Філософія права як спосіб діяльності наукового співтовариства

С позиций научного дискурса, в частности, философского дискурса как проявления стремления к власти отдельных субъектов оценивается место и роль современной философии права. Анализируются истоки отечественной философии права, ее суть как интегральной дисциплины, правовая и философская составляющие....

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2005
1. Verfasser:	Кушакова, Н.В.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України 2005
Schlagworte:	Наукове життя: дискусії, круглі столи, конференції
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/12818
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Філософія права як спосіб діяльності наукового співтовариства / Н.В. Кушакова // Проблеми філософії права. — 2005. — Т. III. — С. 431-434. — Бібліогр.: 7 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-12818
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-128182010-10-25T12:02:03Z Філософія права як спосіб діяльності наукового співтовариства Кушакова, Н.В. Наукове життя: дискусії, круглі столи, конференції С позиций научного дискурса, в частности, философского дискурса как проявления стремления к власти отдельных субъектов оценивается место и роль современной философии права. Анализируются истоки отечественной философии права, ее суть как интегральной дисциплины, правовая и философская составляющие. Автор утверждает, что в соответствие с концепцией изменений парадигмы Т.Куна философию права логично рассматривать как способ деятельности определенного научного сообщества. “Дисциплинарная матрица”, “методологические директивы” Т.Куна проектируются на философию права в современном понимании; дается оценка ее практической пользы и теоретической новизны. Обобщающий вывод автора сводится к тому, что философия права в частности, также как современная западная и постсоветская парадигмы общественных наук в целом являются прекрасной иллюстрацией концепции Т.Куна и носят искусственный характер. From the positions of scientific discurse, in particular philosophical discurse as a power wishes of definite persons, the place and the role of the modern philosophy of law are valued. The sources of Ukrainian philosophy of law, its sense as an integrated science, its legal and philosophical components are analyzed. The author affirms that according to conception of Thomas Khun’s paradigm change philosophy of law is logically considered as a method of activity of the definite scientific society. “Disciplinary matrix”, “methodological directives” of Тh. Khun are projected on philosophy of law in a modern sense; the value of its practical use and theoretical newness are given. The author’s general conclusion regarding philosophy of law in particular and modern west and postsoviet paradigm of social sciences in general is following: it is a great illustration of Khun’s conceptions and they have an artificial character. 2005 Article Філософія права як спосіб діяльності наукового співтовариства / Н.В. Кушакова // Проблеми філософії права. — 2005. — Т. III. — С. 431-434. — Бібліогр.: 7 назв. — укр. 1818-992X http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/12818 uk Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Наукове життя: дискусії, круглі столи, конференції Наукове життя: дискусії, круглі столи, конференції
spellingShingle	Наукове життя: дискусії, круглі столи, конференції Наукове життя: дискусії, круглі столи, конференції Кушакова, Н.В. Філософія права як спосіб діяльності наукового співтовариства
description	С позиций научного дискурса, в частности, философского дискурса как проявления стремления к власти отдельных субъектов оценивается место и роль современной философии права. Анализируются истоки отечественной философии права, ее суть как интегральной дисциплины, правовая и философская составляющие. Автор утверждает, что в соответствие с концепцией изменений парадигмы Т.Куна философию права логично рассматривать как способ деятельности определенного научного сообщества. “Дисциплинарная матрица”, “методологические директивы” Т.Куна проектируются на философию права в современном понимании; дается оценка ее практической пользы и теоретической новизны. Обобщающий вывод автора сводится к тому, что философия права в частности, также как современная западная и постсоветская парадигмы общественных наук в целом являются прекрасной иллюстрацией концепции Т.Куна и носят искусственный характер.
format	Article
author	Кушакова, Н.В.
author_facet	Кушакова, Н.В.
author_sort	Кушакова, Н.В.
