великой Отечественной войны. – М.:
Воениздат, 1979. – 414 с.
Овчаренко Н.В. Использование танков при обороне
(осаде) Одессы в 1941 г.
В статье рассмотрены вопросы использования танков
защитниками Одессы и румынскими войсками в 1941 году,
исследован порядок и эффективность их боевого использования,
количественные и качественные характеристики танков
воюющих сторон.
Ключевые слова: танки, оборона, бронетрактор, Одесса,
пушка.
Ovcharenko M.V. The use of tanks in the defense (siege) of
Odessa in 1941
The paper considers the use of tanks defenders of Odessa and
Romanian troops in 1941, shows the quantitative and qualitative
characteristics of the tanks of the warring parties, as well as the
procedure and the effectiveness of their combat use.
Key words: tanks, defense, bronetraktor, Odessa, gun.
21.03.2012 р.
УДК 94(477): 726: 2 – 523.4
Ю.А. Шишкіна
ТРОЇЦЬКИЙ СОБОР У ГЛУХОВІ
НАПЕРЕДОДНІ РУЙНАЦІЇ
У статті розглядаються проблеми будівництва, руйнації
та відновлення Троїцького собору у м. Глухові Сумської обл.
Особлива увага приділяється аналізу проекту консервації
пам’ятки, зробленому у 1959 р.
Ключові слова: Троїцький собор, Гетьманщина, А. Квасов,
архітектурний стиль, реставрація.
На етапі сучасного історичного розвитку
Української держави постає необхідність у
перегляді своєї політичної, історичної та культурної
минувшини й чіткого визначення того, що ми
набули, а що втратили, і яке значення все це має для
нашого подальшого розвитку.
Вивчаючи історію Північного Лівобережжя,
науковці дедалі частіше звертаються до втрачених
в радянські часи об’єктів історико-культурної та
архітектурної спадщини цього регіону. Троїцьким
собором, що знаходився у м. Глухові, цікавилось не
|