До питання про ремесла з обробки металу жителів Батурина в XVII–XVIII ст.
У статті розглядається ковальське ремесло батуринців. Автор намагається розкрити економічні аспекти діяльності майстрів ковальської справи, відтворити специфіку їх роботи....
Збережено в:
Дата: | 2015 |
---|---|
Автор: | |
Формат: | Стаття |
Мова: | Ukrainian |
Опубліковано: |
Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК
2015
|
Назва видання: | Сіверщина в історії України |
Теми: | |
Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/127575 |
Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
Цитувати: | До питання про ремесла з обробки металу жителів Батурина в XVII–XVIII ст. / М.М. Хармак // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2015. — Вип. 8. — С. 125-127. — Бібліогр.: 14 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraineid |
irk-123456789-127575 |
---|---|
record_format |
dspace |
spelling |
irk-123456789-1275752017-12-25T03:03:07Z До питання про ремесла з обробки металу жителів Батурина в XVII–XVIII ст. Хармак, М.М. Польсько-литовська доба та Гетьманщина У статті розглядається ковальське ремесло батуринців. Автор намагається розкрити економічні аспекти діяльності майстрів ковальської справи, відтворити специфіку їх роботи. В статье рассматривается кузнечное ремесло батуринцев. Автор пытается раскрыть экономические аспекты деятельности мастеров кузнечного дела, воспроизвести специфику их работы. In article the forge craft of Baturyn inhabitants is considered. The author tries to open economic aspects of activity of masters of blacksmithing, to reproduce specifics of their work. 2015 Article До питання про ремесла з обробки металу жителів Батурина в XVII–XVIII ст. / М.М. Хармак // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2015. — Вип. 8. — С. 125-127. — Бібліогр.: 14 назв. — укр. 2218-4805 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/127575 94(477):334.712 «16/17» uk Сіверщина в історії України Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК |
institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
collection |
DSpace DC |
language |
Ukrainian |
topic |
Польсько-литовська доба та Гетьманщина Польсько-литовська доба та Гетьманщина |
spellingShingle |
Польсько-литовська доба та Гетьманщина Польсько-литовська доба та Гетьманщина Хармак, М.М. До питання про ремесла з обробки металу жителів Батурина в XVII–XVIII ст. Сіверщина в історії України |
description |
У статті розглядається ковальське ремесло батуринців.
Автор намагається розкрити економічні аспекти діяльності
майстрів ковальської справи, відтворити специфіку їх роботи. |
format |
Article |
author |
Хармак, М.М. |
author_facet |
Хармак, М.М. |
author_sort |
Хармак, М.М. |
title |
До питання про ремесла з обробки металу жителів Батурина в XVII–XVIII ст. |
title_short |
До питання про ремесла з обробки металу жителів Батурина в XVII–XVIII ст. |
title_full |
До питання про ремесла з обробки металу жителів Батурина в XVII–XVIII ст. |
title_fullStr |
До питання про ремесла з обробки металу жителів Батурина в XVII–XVIII ст. |
title_full_unstemmed |
До питання про ремесла з обробки металу жителів Батурина в XVII–XVIII ст. |
title_sort |
до питання про ремесла з обробки металу жителів батурина в xvii–xviii ст. |
publisher |
Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК |
publishDate |
2015 |
topic_facet |
Польсько-литовська доба та Гетьманщина |
url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/127575 |
citation_txt |
До питання про ремесла з обробки металу жителів Батурина в XVII–XVIII ст. / М.М. Хармак // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2015. — Вип. 8. — С. 125-127. — Бібліогр.: 14 назв. — укр. |
series |
Сіверщина в історії України |
work_keys_str_mv |
AT harmakmm dopitannâproremeslazobrobkimetalužitelívbaturinavxviixviiist |
first_indexed |
2025-07-09T07:16:10Z |
last_indexed |
2025-07-09T07:16:10Z |
_version_ |
1837152727855005696 |
fulltext |
ISSN 2218-4805
125
осіб, що мали скрутне матеріальне становище,
навіть таких, що просили милостиню.