title	Філософія права як спосіб діяльності наукового співтовариства
title_short	Філософія права як спосіб діяльності наукового співтовариства
title_full	Філософія права як спосіб діяльності наукового співтовариства
title_fullStr	Філософія права як спосіб діяльності наукового співтовариства
title_full_unstemmed	Філософія права як спосіб діяльності наукового співтовариства
title_sort	філософія права як спосіб діяльності наукового співтовариства
publisher	Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України
publishDate	2005
topic_facet	Наукове життя: дискусії, круглі столи, конференції
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/12818
citation_txt	Філософія права як спосіб діяльності наукового співтовариства / Н.В. Кушакова // Проблеми філософії права. — 2005. — Т. III. — С. 431-434. — Бібліогр.: 7 назв. — укр.
work_keys_str_mv	AT kušakovanv fílosofíâpravaâksposíbdíâlʹnostínaukovogospívtovaristva
first_indexed	2025-07-02T14:49:17Z
last_indexed	2025-07-02T14:49:17Z
_version_	1836547056169123840
fulltext	Проблеми філософії права. – 2005. – Том III. – № 1-2. 431 НАУКОВЕ ЖИТТЯ: ДИСКУСІЇ, КРУГЛІ СТОЛИ, КОНФЕРЕНЦІЇ © 2005 Н. В. Кушакова Конституційний Суд України ФІЛОСОФІЯ ПРАВА ЯК СПОСІБ ДІЯЛЬНОСТІ НАУКОВОГО СПІВТОВАРИСТВА Коли йдеться про філософію права як про науку, насамперед розуміється те, що наука – це єдність теорії та практики. Ядром науки є “чисте знання”, але вона не зводиться до нього, а є творчою діяльні- стю з отримання нового знання і одночасно резуль- татом цієї діяльності; це сукупність знань, зведених у цілісну систему на основі певних принципів, і про- цес їх відтворення [2]. Практичний сенс чи прак- тичне застосування філософських міркувань на тему права мають спірний характер. Коли відкрити під- ручник з філософії права [3,4] (мається на увазі віт- чизняний), з’ясовується, що курс філософії права має дві основні складові – умовно їх можна по- ділити на “правову” та “філософську”. Причому “правова” складова фактично є частиною радян- ського курсу “Історії політико-правових вчень”, а “філософська” складова – загальнофілософським категоріальним апаратом, певною частиною з курсу філософії. Практична реалізація обох складових має невизначений характер (коли, звичайно, виключити використання з ідеологічною чи політичною ме- тою), і як правило, йдеться лише про пізнавальне значення вищезгаданих складових філософії права. Може, науковість філософії права криється в її “філософській” складовій? Однак відразу мо- жна зауважити, що філософський дискурс з по- зицій постмодерністів приречений розвиватися на ризикових, умовних підставах замість того, щоб розшукувати бездоганні основи чи приректи філософію “на смерть” (на відміну від раціоналі- стського підходу, за яким так і не вдалося ство- рити логічно бездоганні підстави філософії). Ва- жливим у цьому випадку є те, що поняття диску- рсу перетворилося на ключовий концепт сучас- ної методології гуманітарних наук, хоча його єдиного загальноприйнятого визначення немає. Незважаючи на це, будь-який дискурс з позицій постмодерну – це прояв волі до влади якогось мовного співтовариства, зокрема, це стосується філософського дискурсу постмодерну [5]. Отже, можна вважати, що “філософська” скла- дова в цьому випадку теж має умовний характер, якщо ми взагалі не хочемо визнавати “смерть” філософії (а з нею разом і політики, і соціології, як то вважають, наприклад, Жан Бодрійяр та Мішель Фуко [6]). Крім того, філософський дискурс є до- сить невизначеним і полягає, як і всі інші, у влад- них проявах окремих суб’єктів. У цьому контексті логічно виникає запитання: з яких позицій розглядати філософію права як науку, з яких – як дисципліну, а головне – яку філософію і якого права? Адже ще двадцять ро- ків тому майже всі філософи права викладали як професійні (“голі”) філософи марксистсько-ле- нінську філософію / науковий комунізм або як правники – історію політико-правових вчень / історію та теорію держави і права. Якою ж філо- софією керуються зараз в Україні філософи пра- ва – премодерністською, модерністською чи постмодерністською? На це запитання немає від- повіді в підручниках з філософії права, бо кожен із вищезгаданих напрямів пов’язаний з іменем певних філософів, а автори вітчизняних підруч- ників, як правило, власних теорій не розробляли – їм вигідно дотримуватися “загальнофі- лософських” позицій. Очевидно, в нашому сус- пільстві, на відміну від західного, філософські напрями і течії є численними, розмитими і не- зрозумілими щодо конкретних суспільних обста- вин (ситуація з вітчизняною філософією аналогі- чна ситуації з нашою політикою – була одна по- літична партія, стало багато, а різниця між ними досить відносна) . Щодо права – питання теж складне, адже ще недавно йшлося тільки про радянське право, та й проміжок часу з того моменту пройшов за- надто невеликий для того, щоб право трансфор- мувалося у принципово нове. І хоча суспільство та його правові засади потроху змінюються, апо- логети права – ті ж самі, що й за радянських ча- сів. З огляду на це можна передбачати, що основу сучасного українського права становлять прин- До “голих” філософів автор відносить тих, хто за- ймається лише проповідуванням філософії інших, не виробляє ніяких власних філософських теорій і не за- ймається ніякою корисною для суспільства діяльністю. Н. В. Кушакова 432 Проблеми філософії права. – 2005. – Том III. – № 1-2. ципи й постулати, розроблені саме за радянські часи. Теоретичні філософствування на тему права по- винні мати й практичну користь, і науковий сенс, але за умови, що право досягло у суспільстві пев- ного розвитку з позицій гуманізму, реальної демо- кратичності, високого соціально-економічного рі- вня його громадян. Сьогодні, на жаль, ми дуже да- лекі від такого суспільного стану, хоч би які лозун- ги чи “a’la наукові” кліше не пропонували наші мас-медіа щодо примату прав людини, розбудови громадянського суспільства, соціальної та правової держави. Насправді, так само, як і за радянських часів суспільна думка не сприймає серйозно поді- бні гасла, а разом з ними як філософію і право в цілому, так і філософію права зокрема. На думку автора, існує ймовірність за певних обставин, що філософія права з часом відіграватиме в нашому суспільстві роль наукового комунізму радянського зразка. Отже, складається враження, що вітчизняна фі- лософія права має проблеми і з філософією, і з пра- вом, і з науковістю, і з певними дисциплінами. Але це зовсім не означає, що неможливо визначити її місце і роль як міждисциплінарної галузі з огляду на новітні наукові методології [7]. Так, наприклад, на думку автора, вона дуже вписується у концеп- цію зміни парадигми Т.Куна, за якою філософію права можна розглядати як спосіб діяльності пев- ного наукового співтовариства. Розглянемо більш детально в чому полягає концепція Т.Куна для під- твердження цієї думки. Основна робота Т.Куна – “Структура наукових революцій” [1] присвячена розгляду історико-нау- кового процесу на основі введення ключового в цьому контексті поняття – парадигми як спо- собу діяльності наукового співтовариства. Об- раз науки він подає як діяльність наукових співто- вариств. Його специфіка образу науки полягає у тому, що логіко-методологічні фактори розвитку втрачають свою надісторичну нормативність і ста- ють у функціональну залежність від пануючих в ті чи інші періоди способів діяльності наукового співтовариства (парадигм). Отже, парадигма - це концептуальна схема, яка протягом певного часу визнається науковим співтовариством як основа його практичної діяльності. Такий підхід цілком можна застосувати до філософії права, що прийш- ла на зміну попереднім філософським та правовим течіям у період соціальної та відповідної наукової революції в галузі суспільних і гуманітарних наук. Поняття “парадигма” виражає сукупність пере- конань, цінностей і технічних засобів, прийнятих науковим товариством, і забезпечує існування нау- кової традиції. Вона знаходить свої втілення, як правило, у підручниках, класичних працях учених і на багато років визначає коло проблем і методів їхнього вирішення у тій чи інший галузі науки. На- приклад, Т.