Посилання
1. Білоус Н.О. Київ наприкінці XV – у першій половині
XVII ст. Міська влада і самоврядування / Н.О. Білоус. – К.:
Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2008. – 360 с.
2. Доманова Г. До питання про земельну власність
Чернігівського магістрату (друга половина XVII–XVIIІ ст.) /
Г. Доманова // Сіверянський літопис. – 1999. – № 6. – С. 36–34;
Доманова Г. Чернігівський магістрат: ґенеза, структура, функції
(друга половина XVII–XVIIІ ст. ) / Г. Доманова // Сіверянський
літопис. – 2000. – № 2. – С. 34–42; Доманова Г. Стосунки
Чернігівського магістрату з представниками російського
уряду (друга половина XVII–XVIIІ ст. ) / Г. Доманова //
Вісник Чернігівського державного педагогічного університету
ім. Т.Г. Шевченка. – Вип. 33. – Серія: Історичні науки. – № 3.
– Чернігів, 2006. – С. 15–21; Доманова Г. До питання про
становище та чисельність міщанства Чернігова (друга половина
XVII–XVIII ст.) / Г. Доманова // Історія України: маловідомі імена,
події, факти: Збірник статтей. – К., 2000. – Вип. 11. – С. 43–49.
3. Волошин Ю.В. Конфлікти в Полтаві у другій половині
XVIII ст.: зміст, характер, мова / Ю.В. Волошин // Соціум. Альманах
соціальної історії. – 2010. – Вип. 9. – С. 219–238; Волошин Ю.
Статево-вікова структура населення міста Полтави в другій
половині ХVІІІ ст. / Ю. Волошин // Історична пам’ять. Наук. збірник
– 2011. – № 1. – С. 5–24; Волошин Ю. Населення домогосподарств
«Государевых описных малороссийских раскольничьих слобод»
(за матеріалами «Генерального опису Лівобережної України 1766–
1769 рр.»)/ Ю. Волошин // Соціум. Альманах соціальної історії.
– Вип. 2. – К., 2003. – С. 117–134; Волошин Ю. Жінка-вдова в
полковому місті Полтаві другої половини ХVІІІ ст. (за матеріалами
Румянцевського опису Малоросії) / Ю. Волошин // Київська
старовина. – 2011. – № 1. – С. 13–32.
4. Сердюк І. «Полкових городов обивателі»: історико-
демографічна характеристика міського населення Гетьманщини
другої половини ХVІІІ ст. / І. Сердюк. – Полтава: ТОВ «АСМІ»,
2011. – 304 с.;
5. Центральний державний історичний архів України в
м. Києві (далі ЦДІАК), ф. 51, оп. 3, спр. 13137, арк. 2–2 зв.
6. ЦДІАК, ф. 763, оп. 1, спр. 593.
7. ЦДІАК, ф. 51, оп. 3, спр. 6436.
8. ЦДІАК, ф. 51, оп. 3, спр. 4661.
9. ЦДІАК, ф. 51, оп. 3, спр. 5665.
10. ЦДІАК, ф. 51, оп. 1, спр. 1756.
11. Зозуля С., Морозов О. Опис міста Ніжина 1766 р. –
маловідома архівна пам’ятка середини ХІХ ст. / С. Зозуля,
О. Морозов // Ніжинська старовина. – 2008. – № 7(10). – 212 с.
Лесик Л.В. Материальное положение городских
жителей Нежина XVII–XVIII ст.
Статья посвящена материальному положению части
городских жителей Нежина XVII–XVIII ст.: купцам, городским
чиновникам, ремесленникам и слугам. Исследование основано
на некоторых архивных материалах и Генеральной описи
Левобережной Украины 1765–1769 гг.
Ключевые слова: Нежин, городские жители, купцы,
городские чиновники, ремесленники, материальное положение.