Кун вважає парадигмами аристотелів- ську динаміку, птоломеївську астрономію, ньюто- нівську механіку. Визначення парадигми у Куна з часом піддало- ся певним змінам. Так, у 1962 р. він визначає пара- дигму як визнані всіма наукові досягнення, що протягом певного часу дають науковому співтова- риству модель постановки проблем та їх вирішен- ня. Пізніше (у 1969 р.) він доповнює це поняття, розглядаючи термін “парадигма” через поняття дисциплінарної матриці, яке враховує: 1) належ- ність учених до певної дисципліни; 2) систему їх- ньої наукової діяльності. До основних компонентів дисциплінарної матриці Кун відносить: 1) симво- лічні узагальнення (формули); 2) “метафізичні ча- стини парадигми” (загальні визначення (припи- си)); 3) ціннісні установки, які впливають на вибір напряму дослідження; 4) “загальноприйняті зраз- ки”, “визнані приклади”, які забезпечують функці- онування “нормальної науки”. Усі ці компоненти дисциплінарної матриці мо- жна виокремити й у філософії права. Має вона і вже визначену систему діяльності своїх апологе- тів (стиль викладання та написання робіт з філосо- фії права, організацію учбового процесу та науко- вих досліджень тощо). Узагальнюючи теорію Куна, можна сказати, що він: 1) визначив загальний механізм розвитку нау- ки як єдності “нормальної” науки і “некумуляти- вних стрибків” (наукових революцій); 2) сформу- лював поняття парадигми як конкретного досяг- нення, конкретного зразка. Виникає питання, який в цьому практичний сенс? Розвінчати “ненормальну” науку? За Куном є “нормальна” наука, отже повинна бути й “ненор- мальна”. Очевидно, досягнення “нормальної” на- уки, її наукові результати не змінюються від черго- вої “наукової революції”. Змінитися можуть лише досягнення “ненормальної” науки, бо насправді вони не є науковими, і взагалі не є досягненнями, що з легкістю наступна група вчених чи “псевдо- вчених” може встановити. Так сталося і з філософією права: науковий ко- мунізм, марксистсько-ленінська філософія оголо- шені сьогодні «псевдонауками» (тобто за логікою Багато вчених одразу “випадають” з цієї концепції, бо часто справжні вчені випереджають час, то є вчені- одинаки, відкриття та теорії яких оцінюють нащадки і зовсім не визнає тогочасне наукове співтовариство. Філософія права як спосіб діяльності наукового співтовариств Проблеми філософії права. – 2005. – Том III. – № 1-2. 433 Куна – “ненормальними”); залишає наукову арену й історія політико-правових вчень, а справжньою, правильною, “нормальною” наукою сьогодні у нас декларується філософія права. Цікаво, що в США, наприклад, вона не поширена взагалі, і це, очеви- дно, пов’язано з прийнятою там прецедентною си- стемою права, для якої філософія права є принай- мні неактуальною, недивлячись на окремі ознаки і вплив континентальної правової системи. Дода- мо, що європейське право сьогодні теж набуває прецедентного характеру, що з часом може визна- чити місце філософії права як “нормальної науки” ХІХ – початку ХХ століття, яка наприкінці ХХ століття внаслідок певних соціальних і відповідно наукових змін відійшла в історію. Вірним і актуальним видається підхід Куна до загального розвитку науки, що визначається та- кими чинниками, як: досвід вченого, його власний індивідуальний спосіб мислення, сукупність фак- тичного матеріалу, інші особисті та історичні чин- ники, важливим серед яких є “правила-приписи” або “методологічні директиви”. Серед методоло- гічних передумов важливе місце займає “буденна філософія”. На цьому етапі наша філософія права має, вочевидь, слабкі позиції. Насамперед це пов’язано з оригінальністю й індивідуальним