Lesyk L.V. The financial conditions of Nizhyn’s inhabitants
in XVII–XVIII centuries
The article is devoted to the financial conditions of Nizhyn’s inhab-
itants in XVII–XVIII centuries: to merchants, municipal officials, crafts-
men and servants. The research is based on some archival materials
and the General inventory of Left-bank Ukraine 1765–1769 years.
Key words: Nizhyn, inhabitants, merchants, craftsmen,
municipal officials, financial conditions.
20.03.2015 р.
УДК 94(477):334.712 «16/17»
М.М. Хармак
ДО ПИТАННЯ ПРО РЕМЕСЛА
З ОБРОБКИ МЕТАЛУ ЖИТЕЛЯМИ
БАТУРИНА В XVII–XVIII СТ.
У статті розглядається ковальське ремесло батуринців.
Автор намагається розкрити економічні аспекти діяльності
майстрів ковальської справи, відтворити специфіку їх роботи.
Ключові слова : коваль, Батурин, ремесло, кузня.
Дослідження ремісничих осередків
Чернігівщини було започатковано у кінці ХVІІІ ст.
А. Шафонським та М. Домонтовичем. У ХІХ ст. це
питання вивчалося Н. Покульським, Л. Плавтовим,
О. Русовим та ін. У XX ст. їх роботу продовжили
О. Компан, П. Федоренко, Г. Горинь, С. Лисенко.
Серед сучасних дослідників заслуговують на увагу
розвідки В. Балушка, В. Бондарчик, С. Баньковської
та ін. У статті ми зупинимося на металообробному
занятті батуринців у XVII–XVIII ст., спробуємо
розкрити економічні аспекти їх діяльності,
відтворити специфіку роботи.
Виробництво речей, пов’язаних з обробкою заліза,
належить до одного з найдавніших ремесел українців.
Глибоке коріння має і ковальська справа батуринців,
адже розвитку ремесла, пов’язаного з обробкою заліза
у Батурині, сприяла місцева сировинна база. Відомо,
що територіально більшість рудень та гамарень на
Лівобережжі у зазначений період зосереджувалась
саме на Чернігівщині [1, 12–13].
Перші згадки про майстрів з обробки металу
у Батурині (12 ковалів) знаходимо у переписі на-
селення міста за 1666 р. [2, 120]. За гетьманування
Івана Мазепи їх кількість значно збільшується, а в
переписі населення за 1726 р. згадується вже ко-
вальський цех, що складався з 15 майстрів [3, 75].
При гетьмані Кирилі Розумовському ремісників,
задіяних у обробці металу, налічувалося 7 дворів
з цехмістром Яцком Пилипенком та 7 дворів «не
умеющие ни какого ремства» [4, 146]. Відомо, що
у 1751 р. в околицях міста розпочалося будівництво
машинної кузні з водяним приводом ковальських
молотів [5, 401], а при дворі у гетьмана «находились
4 кузнеца» [4, 199].
У описі Батурина за 1760 р. є відомості про
розташування 12 кузень і їх власників у районі
«береговая слободка по улице «Корнеевка»: «На
городовом месте против городка три кузницы
козака Синице, козака Якова, Лаврина Коваля;
в пяти местах кузницы Федора Козла, Герасима
Цибы, Василя Колмика, Харитона Нецкого,
Иосифа Рыжого; две кузницы Никифора и Корнея
Филиповых и две кузницы Никиты Ребещенка и
Максима Сежко...» [6, 48].
Зберігся опис нерухомого майна Андрія
Розумовського в Батурині за 1836 р., у якому
Сіверщина в історії України, випуск 8, 2015
126
зафіксовані місця розташування кузень: «Близ
старого двора, где был фельдмаршалский дом,
в другую сторону находится конюшенный двор
с конным заводом, в нем кузницы и дом для
кузнецов; при местечке Батурине, но в отдаль от
перевоза, вниз по течению р. Сейм, при суконной
фабрике находится маленькая кузница; около
большого двора, называемым Кочубеевским,
кузницы...» [4, 240–243]. У відомостях про
торговельні та промислові підприємства Батурина
за 1860 р. згадується 5 кузень [4, 267].
Батуринські ремісники-металообробники жили
і працювали «около города на предместье», що обу-
мовлювалося як їх професійною спрямованістю, так
і протипожежними заходами [4, 135].
Кузні у XVII–XVIII ст. будували з дерева,
переважно зрубної конструкції. Стіни часто
обмазували, з протипожежних міркувань, глиною.
Більш заможні ковалі могли собі дозволити муровану
майстерню. Двері й вікна розташовували зі сходу або
півдня, щоб приміщення добре освітлювалося вдень.
В кузні знаходилися горн (або пара горнів), одне-два
ковадла, верстат для інструментів, ящик для вугілля
та ємність для води. Горн розташовувався під задньою
стінкою, щоб уникнути протягів. Праворуч від горна
знаходились великі ковальські міхи, ліворуч – купа
вугілля або ящик для вугілля. Перед горном стояло
ковадло, яке закріплювалося на масивній колоді,
вкопаній вертикально у землю. Навколо колоди
з ковадлом часом набивали обруч з гніздами для
дрібного інструменту (пробійників, зубил, молотків
тощо). Поряд стояли великі п’ятикілограмові молоти.
Ящик для інструментів розташовувався під глухою
стіною, біля ящика з вугіллям, а верстат із тисками й
інструментом – під передньою стінкою кузні з вікном
для кращого освітлення [7, 31–33].
У XVIII ст. вартість горна звичайного
дорівнювала 25 копійок, міхи та ковадло майстри
купували від 8 до 12 руб. Часто майстри шили міхи
самотужки і обов’язково з кінської шкіри [8, 162].
Ковалі займалися ремеслом упродовж всього
року. Найбільш навантаженими були весняний та
осінній періоди [9, 258]. Як зазначають джерела,
тривалість робочого часу майстра з металообробки у
середньому складала 14 годин, тобто робота в кузні
розпочиналася зі сходом сонця й закінчувалася із
його заходом [9, 258]. Як правило, коваль працював
у парі з підмайстром-молотобійцем. Переважно
підмайстрами до ковалів йшли підлітки від 13 до
16 років. Вони отримували платню у розмірі від 15
до 20 руб. за рік [8, 162]. Крім підмайстрів ковалеві
допомагали сини, які прагнули перейняти батькове
ремесло. Часто після смерті майстра його справу
могла продовжувати й дружина, використовуючи
найману робочу силу [7, 34–35].
Як бачимо, це ремесло було досить трудомістким
і вимагало значних капіталовкладень, тому і праця
майстрів оцінювалася відповідно. Так, за підковку
коня підковою замовника коваль брав платню у
розмірі від 4 до 7 копійок, підковою майстра – від
15 до 20 копійок; дверні прибори коштували по
30 копійок, натягнути колеса – 15 копійок, виготовити
сокиру – 40 копійок, деталі для лавки – 25 копійок,
накладку до лемеша – 30 копійок [8, 165].
За підрахунками дослідника О. Русова, річний
прибуток коваля у XVIII ст. становив близько 100–
120 руб. [9, 258]. Порівнюючи ціни на майно та товари
у вказаний період, слід зазначити, що рублена хата
з сіньми і прикомірком коштувала від 10 до 25 руб.,
вівця – 50 копійок, гуска – 10 копійок, відгодована
свиня – 1руб. 50 копійок, шапка смушева – 30 копійок,
кожух звичайний – 1 руб. 20 копійок. Звідси можна
зробити припущення, що дана категорія ремісників
мала досить непоганий заробіток [10, 696–697].
Згідно положень Магдебурзького права,
ковалі сплачували до міської скарбниці податок
«в несколько грошей сообразно с их доходами»
за рік [11, 9]. Відповідно до перепису населення
1666 р., батуринські майстри-ковалі сплачували
податок у розмірі від 8 до 16 алтинів [2, 130]. Щоб
прогодувати сім’ю, вони не покидали займатись
і землеробством – «пашню пашет двумя волами
и лошадью» [4, 43–55]. У переписі населення за
1750 р. читаємо наступне: «…с ремесних цехових
жилих дворов никакого окладу не берется» [4, 135].