хара- ктером мислення, досвідом дослідника (в Україні - до десяти років), відсутністю фактичного матері- алу, вже не кажучи про методологічні директиви. Щодо методологічних правил цікавою є їхня іє- рархія, запропонована Куном, від найвищого до найнижчого рівнів. На вищому є система приписів, без яких людина не може бути вченим (він називає їх “філософсько-гносеологічними” на відміну від “квазіметафізичних”, де переважає онтологічний аспект); на нижчому рівні знаходиться інструмен- тарій та правила його використання. З формально- го погляду ситуація вирішується просто: науковий ступінь з філософії права, наукове звання, опублі- ковані праці з певної тематики визначають належ- ність індивіда до вчених – філософів права. Розро- блено також філософсько-правовий інструментарій з певними правилами використання. Таким чином, можна вважати, що формальну сторону щодо влас- ної методології в контексті філософсько-правової парадигми дотримано. Зазначимо також, що Т. Кун приділяє увагу пи- танню визначення ролі філософії у розвитку науки, що виглядає доволі підозрілим, можна сказати, дискредитує філософію як науку. Адже будь-яка справжня наука (біологія, математика, хімія тощо) не потребує доказів своєї корисності: вона тому і розвивається, що корисна. Наприклад, який сенс був би доводити, що математика корисна для роз- витку науки? Це є своєрідною аксіомою. Ситуація ж із філософією останнім часом вельми специфіч- на (особливо впродовж ХХ століття): весь час “го- лі” філософи доводять корисність філософії для тої чи іншої сфери життя, що породжує сумніви щодо її справжньої цінності, коли вона не є результатом узагальнення знань у певних галузях. Сьогодні, на жаль, філософія перероджується на ідеологію чи на історію філософії, коли замість створення власних концепцій, так звані “профе- сійні” філософи переказують та переписують вже створене іншими. У цілому розвиток філософії права можна пояс- нити за Куном як звернення за допомогою до філо- софії та обговорення її фундаментальних положень – важливих ознак переходу від нормального дослі- дження до екстраординарного, від старої паради- гми до нової через наукову еволюцію (тим самим підтверджуючи думку, що філософія не є “норма- льним” дослідженням). Характерним для філософії права є й інше при- пущення Куна, що парадигми мають пріоритет пе- ред правилами-приписами, причому останнє є складнішим і таким, що приносить менше задо- волення. Більше того, на думку Куна, “вчені не по- требують ніякої повної системи правил”, що та- кож, очевидно, влаштовує як філософів, так і прав- ників. Т. Кун зазначає, що парадигми можуть переду- вати будь-якому набору правил дослідження, який в свою чергу може бути однозначно з них висуну- тий. Для цього є чотири основні причини: 1) склад- ність виявлення цих правил; 2) вчені ніколи не заучують поняття, закони й теорії (для викорис- тання їх як “методологічних директив”) і не вважають це самоціллю; 3) парадигми спрямо- вують наукове дослідження як за допомогою “пря- мого моделювання”, так і за допомогою абстраго- ваних з них правил; 4) правила є загальними для досить великої наукової групи, але для парадигм це зовсім не обов’язково. Зауважимо, що остання причина звучить достатньо розпливчато. Видається, що основні функції парадигми – пі- знавальна й нормативна, які є джерелом методів, проблемних ситуацій і стандартів їх вирішення, цілком притаманні сучасній філософії права. Цим, ймовірно, пояснюється занепад сучасної вітчизня- ної науки – адже простіше розмірковувати про загальні речі без ніяких конкретних винаходів, ніж створити щось конк- ретне і корисне для суспільства, іншими словами, розмір- ковувати простіше, ніж творити і працювати ** Для кого чи для чого ж тоді ці правила-приписи? Мабуть, для псевдо-вчених... Н. В. Кушакова 434 Проблеми філософії права. – 2005. – Том III. – № 1-2. Ще раз підкреслимо, що загальну схему істо- рико-наукового процесу, яка