Це означає, що майстри-металообробники, які
об’єднувалися у цехи, звільнялися від повинностей
і як військові одиниці здійснювали оборону міста та
обслуговували артилерію [2, 138].
Попит на певні види продукції стимулював
виокремлення з-поміж ковалів спеціалістів вузького
фаху. Так з’являються котлярі і слюсарі: «…
мещани Пронко, Кирил Иванов – котляры, Никифор
Данилов-ремесленный человек – слесар...» [4, 43–
68]. Котлярі спеціалізувалися на виготовленні
казанів, котлів, рідше – різноманітного металевого
посуду. Слюсарі ж займалися тим, що виготовляли
різноманітні пристрої, дрібні деталі, механізми, такі
як замки, дверні петлі, засуви.
Дослідник І. Спаський прирівнює слюсарів до
майстрів по обробці дорогоцінних металів [12, 54].
Можливо, що названий у джерелах батуринський
слюсар Никифор Данилов міг бути майстром
по обробці золота чи срібла, адже, як зауважує
дослідник М. Петренко, центрами ювелірного
виробництва на початку XVIII ст. були міста Ніжин,
Ромни, Стародуб і Батурин [13, 16].
Попри велику кількість у Батурині ремісників
металообробної галузі (20 %), спеціалісти-зброярі
не виділені жодним джерелом. Тож ми можемо
лише робити припущення про наявність у Батурині
майстрів цієї спеціалізації. Як зазначає дослідник
Ю. Редько, значна частина прізвищ у цей період була
пов’язана саме з родом занять людини і походила
ISSN 2218-4805
127
від назви її професії [14, 34], а відтак згадані у описі
Батурина 1726 р. місцеві жителі Тишко Шабельник
та Іван Шабельник могли спеціалізуватися на
виготовленні та ремонті холодної зброї [3, 129].
З джерел дізнаємося, що майстри з обробки
дорогоцінних металів та зброярі належали до
міщанського і козацького станів. Вони мали свої
будинки, часто на ратушній чи монастирських
землях, за що сплачували «оклад», улаштовуючи
майстерні на подвір’ї садиб [13, 20].
Отже, ковальське ремесло належить до
традиційних українських ремесел, що сягає корінням
углиб століть і являє собою мистецтво виготовлення
предметів із заліза різних призначень і видів.
Історичні джерела дозволяють підтвердити існуван-
ня на території Батурина ремесел з обробки металу,
дають уяву про специфіку їх роботи та розкривають
економічні аспекти діяльності майстрів даного
ремесла. Витіснене промисловим виробництвом
за допомогою верстатів і операційних ліній, у
сучасному Батурині воно зникло, залишивши по
собі лише яскраві прізвища Коваль та Коваленко.
Посилання
1. Федоренко П. Рудні Лівобережної України XVII–XVIII ст.
– М., 1960. – 264 с.
2. Тоїчкін Д. Козацька шабля XVII–XVIII ст.: історико-
зброєзнавче дослідження. – К., 2007. – 368 с.
3. Мазепина книга. Упорядкування І. Ситого. – Чернігів,
2005. – 524 с.
4. Батурин: сторінки історії: Збірник документів і
матеріалів / Чернігівський державний педагогічний університет
ім. Т.Г. Шевченка та ін.. [Редколегія: О.Б. Коваленко та ін.]. –
Чернігів, 2009. – 786 с.
5. Коваленко О., Тарасенко О. Батуринська старовина
в історико-краєзнавчих працях архієпископа Філарета
(Гумілевського) // Батуринська старовина. Збірник наукових
праць, посвячений 300-літтю Батуринської трагедії. – К., 2008.
– С. 400-428.
6. Дегтярьов С. Маловідомий опис м. Батурин 1760 р. //
Сумський історико-архівний журнал. – № VIІІ–ІХ. – Суми, 2010.
– С. 32-66.