включає за Куном два основних етапи: 1) “нормальну науку”, де необме- жено панує парадигма та 2) “наукову революцію” – розпад парадигми, конкуренцію між альтернатив- ними парадигмами і, нарешті, перемогу однієї з них, можна віднести і до філософії права. У про- цесі соціальної і наукової революції відбулася змі- на “понятійної сітки” вчених, що зумовило не- обхідність зміни методологічних правил-приписів. З цією метою правники звернулися до філософії та обговорення фундаментальних положень, що не було характерним для періоду “нормальної науки” радянського періоду. Отже, видається, що практичним підтверджен- ням, ілюстрацією концепції Т.Куна може виступа- ти як сучасна західна і пострадянська парадигми суспільних наук в цілому, так і філософія права зокрема. В рамках пострадянської парадигми кожен “фахівець” сам визначає, вчений він чи ні. Правила- приписи полягають в основному у дотриманні фо- рмальних вимог, у добрих стосунках з іншими представниками певної наукової галузі, а особ- ливо – у складних, але гнучких фінансових взає- морозрахунках. Список літератури 1. Кун Т. Структура научных революций: Сб.: Пер. с англ. – М.: Ермак, 2003. 2. Кохан Я. Українські аналітики й наукова ко- ректність. – К.: Смолоскип, 2001. 3. Філософiя права: Навч. посiб. / За ред. О. Г. Да- нільяна. - К.: Юрiнком Iнтер, 2002. 4. Філософія права: Підручник для юрид. спец. вузів / В. А. Бачинін, В. С. Журавський, М. І. Панов. – К.: ІнЮре, 2003. 5. Лук’янець В. С. Сучасний науковий дискурс: оновлення методологічної культури / В. С. Лук’я- нець, О.М.Кравченко, Л.В.Озадовська. – К., 2000. 6. Бурлачук В. Жан Бодрійяр, маси і “кінець соціології” // Соціологія: теорія. Методи, марке- тинг. – 2003. – № 2. – С.46-59. 7. Фаренік С. Логіка і методологія наукового дослідження. – К.: Вид-во УАДУ, 2000. Н. В. Кушакова ФИЛОСОФИЯ ПРАВА КАК СПОСОБ ДЕЯТЕЛЬНОСТИ НАУЧНОГО СООБЩЕСТВА С позиций научного дискурса, в частности, философского дискурса как проявления стремления к власти отдельных субъектов оценивается место и роль современной философии права. Анализиру- ются истоки отечественной философии права, ее суть как интегральной дисциплины, правовая и фи- лософская составляющие. Автор утверждает, что в соответствие с концепцией изменений парадигмы Т.Куна философию права логично рассматривать как способ деятельности определенного научного сообщества. “Дисциплинарная матрица”, “методологические директивы” Т.Куна проектируются на философию права в современном понимании; дается оценка ее практической пользы и теоретической новизны. Обобщающий вывод автора сводится к тому, что философия права в частности, также как современная западная и постсоветская парадигмы общественных наук в целом являются прекрасной иллюстрацией концепции Т.Куна и носят искусственный характер. N. V. Kushakova PHILOSOPHY OF LAW AS A METHOD OF ACTIVITY OF THE SCIENTIFIC SOCIETY From the positions of scientific discurse, in particular philosophical discurse as a power wishes of definite persons, the place and the role of the modern philosophy of law are valued. The sources of Ukrainian philosophy of law, its sense as an integrated science, its legal and philosophical components are analyzed. The author affirms that according to conception of Thomas Khun’s paradigm change philosophy of law is logically considered as a method of activity of the definite scientific society. “Disciplinary matrix”, “methodological directives” of Тh. Khun are projected on philosophy of law in a modern sense; the value of its practical use and theoretical newness are given. The author’s general conclusion regarding philosophy of law in particular and modern west and postsoviet paradigm of social sciences in general is following: it is a great illustration of Khun’s conceptions and they have an artificial character.

Філософія права як спосіб діяльності наукового співтовариства

Institution

Ähnliche Einträge