7. Боньковська С. Ковальство на Україні. – К., 1991. –
114 с.
8. Лисенко С. Очерки домашних промыслов и ремесел
Полтавской губернии. – Полтава, 1904. – 194 c.
9. Русов А. Описание Черниговской губернии. – Чернигов,
1899. – Т. 2. – 400 с.
10. Сумцов Н.Ф. К истории цен в Малороссии / К. с. – 1887.
– Т. 7. – Кн. 2. – С.696-697.
11. Багалей Д. Магдебургское право в Левобережной
Малороссии // Журнал Министерства народного просвещения.
– Спб., 1892. – Ч. ССLXXX. – С. 1–56.
12. Спаський І. Дукати і дукачі України. – К., 1970. – 168 с.
13. Петренко М. Українське золотарство в XVI–XVIII
століттях. – К., 1970. – 205 с.
14. Редько Ю. Сучасні українські прізвища. – К., 1966. –
217 с.
Хармак М.Н. К вопросу о ремеслах по обработке
металла жителями Батурина в XVII–XVIII ст.
В статье рассматривается кузнечное ремесло батуринцев.
Автор пытается раскрыть экономические аспекты
деятельности мастеров кузнечного дела, воспроизвести
специфику их работы.
Ключевые слова : кузнец, Батурин, ремесло, кузница.
Kharmak M.M. To a question of crafts on metal processing
by inhabitants of Baturyn in the XVII-XVIII
In article the forge craft of Baturyn inhabitants is considered.
The author tries to open economic aspects of activity of masters of
blacksmithing, to reproduce specifics of their work.
Key words: smith, Baturyn, craft, smithy
05.03.2015 р.
УДК 94(477):(903.8+737.1) «165/17»
В.І. Бєлашов
А.М. Клюєв
МОНЕТНІ СКАРБИ
КОЛИШНЬОЇ СТОЛИЦІ ГЕТЬМАНЩИНИ
М. ГЛУХОВА ТА ЙОГО ОКРУГИ
(ДРУГА ПОЛОВИНА XVII – XVIII СТ.)
У статті на основі архівного, музейного, інформаційного і
колекційного матеріалів здійснено огляд монетних скарбів перед-
столичного і столичного періодів міста Глухова та його округи.
Об’єктом дослідження є монетні скарби Глухівщини, про
які можна дізнатися з нумізматичних колекцій Глухівського
краєзнавчого музею дореволюційного, післяреволюційного і
сучасного часу, опису і складу скарбів, знайдених у кінці ХІХ –
першій чверті ХХІ ст. у м Глухові та на його околицях.
Предметом дослідження стали монети різних країн
та їх вартісні номінали, що брали участь у грошовому обігу
Гетьманщини другої половини XVII–ХVIIІ ст.
Джерельну базу з вивчення цього питання типологічно слід
розділити на такі групи:
1) нумізматичні пам’ятки, спеціальні дослідження та
статті, де системно відображені і опрацьовані монетні
знахідки різних вартісних номіналів кількох країн, що проводили
торгівлю в українських землях;
2) матеріали особистих колекцій і знахідок з описом
вартісних показників, для яких характерні назви монетних
дворів, де вони карбувались, легенди, хронологічні показники.
3) історіографічні напрацювання, що представлені
невеликими групами праць: монографічним напрацюванням
О.А Бакальця, монографією В.І. Бєлашова, одноосібними
статтями А. Армен та О. Онопрієнко.
Ключові слова: торговельний центр, столиця, скарб, моне-
ти, талер, карбованець, копійка, імперіал, торговельні відносини.
Звернення до цієї теми невипадкове і має цілком
закономірну мету. У другій половині XVII ст. місто
Глухів, розташоване на теренах Чернігівщині (з
1939 р. – Сумщини), виростає у важливий центр
прикордонної торгівлі з Московською державою.
Більш того, упродовж 1708–1782 рр. Глухів був
столицею гетьманської та Лівобережної України,
перебравши на себе окрім політичних, головні
економічні та торговельні функції з великим
грошовим обігом.
|